Recenzijos

Як аргумент на користь такого підходу можна навести литовське дієслово zìntyti (-ija, -ijo) «обзивати одне одного, сваритися, сперечатися; вагатися, зволікати» (Dusetos, Daugėliškis, Užpalai — LKŽ_XIX 1037), яке можна розглядати як деномінатив від zìntas «той, хто свариться, сперечається». У відповідних дослідженнях уже давно визнано, що одну з областей північно-східної Литви (Zarasai, Dusetos тощо) і південно-західний ареал³ балтів і прусів поєднує пучок ізоглос.

Дослідження Grasil da Blažienė «Балтійські топоніми у Східній Пруссії», опубліковане в межах серії Hydronymia Europaea, яку фінансували й видавали німецькі редактори, слід вважати оригінальною та ґрунтовно продуманою науковою працею.

Simas Karaliūnas

Lietuvių kalbos institutas

P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva

Giacomo Devoto

Baltistikos raštai · Scritti baltistici

За редакцією Pietro U. Dini та Bonifacas Stundžia

Vilnius: Tyto alba, 2004, pp. 263[1], ISBN 9986-16-383-8

Згідно з передмовою (с. 9), тут уперше опубліковано всі балтистичні праці Giacomo Devoto, які мають переважно історичне значення — не лише в сенсі історіографії мовознавства, а й у ширшому контексті культурних зв’язків між Італією та Балтійським регіоном (особливо Литвою). Сьогодні новіші відкриття й сучасніші наукові методи вийшли за межі теоретичних і фактичних тверджень, що трапляються у працях Devoto. Проте опубліковані тут роботи свідчать про зрілість італійської балтистики, якої вона досягла в міжвоєнний період, і, здається, окреслюють напрям її подальшого розвитку. Статті Devoto поділено на дві групи: (i) мовознавство та (ii) література й інші теми. Їх опубліковано в українському перекладі в першій частині

³ Пор. S. Karaliūnas, Baltų praeitis istoriniuose šaltiniuose II. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2005, 239–240, 310–311.

135

Recenzijos

книги (с. 37–128) та в італійському оригіналі у другій частині книги (с. 165–263).

Є дві вступні статті про Девото: одна — П’єтро У. Діні, «Giacomo Devoto baltistas: Nuomonės ir citazioni su Giacomo Devoto baltista» (с. 13–29) = «Opinioni e citazioni su Giacomo Devoto baltista» (с. 141–158), а друга — Боніфакаса Стунджі, «Žymiojo italų neolingvisto baltiškoji trajektorija» (с. 30–34) = «La traiettoria baltica di un famoso neolinguista italiano» (с. 159–164).

Діні зазначає, що балтистика не була головним науковим інтересом Девото, ним радше були стародавні мови. Сам Девото писав у першому випуску Studi Baltici (1931: 3), що його єдиний зв’язок із балтійськими мовами виник унаслідок навчання у В. Шульце та М. Нідерманна. Можливо, Девото припинив би вивчати балтійські мови, якби його не призначили редактором Studi Baltici. Схоже, усі його балтистичні студії розпочалися саме тоді (с. 14). Серед них були статті, які сьогодні ми вважали б суто інформаційними (с. 15, 143), хоча в Італії 1930-х років вони, ймовірно, такими не здавалися. Діні пише, що Девото особисто знав балтійські краї (с. 18, 146). Восени 1933 року й до грудня він вивчав литовську мову та викладав у Каунаському університеті. У цей період він здійснив кілька коротких поїздок, щоб відвідати проф. Мікколу в Гельсінкі, проф. Ендзелінса в Ризі та проф. Кікерса в Тарту. Хоча Девото запросили долучитися до збірника на пошану Ендзелінса, він не зміг цього зробити, проте хотів бути включеним до Tabula gratulatoria (с. 19, 148).

Діні пише (с. 25, 153), що Девото був одним із найвидатніших індоєвропеїстів свого часу, а його зацікавлення балтійськими мовами було пов’язане з індоєвропейськими студіями. Найімовірніше, Девото більше цікавили класичні мови, італьські мови та італійська мова. Можливо, саме тому деякі вчені, які навчалися у Девото у Флоренції, схильні оцінювати його праці з балтистики як другорядні.

Стаття Боніфакаса Стунджі підкреслює прихильне ставлення Девото до литовського народу. Стунджя (с. 34, 164) цитує статтю Девото про литовську мову: «Ma chi pensi che è occorso il prestigio di Dante e dei grandi artisti toscani per dare all’Italia la sua lingua lettereria; che ci son voluti secoli di lotte da parte dei re di Francia per consacrare il prestigio politico della città di Parigi non meno di quello linguistico del suo dialetto, rimarrà ammirato e sorpreso dall’ardimento con cui i patrioti lituani hanno voluto senza un genio letterario, con una autonomia politica ai primi passi, creare artificialmente queste condizioni, tentare per la prima volta la coltivazione in serra di una pianta che non era cresciuta se non attraverso i secoli, lenta e libera da ogni volontà umana.» — «Але хто б подумав, що»

136

Recenzijos

пам’ятає про те, що для надання Італії її літературної мови були потрібні авторитет Данте й великих тосканських митців, а для надання місту Парижу його політичного престижу та престижу його діалекту — століття боротьби з боку французьких королів, той захоплюватиметься сміливістю литовських патріотів і дивуватиметься їй: не маючи літературного генія й перебуваючи лише на початковому етапі політичної автономії, вони захотіли штучно створити ці умови, уперше спробувати виростити в теплиці рослину (дерево?), яка росла лише протягом століть — повільно й без будь-якого людського втручання». Стунджя додає, що, мабуть, жоден іноземець ніколи не сказав нічого приємнішого.

Перша стаття лінгвістичного розділу — «Lietuvių kalba» (с. 37–49) = «La lingua lituana» (с. 167–179), де наведено цитату вище (с. 40, 170), — це короткий загальний опис литовської мови, призначений для неспеціалістів. Тут Девото згадує вихід граматики Альфреда Сенна Litauische Sprachlehre (Гайдельберг, 1929), на той час єдиної граматики, доступної іноземцям після публікації Leskien’ового Lesebuch. Незначні неточності, як-от виправлення назви граматики Сенна на Kleine Litauische Sprachlehre, наведено у примітках до литовського перекладу статті Девото (с. 48), але не в оригіналі (с. 178).

Значний інтерес становить «Pristatymas» (с. 40) = «Presentazione» (с. 180) з першого тому Studi Baltici. Тут Девото звертає нашу увагу на те, що цей журнал є першим міжнародним виданням, присвяченим балтійській філології за межами балтійських країн. Девото також оголошує про намір публікувати статті не лише італійською мовою. Діні (с. 20, 148) пише, що в перших восьми томах Studi Baltici було 102 статті авторів різних національностей: приблизно 20% — італійців і 80% — іноземців (с. 24, 153). Нині за межами балтійських країн є лише ще один журнал, присвячений виключно балтійській лінгвістиці та культурі, — італійський журнал Res Balticae, гідний наступник Studi Baltici. Італійський журнал Ponto-Baltica у принципі теж можна було б назвати гідним наступником, але він не зосереджується виключно на балтійській тематиці.

У статті “Tauta ir ļaudis” (с. 51–57) = “Tauta e ļaudis” (с. 181–187) Девото пише, що слово tauta позначає первісну організацію «держави» або «уряду» й походить від кореня *teuta / * touta, тоді як ļaudis стосується народу зі спільною спадщиною й походить від кореня *leudh- «рости».

У статті «Lietuvių uošvis», латв. uōsvis» (с. 58–64) = «Lit. uošvis, Lett. uōsvis ‘тесть’» (с. 188–194) зазначається, що спочатку балтійське слово означало лише «батько дружини», а не, як згодом стало можливим, також «батько чоловіка». Для цього слова Девото реконструює корінь ŌUKJ- (с. 193) (який у сучасній транскрипції

137

Recenzijos

було б *ōuk- із довгим дифтонгом і палатально-велярним ḱ). Девото, розглянувши кілька різних можливих шляхів розвитку, вбачає той самий корінь в іншому ступені аблаута в лат. ūxor «дружина». Хоча Френкель (1955: 1168) пише, що етимологія úošvis є «сумнівною», він цитує статтю Девото та кількох інших учених, які схвалюють зв’язок із лат. uxor. Хоча гострий наголос указує на фонетично довгий голосний, виникає питання, чи не відбулася рання монофтонгізація під час переходу від *ōúk- до *ōk- (Schmalstieg 1980: 32–33).

Стаття «Latvju ķilme ir kalba» (с. 65–81) = «Le origini e la lingua dei lettoni» (с. 195–214) — це стислий популярний виклад походження латишів та їхньої мови, а «Kvietimas į baltų filologiją» (с. 82–93) = «Invito alla filologia baltica» (с. 215–227) викладає деякі основні засади дисципліни, чимало з яких (хоча й не всі) залишаються чинними донині.

Стаття «Baltai ir slavai» (с. 94–105) = «Balti i slavi» (с. 228–240) починається з короткого археологічного оцінювання взаємин, а потім переходить до лінгвістичного оцінювання, у якому слушно зазначено, що балтійські мови загалом консервативніші за слов’янські. Короткий розгляд системи голосних (с. 97; с. 231–232) з погляду сучасного структуралізму справді незадовільний. За словами Девото: «Балтійська територія не залишалася нечутливою до контактів із германським середовищем: зближення голосних o a відбувається однаково у германців і литовців, а в латишів і слов’ян — інакше: у перших a позначає два короткі голосні o a, у других — довгі ō ā; тоді як у других короткі позначає o, а довгі — a. Крім того, щодо кінцевого -ō, литовська й готська мови збігаються в особливому трактуванні його в групі -ōm».

Щодо розвитку індоєвропейських *ō і *ā можна сказати, що ці фонеми злилися в германській, балтійській і слов’янській мовах, але фонетичний результат у балтійській і германській був однаковим, на відміну від слов’янського. До литовського перекладу (але не до італійського оригіналу) додано примітку (с. 97) наукового редактора (очевидно, Бонафацаса Стунджі, судячи з вихідних відомостей на с. 4), який дещо виправляє твердження Девото, зазначаючи, що *ō і *ā зливаються в *ā і в литовській, і в латиській мовах, а латиське ā відповідає довгому *ā і лише іноді — *ō. Слід припустити, що Девото знав про протилежну думку Ендзелінса, оскільки її було висловлено в журналі, редактором якого він був, Studi Baltici (1934-1935: 136): «На моє тверде переконання, індоєвропейське ō суто фонетично може дати лише литовсько-латиське uo...» Станг (1966: 47) писав: «У литовській і латиській мовах питання зрозуміле: індоєвропейське ō представлене uo». Дивно, що це, здається, узгоджується з

138

Recenzijos

be contrary to his opinion expressed earlier (1942: 196, fn. 1): “Ich rechne – im Gegensatz zu Endzelin – mit einer zweifachen Entwicklung des ieur. ō im Lit.-Lett., nämlich zu uo und ā, vgl. Gen. Sg. vilko = lat. lupō sowie lett. dāsns (lit. dosnius)...”. Mažiulis (1970: 21) has suggested that stressed Indo-European *ō gives Lith.-Latv. uo, whereas unstressed Indo-European *ō gives Lith. ō and Latv. ā. The statement that Lithuanian and Gothic have the same treatment for final -ōm is more or less true (i.e., when the Lith. final -ōm presupposes the earlier loss of a following vowel, as in the dat. dual ending -oma, cf. Zinkevičius 1980: 198). Devoto’s statement is not, however, particularly relevant. Indo-European *ā and *ō merged as *ō already in Common Germanic (Guxman et al. 1962, 116–117), whereas the passage of ā to ō in Lithuanian is relatively recent, examples of the retention of the etymological ā still being occasionally encountered in Mažvydas. Here we find, e.g., *-ā stem nom. pl. mald-as ‘prayers’ (Urbas 1996: 218) presumably with an -ā- in the final syllable (cf. contemporary māld-os), while Gothic has the etymological *-ā stem nom. pl. gib-os ‘gifts’. Gothic has a dat. pl. (with etymological -ōm) gib-om, but Mažvydas has an instr. pl. dawan-am-is ‘with gifts’ (Urbas 1996: 100) showing an -a- in both the first and third syllable as opposed to contemporary dovanomis. Thus the early Lithuanian passage of /ā/ to /ō/ has nothing to do with the Common Germanic merger of */ā/ and */ō/ or any imagined Gothic influence.

Стаття «Tautos aplinkui Baltiją» (с. 109–119) = «Genti nel Baltico» (с. 243–255) — це коротке, сповнене прихильності історичне дослідження народів, що населяють узбережжя Балтійського моря.

The preface to Storia delle letterature baltiche (Milan 1957) is reproduced on pp. 255–258 (with Lithuanian translation on pp. 120–123). This book contains articles on Lithuanian literature by Prof. Alfred Senn (my own teacher), on Latvian literature by Ern(e)sts (not Ernests as given on pp. 258, 263, 123, 128) Blese and on Estonian literature by Ants Oras. Devoto concludes his preface by saying that this book brings a word of solidarity, understanding and hope to all men of letters and their compatriots be they in their homeland or in exile (p. 258, 128). The preface to the second updated edition of this book entitled La letterature di Paesi Baltici. Finlandia, Estonia, Lettonia, Lituania (Florence, Milan 1969) is reproduced on pp. 259–263 (with Lithuanian translation on pp. 124–127). The authors of the articles are the same as above, but Prof. Edoardo Roberto Gummerus was added to write the article on Finnish literature. The conclusion of this preface is similar to the previous preface, but here the specific words “nelle tre repubbliche sovietiche, in Finlandia e all’estero” have replaced “in patria e in esilio” of the first edition.

139

Recenzijos

Тут також відтворено фотографію Джакомо Девото (с. 2), фотографії обкладинок різних випусків Studi Baltici (с. 129–132), обкладинку книжки Девото Scritti Minori (с. 133) та листівку, надіслану Девото Вацловасу Біржішці (с. 134).

Ця книжка є цінним посібником для дослідження історії балтистики та гідною даниною пам’яті видатному вченому Джакомо Девото, який мав енергію й зацікавленість редагувати Studi Baltici — свого часу єдиний журнал, присвячений балтійському мовознавству, що видавався в небалтійській країні. Слід подякувати редакторам цієї книжки, П’єтро У. Діні та Бонафацасу Стунджі, а також перекладачам Дайнюсу Буре, Расі Кліосторайтите, Анні Карпіч і Паолі Фертолі за те, що зробили балтійські праці Джакомо Девото легкодоступними в книжковій формі.

REFERENCES

Endzelin, J. 1934–1935: Was ist im altpreussischen aus ide. ō (und ā) geworden? Studi Baltici 4, 135–143.

Fraenkel, E. 1955: Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg: Carl Winter – Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

Guxman, M. M., V. M. Žirmunskij, Ė. A. Makaev & V. N. Jarceva, 1962: Sravnitel’naja grammatika germanskix jazykov II. Fonologija. Moscow: Izdatel’stvo Akademii nauk SSSR.

Mažiulis, V. 1970: Baltų ir kitų indoeuropiečių kalbų santykiai. Vilnius: Mintis.

Mažiulis, V. 2004: Prūsų kalbos istorinė gramatika. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Schmalstieg, W. R. 1980: Indo-European linguistics: A new synthesis. University Park & London: The Pennsylvania State University Press.

Urbas, D. 1996: Martyno Mažvydo raštų žodynas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Zinkevičius, Z. 1980: Lietuvių kalbos istorinė gramatika I. Vilnius: Mokslas

William R. Schmalstieg 814 Cornwall Road State College, Pa. 16803, USA

140