Page 1KOJI MORITA
Токійський університет іноземних студій, Японія
НЕЧІТКІСТЬ ВИЗНАЧЕННЯ ПРОСТА МОВА НА БАЛТІЙСЬКО-СЛОВ’ЯНСЬКОМУ ПОГРАНИЧЧІ З ПОГЛЯДУ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ
КЛЮЧОВІ СЛОВА: балтійсько-слов’янське пограниччя, багатомовність, мультикультурність, проста мова, prosta mowa, Велике князівство Литовське.
АНОТАЦІЯ
Ця стаття присвячена так званій простій мові, якою століттями послуговуються різні національні групи на балтійсько-слов’янському пограниччі. Ця близька й неофіційна мова функціонує серед нижчих соціальних верств лише як засіб усного спілкування в багатомовних спільнотах.
Автор також згадує, що в минулому існувала мова зі схожою назвою. Від XVI століття до середини XVII століття у Великому князівстві Литовському функціонувала писемна мова, яку називали простою мовою. Тоді вона була офіційною літературною мовою поряд зі старослов’янською. Вона також слугувала засобом спілкування для вищих соціальних верств у цій багатомовній державі.
Головна мета цієї статті — підкреслити нечіткість визначення проста мова на балтійсько-слов’янському пограниччі, приділяючи більше уваги тлумаченню цього поняття з погляду литовської мови.
АНОТАЦІЯ
У цій статті йдеться про так звану język prosty, якою здавна користуються різні національні групи, що живуть у балто-слов’янському прикордонному регіоні. Ця домашня й неофіційна мова функціонує серед нижчих соціальних верств лише як засіб усного спілкування в багатомовних спільнотах.
Автор також згадує, що в минулому існувала мова, яку називали подібним ім’ям. Від XVIth століття до середини XVIIth століття у Великому князівстві Литовському функціонувала
BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204
Page 2KOJI MORITA. Nieostrość określenia język prosty na pograniczu bałtycko-słowiańskim
z perspektywy języka litewskiego | 2
doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.09
писемна мова, відома як prosta mowa. Тоді вона була офіційною літературною мовою поряд зі старослов’янською. Вона також слугувала засобом спілкування для вищих соціальних верств у багатомовній країні.
Головна мета цієї статті — висвітлити неоднозначність вислову simple language у балто-слов’янському прикордонному регіоні, приділивши більше уваги тлумаченню його значення з перспективи литовської мови.
ВСТУП
З огляду на результати дотеперішніх польових досліджень відомо, що серед поляків та інших народів, які мешкають на балтійсько-слов’янському прикордонні, поширене означення język prosty (mowa prosta або інші назви, що вживаються як взаємозамінні). Місцеві жителі використовують це означення для своєї домашньої, неофіційної мови нижчих соціальних верств. Вона служить лише для повсякденного спілкування та виконує комунікативні функції в багатомовному середовищі цього краю.
Однак тут варто нагадати, що раніше на цій території також існувала мова, яка мала подібну назву. Від XVI століття до середини XVII століття на території Великого князівства Литовського функціонувала писемна мова, звана prostą mową. У ті часи вона була офіційною літературною мовою поряд із церковнослов’янською, а водночас — засобом спілкування вищих соціальних верств багатомовного населення.
Головна мета цієї статті — висвітлити нечіткість означення język prosty на балтійсько-слов’янському прикордонні. Цю тему я вже порушував у своїх попередніх наукових працях (Morita 2002, 2004, 2006), а подібні питання вже аналізували багато дослідників. У цій праці, однак, я знову звернуся до неї, щоб досягти головної мети, приділивши більше уваги тлумаченню цього значення з перспективи литовської мови.
BENDRINĖ KALBA 94 (2021)
http://journals.lki.lt/bendrinekalba
ISSN 2351–7204
Page 3KOJI MORITA. Nieostrość określenia język prosty na pograniczu bałtycko-słowiańskim z perspektywy języka litewskiego | 3 doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.09
1. ПРОСТА МОВА НА БАЛТО-СЛОВ’ЯНСЬКОМУ ПОГРАНИЧЧІ
Мовознавці та етнологи вважають, що поляки на балто-слов’янському пограниччі в повсякденному житті насправді частіше послуговуються місцевою білоруською говіркою, тобто простою мовою, ніж польською. Цю мову балто-слов’янського пограниччя мовознавці досі не ідентифікували однозначно, і багато дослідників дають лише загальні пояснення. Наприклад, на початку книжки, укладеної Іреною Мариняковою, Іридою Грек-Пабісовою та Анною Зелінською, під назвою Polskie teksty gwarowe z obszaru dawnych Kresów północno-wschodnich наведено таке визначення: «простою мовою або мовленням по-простому називаємо місцеву білоруську говірку, якою послуговуються поляки» (Maryniakowa et al. 1996: 8). Лешек Беднарчук пише, що «так звана проста мова — північно-західний білоруський діалект, насичений полонізмами та литуанізмами» (Bednarczuk 1999: 6), а Алойзи Адам Зданюкевич у своїй книжці під назвою Gwara Łopatowszczyzny зазначає, що «так звана проста мова є наріччям білоруської мови» (Zdaniukiewicz 1972: 5). Миколай Савич стверджує, що «простая мова представляет собой диалект белорусского языка» (Савич 1990: 47)1.
Для сільських мешканців балто-слов’янського пограниччя проста мова — це мова неосвічених людей, нижчих суспільних верств. Як зазначає Ришард Радзик: «Білоруську мову народ сприймав як «просту», селянську, непридатну для вираження піднесених почуттів, для спілкування в товаристві культурних людей, негідну друку» (Radzik 2000: 178). За словами Івони Кабзінської, «функціонування простої мови відбувається виключно у вербальній комунікації. Це усна мова, яка не має писемності й літератури» (Kabzińska 1999: 66).
Литовський мовознавець Пранас Кнюкшта натомість так підкреслює зручність простої мови:
1 Автор додає: «Для цього діалекту характерні акання-якання, цекання-дзеκання; його морфологія, синтаксис і лексичний склад типові для північно-західних білоруських говірок».
BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204
Page 4KOJI MORITA. Nieostrość określenia język prosty na pograniczu bałtycko-słowiańskim
z perspektywy języka litewskiego | 4
doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.09
Ця мова була зручною, оскільки давала змогу спілкуватися як із тими, хто розмовляв польською, так і з тими, хто розмовляв російською, дозволяла лавірувати між цими двома мовами. Ніхто не хотів слухати того, хто розмовляв литовською, — ні пан, ні священник, а білоруську розуміли всі (Kniūkšta 1990: 12).
Білоруську літературну мову селянське населення, натомість, вважає мовою освічених людей. Про це свідчить така розповідь моєї інформантки (нар. 1935 року), яку я записав під час польових досліджень у селі Налібоки в Білорусі: «Дехто розмовляє лише білоруською (білоруською літературною мовою — K. M.), ну то треба, щоб і людина була дуже освічена» (Morita 2001: 250).
Анна Енгелькінг також — на підставі власних етнографічних досліджень на Гродненщині — стверджує:
Спільною для всього сільського населення тут є білоруська говірка, яку її носії називають простою мовою або місцевою («місцевою»). Цей термін означає «мова простих, неосвічених людей; говірка» і протиставляється чистим мовам: російській, польській та літературній білоруській, якими послуговуються люди учені, інтелігентні і шляхетні (Engelking 1996: 178).
Отже, можна зробити висновок, що проста мова — це мова людей, які належать до нижчих суспільних верств і протиставляють її літературним мовам (білоруській, польській та російській), якими послуговуються освічені люди. Проста мова має нижчий суспільний статус порівняно з мовою міських мешканців, еліт та інтелігенції (Radzik 2000: 74).
Слід також зазначити, що серед менш освіченого населення Білорусі частіше трапляється змішана мова, що складається з різних білоруських і російських елементів, так звана трасянка (Smułkowa 2000: 91), а в Україні — так званий суржик, що поєднує українські та російські елементи (Masalska 1999: 224). Вони є ненормативними, виникають і функціонують стихійно,
BENDRINĖ KALBA 94 (2021)
http://journals.lki.lt/bendrinekalba
ISSN 2351-7204
Page 5KOJI MORITA. Nieostrość określenia język prosty na pograniczu bałtycko-słowiańskim
z perspektywy języka litewskiego | 5
doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.09
реалізуються виключно у вербальній комунікації, переважно в міських соціальних ситуаціях (ТДМ 1999: 9). Здається, що обидві змішані мови посідають проміжне місце в мовній ієрархії — між літературними мовами (білоруською, українською та російською) і народними говорами.
2. ПРОСТА МОВА У ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВІ ЛИТОВСЬКОМУ
У минулому на території Великого князівства Литовського функціонували дві літературні мови: поряд із церковнослов’янською мовою з’явилася так звана проста мова (Успенский 1994: 65; ГЛЗ 2000: 4) (так її повсюдно називали тодішні користувачі; подібним чином називали, наприклад, канцелярську мову Великого князівства Литовського, старобілоруську, староукраїнську, кривицьку, західноруську, канцелярсько-слов’янську тощо), яка чітко відрізнялася від церковнослов’янської мови як граматичною системою, так і лексикою. Однак серед мовознавців немає однозначної думки щодо того, чим насправді була проста мова, оскільки це поняття багатозначне (Getka 2012: 20).
Проста мова (проста мова), що виникла як альтернатива церковнослов’янській мові, спочатку (у другій половині XVI століття) слугувала передусім для того, щоб зробити релігійно-полемічні твори доступнішими для вірян, тож функціонувала як своєрідний різновид писемної мови в релігійній сфері, на відміну від так званої руської мови (руська мова), яка вже з XIV століття відігравала роль канцелярської мови на землях Великого князівства Литовського (Мякишев 2008: 33–40). Вона відома за численними пам’ятками, що походять із періоду від другої половини XVI до кінця XVII століття. Їй були властиві різні діалектні риси залежно від регіону та користувача.
Мені здається, що означення простий на титульному аркуші Катехизису Шимона Будного 1562 року2: для простыхъ людей языка руского було першим
2За підтримки Kobe City University of Foreign Studies у двох томах опубліковано тексти Катехизису Шимона Будного 1562 року з коментарями: Shimon Budoni, Kyōri-mondō (1562-nen), dai-ichibu.
BENDRINĖ KALBA 94 (2021)
http://journals.lki.lt/bendrinekalba
ISSN 2351-7204
Page 6KOJI MORITA. Nieostrość określenia język prosty na pograniczu bałtycko-słowiańskim z perspektywy języka litewskiego | 6 doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.09
ознакою виникнення назви проста мова. Розглядуваний Катехизис — єдиний збережений твір Будного, написаний старобілоруською мовою, у якому лише біблійні цитати наведено церковнослов’янською мовою. Отже, можна стверджувати, що Катехизис Шимона Будного є одним із найважливіших джерел простої мови у XVI столітті.
Хоча в XVI столітті в писемності Великого князівства Литовського використовувалися й інші мови (зокрема латина та польська), офіційною державною мовою залишалася проста мова (Lazutka 1997: 33). Вона мала статус канцелярської мови до 1696 року, коли постановою варшавського сейму було запроваджено польську мову та частково латину (Grek-Pabisowa 1997: 146). Відтоді польській мові надали статус державної, а проста мова збереглася в різних діалектах руського населення Великого князівства Литовського.
У XVI–XVII століттях двоє вчених уклали граматики церковнослов’янської мови з метою встановити її граматичні норми (ГЛЗ 2000) — Лаврентій Зизаній (1596) (Зизаній 1980) і Мелетій Смотрицький (1619) (Смотрицький 1979), тоді як точного опису граматичних норм простої мови (тобто літературної старобілоруської мови XVI–XVII століть, уживаної в державних установах і судах на території Великого князівства Литовського) фактично не існує. Спробу представити самостійну мовну систему простої мови XVII століття як окремої мови містять два рукописні варіанти простої мови«Слов’янської граматики» Івана Ужевича (Париж, 1643; Аррас, 1645) (ГС 1970). Ужевич уклав граматику старобілоруської мови, тобто державної мови Великого князівства Литовського (Яскевіч 2001: 51). Зазвичай вважають, що ця мова сформувалася на основі староруської мови, спільної для населення Білорусі та України в той час, коли ці землі входили до складу Великого князівства Литовського (Bardach 1988: 20),
Tekisuto oyobi kaisetsu [Szymon Budny, Katechizm (Rok 1562), część pierwsza. Tekst i komentarz], Kobe: Institute for Foreign Studies, Kobe City University of Foreign Studies, 2002, ii + 148 pp. (Annals of Foreign Studies Vol. 56); Shimon Budoni, Kyōri-mondō (1562-nen), dai-nibu, dai-sanbu, dai-yonbu. Tekisuto oyobi kaisetsu [Szymon Budny, Katechizm (Rok 1562), część druga, część trzecia, część czwarta. Tekst i komentarz], Kobe: Institute for Foreign Studies, Kobe City University of Foreign Studies, 2008, viii + 131 pp. (Annals of Foreign Studies Vol. 71).
BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204
Page 7KOJI MORITA. Nieostrość określenia język prosty na pograniczu bałtycko-słowiańskim z perspektywy języka litewskiego | 7 doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.09
тобто в такому розумінні prosta mowa є надрегіональним явищем, спільним для білорусів та українців (Getka 2012: 21). Окремо в Московській державі розвивалася східноруська мова, з якої еволюціонувала російська мова. Борис Успенський коротко окреслює загальні риси prostej mowy:
Проста мова протиставляється як церковнослов’янській мові, так і діалектному українському чи білоруському мовленню. Однак, на відміну від церковнослов’янської мови, ця мова виявляє безсумнівний розмовний субстрат, що зазнає штучного книжного опрацювання за рахунок, по-перше, слов’янізації, а по-друге, полонізації. Відповідно можна виділити два варіанти простой мовы — український і білоруський: український варіант більшою мірою слов’янізований, білоруський — більшою мірою полонізований (Успенский 1994: 68).
Думаю, що важко повністю погодитися з наведеною вище тезою Бориса Успенського, і певним є лише те, що prosta mowa була дуже неоднорідною в регіональному плані. Сфера соціального побутування prostej mowy була значно ширшою, ніж у церковнослов’янської мови, яка служила передусім релігійним, а меншою мірою — літературним цілям. Церковнослов’янська мова, дуже далека від реалій тогочасного життя, була вже незрозумілою широким суспільним верствам, особливо нижчим (Успенский 1994: 252). Prosta mowa, попри брак абстрактної лексики, яка функціонувала в церковнослов’янській мові, була корисним засобом як релігійної, так і світської творчості (наприклад, хроніки, державні документи, збірники законів, постанови сейму, приватне листування) (Witkowski 1969: 8). Цією мовою передусім укладали Метрику Литовську (акти канцелярії великого князя від XV століття) і славнозвісні Литовські Статути (I: 1529, II: 1566, III: 1588). Однак невідомо, чи була в ті часи мовна система prostej mowy (на зразок Граматики Ужевича) широко поширена на всій території Великого князівства Литовського чи лише в його обмеженій частині. Головними
BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204
Page 8KOJI MORITA. Nieostrość określenia język prosty na pograniczu bałtycko-słowiańskim
z perspektywy języka litewskiego | 8
doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.09
користувачами цієї мови були вищі, освіченіші верстви руського суспільства, а не нижчі його верстви. Звідси можна зробити висновок, що prosta mowa у мовній ієрархії стояла нижче за церковнослов’янську мову, але вище за народні говірки.
Для людей руської культури церковнослов’янська мова була чистою, а виникнення prostej mowy означало для них, як підкреслює Тереза Хинчевська-Геннель, «своєрідний русько-польський амальгам як наслідок зіткнення польсько-латинської культури з візантійсько-слов’янською традицією» (Chynczewska-Hennel 1985: 57). Звідси можна зробити висновок, що prosta mowa була змішаною мовою на противагу чистій церковнослов’янській.
3. ВИЗНАЧЕННЯ PROSTY З ПОГЛЯДУ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ
У сучасній простій мові, яку використовують лише для повсякденного спілкування, означення простий уживається відповідно до словникового значення в сучасній польській мові3. Однак варто зазначити, що прикметник простий, засвідчений у польській мові з XIV століття, від самого початку мав багатозначний характер4, уживався як у конкретних, так і в переносних значеннях.
Зигмас Зінкявічюс наводить кілька литовськомовних відповідників поняття проста мова, наприклад (pa)prastà kalbà, prãstas liežùvis, а також просто, наприклад paprastai (Zinkevicius 1993: 246; Зинкявичюс 1996: 304), тоді як просту мову литовською частіше називають, зокрема, gudų
3 Польський словник PWN із додатком за редакцією Мечислава Шимчака, т. II, Варшава: PWN, 1998, 898–899. Стаття «простий»: 1. «не відхиляється в жоден бік, не повертає вбік; рівний, не викривлений, прямий, не зігнутий, не скривлений», 2. «про людей: такий, що перебуває на низькому рівні інтелектуального розвитку, культури, освіти, вихованості тощо; займає низьке місце в певній ієрархії», 3. «про предмети: нічим не вирізняється, скромний, непоказний, звичайний, пересічний, неоздоблений, невибагливий», 4. «нескладний, простий, некомплексний, очевидний, зрозумілий», 5. «звичайний, природний».
4 Етимологічний словник польської мови за редакцією Анджея Баньковського, т. II, Варшава: PWN, 2000, 788. Автор наголошує, що це слово від самого початку є багатозначним і потребує подальшого вивчення семантичного розвитку.
BENDRINĖ KALBA 94 (2021)
http://journals.lki.lt/bendrinekalba
ISSN 2351-7204
Page 9KOJI MORITA. Nieostrość określenia język prosty na pograniczu bałtycko-słowiańskim
z perspektywy języka litewskiego | 9
doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.09
kalba, gudìškai (Zinkevičius 1996: 306–307). We współczesnym języku litewskim gudas jest synonimem baltar usis, trzeba jednak zwrócić uwagę na to, że gudas ma jeszcze dodatkowy sens, którego nie ma baltar usis. Nazwa gudas jest tradycyjnym określeniem Białorusina, szeroko rozpowszechnionym w litewszczyźnie przedwojennej (Čekmonienė, Čekmonas 1993: 352). Jest to obecnie oficjalna nazwa Białorusina. W słowniku etymologicznym języka litewskiego jest definicja następująca: 1. ‘Białorusin’, 2. ‘Polak, Rosjanin’ (Smoczyński 2007: 207). Według 20-tomowego słownika języka litewskiego, gudas to przede wszystkim baltar usis (kartais lenkas ar rusas), czyli ‘Białorusin (czasem Polak lub Rosjanin)’5. Należałoby jednak wyjaśnić, dlaczego czasem Polak lub Rosjanin?
Гудас — колись мешканець Литви нелитовського походження — передусім східний слов’янин — русин (білорус); рідше так називали поляків і росіян. Найчастіше це означає «людину, яка не розмовляє литовською». Нині, якщо це слово вживають «у розмовному мовленні», то його, по суті, трактують зневажливо, а гудасом можна назвати не лише білоруса, а й поляка та росіянина.
Підсумовуючи, gudų kalba має нечітке значення: «мова, якою на території Литви користується переважно білоруське, польське й російське населення, що не розмовляє литовською». У литовських говорах назва gudas апелятивізується й може означати «людину, яка розмовляє іншим (литовським) говором» (Smoczyński 2007: 208)6.
Давня prosta mowa, натомість, значно відрізняється від сучасної, оскільки належить до категорії літературної мови, а її користувачі — люди з вищих соціальних верств.
Борис Успенський вважає, що: «Саму назву проста аж ніяк не можна розуміти буквально, оскільки вислів проста мова походить від лат. lingua rustica» (Успенский 1994: 66).
Успенський трактує давню просту мову як lingua rustica. Посилаючись на Граматику
5 Lietuvių kalbos žodynas, t. III: G–H, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1956, p. 692.
6 Oprócz tego Słownik etymologiczny języka litewskiego (Smoczyński 2007: 208) podaje kilka derywatów od nazwy gudas: gudijá ‘miejsce, gdzie mieszka wielu Białorusinów’, gudiškas ‘białoruski’, gudiškai ‘po białorusku’ itd.
BENDRINĖ KALBA 94 (2021)
http://journals.lki.lt/bendrinekalba
ISSN 2351–7204
Page 10KOJI MORITA. Nieostrość określenia język prosty na pograniczu bałtycko-słowiańskim
z perspektywy języka litewskiego | 10
doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.09
Ужевич пише, що lingua rustica, тобто prosta mowa, посідає в мовній ієрархії місце між lingua sacra sclavonica (тобто церковнослов’янською мовою) та lingua popularis (тобто народними говорами). Колись означення prosty мало значення «світський, такий, що не належить до духовенства», адже у словнику І. І. Срезневського подано таке визначення: простъ — «мирской, не принадлежащий къ духовенству»7. Отже, у ті часи синонімом prosty було świecki, а його антонімом — sakralny. Давня prosta mowa була літературною мовою, якою користувалися освічені люди, тож слід вважати, що означення prosty має наведене вище значення. Хоча ця мова є prosta, це зовсім не означає, що вона є народним говором.
ВИСНОВКИ
Як я зазначив на початку статті, назва проста мова нині широко поширена на балто-слов’янському пограниччі. Однак слід наголосити, що не існує простої мови як єдиної мовної системи, що функціонує на всій балто-слов’янській території. Ця мова може мати різні діалектні особливості залежно від регіону та користувача. Будь-яка мова може бути проста, доки її протиставляють мовам із вищим статусом у мовній ієрархії певного суспільства, тобто будь-якій літературній мові, а раніше — церковнослов’янській. Це нечітке й багатозначне поняття. Поляки, які живуть на цьому пограниччі, соромляться свого говору, кажучи, що він неграматичний і нечистий, тобто простий. Звідси випливає, що вже багато років назву проста мова уживають передусім для вказівки на нижчий соціальний статус порівняно з мовами, що мають вищий статус. За означенням простий приховується світський характер або нижче соціальне становище, зумовлене ієрархічною структурою балто-слов’янського пограниччя. Унаслідок багаторічного соціального розшарування в цій місцевості було створено власну форму
7 Срезневский Измаил И., Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памятникам, т. II, Санкт-Петербург: Типография Императорской Академии Наук, 1902, с. 1584.
BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204
Page 11KOJI MORITA. Nieostrość określenia język prosty na pograniczu bałtycko-słowiańskim z perspektywy języka litewskiego | 11 doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.09
Диглосії. Спосіб визначення низького різновиду мови як простий практикувався протягом століть.
Мені здається, що дослідники мають бути обережними, визначаючи, чи можна класифікувати досліджувану мову як просту. Найважливіше — те, як її носії позиціюють себе в ієрархічній структурі суспільства. З розповідей моїх співрозмовників у Литві випливає, що люди із сіл, які розмовляють польською, також часто вважають свою мову простою порівняно з мовою мешканців центральної Польщі. За словами Івони Кабзінської, деякі мешканці Білорусі стверджують, що проста мова є різновидом польської мови або польським діалектом (Kabzińska 1999: 66). Катажина Кончевська стверджує, що на Гродненщині проста говірка може бути як типовим білоруським діалектом, так і місцевим різновидом польської мови (Konczewska 2021: 62). Не можна забувати, що соціальний статус тієї чи тієї мови завжди залежить від її ієрархічного становища стосовно інших мов у суспільстві, а також від суспільної свідомості їхніх носіїв.
Підсумовуючи наведені міркування, обґрунтованим видається твердження, що проста мова та проста говірка — це різні мови, хоча обставини їхнього виникнення подібні: 1) вони протиставляються мовам із вищим статусом у мовній ієрархії: раніше — церковнослов’янській, а нині — літературним мовам. Водночас вони вказують на місце їхніх носіїв у соціальній ієрархії; 2) це змішані утворення, що виникли для спілкування багатомовного населення: раніше переважно на письмі, а нині — усно; 3) не відсилаючи безпосередньо до жодної національності, вони дають змогу зберігати нечіткість мовних та ідентифікаційних меж у суперечках між різними національностями. Про це свідчить і той факт, що люди, які живуть у цих краях, часто вважають себе тутешніми і розмовляють просто.
Схоже, що історично на цій багатомовній території визначення простий є найдоречнішим і дає змогу зберігати нечіткість мовних та ідентифікаційних меж. Про цю нечіткість поняття простої мови моя інформантка (нар. 1935 р.) із села Налібоки в Білорусі каже: «Таку мову, ну, майже всі називають простою, вона ні польська, ні руська, ні білоруська, от у такому селі так і розмовляють, ну і вона проста
BENDRINĖ KALBA 94 (2021)
http://journals.lki.lt/bendrinekalba
ISSN 2351-7204
Page 12KOJI MORITA. Nieostrość określenia język prosty na pograniczu bałtycko-słowiańskim
z perspektywy języka litewskiego | 12
doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.09
język“ (Morita 2001: 250).
Тадеуш Левашкевич, наголошуючи на потребі обережного ставлення до заявленої національної ідентичності, наводить факти, що свідчать про нестійкість національного самовідчуття колишніх мешканців околиць Новогрудка:
Національна свідомість — дуже складне явище. Люди часто заявляють про конкретне національне походження залежно від ситуації, тобто обирають вигідніший національний варіант, який забезпечує кращі умови життя. Це стосується не лише змішаних, а й етнічно однорідних родин (Lewaszkiewicz 2017: 45–46).
Інес Катаріна Акерманн у контексті мови як важливого елемента ідентичності на польсько-литовсько-білоруському пограниччі переконливо стверджує: «Існує також можливість змінити ідентичність або мати більше ніж одну. У різних соціальних ситуаціях та сама людина може представляти себе по-різному, а отже, виявляти й іншу частину своєї ідентичності» (Ackermann 2015: 48).
На балто-слов’янському пограниччі протягом століть існувала потреба безконфліктно пристосовуватися до постійних змін політико-соціальних і мовно-культурних умов. Така нечіткість мовних та ідентифікаційних меж давала населенню змогу лавірувати між різними політико-соціальними ситуаціями й уникати однозначного декларування ідентичності.
Комунікативна спільнота, що складається з багатомовного населення, сформована Великим князівством Литовським, і сьогодні існує на балто-слов’янському пограниччі завдяки подальшому вживанню визначення простий. Усе свідчить про те, що в умовах багатомовності й багатокультурності надзвичайно важливу роль відіграє нечіткість мовних та ідентифікаційних меж.
BENDRINĖ KALBA 94 (2021)
http://journals.lki.lt/bendrinekalba
ISSN 2351-7204
Page 13KOJI MORITA. Nieostrość określenia język prosty na pograniczu bałtycko-słowiańskim
z perspektywy języka litewskiego | 13
doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.09
BIBLIOGRAFIA
Ackermann Ines Katharina 2015: Granice języka. Samookreślenia Polaków na Białorusi i Litwie, Warszawa: Wydawnictwo DiG.
Bardach Juliusz 1988: O dawnej i niedawnej Litwie, Poznań: Wydawnictwo Naukowe UAM.
Bednarczuk Leszek 1999: Stosunki językowe na ziemiach Wielkiego Księstwa Litewskiego, Kraków: Oficyna Wydawnicza Edukacja.
Čekmonienė Irena, Čekmonas Valerijus 1993: Język litewski dla każdego (Lietuvių kalba kiekvienam), Kaunas: Šviesa.
Chynczewska-Hennel Teresa 1985: Świadomość narodowa szlachty ukraińskiej i kozaczyzny od schyłku XVI do połowy XVII w., Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe.
Engelking Anna 1996: Każda nacja swoją wiaru ma. – Polska Sztuka Ludowa. Konteksty 3–4, 177–183.
Getka Joanna 2012: Prosta mowa końca XVII wieku – język „Nauk Parafialnych” (Poczajów 1794), Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego.
Grek-Pabisowa Iryda 1997: Językowa rzeczywistość na dawnych Kresach północno-wschodnich. – Kresy – pojęcie i rzeczywistość, Warszawa: Slawistyczny Ośrodek Wydawniczy.
Kabzińska Iwona 1999: Wśród „kościelnych Polaków”. Wyznaczniki tożsamości etnicznej (narodowej) Polaków na Białorusi, Warszawa: Instytut Archeologii i Etnologii Polskiej Akademii Nauk.
Konczewska Katarzyna 2021: Polacy i język polski na Grodzieńszczyźnie, Kraków: Instytut Języka Polskiego Polskiej Akademii Nauk.
Kniūkšta Pranas 1990: Wileńszczyzna i język litewski, Wilno: Mokslas.
Lazutka Stanislovas 1997: Język Statutów Litewskich i Metryki Litewskiej. – Lithuania 1/2 (22/23), 26–33.
Lewaszkiewicz Tadeusz 2017: Język powojennych przesiedleńców z Nowogródka i okolicy, Poznań: Wydawnictwo Naukowe UAM.
Maryniakowa Irena, Grek-Pabisowa Iryda, Zielińska Anna 1996: Polskie teksty gwarowe z obszaru dawnych Kresów północno-wschodnich, Warszawa: Slawistyczny Ośrodek
BENDRINĖ KALBA 94 (2021)
http://journals.lki.lt/bendrinekalba
ISSN 2351-7204
Page 14KOJI MORITA. Nieostrość określenia język prosty na pograniczu bałtycko-słowiańskim z perspektywy języka litewskiego | 14 doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.09
Wydawniczy.
Masalska Irena 1999: Kilka uwag o ukrainizmach i rusycyzmach słownikowych w języku powojennej inteligencji polskiej Lwowa. – Studia nad polszczyzną kresową 9, Warszawa: Wydawnictwo Naukowe Semper.
Morita Koji 2001: Teksty gwary polskiej ze wsi Naliboki na Białorusi. – Studia nad polszczyzną kresową 10, Warszawa: Wydawnictwo Naukowe Semper.
Morita Koji 2002: Związek prostej mowy na dawnych Kresach Wschodnich z prostą mową w Wielkim Księstwie Litewskim. Uwagi terminologiczne. – Studia Slawistyczne 3: Wielojęzyczność i wielokulturowość na pograniczu polsko-wschodniosłowiańskim, Białystok: Libra.
Morita Koji 2004: Mowa prosta na Kresach Wschodnich w aspekcie historycznym. – Kultura i świadomość etniczna Polaków na Wschodzie. Tradycja i współczesność, Wrocław: Katedra Etnologii i Antropologii Kulturowej Uniwersytetu Wrocławskiego.
Morita Koji 2006: Przemiany socjolingwistyczne w polskich społecznościach na Litwie (region trocki) i Białorusi (region iwieńiecki). Studium porównawcze, Warszawa: Slawistyczny Ośrodek Wydawniczy.
Radzik Ryszard 2000: Język jako wyznacznik tożsamości Białorusinów. – Język a tożsamość na pograniczu kultur, Białystok: Katedra Kultury Białoruskiej Uniwersytetu w Białymstoku.
Radzik Ryszard 2000: Między zbiorowością etniczną a wspólnotą narodową, Lublin: Wydawnictwo UMCS.
Smoczyński Wojciech 2007: Słownik etymologiczny języka litewskiego, Wilno: Wydawnictwo Uniwersytetu Wileńskiego.
Smułkowa Elżbieta 2000: Dwujęzyczność po białorusku: bilingwizm, dygłosia, czy coś innego? – Język a tożsamość na pograniczu kultur, Białystok: Katedra Kultury Białoruskiej Uniwersytetu w Białymstoku.
Witkowski Wiesław 1969: Język utworów Joannicjusza Galatowskiego na tle języka piśmiennictwa ukraińskiego XVII wieku, Kraków: Państwowe Wydawnictwo Naukowe. Oddział w Krakowie.
Zdaniukiewicz Alojzy Adam 1972: Gwara Łopatowszczyzny. Fonetyka, fleksja, słownictwo,
BENDRINĖ KALBA 94 (2021) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204
Page 15KOJI MORITA. Nieostrość określenia język prosty na pograniczu bałtycko-słowiańskim
z perspektywy języka litewskiego | 15
doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.09
Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich.
Zinkevičius Zigmas 1993: Rytų Lietuva praeityje ir dabar, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.
Zinkevičius Zigmas 1996: Lietuvių kalbos istorija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.
ГЛЗ 2000: Грамматики Лаврентия Зизания и Мелетия Смотрицкого, сост. Е. А. Кузьминова, Москва: Издательство МГУ.
ГС 1970: Граматика слов’янська I. Ужевича, відп. ред. М. А. Жовтобрюх, уклад. І. К. Білодід, Є. М. Кудрицький. Київ: Наукова думка.
Зизаний Лаврентий 1980: Граматика словенська, відп. ред. В. М. Русанівський; підготовка до вид. В. В. Німчук. Київ: Наукова думка.
Зинкявичюс Зигмас 1996: Восточная Литва в прошлом и настоящем, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.
Мякишев Владимир П. 2008: Язык Литовского Статута 1588 года, Kraków: Lexis.
Савич Николай А. 1990: О языковой ситуации в одном из ареалов юго-восточной части вильнюсского района. – Kalbotyra 41(2), 41–48.
Смотрицкий Мелетий 1979: Граматика, Київ: Наукова Думка.
ТДМ 1999: Типология двуязычия и многоязычия в Беларуси, под ред. А. Н. Булыко, Л. П. Крысина, Минск: Беларуская навука.
Успенский Борис А. 1994: Краткий очерк истории русского языка (XI – XIX вв.), Москва: Гнозис.
Яскевич А. А. 2001: Старабеларускія граматыкі, Мінск: Беларуская навука.
Gauta 2021 11 23
Priimta 2021 12 23
BENDRINĖ KALBA 94 (2021)
http://journals.lki.lt/bendrinekalba
ISSN 2351-7204
Page 16KOJI MORITA. Nieostrość określenia język prosty na pograniczu bałtycko-słowiańskim
z perspektywy języka litewskiego | 16
doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.09
THE AMBIGUITY OF EXPRESSION SIMPLE LANGUAGE IN THE BALTO-SLAVIC BORDER REGION FROM THE PERSPECTIVE OF THE LITHUANIAN LANGUAGE
Summary
This paper deals with the so-called język prosty which has been used for ages by various national groups living in the Balto-Slavic border region. This homely and unofficial language functions among the lower social classes only as a vehicle for verbal communication within multilingual communities.
The author also mentions the fact that in the past there existed a language called by a similar name. From the 16th century to the middle of the 17th century, in the Grand Duchy of Lithuania there functioned a written language referred to as prosta mова. It was then the official literary language, apart from Old Church Slavonic. It also served as a communication tool for the upper social classes in the multilingual country.
The main goal of this paper is to highlight the ambiguity of expression simple language in the Balto-Slavic border region, paying more attention to the interpretation of the meaning from the perspective of the Lithuanian language.
There are actually two different languages, while the circumstances of their creation are similar. The author enumerates the similarities between język prosty and prosta mова:
1. They can be contrasted with languages of higher status in the linguistic hierarchy: in the past it was Old Church Slavonic, whereas nowadays these are the Polish, the Russian, the Belarusian and the Lithuanian literary languages. At the same time, they indicate the position in the social hierarchy of their users;
2. They are hybrids created so as to enable communication within multilingual communities, in the past as a written language, and today as a spoken language;
3. Without being directly related to any nationality, they allow for the maintenance of the ambiguity of linguistic and identity boundaries in disputes between different nationalities.
The communicative group using numerous languages which developed out of the
BENDRINĖ KALBA 94 (2021)
http://journals.lki.lt/bendrinekalba
ISSN 2351-7204
Page 17KOJI MORITA. Nieostrość określenia język prosty na pograniczu bałtycko-słowiańskim
z perspektywy języka litewskiego | 17
doi.org/10.35321/bkalba.2021.94.09
Grand Duchy of Lithuania exists till today and is continued in the Balto-Slavic border region by the still used expression prosty. In the conditions of the multilingualism and multiculturalism, the ambiguity of language and identity boundaries plays an extremely important role.
KEYWORDS: Balto-Slavic border region, multilingualism, multiculturalism, język prosty, prosta mowa, Grand Duchy of Lithuania.
KOJI MORITA
Tokyo University of Foreign Studies
3-11-1 Asahi-cho, Fuchu-shi, Tokyo 183-8534, Japan
[email protected]
BENDRINĖ KALBA 94 (2021)
http://journals.lki.lt/bendrinekalba
ISSN 2351-7204
