ZINAIDA PAKHOLOK

Луцький інститут розвитку людини Відкритого міжнародного університету «Україна»

ORCID id: orcid.org/0000-0002-8911-5909

ГАЛУЗІ ДОСЛІДЖЕНЬ: загальне мовознавство, психолінгвістика, регіональні студії, культурологія, литуаністика.

DOI: doi.org/10.35321/bkalba.2023.96.10

ТОПОНІМИ З ПОВТОРЕННЯМ СЛОВОТВІРНОГО ЕЛЕМЕНТА ЯК РУДИМЕНТИ ДАВНЬОГО МИСЛЕННЯ (ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ)

КЛЮЧОВІ СЛОВА: онім, топонім, редуплікація, склад, коренева морфема, афікс, слово, словотвірна модель, етимологічний аналіз, повторюваність, давнє мислення.

АНОТАЦІЯ

У статті розглядаються топоніми з повторенням словотвірного елемента. Етимологічний аналіз дає змогу встановити повторення складу, кореневої морфеми, слова в аборигенних і стандартизованих топонімах. Визначено основні класифікаційні словотвірні моделі, засновані на властивостях топонімічного матеріалу. Увагу зосереджено на базовій структурі апелятивів, які були відображенням давнього мислення та підґрунтям для виникнення онімів у процесі номінації природних об’єктів. Географія наведених прикладів охоплює різні континенти.

АНОТАЦІЯ

У статті аналізуються топоніми з повторюваним словотвірним елементом. Етимологічний аналіз дає змогу виявити повторюваний склад, кореневу морфему, слово в давніх і нормативних топонімах. З огляду на особливості топонімічного матеріалу визначаються основні словотвірні моделі класифікації. Основну увагу зосереджено на структурі загальних іменників, що відображали давнє мислення і стали підґрунтям виникнення онімів у процесі найменування природних об’єктів. Географія наведених прикладів охоплює різні континенти.

ZINAIDA PAKHOLOK. Toponyms with Repetition of a Word-Formation Element as Rudiments of Ancient Thinking (to Statement of the Problem)

199

ВСТУП

Географічні назви є найважливішим елементом духовного життя цивілізації; вони мають наукову, історичну й культурну цінність. Їх досліджують у трьох аспектах: географічному — з просторовою прив’язкою, історичному — з огляду на обставини утворення, і лінгвістичному — з погляду осмислення номінації.

Власну назву географічного об’єкта, яку використовують для його розпізнавання та відмежування від інших об’єктів, зазвичай називають терміном «топонім». Уперше його було запроваджено 1899 року в англійському мовознавстві, а згодом він уживався паралельно з уже наявним терміном «назва місця».

У мовознавстві вивчають форму топоніма, словотворчий процес і семантику. Серед теоретичних питань сучасної топоніміки актуальним залишається вивчення способу номінації, який розуміють як «шляхи, типи й засоби найменування об’єкта, об’єднані за певними структурними ознаками» (Luchyk 2011: 22).

Джерелами для їх вивчення є географічні карти й атласи; топонімічні, етимологічні та тлумачні словники; географічні, історичні й лінгвістичні дослідження; книжки мандрівників, які не дадуть авторові збитися на хибний шлях наївних етимологій.

Повтори залишаються поза увагою лінгвістів, попри те, що вони пронизують усе наше життя. Брак узагальнювальних праць про повтори в топоніміці зумовлює потребу запропонувати в межах пропедевтичного дослідження їх опис як окремого структурного типу в мовах різної будови.

Відповідно до розуміння проблеми, сформульованої в назві статті, об’єктом дослідження є структура найменувань географічних об’єктів, а предметом — топоніми з повторенням словотвірного елемента.

Мета цієї статті — виявити сліди давнього мислення в топонімах із повторами в мовах різної будови та описати їх як окремий структурний тип, запропонувавши бачення фрагментів складного процесу формування й розвитку топонімічного простору.

Для цього необхідно розв’язати такі завдання: розмежувати аборигенні та стандартизовані топоніми; визначити структурні елементи топонімів із повторами шляхом реконструкції відповідних праформ; пояснити словотвірне значення, що відображає мотиваційну ознаку, характерну на час номінації оніма; визначити словотвірні моделі й типи топонімів; здійснити

200

BENDRINÉ KALBA | 96

синтезу наукових аргументів, осмислювати наявні версії та пропонувати власні коментарі щодо тих географічних назв, які залишаються нез’ясованими.

Методологія дослідження полягає в тому, що структурний принцип обрано як основний для вивчення топонімів, а повне розуміння досягається за допомогою різних методів аналізу й синтезу топонімів певної місцевості: їхньої належності до конкретної мови; об’єкта номінації; історії виникнення; етимології; сфери вживання (розмовного чи літературного мовлення).

1. АБОРИГЕННІ ТОПОНІМИ З ПОВТОРЕННЯМИ

Назви географічних об’єктів виникали спонтанно, оскільки будь-яке нововведення спершу з’являється в індивідуальному мовленні, а згодом стає об’єктивним соціальним явищем. У процесі номінації людина визначала й фіксувала найважливіше. Протягом тисячоліть люди не розрізняли власних і загальних назв. Першими власними назвами були звичайні загальні слова: вода, гора, ліс, пустеля, поле, річка. Пізніше, коли люди почали освоювати великі території, виникла потреба розрізняти ті самі гори, ліси, пустелі тощо. Для цього люди використовували різні означення, що характеризували ці об’єкти за кольором, розміром, формою, призначенням тощо.

Залежно від джерела виникнення, сфери вживання та поширення розрізняють два типи топонімів: аборигенні та стандартизовані. Аборигенні топоніми (Podolskaya 1988: 119) створені корінним населенням для називання місцевого географічного об’єкта; вони вживаються лише на певній території та поширені в розмовному мовленні. Інтерес до цього типу зумовлений тим, що топоніми містять сліди народної творчості, експресивність та інформаційний потенціал, який відображає специфіку природних умов.

2. СЛОВОТВІРНА МОДЕЛЬ ВІД АПЕЛЯТИВА ДО ОНІМА

Географічні назви утворювалися за певними формулами, які в топоніміці називають словотвірними моделями. Найпростіша з них — безпосередній перехід загального іменника, або апелятива, у власну назву, або онім. Лінгвіст звертає увагу на форму географічної назви та її семантику, оскільки топонім є двобічною одиницею, що має план вираження і план змісту. У цьому разі необхідно враховувати, що

ZINAIDA PAKHOLOK. Toponyms with Repetition of a Word-Formation Element as Rudiments of Ancient Thinking (to Statement of the Problem)

201

«крім основного значення — власної назви, існує також інше, дотопонімічне значення» (Zhuchkevich 1974: 48).

Ось приклад, що підтверджує висловлену думку. В австралійському штаті Квінсленд, на річці Баррон, розташований однойменний водоспад Баррон; мовою аборигенів він називався Din Din — словом, що символізує краплі води, яка падає. Гідронім виник на честь Томаса Генрі Боумена Баррона, начальника поліції в Брісбені у 1860-х роках, і дав назву Національному парку Баррон-Гордж, однак паралельно вживається також популярна географічна назва Національний парк Дін-Дін (Carmody, Prideaux 2011: 1).

У назві географічного об’єкта може бути закладена конотація, як-от у назві пустелі Never-Never у внутрішній частині Австралійського континенту. Мандрівник L. Wolanowski, пояснюючи назву, посилається на Aeneas Gunn (2008), яка у своїй автобіографічній повісті 1908 року писала: «Ці землі називають Never-Never, бо ті, хто там жив і полюбив їх, ніколи добровільно їх не покинуть. А інші — ті, хто не витримав, — скажуть вам, що ця назва походить від того, що той, кому вдалося звідти втекти, присягається ніколи, ніколи не повертатися» (Wolanowski 1976: 56).

In the family saga of Colleen McCullough, published in 1977, we read: “<...> spread over two thousand miles of desolation, the waterless desert “Never-Never”, where it never rains” (McCullough 1988: 96). The meanings recorded in fiction testify to the stability of the onym b for seven generations of Australians of the 20^th century.

Проаналізовані приклади аборигенних топонімів із образними та експресивними конотаціями є наслідком повторення того самого словотвірного елемента. У мовознавстві цей спосіб творення нових слів називають редуплікацією. Відмінності у структурі топонімів дають змогу судити про давніший час виникнення оніма, в основі якого лежить апелятив із повторенням односкладового елемента.

Перший географічний об’єкт характеризується наявністю двох паралельних топонімів — аборигенного та стандартизованого, тоді як для другого існує лише один.

3. СТАНДАРТИЗОВАНІ ТОПОНІМИ З ПОВТОРАМИ

Standardized toponyms (Podolskaya 1988: 131) are the normative form of toponyms, adopted in official documents within the country and in international practice.

202

BENDRINĖ KALBA | 96

Творцями стандартизованих топонімів були звичайні люди, мандрівники, першовідкривачі, які давали назви континентам, островам, гірським вершинам тощо. Згодом географи й лінгвісти збирали географічні назви, здійснювали їх систематизацію, картографування та лексикографічну кодифікацію. Стандартизовані топоніми є явищами суспільного життя, підпорядкованими історичним закономірностям; вони загальновживані й міжнародні.

3.1. Словотвірна модель переходу апелятива з повтором в онім

3.1.1. Повтор складу

Як свідчать наші матеріали, найдавнішою словотвірною моделлю є модель переходу апелятива з повтором складу в онім. Неможливо описати цей процес як «кожен окремий звук формується щодо інших звуків, так само необхідних, як і сам цей звук, для плавного творення мовлення» (Humboldt 2000: 86), однак привертають увагу прозорість мотивації та зумовленість номінації об’єктів повсякденними потребами. Природне середовище було джерелом існування людини, оскільки забезпечувало людей житлом, їжею та одягом, тож питання про те, «що важливо відобразити в назві, вирішувалося на основі практичної діяльності людини» (Khvesko 2009: 112).

Під час номінації географічних об’єктів відбувався перехід апелятива з повтором складу в онім. У слов’янському топонімі baba реалізувалося культове значення жіночого язичницького божества, що уособлювало життя, родючість і здоров’я. Численні приклади підтверджують це, зокрема ойконіми: Baba (укр. Баба) — село в Сумській області України; Baba (укр. Баба) — так до 1941 року називалося також село Покровське в Чернігівській області України; гідронім Baba (укр. Баба) — назва річки в Харківській області України; оронім Baba (укр. Баба) — гора в Івано-Франківській області України; Baba (болг. Baba) — гора в Софійській області Болгарії; Baba (макед. Baba) — гірський масив на кордоні між Північною Македонією та Грецією; Baba (серб. Baba) — гора в Боснії і Герцеговині, на території Республіки Сербської.

Приклад астионіма, утвореного повтором складу, можна знайти на заході Швейцарії, у франкомовному кантоні Во. Там, на березі Женевського озера, розташоване місто Веве. Vevey < французькою

ZINAIDA PAKHOLOK. Toponyms with Repetition of a Word-Formation Element

as Rudiments of Ancient Thinking (to Statement of the Problem)

203

Vevė. Лев Успенський вважав, що ця назва є результатом багатовікових змін латинського слова Viviscus (Uspensky 1973: 91).

Існування топонімів, утворених повтором складу, можна пояснити законом Зіпфа (Zipf 1949), згідно з яким у різних мовах світу найуживаніші слова коротші, оскільки принцип найменшого зусилля є універсальним для мовця й слухача в усіх культурах. Безсумнівно, на етапі первинної номінації для давньої людини з міфологічним мисленням, яке виявилося «чимось на зразок інтелектуального bricolage» (Lévi-Strauss 1994: 126), та нерозвиненою гортанню, складове членування було основним способом творення мовлення. Воно виникло на основі фонетичної асиміляції немовленнєвих звукових комплексів; невипадково найдавнішим пластом лексики є звуконаслідування.

The toponyms of this model belong to the primary, oldest of names (Podolskaya 1988: 105), since they arose from the onym, based on an appellative with a monosyllabic repetition, and have a form identical to it.

3.1.2. Повторення складу й додавання афікса

Топоформант — словотвірний елемент, який не вживається в мові самостійно й додається до основи під час творення географічної назви; він має важливе значення в топоніміці.

В антропонімі Dedelishki (лит. Dėdeliškės), зафіксованому 1860 року на карті Тракайського району Вільнюського повіту Литви (Shubert 1860), топоформантом є суфікс -ishki (-iškės). У цьому регіоні є Kadrishki (лит. Kadriškės), Kariotishki (лит. Kariotiškės), Karpishki (лит. Karpiškės), Kiemelishki (лит. Kiemeliškės), Kulokishki (лит. Kulokiškės). Також є Eishishki (лит. Eišiškės), Grigishki (лит. Grigiškės), утворене від імені Grigas, а також Rudishki (лит. Rūdiškės).

За словами авторитетних дослідників Миколая Біріли й Александраса Ванагаса, такий формант позначає «назви місцевостей, утворені від прізвища чи імені власника або людини, яка жила в цьому місці» (Biryla, Vanagas 1968: 12).

Ми припускаємо, що топонімічна основа має архаїчний характер, оскільки утворилася шляхом повторення звукових сполучень у дитячому мовленні dė-de. У сучасній литовській мові dėdė означає «дядько».

Найдавніший шар лексики становлять звуконаслідувальні слова, які є ядром словника. Появу великої кількості звуконаслідувальних слів на ранньому етапі суспільного життя людей зумовили тісний зв’язок із природою та важливість передавання

204

BENDRINĖ KALBA | 96

звуку й зовнішніх проявів руху під час називання явищ, а також прагнення «встановити певний зв’язок між об’єктами природи й надати мові безпосереднього характеру» (Rosetti 1962: 91).

На думку Вадима А. Жучкевича, засновника білоруської топонімічної школи, потамонім Tsetyarooka (біл. Цецяровка), притока Свіслочі, та загальні назви Tsetseravets (біл. Цецеравец), Tsetyarovintsy (біл. Цецяровинцы), Tsyateryn (біл. Цяцерын), є патронімічними, утвореними від прізвищ Tsetyaruk (біл. Цецярук), Tsyateryn (біл. Цяцерын) (Zhuchkevich 1974:: 373–374). Вони утворилися від звуконаслідувальної назви птаха цецярук (біл. Цецярук), у якій простежується повне або варіантне повторення складу tse- (це-).

Так само повторення складу te- і суфікса -row утворило ойконім Teterow у землі Мекленбург-Передня Померанія, Німеччина, для позначення поселення тетеруків. Назва з’явилася не пізніше VIII^th століття, оскільки ця територія була центром середньовічного західнослов’янського племені (Basik 2008: 102).

Слід припустити, що потамонім Cucuteni (рум. Cucuteni) у регіоні Західної Молдавії в Румунії, що позначає праву притоку річки Бахлуєц (рум. Bahl uieț) у басейні Дунаю, складається зі звуконаслідувального кореня Cucu- (румунською «зозуля» — cuckoo — це cuc) і топонімічного форманта -teni — «поселення», за аналогією з Zaboloteni (Ștefănescu 2018: 74–75), Drăgoteni (Petrovich 1968: 15), Broșteni, Moșteni. Пізніше виник ойконім Cucuteni — «поселення зозуль».

The described toponyms belong to non-primary names (Podolskaya 1988: 86), since they were formed from other onyms.

3.1.3. Повторення складу та додавання слова

До новіших утворень належить називання географічних об’єктів, коли до повтореного складу додавали слово, тобто новий топонім утворювався морфологічним способом складання. Наприклад, ороним Vovokuvabiti — це назва вулкана в Центральній Африці. Етимологія слова, що починається з повторення складу vo-, означає «вода пігмея Біті», якого, за переказами, знайшли мертвим на березі озера біля гори (Uspensky 1973: 194).

Первісна людина мала невеликий словниковий запас, а топонімія була нерозвиненою, тому один термін поєднував багато різних понять, пов’язаних спільним походженням. У цьому зв’язку цікавим є приклад лімноніма Titicaca (ісп. Titicaca, кечуа Titiqaqa), яким називають найбільше прісноводне озеро Південної Америки на

ZINAIDA PAKHOLOK. Toponyms with Repetition of a Word-Formation Element as Rudiments of Ancient Thinking (to Statement of the Problem)

205

кордоні Перу та Болівії. Назва утворилася внаслідок повторення складів двох слів мовою індіанців: кечуа qaqa — «камінь, гора», titi — «свинець»; спочатку інсулонім Titicaca стосувався лише острова на озері Isla-del-Sol (ісп. Isla del Sol) (Cano 1952: 14–15), а згодом поширився на саме озеро (Pospelov 2002: 417).

Від апелятива baba топоніми можуть утворюватися не лише внаслідок онімізації, а й шляхом додавання слова. Наприклад, ойконім Baba Bakala (гінді Bāba Bakāla) — назва священного для сикхізму місця, села в індійському штаті Пенджаб.

Історик географічної науки Е. М. Мурзаєв, посилаючись на казахського топоніміста Галі К. Конкашпаєва (1948), навів приклади продуктивності топонімів на -ата, серед яких — середньовічне поселення Баба-ата (Murzaev 1974: 228). Згідно з казахською енциклопедією, Баба, Ата-баба — це «1) предок, засновник роду; 2) частина складного слова, що позначає походження, старшого (наприклад, Анет-баба)» (KNE 2004: 324); ата — також багатозначне слово; у межах нашого дослідження розглядаємо лише перші два значення: «1) дід, дідусь; предок; 2) покровитель у складі власних міфологічних імен» (KNE 2004: 278). Отже, у казахському топонімі Баба-ата наявне структурне повторення складу ба- і семантичне повторення значення слова «предок».

За допомогою тюркського слова dağ — «гора» — утворено ороними Babadāğ у Губинському районі Азербайджану та Babadāğ у провінції Мугла на південному заході Туреччини; ойконім Babadag у жудеці Тулча в Румунії виник під впливом турецької мови.

Слов’янські та несклов’янські приклади з апелятивом baba (баба) об’єднує походження від праформи *bǎbā або *bhābhā — давнього слова з дитячого мовлення, утвореного повторенням того самого складу (Luchyk 2014: 27). Відмінності спостерігаються в семантиці, оскільки слов’янське baba походить від назви особи жіночого роду, тоді як тюркські та іранські відповідники — від назви особи чоловічого роду. У слов’янських мовах наголос падає на перший склад (ба́ба), а у східних мовах — на другий (babá). Стосовно таких прикладів Вільгельм фон Гумбольдт слушно зазначав: «Усі мови, очевидно, містять слова, що мають цілком різні значення за цілком однакового звучання, а отже, ці слова можна розуміти неоднозначно» (Humboldt 2000: 275).

Численні приклади з топонімом babá/баба́ є проявом топонімічної омонімії, тобто позначають співзвучні географічні терміни, що повністю або частково збігаються за планом вираження. Отже, існувала

206

BENDRINĖ KALBA | 96

перенесення оніма з одного об’єкта на інший, суміжний із ним, у назві міста, села, аула, річки, гори, гірського хребта у зв’язку з його доповненням різними географічними термінами, що характеризують місцевість.

3.2. Словотвірна модель переходу апелятива без повторення в онім

Перехід апелятива в онім може відбуватися внаслідок повторення слова, що має двобічну структуру й наочно демонструє філософський закон переходу кількісних змін у якісні. У мовознавстві це виявляється на семантичному рівні: елемент, повторений двічі або кілька разів, набуває нового значення (Pakholok 2013: 73). Лексичне повторення — найпростіший за структурою лексико-граматичний спосіб інтенсифікації значення.

Катарактонім Dzhur-Dzhur (укр. Джур-Джур, кримськотатар. Cür-Cür) — назва потужного водоспаду, розташованого на річці Улу-Узень на південному узбережжі Криму. Він ніколи не пересихає, навіть у найпосушливіший період року. Ця особливість відображена в семантиці його давньої назви, утвореної від повтореного вірменського слова «джур» (арм. Ջուր-Ջուր, дослівно «вода-вода», тобто багато води). Етимологія цього слова, яку Василь В. Лучик наводить слідом за Едуардом М. Мурзаєвим, пояснює значення «потік», «річка» та «канал» у перській і таджицькій мовах (Luchyk 2014: 180).

На нашу думку, намагаючись розкрити змістову сутність географічної назви, варто віддавати перевагу версіям, які ближчі до природи й сутності об’єкта. Водночас що давніша географічна назва, то ймовірніше, що вона пов’язана з названим об’єктом. Наприклад, лімнонім Loch Lochy, назва прісноводного озера в Шотландії, походить від подвоєння слова, споріднені форми якого можна простежити в таких мовах: менська logh, давньоірландська loch, валлійська llwch зі значенням «водойма», а також латинська lacus зі значенням «озеро» (Harper 2003). До повтореного слова додано суфікс -y. Лімнонім means означає «озеро Лейк».

Значну й об’ємну частину топонімії Австралії становлять оніми, що позначають природно-географічні умови та кліматичні особливості. Так, циклон у північно-західній частині країни називають «Willy Willy» (Orlov 1978: 103). Анемонім Willy Willy утворився внаслідок повторення англійського слова willy — підступний.

ZINAIDA PAKHOLOK. Toponyms with Repetition of a Word-Formation Element as Rudiments of Ancient Thinking (to Statement of the Problem)

207

Чимало топонімів на карті цього континенту мають структуру, що вказує на повне повторення слова, проте їхня етимологія незрозуміла й породжує численні суперечливі тлумачення, оскільки серед них є назви мовою корінних австралійців (аборигенів), німецькою та англійською мовами (Wolanowski 1990: 49–50): Buln Buln, Gol Gol у штаті Вікторія; Gingin у штаті Західна Австралія; Cowan Cowan, Gin Gin, Kin Kin, Millaa Millaa у штаті Квінсленд; Barra-Barra, Boonoo Boonoo, Booti-Booti, Budgee Budgee, Curl Curl, Dum Dum, Tilba Tilba, Wagga Wagga, Wangi Wangi у штаті Новий Південний Уельс.

Написання топонімів із повторенням слова потребує уніфікації з боку державної орфографічної комісії, оскільки трапляються злите, дефісне й окреме написання.

3.3. Словотвірна модель переходу апелятива без повторення в онім у топонімічному словосполученні

3.3.1. Повторення кореневої морфеми

Повна назва географічного об’єкта — це топонімічне словосполучення, що складається з двох частин: основного компонента (власної назви, оніма), необхідного для розрізнення названого об’єкта серед інших об’єктів, і загальної назви (апелятива).

Багато слов’янських лімнонімів утворено від апелятива озеро шляхом повторення кореневої морфеми: озеро Езерак (пол. jezioro Jeziorak, Польща, Вармінсько-Мазурське воєводство) (SGP 1983: 243); Озерянське озеро (укр. Озерянське озеро, Україна, Волинська область) і Озерянське озеро (біл. Азярянскае возера, Білорусь, Гродненська область); Озерське озеро (рос. Озерское озеро, Росія, Ленінградська область). Різновидом цієї моделі є приклад, у якому онімом виступає зменшувальна форма: озеро Озерце (укр. озеро Озерце, Україна, Волинська область).

Спільнослов’янський апелятив село (давньорус. selo — «житло, поселення, поле», болгар. і сербохорв. — село, чеськ. — selo, польськ. — siolo від праслов’янського *selo — «орне поле», що фонетично збіглося у східно- та південнослов’янських мовах із *sedlo — «поселення») (Basik 2008: 70–71), перейшов в онім і як частина топонімічного словосполучення широко побутує в Білорусі. Зазвичай старі села в Городоцькому, Вілейському, Слуцькому та інших районах називаються Селище (біл. Селішча); у Браславському, Житковицькому та інших районах трапляються назви, утворені від слова в множині «села», — Сельки (біл. Сёлкі); у Калинковицькому, Толочинському та інших районах вони мають назви, утворені від того самого слова у зменшувальній формі, — Сельці

208

BENDRINĖ KALBA | 96

(біл. Сельцы) (Zhuchkevich: 340). Розглядаючи такі топонімічні словосполучення, Володимир А. Ніконов цілком слушно вважав їх тавтологією, що виникла внаслідок позначення апелятива за відсутності оніма (Nikonov 1965: 18).

Повторення кореневої морфеми село спостерігається у зменшувальній формі оніма Сельцо/Сільце (укр. село Сільце), що функціонує в Україні у Ковельському та Ратнівському районах Волинської області; Коростенському районі Житомирської області; Берегівському та Іршавському районах Закарпатської області; Підгаєцькому районі Тернопільської області. Погодьмося зі спостереженням В. А. Ніконова, який вважав, що показники зменшуваності «замість утраченого значення зменшення почали виражати лише топонімічність» (Nikonov 1965: 96).

Слід звернути увагу на частину мови апелятива, яким може бути не лише іменник, а й субстантивований прикметник: Бережковская набережная (Берєжковська набережна). Годонім названо на честь патріархального рибальського поселення «на Бережках», яке існувало у XVI^th–XVII^th століттях на правому березі річки Москви (Sytin 1958: 577).

Наведені вище приклади повторення основи в топонімії зазвичай називають редуплікованими назвами (Podolskaya 1988: 114).

3.3.2. Повторення слова

Топоніми, переважно непозичені оніми, створені історично сформованою спільнотою людей, виявляють подібність у сприйнятті, фільтруванні та інтерпретації інформації про географічні об’єкти незалежно від регіону. Наприклад, мандрівники Їржі Ганзелка та Мирослав Зікмунд розкрили семантику топонімічного словосполучення озеро Кіу: «Мовою банту у Східному Конго слово “ківу” означає “озеро”. Отже, це означає “озеро Озеро”» (Hanzelka, Zikmund 1956: 215). Лімнонім із апелятивом «озеро» відображає повторення словотвірного елемента за змістом.

Описані топоніми з повторенням словотвірного елемента можна інтерпретувати як оніми, створені колективним несвідомим на основі об’єктивної закономірності, притаманної всім об’єктам і явищам матеріального світу повністю або частково. Об’єктивною закономірністю є повторюваність, яку давня людина несвідомо опановувала в міру набуття досвіду, спостерігаючи часові й просторові явища (зміну дня і ночі, пори року, припливи тощо). Здатність до повторення можна пояснити через архетип людської свідомості.

ZINAIDA PAKHOLOK. Toponyms with Repetition of a Word-Formation Element

as Rudiments of Ancient Thinking (to Statement of the Problem)

209

У мовленні давньої людини повторюваність відображалася у звуконаслідуваннях і зменшувально-пестливих формах, що згодом сприяло утворенню онімів. Редуплікативні утворення у складі топонімів виявляють за допомогою етимологічного аналізу. Найдавніші з них утворені шляхом повторення складу, а пізніші мають афікси, повторення кореневої морфеми та слів.

ВИСНОВКИ

Вивчення топонімів із повтореннями дає змогу зробити певні висновки. Повторення складу, кореневої морфеми чи слова утворює словотвірні моделі, що належать до двох топонімічних типів: аборигенного та стандартизованого. Аборигенні топоніми утворюються від апелятивів і вживаються місцевими жителями в розмовному мовленні на обмеженій території. Стандартизовані топоніми вживаються в літературній мові та мають міжнародний характер.

За допомогою етимологічного аналізу встановлено, що повторення складу в топонімах указує на їхнє давнє походження, оскільки повторюваність є об’єктивною реальністю, яку людина несвідомо засвоює в міру набуття практичного досвіду.

Звернення до топонімів із повторенням словотвірного елемента є запрошенням до вивчення давнього способу номінації в мовах різної структури. Створення реєстру таких топонімів у таких мовах дасть змогу порівняти їхній онімічний простір, що має глибоке історичне коріння.

REFERENCES

Basik Sergey 2008: General Toponymy, Minsk: Publishing House of the Belarusian State University.

Biryla Nikolay, Vanagas Aleksandras 1968: Litouškiia elementy ü belaruskai anamastytsy, Minsk: Navuka i tėkhnika.

Cano Washington 1952: Estudio geográfico, histórico, y sociológico del Lago Titicaca, Argentina: Ediciones Moreno.

Carmody Julie, Prideaux Bruce 2011: Sustainable Nature Based Tourism: Planning and Management. Report on Visitation and Use at Barron Falls, Far North Queensland, 2009/2010. Report to the Marine and Tropical Sciences Research Facility. Cairns: Published by the Reef and Rainforest Research Centre Limited. Available at: https://researchonline.jcu.edu.au/18149/1/492_JCU_Carmody_%26_Prideaux_%282011%29_Wet_Tropics_Site_Report_7_.pdf.

210

BENDRINĖ KALBA | 96

Gunn Aeneas 2008: We of the Never-Never, New South Wales: Vintage Books.

Hanzelka Jiří, Zikmund Miroslav 1956: Africa: The Dream and the Reality 2, Moscow: Foreign Literature Publishing House.

Harper Douglas 2003: Online Etymology Dictionary. Available at: http://www.etymonline.com.

Humboldt Wilhelm von 2000: Selected Works on Linguistics, Moscow: Progress Publishing Group.

Khvesko Tamara 2009: Ways Toponyms Formation. – Issues in Cognitive Linguistics 1(018), 107–113. Available at: file:///C:/Users/Zinaida/Downloads/sposoby-obrazovaniya-toponimov.pdf.

KNE – Kazakhstan. National Encyclopedia. Almaty: Kazakh encyclopedia 1, 2004.

Konkashpayev Gali K. 1948: Name of the City Alma-Ata. – Izvestiya AN Kazakhskoy SSR. Geographical Series 58(2), 72–77.

Lévi-Strauss Claude 1994: Primitive Thinking, Moscow: Republic.

Luchyk Vasyl V. 2011: About the Peculiarities of Nomination in the Toponymy of Ukraine. – Journal of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University. Philology 29/31, 21–24.

Luchyk Vasyl V. 2014: Etymological Dictionary of Ukraine’s Toponyms, Kyiv: Publishing center “Akademiya”.

McCullough Colleen 1988: The Thorn Birds, Moscow: Hudozhestvennaya literatura.

Murzaev Eduard M. 1982: Geography in Names, Moscow: Nauka.

Murzaev Eduard 1974: Essays on Toponymy, Moscow: Mysl.

Nikonov Vladimir N. 1965: Introduction to Toponymy, Moscow: Science.

Orlov German 1978: Modern English in Australia, Moscow: Vysshaya Shkola.

Pakholok Zinaida 2013: The Epistemological and Ontological Status of the Repetition Category: Linguistic and Speech Dimensions, Lutsk: Vezha-Druk.

Petrovich Emil 1968: Romanians as “Creators” of Slavic Toponyms. – Romanoslavica 15, 6–18.

Podolskaya Natalia 1988. Dictionary of Russian Onomastic Terminology, Moscow: Science.

Pospelov Evgeniy 2002: Geographical Names of the World. Toponymic Dictionary, Moscow: Russian dictionaries, Astrel, AST.

Rosetti Alexandru 1962: Notes on the Use of Onomatopoeia. – Issues in Linguistics 3, 91–92.

Schubert Theodor 1860: European Russia 1:126K v. Available at: http://retromap.ru/14186010_54.676709,25.070972.

SGP – Słownik geograficzno-krajoznawczy polski, red. M. Milewska, Warszawa: Panstwowe wydawnictwo naukowe, 1983.

ZINAIDA PAKHOLOK. Toponyms with Repetition of a Word-Formation Element as Rudiments of Ancient Thinking (to Statement of the Problem)

211

Sytin Petr 1958: From the History of Moscow Streets, Moscow: Moskovskiy Rabochiy.

Štefănescu Margareta 2018: Russian Elements in Romanian Toponymy. – Library of the Magazine «Rusyn» 9(26), 66–79.

Uspensky Lev 1973: Riddles of Toponymy, Moscow: Molodaya Gvardiya.

Wolanowski Lucjan 1990: The Continent that Has Ceased to Be a Legend, Moscow: Main editorial office of oriental literature of the Nauka publishing house.

Wolanowski Lucjan 1976: Post to Never-Never Land, Moscow: Main editorial office of oriental literature of the Nauka publishing house.

Zhuchkevich Vadim 1974: Short Toponimic Dictionary of Belarus, Minsk: BSU Publishing House.

Zipf George Kingsley 1949: Human Behavior and the Principle of Least Effort, Cambridge: Addison-Wesley Publishing.

Gauta 2023 09 04

Priimta 2023 11 15

ZINAIDA PAKHOLOK

TOPONYMS WITH REPETITION OF A WORD-FORMATION ELEMENT AS RUDIMENTS OF ANCIENT THINKING (TO STATEMENT OF THE PROBLEM)

Summary

The description of the onomastic picture of the world is impossible without repetitions that permeate the toponymic space. When determining the inner form of a toponym, the repetition of a structural element is clearly traced: a syllable, a root morpheme, a word. These elements, depending on the source of creation, areas of use, and distribution, create word-formation models included in two toponymic types: aboriginal and standardized.

Aboriginal toponyms were created by indigenous people to name a local geographical object; they are used only in a given territory and are widespread in colloquial speech. The interest in this type is conditioned by the fact that toponyms have preserved traces of folk art, expressiveness, and have information potential that reflects the specifics of natural conditions. The examples of aboriginal toponyms with figurative and expressive connotations analyzed in the article, formed by the direct transition of the appellative into the onym, are a consequence of the widespread use of reduplication.

212

BENDRINĖ KALBA | 96

Standardized toponyms were created by people of different spheres of activity; they are used within the country and in international practice, recorded in literary language. This type of toponyms is represented in the following word-formation models: transition of appellative into onym with repetition of syllable, with repetition of syllable and addition of affix, with repetition of syllable and addition of word, with repetition of word; transition of appellative into onym in a toponymic phrase with repetition of root morpheme and with repetition of word. The filling of word-formation models depended on the different degrees of study of a number of general issues in regional toponymic systems.

Toponyms of the same model recorded in the same type of geographical objects located on different continents are evidence of the commonality of the nomination.

Using etymological analysis, it was established that the repetition of word-forming elements in toponyms indicates an ancient origin, because repetition is an objective reality that a person unconsciously assimilates as one gains practical experience.

Appealing to toponyms with repetition of the word-formation element is a request for studying the ancient method of nomination in languages of different structures. The creation of a register of similar toponyms in such languages will make it possible to compare and contrast their onym space, which has deep historical roots.

KEYWORDS: onym, toponym, reduplication, syllable, root morpheme, affix, word, word formation model, etymological analysis, repeatability, ancient thinking.

ZINAIDA PAKHOLOK

Lutsk Human Development Institute of the Open International University “Ukraine” Georgy Gongadze st. 5

[email protected]

ZINAIDA PAKHOLOK

VIETOVARDŽIAI SU PASIKARTOJANČIŲ ŽODŽIŲ DARYBOS ELEMENTŲ KAIP SENOSIOS MĄSTYSENOS UŽUOMAZGOS

Santrauka

Apibūdinti onomastinį pasaulio vaizdą neįmanoma be pakartojimų, kurių apstu toponimijoje. Vidinėje vietovardžio formoje galima aiškiai atsekti pasikartojantį struktūrinį elementą – skiemenį, šaknies morfemą, žodį. Priklausomai nuo sukūrimo šaltinio, vartojimo ir paplitimo srities, šie elementai sudaro žodžių darybos modelius, būdingus abiejų tipų – seniesiems ir norminiams – vietovardžiams.

ZINAIDA PAKHOLOK. Toponyms with Repetition of a Word-Formation Element as Rudiments of Ancient Thinking (to Statement of the Problem)

213

Senuosius vietovardžius vietiniai gyventojai kūrė, siekdami įvardyti vietos geografinį objektą, jie vartojami tik tam tikroje teritorijoje ir yra plačiai paplitę šnekamojoje kalboje. Domėjimąsi šio tipo vietovardžiais lemia tai, kad juose yra išlikę liaudies meno bruožų, išraiškingumo. Jie gali teikti informaciją apie gamtinių sąlygų ypatybes. Šiame straipsnyje analizuojami perkeltinių ir ekspresyvių konotacijų turinčių senųjų vietovardžių, susiformavusių bendriniam daiktavardžiui tiesiogiai virstant onimu, pavyzdžiai – plačiai paplitusio pasikartojimų vartojimo rezultatas.

Norminius vietovardžius kūrė skirtingų veiklų atstovai. Jie vartojami tiek šalyje, tiek tarptautinėje erdvėje, fiksuojami literatūrinėje kalboje. Šios rūšies vietovardžiams būdingi tokie žodžių darybos modeliai: bendrinio daiktavardžio vertimas onimu, pakartojant skiemenį arba pridedant afiksą, pakartojant skiemenį ir pridedant žodį, pakartojant žodį; bendrinio daiktavardžio vertimas onimu vietovardiniame žodžių junginyje, pakartojant šakninės morfemą ir pakartojant žodį. Žodžių darybos modelių panaudojimas priklauso nuo kai kurių bendrųjų regioninės vietovardžių sistemos klausimų ištirtumo laipsnio.

To paties modelio vietovardžiai, naudoti skirtinguose žemynuose esantiems tos pačios rūšies geografiniams objektams įvardyti, rodo, kad toks įvardijimo būdas buvo gana įprastas.

Pasitelkus etimologinę analizę nustatyta, kad vietovardžiuose pasikartojantys žodžių darybos elementai rodo senovinę žodžio kilmę, nes pasikartojimas atspindi objektyvią tikrovę, kurią asmuo nesąmoningai įsisavina, įgydamas praktinės patirties.

Vietovardžiai, kuriuose pasikartoja žodžių darybos elementas, kelia poreikį tyrinėti senąjį objektų įvardijimo skirtingos struktūros kalbomis metodą. Sukūrus tose kabose vartojamų panašių vietovardžių registrą, atsirastų galimybė palyginti ir sugretinti gilias istorines šaknis turinčią jų onimiją.

ESMINIAI ŽODŽIAI: onimas, vietovardis, pasikartojimas, skiemuo, šaknies morfema, afiksas, žodis, žodžių darybos modelis, etimologinė analizė, pakartojamumas, senovinė mąstysena.

ZINAIDA PAKHOLOK

Lutsk Human Development Institute of the Open International University “Ukraine” Georgy Gongadze st. 5

[email protected]

214

BENDRINĖ KALBA | 96