ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA

Інститут славістики Польської академії наук у Варшаві

Ідентифікатор ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2916-6736

НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕНЬ: діалектологія, етнолінгвістика, діалектна лексикографія, регіональна польська мова.

DOI: https://doi.org/10.35321/bkalba.2024.97.07

ЩОДЕННИКИ ЕМІЛІЇ З БЕНІОВСЬКИХ ВРУБЛЕВСЬКОЇ ЗА 1850–1886 РОКИ ЯК ДЖЕРЕЛО ДЛЯ МОВНО-КУЛЬТУРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ¹

КЛЮЧОВІ СЛОВА: щоденникарство, жіноча історія, XIX ст., Литва, цифрове видання джерел, північнокресова польська мова.

АНОТАЦІЯ

Стаття висвітлює різні дослідницькі перспективи, які відкриває перед лінгвістами та істориками культури багата щоденникова спадщина Емілії Врублевської, що зберігається у відділі рукописів Бібліотеки Литовської академії наук імені Врублевських у Вільнюсі. Письменство відносно маловідомої авторки з Литви XIX століття заслуговує на багатоаспектне гуманітарне осмислення та введення до широкого наукового обігу. Саме такою є мета нині реалізованого документально-дослідницького проєкту: представити рукописи Врублевської у формі цифрового видання з критичним опрацюванням та висвітлити ідейні, мовні й літературні аспекти жіночої інтимної літератури, створюваної в умовах поділів Речі Посполитої.

¹ Статтю підготовлено в межах проєкту Егодокументи Емілії Врублевської за 1850–1886 роки — свідчення життя та ідейних позицій польки з середовища віленської інтелігенції. Цифрове видання 7 щоденників із критичним опрацюванням та електронна монографія, що фінансується у 2023–2028 роках у межах програми під назвою «Національна програма розвитку гуманітаристики», № проєкту NPRH/F/SP/507578/2021/11, модуль «Фундамент». Партнерами проєкту є Бібліотека Литовської академії наук імені Врублевських у Вільнюсі та Центр цифрових компетенцій Варшавського університету. Цей текст має характер попередньої розвідки й ґрунтується на первинному опрацюванні джерел, тому наведені міркування та спостереження не претендують на повноту й не містять розгорнутих висновків. Повний мовний і стилістичний аналіз письмової спадщини Врублевської буде представлено лише в підсумковій колективній електронній монографії проєкту.

140

BENDRINĖ KALBA | 97

АНОТАЦІЯ

У статті показано різні дослідницькі перспективи, які відкриває для мовознавців та істориків культури аналіз багатої щоденникової спадщини Емілії Врублевської, що зберігається у Відділі рукописів Бібліотеки Литовської академії наук імені Врублевських у Вільнюсі. Творчість відносно маловідомої авторки з Литви XIX^th-го століття заслуговує на багатогранне гуманітарне осмислення та ширше ознайомлення з нею наукової спільноти. Отже, мета нинішнього документаційно-дослідницького проєкту — представити рукописи Врублевської у формі цифрового видання з критичним опрацюванням і показати ідейні, мовні та літературні аспекти жіночої інтимістики, створеної в добу поділів Речі Посполитої та панування Російської імперії.

Жіноча інтимістика XIX ст. викликає дедалі більший інтерес, але водночас і поляризацію поглядів на цей жанр писемності. Одні дослідники вважають таку творчість маргінальним історичним джерелом і сумнівною з художнього погляду епігонською літературою, інші ж, навпаки, бачать у жіночих егдокументах щире свідчення життя й діяльності авторок, а також документ подій, показаних крізь призму почуттів і самовираження тих, хто пише (Griškaitė 2012: 296). Жіноча біографічна писемність Литви XIX століття — цінне, хоча й недостатньо використовуване джерело для вивчення мови, поглядів і прагнень діячок з інтелігентського середовища, їхньої органічної праці задля збереження фундаментальних цінностей (служіння Батьківщині й суспільству, віри в Бога, родини, жіночої освіти, патріотичного та громадянського виховання дітей), а також розроблення стратегій виживання в умовах поразки національно-визвольних повстань. Жіночі позиції та пов’язані із залученням до громадської діяльності дилеми на зламі XIX і XX століть — це сфера, дедалі помітніше представлена в сучасній польській і литовській історіографії (див., наприклад: Kałwa 1997, 2014; Bairašauskaitė 2011; Żarnowska 2014 або праці з серії Жінка і... за редакцією Анни Жарновської та Анджея Шварца).

У цьому короткому нарисі я маю намір лише окреслити, які цікаві дослідницькі перспективи відкриває для гуманітаріїв багата щоденникова спадщина Емілії з Беньовських Врублевської і чому варто зробити ці рукописи доступними для дослідників у формі сучасного цифрового видання — як свідчення життя, мови та аксіосфери жінки з вільнюського інтелігентського середовища в добу після повстання, жінки, яка реалізувала себе в різних сферах: як письменниця-аматорка, віддана мати, вчителька, а також як людина, не надто щаслива в шлюбі, внутрішньо розірвана між консервативними ідеалами-

ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA. Dzienniki Emilii z Benjowskich Wróblewskiej

z lat 1850–1886 jako źródło do badań językowo-kulturowych

141

tywnego społeczeństwa (zob. Medišauskienė 2001) a potrzebą przekraczania granic ról społecznych i poszukiwania dróg osobistego rozwoju intelektualnego. Aspiracje edukacyjne i samokształceniowe kobiet na Litwie od końca XVIII w. do początku w. XX przedstawiła szerzej Olga Mastianica w książce pod znamiennym tytułem Praverus namų duris (Po uchyleniu drzwi domu), ukazując stopniowe ewoluowanie ich ról społecznych, od opiekunki domu i co najwyżej pomocnicy mężczyzny, ku aktywności intelektualnej i zawodowej (Mastianica 2012). Emilia Wróblewska nie należy do postaci, które są opisywane w podręcznikach historii czy literatury polskiej, jak i litewskiej, ale też nie jest to osoba przez badaczy zupełnie niedostrzegana. Jest wspominana w publikacjach na temat dawnej Biblioteki Wróblewskich w Wilnie (np. Białokozowicz 2002: 207–208), jej imię figurowało obok imienia męża w nazwie tej instytucji (Biblioteka im. Eustachego i Emilii Wróblewskich, obecnie Biblioteka Litewskiej Akademii Nauk im. Wróblewskich). Wzmiankowali o niej też biografiści jej męża, zesłańca, lekarza-homeopaty i społecznika, Eustachego Wróblewskiego (1826–1891), a zwłaszcza badacze życia, działalności i postaw ideowych jej synów, Tadeusza Stanisława Wróblewskiego (1858–1925), słynnego wileńskiego adwokata, bibliofila, działacza społecznego, zesłańca i Augustyna Aniceta Wróblewskiego (1866–po 1913), naukowca, biochemika, socjalisty, teoretyka i propagatora anarchizmu. O obecności diarystyki Wróblewskiej w wileńskich zbiorach archiwalnych informowała w 1999 r. również historyczka Tamara Bairašauskaitė, ale przedstawiła te źródła fragmentarycznie (Bairašauskaitė 1999: 36–37). Cenny walor informacyjny dla zainteresowanych XIX-wieczną diarystyką kobiecą mają dane archiwalne na temat dzienników Wróblewskiej wraz z syntetycznym streszczeniem ich zawartości, umieszczone w bazie elektronicznej Archiwum Kobiet², opracowanej w Instytucie Badań Literackich w Warszawie.

Ширше ввела постать Врублевської в історичний дискурс литовська дослідниця Реда Ґрішкайтє (2012, 2017), яка докладно представила цікаві біографічні сюжети та творчість щоденникарки як цінне джерело для літературознавчих та історичних досліджень. Вона також опублікувала вибрані записи авторки за різні роки, однак жоден із 7 томів щоденникової спадщини Врублевської (обсягом близько 1200 сторінок) досі не був підготовлений до критичного видання.

² http://archiwumkobiet.pl/autor/wroblewska-emilia [доступ 2024 02 13].

142

BENDRINĖ KALBA | 97

Егодокументи щоденникарки, народженої 1830 р. у місті Кобрині Гродненської губернії, доньки Августини Кринської (1809–1869) і майора Бартоломея Беньовського (1800–1867), учасника Листопадового повстання та емігранта (Lewak 1935: 429), досі потребують ґрунтовного мовно-культурного дослідження й розгляду на тлі жіночої писемності у зв’язку з біографічним, родинним і соціальним контекстами. Вихована в традиціях романтичного патріотизму, батька — емігранта після Листопадового повстання та діяча за кордоном (Harris 2019) — вона зустріла лише понад 20 років потому в Лондоні. Вона захоплювалася його мужністю, надзвичайною пам’яттю та науковими працями, а в щоденнику про батька-вигнанця написала: «бо все міг знайти на чужій землі, / та марно шукав би він — поміч, пораду, славу / дадуть йому всі, але серце, чи ж легко знайти / та ще й серед англійців» (DBW1, Wilno, 16 września 1851, k. 38r)⁳.

До руху за незалежність долучалася також сестра матері Емілії, Леокадія з Кринських Анджейковичова (1810–1882), яка утримувала жіночий пансіон у Вільнюсі, закритий після Січневого повстання 1864 року. Завдяки докладним архівним розвідкам згаданої Р. Ґрішкайтє (2017: 102–103) тепер відомо, що Емілія Врублевська, як на ті часи, була освіченою жінкою. Освіту вона здобувала вдома, потім у найкращих вільнюських пансіонах для дівчат і у Вільнюському шляхетському інституті. Вона мала хист до вивчення мов, знала французьку, німецьку, російську й англійську. Охоче бралася також перекладати книжки, які привозила з-за кордону. Вона переклала з англійської польською наукову працю свого батька A Handbook of Phrenotypics for Teacher and Student (Лондон 1842)⁴, а з французької — збірку релігійних медитацій під назвою Les Paillettes d’Or (Okru

³ У цитатах із щоденників Врублевської я зберігаю мовні особливості оригіналів. Я не пристосовую до сучасних орфографічних норм написання щоденникарки, яке може відображати риси регіональної вимови й кресового узусу та документувати орфографічно-фонетичні процеси, що ще відбувалися в загальній польській мові XIX століття. Я не вилучаю з тексту закреслень, зроблених самою авторкою. Модернізую лише пунктуацію та вводжу розділові знаки, необхідні з синтаксичних і логічних міркувань. Графічним маньєризмом вважаю використання авторкою дефісів або довших тире в нижньому індексі. Іноді вони виконують функцію крапки, крапки з комою чи трикрапки, а також можуть передвіщати вставну конструкцію. Не виключаю й того, що в такий спосіб авторка сигналізувала про свій сильний емоційний стан (різновид емотивної пунктуації).

⁴ 60-аркушевий рукопис цього перекладу зі вступом Врублевської, написаним 16 листопада 1886 р., зберігся у фондах Бібліотеки Литовської академії наук імені Врублевських (далі скорочено: BW LAN), шифр F9–242. Книжку батька вона привезла з Лондона, найімовірніше, після 1855 р.; примірник праці Беньовського зберігається у BW LAN, шифр 41915.

ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA. Dzienniki Emilii z Beniowskich Wróblewskiej z lat 1850–1886 jako źródło do badań językowo-kulturowych

143

хи золоті. Збірка маленьких порад для освячення й ощасливлення життя⁵). У 1851 р. вона розпочала працювати вчителькою початкової освіти в пансіоні, яким у Вільні керували згадана тітка Анджейковичова та мати Емілії — Августина з Кринських Беньовська. Вона також отримала дозвіл давати приватні уроки французької мови. Щоденники засвідчують захоплення Врублевської працею на ниві освіти, яку вона розуміла як виховання дітей (удосконалення моральної сили характеру) та їхнє навчання, а також показують її здібності до наукової діяльності й, зрештою, прагнення до самовдосконалення через добір різноманітної літератури з метою поглиблення знань у різних галузях і розвитку духовності.

Wątkiem, który wymaga gruntownego zbadania jest podana przez R. Griškaitė (2017: 90) za biografami rodziny Wróblewskich i badaczami oświaty na Litwie w XIX w. (por. Romanowski 2003: 285) informacja o prowadzeniu przez Emilię przez 40 lat tajnej pensji dla dziewcząt w Wilnie, w której edukację początkową pobierały uczennice z najznakomitszych miejscowych rodzin. Sugeruje to inskrypcja „40 lat dzieci uczyła” umieszczona na nagrobku Wróblewskiej na cmentarzu na Starej Rossie. W samych dziennikach nie znajdujemy na ten temat informacji, być może był to ze strony autorki rodzaj autocenzury, by nie zdradzać szczegółów, które mogłyby zagrażać bezpieczeństwu uczennic i ich rodzin, gdyby trafiły w nieodpowiednie ręce. W jednym tylko wpisie, dokonanym prawdopodobnie w 1884 r., w Notatach różnych zatytułowanych Moje mysli (bardzo trudnych do odczytania), podzieliła się taką refleksją: „Jestem nauczycielką od 15 r. życia, a / teraz mam już lat 54. [nieczytelne], więc od lat zajmuję się pracą tak ciężką dla innych, a dla mnie tak miłą, kocham wiek dziecin[n]ny, młodociany” (NRW2, k. 17v), Z prostego wyliczenia wynika zatem, że niemal 40 lat Wróblewska zajmowała się nauczaniem u podstaw.

⁵ BW LAN, сигн. F9–928, 929. В одному зошиті містяться переклади двох збірок медитацій, позначені окремими шифрами, загалом 155 аркушів. У каталозі рукописів BW LAN зазначено 1871–1873 роки, тоді як у самому джерелі першу збірку датовано 1868–1870 роками, а другу — 1871–1873 роками. У каталожній інформації також згадується публікація рукопису під назвою Złote okruchy (1877) у друкарні Юзефа Завадського. Однак у виданні бракує інформації про те, хто здійснив переклад. На титульній сторінці зазначено лише підзаголовок Zbiorek pierwszy, а в самій книжці вміщено обидві збірки, у чому можна переконатися, скориставшись оцифрованим примірником Złotych okruchów з Парафіяльної бібліотеки в Лішках, див. https://polona.pl/item-view/056e4994-7432-4324-bd9d-3e2465385e0c?page=4 [доступ 2023 12 01]. Порівняння рукопису перекладу з опублікованим текстом незаперечно доводить, що це переклад Врублевської. Однак залишається загадкою, чому в публікації не вказано прізвище авторки перекладу.

144

BENDRINĖ KALBA | 97

Щоденниця реалізувала себе не лише як письменниця-аматорка й перекладачка, а й, про що переконливо свідчать її щоденники, була матір’ю, дуже емоційно прив’язаною до дітей і залученою до їхнього інтелектуального формування. У Педагогічних нотатках, написаних 1867 року під час перебування в Лондоні, вона зізналася, що час, який проводить далеко від родини, має якнайкраще використати для вивчення френотипіки⁶, читання історичних праць, опанування англійської мови та «працювати <...> над усім, що, як я побачу, може бути корисним для моїх дітей» (NPW, арк. 1v).

Із семи дітей Врублевських лише двоє синів досягли повноліття; Врублевська пережила втрату трьох синів (Владислава, Зигмунта й Казимира) та двох доньок (Станіслави й Марії). Донька Марія, для якої вона вела щоденник, померла, не доживши до 18 років. Щоденниця померла у віці 56 років, а записи в щоденниках вела майже 30 років свого життя, з довшою перервою у 1873–1877 та 1879–1883 роках. Вона належала до жінок, які — як влучно визначила Р. Гришкайте — «не могли не писати» (Griškaitė 2017: 109).

Рукописна спадщина Емілії Врублевської є цінним джерелом для різноспрямованих лінгвістичних досліджень. Польська мова — конститутивна цінність у патріотичній аксіосфері шляхетської родини, однак жоден із дослідників рукописів щоденниці досі не зосереджувався на мовних особливостях, графіці її записів, стилістичному й жанровому розмаїтті творів Врублевської, хоча її егДокументи (не лише щоденники, а й листи, переклади, конспекти прочитаного⁷) — цінне

⁶ Френотипікою (англ. phrenotypics) Бартоломей Беньовський назвав сконструйовану ним машину, призначену для вдосконалення обсягу пам’яті та засвоєння величезного масиву даних; докладніше про це див.: Griškaitė 2017: 98. Сама щоденниця називала винахід батька «образами пам’яті», «дивами пам’яті», а в передмові до перекладу з англійської праці Беньовського написала: «Його винахідливий розум шукав механізму-мотора <...>, який би зі швидкістю у сто разів / більшою втискав у пам’ять цю величезну / кількість відомостей, які він хотів передати своїй / пам’яті, — а який поряд зі своєю швидкістю мав би / таку силу, щоб, раз утиснувши їх у мозок, / так глибоко їх там вирізьбив, що вони стали б з ним / одним нерозривним цілим. Він думав, шукав, / досліджував усі системи старої, як світ, / мнемоніки (науки про пам’ять) і зрештою через / різні комбінації уклав і створив власною своєю думкою / цей механізм-мотор; склав його коліщатка й вали» (BW LAN, сигн. F9–242, арк. 2r–2v].

⁷ Врублевська почала складати конспекти прочитаних книжок і збирати нотатки з різних галузей знань (економіки, стародавньої історії, історії та культури Вільна, географії) 15 листопада 1871 року (NRW1, арк. 1r). Вони засвідчують широту її зацікавлень. На початку рукопису Treść moich czytań вона пояснила мету своєї праці: «Пишу це, думаючи про свою доньку, бажаючи її / заохотити, щоб і вона сама, коли підросте, кожен / прочитаний твір стисло викла-

ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA. Dzienniki Emilii z Beniowskich Wróblewskiej z lat 1850–1886 jako źródło do badań językowo-kulturowych

145

свідчення польської мови XIX століття, якою в писемній формі послуговувалися інтелектуально активні представниці віленської інтелігенції.

Щоденниця мала широкі мовні компетенції, її творчість вирізняється культурою слова й багатством лексики, водночас у записах Врублевської виявляються різного типу коливання, які можуть свідчити про варіантність тодішньої графіки та існування своєрідного графолекту, використовуваного в рукописах, а також про відображення в письмі вимовних особливостей віленської інтелігенції XIX століття. Уже під час попереднього читання фрагментів щоденників помітний окраїнний колорит польської мови щоденниці потребує докладного якісного й кількісного аналізу та зіставлення з мовою текстів інших авторів XIX століття з Литви, які писали польською, а також із тенденціями загальнопольської мови XIX століття. Лише компаративний підхід дасть змогу встановити наявність регіональних явищ у творах Врублевської та індивідуальних особливостей її стилю.

Навіть побіжний огляд записів щоденниці за різні роки свідчить, що авторка виявляє коливання у вживанні приголосних трьох рядів: свистячого (Z), шиплячого м’якого (Ź) і шиплячого твердого (Ż), що графічно виявляється у порушеннях уживання діакритичних знаків (крапок, рисок). Стан орфографії рукописів XIX століття щодо вживання діакритичних знаків Ірена Баєрова (1986: 33) визначила як ще нестабільний, часто недбалий. Врублевська також досить часто пропускає діакритичні знаки або передає їх непослідовно й неоднаково, доволі вільно послуговуючись рисками та крапками (приклади наведено далі у статті). Тому під час реконструкції зв’язку між графічною одиницею (графемою) та її звуковою реалізацією на основі нестабільної графіки необхідно бути обережними. Мета цифрового видання — якомога точніше відтворити щоденники щоденниці відповідно до оригіналу, передавши їхню графічну варіантність, а потім провести порівняльні дослідження, які дадуть змогу оцінити відображення у письмі вимовних особливостей. На основі вже розшифрованих ста сторінок рукописів можна сигналізувати про наявність у щоденникових записах Врублевської двох протилежних тенденцій, найімовірніше зумовлених артикуляцією: пропускання рисок над палатальними приголосними в кінці слова (тип pa-mięć, odbyt, dziś, tydzień, bądź, wyraz «виразно» та позначення м’якості приголосного c у тій самій позиції (тип pomóc). Наявність процесів вторинного па-

сла собі, бо тільки тоді це принесе їй справжню користь. / Запізно я почала, але для доброго кроку / ніколи не буває запізно» (NRW1, арк. 1r).

146

BENDRINĖ KALBA | 97

Латалізація та депалаталізація приголосних у різних позиціях у польській мові північноокраїнського типу не є, звісно, чимось несподіваним, адже маємо багато свідчень цих явищ із різних етапів розвитку та функціональних різновидів польської мови Литви (Kurzowa 1993: 237, 239–240).

Для досліджень цікавим є той факт, що людина з кола інтелігенції, начитана, знайома з різними текстами, яка знає мови й навчає інших, послуговується високим варіантом польської мови⁸, попри свої мовні компетенції зазнає впливу регіонального узусу. У цьому контексті варто згадати спостереження Зофії Курзової, яка визнала порушення в дистрибуції приголосних трьох рядів «найпомітнішою рисою консонантизму філоматів», а весь спектр уживання приголосних трьох рядів — «єдиною сферою, у якій філомати не могли дати собі ради у сфері фонетики» (Kurzowa 1972: 47, 67; Bajerowa 1986: 125). Виявляється, що ця сфера, розташована на межі графіки й вимови, також становила труднощі для Врублевської, хоча вона впорувалася з нею значно краще, ніж філомати. Однак модернізація правопису рукописів щоденникарки до сучасного стану, усунення варіантності, яка характеризувала також орфографію та морфонологічну систему загальнопольської мови XIX ст. (Bajerowa 1986: 123–124), позбавила б ці джерела цінності автентичного свідчення польської мови XIX століття, уживаної в жіночих ег документальних текстах з Литви. Варто додати, що короткі цитати з рукописів Врублевської, наведені в базі Архіву жінок, осучаснено, а отже, вони не мають документальної цінності для історика мови та дослідника регіональної польської мови. Лише R. Griškaitė намагалася зберігати в цитованих уривках щоденників правопис і сегментацію оригіналу, однак не розглядала коливань у діакритиці, наявності особливих форм і регіональних особливостей польської мови щоденникарки. Я зовсім не дорікаю їй за це, адже дослідницю цікавив аналіз змісту документів (і виконувала вона його бездоганно), а не питання з царини графеміки, фонетики чи морфонології. Наші

⁸ Tym terminem określam za Anną Zielińską (2002: 12) wariant polszczyzny używanej na Litwie przez inteligencję pochodzenia ziemiańsko-szlacheckiego. Określenie to, motywowane socjolingwistycznie, wydaje się adekwatne do dobrej znajomości języka polskiego Wróblewskiej jako przedstawicielki warstwy ziemiańsko-szlacheckiej, która zasiliła szeregi inteligencji wileńskiej. Trudno na wstępnym etapie badań wyrokować, jaki twórca mógł być dla piszącej inspiracją i wzorcem literackim do naśladowania, ale warto w przyszłości skonfrontować polszczyznę diarystki z językiem jej współczesnych popularnych autorów, np. Syrokomli (por. Trypućko 1955–1957; Karaś 2022), który przyjaźnił się z Eustachym Wróblewskim, mężem Emilii.

ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA. Dzienniki Emilii z Beniowskich Wróblewskiej z lat 1850–1886 jako źródło do badań językowo-kulturowych

147

прочитання, як можу стверджувати на підставі цитат із вибраних рукописів, опублікованих R. Griškaitė (2012), загалом збігаються, хоча трапляються певні розбіжності: наприклад, raźnych (Griškaitė 2012: 241) я тлумачила б як różnych «різних» (DWB1, арк. 38r), оскільки графема z z із нечітко позначеною діакритикою передає в рукописах Врублевської як фонему [ž], так і [ź], але в цьому випадку правильному розумінню форми допомагає контекст, адже йдеться про людей різних за віком, народом і станом⁹; своєю чергою, прочитання do późna (Griškaitė 2012: 275) після зіставлення з рукописом безсумнівно слід читати як do późna (DBW1, арк. 7r); нарешті, неточний запис chrescianki (Griškaitė 2012: 264), тоді як у рукописі наявна форма chrześcjanki (DMW, арк. 2r) з алографом rz, що позначає фонему [ž]. З огляду на помічені розбіжності в прочитанні почерку щоденникарки найкращим рішенням — як з погляду дослідницького інструментарію мовознавця, так і історика — є підготовка цифрового видання щоденників у відкритому доступі, яке представлятиме два види рукопису: транскрипцію оригіналу, доповнену мережею інтерактивних коментарів, і візуальне відтворення оригінального тексту.

Тоді можна буде пропонувати коригування запропонованих прочитань залежно від використаної системи координат і висловлюватися щодо деяких проблемних написань Врублевської, які змінювалися з плином років. Найбільше графічне розмаїття, як уже згадувалося вище, має передавання на письмі фонеми [ž], яку ретельно позначено як ž і rz, а менш ретельно або навіть манірно — як z z із рискою різної довжини, розміщеною над літерою або на значній відстані від неї. Цей останній тип написання в наведених нижче прикладах схематично передаю як <ź>, щоб відрізнити його від знака ź, що символізує звук [ź], як, наприклад, у слові jeśli, яке відображає уподібнення за дзвінкістю (jeśli > jeźli). Записи щоденникарки, у яких з'являється приголосний z замість очікуваного ž або ź і навпаки, потребують повнішої інтерпретації та пошуку паралелей у писемних пам'ятках інших авторів із Литви XIX століття. Встановити частотність цих явищ у всьому матеріалі й розглянути їхні конкретні умови вкрай важливо, адже це дасть змогу з'ясувати, чи маємо справу з фактичними

9 Emilia Kolinko, перекладачка й редакторка польського видання тексту Griškaitė, запровадила сучасне написання różnych, водночас усунувши відображення регіональної фонетики у формі чергування ó > o (Griškaitė 2017: 100). Інші цитати з рукописів Врублевської вона також нормалізувала відповідно до сучасних правил орфографії.

148

BENDRINĖ KALBA | 97

фонетичними явищами (тобто відображеннями окраїнної вимови) чи помилками у вживанні діакритики, спричиненими як слабкістю норми, так і недоглядом авторки, яка часто писала під впливом сильних емоцій. Наведені нижче фрагменти текстів із різних рукописів Врублевської документують згадану вище варіантність у позначенні або пропуску діакритичних знаків:

Ах, яка велика / це правда, ‹źe ярмо Господнє солодке, а тягар Його / легкий. Ангельська Панна Казимира чимало сприяла / тому, щоб освітити переді мною життєвий шлях, щоб збудити / в мені більшу любов до моєї професії / і моїх обов'язків. Боже, благослови її! і винагороди за те, що / вона для мене зробила!

<...> бо навіщо‹ż> нам дано життя, / якщо не для того, щоб через нього заслужити Небо. / місяць життя, проведений у розсіяності, сповнений помилок, / є втраченим для Неба. Треба працювати, треба / пітніти, бо Царство Боже зазнає насильства, і насильники захоплюють його / (роздуми екзистенційно-релігійного характеру, DBW1, Wilno, 28 stycznia 1855, арк. 86r).

Сьогодні всі мої духовні / вправи вказували мені на мету / життя і мого призначення, яким / є Бог; указували, що серед усіх способів / служити Йому найдосконаліший — / вправлятися у Святій Байдужості, / тобто бути готовою до всього. / Серце моє сповнилося цією / великою й основоположною істиною: що я / створена для Бога і тільки для цього / (медитації під час реколекцій, WEW, 1854, День I, арк. 1v–2r).

Байдужість Еустахія до / мене, цілковите забуття про мене [пляма, за формою схожа на сльозу], його життя / поза домом, одним словом, усе те, що зберегло / його ставлення до мене [закреслене, нерозбірливе] / і досі так засмучувало мене, що було причиною / моїх сліз, стане для мене чимось / природним, звичайним. Втираю сльози, відганяю смуток, / буду спокійною, усміхненою, веселою, / бо виконувати волю Бога з постійними скаргами / й наріканнями — не по-християнськи (DBW3, арк. 23r–23v).

Оскільки‹ż> ніщо не виправдає мене в годину смерті й Суду, то не / повинна тепер говорити: / «не можу, мені важко», бо ці / виправдання не відчинять мені / Неба, не врятують мене від / Пекла (медитації під час реколекцій, WEW, 1854, День другий, арк. 5v–6r].

Чи ж‹ż> читання — це пам'ять / про батька; чи має бути для мене безкорисним / проникнення в його душу [?] Вид цього великого духу, / його геніальних задумів, / цієї жаги до знань, цієї постійної / прагнучості досконалості, його / наполегливості в праці надихає мене / і робить гордою, ‹так би мовити, / і водночас показує мені, яким дорогим / є час, як миті, які я марную / даремно як дочка цієї видатної людини, могла б використати / для вдосконалення бодай однієї / здібності, яку я, мабуть, успадкувала від батька, / щоб розвинути її так, / аби вона принесла користь / моїй родині й могла бути корисною для суспільства /(про батька Бартломея Беньовського, NPW, Лондон, 1867, арк. 2r–2v).

ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA. Dzienniki Emilii z Beniowskich Wróblewskiej 149 z lat 1850–1886 jako źródło do badań językowo-kulturowych

На польську мову щоденникових записів можна поглянути також з етнолінгвістичної, а точніше аксіолінгвістичної перспективи, адже в особистих свідченнях поряд з історичним і звичаєвим контекстом виявляються оцінні концепти, які можна реконструювати на підставі мови. Відкриття, наприклад, змістового обсягу поняття PATRIOTYZM у писемній спадщині Врублевської потребує включення цієї цінності до ширшого поняттєвого комплексу (Bartmiński 2020: 109) і представлення її у співвідношенні з іншими цінностями, важливими для неї і, ширше, для тогочасної інтелігенції, як-от БАТЬКІВЩИНА, БОГ, РОДИНА, ПРАЦЯ, ВИХОВАННЯ. Погодимося, що семантичною домінантою концепту PATRIOTYZM є любов до Батьківщини, але вона реалізується через функціонування різних моделей патріотизму: героїчного, романтичного, позитивістського, національного, християнського, локального та інших (Karolak 1993; Brzozowska 2006, 2009). Емілія Врублевська, керуючись філософською думкою епохи та ідеєю праці біля основ, обрала іншу стратегію служіння Батьківщині, ніж її оточення. Вона підтримує ідею повстання, однак щоденники засвідчують передусім її позитивістський патріотизм, який розуміється як здобуття освіти й поглиблення інтелектуальної сфери, піднесення духу завдяки ревній релігійності та християнській етиці, а також турбота про збереження фундаментальних цінностей у родині. У них виявляється і локальний (крайовий) патріотизм, про що свідчить, зокрема, такий запис авторки щоденника — відповідь на висловлювання доньки емігранта, який повернувся з Франції на батьківщину:

неподобається / їй після блискучого Пари<ź>u бідна наша Литва, з / її чорним хлібом, убогими готелями, пригніче- / ними [?] селянами. Я побіжно бачила чужоземні / краї, але з П... кажу: попри всі комфорти, / bon genre і так голосно та широко розрекламовану цивілізацію / Сходу, волію свою бідну країну! У ній я / люблю все: і землю, і людей, і наше похмуре небо. / Дай мені, Боже, з цими людьми сіяти й жати, / з ними жити, з ними вмирати! (DBW2, Wilno, 23 lutego 1858, k. 42r).

Патріотичний характер мають також деякі нотатки Врублевської, вміщені у вже згаданому записнику під назвою „Moje myśli”. Тут вона звертається до значущого для героїчного патріотизму концепту месника, який повстане, щоб відшкодувати кривди, завдані Польщі, та відновити справедливість:

Równie te<ź> nie mamy prawa zrzec się ani / jednej z wiekowych naszych dą<ź>ności, gdy<ź> / nasi bohaterowie, nasi męczennicy, [skreślenie] rzuciliby / straszne przekleństwo na odstępców świętej sprawy. / Żyjemy! Nieprawdą jest, że P. w grobie. <...> świadczą o tem nasi wieszcze, nasi filozofowie / nasi malarze, nasi rzezbiarze, nasi pracownicy na ka<ź>dém polu // Żyjemy, bo groby naszych mę-

150

BENDRINĖ KALBA | 97

чеників гучно волають і нагадують / Європі про войовничий народ — щит Свободи! // Ці могили, ці кістки героїв Польщі — / наше багатство, джерело нашого майбутнього // З цих кісток постане месник! (NRW2, grudzień 1883, k. 18r–18v).

Авторка дуже критично ставиться до Російської імперії, яку сприймає як „величезну в’язницю” (NRW2, k. 19v). „Народ цей, який називає себе російським, який / вважає, що не лише є цивілізованим, / а й навіть апостолом цивілізації!, воює / зазвичай «в ім’я Бога», «в ім’я Христа»” (NRW2, k. 19v). Щоденниця засуджує також російський панславізм, який „був би смішним, / якби не висів, мов дамоклів меч, / над головами народів усієї землі” (NRW2, k. 20r). Імперіалістичним діям Росії в Європі (як же це й досі актуально!) вона протиставляла позицію поляків, готових боротися за незалежність інших народів:

Так ми можемо пишатися. Ми завжди / були передовою вартою неза- / лежних народів — і є нею. // Про це свідчать сотні тисяч могил, / де поховані наші батьки, наші брати, / які загинули в нескінченній боротьбі / з цими дикими варварами в єв- / ропейському вбранні” (NRW2, k. 20r).

Врублевська, як уже йшлося раніше, долучалася до патріотичного та громадянського виховання власних дітей, а два щоденники, написані для них, — це специфічний літературний жанр, різновид путівників світом цінностей. На мовному рівні вони становлять цікаве свідчення використання материнського стилю, сповненого ніжності й емоційності (Masojć, Sawanie wska-Mochowa 2024: 38). Щоденниця часто зверталася до дітей на ім’я, як до майбутніх читачів щоденників:

Maryjko, наймиліше моє дитятко, сьогодні, у день Нового року, / дарую тобі на ялинку цю книжку, збережи її як пам’ятку від матері, яка любить тебе понад усе на світі! (DMW, Wilno, styczeń 1865, k. 2r);

Пам’ятай, / Тадзюню, у подальшому житті, що страждання й біль / починаються від колиски, що кожен мусить страждати — вчися / ж бо, мій синочку, і змалку загартовуйся в мужності / й терпінні. Саме тому я тебе не пещу й надто / не побиваюся [?] за тобою, хоча кожен твій най- / легший біль глибоко відгукується в моєму серці. Але / не знаю, що чекає на тебе в житті; можливо, тобі доведеться багато пережити, / і хоч я власними грудьми хотіла б захистити тебе від усіх / куль, я ніколи не змогла б / змиритися з тим, щоб мій син через брак мужності й твердості зійшов / зі шляху обов’язку, щоб, боячись страждань, я зробила його / невдячним сином батьківщини, поганим християни-

ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA. Dzienniki Emilii z Beniowskich Wróblewskiej z lat 1850–1886 jako źródło do badań językowo-kulturowych

151

ФОТО 1. Мої думки, шифр F9–883 (NRW2, арк. 20r). Фотокопія з корпусу джерел, наданих BW LAN у межах проєкту.

152

BENDRINĖ KALBA | 97

нем і / громадянином. Краще страждай, моє дитя, страждай заради інших / і за інших, ніж щоб ти мав у нікчемному спокої / задрімати й змарнувати життя! (DTW, Вільно, 11 червня 1859, арк. 17v);

Моєму Августинку // Синочку мій дорогий, сьогодні тобі виповнюється 21 рік. / За рік ти вже станеш повнолітнім, а я, можливо, / вже спочиватиму в могилі поруч із коханою / Марійкою, пам’ять про яку так ожила тепер у / Твоєму серці й таку зворушливу, як ти кажеш, / тугу за цим сестринським духом розбудила, / який за життя тягнув тебе, бездумне дитя, / до самопожертви заради тих, хто страждає (DMW, Вільно, 7 липня 1886, арк. 46r).

Порушуючи в щоденниках екзистенційну та морально-релігійну тематику, авторка щоденника майже регулярно провадить іспит сумління. Вона ділиться потаємним щодо духовних потреб, постійного пошуку поглиблених стосунків із сакральним і автентичного переживання віри. У стилістичному плані в структурі численних щоденникових записів можна виявити конститутивні для мови приватної молитви риси: подяки, прохання, медитації та маніфести віри, вибачення за власну недосконалість і гріховну природу, повчання, а на лексичному рівні — піднесену лексику з експресивними функціями. До ключових слів у релігійному дискурсі Врублевської належать: душа, гріх, Його (Божа) воля, віра, чеснота, Ангел, милосердя, а також гординя і розкаяння. На синтаксичному рівні впадає в око наявність довгих фраз і повторів.

Записи, витримані в релігійному стилі, вирізняються також своєрідною діалогічністю: вживання другої особи вказує на те, що авторка щоденника веде внутрішній діалог сама із собою та повчає себе:

Сьогодні більше, ніж будь-коли, прихились / до Бога, живи сильною і простою вірою, / щастя не шукай тут, на землі, / а тільки в якнайтіснішому єднанні / з Ним, бо ясніше сьогодні / і відчутніше сьогодні бачиш, / ніж будь-коли, як людина / без Бога, хай навіть найвеличніший геній, / є ніщо, а як з Ним з’єднана — лише тоді справді / стає великою (запис після смерті батька, NPW, Лондон, 1867, арк. 3r);

І ти помреш, тож не журися / надмірно про земні справи, чини те, що повинна, / чини те, що в Твоїх силах, а / решту залиш Господу. Щодня / думай про смерть і так упорядкуй своє життя, / так свої справи влаштуй, щоб вона ніколи раптово тебе не / застала. Нехай сумління / Твоє, справи Твої, обов’язки Твої завжди будуть у порядку, / нехай після Твоєї смерті ніхто не нарікає, що ти не зробила чогось, / що мала зробити. Нічого не відкладай / на потім із того, що сьогодні / можеш зробити, бо смерть цієї миті може забрати Тебе. Як християнка / чини, що можеш, поки живеш, заради / своєї душі. Користайся кожною / даною миттю, щоб за свої гріхи / покаятися — бійся гріха, не втрачай жодної нагоди / піднести чесноту чи вдосконалитися (як вище, NPW, арк. 3v–4r].

ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA. Dzienniki Emilii z Beniowskich Wróblewskiej z lat 1850–1886 jako źródło do badań językowo-kulturowych

153

ВИСНОВКИ

Представлена рукописна спадщина Емілії Врублевської, яку з необхідності подано вибірково, заслуговує, по-перше, на ґрунтовне графемічне дослідження та вироблення якнайчіткого способу представлення специфіки графолекту авторки щоденників. По-друге, вона відкриває перед дослідниками, зацікавленими жіночою інтимістикою, різні пізнавальні перспективи, які можна досліджувати із застосуванням різноманітного аналітичного інструментарію: історії жінок, автобіографістики, (аксіо)лінгвістики чи генології. По-третє, повне осягнення мовних, літературних і документальних цінностей щоденників Врублевської вимагає розгляду їх на тлі щоденникових практик XIX століття та врахування для порівняння мовних явищ, наявних у писемній спадщині авторів / авторок із Литви XIX століття, а також основних напрямів змін, що відбувалися в загальній польській мові XIX століття. У записах авторки щоденників відображено різні тенденції тогочасної загальної польської мови, а також регіонального узусу. З одного боку, помітна слабкість норми у вживанні діакритичних знаків, а з іншого — численні процеси депалаталізації та вторинної палаталізації приголосних, які в зіставленні з напрямами кодифікації загальної мови слід було б принаймні інтерпретувати як частотні регіоналізми.

ДЖЕРЕЛА

DBW1 – Щоденник Емілії Беньовської (Врублевської) 1850–1855 (Щоденник дівочих років), BW LAN, шифр F9–183, 92 аркуші.

DBW2 – Щоденник Емілії з Беньовських Врублевської 1856–1859, BW LAN, шифр F9–272, 117 аркушів.

DBW3 – Щоденник Емілії з Беньовських Врублевської 1860–1870, BW LAN, шифр F9–236, 170 аркушів.

DMW – Щоденник Марії Врублевської, написаний матір’ю Емілією з Беньовських Врублевською 1865–1878; доданий запис від 7 липня 1886 року під назвою До мого Августинка, зроблений з нагоди двадцять першого дня народження сина, BW LAN, шифр F9–152^b, 47 аркушів.

DTW – Щоденник Тадеуша Врублевського, написаний матір’ю Емілією з Беньовських Врублевською 1859–1886, BW LAN, шифр F9–149, 100 аркушів.

NPW – Емілії Врублевської [нерозбірливо] Про порядок праці. Педагогічні нотатки 1867 (записи, зроблені в Лондоні), BW LAN, шифр F9–311, 56 аркушів, польська та французька мови.

154

BENDRINĖ KALBA | 97

NRW1 – Різні нотатки Емілії Врублевської 1871, BW LAN, шифр F9–902, 35 аркушів.

NRW2 – Різні нотатки Емілії Врублевської «Мої думки» 1883–1884, BW LAN, шифр F9–884, 56 аркушів у поганому стані.

WEW – Wrażenia Emilii Wróblewskiej, 1854, BW LAN, sygn. F9 – 998, 17 kart: Wrażenia i wynikające z nich uczucia i postanowienia z odbytych Rekolekcyi 1854 Gr 16 (opis przeżyć z sześciu dni rekolekcji).

LITERATURA

Archiwum Kobiet 2013–2018, zespół red. pod kierunkiem M. Rudaś-Grodzkiej, Warszawa: Instytut Badań Literackich Polskiej Akademii Nauk. Pobrano z: http://archiwumkobiet.pl/autor/wroblewska-emilia [dostęp 2024 02 13].

Bairašauskaitė Tamara 1999: Dzienniki szlachty litewskiej z XIX wieku w zbiorach wileńskich. – Białostocczyzna 2(54), 32–37.

Bairašauskaitė Tamara 2011: Moteris šeimoje ir visuomenėje. – Devynioliktas amžius: visuomenė ir valdžia, red. T. Bairašauskaitė, Z. Medišauskienė, R. Miknys, Vilnius: Baltos lankos, 457–468.

Bajerowa Irena 1986: Polski język ogólny XIX wieku: Stan i ewolucja 1: Ortografia, fonologia z fonetyką, morfonologia, Katowice: Uniwersytet Śląski.

Bartmiński Jerzy 2020: Z czym „rymuję się” WOLNOŚĆ? Koncept WOLNOŚCI w polu leksykalnym, w pojęciowej słowosieci i w konceptosferze. – Język i pamięć: Księga jubileuszowa dedykowana Panu Profesorowi Wojciechowi Chlebdzie z okazji 70. urodzin, red. W. Mokijenko, J. Tarsa, Opole: Uniwersytet Opolski, 105–115.

Białokozowicz Bazyl 2002: Tadeusz Stanisław Wróblewski – założyciel Biblioteki im. Emilii i Eustachego Wróblewskich, patriota Wilna i obrońca praw człowieka. – Wilno i świat: Dzieje środowiska intelektualnego 1, red. E. Feliksiak, M. Leś, Białystok: Towarzystwo Literackie im. Adama Mickiewicza, Oddział Białostocki, 207–228.

Brzozowska Małgorzata 2006: Patriotyzm. – Język. Wartości. Polityka: Zmiany rozumienia nazw wartości w okresie transformacji ustrojowej w Polsce: Raport z badań empirycznych, red. J. Bartmiński, Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 399–402.

Brzozowska Małgorzata 2009: Patriotyzm i nacjonalizm w polskim dyskursie ideologicznym. – Etnolingwistyka. Problemy Języka i Kultury 21, 103–118.

Griškaitė Reda 2012: Emilijos Beniovskytės-Vrublevskienės (Emilia z Beniowskich Wróblewska, 1830-10-05–1886-12-23) dienoraščiai (1850-08-05–1886-09). – Archiwum Lithuanicum 14, 227–308.

ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA. Dzienniki Emilii z Beniowskich Wróblewskiej z lat 1850–1886 jako źródło do badań językowo-kulturowych

155

Griškaitė Reda 2017: Dzienniki Emilii z Beniowskich Wróblewskiej, przełożyła z litewskiego E. Kolinko. – Pamiętnik Literacki 108(1), 89–133. Pobrano z: https://rcin.org.pl/dlibra/publication/82666/edition/64658/content [dostęp 2023 12 01].

Harris Emma 2019: Bartłomiej Beniowski 1800–1867: Cosmopolitical Chartist and Revolutionary Refugee, Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego.

Kałwa Dobrochna 1997: Ze studiów nad historią kobiet w XIX wieku: Metodologia, stan badań. – Historyka Studia Metodologiczne 27, 123–132.

Kałwa Dobrochna 2014: Historia kobiet – kilka uwag metodologicznych. – Dzieje kobiet w Polsce: Dyskusja wokół przyszłej syntezy, red. K. A. Makowski, Poznań: Wydawnictwo Nauka i Innowacje, 13–28.

Karaś Halina 2022: Język gawędy ludowej Wielki Czwartek Władysława Syrokomli na tle polszczyzny ogólnej i północnokresowej XIX wieku. – Władysław Syrokomla: Szkice i studia: W dwusetną rocznicę urodzin i sto sześćdziesiątą rocznicę śmierci pisarza, red. naukowa K. Kościewicz, B. Kuryłowicz, H. Sokołowska, Białystok: Uniwersytet w Białymstoku; Wydawnictwo Prymat, 17–40.

Karolak Ireneusz 1993: Patriotyzm. – Nazwy wartości: Studia leksykalno-semantyczne 1, red. J. Bartmiński, M. Mazurkiewicz-Brzozowska, Lublin: Wydawnictwa Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej 1993, 157–176.

Kurzowa Zofia 1972: Studia nad językiem filomatów i filaretów: Fonetyka, fleksja, składnia, Kraków: Uniwersytet Jagielloński, Państwowe Wydawnictwo Naukowe.

Kurzowa Zofia 1993: Język polski Wileńszczyzny i kresów północno-wschodnich XVI–XX w., Warszawa–Kraków: Wydawnictwo Naukowe PWN.

Lewak Adam 1935: Beniowski Bartłomiej. – Polski słownik biograficzny 1, red. W. Konopczyński, Kraków: Polska Akademia Umiejętności, 429.

Masojć Irena, Sawaniewska-Mochowa Zofia 2024: Dzienniki dla dzieci prowadzone przez Emilię Wróblewską jako źródła do badania polszczyzny inteligencji wileńskiej XIX wieku. – Poradnik Językowy 1, 24–44. DOI: 10.33896/PorJ.2024.1.2. https://www.journals.polon.uw.edu.pl/index.php/pj/article/view/1301.

Mastianica Olga 2012: Praverus namų duris: moterų švietimas Lietuvoje XVIII a. pabaigoje – XX a. pradžioje, Vilnius: Lietuvos istorijos institutas.

Medišauskienė Zita 2001: Moters idealas Lietuvos konservatorių akimis (XIX a. vidurys). – Feminizmas, visuomenė, kultūra 3, 118–127.

Romanowski Andrzej 2003: Pozytywizm na Litwie: Polskie życie kulturalne na ziemiach litewsko-białorusko-inflanckich w latach 1864–1904, Kraków: Universitas.

156

BENDRINĖ KALBA | 97

T r y p u ć k o J ó z e f 1955–1957: Język Władysława Syrokomli (Ludwika Kondratowicza): Przyczynek do dziejów polskiego języka literackiego w wieku XIX, 1–2, Uppsala: A.-B. Lundequistka Bokhandeln; Wiesbaden: Otto Harras-sowitz.

Z i e l i ń s k a A n n a 2002: Polska mniejszość na Litwie Kowieńskiej: Studium socjolingwistyczne, Warszawa: Slawistyczny Ośrodek Wydawniczy.

Złote okruchy (Les Paillettes d’Or) 1877: Wiązanka malutkich rad dla uświęcenia i uszczęśliwienia życia: Przekład z francuzkiego: Zbiorek pierwszy, Wilno: Nakładem drukarni Józefa Zawadzkiego. Pobrano z: https://polona.pl/item-view/056e4994-7432-4324-bd9d-3e2465385e0c?page=4 [dostep 2023 12 01].

Ż a r n o w s k a A n n a 2014: Czy przełom XIX i XX wieku otwierał kobietom przejścia ze sfery prywatnej do sfery publicznej? Rola barier obyczajowych. – Rocznik Antropologii Historii 4(2/7), 279–290.

Gauta 2024-03-11

Priimta 2024-04-15

ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA

T H E D I A R I E S O F E M I L I A W R Ó B L E W S K A, NÉE B E N I O W S K A, F R O M Y E A R S 1850–1886 A S A S O U R C E F O R L I N G U I S T I C A N D C U L T U R A L R E S E A R C H

S u m m a r y

The article initiates interdisciplinary research on the rich manuscript heritage of Emilia Wróblewska née Beniowska from the years 1850–1886, related to the preparation of a digital edition of her seven manuscripts. Reda Griškaitė was the first to introduce the intimate writings of this little-known author from 19^th century Lithuania into the historical discourse. She drew attention to the literary and documentary values of Wróblewska’s diaries, which were important from the point of view of researching Lithuanian society of that day. However, the diary’s Polish as her primary language system has never been a subject of linguistic analysis. Wróblewska’s entire work (diaries kept for herself, for her son Tadeusz and daughter Maria, various notes, reading notes, translations of the texts from French and English) was created in Polish, so it constitutes a unique linguistic document of the era.

The article draws attention to the fact that the diarist’s Polish language requires researching from various perspectives, taking into account such aspects as: 1) the author’s grapholect and the diacritic variability; 2) frequency of regional phenomena and individual characteristics; 3) the presence of processes characteristic of

ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA. Dzienniki Emilii z Beniowskich Wróblewskiej z lat 1850–1886 jako źródło do badań językowo-kulturowych

157

the general language of the 19^th century (especially recessive and expansive features), 4) stylistic and genre diversity of women’s diaries (the richness of expressivisms and emotionalisms, the use of elements of ‘maternal style’ in children’s diaries – a specific genre of intimate diaries, the use of constitutive features of the language of a private prayer).

The diary’s Polish language should also be looked at from an axiolinguistic perspective, since in addition to the historical and moral context, her personal testimonies reveal evaluative concepts that can be reconstructed on the basis of language. Discovering the capacity of the concept of PATRIOTISM in Wróblewska’s writing requires including this value in a broader conceptual complex and presenting it in relations with other values important for her and, more broadly, for the intelligentsia of that time, such as HOMELAND, GOD, FAMILY, WORK, EDUCATION. The semantic dominant element of the concept of PATRIOTISM is love for the homeland, but it translates into the functioning of various models of patriotism: heroic, romantic, positivist, national, Christian, local and others. Wróblewska’s diaries document her positivistic patriotism, understood as educating herself and deepening her intellectual sphere, refreshing her spirit through zealous religiosity and Christian ethics, and maintaining fundamental values in the family, as well as embracing local patriotism.

KEYWORDS: diaries, herstory, 19^th century, Lithuania, digital edition of sources, Polish language from the former North-Eastern Borderlands.

ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA Instytut Slawistyki Polskiej Akademii Nauk ul. Jaracza 1 00-378 Warszawa [email protected]

ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA

1850–1886 METŲ EMILIJOS BENIOVSKYTĖS-VRUBLEVSKIENĖS DIENORAŠČIAI – KALBOS IR KULTŪROS TYRIMŲ ŠALTINIS

S a n t r a u k a

Straipsniu inicijuojami tarpdisciplininiai Emilijos Beniovskytės-Vrublewskienės (1850–1886) turtingo rankraštinio paveldo, kurio pagrindu rengiamas skaitmeninis septy­nių jos dienoraščių leidimas, tyrimai. Šios mažai žinomos XIX amžiaus Lietuvos bajorės rankraščius į istorinio diskurso akiratį pirmą įtraukė Reda Griškaitė. Ji atkreipė dėmesį į moterų dienoraščių literatūrinę bei dokumentinę vertę

158

BENDRINĖ KALBA | 97

ir jų svarbą tyrinėjant šio laikotarpio Lietuvos visuomenę. Tačiau diaristės vartojama lenkų kalba, kuri jai buvo gimtoji, iki šiol nebuvo lingvistinės analizės objektas. Visa Vrublevskienės rankraštinė kūryba (dienoraščiai, rašyti sau, sūnui Tadui bei dukrai Marijai, įvairūs užrašai, skaitytų knygų santraukos, tekstų vertimai iš prancūzų ir anglų kalbų) lenkų kalba, todėl yra svarbus šios epochos kalbinis dokumentas.

Straipsnyje atkreipiamas dėmesys į tai, kad į dienoraščio kalbą reikia žiūrėti iš įvairių perspektyvų, atsižvelgiant į tokius aspektus: 1) autorės rašybos grafines savybes ir diakritinių ženklų variantiškumą; 2) regioninių savybių ir individualių bruožų dažnumą; 3) XIX amžiaus bendrinei kalbai būdingų procesų (ypač nykstančių ir ekspansyvių bruožų) raišką; 4) moterų dienoraščių stilistinę ir žanrinę įvairovę (ekspresinės ir emocinės leksikos gausa, motinos stiliaus elementai dienoraščiuose, skirtuose vaikams, specifinis intymių dienoraščių žanras, privačiai maldos kalbai būdingos ypatybės).

Į dienoraščio kalbą reikėtų pažvelgti ir aksiolingvistiniu požiūriu, nes Vrublevskienės asmeniniai liudijimai, be istorinio ir moralinio konteksto, atskleidžia aksiologinius konceptus, kuriuos galima rekonstruoti remiantis kalba. Norint suprasti PATRIOTIZMO sampratos turinį Vrublevskienės kūryboje, reikia įtraukti šią vertybę į platesnį sąvokų kompleksą, nurodant ryšius su kitomis jai, o plačiau – to meto inteligentijai svarbiomis vertybėmis, tokiomis kaip TĖVYNĖ, DIEVAS, ŠEIMA, DARBAS, UGDYMAS. Semantinė PATRIOTIZMO sampratos dominantė yra meilė tėvynei, tačiau ji pasireiškia įvairiais patriotizmo modeliais: herojiniu, romantiniu, pozityvistiniu, tautiniu, krikščioniškuoju, lokaliniu ir kt. Vrublevskienės dienoraščiuose dokumentuotas jos pozityvistinis patriotizmas, kuris suprantamas kaip savęs ugdymas ir intelektinių aspiracijų gilinimas, dvasios palaikymas per uolų religingumą bei krikščionišką etiką ir pagrindinių vertybių šeimoje išsaugojimas. Vrublevskienės dienoraščiuose taip pat atspindimas lokalinis patriotiškumas.

ESMINIAI ŽODŽIAI: dienoraščiai, moterų istorija, XIX amžius, Lietuva, šaltinių skaitmeninimas, šiaurės rytų paribio lenkų kalba.

ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA Instytut Slawistyki Polskiej Akademii Nauk ul. Jaracza 1 00-378 Warszawa [email protected]

ZOFIA SAWANIEWSKA-MOCHOWA. Dzienniki Emilii z Benjowskich Wróblewskiej z lat 1850–1886 jako źródło do badań językowo-kulturowych

159