відчуває: перекладач для такої роботи надто мало знав прусську мову. Я охоче додам, що він міг вільно розмовляти, приблизно так, як балтійський німецький поміщик розуміє латиську. Але цього недостатньо, щоб граматично правильно говорити або викладати щось письмово, особливо коли текст такий заплутаний. Тут навіть добрий перекладач не міг багато зарадити, бо не розумів значення складних місць. Willis або його перекладач добре розчули лише інтонацію. Пабечські пруси, мабуть, вимовляли дуже чітко. Але як це узгодити з «зіпсованою» мовою?

Звичайно, для тих, хто має охарактеризувати переклад Willio як поганий, не все, що не збігається з литовською чи латиською мовами, є помилковим і непруським. Крім того, пруська мова має надто багато виразних особливостей, яких немає в литовській і латиській мовах. Тим прикріше, що Enchiridionas Willio залишається таким багатозначним; адже з поганої праці Willio навряд чи вдасться задовільно з’ясувати, що є суто пруською особливістю, яка відрізняється від литовської та латиської мов, а що слід приписати справжньому німецькому, тобто нижньонімецькому, мовному впливу.

Переклад Nijolė Čepienė^*

ЛИСТ ЮРГІСА ГЕРУЛІСА ДО ЙОНАСА ЯБЛОНСКІСА

У бібліотеці Інституту литовської літератури та фольклору (F 52—199) зберігається лист Ю. Геруліса до Ю. Яблонскіса від 29 листопада 1922 року. Лист цікавий поглядами Ю. Геруліса на питання літературної литовської мови й правопису, а також його власною мовою. Мову й пунктуацію листа, що публікується, не виправляли (виправлено лише кілька очевидних друкарських помилок).

A. Sabaliauskas

29. XI. 22

Вельмишановний пане,

щиро дякую за надіслану «Граматику литовської мови». Чи не було б добре продавати в Німеччині Ваші книжки та ще кілька інших, як-от «Мову і давнину» Бюґи тощо? «Швітуріс» і Комісія з видання могли б у Віттера в Гайдельберзі влаштувати «комісійну торгівлю» такими книжками. Недостатньо писати добрі книжки — треба ще й пропаганди! Мабуть, це треба робити не заради слави авторів, а заради Литви. Світ має дізнатися, що в Литві ведеться чимало серйозної роботи, просто про неї не знали. Такі дилетанти, як той Басановичюс, ганьблять нас! (Знаю, що Б. працював для Литви завзятіше, ніж сотні інших, але світ читає його праці про фракійців і сміється з такого «литовського мовознавця».) Щодо правопису, то я суворо наполягав перед Бюґою, коли він гостював у мене, щоб він разом із Вами видав короткий посібник із правопису. Ось моя думка: навіть недосконалий посібник із правопису набагато кращий за такий, який, мабуть, без погодження¹

* Цитати з латинської мови переклав Kazys Eigminas.

205

але за часів наших онуків воно зникне. Я сам вимовляю й пишу (хоч і не знаю краще) «pjauti», «spjauti», «bjaurus», «labiau», але «sunkiau», «geriau». Якби я писав «piauti» тощо, то не зміг би розрізнити «pjauti» = schneiden, pautas ‘Ei’ та давньопрусське peuse ‘Fichte’ (ми писали б ‘piausė). Але це дрібниці! Якщо пан Яблонскіс і Буга накажуть нам: «пишіть однаково: „piauti“, „geriau“, „labiau“», то ми всі так і писатимемо й радітимемо, що дочекалися однакового правопису. Поки ви двоє не впорядкуєте підручник, одні казатимуть: «Ми вимовляємо „labiau“, але „geriau“ і так пишемо», а другі: «Чому той самий дифтонг треба то писати „lab-jau“, то „ger-iau“!» Кінця не буде!

Ви згадали Жемайте. Це жінка, чиї твори мені дуже подобаються. Щоправда, ми, сини Малої Литви, маємо в мові чимало германізмів, але вміємо розрізняти, що в мові чисте, а що ні. Мова Жемайте — найпрекрасніша. Вона не штучна. Читаючи «Šviet. darbą» чи якийсь інший твір сьогодення, я дратуюся через без потреби щойно вигадані слова, синтаксис тощо. Мушу визнати: часто не розумію, що пишуть ці чоловіки: σκοτεινοί εἰσιν². І з творів Жемайте, і з Ваших творів я вчуся писати по-справжньому литовською, тобто чисто й «ungekünstelt»³, як каже німець. Пишучи передмову до мого «Мажвідаса», я пишу так, як моя мати навчила мене говорити литовською, отже, некрасиво, але й не перекручено без потреби. Навмисне писав просто; наступного разу вже писатиму краще.

Сподіваюся, за 8 днів зможу надіслати Вам «Мажвідаса». — Наступного літа маю намір шукати у Вільнюсі та деінде старі литовські писемні пам’ятки. Твердо вірю: знайду!

Щиро бажаю здоров’я

Ваш шанувальник

Юргіс Геруліс

Kronprinzstrasse 15.

¹ нестачі

² темні є

³ природно, просто

A. S.

ДАНІ ДЛЯ БІОГРАФІЇ Ф. КУРШАЙТІСА

1. Лист Мікеліса Куршайтіса, батька Ф. Куршайтіса, Я. Шнелеріусу

У відділі рукописів бібліотеки Литовської академії наук (фонд Людвіка Рези, F 228—624) зберігається лист батька видатного мовознавця Малої Литви Фрідріха Куршайтіса (1806—1884), учителя школи в Ленквєчяй, Мікеліса Куршай-

206