SERHIY YERMOLENKO

Кафедра загального мовознавства

Інститут мовознавства імені О. О. Потебні

Національна академія наук України

Напрями досліджень: семіотичні аспекти різних типів дискурсу й тексту (повсякденне мовлення, художня література, поезія та прислів’я), вивчення внутрішньої форми на різних мовних рівнях, дослідження взаємозв’язків між семіотичною структурою різних типів мовних знаків та епістемологічною перспективою дискурсу.

НАЗВИ ВІРШІВ СКРОМНИХ І БОСИХ: ПРО НЕВИЗНАЧЕНІ СИНЕКДОХІЧНІ БІБЛІОНІМИ ЯНА ТВАРДОВСЬКОГО

«Назви „Скромних і босих віршів“: про невизначені синекдохічні бібліоніми Яна Твардовського»

АНОТАЦІЯ

Автор зосереджується на деяких назвах віршів польського автора-священника Яна Твардовського (1915–2006), які він називає синекдохічними (оскільки вони повторюють частину тексту, який називають), зокрема на тих, що видаються малоінформативними, обраними випадково й довільно, а також нечітко мотивованими змістом вірша або й зовсім не мотивованими ним. Їхню специфіку автор пояснює семіотичними особливостями мотивації, властивої їм як назвам поетичних текстів, з одного боку, та їхньою роллю як невіддільної частини поетичного тексту — з іншого: вирвані з контексту й винесені на помітне місце заголовка, такі фрагменти тексту не лише формально позначають текст за принципом «pars pro toto», а й переосмислюються, набуваючи нового значення та надаючи віршеві додаткового сенсу. Удавана невизначеність таких назв спонукає читача шукати інформацію, яку вони додають до тексту. Через свою невизначеність і надзвичайну стилістичну скромність ці назви відображають ті риси поетики Я. Твардовського, що втілюють християнські чесноти убогості та віру в неймовірне.

136

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Назви «Poems Timid and Barefoot»: про розмиті синекдохічні бібліоніми Яна Твардовського

КЛЮЧОВІ СЛОВА: Ян Твардовський, бібліонім, вираження знака, мотивація, структура тексту.

АНОТАЦІЯ

Straipsnyje analizuojami kai kurie lenkų autoriaus kunigo Jano Tvardovskio (1915–2006) eilėraščių pavadinimai, kurie vadinami sinekdochiniais (pavadinimai pakartoja dalį jais pavadinto teksto), ypač tie, kurie atrodo neinformatyvūs, atsitiktinai pasirinkti ir neaiškiai arba iš viso nepagrindžiami eilėraščio turiniu. Paaiškinama jų kilmė, kurią, viena vertus, nulemia semiotiniai jų, kaip poetinio teksto vardų, motyvacijos požymiai, o kita vertus – jų, kaip sudedamosios poetinio teksto dalies, vaidmuo: išimti iš konteksto ir patalpinti matomoje pavadinimo vietoje, šie teksto fragmentai ne tik formaliai nurodo į tekstą, vadovaujantis pars pro toto principu, tačiau jie yra ir naujai interpretuojami, įgydami naują reikšmę ir suteikdami eilėraščiui papildomą prasmę. Tariamas tokių pavadinimų neaiškumas naudojamas kaip priemonė, skatinanti skaitytoją ieškoti informacijos, kurią jie suteikia tekstui. Dėl savo neaiškumo ir visiško stilistinio kuklumo šie pavadinimai išreiškia tokius Jano Tvardovskio poetikos bruožus, kurie atspindi krikščioniškąsias neturto dorybes ir tikėjimą nepaprastais dalykais.

ОСНОВНІ СЛОВА: Ян Твардовський, бібліонім, вираження знака, мотивація, структура тексту.

Ця стаття присвячена дослідженню назв поетичних творів видатного й дуже популярного польського автора, священника Яна Твардовського (1915–2006), зосереджуючись на тих із них, які я називаю синекдохічними. Отже, предмет статті має подвійну актуальність, оскільки стосується двох галузей лінгвістичних досліджень: одна, конкретніша, — вивчення назв творів Я. Твардовського як складника його поетичної мови та слововжитку, а інша, ширша, — теорії (літературних) власних назв. Я розглядаю ці назви семіотично, як знаки, об’єктами яких є твори, на які вони вказують. Однак зв’язок між назвою тексту (її також називають бібліонімом; див.: Подольская 1988: 42) та рештою названого нею тексту (або власне текстом) є амбівалентним і складнішим, ніж у випадку інших типів знаків. Справді, з одного боку, назва вважається невіддільною частиною структури тексту — її початковим елементом, з яким читач стикається насамперед (Kostkiewiczowa 1976: 474). Але, з іншого боку, назва цілком здатна функціонувати автономно, наприклад, представляючи текст у бібліографічних списках чи примітках. Ця подвійна природа зв’язку назви з текстом, на який вона вказує, виявляється в характері назви як мовної одиниці: Ю. О. Карпенко стверджував

Straipsniai / Articles

137

SERHIY YERMOLENKO

що, розглянута як назва тексту, назва є одиницею лексичного рівня, тоді як як початковий текстовий компонент вона є реченням (Карпенко 1975: 4). Він також зазначав, що така подвійність бібліоніма зумовлена тим, що і текст, і його назва мають однакову, тобто мовну, форму вираження (там само); до цього можна додати, що через цю подвійність назва тексту позначає і саму себе, і власне текст.

Хай там як, зв’язок між літературним твором та його заголовком іще складніший. Хоч вибір назви для ненаукової книги чи статті має велике значення, такий бібліонім сам по собі є лише умовним позначенням, або ярликом, тобто зовнішньою ознакою тексту, який він позначає, текстовим компонентом із номінативною та інформативною (а можливо, і переконувальною) функцією: він має ідентифікувати текст, на який вказує, і відрізняти його від інших, представляючи в ефективний і привабливий спосіб (саме тому навіть назви суто наукових праць можуть мати виразний образний і стилістичний елемент; пор. збірку праць і спогадів Г. Поповської-Таборської «Z różnych szuflad», образні назви творів Романа Якобсона, як-от «Поезія граматики і граматика поезії», монографію Деніела Неттла «Зникаючі голоси. Вимирання мов світу», книжку Девіда Белло «Це у вас у вусі риба? Переклад і значення всього» тощо). Назва статті «До питання про пареміологічний парадокс» мовознавця й пареміолога З. Г. Коцюби — чудовий приклад заголовка, у якому всі відповідні функції врівноважені: назва об’єктивно відображає зміст праці й належно ознайомлює читача з розглянутими темами, а водночас згадка про парадокс неодмінно заінтригує його, виступаючи додатковим стимулом, що відразу привертає його увагу до статті.

З іншого боку, назва літературного твору, окрім того, що виконує всі ці функції, безпосередньо й значно активніше залучена до семантичної структури твору, особливо поетичного, де через (відносну) стислість вірша та загалом коротші, ніж прозові, поетичні рядки його назва візуально інтегрована в текст, який можна охопити поглядом. Імовірно, така залученість зумовлена властивістю художнього твору (як словесного, так і несловесного), а саме його загальною іконічністю: у такому творі кожна формальна особливість має значення, тож будь-яка зміна форми призводить також до зміни значення; див. (Milewski 1969: 14–15; Єрмоленко 2006: 185–193). Тому різноманітність назв літературних творів загалом більша, ніж нелітературних. І. Р. Гальперін зазначав, що літературна назва часто не виражає свого значення безпосередньо (це ще один наслідок художньої природи тексту: добре відомо, що мистецтво не терпить прямолінійності, див. (Потебня 1976: 340)), а її зміст метафорично або метонімічно «завуальований». За його класифікацією, літературні назви можна поділити за формою вміщеної в них інформації на такі типи: 1) назва-символ, 2) цитата

138

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Titles of Poems Timid and Barefoot: on Jan Twardowski’s Vague Synecdochical Biblionyms

назву, 3) назву-повідомлення, 4) назву-алюзію, 5) наративну назву (пор. заголовки розділів в англійських романах XVIII^th століття) (Гальперин 2007: 134). Однак це не означає, що не існує безіменних літературних творів або творів із простими й неінформативними назвами, адже такі теж трапляються; пор. вірші, позначені замість назви трьома зірочками, а також збірки віршів, названі (видавцем або автором) просто «Поезії», як-от перша збірка віршів Н. К. Кибальчича (1913) або однойменна книжка Б. Олійника (1986). Існують, звичайно, романи й оповідання, названі на честь головного персонажа, як-от «Долорес Клейборн», «Крісті» або «Керрі» Стівена Кінга. Хоча можна й не цілком погодитися з І. Р. Гальперіним, який вважав помилковим твердження Н. Д. Арутюнової про те, що назва роману Л. Н. Толстого «Анна Кареніна» не виконує функції введення (там само) — адже очевидно, що виконує, — однак навіть для того, хто нічого раніше не знав про зміст цього роману, ця назва є чимось більшим, ніж просто назвою. У назві художнього твору вона, як вважається, відсилає до унікального літературного персонажа (з іншого боку, така назва може бути мотивованою і, відповідно, виражати інтертекстуальну алюзію, відсилаючи до прецедентного тексту або наслідуючи ширшу літературну традицію; див., наприклад, дисертацію Л. Ю. Горнакової про алюзивний російський поетонім Ліза (Горнакова 2010)), тоді як подальший текст має виконати решту завдань, зокрема допомогти імені персонажа реалізувати його потенційні семантичні ознаки: у «Анні Кареніній», за А. А. Фоміним, такі ознаки породжує контраст між фрагментами прізвищ — («Каре»)ніну та («Обло»)нського, — які паронімічно інтерпретуються як опозиція КВАДРАТА й КРУГА (Фомин 2012). У ширшому сенсі тут можна провести паралель із художніми фотографіями або картинами під назвами «Мері», «Луїза» тощо: антропоніми, використані як їхні назви, мають зовсім інше значення, ніж у повсякденному вжитку, навіть якщо зображені на таких картинах люди справді мають ці імена.

Але існують і складніші літературні заголовки, причому оригінальність навіть таких заголовків може бути різною, адже, як зазначає Т.Косткевичова, «спосіб творення назви літературного твору та її структура підпорядковані загальним принципам поетики відповідного твору; історично змінюючись, вони підлягають конвенціоналізації разом з іншими складниками літературного твору» (Kostkiewiczowa 1976: 474); зокрема, це означає, що вибір заголовка може залежати від уподобань літературної моди (пор. такий уривок зі спогадів Володимира Набокова «Другие берега»: «...и у меня была с собой целая кипа беленьких книжечек стихов со всей гаммой тогдашних заглавий, т.е. от простецкого «Ноктюрны» до изысканного «Пороша»» (Набоков 1991: 167)).

Переходячи до назв віршів Я. Твардовського, цього вельми незвичайного автора (його біографія, написана журналісткою Магдаленою Гжебалковською, має назву «Ksiądz Paradoks»), за своїм характером вони також різні; деякі з них цілком звичні й традиційні, наприклад

Straipsniai / Articles

139

SERHIY YERMOLENKO

Wyborcza», їх називають «Ksiądz Paradoks»), за своїм характером вони також різні; деякі з них цілком звичні й традиційні, наприклад Matka Boża Powstańcza [1, 20]¹, O ludzkim sercu pod wielkim baldachimem [1, 86], Wiersz dydaktyczny [2, 396], Zaufalem drodze [1, 405], Posąg Dawida [1, 64], Modlitwa [1, 77; 1, 87; 1, 127; 1, 160; 1, 264; 2, 143] (крім шести віршів із такою назвою, є ще три, де Modlitwa сполучається з іншими словами), Ku wodzie [2, 330], Do Jezusa umęczonego organami [1, 141], Do albumu (є три вірші з такою назвою: [2, 21; 2, 244; 2, 387]), Do albumu po raz drugi [2, 141], Dobranocka тощо. Серед них є й такі, що належать до типу, який Гальперин назвав метонімічним: вони виражені словом, реченням або висловлюванням, що також трапляється в тексті й у такий спосіб репрезентує його; у семіотичних термінах заголовки такого типу можна визначити як індексальні (тобто такі, що належать до індексальних знаків у розумінні Ч.С.Пірса (Ермоленко 2006: 19–20), тобто знаків, заснованих на різних видах суміжності між ними та їхнім об’єктом), а також, варто додати, іконічні (знову ж таки, відповідно до пірсівської класифікації репрезентативних відношень між знаком та його об’єктом), оскільки частина тексту, відтворена в заголовку, подібна до відповідного фрагмента тексту або тотожна йому. Надалі я називатиму їх синекдохічними — і задля стислості, і тому, що однією з їхніх суттєвих ознак є мотивованість за принципом «pars pro toto». Серед назв такого типу у Я. Твардовського є кілька доволі незвичних, і саме вони становлять предмет цієї статті.

Звісно, синекдохічний тип заголовків сам по собі цілком звичний, і серед бібліонімів Я. Твардовського є чимало таких звичайних і, якщо можна так сказати, нічим не примітних назв. Наприклад, із двох його віршів, у назвах яких є слово koniec (Koniec [1, 419] і Koniec nie-koniec [2, 398]), лише в першому це слово трапляється також в основному тексті (Koniec – to klamczuch w świecie nieskończonym). Однак обидві назви здаються звичними й передбачуваними, адже обидва вірші, власне, про кінець, тож ці заголовки виражають тему віршів і, відповідно, узагальнюють їхній зміст.

І все ж у поезії Я. Твардовського є також бібліоніми, які тематично майже не пов’язані з текстом, що його називають, і видаються невідповідними, залишаючи враження випадково або довільно обраних, не мотивованих і не зумовлених текстом, а тому погано чи зовсім не придатних для репрезентації відповідного вірша. Єдине, що їх пов’язує з ним, — це слово або вислів, що трапляється в тексті. Незалежно від їхньої структури, головні

¹ Приклади взято з поетичної збірки: Twardowski Jan. Miłosc milosci szuka. Wiersze 1937–1998. Warszawa: PIW / Poznan: Ksiegarnia Swietego Wojciecha, 1999. V. 1–2.

140

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Titles of Poems Timid and Barefoot: on Jan Twardowski’s Vague Synecdochical Biblionyms

спільною рисою є досить слабкий або навіть (на позір) неіснуючий смисловий зв’язок із віршем, який вони називають.

Такі бібліоніми також не рідкість у літературі, а причини їхнього вибору можуть бути різними. Наприклад, заголовок оповідання В. Сомерсета Моема The book-bag не має безпосереднього стосунку до теми оповідання — любовних стосунків між братом і сестрою, про які іншому англійцеві розповідає оповідач, що подорожує Малаєю. Характер цих стосунків, хоча його однозначно можна вивести зі сказаного, ніколи не названо прямо ані в оповіді автора, ані у вставному оповіданні; можливо, саме те, що ця тема тоді була «надто делікатною», і є причиною дещо оманливої назви оповідання, мотивованої досить обхідним шляхом (оповідання починається з того, що оповідач розповідає про свою любов до читання, через яку під час подорожей він бере із собою величезну книжкову торбу; його малайський господар, британський резидент, позичає в нього біографію Байрона, деякі подробиці якої спонукають його розповісти власну історію кохання між сестрою та братом).

Однак (позірна) немотивованість поетичних бібліонімів Я. Твардовського, здається, має зовсім іншу природу і не пов’язана з табуйованими темами (адже Я. Твардовський як релігійний поет ніколи не уникав складних і суперечливих питань віри та релігії й ніколи не намагався довести те, чого довести неможливо). Розгляньмо, наприклад, один із найпопулярніших віршів Я. Твардовського — Kiedy mówisz [2, 68]. Присвячений Олександрі Івановській, його багаторічній помічниці та літературній секретарці, цей дуже короткий текст є спонукальним висловлюванням у другій особі, явно адресованим їй у відповідь на її лист, сповнений нарікань на невдачі й лиху долю. Два заключні рядки вірша підсумовують суть послання: a od zwykłych rzeczy naucz się spokoju / i zapomnij że jesteś gdy mówisz ze kochasz. Фраза, що відповідає заголовку, міститься в другому з цих рядків, із тією різницею, що в тексті їй передує відносний займенниковий прислівник gdy, тоді як у заголовку gdy, можливо, заради милозвучності, замінено його варіантом kiedy. Однак ця фраза, взята окремо, не видається скільки-небудь істотно пов’язаною з головною ідеєю вірша, вираженою цими рядками або, власне, всім текстом; радше вона говорить про щось інше. У контексті діалогу (наприклад, листування) фрагмент тексту gdy mówisz ze kochasz, здається, відсилає до чогось, раніше сказаного адресаткою, з додатковим наголосом на нібито заявленому, тобто ще не (повністю) доведеному, змісті переданого/процитованого висловлювання. Насправді ж це ідіоматичний вислів, приблизно тотожний gdy kochasz, але такий, що підкреслює істинність цього твердження (gdy naprawdę mówisz ze kochasz «якщо ти справді маєш на увазі те, що кажеш» = gdy naprawdę kochasz «якщо ти справді кохаєш»): представлення мовцем чогось як сказаного самим адресатом (gdy mówisz ze kochasz).

Straipsniai / Articles

141

SERHIY YERMOLENKO

виконує функцію засобу наголошення, очевидно, на підставі такого міркування: «Якщо щось названо істинним, то воно має бути істинним», причому приховане припущення полягає в тому, що будь-що сказати — те саме, що сказати правду. Інакше кажучи, за цим висловом стоїть уявлення про мову, подібне до принципу Грайса, зокрема до максими якості, що стосується правдивості сказаного (Грайс 1985: 222–223). Отже, вилучення фрази gdy mówisz з контексту й використання її як заголовка вірша, здається, висуває на перший план додаткову тему — відповідальність людини за правдиве твердження, зокрема коли вона заявляє про себе щось істотне (наприклад, наявність християнської чесноти).

Отже, заголовок такого типу змінює фокус поетичного висловлювання, відхиляючи його від головної теми й наголошуючи на іншому аспекті змісту вірша або навіть додаючи до нього новий аспект. Наприклад, у вірші Lura [2, 344], що складається лише з чотирьох рядків, це слово, яке позначає водянистий напій або їжу, трапляється в першій половині вірша, де описано осіннє кладовище: Listopad cmentarz pusty / deszcz zimna lura. Цей опис створює тло для наступного висловлювання (сказаного невідомою особою): – to straszne – ktoś mówi / przestać kochać zmarłego dlatego że umarł. І все ж заголовок акцентує саме на рисі цього тла — холодному осінньому дощі. Однак ця риса, накладена на наступне висловлювання, може тлумачитися як метафора слабкого, а отже, недостатнього кохання, яке згасає зі смертю коханої людини; спільною рисою такого кохання й водянистого напою є їхня слабкість (пор., зокрема, з одного боку, визначення lura — «слабкий, мало насичений напій» (Dubisz 2004), а з іншого — ознаку silny, якою описують кохання в справжньому значенні цього слова, як у визначенні miłość: «міцний емоційний зв’язок, що єднає близьких одне одному людей» (там само)).

У вірші Na pół [2, 176] прислівникова фраза зі значенням «наполовину», ужита як бібліонім, згодом з’являється в тексті, де вона стосується дієприкметника przedarte; останній є складником безголової іменної групи з кількох означень (Niedokończone / przerwane / przedarte na pół / niekochane / nic już nie warte), об’єднаних семантичною ознакою «недостатній». З огляду на ці означення можна припустити, що значення пропущеної голови слід розуміти як «твоє життя»: дієслово в наказовому способі другої ^nd особи — nie wybrzydzaj, що стоїть одразу після них, указує на те, що весь текст є апострофічним висловлюванням, адресованим неназваній особі, можливо, самому ліричному суб’єктові (тобто мовцеві, яким його зображено у внутрішньому світі художнього тексту), що, як видається, нарікає на недостатність свого життя. Але якщо зважити на загальну ідею вірша (щось на кшталт «недостатність — це загалом людська доля»), то прислівникова фраза, використана як заголовок, означатиме людську долю. Отже, у загальному контексті вірша заголовок Na

142

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Titles of Poems Timid and Barefoot: on Jan Twardowski’s Vague Synecdochical Biblionyms

pól означає, що людська природа також є сутнісно розділеною, не цілісною, а отже, суперечливою, складаючись із двох частин — доброї та поганої. Отже, ця назва також є індексальною — і формально, і семантично, — додаючи важливе узагальнення та глибший філософський сенс до послання вірша.

В іншому вірші Я. Твардовського, який також порушує екзистенційний аспект людського становища й має назву Na okrągło, ця прислівникова фраза також є частиною його тексту. Фраза багатозначна: її основне значення — «округло», а другорядне — «безперервно, невпинно». Оскільки цей дуже короткий вірш розповідає про самотність і відчуження, а вжита в тексті фраза na okrągło означує головний іменник jęk (Samotność pośród ludzi / podrapana droga / telefon jak ryba śnięta / skrzynka na listy dla serca pułapka /...jęk na okrągło / samotność bez Boga), цілком очевидно, що в тексті її вжито у другому значенні. Однак, поставлена на помітне місце в назві вірша, вона, здається, надає йому додаткового сенсу, в основі якого лежить її буквальне значення, що передає образ чогось округлого або кругового. Крім того, у першому рядку автор говорить про самотність серед людей (Samotność pośród ludzi), а в останньому — про самотність без Бога (samotność bez Boga); ця «самотність», яку знаменним чином згадано двічі — на початку й наприкінці вірша, — також викликає образ циклічності, замкненого кола, добре відомого символу безнадійної ситуації, яка попри будь-які зусилля залишається незмінною; пор. польський фразеологізм із відповідною внутрішньою формою koło (kółko) się zamyka «якісь ситуації, чинники взаємно зумовлюють одне одного, унеможливлюючи розв’язання проблеми; ситуація, попри численні вжиті заходи, така сама, як і на початку» (там само)². Саме так поет оцінює цей різновид самотності: як нескінченний і безнадійний. Крім того, слід зазначити, що циклічність вважається ознакою язичницької (або міфічної) моделі часу (Мелетинский 1992: 252–253)³, відмінної від лінійного й спрямованого (а також сповненого надії) образу часу, як його осмислює християнство (Леон-Дюфур et al. 1998: 927).

В іншому вірші Я. Твардовського, Na słomce, назва відповідає прийменниковій фразі, що міститься в іншому помітному місці — наприкінці останнього рядка і, відповідно, в останньому реченні тексту: Matka Boska mnie trzyma / jak niezdarną bańkę na słomce. На початку ліричний суб’єкт уявляє власну смерть біля вівтаря (Przygasnę przy ołtarzu iskierka po iskierce / zostaną tylko buty jak przydeptane serce), а останній рядок цього короткого вірша через порівняння з мильною бульбашкою виражає небезпечно слабкий

² Ibid.

³ Элиаде Мирча. Миф о вечном возвращении. Архетипы и повторяемость, пер. с франц. Спб.: Алетея, 1998, 249 с.; Мелетинский Е.М. Время мифическое. – Мифы народов мира. Энциклопедия 1, гл. ред. С.А.Токарев. Москва: Сов. энциклопедия, 1992, С. 252–253.

Straipsniai / Articles

143

SERHIY YERMOLENKO

стан серця автора (справді, у перші роки свого священства Я. Твардовський страждав від певної нез’ясованої, але серйозної проблеми зі здоров’ям, яку так і не було діагностовано (Grzebalkowska 2011: 133)). Варто зазначити, що фраза na słomce, ужита в тексті як частина порівняння jak niezdarną bańkę na słomce, із синтаксичного погляду є обставиною місця всередині обставини порівняння; отже, ця фраза належить до синтаксичної та семантичної периферії останнього речення. Інакше кажучи, порівнюючи себе з бульбашкою, яку Діва Марія тримає на соломинці, поет відтворює в назві вірша лише периферійну (але, ймовірно, значущу) ознаку цього образу. Роблячи це, він оминає пряме позначення не лише самого себе, а й предмета, з яким себе порівнює (бульбашки), і вербалізує лише місце, де ця бульбашка перебуває (тобто соломинку). Це робить назву двічі індексальною, адже вона є частиною всього поетичного тексту, а також його фрагмента, що виражає складний образ (соломинка замість бульбашки на соломинці замість ліричного суб’єкта). Попри те, що тема вірша — стан поета, його назва приховує його, так би мовити, ставлячи за соломинку. Можна додати, що соломинка, тобто висохле стебло злаку, легка, ламка, швидко згорає й легко рухається вітром, що робить її досконалим метафоричним образом чогось або когось так само крихкого, вразливого й тлінного. Отже, назва водночас приховує ліричного суб’єкта й висуває його на передній план.

Таке саме непряме й, так би мовити, часткове називання сутності у внутрішньому світі тексту ілюструє бібліонім Gorętsza od spojrzenia [1, 99]. У вірші, до якого він належить, наведено перелік бажань ліричного суб’єкта — негативних і позитивних, — виражених інфінітивними фразами. Спочатку він говорить, ким не хоче бути (Żeby nie byc taką czcigodną osobą / ktorej podają parasol / ktorą do Rzymu wysyłają...), а потім — ким хоче бути (Ale byc chlebem / ktory krają / żywicą którą z sosny na kadzidło skrobią / czymś z czego robią radio / żeby choremu przy termometrze śpiewało /... żółtym dla dzieci balonem). Перехід від першого до другого граматично виражено зміною заперечної форми на стверджувальну, а також позначено подвійним міжрядковим інтервалом. Останнє з позитивних бажань — завжди бути гостією (тобто хлібним диском, який використовують під час причастя): // a zawsze hostią małą / gorętszą od spojrzenia / co się zmienia w ofierze. Важливість цього бажання знову підкреслено подвійним міжрядковим інтервалом, який відокремлює фрагмент вірша, що його містить (а також є останнім у вірші), від попереднього. Відповідно, саме гостію описує порівняльна конструкція, використана як назва вірша. Однак вона робить це непрямо: не називає гостію, а натомість визначає її ознаку («гарячіша за погляд»). У результаті увага зміщується з бажань автора на гостію, яку представлено через її властивість, а не прямо. Цей зсув ще помітніше підкреслює зміна відмінкової форми: у назві прикметник gorętsza ужито в називному відмінку

144

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Titles of Poems Timid and Barefoot: on Jan Twardowski’s Vague Synecdochical Biblionyms

замість орудного відмінка. Такий акцент на гостії узгоджується зі сказаним про неї в останньому рядку вірша (co się zmienia w ofierze), що виражає приховане прагнення автора до безкорисливості, самозречення та самопожертви заради Бога, пор.: Tunc Iesus dixit discipulis suis si quis vult post me venire abneget semet ipsum et tollat crucem suam et sequatur me (Matth. 16, 24). Імовірно, порівняння гостії з поглядом за температурою, а також метонімічно й метафорично — за інтенсивністю емоції (Апресян 1995: 2, 460; Черниш 2003: 129–151, 392) — означає, що спілкування з невидимим Богом через жертву є ближчим, важливішим і глибшим, ніж спілкування з іншими людьми через зоровий контакт.

Однак і в бібліоніміконі Я. Твардовського трапляються випадки, які значно важче однозначно інтерпретувати. Наприклад, у вірші під назвою Kochanowskiego przekład psalmow автор перелічує матеріальні й духовні речі, якими володів у ранні роки і які просить Господа повернути йому, щоб потім узяти їх із собою в могилу. Серед них є...herbaty gorzkiej łyk w manierce /i umarłego ojca list, / sweter od siostry, matki serce Kochanowskiego przekład psalmów / spalony z Wilczą w czas powstania i wszystko czego życzę innym – a sam niestety nie dostanę тощо [1, 46]. Хоча переклад Яном Кохановським Книги псалмів, який вважають шедевром польської літератури й пам’яткою польської літературної мови, є лише одним із пунктів цього переліку, у вірші його згадано двічі: і в тексті, і в заголовку; у тексті ж словосполучення Kochanowskiego przekład psalmow повторюється в першому рядку другої строфи, посідаючи досить помітне місце в структурі тексту. Проте з тексту так і не зрозуміло, чим ця книжка така особлива для ліричного героя. З іншого боку, можна припустити, що, згадавши її саме в заголовку, автор підкреслив її цінність порівняно з іншими своїми бажаннями.

Є й інші вірші, у яких мотив вибору певної частини тексту як заголовка видається справді неясним або, радше, такого мотиву взагалі, здається, немає. Наприклад, у вірші Z pliszka siwa [2, 186] відповідна прийменникова конструкція з назвою птаха — білої плиски (Motacilla alba L.) — трапляється у фрагменті, де перелічено речі, які згадують після чиєїсь смерті: jak pachniał orzech suszona lawenda / jak wujek kochał ciotkę w pamiętniku / bawił dowcip o kuchni z widokiem na cmentarz / spotkanie we dwoje nad wodą zieloną / z pliszką siwą co pogląda na wysokich nóżkach / nad Narwią zwą ją starą panną młodą. Цей перелік вписаний у роздуми автора про смерть і її вирішальну роль у збереженні всього, що наповнює життя любов’ю та є таким ефемерним і швидкоплинним (а також буденним і тривіальним), як саме життя й любов. Однак місце плиски серед цих спогадів явно периферійне: цей птах лише супроводжує побачення і, так би мовити,

Straipsniai / Articles

145

SERHIY YERMOLENKO

є свідком побачення на березі Нарева. Проте, зважаючи на згаданий вище контекст, у який це вписано, а також на відому францисканську біофілію Я. Твардовського (Czernysz, Jermolenko 2000: 12), його любов до тварин і рослин, довічний інтерес до зоології та ботаніки, і припускаючи, що він мав особистий досвід, хай і опосередковано пов’язаний із плисками або якоюсь конкретною плискою, що мешкала на берегах Нарева, — з урахуванням усього цього саме згадка плиски в заголовку надає орнітоніму узагальненого значення, перетворюючи цю милу маленьку пташку на символ усього, що смерть робить безсмертним.

Отже, хоч заголовок такого типу може здаватися незначущим і випадково обраним, саме перетворення фрагмента вірша на заголовок надає йому смислової виразності в цілісному тексті вірша, а саме його позірна неважливість сигналізує про наявність у ньому глибшого сенсу.

Так чи інакше, конкретний зміст, який передає заголовок такого типу, може бути зовсім неочевидним і поставати радше запитанням, аніж твердженням. Наприклад, у вірші W grudniu [2, 187] ідеться про сезонні події, що відбуваються в різні місяці: W marcu przylatują zięby… / w maju mignie wilga jak w niebieskim fartuszku dziewczynka / w październiku czernieją szpaki / w grudniu kocha / podaje nam ręce / na śmierć grzecznie ubrana choinka. То чому в заголовку згадано саме грудень? Можливо, насамперед через Різдво — найважливіше свято римо-католицького літургійного календаря, яке відзначають у грудні й з яким асоціюється різдвяна ялинка: змалювання ялинки як тієї, що любить людей, простягає до них руки й приносить себе в жертву, виразно уподібнює її до Ісуса; цю подібність посилюють асоціації, що пов’язують хрест із деревом, адже грецьке ξύλον «дерево» позначає в Новому Завіті, як контекстуальний синонім σταυρός, хрест, на якому помер Ісус Христос (Acts 5, 30; 10, 39; 13, 29; Galatians 3, 13; 1 Peter 2, 24; див. також (Дворецкий 1958: 2, 1147)). А як щодо інших місяців? Я. Твардовський згадує чотири з них: два весняні (березень і травень), один осінній (жовтень) і один зимовий (грудень), не згадуючи літніх; у всі ці місяці, крім грудня, відбуваються певні події з життя диких птахів, тож птахи (зяблик, вивільга та шпак) протиставляються ялині. Що означає це протиставлення «птахи — дерево», одразу не зрозуміло, принаймні мені, і воно може бути предметом дискусії. А втім, можливо, саме дискусію, яка спонукає замислитися над віршем і його заголовком, автор і мав на увазі.

У раніше розглянутих поетичних бібліонімах Я. Твардовського або їхніх компонентів були апелятивні відповідники таких лексичних класів, як іменник, прикметник чи прислівник. У бібліоніміконі Я. Твардовського, однак, є також синекдохічні заголовки, утворені за допомогою одиниць інших лексичних класів. Ці заголовки

146

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Titles of Poems Timid and Barefoot: on Jan Twardowski’s Vague Synecdochical Biblionyms

також справляють враження випадкового й довільного вибору, і це враження зберігається навіть після уважнішого розгляду. Деякі з них утворені за допомогою дієслова, пор. Ryczał [2, 53] або Spojrzał [1, 190], де ryczał і spojrzał — це також слова, з яких починаються відповідні вірші. Першу назву досить легко мотивувати: у вірші описано реакцію невизначеної особи на втрату кохання, після чого ліричний суб’єкт закликає її (Ryczał na cztery strony że miłość odeszła... głuptasie nie wybrydzaj / wystarczy że przyszła). Водночас утворення бібліоніма з особової форми дієслова минулого часу, до того ж без супроводу будь-яких інших слів, є досить незвичним і граматично, і стилістично — так, ніби автор, шукаючи (синекдохічну) назву, але не надто переймаючись цим завданням, ужив слово лише тому, що воно трапилося першим у тексті.

Друга назва повторює перше слово вірша, яке водночас є його першим рядком. Крім того, це одне з чотирьох дієслівних присудків у тексті, що виразно стосуються того самого пропущеного підмета, який слід розуміти як Jezus, про що особливо виразно свідчить рядок stanął w kącie załamał odjęte z krzyża ręce. У цьому вірші йдеться про Ісуса Христа, який, оглядаючи витончено оздоблений інтер’єр церкви, думає, що, можливо, усе це не для Нього (i pomyślał / chyba to wszystko nie dla mnie). Отже, назва представляє периферійну частину теми вірша (у розумінні функціональної перспективи речення): церкву, яку бачить Христос, а далі їй протиставляється рема вірша — судження Христа. Однак тут може бути щось більше, ніж периферійна мотивація й неграматичне утворення. Можливе й інше тлумачення цієї назви, що пов’язує погляд Ісуса в церкві з добре відомим у Польщі та за її межами християнським поняттям і образом Всевидючого Ока (або всевидючого Божого ока), яке зазвичай зображують як око, оточене сяйвом і вписане в трикутник (Oko opatrzności 2014). У такому разі назва містила б значення на кшталт «Бог не перестає дивитися й бачити все», нагадуючи читачеві, що слід намагатися бачити все, зокрема й церковні справи, так, як бачить Він.

У вірші Sześć listków, у назві якого є числівник, ідеться про чоловіка в такому глибокому відчаї через суїцидальні думки, що йому все здається чорним. Однак його бачення хибне, і це доводить трава przyłaszczka “hepatica”, яка підходить до нього й показує просто перед його носом свої шість блакитних пелюсток. Отже, зміст вірша ґрунтується на символіці кольорів: протиставлення чорного й блакитного виражає опозицію відчаю та надії. Якщо печіночницю зображено як носійку блакитного кольору надії, природно було б, аби бібліонім, у якому згадано її пелюстки, указував і на їхній колір, а не на кількість. Однак назва наголошує на протилежному — на кількості, а не на кольорі. Імовірно, для автора кількість пелюсток печіночниці сама по собі була

Straipsniai / Articles

147

SERHIY YERMOLENKO

не менш важливою; пор. у цьому зв’язку його вірш Pisze (Piszę to co widzę niczego nie zmysłam...[2, 188]), де він, серед іншого, зазначає, що серед рослин і тварин маргаритка іноді має дев’яносто вісім пелюсток. Ба більше, можливо також, що, на думку поета, ця кількість пелюсток печіночниці теж є символом надії — інакше навіщо було б окремо згадувати її в назві вірша, у якому йдеться про відчай і надію.

Деякі бібліоніми Я. Твардовського походять від займенників різних типів. Наприклад, серед назв, утворених за допомогою особових займенників, що стосуються Ісуса Христа, синекдохічною є назва Ty (згодом змінена на Kaznodzieja [1, 158]), оскільки займенник з’являється знову на самому початку першого рядка (Ty co nie zbawiasz dusz prośniętych słowami). Так само й у назві Z Tobą [1, 136], тоді як у віршах On [2, 102] і Porzucili wszystko i poszli za nim [2, 373] займенник трапляється лише в назві.

Існують також займенникові назви інших типів, наприклад два бібліоніми з відносним займенником który без вираженого антецедента: Który [1, 214] і Ktory stwarzasz jagody [1, 331]. У другому вірші підметова конструкція, що лежить в основі назви, повторюється в першому рядку після займенника Ty, тоді як у першому антецедент залишається невираженим (Który stworzyłeś / pasikonika jak szmaragd z oczami na przednich nogach...). В обох випадках поет звертається у своїх роздумах або благанні до Господа, а в текстах обох віршів który вводить підрядне означальне речення, у якому перелічено деяких Господніх створінь (живих істот — тварин і рослин, а також певні духовні сутності) разом із деякими їхніми характерними ознаками.

У всіх цих назвах із займенниками, що стосуються Бога — безпосередньо або анафорично, — сама ощадність такого дейктичного представлення (яке вказує, а не називає), схоже, відповідає третій із десяти заповідей Декалогу: “non adsumes nomen Domini Dei tui in vanum nec enim habebit insontem Dominus eum qui adsumps erit nomen Domini Dei sui frustra” [Exodus, 20, 7; Deuteronium 5, 11; cf. aslo Proverbia 30, 9]. Водночас цей скромний і навіть убогий спосіб звертання до Бога — простим указуванням на Нього, а не називанням гучними іменами — узгоджується з неодноразово висловленим бажанням Я. Твардовського мати kościół, позбавлену всіляких прикрас; пор., наприклад, уже згаданий вірш “Spójrzał” або такі рядки з вірша “Jak długo” [1, 200]: pokaż się choć na chwilę w kościele – rozebranym do naga ze świecidełek / jak święci co nie mają nic do ukrywania... Примітно, що словосполучення rozebranym do naga ze świecidełek синтаксично неоднозначне, адже його можна тлумачити як означення або до kościele, або до невираженого адресата авторського звернення, тобто Христа; автор бажає, щоб обидва були позбавлені непотрібних їм оздоб.

Це також відповідає схильності Я. Твардовського до настільки ж убогого, неоздобленого називання власної творчості; особливо виразно ця схильність виявляється в його

148

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Titles of Poems Timid and Barefoot: on Jan Twardowski’s Vague Synecdochical Biblionyms

назви, утворені також за допомогою інших типів займенників, а також інших класів службових, або формальних, слів (таких як сполучники й частки), досить численні, пор.: І все ж [1, 357], Хоча [2, 161], Хоч би [1, 298], Хоч би ти [2, 205], Що потім [2. 126], Чому [2, 77], Чому [1, 372; 2, 128], Тому [1, 231], Якби [1, 401], Скільки [2, 73], Як же [1, 442], Ще [1, 351], Ще не [1, 164], Якщо [1, 385], Вже [2, 130], Коли [1, 234; 2, 110], Яким шляхом [1, 215], Який [1, 214], Може [1, 261], Ні [1, 167], Ні так ні так [1, 305]. Не тільки [2, 23], Та сама [1, 448], Так [2, 372]. Той самий [2, 123; 2, 158], Тепер [1, 409], Це [2, 192], Те саме [1, 289], Тільки [1, 417; 2, 33; 2, 206; 2, 318], Усього [1, 318; 2, 223]. Деякі з них є синекдохічними, трапляючись деінде у вірші, тоді як інші такими не є. Однак в обох випадках причина їхнього вибору як назв, здається, принаймні частково пов’язана з «бідністю» як спільною рисою семантичного змісту, яким вони наділені в мовній системі, тобто поза конкретним контекстом уживання; на цьому наголошує їхнє окреме вживання в заголовку.

Але те саме, mutatis mutandis, стосується загалом поетики Я. Твардовського. У вірші «Królewna ze Skępego», звертаючись до Діви Марії зі Скепе (святині, до якої він особливо прихилявся), він описав свої вірші так: …wiersze nieśmiale i bose / takie co nie idą jak krytyk za modą / …takie co nie świecą jak szyja ozdobna / za które nie płacą dolarami Nobla [2, 166] (підкреслюючи також свою непрофесійність як автора, він називав себе радше священником, який пише вірші, ніж поетом). Отже, його поетика наслідує одну з трьох християнських євангельських рад — убогість, — а також вислів Сенеки Res sacra miser (його викарбувано на фронтоні будівлі колишнього Варшавського благодійного товариства, де нині міститься архідієцезіальний благодійний центр «Caritas»). Крім того, існує ще одна християнська традиція (яка має помітні паралелі у філософії дзен), якій, схоже, відповідають багато назв Я. Твардовського і яку лаконічно виражає відома парафраза вислову Тертулліана (з його твору «Carne Christi»): «Credo quia absurdum» (Credo quia absurdum 2014). У своєму синекдохічно й так скупо названому вірші «Jesteś» Я. Твардовський написав: bo gdzie sensu już nie ma to sens się zaczyna [2, 78]. Це пояснює, чому в бібліоніміконі Я. Твардовського є назви, які, здавалося б, суперечать логічному поясненню, водночас спонукаючи читача розкрити послання, яке вони, ймовірно, приховують, відповідно до основоположного принципу авторської поетики: оскільки Бог промовляє мовою, нелогічною з погляду людської логіки, говорити про Нього ми можемо лише за допомогою парадоксу (Czernysz, Jermolenko 2000, 12). Щодо бібліонімів Я. Твардовського цей принцип можна сформулювати так: «Nomino quia absurdum», а їхня абсурдність є ознакою глибшого сенсу, який вони передають.

Straipsniai / Articles

149

SERHIY YERMOLENKO

ЛІТЕРАТУРА

Апресян Юрий 1995: Избранные труды. II. Интегральное описание языка и системная лексикография. Москва: Языки русской культуры.

Гальперин Илья 2007: Текст как объект лингвистического исследования. Москва: КомКнига.

Горнакова Лариса 2010: Аллюзивный русский поэтоним Лиза. Дисс. на соиск. уч. ст. канд.филол. наук. Иваново.

Грайс Герберт 1985: Логика и речевое общение. – Новое в зарубежной лингвистике. В. XVI. Лингвистическая прагматика. Москва: Прогресс, 217–237.

Дворецкий Иосиф 1958: Древнегреческо-русский словарь. Москва: Гос. изд. иностр. и нац. слов.

Єрмоленко Сергій 2006: Мовне моделювання дійсності і знакова структура мовних одиниць. Київ: Вид. Дім Дм. Бураго.

Карпенко Юрій 1975: Назва твору як об’єкт ономастики (переважно на матеріалі творчості Миколи Бажана). – Повідомлення Української ономастичної комісії, 13, 5–10.

Леон-Дюфур Ксавье et al. 1998: Словарь библейского богословия. Киев, Москва: Кайрос.

Мелетинский Елеазар 1992: Время мифическое. – Мифы народов мира. Энциклопедия. Москва: Советская энциклопедия.

Набоков Владимир 1991: Другие берега. Ленинград: Политехника.

Подольская Наталья 1988: Словарь русской ономастической терминологии. Москва: Наука.

Потебня Александр 1976: Эстетика и поэтика. Москва: Искусство.

Фомін Анатолій 20126: Квадратура круга сім’ї Кареніних: про асоціативний потенціал двох прізвищ головної героїні роману Л. Н. Толстого. – Питання ономастики 2(13), 63–82.

Черниш Тетяна 2003: Слов’янська лексика в історико-етимологічному висвітленні. Київ: без видав.

Элиаде Мирча 1998: Миф о вечном возвращении. Архетипы и повторяемость. Санкт-Петербург: Алетейя.

150

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Titles of Poems Timid and Barefoot: on Jan Twardowski’s Vague Synecdochical Biblionyms

Czernysz Tatiana, Jermolenko Sergiusz 2000: O księdzu który pisze wierszy. – Twardowski Jan. Trzeba iść dalej, czyli spacer biedronki. / Wybór, tłum. na jęz. ukr., wstęp i przypisy Tatiana Czernysz i Sergiusz Jermolenko. – Kraków, Kijów: Kajros, 9–13.

Dubisz Stanisław 2004: Uniwersalny słownik języka polskiego. Versia 1.0. Warszawa: PWN.

Grzebałkowska Magdalena 2011: Ksiądz Paradoks. Biografia Jana Twardowskiego. Kraków: Znak.

Kostkiewiczowa Tereza 1976: Tytuł. – Głowiński M., Kostkiewiczowa T., Okopień-Sławińska A., Sławiński J. Słownik terminów literackich. Wrocław etc: Ossolineum, 474.

Milewski Tadeusz 1969: Teoria znaku. – Milewski T., Z zagadnień językoznawstwa ogólnego i historycznego. Warszawa: PWN, 7–26.

Twardowski Jan 1999: Miłość miłości szuka. Wiersze 1937–1998. Warszawa: PIW; Poznań: Księgarnia Św. Wojciecha.

Credo quia absurdum 2014: http://en.wikipedia.org/wiki/Credo_quia_absurdum [visited 07.08.2014].

Oko opatrzności 2014: http://pl.wikipedia.org/wiki/Oko_opatrzności [visited 07.08.2014].

НАЗВИ «СОРОМ’ЯЗЛИВИХ І БОСИХ ВІРШІВ»: ПРО НЕВИЗНАЧЕНІ СИНЕКДОХІЧНІ БІБЛІОНІМИ ЯНА ТВАРДОВСЬКОГО

АНОТАЦІЯ

Аналізуючи назви віршів священника Яна Твардовського з погляду мотивації, автор статті зосереджується насамперед на тих назвах, які повторюють нібито незначну частину тексту вірша. Однак дослідження показує, що такі назви є

Straipsniai / Articles

151

SERHIY YERMOLENKO

інтегральнішою частиною семантичної структури тексту, ніж зовнішнім знаком; їхня своєрідна стилістика відображає певні християнські чесноти.

Подано до редакції 28 лютого 2015 року.

СЕРГІЙ ЄРМОЛЕНКО

Ukraine / Україна, 08292, Київська область, місто Буча, вул. Садова, №70/1

Ukraine / Україна, 01001 Київ, вул. Грушевського, №4, Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України [email protected]

152

Acta Linguistica Lithuanica LXXII