Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

Irena Smetonienė; Brigita Dambrauskaitė

Go to original

Preparing document pages…

KALBA

IRENA SMETONIENĖ

BRIGITA DAMBRAUSKAITĖ

Вільнюський університет

СЛІДАМИ ЙОНА ЙАБЛОНСКІСА: ПОМИЛКИ У ВІДМІНКАХ ТА МОТИВИ ВИПРАВЛЕНЬ

КЛЮЧОВІ СЛОВА: називний відмінок, родовий відмінок, давальний відмінок, знахідний відмінок, орудний відмінок, місцевий відмінок, унормування.

ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ

Про вживання відмінків, їхні значення та помилки написано чимало. Наприкінці XIX ст. розпочалося інтенсивне унормування літовської літературної мови; важливими для її розвитку були мовні статті, уже надруковані в Varpe. Безсумнівно, від часів Йонаса Йаблонскіса систематизація та закріплення норм літовської літературної мови стали послідовними. На початку XX ст. значний вплив на унормування мали мовознавці з Gimtosios kalbos Пранас Скарджюс, Антанас Саліс, Петрас Йонікас, Юргіс Талмантас, а пізніше — Юозас Балчиконіс, Леонас Дамбріунас (Дамбраускас). Із середини XX ст. унормувальна діяльність стала колективною, більш організованою. У різних газетах і журналах почали періодично публікувати статті для обговорення практичних мовних питань, розгорнулися полеміки. У цих статтях найчастіше розглядали окремі випадки вживання різних відмінків і помилки, пов’язані з тогочасним ужитком та актуальними питаннями.

У цій статті розглядаються початки виправлення помилок у вживанні відмінків, зусилля міжвоєнних мовознавців з унормування відмінкового вжитку, мотивація виправлень Й. Йаблонскіса та мовознавців Gimtosios kalbos, а також деякі пізніші відгуки. За найважливішу обрано працю Й. Йаблонскіса Linksniai ir prielinksniai, видану—

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

це 1928 року, оскільки в ньому систематично й послідовно описано значення відмінків, сформульовано принципи вживання відмінків, наведено приклади та вказано помилкові випадки. Було переглянуто й залучено до дослідження також видання, у яких чимало статей із питань мовного вжитку опублікував Й. Яблонскіс (Varpas, Viltis, Švietimo darbas, Santara, Lietuva, Lietuvos, Kalba, актуальні мовні рубрики в Lietuvos žinių та газетах Lietuvos aido), цінні статті в інших періодичних виданнях (згадаємо Vairas, Rytas, Pradai ir žygiai, Aidas, Draugija, Panevėžio balsas та ін.). Дані також збирали з видань, присвячених мовній практиці. Передусім варто згадати Kalbos patarėjas, підготовлений мовознавцями міжвоєнного періоду з Gimtoji kalba — П. Скарджюсом, А. Салісом і Л. Дамбраускасом, — і виданий 1939 року.

НАЗИВНИЙ ВІДМІНОК

Найбільше помилок у вживанні називного відмінка помічено тоді, коли цей відмінок уживають замість партитивного родового; звертаючись називним до осіб, їхніх груп, тварин, предметів або явищ; помиляються через коливання у вживанні називного й знахідного відмінків; а також у випадках уживання називного відмінка для позначення стану та у вживанні називного й родового відмінків назви. Називний відмінок замість партитивного родового виправляв уже Й. Яблонскіс: Varėnos miestelyje, be žydų, gyvena ir lietuviai (=lietuvių) (Jablonskis 1911a: 1); ne vienam atsirado netikėti draugai (=netikėtų draugų)¹ (Jablonskis 1912a: 1–2); jie viešėjo įstaigose, kuriose buvo sergantys žydai (=sergančių žydų) (Jablonskis 1914: 4); ant žemės pasitaiko sūrių šaltiniai (=žemėje pasitaiko sūrių šaltinių) (Jablonskis 1920: 26); jau ir miškai egliniai, kedriniai ir beržiniai (=eglynų, kedrynų ir beržynų) pasitaiko (Jablonskis 1926a: 2); nė sapne neman iau, kad tokie dalykai (=tokių dalykų) galėtų būti (Jablonskis 1926d: 159); yra žmonės (=žmonių) su mažesnėmis ar didesnėmis ydomis (Jablonskis 1926b: 50).

Й. Яблонскіс пропонував уживати партитивний родовий і тоді, коли називний відмінок позначає абстрактні поняття або речовину: dabar jau yra viltis (=vilties), kad ligonis išgis (Jablonskis 1911a: 1); vėl daryk taip, kad tau iš to būtų nauda (=naudos) (Jablonskis 1925a: 1212); vandenilis yra visokių kūnų sąstate (=vandenilio yra visokiuose kūnuose, visokių kūnų sudėtyje) (Jablonskis 1920: 26); molis esti visokios spalvos: baltos, geltonos (=molio yra, esti visokio) (Jablonskis 1920: 25).

¹ Наведені приклади подано відповідно до сучасних правил правопису; деякі приклади скорочені авторами статті. Примітка редактора.

KALBOS KULTŪRA | 84

Straipsnių paskelbimo metai (1911, 1912, 1914, 1920, 1925, 1926) rodo J. Jablonskio taisymų nuoseklumą. Jis yra rašęs, kad kai kuriuos pasakymus būtų galima ir „viena kita žmonių kalbos tarme pateisinti“ (Jablonskis 1911: 2), tačiau siūlė tokių vardininkų vengti. Sakinių, kuriuose kalbininkas teikia ir vardininką, ir kilmininką, yra gerokai mažiau: auksas, sidabras ir dabar pasilaiko gryname pavidale (=aukso, sidabro ir dabar pasitaiko gryno pavidalo) (bet kalnų auksas, žemės auksas gali būti ir gryno pavidalo) (Jablonskis 1920: 26). Vieno straipsnio pabaigoje J. Jablonskis prisipažįsta, kad taisydamas beveik niekur nesiteisina, neaiškina klaidų taisymo („sunku buvo ir vietos rasti visokiems kalbos aiškinimams“) (Jablonskis 1925a: 1217). Vienas svarbiausių taisymo kriterijų – gyvoji žmonių kalba ir gramatikose užfiksuotos kalbos normos. Kalbininkas yra pabrėžęs, kad taisyklingai vartoti kalbą labiausiai padėtų pačių žmonių domėjimasis tarmėmis, tautosaka, reikėtų „naudoties vieno-kito kalbininko nurodymais ir bent vienu kalbos vadovėliu (kalbos sintakse)“ (Jablonskis 1911a: 3)². Remdamasis dalies kilmininko taisykle vardininką taisė ir Pranas Meškauskas: pasklido apylinkėj gandai (=gandų) (Meškauskas 1931: 61); iš Amerikos atėjo žinios, kad bankrutavo dar 4 bankai (=žinių; pvz., pasklido kalbų) (Meškauskas 1932: 67).

Багато обговорювали й дискутували про називний відмінок у звертанні, особливо про вживання прикладки-звертання ponas. П. Скарджюс рекомендував називний відмінок у ролі прикладки-звертання, зважаючи на традицію вживання. На його думку, поряд із pone mokytojau може

² Різку відповідь на виправлення Й. Яблонскіса надруковано 1912 року у виданні Draugijos. Адамас Якштас (підписаний Друскюсом) гнівно критикував мовознавця за численні непотрібні виправлення, надмірну самовпевненість, категоричність суджень і абсолютність рішень («Ригішкю Йонас не допускає жодних сумнівів, рубає, наче сокирою») (Jakštas 1912: 285). За словами А. Якштаса, Й. Яблонскіс наполягає, що слід писати dabar yra vilties, kad ligonis išgis; valgyk, kad yra noro; buvo progos su juo pasikalbėti; ar jis turi proto ir kt., а речення dabar yra viltis; valgyk, kad yra noras; buvo proga su juo pasikalbėti; ar jis turi protą ir kt. нібито помилкові. На думку А. Якштаса, обидва варіанти правильні, лише різняться значенням, і він пропонує Й. Яблонскісу не так категорично спиратися на живу народну мову.

У 1912 році Й. Яблонскіс опублікував у Viltyje іронічну статтю, звернену до А. Якштаса, у якій намагався послідовно спростувати всі його зауваження. Він твердив, що А. Якштас не звернув уваги на зауваження, де сказано, що він, Й. Яблонскіс, навіть не намагався перелічити всі виправлення, адже для цього треба знати всі діалекти. Й. Яблонскіс намагається виправдатися й аргументовано обґрунтувати також певні випадки вживання відмінків. Він не погоджується з виправленням речень dabar yra viltis; būsią ir žmonės. Мотивація зрозуміла: на його думку, у цих реченнях, у цьому конкретному випадку вживання, найкраще підходить партитивний родовий, однак він наголошує, що називний теж можливий, якщо йдеться про надію загалом і про всіх людей (Jablonskis 1912d: 2).

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

можна сказати й пан учителю, але краще сказати Всевишній Боже, адже всевишній передусім є прикметником (пор. добрий батьку) (Skardžius 1998: 514)³.

Й. Яблонскіс називний відмінок об’єкта пропонував як нормативний. Виправляючи речення, він замінював знахідний відмінок називним: п’яного чоловіка (=п’яний чоловік) бачити гидко (Jablonskis 1912b: 2)⁴; цукерки (=цукерки) їх купують там, де красивіше

³ Пізніше щодо форми звертання точилося багато дискусій; наприклад, Вітаутас Амбразас вважає звичнішою формою називний відмінок: у звертанні зі словом пан звичнішою є форма називного відмінка (пан директоре), хоча вживається й кличний відмінок (пане директоре). На думку мовознавця, називний відмінок тут, очевидно, утвердився тому, що слово, яке виступає ввічливим означенням, займає позицію, характерну для прикметника (Ambrazas 1990: 11). Отже, в цьому випадку обидві форми правильні. Йонас Шукіс погоджується, що можливі обидві форми, однак називного відмінка варто уникати (Šukys 1995: 13). У граматиці зазначено, що офіційне ввічливе звертання зрідка в розмовній мові виражається називним відмінком однини іменника пан, в інших випадках називний відмінок є ненормативним і вважається помилкою. Антанас Расимавічюс також вважає, що означення перед звертанням зазвичай узгоджується зі звертанням, однак називний відмінок іменника пан не є помилкою. У Порадах з мовної практики (1976) форми називного й кличного відмінків іменників пан, товариш подано як рівноправні, а в усіх інших випадках називний відмінок не слід уживати для вираження звертання. У Мовних порадах (2009) пан вважається другорядним варіантом норми, доречнішим у невимушених стилях.

⁴ У 1912 р. Viltis у третьому номері розпочалася полеміка між Емшою (письменником Марцелінасом Шикшнісом) і Й. Яблонскісом. Було надруковано статтю Емші щодо виправлень Й. Яблонскіса та відповідь самого Й. Яблонскіса. Критикуючи виправлення мовознавця, Емша спирався на усталені традиції. Замість запропонованого Й. Яблонскісом знахідного відмінка він пропонує називний: вони тіло вже дозріли, вже й розумом зріють (=їхнє тіло вже дозріло, вже й розум зріє) (Jablonskis 1912c: 1). Емша наводить аналогічні приклади («адже кажуть жито дозріло, ярі зернові зріють, а не ярі зернові, жито зріють») (Jablonskis, там само) і стверджує, що саме так радить говорити Й. Яблонскіс, спираючись на розмовну мову. Емша сумнівається, чи справді люди так говорять, і критикує мовознавця за надмірну довіру до народного мовлення («мені здається, що люди вживають багато форм неправильно, не відповідно до вимог граматики й логіки») (Jablonskis 1912c: 1).

Й. Яблонскіс погоджується, що в цьому реченні можна вживати називний відмінок, однак захищає й виправлений ним варіант, спираючись на інші мовні приклади: у нього ноги мерзнуть; ноги втомив; він шию зламав; щоб ти голову зламав; кошеня лапки вивихнуло; чи вже натомив руки; руки й ноги втомив (Jablonskis 1912c: 2). Він стверджує, що запропонований Емшею приклад жито зріють нічого не доводить. За словами Й. Яблонскіса, тут маємо знахідний відмінок позначення або його частини. Й. Яблонскіс виправляв і таке речення: вони тілесно вже дозріли, вже й розумово зріють, отже, у самій першій статті він замінив ці прислівники знахідним відмінком, а це означає, що в цьому випадку, погоджуючись із правильністю обох варіантів, він обрав прийнятніший для себе — знахідний відмінок.

Подібним чином Й. Яблонскіс замінив називний відмінок знахідним у 1926 р. Литовському журналі, виправляючи написану Мотеюсом Густайтісом монографію: у ній учень... почувався відродженим духом предків (відродженим духом предків); і всі повертаються зміцнілими духом народу (=зміцнілими духом народу) (Jablonskis 1926c: 8). Мотивацію виправлення не наведено. На думку Йонаса Пальоніса, Й. Яблонскіс обґрунтовував потребу знахідного відмінка такими народними висловами з конкретним значенням, але далеким смислом, як «обморожений руки, стомлений ноги, голову зморений, обличчя осяяне».

28 KALBOS KULTŪRA | 84

padaryta (Jablonskis 1914: 4); prisieis badą kęsti (=teks badą kęsti) (Jablonskis 1917: 2). Panašiai taisė Jonas Murka: jaunam mat berneliui reik protą (=protas) plėtot, kad vėliau išaugus naudingu pastot („suvestinis veiksnys šalia bendraties vardininko reikalingas“) (Murka 1917: 14–15). Gimtojoje kalboje teikiamos abi formos: reikia turėti tą veikalą, reikia turėti tas veikalas (Talmantas 1933: 40). Kalbos patarėjuje abu variantai (reikia darbas dirbti ir reikia darbą dirbti) teikiami kaip lygiaverčiai, nurodomas svarbus argumentas: galininkas plačiau vartojamas vakarų aukštaičių bei žemaičių tarmėse ir todėl teiktinesnis bendrinei kalbai (Kalbos patarėjas 1939: 105). P. Skardžius, nors ir rašė, kad sakiniai šulinys kasti nelengva ir šulinį kasti nelengva yra lygiaverčiai (Skardžius 1998: 177), dar kartą pabrėžė mintį, kad vardininkas plačiai vartojamas rytų tarmėse, tačiau žemaičiai vietoj vardininko sako galininką. Istorija ir dabartinė vartosena rodo, kad vardininkas nebėra gajus, todėl norminė forma galėtų būti galininkas (Skardžius 1998: 688).

Й. Яблонскіс, спираючись на живу мову (у мене болять боки, руки коле), у письмових текстах замінював називний відмінок, ужитий із дієсловами sopėti, skaudėti, на знахідний: боліли всі м’язи, усі кістки (=м’язи, кістки) (Jablonskis 1925b: 186); у бідолахи заболіло серце (=серце) (Jablonskis 1926b: 50); натомість із дієсловами pavargti, suktis мовознавець залишає називний відмінок і змінює всю конструкцію: він голову втомив (=його голова втомилася) (Jablonskis 1927: 2, 4).

Завжди чимало запитань викликало вживання називного відмінка та орудного відмінка. У своїх статтях Й. Яблонскіс не раз замінював іменний називний відмінок присудка орудним: священник Юстинас був професором Петрапільської духовної академії (=професором) і економом (=економом), а згодом — інспектором Жямайтської духовної семінарії (=інспектором), нарешті її ректором (=ректором); на той час ректором Варняйської семінарії був Мотеюс Валанчюс (=ректором); і він став осередком католицьких родин (=осередком) (Jablonskis 1926g: 404)⁵. Оруд-

Емша критикував виправлення Й. Яблонскіса також через зміну змісту речення. Тут Й. Яблонскіс навів приклади з інших мов (польської, французької, німецької) і, спираючись на них, наголосив на важливості контексту. Очевидно, Й. Яблонскіс намагався виправляти системно, прагнув утвердити систему й виробити загальні правила.

⁵ А. Якштас у Draugijos надрукованій статті гнівно критикує Й. Яблонскіса за те, що той із дієсловом būti скрізь велить уживати називний відмінок і відкидає конструкцію з орудним. На думку критика, «автор чинить неправильно, залишаючи лише одну конструкцію. Нас дивує, що Ригішкю Йонас не вміє розрізнити значення таких речень: він є королем (справжнім) і він є королем (на сцені)» (Jakštas 1912: 287). Й. Яблонскіс не погоджується з безпідставною критикою А. Якштаса. Мовляв, він і в статтях так не писав. Мовознавець каже, що процитував це речення зі словника Антанаса Юшки, послався на нього й порадив виправляти інші подібні речення так само. Відмінність між називним і орудним відмінками відчувається, але Й. Яблонскіс конкретніше, окрім згаданих

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

Як писав Й. Яблонскіс, знахідний відмінок уживається для вираження тимчасового стану, перетворення, становлення.

Звичного нині терміна називний відмінка назви Й. Яблонскіс не вживав; у його працях згадується небувалий називний відмінок підмета, який виправляється на родовий: тече річка Кражанте (=тече річка Кражантес); уже й село Бедуонай видно (=село Бедуоню). За аналогією він виправляв і порядок слів: тієї ночі в селі Сердокай (=у селі Сердокай) пограбували клуню одного господаря; тепер заснують школу в селі Бедрускай (=у селі Бедрускай); імовірно, за аналогією виправлявся й місцевий відмінок: млин у місті Радвілішкісі (=у місті Радвілішкіс) (Jablonskis 1911b: 2). Юргіс Талмантас у Gimtojoje kalboje писав, що називний відмінок назви витісняє з ужитку родовий відмінок назви. Вислови пароплав «Кястутіс», гімназія «Аушра» чужі литовській мові. Треба було б казати відпливає пароплав «Кястучіо» (Talmantas 1934: 118). Спираючись на живу мову, Юозас Балчиконіс виправдовував такі вислови, як річка Кражанте (Balčikonis 1978: 72). П. Скарджюс писав, що в назвах краще вживати так званий родовий відмінок означення: друкарня «Швєса», Балтійське море, книгарня «Швитуріс», лабораторія «Регіна» (замість виготовлено в лабораторії «Регіна»), закусочна «Пєноцентрас» (замість закусочна «Пєноцентрас»), хоча не слід засуджувати й деякі випадки вживання називного відмінка назви (Skardžius 1998: 741). А. Саліс у статті, опублікованій 1938 року, каже, що родовий відмінок назви — давня

прикладів тут він не розгортає: «різниця між цими двома відмінками, коли їх уживають у ролі присудка, — справа дуже складна» (Jablonskis 1912d: 3). Те, що критика А. Якштаса була безпідставною і що Й. Яблонскіс насправді не вимагав категорично вживати називний відмінок, засвідчують випадки, коли для виправлюваних речень Й. Яблонскіс пропонує і називний, і орудний відмінок: вони хотіли б керувати народом= (вони хотіли б бути керівниками народу, керівниками, керувати народові) (Jablonskis 1911b: 2). Для Й. Яблонскіса системність мови була одним із найважливіших критеріїв виправлення.

А. Якштас, стверджуючи, що Й. Яблонскіс уникає орудного відмінка, не пояснює, чому критикує це виправлене мовознавцем речення: до експертів запросили, а потім привезли п’ятьох людей= (експертів запросили, а потім привезли п’ятьох людей) (Jakštas 1912: 287). Говорячи про орудний відмінок та уникання його, Й. Яблонскіс писав, що пропонував для того самого речення кілька виправлень, з яких можна було вибрати відповідне для себе й таке, що пасувало б за змістом. На думку Яблонскіса, А. Якштас критикував, не обґрунтовуючи своїх зауваг і не наводячи жодних прикладів. У всій статті Й. Яблонскіс захищається, доводячи, що ніколи категорично не вимагає й не наказує вживати якесь одне із запропонованих ним виправлень. Навпаки — намагається подати кілька варіантів. Критикуючи й засуджуючи виправлення (не обов’язково лише відмінкові), А. Якштас закидає Й. Яблонскісу, що той не пояснює, чому запропоноване виправлення краще; мовознавець безпідставно нав’язує слова своєї говірки, які не можна пояснити жодною логікою; виправляє лише тому, що йому просто не сподобалося слово чи конструкція; намагається запровадити одне слово замість інших уживаних; вимагає, щоб люди користувалися запропонованою ним конструкцією; радить перекладати слов’янські речення; замінює слова нечуваними конструкціями, а аргументи, мовляв, немовознавчі. Отже, Й. Яблонскіса звинувачували у виправленнях без мотивації та аргументів, надмірній опорі на інтуїцію й мовне чуття.

KALBOS KULTŪRA | 84

особливість литовської мови, наприклад: місто Тельшяй, річка Нямунас. Однак дедалі більше утверджується новація — називний відмінок назви. Такі приклади, які наводить Й. Яблонскіс, як-от кав’ярня «Алдона», є новотворами, але неминучими. У складеній назві треба відмінювати не лише означальні слова, а й власну назву: вироби «Лана» (=вироби «Ланос»); з газети «Поради фермера» (=з газети «Поради фермера»); працює в компанії «Ранга» (=працює в компанії «Рангос») (Salys 1938a: 4).

Обговорювалося вживання називного й знахідного відмінків у формулах привітання. Найбільше дискусій виникло щодо вживання привітань доброго ранку, доброго дня тощо. А. Якштас вважає прийнятнішим називний відмінок. Головне його обґрунтування полягає в тому, що знахідний відмінок гарного дня, гарного ранку є германізмом, висловом, який не підходить для всіх ситуацій, тоді як називний відмінок доречніший і через усталені традиції, і тому, що пасує майже до всіх мовленнєвих ситуацій (Jakštas 1933: 2–3). А. Саліс, як і А. Якштас, передусім пропонує форму називного відмінка через традицію вживання, яку підтверджують діалектні дані та давні писемні пам’ятки. На його думку, поява знахідного відмінка зумовлена впливом німецької мови (Salys 1937: 135; Salys 1938d: 3). У Kalbos patarėjuje рекомендується називний відмінок, оскільки він звичніший за знахідний. Згодом обидва відмінки почали пропонувати як рівноправні нормативні варіанти.

РОДОВИЙ ВІДМІНОК

Найчастіше виправляли випадки вживання родового відмінка, що порушували багато питань і стосувалися властивого литовській мові вираження цілого об’єкта та його частини. Видно, що родовий відмінок виправляли на називний або знахідний тоді, коли об’єкт, виражений цим відмінком, не мав значення частини. Найменше сумнівів викликали конкретні іменники, що позначають предмети чи об’єкти; найбільше обговорювали родовий відмінок іменників однини з абстрактним значенням.

Цікаво, що родовий відмінок виправляють на знахідний уже наприкінці XIX століття в Žemaičių ir Lietuvos apžvalgoje (1890: 13): звідти прийдуть солити живих і померлих, а не живих і померлих. Наводиться таке обґрунтування виправлення: керування дієслова (слово sūdyti керує знахідним відмінком, а не родовим).

Й. Яблонскіс виправляв родовий відмінок, неправильно вжитий із дієсловами, що керують знахідним відмінком, наприклад, досягти: і мети (=мету) досягнемо легше (Jablonskis 1925a: 1212); тоді релігія досягне мети (=мету) (Jablonskis 1926g: 404); дійти до: кожна людина доходить до цієї думки (=до тієї дум-

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

monę) (Jablonskis 1925a: 1212); visuomenė turi teisės piktintis ir prieiti tos išvados (=išvadą) (Jablonskis 1926b: 50); Bedier priėjo išvados (=išvadą), kad autorius naudojosi kitų kūriniais (Jablonskis 1926f: 741, 746).

Спираючись на приклади Й. Яблонскіса, подібні випадки виправляв і П. Мешкаускас: із трьох держав лише одна Литва досягла своєї мети (=мети) (Meškauskas 1931: 236); довго йшов темними вулицями передмістя й дістався невеликого дерев’яного будиночка (=невеликий дерев’яний будиночок) (Meškauskas 1931: 393); дотримуючись системи нотаріуса, можна дійти висновку (=висновку) (Meškauskas 1932b: 354). Зважаючи на аналогічні речення, знахідний, а не родовий відмінок пропонував і П. Скарджюс (дійти висновку, а не висновка) (Skardžius 1998: 710). У «Рідній мові» він критикував непотрібні, необов’язкові виправлення, що не мали серйозних підстав, і замінював родовий відмінок називним: з’являються бульбашки (=з’являються бульбашки). Наводяться подібні приклади (іде піна, здіймаються хмари, а не іде піни, здіймається хмар) (Skardžius 1936: 14). Причину вживання таких форм родового відмінка визначити нелегко. Писали, що таке вживання могло виникнути під впливом інших мов, діалектів; під впливом російської мови родовий відмінок почали вживати з дієсловом досягти; частина таких форм родового відмінка може бути й гіперкоректною.

Родовий відмінок виправляли у сполученнях із дієсловом padaryti. Неправильно вжитий родовий відмінок виправляв Й. Балчіконис: Ліудасу Васарісу незабутнє враження (=незабутнє враження) справило (Balčikonis 1935: 45)⁶. Родовий відмінок, керований дієсловами, може позначати невизначений об’єкт, його частину. У «Пораднику з мови» як нормативне наведено таке речення: дай, позич ножа (Kalbos patarėjas 1939: 31). Мотивація — короткочасне прохання. П. Мешкаускас часто замінював називний і знахідний відмінки частковим родовим (уживання коливалося), однак визнавав, що в окремих випадках і він недоречний: У Каунасі засновують ще небачене в Литві товариство, яке має на меті допомагати людям (=мета якого — допомагати людям) (Meškauskas 1932: 66).

⁶ Стаття, у якій Й. Балчіконис висловив зауваження щодо мови роману Вінцаса Миколайтіса-Путінаса Altorių šešėly, викликала відгук (Balčikonis 1935: 45–48; Skardžius 1935c: 124–126; Skardžius 1997: 192). У «Вайрасі» надруковано статтю Едуарда Вісканти, у якій він спробував спростувати мовні положення, висунуті Й. Балчіконисом і П. Скарджюсом (Viskanta 1935). За словами П. Скарджюса, Е. Вісканта сміливо й навіть глузливо критикує тих, хто виправляє мову Путінаса, а сам береться поверхово розв’язувати мовні питання (Skardžius 1997: 192). Й. Балчіконис замінив родовий відмінок у реченні я прийшов попрощатися з баронесою прийменниковою конструкцією. Е. Вісканта вважав такий родовий відмінок з інфінітивом на позначення мети звичним для литовської мови, наприклад, мати прийшла забрати дитину (Viskanta 1935: 369), я вийшов у гай постріляти голубів (Viskanta 1935: 700). На думку П. Скарджюса, Е. Вісканта багато чого вирішував, недостатньо заглиблюючись у питання, поверхово. Наголошується, що тут змішано кілька речей: жоден мовознавець не пропонує сліпо копіювати народну мову, однак уживання нашої мови має спиратися на литовські схильності (Skardžius 1997: 193).

KALBOS KULTŪRA | 84

Щодо вживання сполучень об’єктного значення з іменниками в однині, що позначають абстрактні поняття (честь, співчуття, вплив, значення, враження тощо), писали, що в цих випадках, щоб не образити й не скривдити іншу людину, потрібен не частковий родовий, а знахідний відмінок: маю честь (=честь) вітати; висловлюємо глибокого співчуття (=співчуття) (Kalbos kertelė 1933: 3). Згодом цей коментар підтримали в «Рідній мові»: «замість маю честі, висловлюю співчуття, звичайно, слід казати й писати маю честь, висловлюю співчуття» (Labokas 1933: 63). П. Скарджюс писав, що родовий відмінок слід уживати лише тоді, коли чітко позначено частину: дай мені хліба, набери води, але спік хліб, загубив свої гроші тощо. Можна висловлювати співчуття (якщо висловлюємо небагато, лише частину; таке висловлення співчуття менш виразне, слабше) і співчуття (ціле; таке висловлення сильніше, значущіше). Подібно слід казати справляти враження і враження, мати вплив і вплив. П. Скарджюсу особливо дивним здавалося часто вживане в газетах висловлення висловлюю родичам найглибшого співчуття («яке ж тут може бути найглибше співчуття, якщо висловлюється лише його частина? Щоб виявити велике, а тим паче найбільше співчуття, відповідно до мовних схильностей нашої мови треба висловлювати співчуття, а не співчуття у родовому відмінку. [...] Подібно [...] маємо казати “маю честь”, а не “маю честі просити”, “висловлюю Вам повагу”, а не “поваги”»). Отже, П. Скарджюс (1936: 17) не схвалює вживання родового відмінка й пропонує знахідний. Знахідний замість родового пропонує також М. Юркінас: після того як ми довідалися й знайшли (=довідавшись і знайшовши) розшукувану особу, маємо честь (=честь) повідомити; маю честь (=честь) просити пана Директора (=пана Директора) (Jurkynas 1938: 21). У «Пораднику з мови» вже допускаються обидва варіанти, але вибір родового чи знахідного відмінка залежить від контексту. У певних випадках кажуть висловлюю співчуття (усе) і висловлюю співчуття (частину) (Kalbos patarėjas 1939: 31). Пізніше іншу думку висловив у «Рідній мові» Л. Дамбрюнас (1962, 1964). У багатьох випадках він пропонував родовий відмінок.

У літературній мові не вживається родовий відмінок іменників, означених числівниками, а також іменників зі значенням кількості — для вираження порівняльної кількості з прислівниками вищого ступеня. Родовий відмінок послідовно замінювали порівняльною конструкцією: торік тут убили більше ста (=понад сто) людей (Jablonskis 1911a: 1, 2); уже буде більше року (=понад рік), як у стовпцях своєї газети ми почали закликати боротися з туберкульозом (Jablonskis 1911b: 2); загинуло більше ста людей (=понад сто) (Jablonskis 1914a: 2, 3); не пізніше наступної осені (=наступної осені) відкриють ремісничу школу (Jablonskis 1914a: 2, 3); наше тіло більш ніж на три чверті складається з води (=більше як три чверті) (Jablonskis 1920: 26); уже більше двох

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

likos (=daugiau kaip dvylika) mėnesių praėjo (Jablonskis 1925d); šis „Fondas“ yra įsteigęs daugiau 900 (=daugiau kaip 900) knygynėlių (Jablonskis 1926b: 50). P. Skardžius rašė, kad slavų ir mūsų kalbos duomenys rodo, jog anksčiau toks posakis jis yra geresnis manęs galėjo būti vartojamas su vienu atskirties kilmininku, tačiau šiandien jis yra svetimas ir nebevartojamas (Skardžius 1998: 720).

ДАТИВ

Насамперед слід згадати давальний відмінок, помилково вживаний як відмінок об’єкта. Багато мовознавців висловили свою думку щодо вживання дієслова вірити. Тут також розглянуто виправлення давального відмінка зі значенням засобу або різновиду, а також давального відмінка мети з інфінітивом.

Давальний відмінок часто помилково вживається як відмінок об’єкта — його вживають із такими дієсловами або прикметниками, які не керують давальним відмінком. Насамперед слід згадати дієслово відповідати: твоя поведінка відповідає словам (=відповідає слова) (Jablonskis 1925a: 1212); слово в слово відповідає гаслам (=гасла)⁷ (Jablonskis 1926b: 50); ці явища відповідають і іншим явищам (наводиться пояснення: сокира відповідала держаку) (Jablonskis 1928: 61, 62); ці обіцянки відповідали сміливим мріям робітників і селян (=мрії) (Meškauskas 1931a: 394); це напій, що відповідає кліматичним умовам місцевості (=умови) (сокира відповідала держаку) (Meškauskas 1932c: 70). З дієсловом співчувати: міська дума поспівчувала цьому з’їзду (=цей з’їзд) (наводяться інші приклади: голодний хай співчуває голодному) (Jablonskis 1914a: 2, 3). З дієсловом слідувати: швидко мовить, думка слідує за думкою (=думка слідує за думкою) (Jablonskis 1926b: 50); він без потреби слідує цим мовним прикладам (=без потреби наслідує ці мовні приклади) (Jablonskis 1928: 62). П. Скарджюс виправляв помилково вжитий давальний відмінок із дієсловом відгукуватися: відгукуючись на ті слова (=на ті слова) (Skardžius 1998: 655).

Давальний відмінок виправляють і після прикметників (на прийменникову конструкцію зі знахідним відмінком). Один із найчастотніших прикметників — подібний. Його виправляв Й. Яблонскіс: штат Орегон подібний до військового табору (=на військовий табір) (Jablonskis 1914: 4); у цьому сенсі він подібний до найбільших учителів світу (=до великих (на ве

⁷ Того ж 1926 року Й. Яблонскіс виправляв і кальку гасло (Raštai, т. 5, с. 7). Примітка редактора.

34 KALBOS KULTŪRA | 84

džiausius) pasaulio mokytojus) (Jablonskis 1926c: 3); J. Balčikonis: žemė panaši plytai (=į plytą) (Balčikonis 1935a). Taisyta ir kitų kalbos normintojų: bulgarų būdas kiek panašus lietuviškam (=į lietuvišką) (Meškauskas 1932a: 505); „Eneida“ yra panaši „Iliadai“ (=panaši į „Iliadą“) (Barzdukas 1940: 24). P. Meškauskas nurodo motyvaciją – taisoma dėl vokiečių kalbos įtakos. P. Skardžius taip pat teigė, kad vartotinas ne naudininkas, o prielinksninė konstrukcija: visos priesagos panašios kitoms priesagoms (=į kitas priesagas) (Skardžius 1936a: 92); troškimas laimės ieškoti buvo panašus paukščių jausmui (=į paukščių jausmą) (Skardžius 1998: 639). Taisyta ir po daiktavardžio panašumas: lietuvių kalbos panašumas graikiškajai kalbai (=į graikiškąją kalbą) (Kalbos kertelė 1933b: 3).

Немає одностайності щодо вживання дієслова вірити у літературній мові. Стверджується, що це дієслово має нестійку сполучуваність і вживається з давальним, орудним, знахідним відмінком або в прийменникових конструкціях. Від самого початку XX століття литовські мовознавці висловлювали незгоду з формою давального відмінка та прийменниковою конструкцією, вважаючи їх впливом інших мов⁸. Казимерас Буга, спираючись на діалектні дані, писав, що форми вірити кому і вірити в кого запозичені зі слов’янських мов, тоді як вірити ким — безсумнівно литовська особливість, успадкована з давнини. З орудним відмінком (так К. Буга називав інструментальний) уживаються також дієслова покладатися, сумніватися, піклуватися (Būga 1914: 18). На цю статтю К. Буги спирався П. Скарджюс, стверджуючи, що вислів вірю в Бога явно чужий нашій мові. Замість прийменникової конструкції П. Скарджюс, спираючись на К. Бугу, Й. Яблонскіса та давні писемні пам’ятки, пропонував уживати знахідний або орудний відмінок (вірю Бога або вірю Богом). Вірю Бога означало б, що Бог існує, що вірять у те, що Бог є. Вірю Богом означало б довіру до Бога, що Бог є основою віри. Так званий орудний відмінок основи добре відомий у нашій мові (Skardžius 1998: 299). Давальний відмінок і прийменникова конструкція, як свідчить їх уживання, особливо в давніх пам’ятках литовської мови, імовірно виникли в церковній мові за відповідними слов’янськими зразками, а пізніше могли проникнути й до розмовної мови (Skardžius 1998: 407). Вірити вживається зі знахідним та орудним, а рідко — з давальним відмінком (вір у небесні настанови) (Skardžius 1998: 410). У своїх працях П. Скарджюс показує, що керування дієслова вірити у перекладах варіюється (Skar-

⁸Докладніше: «Символ віри: вірити в Бога чи вірити Богові» (http://www.vlkk.lt/lit/naujienos/naujiena.1092.html).

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

džius 1998: 544). Naudininką taisė P. Meškauskas: sulig tais daviniais, kuriems (=kuriais) net sunku patikėti, indėnai yra turtingiausioji pasaulyje tauta (Meškauskas 1931c: 350). Tokios nuomonės, kad bendrinei vartosenai netinka naudininkas ir tikėti su prielinksniu, laikomasi ir Kalbos patarėjuje. Čia rašoma, kad prielinksninė konstrukcija yra verstinė, paimta iš bažnytinės kalbos, o naudininkas atsiradęs dėl kitų kalbų įtakos (Kalbos patarėjas 1939: 128).

Давальний відмінок помилково вживався з дієсловами руху, які вимагають назвати чітку мету дії. У таких випадках слід уживати родовий відмінок мети: відрядив уповноважених на переговори (=переговорів) (Jablonskis 1912a: 2); хлопці, що зібралися тут, сперечалися задля важливого поділу (=важливого поділу) (Skardžius 1998: 639); брати домовилися запросити на суботній вечір (=на вечір) (Skardžius 1998: 655, 656); не запросите мене на цей вальс (=цього вальсу) (Skardžius 1998: 655); делегати зустрілися [...] остаточно завершити переговори (=переговорів); на ночівлю (=ночівлі) я вирушив до... (Juška 1938: 30); ти повернувся бодай на вечерю (=вечері, повечеряти) (Balčikonis 1978: 289); сьогодні до Делі прибув з офіційним візитом (=з офіційним візитом) (Balčikonis 1978: 309). Спираючись на діалекти, Й. Балчиконіс пропонував замінювати родовий відмінок прийменниковою конструкцією: зібралися на засідання (=зібралися на засідання), оскільки ним не називають бажаний предмет (як, наприклад, їдуть по дрова, посилають по дріжджі): на засіданні обговорюють, вирішують, прагнуть чогось іншого, а не самого засідання (Balčikonis 1938: 297).

Уживання давального відмінка часу та знахідного відмінка також викликало чимало запитань у мовознавців. У своїх статтях Й. Яблонскіс виправляв обставини часу, виражені давальним відмінком: після того, як пароплав зупинився на довший час (=довший час), Галлей зійшов на берег (Jablonskis 1925c: 56); затримався на хвилинку (=хвилинку) (Jablonskis 1925a: 1212); крейсер залишається ще на кілька днів (краще кілька днів); я на годинку (краще на годинку) вийшла (Jablonskis 1925d: 4); вирішив тут залишитися на ніч (=уночі, на ніч) (Jablonskis 1926b: 50). Давальний відмінок згодом виправляли також у Linksniuose ir prielinksniuose: jis išvažiavo tik kelioms dienoms atostogų (=він поїхав у відпустку лише на кілька днів); писаря попросили зайти до канцелярії на одну годинку (=на одну годинку); його відпустили із семінарії на один рік (=його відпустили на один рік) (Jablonskis 1928: 62). Однак, указуючи на окреме часове значення давального відмінка, Й. Яблонскіс наводив такі приклади: брат навчився відкладати зароблене й на голодний день; родина пастора годується з тих грошей, зварить пиріжки, інші висушить на довший час та ін. Такий давальний відмінок означає не лише час, а й призначення (Jablonskis 1928:

KALBOS KULTŪRA | 84

49). Виправлені мовознавцем приклади свідчать, що розрізняють дві закономірності вживання: давальний відмінок часу доречний, коли чітко відчувається призначення, в інших випадках рекомендовано знахідний відмінок⁹.

За прикладами Й. Яблонскіса давальний відмінок часу виправляв П. Мешкаускас: ймовірно, мораторій на сплату боргів буде продовжено на три роки (=три роки) (Meškauskas 1932a: 508). Неправильно вжитий давальний відмінок часто критикував і виправляв також Й. Балчиконіс. Писали, що давальний відмінок недоречний у таких випадках: На Різдво учнів відпускають на канікули на два тижні; на Трьох Королів учні вже мають вивчити уроки до ранку; худобу на ніч заганяють до хлівів і замикають (Balčikonis 1978: 42). У «Рідній мові» зазначено, що в реченнях виїхав на один день або один день доречні і давальний, і знахідний відмінки, але вони походять із різних діалектів (Salys 1933: 13).

Виправляли давальний відмінок іменників абстрактного значення із суфіксом –imas (–ymas): дружина була вагітна й уже записана на пологи (=народжувати) (Meškauskas 1932b: 352); робив не на продаж (=продавати) (Balčikonis 1978: 290); жоден із комбайнів не придатний для молотьби (=не придатний молотити) (Balčikonis 1978: 309). Писали, що давальний відмінок для позначення мети й призначення не вживається.

⁹ 1925 року у «Лієтувуве» було надруковано статтю Антанаса Вірелюнаса про давальний відмінок у значенні обставини часу. Він сумнівається у спробах Й. Яблонскіса та П. Скарджюса унормувати мову, запровадити нові правила, сумнівається й у виправленнях (точно не зазначає, звідки взято речення), критикує такі випадки: вийшов на п’ять годин (=п’ять годин) і поїхав на три дні (=три дні). Він стверджує, що праці мовознавців бракує обґрунтованості й ясності, немає чітко визначених норм уживання та мотивації виправлень. А. Вірелюнасу видається сумнівним уживання знахідного відмінка; він пише, що давальний відмінок часу цілком підходив би для літературної мови, адже його приклади трапляються в діалектах і фольклорних текстах (Vireliūnas 1925: 13).

А. Саліс захищав погляд Й. Яблонскіса. Він критикує невдало дібрані А. Вірелюнасом приклади, нерозрізнення давального відмінка призначення та знахідного відмінка часу, а також спирання лише на один купішкенський діалект. Наводяться такі приклади вживання знахідного відмінка в розмовній мові: відступи на кілька днів, а то жандарми знайдуть; виїхав із дому на кілька днів — і дивися, яке лихо сталося!; піду прилягти хоч на годину; поїде на кілька днів до матері. Зазначається, що знахідний відмінок найчастіше вживається після дієслів руху (Salys 1925: 10).

Невдовзі в газеті опублікували відповідь А. Вірелюнаса А. Салісу. Цього разу він указує джерело, на яке спирався, цитуючи Й. Яблонскіса: це номер «Швєтімо дарбас» (див. Jablonskis 1925c: 56). У статті є лише один випадок, коли Й. Яблонскіс замінює давальний відмінок знахідним. На цій підставі А. Вірелюнас робить висновок, що Й. Яблонскіс (разом із П. Скарджюсом) прагне реформувати мову, «очевидно, цілком відкинувши давальний відмінок у значенні часу» (Vireliūnas 1925a, LI, 13). Стверджується, що А. Саліс не зрозумів суті його статті. А. Вірелюнас запитував, чи можна вживати речення з давальним відмінком, чи його слід категорично відкинути, адже Й. Яблонскіс не дозволяв уживати такого речення.

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

Для позначення ознаки предмета та різновиду П. Скарджюс 1936 року в «Рідній мові» пропонував уживати вислів будинок для затриманих, а не будинок затриманим. Мовознавець спирався на подібні приклади: заклад для неповнолітніх злочинців, будинок для божевільних, санаторій для офіцерів, духовна семінарія, свинарник. П. Скарджюс стверджував, що родовим відмінком виражають не лише належність, а й призначення (Skardžius 1936: 16). Давальний відмінок виправляв на родовий Й. Балчиконіс: торгували маззю для взуття (=взуття), порошком для зубів (=зубів) (Balčikonis 1978: 227). Очевидно, родовий відмінок рекомендували як кращу форму. Згодом оцінка самого явища дещо змінилася: родовий відмінок, запропонований П. Скарджюсом і Й. Балчиконісом, надалі рекомендували як кращий відмінок для вираження ознаки предмета, але суворо не виправляли.

Обговорювалося, чи можна вживати давальний відмінок мети з інфінітивом у реченні, в якому немає іменника, що позначає засіб досягнення цієї мети. Тут передусім слід згадати Й. Балчиконіса: він послідовно доводив, що давальний відмінок мети з інфінітивом недоречний, якщо іменник не позначає засобу, за допомогою якого досягають мети. У висловах ніж для нарізання хліба; колеса для перевезення сіна; не маю зубів, щоб гризти горіхи давальний відмінок доречний, оскільки ніж, колеса, зуби є засобом, конкретним знаряддям для досягнення мети. Виправлених Й. Балчиконісом прикладів дуже багато: ми подали дирекції фабрики вимоги для поліпшення становища робітників (=щоб поліпшити становище робітників); не маю бажання гризти горіхи (=горіхів); розпочати боротьбу за очищення церковної литовської мови (=щоб очистити мову) від чужомовних елементів; хто знайде критерій для уніфікації цих різновидів (=критерій уніфікації цих різновидів) (Balčikonis 1978: 330). Згодом погляду Й. Балчиконіса заперечували. До дискусії долучився Й. Пальоніс; із твердженням Й. Балчиконіса не погодився Й. Круопас, зазначаючи, що засобом можуть вважатися й абстрактні поняття: немає в мене бабусиної скриньки, щоб посаг складати («Не можна погодитися з поглядом Балчиконіса щодо вживання давального відмінка з інфінітивом. Таке розуміння засобу є вузьким, суб’єктивним і не має підстав у мовній практиці. У литовській мові давальний відмінок мети з інфінітивом уживається не лише при словах, що позначають конкретне знаряддя, а й при словах з абстрактним значенням».) (Kruopas 1998: 511). На статтю, в якій описано необґрунтовані виправлення Й. Балчиконіса, він сам відповів іншою статтею. У ній помітні мотиви авторових виправлень: принципи вживання давального відмінка мети з інфінітивом сформульовано на підставі живої мови та узусу, а виправлення мають на меті чистоту й одноманітність мови (Balčikonis 1978: 310).

KALBOS KULTŪRA | 84

ЗНАХІДНИЙ ВІДМІНОК

У литовській мові знахідний відмінок через вплив інших мов і внутрішні причини схильний витісняти інші відмінки. Одна з найпоширеніших помилок у вживанні знахідного відмінка об’єкта — його неправильне вживання замість родового відмінка невизначеної кількості. Мабуть, найдавніше виправлення зафіксоване 1890 року. Мовний редактор пише так: «У молитві Господній між словами „Хліб наш насущний дай нам сьогодні“ без потреби вставили сполучник „і“. У всіх букварях так і є, і всі люди кажуть „duonos“, а не „duoną“» (Žemaičių ir Lietuvos apžvalga 1890: 13). Підставою для виправлення були звичніше вживання та вплив традицій.

Й. Яблонскіс послідовно виправляв знахідний відмінок на родовий частини: купив різні казки (=різних казок) (Jablonskis 1911a: 1, 3); італійці мають великі збитки (=великих збитків) (Jablonskis 1912b: 2); я послав людей (=людей) знайти їх (Jablonskis 1925a: 1213); у театрі я знаходив заспокоєння і радість (=заспокоєння і радості) (Jablonskis 1926b: 51); чи багато новоселів не отримали документи на власність (=документів на власність) (Jablonskis 1930: 31, 33).

Від 1931 року в журналі літератури, мистецтва й науки Vairas почали друкувати статті П. Мешкаускаса, у яких аналізується мова газет. У них виявлено чимало випадків неправильного вживання знахідного відмінка замість чітко розрізнюваного в литовській мові родового частини: бажаємо ювілярові ще довгі роки постачати нашим юним знання, яких він сам за довге життя набув удосталь (=знань, яких він сам) (Meškauskas 1931: 236); за кордоном нас знають і цікавляться нами лише тому, що ми вивозимо ліс, бекон тощо (=лісу, бекону); видавці книжок задумали влаштувати протягом сезону модерні книжкові крамниці (=модерних книжкових крамниць) (Meškauskas 1931: 232); в околицях озера Тітікака знайшли найдавніші у світі залишки цивілізації (=залишків) (Meškauskas 1932a: 509).

Зі статей, надрукованих у Vaire, видно, що спочатку підстави для виправлень не зазначалися, проте згодом з’являлося дедалі більше пояснень, чому виправляють: у 5-му номері за 1931 рік є лише одне-два пояснення виправлень, а в 11-му їх значно більше. Починають докладно й послідовно пояснювати не лише відмінки та прийменники, а й лексичні помилки; виправляють дієприслівники. Посилаються на діалекти й фольклор, звертають увагу на праці К. Буги, Й. Яблонскіса та К. Яунюса. Особливо наголошують на впливі інших мов (польської, російської, німецької), наводять вислови з інших мов, засуджують дослівний переклад і невластиві литовській мові конструкції. У статтях Gimtosios kalbos знахідний відмінок також послідовно виправляли на родовий частини.

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

Знахідний відмінок схильний витісняти інші відмінки й часто вживається з такими дієсловами, які ним не керують. Багато й палко дискутували про дієслово atstovauti. Знахідний відмінок із цим дієсловом помилково вживають дуже часто; і сьогодні в літературній мові не вдається уникнути помилок. Й. Яблонскіс виправляв знахідний відмінок: я представляю польського короля (=королю) (Jablonskis 1925a: 1213); один уособлює любов (=любові), а інший — помсту (=помсті) (Jablonskis 1926b: 51); їхній синочок представляв найкращий прошарок нашої молоді (=прошаркові) (Jablonskis 1926a: 2); він представляє в парламенті одну частину Парижа (=частині) (Jablonskis 1930: 31, 33). Як підставу для виправлення Й. Яблонскіс наводив цілу систему керування подібних дієслів: він — наш слуга, представник; він служить нам, представляє нас або керує нами (виправляв і називний відмінок: Миколу личило керувати розбійники (=розбійниками) (Jablonskis 1925d: 4)¹⁰. А. Саліс писав, що знахідний відмінок уживають за зразком чужих мов, тоді як для вираження призначення дієслова vadovauti, viešpatauti, atstovauti вживаються лише з давальним відмінком: він представляв Литву в Італії п’ять років (Salys 1938d: 4). Виправляли й інші мовознавці: ти представлятимеш Saulėgrąžas (=Saulėgrąžoms), а Niaura — Bičiulius (=Bičiuliams) (Švietimo darbas 1920: 73). Й. Крупас, обговорюючи вживання дієслова atstovauti, писав, що найчастіше вживається давальний відмінок, але трапляється й знахідний. Особливості вживання виявляються через порівняння з іншими подібними словами: представляти край, панувати над світом. Отже, у цьому випадку слід уживати не знахідний, а давальний відмінок (Kruopas 1951: 31).

Здавна знахідний відмінок об’єкта виправляли на родовий відмінок заперечення. Антанас Баранаускас уже рекомендував уживати родовий відмінок заперечення: не вмію роботи, не хочу сіна косити, ні мені плуга, ні грошей (Baranauskas 1896: 68). Переводити знахідний відмінок у родовий заперечення пропонував і Й. Яблонскіс: книжки тримай, книжок не тримай (Jablonskis 1919: 7); виправляли й називний відмінок: їм голова (=гол-

¹⁰ У Lietuvos aidas з’явилися статті з критикою праці Й. Яблонскіса. В одному з номерів за 1930 рік аналізується стаття Й. Яблонскіса (Jablonskis 1930: 31–36), розглядається вживання дієслова atstovauti з давальним відмінком. У статті написано: «Значення представництва набагато ближче до значень заміщення, заступництва. Адже представник заміщає ціле. Служіння — це поняття з відтінком спрямованості на отримувача: він служить мені, але якщо замість мене йде на зустріч, то він там заступає мене. Якщо це значення ми називаємо представництвом, то, здається, воно однаково не набуває значення спрямованості на отримувача» (Lietuvos aidas 1930: 4). Ці думки критикує П. Скарджюс. Спираючись на зіставлення з іншими подібними дієсловами (служити, бути рабом, головувати, керувати), він стверджує, що дієслово atstovauti керує не знахідним, а давальним відмінком (Skardžius 1930: 84–93).

40 KALBOS KULTŪRA | 84

vos) neskauda (Jablonskis 1926b: 50); taisė ir kiti kalbos tyrėjai: ėmė melste melsti sūnų, kad nuo jos neslėptų savo ligos priežastį (=priežasties) (Vireliūnas 1923: 486; remiamasi kupiškėnų tarme); tačiau suprantama, kad joks liberalizmas, jokios laisvės negalėjo nuraminti besvajojančius lenkų bajorus (=besvajojančių lenkų bajorų) (Meškauskas 1931: 235); juk niekas jį neprašė pareikšti savo įsitikinimus (=niekas jo neprašė pareikšti savo įsitikinimų) (Jūška 1938: 30); neleido steigti „Šviesos“ draugiją (=draugijos); džiaukimės žiema, bet neužmirškime ir darbą (=darbo) (Stonys 1940: 59).

Знахідний відмінок помилково вживається в конструкціях мети. Ще у Varpe Й. Яблонскіс писав, що мета може виражатися родовим відмінком після перехідних дієслів: aš einu vandens, siunte mane raštų, žmogus važiuoja malkų (Jablonskis 1893: 150). Родовий відмінок уживається також після неперехідних дієслів, що означають сталий стан: mergelė rauda vainikėlio, arklys žvengia avižų, jis miega pietų, skambina vakarienės (Jablonskis 1893: 151). Формулюється правило: родовий відмінок доречний, коли йдеться про щось одне. Коли йдеться про конструкцію з інфінітивом (або супіном), слід уживати знахідний відмінок: visi puolė bučiuotų rankas seneliui, Stankūnas nubėgo sudėtų pinigus advokatui (Jablonskis 1893b: 151). Пояснюється, чому родовий відмінок тут недоречний: дієслово pulti не вимагає родового відмінка, а rankos у першому реченні не є метою. У другому реченні Станкунас біг не по гроші, а ніс їх, щоб віддати (Jablonskis 1893b: 151). Щоправда, у 1901 р. в Lietuviškos kalbos gramatikoje обидва ці речення вжито з родовим відмінком: visi puolė bučiuotų rankų seneliui ir Stankūnas nubėgo sudėtų pinigų advokatui. Застосовується те саме правило про родовий відмінок після дієслів руху (Jablonskis 1901: 74). Подібні випадки Й. Яблонскіс виправляв і пізніше: pasisakė važiavęs Vilniun brolį (=brolio) lankytų; vagi (=vagies) tardyti nuvažiavo (Jablonskis 1911a: 1); vokiečiai atvyko kunigaikštį (=kunigaikščio) pasveikinti; jis ir čion atvyko nesantaiką (=nesantaikos) sėti (Jablonskis 1925a: 1213).

Це виправляли й інші дослідники мови: apaštalus siuntė mokinti visas pasaulio gimines (=siuntė visų pasaulio tautų mokyti) (Būtėnas 1929: 30). П. Скаржджюс писав у Gimtojoje kalboje, що історія відмінків та їх уживання свідчать: для литовської мови характерніший родовий відмінок, і в літературній мові його також прагнуть уживати: reikia eiti mėšlo vežti, хоча на заході Литви для позначення мети часто вживають і знахідний відмінок: reikia eiti mėšlą vežti (Skardžius 1935a: 3, 7). П. Скаржджюс зазначав, що після дієслова kviesti слід уживати родовий відмінок мети, а не знахідний, пор.: šeimininkas pakvietė svečius

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

laukų apžiūrėti; bernelis mergelę kvietė suktinio šokti; taigi ir kviečia savo vardadienio švęsti (Skardžius 1999: 738); Sargenis panoro grįžti į Kauną atlikti kai kuriuos reikalus (=kai kurių reikalų); eina laukan visą tą velniavą (=visos tos velniavos) iš galvos išblaškyti (Skardžius 1998: 656). У 1923 р. у Švietimo darbe наведено речення з родовим відмінком: ji visaip sūnaus maldavo; to paties prašau ir Tamstos; duodu ketvirtį valandos prašyti Dievo nuodėmių atleidimo (Vireliūnas 1923: 487). Спираючись на купішкський діалект, пишуть, що тут слід було б ужити знахідний відмінок. Мотивація виправлення така: зі знахідним відмінком думка ясніша й точніша. Коли кажуть aš prašau Petro peilio, незрозуміло, чи мають на увазі ніж, що належить Петрові, чи звертаються до нього з проханням (Vireliūnas 1923: 487). Й. Яблонскіс зарахував ці речення до родового відмінка мети: ligonis prašėsi (šaukėsi) daktaro, kunigo (prašė, kad jam daktarą, kunigą parvežtų) (Jablonskis 1928: 33); prašiau arklio, žmogaus (kad duotų); ar prašei jį arklio? (Jablonskis 1928: 34). З дієсловом prašyti уживаються і родовий, і знахідний відмінки: įsidrašinęs tėvas paprašė sūnaus (sūnų) čebatų (batų, pušnių), sūnus padovanojo (Jablonskis 1928: 45). Наприкінці розділу зазначено, що родовий і знахідний відмінки вживаються не без підстав (докладніше не пояснюється, але, ймовірно, через двозначність) (Jablonskis 1928: 46). П. Скаржджюс пропонував знахідний відмінок, бо тоді легше відрізнити особу, до якої звертаються з проханням, від предмета, якого просять, і так уникнути двозначності (Skardžius 1998: 694, 750). У Aide, обговорюючи керування відмінками з дієсловом prašyti (prašiau ponią mokytoją ar prašiau ponios mokytojos), спираються на Й. Яблонскіса та П. Скаржджюса: для позначення особи, до якої звертаються з проханням, краще вживати знахідний відмінок, а для предмета прохання — родовий. Так уникають двозначності. Слід казати prašiau ponią mokytoją knygos, prašiau tėvą laikrodžio (Horodničūtė 1938b: 3); треба розрізняти вислови klausti ką і klausti ko. Jis mane klausė tavęs (він хотів дізнатися від мене про тебе) та jis manęs klausė tave (він хотів щось дізнатися про мене від тебе) (Horodničūtė 1938a: 3). Питання вживання цих дієслів розглядали А. Саліс, П. Скаржджюс, Л. Дамбраускас, М. Юркинас також у Gimtojoje kalboje. У літературній мові краще вживати знахідний відмінок, бо так легше відрізнити особу, до якої звертаються з проханням, від предмета прохання й уникнути двозначності (Skardžius 1935b: 173). Слід чітко розрізняти ligonis prašo kunigą (просить його самого щось зробити) і ligonis prašo kunigo (щоб його привезли). Так само klausia tėvą і klausia tėvo. Спираються на діалекти й живе мовлення (Salys 1937: 134). Подібно пишуть і в Kalbos patarėjuje: краще казати klausia vaiką poterių, ніж klausė vaiko poterių (1939: 64–65).

KALBOS KULTŪRA | 84

ОРУДНИЙ ВІДМІНОК

Основні помилки у вживанні орудного відмінка: позначення об’єкта з дієсловами наповнення, позначення змісту якості з прикметниками, що вказують на достаток, і позначення незмінного стану з формами дієслова būti.

У своїх статтях Й. Яблонскіс виправляв орудний відмінок на родовий: stiklą pripildo vandeniu, gyvuoju sidabru, smėliu (=stiklą pripildo vandens, gyvojo sidabro, smėlio) (Jablonskis 1920: 26). Він виправляв також орудний відмінок із прикметником turtingas, що позначає достаток: ar nesi kartais turtingas pinigais (=ar nesi kartais pinigingas)?; mūsų kraštas kitados buvo labai turtingas liaudies dainomis (=buvo labai dainuojamas, buvo labai dainuojama) (Jablonskis 1911b: 2); виправляв таке вживання й П. Мешкаускас: darbų tvarkoje, gausioje referatais (=gausioje referatų), vyrauja informacija (Meškauskas 1931a: 396); sąjunga gausėja nariais (=gausėja narių) (Meškauskas 1931b: 61). П. Скаржджюс писав, що в литовській мові слід уживати родовий відмінок повноти, а не орудний: Viešpats pripildė jus meilės; pripylė puodynę pieno (Skardžius 1998: 561). Він виправляв помилкові форми орудного відмінка й у рецензіях на літературні твори: pripildydami gyvenimą savo senatvišku stenėjimu (=savo senatviško stenėjimo); pastatas, persunktas krauju (=krauju) (Skardžius 1937: 159). Цей відмінок неодноразово виправляли і в Švietimo darbe, і у Vaire: su fakelais galėtų įeiti į pripildytą dūmais namą (=dūmų pripildytą) (Meškauskas 1931a: 395–396); virs didysis miestas vienu milžinišku masiniu kapu, vienais griuvėsiais, pripildytais lavonų kalnais (=pripildytais lavonų kalnų) (Meškauskas 1931c: 347). Орудний відмінок, помилково вжитий із дієсловами, що означають наповнення, мовознавці виправляли також у Gimtojoje kalboje: argi ne jie prikrovė šventyklas užgrobtais iš priešų turtais (=užgrobtu iš priešų turtu) (Balčikonis 1935a); stadionas prisipildys lietuviais (=lietuvių) (Lengvinas 1938: 5).

Орудний відмінок часто помилково вживають для позначення постійного або незмінного стану. У Vaire його виправляв П. Мешкаускас: hidroelektros stotis būtų elektros energijos šaltiniu (=šaltinis) visai Lietuvai (Meškauskas 1931a: 392); fabriko savininku (=savininkas) yra Vaitkus (Meškauskas 1931a: 395); to priežastimi (=to priežastis) yra tai, kad dar toli gražu nenurimo vokiečių bankų krachų sukėltoji audra (Meškauskas 1932: 67); sukilimo priežastim (=priežastis) buvęs algos sumažinimas kareiviams (Meškauskas 1932a: 508). Особливо недоречним йому здавався орудний відмінок priežastimi; виправляючи його, він завжди наводив ту саму мотивацію: це чужомовна форма, запозичена з російської мови. Такий орудний відмінок виправляли й у Gimtojoje kalboje: 1936 m. pabaiga buvo juodžiausiu jos istorijos periodu (=buvo juodžiausias jos istorijos periodas) (Juška 1938: 30).

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

Звернуто увагу на агресивне вживання орудного відмінка у подвійних відмінках, коли для вираження іменної частини присудка вживається орудний відмінок прикметників або прикметникових слів. Помилково вживаний орудний відмінок замінювали називним майже всі мовознавці: священник закликає їх бути тверезими й добрими (=щоб були тверезі й добрі) (Jablonskis 1911b: 2); усі вважали себе щасливими (=вважали себе щасливі) (Jablonskis 1925c: 54, 57); він мав нещастя народитися горбатим (=горбатий) (Jablonskis 1926b: 51); не з того, що заробляємо, а з того, що заощаджуємо, залишимося багатими (=багаті; пор. будьте здорові) (Jablonskis 1926e: 12, 13). Чимало виправлень зробив P. Meškauskas: я навмисно прикинувся п’яним (=п’яний), бо хотів вас спіймати (Meškauskas 1932: 67); не можна було сказати, що голос власниці зимового пальта здавався тріумфуючим (=тріумфуючий) (Meškauskas 1932b: 351). Необхідність називного відмінка P. Meškauskas доводив, зіставляючи литовські конструкції з німецькими та російськими. Орудний відмінок виправляли у Gimtoji kalba: наш храм учить нас, якими (=які) ми маємо бути; ти є кимось більшим (=хтось більший) (Balčikonis 1935a); герої «Енеїди» вміють бути милосердними (=милосердні) (Barzdukas 1940: 24); почувається страшенно нещасним (=нещасний); здавався смішним (=смішний) (Salys 1937: 135); я визнаю себе винним (=винний) (Dambrauskas 1937: 68–69); він почувається щасливим (=щасливий); удає із себе доброго (=добрий) (Kalbos patarėjas 1939: 126); Тарутис навмисно хотів здатися низьким і чорним (=низький і чорний) (Skardžius 1998: 639).

Через появу заперечення орудний відмінок виправляють на родовий: слова не роблять людину святою і праведною (=святої і праведної), але доброчесна поведінка робить людину приємною Богові (=приємну) (Jablonskis 1926g: 404); я не святий і не хочу робити тебе святим (=тебе святого) (Jablonskis 1925a: 1213); іншого (=іншого) селяни не бачили Бурздуліса (Švietimo darbas 1920: 73). Іноді орудний відмінок витісняє давальний: чи варто князеві бути мені вдячним (=вдячному); солдатові не личить бути жорстоким (=жорстокому) (Jablonskis 1925a: 1213).

J. Jablonskis замінював орудний відмінок знахідним при перехідному дієслові (pa)daryti: ці кілька років роблять їх легкими й приємними (=легкими й приємними) (Jablonskis 1912b: 2); часточки землі роблять воду каламутною (=каламутну); домішки роблять її небезпечною (=небезпечною) для здоров’я; роблять сокиру твердішою (=твердішу) (Jablonskis 1920: 26); особливості творів робили їх суворо відмінними (=відмінними) (Jablonskis 1926b: 51); ощадливість робить людину багатою (=багату); латинські канонічні цитати робили його мову нудною (=нудну) (Jablonskis 1926e: 12–13). P. Meškauskas, виправляючи

KALBOS KULTŪRA | 84

послідовно спирався на правило, що в литовській мові прикметникове означення узгоджується за родом, числом і відмінком і лише у дуже рідкісних випадках не узгоджується. На його думку, не слід уживати орудний відмінок, запозичений з російської мови: жінка насправді тепер лише ще більше оголилася, а моралісти, згадуючи часи коротких суконь, невдовзі муситимуть визнати, що тоді вони були найпристойнішими (=жіночий одяг був найпристойнішим) (Meškauskas 1931c: 348); своєю рухливістю вони навіть прикрашають весну, роблять її теплішою (=теплішу) (Meškauskas 1932b: 351). Орудний відмінок поряд із перехідним дієсловом (pa)daryti виправляв P. Skardžius: скорочення зробило мову плавнішою (=плавнішу) (Skardžius 1998: 722); виправлено у Gimtoji kalba: він утратить рівновагу, яка сьогодні робить його могутнім (=могутнього) (Balčikonis 1935a); ця міра робить майже неможливим (=цю міру... неможливою) (Barzdukas 1938: 61). Послідовно виправляли у Švietimo darbas: Няура не вважав (=не визнавав) це прибутком, який міг би збільшити статки й зробив би його ще заможнішим (=заможного, багатшого) (1920: 72); лише ці підписи робили Няуру потрібним і навіть необхідним (=робили потрібною і навіть необхідною) у волості (1920: 72); досада робить людину бездушною (=бездушну) (1920: 73).

У літературній мові вже тоді була помітна конкуренція орудного відмінка засобу та прийменникових конструкцій із тим самим значенням. J. Jablonskis замінював орудний відмінок, ужитий без прийменника, прийменниковою конструкцією: він стоятиме зі зброєю в руках (=зі зброєю); прибули посланці з лавровими гілками (=з лавровими гілками) в руках; полонених оточили солдати зі списами (=зі списами) в руках (Jablonskis 1921: 138); маючи два дипломи — гімназійний та академічний, Кряучюнас наважився за їх допомогою здобути високий загальноосвітній рівень, потрібний для посади в гімназії (=маючи атестат і диплом, наважився за їхньою допомогою) (Jablonskis 1926c: 8)¹¹. Один із дослідників праць J. Jablonskis, Arnoldas Piročkinas, пізніше писав, що J. Jablonskis виправляв орудний відмінок, бо цей відмінок міг здаватися йому діалектизмом (Piročkinas 1986: 197). Сам J. Jablons-

¹¹ Щоб краще зрозуміти й пояснити виправлення J. Jablonskis, варто звернутися також до кількох речень, у яких мовознавець пропонував замінити прийменник. J. Jablonskis виправляв так: Б. привітав короля телеграфом із Новим роком (=Нового року) (Jablonskis 1914c: 4) (поруч є редакційна примітка: «мабуть, у день Нового року. Можливо, краще було б у новому році, на іменини»). Пізніше вислів із охотою, ще раз наголошуючи на важливості контексту виправлення, спираючись на власний діалект і наводячи подібний польський приклад, J. Jablonskis був схильний виправляти на — охоче, залюбки (Jablonskis 1928b: 3). У Linkšniai ir prielinksniai подано таке саме виправлення: чи бере він це охоче (=охоче, залюбки, радо) (Jablonskis 1928: 123). З виправлень видно міркування J. Jablonskis про розрізнення орудного відмінка та орудного відмінка з прийменником у вираженні знаряддя або обставини способу дії.

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

kis докладніше не пояснює ці виправлення у статті, лише зауважує, що слід дотримуватися єдиних загальних правил (Jablonskis 1921: 140). P. Meškauskas, імовірно спираючись на перші виправлення J. Jablonskis, пропонує вживати прийменникову конструкцію: англієць із великим задоволенням (=із великим задоволенням) купив ту препаровану голову (пор.: прийняв із великою радістю, відпустив із гарними словами) (Meškauskas 1931c: 350); Семіона Єдрейкіна всі шибки подряпав із найточнішою братньою сумлінністю (=із найточнішою братньою сумлінністю); власники кав’ярень швидко помітили, з якою прихильністю (=з якою прихильністю) чоловіки сприйняли ту новину (Meškauskas 1931c: 351). J. Balčikonis також виправляв орудний відмінок: із великими труднощами (=із великими труднощами) він нарешті вступив до якогось департаменту (пор.: із великим задоволенням, із сльозами просив); охоче прийму цю ласку (=із задоволенням); вистави йшли з величезним успіхом (=із величезним успіхом) (Balčikonis 1978: 71); охоче (=із бажанням) працюємо (Balčikonis 1978: 828). З пояснень J. Balčikonis можна зробити висновок, що він спирався на розмовну мову й приклади J. Jablonskis. Думка P. Skardžius така сама, як у J. Balčikonis: запропонований ним орудний відмінок із прийменником спирається на подібні вислови із великою радістю, з великим успіхом, із відкритим серцем (Skardžius 1936b: 97). Орудний відмінок виправляли у Gimtoji kalba і пізніше, наприклад: на нарадах учасники вислухали з великою увагою (=із великою увагою) (Kulbokas 1968: 19).

МІСЦЕВИЙ ВІДМІНОК

Помилки у вживанні місцевого відмінка — одні з найпоширеніших. Мовознавці міжвоєнного періоду стверджували, що вживання місцевого відмінка найбільше серед усіх відмінків зазнає впливу чужих мов, причиною багатьох помилок є змішування місцевих відмінків литовської та російської мов, а нові, особливо абстрактні, форми місцевого відмінка з’являються також через потребу інтелектуалізувати мову. Найчастіше місцевий відмінок помилково вживають на позначення носія стану, сфери діяльності, існування, стану чи ознаки, причини або підстави стану, способу чи часу дії. Місцевим відмінком не виражають суб’єкта й об’єкта, тому його не можна вживати для позначення носія стану. Й. Яблонскіс зарахував до прикладів місцевого відмінка зі значенням місця й таке речення: до того ж немає в коровах молока, проте поряд подає і звичніший приклад — до того ж корови без молока (Jablonskis 1928: 97). Отже, Й. Яблонскіс наводить обидва речення як нормативні.

KALBOS KULTŪRA | 84

Чимало виправлень стосувалося неправильного вживання місцевого відмінка для позначення сфери діяльності, стану чи ознаки (але не місця). Таке вживання місцевого відмінка виправляв Й. Яблонскіс: їх звинувачують у шпигунстві (=у шпигунстві) (Jablonskis 1911b: 2). П. Мешкаускас, виправляючи неправильне вживання місцевого відмінка на позначення сфери діяльності, указував також на мотивацію виправлення. Він писав, що в литовській мові ці форми місцевого відмінка виникли під впливом російської мови: підозрюваних у вбивстві (=учасників убивства, підозрюваних у вбивстві) викликають до суду, показують свідкам, але ті відмовляються визнавати, що бачили, як вони стріляли (Meškauskas 1931c: 350); тут зав’язують знайомства, зізнаються в коханні (=зізнаються у своєму коханні) (Meškauskas 1932b: 353). Речення через школу ми піднімемося в культурі (=підніметься наша культура) виправляють, спираючись на подібні, не властиві литовській мові приклади: «адже не кажуть піднявся у здоров’ї, зміцнів у здоров’ї». За словами П. Мешкаускаса, «тут слово розуміють як нашу власну властивість, як здоров’я, мудрість, розум. Зміцніти, піднятися, вирости можна лише за таких обставин, які перебувають поза нами, наприклад: він досяг успіху в роботі, житті» (Meškauskas 1932a: 506). Подібні помилково вжиті форми місцевого відмінка виправляв і П. Скарджюс: тримати його в арешті (=заарештованим) (Skardžius 1998: 707); підозрює у вбивстві батька (=у вбивстві батька) (Skardžius 1998: 306); німецький суд визнав його винним (=винним) у незаконному використанні громадського майна, даванні хабарів (=у незаконному використанні майна, даванні хабарів) (Skardžius 1998: 306). Й. Круопас у виданні Gimtoji kalba навів найхарактерніші помилки у вживанні місцевого відмінка. Серед них — сфера діяльності, яку часто помилково виражають місцевим відмінком: на допиті назвався чужим прізвищем (=під час допиту, коли його допитували); на бігу встановив рекорд (=встановив рекорд у бігу); комедія в постановці того режисера (=поставлена) мала успіх; його підозрювали в підпалі (=у підпалі) (Kruopas 1939: 124).

Місцевий відмінок не можна вживати для позначення існування предмета, його стану чи ознаки. Такі випадки у своїх статтях виправляв Й. Яблонскіс: у чому (=чим) він винен? (Jablonskis 1911a: 1, 3); у тому винна вода (=у цьому) (Jablonskis 1914b: 2, 3); нас у тому переконує (=нас у цьому переконує) (Jablonskis 1920: 26); у виданні Gimtoji kalba виправляв А. Салюс: у чому справа (=що за справа); не в тому річ (=не та річ) (Salys 1935: 8), а також Й. Круопас: справа в тому (=така) (Kruopas 1939: 124); Й. Балчиконіс: автор у всьому (=усюди, завжди) любить точність (Balčikonis 1978: 210). Виправляючи речення лихо в тому (=лихо, що) багато емігрантів забувають рідну мову, П. Скарджюс наголосив, що така форма місцевого відмінка — чиста русифікація, неприйнятна в литовській мові (Skardžius 1936a: 92).

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

Мовознавці часто виправляли місцевий відмінок у словах одязі, вбранні, формі тощо, наприклад: поруч сиділа жінка в білому одязі (=у білому вбранні) (Jablonskis 1926b: 52); він ходив у священницькому одязі (=священницьким одягом) (Jablonskis 1926c: 8); теперішній власник маєтку Фаріа ді Кастро, старий із лінивим характером, у домашньому вовняному вбранні (=одязі) скаржиться на тяжкі умови (Meškauskas 1931c: 351); негайно приїжджайте до мене у повній формі (=у повному обмундируванні; місцевий відмінок виник під впливом російської мови) (Meškauskas 1932: 69); фараон у військовому одязі (=у військовому одязі) (Balčikonis 1935a); дитина в шовковому одязі (=у шовковому одязі) (Dambrauskas 1937: 68, 69); я зустрів у військовому одязі (=у військовому одязі) (Juška 1938: 30); з’явився у повній формі (=у повній формі) (Kruopas 1939: 124); відпустив в одній білизні (=в одній білизні) (Kruopas 1939: 124); берлінські поліцейські завжди виглядають наче в новому одязі, білих рукавичках (=у новому одязі, у білих рукавичках) (Skardžius 1936: 15); більшість самоїдів ходить у своєму хутряному одязі (=у хутряному одязі; у хутрі) (Skardžius 1998: 636). Виправляючи такі форми місцевого відмінка, П. Скарджюс не раз указував і на мотивацію виправлення: місцевим відмінком зазвичай позначають місце, де щось є або відбувається. У наведеному реченні йдеться про те, що самоїди ходять не в одязі, як у дворі чи на вулиці, а в хутряному одязі (Skardžius 1998: 636).

Ще в міжвоєнний період виправляли форми місцевого відмінка, що закріпилися під впливом інших мов.

На відстані: на відстані 25 миль від Середземного моря (=за 25 миль від Середземного моря) (Balčikonis 1935).

Atvejyje: teisinimasis [...] šiame atvejyje (=šiuo atveju) pakenktų (Juška 1938: 30); tame atvejyje (=tuo atveju) (Kruopas 1939: 124); visuose atvejuose (=visais atvejais) įrodomi paviršutiniai santykiai – vietininkas visuose atvejuose netinka kaip ir visuose atsitikimuose: čia mūsų kalbos palinkimais vartotinas tik įnagininkas (Skardžius 1936a: 93).

В екземплярі: цю форму місцевого відмінка виправлено у виданні Gimtoji kalba=: документ подано у двох примірниках (двома примірниками) (Jurkynas 1938: 19).

У силі: усі рецепти, що стримують жінку від повноти, залишаються в силі, і вона й далі має їх дотримуватися (=залишаються такими ж чинними) (ця форма місцевого відмінка є запозиченням із російської мови) (Meškauskas 1931c: 348).

Formoje: žaidikas yra geroje formoje (=geros formos) (Kruopas 1939: 124); plg.: jis geros galvos, stiprių plaučių).

Nuotaikoje: jis buvo geroje nuotaikoje (=geros nuotaikos) (Skardžius 1998: 344); P. Meškauskas šį vietininką taiso todėl, kad jis lietuvių kalboje atsi-

KALBOS KULTŪRA | 84

виявив під впливом російської та німецької мов: якби жінки часто були в оптимістичному настрої, то (=оптимістично налаштовані) (Meškauskas 1932: 68).

У вигляді: чистий вапняк, як і інші мінерали, іноді трапляється у вигляді кристалів (=у вигляді кристалів) (Jablonskis 1920: 26); німці, мовляв, хочуть зарахувати всю Литву до Польщі, тільки ще не знають, у якій формі [...] чи у вигляді Люблінської унії (=у якій формі [...] чи у вигляді Люблінської унії) (Juška 1938: 30); з'явився у вигляді вужа (=у вигляді) (Kruopas 1939: 124).

У справах: їхні серця чутливі до справ народу (=їхні серця чутливі до справ народу) (Barzdukas 1940: 24); у цій справі (=із цього питання) звернися до нього (Kruopas 1939: 125).

У складі: водень є у складі різних тіл (=водень міститься в різних тілах, у складі різних тіл) (Jablonskis 1920: 26); вийшов у постійному складі (=постійним складом) (Kruopas 1939: 124).

Skaičiuje: išspausdino dideliame skaičiuje (=dideli skaičių) (Kruopas 1939: 125).

У сумі: вексель на суму 300 литів (=на суму) (Kruopas 1939: 124); написав рахунок на суму 100 литів (=на суму) (Skardžius 1998: 344).

Stiliuje: rūmai statyti švedų stiliuje (=švedų stiliaus) (Meškauskas 1932c: 70); namas pastatytas tautiškame stiliuje (=stiliumi) (Kruopas 1939: 124).

Stovyje: ar jums ne gėda tokiame stovyje (=tokiems) rodytis žmonėms (Meškauskas 1931c: 350); prašoma pranešti, kokiame stovyje skolos išieškojimas (=kiek yra skolos išieškota) (Skardžius 1998: 720); gėda tokiame stovyje (=tokiam) rodytis (Kruopas 1939: 124); jį rado girtame stovyje (=girtą) (Skardžius 1998: 344).

Temoje: rašėme rašinį temoje (=tema) „Maironio lyrika“ (Skardžius 1939a: 9).

Й. Яблонскіс виправляв і інші місцеві відмінки, наприклад: його газету друкуватимуть двома мовами (=двома мовами); усі газети виходять литовською мовою (=литовською мовою); і латиші хотіли на зборах говорити рідною мовою (=говорити рідною мовою) (Jablonskis 1911b: 2); він чудово розуміється на всіх особливостях шкарпеток (=на особливостях) (Jablonskis 1926f: 741, 746). П. Скарджюс також виправляв подібні випадки: німці дуже мало знають литовську мову (=про литовську мову). На його думку, розбиратися в мові чи інших справах — це невиправдане запозичення з чужої мови (Skardžius 1936a: 92), вислів усе гаразд є калькою (з німецької та російської мов), властивою мовленню інтелігенції, а тому чужою литовській мові. П. Скарджюс суворо не виправляє цього міс-

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

цевого відмінка, але зауважує, що можна сказати й інакше (усе добре, усе було як слід, усе було впорядковано) (Skardžius 1998: 757). Й. Балчіконіс виправляв суворіше: то й нехай собі переїжджають, як їм заманеться= (Balčikonis 1978: 228).

У рідній мові Й. Круопас писав, що особливостями литовської мови не можна виправдати кальковані з інших мов місцеві відмінки, коли вони виражають коротку обставину часу, означення або вживаються для вираження обставини місця чи способу там, де мовне чуття підказує вживати інші відмінки (Kruopas 1939: 123–124). У своїй статті він наводить чимало місцевих відмінків, які слід виправити. Проте згадуються кальковані випадки вживання місцевого відмінка, які виправляти не слід: усе гаразд; ішов попереду зі своїм вождем (Kruopas 1939: 125). Не виправляють ті місцеві відмінки, які можна обґрунтувати прикладами з литовської мови: він перебуває на службі, у відпустці; провів реформи у фінансовій сфері; розуміється на литовській мові; партія перемогла на виборах; залишився в сумному становищі; протягом довгих років; закон залишається чинним; ці думки литовською мовою ми висловлюємо інакше (Kruopas 1939: 125). «Можна сказати й інакше, але є підстави стверджувати, що згадані місцеві відмінки тісно прилягають до місцевих відмінків, які не викликають жодних сумнівів: в одному випадку ними виражаємо певну сферу (провів реформи у фінансовій сфері; розуміється на литовській мові), в іншому — називаємо майже конкретне місце (він перебуває на службі)» (Kruopas 1939: 125). Як бачимо, Й. Круопас був схильний виправдовувати деякі місцеві відмінки, які виправляли Й. Яблонскіс і П. Скарджюс.

Місцевий відмінок також не вживається для вираження причини, підстави стану. Під впливом інших мов у литовській з'явилося багато ненормативних місцевих відмінків причини: унаслідок, у результаті тощо. Такі місцеві відмінки виправляли П. Мешкаускас: у результаті того сумного походу (=результатом того сумного походу) четверо пожежників були поховані (Meškauskas 1931a: 395); Й. Круопас: унаслідок, у результаті цього (=через це, у зв'язку з цим) ціни зросли (Kruopas 1939: 124); П. Скарджюс: унаслідок воєн (=через війни) завжди з'являються біженці; у зв'язку (=у зв'язку) з погіршенням становища виникло багато заворушень (Skardžius 1998: 334); Л. Дамбраускас: унаслідок цього в різних краях пролунали заклики до боротьби (=наслідком цього) (так простіше й природніше литовською) (Dambrauskas 1936: 111); Й. Балчіконіс: унаслідок цього (=через це, з цієї причини) стаються часті аварії (Balčikonis 1978: 308); унаслідок цього (=з цієї причини) форми їхніх античних власних назв виглядають дуже строкато (Balčikonis 1978: 329).

Місцевий відмінок не вживається для вираження способу дії або часу. Такі випадки виправляв Й. Яблонскіс: ми поки що здебільшого чисті (=здебільшого) (Jablons-

KALBOS KULTŪRA | 84

kis 1926e: 12, 13); P. Meškauskas: jeigu aš tikrumoj (=iš tikrųjų) tokia bjauri, tai kodėl tu nepersiskiri su manim (Meškauskas 1932: 68); protinis darbas jai turi sektis, ir tikrumoje (=iš tikrųjų) sekasi (Meškauskas 1932b: 352). Taisyta Gimtojoje kalboje: departamento principe (=iš principo) sutiko (Jurkynas 1938: 19); gyventojai daugumoje (=daugumas gyventojų) yra ūkininkai (Kruopas 1939: 124); negalima pilnumoje (=pilnai) naudotis (Kruopas 1939: 125). Taisė P. Skardžius: vietininkas principe prieveiksmiškai vartoti netinka (Skardžius 1998: 733); tikrumoje (=iš tikrųjų) jis labai turtingas (Skardžius 1998: 344); šios priesagos esmėje (=iš tikrųjų) yra skirtingos (Skardžius 1936a: 92); J. Balčikonis: dalis pavardžių tikrumoje (=iš tikro, tikrai sakant) galėjo atsirasti lietuvių kalboje žymiai anksčiau (Balčikonis 1978: 32); A. Salys: daugumoje (=daugumas) nebeįstengė prisitaikyti prie naujo gyvenimo; susirinkusieji daugumoje (=dauguma susirinkusiųjų) tam pritarė. Šis vietininkas, anot A. Salio, yra gryna rusybė (Salys 1938b: 4).

У «Мовному пораднику» зазначено, що tikrenybėje, tikrumoje — кальки з російської мови, їх не слід уживати як прислівники (1939: 129). П. Скарджюс також засуджував подібні місцеві відмінки. На його думку, багато таких форм місцевого відмінка виникло під впливом інших мов: tikrumoje (=iš tikro) ту друкарню насправді ліквідувала поліція безпеки. Tikrumoje — така сама чужомовна форма, як і esmėje: jis esmėje (= iš esmės) був доброю людиною (Skardžius 1998: 304).

Місцевий відмінок не слід уживати як прийменник чи післяйменник для позначення проміжку часу. Також розглядалося вживання місцевого відмінка часу, виправлялися випадки його неправильного вживання: вона за час свого короткого життя у Вільнюсі (=вона, коротко проживаючи у Вільнюсі) багато чого зробила (Jablonskis 1911b: 2); це все можна усунути протягом кількох годин (=за кілька годин) (Jablonskis 1926b); протягом двох тижнів (=за два тижні) (Jablonskis 1928a: 3); кабінет буде сформовано протягом цього тижня (=цього тижня, цього тижня) (Jablonskis 1930: 31, 33); нотатки зроблено протягом десяти років (=за десять років) (вплив російської мови) (Meškauskas 1931c: 351); просить сплатити все протягом трьох днів (=за три дні) (Kalbos kertelė 1933a: 3); протягом трьох тижнів, місяців (=за три тижні, місяці) (Jurkynas 1938: 19); вітається протягом урочистостей (=під час урочистостей, на урочистостях, у час урочистостей) (Kruopas 1939: 124); протягом трьох тижнів (=за три тижні) ще багато чого може статися (Skardžius 1998: 344); з часом і простий люд навчився литовської вимови (=з часом) (наше мовлення не виправдовує цього вислову, тому його не слід уживати) (Skardžius 1935d: 173).

У «Відлунні» писали, що обставина часу виражається не місцевим, а орудним відмінком. Спираючись на виправлення Й. Яблонскіса та П. Скарджюса, речення tame laike jau

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

тут люди вже жили; під час війни ми не мали хліба виправляються так: у той час уже тут жили люди; під час війни ми не мали хліба; речення «кабінет буде сформовано протягом цього тижня»; «протягом трьох тижнів» виправляються на «кабінет буде сформовано цього тижня»; «цього тижня»; «за три тижні» (Horodničūtė 1938c: 3). Laiko bėgyje, laikotarpyje також наводяться як випадки, що потребують виправлення, у «Мовному пораднику».

ВИСНОВКИ

1. Огляд ранніх виправлень відмінкових форм дає змогу підсумувати, що мотивації виправлень дуже бракувало, а якщо її й наводили, то здебільшого узагальнювали як вплив російської, польської та німецької мов. Деякі автори пояснюють впливом чужих мов майже всі виправлення, не зважаючи на внутрішні закономірності мови. Аргументи виразно проступають лише в дискусіях. У ході дискусій з’являються інші, цікавіші мотиви виправлень, активно висловлюються думки та погляди на мовні питання.

2. Виправлення часто мотивують цитуванням речення іншого автора, без застережень подаючи його як приклад правильної мови. Інакше кажучи, речення, запропоноване іншим автором, і є мотивацією виправлення. У таких випадках багато важить авторитет автора, на якого спираються. Та сама традиція виправлень часто проходить крізь праці чи статті кількох авторів.

3. Йонас Яблонскіс часто не пояснював своїх виправлень, оскільки прагнув навести більше прикладів і заощадити місце та час. Можна стверджувати, що, виправляючи, він найбільше спирався на діалектні дані, фольклор, збірки пісень і граматики. Усіма своїми виправленнями, твердженнями й аргументами Й. Яблонскіс прагнув правильності, системності та послідовності мови.

4. Виправлення називного відмінка на родовий частини є одним із найпослідовніших. Під час виправлень найчастіше спиралися на діалектні дані й норми, встановлені граматиками, зважаючи на контекст і традицію вживання. Виправляли нелитовські, запозичені або чужі литовській мові форми.

5. Найчастіше виправлялися й викликали багато запитань випадки вживання родового відмінка, пов’язані з властивим литовській мові вираженням цілого та частини. Головна мотивація виправлень — традиція виправлень, що склалася від часів Й. Яблонскіса, вплив інших мов; виправляючи, зважають на зміст висловлювання.

6. Багато виправлень давального відмінка довго обговорювалися, було висловлено чимало різних думок. Найпослідовніше виправляли давальний відмінок, неправильно вжива-

KALBOS KULTŪRA | 84

його розглядають як відмінок об’єкта. Основна мотивація цього виправлення — вплив інших мов, російської або німецької, а також діалектні дані. Через вплив інших мов помилковим вважається вживання дієслова tikėti з давальним відмінком.

7. Узагальнивши всі виправлення знахідного відмінка, міркування та думки різних авторів, можна стверджувати, що коливалося вживання знахідного відмінка з дієсловами звертання. Найпоширеніша мотивація виправлення знахідного відмінка — традиція вживання й виправлення, що склалася від часів Й. Яблонскіса; значний вплив має рідний діалект, жива мова. Багато виправлень обґрунтовуються впливом чужих мов.

8. Найпоширеніша мотивація виправлення орудного відмінка — вплив інших мов (російської, польської, німецької). Деякі виправлення, полемізуючи з іншими авторами, Й. Яблонскіс обґрунтовував діалектними даними. Пізніші мовознавці зважали на контекст, рідше — на внутрішні закономірності литовської мови. Узагальнена мотивація виправлень дає змогу зробити висновок, що найважливіший критерій — чистота мови.

9. Основна мотивація виправлення помилок у місцевому відмінку — вплив інших мов, найчастіше російської. В окремих випадках спиралися також на внутрішні закономірності мови. Порівняно з іншими відмінками, виправляючи помилки в місцевому відмінку, найменше покладалися на мовне чуття та суб’єктивні аргументи. Хоча траплялися коливання, виправлення місцевого відмінка майже не змінювалися.

ЛІТЕРАТУРА Й ДЖЕРЕЛА

Ambrazas V. 1990: Kaip kreiptis? Kaip vadinti? – Gimtoji kalba, 4, p. 9–11.

Balčikonis J. 1935: Recenzijos. – Gimtoji kalba, sąs. 3, p. 45–48.

Balčikonis J. 1935a: Recenzija. – Gimtoji kalba, sąs. 11, p. 174

Balčikonis J. 1938: Kalbos reikalu. Susirinko posėdžio. – Naujoji romuva, Nr. 12, p. 297.

Balčikonis J. 1978: Rinktiniai raštai, t. 1, Vilnius: Mokslas.

Baranauskas J. 1896: Kalbomokslis lietuviškos kalbos (Mokslas lietuviškos kalbos).

Barzdukas S. 1938: Recenzijos. – Gimtoji kalba, sąs. 4, p. 60–64.

Barzdukas S. 1940: Vėl po vidurinę mokyklą pasidairius. – Gimtoji kalba, sąs. 2, p. 21–25.

Būga K. 1914: Kalbos mažmožiai. – Vairas, Nr. 11, p. 18–19.

Dambrauskas L. 1936: Taisymai. – Gimtoji kalba, sąs. 7, p. 111–112.

Dambrauskas L. 1937: Recenzijos. – Gimtoji kalba, sąs. 4, p. 68–69.

Horodničiūtė E. 1938a: Lietuvių kalbos skiltis. – Aidas (Vilnius), Nr. 5, gegužės 13, p. 3.

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

Horodničiūtė E. 1938c: Lietuvių kalbos skiltis. – Aidas (Vilnius), Nr. 9, gegužės 26, p. 3.

Horodničiūtė E. 1938b: Lietuvių kalbos skiltis. – Aidas (Vilnius), Nr. 7, gegužės 20, p. 3.

Jablonskis J. 1893: Medega sintaksjui. – Varpas, Nr. 10, p. 148–151.

Jablonskis J. 1901: Lietuviškos kalbos gramatika, Tilžė.

Jablonskis J. 1911a: Kalbos dalykai (Šių dienų rašomosios kalbos reikalams). – Viltis, Nr. 126, p. 1–3.

Jablonskis J. 1911b: Kalbos dalykai (Šis tas iš linksnių ir prielinksnių mokslo). – Viltis, Nr. 147, p. 2–3.

Jablonskis J. 1912a: Rašomosios kalbos dalykai. – Viltis, Nr. 55, p. 2–3.

Jablonskis J. 1912b: Rašomosios kalbos dalykai. – Viltis, Nr. 108, p. 2.

Jablonskis J. 1912c: Kalbos dalykai. – Viltis, Nr. 3, p. 1–3.

Jablonskis J. 1912d: „Rašomosios kalbos dalykų“ kritikui. Laiškas p. Druskui. – Viltis, Nr. 132, p. 2–3.

Jablonskis J. 1914: Kalbos dalykai. – Viltis, Nr. 7, p. 4.

Jablonskis J. 1914a: Kalbos dalykai. – Lietuvos žinios, Nr. 12, sausio 16, p. 2–3.

Jablonskis J. 1914b: Šių dienų rašomosios kalbos reikalai. – Viltis, Nr. 86, balandžio 23, p. 2–3.

Jablonskis J. 1914c: Kalbos dalykai. – Viltis, Nr. 9, sausio 12, p. 4.

Jablonskis J. 1917: Recenzija. – Santara, Nr. 22, p. 2.

Jablonskis J. 1919: Kritika ir bibliografija. – Švietimo darbas, Nr. 2–3, p. 7–8.

Jablonskis J. 1920: Kalbos dalykai. – Švietimo darbas, Nr. 4, p. 21–27.

Jablonskis J. 1921: Kritika ir bibliografija. – Švietimo darbas, Nr. 11–12, p. 121–150.

Jablonskis J. 1925a: Kalba ir literatūra. – Švietimo darbas, Nr. 11, p. 1208–1217.

Jablonskis J. 1925b: Keli kalbos dalykai. – Lietuvos žinios, Nr. 104, p. 186.

Jablonskis J. 1925c: Dėdės Tomo trobelė. Karklio vertimo recenzija. – Švietimo darbas, Nr. 1, p. 54–57.

Jablonskis J. 1925d: Keli kalbos dalykai. – Lietuvos žinios, Nr. 104, p. 4.

Jablonskis J. 1926a: Literatūros dalyko kalba. – Lietuva, Nr. 45, p. 2–3.

Jablonskis J. 1926b: Kalba ir literatūra. – Švietimo darbas, Nr. 1, p. 46–55.

Jablonskis J. 1926c: Spaudiniai. – Lietuva, Nr. 113, p. 2–8.

Jablonskis J. 1926d: Kritika ir bibliografija. – Švietimo darbas, Nr. 2, p. 158–159.

Jablonskis J. 1926e: Laikraščio kalbos dalykai. – Lietuvis, Nr. 26, p. 12–13.

KALBOS KULTŪRA | 84

Jablonskis J. 1926f: Literatūros dalykų kalba. – Švietimo darbas, Nr. 6, p. 741–746.

Jablonskis J. 1926g: Literatūros dalykų kalba. – Švietimo darbas, Nr. 4, p. 401–407.

Jablonskis J. 1926h: Mūsų laikraščių kalbos dalykai. – Lietuva, Nr. 200.

Jablonskis J. 1927: Ir vėl laikraštinės kalbos dalykai. – Lietuva, Nr. 246, p. 3–4.

Jablonskis J. 1928: Linksniai ir prielinksniai: jų vartojimas mūsų kalboje, Kaunas: Sakalas.

Jablonskis J. 1928a: Įvairūs mūsų žodynėlio dalykai. – Lietuvos aidas, Nr. 215, spalio 22, p. 2–3.

Jablonskis J. 1928b: Įvairūs mūsų žodynėlio dalykai. – Lietuvos aidas, Nr. 221, spalio 29, p. 2–4.

Jablonskis J. 1930: Laikraštinės kalbos dalykai. – Kalba, sąs. 1, p. 31–36.

Jakštas A. (Druskius) 1912: Rašomosios kalbos dalykai. – Draugija, Nr. 68, p. 284–287.

Jakštas A. 1933: Pasisveikinimai. – Gimtoji kalba, sąs. 1, p. 2–3.

Jurkynas M. 1938: Dėl mūsų raštinės kalbos. – Gimtoji kalba, sąs. 1, p. 19–23.

Juška A. 1938: Recenzijos. – Gimtoji kalba, sąs. 2, p. 29–31.

Kalbininkų rungtynės, 1928: Lietuva, Nr. 23, sausio 28, p. 6.

Kalbos kertelė, 1933: Kalbos kertelė. – Panevėžio balsas, Nr. 14, balandžio 2, p. 3.

Kalbos kertelė, 1933a: Kalbos kertelė. – Panevėžio balsas, Nr. 23, birželio 4, p. 3.

Kalbos kertelė, 1933b: Kalbos kertelė. – Panevėžio balsas, Nr. 24, birželio 11, p. 3.

Kalbos patarėjas, 1939: Lietuvių kalbos draugija, Kaunas: Šviesa.

Kruopas J. 1939: Vietininko vartojimas. – Gimtoji kalba, sąs. 8, p. 122–125.

Kruopas J. 1951: Atstovauti kam ar ką? – Tarybinė mokykla, Nr. 11, p. 31.

Kruopas J. 1998: Rinktiniai raštai. Sudarytojas Stasys Keinys, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Kulbokas V. 1968: Mūsų spaudos kalba. – Gimtoji kalba, Nr. 1–2, p. 19–21.

Labokas J. 1933: Apžvalga. – Gimtoji kalba, sąs. 4, p. 63.

Lengvinas A. 1938: Užsienio lietuvių spaudos kalba. – Gimtoji kalba, sąs. 1, p. 3–7.

Meškauskas P. 1931: Laikraštinės kalbos trūkumai. – Vairas, Nr. 6, p. 231–237.

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

Meškauskas P. 1931a: Laikraštinės kalbos trūkumai. – Vairas, Nr. 7–8, p. 390–397.

Meškauskas P. 1931b: Laikraštinės kalbos trūkumai. – Vairas, Nr. 9, p. 58–67.

Meškauskas P. 1931c: Laikraštinės kalbos trūkumai. – Vairas, Nr. 11, p. 345–354.

Meškauskas P. 1932: Laikraštinės kalbos trūkumai. – Vairas, Nr. 1, p. 66–69.

Meškauskas P. 1932a: Laikraštinės kalbos trūkumai. – Vairas, Nr. 4, p. 505–510.

Meškauskas P. 1932b: Laikraštinės kalbos trūkumai. – Vairas, Nr. 3, 350–358.

Meškauskas P. 1932c: Laikraštinės kalbos trūkumai. – Vairas, Nr. 5, p. 70–74.

Meškauskas P. 1932d: Laikraštinės kalbos trūkumai. Atsakymas E. Viskantai ir keli paaiškinimai. – Vairas, Nr. 7–8, p. 358–363.

Mur ka J. 1917: Recenzijos. – Laisvoji Lietuvos mokykla (Petrapilis), Nr. 1, p. 14–15.

Piročkinas A. 1986: Jono Jablonskio taisymai, Kaunas: Šviesa.

Salys A. 1925: Dėl A. Vireliūno „Kalbos neaiškumų“. – Lietuvis, Nr. 10, kovo 6, p. 10–11.

Salys A. 1935: Mokykla ir kalbos jausmas. – Gimtoji kalba, sąs. 1–2, p. 7–10.

Salys A. 1937: Iš naujybinės kalbos praktikos. – Gimtoji kalba, sąs. 8, p. 134–137.

Salys A. 1938a: Dėl vardo kilmininko ir vardininko. – Lietuvos aidas, Nr. 167, balandžio 13, p. 4.

Salys A. 1938b: Ne daugumoje, bet daugumas pritarė. – Lietuvos aidas, Nr. 106, kovo 9, p. 4.

Salys A. 1938c: Vadovauti, atstovauti kam, o ne ką. – Lietuvos aidas, Nr. 193, gegužės 2, p. 4.

Salys A. 1938d: Laba diena, ne labą dieną. – Lietuvos aidas, Nr. 470, spalio 17, p. 3.

Salys A. 1979: Raštai. T. 1. Bendrinė kalba, Roma.

Skardžius P. 1999: Rinktiniai raštai. T. 5. Akcentologija, bendrinės kalbos kultūra, publicistika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Skardžius P. 1930: Dėl mūsų kritikų nuomonės apie kalbos dalykus. – Kalba, sąs. 2, p. 84–93.

Skardžius P. 1935a: Bendrinė kalba ir jos rūšys. – Gimtoji kalba, sąs. 1–2, p. 3–7.

KALBOS KULTŪRA | 84

Skardžius P. 1935b: Klausimų kraitelė. – Gimtoji kalba, sąs. 10, p. 173.

Skardžius P. 1935c: Apžvalga (dėl E. Viskantos „Putino kalbos kritikos šešėly“). – Gimtoji kalba, sąs. 8, p. 124–126.

Skardžius P. 1935d: Taisymai. – Gimtoji kalba, sąs. 10, p. 171–173.

Skardžius P. 1936: Klausimų kraitelė. – Gimtoji kalba, sąs. 1–2, p. 13–17.

Skardžius P. 1936a: Taisymai. – Gimtoji kalba, sąs. 6, p. 92–93.

Skardžius P. 1937: Recenzijos. Prošvaistė. – Gimtoji kalba, sąs. 9, p. 158–160.

Skardžius P. 1939: Klausimų kraitelė. – Gimtoji kalba, sąs. 1, p. 9.

Skardžius P. 1997: Rinktiniai raštai. T. 2. Bendrinės kalbos dalykai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Skardžius P. 1998: Rinktiniai raštai. T. 3. Bendrinės kalbos dalykai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Stonys M. 1940: Modernybės mūsų spaudos kalboje. – Gimtoji kalba, sąs. 4, p. 58–59.

Šukys J. 1995: Kaip geriau: ponas direktoriau ar pone direktoriau? – Gimtoji kalba, Nr. 8–9, p. 13.

Švietimo darbas, 1920: Kritika ir bibliografija, Nr. 8–9, p. 62–76.

Talmantas J. 1933: Klausimų kraitelė. – Gimtoji kalba, sąs. 3, p. 39–43.

Talmantas J. 1934: Klausimų kraitelė. – Gimtoji kalba, sąs. 7–10, p. 118–120.

Vireliūnas A. 1923: Kritika ir bibliografija. – Švietimo darbas, Nr. 6–7, p. 486–488.

Vireliūnas A. 1925: Kalbos neaiškumai. – Lietuvis, Nr. 7, vasario 13, p. 13.

Vireliūnas A. 1925a: Kalbos neaiškumai. Atsakymas Saliui. – Lietuvis, Nr. 14, balandžio 3, p. 13.

Viskanta E. 1935: Kalbos dalykai. Putino kalbos kritikos šešėly. – Vairas, Nr. 7–8, p. 366–371.

Žemaičių ir Lietuvos apžvalga, 1890, Nr. 2.

Отримано 2011 11 30

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

СЛІДАМИ ЙОНАСА ЯБЛОНСКІСА: ПОМИЛКИ У ВЖИВАННІ ВІДМІНКІВ І МОТИВИ ЇХ ВИПРАВЛЕННЯ

Підсумок

Починаючи з Йонаса Яблонскіса, систематичність і спроби зміцнити норму литовської мови стали послідовнішими. На початку 20^th століття на норму значно вплинули мовознавці, які працювали в журналі Gimtoji kalba, зокрема Скардіюс, Саліс, Йонікас, Талмантас, а пізніше — Балчиконіс і Дамбраунас (Дамбраускас). Із середини 20^th століття спроби встановити норму стали значно менш індивідуалістичними й більш організованими; автори журналу Gimtoji kalba брали участь у жвавих дискусіях з низки питань, пов’язаних із теорією культури мови, а також із багатьма її практичними аспектами, уживанням мови та встановленням норми в стандартизованій мові. У різних газетах і журналах почали публікувати статті з практичних питань мови, зокрема й дискусійні теми. У статтях розглядалися граматичні відмінки та їх уживання, зокрема помилки, виявлені в реальному мовленні того часу.

У цій статті подано огляд перших кроків у виправленні відмінкових форм, спроб мовознавців міжвоєнного періоду виправити вживання відмінків, причин таких виправлень, наведених Й. Яблонскісом і мовознавцями журналу Gimtoji kalba, а також деяких пізніших відгуків. Огляд ранніх виправлень уживання відмінків можна підсумувати так: причини таких виправлень не завжди викладалися досить докладно й обґрунтовано; найчастіше посилалися на вплив російської, польської та німецької мов. Деякі автори називали вплив іноземних мов головною причиною всіх виправлень, не посилаючись на закони мови. Помітна схильність запозичувати обґрунтування в інших авторів. Аргументовані причини наводяться лише в розділі дискусії. У перебігу дискусій з’являлися й інші, виразніші причини; активно висловлювалися різні думки та нові підходи до мови. Яблонскіс утримувався від коментарів і намагався навести більше прикладів, заощадити місце й час. Дуже часто пояснення переважно складалося з речення, процитованого з іншого автора й поданого як приклад стандартної мови. Обговорення його правильності не виявлено. Іншими словами, приводом для наведення цього речення було те, що воно належало іншому авторові. У багатьох випадках переважно покладалися на ім’я автора. У працях кількох авторів часто простежується та сама традиція виправлень. Яблонскіс, імовірно, спирався на діалектні дані, фольклор, збірки пісень і граматики. У всіх своїх виправленнях Яблонскіс прагнув до правильності, системності й послідовності мови. Його про-

KALBOS KULTŪRA | 84

позиція замінити називний відмінок партитивним родовим (Genitivus partitivus) була однією з найпослідовніших. Виправляючи форми, найчастіше посилалися на діалектні дані й мовні норми, встановлені граматиками; однак важливими були також контекст і традиція вживання. Родовий відмінок був одним із найпалкіше обговорюваних і найчастіше виправлюваних; імовірно, це пояснювалося тим, що відношення цілого й частини, яке литовською мовою часто виражається родовим відмінком, трапляється нерідко. Численні виправлення давального відмінка стали результатом тривалих дискусій і розмаїття думок. Найпослідовніше виправляли помилкове вживання давального відмінка для позначення об’єкта. Огляд усіх виправлень знахідного відмінка, коментарів та ідей різних авторів дав підстави зробити висновок, що вживання родового відмінка з дієсловами звертання було несталим. Дані, зібрані з праць різних авторів, дали підстави зробити висновок, що найчастішою причиною виправлення орудного відмінка є вплив інших мов (російської, польської, німецької). У дискусіях з іншими авторами Яблонскіс використовував діалектні дані. Пізніші мовознавці частіше посилалися на контекст, а на закони литовської мови — дуже рідко. Під час виправлення місцевого відмінка мовна інтуїція мовознавця, схоже, була найменш надійним орієнтиром; наводилося більше аргументів. Попри те, що вживання було досить несталим, виправлення місцевого відмінка загалом залишалися стабільними.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: називний відмінок, родовий відмінок, давальний відмінок, знахідний відмінок, орудний відмінок, місцевий відмінок, кодифікація.

IRENA SMETONIENĖ

BRIGITA DAMBRAUSKAITĖ

Вільнюський університет

вул. Університетська, 3, LT-01513 Вільнюс

[email protected]

brigit [email protected]

I. SMETONIENĖ, B. DAMBRAUSKAITĖ. Jono Jablonskio pėdomis: linksnių klaidos ir taisymo motyvai

СЛІДАМИ ЙОНА ЙАБЛОНСКІСА: ПОМИЛКИ У ВІДМІНКАХ ТА МОТИВИ ВИПРАВЛЕНЬ

ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ

НАЗИВНИЙ ВІДМІНОК

РОДОВИЙ ВІДМІНОК

ДАТИВ

ЗНАХІДНИЙ ВІДМІНОК

ОРУДНИЙ ВІДМІНОК

МІСЦЕВИЙ ВІДМІНОК

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА Й ДЖЕРЕЛА

СЛІДАМИ ЙОНАСА ЯБЛОНСКІСА: ПОМИЛКИ У ВЖИВАННІ ВІДМІНКІВ І МОТИВИ ЇХ ВИПРАВЛЕННЯ

Підсумок

Document details