ВІЛІЯ САКАЛАУСКЕНЕ

Інститут литовської мови

Ідентифікатор ORCID: https://orcid.org/0000-0002-0487-7710

НАПРЯМИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ: етнолінгвістика, лексикографія, лексикологія.

DOI: https://doi.org/10.35321/bkalba.2024.97.06

ДІАЛЕКТНИЙ СЛОВНИК ЯК ТЕКСТ КУЛЬТУРИ: МОВНИЙ І КУЛЬТУРНИЙ ОБРАЗ ПШЕНИЦІ

КЛЮЧОВІ СЛОВА: пшениця, мовна картина світу, етнолінгвістика, діалектний словник, дефініція, фразеологізм, паремія.

АНОТАЦІЯ

Велика кількість діалектних і фольклорних прикладів, а також значень у діалектних словниках спонукає звертатися до цих словників. З тих самих причин важливого значення для діалектних словників набувають автентичні тексти. У статті аналізується мовний і культурний образ пшениці — однієї з чотирьох найважливіших зернових культур, які використовують литовці, — який розкривають дані діалектних словників, великого Литовського словника та інших литовських лексикографічних джерел. Слово kvietys відоме й уживається в усіх діалектах литовської мови. У дослідженні увагу зосереджено на зв’язку пшениці з буттям людини та народною культурою, на цінностях, які вона дає людині, і на оцінюванні пшениці порівняно з іншими зерновими культурами. Кількість даних лексикографічних джерел про kvietį дає змогу аналізувати культурний образ цієї рослини, спираючись на методологію, розроблену Люблінською етнолінгвістичною школою. Звертається увага на те, що діалектні словники надають значно обмеженіший матеріал, ніж фольклорні наративи. Однак, спираючись на останні, у словниковому матеріалі можна знайти достатньо етнолінгвістичної інформації про мовно-культурний образ рослин.

АНОТАЦІЯ

Значна кількість діалектних і фольклорних прикладів та визначень у діалектних словниках спонукає покладатися на ці словники. З тієї самої причини автентичні тексти мають для діалектних словників важливе значення. У статті досліджується мовний і культурний образ пшениці — однієї з чотирьох основних зернових культур Литви, — окреслений даними з великого «Словника литовської мови» та інших джерел литовської лексикографії. Слово пшениця відоме й уживається в усіх діалектах литовської мови. У дослідженні

VILIJA SAKALAUSKIENĖ. Tarminis žodynas kaip kultūros tekstas: kalbinis ir kultūrinis kviečio paveikslas

115

увагу зосереджено на зв’язку пшениці з людським буттям і народною культурою, цінностях, які вона дає людині, а також на тому, як пшеницю оцінюють порівняно з іншими зерновими культурами. Обсяг даних про пшеницю у лексикографічних джерелах дає змогу аналізувати культурний образ цієї рослини, спираючись на методологію, розроблену Люблінською етнолінгвістичною школою. Звертається увага на те, що діалектні словники містять значно обмеженіший матеріал, ніж фольклорні оповіді. Однак останні дають підстави вважати, що словниковий матеріал може бути достатнім джерелом етнолінгвістичної інформації про мовний образ рослин.

ВСТУП

Литовські лексикографічні джерела мають велике значення для реконструкції картини світу¹, оскільки більшість із них чудово розкриває архаїчну литовську культуру, а їхнє призначення укладачі передусім убачають у документуванні, збереженні та оприлюдненні найважливіших проявів цієї культури. Поряд з іншими словниками литовської мови останнім часом активно видаються діалектні словники, укладені на основі різноманітних джерел питомої литовської культури; їх можна вважати культурними, тобто створеними на основі культури, словниками (Rutkovska 2021: 152).

Спеціальних литовських діалектних словників, які відображали б мовнокультурний аспект діалекту чи говірки, поки що не укладено. Однак вони є чудовим джерелом даних для дослідження мовної² картини світу. Важлива цінність діалектних словників — ілюстративні речення, записані з живого мовлення та фольклору, які фіксують життя людей певного періоду: подробиці повсякденного побуту й свят, зміни настроїв і думок, своєрідне бачення та оцінювання світу.

Діалектні словники стають у пригоді під час лексико-семантичних досліджень, що ґрунтуються на методології розкриття мовної картини світу, розробленій Люблінською етнолінгвістичною школою. У статті виходять із припущення, що діалектний словник є текстом певного жанру, який розкриває культурний контекст функціонування слова.

Під час етнолінгвістичного аналізу даних литовських діалектних словників ураховуються всі відомості, наведені у словниковій статті: дефініції, колокації, цитати, що ілюструють оточення заголовного слова, синоніми, антоніми, деривати, фразеологізми, паремії тощо. Отже, мовна картина світу

¹ У дослідженнях картини світу важлива роль належить лексикографії. Словники виконують функцію, що поєднує лексичні й семантичні компоненти мовної картини світу.

² Аналіз діалектних лексикографічних джерел дає змогу з’ясувати, скільки слів у мовній картині світу пов’язано з описуваним концептом (P a p a u r ė l y t ė - K l o v i e n ė 2007: 41).

116

BENDRINĖ KALBA | 97

Для дослідження образу було використано всі дані мікроструктури словників. Особливо важливо наголосити, що так звані текстові дані (фразеологізми, паремії, порівняння) у литовських лексикографічних джерелах подаються після ілюстративних речень і відповідно позначаються: фразеологізми — після знака ♦ (ромба), а паремії та порівняння — після знака ∧ (дашка). Ілюстративні речення із заголовним словом, узяті з фольклору, можуть належати до різних жанрів: паремії, загадки, порівняння, замовляння, повір’я, пісні, казки тощо.

У статті увагу зосереджено на зв’язку між буттям людини та культурою³ крізь концепт ПШЕНИЦІ⁴. Мета дослідження — реконструювати мовно-культурний образ пшениці в литовській мові на основі литовських діалектних лексикографічних джерел. Реконструкцію здійснено за допомогою когнітивної дефініції, основна мета якої, за словами Є. Бартмінського, — показати, як представники мовних і культурних спільнот сприймають певні об’єкти та явища світу, тобто які знання про світ, його категоризацію та оцінювання закладені в мові, якою послуговується певна спільнота (Bartmiński 1988: 169; цит. за Niebrzegowska–Bartmińska 2020: 48). Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання: 1) оглянути назви пшениці та її частин у литовських лексикографічних джерелах; 2) розглянути цінності, які пшениця дає людині (використання в побуті, господарстві, народній медицині), а також оцінювання пшениці порівняно з іншими зерновими (звичаї, обряди, повір’я, пов’язані з пшеницею); 3) об’єднати у цілісну систему (семантичні категорії, названі фасетами) фрагменти концепту пшениці, виявлені в литовських діалектних лексикографічних джерелах; 4) сформулювати когнітивну дефініцію концепту пшениці.

Емпіричну основу дослідження становлять дані рукопису «Словника занавицьких говірок» (ZanŽ), «Словника говірки Казлу-Руди» (KzRŽ), «Словника говірки Юрбаркаса» (JrbŽ), «Словника говірки Дівенішкес» (DvŽ), «Словника купишкенців» (KpŽ), «Словника говірки Відішкес» (VdŠŽ), «Словника говірки Зієтели» (ZtŽ), «Словника говірок північно-східних дунінінків» (DünŽ), «Словника кретингського діалекту» (KrtnŽ), «Словника північно-західних жемайтських говірок» (ŠVakŽŽ), «Словника дрискінінкського діалекту» (DrskŽ), «Словника говірок південних південних аукштайтів» (PPAŽ), «Словника говірки Калтаненай» (KltŽ). Ключем до системного дослідження є «Словник литовської мови» (LKŽₑ), що поєднує дані в єдине ціле й заповнює прогалини в діалектних словниках.

³В останнє десятиліття XX століття ідея дослідження мови в культурному контексті знову набула особливої актуальності й надалі розвивається (докладніше див. Bartmiński 2020: 25).

⁴Мовний і культурний образ фрагмента дійсності, об’єкта (або явища) — його уявлення — називають концептом; його зміст охоплює не лише знання пізнавального, а й емоційного та прагматичного характеру, здобуті з індивідуального й суспільного досвіду (Bartmiński, Chlebda 2013: 71).

VILIJA SAKALAUSKIENĖ. Tarminis žodynas kaip kultūros tekstas: kalbinis ir kultūrinis kviečio paveikslas

117

ланкою в ланцюгу словникових даних. У дослідженні використано дані «Словника синонімів» (SŽ_e) та «Словника антонімів» (AŽ_e), пов’язані з лексемою kvietys. Крім того, до досліджуваного матеріалу входять фразеологія, паремії, деривати, синоніми й антоніми, зафіксовані в лексикографічних джерелах литовської мови. Тому, окрім згаданих праць, залучено також дані «Словника фразеологізмів» (FŽ_e) та «Словника литовських порівнянь» (LKPŽ_e). Для розширення корпусу емпіричних даних іноді цитуються також матеріали, зібрані в картотеках «Доповнень до Словника литовської мови» (LKŽ_ePK) та «Діалектів Словника литовської мови» (LKŽ_eTK). Матеріал деяких згаданих діалектних словників зафіксовано ще наприкінці XIX століття, інших — у середині XX століття, а ще інших — наприкінці XX та в першому десятилітті XXI століття.

Для аналізу матеріалу діалектних словників застосовано інтерпретаційний, описовий, семантичного аналізу та когнітивної дефініції методи. Останній дає змогу виявити загальне сприйняття світу й покликаний підкреслити всі позитивні властивості об’єкта, актуальні з погляду культури. Ці властивості встановлюються шляхом аналізу мовних і текстових даних (паремій, фразеологізмів тощо), а також екстралінгвістичних даних (описів повір’їв і звичаїв).

1. ПШЕНИЦЯ ЯК ЗАГОЛОВНЕ СЛОВО В ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ СТАТТЯХ

У більшій частині світу пшениця є найважливішою хлібною зерновою культурою. Історики зазначають, що пшениця належить до найдавніших сільськогосподарських рослин. У Литві вирощують озиму та яру м’яку пшеницю (Triticum aestivum), проте розкопки городищ I–XIII століть (Апуоле, Габрієлішкес, Велуона) свідчать, що, крім м’якої (також званої звичайною) пшениці, були поширені й двозернянка, щільноколоса пшениця та спельта. До початку XX століття пшеницю сіяли переважно на поміщицьких полях. За словами етнологині Пране Дундулиєне, серед зернових культур найважливішими були жито, за ним — ячмінь, гречка та пшениця (Dundulienė 1982: 163).

Слово kvietys / kviečiai, якому в різних словниках відповідає одне значення — «вид зернової культури», та підзначення — «зерно цієї культури», уживається в литовській мові з XVI століття й зафіксоване в перших писемних пам’ятках (постилі Миколая Даукші, Біблії Йонаса Бреткуна, Біблії Самуеля Богуслава Хилінського, словнику Костянтина Ширвида). У багатьох литовських діалектних словниках цю зернову культуру визначено як рослину родини злакових (DvŽ I 330) або мятликових (VdŽ 337), хлібну (LKŽ_e), зернову культуру, стебло якої — соломина, коло-

118

BENDRINĖ KALBA | 97

колос — складний колос, плоди — жовтуваті або коричнюваті зерна, з борошна яких печуть пиріг (LKŽₑ, ZanŽ I 828, KzRŽ I 414, JrbŽ, KpŽ II 554, PPAŽ I 545, KltŽ 133, ŠVakŽŽ I 361).

У діалектних словниках іноді окрему форму множини kviečiai подають як заголовне слово, надаючи їй значення «поле цієї зернової культури»: Radom mes šitą mažiukę kviečiuos (відповідь на запитання, звідки з’являються діти) (KzRŽ I 414), або поряд з одниною kvietys наводять окреме значення «поле, засіяне цією культурою»: Labai daug žolės buvo, teip apaugę kviečiai buvo (VdšŽ 337). У словнику Зієтельської говірки, однієї з найархаїчніших південно-східних литовських говірок, заголовним словом подано Zietelos šnektos žodyne kviečias, kviečis (ZtŽ 337).

У словниках жмудських говірок пшеницею називають лише яру пшеницю, тоді як озиму жмудці називають pūrais: Žieminiai kviečiai yra vardu pūrai (ŠVakŽŽ II 109); Pūrų duona – irstanti (LKŽₑ, Šts); Vasariniai kviečiai, o žieminiai pūrai buvo (LKŽₑ, Rnv); Pūrai y[ra] raudons tas grūds (ŠVakŽŽ II 109); Pūrai stambesni y[ra], kvietys y[ra] smulkesnis (ŠVakŽŽ II 109); A pūrai y[ra] rudenį sėjams (ŠVakŽŽ II 109); Visų pirma rugius, paskiau pūrus [kūlė] (ŠVakŽŽ II 109); Mes kažną metą sėjom pūrų (KrtnŽ 326). Різновиди pūrai — пухкі⁵ білі оксамитові (Triticum turgidum album velutinum), pūrai всепоширені (що ростуть усюди, звичайні) золотисті (золотого кольору) (Triticum vulgare aureum), pūrai перисті (Triticum pinnatum).

У деяких словниках жмудських говірок kvietys (DūnŽ 503) і pūras (DūnŽ 525) наведено наприкінці словника, у покажчику. Зазвичай у диференційних словниках (до яких належить і DūnŽ) основний принцип добору слів — зіставлення з відповідниками літературної мови. Тому замість дефініції зазначають kaip bk⁶.

Вирощують ярі й озимі сорти пшениці. Дані діалектних словників свідчать, що озима пшениця краща за озиме жито та яру пшеницю, тому в деяких місцевостях її сіяли більше: Žieminiu kviečiu daug sėdavom, daugiau neg rugių (LKŽₑ, Skp); Kai padera žieminiai kviečiai, tai nepalyginsi su vasariniais (LKŽₑ, An); Žieminiai kviečiai yra lapingesni už žieminius rugius (LKŽₑ, Krišč); Kviečiai būdavo tokie žieminiai geltonieji, ne baltieji, irgi minkštūs (м’які), jagu tiktai vėjas, tai išbyra, iškulia juos (KpŽ II 554); Sėdavo kviečių žieminių ir vasarių (KpŽ II 554); Kviečiai žieminiai uždera ir grūdas didesnis kaip vasarinių (LKŽₑ, Ign).

⁵ Така назва може бути пов’язана з тим, що пшениця набухає (розбухає, збільшується), коли проростає.

⁶ Це означає, що слово має таке саме значення, як у літературній мові.

VILIJA SAKALAUSKIENĖ. Tarminis žodynas kaip kultūros tekstas: kalbinis ir kultūrinis kviečio paveikslas

119

Пшениця буває різних сортів, тому її оцінюють за певними ознаками й критеріями та відповідно називають по-різному. Наприклад, пшеницю, колоски якої мають остюки, називають akuočiais: Akuočiai kviečiai auga ir prastesnėj žemėj (LKŽₑ, Šd). Певний різновид пшениці з безостими колосками — beakuočiai kviečiai (LKŽₑ, Kl); він кращий і врожайніший. За висотою та розміром зерна розрізняють baltieji kviečiai (Triticum aestivum): Baltieji kviečiai geresni: šiaudai aukštesni (JrbŽ) — високорослу пшеницю, що достигає великими світло-жовтими або золотистими зернами; kietieji kviečiai — нижчу за білу пшеницю, з меншими, але твердішими зернами; колір зерна жовтий або коричневий, іноді навіть червонуватий. За часом сівби розрізняють vasaručiai kviečiai (LKŽₑ, K) — яру пшеницю, яку сіють навесні й збирають того самого року.

Матеріали діалектних словників свідчать, що яру пшеницю, яку сіють навесні, також називають kviečiukais, kvietukais, а приклади вживання повідомляють про її низьку врожайність: Kviečiukų pasėjo – vien dirsės, susimaliau, tai galvą pradėjo skaudėt nuo tų dirsių (KpŽ II 551); Kvietukai į dešimt metų vieną metą dera (ZanŽ I 828); Kvietukai sykiu su miežiais prieš (достигнуть) (LKŽₑ, Gs).

Пшениця, як і жито, ячмінь, овес і гречка, належить до хлібних злаків; згідно з дефініціями тлумачних словників литовської мови, це трава, інакше кажучи — трав’яниста рослина з нездерев’янілим стеблом.

2. ЧАСТИНИ ПШЕНИЦІ

Найважливіша частина пшениці — колос, що свідчить про врожайність цієї зернової культури. Розмір колосків вимірюють п’ядями: Озимі пшениці — колос завбільшки з п’ядь (LKŽₑ, Kl); великі й важкі колоски схиляються, не витримуючи ваги: Коли їхав полем, не міг проїхати — ламаються, хиляться колоски пшениці під ноги коневі (LKŽₑ, Plv); Житечко зеленіло, пшениця випускала колос (LKŽₑ, Vlž). Стадію достигання колосків, коли вони виходять із вузлів стебла, позначають дієсловами plaukėti, plaukti: Жито вже росить (цвіте), а пшениця ще тільки колоситься (LKŽₑ, Sn); Пшениця щойно почала колоситися (LKŽₑ, Pc); Пшениця вже у вузлі, скоро заколоситься (LKŽₑ, Ėr).

На свято Жоліне разом із травами та іншими зерновими освячують і пшеничні колоски; їх також використовують для плетіння декоративних обрядових букетів.

Стебло пшениці (соломина) також мало важливе значення й призначення в побуті та господарстві литовця; найчастіше це грубий корм і підстилка для худоби. У діалектних словниках зафіксовано синоніми до слів «стебло» / «соломина»: kvietienojas «стебло»; kviečiojys: Тут мало сіяли пшениці, піщаний ґрунт — де ти візьмеш пшеничної соломи на корм

120

BENDRINĖ KALBA | 97

(DrskŽ 180); kvietienis «соломина обмолоченої пшениці»: Неси пшеничну солому постелити худобі (LKŽₑ, Lš); Корова їла тільки ячмінну солому, пшеничну — ні (DūnŽ 164); Пшенична солома — мов найгірша (LKŽₑ, Trak); Біла пшениця краща: солома вища (JrbŽ); Може, пшеничну солому намочило дощем (VdšŽ 337); Пшенична солома годиться тільки на підстилку, вона м’яка, миші відразу її пошматують (KltŽ 133). Оскільки пшенична солома м’яка, низької якості й ламка, вона не годиться для покрівлі: Пшенична солома не годиться на покрівлю, ламка, висихає, розсипається (LKŽₑ, Klvr). Твердішою за житню є солома тритикале.

Зрізану пшеницю зв’язували у снопи, снопики, а ті ставили у копиці, «манделі» / «менделі», рики: Яру пшеницю ставили по дванадцять снопів (LKŽₑ PK, Prk); Манделіс — із пшениці та жита, рика — з ячменю й вівса (LKŽₑ, Všt); Рика — з пшениці, жита, а копа — із сіна (LKŽₑ, Vl).

Нині пшеничну солому використовують не лише на корм і підстилку для худоби, а й у виробництві паперу, картону та кошиків. Народні майстри використовують пшеничну солому як матеріал для творчості: плетуть з неї декоративні садки та капелюхи. Для плетіння спочатку нарізають пшеничну солому, не зовсім достиглу; крім того, використовують лише верхню частину соломини.

Коріння пшениці, як і інших зернових культур, не має жодної цінності й ніяк не оцінюється, тому словники не містять про нього даних.

3. ОЦІНЮВАННЯ ПШЕНИЦІ

Серед усіх зернових культур пшениця здавна є найпоширенішою цінною культурою. Це золото литовської землі. У культурі литовського народу пшениця є символом багатства, заможності, щасливого життя. Добре життя, високий соціальний статус характеризуються фразеологізмом квітуча пшениця: «У тебе за ним пшениця квітне» (FŽₑ). Порівняно з житом пшениця є символом свят, щастя, достатку.

Якість і кількість пшениці, її рясність, густота, буйність оцінюються порівняннями як болото, як ліс — «дуже густі», як мур — «буйні», як стіна: Пшениця — як болото, комар і дзьоба не встромив би (LKPŽₑ); Пшениця на всій площі хвилювалася, як ліс (LKŽₑ); Пшениця — як мур (ZanŽ II 221); Цього року пшениця — як мур (FŽₑ); Е, у діда пшениця стояла в полях муром (LKPŽₑ); Пшениця — як стіна (FŽₑ); Пшеницею жорна ламаються (LKŽₑ, Krsn).

Пшениця сильно пахне: Бачите, як пахне пшениця, аж задихнутися можна (KpŽ II 554). З виглядом пшениці порівнюють інші об’єкти: Гарні, як стигла пшениця (LKŽₑ, Vrb).

VILIJA SAKALAUSKIENĖ. Termin s žodynas kaip kultūros tekstas:

kalbinis ir kultūrinis kviečio paveikslas

121

Пшениця утворює колекції з іншими зерновими культурами. В ілюстративних реченнях словників пшениця часто згадується разом із житом, ячменем і вівсом, а іноді — з льоном, горохом тощо: Наш тато сіяв усього потроху: і жито сіяв, і пшеницю, і ячмінь, та й льон (ZanŽ I 828); В’яжуть жито, пшеницю, овес, ячмінь, а горох згрібають у купки (KpŽ II 554); Маємо корівку, трохи пшениці, жита — отак і живемо (ZtŽ 337).

Крім того, про високу оцінку пшениці свідчать і литовські календарні та аграрні звичаї. Снопи пшениці, жита, ячменю й вівса ставили в чотирьох кутках хати на Святвечір, щоб наступного року жнива були рясними й урожайними. У різдвяних побажаннях пшениця з’являється разом з іншими зерновими культурами, овочами й рослинами: колядники бажають господарям, щоб добре вродили пшениця, жито, овес, просо, капуста й горох.

Низькоякісну пшеницю називають похідними словами: kvietaičiai, kvietynai — «погана пшениця»: Ті kvietynai висохли, і половини зернини нема (LKŽₑ, Trgn); Усі ми посіяли абияк, без «зупаро» (суперфосфату), тому й виросли хирляві (виросли) kvietaičiai, pūraičiai (LKŽₑ, Šts).

Якісне й оцінне значення виражає прикметник kvietinis: Пшеничний хліб мені більше до вподоби (KzRŽ I 414); Пшеничне борошно добре, печу пироги, булочки, і для млинців воно добре (KltŽ 133); Пшенична крупа — то вже погано (JrbŽ).

Серед ілюстрацій у литовських лексикографічних джерелах трапляються також приклади з казок. Казковий матеріал показує, яку високу цінність людина надавала пшениці, якою незвичайною, чарівною річчю було пшеничне зерно: У кишках знайдеш срібний перстень і пшеничне зерно (DvŽ I 330); Покладеш те пшеничне зерно там, де тобі буде гарне місце (DvŽ I 330). Вірили, що пшеничне зерно може забезпечити заможне життя, адже з нього постане щось незвичайне, чарівне.

Для культури землеробів було характерне циклічне уявлення про час⁷, що відображало основу способу життя. Час жнив пшениці — kvieč(ia)pjūtė, kviečiapjūtis, kvietpjūtė — також був дуже важливим у житті землероба: Цього року жнива пшениці дощові (LKŽₑ, Ig); Якщо стоятиме гарна погода, тоді й почнуться жнива пшениці (ZanŽ I 828); Озиму пшеницю неодмінно треба вже скосити до дня святого Лаврентія (KpŽ II 554).

Пшениця протиставляється бур’янам (dirsemis, kūkalais, raugėmis, usnimis, іноді ромашкам, рудіагелям) і паразитичним грибам — kūlė-

⁷ У литовських календарних звичаях можна побачити як пережитки архаїчного місячного календаря, так і елементи аграрної магії, пов’язані з циклами сезонних робіт, що сформувалися пізніше. Це, мабуть, найважливіша частина етнознання, яка відображає основу способу життя й вплинула також на духовні явища національної культури (Klimka 2015: 31).

122

BENDRINĖ KALBA | 97

сажкою, сажками, що ростуть у колосках пшениці: Колоски пшениці чорніють через велику кількість сажки (LKŽₑ, Jz); Пшениця повна сажки, цього року пироги будуть погані (LKŽₑ, Skr); Коли пшениця була дуже уражена сажкою, то й хліб був чорний (LKŽₑ, Sdk); Якщо якогось року буває багато сажки, то пшениця вже не годиться на насіння (LKŽₑ, Mrj); І в чистій пшениці з’являються кукіль (JrbŽ); Пшениця добра, тільки куколю забагато (LKŽₑ, Dkš); І розповіла їм про плевел, що з’явився у пшениці (LKŽₑ, Jabl); То не піду, хлопче, за тебе, бо твої пшенички уражені сажкою (LKŽₑ, Smn).

Для сівби й вирощування пшениці потрібна добра, чорна, угноєна, жирна, глиниста земля. Таку потребу в землі засвідчують і ілюстративні речення зі словників: Глина — пшенична земля (LKŽₑ, Dkš); Земля біля глини годиться для пшениці (LKŽₑ, JT); На горі пшениця не росте (PPAŽ I 545); Тут наскрізь пшенична земля, найкраща земля (LKŽₑ, Brž); Пшенична земля — та, де добре родить пшениця (LKŽₑPK, Mrj); На чорній землі росте пшениця (LKŽₑ, Dkš); Добре ростуть там (на жирній землі) ячмінь, пшениця та інші рослини (LKŽₑ, Jabl); Хоч це й яра пшениця, їй усе одно потрібна добра земля (LKŽₑ, Srj); На наших землях ярі пшениці ростуть краще (KpŽ II 554); Було три поля: одне поле — пар, друге — пшениця, жито, конюшина, третє поле (KpŽ II 554). Крім того, пшениці потрібна волога, тому для неї годяться й вологі ґрунти: Жито сійте, щоб відскочило, пшеницю сійте, щоб прилипла (LKŽₑ, Gs). Пшениця виростає і на гіршій землі: На піщаній землі й пшениця швидше достигає (LKŽₑ, Up); Пшениця з остюками росте й на гіршій землі (LKŽₑ, Šd). Зерно пшениці, що росте на ґрунті з гравійним підґрунтям, висипається з колосків: Бо дуже висипається на гравії — чи то жито, чи пшениця з таких земель (KpŽ IV 965). Земля, яку любить пшениця і яка їй підходить, називається пшеничником: На пшеничнику — та й не матимеш пирога! (LKŽₑ, Užp).

Повага хліборобів до хлібних злаків виявляється в повторній оранці землі й пару під озимину, а також у внесенні добрив: Переорюємо землю під жито й пшеницю (KpŽ II 554); Нічого не сіють [на пару], він лежить усе літо, і тільки потім готують землю під озиме житечко чи пшеницю (KpŽ II 554); Де сіяли ячмінь і пшеницю, там ще й угноювали (PPAŽ I 545).

Рясний, добрий урожай пшениці порівнюють із піском у морі: І така була безліч пшениці, що дорівнювала піску в морі, і міра не вміщала її (незмірна кількість) (LKŽₑ, Baran).

Пшеницю вважали дорогим злаком: Прибуток — як за пшеницю (добрий) (LKŽₑ, Gs); Здирає, як за пшеницю (дуже багато) (FŽₑ, Šll); Здер як за пшеницю (LKŽₑ, Skr); пшениця була мірилом цін: За кілограм риби купували пуд (міра ваги — 16,3 кг) пшеничного борошна (DrskŽ 181).

Зовнішній вигляд пшениці пов’язують із жовтим, золотим кольором: Є в мене житечко, є ячмінчик і золоті пшенички (LKŽₑ, Jd).

VILIJA SAKALAUSKIENĖ. Tarminis žodynas kaip kultūros tekstas: kalbinis ir kultūrinis kviečio paveikslas

123

4. ПШЕНИЦЯ В ПОБУТІ ТА ГОСПОДАРСТВІ

Як уже згадувалося, сходи пшениці, зерно, борошно та солома мали застосування в побуті й господарстві: їх використовували не лише на їжу й для годівлі худоби, а й для плетіння різних предметів, виготовлення прикрас-солом’яників тощо.

Основні знаряддя для збирання й обробки пшениці: серп, невелика коса ‘одноручна коса для жнивування жита чи пшениці’, молотарка, ціп, жорна: Як пшениця була добра, то треба було жати серпами (KpŽ III 234); Ярі зернові молотили котками, запряженими конем, а стерня після жнив жита й пшениці — усе треба було вимолочувати вручну, ціпами (KpŽ II 554); Отак змелеш пшениці ручними жорнами, просієш дрібним ситом (KpŽ I 675); Цими ціпами молотили і пшеницю, і жито (KpŽ III 815).

4.1. Їжа, страви, напої

Зерна пшениці називають золотом литовської землі. Пшеницю шанували як хлібний злак; її використовували не стільки для повсякденного харчування, скільки для приготування святкових і обрядових страв (на Великдень і Святвечір). Про страви й напої з пшениці йдеться також у литовських лексикографічних джерелах. Пекли коржики, пампушки, млинці та рогалики з пшеничного борошна, які жемайти називали plóniais, plunčiais, plinčiais (KrtnŽ 307); у працях Сімонаса Даукантаса трапляються ploniai, kepiai: Жінки пекли пшеничні коржі на вугіллі, а спечені кидали через вогонь чоловікам їсти (LKŽₑ, Dauk); Пригощаючи, давали закусити kepių чи plonių — пшеничними або житніми, спеченими в печі чи на вугіллі (LKŽₑ, Dauk). Аукштайтські paliepsniai їли на сніданок із кислим молоком або підливою: Ще й із тіста на пироги paliepsniai (KpŽ III 40); Млинці з хлібного тіста, спечені перед полум’ям, називають paliepsniai (KpŽ III 40); Печемо млинці на листі, переважно пшеничні (DrskŽ 181). Пшеничне борошно використовували поряд із ячмінним борошном або картоплею для приготування різних пампушок і рогаликів: У нас печуть усякі рогалики: і картопляні, і ячмінні, і пшеничні (LKŽₑ, Žmt).

Із дрібно змеленого пшеничного борошна пекли пироги, які також називали kvietainiais — «пшеничним короваєм» і «маленькою хлібиною, булочкою»: Дякую сватоньці за пиріжечок, за r incką (з Рейну) виночок, за kvietainėlį (LKŽₑ, Plv); Там (у кошику) лежав пиріг kvietainis (LKŽₑ, Bsg); Пшеничне борошно добре, печу пироги, булочки й млинці — годиться добре (KltŽ 133).

Пироги пекли лише на свята, щоб прийняти гостя: Рідко пекли пироги, тільки на Великдень, тільки на Різдво (KltŽ 215); На Великдень печемо пшеничний пиріг

124

BENDRINĖ KALBA | 97

(DvŽ I 330); На Великдень печуть kvietienį (ZtŽ 337); Kvietienius suvalciavoja (подрібнюють, прокатуючи) [борошно], отже, тільки на пироги (KpŽ II 554); Пекли домашні пироги з пшениці (PPAŽ II 225). Для застільного столу занемунців був характерний рогалик, який вони називали šakočiu, — порожниста випічка з пшеничного борошна, яєць і цукру, яку пекли перед відкритим вогнем: Дуже смачний рогалик спекли, у роті тане (ZanŽ II 515). Пшеничним борошном поліпшували також повсякденний хліб: Житнього [борошна] вже не було, тож хліб я замісив із пшеничним борошном (KpŽ II 554). Житній [хліб], а якщо маєш добру пшеницю, то ще домішаєш цього пшеничного борошна — і хліб уже інший (KpŽ II 554); пекли булочки pakyšuoliai, найчастіше з начинкою з сала, з тіста на пироги чи короваї, які вмочали в жир: Пекли pakišuolį з меленого пшеничного борошна, тільки дріжджі треба (KpŽ II 554). Порівняно з іншими виробами пироги з пшеничного борошна цінували найвище: Мені не треба твоїх горохових рогаликів, мені вистачить пшеничних пиріжків мого батечка (d.) (LKŽₑ, Slk).

Із грубого kvietinių juodmilčių (або razavinių — борошна грубого помелу) у першій половині XX ст. пекли ragaišis — «хліб із грубого пшеничного або ячмінного борошна»: Яке зерно, такий і ragaišis (PPr 264, Km); Темний ragaišis — із обмолоченої пшениці (LKŽₑ, Dkš); Поганий пиріг із чорного борошна (LKŽₑ, Alk); kvietinė, kvietienė — «пшеничний коровай»: Принесла хворому kvietinės (LKŽₑ, Ut); Маємо свіжу пшеницю, треба буде спекти kvietienes (LKŽₑ, Tj); Kvietienę не заквашують, лише раніше замішують (LKŽₑ, Tj); kvietinėlis — «пшеничний пиріжок»; пшеничний хліб: Pūrų (озимої пшениці) хліб кришиться (LKŽₑ, Šts); невдалий, погано спечений пиріг або хліб називали kepaišiu: Kepaišis прісний, бо пшеницю погано змололи (помелоли) kviečiai (KpŽ II 554); Отакий kepaišis спік, а каже, що пироги пік (KrtnŽ 155).

Із пшеничних зерен виготовляли й досі виготовляють пшеничну крупу: Уже мені пшенична крупа — то вже погано (JrbŽ); Цілі пшеничні зерна варять, хто дуже любить; пшеницю поливають солодкою водою — як смачно, наче крупа (LKŽₑPK, Imb). Готували й інші страви (кисіль, млинці, кашу, галушки (klečiūkai), супи): Пшеничну кашу варимо, житню кашу варимо (KzRŽ I 414); Пшеничний кисіль схожий на вівсяний (ZanŽ I 828); Пшеничне борошно добре, печу пироги, булочки й млинці — годиться добре (KltŽ 133); Пшеничне лушпиння називають šelenom, або в нас кажуть klynės (ZanŽ I 722); Прошу, прошу до ячмінного сиву, до пшеничного пирога (KpŽ II 554); Пророщують пшеницю, сушать і їдять [на Святвечір] (KpŽ II 554); Для zacirka або млинців також мололи пшеницю (KpŽ II 554); На сніданок млинці гречані, горохові, пшеничні (KpŽ II 554); Варять кашу з пшеничного борошна грубого помелу, варять у молоці (VdšŽ 337); На святого Джека їж нову пшеничну галушку (LKŽₑ, VP 8). Каша,

VILIJA SAKALAUSKIENĖ. Tarminis žodynas kaip kultūros tekstas:

kalbinis ir kultūrinis kviečio paveikslas

125

наполовину змішана з пшеничного (житнього) борошна, картоплі та молока, у жемайтів називалася pusmarškone (ŠVakŽŽ II 114) або marškone: На сніданок зварила pusmarškonės каші, щоб підкріпитися (KrtnŽ 328). У давнину пшеничне борошно було розкішшю для приготування повсякденних страв, про що свідчать і словникові дані: Родині вже не дуже давали того пшеничного — ні млинців, ні чогось іще, були горохові (KpŽ II 554); Після війни zacirka була житня, чорна; хто ж тобі дасть пшеничну (VdšŽ 337). Для сім’ї варили пшеничний суп kvietienė або значно гіршу за якістю zacirka: Поїси тієї пшеничної юшки — вона шипить-шипить, слизька, кажуть, гидка, гірша (KpŽ IV 917); Для млинців і zacirka мололи горох із пшеницею (LKŽₑ, Kvr); Для zacirka або млинців також мололи пшеницю (KpŽ IV 917). Такий суп був поганий і несмачний, але його варили у великій кількості, щоб сім’я наїлася.

Ще одна страва з пшениці, яку готували занавці, — пшеничні галушки (kleckiūkai) з пшеничного борошна, які їли як молочний суп або суп із засмажкою (Marcinkevičienė 2015: 138). Пшеничні зерна треба було добре потовкти в ступі, щоб відпала оболонка: Пшеницю треба товкти, тоді добре розвариться і буде м’яка (LKŽₑ, Žl).

Пшеницю використовували й для виготовлення домашньої горілки та пива: Самогон робили з жита й пшениці, тільки з дрібної, без остюків, старої (KpŽ II 554); У першому кухлі — зелене вино, у другому — солодкий мед, у третьому — пшеничне пиво (ZtŽ 337); Пляшку пшеничної [горілки] дістала (отримала) (DrskŽ 181); Роблять пшеничну горілку (KltŽ 133); Принесла, поставила пшеничну горілку на стіл, то в нього аж очі на лоба полізли (LKŽₑPK, Grnk).

Пшеницю використовували й для фарбування великодніх яєць: Вівсом і пшеничними паростками фарбували яйця в зеленуватий колір (LKŽₑPK, Dgč).

4.2. Корм

Пшеницю використовують не лише для харчування людей, а й на корм худобі та свійській птиці. Про це свідчать і дані литовських лексикографічних джерел: Kvietiniais miltais liuobdavo kiaules, tai lašinių būdavo (KpŽ II 554); Nusipirkau kiaulei kvietinių pradų (LKŽₑ, Plk); Nedėjo nedėjo, pradėjau kviečiais lesint ir pradėjo byrėt kiaušiniai (LKŽₑPK, Sur). На корм використовували й скошене пшеничне поле — kvietieną: Rudenin in kvietienos avis gano (DvŽ II 330); Gi galit gyt ant kvietienos, mačiau, tokios gražios žolės jau prižėlė (LKŽₑ, Paj).

Варену пшеницю використовували як наживку для риболовлі: Kuojas gaudo ant virto kviečio (LKŽₑPK, Krč).

126

BENDRINĖ KALBA | 97

4.3. Народна медицина

Звичайна пшениця, що має лікувальні властивості, paprastasis kvietys здавна використовувалася в народній медицині, наприклад, для лікування розладів травної системи: Kad skrandys negeras, tai mat, anais laikais kviečius virdavo (LKŽₑPK, Mžš). У народній медицині застосовували не лише зерна пшениці, а й висівки, борошно, особливо паростки. Їх використовували при новоутвореннях і для відновлення організму. Сьогодні встановлено, що рослина виводить з організму холестерин, тому допомагає хворим на атеросклероз, а також під час лікування ожиріння. Пшеницю можна вживати при авітамінозі та нестачі заліза, адже вона багата на вітаміни й залізо. Звичайна пшениця допомагає створити бар’єр для вірусів і бактерій та зміцнює організм.

Варені зерна пшениці використовували для компресів і примочок, оскільки вони зменшують біль: Kviečiai – vaistas, išverda, sutrina, deda ant skepetyčės, tik drobinės ir ant kojų (LKŽₑPK, Sur). Нині зерна пшениці також використовують для приготування лікувальних засобів. Із них можна віджимати олію (вона багата на вітамін E), зерно можна ферментувати й дистилювати (отримують рідину для лікування шкіри), а також готувати відвари. Пшеничне борошно використовують для виготовлення косметичних засобів, а пшеничні висівки — для лікувальних ванн для шкіри.

4.4. Припущення, ворожіння, забобони, вірування

Сприятливий час для сівби пшениці господарі обирали, дотримуючись порад предків і спостерігаючи за природними ознаками. Найкращий час для сівби пшениці — коли цвітуть купальниці й на листочках кропиви з’являються перші краплі роси. Селяни не сіяли зернових, якщо дув південний вітер. Вони чекали північних вітрів, які мали захистити посіви від черв’яків. Тому пшеницю сіяли на спадний місяць, щоб її не пошкодили черв’яки.

Землероби намагалися сіяти пшеницю ввечері або темної ночі, без сонця й місяця, щоб пшениця не була «kûlēti»: Kviečius sėjant, reikia žiūrėti, kad nebūtų mėnulio – bus kūlēti (LKŽₑ, Pnd); Šet kviečius, kai nėra mėnulio, ba bus kūlēti kviečiai (KpŽ II 554).

Зерна пшениці полюбляють горобці, тож намагаються не допустити, щоб їм діставалося ані посіяне, ані достигле зерно: Žvirbliai mėgsta minkštuosius kviečius lest (LKŽₑ, Grž). Тому першу загінку (першу смугу) пшениці слід сіяти так, щоб зерно летіло в бік дому. Це означає, що під час жнив горобці не прилітатимуть із боку дому; або ж потрібно кинути перші три жмені пшениці на північ, щоб горобці не клювали пшеницю, яка достигає в полі. Крім того, Kviečio grūdą įsikandęs

VILIJA SAKALAUSKIENĖ. Tarminis žodynas kaip kultūros tekstas:

kalbinis ir kultūrinis kviečio paveikslas

127

… [батько], доки не забринить, і не можна нічого питати, тоді горобці не клюють [пшениці] (KpŽ II 554); Якщо хочеш, щоб горобці не нападали на посіяну пшеницю, з’їж трохи сала й витри ним руки (LTR, Kp); Коли йдеш сіяти пшеницю, треба подбати, щоб горобцям було що клювати (LTR, Grk).

Про майбутній урожай пшениці судили за сосновими суцвіттями: Якщо шишечки (чоловічі суцвіття сосни) повні, то рік буде врожайним на пшеницю (LKŽₑ, Trgn). Якщо листя дубів швидко опадає, то пшениця вродить. Щоб спекти білі пироги, вірили: Під час жнив пшениці не треба чекати, поки вона побуріє, — тоді пироги будуть біліші (Aruodai.lt). Вважали, що озиму пшеницю неодмінно треба зжати до дня святого Лаврентія (10 серпня): Озиму пшеницю неодмінно треба вже зжати до Лаврентія (KpŽ III 230).

Ворожіння, пов’язані із землеробством, були дуже різноманітними. Широко відомий звичай — у Святвечір, під час або після вечері, витягати з-під скатертини сіно. Господар шукав під сіном зерна злаків і сіяв більше того злаку, зернину якого знаходив, сподіваючись на добрий урожай.

Чимало ворожінь на Святвечір пов’язані зі святковими стравами. Наприклад, набравши ложку пшениці або жменю горіхів, гороху чи бобів, дивилися, яке число — парне (означало померлих, а також майбутні шлюби) чи непарне (означало живих). Щоб захиститися від зла, на кутах будинку вішали не лише гілки горобини, а й снопики пшениці.

Пшеницю згадували також у замовляннях від хвороб. Робили так: вістрям серпа водили навколо хворого місця й промовляли: «Жала ячмінь, жала пшеницю, жала ярину, пожну й тебе (тебе), хворобо!» (Vaitkevičienė 2008: 346).

4.5. Звичаї, обряди

Давні обряди початку й завершення сівби мали головну мету — за допомогою магії, ворожінь, молитов і жертв забезпечити майбутній урожай та захистити його від усіляких лих.

Литовці мали звичай відвідувати посіви й виконувати обряди в полі. Наприкінці XIX ст. у Паневежиському краї сіяч, завершивши сіяти пшеницю, кілька разів об’їжджав поле верхи на жердині, вивернувши одяг навиворіт, щоб дощ чи град не полягли посіви (Dundulienė 2020: 153).

Ще один звичай — молодіжні хороводи навколо столу з частуванням, під час яких оспівували пшениченьку та інші злаки. Іноді наказували злакам добре цвісти. Якщо жито чи пшениця

128

BENDRINĖ KALBA | 97

Коли вони достигали й могли осипатися, жінки починали жати рано-вранці, ще з росою, а закінчували після заходу сонця або й пізніше (докладніше див. Dundulienė 2020: 193). З цим звичаєм пов’язаний фразеологізм не kviečiai byra «нема чого поспішати»: Ne rugiai krinta, ne kviečiai byra (FŽₑ). Для обрядових дій на завершення жнив жінки робили коржики з пшеничного борошна, а чоловіки кидали їх через вогонь, поки коржики не затвердівали й не спікалися.

Ще один давній звичай сільських жителів, пов’язаний зі збіжжям, — обкурювати худобу, яку виганяли на пасовище, травами, що мають апотропеїчну⁸ силу, житнім борошном, пшеницею та іншим, бо вірили, що їхній дим має захищати від усілякого лиха (Dundulienė 2020: 140).

5. ПОХІДНІ, СКЛАДНІ СЛОВА, КОЛОКАЦІЇ, ФРАЗЕОЛОГІЗМИ, ПАРЕМІЇ

Група похідних від пшениці невелика й неоднорідна. Найчисленніші словотвірні ланцюжки утворюють демінутиви основних слів; назви робіт, людей, які виконують роботи, пов’язані з пшеницею, періоду, що охоплює роботи з пшеницею, рослин, які ростуть у пшениці й паразитують на ній. Демінутиви від пшениці — kvieteliai, kviečeliai, kvietukai, kvietužėliai — найчастіше вживаються в піснях: Nelapoja kvieteliai (LKŽₑ, JV 640); Težyd rugeliai, težyd kviečeliai (LKŽₑ, RD 80); Nedygo rugeliai, nedygo mieželiai – išdygo kvietužėliai (LKŽₑ, BsO 245).

Важливі похідні семантичного поля пшениці — kvietiena, kvietynas «поле, де зрізали пшеницю». На полі після збирання пшениці стелили льон, сіяли конюшину, пасли худобу й свійську птицю: Klosim linus ant kvietienos (LKŽₑ, Ds); Kitą metą kvietienoj bus geri dobilai (LKŽₑ, Mrj); Rudenin in kvietienos avis gano (DvŽ I 330); Kitą metą kvietienoj bus geri dobilai (LKŽₑ, Mrj); Nugink vištas į kvietieną, lai lasio[ją] grūdus (KrtnŽ 202). Із kvietiena пов’язане фразеологічне сполучення, що виражає негативну оцінку неодруженого чоловіка: Eik kvietienos grėbti – merga sako senvaikiui (LKŽₑ, J). Ще одна похідна, пов’язана з пшеничним полем, — pakvietė, pakvietys «місце біля пшеничного поля»: Pakviečiais pakviečiais ir išeisi į kelią (DūnŽ 235).

Час збирання пшениці kviečiapjūtė зазвичай наставав після жнив жита, близько свята Успіння. Погода траплялася різна — і ясна, і дощова: Šiemet lietinga kviečiapjūtė (LKŽₑ, Ig).

⁸ Речі або ритуальні дії, яким приписують магічну силу захищати худобу чи людей від зла, нещасть і хвороб.

VILija SAKALAUSKIENĖ. Tarminis žodynas kaip kultūros tekstas: kalbinis ir kultūrinis kviečio paveikslas

129

Складеними назвами позначають певні види пшениці. Найважливіші похідні від назви «пшениця», наведені в діалектних словниках, відображають її значення в побуті та оцінювання: тритикале ‘пшениця, змішана з житом’: Сіють тритикале, щоб хліб був білішим (DūnŽ 164); Навесні посіяв тритикале, то, знаєш, не дуже виросло (ZanŽ I 828). Інші похідні від назви «пшениця», зафіксовані в литовських лексикографічних джерелах: пшеничні зерна ‘зерна пшениці’, пшеничне борошно ‘борошно з пшениці’, погана, остиста пшениця ‘дуже погана, остиста пшениця’, пшенична трава ‘рослина з родини злакових, просо півняче (Panicum crus galli)’.

Слово пшениця входить до складу інших назв. Селяни, дивуючись урожайним рослинам, невідомим їхнім дідам, називали кукурудзу турецькою, турецьким зерном / турецькою пшеницею (LKŽᴱ PK, I). Певний вид листяних мохів — звичайний зозулин льон — називають заячою пшеницею.

Фразеологічні зв’язки відображають різні стереотипні риси, пов’язані з пшеницею, і найвиразніше виявляються у визначеному мікроконтексті. Найкращий виріб із пшениці — пиріг — називають квіткою пшениці: Dėkui svotuliam ažu pyragėlių, ažu kviečio žiedu (д.) (KltŽ 426).

Негативну оцінку способу життя (неохайності) висловлюють опосередковано: як аналогію використовують можливість посіяти пшеницю, говорячи про брудну шию: На твоєму загривку можна сіяти пшеницю (FŽᴱ, Grš); у вухах росте пшениця (про неохайну людину) (ZanŽ I 828).

Зазвичай стверджують, що «порівняння — це стилістичний засіб зіставлення або порівнювання одного предмета чи явища з іншим, щоб підкреслити, виокремити, увиразнити або уточнити певну рису чи ознаку» (LKPŽᴱ, передмова). Порівнянь, у яких уживається слово пшениця або його похідні, небагато, однак вони також дають змогу дізнатися, які властивості пшениці чи продуктів із неї помічають литовці. Наприклад, ледаря порівнюють із пшеничним тістом: Onos motina ugi kvietinė tešla: sėdi ir žiūri (FŽᴱ, Skr). Неповоротку, ліниву людину образно порівнюють із мішком пшеничних висівок: М’який, як мішок пшеничних клейковин (висівок) (ZanŽ I 828). Пшеницю вважали дорогим збіжжям: Обібрав, наче за пшеницю (LKŽᴱ, Skr); Прибуток — наче за пшеницю (LKŽᴱ, Gs); міра для порівняння цін: За кілограм риби було (бувало), пуд⁹ пшеничного борошна купиш (DrskŽ 181).

Про невиконані обіцянки й неповернений борг кажуть віддячити пшеницею після смерті, тобто боргу ніколи не повернуть: Він віддячить після смерті пшеницею (ZanŽ I 828).

⁹ Міра ваги — 16,3 кг.

130

BENDRINĖ KALBA | 97

До фразеології близькі прислів’я та приказки, у яких, як у стандартизованих висловах, відображено світогляд хлібороба, життєву мудрість, практичні поради. Пшениця, пироги й рагайці, які печуть із її борошна, є символом доброго, заможного життя, тоді як хліб — символом повсякденного життя; у пареміях їх уживають як антоніми: Не дбай про пироги, дбай, щоб був хліб (KltŽ 215); Шукаючи рагайця, і поганого хліба позбудешся (PPr 185, Sv); Бажай рагайця, та дбай про хліб (PPr 222, Km); Посіяв лободу — пшениці не пожнеш (LKŽₑ, Vdk). У пареміях наголошується, що основна їжа — не пиріг із пшеничного борошна, а хліб із житнього борошна, без якого людина не уявляє свого життя: Рагайць набридає, а хліб — ніколи (PPr 227, Trg); Якщо їсти щодня, то й пиріг набридає (LKŽₑ, Sld); крім того, висміюють, іронізують: Дав рагайця та кишені напхав (PPr 324, Pš).

6. СЕМАНТИЧНІ КАТЕГОРІЇ, КОГНІТИВНА ДЕФІНІЦІЯ

Дані литовських лексикографічних джерел групуються за переліком специфічних ознак, запропонованим Люблінською етнолінгвістичною школою, тобто за основними параметрами пшениці, які називають фасетами.

[ОСНОВНА КАТЕГОРІЯ] — злакова, з родини тонконогових, зернова, озима, яра, хлібна, кормова культура, культурна рослина;

[НАЗВИ, ДЕРИВАТИ] — pūrai, kviečias, kviečis, kviečiukas, kvietukas, akuotis, beakuotis;

[ГІПЕРОНІМИ] — зернова культура, рослина, зерно, озимина, ярі культури;

[ГІПОНІМИ] — яра пшениця, біла, звичайна, м’яка, тверда, щільноколоса, двозернянка, озима;

[ВЛАСТИВОСТІ] — облистнена, густа, буйна;

[ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД] — жовта, зелена, золотиста, периста;

[ЧАСТИНИ] — квітка, колос, стебло (соломина), корені.

[СТАНИ, ДІЇ] — росте, зеленіє, жовтіє, колоситься;

[ПРЕДМЕТИ] — висівки, полова, пиріг, рагаєць, крупа;

[КІЛЬКІСТЬ, ОБСЯГ] — як ліс, як мур, як болото, як стіна;

[ОБ’ЄКТ ДІЙ] — освячується в церкві на свято Успіння; снопи ставлять у чотирьох кутах хати на Святвечір; разом з іншими злаками згадується в різдвяних побажаннях; на Святвечір кладуть під скатертину разом із сіном;

[ЧАС] — колосіння, наливання колоса, жнива пшениці;

[ЛОКАЛІЗАЦІЯ] — пшеничне поле, стерня, тік; pakvietė, pakvietys;

[ЗЕМЛЯ] – піщана, на горі, чорна, глиниста, жирна, волога;

[ОПОЗИЦІЇ] – з бур’янами (диршемами, сажкою, осотом, лободою); з іншими зерновими (житом, гречкою), з бобовими рослинами (горохом); зі шкідниками; з горобцями;

VILIJA SAKALAUSKIENĖ. Tarminis žodynas kaip kultūros tekstas: kalbinis ir kultūrinis kviečio paveikslas

131

[КОЛЕКЦІЇ] – із зерновими (житом, ячменем, вівсом), з бобовими рослинами (горохом, викою), з іншими рослинами (льоном, конюшиною);

[РОБОТА, ДІЯЛЬНІСТЬ] – в’язати у снопи, молотити, чистити, ві́яти, просіювати крізь решето;

[ЗНАРЯДДЯ] – серп, ціп, молотарка, жорна;

[ЇЖА, КОРМ, ЛІКУВАЛЬНИЙ ЗАСІБ, КОРИСТЬ] – пиріг, житній хліб, хліб, різні каші, пиво, самогон; корм (солома, полова, зерно, борошно); ліки для хворих;

[ВОРОЖІННЯ, ЗАКЛИНАННЯ, ЗАБОБОНИ, ВІРУВАННЯ] – зерно, солома;

[ЗВИЧАЇ, ОБРЯДИ] – снопи (разом з іншими зерновими) ставили в чотирьох кутах будинку на Святвечір, щоб жнива наступного року були багатими й урожайними;

[ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ] – із житом;

[СИМВОЛ] – свят, багатства, достатку, доброго життя.

Проаналізувавши системні дані лексикографічних джерел (особливо термінологічних), слід наголосити, що пшениця – це зернова, хлібна, озима й яра культура, зерно та борошно якої використовують у їжу й на корм; символ свят, багатства, достатку, доброго життя; пшениця росте на вищих піщаних, але добре удобрених ґрунтах; її шанують як хлібну культуру, яку використовували не лише для повсякденного харчування й приготування обрядових страв, а й як засіб лікування різних хвороб; важливий елемент вірувань, обрядів тощо.

У литовській народній культурі, за оцінкою етнологів, серед зернових найважливішими були жито, за ним ячмінь, гречка, пшениця (Dundulienė 1982: 163–164). Аналіз лексикографічних даних виявляє, що зміст когнітивної дефініції¹⁰ становлять відображені в мові властивості пшениці та мовний матеріал, який їх підтверджує.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Підсумовуючи дані литовських діалектних лексикографічних джерел, можна стверджувати, що діалектні словники формують такий образ поняття kvietys: для литовського селянина, землероба, члена сільської громади пшениця є не лише джерелом їжі чи основою біологічного існування, а й важливою частиною інтерпретації мовної картини світу (словникові дефініції, фразеологія, паремії, пісні-

¹⁰ З метою реконструювати мовну картину світу та її ядро (цінності), щоб експлікувати результати досліджень, обирають когнітивну дефініцію, яку розуміють як наратив про світ (Niebrzegowska-Bartmińska 2020: 52). Мета когнітивної дефініції — описати, як предмет сприймають люди, що розмовляють певною мовою, тобто виявити закріплені в суспільстві та пізнавані через мову і її вживання знання про світ, категоризацію явищ, їхні характеристики та цінності (Rutkovska, Smetona, Smetonienė 2017: 34; Bartmiński 1988: 169–170).

132

BENDRINĖ KALBA | 97

ень, казок) інтерпретації, символом свят, відображенням поваги до традицій, мірою оцінювання. У традиції литовського народу kvietys — символ багатства, добробуту, свят. Пшеницю як хлібний злак використовували не лише для щоденного та святкового харчування і приготування обрядових страв, а й як засіб для замовлянь і лікування різноманітних хвороб.

Аналіз даних литовських діалектних словників і Lietuvių kalbos žodyno засвідчив, що лексема kvietys та її деривати вживаються в різних частинах лексикографічних статей: 1) як заголовне слово лексикографічної статті; 2) у дефініціях та ілюстративних реченнях; 3) в ілюстраціях до статей інших слів (наприклад, javas, grūdas, pyragas); 4) у термінологічних словосполученнях (наприклад, paprastasis kvietys); 5) у пареміях; 6) у фразеологічних сполученнях.

Лексикографічна дефініція kviečio висвітлює такі категорійні ознаки: рослина, харчова, кормова, злакова, яра або озима культура; зерно цієї культури; символ свят і багатства.

СКОРОЧЕННЯ

Alk – Алксненай, Вилкавишкіський р-н.

An – Анікщяй

Baran – Антанас Баранаускас (1835–1902), його твори.

Brž – Біржай

Bsg – Байсогала, територія Радвілішкіського самоврядування.

BsO – Ožkabalĭų dainos. Surinko d–ras J. Basanavičius. Du tomai, 1902.

Dauk – Сімонас Даукантас (1793–1902), його твори.

Dgč – Дегучяй, Зарсайський р-н.

Dkš – Даукшяй, територія Маріямпольського самоврядування.

Ds – Дусетос, Зарсайський р-н.

Ėr – Еришкяй, Паневежиський район.

Grk – Гіркальніс, Расейняйський район.

Grnk – Грінкішкіс, Радвілішкіський район.

Grš – Грішкабудіс, Шакяйський район.

Grž – Гружяй, Пасваліський район.

Gs – Гейстарай, Вілкавішкіський район.

I – Лауринас Івінскіс (1810–1881), його твори.

Ig – Ігляука, територія самоврядування Маріямполе.

Ign – Ігналіна.

Imb – Імбрадас, Зарасайський район.

VILIJA SAKALAUSKIENĖ. Tarminis žodynas kaip kultūros tekstas: kalbinis ir kultūrinis kviečio paveikslas

133

J – Litovskij slovarj A. Juškevičia s tolkovanijem slov na ruskom i poljskom jazykach, I (літери A–D) – 1897, II (E–J) – 1904, III (до слова kukštuotis) – 1922, Санкт-Петербург.

Jabl – Йонас Яблонскіс (1870–1930), його праці.

JD – Lietùviškos dájnos užrašýtos par Antáną Juškevičę, I–III, Казань, 1880–1882.

JT – Казімерас Шауліс, Juodžiūnų tarmė. Копія рукопису, передана пенсіонерським клубом Аделаїди 1988 року.

JV – Lietuviškos svotbinės dainos, užrašytos par Antaną Juškevičę ir išspausdintos par Joną Juškevičę, Петропіль: Друкарня Імператорської академії наук, 1883.

Jz – Єжнас, Пренайський р-н.

K – Deutsch-litauisches Wörterbuch von Friedrich Kurschat, Галле, I – 1870, II – 1874.

Kl – Куляй, Плунгеський р-н.

Km – Камайяй, Рокишкіський р-н.

Klvr – Калварія, Маріямпольський повіт.

Kp – Купішкіс

Krč – Кринчинас, Пасвальський р-н.

Krišč – Йонас Крищюнас (1888–1973), литовський агроном, пасічник, родом зі Стебулішкяй, Маріямпольського повіту.

Krsn – Кросна, Лаздіяйський р-н.

Kvr – Каварскас, Анікщяйський р-н.

Lš – Лішкіава, Варенський р-н.

Mrj – Маріямполе

Mžš – Межишкяй, Паневежиський р.

Pa_c – Пайстрис, Паневежиський р.

Pc – Поцюняляй, Радвілішкіський р.

Plk – Плокщяй, Шакяйський р.

Plv – Пілвішкяй, Вілкавішкіський р.

Pnd – Панделіс, Рокишкіський р.

Prk – Прекуле, Клайпедський р.

Pš – Пушалотас, Пасвальський р.

RD – Liudo Rėzos dainos. Pirmojo lietuviško dainyno III leidimas. M. Biržiškos spaudai parengta, I ir II dalis, Kaunas, 1935, 1937.

Rnv – Ренаво, Мажейкяйський р.

Sdk – Судейкяй, Утенський р.

Skp – Скапішкіс, Купішкіський р.

Skr – Скірснемуне, Юрбаркський р.

Sld – Салдутішкіс, Утенський р.

134

BENDRINĖ KALBA | 97

Slk – Sālakas, Zarasų r.

Smn – Sim̃nas, Alytaus r.

Sn – Seinaĩ

Srj – Seirijai, Lazdijų r.

Sur – Surdėgis, Anykščių r.

Sv – Svėdasaĩ, Anykščių r.

Šd – Šeduvà, Radviliškio r.

Šil – Šilalė

Šts – Šātės, Skuõdo r.

Švd – Švedriškė, Ignalinos r.

Tj – Taujėnai, Ukmergės r.

Trak – Trākai

Trg – Tauragė

Trgn – Taurāgnai, Utenõs r.

Up – Upýna, Šilalės r.

Ut – Utenà

Užp – Užpaliai, Утенський р-н.

Vdk – Vidūklė, Расейняйський р-н.

Vl – Veliuonà, Юрбаркський р-н.

Vlž – Velžys, Паневежиський р-н.

VP – Motiejus Valančius, Patarles žemajcziu. Tilžėje, 1867.

Vrb – Virbālis, Вілкавішський р-н.

Všt – Vištytis, Вілкавішський р-н.

Žl – Žélva, Укмергський р-н.

Žmt – Žemaitkiemis, Укмергський р-н.

ŠALTINIAI

Aruodai.lt – Lietuvių pasakojamosios tautosakos katalogas. Prieiga internete: http://www.aruodai.lt/pasakos/repertuaras/paieska.php.

AŽ – Erm anytė Irena, Antonimų žodynas, 2003 (elektroninis variantas), Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2015. Prieiga internete: https://ekalba.lt/antonimu-zodynas/.

DrskŽ – Naktinienė Gertrūda, Paulauskienė Aldona, Vitkauskas Vytautas, Druskininkų tarmės žodynas, Vilnius: Mokslas, 1988.

DūnŽ – Vitkauskas Vytautas, Šiaurės rytų dunininkų šnektų žodynas, Vilnius: Mokslas, 1976.

DvŽ – Dieveniškių šnektos žodynas 1–2, moksl. red. D. Mikulėnienė, A. Vidugiris, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2005–2010.

FŽₑ – Frazeologijos žodynas, sud. I. Erm anytė, O. Kažukauskaitė, G. Naktinienė, J. Paulauskas, Z. Šimėnaitė, A. Vilutytė, vyr. red. J. Paulauskas, Vilnius:

VILIJA SAKALAUSKIENĖ. Tarminis žodynas kaip kultūros tekstas: kalbinis ir kultūrinis kviečio paveikslas

135

Lietuvių kalbos institutas, 2001. Prieiga internete: https://ekalba.lt/frazeologijos-žodynas/.

JrbŽ – Jurbarko šnektos žodynas: rankraštis, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

KltŽ – Vilutytė Angelė, Kaltanėnų šnektos žodynas, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2008.

KpŽ – Vosylvytė Klementina, Kupiškėnų žodynas 1–4, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2007, 2010, 2012, 2013.

KrtnŽ – Aleksandravičius Juozas, Kretingos tarmės žodynas, sud. D. Mikulėnienė, D. Vaišnienė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2011.

KzRŽ – Pupkis Aldonas, Kazlų Rūdos šnektos žodynas 1–2, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2008–2009.

LKPŽₑ – Vosylvytė Klementina, Lietuvių kalbos palyginimų žodynas, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2014, elektroninis variantas, 2015. Prieiga internete: https://ekalba.lt/palyginimu-zodynas.

LKŽₑ – Lietuvių kalbos žodynas 1–20 (1941–2002), red. kolegija G. Naktinienė, J. Paulauskas, R. Petrokienė, V. Vitkauskas, J. Zabarskaitė, vyr. red. G. Naktinienė, e. variantas, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2008 (atnaujinta versija, 2018). Prieiga internete: https://ekalba.lt/lietuviu-kalbos-zodynas.

LKŽₑPK – Lietuvių kalbos žodyno Papildymų kartoteka. Prieiga internete: https://ekalba.lt/lkz-papildymu-kartoteka.

LKŽₑTK – Lietuvių kalbos žodyno Tarmių kartoteka. Prieiga internete: https://ekalba.lt/lkz-tarmiu-kartoteka.

LTR – Lietuvių tautosakos rankraštynas, saugomas Lietuvių literatūros ir tautosakos institute, Vilniuje.

PPAŽ – Leskauskaitė Asta, Ragaišienė Vilija, Pietinių pietų aukštaičių šnektų žodynas 1–2, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2016–2019.

PPr – Grigas Kazys, Jonynas Ambraziejus, Patarlės ir priežodžiai, Vilnius, 1958.

SŽₑ – Lyberis Antanas, Sinonimų žodynas 2002 (elektroninis variantas), 2-asis patais. leid., Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2015. Prieiga internete: https://ekalba.lt/sinonimu-zodynas/.

ŠVakŽŽ – Vanagienė Birutė, Šiaurės vakarų žemaičių žodynas: Ylakių, Len kimų, Mosedžio, Skuodo, Šačių apylinkių šnektos 1–2, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2014–2015.

VdšŽ – Markevičienė Žaneta, Markevičius Aurimas, Vidiškių šnektos žodynas, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2014.

ZanŽ – Zanavykų šnektos žodynas 1–3, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, t. 1, 2003, vyr. red. Aldonas Pupkis; t. 2–3, 2004–2006, vyr. red. Vilija Sakalauskienė.

ZtŽ – Vidugiris Aloyzas, Zietelos šnektos žodynas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1998.

136

BENDRINĖ KALBA | 97

LITERATŪRA

Bartmiński Jerzy 1988: Definicija kognitywna jak narzędzie opisu konotacji. – Konotacja, Lublin, 169–183.

Bartmiński Jerzy 2020: Kultūrinė lingvistika: teorinės prielaidos ir metodai. DARBO definicijos Slavų ir jų kaimynų aksiologiniame leksikone (LA-SiS) pavyzdys. – Vertybės lietuvių ir lenkų pasaulėvaizdyje 1. Teorinės prielaidos ir interpretacijos, Vilnius, Liublinas: Vilniaus universiteto leidykla, 24–45.

Bartmiński Jerzy, Chlebda Wojciech 2013: Problem konceptu bazowego i jego profilowania – na przykładzie stereotypu EUROPY. – Etno-lingwistyka 25, 69–95.

Dundulienė Pranė 1982: Lietuvių etnografija, Vilnius: Mokslas.

Dundulienė Pranė 2020: Lietuvių kalendoriniai ir agrariniai papročiai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras.

Klimka Libertas 2015: Zanavykų tradicijos ir papročiai. – Esam zanavykai, sud. A. Papievienė, Vilnius: UAB Meno žvaigždė, 31–48.

Marcinkevičienė Nijolė 2015: Zanavykų tradicinė mityba. – Esam zanavykai, sud. A. Papievienė, Vilnius: UAB Meno žvaigždė, 135–160.

Niebrzegowska-Bartmińska Stanisława 2020: Definiowanie i profilowanie pojęć w (etno)lingwistyce, Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej.

Papaurelytė-Klovienė Silvija 2007: Lingvistinės kultūrologijos bruožai, Šiauliai: VŠĮ Šiaulių universiteto leidykla.

Rutkovska Kristina 2021: Leksikografiniai šaltiniai lietuvių kalbos pasaulėvaizdžio tyrimuose. – Vertybės lietuvių ir lenkų kalbų pasaulėvaizdyje, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 181–200.

Rutkovska Kristina, Smetona Marius, Smetonienė Irena 2017: Vertybės lietuvio pasaulėvaizdyje, Vilnius: Akademinė leidyba.

Sabaliauskas Algirdas 1990: Lietuvių kalbos leksika, Vilnius: Mokslas.

Vaitkevičienė Daiva 2008: Lietuvių užkalbėjimai. Gydymo formulės, Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas.

Gauta 2024-09-10

Priimta 2024-10-14

VILIJA SAKALAUSKIENĖ. Tarminis žodynas kaip kultūros tekstas: kalbinis ir kultūrinis kviečio paveikslas 137

VILIJA SAKALAUSKIENĖ

DIALECT DICTIONARY AS A CULTURAL TEXT: THE LINGUISTIC AND CULTURAL IMAGE OF WHEAT

Summary

Dialect dictionaries have been getting more attention from ethnolinguists lately, with the significance of dialects of dialect dictionaries as cultural texts increasingly emphasised, as their producers realise that the main purpose of a dictionary is to document, preserve, and publicise the fundamental manifestations of culture. A large part of a dictionary’s value consists of illustrative sentences recorded from the living language and capturing the people’s life during a particular period: details of everyday life and holidays, the shift in moods and ideas, the unique view and assessment of the world. Illustrative sentences for headwords come in a number of various genres, such as phraseological units, rhetorical proverbs, riddles, songs, fairy tales, charms, beliefs, and so on.

The article emphasises that a dialectal word is a text that falls into a particular genre and reveals the cultural context in which a word functions. The main focal point is the relationship between human existence and culture through the concept of WHEAT. Ethnolinguistic analysis of the data of Lithuanian dialect dictionaries considers all of the data available in the entry for a word, such as collocations, citations that illustrate the setting of the headword, synonyms, antonyms, derivatives, phraseological units, rhetorical proverbs, and so on.

In the culture of the Lithuanian nation, wheat is seen as a symbol of holidays and wealth. In folklore, wheat often goes hand in hand with other grains, such as rye, barley, and oats. People have been using wheat for food and medicine since ancient times. Owing to its medicinal properties, wheat held a place among folk remedies. Wheat is celebrated as a cereal and was part of the daily diet and ceremonial meals, just as it had its use as a remedy for various ailments. Folk medicine had application both for the grains of wheat and for its bran and flour as well. Wheat was also prominently featured in various beliefs.

The lexicographic definition of wheat highlights the following attributes of category: it is an edible plant, a member of the poaceae family that grows in summer or winter, a symbol of holidays and wealth.

KEYWORDS: WHEAT, linguistic worldview, ethnolinguistics, dialectal dictionary, definition, phraseological unit, paremia.

VILIJA SAKALAUSKIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius

[email protected]

138

BENDRINĖ KALBA | 97

VILija SAKALAUSKIENĖ

TARMINIS ŽODYNAS KAIP KULTŪROS TEKSTAS: KALBINIS IR KULTŪRINIS KVIEČIO PAVEIKSLAS

S a n t r a u k a

Pastaruoju metu daugiau etnolingvistų dėmesio sulaukia tarminiai žodynai, vis labiau pabrėžiama tarminių žodynų kaip kultūros tekstų reikšmė, nes jų rengėjai suvokia svarbiausią žodynų paskirtį dokumentuoti, saugoti ir viešinti esmines kultūros apraiškas. Didelė žodynų vertybė – iliustraciniai sakiniai, užrašyti iš gyvosios kalbos, fiksuojantys tam tikro laikotarpio žmonių gyvenimą: kasdienės buities ir švenčių detales, nuotaikų ir minčių kaitą, savitą pasaulio matymą ir vertinimą. Iliustraciniai antraštinio žodžio sakiniai yra įvairių žanrų: tai frazeologizmai, paremijos, mįslės, dainos, pasakos, užkalbėjimai, tikėjimai ir pan.

Straipsnyje pabrėžiama, kad tarminis žodynas yra tam tikro žanro tekstas, atskleidžiantis kultūrinį žodžio funkcionavimo kontekstą. Dėmesys kreipiamas į žmogaus būties bei kultūros ryšį per KVIEČIO konceptą. Analizuojant lietuvių tarminių žodynų duomenis etnolingvistiniu aspektu, atsižvelgiama į visus žodžio straipsnyje esančius duomenis: kolokacijas, citatas, iliustruojančias antraštinio žodžio aplinką, sinonimus, antonimus, darinius, frazeologizmus, paremijas ir kt.

Lietuvių tautos kultūroje kvietys pagal vertinimą yra švenčių, turtingumo simbolis. Tautosakoje kvietys dažnai minimas su kitais javais: rugiais, miežiais ir avižomis. Jau senovėje žmonės kviečius vartojo maistui ir vaistams. Gydomosiomis savybėmis pasižymintys kviečiai naudoti liaudies medicinoje. Kvietys gerbiamas kaip duoninis javas, naudotas ne tik kasdienėje mityboje ir apeiginiams valgiams ruošti, bet ir kaip priemonė įvairioms ligoms gydyti. Liaudies medicinoje buvo pritaikyti ne tik kviečių grūdai, bet ir sėlenos, miltai. Kvietys svarbus ir tikėjimuose.

Leksikografinė kviečio definicija išryškina šiuos kategorinius bruožus: augalas, maistinis, varpinis, vasarinis ar žieminis, švenčių, turtingumo simbolis.

ESMINIAI ŽODŽIAI: kvietys, kalbinis pasaulio vaizdas, etnolingvistika, tarminis žodynas, definicija, frazeologizmas, paremija.

VILIJA SAKALAUSKIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius

[email protected]

VILIJA SAKALAUSKIENĖ. Tarminis žodynas kaip kultūros tekstas: kalbinis ir kultūrinis kviečio paveikslas

139