MOKSLO KALBOS KULTŪROS IR TERMINOLOGIJOS PROBLEMOS LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXIV (1985)

ВАЛЕРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ ЧЕКМОНАС

ПРО ДЕЯКІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ ТЕРМІНОЛОГІЇ ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ

Множину термінів, що обслуговують певну теорію або її фрагмент, називатимемо термінологічною групою (ТрГ). За своєю структурою та властивостями ТрГ у низці аспектів подібні до тематичних груп (ТмГ) лексики природної мови.

Так, на кожному синхронному зрізі ТрГ і ТмГ зазвичай представлені лексемами, різними за походженням і часом виникнення. У більшості наук, особливо гуманітарних, зокрема й у мовознавстві, склад ТрГ формується стихійно, і найчастіше їхні одиниці становлять слова природної мови. При цьому на процес формування ТрГ і ТмГ впливають практично одні й ті самі соціолінгвістичні чинники — мода, стилістичні міркування, наявність престижних джерел запозичення, пуристичні тенденції в розвитку певної національної мови тощо.

За семантичною структурою ТрГ і ТмГ подібні в тому, що до їхнього складу входять однозначні та багатозначні лексеми. Якщо для ТмГ це правило й природний стан, то для ТрГ багатозначність лексем небажана, однак практично неминуча, якщо її терміни представлені лексемами цієї природної мови. У мовознавстві багато термінів характеризуються прихованою (або потенційною) полісемією, оскільки вони або чітко не визначені, або їхнє тлумачення допускає неоднозначну інтерпретацію, або ж тому, що вони запозичені з інших теорій чи суміжних дисциплін. Прихована чи явна багатозначність лексем ТрГ часто ускладнює адекватне розуміння нових положень, сформульованих у межах цієї теорії, але водночас полегшує виклад нових положень за допомогою старих термінів, що забезпечує спадкоємність теорій. У зв’язку з цим згадаймо, що дослідники, які прагнуть підкреслити оригінальність і своєрідність («неспадкоємність») своїх теоретичних побудов, нерідко пропонують системи термінів, кардинально відмінні від традиційних.

Подібні структура та властивості ТрГ і ТмГ дають змогу вважати термінологічні групи лексики — передусім гуманітарних наук — різновидами тематичних груп мови, що належать до сфери так званої культурної лексики. На нашу думку, такий підхід допоможе

151

глибше зрозуміти закономірність формування ТрГ у гуманітарних науках.

Водночас семантичні механізми формування значення лексем ТрГ і ТмГ суттєво відрізняються. Обсяг значення терміна визначається переважно тією теорією, яку він обслуговує. Теорія також задає диференційні ознаки (семи), за якими протиставляються лексеми всередині термінологічних груп; очевидно також, що ці семи мають енциклопедичний (несистемний, позамовний) характер, оскільки сам склад ТрГ визначається теорією.

Склад же тематичних груп лексики, як відомо, формується історично, а обсяг значення кожної лексеми в них визначається системними відношеннями в ядрі її семантичного поля; крім того, значення лексем природної мови тісно пов’язане з їхньою дистрибуцією, тоді як особливості семантичної дистрибуції терміна залежать від структури теорії, яку обслуговує відповідна Тр.

Загалом відмінності в семантиці термінів і лексем природної мови зумовлені тим, що перші становлять основу метамови, за допомогою якої будується теоретична модель явища, а другі виступають як (природні) об’єкти, які можна описати за допомогою певної метамови.

У різних науках існує виразна тенденція до того, щоб теорія визначала не лише семантику термінів, а й їхню формальну структуру. Найпослідовніше ця тенденція реалізувалася в хімії. На нашу думку, деякі фрагменти термінології лінгвістичного аналізу (або теорії опису природних мов) також сформувалися внаслідок дії цієї тенденції. Мета подальших міркувань полягає в тому, щоб показати слушність цього припущення; водночас докладний виклад історії виникнення окремих термінів лінгвістичного аналізу не входить до нашого завдання.

Основу лінгвістичного аналізу становить теорія опису одиниць і структури основних рівнів мови — фонетичного, морфологічного, лексичного та синтаксичного. Вихідними для нього є спостережувані й сприймані одиниці — звуки мовлення, слова, форми слів, речення. Ці одиниці дослідник — носій мови — виділяє інтуїтивно внаслідок сприйняття-розуміння мовлення цією мовою; вони становлять так званий етичний рівень представлення фактів мови (або рівень спостереження; термін етичний утворено від суфікса -етика слова фонетика).

Основне завдання формального аналізу (опису) полягає в тому, щоб, виходячи з одиниць етичного рівня, виявити й описати одиниці цієї мови. На відміну від етичних, ці одиниці становлять певні теоретичні конструкти, моделі спостережуваних фактів мови. Назви таких одиниць містять суфікс -ема.

152

Ще в останній чверті минулого століття І. А. Бодуеном де Куртене було запропоновано концепцію фонеми як абстрактної одиниці представлення інтуїтивно виокремлюваних звуків мовлення. Згодом цей суфікс дістав назву аналогічної за функцією одиниці морфологічного рівня — морфема. «Слово» як одиниця тлумачного словника, що представляє множину семантично тотожних словоформ, дістало назву лексеми. Зовсім недавно було запропоновано також термін синтаксема для назви основної функціональної одиниці синтаксису.

Паралельно зі становленням емічної термінології розпочалися перетворення й уніфікація етичної. При цьому формальну структуру нових етичних термінів будували так, щоб вона підкреслювала їхній немаркований характер щодо емічних. Іншими словами, теоретичну похідність, вторинність емічних термінів почали моделювати на рівні їхньої формальної структури. У результаті виникли такі пари термінів:

фонема — фон (звук мовлення)

лексема — лекс (слово)

морфема — морф (форма слова)

синтаксема —? («синтакс»).

Утворенню нових етичних термінів сприяло поширення термінів алофон і аломорф. Слід підкреслити, що процес уніфікації етичної термінології відбувався значною мірою стихійно. З цієї причини тривалий час не використовували потенційно можливий термін лекс, а термін алолекс не набув поширення — у цьому значенні й досі вживається слово.

Термін синтаксема нині є своєрідним екзотизмом, а потенційно можливий синтакс навряд чи скоро приживеться.

Причини непослідовного термінотворення та використання термінів навряд чи варто пояснювати лише бажанням дослідників уникати незвичних термінів. Історія мовознавства показує, що нова термінологія відносно легко приживається, якщо пропонується серйозне теоретичне обґрунтування необхідності її запровадження. Таким обґрунтуванням у нашому випадку може бути вказівка на ізоморфізм формального аналізу на кожному з основних рівнів мови, однак уявлення про цей ізоморфізм формувалося поступово, і можна стверджувати, що його реальність досі не усвідомлена більшістю лінгвістів. Крім того, роль і значення (або теоретична вага) формального аналізу дещо різняться на кожному з мовних рівнів; зокрема, що змістовнішою (багатшою за значенням) є мовна одиниця, то менш важливим для неї здається формальний аналіз. З цієї причини найформалізованішою — по суті й термінологічно — нині є фонологія як теорія одиниць мови, що не мають значень; за нею за спаданням ступеня формалізованості розташовуються морфологія та лексика. Характерно, що зна

153

Значення формального аналізу під час опису лексики було усвідомлене відносно недавно, і досі йому часто не віддають належного. Що ж до синтаксису, то тут навіть не зовсім зрозуміло, що має являти собою такий аналіз. Отже, ступінь розробленості й уніфікованості термінології лінгвістичного аналізу, з одного боку, і ступінь теоретичної вивченості рівнів мови, з другого, явно залежать одне від одного. Цей факт наочно підтверджує ідею про те, що саме розвиток теорії є основним чинником формування її термінології — як у змістовому, так і у формальному аспектах.

Слід звернути увагу на те, що формальний аналіз не вичерпує проблематики опису конкретної мови, оскільки на підставі його даних неможливо сформулювати об’єктивні правила породження відзначених (осмислених) одиниць цієї мови. Цілком очевидно, що формальний аналіз має доповнюватися даними параметричного опису одиниць мови або описом способів їх реалізації та функціонування. У фонетиці метою параметричного опису є визначення об’єктивних акустичних характеристик ділянок мовленнєвого потоку, відповідальних за реалізацію тих чи інших звуків мовлення (а отже, і фонем). У морфології параметричний опис має на меті виявлення семантико-морфологічних значень окремих морфів. У лексиці ж параметричною по суті є проблематика сучасної синтаксичної семантики або, що те саме, семантичного синтаксису. Ізоморфізм завдань параметричного опису різних рівнів мови нині практично не усвідомлюється; не усвідомлюють багато лінгвістів і своєрідності завдань параметричного опису як стосовно інтуїтивного, так і формального аналізу. З цієї причини в сучасній науковій літературі трапляються вислови на кшталт фонетическое описание языка (тобто практично емічних одиниць) і фонологическое описание речи (тобто емічних одиниць), які в межах сучасного теоретичного мовознавства по суті є суперечливими.

На нашу думку, своєрідність завдань параметричного опису рано чи пізно стане очевидною, що, очевидно, призведе до створення спеціальних термінів на кшталт фонета «сукупність психоакустичних параметрів, що створюють (або можуть створити за певних фонетичних умов) ефект того чи іншого звуку мовлення (фона)»; морфета «сукупність лексико-морфологічних значень, що зумовлює особливості вживання того чи іншого морфа»; лексета «сукупність значень слова, що зумовлюють особливості його семантичної сполучуваності»; можливо, синтаксета у значенні певних морфо-синтаксичних правил уживання деякої «синтакси». Але повторюємо: такого роду (за функціями) термінологія, очевидно, виникне й закріпи-

154

ться лише після чіткого формулювання та практичної реалізації ідей параметричного опису.

Нарешті, останнє. Термінологічну групу, семантична й формальна структура якої цілком і повністю мотивована тією теорією, якій вона служить, можна назвати «досконалою». Для такої групи зникає проблема співвідношення в ній національного й інтернаціонального, і вона природно стає фрагментом (інтернаціональної) семантичної мови сучасної науки.