LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXX (1993) PERIFERINĖS LIETUVIŲ KALBOS TARMĖS

Ф. Д. КЛІМЧУК

БАЛТІЙСЬКО–ПОЛІСЬКА І СЕРЕДНЬОЄВРОПЕЙСЬКО–ПОЛІСЬКА ЕТНОКУЛЬТУРНІ ОБЛАСТІ

В історії давньої Європи велику роль відігравав гірський пояс Альпи — Карпати¹. На північ від нього істотно впливав на клімат льодовик, на південь — роль льодовика була значно меншою. У зв’язку з цим у двох частинах Європи відрізнялися умови для господарської діяльності людей. На південь від Карпат і на Балканському півострові вже у VI – V тис. до н. е. сформувалися продуктивні форми господарства — землеробство і скотарство². На північ від поясу Альпи — Карпати в цей час і далі панували привласнювальні форми господарства — полювання, збиральництво, рибальство. За продуктивного господарства в давнину з однієї й тієї самої площі людина могла отримати продуктів у 16 разів більше, ніж за панування привласнювальних форм господарювання³. Тому у VI – V тис. до н. е. на південь від Карпат (і передусім на Балканському півострові) різко зростають чисельність і щільність населення. Але клімат у зоні на північ від Карпат і Альп поступово змінювався, і умови для життя людей тут стали наближатися до південноєвропейських. Господарство ж тут залишалося привласнювальним, а щільність населення — низькою. Таким чином створювалася своєрідна диспропорція: життєві умови в обох зонах були відносно однаковими, щільність населення — високою в південній зоні, низькою — у північній. Це призвело до міграцій із південної зони в північну⁴. Основні міграції проходили із Середнього Подунав’я через Моравські Ворота.

На північ від Карпат ще у верхньому палеоліті сформувалася стійка культурна спільнота — свідерська культура (X – VIII тис. до н. е.)⁵. Її ареал: басейни Вісли, верхньої Одри, Прип’яті, Десни, верхнього Дніпра, Західної Двіни, Німану, прилеглі території північної Чехословаччини та південної Естонії. Згодом на основі свідерської сформувалася група споріднених культур, так званих свідероїдних (VII – VI тис. до н. е.)⁶.

1 Godłowski K., Kozłowski J. K. Historia starożytna ziem polskich. Warszawa, 1983. S. 34. Кухаренко Ю. В. Археология Полесья. М.,1969. С. 20. Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. М., 1981. С. 147. 2 Монгайт А. Л. Археология Западной Европы. Каменный век. М., 1973. С. 200 – 224. Довженок В. М. Географія кам’яного века. М., 1979. С. 110 – 136. Формозов А. А. Проблемы этнокультурной истории каменного века на территории европейской части СССР. М., 1977. С. 9. 3 Формозов А. А. Проблемы этнокультурной истории... С. 15. 4 Рыбаков Б. А. Язычество... С. 147. 5 Археология СССР. Палеолит. М., 1984. С. 171, 223, 224. Археология Украинской ССР. Т. 1. Киев, 1985. С. 95. 6 Телегин Д. Я. Мезолитичні пам’ятки України. Київ, 1982. С. 143. Археология Украинской ССР. Т. 1... С. 83–106.

47

Унаслідок міграцій та іншого роду культурних впливів переважно на північ від Карпат і Альп у V тис. до н. е. на території від Британії на заході до південної Волині та північної Молдавії на сході сформувалася культура лінійно-стрічкової кераміки.⁷ Її субстратом стали кілька культур, серед них південна частина колишньої свідерської культури. Накладанням культури лінійно-стрічкової кераміки на частину колишньої свідерської розпочався поділ ареалу останньої на південну та північну області. Північну область ми умовно називатимемо балтійсько-поліською, південну — середньоєвропейсько-поліською. У північній області переважно продовжували розвиватися автохтонні традиції без істотних південних впливів. Південна ж область є результатом накладання балкано-дунайських традицій на свідерські.

У середині IV тис. до н. е. відбувається нова значна хвиля міграцій із Середнього Подунав’я на північ тим самим шляхом через Моравські Ворота та формування нової спільноти. Ця спільнота — лендельська культура (3500–2500рр. до н. е.).⁸ Початковий осередок її формування — Середнє Подунав’я. Її ареал: Середнє Подунав’я, Моравія, західна Словаччина, середня та південна Польща, південна Волинь, північна Галичина. Це переважно виокремлена нами середньоєвропейсько-поліська область.

У V тис. до н. е. почали формуватися споріднені культури гребінцевої кераміки⁹. У середині V тис. до н. е. сформувалися неманська та дніпро-донецька культури, у першій половині III тис. до н. е. — валдайська, усвятська та нарвська. Вони існували до початку II тис. до н. е. Загальний ареал культур гребінцевої кераміки: територія Литви, Латвії, Естонії, Білорусі, значної частини України, прилеглих до Прибалтики та Білорусі областей Росії, Польщі (на решті території Польщі неманська культура поширилася лише в середині III тис. до н. е.). Цей ареал в основному збігається з ареалом свідерської культури.

У другій чверті IV тис. до н. е. сформувалася культура лійчастих кубків¹⁰. Найімовірніший її первісний ареал: Ютландія та сусідні з нею області сучасних Німеччини й Польщі. Він розташований західніше колишньої свідерської області. Надалі культура лійчастих кубків поширилася на великій території від Нідерландів на заході до Волині та Західного Полісся на сході, від південної Скандинавії на півночі до північної частини на півдні. На схід від Одри вона була принесеною. На території східної Польщі, Волині та Полісся ця культура з’явилася близько 2500 р. до н. е. Існувала до кінця III тис. до н. е. Середньоєвропейсько-поліська область входила до ареалу культури лійчастих кубків, а балтійсько-поліська область була за її межами.

7 Монгайт А. Л. Археологія Західної Європи. Кам’яний вік... С. 224–232. Археологія Української РСР. Т. 1... С. 126–133.

8 Монгайт А. Л. Археологія Західної Європи. Кам’яний вік... С. 234–237. Археологія Української РСР. Т. 1... С. 268–273.

9 Исаенко В. Ф. Поселит Припятского Полесья. Минск, 1976. С. 108–127.

10 Монгайт А. Л. Археология Западной Европы. Каменный век... С. 272–278. Археология СССР. Эпоха СССР. М., 1982. С. 259–262. Археология Украинской ССР. Т. 1... С. 225, 273–280. Кухаренко Ю. В. Археология Польши... С. 42–45.

48

Велика роль у давній етнічній історії Центральної та Східної Європи належить культурі кулястих амфор (2900–2000 рр. до н. е.)¹¹. Її ареал: Польща, Чехія, східна Німеччина, південно-західна частина білоруського Понімання, значна частина України (Волинь, Галичина, Поділля, основна частина Волинського та Житомирського Полісся, а також Середнього Подніпров’я), північний схід Румунії. Він здебільшого повторює ареал лендельської культури, проте значно ширший за останній. Формування культури кулястих амфор у східній частині її ареалу, зокрема на Поліссі та в Подніпров’ї, пов’язане зі значними міграціями із заходу. Традиції цієї культури як західніше, так і східніше Західного Бугу зберігаються в наступних культурах — шнурової кераміки та тшинецько-комарівській. Середньоєвропейсько-поліська область була основною частиною ареалу культури кулястих амфор, а балтійсько-поліська область розташовувалася за його межами.

Наприкінці III — на початку II тис. до н. е. сформувалася культура шнурової кераміки, або бойових сокир¹². Її ареал: від Рейну на заході до Середньої Волги на сході, від південної Скандинавії та південної Фінляндії на півночі до Середнього Дунаю та дніпровського Надпоріжжя на півдні. До складу цього ареалу входять середньоєвропейсько-поліська, балтійсько-поліська та інші області. У розглядувану епоху відбувається не лише культурна консолідація, а й різноманітні міграційні процеси, характер яких далекий від остаточного з’ясування. На території всієї області культури шнурової кераміки не міг сформуватися єдиний етнос. Але єдина культура сприяла консолідації споріднених етнічних груп.

У середині II тис. до н. е. на основі місцевих варіантів культури шнурової кераміки сформувалася тшинецько-комарівська культурна спільність¹³. Іноді її називають культурою, іноді виділяють у ній тшинецьку, комарівську та сосницьку культури. Ареал цієї спільності: басейни середньої та верхньої Одри, середньої та верхньої Вісли, Західного Бугу, верхнього Дністра, Прип’яті, нижньої та середньої Десни, Сейму, а також частина Середнього та Верхнього Подніпров’я. Цей ареал відповідає середньоєвропейсько-поліській області. На відміну від попередніх епох (лендельської культури та культури кулястих амфор), відбулося його значне розширення в північно-східному напрямку.

Наприкінці II — на початку I тис. до н. е. відбувається поділ тшинецько-комарівського ареалу на три частини: західну (лужицька культура), південно-східну (білогрудівська, згодом чорноліська культури) та північно-східну

¹¹ Сегетніков І. К. Культура кулястих амфор. // Археологія СРСР. Звід археологічних джерел. Випуск ВІ-27. М., 1983. Монгайт А. Л. Археологія Західної Європи. Кам’яний вік... С. 278–279. Археологія СРСР. Енеоліт СРСР. М., 262–263. Археологія Української РСР. Т. 1... С. 280–291. Рибакова Б. А. Язичництво... С. 230–231.

¹² Археологія СРСР. Епоха бронзи лісової смуги СРСР. М., 1987. С. 35–84. Монгайт А. Л. Археологія Західної Європи. Кам’яний вік... С. 275–278.

¹³ Березанська С. С. Середній період бронзової доби на півночі України. Київ, 1972. Археологія Української РСР. Т. 1... С. 422, 428–445. Кухаренко Ю. В. Археологія Польщі... С. 61, 70. Археологія СРСР. Епоха бронзи... С. 106–124. Рибакова Б. А. Язичництво... С. 221–222.

49

(милоградська, згодом лебедерська культури)¹⁴. Після хронологічної перерви відбувається «відновлення» колишнього тшинецько-комарівського ареалу (точніше — середньоєвропейсько-поліського). Воно пов’язане з виникненням споріднених культур — лиецворської (II ст. до н. е. — V ст. н. е.) та зарубинецької (III ст. до н. е. — II ст. н. е.). Потім знову відбувається поділ розглядуваного ареалу і знову, після нової хронологічної перерви, — «відновлення». Останнє пов’язане з формуванням празької культури /V–VII ст./. На збіг ареалів тшинецько-комарівського, пшеворсько-зарубинецького та празького звернув увагу Б. А. Рибаков¹⁵. Причини такого збігу дослідник убачає в такому. У тшинецьцях він бачить сформованих праслов’ян, що цілком імовірно. Поділ ареалів, на його думку, настав у зв’язку з формуванням нових культурних центрів, які включали до орбіти свого впливу частини праслов’янської області. Причини «відновлення» зазначених ареалів археологічних культур Б. А. Рибаков убачає передусім у тому, що ці культури в різні хронологічні періоди створював один і той самий етнос (у цьому випадку праслов’яни). Якщо точку зору Б. А. Рибакова щодо слов’янської належності тшинецько-комарівської культури поділяють не всі дослідники, то слов’янський характер празької культури вважається загальновизнаним.

Після «розпаду» культурної спільності шнурової кераміки балтійсько-поліська область являє собою відносну єдність. У I тис. до н. е. відбувається її розпад на три регіони: перший охоплював колишню землю пруссів, а також західну Литву та південно-західну Латвію, другий — східну Литву, південно-східну Латвію, північно-західну та центральну Білорусь (культура штрихованої кераміки), третій — середнє та верхнє Подвіння, верхнє Подніпров’я, басейн Десни¹⁶. Культури всіх трьох регіонів більшість дослідників вважає балтськими.

Деякі культурні спільності або їхні частини ми маємо право вважати перехідними між середньоєвропейсько-поліською та балтійсько-поліською областями. Вони, очевидно, включали неоднорідне в етнічному та мовному відношенні населення. До таких спільностей, зокрема, можемо віднести: значну частину милоградської культури (VIII–III ст. до н. е.), частину зарубинецької та пізньозарубинецької культурних спільностей, банцерівську або колочинсько-банцерівську культуру (V–VIII ст.)¹⁷.

Найдавніша історія відома нам передусім за так званими археологічними культурами. У цій роботі ми оперуємо цим поняттям. Що являли собою ці культури? Яке їхнє відношення до етносів? Одноманітність археологічних культур свідчить про те, що їх залишило давнє (або середньовічне) суспільство, яке являло собою певну єдність, усередині

¹⁴ Рибаков Б. А. Язичництво... С. 224. Археологія Української РСР. Т. 2. Київ, 1986. С. 29–36, 39–43, Археологія Української РСР. Т. 1... С. 445–450, 449–512.

¹⁵ Рибаков Б. А. Язичництво... С. 214–230.

¹⁶ Сєдов В. В. Слов’яни Верхнього Подніпров’я та Подвіння. М., 1970. С. 11–33.

¹⁷ Баран В. Д. Слов’яни в середині I тисячоліття н. е. // Проблеми етногенезу слов’ян. Київ, 1978. С. 5–39.

50

з яким здійснювалися постійні контакти. Це сприяло етномовній консолідації. Але консолідувалися насамперед споріднені групи. Більшість археологічних культур, найімовірніше, не була етнічно однорідною. Але в багатьох із них, очевидно, створювалися умови для консолідації одного або кількох етносів, які об’єднувала археологічна культура, що цілком зрозуміло: у давніх суспільствах були поширені двомовність і багатомовність — це доведено дослідниками на підставі етнографічних матеріалів, тобто відомостей про народи, які жили в умовах кам’яного віку ще в XIX — XX ст. ¹⁸. Повсюдно відбувалася зміна археологічних культур. Причини її різні. В одних випадках це результат культурно-економічних змін, в інших — “політичні” перегрупування або приплив іноетнічного населення тощо.

Ми розглянули послідовність змін археологічних культур в області між Карпатами та Балтійським морем у найдавніші часи до другої половини I тис. н. е. При накладанні ареалів цих культур або груп споріднених культур вимальовується така картина. Виділяються дві області, які межами зазначених ареалів переважно не перетинаються і водночас відокремлюються пучками таких меж від сусідніх областей. Ці області ми умовно називали середньоєвропейсько-поліською та балтійсько-поліською (див. вище). У зазначених областях під час зміни археологічних культур нова культура зазвичай поширювалася на всю область або більшу її частину. Тому в кожній області протягом тривалого часу існувала культурно-господарська однорідність. Ймовірно, якщо в межах області з’являлися досить численні представники нового етносу, то вони розселялися по всій області, поява цього етносу не призводила до поділу області на частини. Таким чином, у кожній із зазначених областей існували умови для формування етносу. Можливо, не випадково, що в історичні часи в балтійсько-поліській області засвідчені балти, а в середньоєвропейсько-поліській — слов’яни. Наведений матеріал дає змогу припустити, що розглянуті області безпосередньо пов’язані з балтійським і слов’янським глотто- та етногенезом.

Межа між середньоєвропейсько-поліською та балтійсько-поліською областями змінювалася. Зокрема, відбувалося її переміщення в північно-східному напрямку.

Полісся було одним із регіонів, де протягом тривалого часу відбувався контакт культур обох областей. На значній частині Полісся поширена як балтійська, так і архаїчна слов’янська гідронімія¹⁹. Північніше західного та середнього Полісся архаїчна слов’янська гідронімія відсутня. Південніше Полісся відсутня компактна балтійська гідронімія.

¹⁸ Історія первісного суспільства. Епоха первісної родової общини. М., 1986. С. 469, 473, 478.

¹⁹ Городов В. Н. і Трубачов О. Н. Лінгвістичний аналіз гідронімів Верхнього Подністров’я. М., 1962. Трубачов О. Н. Назви річок Правобережної України. М., 1968. Климчук О. Д. До особливостей гідронімічного ландшафту однієї слов’янської мікрозони. // Вчені записки Тартуського державного університету. Праці з російської та слов’янської філології. Питання становлення й розвитку мовної системи. Тарту, 1981. С. 52–59. Климчук О. Д., Санчук Л. Р. Гідроніми Вигавсянського Полісся (мобіца-етнічна інтерпретація) // Словотвір і номінативна деривація у слов’янських мовах // Тези доповідей II республіканської конференції /25–26 вересня 1986 р./ Ч. II. Гродно, 1986. С. 64–67.

51

Рис. 1. Межі археологічних культур + + + + — свідерської та свідероподібних; ᴛ ᴛ ᴛ ᴛ гребінцевої кераміки; — — — — лінійно-стрічкової кераміки; · · · · · лійчастих келихів

Рис. 2. Межі археологічних культур x x x x лендельської; ᴛ ᴛ ᴛ ᴛ кулястих амфор; — — — тшинецько-комарівської; · · · · · шнурової та ранньої зарубинецької; — · — · — празької.

52

БАЛТІЙСЬКЕ ПОЛІССЯ І СЕРЕДНЬОЄВРОПЕЙСЬКЕ ПОЛІССЯ: ЕТНОКУЛЬТУРНІ ОБЛАСТІ

Резюме

У статті розглядається територія, що простягається між Карпатами та Балтійським морем, і зміна археологічних культур від найдавніших часів до другої половини I тисячоліття н. е. На підставі сукупностей меж цих культур виокремлюються дві їхні області, які умовно називаються археологічними культурами середньоєвропейського Полісся та балтійського Полісся. Історичні дані свідчать, що в області балтійського Полісся жили балти, а в області середньоєвропейського Полісся — слов’яни. З наведеного матеріалу видно, що згадані балтійська та слов’янська області були пов’язані глотогенетичними й етногенетичними зв’язками. Межі середньоєвропейського Полісся змінювалися в умовах двомовності, найчастіше відсуваючись у східному напрямку. Полісся — один із регіонів, де протягом тривалого часу контактували культури обох областей. На значній частині Полісся поширена архаїчна як балтійська, так і слов’янська гідронімія. На північ від західного Полісся архаїчна слов’янська гідронімія відсутня, а в південній частині Полісся немає компактної балтійської гідронімії.

53