ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

L (2004), 25 – 33

Зовнішнє посесивне володіння в литовській мові

JURGITA KEREVIČIENĖ

Vilnius University

Kaunas Faculty of Humanities

У цій статті зроблено першу спробу схарактеризувати литовські конструкції із зовнішніми посесорами (які чергуються з адномінальними генітивами), беручи до уваги результати нещодавніх типологічних досліджень зовнішнього посесивного володіння. Наведено лише попередні спостереження, однак уже можна стверджувати, що в європейському контексті литовські конструкції із зовнішніми посесорами належать до прототипової зони, у якій ці конструкції підпорядковуються низці обмежень, головним чином щодо одушевленості та ступеня ураженості. У цьому аспекті литовська мова помітно відрізняється від спорідненої з нею латиської. Отже, спільного балтійського типу зовнішнього посесивного володіння не існує.

1. ВСТУП

У греко-латинській граматичній традиції термін давальний відмінок (DAT) позначає певний (поверхневий) відмінок іменника, його детермінантів або замінників. У литовській граматиці давальний відмінок визначають як відмінок, що виражає об’єкт (істоту або неістоту), на який певна дія чи подія може впливати позитивно або негативно, тобто дія виконується на користь або на шкоду об’єктові (Ambrazas, ed., 1997: 513). Нові лінгвістичні праці показують, що давальний відмінок може вживатися в досить різноманітних конструкціях, де набуває, на перший погляд, зовсім різних значень.

Традиційно виокремлюють кілька семантично відмінних типів давального відмінка. У літературі їх називають dativus commodi або incommodi, dativus finalis, dativus possessivus, dativus sympatheticus, dativus ethicus тощо (Van Hoecke 1996: 3–6). Вони мають характерні семантичні властивості, але можуть відрізнятися також синтаксичною поведінкою. Коли давальний відмінок набуває посесивного значення, його називають dativus possessivus. Тоді його основне значення — «бути в розпорядженні» або «мати щось у своєму розпорядженні», «володіти» (Van Hoecke 1996: 13). Синтаксично посесивний давальний відмінок часто визначають як відмінок, пов’язаний із зовнішнім посесивним володінням (EP), тобто механізмом, за якого посесор, типовим способом кодування якого є адномінальний присвійний модифікатор, набуває вигляду конституента рівня речення. На відміну, наприклад, від етичного давального, посесивний давальний характеризує іменні групи, які виявляють усі властивості справжніх конституентів рівня речення; а на відміну від dativus (in)commodi, він не поєднується з іменними групами, що містять адномінальних посесорів, якщо тільки вони не співвіднесені з давальною групою (Podlesskaya & Rakhilina 1999: 506; König 2001: 971). Посесивний давальний відмінок також було виокремлено й розглянуто в литовських наукових працях. І Шукс (1998), і Паулускене (1989) розглядають випадки вживання давального відмінка, що чергуються з генітивом і характеризуються значенням володіння. У цій статті робиться спроба схарактеризувати литовську

26 |

JURGITA KEREVIČIENĖ

посесивний давальний відмінок у контексті базових понять і типологічних класифікацій, запроваджених у науковій літературі протягом останнього десятиліття.

2. ПОСЕСИВНИЙ ДАВАЛЬНИЙ ВІДМІНОК

2.1. Поняття

У сучасній лінгвістичній літературі конструкції із зовнішнім посесивним давальним відмінком визначаються як

«[...] конструкції, у яких семантичне відношення між посесором і посесумом виражається шляхом кодування посесора як основного граматичного відношення дієслова та в окремій конституенті, відмінній від тієї, що містить посесум. Незважаючи на те, що фраза посесора кодується як основний аргумент, вона не ліцензується валентнісною рамкою самого кореня дієслова». (Payne & Barshi 1999: 3)

Зовнішній посесивний давальний відмінок у значенні, що мається тут на увазі, уперше ідентифікував і описав Havers (1911). Запропонований ним термін — dativus sympatheticus — відображає погляд на цей давальний відмінок як на відмінок, за допомогою якого можна виразити співчутливе ставлення до особи, що зазнає дії, описаної дієсловом. За Havers, dativus sympatheticus чергується з більш «об’єктивним» родовим відмінком, який лише констатує наявність посесивного відношення.

У новішій лінгвістичній літературі таке вживання давального відмінка зазвичай називають зовнішнім посесивом (EP). Останніми роками воно стало предметом ґрунтовних типологічних досліджень. У вступі до збірника праць із цієї теми Payne і Barshi зазначають, що зовнішній посесив є характерною рисою багатьох мов не лише індоєвропейської сім’ї, а й багатьох так званих екзотичних мов, зокрема мов Південно-Східної Азії, Південної Америки, Північної та Центральної Америки, Австралії, Африки, Тихоокеанського регіону, семітських і кавказьких мов (Payne & Barshi 1999: 3).

Балтійські мови, зокрема литовська, не повинні бути винятком. Литовська, звісно, належить до індоєвропейських мов, згаданих Havers, однак доступний йому матеріал був обмеженим. Fraenkel, автор першої монографії з синтаксису литовських відмінків, згадує dativus sympatheticus як окремий тип (у цьому він наслідує Havers). Водночас він зауважує, що балтійські мови часто віддають перевагу адномінальному родовому відмінку там, де інші індоєвропейські мови (зокрема слов’янські та германські) вживали б давальний (Fraenkel 1928: 57–60). Однак, як зазначає Holvoet (2001: 202), Fraenkel ґрунтував свої висновки переважно на старолітовських текстах і не врахував латиських даних.

2.2. Основні типи

Попри певну фундаментальну єдність, у різних мовах існують різноманітні моделі маркування присвійного давального відмінка. Має бути два головні складники, а саме посесор і посесум. Haspelmath (1999: 110) виокремлює чотири прототипові моделі зовнішнього посесива в європейських мовах:

EXTERNAL POSSESSION IN LITHUANIAN

27

Посесор Посесум a. SUBJ V DAT OBJ b. SUBJ V DAT OBJ PP c. SUBJ V DAT PP d. V DAT SUBJ

Haspelmath (1999: 110) characterizes the dative of external possessor as a clause-level dative-marked NP argument, while the possessum is a direct object, a locative argument marked by a prepositional phrase, or an unaccusative subject. These facts suggest that European languages require a dative or a dative-like prepositional phrase for the possessor, whereas the possessum may vary depending on the individual language. A broader typological perspective is taken by Payne and Barshi, whose attempts at formulating a language-independent generalization are necessarily less specific as to the formal properties of the construction: They state that in the possessive construction the possessor (PR) may be expressed as

«підмет, прямий додаток, непрямий додаток або давальний відмінок, або ергатив чи абсолютив — залежно від типу мови. Тобто PR може бути виражений як прямий, керований аргумент одного з трьох універсально засвідчених базових типів предикатів (неперехідного, перехідного чи двоперехідного). У деяких мовах PR також може виражатися займенником або займенниковим афіксом усередині NP, що містить посесум; однак кодування всередині родового NP не може бути єдиним способом вираження PR. Крім того, відношення посесор—посесум не може міститися у присвійному лексичному предикаті, такому як мати, володіти або перебувати, а корінь лексичного дієслова не має PR в інший спосіб у межах своєї основної аргументної рамки». (Payne & Barshi 1999: 3)

Для цілей цієї статті визначення Haspelmath має достатній ступінь загальності. Тепер ми спробуємо сформулювати прототипові властивості присвійного давального відмінка.

2.3 Прототипові ознаки

У європейських мовах розрізняють два основні типи посесорів: АДНОМІНАЛЬНОГО, або ВНУТРІШНЬОГО, ПОСЕСОРА та ЗОВНІШНЬОГО ПОСЕСОРА. Загалом головна відмінність між ними полягає в тому, що внутрішні посесори зазвичай виражають як відчужуване володіння (як у Onos mašina «автомобіль Анни»), так і невідчужуване володіння (як у Onos ranka «рука Анни»), тоді як зовнішній посесор прототипово є посесором «відповідної частини тіла, вираженим окремим конституентом на рівні клаузи в давальному відмінку, який не є частиною тієї самої фрази, що й посесум» (König 2001: 970).

(1) Німецька Mir zittern die Hände. Литовська Man dreba rankos. мені:DAT тремтять руки:NOM. «У мене тремтять руки».

28 |

JURGITA KEREVIČIENĖ

(2) Нім. Ich habe es ihm ins Gesicht gesagt. Лит. Aš tai jam į akis pasakiau. Я це йому. DAT в обличчя сказав «Я сказав це йому в обличчя».

З синтаксичного погляду посесум зазвичай є прямим додатком, тоді як посесор може бути прямим або непрямим додатком. Однак у різних мовах трапляється велика різноманітність конструкцій. Наприклад, у шведській мові посесор (PR) може мати тип локатива, в інших мовах він може бути інкорпорованим іменником або виражатися як додаток (Payne & Barshi 1999: 6–8).

Прототипова конструкція зовнішнього посесора має відповідати СУВОРОМУ ОБМЕЖЕННЮ ЗАЗНАНОГО ВПЛИВУ, тобто зовнішні посесори можливі лише тоді, коли вважається, що ситуація, про яку йдеться, психологічно впливає на посесора. Оскільки умова зазнаного впливу не однаково сильна в різних мовах, Haspelmath (1999: 113) пропонує чотири імплікативні ієрархії, що відображають різні ознаки, за якими можна сформулювати «силу зазнаного впливу»:

a. ІЄРАРХІЯ НАТХНЕННОСТІ (конструкціям EP надається перевага, якщо посесор — це) займенник 1-ї/2-ї особи ⇒ займенник 3-ї особи ⇒ власне ім’я ⇒ інша істота ⇒ неживий предмет.

b. ІЄРАРХІЯ СИТУАЦІЙ (конструкціям EP надається перевага, якщо предикат є) таким, що впливає на пацієнса ⇒ динамічним, але таким, що не спричиняє впливу ⇒ статичним.

c. ІЄРАРХІЯ НЕВІДЧУЖУВАНОСТІ (конструкціям EP надається перевага, якщо посесум — це) частина тіла ⇒ предмет одягу ⇒ інший контекстуально унікальний предмет.

d. ІЄРАРХІЯ СИНТАКСИЧНИХ ВІДНОШЕНЬ (конструкціям EP надається перевага, якщо синтаксичним відношенням посесума є) PP ⇒ прямий додаток ⇒ неакузативний підмет ⇒ неергативний підмет ⇒ перехідний підмет.

Тут твердження «конструкціям EP надається перевага» означає, що якщо конструкція EP можлива для позиції на будь-якому рівні ієрархії, то вона також можлива для всіх позицій, що стоять вище в ієрархії.

Щодо всіх цих ієрархій, європейські мови висувають до конструкцій EP досить суворі вимоги. Наприклад, з огляду на Ієрархію натхненності, багато мов, схоже, обмежують свої конструкції EP натхненними посесорами. З огляду на Ієрархію ситуацій, у цій конструкції зазвичай можуть уживатися лише дієслова, що позначають подію. З огляду на Ієрархію невідчужуваності, конструкції EP з давальним відмінком іноді обмежуються ситуаціями, у яких посесум позначає частину тіла; тоді посесор зазнає максимального впливу. З огляду на Ієрархію синтаксичних відношень, посесумом зазвичай є прийменникова група, прямий додаток або неакузативний підмет (Haspelmath 1999: 112–115).

Беручи до уваги запропоновану систему ієрархій EP, можна порівняти синтаксичні й семантичні особливості конструкцій EP в окремих європейських мовах. Таким чином, має бути можливо також зробити кілька попередніх висновків щодо позиції литовського зовнішнього посесивного давального відмінка на всіх чотирьох відповідних шкалах.

EXTERNAL POSSESSION IN LITHUANIAN | 29

3. КОНСТРУКЦІЇ ІЗ ЗОВНІШНІМИ ПОСЕСОРАМИ В ЛИТОВСЬКІЙ МОВІ

3.1. Синтаксичні властивості

Згадані вище описи прототипового посесора в конструкціях із зовнішнім посесором (Haspelmath, Payne and Barshi), схоже, цілком відповідають литовським конструкціям. Легко помітити, що литовський посесор завжди є різновидом непрямого додатка, тоді як посесум є підметом, прямим додатком або непрямою фразою, пор.:

(3) Тіло Вінцука одразу заклякло до кісток. Vincukas:DAT body at once froze to the bone ‘Одразу тіло Вінцука заклякло до кісток.’ (4) Я хотів попросити заштопати лікоть піджака. I wanted to ask jacket:DAT elbow:ACC mend ‘Я хотів попросити заштопати лікоть мого піджака.’ (5) Бджола вжалила людину в руку. bee stung person:DAT into hand ‘Бджола вжалила людину в руку.’

Якщо дієслово перехідне, можливі такі варіанти: посесум позначається або прямим додатком (6, 7), або прийменниковою фразою (8, 9):

(6) Вона зламала йому ліву руку. she broke he:DAT left arm. ‘Вона зламала йому ліву руку.’ (7) Окуліст підібрав бабусі окуляри. oculist adjust grandmother:DAT glasses. ‘Окуліст підібрав бабусині окуляри.’ (8) Він прошепотів їй щось на вухо. he whispered her:DAT something into ear ‘Він прошепотів щось їй на вухо.’ (9) Він кинув подушку дитині в обличчя. he threw pillow:ACC child:DAT into face ‘Він кинув подушку дитині в обличчя.’

Невелика кількість дієслів демонструє конструкцію, що відхиляється від сформульованої вище прототипової моделі. Вона трапляється також у німецькій мові. Це випадки, коли посесор, очевидно, може виражатися не лише давальним, а й знахідним відмінком. Чергування можна проілюструвати такими прикладами:

(10) a. German Er küsste sie auf die Wange. b. German Er küsste ihr auf die Wange.

30

JURGITA KEREVIČIENĖ

(11) a. Lith. Jis pabučiavo ją į skruostą. він поцілував її:ACC у щоку. b. Lith. Jis pabučiavo jai į skruostą. він поцілував їй:DAT у щоку.

«Він поцілував її в щоку».

Здається, різниця полягає в тому, що знахідний відмінок із дієсловом «цілувати» передбачає пацієнса, який усвідомлює процес і зазнає його впливу. У давальному відмінку процес суттєво впливає на частину тіла (іменну групу — об’єкт), і структура фактично зосереджена на частині. Натомість у знахідному відмінку структура зосереджена на цілому, тобто насамперед зазнає впливу посесор (іменна група — об’єкт), тоді як частина позначається непрямим (локативним) відмінком (Lamiroy & Delbecque 1998: 40). У цьому разі, коли посесор виражений знахідним відмінком, частину тіла або посесум можна опустити; натомість, якщо посесор виражений давальним відмінком, посесум є обов’язковим, і без нього речення литовською мовою було б неграматичним, пор.:

(12) Jis pabučiavo ją į skruostą. він поцілував її:ACC у щоку «Він поцілував її в щоку».

(13) Jis pabučiavo ją. він поцілував її:ACC «Він її поцілував».

(14) Jis pabučiavo jai į skruostą. він поцілував їй:DAT у щоку «Він поцілував її в щоку».

(15) *Jis pabučiavo jai. він поцілував їй:DAT «Він її поцілував».

Особливість структур на зразок (10b, 11b) полягає в тому, що, на відміну від більшості конструкцій із зовнішнім давальним посесором, вони не мають точних відповідників із внутрішнім родовим посесором. Якщо вжито внутрішнього посесора, посесум зазвичай виступає прямим додатком, а не непрямою фразою:

(16) Er küsste ihre Wange.

(17) *Er küsste auf ihre Wange.

(18) Jis pabučiavo jos ranką. він поцілував її руку:ACC

(19) *Jis pabučiavo į jos ranką. він поцілував у її руку

Конструкції на зразок (14) засвідчені лише в обмеженій кількості мов. Зазвичай локативне маркування посесума поєднується з маркуванням посесора знахідним відмінком (але тоді конструкція не має зовнішнього посесора в розумінні давального відмінка, що чергується з адномінальним родовим); конструкція із зовнішнім давальним посесором вимагає, щоб посесум стояв у позиції прямого додатка, пор. наведені нижче приклади з російської мови:

EXTERNAL POSSESSION IN LITHUANIAN

(20) On poceloval ee v ruku.

він поцілував її:ACC у руку

(21) On poceloval ej ruku.

він поцілував її:DAT руку:ACC

«Він поцілував її руку».

У цьому випадку наявна подібна семантична відмінність, сформульована для (12), (14): (20) є зорієнтованим на ціле, тоді як (21) — на частину. Оскільки тип фокусування, про який ідеться тут, пов’язаний із маркуванням DO, облікове маркування посесуму в (20) і давальне маркування посесора в (21) можна назвати дефокусуванням. Це означало б, що розглянуті тут німецькі та балтійські конструкції поєднують тип маркування «дефокусування посесора» з типом «дефокусування посесуму». Надлишковість цього маркування пояснювала б його відносну рідкісність.

Отже, загалом, попри розглянуті вище нетипові випадки, у литовській мові є прототипові конструкції із зовнішніми присвійними давальними. Щодо периферійних типів, Кеніг слушно зазначає, що «додаткові моделі, схоже, є наслідком специфічного значення (зазнавання посесором впливу чогось, що відбувається з посесумом), яке зазвичай пов’язане із семантичною роллю» (König 2001: 975); можуть мати значення й прагматичні чинники.

2.5 Семантичні властивості

Семантичні властивості слід досліджувати щодо всіх трьох компонентів конструкцій із зовнішнім посесивом: посесора, посесуму та лексичного предиката. Що стосується посесора, одне з найчастіше згадуваних обмежень — одушевленість. У литовській мовознавчій літературі також зазначалося (Šukys 1998: 157), що для прийнятності конструкцій із зовнішнім посесивом потрібні одушевлені посесори. Це можна розуміти двояко: давальний відмінок не вживається з іменниками, граматично маркованими як неістоти (20), але навіть у випадку іменників, маркованих як істоти, давальний відмінок не вживається, якщо йдеться про померлу особу (23a, b):

(22) Norėjau surasti puodelio (*puodeliui) lėkštutę.

Я хотів знайти чашку:GEN (*чашці:DAT) блюдце:ACC

«Я хотів знайти блюдце, що належить цій чашці».

(23) a. Pabučiuok senelei (*senelės) ranką.

поцелуй:IMPER бабусю:DAT (*бабусі:GEN) руку:ACC

«Поцілуй бабусину руку».

b. Vaikai bučiavo mirusios senelės (*senelei)

Діти поцілували померлу бабусю GEN. (бабуся:DAT)

лише руку.

лише рука:ACC

«Діти поцілували лише руку своєї померлої бабусі». (на похороні)

31

32 |

JURGITA KEREVIČIENĖ

Prototypical external possessors, according to König (2001), are most typically animate, human and even speech-act participants. For Lithuanian as well as for the other European languages investigated, the animacy constraint may be formulated in terms of the well-known animacy hierarchy:

ІЄРАРХІЯ ОДУШЕВЛЕНОСТІ: займенник 1-ї/2-ї особи ⇒ займенник 3-ї особи ⇒ власне ім’я ⇒ інша істота ⇒ неживі іменники.

Якщо конструкція із зовнішнім посесором можлива для типу посесора, що посідає низьке місце в ієрархії, то вона можлива також для будь-якого посесора, що стоїть вище за шкалою (Haspelmath 1999: 113).

У литовській мові можливі всі ці типи, але останній трапляється досить рідко й зазвичай пов’язаний із метафоричним уживанням; пор. (24), (25):

(22) Vaikai sulaužė Onai akinius. діти зламали Ann:DAT окуляри:ACC «Діти розбили окуляри Анни».

(23) Jis nukirto medžiui šaką. він зрубав дереву:DAT гілку:ACC «Він зрубав гілку дерева».

Семантичні характеристики посесора залежать від певних універсальних семантичних ієрархій. Найпоширеніша ієрархія — невідчужуване ⇒ відчужуване; Payne і Barshi пропонують таку розширену версію ієрархії Haspelmath:

ІЄРАРХІЯ НЕВІДЧУЖУВАНОСТІ: частина тіла ⇒ частина цілого ⇒ інше невідчужуване ⇒ відчужуване + близьке ⇒ предмет одягу ⇒ відчужуване + віддалене ⇒ те, чим не можна володіти ⇒ інший контекстуально унікальний предмет (Payne & Barshi 1999: 14).

Щодо типів дієслів, які вживаються із зовнішніми посесорами, можна виокремити кілька характерних типів, що загалом збігаються з типами, виділеними Lamiroy і Delbecque (1998: 43–44):

✦ динамічні дієслова, тобто дієслова, що виражають фізичні дії, як-от suduoti (ударити), perplėšti (розірвати), sudaužyti / sulaužyti (розбити / зламати), sviesti (кинути);

✦ каузативні дієслова, тобто такі, що виражають дії, які спричиняють певну зміну об’єкта, наприклад nupjauti / nukirsti (відрізати), nuskinti, nugnybti (зірвати, відщипнути), amputuoti (ампутувати);

✦ дієслова руху, тобто такі, що виражають зміну положення, наприклад pakelti (підняти), nuleisti (опустити), pasukti (повернути);

✦ інхоативні дієслова, тобто такі, що виражають дію, яка має певну точку, що збігається з початком нового стану, наприклад sustorėti (погладшати), (iš)rausti (почервоніти);

✦ стативні дієслова, що виражають стативи страждання, наприклад skaudėti (боліти, завдавати болю).

3. ВИСНОВОК

У цій статті розглянуто два аспекти давального відмінка зовнішнього володіння. По-перше, сформульовано загальне поняття та стисло обговорено головну відмінність від інших уживань

EXTERNAL POSSESSION IN LITHUANIAN

33

давального відмінка. Далі теоретичні висновки, отримані в першій частині статті, застосовано до литовського матеріалу.

Навіть на підставі попередніх спостережень, зроблених у цій статті, стає зрозуміло, що необхідно переглянути твердження Haspelmath (1999), згідно з яким балтійські мови разом зі східнослов’янськими, балто-фінськими та угорською належать до периферії прототипної зони давального зовнішнього посесора в європейських мовах. Здається, матеріал Haspelmath охоплює лише латиську мову, яка в цьому аспекті суттєво відрізняється від литовської. Насправді литовський давальний відмінок зовнішнього володіння досить точно відповідає європейському прототипу.

Ця стаття є лише першою спробою проаналізувати литовські конструкції із зовнішнім володінням. Для точнішого формулювання обмежень щодо істотності, ураженості тощо потрібні подальші дослідження.

REFERENCES

AMBRAZAS, V., ed., 1997: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika. 2nd edition, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

FRAENKEL, E. 1928: Syntax der litauischen Kasus, Kaunas: Valstybės spaustuvė.

HASPELMATH, M. 1999: External possession in a European areal perspective. In: Payne, Barshi, eds., 1999, 109–135.

HAVERS, W. 1911: Untersuchungen zur Kasussyntax der indogermanischen Sprachen, Strassburg: Karl J.Trübner.

HOLVOET, A. 2001: Zur Variation des possessiven Dativs mit dem adnominalen Genitiv im Baltischen (besonders im Lettischen). Boeder, W., Hentschel, G., eds., Variierende Markierung von Nominalgruppen in Sprachen unterschiedlichen Typs, Oldenburg: Bibliotheks- und Informationssystem der Universität Oldenburg (Studia Slavica Oldenburgensia, 4), 201–217.

KÖNIG, E. 2001: Internal and external possessors. Haspelmath, M. et al., ed., Language Typology and Language Universals. An International Handbook, vol. 2. Berlin, New York: De Gruyter, 970–978.

KÖNIG, E., HASPELMATH, M. 1998: Les constructions à possesseur externe dans les langues d’Europe. In: Feuillet, J., ed., Actance et valence dans les langues de l’Europe, Berlin-New York: Mouton de Gruyter, 525–606.

LAMIROY, B., DELBECQUE, N. 1998: The possessive dative in Romance and Germanic languages. Van Belle, W., Van Langendonck, W., eds., The Dative, vol. 2: Theoretical and Contrastive Studies, Amsterdam: John Benjamins (Case and Grammatical Relations Across Languages, 3), 29–74.

PAULAUSKIENĖ, A. 1989: Gramatinės lietuvių kalbos žodžių kategorijos, Vilnius: Mokslas.

PAYNE, D. L., BARSHI, I. 1999: External Possession: What, where, how, and why. Payne, Barshi, eds., 1999, 3–29.

PAYNE, D. L., BARSHI, I., eds., 1999: External possession, Amsterdam: John Benjamins. (Typological Studies in Language, 39.)

PODLESSKAYA, V. I., RAKHLINA, E. V. 1999: External possession, reflexivization and body parts in Russian. Payne, Barshi, eds., 1999, 505–521.

ŠUKYS, J. 1998: Lietuvių kalbos linksniai ir prielinksniai: vartosena ir normos, Kaunas: Šviesa.

VAN HOECKE, W. 1996: The Latin dative. Van Belle, W., Van Langendonck, W., eds., The Dative, vol.1, Descriptive Studies, Amsterdam: John Benjamins (Case and Grammatical Relations Across Languages, 2), 3–38.

Jurgita Kerevičienė

Gauta 2004 03 08

Vilniaus universitetas

Kauno humanitarinis fakultetas

Muitinės g. 12, 44280 Kaunas, Lietuva