WILLY VAN LANGENDONCK

Katholieke Universiteit Leuven

Напрями наукових досліджень: маркованість та іконічність, референція і семантика (особливо власних назв), граматичні категорії, такі як означеність, генеративність, число, граматичні зв’язки, прийменники, синтаксис залежностей і порядок слів.

ЄВРОПЕЙСЬКІ СИСТЕМИ ОСОБОВИХ ІМЕН: ДОВІДНИК ВІД АБАЗИНСЬКОЇ ДО ЦЕНТРАЛЬНОЛАДИНСЬКОЇ

З нагоди 65-річчя Рози Кольгайм і Фолькера Кольгайма. За редакцією Андреа Брендлер і Сільвіо Брендлера.

Hamburg: Baar, 2007, 863 p. ISSN 1610-7012 ISBN 978-3-935536-65-3

Пишучи цю рецензію англійською мовою, я хочу не лише ознайомити англомовний світ із цим об’ємним і важливим довідником європейських антропонімічних систем, а й наголосити, що німецька й досі залишається мовою, яку наука ніяк не може ігнорувати, безперечно, і ономастика та лінгвістика. Ця книжка обсягом 861 сторінка присвячена подружжю Кольгаймів — Розі та Фолькеру, двом ономастам, добре відомим у німецькомовному ономастичному середовищі та за його межами, з нагоди їхнього 65-річчя. Редактори, подружжя Брендлерів — Андреа й Сільвіо, — ще одна пара, значно молодша, але перспективна: дослідники німецьких і навіть англійських імен як у діахронічному, так і в синхронічному аспекті. В. Кольгайм і С. Брендлер — піонери нового підходу до імен, який вони називають ономематикою (Kohlheim 2005; Kohlheim & Hengst 2011; Brendler 2008; рецензію на останню працю див. Van Langendonk 2010).

Брендлери виконали копітку роботу, куруючи цей грандіозний проєкт і координуючи всі ці статті, присвячені 77 європейським мовам, поданим в алфавітному порядку й належним до семи мовних родин (індоєвропейської, баскської, уральської, тюркської, кавказької, арабської та монгольської). Описані системи покликані репрезентувати європейський простір, який слід розуміти як політичну й культурну конструкцію, що коріниться в давньогрецькій традиції, а не як географічну одиницю. Статті структуровано згідно з…

Recenzijos / Reviews

179

ALL_62_63_maketas.indd 179

2011.06.17 08:24:12

WILLY VAN LANGENDONCK

…сучасним станом науки й подано конкретні базові відомості. Під терміном система редактори розуміють структурований і функціональний комплекс особових імен. Загалом автори використовують більш-менш однакову модель, починаючи із системи з одним іменем, але невдовзі переходять до двоіменної системи з особовими іменами та прізвищами, які виникли як прізвиська, а поступово стали родинними іменами. Трапляються також системи з трьома іменами. Розгляд ведеться в діахронічній перспективі — від походження системи до її сучасного стану. Інколи спершу описується сучасна система, а потім автор повертається до її витоків. Крім того, очевидно, що статті різняться за обсягом і якістю.

З огляду на обмежений обсяг цієї рецензії я обмежуся кількома германськими мовами, а також французькою, латиською й литовською, російською та однією неіндоєвропейською мовою — баскською. Почну з трьох основних германських мов: англійської, німецької та моєї рідної нідерландської. Можна було б очікувати, що ці три системи особових імен мають багато спільного, зокрема в історичному розвитку. Однак із розглядуваних статей це не так легко вивести, оскільки відповідні автори зосереджуються на різних аспектах описуваної антропонімічної системи. У міру читання дедалі виразніше складається враження, що три статті значною мірою доповнюють одна одну, адже загалом паралельно відбувалися подібні процеси (див. також Van Langendonck 2007, Chapter 4).

Англійська система особових імен описана Джоном Інслі. Автор виразно дотримується хронологічного підходу, починаючи з особових імен давньоанглійської мови. На цьому початковому етапі система виразно германська. Як і в інших мовах цієї групи, основними утвореннями є двоосновні чоловічі імена, що складаються з двох апелятивних основ, які разом утворюють семантичну єдність, принаймні спочатку, наприклад, AElf-weald «ельф-король». Жіночі імена утворюються так само, наприклад, AEd el-hild «шляхетна-битва». Розглянуто багато перших і других компонентів. Коли значення складного імені зникає, це передусім пов’язано з так званим принципом варіювання германського іменування (див. нижче, у розділі про німецьку мову). Автор мав би пояснити, у чому полягає цей принцип, оскільки писав для довідкового видання. Як і інші германські мови, давньоанглійська мала кілька категорій одноосновних імен. По-перше, існували прізвиська, як-от Ceorl «селянин». До інших належать короткі форми (Tida) і пестливі форми (Tottel < Torht-). Від кінця IX до XIII століття скандинавські завойовники принесли із собою власний ономастичний фонд, зокрема імена, що починалися на As-, а також численні данські пестливі форми. Багато форм було англізовано. Вирішальним був 1066 рік, коли відбулося нормандське завоювання. Первісні системи зникли, хоча їхні рефлекси збереглися у прізвищах. В епоху середньоанглійської мови…

180

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

ALL_62_63_maketas.indd 180

2011.06.17 08:24:12

Europäische Personennamensysteme: Ein Handbuch von Abasisch bis Zentralladinisch

численність північнофранцузьких, особливо романізованих франкських імен відсунула на задній план автохтонний іменний фонд. Інші германські імена прийшли з Фландрії та Північної Німеччини. Їх доповнила низка біблійних імен, таких як і досі добре відомі John, Peter, Simon, і Thomas. Утворювалися нові гіпокористичні форми з новими суфіксами, наприклад -kin (з нідерландської), звідки Thomkin, а також романські утворення із суфіксами -in, -ot, тощо. Про ці давні періоди ми знаємо небагато з погляду соціологічних та історичних чинників надання імен. Звісно, в новоанглійську добу ситуація інша. Деякі імена пізнього Середньовіччя збереглися, наприклад Geoffrey, John, Margaret, Peter, Thomas, і William. Відродження також спричинило появу грецьких і латинських імен, таких як Alethea, Ambrose, Caesar, Diana, Julia, Lavinia, Penelope, і Virgil. Реформація привела до появи старозавітних імен, таких як Abraham, David, Esther, Ruth, тощо. Ще одним джерелом нових імен стали династії та літературні твори. Починаючи з єлизаветинської доби, деякі особові імена утворювалися від прізвищ, наприклад Ashley, Clifford. Нові імена постійно утворюються з кельтських та інших джерел. Імена середнього класу (Hugh, Simon), схоже, відрізняються від імен нижчих класів (Wayne, Lee).

Інслі не надто заглиблюється в походження прізвищ. Як і повсюди, починаючи із Середньовіччя, до імен поступово додавалися патроніми та прізвиська, зокрема через початкову обмеженість християнських імен і розростання бюрократії.

Як і в інших місцевостях, формування сталих прізвищ було тривалим процесом, який у цьому випадку поширювався з півдня на північ. Тут також згадано звичні типи: патроніми, географічні назви (апелятивні й пропріальні), назви за заняттям і прізвиська. До останньої категорії належать такі прізвища, як Shakespeare, або Lovejoy, що первісно означало «бабій». Збігом є те, що останні два — це «Satznamen», складні слова, утворені з дієслівної основи та іменника — об’єкта або суб’єкта.

Дамаріс Нюблінг та Антьє Даммель описують систему особових імен German, починаючи із сучасного стану. Двоіменна система складається з імені та прізвища, як і в усій Західній Європі. Хоча закон дозволяє подружжю обрати прізвище чоловіка або дружини, у більшості випадків прізвище чоловіка беруть дружина й діти. До Середньовіччя використовувалася германська одноіменна система. Тут також поступове формування сучасної двоіменної системи відбувалося з півдня на північ. Ранні германські імена, такі як Bern-hard, або Hilde-gund (див. нижче), майже зникли, поступившись християнським іменам, таким як Johannes або Katharina. Прізвища увійшли в ужиток із тих самих причин, що й деінде (див. розділ про англійську мову). Так само протягом століть зростала кількість імен. Тут відігравали роль словотворення та утворення зменшувальних форм. Релігійні

Recenzijos / Reviews

181

WILLY VAN LANGENDONCK

або чинники традиції відігравали більшу роль у Західній, ніж у Східній Німеччині. Сьогодні дедалі більшого значення набувають секуляризація та інтернаціоналізація, тож кількість імен особливо зросла з другої половини XX століття. Як і в інших європейських країнах, вибір імені нині значною мірою визначає суб’єктивний романтичний критерій милозвучності: чи добре звучить ім’я? Імена мають бути «модними» — хоч би що це означало. Імена святих, предків або правителів більше не дають. Другі імена, однак, і далі можуть указувати на традицію чи релігію; тут ще можуть різнитися євангелічні та католицькі імена. За сучасним законодавством, імена мають розрізняти хлопчиків і дівчаток. Як і повсюди, жіночі імена довші й більше залежать від моди, нововведень та іноземних впливів.

Далі автори переходять до історії системи імен. Як і в давньоанглійській мові, спочатку утворювали багато двоосновних імен, які первісно мали побажальний характер. Це були «програмні» імена. На пізніших етапах, коли утворення таких імен стало механічним і втратило мотивацію, виникли нові системи. Наприклад, запровадили генеалогічний принцип варіювання, за яким імена дітей складали з чотирьох основ імен батьків: так, Hildegund і Friedger давали варіанти Friedhild, Gerhild, Hildger, Gundfried. Імена дітей могли також утворюватися за принципом алітерації, наприклад Grimhilt, Gunther, Gernot, Giselher. Однак ці дві стратегії не узгоджувалися з принципом, за яким другий компонент складного імені мав указувати на стать: чоловічі імена мали чоловічий граматичний рід, а жіночі — жіночий. Тоді стать і граматичний рід були пов’язані тісніше, ніж нині. Як і деінде, з’явилася низка коротких форм.

У прізвищах бачимо більш-менш ті самі первісні мотиваційні типи: патроніми із закінченнями -mann, -sen (< son), родовий відмінок на -s або без закінчення. Основним мотивом, схоже, є назви за заняттям, із метонімією чи без неї (наприклад, Müller — «мірошник», найпоширеніше німецьке прізвище). Третю категорію становлять прізвиська, що вказують на фізичні або психологічні властивості носія імені. Як четвертий підтип автори згадують імена, похідні від слів на позначення місць проживання (Busch — «кущ»). До них близькі назви місцевостей і країн, наприклад Bayer — «баварець»; просто Wien — «Відень». Для Австрії та Швейцарії, схоже, типові імена, похідні від апелятивів на позначення місць проживання, наприклад імена на -er, такі як Hofer — «фермер»; Zumbach — «біля струмка». Для місцевостей, що межують із Низькими країнами, типові сильні й слабкі форми родового відмінка (наприклад, Peter-s, Hein-en). На решті німецькомовної території переважають так звані називні форми (наприклад, Schmitt — «коваль»).

Систему особових імен Dutch у Низьких країнах, тобто в Нідерландах і Фландрії (Бельгія), описує Дорін Геррітцен. На відміну від статей

182

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

ALL_62_63_maketas.indd 182

2011.06.17 08:24:12

Europäische Personennamensysteme: Ein Handbuch von Abasisch bis Zentralladinisch

про англійську та німецьку мови про германське коріння системи сказано небагато. Автор зазначає, що домодерна система одного імені поступово поступилася двоіменній моделі, яка складалася з християнського імені та прізвища, переважно патроніма, географічної назви, назви професії або прізвиська. У Золоту добу Голландії була модною система з трьома іменами, як-от у наведеному нижче прикладі з двома особовими іменами та двома прізвищами: Dirck Ghijsbrecht Pellenzoon van Waetselaer. В останньому прикладі поєднано патронім із -zoon «син» і географічне прізвище з van «з». Можна також згадати такі поєднання, як Pieter Corneliszoon Hooft (із патронімом і додатковим іменуванням, яке в цьому випадку відсилає до відомого поета). Таке додаткове іменування називають псевдонімом; це добре видно на таких виразних прикладах, як Willem Pietersz, alias Schijgelt — «Satzname», що означає «грошове лайно». Суфікс -zoon скорочувався до -z, а в наступних поколіннях зник, залишивши лише родовий закінчення -s. Як і в інших місцях, у розвитку системи прізвищ діяло кілька чинників: християнізація, унаслідок якої більшість давньогерманських двоосновних імен, тобто імен із двома основами типу Hilde-brand, поступилася християнським іменам, як-от Johannes та Elisabeth, яких спочатку, звісно, було надто мало. Іншою причиною запровадження прізвищ стало зростання населення, яке почало зосереджуватися в містечках і містах. Матроніми були рідкісними й, як і в інших місцях, завжди мали особливі причини. У 1796 році Цивільний кодекс Наполеона зобов’язав прийняти офіційне родинне прізвище у Фландрії. У Нідерландах це сталося близько 1811 року, принаймні теоретично, адже офіційно родинні прізвища було запроваджено лише 1934 року: до 1998 року належало брати прізвище батька, а потім батькам дозволили самим вирішувати, чи носитимуть їхні діти прізвище батька чи матері. У Бельгії ця зміна законодавства досі обговорюється. У Низьких Землях вибір особового імені є досить вільним. На відміну від німецької практики, у цих двох країнах не запроваджено розмежування між іменами для хлопчиків і дівчаток. Водночас імена мають бути пристойними й не збігатися з родинними прізвищами. Однак у Бельгії вибір особового імені, особливо його правопису, досі регулюється дещо суворіше, ніж у Нідерландах. Фонетичне написання на зразок Ansjeliek замість Angélique прийнятне в Нідерландах, але не в Бельгії. Як і в більшості інших регіонів, особове ім’я передує прізвищу, за винятком офіційних переліків тощо. Як і в інших місцях, у діалектах після закріплення прізвищ увійшли в ужиток сучасні прізвиська й утратили своє початкове значення. У деяких фламандських регіонах і досі трапляється порядок [додаткове ім’я + особове ім’я], але він занепадає на користь зворотного порядку, який і без того є звичайним порядком розташування імені та прізвища.

Recenzijos / Reviews

183

ALL_62_63 maketas.indd 183

2011.06.17 08:24:12

WILLY VAN LANGENDONCK

Систему особових імен French докладно розглянула покійна Martina Pitz. Дещо пізніше, ніж у Нідерландах (2005 року), французькі батьки отримали право самостійно вирішувати, чи носитимуть їхні діти прізвище батька, чи матері.

Походження французьких особових імен переважно сягає галло-римської доби. Деякі кельтські імена, як-от Brice, збереглися завдяки підтримці християнства. Донині французьку систему особових імен визначає традиційний християнський іменослов, що містить єврейські, грецькі, латинські, кельтські та германські елементи. Водночас від доби Меровінгів помітний значний германський, особливо франкський, вплив. Однак германські двоскладові імена не розуміли й романізували, наприклад: Walt-hari > Gautier, Willi-helm > Guillaume, Bern-hard > Bernard, Hluth-wigaz (Ludwig) > Clovis > Louis. Починаючи з X століття кількість таких особових імен швидко зменшувалася; проте незрозуміло, чи був цей процес причиною, чи наслідком появи прізвиськ і прізвищ. Якщо в XII столітті найпопулярніші чоловічі імена ще мали германське походження (Guillaume, Gautier, Robert, Renaud, Raoul...), то в XIII столітті помітно зросла кількість християнських імен, що було пов’язано з поширенням народної побожності (Jean, Pierre, Simon, Nichole, Etienne, Jeanne, Marie, Isabel...). Щодо творення особових імен, добре відомо, що в VII столітті латинські закінчення зникли, зокрема й в іменах, тож особові імена часто стали неоднозначними щодо чоловічого чи жіночого роду (Claude, Dominique, Camille...). Щоб уникнути цього, часто додавали означений артикль, сліди якого досі помітні в похідних від цих імен прізвищах (Lemartin vs. Lamartine). З тієї самої причини утворювали багато зменшено-пестливих форм із суфіксами (Paul-in, Claud-el, Paul-et, Paul-at, Paul-ot, Paul-in-et...). Другі основи давніх германських імен також перетворювалися на суфікси (Mich-ard, Mich-aud, Jak-ier). Усічення та редуплікацію застосовують і донині (Coco < Colette). Утворювали складені імена (Jean-Paul, Marie-Louise...). Жіночі імена утворювали від чоловічих, додаючи закінчення -e (Albert-e, Paul-e...), -ie, -ine, -ette; нині ці форми вже не модні. Для чоловіків стали популярними особові імена германського походження (Gilbert, Hubert; Thierry, Bertrand, Richard). Після Другої світової війни помітний англо-американський вплив (Dany, Freddy, Harry, Johnny). Як і в усій Європі, починаючи з 1968 року запроваджено низку нових особових імен, запозичених із різних регіонів світу.

Як і в інших місцевостях, відбувався перехід від системи одного імені до системи двох імен: він починався з прізвиськ та інших додаткових імен, а завершувався закріпленням родових імен. Першими прізвища почали носити люди шляхетного походження. Починаючи з XI–XII століть утворювали патроніми типу X filius Y; до цієї моделі могли додавати географічні назви або прізвиська, наприклад Pierre [li fiz] Guillaume.

184

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

ALL 62 63 maketas.indd 184

2011.06.17 08:24:12

Europäische Personennamensysteme: Ein Handbuch von Abasisch bis Zentralladinisch

d’Arras, Jehan [dit] la Chievre du Hamel. Через зростання населення, а також виникнення міст і великих міст поширилося використання прізвищ серед інших суспільних верств. У 1539 році Віллер-Котреський ордонанс започаткував цивільний кодекс, який сприяв поширенню прізвищ. Це було підтверджено запровадженням церковних реєстрів Тридентським собором у 1547 році. Обидві події сприяли тому, що прізвища стали спадковими. У формуванні типів родинних імен важливу роль відігравали патроніми. У цьому процесі часто використовували германські суфікси: (Acc-ard, Bern-ard, Bern-ier, Mich-aud...). Як і деінде, матроніми траплялися рідко. Однак, на думку автора, ці так звані патроніми можна вважати звичайними додатковими іменами. Це спірне питання виникає знову й знову. Надзвичайно висока частотність прізвищ на кшталт Martin (із похідними формами: Martinet, Martinon...), Michel (з Michelet, Michelin...) тощо зовсім не відповідає частотності споріднених хрестильних імен у пізньому Середньовіччі. Натомість вона добре узгоджується з високою частотністю відповідних святих-покровителів. Це узгоджується з численними прізвищами типу Saint-Martin, Saint-Michel, Saint-Paul, Saint-Remi, Saint-Etienne, які, очевидно, здебільшого давали не за назвою місцевості, а на честь покровителя відповідної церкви, де відбувалося хрещення. Тож, якщо ми хочемо класифікувати прізвища, слід пам’ятати, що існує категорія прізвищ, які не є іменами батьків. На мою думку, називати їх «додатковими іменами» не розв’язує проблеми. Категорію «додаткових імен» часто використовують як кошик для не класифікованих імен. Як і деінде, французькі прізвища могли походити від географічних назв — із прийменником (наприклад, Darras, Demetz) або без нього (Arrambourg, Bretteville, Espagne), або від назв мешканців — з артиклем (наприклад, Lebreton, Lallemand) чи без нього (Picard). Особливо в сільській місцевості трапляються назви помешкань: Duval «з долини», Dუპont «з мосту». Наприклад, назви за професією: Boulanger «пекар», Cordonnier «швець», Fèvre або Lefèvre «коваль» тощо. Тут іноді трапляється метонімія: Marteau «молот». До останньої категорії належать прізвиська різних типів: Petit/Lepetit «малий», Noir/Lenoir «чорний» тощо. Імена на кшталт L’évêque «єпископ», Leroi «король» зараховують до прізвиськ. Так само до них належать терміни спорідненості (Lefils «син», Lepère «батько»), а також назви тварин (Le-loup «вовк», Lechat «кіт»), які, як видається, зазвичай вказують на особисті риси. Як і деінде, значну роль відіграють «реченнєві імена» (у досить широкому розумінні): Boileau «пий воду», Quinemont «той, хто не бреше», Grosjean «товстий Жан». Щодо частотності всіх цих класів імен слід зазначити: прізвища, пов’язані з місцем проживання, як-от Dupont, не такі численні, як прийнято вважати; натомість набагато поширеніші патроніми (Martin, Bernard, Richard).

Лаймуте Балоде й Оярс Бушс розглядають латвійську систему особових імен.

Recenzijos / Reviews

185

ALL 62 63 макет.indd 185

2011.06.17 08:24:13

WILLY VAN LANGENDONCK

Дохристиянські особові імена засвідчені недостатньо. У хроніках XII і XIII століть трапляються деякі давньолатвійські особові імена, особливо імена племінних вождів. У той час латиші переважно мали двоосновні імена, наприклад Tali-baldus «широкий+володар», (і досі вживане ім’я: Tālivaldis), Wari-gribbe «сила+бажати». Траплялися й одноосновні імена: Gaile. Від XII до XV століття німецькі місіонери намагалися викорінити ці «поганські» утворення й замінити їх (нижньонімецькими) християнськими іменами. Так було запроваджено біблійні імена. Деякі з них збереглися донині (Indriķis < Hindrik). Латвійські особові імена XV і XVI століть: Andres, Hinrick, Hansz, Pauwel, Jacobus; Margrethe, Ilske, Magdalene, Anna, Katherine тощо. Починаючи з XVII століття, кількість латвійських утворень зростала: Ansis, Jānis (< Johannes). У XVII столітті Латвія перебувала під владою Швеції, що сприяло появі імен скандинавського походження, як-от Ivars, Gunārs, Gustavs, Ingrīda; поширенню їх також сприяла популярність скандинавської літератури у XX столітті. Справді латвійські імена почали з’являтися наприкінці XVIII століття. Тоді їхній набір форм був ще обмеженим. В останній чверті XIX століття націоналізм сприяв появі більшої кількості питомо латвійських імен, зокрема Guntis, Dainis для чоловіків і Velta, Aina для жінок. Нині поширилися деякі західноєвропейські, особливо англосаксонські імена: Roberts, Ralfs; Laura, Samanta.

Формування сучасної латвійської системи родинних імен бере початок у першій половині XIX століття. Важливим чинником стало звільнення селян-кріпаків царем Олександром I, що зумовило необхідність запровадити прізвища для всіх селян. Водночас у великих містах потреба у прізвищах виникла раніше. Як і всюди, родинні імена утворювалися з прізвиськ та інших додаткових імен. Основним мотивом, здається, була професія особи, якій давали ім’я, наприклад Kalejs «коваль». Такі прізвища, як Beķeris «пекар», Bruveris «пивовар» або Melderis «мірошник» — запозичення з німецької. Географічне походження мають Lībietis «лів», Leitis «литовець», Prūsis «пруссак» тощо. Інші прізвища походять від прізвиськ, наприклад Garais «довгий», Mazais «короткий», Lielgalvis «великоголовий». Чимало інших прізвищ походять від назв тварин і рослин, наприклад Balodis «голуб», Vilks «вовк», Ozols «дуб». Прізвища часто утворюються за допомогою суфіксів -iņ(š), or -īt(is), які в загальних назвах є зменшувальними суфіксами. Граматична особливість латвійських прізвищ — розрізнення чоловічих і жіночих форм залежно від статі носія імені. Чоловічі суфікси називного відмінка (як і в загальних назвах) — -s, -š, -is, -us, -a, -e. Останні два можуть бути також жіночими, крім випадків, коли вони утворюють протиставлення: Balodis vs. Balode. Чимало прізвищ було запозичено з інших мовних ареалів, наприклад зі скандинавських мов (Karlsons), настільки

186

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

Europäische Personennamensysteme: Ein Handbuch von Abasisch bis Zentralladinisch

що -sons стали суфіксом прізвищ. Ще більше прізвищ мають німецьке походження: Grünbergs (< Grünberg), Freimanis (< Freimann), Bušš (< Busch); польське походження мають, наприклад, Dombrovskis, Jankovskis.

Деякі прізвища мають російське походження: Petrous, Markous. Кілька прізвищ мають італійське походження, але залишилися незмінюваними: Rosini, Martini. У радянську добу було запроваджено російську триіменну систему (див. нижче). У розмовному мовленні ім’я та по батькові вживали як одну одиницю. Після цієї доби повернулася двоіменна система. Нарешті, нині можна давати два імені, а також поєднувати два прізвища.

Систему особових імен литовську розглядає Віталія Мацеяускене.

Авторка починає з сучасного надання імен і розрізняє офіційне та неофіційне вживання. В офіційній сфері тут також діє двоіменна система [ім’я + прізвище]. Як і майже повсюди, прізвища успадковують від батькового прізвища. Жіночі форми утворюють від імені батька за допомогою суфіксів -aitė, -ytė, -utė, і ūtė, які додають відповідно до закінчення імені батька, наприклад: Rimšaitė < Rimša, Skinkytė < Skinkis, Žitkutė < Žitkus. У разі шлюбу дружина може взяти прізвище чоловіка; зазвичай до нього додають суфікс -ienė: Dausienė < Dausa. Від 2003 року можна також додавати суфікс -ė, як-от: Agilbė < Agilba. У розмовному контексті офіційна модель зазнає різних змін з мовних і позамовних причин. Окремо можуть уживатися ім’я, прізвище або прізвисько. Ім’я може поєднуватися з прізвиськом; до жіночих імен додають кілька суфіксів. Як і в інших місцях, модель [ім’я + прізвище] утверджувалася повільно, і для її завершення знадобилося кілька століть. В антропонімії XV–XVII століть в історичних джерелах переважають три типи найменування осіб. Перший — одноіменна система. Пізніше з’являються імена разом із прізвиськами, утвореними від апелятивів, наприклад Czeputis doilida «тесля», Bartlomiej, bojarzin «боярин», або майже патроніми, як у Zygmunt, Pawlow zięć «зять Паулюса». Справжні патроніми можуть мати литовські суфікси, як-от -aitis, -onis, -ūnas, -ėnas (Mykolay Petrutaytis, Michno Dawortonis), слов’янські суфікси (Adam Sruogiewicz) або взагалі не мати суфікса (Jan Alksnis). Водночас трапляються три компоненти: Stefanus Andruszkowicz Jatolgowicz.

Переважною моделлю є [ім’я + патронім]. Поступово прізвище стає спадковим, а отже, справжнім родинним ім’ям. Як і в інших місцях, цю практику започаткувала знать у XV столітті. Перші прізвища міських мешканців засвідчені на початку XVI століття, а селян — наприкінці цього століття. У XVII столітті система швидко поширилася. У XVIII столітті цей процес завершився. Однак після включення Литви до Російської ім-

Recenzijos / Reviews

187

ALL_62_63_maketas.indd 187

2011.06.17 08:24:13

WILLY VAN LANGENDONCK

pire in 1795, a three-name system originated, as in Russian, where the father’s name was added, or rather inserted, though not always in a consistent way, e.g., Mykolas sūnus Jokūbo Grįžentis; Juozapas Simonov Avinaitis [= forename + father’s name with Slavic suffix -ov + family name]. The same applies to the naming of women, e.g., Kačergytė Angele, Jono [= family name + forename + father’s name]. After independence, the three-name system was abolished in favour of the two-name pattern, where patronymics have prevailed as family names. Morphologically, Lithuanian family names underwent a slavization, especially in the 18th–19th centuries. Lithuanian suffixes, especially patronymic ones, were replaced by Slavic suffixes of the -sk- type (-auskas, -inskas, -skis). These or -avičius, -evičius were added to suffixless family names. Finally, family names could be translated into Polish or Russian, whereby their structure was altered. As for contemporary family names, names with the Lithuanian patronymic suffixes -aitis, -onis, -ūnas developed out of the patronymics of the 16th–17th centuries. The family name suffixes -avičius, -evičius show that family names could derive from patronymics, and were slavicized or borrowed. Nowadays, names with the Slavic -sk- type suffix are the most frequent. Many names are not suffixed at all, e.g., Balsys, Gird- enis, Vaivada. Most of them go back to nicknames. The main sources of Lithuanian family names as to their origin are Christian (60%), and Baltic (30%). Among the latter, we find those that come from dithematic personal names, e.g., Twirbu- tas, Vilmantas. Other names of Lithuanian origin go back to terms for dwelling- places, e.g., Kalniškis ‘from the mountain’, to occupational terms, e.g., Dailidė ‘carpenter’, to ethnonyms, e.g., Lietuoys ‘Lithuanian’, to nicknames, e.g., Kreiuys ‘crook-legged’, or to animal and plant names, e.g., Vilkas ‘wolf’, Ąžuolas ‘oak-tree’. Only few names go back to place names, e.g., Kaunietis < Kaunas. There are about 55 000 different Lithuanian family names.

Вибір імен є вільним. Проте мовознавці рекомендують близько 4 000 імен, що відповідають традиції. Їх зібрано в словнику разом з етимологією. Розрізняють кілька пластів. Перший — «давні язичницькі імена», які можуть бути двоосновними (Vytautas «той, хто бачить народ») або одноосновними (Kęstutis < kęsti «терпіти»). Другий пласт становлять християнські імена. Повні й короткі форми є офіційними (Kazimieras – Kazys; Simonas – Simas). Третій пласт виник у XX столітті й, як і в інших країнах, вирізняється великою кількістю нових імен; однак тут їх утворено від апелятивів, етнонімів, міфонімів, топонімів тощо або запозичено з літератури. Кілька нових імен запозичено з інших мов, наприклад Aivaras, Edita. Здається, така ситуація пов’язана з тим, що 40% сучасних імен відсутні у згаданому словнику, а отже, не вважаються «литовськими».

188

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

Europäische Personennamensysteme: Ein Handbuch von Abasisch bis Zentralladinisch

Останній абзац присвячено сучасним прізвиськам, тобто неофіційним особовим іменам, що часто вказують на певну фізичну особливість їхнього носія (Žilius < žilas «сивий»), заняття (Batsiuvys «швець») або рису характеру (Vanagas «яструб»). Інші прізвиська позначають родинні стосунки, наприклад «зять», або місце проживання. Отже, схоже, що ті самі мотиви знову й знову виявляються в різні часи й у різних місцях.

Карлгайнц Генгст розглядає російську антропонімічну систему. Оскільки російська належить до слов’янської, а отже, індоєвропейської сім’ї, ми бачимо більш-менш подібний розвиток, як у германців і балтів. (Зверніть увагу, що латинська система римлян демонструє зовсім іншу систему, ймовірно, через етруський вплив.) Однак є важлива відмінність: у російській мові завжди існували двоіменна й триіменна системи, використання яких залежить від соціального контексту. Автор усвідомлює різні чинники, що впливають на російську систему особових імен, але не може докладно їх розглянути. Він обговорює розвиток імен (Міхаїл, Надєжда) з неофіційними варіантами (Міка, Надя). Утворюються також пестливі форми: Лала від Лєна. Мотиви надання імен: 1) ушанування предків або друзів, 2) посилання на популярних особистостей, 3) естетичні міркування, 4) прагнення до оригінальності чи унікальності. Історично можна розрізнити чотири етапи: i) давньослов’янські імена, як-от Добромисл, Мирогост, Некрас; ii) календарні або канонічні імена, як-от Сергій, Марія, Софія; iii) новіші імена: Гелій, Ідеал, Стратосфера, Еліта (раннього радянського періоду), та iv) сучасні варіанти імен, зазвичай запозичені із західноєвропейських мов: Майк, Крістіна. Нині релігійний чинник знову набуває певної ваги.

Спочатку існувала індоєвропейська одноіменна система. Апелятивне походження досі очевидне у формах на кшталт Volk «вовк», Dobrynja < dobr- «добрий». Збереглися скандинавські імена доби вікінгів (IX ст.), як-от Igor, Oleg і Ol’ga. Як імена монархів переважали двоосновні утворення з другими основами -slav і -mir: Gostislav, Putilav, Jaroslav, Ostromir, Vladimir. Як і в інших місцях, у давньоруській мові вже траплялися суфіксальні короткі форми й гіпокористики, наприклад із закінченням -ilo: Putilo, Tomilo або -jata: Gostjata, Putjata. Відповідні жіночі форми, як-от Krasava чи Milava, трапляються рідко. Жінок називали на честь батька, наприклад Jaroslavna — дочка Ярослава, або на честь чоловіка. Християнізація в X столітті сприяла поширенню християнських імен: Andrej, Aleksandr, Vasilij; Elena, Irina. Їхні джерела добре відомі: грецька, латинська, єврейська, арамейська та сирійська мови; пор. також Ivan, Marija, Anna. Такі імена навіть збагатили фонемний склад російської мови: звук [f] з’явився в іменах на кшталт Filipp, Sofja (з грецькою літерою фі), Feodor, Timofej (з грецькою літерою тета). Проте до XVII століття язичницькі імена зберігалися. Ці імена мали вводити в оману злих

Recenzijos / Reviews

189

WILLY VAN LANGENDONCK

духів, наприклад, Durak «дурник», Istoma «слабкість», Nevedom «невідомий», Nekras «негарний». Однак Петро Великий заборонив такі нехристиянські форми. Поступово запозичувалися імена із західноєвропейських джерел, особливо з кінця XX століття. Суфіксів безліч: офіційно понад 100 для чоловічих імен і 55 для жіночих, неофіційно — навіть понад 600, що призвело до появи великої кількості гіпокористичних форм.

Як прізвища, по батькові, а іноді й по матері, трапляються вже в найдавніших писемних джерелах. Їх утворювали від коротких прикметникових форм і елемента syn «син». Після XII століття залишилися лише суфікси: -ov/-ev, -in і -ič, пізніше -ovič/-evič — для знаті, наприклад, Mikita Andreevič. Монархи, які володіли нерухомістю, запровадили імена на -skij, утворені від назв місцевостей. У XIV–XVII століттях спостерігаємо значну варіативність. Щоб належно вказати своє походження, монархи включали імена діда й навіть прадіда, що могло призвести до системи з чотирьох імен. Така практика могла поширюватися й на інші суспільні верстви. Із XVI століття трапляється система з трьох імен [особове ім’я + по батькові + родове ім’я], наприклад, Boris Fedorovič Godunov. Їй передував етап [особове ім’я + по батькові + прізвисько]. Наприкінці XVII століття знать уже мала родове ім’я, яке стало для неї обов’язковим у XVIII столітті. Поступово ця модель поширилася на інші суспільні верстви. Однак саме радянська адміністрація остаточно запровадила офіційні родові імена у XX столітті. Натомість система з трьох імен залишилася обов’язковою лише в офіційних документах і на великих урочистостях. Як і повсюди, прізвиська відігравали важливу роль в історії російської антропонімії. Щодо їхнього походження, то трапляються ті самі мотиви. Прізвиська й псевдоніми вживаються неофіційно. Крім того, з’явилися інтернет-нікнейми (nikis). До сьогодні система з трьох імен є офіційною, хоча останнім часом помітна тенденція переймати західну систему з двох імен [особове ім’я + родове ім’я], особливо в медіа (пор. Vladimir Putin). Однак слід зазначити, що цей розвиток підготувала російська література XIX століття, де трапляється Anna Karenina та подібні приклади. Форма [особове ім’я + по батькові] є стандартною, але менш офіційною: її вживають молоді люди у звертанні до дорослих, а також менш близькі знайомі й коли говорять про третю особу. Імена батьків є знаком поваги. Водночас заохочується вживання імен матерів, хоча б тому, що багато дітей ростуть без батька. Вживання лише імені батька поширене серед мешканців села. Особові імена та їхні короткі форми можна вживати лише в невимушеному спілкуванні та між друзями.

Систему особових імен Basque описує Генріке Кнорр. Баскська мова не належить до індоєвропейських мов; нею розмовляють лише 750 000 басків у Країні басків-

190

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

ALL_62_63 maketas.indd 190

2011.06.17 08:24:13

Europäische Personennamensysteme: Ein Handbuch von Abasisch bis Zentralladinisch

ні. Крім того, ще 100 000 мовців живуть в Іспанії, Франції, Північній і Південній Америці. Мовні контакти з іспанською та французькою мовами помітні також у системі особових імен. У римську добу траплялися як латинські, так і баскські імена. Написи перших століть засвідчують такі імена, як Andere «жінка», Nescato «дівчина» (із зменшувальним суфіксом -to), Cison < gizon «чоловік», Ummesahar «стара дитина». Особливо впадає в око наявність численних палаталізованих форм зі зменшувальним значенням, наприклад, Xembus < *Sembe. Деякі з цих елементів збереглися й у Середньовіччі: Umma «дитина», Jaun Umea «пан-дитина» (з означеним артиклем -a), Gizon «чоловік». Починаючи з X століття, маємо у своєму розпорядженні порівняно великий репертуар особових імен (особливо з давнього королівства Наварра). Часто трапляються баскські адаптації латинських і романських імен, наприклад, Dominicus > Dominiku, із жіночими похідними Domeka і Domikusa; Jacobus > Jakue, Jakobe, Jakube. Ще один приклад мовного змішування — Ochoa < otso «вовк», з означеним артиклем, поряд з іспанським відповідником Lope, запозиченим у баскську в незміненій формі, а також із зменшувальним суфіксом: Lopeco. Пізніше до нього додали суфікс по батькові -i(t)z (< лат. -ici): чоловіче Lopeitz, жіноче Lopeitza. Ім’я Lope збереглося в назві місцевості Lopetegi «оселя Лопе», яка згодом стала родовим ім’ям у тій самій формі. Серед середньовічних імен часто трапляється seme «син» у палаталізованій формі Cheme (XIV ст.) або зі зменшувальним суфіксом -no: Semeno, що розвинулося у Semen, Ximen тощо. Від по батькові Semen(o)iz утворилося дуже поширене ім’я Jiménez, яке поширилося всім Піренейським півостровом і Латинською Америкою. Баскські імена стали популярними серед євреїв у Країні басків, наприклад, Salomón Ederra «вродливий Саломон». У Середньовіччі трапляються п’ять типів імен: лише особове ім’я; особове ім’я з прізвиськом, по батькові чи географічною назвою; або поєднання цих типів. Як особові імена без додатків знаходимо Antso < Santso < ісп. Sancho < лат. Sanctius, Azeari < Azenari < лат. Asinarius. Модель [особове ім’я + прізвисько] відображає звичні мотиви прізвиськ: фізичні ознаки (Orti Belça «темний Орті»), риси характеру (Garcia Vicinaya «Гарсія-спритник»), заняття (Domicu Zamarguina «Доміку кушнір»), тварин (Eneco Beya «Енеко-корова») та одяг (Sancho Abarca «Сантсо-сандалі»). У моделі [особове ім’я + по батькові] до імені батька додається суфікс -iz (< лат. -ici), наприклад, Lope Garceiz «Лопе, син Ґарце», або баскський родовий суфікс -rena, як у Garcea Ansorena «Ґарце з роду Антсо». Модель [особове ім’я + географічна назва] вказує на місце проживання чи поселення: Domicu Iturr Aldeco «Доміку з джерела», Maria Ipuça «Марія з Ґіпускоа». Ці типи можна змішувати й поєднувати. Як і в інших місцях, ця середньовічна модель із прізвиськами поступово привела до успадковуваних прізвищ, тобто родових імен. Цей процес був пере-

Recenzijos / Reviews

191

ALL_62_63_maketas.indd 191

2011.06.17 08:24:13

WILLY VAN LANGENDONCK

завершилося у XVI столітті. Офіційно це було підтверджено законом у Франції 1792 року, а в Іспанії — 1870 року. Переважна більшість родинних прізвищ походить від географічних назв, але представлені й інші типи.

Дуже поширені гіпокористики, утворені від особових імен і прийняті в цивільних та церковних документах, наприклад, Michelco «маленький Михайло», Juanco/Johango «маленький Йоан», Mecheri «маленький Еметерій» (зменшувальна форма від Meteri < лат. Emeterius). І нині трапляються такі форми, що часто перетворюються на самостійні імена, наприклад, Bernart > Bernat > Beñat. Вважалося, що ці гіпокористичні особові імена є питомо баскськими, наприклад, Cherran < кат. Ferran «Фердинанд», Menete < фр. Bernadette.

У ранньомодерну добу відновилося вживання більшості традиційних баскських особових імен, яким раніше довелося поступитися іспанським і французьким формам і які були витіснені до приватного вжитку. Сабіно Арана (1865–1903), засновник націоналістичної партії Країни Басків, спричинив справжній переворот своїм переліком імен святих, опублікованим посмертно 1910 року Луїсом де Елейсальде Бреносою. Крайні упередження Арани призвели до невиправданого систематичного вживання суфікса -a у чоловічих іменах (Joseba «Йосип») і -e у жіночих (Josebe «Йосипа»), відповідно до ідеї священника П. П. Астарлоа, що хлопчики, плачучи при народженні, видають звук -a, тоді як дівчатка нібито вимовляють -e. Окрім кількох новотворів, перелік містив також традиційні імена, як-от Mikel і Txomin (насправді гіпокористична форма, утворена від Domingo). Спочатку пропозиції Арани відкинули Церква та інтелектуали, але згодом їх допустили нормативні акти. Однак перемога Франко призвела до заборони баскських імен аж до 1957 року, коли новий закон знову дозволив їх, за умови що вони не мали відповідника в іспанській мові. Баскські імена, зокрема (колишні) гіпокористики, стали цілком легітимними 1977 року. Останнім часом на вибір імен впливають різні чинники: місцева ситуація, політичні погляди батьків тощо. У Франції обов’язковою є схема [ім’я + прізвище]; в Іспанії вона досі неофіційна, що дозволяє додавати ім’я батька, наприклад, Idoia Etxeberria Landaluze. У баскській традиції після одруження зберігають дівоче прізвище. Ще одна традиція — називати одне одного за місцем народження, наприклад, Tolosa «той, хто з Толоси», іноді у зменшувальній формі: Toloxa.

REFERENCES

BRENDLER SILVIO 2008: Nomematik, Identitätstheoretische Grundlagen der Namenforschung (insbesondere der Namengeschichte, Namenlexikographie, Namengeographie, Namenstatistik und Namenstheorie). Hamburg: Baar.

192

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

Europäische Personennamensysteme: Ein Handbuch von Abasisch bis Zentralladinisch

Kohlheim Volker 2005: Nomem und Allonom: Die Feststellung onymischer Identitäten in Vergangenheit und Gegenwart. – Proceedings of the XXI^st International Congress of Onomastic Sciences I (Uppsala 2002), Brylla Eva, Wahlberg Mats, ed. Uppsala: SOFI, 207–217.

Kohlheim Volker & Karlheinz Hengst 2011: Nomematics – a new approach to the description of proper name systems. Onoma 41.

Van Langendonck Willy 2007: Theory and Typology of Proper Names. Berlin: Mouton de Gruyter.

Van Langendonck Willy 2010: Names and identity. On the nomematic approach. Review of Silvio Brendler, Nomematik, Identitätstheoretische Grundlagen der Namenforschung (insbesondere der Namengeschichte, Namenlexikographie, Namengeographie, Namenstatistik und Namenstheorie). Hamburg: Baar, 2008. – Beiträge zur Namenforschung 45(2), 193–220.

Įteikta 2011 m. kovo 9 d.

WILLY VAN LANGENDONCK

Department of Linguistics

Blijde-Inkomststraat 21–3308

BE-3000 Leuven

[email protected]

Recenzijos / Reviews

193

ALL_62_63_maketas.indd 193

2011.06.17 08:24:13