ILIJA LEMEŠKIN

Карлів університет у Празі

Напрями наукових досліджень: давня [давніх] балтійська література й писемність, порівняльна фольклористика, лексикографія, історія балтистики.

КУДИ ВЕДЕ ШЛЯХ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТУАНІСТИКИ?^*

Назва цього тексту закінчується знаком питання, який змушує одразу зізнатися: автор не має (оптимістичної) відповіді на поставлене запитання. Запитання Куди веде шлях зарубіжної літуаністики? є риторичним. Воно спонукає до роздумів і загальних міркувань, якими поділилися на конференції Літуаністика (балтистика) у сучасних освітніх процесах, що відбулася 6 квітня 2017 р. (Вільнюс, LEU). Почати слід із конкретних речей, тобто з передісторії проєкту Сприяння співпраці зарубіжних центрів балтистики з литовськими науковими та навчальними закладами. Відчував обов’язок згадати й нагадати те, чому був свідком 10 років тому. 27 листопада 2007 р. у Вільнюсі відбулася велика конференція Балтистика у світі. Тодішня влада Литви виявила особливу прихильність і зацікавленість долею балтистики у світі (чого не можна сказати про нинішню). Можливо, це сталося також тому, що тодішній президент ЛР Валдас Адамкус був багаторічним представником того широкого зарубіжного світу. Він чітко розумів важливість центру літуаністики та його не лише практичну користь у житті емігрантів, наприклад у США. Президент прийняв учасників та організаторів конференції, а під час зустрічі заявив: «Лише сильні студії літуаністики в Литві можуть сприяти співпраці із зарубіжними науковими установами та поширенню літуаністики у світі».

Після завершення конференції, здається, того самого дня, 27.11.2007, відбулася нарада в ШММ. У ній взяли участь Йоланта Забярскайтє, Грасільда Блажєнє, Дангуоле Мікулєнєнє (тоді ЛКІ була єдиною литовською установою, яку турбували центри балтистики та їхні внутрішні екзистенційні проблеми; згодом, коли почали виділяти фінансування, установ, зацікавлених у цьому, побільшало). На нараду прийшли Еугеніюс Йовайша, Зігмас Зінкявічюс, Альгірдас Сабаляускас, які висловили чітку позицію. Були присутні представники центрів. Пам’ятаю П’єтро Умберто Діні,

^* Текст підготовлено на основі доповіді, виголошеної на пленарному засіданні конференції світової літуаністики (балтистики) Літуаністика (балтистика) у сучасних освітніх процесах 6 квітня 2017 р. Конференцію організовано в межах проєкту, фінансованого ЄС і SF: Сприяння співпраці зарубіжних центрів балтистики з литовськими науковими та навчальними закладами; вона відбулася у Вільнюсі, в Литовському університеті освітніх наук.

266

Acta Linguistica Lithuanica LXXVI

Kur veda užsienio lituanistikos kelias?

Ванда Казанскене та інші. Саме тоді було ухвалено рішення щодо майбутнього проєкту, який мав фінансуватися з фондів Європейського Союзу та призначався для підтримки збереження й розвитку зарубіжної балтистики.

Центри балтистики, будучи нерезидентами, не могли виступати отримувачами коштів зі структурних фондів, тому на допомогу запросили литовські заклади вищої освіти, які мали «накрити» весь проєкт, виконуючи роль адміністративного даху. Тоді йшлося лише про адміністрування. На думку навіть не спало, що ця установа (згодом з’ясувалося, що установи: йшлося про одного координатора та його партнерів, тобто інші університети ЛР) матиме власні концептуальні погляди, бажання, прагнення й рішення, які мало обговорюватимуться та узгоджуватимуться з центрами, але визначатимуть планування й реалізацію діяльності, важливої для нас.

Формальне залучення литовської установи (установ) до проєкту, яке тоді здавалося неминучим і загалом взаємовигідним, визначило й досі визначає характер проєкту: з-за кордону іноді складається враження, що ці установи створюють діяльність для себе самих, нібито задля нашого (тобто центрів) блага й добробуту. Це відбувається без нашого відома та без можливості на щось вплинути. За 10 років не було проведено жодної наради з представниками світових центрів балтистики, на якій обговорювалися б концептуальні аспекти реалізації проєкту, наприклад, у міністерстві або з координатором проєкту та його партнерами.

Це відчувається під час спільних обговорень проєкту. Головна задекларована мета — зміцнювати співпрацю з науковими та навчальними закладами ЛР і мобільність викладачів. Постає запитання: чи ознайомлена литовська сторона з реальною ситуацією за кордоном? Існують різні угоди між університетами, між міністерствами окремих країн, академіями наук; ми користуємося програмою Erasmus тощо. Ці угоди, які були й завжди будуть, передбачають обмін відповідними квотами, які іноді залишалися й залишаються невикористаними. Чи справді варто спрямовувати на цю діяльність стільки енергії та коштів (5,8 млн євро)? Звісно, добре мати змогу запросити здібнішого студента, але така пропозиція досі необґрунтовано роздута. На Заході в центрах балтистики просто немає так багато студентів; до того ж вони зайняті власним навчанням, навчаються за другою спеціальністю або в іншому закладі вищої освіти й не можуть будь-коли виїхати за кордон протягом семестру. Інша ситуація, як зауважили учасники інших конференцій, у Грузії та інших центрах балтистики Східної Європи, де інша мотивація до навчання й інший тип студентів.

Також нелегко погодитися з думкою, resp. із метою проєкту, який ставить собі за завдання зміцнювати спілкування зарубіжних балтистів і співпрацю з литовськими науковими установами. Невже справді здається, що нам бракує співпраці? Різноманітні наукові проєкти, у яких брали й беруть участь представники центрів балтистики, мають власні витоки, ритм і розклади, на які не можна впливати, які не можна прискорювати чи якось регулювати відповідно до співпраці, що вже розпочалася

Įžvalgos / Insights

267

ILJA LEMEŠKIN

проєкт стимулювання. Графік візитів до Вільнюса є і завжди був дуже насиченим навіть без згаданої проєктної діяльності.

Інша сфера діяльності, яка викликає занепокоєння, — організація курсів підвищення кваліфікації. Мета благородна, але таких курсів у 2012–2015 роках уже було справді багато. Лектори та викладачі, які працюють за кордоном, за рівнем своєї кваліфікації, здається, значно перевершують колег, які працюють у Литві. Скільки можна їздити на курси професійного розвитку? Іноді треба й працювати, тобто застосовувати вдосконалені компетенції на практиці, у своїй діяльності.

Говорячи про ці роботи й конкретні завдання, які нас цікавлять, можу впевнено стверджувати: балтійські центри самі чудово знають, що, коли і як їм потрібно (а часом і необхідно) робити. Ініціатива має виходити лише від них (за винятком, можливо, тих місць, де балтистичні центри лише формуються). Офіційні адміністратори проєкту не повинні мати права на власний розсуд вирішувати, що потрібно закордонним балтистам, а що ні, адже їм, можливо, трохи бракує знань про балтистичні центри у світі, їхній стан і потреби. Литовська сторона має контролювати цільове використання коштів. Згадані раніше роботи, заплановані балтистичними центрами й охоче виконувані ними, потребують компетенцій і коштів, проте набутий досвід свідчить, що саме ці роботи чомусь здаються установам науки й освіти Литовської Республіки нецікавими та непотрібними. Центри зацікавлені в роботах, пов’язаних із діяльністю студентів, докторантів, викладачів і науковців, які забезпечували б існування та розвиток центрів; інакше кажучи, усе, що можна назвати потребами центрів, постійно й інтенсивно змінюється. Ідеально було б, якби з Литви запитували про потрібні, тобто корисні для нас, роботи, що виконуються в межах проєкту, — бажаючи, щоб проєкт був життєздатним, — принаймні раз на семестр, а не в екстреному порядку лише раз на два роки перед початком проєкту.

Усе це ставить перед представниками балтистичних центрів принципове запитання: чи варто за нинішніх обставин залишатися в проєкті і якими мають бути подальші відносини співпраці між литовськими установами науки й освіти та балтистичними центрами? Адже дуже не хотілося б бачити ситуацію, коли заради благополуччя й користі закордонних балтистичних центрів (але без їхнього відома) певна литовська установа або маловідома закордонним балтам особа, яка її представляє, потай складає «відповідний» план діяльності, до виконання якого люб’язно запрошують долучитися.

Подано 21 квітня 2017 року.

ILJA LEMEŠKIN

Карлів університет у Празі

Jana Palacha 2, 116 38 Praha 1, Czech Republic

[email protected]

268

Acta Linguistica Lithuanica LXXVI