VILIA RAGAIŠIENĖ

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: акцентологія, діалектологія, етнолінгвістика, лексикографія.

DOI: https://doi.org/10.35321/al81-14

Аста Лескаускайте (упорядниця)

ТЕКСТИ З ОКОЛИЦЬ ЛЕЙПАЛІНГІСА

Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2018, 230 p. + 1 garso diskas (CD) ISBN 978-609-411-223-2

У 2018 році Інститут литовської мови видав ще одну книгу старшої наукової співробітниці Центру геолінгвістики Асти Лескаускайте — Тексти з околиць Лейпалінгіса — з компакт-диском аудіозаписів. Це четверте джерело текстів говірок, підготовлене досвідченою діалектологинею. Спочатку А. Лескаускайте видала джерело текстів рідної говірки — Тексти говірки Кучюнайського краю (2006; 428 с.). Через три роки з’явилося видання, що вирізняється науковою зрілістю і присвячене південним говіркам південних аукштайтів, — Тексти говірки Марцінконіса (2009; 384 с.). Через кілька років її увагу знову привернув південно-західний ареал південних аукштайтів: було видано Тексти говірки Сейріяй (2016; 296 с.) і Тексти з околиць Лейпалінгіса (2018; 230 с.), які розглядаються тут.

Підготовку та видання книги й компакт-диска підтримала Державна комісія з литовської мови коштом програм досліджень функціонування й змін літературної литовської мови, діалектів та інших мовних різновидів, які вона координує, а також програм використання, унормування й поширення державної мови. Видання рецензували компетентні діалектологи, упорядники діалектних текстів проф. д-р Вітаутас Кардяліс і доц. д-р Рута Казлаускайте.

Тексти з околиць Лейпалінгіса — перше видання серії Корпус діалектних текстів, присвячене південним аукштайтам; воно репрезентує пункт 435 Європейського мовного атласу (Atlas linguarum Europae) і пункт 686 Атласу литовської мови. Структура цієї книги

Recenzijos / Reviews

269

VILIJA RAGAIŠIENĖ

за суттю не відрізняється від структури будь-якого іншого досі виданого тому згаданої серії¹. Як і зазвичай, книжка складається з передмови (с. 7–8), вступу (с. 9–60) і текстів говірки (с. 61–194). Наприкінці книжки також додано список скорочень назв населених пунктів (с. 195). Після нього подано перелік джерел (с. 196), досить обширний список літератури (с. 196–204) і ґрунтовне резюме англійською мовою (с. 205–230). До книжки додано компакт-диск, запрограмований Евалдасом Ожерайтісом, із високоякісними аудіозаписами опублікованих у книжці оповідей.

У передмові стисло оглянуто проведені дослідження Лейпалінгайської говірки та наявні письмові джерела. Останніх лише кілька: кілька невеликих рукописних описів особливостей говірки з транскрибованими текстами, у службових виданнях опубліковані нетранскрибовані оповіді тощо. Як видно з огляду, досі Лейпалінгайська говірка привертала порівняно мало уваги дослідників (можна сказати, що найбільше нею цікавилися молоді науковці та студенти-літуаністи). Отже, авторка цілком слушно стверджує, що підготовлена «збірка текстів широко представляє Лейпалінгайську говірку» (с. 8), і зазначає, що є не лише письмові, а й аудіоджерела, які зберігаються в Архіві діалектів Центру геолінгвістики Інституту литовської мови. Хотілося б отримати дещо докладнішу інформацію про ці джерела: скільки всього є аудіозаписів, коли їх зроблено, чи вони надані окремими дослідниками говірки, чи зібрані під час організованої діалектологічної експедиції тощо.

Вступ, який можна вважати й невеликою студією, складається з кількох більших і менших розділів. У першому розділі Огляд історії Лейпалінгая та його околиць (с. 9–14) на основі історичних джерел досить докладно розглянуто історію Лейпалінгая та сусідніх населених пунктів від найдавніших часів до сьогодення. У невеликому підрозділі Мешканці наприкінці XIX і на початку XXI століття наведено важливі для дослідження статистичні дані про населення Лейпалінгая та навколишніх сіл і його етнічний склад.

З наукового погляду особливо цінними є розділи про мовні особливості Лейпалінгайської говірки — Територія говірки та її розпізнавальні особливості (с. 16–20), Звукова система (с. 20–25), Наголос і інтонаційні акценти (с. 25–28), Морфологія та словотвір (с. 28–39), Синтаксис (с. 39–40), Лексика (с. 40–44) і Риси змін говірки (с. 44–46). У розділі Територія говірки та її розпізнавальні особливості, розглядаючи характерні особливості Лейпалінгайської говірки, авторка спирається на найважливішу наукову літературу, а твердження підкріплює матеріалами аудіо- та письмових джерел. У збірниках діалектних текстів не менш важливо вказувати межі досліджуваної території. Із поданої карти Лейпалінгай і його околиці не зрозуміло, які населені пункти належать до Лейпалінгайської говірки. У розділі Звукова система досить докладно розглянуто систему голосних фонем говірки, дзвінкі звуки, уживання твердих і м’яких приголосних. Не хотілося б погодитися

¹ У виданнях цієї серії окремо не додається тлумачний словничок. Інформацію про запозичення, рідко вживані слова та їхні значення подано у виносках.

270

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Тексти околиць Лейпалінгая

лише з твердженням авторки, що мешканці Лейпалінгая наголошують голосні [a], [e] в іменниках у кличному відмінку з відтягненим наголосом, наприклад: mergėlė ~ mergelė (с. 21). У цій говірці, як і на всій території південноаукштайтського діалекту, демінутиви із суфіксами -ėlis, -ėlė мають два варіанти наголошення — циркумфлексний або позначений іншим знаком наголосу, наприклад: dukrėlė / dukrelė, su.nėlis / su.nėlis (пор.: Leskaitė 2006: 30; 2009: 47; 2016: 47)². Із наведених у книжці текстів видно, що носії досліджуваної говірки, особливо інформанти старшого покоління, найчастіше вимовляють наголошені голосні [a], [e] як короткі, наприклад: su.nėlis, su.nėlė, su.nėlį, dukrėlė, dukrelai, dukrelės, vaikėlei, br.lali та ін. (с. 79, 84–86, 99). Очевидно, що в цьому разі йдеться не про вживання окремих форм і відтягнення наголосу, а про існування успадкованих із давнини рухомих акцентних парадигм.

У розділі Наголос і інтонаційні акценти розглянуто систему наголошування говірки, яка, за словами А. Лескайтене, «майже не відрізняється від інших західних південноаукштайтських говірок» (с. 25). У цьому розділі найбільше уваги приділено розгляду двох акцентологічних явищ: 1) варіантності іменників та їхніх форм і схильності до окситонези, 2) випадкам головного й побічного наголосу в багатоскладових словах. Серед інших виокремлено й докладніше розглянуто твердження про прикметники жіночого роду із суфіксом -oka, які в досліджуваній говірці наголошуються за першою та третьою акцентними парадигмами, наприклад: tuštoka / tuštokà, aukštoka / aukštokà (с. 27)³. Лише в говірках Пунська й Сейнів ці похідні частіше, ніж деінде, мають два варіанти наголошення, наприклад: gerókas, -à (3) / gerokas, -a (1), smarkókas, -à (3) / smarkokas, -a (1) тощо (Ragaišienė 2015: 290; 2016: 167). В інших південноаукштайтських говірках ці прикметники схильні наголошувати за однією акцентною парадигмою: у південному ареалі поширеніші форми з першим наголосом, у південно-західній частині території — випадки рухомого наголосу (Leskaitė 2006: 54; 2009: 57; Ragaišienė 2015: 291). Приклади Лейпалінгайської говірки, наведені А. Лескайтене, підтверджують два положення. По-перше, для прикметників із суфіксом -okas, -a у південноаукштайтських говірках характерні різні акцентуаційні тенденції (пор. Ragaišienė 2015: 290–291). По-друге, Лейпалінгайську говірку обґрунтовано віднесено до ареалу, який вважають центром найбільшої акцентної варіантності (Ragaišienė 2010: 139; див. рис. 7, вклейка між с. 140–141).

Мабуть, найґрунтовніший розділ вступу Морфологія та словотвір поділено на дрібніші підрозділи відповідно до частин мови. Найбільше уваги приділено іменнику та дієслову, про інші частини мови — займенники,

² Такі випадки наголошення численні у двотомному Словнику говірок південних південноаукштайтів (Leskaitė, Ragaišienė 2016, 2019).

³ Незрозуміло, за якою акцентною парадигмою — першою та/або третьою — у говірці наголошуються форми чоловічого роду похідних із цим суфіксом. Імовірно, укладачам текстів не вдалося визначити тенденції наголошування цих форм через брак матеріалу.

Recenzijos / Reviews

271

VILIJA RAGAIŠIENĖ

Прийменників і сполучників — даних подано менше. Таке рішення авторки, імовірно, зумовлене тим, що «граматична система лейпалінгської говірки за багатьма ознаками подібна до сусідніх південноаукштайтських говірок» (с. 28). Незрозуміло, чому взагалі не подано даних про прикметники⁴. Сказавши одним реченням, що «відмінювання прикметників у лейпалінгській говірці нічим не відрізняється від системи південноаукштайтських говірок, тому тут воно не розглядається» (с. 35), слід було б принаймні вказати найважливішу лінгвістичну літературу. Про систему відмінювання прикметників у південноаукштайтських говірках, її функціонування та різні аспекти вживання писала не лише сама A. Leskauskaitė, а й інші мовознавці (див.: Zinkevičius 1966: 268, 272–273; Grumadienė 1994: 97–106; Mikulėnienė 1996: 150–151; Markevičienė 1999: 33; Lazauskaitė-Ragaišienė 2008: 94–104; Leskauskaitė 2006: 53; 2008: 31–43; 2009: 55–57; 2016: 69; Ragaišienė 2015: 274–308; 2016: 120–199 та ін.). Звертає на себе увагу назва цього розділу — «Морфологія та словотвір». Очевидно, у ньому слід було б говорити не лише про властивості та виразніші морфологічні особливості, а й про особливості словотвору. Однак тут не наведено даних про словотвірні тенденції чи виняткові випадки (наприклад, докладно описано категорії числа й роду іменників, належно розглянуто систему відмінювання, але про словотвір не згадано). Цінним є твердження авторки, що в лейпалінгській говірці форма visada вживається рідко. У текстах знайдено лише кілька форм знахідного відмінка чоловічого роду на -a, наприклад: dù lū.dini.ku, litù, mẽ.nes, šìmt, rɔ.žù та ін. (с. 90, 91–92, 105, 123, 170). Найчастіше їх уживають, щоб виразити лексичне значення іменника, а також коли він має ознаку «перша згадка + Pp» (с. 29).

У розділі Синтаксис розглянуто давні прийменникові конструкції, уживані в Лейпалінгісі та його околицях, наведено чимало прикладів уживання, що ілюструють наведені твердження. Синтаксичні конструкції, описані в цьому виданні, згадуються також у виданнях Тексти говірки Куцюнай та Тексти говірки Сейріяй (Leskauskaitė 2006: 63–65; 2016: 77–79). Це свідчить, що в південно-західній частині ареалу південноаукштайтських говірок давні синтаксичні конструкції збереглися досить добре.

Чимало цінного й цікавого матеріалу читач знайде в розділі Лексика. У ньому подано слова, уживані носіями досліджуваної говірки, та їхні лексичні значення, зібрані з найрізноманітніших джерел — аудіозаписів, рукописів і словників. Із досить довгого списку цих слів у говірці Рудаміни (Лаздіяйський р-н) мені довелося почути від представників найстаршого покоління лише дієслово matašóti «плутати», наприклад: nematašk-k šūlu. | sumažėsi; vai.kas ka(p) pasūtis mataškėjes pɔ.kɔm, іменник nedalnga «невдаха», наприклад: ir būk tu ma.n tɔ.kis nedal.ga. Деякі слова або їхні лексичні значення доповнюють новими даними Словник литовської мови, наприклад:

⁴ Коротко прикметники описано і у виданні Тексти говірки Сейріяй (Leskauskaitė 2016: 69; пор. також Ragaišienė 2017: 290).

272

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Leipalingio apylinkių tekstai

gūdūmėnia «глухомань», krakamūlis «кльоцка», nedaląga «невдаха» та ін. Окрім цих випадків, наведено багато лексичних прикладів, уживаних не лише в досліджуваній говірці, а й в інших населених пунктах південноаукштайтського та каунаського західноаукштайтського ареалів. Одні з них зафіксовано на значній території, інші засвідчені лише в двох або трьох говірках. Частина наведених авторкою слів, безсумнівно, виходить з активного вжитку, наприклад: núogos «те, що залишається в печі», maišė «суміш ярих культур (ячменю, вівса та вики)» та ін.⁶ Більшість дзуків, які живуть у південно-західній та південній частинах південноаукштайтського ареалу, не чули деяких записаних авторкою слів або не знають їхніх значень, наприклад: gaĩgalas «булькання, бурчання в животі коня під час бігу», maištrūs «змішаний», pauplys «прищ», telemės «квола худоба» та ін. Отже, слова й значення, наведені A. Leskauskaitė, звернуть увагу читачів на рідко вживані або призабуті слова та їхні значення.

У розділі Риси змін говірки розглянуто зміни лейпалінгської говірки та їхні причини, мовні особливості й зміни в мовленні носіїв говірки різних поколінь, а також діалектні настанови. Проведене дослідження показує, що в околицях Лейпалінгіса говорять мовою напівдіалектного типу. Традиційні фонетичні особливості, характерні для південноаукштайтських говірок, уже вживаються непослідовно. Змінюються й інші мовні рівні — морфологія, словотвір, синтаксис. Однак таких змін порівняно небагато, і їх важче помітити, ніж уникання виразних фонетичних особливостей — дзукання чи звуження голосних [aˑ], [eˑ].

Докладніше розглянуто найбільшу частину книги, яка вимагала від авторки найбільше праці та наукової компетентності, — Тексти (с. 61–194). У цьому виданні, як і в інших діалектних джерелах, упорядкованих A. Leskauskaitė, тексти належно дібрано з огляду на тематику й мовні особливості та бездоганно транскрибовано. Наведені в книзі оповіді представників трьох поколінь із різних населених пунктів — сіл Неліубонай, Мікаліна, Тауненай, Верше та Ріціеляй і містечка Лейпалінгіс — дуже добре представляють лейпалінгську говірку кінця XX — початку XXI ст. У них «відображено історію цього цікавого куточка Дзукії, побут, світогляд, звичаї й традиції, повсякденну працю, свята, стосунки в родині, між родичами, сусідами та бджолами, спогади про різні етапи життя, реальну синхронну ситуацію говірки» (с. 8). Оповідачка — свідома й мудра, філософськи й оптимістично дивиться на світ, сміливо долає всілякі негаразди, наприклад: laim̃ga(s) žmɔ.gùs | katrį gã.li dìrpt; viška(s) sutvarkėt ir | gi.vė.n(t) tai.ne.rà taip lèj.gva; gi.vã.m duobės nėra | turi gi.vã.nč; bẽn.dras

⁵ У говірці Рудаміни зафіксовано іменник krakamūliai «ласощі, смаколик» (LKŽe). Не доводилося чути, щоб це слово вживали в прямому значенні. Сполука слів užimanti krakamūlių найчастіше означає «хоче чогось, хоче чогось особливого».

⁶ Ці слова найчастіше називають зниклі або такі, що зникають, реалії.

Recenzijos / Reviews

273

VILĖ RAGAIŠIENĖ

arklīs visada lēsas та ін. (с. 66, 109, 107, 118)⁷. Отже, розповіді представників різних поколінь на різноманітні теми — справжній скарб не лише для дослідників лексики, морфології чи синтаксису, а й діалектів і взаємодії мов. Професійно відібраний і належно поданий матеріал дає змогу науковцям оцінити розвиток і зміни на різних мовних рівнях.

Насамперед діалектні тексти дають відповідь на питання, що викликало чимало дискусій у другій половині XX ст.: чи розрізняють довгі голосні [i, [u], [e], [o] і поліфтонги [ie], [uo] за інтонацією в південно-західному південноавкштайтському говорі⁸. З них видно, що в більшості випадків інтонаційні контури висхідного й спадного наголосу мовці вимовляють чітко. Як зазначає упорядниця текстів, найважче визначити інтонацію тоді, коли «через спадну інтонацію, особливо наприкінці слова, згадані звуки вимовляються коротше» (с. 28). У таких випадках позначено середню інтонацію, наприклад: pil̃ṅs, vɔ.ket.i та ін. (с. 67, 104). Середню інтонацію обґрунтовано також зазначено у формах слів із рухомим наголосом, у яких наголос узагальнився в основі; її виникнення пов’язане з формуванням двох типів наголошування — нерухомого й рухомого, наприклад: añkus, mãšīṅės, mɔ.kīklas(s), plī.taz, kɔ.pūs, vãrkla, kni.ga та ін. (с. 67, 75, 111, 143, 174, 181, 193). Отже, опубліковані А. Лескаускайте тексти говорів південно-західної частини ареалу — Кучюнай, Сейріяй і Лейпалінгіса — мають покласти край дискусії щодо (не)розрізнення інтонацій.

Тексти підтверджують, що для південно-західних південноавкштайтських говорів характерна схильність до акцентної варіативності. В околицях Лейпалінгіса багато іменників та їхніх форм із різним наголосом, наприклад: drɔ.bu. / drɔ.bes, lā.īkas / lā.šku., laiškas, mɔ.kitɔjo / mɔ.kitɔ.jei, nauda / nãuda, raudūni / raudū.nū, du sū.nus / tri(s)_sūnūs, šīm.tai / šimtai та ін. (с. 64, 72, 84, 97, 99, 105, 115, 119, 129, 141, 147, 166, 174, 176, 180). Тут, як і в інших південно-західних південноавкштайтських говорах, мовці можуть насамперед уживати форми з подвійним наголосом, наприклад: lā.nkai / lenkai, lā.nku. / lenkū., mɔ.kīkla / mɔ.kīkla, pribu-vė.jė / pribuvė.je, val.dini.ka(s), val.dini.ku., val.dini.kais / valdinīkais, vɔ.kecē. / vɔ.kecēi та ін. (с. 67, 106, 115, 127, 177, 184; пор. Leskauskaitė 2006). Однак такі випадки трапляються нечасто, тобто слова мають тенденцію наголошуватися за однією акцентною парадигмою. Наприклад, у похідних із суфіксом -ėjas, -a спостерігається тенденція до узагальнення рухомого наголосу, наприклад: ãdejė, sɔ.ke.jė, pardavėjas, pribuvė.jė, verpe.jė, verpe.jės та ін. (с. 73, 127, 163, 175). У іменниках із суфіксом –ykla більш поширені форми з нерухомим наголосом, наприклад: gamĩkla, mɔ.kīkla, vãrikla та ін. (с. 67, 110–111)⁹.

⁷ Особливості характеру й вдачі представників лейпалінгіського говору не відрізняються від властивостей внутрішнього світу людини, яка мешкає в південному ареалі південноавкштайтських говорів (Ragaišienė 2019: 51–67).

⁸ Plačiau žr.: Leskauskaitė 2004: 180–194; Ragaišienė 2010: 20–23 ir ten min. lit.

⁹ Варіанти суфіксів -ėjas, -a і -ykla мовці вживають рідше, наприклад: kepė.je, lē.udiez gi.nē.jēi, būv. sūvė.ji, ganikla та ін. (с. 114, 130, 142, 171).

274

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Тексти околиць Лейпалінгіса

Система наголошування лейпалінгіського говору досить складна. Не завжди зрозуміло, чи варіюється наголос лише в окремих формах, чи сформувалася ціла паралельна акцентна парадигма; рідкісний випадок може бути успадкований із давнини або виникнути недавно за аналогією. А. Лескаускене в багатьох випадках не лише визначила інтонацію форм, а й належно прокоментувала у примітках поодинокі випадки акцентуації. У текстах трапляються лише поодинокі сумнівні випадки зазначення акутової чи циркумфлексної інтонації в основі слова, наприклад: ṁksl (пор.: ṁkslas, ṁkslais), rīk̇ote.n, ṡki. (поряд із ṡki.), vienuole.s (поряд із vienuole.s), pūrv̇nu. (поряд із pūrv̇nu.), ž̇dai (поряд із ž̇das, ž̇dai, ž̇du.) та ін. (с. 62, 68, 108, 109, 113, 116, 122, 123, 193).

Під час читання текстів впадає в око ще одна риса — дуже образне й виразне мовлення представників говору. У текстах багато демінутивів, порівнянь, фразеологізмів, образних дієслів тощо. Образна лексика не лише надає розповідям жвавості й милозвучності, а й розкриває світогляд спільноти, яка нею послуговується, та способи його вираження (докладніше див. Ragaišienė 2017a: 129). Цьому пласту лексики властивий експресивний, емоційний, динамічний та оцінний аспекти (захоплення, гордість, зневага, приниження тощо).

У лейпалінгіському говорі особливо часто вживаються демінутиви — слова, утворені за допомогою суфіксів і наділені зменшувально-пестливим значенням. У текстах переважають демінутиви іменників, які здебільшого утворюються за допомогою суфіксів -elis, -elė, -(i)ukas, -(i)ukė, -ulis, -ulė (пор. Leskaitė 2006: 51), наприклад: dukrėlė., tę.velės, upėl̇s, upėl̇e., vargėlis, senėlė.; arkliukai, kamarukė, kamarukān, kelniukės, paršukai, pečiukas, telūkas, tṙḃke, viedrukan; ṁtl̇e., sasūlė., tetulė., te.vūlis, te.vūl̇ та ін. (с. 63, 66, 70–72, 76, 79, 82, 85, 149, 151, 157)¹⁰. Серед рідкісних суфіксів іменників зі зменшувально-пестливим значенням варто згадати -aitis, -aitė, -ėlis, -ėlė, -ytis, -ytė та -utis, -utė, наприклад: mergaitė, kamaraitė.; bež.nėl̇, vakarėl̇, varfėl̇; gėlė.m, mamitė.; ḃ.būtė, pubžukui, saulutė, snukutį та ін. (с. 63, 73, 76, 79, 85, 89, 91, 95, 103, 151). У лейпалінгіському говорі, як і в усьому південно-західному ареалі південноавкштайтських говорів, за чисельністю похідних вирізняються іменники із суфіксами -ukas, -ukė (пор. Ragaišienė 2017a: 130). Похідні з цими суфіксами становлять понад половину зменшувальних слів, виявлених у текстах. У словотвірній системі іменників можуть функціонувати два (рідше — кілька) демінутиви з однаковим лексичним і семантичним значенням, але різними суфіксами, наприклад: sesutė. / sasūlė., te.vūlis / te.vūkas / te.vėl̇s, vartukės / vārtėl̇s та ін. (с. 71–73, 95, 122–124).

¹⁰ За допомогою цього суфікса утворюються також зменшувальні прикметники, наприклад: ku.duke., menkute., mažukai, mažulis та ін. (с. 69, 100, 155).

Recenzijos / Reviews

275

VILIJA RAGAIŠIENĖ

Leipalingio apylinkių tekstai išskiria frazeologizmų gausą¹¹. Jie savo reikšme dažniausiai sutampa su vieno žodžio reikšme ir vaizdingai nusako to atskiro žodžio reikšmę, rodo emocijų ir veiksmų intensyvumą, pvz.: ã·k_ų žã·me·z gũr·be (žemės gumbas ‘mažv akis’); vis·kɔ·(m) radã·m ‘visai’; subĩ·mba pɔ·nɔ̄su (po nosimi) ‘negarsiai, neaiškiai’; jãu·čik akis išverči ‘įžūliai, akiplėšiškai (elgiesi); zlã·cin invarã ‘supykdai’; bã·ktas krũtis ‘ir baigta’; baisũs dã·iktas, baisũ dã·kte ‘labai labai daug, labai didelis’; ũž galvɔs ti_susẽmi ‘susikrimtę, susirūpinę’ ir kt. (p. 66, 80, 81, 86, 173, 174). Autorė frazeologizmų reikšmes išnašoje aiškina nenuosekliai. Regis, linkstama nurodyti rečiau vartojamų ir frazeologizmų su skolines reikšmes.

Ставлення до того, про що йдеться, та його оцінка в оповідях можуть виражатися порівняннями. Цей стилістичний засіб уживається, щоб зіставити або порівняти один предмет чи явище з іншим і виокремити, підкреслити, увиразнити або уточнити якусь властивість, рису, дію чи стан, наприклад: kat pēkis mẽ·nas į ka(p) galĩs gulėj; placũ ka(p) pẽ·dã·n·ke·s sũni; žandã· dã·ga kap ugnis тощо (с. 101, 165, 167). Одні порівняння ситуативні й виникають у потоці мовлення оповідачів, інші — сталі, традиційні, уживані як усталені звичні мовні засоби (Ragaišienė 2017a: 140).

Не менше, ніж фразеологізми чи порівняння, жвавості й виразності оповідям надають образні дієслова. Вони безпосередньо пов’язані з оцінюванням зовнішнього світу та (або) зі спробами оповідача образно й виразніше описати дію, що відбувається, або висловити свої думки, наприклад: nugrabžta ‘зішкрябане, зняте з поверхні’, plã·ka ‘гучно звучить, відлунює’, ĩ·n·šeica ‘відлупцює, поб’є’, priplã·škinu ‘наговорили’, sũlupa ‘побилися’ та ін. (с. 65, 75, 80, 93, 146). Для вираження раптовості й інтенсивності дії вживаються звуконаслідувальні слова, наприклад: brūkšt, plã·ukšt, pã·ukšt, pūkšt, ū·š та ін. (с. 67, 83, 93, 100)¹².

У текстах трапляється й поодиноке лайливе слово. Ними виражають негативні емоції, невдоволення подіями чи діями, бажають комусь чогось поганого, злого, наприклад: kat jūs abudu ir perkunas šventas uždã·štu; ẽ·ju·(s) sakã·k·ler·s; ãi·na,jei kibinã·t та ін. (с. 83, 173, 177).

Також варто звернути увагу на діалектні коментарі до текстів. У примітках коментуються рідкісніші фонетичні, морфологічні та інші особливості, нерегулярні мовні явища, зазначаються запозичення, пояснюються рідкісніші значення слів тощо. Більшість питань прокоментовано бездоганно з наукового погляду, тобто дуже чітко, точно й стисло.

¹¹ Якщо порівняти образну лексику з квітковим букетом чи квітучим лугом, то найошатнішими й найгарнішими квітами будуть фразеологізми (Lipskienė 2008: 5).

У рецензованих текстах їх виявлено порівняно небагато. Значно частіше звуконаслідувальні слова та вигуки вживаються в говірках Кучюнай, Рудаміни, Пунська та інших південно-західних південних аукштайтських говірках.¹²

276

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Тексти околиць Лейпалінгіса

На завершення рецензії хотілося б відзначити художнє оформлення видання — роботу художника Рокаса Гельжюса, верстальниці Раси Лабутєне та Асти Лескаускайте. Особливо цінними є архівні фотографії та світлини укладачки текстів, що знайомлять читачів з околицями Лейпалінгіса.

Зазначені в рецензії окремі неточності чи непослідовності анітрохи не применшують професійно виконаної праці А. Лескаускайте та наукової цінності видання Тексти околиць Лейпалінгіса. Уважне прочитання книги та її обговорення лише засвідчують, що діалектні джерела, підготовлені досвідченими діалектологами, потрібні й важливі не лише для сучасних, а й для майбутніх поколінь діалектологів.

Хоча діалектні джерела не вважаються цінним науковим доробком, бажаю колезі підготувати ще тексти не однієї говірки, адже вона має atlit val̄din.ka(s) sąv. pā.reigas | ʒmɔgų(s) sąv. pā.reigas (с. 106).

Л І Т Е Р А Т У Р А

Grumadienė Laima 1994: Keletas naujesnių Punsko šnektos linksniavimo ir kirčiavimo ypatybių. – Lietuvių kalbotyros klausimai 34, 97–106.

Lazauskaitė-Ragaišienė Vilija 2008: Priesagos -inis, -ė būdvardžiai pietinių pietų aukštaičių šnektose. – Žmogus ir žodis 10(1), 94–104.

Leskauskaitė Asta 2004: Pietų aukštaičių vokalizmo ir prozodijos bruožai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Leskauskaitė Asta 2006: Kučūnų krašto šnektos tekstai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Leskauskaitė Asta 2008: Daugiskemenių būdvardžių darbas pietinėje pietų aukštaičių šnektose. – Lituanistica 54 4(76), 31–43.

Leskauskaitė Asta 2009: Šnektos plotas ir svarbiausios ypatybės. – Marcinkonių šnektos tekstai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 29–76.

Leskauskaitė Asta 2016: Šnektos plotas ir svarbiausios ypatybės. – Seirijų šnektos tekstai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 45–88.

Leskauskaitė Asta, Ragaišienė Vilija 2016: Pietinių pietų aukštaičių šnektų žodynas (A–M) I. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Leskauskaitė Asta, Ragaišienė Vilija 2019: Pietinių pietų aukštaičių šnektų žodynas (N–Ž) II. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Lipskienė Jonina 2008: Vaizdingieji lietuvių kalbos posakiai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Recenzijos / Reviews

277

VILija RAGAŠIENĖ

LKŽe – Lietuvių kalbos žodynas I–XX, 1941–2002, elektroninis variantas: red. kolegija: Gertrūda Naktinienė (vyr. redaktorė), Jonas Paulauskas, Rūta Petrokienė, Vytautas Vitkauskas, Jolanta Zabarskaitė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2005; atnaujinta versija, 2008. Prieiga internete: www.lkz.lt.

Markevičienė Žaneta 1999: Aukštaičių tarmių tekstai 1. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Mikulėnienė Danguolė 1996: Dėl linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo variantų pietinėse aukštaičių tarmėse. – Lietuvių kalbotyros klausimai 36, 148–155.

Ragaišienė Vilija 2010: Linksniuojamųjų žodžių kirčiavimo variantai pietų aukštaičių ir rytų aukštaičių vilniškių tarmėse. Daktaro disertacija. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Ragaišienė Vilija 2015: Budvardžių kirčiavimo polinkiai Punsko šnektoje. – Leksikografija ir leksikologija 5. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 274–308.

Ragaišienė Vilija 2016: Akcentuacijos sistema ir jos pokyčiai. – Lietuvių tarmių kaita XXI a. pradžioje: Lenkijos lietuvių šnektos. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 120–204.

Ragaišienė Vilija 2017: Seirijų šnektos tekstai. Sud. Asta Leskauskaitė. Recenz. – Acta Linguistica Lithuanica 66, 288–295.

Ragaišienė Vilija 2017a: Vaizdingi Punsko ir Seinų šnektų leksika. – Terra Jatwezenorum 9, 128–143.

Ragaišienė Vilija 2019: Žmogaus paveikslas „Pietinių pietų aukštaičių šnektų žodyne“. – Terra Jatwezenorum 10, 51–67.

Zinkevičius Zigmas 1966: Lietuvių kalbos dialektologija. Vilnius: Mintis.

Надійшла 26 листопада 2019 р.

VILija RAGAŠIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT–10308 Vilnius, Lietuva

[email protected]

278

A c t a L i n g u i s t i c a L i t h u a n i c a XXI