This is a machine-generated translation of the original document and may contain errors, omissions, or changes in meaning. Do not rely on this translation for quotations, citations, or authoritative references. Please consult and cite the original document.
Preparing document pages…
Page 1
ILIJA LEMEŠKIN
Інститут литовської мови
Напрями наукових досліджень: давня писемність і література балтів, порівняльна фольклористика, лексикографія, історія балтистики.
DOI: https://doi.org/10.35321/al181-01
НАЙДАВНІШИЙ БАЛТСЬКИЙ ТЕКСТ ТА ЙОГО АНТРОПОНІМИ
Найдавніший балтійський текст і його антропоніми
АНОТАЦІЯ
2013 року на сторінках Acta Linguistica Lituanica було запропоновано (Lemeškin 2013: 11–29) нову лінгвістичну та жанрову інтерпретацію Базельського сліду (Dini 2004; 2014: 553–558), засновану на аналогії зі співаними, речитативними творами, близькоспорідненими з різдвяними колядками. Нове прочитання підтримували й заохочували метадані рукопису, тобто вказівка на час, датування, яке писар вирішив спеціально підкреслити в колофоні: словосполучення in vigilia epiphanie переніс на початок, а спершу написаний уривок per manus illius qui scripsit eas подав пізніше. Більшість словоформ, що становлять мікротекст, з огляду на їхні формальні ознаки та помітні жанрові властивості тексту, отримали логічне й переконливе пояснення, однак автор не був цілком задоволений інтерпретацією словосполучення thoneaw labonache. Словоформу thoneaw було прочитано як скорочену форму кличного відмінка однини особового імені «[Ан]тонію» (Lemeškin 2013: 19–20). Щодо слова labonache було запропоновано більше потенційно можливих, але штучних гіпотез, які потребували серйозних графічних виправлень. У цій статті, дотримуючись раніше запропонованої інтерпретації тексту, ми повернемося до аналізу цих слів.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: найдавніший балтійський текст, колофон 1369 року, прочитання Базельського сліду, прохання про дари, адресат різдвяних колядок, (італійські) антропоніми.
АНОТАЦІЯ
In 2013, a new linguistic and genre-related interpretation of the Trace of Basel (Dini 2004; 2014: 553–558) based on analogy with singing, recitative, texts akin to Christmas carols was put forward in the pages of Acta Linguistica Lituanica (Lemeškin 2013: 11–29). The new reading was supported and encouraged by the manuscript’s metadata or, specifically, reference to time, which was intentionally emphasized by the scribe in the composition
Straipsniai / Articles
11
Page 2
ILJA LEMEŠKIN
колофона: фразу in vigilia epiphanie було винесено на початок, а уривок per manus illius qui scripsit eas, який було написано першим, занотували після нього. З огляду на формальні ознаки й жанрові властивості тексту більшість словоформ, що становлять мікротекст, дістали логічне й переконливе тлумачення; однак автора не цілком задовольнило тлумачення фрази thoneaw labonache. Словоформу thoneaw витлумачено як скорочену форму кличного відмінка однини особового імені «[Ан]тоній» (Lemeškin 2013: 19–20). Щодо слова labonache, було запропоновано інші потенційно можливі, але штучні гіпотези, які потребували значних графічних виправлень. У статті автор повертається до аналізу цих слів, дотримуючись попереднього тлумачення тексту.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: найдавніший балтійський текст, колофон 1369 року, прочитання Базельського запису, прохання про дари, адресат різдвяних колядок, (італійські) антропоніми.
1. Функціонально-структурний аналіз колофона 1369 року дає підстави вважати, що запис найдавнішого балтійського тексту визначали закономірності розгортання жанру колофонів. У писемній традиції XIII–XIV ст. засвідчені колофони особливо складної (розгорнутої) структури, де частину звичайного змісту (зі звичайними метаданими) завершував гекзаметр Omnibus omnia non mea sompnia dicere possum «Не можу всім розповісти всі свої сни». Декларативний гекзаметр, прочитаний буквально, наче обмежував свободу вислову, тож писар продовжував його (гекзаметр і колофон) незрозумілою, тобто штучно сконструйованою або маловідомою, не вживаною (широко, загалом) у писемності мовою. Непублічна частина такого специфічного колофона відкривала приховану спрагу того, хто писав, sornniurr, — спрагу, яку той приховував від усіх людей (за винятком вузького кола kai kurių освічених співвітчизників) (докладніше про цей тип колофонів див. Lemeškin 2019; 2000).
У розгорнутому колофоні між згаданим гекзаметром і мовним слідом, які разом становлять єдине ціле, помітний найтісніший взаємозв’язок: якби писар не використав промовистого латинського вислову, що обмежив свободу його вислову, до рукопису ніколи не було б уміщено незрозумілого, загадкового (з погляду широкої читацької аудиторії) тексту. Отже, функціонально можна стверджувати, що без позиції писаря, чітко висловленої в гекзаметрі, найдавніший балтійський текст ніколи не було б записано. До цієї ж категорії невідомих мов належить і розташоване поруч німецьке гасло ihs ich leid. Ця обставина свідчить, що запис виник там, де німецька та прусська мови були екзотичними, тобто географічно десь далеко від територій проживання пруссів і німців. Саме за таких умов писар після гекзаметра Omnibus omnia non mea sompnia dicere possum і міг «висловити» цими мовами свою приховану спрагу.
Порівняння з іншими писемними пам’ятками цього типу виявило прагнення писаря узгодити незрозумілу частину колофона з гекзаметром за метром. У Кельнському записі (близько 1300 року; копія папської булли Григорія IX Decretales — Köln, Dombibliothek, Codex 130) данський двовірш iac wet en frugha iwaeraeldet waere /
12
Acta Linguistica Lithuanica LXXXI
Page 3
Seniausias baltų tekstas ir jo antroponimai
haenna lif tha wil iac aer[e] «Якби я був із Пані в цьому світі, / то хотів би шанувати її життя» за зразком гекзаметра Omnibus omnia non mea sompnia dicere possum було записано в один рядок: iac wet en frugha iwaeraeldet waere haenna lif tha wil iac aera.
Рис. 1. Кельнський запис
Такий самий механізм засвідчено і в Базельському записі, який було подано відповідно до структури гекзаметра і який надалі дослідники також тлумачать як дистих гекзаметра:
З огляду на ритмічне співзвуччя¹, внутрішню риму (rekyſe – thewelyſe; poyte – doyte; koyte – nykoyte), паралелізм частин мови, їхніх форм і семантики, строфу доцільно поділити (за зразком Кельнського запису) інакше — на три рядки:
¹ Без асонансу <oy> у рядках, схоже, можна помітити ознаки алітерації: Kayle rekyſe (thoneaw la-bonache) thewelyſe. / Eg · koyte · poyte · / nykoyte · pēnega doyte.
Straipsniai / Articles
13
Page 4
ILJA LEMEŠKIN
a) Kayle rekyfė · thewelyfę «Підбадьоруй, Боже, батечку! b) Eg · koytė · poytė · якщо хочеш — напувайте (його / їх), c) nykoytė · pėnega doyte · не хочеш — гроші давайте»
Після усунення «дисонансного» фрагмента thoneaw labonache, який можна вважати факультативним, слід набуває відшліфованої метричної форми та структурної цілісності.
2. Давніше «прочитання» Базельського сліду було запропоноване у 1974–1975 рр.:
У 1982 р. W. P. Schmid змінив варіант цього традиційного «прочитання»:
«Вітаю, пане! Якщо я хочу пити,
Ти справді вже не [наш] батько, [але] ти зовсім не хочеш дати гроші»
(Schmid 1982).
Розглядаючи та перевіряючи окреслені досі напрями граматичного й семантичного осмислення Базельського сліду (як пародію та модель різдвяних пісень), можна не погодитися з уживанням поняття прочитання. Варто запитати: яким є визначення цього поняття?
Прочитання — це «семантичне осмислення записаного (наявного) тексту та осягнення смислів, закладених у тексті». У цьому сенсі навряд чи запропоновані W. R. Schmalstieg, V. Mažiulis, W. P. Schmid спроби інтерпретації є прочитаннями, адже згадані дослідники не читають Базельський слід, а радикально його переробляють. Нагромадження запропонованих виправлень зрештою й дає бажану (заздалегідь передбачену) семантику. Осмислення сліду, сформульоване у 1974–1975 рр., спиралося на модель: звертання — негативна характеристика адресата — обґрунтування цієї характеристики. Таке «прочитання», побудоване на основі пародій, вимагало від дослідників множини
² На F. 63r зображено колядника або колядників.
14
Acta Linguistica Lithuanica LXXXI
Page 5
Seniausias baltų tekstas ir jo antroponimai
виправлень. Як приклад наведемо запропоновані В. Мажюлісом виправлення, де неушкодженою залишається лише одна форма — conį. Eg ‘якщо’:
Різні за своїм характером виправлення та передумови, що мотивували їхню численність, забезпечували так звану «плавність» читання; масштаб «втручання» в гаданий «читаний» текст виявляє таке подання двох варіантів, де послідовно виділено всі так чи інакше поліпшені місця:
Ситуація, коли з одинадцяти форм «неушкодженою» залишається лише одна, а більшість форм у різних місцях по кілька разів виправляється по-різному, є абсурдною, адже так семантика тексту не реконструюється, а конструюється, як конструюється і сам такий «читаний» текст.
Філолог, якщо в тексті немає ознак помилок переписування, має прагнути до неінвазивного читання тексту, що веде до принципово іншої стратегії його прочитання: привітання — це ввічливе звертання (колядника до господаря) на ім’я і за соціальною ознакою, а також виражене імперативом наказання-прохання.
3. Неінвазивне прочитання Базельського сліду спонукає усунути проблеми, що виникають під час інтерпретації thoneaw і labonache. Форма thoneaw вважається особливо проблематичною: «Only ‘thoneaw’, in spite of the numerous interpretative hypotheses surrounding it, has remained rather obscure» (Ardoino 2016: 13). До сьогодні мало актуалізованим залишається тлумачення, висловлене Ch. Stang у листуванні з W. R. Schmalstieg u, згідно з яким thoneaw позначає конкретну особу — Антонія
Straipsniai / Articles
15
Page 6
ILJA LEMEŠKIN
імен: «[T]honeaw мені досить незрозуміле. Чи може це бути формою кличного відмінка однини іменникової основи на u, можливо, власним ім’ям?» (за Dini 2000: 201); «Stang (особисте повідомлення) вважає, що thoneaw може бути власним ім’ям. Якщо так, то двовірш може стосуватися самого писаря, наприклад: «На ваше здоров’я, пане! Антоній — славний хлопець […]» (McCluskey, Schmalstieg, Zeps 1975: 162). Окрім Ч. Станга та В. Р. Шмальстіга, таку можливість розглядають А. Баммесбергер (Bammesberger 1998: 125–126), П. У. Діні (Dini 2000: 398), І. Лемешкін (Lemeškin 2013: 21; 2017: 96), але відкидає як теоретичну та непереконливу Ф. Кортландт (Kortlandt 1998: 128). Не можна погодитися з Ф. Кортландтом, який не навів жодних аргументів на підтвердження свого твердження.
Ідентифікація особового імені зумовлюється позицією та функціонально-структурним аналізом тексту. Форма thoneaw стоїть після етикетного вигуку *kaileis rīkis «Скальсинк Дієве» і перед звертанням у кличному відмінку, ніби до батька, thewelyłe; це природно «притягує» до себе антропонім. Сприятлива для особового імені позиція — між вигуком Kayle rekyłe і формою кличного відмінка однини thewelyłe — має відповідник у литовській паралелі Buk sweykas ku-mey (VUB, f. 102–JR4: 63), на яку, з огляду на Базельський слід, указав А. Непокупний (Непокупный 1979: 167)³. Прусська конструкція відрізняється лише тим, що її розширює ім’я конкретної особи, до якої звертаються.
Подальше уточнення лінгвістичного прочитання Базельського сліду (поки що єдиного; інші спроби, на нашу думку, не можна вважати прочитанням, оскільки це штучні лінгвістичні переінтерпретації) зумовлює італійський контекст виникнення Базельського сліду⁴. Найдавніший балтійський мовний текст, датований 1369 роком, походить з оточення литовського князя Бутовта в Празі, а сам запис цього сліду пов’язують із подорожжю імператора Карла IV, королеви та їхнього почту до Рима у 1368–1369 роках. Переписування праці Н. Орезме має бути пов’язане з академічним середовищем Празького університету 1368–1369 років. Із тим самим історико-культурним середовищем буде пов’язаний і творець Базельського сліду, однак сам слід (як складова колофона), імовірно, було вставлено в завершувану або вже завершену копію в іншому місці — у Тоскані (докладніше про можливі обставини й контекст виникнення тексту див. Lemeškin 2017; 2019).
³ Запис, випадково знайдений українським балтистом, також пов’язаний з обставинами написання книг: Jokingas tev buwa zmogus, kuris szta kniga raszie. Buk sweykas kumey. Так інша особа відгукнулася про священника, який написав книгу метричних актів.
⁴ Тут особливо слід наголосити, що італійський контекст виникнення сліду не було штучно дібрано, тобто спеціально «відкрито», щоб «пояснити» походження загадкових thoneaw labonache. Історичний контекст було встановлено незалежно й значно пізніше (2013 → 2017); уважніше придивившись до оригіналу (до позиції, сприятливої для реалізації онімів), було запропоновано відповідне лінгвістичне тлумачення цих слів.
16
Acta Linguistica Lithuanica LXXXI
Page 7
Seniausias baltų tekstas ir jo antroponimai
Поширене хрестильне ім’я Antonio у Тоскані регулярно скорочували до Tonio /'tonjo/. Про це свідчать і такі близькі за часом приклади, взяті з корпусу Corpus OVI dell’ Italiano antico:
1 Simintendi, a. 1333 (tosc.) L. 12 3, 74.25
giacea (questo sa tuo padre), mandai lo coltello per gli fianchi di colui che spogliava. Tonio e Teleboas giacciono morti per la mia spada. Quelli avea prima portato lo ramo con
2 Cronaca sen. (1202–1362), c. 1362 123.6
schale e introro per una finestra e rupeno due uscia per volere amazare Mino e Tonio e ’l Porina figliuoli di miser Meio Talomei. E quando chostoro sentiro el busso del
3 Cronaca sen. (1202–1362), c. 1362 127.41
finì e nondimeno vi morì IIII persone: e uno el quale aveva nome Sano di Tonio, ligritiere, mise fuocho in santo Pavolo da lato di verso el Chanpo, e none ardendo
4 Doc. imol., 1350–1367 Debitori 16.1.1360 355.11
per 2 ciroli da le lode, pexò l. 1½: s. 9 a f. 124 r. Tonio Tartagno di avere per 468 fasadelli de legne de salexe, a s. 40.C.: monta
5 Doc. imol., 1383–1385 Spese 21.11.1384 345.2
per fare pontelare la stazone ch’è cho gle fradi de Penitenzia che la tene Tonio da le Sele per traue e per una cholona e per murare Gostolo in somo
6 Doc. imol., 1383–1385 Витрати 21.11.1384 345.
una cholona e per murare Gostolo in somo L. VIIII e chasì pa el dito Tonio a maistri tochomene per la mitade L. IIII, s. X.
Закінчення -eaw у такому разі відповідало б формі вокатива. Ті самі обставини появи Базельського сліду — Сієна, 1369 р., переддень Богоявлення — дають змогу елегантно (тобто без жодних виправлень) розгадати серед онімів проблематичну форму labonache, адже в ній «проступає» ще один італійський антропонім — особливо поширене в Тоскані (навіть донині) прізвище Bonacci /boˈnatʃ:i/, яке у XIII–XIV ст. записували з диграфом <ch> для позначення африкати (Larson 1988), наприклад, за даними Corpus OVI dell’ Italiano antico:
Doc. sen., 1277–1282 – стор. 280, рядок 30
a ssere Ristoro del Seta per factura d’ una charta di mille libre da Gulielmo Bonachi. Ancho III lib. et XIIII sol. et IIII den. nel dì ai signori de la
Запитання викликає лише компонент la-, який передбачає означений артикль жіночого роду. Здається, що писар спирався на широко вживані, тобто почуті на місці
Straipsniai / Articles
17
Page 8
ILJA LEMEŠKIN
антропоніми, але не впорався з італійськими артиклями: замість debonachi (dē [dei < di + i] Bonacci «з роду Боначчі»; щодо спотворення цього антропоніма пор. також Guglielmo dei Bonacci > Leonardus fi [тобто filius] Bonacci > Leonardo Fibonacci), задля віршового ритму (щоб утворити трискладову стопу) пропустивши прийменник, написав артикль la.
З іншого боку, походження прізвища Bonachi (похідного від особових імен на зразок Bono, Bonito, Ottobono, Omobono, Giambono...) була всім очевидна: bon- < bonus (пор. італ. bonaccia, середньолат. bonacia «штиль» — за аналогією до malus переосмислене за народною етимологією malacia «тихе море»). З огляду на те, що Базельський слід грайливо продовжує колофон (ludere scriptor eat), тут можна вбачати й дотепне подвоєння кореня: labonache = lab-bon-ache «лаб-Бонієць, добрий Добрусь». Таке прочитання, тобто надмірно покірне звертання, яке ніби пояснює іншому значення прусської форми bonache, пасує до ситуації колядування, адже адресата, щоб отримати добрі дарунки, слід ушанувати: thoneaw labonache thewelyje «Антонію Лаб-Добрусю, батечку».
Отже, загадкове словосполучення thoneaw labonache можна трактувати як thoneaw la bonache або thoneaw la(b)bonache «[Ан]тонію [з роду] Боначчі / [Ан]тонію Лаб-Добрусю». Проблематичний диграф <ch> обов’язково потребує виправлення лише з погляду балтійських мов, однак при Базельському сліді немає редакторської примітки про те, що всі наведені тут слова належать до прусського лексичного запасу. Ненормальний із погляду балтистики диграф, розташований між етикетним вигуком *kailes rīkis «Благослови, Боже» та звертанням у формі вокатива thewelyje, є вагомим аргументом на користь того, щоб саме в цій позиції вбачати іншомовне вкраплення — тобто антропонім італійської мови, записаний за її власною орфографією. А як інакше прус XII століття мав записувати оніми інших мов? Намір литуанізувати іншомовний елемент датується значно пізнішим часом. Про прагнення щось «опрусити» в розглядуваний період не може бути й мови.
Отже, ідентифікацію італійських онімів у найдавнішому балтійському тексті визначають такі аргументи:
a. Написання диграфа <ch> не можна пояснити помилкою переписування, оскільки слід не має ознак переписаного тексту. В очах і вухах писаря цей диграф мав мати певне фонетичне значення.
b. Базельський колофон 1369 р. географічно не прив’язаний до конкретного місця, тобто географія можливого виникнення Базельського сліду широка — отже, у ньому могла бути врахована якась чужа місцева мова.
c. Ідентифікацію особового імені зумовлює позиція, яка сприяє вживанню антропонімів: після етикетного вигуку *kailes rīkis «Благослови, Боже» та перед звертанням у формі вокатива, наче до батька, thewelyje.
d. Проблематична з погляду балтійських мов форма labonache наведена поряд із загадковим словом thoneaw. Якщо поряд з однією незрозумілою формою (з погляду прусської мови),
18
Acta Linguistica Lithuanica LXXXI
Page 9
Seniausias baltų tekstas ir jo antroponimai
зіставлені (ще Ch. Stango) з хресним ім’ям Антоній, щодо іншої заплутаної форми спершу необхідно перевірити, чи не є вона онімом іншомовного походження, адже вживання двох або кількох онімів поспіль (ім’я + прізвище; ім’я + по батькові; ім’я + катойконім) є закономірним і дуже поширеним явищем. Це пояснює, чому саме в цьому місці, тобто між вигуком і звертанням, вираженим вокативом, стоять дві неясні (з погляду прусської мови) форми разом:
Kayle rekyse · thoneaw labonache thewelyse · Наприклад · koyte · poyte · nykoyte · pėnega do yte ·
e. Неінвазивне прочитання змішаних форм — з погляду італійських онімів — добре узгоджується з раніше окресленим історичним контекстом появи Базельського сліду: празький двір Бутаутаса (1365–1380) і тривале перебування цього двору в Тоскані, а саме у 1368–1369 рр.
f. Написання зазначених онімів має точні відповідники в базі даних Corpus OVI dell’Italiano antico.
g. На користь того, що це особові імена, свідчить жанровий аспект. У різдвяних піснях особові імена були звичним явищем (Lemeškin 2013). Зустрічається велике їх розмаїття: Arlauskas, Arlauskienė, Barisa, Bielinis, Čelna, Ignotas, Janulevičienė, Kasparavičius, Kašėta, Saikauskas, Kabaras, Valatka, Valatkienė, Velička, Adelė, Gabriūkas, Juozas, Petrutis (KL 357, 345 A); Baltramiejus, Grinkevičienė, Tamošius, Žukauskas, Žukauskienė (KL 357, 345 B).
LITERATŪRA
Ardoino Diego 2016: Interpreting and translating Old Prussian microtexts: the Trace of Basel. – Vertimo Studijos 9, 7–20.
Bammesberger Alfred 1998: Anmerkungen zum Baseler Epigramm. – Baltistik: Aufgaben und Methoden. Heidelberg: C. Winter, 121–126.
Corpus OVI dell’Italiano antico. Prieiga internete: http://gattoweb.ovi.cnr.it/(S(jr3myzf3h3slmh453zzwor45))/CatForm01.aspx.
Dini Pietro Umberto 2000: Sul ‘Frammento di Basilea’ e altri inediti nel carteggio fra Chr. Stang e W. R. Schmalstieg. – Res Balticae 6, 195–209.
Dini Pietro Umberto 2004: Nota terminologica: come chiamare la scritta in prussiano antico di Basilea? – Res Balticae 10, 243–246.
Dini Pietro Umberto 2014: Foundations of Baltic Languages. Vilnius: Eugrimas.
Straipsniai / Articles
19
Page 10
ILJA LEMEŠKIN
Kortlandt Frederik 1998: Who is who in the Old Prussian Epigram. – Baltistík: Aufgaben und Methoden. Heidelberg: C. Winter, 127–128.
Larson Pär 1988: Italiano <ch>, <gh>: lingua germana in aure romana? – Studi linguistici italiani, 38–49.
Lemeškin Ilja 2017: Bazelio kolofonas: tarp Prahos ir Sienos? – Incontri baltistici in Pisa. Studi e saggi (Studia baltica pisana 2). Novi Ligure: Joker Edizioni, 95–110.
Lemeškin Ilja 2019: Lithuanica aliter. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.
Lemeškin Ilja 2020: Bazelio pėdsako pateikimo pozicija ir jos motyvacija pagal Kölno pėdsako (danų kalbos) analogiją. – Incontri baltistici in Pisa. Studi e saggi (Studia baltica pisana 3). Novi Ligure: Joker Edizioni (spaudoje).
Mažiulis Vytautas 1975: Seniausias baltų rašto paminklas. – Baltistica 11(2), 125–131.
McCluskey Stephen C., Schmalstieg William R., Zeps Valdis J. 1975: The Basel epigram: A new minor text in Old Prussian. – General Linguistics 15, 159–165.
Schmalstieg Williams R. 1974: An Old Prussian Grammar: The Phonology and Morphology of the Three Catechisms. University Park.
Schmid Wolfgang P. 1982: Jesus, ich leid. – Innsbrucker Beiträge zur Kulturwissenschaft, Sonderheft 50. Innsbruck: Institut für Sprachwissenschaft der Universität Innsbruck, 205–208.
Непокупный Анатолий Павлович 1979: Балтійські родичі слов’ян. Київ: Наукова думка.
The Oldest Baltic Text and Its Anthroponyms
SUMMARY
The identification of Italian onyms in the composition of the oldest Baltic text is determined by the following arguments:
a. The insertion of the digraph <ch> cannot be explained as a transcription error, because the trace does not have the features of a transcribed text. In the eyes and ears of the scribe it must have had a certain phonetic meaning.
20
Acta Linguistica Lithuanica LXXXI
Page 11
Seniausias baltų tekstas ir jo antroponimai
b. The colophon of Basel of 1369 is not geographically linked with a specific location, i.e. the potential geography of the origin the Trace of Basel is broad; when the trace was being inscribed, some foreign local language could have been taken into account.
c. The identification of an anthroponym is determined by the position, which naturally supports the use of anthroponyms: it comes after the etiquette-based interjection *kaileis rūkis “good day” and before the address expressed in the vocative form thewelyfe as if addressing one’s father.
d. The word form problematic from the perspective of Baltic languages, labonache, comes next to the mysterious word thoneaw. If one confusing form (from the perspective of the Prussian language), which was compared (by Christian Stang already) to the first name Antony, comes next to another confusing word form, we must first check whether it is not an onym of foreign origin, because the use of two or more onyms next to one another (name + surname/nickname; name + patronymic; name + katoikonym) is a regular and very frequent phenomenon. It explains why two confusing forms (in terms of the Prussian language) stand together in this particular place, i.e. between the interjection and the address expressed in the vocative form:
e. The non-invasive reading of mysterious forms – from the perspective of Italian onyms – well correlates with the historical context of the origin of the Trace of Basel discussed before: the manor of Butautas in Prague (1365–1380) and the long-term existence of this manor in Tuscany (1368–1369).
f. The inscription of the above onyms finds exact equivalents in the database Corpus OVI dell’Italiano antico.
g. The aspect of genre also invites us to see personal names. Personal names were a commonplace phenomenon in Christmas carols. A wide variety of them can be found: Arlauškas, Arlauskienė, Barisa, Bielinis, Čelna, Ignotas, Janulevičienė, Kasparavičius, Kašėta, Saikauskas, Kabaras, Valatka, Valatkienė, Velička, Adelė, Gabriukas, Juozas, Petrutis (KL 357, 345 A); Baltrameijus, Grinkevičienė, Tamošius, Žukauskas, Žukauskienė (KL 357, 345 B).
Įteikta 2019 m. gruodžio 1 d.
ILJA LEMEŠKIN
Lietuvių kalbos institutas Petro Vileišio g. 5, LT–10308 Vilnius, Lietuva [email protected]
