ДАНҐУОЛЕ МІКУЛЕНЕНЄ

Інститут литовської мови

Ідентифікатор ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7781-7236

Напрями досліджень: геолінгвістика, балтійська діалектологія, синхронна й діахронна акцентологія, морфологія, історія мови, історія литовського мовознавства.

DOI: https://doi.org/10.35321/all82-01

НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ В ЛИТОВСЬКІЙ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ: МУЛЬТИМОДАЛЬНА МОДЕЛЬ ДОСЛІДЖЕННЯ

Нові напрями сучасної литовської діалектології: мультимодальна модель дослідження

АНОТАЦІЯ

Сучасна діалектологія визнає змінюваність і життєздатність традиційних діалектів. Мета цього дослідження — представити нову модель дослідження діалектів для сучасних мовних варіантів, яку використовують дослідники Центру геолінгвістики Інституту литовської мови в контексті традиційної та сучасної (багатовимірної) литовської діалектології.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: литовська діалектологія, традиційний діалект, нові діалектні варіанти, соціокультурна мережа, мовний ландшафт, ментальна карта, мультимодальна модель дослідження.

АНОТАЦІЯ

Сучасна діалектологія визнає змінюваність і життєздатність традиційних діалектів. Мета цієї статті — ознайомити із сучасною моделлю дослідження традиційних діалектів і нових діалектних утворень, яку застосовують дослідники Центру геолінгвістики Інституту литовської мови в контексті традиційної та сучасної (мультимодальної) діалектології.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: литовська діалектологія, традиційний діалект, новий діалектний варіант, соціокультурні мережі, мовний ландшафт, ментальна карта, мультимодальна модель дослідження.

Straipsniai / Articles

11

DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ

0. ВСТУП

Систематичний аналіз литовських діалектів висвітлює постійні аспекти литовської діалектології впродовж усіх періодів її розвитку, а саме: 1) поширення регіонального мовного різновиду, іншими словами — територіальний аспект; 2) його відмінність від інших мовних різновидів, або маркованість; 3) взаємозв’язок між мовним (регіональним) різновидом і писемною мовою, яку у XX^th столітті називають стандартною, тобто стандартизація (Mikulėnienė 2018: 20).

Намагаючись загалом простежити основні напрями литовської діалектології, необхідно враховувати як синхронічний, так і діахронічний аспекти. Однак діалектологія завжди була по суті діахронічною дисципліною. Спочатку дані, потім теорії (Kretzschmar, Schneider 1996: 14) — це девіз цієї дисципліни. Проте життя змінюється. Якщо ми не хочемо відстати від часу, наша діалектологія також має змінюватися.

Мета цього дослідження — запропонувати нову модель діалектологічного дослідження, яку використовують дослідники Центру геолінгвістики Інституту литовської мови.

Для досягнення цієї мети визначено такі завдання: 1) системно розглянути своєрідність традиційної та сучасної литовської діалектології; 2) представити модель дослідження сучасних діалектів і нових діалектних варіантів; 3) описати операційні можливості цієї моделі.

Методологія дослідження ґрунтується на сучасних дослідженнях у галузі (соціо)геолінгвістики та спирається на праці з теорії соціальних мереж, сучасних тенденцій лінгвістичного ландшафту й перцептивної діалектології, передусім у Японії (Inoue 1993; 1997; 1998; 1999; 2012), Нідерландах (Taeldeman 2005; Goeman 2000; Heeringa, Hinskens 2014), Німеччині (Auer 2018; Auer, Hinskens 1996), Сполучених Штатах Америки (Kretzschmar, Schneider 1996; Labov 1972; Preston 2018), Канаді та Великій Британії (Chambers 1980; Chambers, Trudgill 2004).

1. КОРОТКИЙ ОГЛЯД ІСТОРІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛИТОВСЬКИХ ДІАЛЕКТІВ

Дві основні діалектні групи — жемайтійська (або жмудська) та аукштайтська — були виокремлені Августом Шлейхером (1856; 1856_₁) і 20 років потому Фрідріхом Куршатом (Kurschat 1876; Kuršaitis 1876). Граматика литовської мови Шлейхера Lithuanian Grammar прославила литовську мову в усьому світі, оскільки литовська мова найкраще зберегла найважливіші праіндоєвропейські риси. XIX^th століття подарувало нам першу карту ареалу литовської мови, перший опитувальник, перший

12

Acta Linguistica Lithuanica LXXXII

New Trends in Lithuanian Dialectology: Multimodal Research Model

класифікація діалектів Антанаса Баранаускаса та перші описи діалектів Казимираса Яуніса (Mikulėnienė 2018: 142–156). Наприкінці 19^th століття Литва, як і інші європейські країни, перейняла традиції німецької діалектології та неограматичну методологію. Фонетичні й фонологічні діалектні ознаки від 19^th століття були найважливішими характеристиками класифікації та картографування литовських діалектів (Mikulėnienė 2018: 140–141).

На початку 20^th століття пізній догеолінгвістичний період ознаменувався початком лінгвістичної географії (або географії слів) у Литві. Головною метою цих досліджень було зібрати різні форми та слова для повного словника литовської мови (Lietuvių kalbos žodynas (LKŽ, т. 1–20), який укладали протягом 100 років — від 1902 до 2002 року). Однак головною причиною підкреслення німецького впливу був проф. Юргіс Геруліс (Georg Gerullis), який поширював свої ідеї через книги та викладання (Gerullis 1930; Gerullis, Stang’as 1933). Наступні два десятиліття в середині 20^th століття (1930–1944) були золотим віком литовської геолінгвістики. Його визначали проф. Антанас Саліс (який завершив навчання в аспірантурі в Німеччині) та його праці: наукова класифікація діалектів, анкета з географії слів і перша мережева карта Литви (Salys 1933; 1935; 1946; 1985; 1992), див. докладніше (Mikulėnienė 2013).

У період радянської окупації етап наукової діалектології був позначений черговою класифікацією та картографуванням діалектів. Наприкінці Другої світової війни Саліс та інші відомі мовознавці емігрували з Литви, але залишили кількох учнів, які намагалися продовжити діалектологічний напрям у литовському мовознавстві. Наприкінці шістдесятих років з’явилися нові анкети та діалектні атласи. Загалом було опубліковано 3 томи з 376 картами Атласу литовської мови (далі — ALL, Lietuvių kalbos atlasas (LKA) 1–3, 1977–1991), що охоплювали понад 750 різних питань (Morkūnas 1977: 11, 1980: 46). Історико-порівняльну діалектологію розвинув проф. Зігмас Зінкявічюс (1966; 1996; 2002; 2004; 2006; etc.). Фонетичні й фонологічні дослідження діалектів надалі розвивалися завдяки проф. Алексасу Ґірденісу та його аспірантам. Протягом останніх десятиліть 20^th століття учні Ґірденіса дослідили всі литовські діалекти й майже всі говірки, використовуючи методи експериментальної фонетики та структурної фонології (Girdenis 1981; 2000–2001; 2003; 2014; Mikulėnienė 2016).

Хоча було виконано багато важливої роботи, радянська ідеологія також залишила свій відбиток: відкриту модель (дослідник – об’єкт дослідження – інструмент дослідження) було зведено до моделі закритого типу (носій мови – рідний діалект – рідна мова як інструмент), див. докладніше (Mikulėnienė 2018: 252). Статті та інші праці мали мало можливостей бути опублікованими за кордоном. У радянський період

Straipsniai / Articles

13

DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ

а згодом велику увагу приділяли публікації діалектних джерел: мовознавців заохочували укладати підручники та словники^¹.

Останній етап литовської діалектології та геолінгвістики розпочався на початку 21^st століття. Діалектологи обстежили всю територію Литви (загалом 735 населених пунктів як точок мережі ALL і зафіксували всі можливі мовні варіанти, що ними користуються)^². Для досягнення цієї мети було визначено такі завдання: 1) зібрати й представити новий матеріал про центральні та периферійні литовські діалекти; 2) уточнити або переглянути межі ареалів литовських діалектів і говірок; 3) зібрати найважливіші соціолінгвістичні дані з усієї території литовської мови та здійснити їх первинний аналіз. Матеріал, зібраний під час цього проєкту, став предметом сучасного діалектологічного дослідження.

Мовознавці виявили не лише традиційні діалекти й говірки, а й нові діалектні утворення — 5 регіолектів і зону стандартної литовської мови (яка розташована в центрі Литви, навколо колишньої тимчасової столиці Каунаса в період між Першою та Другою світовими війнами), див. докладніше Aliūkaitė, Mikulėnienė 2014: 257–262; Geržotaitė, Mikulėnienė 2014). Вони помітили різні випадки змін, що виникли в питомих варіантах литовської мови під впливом процесів конвергенції та дивергенції: 1) між діалектними варіантами та стандартною мовою, 2) між питомими литовськими та питомими польськими, латиськими, білоруськими або російськими варіантами і 3) між самими питомими діалектними литовськими варіантами (Mikulėnienė, Rutkowska 2013; Geržotaitė, Meiliūnaitė 2014).

2. ЕВОЛЮЦІЯ ТРАДИЦІЙНОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ

Два напрями — традиційна (консервативна) та нова (динамічна або прогресивна) діалектологія — стали виразнішими на початку 21^st століття, і обидва співіснують від кінця 20^th століття.

¹ Дотепер опубліковано 15 діалектних словників, які дещо відрізняються між собою, представляючи лише один діалект або кілька сусідніх діалектів. Підготовлено понад 20 томів діалектних текстів. Дотепер опубліковано дві серії: “Tarmės mokyklai” (Діалекти для школи) і “Tarmių tekstynas” (Діалектні підручники). Усі томи супроводжуються компакт-дисками.

² Проєкт під назвою Modern Geolinguistic Research in Lithuania: Optimisation of Network Points and Interactive Dissemination of Information (проєкт № VP1–3.1–ŠMM–07–K–01–028) здійснювався Інститутом литовської мови у 2010–2013 роках. Додаткова інформація доступна за адресою http://www.tarmes.lt/images/Veikla/SANTRAUKA_0112.pdf; див. також (Mikulėnienė, Meiliūnaitė 2014).

14

Acta Linguistica Lithuanica LXXXII

New Trends in Lithuanian Dialectology: Multimodal Research Model

Традиційна діалектологія представляє статичний одновимірний образ діалекту: центральні та периферійні зони можна розмежувати (Morkūnas 1993: 4–7); можна розпізнати замкнену фонологічну систему (суб)діалекту; атомістичний аналіз, заснований на дескриптивізмі, віддавав перевагу якісним методам і був орієнтований на минуле (Chambers 1980: 47–65; Labov 1972: 268, тощо). Це зумовило вибір критеріїв NORM (не мобільний, літній, сільський, чоловік) і обмежилося використанням діагностичних тестів, тобто накопиченням матеріалу (Chambers, Trudgill 2004: 28; Aliūkaitė, Mikulėnienė 2014: 32).

Очевидно, у 20^th столітті дослідники не визнавали діалектних змін, тому вважали традиційні діалектні варіанти мертвими. Межі діалектів були статичними й незмінними (Aliūkaitė, Mikulėnienė 2014: 33).

Сучасний (або прогресивний) напрям діалектології пропонує іншу можливість — визнати змінність і життєздатність традиційних діалектів (Trudgill 1983: 87). Діалекти трансформуються; унаслідок цього з традиційних діалектів можуть виникати нові варіанти — геолекти, регіональні діалекти (або регіолекти) і навіть регіональні стандартні різновиди (Auer, Hinskens 1996: 7, 11; Taeldeman 2005: 233–248), див. рисунок 1.

Рисунок 1. Багатовимірна модель рівнів діалектизму (Auer, Hinskens 1996: 7, 11)

Важливо підкреслити, що не всі нові діалектні утворення безпосередньо пов’язані з територією, до якої традиційний діалект було віднесено, оскільки вони перебувають на горизонтальному й вертикальному континуумі один з одним і щодо спільної (або стандартної) мови внаслідок конвергенції, дивергенції або вирівнювання.

Straipsniai / Articles

15

DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ

У геолекті зберігається більшість традиційних діалектних рис, найменше їх — у регіональному стандартному різновиді (Aliūkaitė, Mikulėnienė 2014: 37–45; Mikulėnienė 2019: 51–62).

Зміна традиційних діалектів також призводить до зникнення диференційних діалектних рис: колишні первинні ознаки можуть зникати з мовлення багатьох інформантів, і в більшості випадків зберігаються ті риси, які інформанти не сприймають як діалектні. Тому, наприклад, регіолекти загалом важко описати з погляду їхніх атрибутів, оскільки вони нестабільні: змінні маркери необхідно виявляти сукупно (Mikulėnienė 2019: 56–61).

З цієї причини діалектології потрібен соціолінгвістичний аналіз, іншими словами, важливо враховувати соціолінгвістичну перспективу респондентів: оцінювати їхній вік, стать, освіту та з’ясовувати їхнє ставлення до вживання діалекту. У такому разі дослідження діалектів ґрунтується на соціолінгвістичній роботі. Оскільки увага зосереджена не лише на старих місцевих жителях, а й на молодих, не тільки на чоловіках, а й на жінках, переважає критерій YUMF (молода, міська, мобільна жінка) (Goeman 2000).

Що більша кількість опитаних представників населення, то точніші результати. Саме тому переважають не лише якісні, а й кількісні або статистичні методи, див. докладніше (Aliūkaitė, Mikulėnienė et al. 2017: 24–26; Mikulėnienė, Čepaitienė et al. 2019: 65–92).

Мовні дані кількох поколінь населення дають змогу передбачити майбутнє місцевого мовного варіанта або принаймні спрогнозувати напрям його зміщення. Отже, завдяки результатам своїх мовних досліджень діалектологи можуть сприяти економічній і соціокультурній політиці регіонів. Зрозуміло, що ці тенденції не обов’язково репрезентують послідовні етапи розвитку діалекту в часі, а радше є класифікаціями діалектів, заснованими на ідеологічних поглядах дослідників і методологічних підходах.

3. МУЛЬТИМОДАЛЬНА МОДЕЛЬ ДОСЛІДЖЕННЯ ДІАЛЕКТІВ

Як видно, зміна ставлення до діалектної варіативності зумовлює значно детальніше й комплексніше дослідження. Тому діалектологи Інституту литовської мови пропонують динамічний соціогеолінгвістичний і багатовимірний образ діалектного формування. Цю модель використовують у дослідженні місцевих мов і діалектів у різних регіонах Литви з 2015 року, див. рисунок 2.

16

Acta Linguistica Lithuanica LXXXII

New Trends in Lithuanian Dialectology: Multimodal Research Model

Рисунок 2. Цілі регіональної діалектології у 21^st столітті

Модель регіональної мовної варіативності охоплює три рівні: (1) вибіркове дослідження мовних даних традиційних діалектів; (2) дослідження мовного середовища (або мовного ландшафту) і соціокультурних мереж локалітету; (3) дослідження ставлення респондентів до місцевого мовного варіанта та опитування громадської думки. Кожен етап дослідження тепер буде розглянуто докладніше.

3.1. ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ 1. Перший рівень — це вибіркове дослідження традиційних мовних даних діалектів. Обирається вибірковий аналіз діалектних даних; дослідження ґрунтується на звукозаписах, а частотність характерних діалектних фонетичних ознак фіксується.

Було укладено спеціальні матриці з акцентом на перевірці ознак — їхній силі (+), втраті (+/−) або зникненні (−), див. рисунок 3.

Straipsniai / Articles

17

DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ

Рисунок 3. Приклад матриці (не)діалектних ознак (Aliukaitė, Jaroslavienė, Meiliūnaitė, Mikulėnienė 2014: 75)

Якщо фонетичну ознаку зафіксовано в мовленні кількох або хоча б одного інформанта старшого покоління, її слід вважати наявною, однак діалектологи розглядають її як таку, що зникає. Проте на ознаку, зафіксовану в місцевому мовному варіанті, впливає горизонтальна конвергенція (V — сила, v — втрата, v₀ — зникнення), див. рисунок 4.

Рисунок 4. Горизонтальна релевантність діалектних ознак (створено D. M.)

Варто підкреслити кореляцію між горизонтальною релевантністю діалектних ознак і вертикальною релевантністю віку респондентів, див. рисунок 5.

Рисунок 5. Вертикальна релевантність діалектних ознак (створено D. M.)

18

Acta Linguistica Lithuanica LXXXII

New Trends in Lithuanian Dialectology: Multimodal Research Model

У більшості випадків представники старшого покоління консервативніше відображають рідні (суб)діалекти (з високим ступенем виразності диференційних ознак), середнє покоління є стриманішим, але наймолодші інформанти не обов’язково відображають ступінь їхнього зникнення: вони кажуть, що їм подобається користуватися рідним діалектом, і вони це роблять. Молодші респонденти використовують або мовний код, що зберігає найсильніше марковані діалектні ознаки, або код, якому властиві слабко виражені ознаки відповідного діалекту (Aliūkaitė 2019: 74–76). Однак їхнє мовлення не є таким традиційним, а радше сучаснішим (або моднішим) – первинні ознаки мають тенденцію зникати, тоді як помітні третинні характеристики виходять на передній план і перебирають на себе роль основних ознак (Mikulėnienė 2019: 56–57), див. Figure 6.

Figure 6. Зміна та зсув діалектних ознак 1 (створено D. M.)

Отже, мова цього покоління людей, які живуть в одній місцевості та мають подібну освіту, разюче відрізняється: виразна ознака в мовленні однієї людини може час від часу повторюватися, а може й не повторюватися в мовленні іншої. Основним результатом зсуву традиційного діалекту є те, що первинна діалектна ознака стає слабко вираженою або третинною.

Третинні ознаки, яких інформанти не розпізнають, стають основою нових діалектних утворень. У перші десятиліття 21^st століття, коли формувалися регіолекти та інші більші утворення, термін діалектні ознаки у традиційній діалектології поступово замінюється відповідним йому терміном діалектний маркер (Mikulėnienė 2019: 61), див. Figure 7.

Ці терміни не є синонімами: діалектна ознака є стабільною, тоді як діалектний маркер — змінний елемент локальної мови. Крім того, він є менш фонологічно маркованим.

Straipsniai / Articles

19

DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ

Figure 7. Зміна та зсув діалектних ознак 2 (Mikulėnienė 2019: 61)

Отже, для кожного нового утворення (регіонального діалекту або регіолекту), виокремленого дослідниками, потрібно укласти набір діалектних маркерів. Якщо ці набори відрізняються, існує можливість наявності кількох різних регіолектів. З іншого боку, якщо набори істотно не відрізняються, це свідчить про однорідність регіональної діалектної варіативності.

Перші результати дослідження показують, що розпізнавання фонетичних (фонологічних) діалектних ознак на слух не полегшує ідентифікацію нового діалектного варіанта (Aliūkaitė, Mikulėnienė 2019). Тому фонологічні маркери (або, точніше, їхній повний набір) і надалі залишаються важливими диференційними елементами, але значення морфологічних і дериваційних маркерів, на додаток до фонологічних, очевидно зростає (Mikulėnienė 2019: 60–61).

Хоча діалектні маркери засвідчують неоднорідний і багатошаровий характер литовського мовного ландшафту 21^st століття, їх не можна механічно вилучати з території, на якій вони трапляються.

Отже, для проведення детальнішого аналізу потрібно застосовувати соціогеолінгвістичні методи.

3.2. ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ 2. Другим етапом є вивчення мовного середовища (або мовного ландшафту) та соціокультурних мереж.

Картографування мобільності місцевих жителів і напрямків їхнього пересування до шкіл, ринків, лікарів тощо дає змогу визначити певні осередки локальних мовних варіантів і передбачити напрямок діалектної зміни та зсуву, див. Figures 8–9.

20

Acta Linguistica Lithuanica LXXXII

New Trends in Lithuanian Dialectology: Multimodal Research Model

Рисунок 8. Соціокультурні мережі західних аукштайтів Каунаса (Čepaitienė 2018: 52)

Карта соціокультурних мереж висвітлює центри тяжіння та зони життєздатності. У західноаукштайтській зоні Каунаса (kauniškiai) переміщення місцевих жителів зосереджене поблизу Маріямполе, Вілкавішкіса, Юрбаркаса, Преная (див. рисунок 8). Це дає змогу визначити регіолектні та геолектні зони. Нині в західноаукштайтському регіолекті Каунаса виокремлюють геолектні зони Шакяя, Юрбаркаса та Преная (Čepaitienė 2016: 142, 144).

Ситуація з периферійними діалектами, однак, інша; див. рисунок 9.

Рисунок 9. Напрямки переміщення місцевих литовців у Пунському регіоні (Mikulėnienė, Leskauskaitė et al. 2016: 282)

Straipsniai / Articles

21

DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ

На рисунку 9 відображено периферію місцевих литовців у Пунсько–Сейнському регіоні: напрямки переміщення до міст Литви та Польщі розподілені приблизно порівну (Mikulėnienė, Leskauskaitė et al. 2016: 276–299).

Мультимодальний підхід до діалектизму особливо високо оцінює дані мовного ландшафту (Inoue 2012: 88–94). Мовне середовище (або мовний ландшафт) і соціокультурні мережі висвітлюють певні компоненти тяжіння (важливі для місцевих жителів: школа(и) та дитячий(і) садок(и), ринки й кафе, заклади охорони здоров’я, бібліотеки, громадські будинки, туристичні атракції тощо), див. рисунок 10.

Рисунок 10. Мовне середовище та соціокультурні мережі: компоненти тяжіння (Mikulėnienė, Meiliūnaitė 2017: 187)

Включення цих компонентів у мовний дискурс не є новим: японські діалектологи роблять це вже протягом кількох десятиліть (Inoue 2012: 96–104). Дослідження мовного ландшафту певною мірою пов’язані з брендами та назвами місцевих компаній, місцевими медіа, культурною, історичною, етнографічною, мовною спадщиною тощо, див. рисунок 11. Як окремий напрям у Японії також досліджують так звану діалектологію сувенірів (Inoue 2012: 107–117).

Рисунок 11. Мовне середовище та соціокультурні мережі: елементи тяжіння (Mikulėnienė, Meiliūnaitė 2017: 188)

22

Acta Linguistica Lithuanica LXXXII

New Trends in Lithuanian Dialectology: Multimodal Research Model

Таким чином, для сучасних діалектологів важливе все: не лише усвідомлення цінності мови, а й те, що пов’язане з історичною та культурною спадщиною, див. таблицю.

Таблиця. Усвідомлення цінності мови.

Мовна цінність | Історична та культурна цінність Старі документи та джерела | Збирання та збереження місцевої культурної спадщини Довідники діалектних текстів (із компакт-дисками) | Дослідження та популяризація місцевої культурної спадщини Діалектні словники | Збереження пам’яті про відомих місцевих людей Монографічні описи | Активізація діяльності місцевих дослідників

Загалом це дає змогу глибше говорити про цінність діалекту. Вищезазначені елементи сприймаються як об’єктивні, що, своєю чергою, уможливлює виявлення об’єктивної цінності діалекту.

3.3. ДОСЛІДЖЕННЯ 3-го РІВНЯ. Третій рівень — це ставлення суб’єктів до місцевого мовного різновиду та опитування громадської думки. Сучасні соціолінгвістичні дослідження використовують методи перцептивної діалектології (Preston 1999: xxiii–xl).

Визначаючи діалектну самоповагу, необхідно з’ясувати особисті та суспільні погляди на місцевий діалект. Потрібно враховувати вік, стать та освіту, оскільки соціальне різноманіття існує в кожному різновиді місцевої мови. Дуже важливо також опитувати молоде покоління. Лише так можна спрогнозувати майбутнє мовного різновиду, див. рисунок 12.

Рисунок 12. Опитування думки корінного населення та громадськості (Mikulėnienė, Meiliūnaitė 2017: 181)

Straipsniai / Articles

23

DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ

Наведений аналіз різновидів литовської мови ґрунтується на комплексній моделі анкети, яка поєднує вербалізацію та візуалізацію. Отже, респонденти мали можливість сформувати власні висновки (див. докладніше Aliūkaitė, Mikulėnienė et al. 2017: 50–59).

Думку молодого покоління досліджують за допомогою анкет і ментальних карт (див. Aliūkaitė, Mikulėnienė et al. 2017: 50–59, 103–160, 224–272).

Об’єктивна цінність діалекту або нового діалектного варіанта та його самоповага допомагають висвітлити його додану цінність, що позначає та пов’язує його з творчістю корінного (місцевого) населення, оскільки нині складна діалектна спадщина розвивається заново, див. рисунок 13.

Рисунок 13. Компоненти цінності діалекту (Mikulėnienė, Meiliūnaitė 2017: 194)

Діалектні фестивалі та інші заходи засвідчують, що традиційний діалект переходить на інший — регіолектний — рівень.

3.4. ПРОГНОСТИЧНА МОДЕЛЬ ДОСЛІДЖЕННЯ. Підсумовуючи, було сформовано прогностичну модель дослідження регіональних мовних варіантів, яка охоплює всі компоненти, розглянуті в цій праці. Цю модель поміщено в «бульбашку» громадської думки, див. рисунок 14.

Отже, зникнення традиційних діалектів не означає смерті діалекту, а лише його зміну. Це відкриває цілком новий шлях для литовських діалектологів і визначає пріоритет динамічної багатовимірної діалектології.

24

Acta Linguistica Lithuanica LXXXII

New Trends in Lithuanian Dialectology: Multimodal Research Model

Рисунок 14. Прогностична дослідницька модель (створено Д. М.)

4. ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ МОДЕЛІ

Мультимодальну модель можна легко адаптувати до потреб регіональних досліджень. Вона особливо добре працює, коли на досліджуваній території існує не один, а кілька варіантів однієї мови (або навіть варіанти різних місцевих мов), див. докладніше (Mikulėnienė, Rutkowska 2013, Mikulėnienė, Meiliūnaitė 2017: 169–195; Mikulėnienė 2018, Mikulėnienė, Pocevičiūtė 2019). Це звільняє нові діалектні утворення від традиційної класифікації.

Ця методологія дає змогу виявити кілька шарів місцевої мови (мов), навіть якщо вони сформувалися в різні періоди. Наприклад, у межах сучасної стандартної литовської мови (у Каунаському районі) дослідники на основі цієї моделі виокремили аж п’ять різних місцевих зон: 1) діалектну, 2) діалектно-недіалектну, 3) стандартну, 4) стандартно-діалектну, 5) недіалектну.

Straipsniai / Articles

25

DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ

Мультимодальна модель розширює застосування діалектометричних методів і кількісного аналізу, див. докладніше (Mikulėnienė, Čepaitienė et al. 2019). Діалектометричні методи та кількісний аналіз усувають суб’єктивність дослідника, тобто його архівну упередженість і спроби «зберегти» досліджуваний варіант місцевої мови, що призводить до створення стандартизованого діалекту.

Не слід «перетягувати» діалектні варіанти до традиційної класифікації: відмінність між матеріалами 20^th та 21^st століть має бути чіткою. Нарешті, необхідно усунути суперечність між об’єктивністю дослідника та любов’ю до рідного діалекту на батьківщині. За словами Kaj Syriänen із Фінляндії (він уживає термін fennophile movement), можна сказати, що dialectophilia не є науковим методом сучасної діалектології (Syriänen 2012: 7).

ВИСНОВКИ

Зникнення традиційних діалектів не означає смерті діалекту, а лише його зміни, якщо розглядати це з погляду сучасної мультимодальної діалектології. Отже, можна зробити такий висновок:

1. Запропонована методологія придатна для дослідження всієї литовської мовної території. Багатовимірна діалектологія дає змогу створювати нові моделі мовного зсуву та розвитку. 2. Змінена концепція простору й часу обмежує не лише можливість дескриптивного й атомістичного аналізу. Вона забезпечує холістичні дослідження місцевих мовних варіантів. 3. Підхід багатодинамічної діалектології розкриває умовність класифікації діалектів. 4. Крім того, (соціо)геолінгвістичні дослідження мають відповідати особливим вимогам — використовувати не лише якісні, а й кількісні методи. 5. За допомогою цієї мультимодальної моделі можна прогнозувати природний перебіг розвитку мовного різновиду, а також його зміну й зсув під впливом економічних, демографічних чи інших обставин, що змінюються.

ЛІТЕРАТУРА

Aliūkaitė Daiva 2019: Objektyvusis tarmiškumas: požymiai ir vertė. — Respectus Philologicus 35(40), 63–91. Available at: https://www.zurnalai.vu.lt/respectus-philologicus/article/view/12717/11397.

26

Acta Linguistica Lithuanica LXXXII

New Trends in Lithuanian Dialectology: Multimodal Research Model

Aliūkaitė Daiva, Jaroslavienė Jurgita, Meiliūnaitė Violeta, Mikulėnienė Danguolė 2014: Tarminių duomenų analizės principai. Tarmių aprašo metodika. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas (žemėlapiai ir jų komentarai), sud. Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė, Vilnius: Briedis, 63–75.

Aliūkaitė Daiva, Mikulėnienė Danguolė 2014: Geolingvistika: ideologija, teorija ir metodai. Pagrindinės sąvokos. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas (žemėlapiai ir jų komentarai), sud. Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė, Vilnius: Briedis, 29–47.

Aliūkaitė Daiva, Mikulėnienė Danguolė 20141: Особливості формування геолектів і регіолектів у Литві. – Литовські діалекти початку XXI століття: геолінгвістичне та соціолінгвістичне дослідження (карти та коментарі до них), уклад. Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė, Vilnius: Briedis, 257–262.

Aliūkaitė Daiva, Mikulėnienė Danguolė 2019: Paprastojo kalbos bendruomenės nario naratyvas: kur ir kodėl (su)kuriamas vietos tarmiškumas. – Lietuvių kalba 13, [1–22]. Prieiga internete: http://www.lietuviukalba.lt/index.php/lietuviu-kalba/article/view/291/214.

Aliūkaitė Daiva, Mikulėnienė Danguolė, Čepaitienė Agnė, Geržotaitė Laura 2017: Kalbos variantiškumas ir jo vertinimas perceptyviosios dialektologijos požiūriu: variantų ir vietų vaizdiniai, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Auer Peter 2018: Dialect Change in Europe–Leveling and Convergence. – The Handbook of Dialectology. First Edition, ed. by Charles Boberg, John Nerbonne, Dominic Watt. Hoboken, NJ: John Wiley & Sons, Inc., 159–176.

Auer Peter, Hinskens Frans 1996: The convergence and divergence of dialects in Europe. New and not so new developments in old area. – Sociolinguistica, Volume 10, Issue 1, 1–30.

Chambers Jack K. 1980: Geolinguistics of a Variable Rule. – Toronto Working Papers in Linguistics 1, 47–65.

Chambers Jack K., Trudgill Peter 2004: Dialectology. Second Edition, Cambridge: Cambridge University Press.

Čepaitienė Agnė 2016: Vakarų aukštaičių kauniškių ir rytų aukštaičių panevėžiškių sociokultūriniai tinklai. – Taikomoji kalbotyra 8, 136–159. Prieiga internete: https://taikomojikalbotyra.lt/ojs/index.php/taikomoji-kalbotyra/article/view/95/86.

Čepaitienė Agnė 2018: XXI a. pradžios aukštaičių patarmių kaita: gretinamasis geolingvistinis aspektas. Daktaro disertacija, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Straipsniai / Articles

27

DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ

Gerullis Georg 1930: Litauische Dialektstudien von Georg Gerullis, Leipzig: Markert & Petters.

Gerullis Georg, Stang’as Christian 1933: Lietuvių žvejų tarmė Prūsuose, surašė J. Gerullis ir Chr. Stangas. Serija Lietuvių kalbos tarmės, sąs. 1, Kaunas: „Spindulio“ b-vės spaustuvė.

Geržotaitė Laura, Meiliūnaitė Violeta 2014: Kitų kalbų vietiniai variantai Lietuvoje: žemėlapis ir komentarai. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas (žemėlapiai ir jų komentarai), sud. Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė, Vilnius: Briedis, XIV žemėlapis ir komentaras (įklija).

Geržotaitė Laura, Mikulėnienė Danguolė 2014: Geolektų ir regiolektų formavimasis Lietuvoje: žemėlapis ir komentarai. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas (žemėlapiai ir jų komentarai), sud. Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė, Vilnius: Briedis, XIII žemėlapis ir komentaras (įklija).

Girdenis Aleksas 1981: Fonologija, Vilnius: Mokslas.

Girdenis Aleksas 2000–2001: Kalbotyros darbai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Girdenis Aleksas 2003: Teoriniai lietuvių fonologijos pagrindai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Girdenis Aleksas 2014: Theoretical Foundations of Lithuanian Phonology, Vilnius: Eugrimas.

Goeman Ton 2000: Naast NORMS ook MYSFS in het veranderende dialectlandschap en het regiolect, Taal en tongval [De Toekomst van de Variatielinguïstiek. Bundel artikelen aangeboden aan Jo Daan bij gelegenheid van haar negentigste verjaardag], eds. Hans Bennis, Hugo Ryckeboer, Jan Stroop, Amsterdam: MI, 87–100.

Heeringa Wilbert, Hinskens Frans 2014, Convergence between dialect varieties and dialect groups in the Dutch language area, – Aggregating Dialectology, Typology, and Register Analysis: Linguistic Variation in Text and Speech, eds. Benedikt Szmrecsanyi, Bernhard Wälchli, New York: Walter de Gruyter, 26–52, 452–453.

Inoue Fumio 1993: The Significance of New Dialects. – Dialectologia et Geolinguistica 1, 3–27. Available at: https://www.degruyter.com/view/j/dig.1993.1993.issue-1/dig.1993.1993.1.3/dig.1993.1993.1.3.xml.

Inoue Fumio 1997: Market value of languages in Japan. – Japanese Linguistics 2, 40–61.

Inoue Fumio 1998: Language Market and its Basic Mechanisms. – Area and Culture Studies 57, 83–103.

28

Acta Linguistica Lithuanica LXXXII

New Trends in Lithuanian Dialectology: Multimodal Research Model

Inoue Fumio 1999: Classification of Dialects by Image: English and Japanese. Handbook of Perceptual Dialectology 1, ed. Dennis R. Preston, Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 147–160.

Inoue Fumio 2012: Improvements in the Sociolinguistic Status of Dialects as Observed through Linguistic Landscapes – Utilisation of Google Maps and Google Insights. – Dialectologia 8, 85–132.

Kretzschmar William A., Schneider Edgar W. 1996: Introduction to Quantitative Analysis of Linguistic Survey Data: An Atlas by the Numbers, Thousand Oaks, CA: Sage.

Kurschat Friedrich 1876: Grammatik der litauischen Sprache: mit einer Karte des litauischen Sprachgebiets und einer Abhandlung über litauische Volkspoesie nebst Musikbeilage von 25 Dainosmelodien, von Friedrich Kurschat, Halle: Buchhandlung des Waisenhauses.

Kuršaitis Frydrichas 1876: Frydrichas Kuršaitis, Lietuvių kalbos gramatika, 1876, parengė Birutė Kabašinskaitė, natas ir lietuviškų dainų žodžius perrašė Eligija Garšvienė, iš vokiečių kalbos vertė Alfonsas Tekorius, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 2013.

Labov William 1972: Sociolinguistic Patterns, Philadelphia: University of Pennsylvania Press.

LKA 1–3: Lietuvių kalbos atlasas 1: Leksika, ats. red. Kazys Morkūnas, Vilnius: Mokslas, 1977; Lietuvių kalbos atlasas 2: Fonetika, ats. red. Kazys Morkūnas, Vilnius: Mokslas, 1982; Lietuvių kalbos atlasas 3: Morfologija, ats. red. Kazys Morkūnas, Vilnius: Mokslas, 1991.

LKŽ 1–20: Словник литовської мови 1–2, Вільнюс: Mintis, 1968–1969; 3–6, Вільнюс: Valstybinės politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1956–1962; 7–9, Вільнюс: Mintis, 1966–1973; 10–15. Вільнюс: Mokslas, 1979–1991; 16–17, Вільнюс: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1995–1996; 18–20, Вільнюс: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1997–2002.

Mikulėnienė Danguolė 2013: Lietuvių tarmių tinklas: jo ištakos ir optimizacija. – Acta Linguistica Lituanica 68, 70–91.

Mikulėnienė Danguolė 2016: Struktūralizmas lietuvių tarmėtyroje: Alekso Girdenio fonologijos mokykla. – Tarptautinė mokslinė konferencija profesoriaus Alekso Girdenio (1936–2011) 80 metų sukakčiai paminėti „Dabartinių baltų kalbų ir tarmių transformacijos“ (“Transformations of Contemporary Baltic Languages and Dialects”). Lietuvių kalbos institutas, Vilnius 2016 m. spalio 19–21 d. Pranešimų tezės, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 47–48 (http://lki.lt/wp-content/uploads/2017/06/A.Girdenio_KONFERENCIJOS_TEZES_2016.pdf).

Straipsniai / Articles

29

DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ

Mikulėnienė Danguolė 2018: Lietuvių tarmėtyra: genezė, raida ir paradigminiai lūžiai 1: Ikitarmėtyrinis laikotarpis. Lietuvių tarmėtyros pradžia: tarmių skyrimas, tyrimų perspektyvų užuomazgos ir jų tipai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras.

Mikulėnienė Danguolė 2018: Multimodalusis tarmėtyros modelis: vietinės lenkų kalbos variantiškumo Lietuvoje tyrimo galimybės. Prieiga internete: http://www/lenkutarmes.flf.vu.lt/files/mikuleniene_%20tarmetyros_modelis.pdf.

Mikulėnienė Danguolė 2019: Tarmiškumo bruožų nomenklatūra: nuo tarminių požymių prie tarmiškumo žymenų. – Respectus Philologicus 35(40), 51–62. Prieiga internete: https://www.zurnalai.vu.lt/respectus-philologicus/article/view/12716/11395.

Mikulėnienė Danguolė, Čepaitienė Agnė, Bakšienė Rima, Geržotaitė Laura, Kardelytė-Grinevičienė Daiva, Leskauskaitė Asta, Meiliūnaitė Violeta, Vyniautaitė Simona 2019: Діалектометричний зріз класифікації традиційних литовських діалектів: розвідувальне дослідження. Колективна монографія, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Mikulėnienė Danguolė, Leskauskaitė Asta, Ragaišienė Vilija, Geržotaitė Laura, Birgelienė Nijolė 2016: Зміна литовських діалектів на початку XXI століття: говірки литовців Польщі, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Mikulėnienė Danguolė (sud. ir aut.), Meiliūnaitė Violeta (sud. ir aut.) 2014: XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas (žemėlapiai ir jų komentarai). Vilnius: Briedis.

Mikulėnienė Danguolė, Meiliūnaitė Violeta 2017: Tarmiškumo matmuo Lietuvos etnografinių regionų struktūroje. – Naujos regionų tapatybės konstravimas. Integralumas, sumanumas, konkurencingumas, sud. Arūnas Augustinaitis, Jolanta Zabarskaitė, Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė, Liutauras Labanauskas, Austė Kiškienė, Remigijus Venckus, Kastytis Rudokas, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 169–195.

Mikulėnienė Danguolė, Pacevičiūtė Aušra 2019: Language shift: The case of the Žemaičiai area in the Kaunas–Jonava region. – Acta Baltico-Slavica 43, 42–58. Available at: https://ispan.waw.pl/journals/index.php/abs/article/view/abs.2019.008/5333.

Mikulėnienė Danguolė, Rutkowska Kristina 2013: Współczesna sytuacja językowa na Litwie: aspekt geolingwistyczny i nowe możliwości opisu. – Acta Baltico-Slavica 37, 459–471.

Morkūnas Kazys 1976: Lingvistinė geografija ir Lietuvių kalbos atlasas. – Lietuvių kalbos atlasas 1: Leksika, ats. red. Kazys Morkūnas, Vilnius: Mokslas, 1977, 7–12.

Morkūnas Kazys 1980: Pažintis su lietuvių kalbos tarmėmis, Vilnius: Mokslas.

30

Acta Linguistica Lithuanica LXXXII

New Trends in Lithuanian Dialectology: Multimodal Research Model

Morkūnas Kazys 1993: Dėl sąvokos periferinės tarmės. – Lietuvių kalbotyros klausi­mai 30, 4–7.

Preston Dennis R. 1999: Introduction. – Handbook of Perceptual Dialectology 1, ed. Dennis R. Preston, Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, xxiii–xl.

Preston Dennis R. 2018: Perceptual Dialectology. – The Handbook of Dialectology. First Edition, ed. by Charles Boberg, John Nerbonne, Dominic Watt. Hoboken, NJ: John Wiley & Sons, Inc., 177–203.

Salys Antanas 1933: Kelios pastabos tarmių istorijai. – Archivum Philologicum 4, 21–34.

Salys Antanas 1935: Lietuvių kalbos tarmės (rankraščio teisėmis), Kaunas.

Salys Antanas 1946: Lietuvių kalbos tarmės (rankraščio teisėmis), Tübingenas.

Salys Antanas 1985: Raštai III: Įvairūs straipsniai, Roma: Lietuvių Katalikų Mokslo Akademija.

Salys Antanas 1992: Raštai IV: Lietuvių kalbos tarmės, Roma: Lietuvių Katalikų Mokslo Akademija.

Schleicher August 1856: Handbuch der litauischen Sprache: Litauische Grammatik, Bd. 1, Prag: J. G. Calve’sche Verlagsbuchhandlung. – Lituanistinis Augusto Schleicherio palikimas, t. 1, sud. Ilja Lemeškin, Jolanta Zabarskaitė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2008, 150–508.

Schleicher August 18561: Посібник з литовської мови: граматика литовської мови, т. 1, з німецької мови переклав Alfonsas Tekorius, Prag, 1856. – Литуаністична спадщина Августа Шляйхера, т. 2, уклад. Ilja Lemeškin, Jolanta Zabarskaitė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2014, 15–33.

Syrjänen Kaj 2012: Tracing the History of Dialectological Research in Finland. – DOSSIERS D’HEL 2012©SHESL. Available at: http://htl.linguist.univ-paris-diderot.fr/_media/num5/articles/syrjanen_2012.pdf.

Taeldeman Johan 2005: Polarisation Revisited. – Language Variation – European Perspectives: Selected Papers from the Third International Conference on Language Variation in Europe (ICLaVE 3), ed. Frans Hinskens, Amsterdam: Benjamins, 233–248.

Trudgill Peter 1983: On dialect: Social and Geographical Perspectives, Oxford: Basil Blackwell.

Zinkevičius Zigmas 1966: Lietuvių dialektologija: lyginamoji tarmių fonetika ir morfologija, Vilnius: Mintis.

Straipsniai / Articles

31

DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ

Zinkevičius Zigmas 19961: Діалектна диференціація та мовна інтеграція. Історія литовської мови, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 192–226.

Zinkevičius Zigmas 2002: Rinktiniai straipsniai 1, Vilnius: Lietuvių katalikų mokslo akademija.

Zinkevičius Zigmas 2004: Rinktiniai straipsniai 4, Vilnius: Lietuvių katalikų mokslo akademija.

Zinkevičius Zigmas 2006: Lietuvių tarmių kilmė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Нові напрями сучасної литовської діалектології: мультимодальна модель дослідження

РЕЗЮМЕ

Сучасна діалектологія визнає змінюваність і життєздатність традиційних діалектів. Мета цього дослідження – подати нову модель дослідження діалектів сучасних мовних варіацій, яку використовують дослідники Центру геолінгвістики Інституту литовської мови в контексті традиційної та сучасної (багатовимірної) литовської діалектології. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання: 1) системно розглянути особливості традиційної та сучасної литовської діалектології; 2) подати модель дослідження сучасних діалектів і нових діалектних утворень; 3) описати можливості функціонування цієї моделі. Методика дослідження ґрунтується на сучасних (соціальних) геолінгвістичних дослідженнях і спирається на теорію соціальних мереж та дослідження кількох напрямів сучасної діалектології, проведені в Японії, Сполучених Штатах Америки та Нідерландах.

Модель регіональної мовної зміни складається з трьох рівнів: 1) вибіркове діалектне дослідження традиційних мовних даних; 2) дослідження мовного середовища (або мовного ландшафту) та локальних соціокультурних мереж; 3) дослідження ставлення респондентів до місцевої мови та дослідження громадської думки. Кожен етап дослідження розглянуто докладніше.

Мультимодальну модель легко адаптувати до потреб досліджуваної місцевості. Це особливо очевидно, коли тут уживається не один, а кілька мовних варіантів (або навіть різні місцеві мови). Динамічний підхід розкриває умовність класифікації діалектів. Нові діалектні утворення – геолекти, регіолекти – слід розпізнавати й ідентифікувати, застосовуючи не лише сучасні якісні, а й кількісні методи. Територіальні (або суто діалектні) варіанти не слід втискати в класифікацію традиційних литовських діалектів: цього вимагає не лише відмінність матеріалів, зібраних у XX і XXI століттях, а й істотно розширене поле досліджень,

32

Acta Linguistica Lithuanica LXXXII

New Trends in Lithuanian Dialectology: Multimodal Research Model

вибрати й адаптувати до діалектології методи теорії соціальних мереж і перцептивної діалектології.

Мультимодальна модель досліджень, адаптована до сучасної діалектології, придатна для вивчення не лише діалектних або діалектних локальних варіантів литовської мови, а й мовної варіативності загалом. Багатовимірна діалектологія дає змогу створювати нові теорії мовної зміни та розвитку, а змінене розуміння простору й часу зменшує можливості описового й атомарного аналізу.

Подано 16 січня 2020 р.

DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ

Lietuvių kalbos institutas Petro Vileišio g. 5, LT–10308 Vilnius, Lietuva danguole.mikulėnienė@lki.lt

Straipsniai / Articles

33