HARALD BICHLMEIER Саксонська академія наук у Лейпцигу Університет імені Мартіна Лютера в Галле-Віттенберзі

Галузі досліджень: ономастика (топонімія), історична фонологія германських мов, індоєвропейське мовознавство, альяміадо-тексти.

DOI: doi.org/10.35321/all84-09

ЗАУВАЖЕННЯ ЩОДО ДЕЯКИХ ЛИТОВСЬКИХ НАЗВ ВОДОЙМ, ЩО ПОЧИНАЮТЬСЯ З AN, ТА ЇХНІХ ПОЗАБАЛТІЙСЬКИХ СПОРІДНЕНИХ НАЗВ

Зауваження щодо кількох литовських назв водойм, що починаються з An, та їхніх споріднених назв небалтійського походження

АНОТАЦІЯ

Литовські назви водойм типу Anatà, Anykštė тощо традиційно виводять із праіндоєвропейського кореня «*en/*on» (у сучасній нотації праіндоєвропейське *h₁en(H)-), якому часто приписують значення «текти, річка». Цього кореня немає навіть у Indogermanisches etymologisches Wörterbuch Покорного (1959). Відтоді також не вдалося поза сумнівом засвідчити цей корінь в апелятивній лексиці будь-якої індоєвропейської мови. Крім того, досі немає однозначних свідчень продовження цього кореня в ономастичній лексиці: усі назви, наведені як аргументи, можуть або, оскільки походять із кельтських мов, сходити до праіндоєвропейського кореня *pen-/*pon- «болото, (стояча) вода», або пояснюватися на основі праіндоєвропейського *h₂en- «черпати (воду)». Методологічний інструмент, відомий як «бритва Оккама», вимагає не постулювати більше ніж ці два корені, доки не з’являться однозначні апелятивні свідчення на користь праіндоєвропейського кореня *h₁en(H)-, які взагалі дозволили б приписати цьому кореню певне значення.

190

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV

Зауваження щодо деяких литовських назв водойм, що починаються з An, та їхніх позабалтійських споріднених назв

КЛЮЧОВІ СЛОВА: литовські гідроніми, кельтські гідроніми, германські гідроніми, індоєвропейська фонологія, методологія індоєвропейського мовознавства, бритва Оккама.

АНОТАЦІЯ

Литовські гідроніми типу Anatà, Anýkštė тощо традиційно пояснюють, виходячи з праіндоєвропейського кореня «*en/*on» (у сучасному записі праіндоєвропейське *h₁en(H)-), якому зазвичай надають значення «текти, річка» vel sim.. Цього кореня немає навіть у Indogermanisches etymologisches Wörterbuch [Індоєвропейський етимологічний словник] Покорного (1959). Навіть відтоді дослідникам не вдалося безсумнівно засвідчити цей корінь в апелятивній лексиці жодної з індоєвропейських мов. Ба більше, в ономастичній лексиці цих мов немає навіть надійних продовжень цього кореня. Усі назви, висунуті як аргументи, можна пояснити або на основі праіндоєвропейського кореня *pen-/*pon- «болото, (стояча) вода» (оскільки вони є кельтськими), або з праіндоєвропейського кореня *h₂en- «черпати (воду)». Застосування методологічного засобу, названого «бритвою Оккама», не залишає нам іншої можливості, крім як пояснювати всі відповідні назви цими двома коренями — доти, доки не буде запропоновано доказу апелятивного вжитку кореня праіндоєвропейського *h₁en(H)-, який, крім того, міг би нарешті дати нам підказку, що саме міг означати цей корінь.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: литовські гідроніми, кельтські гідроніми, германські гідроніми, індоєвропейська фонологія, методологія індоєвропейського мовознавства, бритва Оккама.

1. ВСТУПНЕ^¹

Предметом подальшого викладу є, з одного боку, етимології деяких литовських назв водойм, таких як Anatà, Anýkštė, або назви населеного пункту Anýkščiai, яку можна вивести з назви водойми. Водночас буде розглянуто також принципові міркування щодо історично-порівняльного мовознавства та загальної наукової методики (або методології). Підставою для цього є наслідки застосування або незастосування обох підходів до етимологізації згаданих назв водойм, а також назви річки Інн (у Швейцарії, Австрії та Німеччині).

^¹Щиро дякую двом анонімним рецензентам статті за численні зауваження, зокрема й за вказівки на літературу, яку я досі не помічав.

Straipsniai / Articles

191

HARALD BICHLMEIER

І надалі слід завжди мати під рукою «бритву Оккама»^²: якщо забути покласти її із собою — а за потреби ще й скористатися нею, — уже не вдасться впоратися з (кореневими) хащами й пов’язаним із ними свавіллям.

2. ІСТОРІЯ НАУКИ

Індоєвропеїстика — це наука, що розвивалася протягом уже добрих 200 років. Що це таке і як це працює, у межах цієї галузі сформувався доволі широкий консенсус^³. Цей широкий консенсус охоплює всі сфери реконструйованої прамови, яку зазвичай називають праіндоєвропейською. Дискусія в межах індоєвропеїстики відбувається на основі того, що вважається встановленим і загалом визнається на підставі цього широкого консенсусу. Для фахівців цієї галузі частково неконсесусні частини системи можуть бути стимулом для подальшої роботи й пошуку розв’язань невирішених проблем; для більшості індоєвропеїстів, імовірно, метою є, спираючись на цей широкий консенсус, просуватися вперед у своїй спеціальній сфері та пояснювати те, що досі не має пояснення.

Цей консенсус щодо цієї пояснювальної моделі (про найважливіші положення див. нижче) сформувався передусім тому, що ця модель здатна пояснити більше явищ, ніж інші моделі, запропоновані дотепер.

3. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

3.1. Надалі в аргументації виходитимемо з таких характеристик праіндоєвропейської мови, щодо яких в індоєвропеїстиці панує значною мірою консенсус і які також кодифіковано, зокрема, у згаданих вище вступних працях:

^² «Entia non sunt multiplicanda praeter necessitatem.» (Wilhelm von Ockham 1288–1347), приблизно: «Не слід припускати більше одиниць/сутностей, ніж це необхідно.»

^³ Про це свідчать вступні праці з цієї галузі, опубліковані протягом останніх добрих 25 років, які в центральних сферах, про які тут ідеться, майже не відрізняються: Mayrhofer 1986 (нове видання в Lindner 2012), Lehmann 1993; Adrados, Bernabé, Mendoza 1995; 2010; Tichy 2001; Meier-Brügger 2002; 2003; 2010; Fortson 2004; 2009; Tichy 2006; 2009; Clackson 2007; Mallory, Adams 2006; Bičovský 2012; 2017; Fritz, Meier-Brügger 2020. Для різноманітних вступних праць тощо з окремих мов чинне те саме; див. Rix 1992; Weiss 2009; Smoczyński 2016; Weiss 2020 тощо.

192

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV

Anmerkungen zu einigen mit Anbeginnenden litauischen Gewässernamen und ihren außerbaltischen Verwandten

Існував клас фонем ларингалів, і, найімовірніше, він складався з трьох елементів.

Класу фонем tenuēs aspirātae не існувало; зрештою, вони виникли або як алофони tenuēs у позиції після праіндоєвропейського *s або перед *h^₂ («ларингал 2») і, ймовірно, трапляються хіба що (вторинно) в ономатопеях та експресивах.

Праіндоєвропейської *b «терни» як фонеми не існувало; натомість це також лише алофон *t. І так далі, і так далі.^⁴

Для кореня припускають мінімальну структуру KVK, принаймні для дієслівних коренів (і іменних коренів). Для займенників і часток це не обов’язково мало чинність, і частина індоєвропеїстів також заперечує, що ці класи слів мали мінімальну структуру KVK (так, наприклад, імпліцитно в усьому LIPP і експліцитно LIPP 1: 31, 236 і далі).

Наслідком із наведених вище положень, зокрема, є те, що корені, які, наприклад, у (укладеному на довоєнному рівні індоєвропеїстики) Індоєвропейському етимологічному словнику Покорного 1959 року були реконструйовані як такі, що починаються з голосного, слід (було б) реконструювати з початковим ларингалом^⁵. За певних обставин це має важливі наслідки для реконструкції слів (а отже, і назв), які необхідно враховувати, — і саме це стосуватиметься назв (груп назв), що розглядатимуться нижче.

3.2. У цьому контексті йдеться саме про корінь (пра)індоєвропейського походження «*en/*on-», який у межах ономастики, особливо також у дослідженнях «давньоєвропейської гідронімії» та споріднених галузях, знову й знову охоче реконструюють і якому приписують значення «текти» тощо. На підставі щойно викладеного в такій формі, у контексті сучасної індоєвропеїстики, йдеться про «некорінь», тобто корінь, якого в такому вигляді на тому мовному рівні, найімовірніше, ніколи не існувало.

Чи не є він загалом просто «фантомним коренем», навіть якщо сьогодні в індоєвропеїстиці його зазвичай реконструюють як праіндоєвропейський *h_₁en(H)-, буде з’ясовано далі.

^⁴ Пор. фундаментальне дослідження цього питання в цьому журналі: Bichlmeier 2012.

^⁵ Те, що це не є цілком безпідставним, демонструє — хоча й не на фонологічному, а принаймні на фонетичному рівні — нововерхньонімецька мова. У ній немає справді слів (або лексичних морфем), що починаються з голосного: усі слова, фонологічно класифіковані як такі, що починаються з голосного, фонетично правильно починаються з так званого «твердого приступу» [ʔ–]. Важливість цього спостереження показують відомі з дитячих жартів мінімальні пари, такі як Blumento-pferde як [bluːməntʰoˌpfeːɐ̯də] проти Blumentopf-erde [ˈbluːməntʰɔpfˌʔeːɐ̯də].

Straipsniai / Articles

193

HARALD BICHLMEIER

У будь-якому разі досі не вдалося несуперечливо засвідчити цей корінь у загальній лексиці — на це вказує вже й та обставина, що такий корінь зовсім не представлений в IEW, яке поза власне індоєвропеїстикою в галузі ономастики охоче цитують як довідкове джерело (пор. IEW 311 і далі, 778).

3.3. Саме в ономастиці, присвяченій найдавнішим шарам назв у Європі, дослідження, виконані на застарілому рівні знань, тобто дослідження, що не використовують зазначену вище консенсусну сучасну пояснювальну модель індоєвропеїстики, досі широко поширені. Метою цієї праці є також проаналізувати й поставити під сумнів результати таких досліджень засобами консенсусної пояснювальної моделі сучасної індоєвропеїстики.

4. БАЛТІЙСЬКІ НАЗВИ ТА ПРОБЛЕМА

4.1. У цьому контексті насамперед слід розглянути балтійські назви водойм, що починаються з лит. та латис. An, тобто походять від прабалтійського *an- (< пізньопраіндоєвроп. *an-, *on-). Тут передусім ідеться про назви текучих вод Anykštà ж. р. Anykštė ж. р., назву озера Anykštis ч. р., далі назву луки Anatà ж. р. (Udolph 2020: 350 помилково подає її як назву водойми) та ойконім гідронімічного походження Anykščiai (пор. LVŽ 1: 88 і далі, 102, на підставі Vanagas 1970: 151 і далі, 1981: 42).

Якби існували відповідні назви, що починаються з лит. On-, латис. Ān, вони (якщо існують і не походять від особового імені лит. Onà ‘Анна’; пор. Vanagas 1981: 234) теоретично мали б походити від прабалтійського *ān-, яке може бути або внутрішньобалтійським вторинним ступенем подовження від *an-, або мусило б походити від іншого праіндоєвропейського кореня *h₁eh₂n-. Натомість пізньопраіндоєвропейський ступінь подовження *ōn- дав би латис. on- [uon-], лит. uon- (що для назв водойм взагалі не засвідчено; пор. Vanagas 1981: 353). Для слов’янської слід припускати пізньопраіндоєвроп. *an-, *on- → слов. On- (у цьому контексті згадують, наприклад, назву водойми рос. Onut), відповідно пізньопраіндоєвроп. *ān-, *ōn- → слов. An-.

4.2. Як для зазначених вище балтійських, так і для слов’янських назв водойм немає жодних відповідників у загальній лексиці цих мов.

4.3. Оскільки досі також навіть приблизно не вдалося засвідчити в загальній лексиці існування праіндоєвропейського кореня *h₁en(H)- (у застарілому написанні — «*en/*on») (див. нижче §§ 4.5.5., 5.2., 5.3.), то, якщо дотримуватися методичної коректності, не можна також припускати цей (у його

194

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV

Anmerkungen zu einigen mit Anbeginnenden litauischen Gewässernamen und ihren außerbaltischen Verwandten

ступеневій o-формі *h₁on[H-] для балтійських і слов’янських назв водойм.

4.4. Для пізньопраіндоєвропейського *an, який слід припускати в балтійських і слов’янських назвах водойм, з погляду сучасної індоєвропеїстики принципово можливим попередником є праіндоєвропейська форма *h₂en(H)- (за потреби також *h₁/h₂/h₃an(H)-), для пізньопраіндоєвропейського *on існує кілька потенційних попередників: праіндоєвропейські *h₁/h₂/h₃on(H)- або *h₃en(H). З усіх цих потенційних попередників як дієслівні корені фактично засвідчені лише два, а саме праіндоєвропейські *h₂en- ‘черпати’ (LIV² 266) і праіндоєвропейський *h₂enH- ‘дихати’ (LIV² 266) — до них додається ще корінь праіндоєвропейський *h₂enH- ‘предок’, який через семантику в цьому контексті вибуває так само, як і праіндоєвропейський *h₂enH- ‘дихати’ (пор. хет. ḫanna- ‘бабуся’ та давньоверхньонім. ana ж. р. ‘те саме’ тощо).^⁶

4.5. Отже, залишається лише праіндоєвропейський корінь *h₂en- ‘черпати’. Якщо не зводити форми з прабалтійським *an- (> лит. An-, латис. An-), відповідно праслов’янським *an- (> спільнослов’янським *on- > рос. On-) довільно до двох коренів — а отже, не ігнорувати бритву Оккама, — то праіндоєвропейський *h₂en- єдиний надійно засвідчений у загальній лексиці корінь, який може бути основою балтійських і слов’янських назв водойм і тому має бути припущений. Для праіндоєвропейського кореня *h₁en(H)- тут знову немає доказів в ономастичній сфері Балтії та слов’янства: немає назв водойм із балтійським/слов’янським En-, які мусили б до нього сходити (пор. LVŽ 2: 484 і далі^⁷), а загальновживаного продовження немає й поготів.

Безперечно, фактом є те, що праіндоєвропейський корінь *h₂en- ‘черпати’ надійно засвідчений у загальній лексиці лише в анатолійських мовах — у хетському дієслові ḫān-i/ḫan- ‘черпати (воду)’^⁸, до якого належить також похідне DUGhaness̄ar с. р. ‘посудина для черпання’, а крім того, можливо, у вірм. hanem ‘виймаю/забираю, виношу, хапаю’^⁹ та, можливо, у також етимологічно спірному гр. ἄντλος ч. р. ‘трюмна вода, лляльна вода’ (якщо < *h₂n̥-tlo- ‘те, що черпають’?)^¹⁰.

4.6. У цьому контексті заслуговує на увагу спосіб, у який Udolph (2020: 360) цитує свого вчителя W. P. Schmid:

«W. P. Schmid докладніше розглядає грецьке слово [мається на увазі ἄντλος ‘лляльна вода’; H. B.]...і переконливо доходить висновку, що спочатку це було певне

⁶ Пор. EWAhd 1: 215–217 (ana²); HEG 1: 147 і далі; EDHIL 285.

⁷ Згідно з вихідними даними, Udolph був одним із рецензентів цього тому.

⁸ Пор. HEG 1: 144 і далі, 148; EDHIL 281 і далі.

⁹ Пор. ED AIL 389, 636 і д.; якщо не < праіндоєвроп. *senh₂-.

¹⁰ Пор. GEW 1: 114 (зі старішою, нині загалом відкинутою етимологією на основі праіндоєвроп. *semh₂- ‘черпати’; DÉLG 89, 1272 (додатково з етимологією від гр. ἀν(α)- + праіндоєвроп. *telh₂- ‘піднімати високо’; GED 1: 109 (зв’язок із хет. ḫanunter із посиланням на Benveniste 1954: 39).

Straipsniai / Articles

195

HARALD BICHLMEIER

позначав певний вид води. Далі він переходить до вже розглянутих мною в цій статті назв водойм Inn, Ahne, Anner, Anykščiai та ін.,... і робить висновок, «що тут справді засвідчується *enneben *pen-... Зрештою, ми маємо або корінь *₁en, або корінь *₂en зі значенням ‘текти, річка’, який також може бути близьким до хетського ḫan- ‘черпати’».»

Однак у цитованому місці текст Шміда звучить дещо інакше (Schmid 1988: 311 = 1994: 408), причому особливо важливим є обмеження, сформульоване на початку оригінального тексту, яке Удольф значно скоротив і дещо переробив:

«У межах території, для якої слід припускати кельтську топонімію, неможливо вирішити питання, чи потрібно реконструювати *en, чи *pen.... До цього кореня *en-/*on можна також приєднати ἄντλος...» Не вдаючись тут до ларингалістичних проблем, які, можливо, зводяться до розмежування кельт. en та іншого an, зрештою отримуємо або корінь *₁en, або корінь *₂en зі значенням ‘текти, річка’, який також може бути близьким до хетського ḫan- ‘черпати’, якщо різницю значень вдасться подолати припущенням про деривацію за допомогою кореневого аблаута...»

4.7. І тут також виявляється, що критичне, аж до заперечення, ставлення Шміда до ларингальної теорії перегородило йому шлях до розв’язання і зрештою призвело до неправильних пропозицій, хоча він міг указати справді правильний шлях. Уже на час написання тієї статті Шміда в індоєвропеїстиці загальновизнаним було, що хет. *ḫannie могло походити від «кореня *₁en-», а виключно від «кореня *₂en-», тобто праіндоєвроп. *h₂en. Однак незрозуміло, що саме Шмід мав на увазі в останній підрядній частині, яку Удольф більше не цитує: значення кореня не змінюється залежно від ступеня аблаута.

4.8. Подальший коментар Удольфа з цього приводу також є промовистим і демонструє його необізнаність з індоєвропеїстичною літературою: «Запропонований W. P. Schmid зв’язок хет. ḫan із грец. [додано ἄντλος] також був розглянутий у LIV: 266 без ознайомлення з цією статтею». Ознайомлення з цією статтею для LIV² у цьому контексті було просто нерелевантним, оскільки Schmid (1988), порівняно з цитованими ним працями Benveniste 1954 року та HEG 1: 144 і д. (1977/1983), не додає нічого нового, а лише переробляє або розвиває ці давніші праці.

^¹¹ Що після наведених вище зауважень є просто хибним і вже в 1988 році з морфонологічного погляду, навіть на тогочасному застарілому рівні, на якому працював Schmid, могло бути обґрунтоване хіба що за допомогою додаткових припущень.

^¹² Ця важлива для аргументації частина речення відсутня в цитаті Удольфа.

196

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV

Anmerkungen zu einigen mit Anbeginnenden litauischen Gewässernamen und ihren außerbaltischen Verwandten

5. ПОЗАБАЛТІЙСЬКИЙ МАТЕРІАЛ

Найбільше позабалтійського матеріалу наведено в найновішій публікації про назву річки Inn (Udolph 2020). Тут — хоча назва Inn, можливо, походить навіть із докельтської, тобто давньоєвропейської/доплемінної індоєвропейської/(пра)індоєвропейської доби, — не взято до уваги правила індоєвропеїстики, наведені вище в § 3.

Його мета — на давно застарілому для індоєвропеїстики рівні дискусії потопити новіші висновки щодо етимології цієї назви річки в масі уявних прикладів і псевдоаргументів.

У зв’язку з назвою річки Inn у цій праці, поряд із уже розглянутими вище балтійськими/слов’янськими назвами водойм, аналізуються такі етимологічні гнізда/родини, щодо яких далі буде зроблено спробу з’ясувати, чи належать вони до спільного походження, чи ні.

a) сама назва Inn, b) середньоірландські апелятиви, такі як en ‘вода’, enach ‘болото’, enbrithe ‘юшка’ і englas ‘водянисте молоко’, c) назва Enns, сер.-ірл. an ‘річка’ тощо, d) деякі німецькі назви водойм. Щодо окремих пунктів:

5.1. Сама назва Inn

У Wiesinger, Greule (2019: 104) наведено такі античні свідчення: Aeni fluminis [Tacitus], τοῦ Αἴνου ποταμοῦ [Ptolemaios], Ἔνος [Arrian]. Вони дають змогу реконструювати доримський стовбур *Eno-. На думку переважної більшості дослідників, це або кельтська назва, або кельтизована назва.

У Wiesinger, Greule (2019: 122) Wiesinger пояснює (щодо Innbach, «у народній формі die Inn»):

«Назва Inn, як і назва великої Inn,..., походить від того самого і.-є. кореня *pen- ‘мул, болото, вода’ (див. там). Однак тут кельтське утворення з *enin і середньоірландськими en ‘вода’, enach ‘болото’ та englas ‘водянисте молоко’ (IEW, с. 807) є цілком закономірним, оскільки похідна ona [sic] як *Enonā є характерною для кельтської мови».

Водночас у тій самій книжці Wiesinger читаємо (Wiesinger, Greule 2019: 47):

Straipsniai / Articles

197

HARALD BICHLMEIER

«Щоправда, середньоірл. en ‘вода’ має місце, однак його походження сумнівне, і більш імовірно припустити і.-є. *pen- ‘мул, болото, вода’ та p-втрату під час кельтизації.»

Дещо надуманим видається пояснення, запропоноване Greule у Wiesinger, Greule (2019: 104):

«Подальша етимологія незрозуміла. Оскільки середньоірл. en ‘вода’ могло бути перенесене до острівнокельтської мови денонімічно від назви Inn, цей апелятив (середньоірл. en) як етимон назви водойми видається сумнівним, …»^¹³

Це пояснення вже трапляється в DGNB 243: Що міг знати середньовічний ірландець про Inn, який у той час був віддалений багатотижневою подорожжю? Як із назви цієї річки міг виникнути апелятив?

Крім того, очевидно, існувала й основа *en-io: Greule (2015: 341), наприклад, пише: «< кельтське *Enjos, середньолатинське Enus»; подібне читаємо також у Anreiter, Chapman, Rampl (2009: 16): «*Enios, тобто кельтизоване *Penios ← і.-є. *pen- ‘повільно плинна вода’».

У Greule (2010: 21) та DGNB 243 згадується також, на підставі праць Pokorny (1948–1949 і 1950/51), можливо, первісне розрізнення: форма «Enos спочатку стосувалася нижньої течії, *Enios — верхньої течії річки (в Альпах), а *En-i є романським розширенням основи *Eno».

Питання про фактичну форму основи, а також про те, чи існували дві форми паралельно, тут з’ясувати неможливо^¹⁴.

В обох випадках основою могла бути або доримська *pen- < праіндоєвропейська *pen- ‘мул, болото’, можливо, також ‘повільно плинна вода’^¹⁵

¹³ У давнішій літературі подібне щодо денонімічного виникнення назв водойм іноді читаємо також стосовно Elbe: це принаймні справді примітна й довга річка (те саме стосувалося б Rhein і Donau), однак навіть у цих випадках автор вважає такі твердження досі недоведеними (щодо Elbe та її етимології див., наприклад, Bichlmeier 2012a; Bichlmeier, Blažek 2015; Scheungraber, Grünzweig 2014: 43–46, всюди з подальшою бібліографією).

¹⁴ Щодо Inn див. також такі праці: щодо свідчень на користь назви річки див., наприклад, ANB 553–555 (Inn), 556 і далі (Inntal), Anreiter 1996: 62 та Borchers 2006: 26–28; щодо історії долини Inn — Heitmeier 2005; крім того, щодо етимології — Anreiter, Haslinger, Jenewein 1995: 23; Grzega 2001: 169; Anreiter 2005: 36 і далі (так само вже Anreiter 1996: 62–64); Anreiter 2008: 148; Delamarre 2012: 149; EDPC 127; DTNG 1: 328; безпосередньо щодо методики визначення мовного етапу, на якому було утворено назву Inn, і щодо обґрунтованих сумнівів стосовно етимології див. Anreiter 1997: 18 і далі, 127 і далі. Так, із посиланням на «сумнівність кельтського характеру» назву Inn в Anreiter 2016 зрештою взагалі більше не розглядають (див. Anreiter 2016: 7).

¹⁵ Наприклад, Anreiter, Chapman, Rampl 2009: 16: «*Enios, тобто кельтизоване *Penios ← і.-є. *pen- ‘повільно плинна вода’.»

198

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV

Зауваги до деяких литовських назв водойм, що починаються з An, та їхніх позабалтійських споріднених назв

або «стояча вода», оскільки, як відомо, перед голосним початковий праіндоєвропейський *p- (імовірно через *φ-) у кельтських мовах зникає. Це одна зі звукових змін, що конституюють кельтську як окрему індоєвропейську мовну сім’ю. Що тут могла лежати в основі праіндоєвропейська коренева форма *pen- «годувати, живити» (яка, до того ж, засвідчена в іншому разі лише в литовській та латинській) або що вона могла бути споконвічно тотожною кореню зі значенням «болото, (стояча) вода» тощо, навряд чи можна припустити.

Як альтернативу можна припустити, що кельтське або виникле внаслідок кельтизації *en-o продовжує пракельтське/докельтське *en- < праіндоєвропейського *h₁en- (у принципі можна було б припустити також *h₁enH). Однак такий корінь — як уже згадувалося вище — не зафіксований ні в LIV², ні в IEW (311 і далі).

5.2. Чотири середньоірландські апелятиви: en «вода», enach «болото», enbruithe «юшка» і englas «водянисте молоко»

Тоді як середньоірландське en «вода» є суто глосовим словом, три інші слова трапляються також у текстах^¹⁹.

Зрештою, для цих чотирьох слів, які сходять до прак.-кельт. *(φ)en-o або *(φ)en-āko- (також EDPC 127, але там у написанні *feno-, *fenāko-), випливають ті самі можливості, що й для реконструкції *(φ)en-o стосовно назви Inn: засвідчений і відповідний праіндоєвропейський *pen- «мул, болото, стояча вода» (пор. дав.-в.-нім. fenni, с. р., fennī, ж. р., середньов.-в.-нім. venne, нов.-в.-нім. Fenn тощо)^²⁰, засвідчений, але невідповідний *pen- «живити, годувати» або ж узагалі не засвідчений і тому принципово невизначуваний щодо свого значення праіндоєвропейський *h₁en(H).

¹⁶ Пор. LatEW 2: 280–283; DÉLL 496; EDLIL 458f.; LitEW 1: 569; EDBIL 350f.; ALEW 2: 755f.; SEJL 449f.; LED 3: 941f.; SEJL² (2018–2020a) s.v. penéti.

¹⁷ Пор. LIV² 471; IEW 807.

¹⁸ Див. також DGNB 243; Bichlmeier 2018: 58: «Подальші міркування Greule (2014 [= DGNB; H. B.]: 243), наприклад, що апелятив середньоірландське en „вода“ виникло з назви річки Enos шляхом деонімізації або що наявний тут праіндоєвропейський корінь *pen- „мул, болото, (стояча) вода“ зрештою слід пов’язати з коренем (безсумнівно продовженим деінде лише в литовській та латинській) праіндоєвропейським *pen- „годувати, живити“ або ототожнити з ним, однак слід оцінювати як питання віри або як суто спекулятивні».

¹⁹ Пор. eDIL s.vv. en¹, enach, enbruithe, englas.

²⁰ Пор. EWAhd 3: 152–154.

Straipsniai / Articles

199

HARALD BICHＬMEIER

Якщо тепер скористатися бритвою Оккама, то така доказова база означає не що інше, як те, що назву річки Інн і споріднені слова — доки не з’явиться новий мовний матеріал, який зробить міркування, наведені вище, застарілими, — слід зводити до кореня, добре засвідченого також в індоєвропейських мовах, *pen- ‘болото, мул, стояча/повільно текуча вода’. Інший корінь не потрібен.

Оскільки, таким чином, очевидно, що не існує апелятивів, які однозначно (і виключно) вимагали б цього кореневого підходу — праіндоєвроп. *h₁en(H)-, — то навіть якби цей корінь справді існував лише в онімічному матеріалі, йому не можна було б приписати жодного значення, адже, як відомо, назви нічого не означають, а лише вказують.

Отже, якщо вважати, що цей (гіпотетичний) корінь можна виявити в назвах водойм, то приписування значення de facto було б цілком довільним: як сфери значень, з яких могли походити «вбудовані» в назви водойм найдавніших шарів корені, можна запропонувати, наприклад, матеріал, колір/вигляд і (вимірювані) властивості (глибину, швидкість тощо). Потенційний, досі не засвідчений в апелятивній лексиці, але вбудований у назву водойми праіндоєвропейський корінь *h₁en(H)- міг би, відповідно, означати ‘вода’, ‘бігти’, ‘текти’, ‘швидкий’, ‘зелений’, ‘синій’, ‘світлий’, ‘сяяти’, ‘глибокий’, ‘мілкий’, ‘холодний’, ‘теплий’ тощо. Вибір одного зі значень за цих умов є чистою сваволею.

5.3. Назва річки Еннс

5.3.1. Назву австрійської річки Еннс традиційно зводять до доримського *Anis-o/ā-; збереглося кілька пізньоантичних і (ранньо)середньовічних свідчень у формах Anisus, Anesus, Anesa. Написання з гемінатою є пізнім явищем. У контексті етимологізації цієї назви водойми часто також посилаються на галльське anam гл. paludem, яке походить із глосарію Ендіхера, засвідченого в кількох рукописах (найдавніший датують 796 р. н. е.)²¹. Надійність цього глосарію через численні зіпсовані місця оцінюють дуже по-різному. Можливо, це взагалі не реальне слово, а неправильна інтерпретація суфікса –anum²². У тому самому глосарії трапляється

21 Див. з цього приводу Toorians 2008 з подальшою бібліографією, Blom 2011 з подальшою бібліографією.

22 Див. DLG²/DLG³ 43 і далі; Toorians 2008: 173 і далі; Blom 2011: 161, 167, 174.

200

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV

Anmerkungen zu einigen mit Anbeginnenden litauischen Gewässernamen und ihren außerbaltischen Verwandten

ще й статтю onno гл. flumen, щодо якої також висловлюють сумнів, що це справжнє слово, і припускають, що тут через неправильне тлумачення галльських назв водойм –onna цей суфікс було інтерпретовано як задній компонент композита. Якщо ж це молодша форма галльського unna ‘вода’, то цю форму в будь-якому разі слід відмежувати від галльського anam, давньоірл. an, en, оскільки тоді вона сходить до передкельтської форми *ud-nāповертається^²³.

Рідше згадують також глосове слово давньоірл. an ‘вода, сеча’^²⁴. І, зрештою, сюди, за загальноприйнятою думкою, належить також назва місцевості Anif (біля Зальцбурга), яку зазвичай пояснюють із кельт./галльськ. *an-apā (пор. HELSON 1: 7 сл.) — хоча залишається цілком сумнівним, чим тут є або може бути *apā: із «назвою apa» так далеко на півдні неохоче погоджуються — а якщо це все ж таки вона, то, ймовірно, була запозичена до галльської/північноальпійської кельтської вже дуже пізно, мабуть, лише після того, як пракельтське *kʷ уже перетворилося на галльське *p. Або ж треба припустити процес, засвідчений також у давньоірландській: чужомовне *p, якому під час інтеграції назви спочатку не відповідає жоден кельтський /p/, замінюється на /kʷ/, а потім розвивається як успадковане місцеве *kʷ. У будь-якому разі всі погоджуються, що кельтська мова не продовжила праіндоєвропейське *h₂eḱu̯- ‘(текуча) вода’ (> лат. aqu-a, прагерм. *axʷ-ō). Звичайно, тут також аж ніяк не може лежати праіндоєвропейське *h₂ep- (у застарілій нотації «*ap-»), оскільки тоді в кельтській не могло б бути *-apa. Цілком безпідставним є припущення Удольфа (2020: 349), що в цій назві «поряд з і.-є. *ap- ‘вода, річка’ слід припускати кельтське *anos ‘річка’, а також і.-є. *pen-/pon-/pṇ- ‘мул, болото, вода’». Практично ідентичним є пояснення Візінґера у Wiesinger, Greule (2019: 166). Отже, чи маємо ми справу зі змішаною кельтсько-індоєвропейською назвою? Менш однозначним є пояснення в HELSON (1: 8), де читаємо: «кельт. *ánapa ‘болотна вода’ (назва типу apa, утворена з материковокельтського *anos ‘річка, болото’ та *apa ‘вода’)», причому мовним рівнем для «*apa» тут, здається, вважають материковокельтський — або ж обрано неточний спосіб висловлення і пояснення все-таки ідентичне поясненню Удольфа та Wiesinger, Greule.

5.3.2. Обидві (або всі три) наведені вище форми (давньоірл. an, галльськ. anam, Anisa, -us) сходять до пракельт. *(φ)an(-ā)-. Пояснення через давніше *(φ)en-ā і дію правила Джозефа при цьому відпадає (так EDPC 127): адже тоді як

^²³ Пор. DLG²/DLG³ 48, 242, 324; Toorians 2008: 175 сл.; Blom 2011: 161, 167, 175.

^²⁴ Пор. eDIL s.v. an²; можливо, лексема також виступає як передній компонент композита в давньоірл. onchú ‘видра’, буквально ‘водяний пес’, із заднім компонентом air. cú ‚пес‘ (пор. eDIL s.v. onchú). — Щодо етимології див. LEIA A-71 сл.

Straipsniai / Articles

201

HARALD BICHLMEIER

для пракельтської цілком можна припускати розвиток ранньопракельт. *KeRaC- > пракельт./загальнокельт. *KaRaKzu, така асиміляція в послідовності пракельт. *Kerā(K)# усе ж не відбулася (Joseph 1982: passim, особл. 45, 55, EDPC 8; Joseph 1982: 55), як показує давньоірл. ben ‘жінка‘ < пракельт. *benā < передкельт. *gᵘen-ā < праіндоєвроп. *gᵘen-eh₂.

5.3.3. Отже, *an слід пояснювати інакше²⁵. Wiesinger (in Wiesinger, Greule 2019: 118 сл.) не робить тут по-справжньому однозначного вибору, коли там само, с. 119, без аналізу всієї форми разом із суфіксом пише: «Він має кельтське походження і ґрунтується на галльськ. anam ‘болото, трясовина’ від і.-є. *pen-/pon-/pṇ- ‘болото, трясовина, вода’ (IEW, с. 807) з кельтською втратою p».

5.3.3.1. Зрозуміло, що праіндоєвроп. *pṇ може давати пракельт. *an — але фактично лише в позиції перед ларингалом, оскільки перед голосним фонологічно регулярним рефлексом мало б бути *pṇ-V, тобто слід було б очікувати пракельт. *(φ)ṇV. Належного пояснення цього явища ще немає; EDPC 127 розглядає виведення з праіндоєвроп. *pṇ-Ho-, можливо *pṇ-h₃o- (пор. праіндоєвроп. *h₂ep-h₃on- > пракельт. *abon-; ном. передкельт. *abō(n) > пракельт. *abū > давньоірл. aub ‘річка’), однак сам називає цю можливість виведення ad hoc. Звичайно, така форма кореня могла також будь-коли виникнути аналогічно — за моделлю випадків, коли похідні від інших коренів, що закінчуються на праіндоєвроп. *-n(H)-, виступають у відповідних словоформах, які вимагають нульового ступеня.

5.3.3.2. Отже, виходячи також із праіндоєвроп. кореня *h₁en(H)- у його нульовоступеневій формі *h₁n̥(H)-, можна було б прийти до пракельт. *an (пор. праіндоєвроп. *h₁n̥éh₃-me/on, *h₁n̥h₃-me/on- ‘ім’я’ > пракельт. *anman- [виходячи з форми *h₁n̥h₃-me/on-] > давньоірл. ainm)²⁶. Однак словотвірна структура залишалася б проблематичною: треба було б припустити праіндоєвроп. *h₁n̥(H)-o/eh₂-, надзвичайно незвичну структуру, для якої відповідників у гідронімії давніших мовних шарів поки що немає.

5.3.4. Незалежно від остаточного пояснення галльськ. anam, давньоірл. an, ці форми, як і наведені вище давньоірл. en, enach, не є доказом існування кореня *h₁en(H)-, оскільки їх також можна пояснити, виходячи з праіндоєвроп. кореня *pen-.

Слід зазначити, що якщо вирішити вважати праіндоєвроп. корінь *h₂en- (у його повноступеневій формі) також основою для Enns < Anisa,

²⁵ Цілком інший напрям думки пропонує Villar (2000: 329–331), який зрештою приписує кореню *an-, що передусім трапляється в назвах водойм (зокрема в Іспанії), значення ‘річка’ і припускає слово середземноморського походження. Тут також не наведено доказу правильності/необхідності такого підходу до значення через однозначний апелятивний приклад.

²⁶ Пор. EDPC 38 (з відмінним трактуванням кореня), LEIA A–36 сл.

202

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV

Anmerkungen zu einigen mit Anbeginnenden litauischen Gewässernamen und ihren außerbaltischen Verwandten

Anisus, на мою думку, можна припустити, що проблема, яку становить реалізація нульового ступеня кореня *pen під час традиційного виведення цих кельтських назв та апелятивів, також зникла б.

5.3.5. Ірландські назви водойм «hOn^²⁷, Onach», додані Удольфом (2020: 354) до дискусії, звісно, також не є незалежним свідченням на користь кореня *h₁en(H)- на o-ступені, тобто *h₁on(H)-, а можуть так само продовжувати *pon або також *h₂on (про цей корінь докладніше нижче).

5.3.6. Додатково слід указати на проблему суфікса *-iso-, *-isā: він зазвичай трапляється в германських назвах водойм, де теоретично може походити або від вторинно тематизованої компаративної форми із суфіксом ност. *-is у нульовому ступені, або від повноступеневого суфікса s-основи, вторинно тематизованого, тобто ност. *-es-o/eh₂-. Для суто кельтської назви спочатку можливим було б лише компаративне пояснення — якщо тільки не припустити, що кельтська розширена s-основа на кшталт *an-es-ā просто під час або після запозичення до германської/догерманської мови раніше чи пізніше, за законом звукових змін або аналогічно, перетворилася на (пра)герм. *an-is-ō — що не неймовірно, але через стан матеріалу не може бути доведено. Теоретично можливими, але ще важчими для обґрунтування були б, мабуть, похідні із пізньопраіндоєвропейським суфіксом *-so/ā від i-основи, тобто *-i-so/ā-.

5.3.7. Зрештою, сутність наведених вище міркувань уже викладено — хоча й значно стисліше — у Bichlmeier (2012a: 376; до цієї цитати ще раз повернемося нижче, у підсумку), де сказано:

«Але тут ще раз із усією виразністю слід указати на найвідоміший із фантомних коренів, що блукають в ономастиці: це, безперечно, корінь *en-/on-, який нібито має означати „текти“. Цей корінь, на мою думку, цілком слушно, не»

²⁷Цей підхід залишається незрозумілим: річка може називатися лише On, h з’являється лише після чоловічого артикля або (у крайньому разі) після прийменника (дружнє повідомлення від Stefan Zimmer). Крім того, це взагалі може бути назва-привид: у Hogan 1910 ця назва не засвідчена, там двічі трапляється лише Onach.»

²⁸Збереження цього прагерманського *-s і надалі залишається примітним і ще не може вважатися цілком з’ясованим, оскільки в праіндоєвропейській мові не існувало ані якихось типів s-основ, ані компаративів, у яких наголос послідовно падав би на суфікс і, отже, перед *-s, так що цей звук зберігся б і після дії закону Вернера (щодо s-основ див. Stüber 2002 passim, особливо 19–30; Höfler 2012: 20–27, а також позицію, протилежну communis opinio, у Hartmann 2012). «Нормальним» натомість є розвиток, який, наприклад, демонструють форми множини давніх s-основ: Nom. Pl. праінд. *-es-os > прагерм. *-ez-az > західногерм. *-iz > давньоверхньонім. -ir > середньоверхньонім., нововерхньонім. er. Отже, мусив діяти якийсь тип парадигматичного вирівнювання.

Straipsniai / Articles

203

HARALD BICHLMEIER

Одного разу в IEW! Усі назви водойм або апелятиви, залучені на користь цього кореня, походять або з кельтських мов, або принаймні підозріло пов’язані з кельтським посередництвом, як-от ірл. an «річка», галл. anam «paludem», Inn,²⁹ тож початковий *p, мабуть, випав, і в усіх цих свідченнях, найімовірніше, слід убачати саме корінь *pen- «болото» тощо, який наявний також у назві місцевості Pannonien, а також, наприклад, апелятивно в германських мовах (пор. давньоверхньонім. fenni n., fennî f., середньоверхньонім. venne, нововерхньонім. Fenn тощо).³⁰»

Однак, наскільки очевидно, ця теза досі не була (належним чином) сприйнята ономастикою.

5.4. Деякі німецькі назви водойм

У дискусії в Udolph 2020 також наведено кілька німецьких назв водойм, які суто географічно можуть мати частково кельтське або германське, частково лише германське походження.

5.4.1. Ці назви тут не потрібно розглядати окремо. Більшість із них, як-от Ahne, Ohne, Unna тощо, мають ранні засвідчення з An-, Un-, частково з гемінатою, тобто Ann-, Unn-. Усі ці назви, які, мабуть, мають лише германське походження, можна вивести з прагерманських кореневих форм *an- або *un- (що Удольф сам неодноразово пише), а отже, вони можуть сходити до догерманського *an- < праінд. *h₂en(H)- або прагерм. *un- < праінд. *h₂n̥(H)- і бути далі утвореними за допомогою відповідних суфіксів. Це стосується, якщо разом з Удольфом вважати (а це ніде не доведено, та й він ніде цього не доводить), що Unstrut — це перероблена за аналогією з назвами урочищ, що містять strut «чагарник», форма назви *Unstr — продовження (інше цілком міститься в наведеній ним літературі) як для цієї назви, так і для балтійської назви річки Inster (з In- < прабалтійське *ink- < прабалтійське *Hn̥(H)K-) — отже, щодо звукового розвитку Удольф (2020: 359 f.) також має рацію.

Крім того, деякі свідчення назв типу Ohne (також за Удольфом, там само) вказують на давній довгий голосний у засвідчених формах, що мусить походити або від герм. *au — і тоді такі форми взагалі слід було б вилучити з дискусії, — або від прагерм. *ō, яке, у свою чергу, вказувало б на догерм. *ā або *ō. Отже, і ці форми не вимагають постулювання праінд. *h₁en(H)-. Можливо, тут наявні також ступені подовження, утворені вже всередині германської мови, або ж в основі лежить праінд. *h₂ōn-, що, однак, безперечно

²⁹Пор. щодо цього Bichlmeier 2010: 32 f. з подальшою літературою.

³⁰Пор. EWAhd 3: 152–154.

204

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV

Anmerkungen zu einigen mit Anbeginnenden litauischen Gewässernamen und ihren außerbaltischen Verwandten

яка до того ж ще потребувала б морфологічного обґрунтування і загалом засвідчується не надто часто.

З усього цього випливає: усі наведені вище германські назви водойм не роблять необхідним постулювання кореня *h₁en(H)-, отже, нічого не доводять щодо «*en-/*on-» Краге або Удольфа.

5.4.2. Єдиним доказом могли б бути назви водойм, які достовірно починаються з пра-/західногерманського *enanlaufen. Удольф наводить також деякі назви водойм, що починаються з нім. En або I(h)n. Нижче їх буде розглянуто поодинці:

5.4.2.1. Удольф (2020: 351f.) наводить тут такі назви: спочатку Ober-Ense, Unter-Ense, Nieder-Ense, Ensen, топонім Annezin (у Па-де-Кале). Сам Удольф, а можливо, також DGNB, виводить їх із *Anisa/ō — отже, вони знову нічого не доводять щодо праіндоєвропейського *h₁en(H)-, оскільки германського *en тут немає.

5.4.2.2. Ennest, Welschenennest, Enste прямо виводяться з форми на o-ступені, а геміната пояснюється західногерманською гемінацією приголосних через *i̯. Отже, імпліцитно постулюється допрагерманська форма *an-ia-sta тощо. Таким чином, ця форма також не дає прагерманського *en- < *h₁en(H)-.

5.4.2.3. Ennepe (назва річки: 1235 Enrepe, 1325 Enepe; назва поселення: 1285 de Enepene, 1398 Enepe) етимологічно не має надійного пояснення, оскільки також невідомо, чи є геміната давньою. Удольф цього не коментує, але, здається, виходить з етимології *en-apa (не наводячи цієї форми прямо), тоді як DGNB 128 спочатку обережно припускає зв’язок із галльським anam, але зрештою радше виводить назву з *Anipa < *ania-apa, ніж вважає її apa-назвою з «(чол.) *ania- (колективум ‘сприятливе місце’?)». У всякому разі Гройле пише, що геміната не є давньою, отже, не можна виходити з *enna- < *ania. Отже, значення імпліцитного *en-apa, імовірно, було б ‘текуча річка’, ‘текуча вода’. Етимологія видається далеко не переконливою, однак тут, можливо, маємо перше свідчення справжнього германського *en.

Однак річка розташована в германсько-кельтській перехідній зоні (див. карту), тому кельтську етимологію не можна цілком виключити. І якщо разом з Удольфом, який цитує HELSON (1: 7f.), Anif (див. вище) ґрунтується на *An-apa, що, ймовірно, є кельтським, то зрештою це може стосуватися й En(n)epe < *En-apa (які Удольф також наводить разом), тим більше що в кельтських мовах, поряд із mir. en, enach тощо, достовірно засвідчено й пракельтське *(φ)en.

5.4.2.4. Отже, виявляється, що однозначності в бажаному сенсі все ж не вдалося досягти.

Straipsniai / Articles

205

HARALD BICHLMEIER

Рис. 1. Карта за Schumacher (2007: 169)

5.4.3. Нарешті, слід розглянути ще низку назв водойм або населених пунктів, які або також демонструють нім. E(h)n, або починаються з Ihn чи Ein і наводяться Udolph (2020: 352 і далі) як аргументи.

5.4.3.1. Для назви населеного пункту Ehnen (Люксембург), назви населеного пункту Ihn (Саарланд), а також відповідної Ihner Bach традиційно припускають пояснення з кельт. *Eniō/ā-, і Udolph (2020: 352 і далі) також не заперечує цієї можливості. Оскільки, таким чином, тут, схоже, наявна кельтська етимологія, паралельна етимології назви річки Inn, ці назви відпадають як аргументи на користь постулювання праіндоєвропейського кореня *h₁én(H)-

5.4.3.2. Для вестфальської назви населеного пункту Ihne, гідроніма, утвореного від топоніма, Ihne-Bach у Вестфалії, і, ймовірно, також Eine (→ Wipper

206

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV

Примітки до деяких литовських назв водойм, що починаються з An, та їхніх позабалтійських споріднених назв

→ Saale) найдавніші свідчення у першому випадку датуються 1461 р. Eene, XVI ст. Ehene, а в другому — 1321 р. Ena, Ene (Udolph у двох місцях тексту наводить дві різні форми того самого свідчення). Для вестфальської назви кельтське походження слід безсумнівно виключити, для притоки Wipper Eine воно малоймовірне, хоча, згідно з наведеною вище картою, тут, мабуть, ми все ще перебуваємо на крайньому краї перехідної зони. Відхилене Udolph, але й без того висловлене лише обережно, виведення в DGNB (117, 238) з давньоверхньонім. *Aginaha > *Eina (Eine) > *Ēne (Eene, Ehene) > Ihne (Eine wäre also lediglich auf einer früheren Entwicklungsstufe fest geworden als im Falle von Ihne) було б, з фонетичного погляду, бездоганним, але припущення давньоверхньонімецького особового імені *Ago, Gen. *Agin у першій частині залишається проблематичним.

Udolph цитує тут як авторитет Schmidt (1970: 54), яка, за словами Udolph, у вже майже циркулярній (з сучасного погляду) аргументації пише:

«Якщо розглядати гідроніми Inn < *Enios та Ihne, Eine < *Ena(na) як споріднені, то, оскільки кельтське походження назв відпадає, залишається лише припустити індоєвропейський корінь *en- (*on-) із невизначеним точніше значенням (пов’язаним із водою), який ще можна простежити апелятивно в кельтських апелятивах».

5.4.3.3. З огляду на наведене вище, однак, очевидно, що і тут маємо хибну оцінку, оскільки саме кельт. en, enach тощо аж ніяк не доводять існування праіндоєвроп. *h₁en(H)-. І чи об’єднувати різні етимони, чи ні, не залежить від волі дослідника (або його/її віри), а від того, чи допускають це наукові критерії.

Тут важливо було б назвати інші випадки з герм. *e у першому відкритому складі, які, наприклад, підтверджували б передбачений для наведених вище назв водойм звуковий розвиток у відповідних регіонах, де розташовані річки.

5.4.3.4. У цьому контексті слід також згадати назви двох водотоків, яких Udolph у своїй дискусії не згадує:

a) Ehe (також Ehe­bach; → Aisch → Regnitz → Main), 1073 р. Eha, 1479, 1481 рр. Ee (DGNB 114);

b) Ehn (в Ельзасі, → Ill → Rhein), 1284 р. enahe (для ehena?), 1374–1401 рр. в Ahen, назва населеного пункту Niederehnheim (XI ст. Ahenheim, 1050 р. Ehenheim), Oberehnheim (788 р. у Ehin­haim) (DGNB 115).

Для першої можна припустити праформу прагерм. *axʷiō (DGNB: «герм. *Ahwō f.»), для другої DGNB виходить із «основної форми (давньоверхньонім.) *Ehina neben *Ahana (?) < герм. *Ahwinō f. поряд із *Ahwanō, n-утворення від герм. *ahwō ‚водотік’». І чи можна цілком виключити, що таке «(давньоверхньонім.) *Ehina» лежить в основі згаданого вище *Eina?

5.4.4. У цьому зв’язку слід ще коротко розглянути коментарі Udolph (2020: 362): потрібно знати матеріал, якщо

Straipsniai / Articles

207

HARALD BICHLMEIER

Після наведених вище міркувань має стати зрозуміло, що все дещо інакше: звісно, добре, коли замість 10 доказів можна навести 100, але якщо ці докази не привносять у дискусію нових елементів, здатних зрештою змінити її результат, постає питання: навіщо?

Важливіше, ніж наводити 90 додаткових, але зайвих для дискусії доказів, мабуть, усе ж володіти необхідною методикою аналізу матеріалу.

Так само немає сенсу наводити безліч цитат із нині застарілої літератури (Krahe, W. P. Schmid тощо), які, здається, підтримують власну аргументацію, якщо їхній зміст і засади вже давно — подекуди десятиліттями — застаріли. Це має лише історико-наукову цінність, але не сприяє поступу досліджень.

5.5. Проміжний результат

Загалом після розгляду назв, наведених як аргументи, слід дійти висновку, що кількість (до того ж лише більш-менш) надійних доказів для germ. *en- < uridg. «*en–/(*on–)» або *h_₁en(H)–, здається, становить щонайбільше два.

З огляду на такий стан доказової бази, а ще більше з огляду на той факт, що цей uridg. «*en–/*on–» або *h₁en(H)– ніде однозначно не представлений у апелятивній лексиці (як уже зазначалося, його немає навіть у IEW Покорного), видається просто недоречним і далі оперувати таким коренем.

6. ПІДСУМОК

6.1. Ми стикаємося з проблемою: або балтійські та слов’янські назви водойм треба пояснювати на основі дієслівного кореня, який, очевидно, більше ніде в Європі не засвідчений, але семантично все ж пов’язаний із водою/рідиною, або пояснювати їх на основі кореня, який ніде в апелятивній лексиці надійно не засвідчений і якому, отже, не можна приписати навіть певного значення.

6.2. Застосування бритви Оккама за сучасного стану даних змушує дійти такого висновку:

208

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV

Anmerkungen zu einigen mit Anbeginnenden litauischen Gewässernamen und ihren außerbaltischen Verwandten

Безсумнівно засвідчений у загальній лексиці корінь *pen-; так само безсумнівно засвідчений у загальній лексиці корінь *h₂en- — натомість не є безсумнівно засвідченим у загальній лексиці корінь *h₁en(H).

6.3. Це випливає з таких міркувань:

6.3.1. Назву річки Inn можна вивести з *pen, так само як і mir. en, enach тощо.

6.3.2. Назви річок Enns і Ense < (*)Anisa, (*)Anisus можна так само, як і mir. an, gall. anam, вивести з *pₙ або *h₂en.

6.3.3. Балтійські назви водойм, що починаються з An, і слов’янські назви водойм, що починаються з On, можна всі пояснити через прабалтійськ./праслов’янськ. *an- < праіндоєвроп. *h₂en.

6.3.4. Практично всі обговорювані германські/німецькі назви водойм (з nota bene можливим, але недоведеним!) винятком двох етимонів назв (один із них також може бути кельтським, інший може мати іншу етимологію, ніж прийнято вважати досі) можна пояснити через прагерм. *an- (< праіндоєвроп. *h₂en або *h₂on-), відповідно, або через прагерм. *un- (< праіндоєвроп. *h₂n-), відповідно, або через прагерм. *ōn- (< праіндоєвроп. *h₂ōn-), або ж вони сходять до прагерм. *aun і все одно залишаються осторонь.

6.3.5. Отже, немає підстав постулювати будь-який корінь *h₁en(H)- (у застарілому записі: «*en-/*on-»): за сучасного стану знань, відповідно до нині відомого матеріалу, імовірність існування такого кореня дорівнює нулю.

6.4. Отже, надалі можна буде стверджувати (і навіть доведеться це робити), що — доки не з’явиться принципово новий матеріал, який доведе постулювання праіндоєвропейського кореня *h₁en(H)- з будь-якою семантикою, придатною також для найменування проточних водойм, — праіндоєвропейське «*en-/*on-» є просто фантомним коренем.

За винятком двох не цілком однозначно з’ясованих випадків німецьких назв водойм усі назви водойм, наведені Udolph 2020, можна несуперечливо пояснити, виходячи з коренів *h₂en і *pen, засвідчених також в іншій загальній лексиці:

Tertia radix non datur.

6.5. І тут можна стверджувати, що ще може з’явитися мовний матеріал, який змусить постулювати корінь *h₁en(H)-. Імовірно, цього не станеться.

Насамкінець, після всіх наведених вище міркувань, мабуть, можна сказати, що цитату з Bichlmeier (2012a: 376), яку Udolph (2020: 362) наприкінці своєї статті піддав критиці, у дещо розширеній формі й надалі можна, ба навіть слід, вважати слушною:

Straipsniai / Articles

209

HARALD BICHLMEIER

«Усі назви водойм або апелятиви, залучені на користь цього кореня [мається на увазі праіндоєвроп. *h_₁en(H)-, застаріле «*en-/*on-»; H. B.] походять або з кельтських мов, або принаймні підозріло пов’язані з кельтським посередництвом» — або їх слід віднести до праіндоєвропейського кореня *h_₂en.»

Зрештою, принаймні в цьому пункті за останнє десятиліття було досягнуто прогресу.

7. ПЕРСПЕКТИВИ

Залишається чинним те, що вже було встановлено в іншому контексті (Bichlmeier 2018a: 230), а саме: «той, хто займається “давньоєвропейськими” або загалом архаїчними (індо)германськими назвами водойм, мусить знатися на індоєвропеїстиці. Якщо таких знань (на сучасному рівні) бракує, неможливо отримати належний або навіть релевантний результат».

ЛІТЕРАТУРА

Ad r ados Francisco R., Bernabé Alberto, Mendoza Julia 1995: Manual de lingüística indoeuropea. I: Prólogo. Introducción. Fonética. (Manuales universitarios), Madrid: Ediciones clásicas.

Ad r ados Francisco R., Bernabé Alberto, Mendoza Julia 2010: Підручник індоєвропейської лінгвістики. Т. 1. (Orbis Supplementa 34), Leuven, Paris, Walpole, MA: Peeters.

ALEW – Етимологічний словник давньолитовської мови. Т. 1: A–M; т. 2: N–Ž. Під керівництвом W. Hock та за участю E. J. Bukevičiūtė, Ch. Schiller; уклали R. Fecht, A. H. Feulner, E. Hill, D. S. Wodtko. Т. 3: Покажчики та індекси. Під керівництвом W. Hock та за участю багатьох інших уклав R. Fecht. (Studien zur historisch-vergleichenden Sprachwissenschaft 7/1–3), Hamburg: Baar 2015.

ANB – Давньонімецький словник імен. Передача назв населених пунктів в Австрії та Південному Тіролі від найдавніших часів до 1200 року. Уклали I. Hausner, E. Schuster, Wien: Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, 1989–2015.

Anreiter Peter 1996: Кельтські назви населених пунктів Північного Тіролю. (Innsbrucker Beiträge zur Sprachwissenschaft, Vorträge und kleinere Schriften 65), Innsbruck: Institut für Sprachwissenschaft.

210

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV

Anmerkungen zu einigen mit Anbeginnenden litauischen Gewässernamen und ihren außerbaltischen Verwandten

Anreiter Peter 1997: До методики тлумачення назв. На прикладах із Тірольського регіону. (Інсбрукські внески до культурознавства, спеціальний випуск), Інсбрук: Інститут мовознавства.

Anreiter Peter 2005: Стратифікація тірольських назв водойм. – Greule Albrecht, Janka Wolfgang, Prinz Michael (ред.): Назви водойм у Баварії та Австрії. 3-й колоквіум Робочої групи з баварсько-австрійських досліджень назв. Регенсбург, 27–28 лютого 2004 року. (Регенсбурзькі студії з дослідження назв 1), Регенсбург: Edition Vulpes, 35–49.

Anreiter Peter 2008: Wolf-Armin Frhr. von Reitzenstein, Лексикон баварських назв населених пунктів. Походження та значення. Верхня Баварія, Нижня Баварія, Верхній Пфальц, Мюнхен: C. H. Beck 2006 [рецензія на]. – Österreichische Namenforschung 36, 145–153.

Anreiter Peter 2016: Назви Північного Тіролю кельтського походження, Відень: Praesens.

Anreiter Peter, Chapman Christian, Rampl Gerhard 2009: Назви громад Тіролю: походження та значення. (Публікації Тірольського земельного архіву 17), Інсбрук: Universitätsverlag Wagner.

Anreiter Peter, Haslinger Maria­luise, Jenewein Doris 1995: Кельтська ономастична спадщина Північного Тіролю. – Linguistics with a Human Face. Festschrift für Norman Denison zum 70. Geburtstag. (Грацькі лінгвістичні монографії 10), за ред. K. Sornig, D. W. Halwachs, Ch. Penzinger, G. Ambrosch, Грац: Інститут мовознавства університету, 15–29.

Benveniste Émile 1954: Хеттські та індоєвропейські студії. – Bulletin de la société linguistique 50, 29–43.

Bichlmeier Harald 2010: Баварсько-австрійські назви населених пунктів і водойм з погляду індоєвропеїстики. – Blätter für oberdeutsche Namenforschung 46, 2009 [2010], 3–63.

Bichlmeier Harald 2012: Деякі вибрані проблеми давньоєвропейської гідронімії з погляду сучасної індоєвропеїстики – Плебісцит за новий погляд на речі. – Acta Linguistica Lituanica 66, 11–47.

Bichlmeier Harald 2012a: Зауваги до термінологічної проблеми «давньоєвропейської гідронімії» разом з індоєвропеїстичними доповненнями до назви Ельби. – Beiträge zur Namenforschung, Neue Folge 47/4, 365–395.

Bichlmeier Harald 2018: До назви Інну: відоме й забуте. – Namenkundliche Informationen 109/110, 2017 [2018], 53–62.

Bichlmeier Harald 2018a: Joachim Andraschke, Германсько-давньонімецькі назви населених пунктів регіонів Регніцу та Верхнього Майну. Від ельбськогерманського заселення до меровінзької доби. (Серія публікацій Історичного товариства району Гасберґе 16;

Straipsniai / Articles

211

HARALD BICHLMEIER

Beiträge zur ostfränkischen Kulturund Landeskunde 4) Haßfurt: Historischer Verein Landkreis Haßberge e. V. 2016 [рецензія на]. – Blätter für oberdeutsche Namenforschung 55, 223–232.

Bichlmeier Harald, Blažek Václav 2015: Elbe – zu den Quellen eines Hydronyms. – Acta Linguistica Lithuanica 71, 2014 [2015], 125–146.

Bičovský Jan 2012: Stručná mluvnice praindoevropštiny. (Práce Filozofické Fakulty Univerzity Karlovy, Varia 3), Praha: Filozofická Fakulta Univerzity Karlovy.

Bičovský Jan 2017: Praindoevropština. I: Mluvnice. II: Dodatky. (Práce Filozofické Fakulty Univerzity Karlovy, Varia 62, 63), Praha: Filozofická Fakulta Univerzity Karlovy.

Blom Alderik H. 2011: Endlicher’s glossary. – Études Celtiques 37, 159–181.

Clackson James 2007: Indo-European Linguistics. An Introduction. (Cambridge textbooks in linguistics), Cambridge: Cambridge University Press.

Delamarre Xavier 2012: Noms de lieux celtiques de l’Europe ancienne. (− 500 / + 500). Dictionnaire. (Collection les Hesperides), Paris: Éditions Errance.

DÉLG – Chantraine Pierre 2009: Dictionnaire étymologique de la langue grecque. Histoire des mots. Nouvelle édition, Paris: Klincksieck.

DÉLL – Ernout Alfred, Meillet Antoine 2001: Dictionnaire étymologique de la langue latine: histoire des mots. Retirage de la 4. éd. augm. d’additions et de corr. par Jacques André, Paris: Klincksieck.

DGNB – Greule Albrecht 2014: Deutsches Gewässernamenbuch. Etymologie der Gewässernamen und der zugehörigen Gebiets-, Siedlungsund Flurnamen, за участю S. Hackl-Rößler, Berlin, Boston: de Gruyter.

DLG^² – Delamarre Xavier 2003: Dictionnaire de la langue gauloise. Une approche linguistique du vieux-celtique continental. Передмова: Pierre-Yves Lambert, 2-е, переглянуте та значно доповнене видання, Paris: Éditions Errance.

DLG^³ – Delamarre Xavier 2018: Dictionnaire de la langue gauloise. Une approche linguistique du vieux-celtique continental. Передмова: Pierre-Yves Lambert, третє видання, Paris: Éditions Errance.

DONB – Niemeyer Manfred (Hrsg.) 2012: Deutsches Ortsnamenbuch, Berlin, Boston: de Gruyter.

DTNG – Delamarre Xavier 2019–2021: Dictionnaire des thèmes nominaux du gaulois. / A Dictionary of Gaulish Nominal Stems. Vol. 1: Ab-/Ixs(o)-; Vol. 2: Lab-/Uxs-pero-. (Collection Linguistique 5, 6), Paris: Éditions Les Cent Chemins.

212

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV

Anmerkungen zu einigen mit Anbeginnenden litauischen Gewässernamen und ihren außerbaltischen Verwandten

EDAIL – Martirosyan Hrach K. 2010: Етимологічний словник успадкованої лексики вірменської мови. (Лейденська серія індоєвропейських етимологічних словників 8), Лейден, Бостон: Brill.

EDBIL – Derksen Rick 2014: Етимологічний словник успадкованої лексики балтійських мов. (Лейденська серія індоєвропейських етимологічних словників 13), Лейден, Бостон: Brill.

EDG – Beekes Robert за сприяння Lucien van Beek 2010: Етимологічний словник грецької мови. (Лейденська серія індоєвропейських етимологічних словників 10), Лейден, Бостон: Brill.

EDHIL – Kloekhorst Alwin 2008: Етимологічний словник успадкованої лексики хетської мови. (Лейденська серія індоєвропейських етимологічних словників 5), Лейден, Бостон: Brill.

eDIL – Електронний словник ірландської мови. Доступ: http://www.dil.ie/ [переглянуто в лютому 2021 року].

EDLIL – de Vaan Michiel 2008: Етимологічний словник латинської та інших італійських мов. (Лейденська серія індоєвропейських етимологічних словників 7), Лейден, Бостон: Brill.

EDPC – Matasović Ranko 2009: Етимологічний словник пракельтської мови. (Лейденська серія індоєвропейських етимологічних словників 9), Лейден, Бостон: Brill.

EDPG – Kroonen Guus 2013: Етимологічний словник прагерманської мови. (Лейденська серія індоєвропейських етимологічних словників 11), Лейден, Бостон: Brill.

EWAhd – Етимологічний словник давньоверхньонімецької мови.

Том I: –a – bezzisto, за редакцією A. L. Lloyd, O. Springer, Геттінген, Цюрих: Vandenhoeck & Ruprecht, 1988.

Том II: bī – eǫzo, за редакцією A. L. Lloyd, R. Lühr, O. Springer † за участю K. R. Purdy, Геттінген, Цюрих: Vandenhoeck & Ruprecht, 1998.

Том III: fadum – fūstslag, за редакцією A. L. Lloyd, R. Lühr за участю G. Kohlrusch, M. Kozianka, K. R. Purdy, R. Schuhmann, Геттінген: Vandenhoeck & Ruprecht, 2007.

Том IV: gāba – hylare, за редакцією A. L. Lloyd, R. Lühr, за участю G. Schuhmann, M. Kozianka, K. R. Purdy, R. Schuhmann, Геттінген: Vandenhoeck & Ruprecht, 2009.

Том V: iba – luzzilo, за редакцією R. Lühr, укладено H. Bichlmeier, M. Kozianka, R. Schuhmann за участю A. L. Lloyd і K. K. Purdy, Геттінген: Vandenhoeck & Ruprecht, 2014.

Том VI: mada – pūzza, за редакцією R. Lühr, укладено H. Bichlmeier, M. Kozianka, R. Schuhmann, L. Sturm, Геттінген: Vandenhoeck & Ruprecht, 2017.

Том VII: quaderna – skazzōn, за редакцією R. Lühr, укладено D. S. Wodtko (керівництво робочою групою), H. Bichlmeier, M. Kozianka, R. Schuhmann, Геттінген: Vandenhoeck & Ruprecht, 2021.

Straipsniai / Articles

213

HARALD BICHLMEIER

Fortson Benjamin W. IV. 2004: Indo-European Language and Culture – an Introduction. (Blackwell textbooks in linguistics 19), Malden, Oxford, Carlton: Blackwell.

Fortson Benjamin W. IV. 2009: Indo-European Language and Culture – an Introduction. Second Edition. (Blackwell textbooks in linguistics 19), Malden, Oxford, Carlton: Blackwell.

Fritz Matthias, Meier-Brügger Michael 2020: Indogermanische Sprachwissenschaft. 10., völlig neu bearb. Aufl. (De-Gruyter-Studienbuch), Berlin, Boston: de Gruyter.

GEW – Frisk Hjalmar 1960–1972: Griechisches etymologisches Wörterbuch. 3 Bde. (Indogermanische Bibliothek: Reihe 2, Wörterbücher), Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag.

Greule Albrecht 2015: Die romanischen Ortsnamen in Bayern. – Журнал баварської історії краю 78, 333–363.

Grzega Joachim 2001: Romania Gallica Cisalpina. Etymologisch-geolinguistische Studien zu den oberitalienisch-rätoromanischen Keltizismen. (Beihefte zur Zeitschrift für Romanische Philologie 311), Tübingen: Max Niemeyer.

Hartmann Markus 2012: Про аблаут нейтральних s-основ індоєвропейської мови. – International Journal of Diachronic Linguistics and Linguistic Reconstruction 9, 51–85.

HEG – Tischler Johann 1977–2016: Hethitisches etymologisches Glossar, mit Beiträgen von G. Neumann, E. Neu. (Innsbrucker Beiträge zur Sprachwissenschaft 20), Innsbruck: Institut für Sprachwissenschaft der Universität Innsbruck.

Heitmeier Irmtraud 2005: Das Inntal. Siedlungsund Raumentwicklung eines Alp entales im Schnittpunkt der politischen Interessen von der römischen Okkupation bis in die Zeit Karls des Großen. (Studien zur Frühgeschichte des historischen Tiroler Raums 1; Schlern-Schriften 324), Innsbruck: Wagner.

HELSON 1 – Lindner Thomas, Reiffenstein Ingo 2015: Historisch-Etymologisches Lexikon der Salzburger Ortsnamen. (HELSON) Bd. 1: Stadt Salzburg und Flachgau, Salzburg, Wien: Edition Tandem.

Höfler Andreas 2012: Untersuchungen zum Ablaut der neutralen s-Stämme des Urindogermanischen: Diplomarbeit, Wien: Universität.

Hogan Edmund 1910: Onomasticon goedelicum locorum et tribuum Hiberniae et Scotiae: an index, with identifications, to the Gaelic names of places and tribes, Dublin: Hodges, Figgis, & Co.

IEW – Pokorny Julius 1959: Indogermanisches etymologisches Wörterbuch, Bd. 1, München, Bern: Francke.

214

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV

Anmerkungen zu einigen mit Anbeginnenden litauischen Gewässernamen und ihren außerbaltischen Verwandten

Joseph Brian 1982: Обробка *CR̥Hand походження CaRa у кельтських мовах. – Ériu 33, 31–57.

LatEW – Walde Alois, Hoffmann Johann Baptist 1930–1954: Латинський етимологічний словник, 2 т. (Індоєвропейська бібліотека: відділ 1, збірка індоєвропейських навчальних посібників і довідників. Серія 2, словники), Гайдельберг: Carl Winter Universitätsverlag.

LED – Smoczyński Wojciech 2018: Литовський етимологічний словник. Т. 1: A–G; т. 2: I–N; т. 3: O–S; т. 4: T–Z; т. 5: покажчик, за ред. A. Holvoet, S. Young, за участю W. Browne, Berlin, Bern, Bruxelles, New York, Oxford, Warszawa, Wien: Peter Lang GmbH Internationaler Verlag der Wissenschaften.

Lehmann Winfred P. 1993: Теоретичні основи індоєвропейського мовознавства, London, New York: Routledge.

LEIA – Vendryes Joseph: Етимологічний лексикон давньоірландської мови. A: Dublin: School of Celtic Studies, Dublin Inst. for Advanced Studies, 1959 (перевидання 1981). – B: Dublin: School of Celtic Studies, Dublin Inst. for Advanced Studies – Paris: Centre National de la Recherche Scientifique, 1981. – C: Dublin: School of Celtic Studies, Dublin Inst. for Advanced Studies – Paris: Centre National de la Recherche Scientifique, 1987. – D: Dublin: School of Celtic Studies, Dublin Inst. for Advanced Studies – Paris: Centre National de la Recherche Scientifique, 1983. – R, S: Dublin: School of Celtic Studies, Dublin Inst. for Advanced Studies – Paris: Centre National de la Recherche Scientifique, 1974. – T, U: Dublin: School of Celtic Studies, Dublin Inst. for Advanced Studies – Paris: Centre National de la Recherche Scientifique, 1978.

Lindner Thomas (ред.) 2012: Індоєвропейська граматика. Т. I. Напівтом 1: Вступ W. Cowgill †. Перекладено німецькою мовою та бібліографічно опрацьовано A. Bammesberger, M. Peters; напівтом 2: Фонологія [сегментальна фонологія індоєвропейської мови] M. Mayrhofer. (Індоєвропейська бібліотека: серія 1, навчальні посібники й довідники: Індоєвропейська граматика, т. 1), Гайдельберг: Carl Winter Universitätsverlag [1986].

LIPP – Dunkel George E. 2014: Лексикон індоєвропейських часток і займенникових основ. Т. 1: вступ, термінологія, звукові закони, адвербіальні закінчення, номінальні суфікси, додатки та покажчики. Т. 2: лексикон. (Індоєвропейська бібліотека: 2-га серія, словники), Гайдельберг: Carl Winter Universitätsverlag.

LitEW – Fraenkel Ernst 1962–1965: Литовський етимологічний словник. 2 т. (Індоєвропейська бібліотека: 2-га серія, словники), Гайдельберг: Carl Winter Universitätsverlag.

LIV^² – Лексикон індоєвропейських дієслів, під керівництвом H. Rix опрацювали M. Kümmel, T. Zehnder, R. Lipp, B. Schirmer, Вісбаден: Reichert, 2001.

Straipsniai / Articles

215

HARALD BICHLMEIER

LVŽ 1 – Balode Laimutė et al. (Hrsgg.) 2008: Lietuvos vietovardžių žodynas 1: A–B, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

LVŽ 2 – Bilkis Laimutis (Hrsg.) 2014: Lietuvos vietovardžių žodynas 2: C–F, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Mallory James P., Adams Douglas Q. 2006: The Oxford Introduction to Proto-Indo-European and the Proto-Indo-European World, Oxford: Oxford University Press.

Meier-Brügger Michael 2002: Індоєвропейське мовознавство 8-е, перероблене й доповнене видання за участю M. Fritz, M. Mayrhofer. (Підручник De-Gruyter), Берлін, Нью-Йорк: de Gruyter.

Meier-Brügger Michael 2003: Індоєвропейське мовознавство, у співпраці з M. Fritz, M. Mayrhofer. (Підручник De Gruyter), Берлін, Нью-Йорк: de Gruyter.

Meier-Brügger Michael 2010: Індоєвропейське мовознавство 9-е, переглянуте й доповнене видання за участю M. Fritz, M. Mayrhofer. (Підручник De-Gruyter), Берлін, Нью-Йорк: de Gruyter.

NIL – Wodtko Dagmar S., Irsl inger Britta, Schneider Carolin 2008: Іменники в індоєвропейському лексиконі, Гайдельберг: Carl Winter Universitätsverlag.

Pokorny Julius 1948–1949: До кельтської ономастики та етимології. – Vox Romanica 10, 220–267.

Pokorny Julius 1950–1951: До кельтських назв. – Beiträge zur Namenforschung 2, 33–39.

Rix Helmut 1992. Історична граматика грецької мови: фонетика й морфологія 2-е, виправлене видання. Вісбаден: Wissenschaftliche Buchgesellschaft.

Scheungraber Corinna, Grünzweig Friedrich E. 2014: Давньогерманські топоніми, а також негерманські топоніми Германії. Посібник з їхньої етимології, видано за редакцією H. Reichert із використанням бібліографії R. Nedoma. (Philologica Germanica 34), Відень: Fassbaender.

Schmid Wolfgang P. 1988: Хетські етимони до давньоєвропейських назв водойм. – Neu Erich, Rüster Christel (Hrsgg.): Documentum Asiae Minoris Antiquae. Збірник на пошану Heinrich Otten до його 75-річчя, Вісбаден: Harrassowitz, 307–315 [передруковано в Schmid 1994: 404–412].

Schmid Wolfgang P. 1994: Linguisticae Scientiae Collectanea, вибрані праці W. P. Schmid, видані з нагоди його 65-річчя за редакцією J. Becker, E. Eggers, J. Udolph, D. Weber, Берлін, Нью-Йорк: Walter de Gruyter.

Schmidt Dagmar 1970: Правобережні притоки між Вуппером і Ліппе: дисертація на здобуття наукового ступеня, Геттінген.

216

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV

Зауваги щодо деяких литовських назв водойм, що починаються з An, та їхніх позабалтійських родичів

Schumacher Stefan 2007: Німці та сусідні племена: лексичні й структурні явища мовного контакту вздовж кельтсько-германської перехідної зони. Йоганн Каспар Цойс у культурно- та мовознавчому контексті (XIX–XXI століття). Kronach 21.7.–23.7.2006, за редакцією H. Hab­lit­zel, D. Stifter, за редакційної участі H. Tauber. (Keltische Forschungen 2), Wien: Präsens, 167–207.

SEJL – Smoczyński Wojciech 2007: Етимологічний словник литовської мови, Wilno: Uniwersytet Wileński.

SEJL^² 2018 – Smoczyński Wojciech 2018: Етимологічний словник литовської мови. Друге, виправлене та значно розширене видання. б. м. Версія від 20.1.2018. Доступ: www.rromanes.org/pub/alii/Smoczyński W. Słownik etymologiczny języka litewskiego.pdf [доступ 2018].

SEJL^² 2019 – Smoczyński Wojciech 2019: Етимологічний словник литовської мови. Друге, виправлене та значно розширене видання. Редакційна співпраця: M. Osłon. б. м. Версія від 9.3.2019. Доступ: www.rromanes.org/pub/alii/Smoczyński W. Słownik etymologiczny języka litewskiego.pdf [доступ березень 2019].

SEJL^² 2019a – Smoczyński Wojciech 2019: Етимологічний словник литовської мови. Друге, виправлене та значно розширене видання. Редакційна співпраця: M. Osłon. б. м. Версія від 24.9.2019. Доступ: www.rromanes.org/pub/alii/Smoczyński W. Słownik etymologiczny języka litewskiego.pdf [доступ жовтень 2019].

SEJL^² 2020 – Smoczyński Wojciech 2020: Етимологічний словник литовської мови. Друге, виправлене та значно розширене видання. Редакційна співпраця: M. Osłon. б. м. Версія від 21.6.2020. Доступ: www.rromanes.org/pub/alii/Smoczyński W. Słownik etymologiczny języka litewskiego.pdf [доступ 28.6.2020].

SEJL^² 2020a – Smoczyński Wojciech 2020: Етимологічний словник литовської мови. Друге, виправлене та значно розширене видання. Редакційна співпраця: M. Osłon. б. м. Версія від 13.11.2020. Доступ: www.rromanes.org/pub/alii/Smoczyński W. Słownik etymologiczny języka litewskiego.pdf [доступ 17.11.2020].

Smoczyński Wojciech 2016: Ларингальна теорія та литовська мова. (Bibliotheca Salensis 2), Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Stüber Karin 2002: Первинні s-основи індоєвропейської мови, Wiesbaden: Reichert.

Tichy Eva 2001: Базові знання з індоєвропеїстики для студентів мовознавчих дисциплін, Bremen: Hempen.

Tichy Eva 2006: Огляд праіндоєвропейської мови, Bremen: Hempen.

Tichy Eva 2009: Базові знання з індоєвропеїстики для студентів мовознавчих дисциплін 3-тє, повністю перероблене видання, Bremen: Hempen.

Straipsniai / Articles

217

HARALD BICHLMEIER

Toorians Lauran 2008: Глосарій Ендліхера, спроба написати його історію. – Кельтські та інші мови в Давній Європі. (Acta Salamanticensia, Estudios filológicos 127), за ред. J. L. García Alonso, Саламанка: Ediciones Universidad de Salamanca, 153–184.

Udolph Jürgen 2020: Inn < *Penios? – Аркуші з дослідження верхньонімецьких назв 57 (100 років Товариства дослідження назв місцевостей і урочищ у Баварії e.V.; 80 років Wolf-Armin Frhr. v. Reitzenstein: ономастичний іменинний збірник), 345–365.

Vanagas Aleksandras 1970: Творення гідронімів Литовської РСР, Вільнюс: Mintis.

Vanagas Aleksandras 1981: Етимологічний словник литовських гідронімів, Вільнюс: Mokslas.

Villar Francisco 2000: Індоєвропейські та неіндоєвропейські народи в доримській Іспанії. Доримські населення та мови Андалусії, Каталонії й Арагону за даними, які надає нам топонімія. (Acta Salamanticensia, Estudios filológicos 277), Саламанка: Ediciones Universidad de Salamanca.

Weiss Michael L. 2009: Нарис історичної та порівняльної граматики латини, Анн-Арбор, Нью-Йорк: Beech Stave Press.

Weiss Michael L. 2020: Нарис історичної та порівняльної граматики латини, 2-ге вид., Анн-Арбор, Нью-Йорк: Beech Stave Press.

Wiesinger Peter, Greule Albrecht 2019: Баварці та романці. Про співвідношення ранньосередньовічних етносів з погляду мовознавства й дослідження назв, Тюбінген: Narr, Francke, Attempto.

218

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIV

Anmerkungen zu einigen mit Anbeginnenden litauischen Gewässernamen und ihren außerbaltischen Verwandten

Примітки щодо кількох литовських гідронімів, які починаються з An, та їхніх небалтійських споріднених назв

Р Е З Ю М Е

Anatà, Anykštė та інші литовські гідроніми такого типу зазвичай пов’язують з індоєвропейським коренем „*en-/*on-“ (у сучасній нотації — праіндоєвропейським *h₁en(H)-), якому приписують значення ‘текти, течія, річка’. Цього кореня немає у праці Юліуса Покорного Indoeuropiečių kalbų etimologinis žodynas (Indogermanisches etymologisches Wörterbuch, 1959), і досі його не вдалося надійно підтвердити апелятивами жодної індоєвропейської мови. Крім того, недостатньо й обґрунтованих слідів такого кореня в ономастиці: усі назви, якими досі аргументували, походять із кельтських мов і можуть бути пояснені одним коренем.

З огляду на методику ‘бритви Оккама’ (нім. ‘Ockhams Rasiermesser’), яка закликає не використовувати в дослідженні більше сутностей, ніж необхідно, стає зрозуміло, що за відсутності надійних апелятивних свідчень праіндоєвропейського кореня *h₁en(H)- слід обмежитися праіндоєвропейськими коренями *pen-/*pon- ‘болото, (стояча) вода’ та праіндоєвропейським *h₂en- ‘черпати (воду)’. Поки згаданих свідчень немає, будь-яке приписування значення кореню є лише недбалою гіпотезою. Anatà, Anykštė та інші випадки литовських гідронімів такого типу означають, що, з огляду на сучасні знання, їх не слід зіставляти з неіснуючим праіндоєвропейським коренем *h₁en(H)-, а з праіндоєвропейським *h₂en- ‘черпати (воду)’.

Подано 4 січня 2021 р.

H A R A L D B I C H L M E I E R

Martin-Luther-Universität Halle-Wittenberg Orientalisches Institut, Seminar für Indogermanistik und Allgemeine Sprachwissenschaft Ludwig-Wucherer-Str. 2 D–06099 Halle (Saale) [email protected]

Sächsische Akademie der Wissenschaften zu Leipzig Arbeitsstelle Jena: Etymologisches Wörterbuch des Althochdeutschen Zwätzengasse 12a D–07743 Jena [email protected]

Straipsniai / Articles

219