Acta Linguistica Lithuanica 2025, т. 93, с. 1–6 Посилання на зміст / Turinio nuoroda ISSN 2669–218X (онлайн / електронний)

ПОШУК МЕРЕХТЛИВИХ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ, АБО ПАЛІАТИВНА СТРАТЕГІЯ ЛИТОВИСТИКИ (ПРО МОВУ, НАУКУ Й ОСВІТУ)^¹

ДАНГУОЛЄ МІКУЛЕНЕНЄ Інститут литовської мови E-mail: danguole.mikulė[email protected] ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-7781-7236 Напрями наукових досліджень: геолінгвістика, діалектологія балтійських мов, синхронна й діахронна діалектологія, морфонологія, історія литовської мови та мовознавства.

https://doi.org/10.35321/all93-11

Понад десять років тому світом облетіла звістка: проживши лише сто років, загинув останній галапагоський черепах на ім’я Самотній Джордж. Природознавці дуже занепокоїлися, адже черепахи цього виду живуть удвічі довше. Я не хотіла б, щоб моя доповідь була схожа на некролог, однак смерть — завжди неприємне слово. Тварина, яку вважали символом цих островів, нагадала світові, що всі діти природи смертні. На жаль, не лише вони. Помирають і мови.

І значно частіше, ніж ми могли б думати: ще кілька десятиліть тому говорили, що кожні два тижні світ утрачає принаймні одну мову. З кожною мовою, з кожною культурою ми стаємо біднішими. Коли помирає остання людина, яка нею розмовляє, незаписана або незадокументована мова втрачається безповоротно. Сумно, правда? Люди розуміють, що їхня мова помирає, але не знають, як швидко це станеться.

Після відновлення незалежності протягом кількох десятиліть зростала наша самооцінка. Разом із нею зростала й цінність литовської мови. Адже ми знаємо, що разом із братами-латишами є тими, хто зберіг для світу балтійські мови.

^¹ Статтю підготовлено на основі доповіді, виголошеної 27 червня 2025 р. на Литовському конгресі культури, присвяченому 100-річчю Литовського конгресу культури та 150-й річниці від дня народження Мікалоюса Константінаса Чюрльоніса.

Авторське право © 2025 Danguolė Mikulėnienė. Опубліковано Інститутом литовської мови. Це стаття відкритого доступу, що поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution, яка дозволяє необмежене використання, поширення та відтворення на будь-якому носії за умови зазначення автора й джерела. // Видано Інститутом литовської мови. Ця стаття є статтею відкритого доступу, що поширюється на умовах ліцензії «Creative Commons» із зазначенням авторства, які дозволяють необмежено використовувати, поширювати та відтворювати вміст на будь-якому носії із зазначенням автора та джерела.

Отримано: / Gauta: 2025-10-14. Прийнято: / Priimta: 2025-11-14.

1

А коли ми згадували індоєвропейське дерево мов Августа Шлейхера і бачили гілку балтійських мов між численними германськими та слов’янськими мовами, то пишалися своїм минулим. Ще із радянських часів ми були зорієнтовані на романтичне МИНУЛЕ мови (ледь не найдавніша мова; хіба не нею розмовляли Адам та Єва в раю? тощо). Не варто дивуватися — тоді наша мова не мала МАЙБУТНЬОГО.

Проте для молоді минуле — це покоління мешканців, яке може справляти найбільший вплив у Europoje, воно просто нецікаве, адже світ молодого покоління давно переріс межі національної держави. Вони — люди світу. З іншого боку, ми, які живемо в пострадянських країнах, також не можемо весь час говорити лише про те, як нам там було за радянських часів або якими ми тоді були. Ми маємо говорити про те, якими будемо навіть тоді, коли нас уже не буде.

Відновивши незалежність Lietuvai, ми насамперед створювали для литовської мови DABARTĮ. Одні з нас розуміли її як юридично врегульовану ідентичнісну сутність, підтримували закони та програми підтримки державної мови, наївно вірячи, що успіх, який так очевидно висунув пріоритети лінгвістики Литви в міжвоєнний період, не омине нас і цього разу. Інші водночас вимагали необмеженої свободи для себе і, звичайно, для мови — без жодних регламентів, бо останні асоціювалися з радянським періодом, цензурою та ще бозна-чим. Так, після 1990 року державну мову було інституціоналізовано: при Відновлювальному Сеймі працювала Державна комісія литовської мови, зміцнювалася державна мовна інспекція, а Міністерство освіти і науки опікувалося не лише викладанням литовської мови, а й литовськомовними школами Південно-Східної Литви (добрим словом згадуємо часи міністра Zigmo Zinkevičiaus)... У 1995 р. литовську мову та її вживання було врегульовано законами...

Отже, старому Закону про державну мову вже тридцять років. За три десятиліття наша мова переросла цей одяг. Найкращий доказ цього — перші гуманоїди, які заговорили литовською, Ąžuolas і Liepa. Використовуючи їх як доказ, хочу сказати, що в ці часи — часи штучного інтелекту та сучасних інформаційних технологій — мова не функціонує так, як це було, наприклад, у XIX столітті, коли вона була основою національних держав. Отже, Литовській державі потрібен новий, конституційний закон про державну мову. Але це ми вже констатували понад десятиліття тому, у 2012 році, коли відзначали дев’яносту річницю державної мови... Чи щось змінилося? Нічого... Усі проєкти майбутнього конституційного закону лежать в архівах Сейму та шухлядах депутатів Сейму... Чому? Невже ми не розуміємо, що СЬОГОДЕННЯ вирощує МАЙБУТНЄ?

Мова помирає, якщо вона передається з покоління в покоління. Хоча кількість мовців не має великого значення, мовознавці ретельно її підраховують. Відомо, що, наприклад, кілька десятиліть тому мовою аку в Індії розмовляли від тисячі до двох тисяч жителів, а мовою сері в Мексиці — лише від 650 до тисячі людей^². Давид Кристал каже простіше — ці мови вимруть приблизно протягом життя двох поколінь^³.

Ну і куди ти хилиш? Це вже занадто, — скажете ви. Але хіба не така доля спіткала наших братів-пруссів? Як відомо, з усіх балтійських мов індоєвропейської сім’ї сьогодні збереглися лише дві живі мови, а латиською розмовляє ще менше людей, ніж литовською... Наприкінці XIX століття

^{² Дані з} National Geographic (Lietuva) 7(34), 2012: 54.

^³ Crystal David 2005: Смерть мови, Vilnius: Tyto alba, 8.

2

Фрідріх Куршайтіс подав першу карту ареалу литовської мови та загальну кількість литовців, яка на той час становила приблизно від 1,5 до 2 мільйонів^⁴. Щоправда, тоді близько 150 тисяч литовців жили у Східній Пруссії. Зауваживши, що мешканці міст ніде не є литовцями (у Східній Пруссії — німці, у Литві Росії та Польщі — поляки), автор визнав, що й серед селян литовці «є лише найнижчим класом». Тому, на думку Ф. Куршайтіса, кількість литовськомовних мала лише зменшуватися. У Пруссії литовську мову витіснила німецька, в інших місцях — польська, а в частині царської Росії — також російська. Після заборони друку латинськими літерами збереження литовської мови за часів царської Росії було дивом, і ми цим по праву пишаємося...

Але хіба нас не має турбувати щорічне зменшення кількості населення Литви? Невже наша держава не повернулася до згаданих Ф. Куршайтісом двох мільйонів? Нині в Литві спостерігаються дві тенденції: від 1990 року Литва втратила понад 1 мільйон жителів, тобто третину всього населення (за 20 років із Литви емігрували 774 тисячі жителів, 321 тисяча повернулася)^⁵. Хоча 2021 року більша частина населення Литви була литовомовною (85,3 відсотка), останніми роками їхня частка у відсотках зменшується. Із поліпшенням соціально-економічного життя непропорційно зростає кількість іммігрантів (2023 року в Литві проживало приблизно 222 тисячі іноземців^⁶). Отже, населення Литви поступово змінюється, як змінюється й мовна картина всієї Європи.

Великий потік іммігрантів прибув до нас не лише з воюючої України, а й з держав Afrikos та Azijos. Дуже багато іноземних студентів живе й навчається в університетських містах — Vilniuje, Kaune, Klaipėdoje. Для деяких із них, навіть після здобуття вищої освіти, литовська культура залишається чужою. Я розумію потребу вищих навчальних закладів не зменшувати кількість студентських кошиків, але тоді знайдімо додаткові кошти для реальної інтеграції іноземців... Щоб навіть виїхавши з Lietuvos, вони були послами нашої культури.

Варто зазначити, що не всі прибулі поспішають вивчати державну литовську мову. Іммігранти з колишніх радянських республік (Узбекистану, Казахстану, Киргизстану тощо) у Lietuvoje й досі спілкуються російською. А скільки з них опанувало литовську? Точної кількості ми не знаємо, але нас поінформували, що коштів на їхню атестацію немає. Тому, мовляв, потрібно відкласти кваліфікаційні іспити, а з тієї самої причини — і вивчення литовської мови... Я підтримую всіх, хто не погоджується з відкладенням, бо... ця історія вже повторюється: те саме ми чули 1995 року, але не відклали... І правильно зробили.

Який вихід? Простий: запрошуймо й привозьмо до країни таку кількість мігрантів, щоб ми були спроможні створити для них сприятливі умови не лише для роботи, а й для життя. Людина не лише працею

^⁴ Grammatik der littauischen Sprache von Dr. Friedrich Kurschat, Halle: Verlag der Buchhandlung des Waisenhauses, 1876, 8; литовський переклад: Фрідріх Куршайтіс, Lietuvių kalbos gramatika 1876, укл. B. Kabašinskaitė, з нім. переклав A. Tekorius, наукова редакторка перекладу R. Venckutė, Vilnius: видавництво Вільнюського університету, 2013, 40–41.

^⁵ Кілька років тому мовознавці вже попереджали, що це може істотно вплинути на литовську мову та освіту (див. Tamulionienė Aurelijа 2022: Migration and Linguistic Integration in Lithuania. – 19-oji EFNIL konferencija „Language and Migration“, 12 жовтня 2022 р., Vilnius: Seimas Литовської Республіки).

^⁶ Джерело — Департамент статистики Литви. Доступ в інтернеті: https://123.emn.lt// [переглянуто 2025-09-19].

3

живе… Нещодавно ми почули інформацію про випускників нелитовських шкіл, які склали державні іспити недержавною мовою. Tiesa, їх лише кілька десятків… Міністерство каже, що це не проблема. Але невже дуже низька, просто порогова якість навчання в окремих школах справді не є PROBLEMA всієї Lietuvos?

Тому я й кажу: Литва не має стратегії державної мови. Інші сказали б — політики. Але, на моє розуміння, ВІДСУТНІСТЬ СТРАТЕГІЇ ТАКОЖ Є ПОЛІТИКОЮ. Розподіл дітей українців шкільного віку по російськомовних школах — це також політика. Невже справді не можна було сформувати групи в школах, де викладають литовською мовою?

Як і люди, мова може бути безпечною, занепадати або бути мертвою. Стан мов, що перебувають під загрозою зникнення, мовознавці розглядають за багатьма критеріями. На їхню думку, мову ще можна врятувати, якщо члени спільноти об’єднуються для спільної роботи, а кожен член спільноти вважає своїм обов’язком долучитися до спільної мети; якщо проводиться аналіз уживання мови в різних сферах життя; якщо обирається, що саме зберігати, — символічну мовну спадщину чи все-таки засоби писемної та усної мови, які вживаються щодня; якщо досягається згода щодо порядку збирання та збереження мовних даних; якщо відбувається нормування писемної та усної мови, якщо цієї мови навчають у школах і прагнуть, щоб нею викладали всі предмети; якщо цією мовою друкуються навчальні матеріали для дітей і дорослих; цією мовою твориться література; якщо мову визнано державною^⁷.

Очевидно: статус державної мови створює юридичні передумови для існування мови, однак не може замінити нашого бажання та рішучості зберегти рідну мову живою. Використання писемної й усної мови в державному секторі, школі та засобах масової інформації — ще не все. Не все й створення спеціальних нормувальних або наглядових установ, якщо їхня діяльність є недостатньою, адже вони не мають довгострокової перспективи діяльності.

Вперше литовську мову було проголошено державною 1922 року. У міжвоєнний період дотримувалися дуже дієвої стратегії мовного планування: планували статус, здійснювали нормувальну діяльність, яка охоплювала не лише нормування, а й питання мовного навчання, а суспільство саме дбало про престиж мови… Зараз у Lietuvoje система захисту мови діє начебто подібно, але вона грузне, іноді вже «не встигає» за актуаліями, які висувають еміграція, імміграція, глобалізація та наша власна неспроможність упоратися… Taigi має бути постійний (якщо хочете, перманентний) моніторинг, а разом із реальним аналізом мовного вжитку має постійно оновлюватися і стратегія державної мови.

За умов сучасного світу, коли панують великі мови (англійська, китайська, ispanų…), малі мовні спільноти мають бути вимогливішими. Прошу правильно мене зрозуміти: я не противниця інших мов, однак одна чи кілька мов, що панують у світі, не повинні займати місце інших мов. Тому невипадково останніми роками в усій Europoje занепокоїлися збереженням місцевих мовних різновидів. Taigi у працях сучасних діалектологів (і, загалом, мовознавців), як представників сучасного суспільства, мені бракує стратегії майбутнього наших національних мов (і діалектів), спрямованої на збереження цих мов і діалектів. Це не означає, що ми зупинимо їхній природний розвиток, але це означає, що ми подбаємо про сприятливіші умови їхнього існування

⁷ Докладніше див.: Crystal David 2005: Смерть мови, Vilnius: Tyto alba, 159–160.

4

в умовах. У Європі має переважати екологічний підхід не лише до природи, а й до мови. І зовсім не має значення, чи це буде державна мова, чи мова національної меншини, чи лише якийсь місцевий різновид мови.

Отже, сьогодні ми говоримо про нові завдання, що постають і перед Lietuva, і перед Європою. Одне з них — зберегти своє мовне (а отже, і діалектне) різноманіття. Ми не можемо зробити цього, вчепившись лише у своє минуле, але маємо його шанувати. Творці сучасних шкільних програм ще повинні шукати (і знайти) відповідний ключ для відбору історичної та культурної спадщини Mažoji Lietuva (побіжно згадавши в оглядах першу литовську книжку, відмовившись від Ieva Simonai­tytė, ми самі дивимося на неї лише очима «невічливих» донелайтісівських селян...). Щоправда, тих, у кого з «Metai» у пам’яті залишилося лише поїдання ворон, поспішаю заспокоїти: у програмах литовських телеканалів безліч гастрономічних передач (до них я зараховую і ті, у яких творці передач їздять смажити на грилі й знімати процес грилювання біля «pilvakalniai»)... Отже, чи могли б ми заперечити, що медіа, які справляють найбільший вплив, формують гастрономічний погляд на історію, мову й культуру Lietuva?

У галузях луаністики — як і в усій науці та освіті Литви — ми й досі їдемо на коні інтернаціоналізації: підраховуємо міжнародні проєкти, статті й монографії, написані іноземними мовами та видані престижними іноземними видавництвами. Їхню престижність щороку підтверджують (або не підтверджують) функціонери Литовської ради науки (LMT). Отже, власні кошти ми вкладаємо в чужі кишені... Щоправда, слід сказати, що луаністика засвоїла й цей урок — щороку посилює свою міжнародну наукову складову. Але хіба лише в інтернаціоналізації має полягати сутність луаністики в Литві?

Поміркуймо лінгвістично: що це за міжнародний компонент (tarptaut-) без елемента (taut-)? Залишається лише прийменник (tarp)... А що він означає? Дивіться, як хочете... але це лише порожнє місце...

Держава повинна змінити стратегію державної мови та ставлення до неї. Через державні замовлення ми маємо впроваджувати в майбутнє елементи національної ідентичності. LMT має змінити ставлення до важливих для Литви та литовської мови, тобто фундаментальних, праць — великого Lietuvos kalbos žodyną, Bendrinės lietuvių kalbos žodyną, бази даних давніх писемних пам’яток, Tarmyną тощо — і так у кожній галузі луаністики. Такі списки мають не лише мовознавці, а й літературознавці, філософи, археологи, історики... Іншими словами, крім міжнародних пріоритетів, мають право існувати й реалізовуватися першочергові національні проєкти. Їхнє продовження має гарантуватися державою... І стільки часу, скільки існуватиме держава...

Заміна рідної мови якоюсь іншою не є якимось раптовим чи епідемі­чним явищем. Спочатку — це наче ледь відчутна тінь, яка може з’явитися не лише під час спілкування, а й під час мислення іншою мовою. Здається, ще зовсім недавно ми вголос обурювалися нелитовськими торговими марками чи назвами фірм, а сьогодні мало не мовчки ковтаємо невгамовне бажання щось змінювати, ламати в мові або відкидати якийсь суфікс чи закінчення... Шановні, мову не можна реконструювати, спираючись на особисті думки, політичні та ідеологічні аргументи або, не біймося сказати, інтереси деяких політиків (і не лише їхніх)... Отже, НЕ ШКОДЬМО їй...

Нині в Lietuva очевидною є потреба в «зеленій» (тобто екологічній) лінгвістиці. Традиційна шкільна культура мовлення допомогла вистояти перед впливом російської мови, оскільки суспільства

5

сприймалася як певна форма резистентного збереження мови. Тепер мова потребує сильного підтримувального лікування. Старий Закон про державну мову добре виконав роботу з реалізації статусу державної мови, але вкрай потрібен новий. Потрібна нова, сучасна, стратегічно злагоджена превентивна лінгвістика... А найважливіше — сильна правова та економічна база для її реалізації.

Занепад мови не становить очевидної небезпеки для держави й не привертає такої суспільної уваги, як глобальне потепління чи інші екологічні проблеми. Однак, щоб мова не зникла, її потрібно захищати. Оскільки це рішення є «довгостроковим (і потребує значних економічних інвестицій та соціальних реформ), — каже Crystal, — влада охочіше обере короткостроковий «ремонт», уживаючи заходів лише для розв’язання найочевидніших проблем — по суті, лише підпираючи мову там, де небезпека найбільша. На жаль, ефективність цих заходів обернено пропорційна політичному шуму, що їх супроводжує. У мовній опіці ніщо не може замінити ретельного планування далекого майбутнього, коли перевага надається стимулюванню культурного середовища мови, і скрупульозного добору короткострокових заходів.⁸

Нині, коли по всій Європі очевидно панують настрої екзистенційної тривоги та загрози, у різних, навіть повсякденних, сферах життя посилюється наратив боротьби; ми часто кажемо, що національна мова та культура — це наша зброя. Отже, подивімося, хто нею користується і в чиїх вона руках.

⁸ Crystal David 2005: Смерть мови, Vilnius: Tyto alba, 131.

6