Ілона Міккене, Біруте Бряукене. АСПЕКТИ ЛИТОВСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ: МЕТОДИЧНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК [Електронний ресурс] Вільнюс: Вільнюський університет, 2016. – 67 с. ISBN 978-609-459-710-7

JOLANTA GAIVENYTĖ-BUTLER

Інститут литовської мови

У 2016 р. Каунаський гуманітарний факультет Вільнюського університету видав електронний методичний навчальний посібник, підготовлений Ілоною Міккене та Біруте Бряукене, Аспекти литовської термінології. Видання посібника було схвалене Радою Каунаського гуманітарного факультету Вільнюського університету; його рецензували дві рецензентки.

Видання дуже актуальне. Видань, присвячених литовській термінології, особливо навчальних, небагато. Студентам, мабуть, найчастіше доводиться спиратися на видану ще 1980 року Абетку термінології Стасиса Кейніса та книжку Казимераса Гайвеніса Литовська термінологія: обриси теорії та впорядкування (2002). В інтернеті був доступний конспект лекцій Юрате Любене з термінології; можна також знайти короткі конспекти лекцій, підготовлені Антанасом Сметоною та Егідіюсом Зикаускасом і присвячені окремим темам термінології, а також короткий підручник з термінології для перекладачів, підготовлений 2006 року Литовським мовним департаментом Генерального директорату Європейської комісії з письмового перекладу; теоретичні й практичні питання термінології розглядаються у виданнях, присвячених професійній мові, — va-

240

Jolanta Gaivenytė-Butler |

підручників, проте окремого ґрунтовного навчального посібника, присвяченого литовській термінології, досі не було.

У навчальному посібнику Аспекти литовської термінології розглянуто найважливіші питання термінології — від теоретичних аспектів поступово переходять до практичних. Книжка складається з одинадцяти розділів, у яких читачів ознайомлюють із розвитком литовської термінології, історією становлення термінології як наукової та практичної дисципліни, пояснюють основні поняття термінології, розглядають джерела термінів, їхнє творення, вимоги до них, недоліки та способи впорядкування термінів. Наприкінці видання подано список використаної та рекомендованої літератури.

Передмова до книжки починається такими словами авторок:

«Наука велика й вічна, а людське життя коротке. Одні галузі науки швидко міцніють і досягають прогресу, а розвиток інших — тривалий і млявий. Термінологія — галузь прикладної науки. У всьому світі вона формується неквапливо й важко, ніби не знаючи, до чого приєднатися — до мовознавства, інформатики чи якоїсь іншої галузі науки» (с. 5).

Гарно написано. Майже так само гарно, як К. Гайвеніс писав у статті «Кілька думок про термінологію», надрукованій у журналі Термінологія:

«Кажуть, що у дворі Сорбоннського університету стоїть сонячний годинник із латинським написом „Sicut umbra dies nostrae“ („Як тінь — наші дні“). Наука справді велика й вічна, а людське життя коротке. Однак і наука науці не рівня. Одні галузі науки, щойно виникнувши, швидко міцніють і відразу досягають значного прогресу, а розвиток інших — тривалий і млявий. Термінологія — прикладна галузь науки. У всьому світі вона формується неквапливо й важко, ніби не знаючи, до чого їй приєднатися — до мовознавства, інформатики чи ще якоїсь іншої галузі науки» (Gaivenis 1998: 89).

Припустімо, авторки просто забули додати посилання.

Перший розділ видання присвячений розвитку литовської термінології. Під час читання насамперед впадає в око те, що авторки, говорячи про термінологію, поперемінно вживають два слова — термінологія і термінологія. Сукупність термінів литовською справді називають двома способами: два значення слова термінологія зафіксовано у Словнику сучасної литовської мови (DLKŽ 2015), Словнику лінгвістичних термінів (KTŽ 1990) та Словнику іноземних слів (TŽŽ 2013). Ще 1925 р. у праці «Теорія термінології та литовська філософська термінологія» Стасис Шалкаускіс звернув увагу на два значення слова термінологія і запропонував уживати два слова. На думку С. Шалкаускіса, термінологією слід було б називати «сукупність термінів певної науки або мистецтва», а термінологія — це «наука про термінологію або принаймні теорія» (Šalkauskis 1991: 10). Така

Terminologija | 2016 | 23

241

термінології і терміносистеми розрізнення в сучасних литовських працях із лексикології та термінології, а також у підручниках для загальної чи професійної освіти є звичним (пор. Gaivenis 2002; Jakaitienė 2010; Rutkienė 2015; Vladarskienė 2013; Bielinskienė et al. 2014). Розмежування двох значень слова термінологія у словниках загальної мови або вживання термінології у значенні терміносистеми у працях, не присвячених термінології, мабуть, не є вадою, але в роботі з термінології таке варіювання заважає. Не було б дивно, якби в студентів виникло питання, чи не є литовська термінологія надзвичайно давньою галуззю науки, адже авторки, написавши, що «початок литовської термінології — це не перші друковані литовські книжки, а значно раніший час», на тій самій сторінці додають, що «термінологію європейських мов почали створювати лише тоді, коли писалися перші литовські книжки» (с. 6). Здається, авторки вважають термінами будь-які слова, що називають спеціальні або абстрактні поняття. Згадуючи праці Мартинаса Мажвідаса, Миколаса Дауґши та Костянтинаса Ширвідаса, вони пишуть:

«Автори перших литовських книжок <...> заклали добрий фундамент для подальшого розвитку загальної мови. Їхня праця залишила слід і в литовській термінології. Хоча праця литовських термінологів того часу не мала ані організованого характеру, ані чітких принципів і визначалася [sic] перекладними джерелами, проте й сьогодні чимало їхніх термінів нагадують про авторів тих книжок» (с. 7).

Значення праць М. Мажвідаса, М. Дауґши та К. Ширвідаса для розвитку литовської мови безсумнівне, але навряд чи їх можна назвати термінологами. Тут не зайве було б знову згадати С. Шалкаускіса, який стверджував: «Щоб слово, яке виражає поняття, набуло нині статусу терміна, потрібно, щоб виражене ним поняття <...> входило до сфери об’єктів дослідження якоїсь науки. Отже, не кожне слово, що виражає поняття, є науковим терміном, хоча кожен термін є словом, що виражає поняття» (Šalkauskis 1991: 14). Пізніше, у третьому розділі, авторки пояснюють, чим терміносистема відрізняється від термінології (згадують і С. Шалкаускіса), але в наступних розділах знову вживають ці два терміни як взаємозамінні. Можливо, доцільно було б почати книжку з понять терміна, терміносистеми й термінології, а згодом розповісти історію розвитку литовської терміносистеми й термінології.

Другий розділ навчального посібника майже по-дарвінівськи названо «Теорії походження термінології». У ньому не йдеться про теорії походження, натомість зроблено спробу оглянути розвиток термінології як науки про терміни. У цьому розділі найбільше спираються на К. Гайвениса й коротко розглядають теорії термінології С. Шалкаускіса, Ойгена Вюстера, Дмитрія Лотте та Валерії Даниленко

242 Jolanta Gaivenytė-Butler |

теорії. Можна було б уточнити прізвища авторів, на чиї праці спирався С. Шалкаускіс: не Venderyes, а Vendryes; середньовічного філософа Д. Скотуса литовською зазвичай називають Йонасом Дунсом Шкотом (Joannes Duns Scotus). К. Гайвенис, пишучи про праці російських учених, найвідоміші термінологам його покоління, звернув увагу на те, що праці зарубіжних термінологів не потрапляли до бібліотек Литви, тому про них було мало відомо. Тепер у бібліотеках литовських університетів легко знайти праці зарубіжних термінологів. Можна було б згадати хоча б кілька прізвищ. Розділ чомусь завершується критикою тенденцій до субстантивації та термінологізації наукової мови. Писати про особливості наукової мови, мабуть, доречніше було б у п’ятому розділі «Терміни — основа наукової мови». На початку розділу наведено посилання на статтю Ю. Гайвените про Е. Вюстера (с. 10), але в ній немає нічого подібного. Насправді авторки спиралися на підрозділ книжки К. Гайвениса про теорії термінології Е. Вюстера та Гельмута Фельбера (Gaivenis 2002: 110–111).

Після огляду розвитку терміносистеми й термінології переходять до тлумачення терміна. У третьому розділі «Термін. Відношення між терміном і словом, терміном і поняттям» зроблено спробу визначити багато чого: розпочинають із терміносистеми як системи, згадують вимоги до термінів (їм буде присвячено дев’ятий розділ), визначають термін, намагаються показати співвідношення терміна й слова, пояснюють вузьке й широке розуміння терміна, говорять про квазітерміни й псевдотерміни, зазначають, що таке терміносистема й термінологія, виокремлюють два напрями термінології, пояснюють, що таке термінографія, розглядають поняття професіоналізмів і зазначають, які відношення пов’язують поняття й терміни. Говорячи про відношення між терміном і словом, авторки дещо плутаються. У книжці написано:

«Слово й термін пов’язані відношенням виду — поняття слова ширше; терміни є певним різновидом слів, точніше, функціональним і семантичним різновидом. Однак поняття терміна не обмежується рамками слова, оскільки термін не обов’язково є словом. Тобто певні сполучення слів (або символів) також мають у мові визначене значення та сферу вживання. Такі сполучення слів вважаються складеними термінами. Отже, поняття терміна виходить за межі слова» (с. 12).

Якщо слово й термін пов’язані відношенням виду (точніше, виду й роду), а поняття слова ширше, чи може поняття терміна виходити за межі слова? Говорячи про співвідношення слова й терміна, авторки посилаються на книжку К. Гайвениса, однак у цій книжці стверджується протилежне: «Поняття „слово“ і „термін“ не пов’язані родо-видовим відношенням, оскільки

Terminologija | 2016 | 23

243

терміни не є лише певним різновидом слів. Крім того, поняття «термін» не вкладається і в межі поняття «слово», адже терміном може бути як одне слово, так і стале словосполучення» (Gaivenis 2002: 14). Насправді спиралися на St. Keiniys (Keinys 1980: 15–16), лише до його думок, не позначених посиланнями, додали пару речень із книжки K. Gaivenis. До речі, суто родовим і видовим відношенням між поняттями «слово» і «термін» не вважає його й Evalda Jakaitienė (Jakaitienė 2010: 182). Цікаво, яку позицію підтримали б авторки навчального посібника. Слід уточнити твердження, що «слова термінологія та термінознавство в загальній мові мають не одне значення» (с. 13) (слово terminija вживається лише в одному значенні).

У четвертому розділі пояснюється, що таке apibrėžimas, і характеризуються недоліки apibrėžimų. Останніми роками apibrėžimu дедалі частіше називають опис розрізнювальних ознак поняття, а його результат — apibrėžtimi. Такий термін використовують не лише термінознавці (пор. Jakaitienė 2010; Rutkienė 2015). У третьому розділі навчального посібника зазначено, що «описове твердження, яке визначає поняття та допомагає відрізнити його від пов’язаних понять, називається дефініцією» (с. 16), і виокремлено intencinė (=intensinė) та ekstencinė (=ekstensinė) apibrėžtys, але в четвертому розділі apibrėžtys названо apibrėžimais.

Підрозділ «Поняття дефініції» починається так:

«Дефініція — це розкриття змісту поняття <...>. Твердження, що становить термінологічну статтю, має пояснювати, що таке поняття. Відібравши поняття, можна відібрати їхні дефініції та уточнити, чи відповідають терміни поняттям. Однак це не так просто.»

У термінографічній праці не можна скористатися групою дефініцій понять жодної науки, оскільки: а) багато понять не мають дефініцій; б) у науковій літературі дефініції замінюють лише приблизними поясненнями; в) багато дефініцій застарілі й нелогічні; г) багато наявних дефініцій не містять достатніх і необхідних ознак, які виявляють специфіку визначуваного поняття. Отже, потрібно постійно переглядати дефініції та поняття, тобто відмовлятися від застарілих і ненаукових та укладати нові» (с. 18).

Такий початок не надто зрозумілий. Що, звідки й чому відбирають і вибирають? Де трапляються ці невдалі дефініції — у словниках, наукових працях, навчальних посібниках? Чому в термінографічній праці не можна скористатися «групою дефініцій понять»? Ті, хто займається термінографічною працею, зазвичай здатні сформулювати й уточнити дефініції (або в цьому їм допомагають термінознавці).

Наприкінці підрозділу зазначено: «Дефініція не повинна обмежувати наукову думку. Найчастіше вона буває словесною, а, наприклад, математичні формули є

244

Jolanta Gaivenytė-Butler |

лише допоміжним матеріалом. Отже, якщо якийсь фізичний процес описати лише математично, то суті змісту поняття ми не розкриємо. Однак є такі поняття, визначити які неможливо без математичних формул» (с. 19). Як дефініції обмежують наукову думку? Чому вони найчастіше словесні? Дефініції завжди словесні. Фахівці, мабуть, можуть зрозуміти сутність поняття і з формули. У наступному абзаці стверджується: «Якщо в дефініціях доводиться вживати багатозначні терміни, потрібно вказати, у якому значенні вжито цей термін» (с. 19). Важко уявити, як на практиці застосовується вимога вказувати в дефініції значення багатозначного терміна.

У підрозділі «Принципи укладання дефініції та її недоліки» йдеться лише про недоліки. Принципи перелічено в підрозділі «Поняття дефініції». У цьому підрозділі стверджується: «Термінологічні вади виникають тому, що дефініція, використана під час утворення терміна, також мала недоліки. Кожне наукове поняття має бути точним» (с. 19). Чи можна вимагати точності від поняття? Точним має бути термін, що називає поняття, а в дефініціях слід точно відображати істотні, розрізнювальні ознаки понять. Крім того, термінологічні вади можуть виникати не лише через недосконалі дефініції.

Короткий п’ятий розділ «Терміни — основа наукової мови» складається з двох абзаців. У першому абзаці наведено загальні міркування про важливість термінів для поступу науки й розвитку мови, у другому йдеться про впорядкування литовських термінів і перелічено литовських мовознавців, які захистили дисертації з термінознавства. До речі, не згадано Aušra Rimkutė і Markas Paura. У 2016 році дисертацію в галузі термінознавства захистила також Liudmila Mockienė. Про дослідження термінології, мабуть, доречніше було б говорити в другому розділі. Збиває з пантелику вирвана з контексту інформація з книжки K. Gaivenis про підготовлені «10 000 стандартизованих термінологічних словників» (с. 22). Складається враження, що йдеться про словники термінів, видані в Литві, тоді як K. Gaivenis згадував це число, говорячи про E. Wüster і вплив його праць на стандартизацію термінології на міжнародному рівні.

У шостому розділі «Класифікація термінів» терміни класифікують за формою, змістом і взаємними відношеннями. Наведено такий поділ однослівних термінів: «1) первинні (прості) слова (akis); 2) похідні слова (деривати) (akiniai); 3) складні слова (композити) (kreivaakis)» (с. 23) (а чи kreivaakis — це термін?). Цей поділ слід виправити, оскільки композити також є дериватами. Мабуть, малися на увазі прості слова, суфіксальні похідні та композити.

У сьомому розділі «Джерела термінології» розглядають три основні джерела: лексику рідної мови, засоби словотвору та мови

Terminologija | 2016 | 23

245

лексика. Приклади, що ілюструють співвідношення міжнародного та литовського терміна, взято з книжки К. Гайвениса. Можна було пошукати характерніші випадки. До твердження, що «поряд із литовським словом маємо його міжнародний відповідник, проте він є пасивним членом цієї пари слів» (с. 27), наведено приклад nuomaris – epilepsija. Навряд чи nuomaris нині вживається частіше. У розміщених на сайті Raštija.lt Psichologijos terminų žodyne (PTŽ 1993) і Medicinos terminų žodyne (MTŽ 1980) — nuomaris див. epilepsija. Міжнародні терміни справді є активними членами пар nuovala – placenta і perdanga – diafragma, однак можна засумніватися, чи такі пари взагалі існують у сучасній термінології.

У навчальній книжці виокремлено два різновиди міжнародних термінів — «власне міжнародні терміни, які у світовій науці вживаються в латинізованій формі й у жодній мові не змінюють ані написання, ані передаються іншими абетками», та «не латинські» терміни, запозичені безпосередньо з інших мов або через мови-посередниці (с. 27). Шкода, що авторки не навели прикладів таких термінів, адже незрозуміло, про які «латинізовані» терміни йдеться. Чи точна така класифікація? За словами К. Гайвениса, «міжнародні слова, що входять до нашої термінології, здебільшого походять із давньогрецької та латинської мов. Їх упорядковують відповідно до законів і правил фонетики, морфології та правопису нашої мови, і вони стають нормативними» (Gaivenis 2002: 58–59). Далі, говорячи про міжнародні терміни, стверджується, що «нині литовські відповідники міжнародних термінів створюються дуже інтенсивно», унаслідок чого «зростає синонімія міжнародних і власних термінів» (с. 27). Як приклад такої синонімії наведено терміни vaakumas (=vakuumas) і tuštuma, які не є синонімами. Щоправда, литовські відповідники міжнародних термінів створюються, але твердження, що це відбувається «дуже інтенсивно», вельми сумнівне. Ще 1996 року К. Гайвенис і Анґеле Каулякене у доповіді, виголошеній у КТУ, звернули увагу на протилежну тенденцію — інтернаціоналізацію термінології та небажання шукати литовські відповідники (Gaivenis, Kaulakienė 2014: 232). Навряд чи ця тенденція зникла. Огляд місця запозичень у термінології завершується слушним зауваженням: «Найважливіше, щоб запозичення не витісняли з ужитку усталені литовські терміни й щоб у системі термінів зберігалася належна пропорція між власними (національними) та чужими (інтернаціональними) термінами» (с. 30–31). Те саме написано і у статті Lietuvių kalbos enciklopedijos terminologija (LKE 2008: 553), тому слід було б додати посилання (на цю енциклопедичну статтю без посилання спиралися і в першому розділі (с. 7–8)).

246 Jolanta Gaivenytė-Butler |

Великому восьмому розділу присвячено словотвір термінів. Він становить приблизно п’яту частину всієї книжки. Вступна частина розділу досить розтягнута й дещо безладна: у ній постійно йдеться про те саме. Наприклад, основні способи словотвору згадуються тричі; двічі констатується, що «у термінології словотвору належить велика роль, оскільки більшість однослівних термінів і складених термінів є похідними» (одного разу зазначено, що джерелом був Ст. Кейнс, іншого разу посилання немає) (с. 32), а з посиланням на К. Гайвениса знову наголошується: «похідні становлять більшу частину однослівних термінів» (с. 33). Говорячи про називання видових понять, стверджується, що «в мові науки потрібно називати складніші поняття, зокрема видові. Такі поняття позначаються однослівними термінами, але від них утворюються складені терміни, наприклад, aibė – abstrakti aibė, atvira aibė, begalinė aibė» (с. 33). Що саме робиться? Хоча посилання немає, видно, що думку неточно переписано з Terminologijos abėcėlės (звідти ж узято й приклади). Ст. Кейнс писав, що видові поняття нерідко «позначаються однослівними термінами, однак найчастіше тут усе ж користуються складеними назвами» (Keinys 1980: 17). До речі, математичними термінами є abstrakčioji aibė, atviroji aibė. Далі в цій частині згадується одна з вимог до термінів: «Створюючи новотвір, потрібно знати, що правильність — одна з найважливіших вимог до термінів. У стандарті Республіки правильність визначається як відповідність правилам наголошування, правопису, граматики, словотвору, граматичного оформлення та вживання (стандарт ЛР, 2009) [sic]» (с. 33). Дивне визначення у ще дивнішому документі. Що це за «стандарт Республіки»? Мабуть, більше про це видання дізнатися не вдасться, адже його немає у списку використаної літератури.

У першому підрозділі «Однослівні терміни», досить детально поділеному на підпункти, розглянуто словотвір простих термінів (суфіксальні, флексійні та префіксальні похідні, а також складні слова). Суфіксальні похідні розглядаються у двох менших підпунктах — про дієслівні та іменні похідні, тож, наприклад, назви носіїв і властивостей, утворені від іменників, та назви місць розглядаються у двох різних місцях. Можливо, було б зручніше розглянути їх в одному місці. Приклади слід добирати уважніше: як приклад носія дієслівної ознаки наведено слово tyrimas, а як приклад самостійної дії — gydymas. Сумнівне твердження, що суфікс -tė, -(i)uotė у сучасній литовській мові «вживається лише у словотвірних термінах» (с. 36). Не можна не погодитися з твердженням, що «складні терміни легко й систематично допомагають називати однорідні поняття». Це виразно видно з наведених прикладів (savidulka, vėjodulka). Однак навряд чи правильне таке твер-

Terminologija | 2016 | 23

247

дження: «Складний термін за значенням часто є ціліснішим, визначенішим, спеціалізованішим за словосполучення своїх твірних слів. Тому складні слова придатні для точнішого, змістовнішого, осмисленішого способу вираження» (с. 43). Наприкінці підрозділу про складні слова пояснюється, якими частинами мови можуть бути складні слова. Наведені приклади (dalgiakotis, rudauodegis (katinas), kažkas, dvidešimt, bukagalvis, silpnaširdis, proligė) мають мало спільного з термінологією. У цьому підрозділі траплялося й чимало інших прикладів, що не дуже стосуються термінів (принаймні сучасної термінології): žabaras, skystimas, kartumynai, vočiukė, apysakaitė, rankytė, upokšnis, užkandinė, dainius тощо.

Другий підрозділ восьмого розділу «Терміни — словосполучення» присвячено складеним термінам. Варто звернути увагу на те, що компоненти складених термінів на початку розділу названо komponentais, а наприкінці — elementais. Наведено приклади із сумнівною нормативністю: iris žirklikes, minus stiklai, augalai-indikatoriai. У підрозділі стисло описано, якими синтаксичними зв’язками можуть поєднуватися компоненти складених термінів, проте структуру складених термінів і кількість компонентів не розглянуто. Студентам було б корисно дізнатися також про порядок розташування компонентів.

У дев’ятому розділі розглянуто вимоги до термінів. Авторки виокремлюють сім вимог і називають їх прикметниками. У тексті цілком природно було б написати, що «термін має бути tikslus», але як назви вимог (і підрозділів) краще підходили б іменники, тим паче що перший підрозділ цього розділу починається твердженням: «правильність — одна з найважливіших мовних вимог до термінів» (с. 47). Стандарти, згадані в цьому підрозділі, мають позначення, які слід записувати точно: позначення стандарту «Принципи та методи термінології» (1115–90) має бути LST 1115-90; цей стандарт було підготовлено не на основі міжнародного стандарту 980: 704-87, а на основі ISO 704-87. Правильність, точність, системність, стислість, стилістична нейтральність і словотвірна зручність описані досить докладно — кожній присвячено від кількох абзаців до майже трьох сторінок, тоді як ясність охарактеризовано одним реченням. Про цю вимогу слід було або написати більше, або взагалі не згадувати її. Ясність визначено як «вимогу, щоб внутрішня форма терміна чітко передавала поняття» (с. 47). Ясності бракує ясності. Що таке «внутрішня форма терміна»? Описуючи точність терміна, авторки виокремлюють три групи термінів: терміни, що правильно орієнтують, нейтральні терміни й терміни, що орієнтують неправильно. Визначення нейтральних термінів потребує виправлення: «Нейтральними термінами можна вважати всі ті терміни, словесне значення яких неможливо визначити. Такими тер-

248 Jolanta Gaivenytė-Butler |

термінами можуть бути як поняття, так і слова інших мов» (с. 48). Варто пошукати характерніші приклади несистемності термінів (чи справді несистемними є терміни garvežys і šilumvežis, skridininis suvirinimas (чи вживається такий термін?) і taškinis suvirinimas?). Пояснення системності завершується таким твердженням: «Заборонити вживання якогось усталеного терміна дуже складно. Це необхідно зробити, якщо термін неправильний і сприяє нестабільності понять, через яку можуть виникати практичні помилки» (с. 49). Чи зрозуміють студенти, що таке «нестабільність понять» і як терміни до неї «сприяють»? Варто переглянути ілюстративні приклади в підрозділі, присвяченому стислості. Чимало з них сумнівні: або невдало дібрані, або неточно пояснені. «Складноскорочені» терміни metro ir taksis (у вжитку усталена незмінювана форма taksi, так само подано і в DLKŽ 2015) не є складними словами. Пара термінів akceleratoriaus valdymas droseline sklende ir droselinis akceleratorius не демонструє перенесення ознаки одного предмета на інший. Термін karštasis apdirbimas навряд чи є «короткою формою поширеного словосполучення apdirbimas karštame būvyje або karštų ruošinių apdirbimas», елемент karštasis якого вказує на ознаку предмета й «не виражає ознак, пов’язаних із процесом» (с. 50). Визначення терміна karštojo apdirbimo у Aiškinamajame elektrotechnikos terminų žodyne (AETŽ 2010) указує на ознаку, пов’язану з процесом: «пластична деформація металу з такою швидкістю і за такої температури, щоб не виникало напружень зміцнення». Пара термінів tiesioginis rezonansinis greitintuvas su stovinčiomis bangomis ir rezonansinis (=rezonansinis) greitintuvas не демонструє заміни однієї ознаки іншою. Найдовший і найплавніше написаний підрозділ присвячено стилістичній нейтральності. Мабуть, тому, що більшість його тексту запозичено з праць St. Keinio і K. Gaivenio. Посилання на Terminologijos abėcėlę St. Keinio правильне й розміщене в належному місці. Про те, що використано книжку K. Gaivenio, зазначено в середині підрозділу; далі посилань уже немає, хоча більша частина цього підрозділу належить не авторам навчального посібника. Це стаття K. Gaivenio «Lietuviškų terminų vaizdingumo klausimu», опублікована у 29-му томі Lietuvių kalbotyros klausimų. В останньому підрозділі стисло схарактеризовано зручність уживання. Наприкінці підрозділу наведено посилання на книжку K. Gaivenio, проте цитований текст слід було б узяти в лапки.

У десятому розділі «Помилки термінології» йдеться про багатозначність, синонімію, «суперечність терміна поняттю або його невідповідність» і «важку вимову терміна». Варто уточнити назви цих явищ і поміркувати, чи всі ці чотири «помилки» однаково важливі. Дивно виглядає зіставлення такого складного й багатогранного явища, як термінологічна синонімія, з незручністю вимови терміна.

Terminologija | 2016 | 23

249

Ні багатозначність, ні синонімія не оцінюються однозначно; обидва ці явища важливі і для розвитку наукової думки, і для розвитку термінології. У цьому розділі також слід було точніше сформулювати твердження й уважніше дібрати приклади. Одну з головних причин багатозначності пояснено так: «терміни неправильно й некритично запозичують з інших мов. Своє слово або слово, що прийшло з іншої мови й стало ніби своїм (поширилося в мові), наприклад, benzinas, за значенням не збігається з французьким словом benzine, оскільки багато авторів уживають цей термін на позначення benzolą; у термінології коксохімії є термін benzinė. Отже, кореневі benzin- надається зовсім інше значення» (с. 54). Чому benzinas мав би збігатися з французьким словом? Не доводилося чути терміна benzine; речовина, що міститься в продуктах коксування кам’яного вугілля, литовською називається benzenu. У Chemijos terminų aiškinamajame žodyne (CHTŽ 2003) термін benzolas вважається ненормативним і виправляється на benzeną. Корінь цих слів — не benzin-, а benz-. У підрозділі про синонімію сказано, що «синоніми завжди становлять певну небезпеку, оскільки деякі автори починають неправильно їх розрізняти. Наприклад, у фізичній термінології довго вживалися такі синоніми: dielektrinis jautrumas, dielektrinis įspūdingumas, dielektriko polarizacijos koeficientas» (с. 55) (у слові dielektrinis, імовірно, друкарська помилка). У словничку, вміщеному в книжці A. Kaulakienės Lietuvių fizikos terminijos raida (Kaulakienė 2009: 281), наведено лише один синонім до jautrumo — jautris. Ні в цій книжці, ні в інших джерелах не вдалося знайти синонімів dielektrinis jautrumas, dielektrinis įspūdingumas ir dielektriko polarizacijos koeficientas.

Одинадцятий розділ присвячено унормуванню термінів. Він охоплює широке коло тем — термінографію, стандартизацію термінів і комп’ютерне впорядкування термінів.

Підрозділ «Термінографія» складається з чотирнадцяти абзаців; у трьох із них згадано прізвище K. Gaivenio, у двох — Jono Klimavičiaus. І що тут такого? Можливо, нічого особливого й не було б, якби авторки хоча б деякі з цих абзаців почали, наприклад, словами Gaivenio nuomone, Klima-vičius pastebėjo чи подібними. З цього підрозділу ви не дізнаєтеся, що авторки думають або знають про литовську термінографію, адже майже все написане тут — це думки K. Gaivenio (підрозділ I розділу III книжки Lietuvių terminologija: teorijos ir tvarkybos metmenys) і J. Klimavičiaus (висновки статті «Lietuvių terminografija: praeities bruožai, dabarties sunkumai ir uždaviniai»). Останні три абзаци підрозділу не містять посилань. З’являється надія, що авторки дослідили тенденції видання термінологічних словників і встановили, що «у роки Другої Литовської Республіки (від 1990 року) починається справжній прорив у термінографії».

250 Jolanta Gaivenytė-Butler |

«видано понад 200 словників і словничків» (с. 60). На жаль, це просто не позначений посиланням висновок зі статті J. Klimavičiaus, який він зробив 2003 року (Klimavičius 2003: 29). Окрім цього висновку J. Klimavičiaus, у розділі згадано ще один факт (із книжки K. Gaivenio): «у повоєнні роки в Литві підготовлено й видано понад 150 термінологічних словників різних галузей» (с. 59). Про який період ідеться? Як видно з бібліографічного покажчика Lietuvių kalbos terminų žodynai (LKTŽ 2008), 150 словників, якщо рахувати від 1945 року, було видано до 1988 року. Якби студенти захотіли дізнатися, скільки литовських термінологічних словників видано до сьогодні, відповіді в цьому навчальному посібнику вони не знайшли б; їм довелося б погортати згаданий бібліографічний покажчик і списки термінологічних словників, які щороку публікують у журналі Terminologijos. До 2015 року видано понад 600 литовських термінологічних словників, із них близько 440 — у 1990–2015 роках. До речі, схоже, що прорив у термінографії, який розпочався з відновленням незалежності, дещо вщухає. У 1990–2005 роках щороку готували в середньому по 20 словників і словничків, а з 2010 до 2015 року — у середньому по 12. Варто уточнити ще одне твердження цього підрозділу: «термінологічні словники подають на оцінювання Підкомісії з термінології Державної комісії з литовської мови, яка підготувала правила оцінювання термінологічних словників. Востаннє ці правила переглянуто, доповнено й затверджено 3 червня 2004 року». Valstybinė — це не підкомісія, а комісія, яка затвердила нову редакцію правил у 2015 році.

Про стандартизацію термінів у цьому розділі сказано стільки, скільки про неї написав K. Gaivenis у відповідному розділі своєї книжки. Підрозділ «Стандартизація термінів» починається твердженням, що «стандартизація термінів означає розроблення термінологічних стандартів. <...> Щороку готують по кілька десятків термінологічних стандартів». Це твердження слід уточнити. Обсяг стандартизації термінів дещо ширший. Стандартизовані терміни публікують не лише в термінологічних стандартах. Термінологічні стандарти становлять лише незначну частину всіх стандартів. Більшість стандартів міжнародних і європейських організацій зі стандартизації, які Литва приймає як національні стандарти, а також оригінальних литовських стандартів, розроблюваних у Литві, мають розділи термінів, у яких зазвичай подано від кількох до кількох десятків термінів. Отже, стандартизацію термінів слід вважати не лише розробленням термінологічних стандартів, а й публікуванням термінів у розділах стандартів, присвячених термінології. Якби в Литві щороку готували по кілька десятків термінологічних стандартів, фонд литовської термінології значно збагатився б. На жаль, термінологічних стандартів готують не так багато. З 1990 до 2016 року в Литві видано близько 100 термінологічних стандартів. Далі в цьому підрозділі згадано також термі-

Terminologija | 2016 | 23

251

проблеми стандартизації термінології: «Що більше стандартів термінів, то важче готувати нові й переглядати вже наявні. Проблема виникає також через те, що стандарти термінів зазвичай готують не термінологи, а фахівці інших галузей, які не можуть знати й оцінювати всі мовні нововведення. З іншого боку, стандартами термінів через обмежене розповсюдження й обмежені можливості користується дуже мало людей» (с. 60). Через перефразування стандартизація термінології обростає сумнівними проблемами. Варто було б процитувати весь абзац із книжки К. Гайвениса:

«Термінологи вже помітили, що що більше чинних стандартів термінів, то важче готувати нові й переглядати старі (Гріньов 1993: 255). Термінологія одних стандартів починає суперечити термінології інших стандартів. Крім того, стандарти термінів зазвичай готують не термінологи, а фахівці інших галузей, які не можуть ані стежити за мовними нововведеннями, ані оцінювати їх. Тому значно ускладнюється експертиза проєктів стандартів термінів. Крім того, стандартами термінів у Литві зараз користується дуже мало людей, оскільки їх розповсюдження обмежене» (с. 82).

На те, що зростання кількості стандартів термінів ускладнює підготовку стандартів термінів, звернув увагу російський термінолог Сергій Гріньов у 1993 році. Тоді стандартизація термінів у Литві лише розпочиналася. Хоча відтоді кількість стандартів термінів ще більше зросла, тепер готувати такі стандарти значно легше, ніж у 1993 році, адже в Департаменті стандартизації Литви вже близько 20 років діє база стандартизованих термінів, нині вільно доступна в інтернеті.

Початок підрозділу «Комп’ютерне упорядкування термінів» написано на основі книжки К. Гайвениса 2002 року та статті Рути Марцинкявічене 1999 року. З огляду на те, як швидко змінюються інформаційні технології, було б непогано поцікавитися, що нового з’явилося за ті півтора десятиліття, які минули від публікації згаданих праць. Авторки навчального посібника стверджують, що «нині найвідомішими та найсучаснішими у світі є термінологічні банки Бельгії, Іспанії, Німеччини, Франції, Фінляндії, Швейцарії тощо» (с. 61). Можливо, це було правдою у 2002 році, але в Європі справді з’явилися нові термінологічні банки — і національні, і міжнародні. Напевно, було б нелегко встановити, який із них найсучасніший або найвідоміший. Дуже добре, що згадано важливість корпусів для упорядкування термінів, але варто було б поцікавитися працями колег із ВДУ та ВУ.

Далі комп’ютерне упорядкування термінів розглядається самостійно, без опори на інші публікації (посилань немає). Зазначається, що «наукова термінологія в Литві швидко комп’ютеризується» (с. 61–62) і пред-

252

Jolanta Gaivenytė-Butler

ставлено два ресурси з термінології — Литовський термінологічний словник і Банк термінів Литовської Республіки. Дізнаємося, що термінологічний словник «вже функціонує» і що його створили фахівці Інституту математики та інформатики, яких консультував відділ термінології Інституту литовської мови (у наступному абзаці сказано, що це був Центр термінології) (с. 61). Термінологічний словник створювали досить довго — за цей час Відділ термінології перетворився на Центр термінології. На сайті Відділу методології інформатики Інституту математики та інформатики ВУ біля проєкту Литовського термінологічного словника зазначено такі дати — 2004–2014. Нині термінологічний словник більше не поповнюється. До вільно доступного в інтернеті Банку термінів і сайту Raštija.lt, що почав працювати у 2014 році, було перенесено значну частину словників із термінологічного словника, тому його значення зменшилося. Очевидно, авторки нечасто користуються цим банком термінів, адже інакше навряд чи стверджували б, що «користувачам зручно користуватися словником, адже Литовський термінологічний словник доступний кожному користувачеві інтернету, який встановив на своєму комп’ютері програму словника, що забезпечує інтернет-доступ до бази термінів» (с. 61). Про Банк термінів Литовської Республіки сказано, що його представили у 2005 році, і повідомляється, що до Банку термінів уже почали подавати набори термінологічних статей. Так, їх уже почали подавати і подають одинадцять років, тому дещо дивно виглядає те, що далі в навчальному посібнику про Банк термінів розповідається в майбутньому часі. Про те, що написано про Банк термінів у теперішньому часі, варто почитати, наприклад, у статті Альвідаса Умбраса, опублікованій 2013 року в журналі Terminologijos (див. Umbrasas 2013).

Наприкінці навчального посібника вміщено чималий список використаної та рекомендованої літератури. Перегляд видань, на які авторки не спиралися, але які, очевидно, включені до списку як рекомендовані, викликає запитання: чому саме ці видання? Чому, наприклад, стандарт ISO 1087-1:2000 Terminology work – Vocabulary – Part 1: Theory and application англійською мовою, а не його литовська версія LST ISO 1087-1:2005 Terminologijos darbas. Aiškinamasis žodynas. 1 dalis. Teorija ir taikymas? У списку чимало статей із журналу Terminologijos, найновіша — з чотирнадцятого номера (2007). У 2015 році вийшов двадцять другий номер, а починаючи з п’ятнадцятого номера журнал доступний у форматі PDF на сайті Інституту литовської мови. За вісім років у журналі Terminologijos опубліковано чимало цікавих статей. Студентам могли б бути цікаві, наприклад, статті Гериберта Піхта з теорії термінології. Чому їм слід читати Terminologinis darbas. Pagrindai ir metodai. Pagalbinė priemonė, sudaryta pagal D. Lotės ir TSRS Mokslų akademijos Mokslinės-techninės terminologijos komiteto darbus (1973)? Про

Terminologija | 2016 | 23 253

термінологічну роботу та її методи є також новіші публікації. У навчальному посібнику є посилання на праці В. Даниленко, Володимира Лейчика, С. Гріньова. Чому саме ці автори? Чому не Марія Тереза Кабре, Ріта Теммерман чи Кьо Кагеура? До речі, хіба у XXI столітті в Росії більше не видають праць термінологів? Чомусь не полишає підозра, що цих авторів згадано лише тому, що на них спирався К. Гайвенис (авторки навчального посібника значною мірою спиралися на його книжку). Тепер прийнято зазначати місце видання та видавництво цитованих праць. В описах праць згаданих у списку літератури російських термінологів ці дані не наведено (їх немає і в бібліографії книжки К. Гайвениса). Праці В. Даниленко, В. Лейчика й С. Гріньова, безперечно, цікаві, але студентам, більшість із яких не читає російською, слід запропонувати й альтернативи.

Вимоги до навчальних посібників, які видають університети, мабуть, нижчі, ніж до підручників, а тим більше — монографій. Читаючи навчальний посібник, мабуть, не варто очікувати нових осяянь, проте хотілося б бачити особисте ставлення авторок до розглянутих питань. На жаль, авторки не були схильні виразно окреслювати ні власні погляди, ні погляди інших авторів. Є місця, де брак оригінальності стає очевидним лише після зіставлення текстів навчального посібника та інших видань.

Під час читання «Аспектів литовської термінології» мимоволі постає термінологічне питання: як пояснюються поняття «цитування», «перефразування», «компіляція»? Відповідь можна знайти в іншому методичному навчальному посібнику, виданому 2016 року факультетом гуманітарних наук у Каунасі Вільнюського університету, — Mokslo darbų metodiniai nurodymai lituanistams (Baranauskienė, Šarkauskienė, Juzelėnienė 2016). Там досить докладно й дуже чітко описано, які вимоги висуваються до наукових праць, що вважається цитатою, як позначати посиланнями цитату й перефразований текст, як позначати цитування з вторинного джерела, яким має бути бібліографічний опис, як називають випадки недотримання вимог до оформлення посилань і як оцінюють студентські роботи, у яких трапляються такі випадки. Авторки Аспектів литовської термінології не можуть не знати про це. До речі, одна з них була рецензенткою видання Mokslo darbų metodiniai nurodymai lituanistams. Чи ті самі вимоги застосовуються і до викладачів, і до студентів? Quod licet Jovi, non licet bovi?

На завершення хотілося б написати, що «видання заповнило давню прогалину», «недоліки навчального посібника неістотні», «студенти отримали хороший навчальний засіб» чи щось подібне, але наразі можна лише висловити сподівання, що такі характеристики пасуватимуть другому виданню книжки. Поки що авторок можна похвалити за актуальність видання та рішучість узятися за підготовку навчального посібника з термінології.

254 Jolanta Gaivenytė-Butler |

LITERATŪRA

AETŽ 2010: Aiškinamasis elektrotechnikos terminų žodynas: lietuvių k., vokiečių k., anglų k., prancūzų k., rusų k. Vyr. red. Stasys Žebrauskas, Kaunas: Technologija. Prieiga per internetą: http://terminai.vlkk.lt, [žiūrėta 2016-11-15].

Baranauskienė R., Šarkauskienė S., Juzelėnienė S. 2016: Mokslo darbų metodiniai nurodymai lituanistams: metodinė mokomoji knyga. Elektroninis išteklius, Kaunas: VU KHM, 79 p. Prieiga per internetą: http://www.knf.vu.lt/dokumentai/failai/katedru/lietuviu/MOKSLO_DARB%C5%B2_METODINIAI_NURODYMAI_LITUANISTAMS.pdf [žiūrėta 2016-12-08].

Bielinskienė A., Kazlauskienė A., Rimkutė E., Tamošiūnaitė A. 2014: Lietuvių bendrinė kalba: normos ir vartosena. Vadovėlis aukštųjų mokyklų studentams, Kaunas: VDU, Vilnius: Versus aureus, 416 p.

CHTŽ 2003: Daukšas K. et al. Chemijos terminų aiškinamasis žodynas. 2-asis patais. ir papild. leid., Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Prieiga per internetą: http://terminai.vlkk.lt [žiūrėta 2016-12-05].

DLKŽ 2015: Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. 7-as patais. ir papild. leid.; elektroninis variantas, Vilnius: LKI. Prieiga per internetą: http://www.lkiis.lki.lt [žiūrėta 2016-11-15].

Gaivenis K. 1991: Lietuviškų terminų vaizdingumo klausimu. – Lietuvių kalbotyros klausimai 29, 26–31.

Gaivenis K. 1994: Kalbiniai ir loginiai terminų reikalavimai. – Terminologija 3, 204–213.

Gaivenis K. 1998: Keletas minčių apie terminologiją. – Terminologija 5, 89–92.

Gaivenis K. 2002: Lietuvių terminologija: teorijos ir tvarkybos metmenys, Vilnius: LKI 1-kla, 148 p.

Gaivenis K., Kaulakienė A. 2014: Ekstralingvistiniai terminų norminimo principai. – Kazimieras Gaivenis. Rinktiniai raštai, Vilnius: LKI, 229–235.

Jakaitienė E. 2010: Leksikologija. Studijų knyga. Antras pakartotinis leidimas, Vilnius: VU 1-kla, 351 p.

Kaulakienė A. 2009: Lietuvių fizikos terminijos raida, Vilnius: Technika, 439 p.

Keinys St. 1980: Terminologijos abėcėlė, Vilnius: Mokslas, 116 p.

Klimavičius J. 2003: Lietuvių terminografija: praeities bruožai, dabarties sunkumai ir uždaviniai. – Terminologija 10, 9–32.

KTŽ 1990: Gaivenis K., Keinys St. Kalbotyros terminų žodynas, Kaunas: Šviesa, 278 p.

LKE 2008: Lietuvių kalbos enciklopedija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras, 634 p.

LKTŽ 2008: Gaivenytė-Butler J., Keinys St., Noreikaitė A. Lietuvių kalbos terminų žodynai. Anotuota 1900–2005 bibliografijos rodyklė, Vilnius: LKI, 260 p.

MTŽ 1980: Astrauskas V. et al. Medicinos terminų žodynas, Vilnius: Mokslas. Prieiga per internetą: https://www.raštija.lt [žiūrėta 2016-11-15].

PTŽ 1993: Psichologijos terminų žodynas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. Prieiga per internetą: https://www.raštija.lt [žiūrėta 2016-11-15].

Rutkienė L. 2015: Technologijų specialistų profesinė kalba: sistema ir vartosena. Vadovėlis, Vilnius: Technika, 160 p.

Šalkauskis S. 1991: Raštai 2, Vilnius: Mintis, 351 p.

TŽŽ 2013: Tarptautinių žodžių žodynas, Vilnius: Alma littera, 896 p.

Umbrasas A. 2013: Lietuvos Respublikos terminų bankas: 10 metų po įstatymo priėmimo. – Terminologija 20, 96–122.

Vladarskienė R. 2013: Kūrybinių industrijų specialybės kalbos kultūra. Vadovėlis, Vilnius: Technika, 127 p.

Gauta 2016-12-19

Jolanta Gaivenytė-Butler Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius E. paštas [email protected]

Terminologija | 2016 | 23

255