Осмислення та використання літературних термінів pastiss (пастиш) і parodija (пародія) у латвійському літературознавстві

ANITA HELVIGA

Liepāja University

Інститут гуманітарних наук Курземе

SIGITA IGNATJEVA

Liepāja University

Інститут гуманітарних наук Курземе

КЛЮЧОВІ СЛОВА: pastiss, parodija, літературні терміни, латвійська термінологія

ВСТУП

Терміни, як і будь-які лексичні одиниці мови, зазнають змін. Досліджуючи формування та розвиток термінології латвійського літературознавства, особливу увагу приділяють термінам, що зазнали різноманітних семантичних і функціональних змін. У цій статті досліджуються два таких терміни — pastiss і parodija. Терміни pastiss і parodija не є новими в латвійському літературознавстві, проте їхні пояснення неоднозначні, а деякі семантичні нюанси й далі розвиваються. Це пов’язано з тлумаченням цих понять у суміжних галузях і різних культурах, а також із їхньою взаємодією та взаємовпливом. Існує погляд, що pastiss — це також parodija, що нівелює відмінність між цими поняттями. Такий погляд є вузьким і не дає змоги повноцінно осмислити семантичні та функціональні властивості термінів, а отже, не забезпечує їх адекватного й точного вживання.

Мета статті — виявити основні особливості розуміння та вживання термінів pastiss і parodija відповідно до хронології розвитку латвійського літературознавства, наголошуючи на специфічних рисах термінів і фіксуючи зміни.

Для ширшого охоплення вживання термінів наведено приклади з загальномовних словників, літератури з літературознавства, підручників і періодичних видань, а також зі словників термінів.

40

Anita Helviga | Sigita Ignatjeva

Comprehension and use of the literary terms pastiss (pastiche) and parodija (parody) in Latvian literary studies

Стаття складається з двох основних частин. У першій частині описано появу й форму терміна pastišš, наведено пояснення та визначення терміна, зіставлено його семантичне тлумачення в суміжних галузях і контактних мовах та розкрито особливості транстермінологізації. У другій частині проаналізовано пояснення слова/терміна parodija у різних лексикографічних (зокрема термінографічних) джерелах і виявлено аспекти детермінологізації слова. Для порівняння використано лексикографічні джерела двох контактних мов — англійської та російської, оскільки на семантичні зміни слів (зокрема термінів) впливає значно ширший мовний простір, ніж одна мова.

1. ТЕРМІН PASTIŠŠ

Термін pastišš набагато частіше вживається в латвійському музикознавстві, ніж у латвійському літературознавстві. Імовірно, це слово увійшло в латвійську мову як музичний термін. Слово pastišš можна знайти в небагатьох латвійських словниках. Його значення зазвичай пояснюють як «наслідування стилю, відтворення». Варто зазначити, що це слово (а отже, і термін) не є загальновідомим: у латвійських засобах масової інформації інтелектуали часто ставлять запитання: «Що таке пастиш?».

1.1. Адаптація запозиченого слова в латвійській мові

Латвійське слово pastišš «пастиш» запозичене з французької pastiche, яке саме є запозиченням з італійської pasticcio — «змішаний, поєднаний». Немає єдиної думки щодо правильної латвійської форми слова: термін уживався в різних формах — як чоловічого (pastišš), так і жіночого (pastiša) роду, як відмінюване та невідмінюване (pasticio, pastićo, pastičio) слово:

«Пастічіо — це переробка арій, написаних раніше, до яких тепер додають інший текст». (Sproģis 1921: 14);

«[..] чудові пастиші віршів Клієніса». (Grīns 1956a: 5);

«[..] навіщо був би потрібен такий пастиш». (Sarma 1983: 24);

«[..] скільки на цій виставці серйозних здобутків, скільки шарлатанських експериментів [..] і робіт-пастічо?» (Dambergs 1986: 3);

«Пастічо — імітація стилю, наслідування». (Ausekle u. c. 1997: 421)

Отже, усі ці різні форми запозиченого слова — pastišš, pastiša, pastićo, pasticio, pastičio — у латвійській мові вживаються на позначення того самого поняття. Невідмінювані форми використовувалися переважно в джерелах, опублікованих

Terminoloģija | 2017 | 24

4 1

до Другої світової війни та в публікаціях латвійських емігрантів. Хоча в сучасній латиській мові можна знайти різні граматичні форми терміна, переважає відмінювана форма чоловічого роду pastiss, яку можна визнати нормативною.

1.2. Пояснення та визначення поняття, позначуваного терміном pastiss

Латиською мовою існує небагато джерел, у яких подано визначення pastiss. Основними елементами пояснення є імітація стилю, стилізація, відтворення.

Термін pastiss уперше згадується в латвійській періодиці в першій половині XX^th століття, і слід визнати, що його вживали лише щодо музики у значенні «імітація, варіація, побудова на основі раніше відомого». Таке саме пояснення наведено в авторитетному лексикографічному виданні Latviešu konversācijas vārdnīca. Наприклад:

“[..] перелом у свідомості Глюка стався в Лондоні, де йому якось наказали написати одне “p a s t i č i o”. [..] Для цього p a s t i č i o Глюк обрав саме ті місця з його опер, які найбільше подобалися публіці.” (Sproģis 1921:14);

“1738. [року] 25 лют. він [Гендель] уперше ставить оперу “Alesandro Severo”, написану як “p a s t i č o”, тобто з використанням арій та фрагментів з його інших опер.” (Rollāns 1935: 39);

“P a s t i č o (іт. pasticcio «паштет»): 1) опери, музику яких складено з попередніх творів різних композиторів, пристосувавши їх до нового лібрето; також опери, що постали як результат колективної праці; 2) композиції, у створенні яких брали участь кілька композиторів, особливо варіації.” (LKV 1937–1938, 31106)

У літературознавстві термін запроваджували дуже поступово й, очевидно, неохоче. У радянський період термін майже вийшов з ужитку, тому його не включено ані до найважливішого лексикографічного видання радянського періоду Latviešu padomju enciklopēdija (LPE 1981–1988), ані до численних праць із поетики Вітолдса Валейніса (наприклад, Valeinis 1961; Valeinis 1978; Valeinis 1982), ані до підручників (наприклад, Bībers et al. 1983; Grase 1988; Ausekle et al. 1990). Це слово не згадується у великому словнику латиської мови Latviešu literārās valodas vārdnīca (LLVV 1972–1996) або у словниках іншомовних слів, опублікованих у радянський період (наприклад, SV 1951; SV 1969; SV 1978).

In the recent period of the development of terminology (after 1990, cf. Baltiņš 2006: 72), the explanation of the meaning (general and termino-

42

Anita Helviga | Sigita Ignatjeva

Comprehension and use of the literary terms pastiss (pastiche) and parodija (parody) in Latvian literary studies

(логічне) трактування pastišs у латвійській лексикографії досі здебільшого ігнорують. Цей термін не згадується в найновішому словнику латвійської мови (MLVV-e) або у виданнях із музичної, культурної та літературної термінології, де його слід було б включити, наприклад, у Mūzikas terminu vārdnīte (Torgāns 2010), Mākslas un kultūras vārdnīca (Aldersons 2011), Vārdnīca modernisma un postmodernisma literatūras lasītājiem (Skalberga 2011). У двомовних словниках також можна помітити уникання слова pastišs — термін повністю або частково замінюють словом stilizācija «стилізація», наприклад, у English-Latvian and Latvian-English Dictionary: у латвійсько-англійській частині термін не згадується, а в англійсько-латвійській частині pastiche перекладено як pastičo (у музиці) та stilizācija (у літературі) (ALLAV 2003: 314). Варто зазначити, що термінологічне значення слова stilizācija подібне, але не тотожне. За словами Яніни Курсіте, stilizācija означає засвоєння та включення до тексту іншого напряму, епохи чи автора найхарактерніших рис автора, літературного руху або епохи (Kursīte 2002: 389). Не заглиблюючись у подробиці стилізації, можна зробити висновок, що сучасне тлумачення тісно пов’язує стилізацію з поясненням поняття, яке позначають обидва слова — pastišs і parodija.

Сучасне розуміння лексичного й термінологічного значення слова pastišs ґрунтується на різноманітних поясненнях у різних джерелах. Для порівняння використано чотири джерела: Lielā enciklopēdiskā vārdnīca (LEV 2003), що належить до енциклопедичних словників широкого профілю; термінологічний словник поезії Dzejas vārdnīca Я. Курсіте (Kursīte 2002); навчальний посібник із літератури для середньої школи (Lukaševičs, Mickeviča, Sokolova 2007) та словник іншомовних слів Ilustrētā svešvārdu vārdnīca (ISV 2005), який має пояснювати загальне значення запозиченого слова.

«Пастічо — мистецький твір, у якому свідомо наслідують стиль іншої епохи або митця». (LEV 2003: 781);

«Пастиш (фр. pastiche), або пастічо, — термін у постструктуралістській поетиці, що походить від італ. pasticcio і позначає стилізацію, поєднання фрагментів різних опер в одну попурі. Уживається переважно у двох значеннях: 1) різновид пародії або самопародії, який, згідно з поглядами постмодерністів, дає змогу боротися із застиглою мовою, мовними та поетичними кліше; 2) спосіб письма, що вільно оперує елементами найрізноманітніших стилів, напрямів і течій, поєднуючи їх «як вийде»». (Kursīte 2002: 299);

Terminoloģija | 2017 | 24

43

«Пастиш — різновид пародії, що поєднує експериментальну форму й самопародіювання. [..] Традиційна пародія в межах постмодернізму вже не може існувати, адже авторитети скасовано, і їхнє місце посідає пастиш, який фактично є пародією на пародію. Таким чином свідомо змішуються й поєднуються елементи різних мистецьких стилів і літературних жанрів, використовуються різні лексичні пласти та відмінні соціальні позиції». (Lukaševičs, Mickeviča, Sokolova 2007: 109);

«Пастічо [іт. pasticcio «паштет»] — картина, наслідування твору видатного художника». (ISV 2005: 552)

Перше пояснення наголошує на принципі свідомого наслідування, друге визначає пастиш як різновид самопародії в контексті естетики постмодернізму. Третє пояснення трактує це поняття як пародію на пародію, у якій свідомо змішуються мовні, стилістичні та жанрові елементи. Четверте пояснення звужує поняття, оскільки пов’язує його винятково з живописом.

1.3. Пояснення терміна в англійських і російських джерелах

Безперечно, на розвиток термінології та лексикографії впливають основні контактні мови, тому корисно розглянути англійські й російські термінографічні джерела.

Примітно, що в латвійських джерелах пояснення пастишу зазвичай не містить оцінного компонента цього стилістичного явища, хоча з контексту можна зрозуміти, що термін ужито з нейтральною або негативною конотацією. Натомість в англійських джерелах наголошується, що пастиш може створюватися з певним ставленням до вихідного тексту або гіпотексту — нейтральним, позитивним чи негативним.

Для порівняння наведено два англійські джерела з розгорнутими поясненнями терміна:

«Пастиш [pas-teesh] Літературний твір, складений з елементів, запозичених у різних інших письменників або в конкретного автора минулого. Термін може вживатися зневажливо, вказуючи на брак оригінальності, або нейтральніше — для позначення творів, що є свідомою, грайливою даниною іншим письменникам через наслідування. Пастиш відрізняється від пародії тим, що використовує наслідування як форму похвали, а не глузування, а від плагіату — відсутністю наміру ввести в оману. [..] Часте звернення до пастишу називають характерною рисою постмодернізму». (Baldick 2008: 249);

«Пастиш Якщо це поняття застосовують до частини твору або до твору загалом, воно означає, що твір значною мірою складається з фраз, мотивів, образів, епізодів тощо, більш-менш незмінених запозичень із твору чи творів інших авторів. Термін часто вживається в

4 4

Anita Helviga

Sigita Ignatjeva

Comprehension and use of the literary terms pastīš (pastiche) and parodija (parody) in Latvian literary studies

у дещо зневажливому сенсі — для опису такого безпорадного запозичення, через яке незрілий або неоригінальний твір читається як мозаїка цитат. Точніше кажучи, це поняття має два основні значення [..]. Існує різновид пастишу, що прагне відтворити в більш крайній і доступній формі манеру видатних письменників. Він має тенденцію усувати напруження, створювати яскравіший і відшліфованіший ефект, виокремлюючи й повторюючи улюблені стилістичні прийоми та сплітаючи їх у нове ціле, що має поверхневу цілісність і впорядкованість. На відміну від плагіату, пастиш такого типу не має на меті обманути: це література, відверто натхненна літературою [..]. Друге основне вживання терміна «пастиш» не є ані шанобливим, ані схвальним, а радше зневажливим і часом знижувальним. Замість того щоб згладжувати неоднозначності у своєму джерелі або джерелах, він їх підкреслює. Його неможливо чітко відмежувати від ПАРОДІЇ, але якщо пародисту достатньо час від часу натякати на оригінал, то автор пастишу старанно відтворює його, часто створюючи суміш запозичених стилів [..]. Чимало спеціалізованих уживань пастишу нагадують цю літературну гру: він може надати творові енциклопедичного розмаху, охоплюючи всі попередні стилі (Улісс Джойса); його використовують письменники, які прагнуть унаочнити іронічне відчуття, що мова дістається їм уже в готовому вигляді й стилізованою (Джордж Герберт, «Jordan I»). А загальну атмосферу пастишу створюють численні письменники, які з різних причин відмовляються виробити власний стиль [..]. Фредрик Джеймісон стверджує, що в постмодернізмі пародію заступив пастиш, де всі культурні стилі минулого відкриті для канібалізації та привласнення: «Пастиш, як і пародія, — це наслідування своєрідного чи унікального, ідіосинкратичного стилю, носіння мовної маски, мовлення мертвою мовою. Але це нейтральна практика такого наслідування, позбавлена прихованих мотивів пародії, ампутована від сатиричного імпульсу, позбавлена сміху» (Childs, Fowler 2006: 167–168).

Ці пояснення наголошують на спорідненості пастишу з пародією та естетикою постмодернізму, з навмисним наслідуванням інших літературних творів, із літературною та мовною грою.

У загальномовній лексиці (не у фаховій термінології) або в ширшому значенні головною ознакою пастишу є наслідування певного твору, автора чи періоду:

«пастиш — художній твір у стилі, що наслідує стиль іншого твору, митця чи періоду» (COED 2002: 1043);

«пастиш — 1. картина або музична композиція, створена з різних джерел або така, що їх наслідує. 2. літературний чи інший художній твір, створений у стилі відомого письменника, митця тощо» (OID 2000: 598).

У російськомовних джерелах зв’язок пастишу з пародією та самопародією, а також із постмодернізмом ще виразніше підкреслено у визначеннях пастишу:

Terminologija | 2017 | 24

45

«Пастиш — це (від італ. pasticco — опера, складена з фрагментів інших опер; попурі) заміна пародії класичного модернізму в постмодернізмі. Пастиш відрізняється від пародії тим, що тепер пародіювати нічого, немає того серйозного об’єкта, який можна було б висміювати. Як писала О. М. Фрейденберг, пародіювати можна лише те, що “живе і святе”. В епоху постмодернізму ніщо не живе і вже тим паче не святе» (TextoLogia-e);

«Пастиш — це термін постмодернізму, редукована форма пародії. На перших етапах осмислення художньої практики постмодернізму його теоретики трактували її або як специфічну форму пародії, або як самопародію» (ЛСТ-е);

«Пастиччо (від італ. pasticcio, буквально — «паштет», переносне значення — «суміш») — або багатьох авторів; іноді таке поєднання має на меті створити новий твір. До П. близька сучасна літературна композиція — монтаж багатьох творів одного чи кількох авторів за тематичною ознакою. Однак у П. закладено і сатиричний смисл, міститься елемент пародіювання; тому П. часто пов’язане з пародією» (СЛТ-е).

Отже, в англійських і російських лексикографічних джерелах термін пастиш у сучасному значенні тісно пов’язаний з естетикою постмодернізму, проте в латиській мові таке розуміння поки що не набуло поширення.

У латвійському літературознавстві досі не опубліковано досліджень уживання пастишу, тоді як литовською мовою доступне дослідження Лаури Аукшутите Pastišas lietuvių literatūroje: žaidimas klasikų kaukėmis (Пастиш у литовській літературі) (див. Auksutytė-e). Ґрунтовне дослідження, аналіз широкого кола прикладів і визначення характерних рис дали б вичерпну інформацію для опису змісту поняття та формулювання адекватного визначення лексичного й термінологічного значень слова пастиш. Досі в латвійському літературознавстві цього не зроблено.

1.4. Уживання терміна pastišs на попередніх етапах розвитку латвійської термінології

Як зазначалося вище, у радянський період цей термін уживали дуже рідко, тоді як у періодичних виданнях латвійської еміграції він траплявся порівняно часто й позначав наслідування стилю/мови, відтворення стилю/мови; іноді термін супроводжувався пояснен-

46 Anita Helviga Comprehension and use of the literary terms pastišs (pastiche) and parodija (parody) in Latvian literary studies

ням, що ні читачі, ні літературні критики не цілком усвідомлюють значення цього терміна:

«Наша оригінальна проза ще й ста років не має, розгалузилася швидко, без вагоміших традицій — де їй змагатися, наприклад, із Джеймсом Джойсом, який глави свого «Улісса» написав чи не кожну в іншому наслідуваному стилі англійської літературної епохи (пастиші)». (Grīns 1955: 8);

«Отже, авторові роману [Jānis Sarma] лише зрідка трапляється «перестаратися» з пастишем старовинного вислову». (Pļavkalns 1967: 11);

«Найважче здобути ту форму мови, яку називають пастишем (наслідувана мова). [..] Пастиш створити дуже важко, бо для цього треба до найменших подробиць усвідомити господарське, духовне й політичне життя певної епохи. Але оскільки саме в мові приховано найглибший сенс епохи, то ці труднощі, що потребують років, необхідно взяти на себе. Звичайно, для читача це лише «старомодна» мова, і навіть багато критиків не знають, навіщо потрібен такий пастиш». (Sarma 1983: 24)

Найчастіше термін уживається й пояснюється у статтях, опублікованих у періодичних виданнях латвійської еміграції Laiks та Austrālijas Latvietis у 1950-х роках латвійським літературним критиком Янісом Грінсом (1890–1966), який мешкав у Стокгольмі:

«Яніс Сарма — такий майстер пастишу, або імітованої мови, що другого такого в нас немає. Цю «старомодність» послідовно витримано в усьому його романі [«Negantnieks»]. Видно, що зображувану епоху він знає «як свої п’ять пальців»». (Grīns 1957b: 3);

«Менш вдало в цьому романі [Anšlavs Eglītis, «Līgavu mednieki»] звучать вставлені вірші й гумористичні листи в наслідуваному стилі (пастиші)». (Grīns 1957a: 3);

«Варто відзначити, що іноді письменники вважали за потрібне наслідувати чужий стиль, причому важливу роль відіграє також лексика (а разом із нею й синтаксис). Руд. Блауманіс в одному циклі гумористичних віршів майстерно наслідував стиль кількох поетів. «Krustnešu gaitas» Александра Гріна написані з наслідуванням стилю хронік разом із лексикою. Яніс Сарма також продемонстрував добрі здібності (Vīru valoda), наслідуючи стиль деяких періодів XIX століття. Наслідуваний, імітований стиль називають пастишем (від французького pastiche)». (Grīns 1956b: 8)

Як видно з наведених вище прикладів, Я. Грінс наголошує, що пастиш — це особливо обрана мова або стиль, який навмисно наслідує автора чи певну епоху. Лише зрідка його використовують для створення комічного ефекту.

Іноді, наприклад, у книжці Laikmetu ārdītāji Константіна Раудіве, словосполучення pastišais stils «пастишоподібний стиль» уживається щодо ситуації, коли тема, сюжет, переживання не є

Terminoloģija | 2017 | 24

47

найважливіші складники літературного твору, натомість поступаючись місцем свідомій стилізації, поєднанням і стилістичним удосконаленням:

«Пруст — найдивовижніший композит інтелектуальної Франції: його пастишний стиль, тонкість його нюансів, сублімація його поєднань, стилізація у його свідомості сягають меж духовності, де матерія, тематика, пізнання, переживання втрачають своє первісне значення [..].» (Raudive 1974: 61)

1.5. Сучасний контекст терміна пастиш

Термін пастиш стає дедалі популярнішим на сучасному етапі розвитку латвійської термінології (від 1990 року). Його вживають у працях про літературу 1920-х і 1930-х років, і він позначає відповідний певному періоду вибір мови, наприклад, у статті про творчість Aleksandrs Grīns авторства Ingrida Kiršentāle:

«[Aleksandrs Grīns] збирав матеріал для кількох пізніших літературних творів, написаних пастишем, наслідуючи мову давніх часів.» (Kiršentāle 1994: 66)

Переважно термін стосується теоретичних аспектів естетики постмодернізму й увійшов до латвійської мови завдяки перекладам дослідницьких текстів (наприклад, Boiko 1989), публікаціям латвійських теоретиків літератури (наприклад, Berelis 2001) та дослідженням постмодернізму в театрі (наприклад, Gulbe 2004):

«Гібридизація, або ж мутаційне відтворення жанрів, до якого належать і такі форми, як пародія, травестія та пастиш. [..] Репрезентацію збагачують і кліше, і плагіат [..], пародія й пастиш, поп і кітч.» (Boiko 1989: 4);

«Ідея пройшла повне коло: від текстів, орієнтованих на найвищолобіших інтелектуалів, до тривіальної літератури, а від неї — назад до “серйозної” літератури, яка тепер не соромиться пропонувати тим самим високочолим пародії на тривіальні жанри? пастиші? інверсії? словом, серйозно ставитися до речей, які ще зовсім недавно вважалися банальними й неприйнятними для письменників із почуттям власної гідності.» (Berelis 2001: 146);

«Головну — сакральну — тему героя затьмарює периферійна тема пригнобленого народу, розкрита у формі пародії та пастишу.» (Gulbe 2004: 170)

Нині в латвійській періодиці, повсякденному спілкуванні та електронному середовищі можна знайти кілька пояснень терміна, що відображають сучасне розуміння й уживання терміна, пов’язані з тісною спорідненістю понять пастишу і пародії. Перший приклад — цитата з есе Rihards Rubins Smiekli, no Homēra līdz pastišam («Сміх: від Гомера до пастишу») (див. Rubīns 2008-e),

48

Anita Helviga | Sigita Ignatjeva

Comprehension and use of the literary terms pastišs (pastiche) and parodija (parody) in Latvian literary studies

другий і третій приклади — з довідкових матеріалів, доступних онлайн (див. Postmodernisma ABC-e; Kulturoloģija-e):

«Пастиш. Постмодерна пародія. Заклик по-сучасному усміхнутися, посміятися над собою, усвідомлюючи трагікомізм ситуації. Іронічний сплін, деконструкція, але аж ніяк не нігілізм. Радше нове плато (колаж системи цінностей), яке, апробоване досвідом, претендує на нову істину, що не потребує доказів. Сумнівайся в усьому, але завжди зберігай усмішку. Шизофренічний дискурс, який критикує «божевільних», що вважають себе «нормальними». Мениппея — схильність відмовлятися від естетичних цінностей. Шокувати потворним, навіть патологією. Мистецтво — це все. Це не погляд пішохода чи пасажира екіпажа. Репліка, кинута похапцем. Випадковість — королева життя. Людина, що сміється, — приємний супутник». (Rubīns 2008-e);

«Що таке пастиш і чим він відрізняється від пародії?

Пастиш — це імітація унікального стилю, використання стилістичної маски, мовлення мертвою мовою, нейтральна мімікрія, дія без прихованого бажання пародіювати й без сатири та глузування; пастиш — це пародія, яка втратила почуття гумору.

Постмодерністам пародія, очевидно, здавалася надто поміркованою, адже вона нагадує про звичайні явища, що трапляються в житті. Ба більше, не лише звичайні, а й яскраві та унікальні явища, які аудиторія миттєво впізнає в пародіях.

Повторімо: постмодернізму нічого не залишалося, як звернутися до пастишу, адже стилістичні інновації неможливі — можна лише імітувати мертві стилі, говорити голосом цих стилів, ховаючись за маскою. Це означає, що постмодернізм прагне до мистецтва, але лише іншим шляхом. І це означає, що одним із головних наслідків постмодерністського мистецтва стане підпорядкування мистецтва владі «старого» мистецтва». (Postmodernisma ABC-e);

«Пастиш — стилізація, різновид пародії чи самопародії; також спосіб письма, який вільно оперує елементами найрізноманітніших стилів, напрямів і течій, поєднуючи їх «як вийде»». (Kulturoloģija-e)

Хоча в сучасній латиській мові вживання терміна pastīšs значно зросло, схоже, його розуміння досі не є переконливим і цілком однозначним. Контекст уживання свідчить, що пастиш як стилістичний прийом може сприйматися з нейтральними або негативними конотаціями. У джерелах англійською мовою на цій особливості пастишу наголошують більше. Пастиш може створюватися з різним ставленням до вихідного тексту, або гіпотексту, — позитивним, нейтральним чи негативним; у латвійському літературознавстві досі бракує досліджень цього питання.

Латвійські лексикографічні джерела не подають загальноприйнятого й чіткого розмежування термінів parodija і pastīšs (або stilizācija та imitācija як основних слів-характеристик), тоді як

Terminoloģija | 2017 | 24 49

Кілька іноземних авторів пропонують критерії розмежування. Порівняння різних визначень показує, що суттєвим критерієм є наявність комічного. Пародія, на відміну від пастишу, містить комічні елементи та гумористичне ставлення.

2. ТЕРМІН PARODIJA

У першому розділі статті вже йшлося про тісний зв’язок між pastīš і поняттям, закладеним у терміні parodija. Щоб якомога точніше визначити обидва поняття та розкрити їхній термінологічний зміст, слід ретельно дослідити нюанси подібних і відмінних ознак. Слово parodija широко вживається латиською мовою (на відміну від слова pastīš), тому є підстави припускати, що семантика цього слова значно розширилася, воно вживається в багатьох значеннях і тепер належить до лексики загальної мови.

2.1. Етимологія та написання слова

Слово parodija запозичене з французької parodie, що походить від грецького parōidia < para «поряд, паралельно до» + ōidē «пісня, ода», а його літературне значення — «контрпісня» (SV 1999: 563).

Слово parodija включене до латиських словників із другої половини XIX^th століття (наприклад, Valdemārs 1872; Dravnieks 1886) зі значенням «зубасто перекручений твір» («дотепно перетворений/змінений текст») (Valdemārs 1872: 363). Його також писали з довгим ō — parōdija (пор. SV 1934: 215) — відповідно до тогочасного правопису.

У латиській мові вживаються також споріднені похідні: іменники parodists, parodējums, parodēšana, дієслово parodēt, прикметник parodisks і прислівник parodiski.

2.2. Пояснення значення parodija

Слово parodija (на відміну від слова pastīš) можна знайти у словниках загальновживаної латиської лексики, словниках іншомовних слів, енциклопедіях і термінологічних словниках. Зазвичай зазначають два значення:

1) стосовність до твору мистецтва (літературного, музичного), у якому сутність явища імітується гумористично або іронічно;

2) позначення чогось, що має лише зовнішню або навіть викривлену схожість із сутністю явища. (SV 1999: 563; LVV 2006: 788; тощо)

50

Anita Helvīga | Comprehension and use of the literary terms pastīš

Sigita Ignatjeva | (pastiche) and parodija (parody) in Latvian literary studies

Отже, можна зробити висновок, що перше лексичне значення здебільшого стосується розуміння терміна, тоді як друге значення більше відповідає розмовному стилю й пов’язане з детермінологізацією.

Розуміння поняття parodija у латиській мові визначене точніше, ніж розуміння поняття pastišs. Центральний семантичний елемент слова parodija пов’язаний із наслідуванням.

2.3. Уживання терміна parodija наприкінці XIX^th століття та в першій половині XX^th століття

Наприкінці XIX^th століття та на початку XX^th століття термін parodija уживали переважно для вираження зневажливого ставлення до явища, яке наслідували, висміювали й характеризували. Як пояснюється у виданому 1908 року словнику іншомовних слів, parodija — це «Зубоскальне наслідування, спотворення, якомога ближче дотримуючись оригіналу». (Lībknehts 1908: 218)

У той час чимало пародій публікували в журналі Vārdotājs. Зазвичай спочатку публікували оригінальний текст (вірш), а за ним — пародію. Із заголовків зрозуміло, який текст є оригіналом, а який — пародією, наприклад:

P. Bērziņš Oriģināls Kas grib rozes plūkt, Saldu medu sūkt, Tam, kad dzeloni ar dur Jāiztur.

Mas.-Dund. Parodija Kas grib kasē kļūt, Pilnu maku gūt, Tam, kad direktoru vēl Jāiztur. (Vārdotājs, 1906, 1 Jan.)

Якщо оригінал (автор, літературний твір) добре відомий, його не зазначають, припускаючи, що читачі знають текст оригіналу. Наприклад, пародія на популярну пісню «Ja ikviens tik zemē sētu / Vienu graudu veselu, / Kas gan izskaitīt tad spētu / Zelta kviešu krājumu»:

Ja ikviens, kas rakstīt prastu, Sāktu rakstīt kritikas, Kas gan izlasīt tad spētu, Bezgalīgās muļķības! (Jūrm.-Janc.) (Vārdotājs, 1906, 15 Jan.)

У наступні десятиліття цей термін уживали переважно для позначення певної особливості літературного стилю або жанру літературного твору. Таке пояснення можна знайти в першій авторитетній енциклопедії Konversācijas vārdnīca (KV III), а також у статтях, опублікованих на початку XX^th століття (наприклад, Bērziņš 1925):

Terminoloģija | 2017 | 24

51

«ПАРОДІЯ. Вид поезії, який за зразком якогось відомого, серйозного поетичного твору, зберігаючи його форму й почасти висловлення, оспівує якийсь нижчий предмет, щоб у такий спосіб його висміяти». (KV III 3075);

«Вішманіс розрізняє 5 видів імітації. Перший із них — пародія, яка постає зі збереженням форми й рим оригіналу, але з вкладенням у них іншого змісту». (Bērziņš 1925: 16)

В одному з найавторитетніших довідкових видань першої половини 20^th століття, Latviešu konversācijas vārdnīca, наведено пояснення пародії в літературі й музиці, у якому наголошено на глузливих і висміювальних аспектах імітації:

«parōdija (гр. parōdīa „пісня поруч“): 1. Імітація якогось літературного явища чи поезії у протилежному дусі, зазвичай із включенням контрастного змісту у своєрідній манері висловлення зразка. Загалом жанрове забарвлення веселе й сатиричне, особливо у творах, де серйозна думка зразка, перефразована, перетворюється на жарт, глузування чи висміювання. [..] Але може бути й пародійний твір загальнішого характеру, який із певним самодостатнім гумором зачіпає типові літературні чи побутові суперечності епохи. У ще ширшому розумінні пародійна імітація наближається до травестії. [..] 2. У музиці пародія раніше означала як імітацію якогось музичного твору з метою карикатурного зображення, так і пристосування якогось тексту до відомого тексту без глузливих намірів. [..]» (LKV 1937–1938: 30870–30872)

2.4. Сучасне розуміння терміна parodija у латвійському літературознавстві

У літературознавстві радянського періоду середини 20^th століття термін здебільшого означає усунення безглуздих або абсурдних рис із твору іншого автора в сатиричній літературі чи карикатурах. Наприклад, у перекладеному з російської словнику літературознавчих термінів parodija визначено як різновид сатиричної літератури (див. ĪLTV 1957), тоді як у ранніх працях найвидатнішого літературного теоретика тієї доби В. Валейніса термін означає карикатуру на стиль автора або літературної течії (див. Valeinis 1961 тощо):

«ПАРОДІЯ. Грецьке parōdia від para „проти“ та ōdē „пісня“. Один із різновидів сатиричної літератури — твір у віршах або прозі, у якому зазвичай показано смішні чи безглузді сторони творчості якогось відомого письменника або якогось популярного твору». (ĪLTV 1957: 167);

«Пародія — це карикатурне зображення стилю якогось письменника або літературної течії. Часто пародія поєднується з карикатурою. Наприклад, „Дон Кіхот“ водночас є пародією на стиль лицарських романів і карикатурою на самого лицаря. У латвійській літературі низку пародій під назвою „Карикатури“ створив Андрій Упітіс». (Valeinis 1961: 209)

5 2

Anita Helviga Sigita Ignatjeva

Comprehension and use of the literary terms pastīšs (pastiche) and parodija (parody) in Latvian literary studies

У лексикографічних джерелах кінця 20^th століття в поясненнях терміна parodija і далі згадують мету описаного раніше явища — пародію створюють, щоб висміювати, критикувати, боротися з небажаним, — однак формулювання стали загальнішими й не такими тенденційними; наприклад, пародія — це «навмисно спотворена сутність явища» (LVV 2006: 788), «перебільшена комічна імітація» (MLVV-e).

На початку 21^st століття латвійські літературознавці пропонують ґрунтовніші пояснення цього терміна. Андрійс Грапіс розглядає пародію як естетичну категорію художньої літератури (див. Grāpis 2001), а Я. Курсіте наголошує на виявах пародії в латвійській літературі — пародіювали, зокрема, найвизначніші твори й авторів попереднього періоду (див. Kursīte 2002):

«П а р о д і я. Естетична категорія художньої літератури. Комічне наслідування літературного твору, уявлення, тематики або стилю, у якому спотворено сутність». (Grāpis 2001: 10);

«П а р о д і я. Твір, написаний у віршах або прозі, у якому з комічного боку показано риси відомого в суспільстві письменника чи художнього твору. Карикатурно згущуючи барви, зображують характерні для автора, якого пародіюють, мовні конструкції, улюблені лексичні елементи, синтаксичні особливості тощо. У латиській поезії найбільше пародіювали декадентів і Я. Стейкса, адже вони першими свідомо й рішуче відмовилися від класичного способу висловлювання, який у латиській традиції домінував від XVIII ст. Перша хвиля пародій зачепила поезію народницького романтизму (точніше — псевдонародницького романтизму й псевдосентименталізму), що зробила класичний спосіб висловлювання прісним. І декадентів, і псевдонародницьких романтиків охоче пародіював у своїх віршах Р. Блауманіс. [..] Пародіювали також надмірне захоплення певними віршовими формами чи розмірами [..]». (Kursīte 2002: 295)

2.5. Визначення терміна parody в англійських і російських лексикографічних джерелах

Подібно до латвійських літературознавчих джерел, російські лексикографічні джерела наголошують на таких елементах пародії, як комізм і глузування:

«ПАРОДИЯ — вид сатиричного твору, метою якого є висміювання літературного напряму, жанру, стилю, манери письменника, окремого твору. П. може бути спрямована проти певних особливостей літературних творів — тематики, ідейного змісту, особливостей сюжету, образів героїв, композиції, мови». (СЛТ-е);

«Пародия — це в літературі й (рідше) у музиці та образотворчому мистецтві комічне наслідування художнього твору або групи творів. Зазвичай ґрунтується на навмисній невідповідності стилістичного й тематичного планів художньої форми [..]» (ЛСТ-е)

Terminoloģija | 2017 | 24

53

З іншого боку, англійські теоретики літератури наголошують на аналітичній природі пародії, а також на висміюванні, хоча дослідниця пародії ХХ^th століття Лінда Гатчен зазначає, що висміювання не є неодмінною складовою сучасної пародії (Hutcheon 2000: 32). У кількох визначеннях в англомовних джерелах пародію описано лише як наслідування стилю, без згадки про інші рівні літературного твору, які також можна наслідувати:

«Пародія — один із найбільш продуманих і аналітичних літературних прийомів: за допомогою підривного наслідування вона виявляє будь-яку слабкість, претензійність або брак самосвідомості в оригіналі. Хоча пародія часто знецінює й має комічний характер, її визначальною рисою є не знецінення, а аналітичне наслідування». (Childs, Fowler 2006: 166–167);

«Пародія — глузливе наслідування стилю одного чи кількох літературних творів, яке висміює стилістичні звички автора або школи через перебільшену імітацію. Пародія споріднена з бурлеском, коли серйозні стилі застосовують до сміховинних предметів, із сатирою — у покаранні дивацтв, і навіть із критикою — в аналізі стилю». (Baldick 2008: 248)

2.6. Ознаки детермінологізації

У другій половині ХХ^th століття в латвійській періодиці поширилося вживання слова parodija у лексиці загальної мови, тобто в нетермінологічному, метафоричному значенні «щось несправжнє, фальшиве», наприклад, tiesas parodija «пародія на суд», vēlēšanu parodija «пародія на вибори»:

«[..] вибори в Португалії неодмінно завершаться “перемогою” кандидата від чинного режиму. Тому результати цієї пародії на вибори не можуть викликати жодного інтересу». (Cīņa 1969: 3);

«У місті Кі-Вест у Сполучених Штатах було влаштовано пародію на суд над чотирма кубинськими рибалками, яких берегова охорона США незаконно заарештувала 26 травня, коли вони ловили рибу в міжнародних водах Атлантичного океану». (Cīņa 1971: 3)

У випадку parodija детермінологізація не є абсолютною, оскільки слово зберегло також своє термінологічне значення. Процес детермінологізації часто має побічні наслідки: розширення семантики, метафоричну неоднозначність, залежність від контексту тощо — усе це небажане в термінології. У цьому випадку значення слова усталилося й набуло широкого вжитку; його можна вважати вторинним, або переносним, значенням («щось, що має лише зовнішню або спотворену подібність»), зафіксованим у найновіших лексикографічних виданнях.

54

Anita Helviga Sigita Ignatjeva

Comprehension and use of the literary terms pastiş (pastiche) and parodija (parody) in Latvian literary studies

ВИСНОВКИ

Матеріали латиською мовою (словники, теоретична література, підручники, періодичні видання тощо) свідчать про неоднозначне, а часом і неточне розуміння термінологічного значення, закладеного у словах pastišs і parodija, що допускає різні тлумачення. Щоб забезпечити ґрунтовніше розуміння, важливо дослідити лексичні матеріали найвпливовіших мов-контактів. В англомовних і російськомовних джерелах визначення пародії та пастишу зазвичай докладніші, ніж у латиських джерелах: у них часто вказано зв’язки між гіпотекстом і гіпертекстом, споріднені жанри та розмежовано (або принаймні зроблено спробу розмежувати) обидва терміни. Проте навіть ці визначення можуть бути суперечливими, а різні теоретики мають різні погляди на значення термінів і їхнє представлення.

Потрібні подальші дослідження вживання терміна parodija і особливо — терміна pastišs у латиській мові, щоб точніше визначити їхнє значення як у термінології, так і в загальному вжитку, а також описати його в лексикографічних джерелах.

Щоб уникнути різних тлумачень терміна pastišs у латиській термінології, необхідно сформулювати ґрунтовне й вичерпне визначення, врахувавши висновки латиської та зарубіжної лексикографії й літературознавства. Водночас слід зазначити, що як у зарубіжних джерелах, так і в латиських публікаціях визначення цих термінів суперечливі й частково збігаються, а обидва терміни мають спільні ознаки, тож їх неможливо повністю розмежувати.

Зважаючи на те, що сучасного словника літературознавчих термінів латиською мовою не існує (такий словник був би вкрай необхідним), важливо розробити вичерпні визначення термінів, розуміння яких зазнало змін, зокрема термінів pastišs і parodija. Визначення цих двох термінів мають охоплювати такі аспекти:

– наявність комічного (гумору, іронії, сатири);

– зв’язок із гіпотекстом;

– рівень стилізації;

– період розквіту / зв’язок з естетичним рухом.

Ні пастиш, ні пародію не можна визначити з огляду на їхнє представлення в літературі всіх періодів і всіх культур, однак ґрунтовне дослідження дає змогу наблизитися до термінологічної точності. Звісно, форми пастишу й пародії в літературі змінювалися, а згодом

Terminologija | 2017 | 24

55

розуміння понять змінилося. Ці зміни підтверджують тенденції та закономірності розвитку термінології літературознавства й термінології загалом.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

Aldersons J. 2011: Mākslas un kultūras vārdnīca ar interneta atslēgvārdiem, Rīga: Zvaigzne ABC.

ALLAV 2003: Angļu-latviešu, latviešu-angļu vārdīca. Sakārt. Dz. Kalniņa, Rīga: Avots.

Auksutytė-e – Auksutytė L. Pastišas lietuvių literatūroje: žaidimas klasikų kaukėmis [дата звернення 14.10.2016.]. http://etalpykla.lituanistikadb.lt/fedora/objects/LT-LDB-0001:J.04~2009~1367168516585/datastreams/DS.002.0.01.ARTIC/content

Ausekle u. c. 1990: Literatūra 12. klasei. Mācību grāmata. D. Ausekle, U. Auseklis, I. Auziņš u. c., Rīga: Zvaigzne.

Ausekle u. c. 1997: Literatūra 12. klasei. Eksperimentāla mācību grāmata. D. Ausekle, I. Auziņš, M. Balode u. c., Rīga: Zvaigzne ABC.

Baldick Ch. 2008: The Oxford Dictionary of Literary Terms. Third edition, Oxford: Oxford University press.

Baltiņš M. 2006: Latviešu terminoloģijas attīstība: mantojums, problēmas un perspektīvas. – Letonikas pirmais kongress. Valodniecības raksti, Rīga: Latvijas Zinātņu akadēmija, 72.–79.

Berelis G. 2001: Neej šo ābolu. Tas ir mākslas darbs: postmodernisms un latviešu literatūra, Rīga: Atēna.

Bērziņš L. 1925: Nevācu Opics. Literaturas vēsture monografijās, Nr. 4, Rīga: Vidusskolu Skolotāju kooperatīva izdevniecība.

Bībers G. u. c. 1983: Literatūras teorija. Palīglīdzeklis vidusskolu 9.–11. klašu skolēniem. G. Bībers, I. Freidenfelds, M. Gaile u. c. 2. izdevums, Rīga: Zinātne.

Boiko J. 1989: Hasans, Aiabs. Postmodernisma plurālisms. – Ko tas nozīmē: postmodernisms? Tulk. Juris Boiko, Rīga: Aptuvenās mākslas aģentūra.

Childs P., Fowler R. 2006: The Routledge Dictionary of Literary Terms, London, New York: Routledge.

Cīņa 1969: Vēlēšanu parodija Portugālē. – Cīņa 201, 28.08., 3.

Cīņa 1971: Tiesas parodija Kīvestā. – Cīņa 135, 11.06., 3.

COED 2002: Concise Oxford English Dictionary. Ed. Judy Pearsall. Tenth edition, revised, Oxford: Oxford University Press.

Damberg E. 1986: Par mūsu jaunās audzes mākslu. – Latvija Amerikā 13, 29. marts, 3.

Dravnieks J. 1886: Svešu vārdu grāmata, Jelgava: [b. i.].

Grase H. 1988: Ievads literatūras teorijā. Palīglīdzeklis 4.–8. klasei. 2. labotais izd., Rīga: Zvaigzne.

Grāpis A. 2001: Literatūrteorija vidusskolai, Rīga: Zvaigzne ABC.

Grīns J. 1955: Īsas pārdomas par tagadnes romanu: cittautu romana tendences. – Austrālijas Latvietis 280, 9. apr., 8.

Grīns J. 1956a: Interesants, arī vērtīgs romāns [Par Ģirta Salnā romānu “Uguns avoti”]. – Laiks 18, 3. marts, 5.

Grīns J. 1956b: Lasīsim apzinīgāk! – Austrālijas Latvietis 342, 30. jūn., 8.

Grīns J. 1957a: Anšlavs Eglītis un viņa darbi: apcere par latviešu trimdas raženāko prozistu. – Laiks 34, 27. apr., 5.

Grīns J. 1957b: Vērtīgs stilizēts romāns [Par Jāņa Sarmas romānu “Negantnieks”]. – Laiks 64, 10. aug., 3.

Gulbe M. 2004: Klasikas darbu rekonstrukcija latviešu teātrī. – Postmodernisms teātrī un drāmā. Sast. Silvija Radzobe, Rīga: Jumava.

Hutcheon L. 2000: A Theory of Parody: The Teachings of Twentieth-Century Art Forms, Urbana and Chicago: University of Illinois Press.

ISV 2005: Ilustrētā svešvārdu vārdnīca. Sast. Indra Andersone, Ilze Čērņevska, Inta Kalniņa u. c., Rīga: Avots.

ĪLTV 1957: Īsā literatūrzinātnisko terminu vārdnīca. Autori L. Timofejevs, N. Vengrovs. Tulk. J. Osmanis, Rīga: Latvijas Valsts izdevniecība.

Kiršentāle J. 1994: Aleksandrs Grīns. Latviešu rakstnieku portreti: 20. un 30. gadu rakstnieki. Atb. red. Viktors Hausmanis, Rīga: Artava.

Kulturologija-e – Kulturologija. Postmodernisms. Termini [дата звернення 11.07.2016.]. https://prezi.com/86hkm8roist/kulturologija-postmodernisms-termini/

Kursīte J. 2002: Dzejas vārdnīca, Rīga: Zinātne.

56

Anita Helviga | Sigita Ignatjeva

Comprehension and use of the literary terms pastişs (pastiche) and parodija (parody) in Latvian literary studies

KV III – Konversācijas vārdnīca. Комісія знань Ризького латиського товариства. У 4 томах, Єлгава: G. Landsberg, 1906–1921. Том III.

LEB 2003: Lielā enciklopēdiskā vārdnīca. Atb. red. Anna Pavlovska, Rīga: Jumava.

Lībknehts V. 1908: Politisku un vispārīgu svešvārdu grāmata, [B. v.]: Apiņu Jāņa apgādībā.

LKV 1937–1938: Latviešu konversācijas vārdnīca, XVI sēj. Galv. red. A. Švābe, Rīga: A. Gulbis.

LLVV 1972–1996: Latviešu literārās valodas vārdnīca, 8 sējumos. Atb. red. L. Ceplītis, M. Stengrevica, Rīga: Zinātne.

LPE 1981–1988: Latviešu padomju enciklopēdija. 10 sējumos, Rīga: Galvenā enciklopēdiju redakcija.

Lukaševičs V., Mickeviča S., Sokolova I. 2007: Aktuāli literatūras teorijas jautājumi. Literatūra vidusskolai. Metodisks līdzeklis skolotājam, Rīga: LVAVA.

LVV 2006: Latviešu valodas vārdnīca. Red. Dainuvīte Gulevska, Irēna Rozenštrauha, Dorisa Šne, Rīga: Avots.

MLVV-e – Mūsdienu latviešu valodas vārdnīca. Ред. I. Zuicena. Інститут латиської мови ЛУ. http://www.tezaurs.lv/mlvv/

OID 2000: Oxford Illustrated Dictionary=Ilustrētā angļu valodas vārdnīca, Rīga: Zvaigzne ABC.

Plavkalns G. 1967: Eseja par romānu [Par Jāņa Sarmas romānu “Sālemas ķēniņš”]. – Austrālijas Latvietis 868, 10. febr., 11.

Postmodernisma ABC – Postmodernisma ABC [дата звернення 11.07.2016.]. www.spidolastelpa.narod.ru/abc.doc.

Raudive K. 1974: Laikmetu ārdītāji: pārdomas par mūsdienu traģiku, Bruklina: Grāmatu Draugs.

Rollāns R. 1935: Hendeļa portrets. [Tulk. nav norādīts.] – Mūzikas Apskats 2, 39.

Rubīns R. 2008-e: Про смішне, від Гомера до пастиша. – Kultūras Pulss, 18. 03. 2008 [дата звернення 11.07.2016.]. http://www.liepajniekiem.lv/zinas/kulturvide/kulturas-pulss/smiekl-no-homera-lidz-pastisam-15785

Sarma J. 1983: Mana dzīve. – LARA’S Lapa 31, 24.

Skalberga A. 2011: Vārdnīca modernisma un postmodernisma literatūras lasītājam. – Literatūra, 3. Daļa, Rīga: RaKa.

Sproģis J. 1921: Opera. – Ilustrēts Žurnāls 8, 14.

SV 1934: Svešvārdu vārdnīca. Sakārt. Ed. Ozoliņš. Red. J. Endzelīns, Rīga: A. Gulbis.

SV 1951: Svešvārdu vārdnīca. No krievu val. tulk. A. Feldhūns, A. Gūtmanis, E. Stenders, Rīga: Latvijas Valsts izdevniecība.

SV 1969: Svešvārdu vārdnīca. No krievu val. tulk. S. Cepurniece, A. Gūtmanis, G. Lukstiņš, V. Strazdiņa, R. Vilipa. Papild. A. Feldhūns, Rīga: Liesma.

SV 1978: Svešvārdu vārdnīca. No krievu val. tulk. S. Cepurniece, A. Gūtmanis, G. Lukstiņš, V. Strazdiņa, R. Vilipa. Papild. A. Feldhūns, A. Gūtmanis. Izlabots un papild. 2. izd., Rīga: Liesma.

SV 1999: Svešvārdu vārdnīca. J. Baldunčika red., Rīga: Jumava.

SV 2008: Svešvārdu vārdnīca. Sast. I. Andersone u. c., Rīga: Avots.

Torgāns J. 2010: Mūzikas terminu vārdnīte, Rīga: Zinātne.

Valdemārs K. 1872: Krievu-latviešu-vācu vārdnīce, Москва: Министерство народного просвещения.

Valeinis V. 1961: Poētika. Daiļdarba elementi, Rīga: Latvijas Valsts izdevniecība.

Valeinis V. 1978: Ievads literatūras zinātnē: mācību grāmata latviešu valodas un literatūras specialitātēs, Rīga: Zvaigzne.

Valeinis V. 1982: Literatūras teorija, Rīga: Zvaigzne.

ЛСТ-е – Литературный словарь терминов [дата звернення 08.08.2016.]. http://www.litdic.ru/category/p/

СЛТ-е – Словарь литературоведческих терминов. За ред. і упоряд.: Л. И. Тимофеев, С. В. Тураев, Москва: Просвещение, 1974 [дата звернення 08.08.2016.]. http://litena.ru/literaturovedenie/item/f00/s00/e0000366/index.shtml

TextoLogia-e – TextoLogia.ru [дата звернення 08.08.2016.]. http://www.textologia.ru/slovari/literaturovedcheskie-terminy/pastish/?q= 458&n=363

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ТЕРМІНИ ПАСТИШ (ПАСТИШ) І ПАРОДІЯ (ПАРОДІЯ)

СПРИЙНЯТТЯ ТА ВЖИВАННЯ В ЛАТВІЙСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ

Мета статті — розкрити основні особливості сприйняття та вживання латвійських термінів пастиш і пародія, спираючись на хронологію розвитку латвійського літературознавства (у порівнянні з російським і британським літературознавством), приділяючи увагу специфічним рисам цих термінів і підкреслюючи зміни в них.

Terminoloģija | 2017 | 24

57

У працях зарубіжних авторів (британських і російських) наведено визначення пародії та пастишу, які загалом ширші, ніж у латвійських джерелах; часто вказуються зв’язки між гіпотекстом і гіпертекстом, зв’язки із суміжними жанрами та наголошується на відмінностях між обома термінами. Попри це, навіть ці визначення можуть суперечити одне одному: різні теоретики дотримуються різних поглядів на значення термінів і їхнє репрезентування.

Необхідно провести подальші дослідження, присвячені вживанню терміна пародія і особливо терміна пастиш у латвійській мові, щоб точніше визначити їхні значення як у термінології, так і в повсякденному вжитку, а також описати їх у лексикографічних джерелах.

Щоб уникнути різночитань терміна пастиш у латвійській термінології, необхідно сформулювати виважене визначення. Визначення термінів пастиш і пародія, наведені як у зарубіжних, так і в латвійських публікаціях, суперечать одне одному, а іноді майже збігаються, оскільки ці явища мають спільні риси й не можуть бути цілком розмежовані.

У латвійському літературознавстві існує потреба сформулювати сучасні й широкі визначення згаданих термінів. Ці визначення мають охоплювати такі аспекти:

– комічне (гумор, іронія, сатира);

– зв’язок із гіпотекстом;

– рівень стилізації;

– період розквіту, асоціація з естетизмом.

Ні пастиш, ні пародію не можна визначати, спираючись на їхнє представлення в літературі в усі періоди та в усіх культурах. Їхнє втілення в літературі змінилося, і з цієї причини трансформувалося також саме розуміння цих понять.

Отримано 2017-06-05

Anita Helviga Liepāja University Kurzeme Institute of Humanities Kūrmājas prospekts 13–303, LV-3401 Liepāja, Latvia E-mail [email protected]

Sigita Ignatjeva Liepāja University Kurzeme Institute of Humanities Kūrmājas prospekts 13–303, LV-3401 Liepāja, Latvia E-mail [email protected]

58

Anita Helviga Sigita Ignatjeva

Comprehension and use of the literary terms pastišs (pastiche) and parodija (parody) in Latvian literary studies