LIETUVIŲ KALBOS SPECIALIOJI LEKSIKA

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXII (1983)

К. ГАЙВЕНІС

ТЕОРІЯ ТЕРМІНОЛОГІЇ С. ШАЛЬКАУСКІСА

1. Вступні зауваги

Проф. С. Шалькаускіс (1886—1941) — видатний буржуазний громадський діяч і філософ неосхоластичного напряму¹ — зацікавився термінологією під час навчання в Московському університеті. До цієї праці його заохотив публіцист і мовознавець, член РСДРП Р. Битаутас (1886—1915), який навчався в тому самому університеті у 1905—1912 рр. і в той час написав кілька важливих наукових статей (виданих окремими брошурами) про литовську мову (наприклад, «Як вимовляти й писати іншомовні слова», «Дещо з філософії литовської мови» та ін.). Про нього С. Шалькаускіс писав так: «Цей дорогий мій друг (Р. Битаутас. — К. Г.) з Московського університету частково заразив мене своєю палкою любов’ю до питання термінології, тому, говорячи про потребу в термінології, я не можу не згадати його як безпосереднього натхненника»². Друкована спадщина С. Шалькаускіса складається з 2 частин: а) дослідження теорії термінології³ і 2) чотиримовного (литовсько-французько-німецько-російського) збірника філософських термінів під назвою «Загальна філософська термінологія»⁴. Крім того, збереглися фрагменти рукописного словничка педагогічних термінів С. Шалькаускіса. З термінологією частково пов’язані також його дослідження методики наукової праці.

2. Принципи творення та унормування термінів

2.1. Теоретичними питаннями термінології С. Шалькаускіс зацікавився раніше, ніж почав унормовувати литовську філософську термінологію. Він опублікував на цю тему досить ґрунтовне дослідження, у якому розглянув сутність і властивості терміна, джерела термінів, категорії, особливості вживання та сформулював загальні правила укладання литовської термінології. Пояснюючи властивості терміна, його зв’язки з логічними, граматичними й філософськими категоріями, С. Шалькаускіс здебільшого спирався на працю середньовічного філософа-схоласта Дунса Скота (1265—1308) «Grammatica speculativa» та дослідження французьких мовознавців, наприклад: «Essai de séman-» М. Бреаля (1832—1915).

¹ Докладніше про його філософські погляди див.: Plečkaitis R., Šliogeris A. Вплив філософії Володимира Соловйова на світогляд Стасиса Шалькаускіса у дофібрунзький період. — Праці Академії наук Литовської РСР. Серія А, 1973, т. 4(45); Sverdiolas A. Проблема культури та релігії у працях Стасиса Шалькаускіса. — Там само, 1978, т. 4(65); а також його ж. Концепція людини у філософії культури Стасиса Шалькаускіса. — Там само, 1978, т. 1(62).

² Šalkauskis S. Terminologijos teorija ir lietuviškoji filosofijos terminija. — Logos, 1927, Nr. 1, p. 1.

³ Ten pat, 1935, Nr. 1; 1927, Nr. 1, 2; 1934, Nr. 1; Gimtoji kalba, 1935, Nr. 4.

⁴ Šalkauskis S. Bendroji filosofijos terminija. — Logos, 1937, Nr. 2; 1938, Nr. 1.

128

tique“, Ž. Vandrijeso (1875–1960) „La Language“ ir kt. Š. Šalkauskio lingvistinis pasirengimas terminologijos darbui nebuvo visiškai be spragų, todėl to meto kalbininkai – J. Balčikonis, A. Salys, P. Skardžius – jo straipsnius teoriniais terminologijos klausimais yra šiek tiek taisę. Dėl tos pačios priežasties kai kurie elementarieji kalbotyros terminai (pvz., galūnė ir kt.) jo straipsniuose vartojami kiek kitokia reikšme, negu apskritai kalbotyros literatūroje.

2.2. Говорячи про об’єкт термінології, Ш. Шалькаускіс наголошував, що термінологія не є окремою, самостійною науковою дисципліною. Термін як слово належить до науки про граматику, а як поняття — до науки про логіку. Через граматику термін входить до мовознавства, а через логіку — до філософії. Ш. Шалькаускіс одним із перших зауважив, що слово terminologija є двозначним. Він писав: «Литовська мова може вживати поруч одне з одним у різних значеннях два слова — terminija і terminologija, — тоді як інші мови зазвичай у відповідних випадках уживають лише одне слово terminologijos. Оскільки наша мова для позначення сукупності однорідних предметів використовує закінчення -ija, то термінологія відповідно означає сукупність технічних термінів певної науки чи мистецтва… Термінологія — це наука про термінологію, або принаймні теорія»⁵. Ш. Шалькаускіс вважає термінологію спеціальною частиною семантики. Розуміючи термінологію таким чином, Ш. Шалькаускіс, зрозуміло, мав зробити два загальні висновки: 1) що прогрес науки звужує саме поняття терміна і 2) що термін невіддільний від понять знака та поняття. Відповідно до тодішнього розуміння логіки вважалося, що знаки бувають двох типів: природні (signum naturale) і умовні (signum arbitrarum seu conventional). В іншому аспекті знаки можуть бути формальними (signum in quo) та інструментальними (signum ex quo). Нарешті, існують також знаки виявлення та заміщення (signa manifestativa et suppositive). Спираючись на таке розуміння знаків, Ш. Шалькаускіс подав такі визначення мови, письма, слова й терміна: 1) «Мова — це система умовних знаків, що служить для спілкування»; 2) «Письмо, або система писемних знаків (латинською scriptura або scriptio), — це знаки, якими записують слова»; 3) «Слова — це знаки виявлення понять і знаки заміщення предметів»; 4) «Термін — це слово, що означає поняття, яке має спеціальне значення для певної наукової дисципліни». Отже, за словами Ш. Шалькаускіса, «термін завжди є словесним знаком, що заміщує предмет і виявляє поняття, хоча не всі такі слова є термінами. Щоб такий словесний знак став терміном, потрібно, щоб він увійшов до певної наукової галузі й був науково опрацьований»⁶. Таке розуміння терміна, термінології та термінознавства на той час було досить високого рівня.

2.3. Ш. Шалькаускіс виокремлював 3 основні джерела термінології: 1) живу народну мову; 2) інвентар словотворчих засобів і 3) інші мови. Ці джерела термінології іноді згадуються й нині, хоча насправді такий їхній поділ не цілком виправданий. Точніше говорити лише про 2 основні джерела термінології (лексику рідної мови та інших мов) або про способи творення термінів, а не про їхні джерела, оскільки: а) неологізми термінології можна утворювати і з використанням народних слів, і з використанням запозичених та міжнародних слів, а б) складені (двослівні та багатослівні)

⁵ Šalkauskis S. Terminologijos teorija... — Logos, 1927, Nr. 1, p. 1.

⁶ Там само, с. 6 і далі.

5. 1019

129

терміни можуть утворюватися як сталі словосполучення не лише з різних слів, а й із поєднань слів та символів.

2.3.1. Слово з людської мови, яке вживають як науковий термін, за словами С. Шалькаускіса, потрібно «науково опрацювати» або, за сучасним визначенням, — термінологізувати. Для опису термінологізації готових слів С. Шалькаускіс використав поняття «обсягу» (extensio) і «змісту» (comprehensio). На його думку, «обсяг терміна вимірюється всіма тими індивідами, на яких поширюється обсяг поняття, а зміст терміна — усіма тими ознаками, що становлять зміст поняття». Обсяг терміна збігається з його значенням, а його зміст — зі смислом. Із зростанням змісту обсяг зменшується, а коли смисл терміна стає складнішим, його значення звужується, тобто обмежується меншою кількістю предметів. Розуміючи термінологізацію таким чином, С. Шалькаускіс наголошував, що «однозначні терміни не слід плутати з рівнозначними термінами. Однозначним є термін щодо поняття, яке лежить у його основі; рівнозначним є термін щодо іншого терміна, з яким він має однакове значення, інакше кажучи, застосовується до того самого предмета або тих самих предметів. Однозначний термін має у своїй основі одне поняття, виражає одним смислом цілий ряд предметів. Рівнозначні терміни, позначаючи те саме або ті самі предмети, виражають різні поняття про них і тому мають різний смисл»⁸. Не маючи змоги обійтися поняттями «однозначних» і «рівнозначних» термінів, С. Шалькаускіс уживав також проміжне поняття — аналогічних термінів. Розглядаючи ці терміни, він спирався на 3 аналогії схоластичної логіки: analogia proportionis, analogia proportionalitatis і analogia attributionis. Ці аналогії були потрібні йому, коли він говорив про термінологізацію готових слів народної мови трьома способами: а) уточненням значення слова; б) розширенням значення слова і в) перенесенням значення слова. С. Шалькаускіс вважав термінологізацію загалом нескінченним процесом, оскільки зміст терміна постійно доповнюється новими ознаками. Зазвичай термінологізація проходить такі генетичні етапи: «1) утворення терміна від етимологічної основи та пояснення його синонімами; 2) номінальне визначення терміна, засноване на його прямому й основному смислі; 3) номінальна класифікація терміна, якщо він має більше ніж одне значення; 4) уточнення розуміння терміна (прецизування) шляхом точнішого встановлення обсягу його смислу й обсягу його значення; 5) розвиток розуміння терміна у зв’язку з прогресом пізнання самого предмета»⁹.

Загалом концепція термінологізації готових слів у С. Шалькаускіса була досить заплутаною, логістичною та надмірно відокремленою від загальних і спеціальних процесів лінгвістичної семантики. Термінологізацію він розумів лише як дію й не зважав на неї як на процес. Крім того, процес термінологізації неможливо успішно аналізувати, не пов’язуючи його з діалектичним протиставленням — детермінізацією.

2.3.2. Говорячи про неологізми термінології, С. Шалькаускіс виокремлює 2 способи їх творення: «виведення нових слів» (похідні слова) і «складання слів» (складні слова). У словотворі він вважає закінчення важливішим за префікс. С. Шалькаускіс також зауважує, що чим складніший суфікс, тим більше він віддалений від «конкрети-

⁷ С. Шалькаускіс писав «tysa», але ми пристосовуємо цей його термін до сучасного правопису.

⁸ Шалькаускіс С. Теорія термінології..., с. 11 і далі.

⁹ Там само, 1925, № 1, с. 21.

130

поняття «предметів» вона й означає. Закінчення слова він також розумів по-своєму: закінчення для нього — частина слова від кореня до його кінця. Саме складні багатокомпонентні суфікси найбільше придатні для термінології. С. Шалкаускіс проникливо зауважив, що префікс і суфікс рідко беруть участь у творенні новотворів разом, образно кажучи: «префікс схильний обходитися без суфікса, і, навпаки, суфікс ніби погано уживається з префіксом». Це проникливе спостереження.

Sekdamas A. Leskyno veikalu „Die Bildung der Nomina im Litauischen“ (1891), S. Šalkauskis pirmasis imasi nagrinėti terminų kategorijas ir jų reiškimo būdus. Jis pateikia tokią terminų kategorijos definiciją: „Terminų kategorija mums yra ne kas kita, kaip terminų grupė, tipiška savo lytimi, dažniausiai — savo priesaga ir atitinkanti turinčių tam tikrą bendrumą sąvokų grupę“¹⁰. Sekdamas Aristoteliu ir viduramžių logikais, jis skiria substanciją — subjektą ir substanciją — objektą. Smulkiau klasifikuodamas, abiem atvejais jis išskiria dar po 4 kategorijas: substancijos — subjekto — veiksmo subjektą, vyksmo — nustatymo subjektą, kokybės subjektą ir santykio subjektą; substancijos — objekto — veiksmo objektą, antrinę medžiagą, įranki-priemone ir talpos daiktą. S. Šalkauskis detaliai aprašė šių terminologijos kategorijų darybos priemonių inventorių.

Вимагаючи від новотворів у термінології типовості та суворо застосовуючи принцип аналогії, С. Шалкаускіс критикував деякі терміни того часу. Особливо йому не подобалися литовські назви відмінків. Про них С. Шалкаускіс писав так: «З цієї нагоди слід констатувати, що наші терміни на позначення відмінків із закінченням -ininkas утворені зовсім невдало. Насамперед закінчення -ininkas використано в них зовсім нетипово. Відповідно до найтиповішого значення цього закінчення vardininkas мало б означати людину, якій важливе ім’я чи імена; kilmininkas — людину, якій важливе походження; naudininkas — людину, якій важлива власна користь; galininkas — людину, яка посідає останнє місце; įnagininkas — людину, яка заробляє на життя знаряддями; vietininkas — людину, яка довго живе на одному місці, яка займає чуже місце; šauksmininkas — людину, яка виявляє себе вигуками, якій тільки й кортить гукати. Назви відмінків слова ці терміни могли б означати хіба що за аналогією з apatininkėmis ar sprindininkais. Очевидно, що таке творення термінів, засноване на вельми сумнівній аналогії, суперечить природній і типовій тенденції нашої мови. Крім того, ті поняття, за якими відмінки в такому разі дістають свої назви, а саме: ім’я, походження, користь, кінець, знаряддя, місце, вигук, у своїй переважній більшості, за винятком лише місця, є для відмінків випадковою підставою називатися так чи інакше. Лише vietininkas названий за загальною й суттєвою ознакою відмінка. Усі інші назви відмінків суто випадкові. Утім, називати відмінки vardiniu, kilminiu, naudiniu, galiniu, įnaginiu, vietiniu, šauksminiu було б краще, ніж називати їх vardininku, kilmininku тощо»¹¹

Ці критичні зауваження С. Шалкаускіса були правильними лише частково, оскільки назви носіїв предметної ознаки — похідні із суфіксом -ininkas — позначають не лише осіб, а й неживі предмети. Крім того, похідні із суфіксом -ininkas утворюються не лише від іменників, а й від дієслів, прикметників і числівників.

¹⁰ Там само, 1934, № 1, с. 6.

¹¹ Там само, с. 35.

5*

131

Не зовсім правильно С. Шалкаускіс писав і про термін tartis: «Зовсім невиправдане поширене серед артистів слово tarena. Це слово могло б мати аналогію хіба що з gyvena і rietenomis (у значенні сварки), які також не позначають конкретних предметів. Але якщо tarena мала б означати спосіб вимови, то вона зовсім невиправдано узурпує цілком правомірне й типове tarsena, яке за аналогією з bėgsena, eisena, rašysena саме й мало б означати спосіб вимови. Запропоноване тут tartis не може замінити tarsena, бо, будучи інфінітивом дієслова tarti, перетвореного на іменник, воно називає саму дію, нічого не кажучи про спосіб; тоді як, коли потрібно виразити аспект дикції, важливо підкреслити саме спосіб вимови. Отже, литовською дикцію названо лише словом tarena»¹². У сучасному мовознавстві, однак, уживається термін tarties. Похідні із суфіксом -tis зазвичай конкретніші, ніж абстракти із суфіксами -imas чи -ymas. Трапляються похідні з цим суфіксом, що набули цілком конкретного значення (наприклад, stotis, kliūtis тощо).

З усіх цих зауважень можна зробити висновок, що виокремлення категорій термінів С. Шалкаускісом і застосування словотвірних засобів для їх вираження були на той час новим словом у термінології, однак його підхід: 1) не охоплював і не систематизував ані термінологічної, ані загальномовної словотвірної різноманітності; 2) не розглядав випадків спеціалізації словотвірних засобів у різних галузях науки, що вже було виразним і помітним у термінотворенні того часу.

Словотвір досліджує три близькі, але все ж різні явища: склад слів, відношення між спорідненими словами та творення новотворів. Перші два явища найбільше стосуються вчителів і викладачів закладів вищої освіти, а третє має особливо цікавити термінологів і тих, хто дбає про культуру мови. Хоча в теорії термінології С. Шалкаускіса в центрі уваги були новотвори, про їхнє творення він писав небагато, натомість здебільшого розглядав словотвірні й семантичні відношення між спорідненими словами.

2.3.3. Запозичення термінів з інших мов — неминуча необхідність.

Немає і не може бути жодної мови, яка була б цілком чистою. С. Шалькаускіс каже, що запозичення слів з однієї мови до іншої є таким самим поширеним фактом в історії мов, як і міграція народів у світовій історії. Говорячи про запозичення в термінології, С. Шалькаускіс цілком слушно розрізняє 2 випадки: заміну усталених запозичень власними словами та допущення до мови іншомовних новотворів. У першому випадку С. Шалькаускіс обачний і проникливий. Він пише: «Тому терміни, особливо багаті за змістом, які мають давні традиції в міжнародному спілкуванні людства і перебувають у тісних зв’язках із багатьма спорідненими поняттями, не слід замінювати новотворами, які зазвичай навіюють лише стільки змісту, скільки його етимологічно можуть мати такі творені семантичні елементи, як корінь, суфікс і префікс»¹³. У другому випадку він поверховий, бо стверджує, що іншомовне слово слід запозичувати тоді, «коли потрібний термін не можна отримати ані пристосуванням слова з народної мови, ані утворенням нового терміна способами складання чи виведення»¹³. Це поверхова думка, адже насправді не буває випадків, коли словотвірні засоби неспроможні створити відповідник, еквівалентний будь-якому терміну іншої мови. Інша річ, що не завжди доцільно замінювати іншомовний новотвір власним новотвором. Це залежить не лише від лінгвістичних, а й від екстралінгвістичних обставин.

¹² Там само, 1934, № 1, с. 45.

¹³ Там само, 1927, № 1, с. 25.

132

2.4. Слова, термінологізовані й залучені до наукової мови, семантично не застигають, а продовжують змінюватися. У термінології своєрідно виявляються всі основні семантичні процеси — полісемія, синонімія, антонімія тощо. Цікава думка С. Шалькаускіса про те, що значення терміна залежить від контексту (протилежна погляду А. Реформатського 1959 р., але така сама, як погляд В. Даниленка 1977 р.). Розглядаючи вживання терміна в певному контексті, С. Шалькаускіс вводить термін супозиції, визначаючи його так: «Супозиція терміна — це його вживання замість предмета, знаком-замінником якого він є»¹⁴. Він розрізняє кілька видів супозиції — передусім матеріальну й формальну (suppositio materialis et formalis). Ці супозиції не можна підміняти одна одною. Друга супозиція поділяється також на логічну й реальну (suppositio realis et logica). Міркування, у якому реальну супозицію замінено логічною (або навпаки), не може бути правильним. Реальна супозиція, своєю чергою, поділяється на одиничну й загальну (suppositio singularis et communis), а остання — на умовну й безумовну (suppositio absoluta et relativa sive personalis). Умовна загальна супозиція може бути загальною (suppositio universalis) і частковою (suppositio particularis) тощо. Такий докладний поділ на підвиди супозиції не дав змоги належно з’ясувати особливості контекстуального вживання терміна, тим більше що С. Шалькаускіс ілюстрував їх логічними судженнями, вважаючи термінами не лише загальні, а й власні слова.

2.5. Великою заслугою С. Шалькаускіса перед нашою термінологією було те, що він першим спробував сформулювати основні принципи творення термінів. Ці принципи він формулював, спираючись на згадані теоретичні джерела термінології та дослідження особливостей терміна. Не видно, щоб, формулюючи ці принципи, він користувався працями Й. Пабрежі, Й. Ґрінюса, Ф. Буткявічюса та інших авторів, у яких також були сформульовані принципи впорядкування термінів окремих галузей науки. С. Шалькаускіс спробував сформулювати загальні принципи творення термінів для всіх галузей науки, поділивши їх на 3 групи: 1) принципи давнини, 2) принципи новизни та 3) принципи еволюції. Принципи першої групи стосуються минулого мови. Їх, за його словами, два: а) не слід ані запозичувати іншомовний термін, ані творити новий власний, якщо для наукових потреб можна задовільно пристосувати слово з народної мови; б) жодне слово, що прижилося в мові, не можна усувати з наукового вжитку без цілком виправданих причин. Перший принцип він назвав принципом якнайширшого використання, а другий — принципом традиційного усталення. Принципів другої групи, за його словами, три: а) із двох новотворів або запозичень прийнятніший той, що за інших рівних умов дає змогу утворити більше похідних форм; б) кожен новотвір, уживаний як науковий термін, має бути утворений відповідно до типових особливостей категорії відповідних понять; в) із двох новотворів або запозичень прийнятніший той, що за інших рівних умов краще задовольняє естетичні вимоги мови. Перший із цих принципів С. Шалькаускіс назвав принципом найбільшої корисності, другий — принципом типовості, третій — принципом естетичності. Принципів третьої групи, за його словами, також два: а) категорійне закінчування, тобто використання типових закінчень для творення термінів відповідно до категорій понять, слід підтримувати живим у мовному вжитку й послідовно розвивати до меж, дозволених його природою; б) за нагальної потреби слова зна-

¹⁴ Там само, 1927, № 1, с. 29 і далі.

133

чення та смисл, як застосовуючи їх по-новому, так і в окремому контексті, слід змінювати такими способами, які можна обґрунтувати законами мовознавства й логіки. Перший принцип цієї групи С. Шалькаускіс називав принципом категорійного закінчування, а другий — принципом зміни смислу та значення слів.

Ці принципи С. Шалькаускіса були на той час значущими й оригінальними. Деякі з них, особливо принципи першої (давньої) групи, не втратили актуальності й для сучасної термінології.

3. Загальна філософська термінологія

3.1. Литовські філософські терміни почав збирати проф. В. Сеземан у 1935 р. Тоді секція термінології (TS) Товариства литовської мови (LKD) доручила проф. С. Шалькаускісу впорядкувати філософську термінологію. Він значно доповнив збірку проф. В. Сеземана, і його роботу було обговорено на 35 засіданнях LKD TS за участю відомих мовознавців того часу — Й. Балчиконіса, А. Саліса та П. Скарджюса. Терміни, розглянуті 1937 р., систематизували й надрукували в журналі «Logos» (№ 2), а згодом видали також окремим відбитком.

Праця С. Шалькаускіса «Загальна філософська термінологія» складається з 2 частин: 1) чотиримовного (литовсько-французько-німецько-російського) словничка та його німецькомовної версії, опублікованої в журналі «Logos» у 1938 р., і 2) збірки пояснень і прикладів, де стисло або докладно розглянуто 302 групи термінів (за його власним терміном — семантичні родини). У словничку С. Шалькаускіса подано лише литовські філософські терміни, тому назв багатьох спеціальних понять цієї галузі науки там не знайти. Усі литовські терміни наголосив П. Скарджюс, а для деяких наведено також важливіші форми: для іменників — родовий і давальний відмінки однини, для дієслів — теперішній і простий минулий час. Терміни подано за абеткою у групах за значенням, але цього порядку не завжди суворо дотримано. Більшість термінів у цьому словничку — термінологізовані слова літературної мови, однак трапляються й новотвори. У передмові С. Шалькаускіс зазначає, що найбільше новотворів запропонували Й. Вабалас-Гудайтіс і А. Варнас. Схоже, що й сам С. Шалькаускіс створив чимало таких слів. Наприклад, до новотворів належать такі терміни: aistriškas (passionné, leidenschaftlich, страстный), añtgam­tis, -čio (surnature, Übernatur, сверхъестественная область), añtlaikis, -io (surtemps, Überzeit, сверхвремя), añtsąmonė (sourconscience, Überbewusstsein, сверхсознание), atdaira, -õs (égard, respect, Rücksicht, Achtung, внимание, уважение,), atpala­reigõjimas (dispense, exemption, Dispensation, Entbindung, освобождение от обязанности), gyvėnžiūra (conception de vie, Lebensanschauung, жизнесозерцание), išmana, -os (intelligence, Verständnis, понимание, разумение), išprotis, -čio (conclusion, syllogisme, Vernunftschluss, умозаключение), mąstinys (objekt de pensée, Denkgegenstand, предмет мышления), pažinys (objekt de connaissance, Erkenntnisgegenstand, предмет познания), mągis, -io (plaisir, Lust, удовольствие) тощо. Багато згаданих тут новотворів не прижилися ні у філософській термінології, ні в нашій літературній мові.

Деякі інші терміни, наведені С. Шалькаускісом, були новотворами, але створеними не ним, або словами народної мови, наприклад: atveika, -õs (réaction, Reaktion, Gegen-

134

wirkung, реакция, противодействие) — новотвір Й. Барона або П. Авіжоніса, daiktybė (matiere, substance, Stoff, Materie, вещество) — новотвір Й. Яблонскіса, esybė (être, Sein, Selende, сущее, бытие) — слово, уживане К. Ширвідасом, Й. Басанавічюсом, В. Кудіркою, jutimys (objekt de sensation, Empfindungsgegenstand, предмет ощущения) — новотвір А. Вірелюнаса, nuokrypa (déclinaison, Abweichung, уклон, отклонение) — новотвір П. Авіжоніса тощо.

Для теорії термінології важливішою є друга частина «Загальної філософської термінології» С. Шалькаускіса, у якій він розглядав групи споріднених термінів. Тут С. Шалькаускіс зазначає, що має означати той чи інший термін або слово, як його можна перекласти іншими мовами, наводить приклади контекстуального вживання термінів. Однак деякі його міркування суперечливі. Наприклад, на с. 165 він пише: «Зі слів mokslo і tikslo утворюються дві так само численні семантичні родини, а саме, з одного боку: mokslingas, mokslingumas, moks linis, moksliškas, moksliškumas, mokslus, mokslumas, а з другого боку: tikslingas, tikslingumas, tikslinis, tiksliškas, tiksliškumas, tikslus ir tikslumas. Mokslingas ir tikslingas означають велику кількість науки й мети. Mokslinis ir tikslinis указують на належність до сфери науки й мети; moksliškas ir tik-sliškas характеризують суб’єкт або об’єкт відповідно до природної відповідності науці чи меті; mokslus ir tikslus указують, з одного боку, на схильність до науки, а з другого — до мети». На с. 205 читаємо: «Наука є однією з людських цілей. Tikslingas наукове дослідження потребує системи й методу. Загалом у науковій сфері система й метод є tikslingumo sąlygos. Питання мети, або цільове питання, є обов’язковим для кожної людської діяльності. Tikslingas є робота, що має свою tikslą. Митець tiksliškai вирізає форму з дерева. tiksliškumas бджолиної праці є дуже великим. Tikslinti — означає встановлювати відповідність між предметом і його метою або нормою. Tikslinimu найчастіше намагаються встановити відповідність між предметом та істиною. Tikslus — це предмет, спрямований до tikslo, що не відхиляється від неї. Людина може tiksliai пізнати істину. Tikslumas пізнання є однією з цілей пізнання». Твердження другої цитати точніші. Наприклад, прикметник tikslingas насправді означає не «велику кількість мети», а «відповідний меті, виконуваний точно» тощо.

У цій праці С. Шалькаускіс намагався термінологізувати деякі слова народної мови й утворювати від них новотвори (наприклад, omė, omingas, omingumas, omnis, omiškas, omiškumas; tūlas, tūleriopas, tūlerionumas; žiūra, žiūrus, žiūr umas тощо), але в науковій мові вони не прижилися. У поясненнях і коментарях розглянуто більше термінів, ніж подано у словничку, наприклад: amžinuma, apybrėža, bendramatiškas, pagrindumas, pojūtiškas, prietapus тощо. Упорядковуючи філософську термінологію, С. Шалькаускіс загалом брав за основу слово, а не поняття, лексему, а не семему. Термінологічні поняття він класифікував за формами слова. У цьому аспекті можна навіть побачити суперечність між його розумінням категорій термінології (див. 2.3.2.) і методом, на основі якого він досліджує семантичні словесні родини загальної філософської термінології.

4. Висновки

4.1. С. Шалькаускіс — філософ неосхоластичного напряму — зацікавився термінологією, навчаючись у Московському університеті (1905–1911), а найважливіші праці в цій галузі («Теорія термінології та литовська філософська термінологія»,

135

«Загальна філософська термінологія» та ін.) опублікував у 1925–1938 рр., викладаючи в Каунаському університеті.

4.2. Теорію термінології С. Шалькаускіс розробляв, спираючись на праці античних і середньовічних логіків та дослідження французьких мовознавців Нового часу (початку XX ст.) (М. Бреаля, Ж. Вандрієса та ін.). Йому також допомагали видатні тогочасні литовські мовознавці Й. Балчиконіс, А. Саліс, П. Скарджюс.

4.3. Теорія термінології С. Шалькаускіса належить до напряму лінгвістичної термінології. Вона охоплювала всі найважливіші аспекти термінології: сутність і властивості терміна, джерела термінології, категорії, особливості вживання та основні принципи творення термінів. За оригінальністю та глибиною наукової думки ця його теорія на той час відповідала європейському рівню науки.

4.4. Теорія термінології С. Шалькаускіса — суперечлива. Вона має як сильні, так і слабкі сторони. Її сильні сторони такі: 1) С. Шалькаускіс правильно розрізняв поняття «термінолексика» і «термінологія», належно охарактеризував об’єкт термінології та її зв’язки з іншими суміжними галузями науки; 2) виявив основні джерела термінології та деякі важливі особливості її вживання; 3) сформулював найважливіші принципи творення та унормування термінів; 4) правильно розумів значення міжнародних слів для термінології та зв’язки цього різновиду термінології з литовською лексикою тощо. Слабкі сторони цієї теорії такі: 1) С. Шалькаускіс не відрізняв однослівні терміни від власних назв, а складені — від логічних суджень; крім того, термінами він вважав не лише іменники, а й дієслова та прислівники; 2) термінологізацію розумів однобічно, не згадуючи її діалектичної протилежності — детермінологізації; через це залишалися незрозумілими зв’язки термінології з лексикою літературної мови; 3) приділяв недостатньо уваги класифікації термінологічних понять і пов’язаній із нею спеціалізації словотвірних засобів тощо. Крім того, практична діяльність С. Шалькаускіса з упорядкування термінів у багатьох випадках суперечить проголошеним ним теоретичним принципам термінології.

ТЕРМІНОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ С. ШАЛЬКАУСКІСА

Резюме

С. Шалкаускис (1886–1941) — литовский буржуазный общественный деятель и философ — терминологией заинтересовался еще в годы учебы в Московском университете (1905–1911). А в 1925–1938 гг., уже будучи профессором Каунасского университета, он опубликовал серию научных статей по теории литовской терминологии.

В основу своєї теорії С. Шалькаускіс поклав учення античних і середньовічних філософів-логіків та французьких мовознавців початку XX ст. (М. Бреаля, Ж. Вандрієса та ін.).

Теорія термінології С. Шалькаускіса стосувалася всіх основних питань литовської термінології: категорій, властивостей і джерел термінолексики, уживання термінів, основних принципів термінотворення тощо. Оригінальна й науково обґрунтована, ця теорія має велике значення як для литовської термінології, так і для історії термінології загалом. Однак вона суперечлива. З одного боку, у ній правильно визначено об’єкт термінології, термінологію не ототожнено з термінолексикою, правильно оцінено іншомовні слова тощо. З іншого боку, її автор вважав термінами не лише власне терміни, а й власні назви, навіть деякі логічні тези, своєрідно й вузько розумів термінологізацію, приділяв мало уваги класифікації понять тощо.

136