LIETUVIŲ KALBOS SANDAROS TYRINĖJIMAI

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXVI (1987)

ADOMAS ŠOBLINSKAS

ДИДАКТИЧНІ ІДЕЇ Й. БАЛЬЧИКОНІСА

Понад десять років свого життя проф. Й. Бальчиконіс присвятив роботі в закладах середньої освіти. Які дидактичні ідеї пропагував Й. Бальчиконіс, викладаючи методику навчання литовської мови, якими дидактичними принципами він сам керувався, викладаючи литовську мову, які методи застосовував — сьогодні сказати нелегко. Про дещо можна судити лише опосередковано — з його рецензій та конспектів лекцій, записаних студентами.

Безперечно, Й. Бальчиконіс був знайомий із дидактичними ідеями К. Ушинського та його міркуваннями про викладання рідної мови й її призначення в школі. Порівняймо міркування К. Ушинського та Й. Бальчиконіса з цього питання.

К. Ушинський писав 1861 року: «Поколения народа проходят одно за другим, но результаты жизни каждого поколения остаются в языке — в наследие потомкам. В сокровищницу родного слова складывает одно поколение за другим плоды глубоких сердечных движений, плоды исторических событий, верования, воззрения, следы прожитого горя и прожитой радости, — словом, весь след своей духовной жизни народ бережно сохраняет в народном слове»¹.

Й. Бальчиконіс 1930 року говорив: «Шановні слухачі, сподіваюся, ви чули, що кожен народ має своє особливе обличчя, що дух кожного народу відрізняється від духу інших народів. А з чого ми можемо пізнати дух свого народу? Найбільше — з мови. Народ складає скарби свого духу в мову, наче в якусь комору. У мові відбиваються мислення, почуття й дотепність народу. Але треба добре знати мову, щоб із неї можна було зрозуміти дух народу»².

Ймовірно, Й. Бальчиконісу були відомі думки Ф. Буслаєва, Я. Грота, І. Срезневського та інших видатних російських філологів того часу про значення рідної мови для формування духовного світу молодої людини.

Про те, що Й. Бальчиконіс мав чітко сформовані дидактичні погляди на викладання рідної мови, свідчить написана ним ще 1918 року у Воронежі рецензія на «Підручник литовської мови» Й. Мурки. З цієї рецензії насамперед з’ясовується ставлення Й. Бальчиконіса до структури підручника рідної мови. Передусім Й. Бальчиконіс дорікає авторові згаданого підручника за тексти, «які займають приблизно третину підручника і часто не ілюструють жодних граматичних правил»³.

¹ Хрестоматія з методики російської мови / Російська мова як предмет викладання. — М., 1982, с. 47.

² Бальчиконіс Й. Вибрані твори. — В., 1978, т. 1, с. 105. Далі цитуються скорочено: RR I (В., 1978), RR II (В., 1982).

³ RR I 37.

32

Він рішуче виступає і проти «великої кількості правил», більшість яких «через непорозуміння названо правилами». Розглянувши закиди Я. Балчиконі до правил підручника Я. Мурки, можна сформулювати такі вимоги до цього елемента підручника: правило має бути простим і зрозумілим, відповідати істині й бути вдало сформульованим.

Я. Балчиконі слушно глузував із химерних вправ із підручника Я. Мурки, які нічого не давали для опанування мови. Рецензент цитує таке завдання до вправи: «Прочитайте „Візерунок стрічок“ Вайжгантаса, заплющте очі: перед очима з’являться образки(!). Якщо образки не з’являться, читайте знову й знову, доки образки не почнуть з’являтися» і додає репліку: «Мені, сподіваюся, і учням не дуже зрозуміло, навіщо тут треба заплющувати очі, щоб почали з’являтися образки»⁴. Подібної критики Я. Балчиконі зазнали й ті вправи Я. Мурки, у яких він велів дітям малювати всілякі картинки. Не без іронії він писав: «Спочатку людина дивуватиметься, не знаючи, як треба малювати ті картинки на уроках мови, аж поки нарешті на с. 20 не знайде пояснення самого автора, як можна виконати цю роботу: „Малюючи, картинки прикрашають кольорами, а словесні картини прикрашають гарними словами й висловами“. І додає: „Але чи можуть такі малюнки, та ще й „різними кольорами“, допомогти вивчити мову — у цьому слід дуже сумніватися“⁵.

Я. Балчиконі, як свідчать конспекти, що збереглися з часів його перебування в Паневежисі, викладав рідну мову без підручника — цього елементарного й необхідного навчального засобу, послуговуючись живим словом, крейдою та дошкою. За слабкої матеріальної бази школи він навіть не міг думати про модернізацію викладання рідної мови й користувався традиційними методами викладання, відомими з праць російських методистів і практикованими в школах царської Росії.

Як можна судити з конспектів лекцій, метод викладання Я. Балчиконі обирав з огляду на характер граматичного матеріалу. Парадигм навчав методом спостереження: намагався подавати не голу парадигму, як роблять тепер, а так, щоб учень чи студент відчув значення її форм і їхнє функціонування в мові. Наприклад, навчаючи відмінювання, паралельно подавав і запитання: Хто йде? Дитин-а, дитин-и. Зупинись! Зупиніться! Дити-н-о, дити-н-и. Чия шапка? Дитин-и, дитин-ок. Кому дав сиру? Дитин-і, дитин-ам і т. д.⁶

Парадигми дієслівних форм подавав разом із займенниками: 1. Я нес-у, 2. Ти нес-еш, 3. Він нес-е і т. д.⁷

Навчання відмінювання прикметників і прикметникових частин мови він пов’язував із навчанням іменників: «Н. добре поле, Р. доброго поля, Д. доброму полю» і т. д.⁸ Щоправда, деякі відмінки він називав по-своєму: окрім уже згаданого давального (Д.), мав також додатковий відмінок і орудний відмінок⁹.

⁴ RR I 37

⁵ Ten pat, p. 38

⁶ RR II 17.

⁷ Ten pat, p. 44.

⁸ Ten pat, p. 29.

⁹ Ten pat, p. 18.

2. 1835

33

Іноді без докладніших коментарів він наказував учням простежити, як наголос перескакує в парадигмі¹⁰. Спостереження за мовними явищами — специфічний метод навчання мов, який і сьогодні не втратив довіри педагогів. Можна сказати, що Я. Балчиконіс досконало ним користувався.

Викладаючи мову, неможливо обійтися без аналогії. Не уникав її й Я. Балчиконіс. Наприклад, ознайомивши учнів із парадигмою наголошування іменника vyras, він, не аналізуючи її докладніше, зазначає, що за зразком vyras відмінюються й наголошуються слова auksas, inkštas, kaulas тощо, а за зразком lapas — putas, diržas, ginklas тощо.¹¹

Класифікація допомагає краще зрозуміти мовні явища та розкриває їхню системну природу. Цим методом Я. Балчиконіс користувався, викладаючи сполучники й пояснюючи керування дієслів.

Набагато важче простежити, яких принципів дотримувався Я. Балчиконіс, викладаючи литовську мову, і чому обирав той чи інший порядок подання граматичного матеріалу.

Я. Балчиконіс визначив три найважливіші цілі навчання литовської мови: «1) навчити свідомо користуватися тим мовним матеріалом, який учні приносять із собою до школи з дому; 2) збільшити запас принесених із собою слів і 3) навчити правопису». І тут же зазначає, що з цих трьох речей гімназія навчила лише правопису, і з гіркотою додає: «але ж це не мова»¹². Цікаво, що недоліки викладання литовської мови, названі у статті, написаній ще 1919 року, характерні й сьогодні. Я. Балчиконіс стверджував: «Що довше учень сидить у школі, то більше псує свою мову: учні старших класів знають мову гірше, ніж учні молодших класів, тільки старші зазвичай роблять менше орфографічних помилок»¹³. Здається, у наших школах досі зберігається дуже схожа ситуація. Наведу ще одну цитату з тієї самої статті: «Зрозуміло, школа зможе навчити мови тоді, коли самі вчителі її знатимуть, і не лише вчителі литовської мови, а й інших предметів. Отже, мови мають навчати всі вчителі. Треба, щоб учень на всіх уроках чув правильне мовлення, щоб кожен учитель, незалежно від того, який предмет він викладає, міг виправити його мовну помилку»¹⁴. Кожен, хто бодай трохи знайомий із сучасною школою, добре знає, що навіть більш ніж через 65 років висловлена думка залишається утопічною, адже, як і тоді, деякі дипломовані вчителі литовської мови допомагають іншим засмічувати мову, часто замінюють у творі учня живіше слово чи конструкцію затертим книжним висловом, а іноді й жаргонізмом.

Розуміючи, що теоретичних знань про мову недостатньо, щоб добре нею володіти, Я. Балчиконіс приділяв особливо багато уваги письмовим роботам з литовської мови як у середніх школах, так і в університеті: терпляче виправляв їх і обговорював мовні помилки, що траплялися. Одна з найоб’ємніших і найґрунтовніших статей, присвячених творам, — «Письмові роботи» — була надрукована в журналі «Švietimo darbe» 1928 року, № 9 (108), закінчуючись на півслові—

¹⁰ Там само, с. 19.

¹¹ RR II 20.

¹² Там само, с. 156.

¹³ RR II 156.

¹⁴ Там само, 157.

34

лише те, що тривалий час учителям було важко ознайомитися з ним, і через це він майже забувся. Стаття має такий високий теоретичний рівень, що й сьогодні багато її тверджень анітрохи не застаріли й залишаються цілком актуальними для наших шкіл.

Твір J. Balčikonis розуміє як відповідь на поставлене запитання, яке, за його словами, «називається темою». Він визнає творчий первень твору, тому цілком зрозуміле таке твердження: «Твори за своєю ідеєю є маленькими мистецькими творами. У невеличкому учнівському творі виявляються суб’єктивність митця й автономність мистецького твору». У статті заохочується плекати літературні здібності учнів, проте наголошується, що «є необачні люди, які нісенітниці у творі вважають ознакою талановитості¹⁵.

Актуальне й сьогодні спостереження J. Balčikonis, що до написання творів учнів потрібно готувати, особливо в молодших класах, інакше від їхньої праці буде мало користі; у старших класах така підготовка може бути дещо меншою, але однаково необхідною.

У статті досить докладно розглянуто як теоретичні, так і технічні питання твору — обговорюються його різновиди, тема, план, збирання матеріалу, чернетка, чистовик, обсяг тощо. Наведу одну-дві актуальніші методичні ідеї з названих розділів статті.

Говорячи про вибір теми, J. Balčikonis висуває такі вимоги: 1) тема має відповідати вікові та освітньому рівню учнів; 2) бути взятою зі сфери, відомої й доступної учням; 3) бути логічно окресленою та точно сформульованою. На ці вимоги не завжди зважають і нині.

Позицію J. Balčikonis щодо плану твору цілком можна підтримати. Послухаймо його міркування: «Тепер питання: чи завжди потрібно писати план? Є вчителі, які не дуже наполягають, щоб його записували. На мою думку, якщо учням дають написати твір удома, план обов’язково потрібен. Без плану можна обійтися тоді, коли часу зовсім мало, але план усе одно треба мати хоча б у голові, інакше твір не матиме жодної цінності: подекуди можуть трапитися пропуски, подекуди повтори, подекуди відхилення від теми тощо»¹⁶. Від себе можемо лише додати, що від плану відмовляємося ще в окремих випадках через специфічний жанр твору (заява, мініатюра, афоризм тощо), але звичайний твір без плану — річ безглузда, марнування часу. Добрий план твору розвиває мислення учня, тому J. Balčikonis сформулював і певні логічні вимоги, подав його схему, якої й сьогодні дотримуються багато вчителів, навчаючи дітей складати плани.

Збираючи матеріал для твору, J. Balčikonis пропонує користуватися картками формату 17 x 10, бо тоді матеріал «легше впорядкувати, розподілити», а несуттєві, другорядні речі відкинути. На картках він пропонував записувати й потрібні для твору цитати, однак не перевантажувати ними твір, щоб той не втратив самостійності.

У статті є й інші оригінальні та й сьогодні актуальні думки щодо чернетки й чистовика («чистовика»), початку й кінця твору.

¹⁵ RR II 231.

¹⁶ RR II 234.

2*

35

Першою вимогою до стилю твору Я. Бальчконіс вважав правильність. На його думку, «Твердження, що добрий стиль може бути там, де мова неправильна, — це суцільна нісенітниця»¹⁷. Гадаю, що вимоги, які він висував до доброго стилю твору, могли б висіти у вигляді пам’ятки в кабінеті литовської мови та літератури кожної школи. Ось вони:

1) Пиши так, як говориш, і все буде добре.

2) Не пиши надто довгими реченнями: жива мова не любить довгих речень.

3) Речення мають бути внутрішньо пов’язаними.

4) Щоб висловити думку, треба добирати такі слова, які їй найбільше пасують¹⁸.

Надзвичайно влучно й стисло визначено основні складники індивідуального стилю: функціональну належність, лексику, синтаксис і, зрештою, текст.

Великого значення для розвитку доброго стилю він надавав читанню. «Читання має велике значення для стилю, — писав він, — тому, мабуть, буде доречно нагадати тут, як учні повинні читати. Під час читання слід занотовувати в окремий зошит найважливіші місця книжки та її зміст. По-перше, такі записи привчають учнів писати, а по-друге, вони краще розуміють і довше пам’ятають те, що записують»¹⁹. Отже, якщо ми хочемо, щоб наші учні справді мали користь із прочитаних книжок, треба привчати їх читати з ручкою та зошитом у руках: лише так вони звикнуть писати, вправлятимуться у створенні тексту.

Оригінальна й самобутня методика Я. Бальчконіса щодо виправлення творів. Насамперед він вимагав виправляти твори «ретельно й уміло», бо після поганого виправлення «майже немає користі». Завданням учителя він вважав пояснення помилок у всьому творі та занесення їх до окремого зошита. Сам він записував помилки кожного твору на невеликі аркушики (10cm x 4,5 cm), щоб мати змогу групувати їх. Наприкінці обговорення творів він рекомендував прочитати класу 1–2 кращі роботи. Від учнів вимагали ретельно виправляти повернуті твори; він не терпів тут жодної недбалості чи неохайності, а невиправлені або погано виправлені помилки пропонував «додавати до помилок у новій роботі й таким чином знижувати оцінку»²⁰. Як видно з раніше написаної статті (1927), обговорюючи твори, Я. Бальчконіс найчастіше виправляв логічно примітивні речення, тавтології та плеоназми, різні анахронізми. Ось кілька речень, переписаних до спеціального зошита з творів на тему «Значення Немана для Литви»:

1. Як і кожне явище природи, Неман також має значення для Литви.

2. Наші князі припливали Неманом, бо тоді залізниць ще не було, а якщо й були, то незручні.

3. У Немані досить багато риби, яку ловлять люди, що називаються рибалками²¹.

Тут дехто, можливо, міг би дорікнути й учителеві, який добирав такі вузькі теми для роздумів і змушував учнів добряче попітніти, поки вони їх розкривали. Заради цікавості подивімося, як сьогодні пишуть випускники наших шкіл. Наприклад:

1. У Лапіна завжди повно дітей, які люблять і розуміють казки Лапіна.

¹⁷ RR II 239.

¹⁸ Ten pat, p. 239.

¹⁹ Ten pat, p. 239.

²⁰ RR II 241.

²¹ RR I 68–69.

36

2. Людас Васаріс — ліричний герой літератури. Постійні сумніви, надії, невдоволення й розчарування оточують образ Людаса Васаріса.

3. І коли земля створила собі людину, чиї дві ноги міцно стояли на земній кулі, а в руках вона тримала сонце, ту людину вона назвала комуністом. Її руки були призначені тобі, земле. Це були міцні руки робітника. Вони — мов гілки яблуні, обліплені чудовими плодами — справами.

Так пишуть не пересічні учні, а так звані відмінники, медалісти.

Треба сказати, що й сьогодні ми не маємо дидактично обґрунтованої системи творів для наших шкіл; учні не отримують або майже не отримують жодних теоретичних знань про твір, на уроках обговорення творів навіть у старших класах здебільшого говорять лише про орфографічні та пунктуаційні помилки, учителі іноді виправляють або зовсім залишають невиправленими грубі мовні помилки у творах. Так найчастіше буває в тих школах, де біля керма школи стоїть не філолог або людина, яка взагалі не цікавиться мовними питаннями й не може помітити таких філологічних «помилок». Найбільше непокоїть та обставина, що кількість філологів, які виправляють подібні помилки, у наших школах зменшується; колишні учні проф. Й. Балчіконі, філологи, вже досягли поважного віку й дедалі рідше зустрічаються у школах, а його методичні ідеї дедалі більше забуваються, забувається його заклик навчати дітей працювати.

Викладаючи в Паневежисі 1921 року, Й. Балчіконіс писав: «Не забуваймо, що наука — це праця, а праця не може бути легкою, так само як квадрат не може бути круглим. Не вважаймо працю прокляттям, а щастям, призначеним людині в цій долині сліз»²².

Відзначаючи 100-річчя від дня народження проф. Й. Балчіконіса, маємо чудову нагоду згадати його заслуги перед школою, ще раз оглянути оприлюднені ним методичні ідеї. На радість усім нам, вони не застаріли, залишаються актуальними, як і в ті далекі часи; молоді вчителі-філологи можуть багато чого в нього повчитися, читаючи двотомник, і знайти цікаві матеріали для викладання литовської мови.

ДИДАКТИЧНІ ІДЕЇ Ю. БАЛЬЧИКОНІСА

Резюме

Професор Ю. Бальчиконіс був не лише видатним мовознавцем, а й педагогом, зробив свій внесок у методику викладання рідної литовської мови. Але безсумнівно, що у своїй педагогічній роботі він користувався дидактичними ідеями К. Д. Ушинського та інших російських методистів. Методична концепція Ю. Бальчиконіса в цій статті реконструюється за його рецензіями на підручники литовської мови, конспектами лекцій з методики викладання та методичними статтями. Багато дидактичних ідей професора не втратили своєї актуальності у викладанні литовської мови. Особливо цінною з дидактичного погляду є його стаття про шкільні письмові роботи, опублікована 1928 р., у якій докладно розглядаються питання теорії та практики творів у середній школі.

²² RR II 228.