LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXVIII (1989)

KALBŲ RYŠIAI IR SĄVEIKOS

ANGELĖ KAULAKIENĖ

ДОСЛІДЖЕННЯ ДВОМОВНОСТІ В ЛАТВІЙСЬКІЙ РСР

Двомовність зазвичай зумовлюють історичні обставини контактуючих народів, генетичне й типологічне співвідношення мов. Тому науковий аналіз двомовності може охоплювати історичний, соціальний, етнолінгвістичний, лінгвістичний та багато інших аспектів. Зіставлення й дослідження контактуючих мов у цих аспектах дає цінні соціолінгвістичні результати теоретичного та практичного значення, частину яких опубліковано у виданні «Контакти російської мови з мовами народів Балтії», випущеному Інститутом мови та літератури імені А. Упітса АН Латвійської РСР¹.

Ця збірка статей складається з чотирьох розділів: 1) контакти російської та латиської мов; 2) російської та литовської; 3) російської та естонської; 4) російської та білоруської мов. Наприкінці збірки подано бібліографію публікацій із цих тем, що охоплює 1945–1981 рр.

Мабуть, найбільший розділ цієї збірки статей — «Контакти російської та латиської мов». Розглядаючи основні завдання розвитку латисько-російської двомовності, А. Блінкена зазначає, що всі дослідження латисько-російської двомовності охоплюють різні мовні рівні: фонетичний, граматичний, лексичний. Зазвичай ці дослідження мають ґрунтуватися на лінгвістичних методах, допомагати усувати мовну інтерференцію, підвищувати культуру латиської та російської мов. Нормативне оцінювання інтерференції є однією з основних лінгвістичних проблем двомовності. Лише розв’язавши її, можна говорити про гармонійне функціонування двох мов — латиської та російської. Цими загальними орієнтирами, окресленими А. Блінкеною, безперечно, можна скористатися для розв’язання проблем двомовності не лише латиського й російського, а й інших народів.

В. Скуйня та І. Едельмане розглядають вплив мовних контактів на термінологію. З-поміж численних проблем, пов’язаних із фактами мовних контактів, В. Скуйня досліджує запозичення. Вона аналізує лексичні, морфемні, словотвірні та семантичні запозичення в сучасній латиській термінології. На її думку, під час оцінювання мовних контактів і підготовки рекомендацій із мовної практики кожне конкретне питання слід розв’язувати комплексно, зважаючи на всю мовну систему. У своїй статті І. Едельмане розглядає термінологічні й народні назви рослин, їхнє співвідношення, подібності та відмінності. Основну увагу вона приділяє словотвору назв рослин цих двох груп, оскільки внаслідок інтродукції та акліматизації різних видів рослин з’являється багато нових рослин, для найменування яких потрібні нові терміни.

У статтях Я. Балдунчика та А. Банкава досліджується вплив мови-посередниці під час запозичення слів з англійської та французької мов. Це аналізується в історичному аспекті. Найбільшу роль мови-посередниці відіграє російська мова.

¹ Контакты русского языка с языками народов Прибалтики. Рига: Зинатне, 1984. 185 с.

207

О. Буш розглядає критерії нормативного оцінювання варваризмів як іншомовних сленгізмів; Т. Якубайте та В. Дризуле — власні назви в ситуації двомовності; С. Лагздіня — комунікативні значення генітива та дієслова nebūt; Л. Павловська — мінімізацію акценту латиських студентів у російській мові.

Другий розділ під назвою «Контакти російської та литовської мов» складається з 4 статей. Л. Ґрумадене, аналізуючи вплив литовсько-російської двомовності на вимову в литовській літературній мові, подає якісний аналіз литовсько-російської двомовності на цьому рівні. Спираючись на результати опитування мешканців Вільнюса, вона доходить висновку, що три особливості вимови литовців Вільнюса є релевантними з граматичного погляду, а п’ять — нерелевантними.

Розглядаючи поняття гібридів, їхню класифікацію, словотвір і гібридизацію загалом, С. Кейнис вказує на три види впливу гібридних термінів на литовську термінологію. По-перше, гібриди розширюють базу мовної мотивації. По-друге, афікси міжнародних слів збільшують інвентар афіксальних морфем. По-третє, уживання елементів міжнародних термінів породжує новий спосіб творення термінів. Крім того, гібриди, як і міжнародні терміни, сприяють уніфікації термінології як на союзному, так і на міжнародному рівні.

У статті «Порівняльна лексикологія та мінімальна система мовних знань» С. Крініцкайте ототожнює поняття порівняльної лексикології з поняттями активної граматики та раціонального використання мови. Значення раціонального використання мови особливо очевидне в умовах мовних контактів і двомовності. Тому зі школярами слід знайомитися з основними поняттями порівняльної лексикології вже в школі. Ознайомившись із ними, можна точніше розрізняти форму й зміст, краще вивчити іншу мову та запам’ятати рекомендації з культури мовлення. Отже, в умовах мовних контактів і двомовності основи порівняльної лексикології мають стати важливою частиною мінімальної системи мовних знань.

В. Буда, розглядаючи деякі аспекти культури литовської та російської мов, вказує на величезний вплив російської мови, що охоплює всі сфери функціонування литовської мови. На його думку, цей вплив не має бути стихійним і неконтрольованим, адже мови, що мають власну писемність, мають сформовані, зафіксовані й точно визначені системи.

Третій розділ «Контакти російської та естонської мов» відкривається статтею видатного естонського термінолога Р. Кулі «Розвиток термінологічної лексики естонської мови на тлі індоєвропейських мов». Пряме й опосередковане наслідування індоєвропейських мов (лексичні запозичення, кальки, аналогічні утворення) по-різному впливає на термінологічну лексику естонської мови. По-перше, термінологічна лексика естонської мови стає багатогранною, виразною та пластичною. З іншого боку, наслідування індоєвропейських мов знижує стабільність термінологічної лексики естонської мови, збільшується варіантність і гетерогенність. На думку Р. Кулі, якісний розвиток термінологічної лексики естонської мови залежатиме від надійних критеріїв, які раціонально поєднують можливості рідної мови з інтерференцією індоєвропейських мов.

Г. Леметс розглядає питання систематизації російсько-естонської інтерференції та зазначає, що рекомендації щодо небажаної інтерференції мають ґрунтуватися на результатах порівняльних досліджень усіх рівнів естонської та російської мов. Лише такими рекомендаціями можна користуватися під час викладання мов.

На думку Т. Лагле, значення й форму міжнародних слів визначають особливості трьох мов: мови-джерела, мови-посередниці та мови, у якій функціонує між-

208

національні слова. Тому проблему невідповідності значень інтернаціональних слів у різних мовах не можуть розв’язати самі лише перекладні словники. Зазвичай частково розв’язати цю проблему допомагають тлумачні перекладні словники.

Л. Сім зазначає, що запозичення з російської мови становлять особливу, численну групу естських сленгізмів, яка має тенденцію до зростання. Частина естських сленгізмів, що походять із російської мови, зберегла свою первісну форму. Такі запозичення ввійшли в ужиток значно раніше й лише згодом набули статусу сленгу.

У розділі «Контакти російської та білоруської мов» подано одну статтю. П. Копанев і А. Міхневич розглядають двомовність як взаємодію внутрішніх і зовнішніх форм мов. На їхню думку, для досягнення рівноправної двомовності в двомовному соціумі необхідні теоретичне обґрунтування, точне визначення понять і наукове формулювання практичних рекомендацій.

У бібліографічному покажчику подано книжки та найважливіші статті зі збірників і періодичних видань, у яких аналізуються питання контактів латиської, литовської, естонської та російської мов. У покажчику публікації наведено за абеткою: спочатку національними мовами, а потім російською. Бібліографічний покажчик, як і весь збірник, поділено на розділи (1 — Зв’язки латиської та російської мов | Упорядкувала Д. Барбаре (с. 165—172); 2 — Зв’язки литовської та російської мов | Упорядкувала Р. Венсайте (172—180); 3 — Зв’язки естонської та російської мов | Упорядкували Т. Лагле та Р. Куліс (180—185).

Цей покажчик пов’язаний з іншим бібліографічним покажчиком двомовності латиської та російської мов, виданим 1987 р. Інститутом мови та літератури ім. А. Упіта АН Латвійської РСР². Як зазначають автори, мета покажчика — подати якомога більше публікацій, присвячених двомовності латиської та російської мов і розгляду її лінгвістичних аспектів. Покажчик складається з 9 розділів: 1) контакти балтійських і слов’янських мов (с. 7—16); 2) сучасний етап розвитку двомовності латиської та російської мов (17—27); 3) порівняльні дослідження (27—34); 4) зв’язки латиської та російської літератур, переклад художньої літератури (35—38); 5) термінологія (38—41); 6) ономастика, транскрипція (42—47); 7) педагогіка (викладання російської мови) (47—52); 8) лексикографія, словники (52—54); 9) доповнення (55—60). Перші три розділи мають підрозділи: етимологія (розд. 1); діалекти, говірки (розд. 2); а) морфологія, синтаксис, б) фонетика, словотвір, семантика, лексика, фразеологія (розд. 3).

На початку кожного розділу розглядаються найважливіші наукові проблеми відповідної галузі. До назв публікацій, написаних латиською чи іншою мовою, подано назви російською. Спочатку наведено публікації російською мовою, а потім — латиською чи іншою мовою. У розділах бібліографію впорядковано за абеткою, за винятком списку бюлетенів Термінологічної комісії АН Латвійської РСР, який наведено в хронологічному порядку.

Усі публікації покажчика пронумеровано наскрізно. Загалом бібліографічний покажчик містить понад 450 позицій. Для зручності користування наприкінці покажчика подано алфавітний список авторів (61—68).

Доводиться пошкодувати, що до нього не потрапили деякі монографії, наприклад: Развитие национально-русского двуязычия. М., 1976. У покажчику бракує також литовських

² Дризуле В. А., Герентович В. В. Латисько-російська двомовність: Короткий огляд і бібліографічний покажчик. Рига: Зінатне, 1987. 69 с.

209

деяких публікацій мовознавців (S. Karaliūno, A. Sabaliausko, A. Vanago, A. Vidugirio та ін.), що стосуються питань етногенезу балтів і слов’ян. Очевидно, до розділу термінології слід було включити й статті V. Skujinios, надруковані в «Kalbos kultūroje» (Tarptautinių elementų vartojimas latvių terminijoje. 1979. Sąs. 37. P. 57—63; Terminas kontekste. 1983. Sąs. 44. P. 19—26). Не цілком зрозумілий і мотив добору публікацій за роками. В одному розділі наведено публікації починаючи з 1950-х років, в іншому — з 1960-х чи 1970-х років тощо.

Згадані недоліки не зменшують цінності бібліографії. Бібліографія латисько-російської двомовності дуже цінна й потрібна. Безперечно, вона стане настільною книжкою не лише для латвійських, а й для литовських мовознавців, адже покажчик містить чимало праць, у яких розглянуто різні питання фонетики, морфології, лексики та інших аспектів литовської мови. З іншого боку, навіть один розділ присвячено контактам балтійських і слов’янських мов; у ньому знаходимо статті та монографії з питань етногенезу балтів, субстрату, типології балтійських і слов’янських мов, етимології та інших тем.

Latviešu valodas kontaktu pētījumi/Atb. red. A. Blinkena. Rīga: „Zinātne“, 1987, 276 p.

Мовознавці Інституту мови та літератури імені Andrejo Upyčio АН Латвійської РСР приділяють значну увагу проблемам мовних контактів. Можна згадати цінні видання інституту: «Взаимосвязи балтов и прибалтийских финнов» (Рига, 1970; підготовлено спільно з Інститутом історії АН), «Контакты русского языка с языками народов Прибалтики» (Рига, 1984). В останньому чимало місця відведено також контактам російської та литовської мов (автори статей — литовські мовознавці).

Нещодавно вийшла нова книжка з цієї проблематики — «Дослідження контактів латиської мови». Це збірник статей латвійських мовознавців на досить різноманітну тематику. Значна частина цих статей безпосередньо пов’язана з литуаністикою. Насамперед це можна сказати про перші дві статті, автори яких навчалися і у Вільнюському, і в Ризькому університетах та яким, мабуть, однаково близькі проблеми як латиської, так і литовської мов.

У статті L. Baluodė (Balode) «Семантичні відношення між префіксальними іменниками та дієсловами спільного походження в сучасних литовській і латиській мовах» (Kopcilmes prefiksālo lietvārdu un darbības vārdu semantikas attieksmes mūsdienu lietuviešu un latviešu valodā, p. 7—38) розглянуто 115 префіксальних іменників і 880 префіксальних дієслів спільного походження в обох мовах. Їх поділено на три групи: до першої віднесено похідні, що збігаються і формою, і семантикою (лит. apyrankė: лат. aproce, лит. patėvis: лат. patēvs; лит. apaūti: лат. apaut), до другої — похідні, форма яких збігається, але семантика частково відрізняється (лит. įrankis: лат. ierocis «зброя; перен. інструмент», лит. atradėjas: лат. atradējs «винахідник», лит. apgiedoti: лат. apdziedāt «оспівувати; співати жартівливі пісеньки (пісні)», до третьої — похідні, форма яких збігається, але семантика цілком різна (лит. nesąmonė: лат. nesamaņa «втрата свідомості, непритомність», лит. pėrvalkas: лат. pārvalks «чохол, покривало»; лит. apskrieti: лат. apskriet «оббігти (навколо), оббігати»). Як і слід було очікувати, третя група найменша: до неї належить 21 відсоток розглянутих іменників і 15 відсотків дієслів.

210