LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XL (1998)

Daiva ATKOČAITYTĖ

Lietuvių kalbos institutas, Vilnius

НАГОЛОСИ ДИФТОНГІВ І ЗМІШАНИХ ДИФТОНГІВ У ГОВОРІ ЕРЖВІЛКА: КІЛЬКІСТЬ І СПЕКТРИ

1. Акценти дифтонгів південножемайтського расейняйського говору, їхня дистрибуція та акустична характеристика наразі не досліджені й не описані докладно. Особливо мало даних із південної окраїни говірки, де розташована досліджувана Ержвілкська говірка. Автори як монографічних, так і оглядових праць зазвичай спираються на емпіричні спостереження, які не завжди бувають точними й можуть лише приблизно описати акустичні ознаки акценту. Праць, у яких експериментально досліджувалися б акценти окремих говірок чи всього діалекту, немає; крім того, ніде не йдеться про те, чим акценти расейняйців близькі до відповідних акцентів інших жмудських говірок, а чим більше подібні до акцентів літературної мови. У цій статті якраз і робиться спроба інструментальним аналізом обґрунтувати розрізнення двох акцентів — спадного та тривалого — у дифтонгах, визначити важливіші розрізнювальні ознаки й порівняти їх із відповідними дослідженнями ближчих жмудських говірок і літературної мови¹.

2. Хоча в расейняйському діалекті зазвичай розрізняють спадний і тривалий акценти, дослідники діалекту іноді вживають й інші терміни. Наприклад, М. Slušinskaitė акутовий акцент у Ломській говірці називає раптовим акутом, який нібито подібний до спадного акценту літературної мови, хоча чіткого пояснення, чим цей акцент відрізняється від акценту літературної мови, немає (Slušinskaitė 1981: 20). Z. Zinkevičius також не вживає терміна «спадний акцент». На його думку, на південно-східній окраїні жмудського діалекту (отже, і в Ержвілкській говірці) жмудський переломний акцент переходить у висхідний акцент аукштайтського діалекту. При підкреслено виразній вимові слова висхідний акцент перетворюється на справжній переломний (Zinkevičius 1966: 35).

Тривалий наголос циркумфлексного походження більше відрізняється від відповідника в літературній мові: зазвичай вважають, що його інтенсивність розподіляється між обома компонентами дифтонга. Але хоча цей наголос властивий усій території расейняйців, В. Тамошайтите-Йокубаускене, описуючи паграмантіський говір, уживає термін «спадний наголос» (Tamošaitytė-Jokubauskienė 1974: 27). Залишається незрозумілим, чи так тут

¹ У цій праці переважно порівнюватимуться дані про наголоси дифтонгів найближчого південножемайтського варняйського діалекту (Bagvilaitė 1975; Bukantis 1984), північножемайтського діалекту (Girdenis 1974) і літературної мови (Pakerys 1968; Pakerys ir kt. 1972; Pakerys 1974; Pakerys ir kt. 1974; Pakerys 1982). Використано також методику дослідження наголосів інших діалектів (Girdenis, Pupkis 1974; Kosienė 1982; Girdenis 1996).

88

vadinama įprasta tęstine priegaide (ši terminą vartojo ir P. Jonikas (Jonikas 1939: 12)), ar Pagramančio šnektoje tariama priegaidė iš tikrųjų sutampa su bendrinės kalbos tvirtagale.

Оскільки немає чіткого обґрунтування для вживання будь-яких нових термінів, у цій статті дотримуємося традиційної думки, що в расейняйському діалекті розрізняють два наголоси — висхідний і тривалий (пор. Grinaveckis 1973: 83; Zinkevičius 1994: 108), а інші наголоси, що іноді трапляються, є лише їхніми варіантами (див. § 3).

3. Уже емпіричні спостереження показали, що в дифтонгах говір добре розрізняє опозицію наголосів акутового й циркумфлексного походження, наприклад: lá.uk ‘láuk’ – lā.ū.k ‘laũk’, ká.lts ‘káltas’ – kā.l.ts ‘kaltas’.

Акутовий наголос у говорі буває лише висхідним. Зламаний наголос можна почути дуже рідко. Він з’являється лише спорадично, найчастіше у складі з побічним наголосом, наприклад: ta_tas antrašis | valėi jų.˟kˡiˑ iš juó || tās tė.ī.niˑ sā.u | rìsas || Під час експресивного мовлення зламаний наголос іноді може прозвучати й у складі з основним наголосом, наприклад: tai_gerai padā.rī | pliešìks dá. bū.tu plieše(s) žmúonis || kuokė būwa žūdˑnˑi || Цей досить рідкісний і нерегулярний варіант висхідного наголосу, який здебільшого залежить від інтонації фрази, майже не трапляється в дифтонгах, тому тут не розглядатимуться ані дистрибуція зламаного наголосу, ані його акустичні ознаки.

Наголос циркумфлексного походження описати складніше. Іноді в основі досить чітко вимовляється тривалий наголос, інтенсивність якого розподілена між обома компонентами, але часом важко визначити, чи наголошено обидва компоненти, чи лише один із них. Як позиційний варіант в абсолютному кінці слова частіше вимовляється середній наголос, інтенсивність якого, як правило, концентрується на першому компоненті, тоді як другий компонент сильно редукується, наприклад: pavā.saris | tetervīnāi šā.ū.k || pakrúoviēm | ta_višta_i_tupieje gerāi || У такому разі більша частина голосового наголосу припадає на перший компонент, а другий вимовляється значно слабше². Через це під час добору досліджуваних пар слів більше уваги приділяли опозиції наголосів у корені, де обидва наголоси чітко вимовляються, хоча всі дифтонги досліджувалися також в абсолютному кінці слова.

Основні завдання дослідження — визначити:

1) як тривалість усього дифтонга та окремих його компонентів залежить від наголосу,

2) як якість компонентів пов’язана з наголосом,

3) чи залежить тривалість усього дифтонга й окремих його компонентів від якості компонентів.

² Далі в статті такий середній наголос не розрізняється й називається тривалим.

89

4. Оскільки важливим було співвідношення якості й кількості дифтонгів із наголосом, експериментально досліджували лише наголошені a³, e+u, i, l, m, n, r. Дифтонг ui зовсім не розглядається, оскільки в говірці він уживається досить рідко, а знайти придатні для експерименту пари слів важко; крім того, наголоси в цьому дифтонзі погано розрізняються. Не йдеться тут і про змішані дифтонги i, u+l, m, n, r, оскільки співвідношення якості й кількості їхніх перших компонентів із наголосом уже розглянуто в попередній публікації (див. Atkočaitytė 1997), а співвідношення тривалості всього дифтонга й другого компонента з наголосом не має відрізнятися від тенденцій, характерних для інших досліджених тут змішаних дифтонгів.

Для експерименту було взято слова, наголошені склади яких мають твердопочаткову або продовжену інтонацію. Мінімальні пари слів прочитали носії цієї говірки: двоє інформантів (чоловік, 1932 р. н., і жінка, 1939 р. н.), які мешкають у північній частині ареалу говірки, у селі Варлаукіс, а також авторка статті, яка теж розмовляє цією говіркою. Загалом досліджено 148 слів, вимовлених із розповідною інтонацією.

Було прочитано такі групи слів:

1) дифтонги: gá.u.ti ‘gáuti’: gá.ū.sti ‘gaūsti’ – buvá.u ‘buvau’⁴; k’á.ura ‘kiáurą’: k’á.ū.le ‘kiaũlę’– jā.ū. ‘jaũ’: ajá.u ‘ėjau’; lé.istī ‘leĩsti’: sklē.ī.stī ‘skleĩsti’ – kvì.tē.i ‘kvietei’: kvì.tē.ī ‘kviečiai’⁵; lá.ida ‘láido (mėto)’: lā.ī.da ‘laidō’ – sakā.i ‘vksm. sakai’: sakā.ī ‘dktv. sakai’;

2) змішані дифтонги: lá.ŋks ‘lángas’: lā.ŋ.ks ‘lañkas’; ká.lts ‘káltas’: kā.l.ts ‘kaltàs’; vaiká.ms ‘vaikáms’: kā.m.(p)s⁶ ‘kãmpas’; ká.rs ‘kãras’: kā.r.sts ‘karstas’; pé.rs ‘pėras’: pė.r.št ‘peršti’; ké.lti ‘kėlti’: kē.l.ti ‘keļti’, lé.mpa ‘lém̄pa’: lē.m.ts ‘lėmtas’, lé.ŋks ‘lénkas’- lē.ŋ.kts ‘leñktas’.

Пари слів, прочитані інформантами, було записано на магнітофонну стрічку й завантажено в пам’ять комп’ютера, а приклади авторки читали безпосередньо в комп’ютер. Для акустичного аналізу використано програму P. Kasparaitis “Kalbam44”. Було побудовано осцилограми досліджуваних дифтонгів, спектрограми зрізу та динамічні спектрограми.

Було виміряно загальну тривалість дифтонгів і тривалість їхніх окремих компонентів у мілісекундах (мс). У дифтонгах, особливо au, ei, обидва компоненти зливаються і переходять один в один без виразного зламу, тому визначити межі компонентів цих дифтонгів і їхню точну тривалість було важко. Дані щодо змішаних дифтонгів надійніші, оскільки їхні компоненти легше розрізнити — на межу вказує зміна спектра.

Мета спектрального аналізу перших компонентів дифтонгів і змішаних дифтонгів — визначити, як наголос впливає на якість голосних. Форманти компонентів a ir e

³ У корені au досліджували позиції як після твердого, так і після м’якого приголосного, оскільки в позиції [C’–] з’являється голосний іншої якості 'a й утворюється дифтонг 'au.

⁴ Не знайдено пари, яка розрізнялася б у закінченні як á.u і ã.ū. однак у говірці наголошування дієслівних закінчень непослідовне, тому ті самі інформанти можуть вимовляти цей дифтонг у закінченні двояко — одного разу з наголошеною твердопочатковою інтонацією, а іншого — з продовженою.

⁵ Перший компонент дифтонга, що відповідає загальнолітературному -iai, — 'a- у жмудському діалекті давно переднього ряду й перейшов у -e-, нічим не відмінний від першого компонента давнього дифтонга -ei.

⁶ Між губним m і глухим s губні p ir b майже завжди випадають.

90

Частоти визначалися у трьох точках: на початку, посередині та наприкінці. У сегментах u і i виконано по одному зрізу, оскільки ці звуки коротші за a, e, тому важко знайти їхній початок, середину й кінець. Особливо важко визначити формантні частоти u. Через це сонанти також не досліджувалися.

Дані вимірювань статистично опрацьовано за допомогою програми “Student”. Обчислено такі статистичні параметри: а) середнє арифметичне (x), б) стандартне відхилення (s), в) коефіцієнт варіації (v), г) 95% довірчий інтервал, ґ) критерій Стьюдента (t) і його критичне значення (t_a⁷. Індекси компактності сегментів, бемольності й тональності обчислено за програмою A. Girdenio „FORMANTES.PAS”⁸.

5. Хоча є певні спільні риси кількості й якості, дифтонги та змішані дифтонгоїди в цій статті розглядаються окремо.

5.1. Дифтонги.

5.1.1. Дані про загальну тривалість свідчать, що загальна тривалість дифтонгів, вимовлених із констатувальною інтонацією, перші компоненти яких — a, e, є сталою ознакою наголосу. Циркумфлексні дифтонги довші за тяглі у співвідношенні 1,2: 1. Ця відмінність досить достовірна, оскільки кожен циркумфлексний дифтонг, узятий окремо, довший за тяглий (див. таблицю 1); їхні довірчі інтервали, за винятком ei і au (пор. ei – 316÷ 341 мс і 288 ÷ 316 мс; au – 297÷ 348 мс і 228 ÷ 322 мс)⁹, не перетинаються, а значення критерію t (за винятком au) перевищують критичну межу значущості 95%.

Таблиця 1. Загальна тривалість дифтонгів (мс)¹⁰

Дифтонг | n | x | s | v (%) | довірчий інтервал (95%) | t ≷ tₐ á.i | 12 | 366 | 8,6 | 2,3 | 355 ÷ 376 | 8,2 > 5,0** á.ī. | 12 | 324 | 7,5 | 2,3 | 315 ÷ 333 é.i | 12 | 328 | 9,9 | 3,0 | 316 ÷ 341 | 3,9 >3,8* é.ī. | 12 | 302 | 1,4 | 3.8 | 288 ÷ 316 'á.u | 12 | 359 | 8,8 | 2,4 | 348 ÷ 370 | 5,2 >5,0** 'á.ū. | 12 | 317 | 15,8 | 5,0 | 297 ÷ 337 ă.u | 8 | 322 | 27,9 | 8,6 | 297 ÷ 348 | 2,3 > 2,2 ă.ū. | 8 | 275 | 44,7 | 16,2 | 228 ÷ 322

⁷ Докладніше про методику математичної статистики див. Girdenis 1974; Kosienė 1982.

⁸ Skaičiavimo formules ir metodiką žr. Piotrovskis 1960.

⁹ Оскільки середнє обчислювалося незалежно від позиції, на такі результати могла вплинути будова дифтонгів. Оскільки обидва компоненти належать до одного класу, у відкритих закінченнях другі компоненти цих дифтонгоїдів сильніше асимілюються й коротші, ніж у корені. Разом із цим скорочується й увесь дифтонг, тому під час обчислення загального середнього такі значення значно розширюють довірчий інтервал і знижують імовірність розрізнення.

¹⁰ У таблицях позначені ** пари відрізняються з імовірністю 99,9%, а * — 99%. Значення середнього x і довірчого інтервалу округлено до цілих.

91

Обчислено загальне середнє значення тривалості дифтонгів у корені й закінченні, хоча в відкритому закінченні континуантні та гостроакцентні дифтонги коротші, ніж у корені, оскільки в говірці помічено тенденцію дещо редукувати й наголошений склад закінчення, наприклад: tuõ dvã.ra kùmetei | ten_šĩna pjúovi|| kùr_ten priẽ.ĩ.si| mĩškai didžã.us|| Початок другого компонента зливається із завершенням першого й впливає на нього настільки, що вже наприкінці першого зрозуміло, яким буде підйом другого звука, тому цей компонент можна не вимовляти повністю, скоротити. Гостроакцентні дифтонги наприкінці слова скорочуються менше, оскільки більша частина тривалості дифтонга зосереджена в першому компоненті, який не зазнає редукції. Однак співвідношення тривалості між гостроакцентними та континуантними дифтонгами не залежить від позиції: і в корені, і в закінченні гостроакцентні дифтонги довші.

У цьому відношенні Ержвілкська говірка відрізняється від розташованих північніше жмудських діалектів, де значно довші циркумфлексні дифтонги (пор. Bukantis 1984a: 72; Girdenis 1974: 175), і більше подібна до літературної мови, у якій тривалість складних дифтонгів не залежить від інтонації: іноді довшими бувають гостроакцентні, іноді — циркумфлексні (Pakerys 1968: 107; Pakerys ir kt. 1972: 10).

5.1.2. Ще виразнішою та важливішою ознакою інтонації є тривалість окремих компонентів (пор. Pakerys 1982: 158). Співвідношення тривалості показує, що перші компоненти гостроакцентних дифтонгів значно довші за другі (у співвідношенні 2,3: 1), тоді як тривалість обох компонентів континуантних дифтонгів різниться менше, хоча перший компонент також довший за другий (у співвідношенні 1,5: 1) (пор. табл. 2 і 3). Це досить несподіваний результат, адже вважається, що в континуантному дифтонгу тривалість і голосовий тиск мали б рівномірно розподілятися між обома компонентами. У закінченні тривалість обох компонентів і гостроакцентних, і континуантних дифтонгів дещо менша, але співвідношення між ними залишається подібним.

Таблиця 2. Тривалість перших компонентів (мс)

Дифтонг | n | x | s | v (%) | довірчий інтервал (95%) | t ≫ tₐ á.(i) | 12 | 255 | 9,6 | 3,8 | 243 ÷ 267 | 13,5 > 5,0** ã.(ĩ.) | 12 | 188 | 5,3 | 2,8 | 182 ÷ 195 | é.(i) | 12 | 237 | 17,4 | 7,3 | 216 ÷ 259 | 5,1 > 5,0** ẽ.(ĩ.) | 12 | 197 | 2,7 | 1,4 | 194 ÷ 200 | 'á.(u) | 12 | 252 | 10,3 | 4,1 | 239 ÷ 265 | 12,9 > 5,0** 'ã.(ũ.) | 12 | 190 | 3,3 | 1,7 | 186 ÷ 194 | á.(u) | 8 | 211 | 30,5 | 14,4 | 183 ÷ 239 | 4,4 > 3,6* ã.(ũ.) | 8 | 146 | 12,7 | 8,7 | 130 ÷ 162

Перші компоненти a та 'a як гостроакцентних, так і континуантних дифтонгів довші за e, оскільки, як і в літературній мові, їхня власна тривалість більша (пор. Pakerys 1982: 48). Очевидно, це зумовлює й більшу загальну тривалість: дифтонги з першим компонентом a або ‘a значно довші за ei (див. табл. 1).

92

Таблиця 3. Тривалість других компонентів (мс)

Дифтонг | n | x | s | v (%) | довірчий інтервал (95%) | t ≷ tₐ (á.)i | 12 | 100 | 3,8 | 3,8 | 96 ÷ 105 | 10,1 > 5,0** (ā.)ī. | 12 | 126 | 4,3 | 3,4 | 121 ÷ 131 (é.)i | 12 | 101 | 6,8 | 6,7 | 93 ÷ 110 | 1,7 < 2,3 (ē.)ī. | 12 | 109 | 6,7 | 6,1 | 101 ÷ 117 (á.)u | 12 | 103 | 3,6 | 3,5 | 99 ÷ 108 | 5,7 > 5,0** (ā.)ū. | 12 | 121 | 5,8 | 4,8 | 113 ÷ 128 (á.)u | 8 | 116 | 18,0 | 15,5 | 97 ÷ 135 | 1,5 < 2,3 (ā.)ū. | 8 | 132 | 16,7 | 12,6 | 112 ÷ 153

Другі компоненти гостроакцентних і континуантних дифтонгів різняться значно менше, ніж перші. Найкраще це видно на дифтонгах ei та au: довірчі інтервали для других компонентів перетинаються ((ē)i 93 ÷ 110 мс — (ē.)ī. 101 ÷ 117 мс; (ā.)u 97 ÷ 135 мс — (ā.)ū. 112 ÷ 153 мс), а t менше за критичне значення tₐ ((ē)i – 1,7 < 2,3, (a)u – 1,5 < 2,3). Нижчу надійність вимірювання тривалості других компонентів підтверджують і вищі коефіцієнти варіації, особливо в континуантних дифтонгах (пор. табл. 2 і 3). Отже, принаймні в ei та au тривалість других компонентів не є важливою розрізнювальною ознакою інтонації. В інших дифтонгах різниця між першими компонентами також більша, ніж між другими.

Результати вимірювань показують, що, хоча тривалість у континуантному дифтонгу розподіляється подібно до північножмудських говірок, важливішим індикатором інтонації є перший компонент. Цим Ержвілкська говірка ближча до літературної мови (пор. Pakerys 1968: 114) і принципово відрізняється від варницьких говірок, де важливішою є тривалість другого компонента (див. Bukantis 1984a: 73).

5.1.4. На слух уже можна визначити, що компоненти гостроакцентних і континуантних дифтонгів різняться не лише кількістю, а й якістю. Відмінності перших компонентів виразніші: гостроакцентні компоненти більше подібні до відповідних монофтонгів, вони менше асимілюються з іншим компонентом дифтонга, як і в літературній мові (пор. Pakerys 1974: 149), мають нижчий підйом і дещо заднішу артикуляцію, тоді як перші компоненти континуантних дифтонгів мають вищий підйом і їхня артикуляція більш передня (перша форманта F₁ нижча, а друга F₂ вища) (див. рис. 1).

Найнижчий підйом має перший компонент у дифтонгу áu: F₁ ≈ 700 Гц, а найвищий, як і очікувалося, — у ēī.: F₁ ≈ 440 Гц (див. рис. 1 b і c). Високий голосний i у континуантному дифтонгу підвищує також підйом e. Вимовляється дифузніший звук вищого тону (див. табл. 2), подібний до голосного середнього підйому e. Так само i впливає й на a у дифтонгу ai: і континуантний, і гостроакцентний a(i) мають вищий підйом та більш передню артикуляцію, ніж a у дифтонгу au (пор. рис. 1 b і d), оскільки u дещо відтягує назад артикуляцію першого компонента¹¹ і лише трохи підвищує його підйом. У континуантних дифтонгах вплив другого компонента ще сильніший, ніж у гостроакцентних: ā. (ū.) і ā. (ū.) більш лабіалізовані й мають нижчий тон, ніж відповідні гостроакцентні (див. табл. 4).

¹¹ У літературній мові якість перших компонентів дифтонгів також залежить від якості других: á.(i) стає переднішим, а á.(u) — заднішим (Pakerys 1974: 150).

93

Рис. 1. Спектри перших компонент дифтонгів¹²

Таблиця 4. Якісні індекси дифтонгів

Дифтонги

Форманти

F₁

F₂

Компактність

Тональність

Бемольність

’á.

740

1860

878

360

163

u

490

980

901

-521

176

’ã.

650

1750

867

250

165

ü.

450

990

886

-510

177

á.

730

1350

915

-150

167

u

540

870

929

-628

176

’ã.

640

1250

906

-250

169

ü.

440

920

892

-575

176

á.

690

1490

894

-10

166

i

330

2240

753

736

170

ã.

620

1640

868

135

167

i.

310

2250

744

755

171

é.

570

2120

829

620

164

i

370

2180

770

677

169

ė.

440

2150

793

650

165

i.

340

2290

754

790

170

¹² Значення формант у твердопочаткових компонентах позначено пунктирною (---), а у твердокінцевих — суцільною (—) лініями.

94

Другі компоненти довгих дифтонгів дещо дифузніші й мають вищий тон. Їхні формантні значення більше віддалені від центру спектра, отже, звуки напруженіші.

Динаміка формант усього дифтонга показує, що перші компоненти, наголошені циркумфлексною інтонацією, без різкого зламу плавніше переходять у другі (див. рис. 2). Траєкторії формантних частот довгого ė.i. мало змінюються, отже, обидва звуки належать не лише до того самого ряду, а й мають подібний підйом; натомість F₂ на початку твердопочаткового ė.i значно нижча й стрімко зростає лише наприкінці, під час вимови i. У дифтонгу á.i злам ще виразніший, оскільки компоненти належать до різних рядів. Подібну формантну картину ai у варнішській говірці наводить J. Bukantis (див. Bukantis 1984b: 63, рис. 43), хоча, на його думку, частоти не є достатнім показником інтонації (Bukantis 1984a: 79).

a) ė̇.i. (---) – é.i (—)

b) ã.i. (---) – á.i (—)

Hz

Hz

Формантні частоти

Формантні частоти

c) ã.u. (---) – á.u (—)

d) ã.u. (---) – á.u (—)

Hz

Hz

Формантні частоти

Формантні частоти

Рис. 2. Динаміка формант дифтонгів¹³

Траєкторії формант у дифтонгах із другим компонентом u менш рівні: поблизу початку au, а також середини 'au видно більшу чи меншу вершину, після чого криві обох формант спадають. Однак обидві форманти твердопочаткових дифтонгів, попри коливання значень частот, залишаються в ділянці вищих частот; помітніше падіння відбувається лише наприкінці сегмента. У довгих 'ã.ũ. та á.ũ. спад обох формант дещо плавніший.

¹³ Форманти вимірювалися в кореневих дифтонгах. У кожному дифтонгу брали дев’ять точок вимірювання.

95

Результати спектрального аналізу не суперечать висновку, зробленому в § 5.1.2, що для акценту важливіші ознаки першого компонента дифтонга. Хоча через акцент змінюється й спектральна характеристика другого компонента, це не має великого значення для сприйняття акценту, оскільки навіть у довгих дифтонгах u, i надто короткі, щоб їхні незначні відмінності можна було помітити.

5.2. Змішані дифтонги.

5.2.1. Співвідношення тривалості акутових і довгих змішаних дифтонгів подібне до співвідношення для чистих дифтонгів: акутові приблизно в 1,2 раза довші за довгі. Загальна тривалість усього дифтонга залежить не лише від акценту, а й від природної тривалості окремих компонентів, оскільки найдовшими є акутові дифтонги, другі компоненти яких — носові сонанти (див. табл. 5). Як і в літературній мові, найбільше подовжує дифтонг n (Pakerys 1982: 51); m дещо коротший, тому дифтонги структури a, e+m також коротші.

Найкоротший із сонантів — r, але утворені з ним акутові дифтонги досить довгі. Оскільки на перший компонент акутового дифтонга припадає більша частина голосової інтенсивності й тривалості, він подовжується більше (a — до 259 мс, e — до 253 мс; див. табл. 6) і компенсує короткість r.

Таблиця 5. Тривалість акутових і довгих змішаних дифтонгів

Дифтонг | n | x̄ | s | v (%) | довірчий інтервал (95%) | t ≷ tₐ á.l | 8 | 334 | 5,9 | 1,8 | 326 ÷ 341 | 8,0 >5,0** á.ĺ. | 8 | 272 | 16,3 | 6,0 | 251 ÷ 292 á.r | 8 | 342 | 5,6 | 1,6 | 336 ÷ 349 | 13,4 >5,0** á.ṙ. | 8 | 265 | 11,8 | 4,4 | 250 ÷ 279 á.m | 8 | 338 | 3,9 | 1,1 | 333 ÷ 342 | 10,9 > 5,0** á.ṃ. | 8 | 279 | 11,4 | 4,1 | 265 ÷ 293 á.n | 8 | 393 | 4,1 | 1,0 | 388 ÷ 398 | 8,4 > 5,0** á.ṇ. | 8 | 348 | 11,2 | 3,2 | 335 ÷ 362 é.l | 8 | 358 | 11,8 | 3,3 | 343 ÷ 373 | 4,5 >3,8* é.ĺ. | 8 | 334 | 1,0 | 0,3 | 333 ÷ 335 é.r | 8 | 342 | 16,7 | 4,9 | 316 ÷ 369 | 5,3 >4,3* é.ṙ. | 8 | 271 | 20,9 | 7,7 | 238 ÷ 304 é.m | 8 | 363 | 6,6 | 1,8 | 354 ÷ 371 | 6,1 >5,0** é.ṃ. | 8 | 340 | 4,7 | 1,4 | 335 ÷ 346 é.n | 8 | 397 | 1,9 | 0,5 | 395 ÷ 400 | 11,1>5,0** é.ṇ. | 8 | 358 | 7,6 | 2,1 | 349 ÷ 368

5.2.2. Як і для дифтонгів, акцент змішаних дифтонгів досить точно відображає тривалість компонентів. Співвідношення тривалості компонентів акутових дифтонгів подібне до літературної мови: перші компоненти значно довші за другі (приблизно в 1,8 раза). Природна тривалість першого компонента не така важлива; подовження голосу більше залежить від сонанта: найбільше подовжуються перші компоненти á.r і é.r, оскільки

96

r — найкоротший сонант. n від природи досить довгий, і на нього припадає більша частина загальної тривалості дифтонга, тому перші компоненти á.n і é.n лише трохи довші за другі (див. табл. 6).

Таблиця 6. Тривалість перших компонентів дифтонгів

Дифтонг | n | x | s | v (%) | довірчий інтервал (95%) | t ≷ tₐ á.(l) | 8 | 192 | 11,6 | 6,0 | 178 ÷ 207 | 5,2 >5,0* ā.(ī.) | 8 | 147 | 15,9 | 10,8 | 127 ÷ 167 | á.(r) | 8 | 259 | 8,7 | 3,4 | 249 ÷ 270 | 13,3 > 5,0** ā.(r̄.) | 8 | 192 | 7,3 | 3,8 | 183 ÷ 201 | á.(m) | 8 | 229 | 1,9 | 0,8 | 227 ÷ 232 | 12,6 >5,0** ā.(m̄.) | 8 | 166 | 11,1 | 6,7 | 152 ÷ 180 | á.(n) | 8 | 269 | 5,7 | 2,1 | 262 ÷ 276 | 8,6>5,0** ā.(n̄.) | 8 | 204 | 16,0 | 7,8 | 184 ÷ 224 | é.(l) | 8 | 216 | 11,0 | 5,1 | 202 ÷ 230 | 8,2 >5,0** é.(ī.) | 8 | 159 | 11,1 | 6,9 | 145 ÷ 173 | é.(r) | 8 | 253 | 4,7 | 1,9 | 246 ÷ 261 | 13,8 >6,0** é.(r̄.) | 8 | 189 | 8,0 | 4,3 | 176 ÷ 202 | é.(m) | 8 | 248 | 6,7 | 2,7 | 240 ÷ 257 | 5,1 >5,0** é.(m̄.) | 8 | 215 | 13,0 | 6,0 | 199 ÷ 231 | é.(n) | 8 | 283 | 26,6 | 9,4 | 250 ÷ 316 | 4,7 >3,8* é.(n̄.) | 8 | 208 | 23,2 | 11,1 | 179 ÷ 237

Другі компоненти довгих дифтонгів майже завжди коротші за перші. Тривалість компонентів дифтонгів a, e+l, m, n розрізняється менше, проте співвідношення тривалості компонентів a, e + r більше нагадує акутовий акцент: тривалість має тенденцію концентруватися в першому компоненті. Хоча інтенсивність і тривалість обох акцентів концентруються в перших компонентах, тривалість перших компонентів довгих і акутових дифтонгів істотно різниться: імовірність розрізнення всіх пар перевищує 99%. Другі компоненти різняться набагато менше, а ймовірність розрізнення деяких із них (ar, er і an) не перевищує 95%; значення критерію t нижче критичного (див. табл. 7).

Таблиця 7. Тривалість других компонентів дифтонгів (мс)

Дифтонг | n | x | s | v (%) | довірчий інтервал (95%) | t ≷ tₐ (á.)l | 8 | 124 | 4,2 | 3,3 | 119 ÷ 129 | 2,8 >2,3* (ā.)l̄. | 8 | 132 | 4,8 | 3,6 | 126 ÷ 138 | (á.)r | 8 | 83 | 7,9 | 9,4 | 74 ÷ 93 | 1,6 <2,3 (ā.)r̄. | 8 | 94 | 12,9 | 13,7 | 78 ÷ 111 | (á.)m | 8 | 111 | 2,4 | 2,1 | 100 ÷ 114 | 7,3 >5,0** (ā.)m̄. | 8 | 125 | 3,4 | 2,7 | 120 ÷ 129 | (á.)n | 8 | 123 | 3,1 | 2,5 | 119 ÷ 127 | 2,3 = 2,3 (ā.)n̄. | 8 | 131 | 7,1 | 5,4 | 122 ÷ 140

97

7 lentelės tęsinys

Дифтонг | n | x | s | v (%) | довірчий інтервал (95%) | t ≫ tₐ (ė.)l | 8 | 131 | 2,9 | 2,2 | 127 ÷ 135 | 15,9 > 5,0** (ė.)ī. | 8 | 163 | 3,4 | 2,1 | 158 ÷ 167 (ė.)r | 8 | 91 | 11,9 | 13,0 | 72 ÷ 110 | 0,6 < 2,5 (ė.)r. | 8 | 85 | 17,3 | 20,4 | 57 ÷ 113 (ė.)m | 8 | 116 | 1,1 | 1,0 | 115 ÷ 117 | 13,7 > 5,0** (ė.)m. | 8 | 148 | 2,9 | 1,9 | 145 ÷ 152 (ė.)n | 8 | 130 | 4,8 | 3,7 | 124 ÷ 136 | 11,1 > 5,0** (ė.)n. | 8 | 156 | 2,3 | 1,5 | 154 ÷ 159

5.2.3. Якісні відмінності між твердопочатковими й тривалими двозвуками зазвичай зумовлені властивостями перших компонентів. Прийнято вважати, що якість сонантів має на них лише незначний вплив (Pakerys 1982: 64), тому й тут досліджували лише голосні.

У наголошених твердопочаткових двозвуках обидві a форманти вищі (див. рис. 3, c і d). Отже, цей звук вимовляється з більш відкритим ротом і має нижчий підйом та переднішу артикуляцію, ніж a у тривалому двозвуку. Тривале a задніше, закритіше й нижчого тону (пор. ā – -120, а ā – -220).

Рис. 3. Спектри перших компонентів змішаних двозвуків¹⁴

¹⁴ Тут наведено лише кілька спектрів перших компонентів. У двозвуках іншої структури розташування формант подібне.

98

Твердопочатковий двозвук e також має нижчий підйом і є відкритішим; у середині сегмента він навіть подібний до звука типу æ. Його артикуляція задніша, ніж у відповідного тривалого звука, який має вищий підйом і трохи звужений.

Якісні індекси компонентів також різняться: у тривалих двозвуках e дифузніший (пор. індекс компактності ė — 900, а ē — 858), напруженіший і вищого тону (пор. é — 400, а ē — 470). У літературній мові напруженішими є твердопочаткові перші компоненти, оскільки у твердокінцевих двозвуках голосовий тиск і напруження припадають на другу компоненту (пор. Pakerys 1974: 150-151). У говірці Ержвілка на праву частину тривалого акценту припадають тривалість і, як видно, напруження першої компоненти, тоді як якість другої не така важлива.

6. Проведений експеримент показав, що і тривалість, і якість звуків є важливими показниками розрізнення акцентів, які доповнюють один одного. Крім того, вимірювання цих параметрів уточнюють дотеперішнє визначення тривалого акценту на південній окраїні расейняйського ареалу: голосовий тиск не розподіляється між обома компонентами двозвука (пор. Zinkevičius 1994: 98), а більша його частина припадає на першу компоненту. Це чітко засвідчує співвідношення тривалості компонентів (див. § 5.1.2.). Звісно, розподіл голосового тиску при тривалому акценті в Ержвілку значно відрізняється від циркумфлексу північножмудських діалектів: перша компонента, хоч і припадає на неї більша частина тривалості двозвука, значно коротша за відповідну твердопочаткову й залишається важливим показником акценту. Натомість тривалість перших компонентів у інших жмудських говірках майже не залежить від акценту: для варняйців кращим показником акценту є тривалість другої компоненти, а для північних жмудців — тривалість усього двозвука (Bukantis 1984a: 73; Girdenis 1974: 182).

Не менш важливі й якісні характеристики перших компонентів, які для інших жмудських говірок також не такі значущі (пор. Bukantis 1984a: 79; Girdenis 1974: 171). У цьому аспекті говірка Ержвілка подібніша до літературної мови (пор. Pakerys 1974: 151). Якісні відмінності компонентів підвищують можливість розпізнавання акцентів: перша компонента тривалого двозвука не лише коротша, а й має дещо вищий підйом, зазвичай є переднішою та більше схильна до асиміляції з другою.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що акценти говірки Ержвілка багато в чому подібні до акцентів літературної мови й займають проміжне місце між жмудськими та аукштайтськими акцентами¹⁵. Тривалий акцент більше зберіг жмудських особливостей, тоді як твердопочатковий майже не відрізняється від літературної мови.

Отримано 1998 04 06

¹⁵ Було б цікаво порівняти акценти расейняйців, особливо тривалий, з акцентами сусідніх західноаукштайтських говірок, адже на слух вони майже не відрізняються. Шкода, але для докладнішого зіставлення бракує експериментального дослідження акцентів північної частини каунашців.

99

LITERATŪRA

Atkočaitytė D. 1997: Dėl į ir u atvirumo pietų žemaičių raseiniųkių tarmėje.– Kalbotyra 46 (1), Vilnius, 5–12.

Bagvilaitė R. 1975: Varnių tarmės fonetika: Diplominis darbas. Vilnius: Vilniaus universitetas.

Bukantis 1984a: Б у к а н т и с Й. Фонология южножемайтского Варняйского говора: Дис. канд. филол. наук, Т.1, Вильнюс: Вильнюсский государственный университет.

Bukantis 1984b: Б у к а н т и с Й. Фонология южножемайтского Варняйского говора: Дис. канд. филол. наук, Т.2, Вильнюс: Вильнюсский государственный университет.

Girdenis A. 1974: Prozodinės priegaidžių ypatybės šiaurės žemaičių tarmėje.– Eksperimentinė ir praktinė fonetika, Vilnius, 160–198.

Girdenis A. 1996: Energetinė šiaurės žemaičių tarmės priegaidžių fonetinės prigimties interpretacija.– Baltistica 31(1), Vilnius, 71–84.

Girdenis A., Pupkis A. 1974: Pietinių vakarų aukštaičių priegaidės: (Prozodiniai požymiai).– Eksperimentinė ir praktinė fonetika, Vilnius, 107–125.

Grinaveckis V. 1973: Žemaičių tarmių istorija (fonetika), Vilnius: Mintis.

Jonikas P. 1939: Pagramančio tarmė, Kaunas: Spindulys.

Kosienė O. 1982: Rytų aukštaičių uteniškių monoftongų priegaidės.– Kalbotyra 33 (1), Vilnius, 61–71.

Pakerys A. 1968: Lietuvių literatūrinės kalbos sudėtinių dvibalsių au, ai, ei, akustiniai požymiai.– Eksperimentinės fonetikos ir kalbos psichologijos kolokviumo medžiaga 3, Vilnius, 7–118.

Pakerys ir kt. 1972: П а к е р и с А., П л а к у н о в а Т., У р б е л е н е Я. Относительная длительность дифтонгов литовского языка.– Garsai, priegaidė, intonacija, Vilnius, 3–36.

Pakerys A. 1974: Tvirtapradžių ir tvirtagalių dvigarsių spektras.– Eksperimentinė ir praktinė fonetika, Vilnius, 142–155.

Pakerys ir kt. 1974: P a k e r y s A., P l a k u n o v a T., U r b e l i e n ė J. Lietuvių kalbos mišriųjų dvigarsių santykinė trukmė.– Eksperimentinė ir praktinė fonetika, Vilnius, 3–47.

Pakerys A. 1982: Lietuvių bendrinės kalbos prozodija, Vilnius: Mokslas.

Piotrovskis 1960: П и о т р о в с к и й Р.Г. Ещё раз о дифференциальных признаках фонемы.– Вопросы языкознания 6, Москва, 24–38.

Slušinskaitė M. 1981: Lominių šnektos fonetika: Diplominis darbas. Vilnius: Vilniaus universitetas.

Tamošaitytė-Jokubauskienė V. 1981: Pagramančio šnektos fonetika: Diplominis darbas. Vilnius: Vilniaus universitetas.

Zinkevičius Z. 1966: Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mintis.

Zinkevičius Z. 1994: Lietuvių kalbos dialektologija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

100

AKZENTE DER DIPHTHONGE UND DER GEMISCHTEN

ZWIELAUTE IM DIALEKT VON ERŽVILKAS: DAUER UND SPEKTREN

Zusammenfassung

Im südžemaitischen Dialekt von Raseiniai können die betonten Zwielaute einen Gravis- oder Zirkumflexakzent haben. Im vorliegenden Beitrage sollen die Akzente der Diphthonge ei, ai, au und der gemischten Zwielaute a, e + l, m, n, r einer Mundart erörtert werden: ihre Dauer und qualitative Charakteristik sowie die wichtigsten unterschiedlichen Kennzeichen der Akzente. Die Unterschiede zwischen den Akzenten wurden experimentell untersucht: es wurde die Dauer des ganzen Zwielautes und seiner einzelnen Komponenten gemessen, die Spektralanalyse angewendet, die qualitativen Kennzeichen der Komponenten (Kompaktheit, Tonalität, u. a.)

Die Resultate des Experiments beweisen, daß sowohl die Dauer als auch die Qualität der Komponenten wichtige, einander ergänzende Indikatoren zur Unterscheidung der Akzente sind. Außerdem präzisieren die Messungen dieser Parameter die bisherige Charakteristik des Zirkumflexakzentes: der Atemdruck verteilt sich nicht gleichmäßig auf die beiden Komponenten des Zwielautes (vgl.: Zinkevičius 1994: 98) - der größere Teil des Druckes bestimmt die erste Komponente. Die erste Komponente jedoch, obwohl ihr der größere Teil der Dauer des Zwielautes zukommt ist viel kürzer als die entsprechende Zwielautkomponente mit Gravisakzent. Das ist sehr wichtig für die Unterscheidung der Akzente, da die Dauer und die Qualität der zweiten Komponente von dem Akzent wenig abhängt. Die Länge der ersten Komponente bestimmt auch die Gesamtdauer des Zwielautes: der Zwielaut mit Gravisakzent ist 1,2-mal länger als der mit Zirkumflexakzent.

Wichtig ist auch die qualitative Charakteristik der ersten Komponente Die qualitativen Unterschiede der Komponenten erlauben das Wesen der Akzente besser zu erkennen: beim Zirkumflexakzent des Zwielautes ist die erste Komponente nicht allein kürzer, sondern auch dem Ton nach ein wenig höher und gewöhnlich als vordere geneigt sich der nachfolgenden anzugleichen.

Die Resultate des Experiments zeigen, daß für die Akzentanalyse im Dialekt von Eržvilkas die Gesamtheit der die Dauer und Qualität kennzeichnenden Charakteristika von Bedeutung ist. Die Akzente in diesem Dialekt nehmen eine Stellung ein zwischen dem Žemaitischen und dem Aukštaitischen: der Zirkumflexakzent hat eher žemaitische Züge, während sich der Gravisakzent von dem entsprechenden in der Gemeinsprache beinahe überhaupt nicht unterscheidet.

101