ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

X L V I (2 0 0 2), 2 2 3 – 2 4 8

P E R S O N A L I A

АКАДЕМІК ЮРІЙ СТЕПАНОВ І ЛИТОВСЬКА МОВА

Дійсний член Російської академії наук, професор, доктор наук Юрій Степанов, у списку наукових праць якого знайдемо і великі за обсягом книжки, і коротші статті із загального мовознавства, семіотики, культури та індоєвропеїстики, романістики й балтистики, є одним із найвидатніших представників сучасної московської (точніше, мабуть, слід сказати — російської) лінгвістичної школи. Він чудово знає традиції засновників цієї школи — славетних російських філологів, що утвердилися в XIX і XX століттях, — сам уже кілька десятиліть плідно розвиває й оновлює їх, не оминаючи й надзвичайно дорогої для нас традиції, що безперервно триває від часів Філіпа Фортунатова й донині: відводити у просторі своїх досліджень місце й литовській мові. Надзвичайно різнобічні інтереси Ю. Степанова як науковця сформували систему його теоретичних поглядів, яка, спираючись на конкретні спостереження за будовою та функціонуванням мови, ґрунтується на «філіації ідей (спадкоємності)» та «метаморфізмі ідей». Порівняно недавно в Росії чітко окреслився напрям філософії мови — «новий реалізм», найтісніше пов’язаний з ім’ям його засновника Ю. Степанова.

Юрій Степанов народився 20 липня 1930 року в Москві. Навчаючись у Московському університеті за спеціальністю романська філологія (іспанська мова та література), додатково вивчав французьку, англійську й німецьку мови, а також класичні — латину, давньогрецьку та санскрит. У 1953–1956 роках в аспірантурі Московського університету підготував кандидатську (докторську) дисертацію із синтаксису старофранцузької та іспанської мов IX–XIII століть. У 1957–1958 роках удосконалював фах у Парижі: відвідував курси методів структурного аналізу Е. Ж. Бенвеніста та латинських прийменників, навчався у Вищій школі перекладачів Сорбонни, записався на курс баскської мови А. Мартіне та семінар літературознавця Кастекса з поезії нового часу в Сорбонні. Повернувшись, спочатку працював викладачем і перекладачем у Міністерстві закордонних справ СРСР. На запрошення Московського університету 1961 року очолив кафедру французької мови, а за рік став завідувачем кафедри загального та порівняльно-історичного мовознавства. Докторську дисертацію захистив 1966 року на основі своїх перших двох книжок — Prancūzų stilistika та Prancūzų kalbos struktūra (Stepanov 1965a, 1965b). Звання професора йому присвоїли 1968 року.

1971 року Ю. Степанов перейшов працювати до Інституту мовознавства Російської АН. Спочатку працював головним науковим співробітником відділу загального мовознавства цього інституту, а від 1989 року й донині очолює відділ теоретичного мовознавства. 1984 року його обрали членом-кореспондентом Російської АН, а 1990 року — дійсним членом. Від 1999 року Ю. Степанов є членом Наукової ради з історії світової культури Російської АН; він також був або й досі є членом редакційних колегій різних важливих наукових видань, заступником головного редактора журналу Voprosy jazykoznanija (1988–1994), редакційної колегі- Izvestija AN SSSR. Serija jazyka i literatury

224 |

PERSONALIJA

jos narys (1973–1987). Daugelį reikšmingų tarptautinių lingvistikos ir semiotikos kongresų bei simpoziumų skaitė pranešimus, kaip vizituojantis profesorius lankėsi Danijos, Ispanijos, JAV, Kubos, Prancūzijos ir kitų šalių universitetuose. Ne kartą yra skaitęs paskaitų ir Lietuvoje – Vilniaus universitete ir Lietuvių kalbos institute.

Напередодні 70-річчя Ю. Степанова, як засновникові напряму «нового реалізму» у філософії мови, 1999 року присвятили монографію «Філософія мови: у межах і поза межами» (Filosofija jazyka: v granicach i vne granic 3/4. Tom posvjaščen... akad. Ju. S. Stepanovu, Char’kov: Oko). Російська академія наук також ушанувала свого академіка ґрунтовним біографічним бібліографічним виданням Jurijus Sergejevičius Stepanovas (Logunov 2000), у якому, окрім хронологічного та алфавітного покажчиків наукових праць та інших покажчиків, надруковано змістовний і аналітичний нарис його наукової діяльності, підготовлений Є. Кубряковою. До того самого ювілею відділ мови та літератури Російської АН уклав також імпозантну збірку статей обсягом 600 сторінок Kalba ir kultūra: Faktai ir vertybės (Kubriakova, Janko 2001). У п’яти розділах книжки вміщено 47 статей у такому порядку: порівняльно-історичне індоєвропейське мовознавство (9), семіотика, філософія мови, філософія (12), теоретична лінгвістика (11), литовська мова (6), культура й мистецтво (9). Четвертий розділ, присвячений литовській мові, відкриває стаття В. Родіонова «Литовська мова в школі академіка Ю. Степанова», далі йде «Коли і як з’явилися перші християнські молитви литовською мовою» З. Зінкявічюса, «Про зміну форм спільного роду в жемайтських говорах» В. Віткаускаса; в інших статтях зіставляються фонологічні системи литовської та російської мов (К. Гаршва), розглядається статус займенників у граматичній системі мови (А. Паулаускене), а також просодичні універсалії та закономірності балтійських і слов’янських мов (О. Поляков).

Minėtoje J. Stepanovo biografinėje bibliografijoje (Logunov 2000) užfiksuoti 238 įvairūs 1956–1999 m. spausdinti darbai – monografijos, straipsniai, mokslo darbų recenzijos, mokslinėse konferencijose ir suvažiavimuose skaitytų pranešimų tezės, sudarytos arba redaguotos knygos bei straipsnių rinkiniai, kuriems yra parašęs plačius, neretai atskirai studijai prilygstančius įvadus ar išsamius komentarus. Tarp tokių minėtinos jo iniciatyva Maskvoje 1974 ir 1995 metais išleistos buvusio jo mokytojo, garsaus prancūzų kalbininko E. Benveniste’o knygos Bendroji lingvistika, Indoeuropiečių socialinių terminų žodynas ir straipsnių rinkinys Semiotika (M., 1983), kuriame paskelbta Algirdo J. Greimo ir J. Courté’s aiškinamojo kalbos teorijos žodyno dalis. Paties J. Stepanovo darbų recenzijų ar atsiliepimų apie juos Rusijos bei kitų šalių prestižiniuose mokslo žurnaluose ši bibliografija nurodo daugiau kaip penkiasdešimt.

Самостійну наукову діяльність Ю. Степанов розпочав понад сорок років тому як дослідник синтаксису старих романських мов, однак від самого початку виразно простежувалося його прагнення включати кожен конкретний предмет свого дослідження до певної ширшої системи; тому опис конкретних мовних явищ у його працях природно й тісно поєднувався з узагальненням принципів і методів дослідження мови (Kubriakova, Janko 2001: 18).

Be pirmųjų prancūzų kalbai skirtų knygų (Stepanov 1965a, 1965b), konkrečiųjų tyrimų krypčiai atstovauja daug aktualiausias indoeuropeistikos ir konkrečias romanų, baltų, slavų kalbų gramatikos, akcentologijos ir etimologijos problemas nagrinėjančių J. Stepanovo straipsnių ir straipsnių serijų, pavyzdžiui, „Rusų linksnių teksto teorija aprašomojoje ir lyginamojoje istorinėje kalbotyroje“ (1988), „Skaičiavimas, skaičių pavadinimai, abėcėliniai skaičių ženklai indoeuropiečių kalbose“ (1989 a), „Baba-Jaga, Jama, Janus, Jasonas ir kiti: Dėl „negriežto“ lyginamojo istorinio metodo“ (1995), „Neparadigminis indoeuropiečių kirčio perkėlimas: (1. Dėl Wackernagelio ir Leskieno dėsnių)“ (1997 b) ir kt. Neabejotina šios krypties darbų viršūne laikytina

PERSONALIA

| 225

itin plataus atgarsio sulaukusi monografija Indoeuropiečių sakinys (Stepanov 1989). Ji recenzuota Maskvos žurnaluose Voprosy jazykoznanija bei Izvestija AN SSSR, Paryžiuje leidžiamame žurnale Bulletin de la Société de Linguistique de Paris bei mišiškėje Baltisticoje. V. Ambrazas šią monografiją įvertino kaip „naują baltų ir kitų indoeuropiečių kalbų istorinės sintaksės tyrinėjimų pakopą“ (Ambrazas 1994: 112).

Методологію дослідження мови, проблеми семіотики та філософії мови, зв’язки мови й культури розглянуто в узагальнювальних теоретичних працях Ю. Степанова Semiotika (Stepanov 1971; перекладено японською, угорською та болгарською мовами), Dabartinės lingvistikos metodai ir principai (Stepanov 1975a), Vardažodžiai. Predikatai. Sakiniai: Semiologinė gramatika (Stepanov 1981), Trimatėje kalbos erdvėje: Semiotinės lingvistikos, filosofijos, meno problemos (Stepanov 1985), Pasaulio kultūros konstantos: Alfabetai ir alfabetiniai tekstai dvitikystės laikotarpiu (Stepanov, Proskurin, 1993), Konstantos: Rusų kultūros žodynas: Tyrinėjimo bandymas (Stepanov 1997), Kalba ir metodas: Dėl dabartinės kalbos filosofijos (Stepanov 1998). Кілька поколінь студентів вищих навчальних закладів колишнього Радянського Союзу (зокрема й Вільнюського університету) навчалися за підручниками Ю. Степанова Kalbotyros pagrindai (1966) і Bendrosios kalbotyros pagrindai (1975b), який, до речі, через пару років після виходу було перекладено в’єтнамською мовою.

Dešimt intensyvaus darbo metų Maskvos universitete (1961–1971) atskleidė ir subrandino pedagoginį J. Stepanovo talentą. Išraiškingos mylimo profesoriaus dėstomo bendrosios kalbotyros kurso paskaitos sutraukdavo didžiulę studentų ir anuometinių aspirantų (doktorantų) auditoriją. Kai kurie šį kursą išklausydavo kelis kartus, nes kiekvienais metais jo paskaitose atsirasdavo naujos informacijos ir būdavo iškeliama vis kita aktuali teorinė ar metodologinė problema, reikalaujanti kritiško jos sprendimų vertinimo. Savo vadovaujamoje katedroje J. Stepanovas įsteigė ir globojo naują specializaciją „Kalbinių sistemų tipologija“, į kurios programą buvo įtraukta ir lietuvių kalba. Laisvai pasirenkamą jos kursą dėstė pats profesorius pakaitomis su savo aspirantais lietuviais. Norinčių pramokti lietuviškai tada irgi netrūko.

Литовська мова для Ю. Степанова ніколи не була тимчасовим захопленням чи модною забаганкою. Він вирішив вивчити її 1962 року після першого відвідання Вільнюса й Серядіса. Маючи тонкий мовний слух, за кілька літ, проведених у різних місцях Литви, він чудово опанував литовську. Можливо, «приручена» архаїчна литовська мова по-своєму спонукала його заглибитися в історію мови та менш досліджені дискусійні проблеми індоєвропеїстики й балтистики. Акцентна структура слова, процеси формування дієслівної системи та історичний синтаксис — це ті галузі конкретних порівняльно-історичних досліджень, у яких Ю. Степанов, мабуть, запропонував найбільше нових, несподіваних, логічно обґрунтованих гіпотез і аргументованих пояснень, послідовно заснованих на системному погляді на мову та чітко визначених теоретичних і методологічних принципах.

Литовська мова, вивчена не романтичним юнаком, захопленим мовами, а вже зрілим ученим, не залишилася для Ю. Степанова лише традиційним допоміжним інструментом історичних індоєвропейських досліджень. Викладаючи й інтерпретуючи у своїх теоретичних книжках численні факти цієї мови, він на рівних із «великими» мовами включив «маленьку» литовську до значно ширшого контексту мовознавства (як приклад можна навести гіпотезу про формування опозиції перехідних і неперехідних дієслів балтійських мов, викладену в книжці «Методи й принципи сучасної лінгвістики»).

Ю. Степанов написав близько 20 статей і серій статей, присвячених «чистій» литуаністиці. Частину з них надруковано в Baltisticoje, іншу частину — у московських журналах з мовознавства

226 |

PERSONALIA

Voprosy jazykoknanija, Izvestija AN SSSR та інших виданнях. Серед балтистичних праць Ю. Степанова особливо важливою для історії категорій виду, перехідності та стану балтійського (і слов’янського) дієслова є серія статей, опублікована у 1976–1978 рр. у журналі Izvestija AN SSSR та в збірнику доповідей російських мовознавців, прочитаних на VIII Міжнародному з’їзді славістів у Загребі й окремо виданих книжкою Slavų kalbotyra (1978). Узагальнюючи викладений там діахронний розвиток опозицій перехідних і неперехідних дієслів балтійських мов та слов’янських дієслів тривалої й доконаної дії, у монографії Indoeuropiečių sakinys Ю. Степанов доходить висновку, що опозиції тривалої й доконаної дії у слов’янських мовах та перехідних і неперехідних дієслів у балтійських історично пов’язані — вони розвинулися зі спільного первісного прототипу (протиставлення активності й неактивності), однак у балтійських мовах вид дієслова схильні трактувати з погляду об’єкта й суб’єкта, а у слов’янських — з погляду обмеженості й необмеженості дії. Проблематика історії литовського (і балтійського) дієслова цікавить Ю. Степанова від самого початку його студій литовської мови: першою його друкованою лінгвістичною статтею про Литву була спроба по-своєму пояснити походження форми єретьої особи однини yra (Stepanov 1970). Пояснення, викладене в цій статті, він згодом докладно обґрунтував в інших публікаціях (Stepanov 1985b, 1989a: 225–233).

Ю. Степанова пов’язують давні й постійні сердечні стосунки не лише з литовською мовою, а й із Литвою, литовськими мовознавцями та діячами культури. Він провів у Литві не один місяць своєї відпустки, добре знає литовський театр і загалом має тут багато друзів, однодумців і учнів. Особливо близька професійна й особиста дружба пов’язувала його з професором Йонасом Казлаускасом, трагічну смерть якого восени 1970 р. Ю. Степанов пережив дуже болісно. Мабуть, можна сказати, що саме завдяки дружбі двох ровесників і однодумців виникли міцні зв’язки Ю. Степанова з литовським мовознавством, адже в шістдесяті роки Ю. Казлаускас був одним із головних організаторів журналу Baltistica та міжнародних конференцій з балтистики, які тоді називали всесоюзними. Ю. Степанов почав писати для Baltistica, від самого початку брав участь майже в усіх конференціях балтистів у Вільнюсі та Ризі, був офіційним опонентом на захистах чотирьох дисертацій на здобуття ступеня доктора наук, захищених у Вільнюському університеті в 1967–1984 рр. (Й. Казлаускаса, К. Мустейкіса, А. Паулаускене, А. Росіна), і науковим керівником шести дисертацій литовських мовознавців на здобуття докторського ступеня (тоді — кандидата філологічних наук), підготовлених і захищених у Москві в 1972–1985 рр. (Р. Венцкуте, К. Гаршви, С. Крініцкайте, Г. Нактінене, С. Валентаса, О. Полякова). Від прекрасного літа 1962 року, проведеного на берегах Німану в Сережюсі, коли литовська мова вперше потрапила в лінгвістичне поле зору молодого мовознавця, вона й досі посідає місце в дослідницькому просторі цього надзвичайно працьовитого вченого, обдарованого Богом, і аж ніяк не останнє. Цього року минає вже чотири десятиліття, відколи Ю. Степанов є щирим і вірним другом литовської мови, а його приваблива особистість, що випромінює виняткову ерудицію, для всіх литуаністів, які знають його не лише з книжок, — великий моральний авторитет, незабутній учитель і взірець ученого-філолога, що справляє глибоке враження.

LITERATŪRA

AMBRAZAS, V. 1994: (rec.) Ю. С. Степанов, Индоевропейское предложение. Москва: Наука, 1989. Baltistica 28 (1), 108–112.

KUBRJAKOVA, E. S., JANKO, T. E., red. 2001: Язык и культура: Факты и ценности. К 70-летию Юрия Сергеевича Степанова. Москва: Языки славянской культуры.

LOGUNOV, A. A., ред. 2000: Юрий Сергеевич Степанов. Российская Академия Наук. Материалы к биобиблиографии ученых. Серия литературы и языка, 26. Составитель Р. И. Горячева, Москва: Наука.

STEPANOV, JU. S. 1965a: Французская стилистика, Москва: Высшая школа.

PERSONALIA

227

Stepanov, Ju. S. 1965b: Структура французского языка: Морфология, словообразование, основы синтаксиса в новой французской речи, Москва: Высшая школа.

Stepanov, Ju. S. 1966: Основы языкознания, Москва: Просвещение.

Stepanov, Ju. S. 1970: Литовское yra – 3 лицо глагола „быть“. Baltistica 6 (2), 193–196.

Stepanov, Ju. S. 1971: Семиотика, Москва: Наука.

Stepanov, Ju. S. 1975a: Методы и принципы современной лингвистики, Москва: Наука.

Stepanov, Ju. S. 1975b: Основы общего языкознания, Москва: Просвещение.

Stepanov, Ju. S. 1981: Имена. Предикаты. Предложения: Семиологическая грамматика, Москва: Наука.

Stepanov, Ju. S. 1985a: В трехмерном пространстве языка: Семиотические проблемы лингвистики, философии, искусства, Москва: Наука.

Stepanov, Ju. S. 1985b: Лит. yra, рус. (он) и есть (К вопросу о происхождении). Baltistica 21 (1), 4–13.

Stepanov, Ju. S. 1988: Текстовая теория русских падежей в описательном и сравнительно-историческом языкознании. Русистика сегодня. Язык: система и ее функционирование, Москва: Наука.

Stepanov, Ju. S. 1989a: Индоевропейское предложение, Москва: Наука.

Stepanov, Ju. S. 1989b: Счет, имена чисел, алфавитные знаки чисел в индоевропейских языках. Вопросы языкознания 4, 46–72; 5, 5–31.

Stepanov, Ju. S. 1995: Баба-Яга, Яма, Янус, Ясон и другие: К вопросу о „нестрогом“ сравнительно-историческом методе. Вопросы языкознания 5, 3–15.

Stepanov, Ju. S. 1997a: Константы: Словарь русской культуры: Опыт исследования, Москва: Языки русской культуры.

Stepanov, Ju. S. 1997b: Непарадигматические передвижения ударения в индоевропейском: (1. Вокруг законов Ваккернагеля и Лескина). Вопросы языкознания 4, 5–26.

Stepanov, Ju. S. 1998: Язык и метод: К современной философии языка, Москва: Языки русской культуры.

Stepanov, Ju. S., Proskurin, S. G. 1993: Константы мировой культуры: Алфавиты и алфавитные тексты в период двоеверия, Москва: Наука.

Regina Venckutė Kazimieras Garšva Olegas Poliakovas

RUSŲ BULGARISTIKA IR LIETUVA

Su Lietuva yra susiję du žymūs rusų mokslininkai, bulgarų kalbos ir kultūros specialistai: iš Vengrijos kilęs rusų bulgaristikos pradininkas Jurijus Venelinas (gimimo – Georgis Hucas) ir iš Lietuvos nuo Obelių kilęs vienas didžiausių šių dienų Maskvos bulgaristų prof. Grigorijus Venediktovas.

Lietuvių kalbininkams G. Venediktovas jau senokai žinomas iš jo publikacijų „K istorii lituanistiki v Rossii“, konkrečiai apie kalbininko Jono Juškos lituanistinę medžiagą ir korespondenciją, kuri išliko jį globojusio rusų kalbininko I. Sreznevskio archyve. Be to, jis ne tik aktyviai bendrauja su Maskvos lietuvių kultūros puoselėtojais, baltistais, bet ir palaiko glaudžius santykius su lietuvių kalbininkais, atsiunčia savo darbų ir kitokios vertingos literatūros. Kalbininko