LORETA VAIČIULYTĖ-SEMĖNIENĖ

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: морфосинтаксис литовської мови, типологічний морфосинтаксис, валентність.

НАЗИВНИЙ ТА ОРУДНИЙ ВІДМІНКИ ІМЕННИКА У ФІНІТНИХ АСКРИПТИВНИХ РЕЧЕННЯХ BŪTI

Іменник у називному та орудному відмінках у фінітних аскриптивних реченнях із būti (to be)

АНОТАЦІЯ

У статті йдеться про можливий зв’язок між відмінковим маркуванням іменника, що виконує роль предикатива, та модальністю, вираженою способами. Аналізований матеріал становлять аскриптивні фінітні речення зі зв’язкою Dabartinės lietuvių kalbos tekstyno (DLKT) būti, зібрані з корпусу, у яких стверджуваний предикат виражений формами різних способів. Дотримуємося думки, що щодо оцінної та ірреальної модальності морфосинтаксичне маркування є градуальним і попередньо можна говорити про відносну тенденцію частіше вживати орудний відмінок іменника, що виступає предикативом, стосовно шкал епістемічне > деонтичне (дійсний > наказовий спосіб) і реальне > ірреальне (дійсний > умовний спосіб).

АНОТАЦІЯ

У статті розглядається можливий зв’язок між відмінковим маркуванням іменникових предикативів і модальністю, вираженою способами. Проаналізований у статті матеріал складається з аскриптивних фінітних речень зі зв’язкою būti (to be), зібраних із Корпусу сучасної литовської мови (CCLL), у яких стверджувальний предикат виражений формами різних способів. Поділяємо думку, що щодо оцінної та ірреальної модальності морфосинтаксичне маркування є градуальним і попередньо можна говорити про відносну тенденцію вживати орудний відмінок іменника, що виконує роль предикатива, стосовно шкал епістемічне > деонтичне (дійсний > наказовий спосіб) і реальне > ірреальне (дійсний > умовний спосіб).

КЛЮЧОВІ СЛОВА: модальність, іменниковий предикатив, морфосинтаксичне маркування.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: модальність, іменниковий предикатив, морфосинтаксичне маркування.

Straipsniai / Articles

9

LORETA SEMĖNIENĖ

0. ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ

У класичних працях із литовської граматики стверджується, що позначення іменника, який виступає предикативом¹, узгоджуваним і / або неузгоджуваним відмінком у реченнях зі зв’язкою būti (англ. copular sentence, нім. Prädikativsatz2), наприклад, Prisėsk, būsi svečias (пор. svečiu), пов’язане із семантичними та формальними критеріями. Окрім хрестоматійної думки про те, що на відмінок іменника впливає постійний або тимчасовий стан предмета, виражений предикативом³, також стверджується, що вираження предикатива пов’язане й із відмінюваною формою зв’язки būti. Зокрема, зазначається, що орудний відмінок іменника «з būti майбутнього часу значно частотніший», із būti умовного способу — «не надто частотний», а зі зв’язкою наказового способу «також нечастий» (курсив мій. – L. V.-S.) (Šukys 1998: 245–247). В інших працях дотримуються думки, що «орудний відмінок іменника частіше вживається зі зв’язкою майбутнього часу або умовного способу, рідше — зі зв’язкою інших форм» (курсив мій. – L. V.-S.) (Ambrazas, red., 2006: 505–506, пор. Ulvydas, red., 1976: 364).

Ці останні погляди, а також думка про те, що відмінювана форма зв’язки būti більше впливає на морфосинтаксичне маркування іменника, вжитого предикативно, ніж постійний або тимчасовий стан предмета, виражений самим предикативом⁴, а також матеріал Корпусу текстів сучасної литовської мови⁵ (далі DLKT), який був у розпорядженні, спонукали з’ясувати, чи / як відмінок іменника, що виступає предикативом у стверджувальних скінченних реченнях із būti, корелює з модальністю, вираженою способами.

У статті, з огляду на наведені вище погляди, шукаємо відповіді на такі запитання:

(i) Якщо орудний відмінок іменника, що виступає предикативом, скажімо, частіше трапляється зі зв’язкою майбутнього часу (пор. Šukys 1998), то чи означає це, що його вживання може—

¹Термін «предикатив» уживається за Артурасом Юджентисом (2012: 69): це слово, синтаксично залежне від дієслова, але семантично пов’язане не лише з ним, а й із підметом або додатком. Синтаксична залежність такого слова може виражатися модифікацією або керуванням.

² У литовському мовознавстві такі речення зазвичай називають іменно-дієслівними (Ambrazas, red., 2006: 612). У статті розглядатимуться аскриптивні (англ. ascriptive) речення зі зв’язкою būti, тоді як так звані еквативні речення (англ. equative) залишаються поза розглядом; їх розрізняють за унікальністю (англ. uniqueness) референта слова, що виступає предикативом, пор.: Jonas yra mokytojas vs. Jonas yra mano geriausias draugas; Aš esu Loreta (докладніше Hengeveld 1992: 73–105). Прототипові аскриптивні речення мають означений (нім. definit) підмет і неозначений (нім. indefinit) предикатив. В еквативних реченнях і підмет, і предикатив прототипово є означеними.

³ Докладніше про це див. Semėnienė 2004 та літературу, яку там розглянуто.

⁴ Докладніше про це див. Semėnienė 2004 та літературу, яку там розглянуто. Див. також приклади, наведені далі у статті.

⁵ Доступно в інтернеті: http://donelaitis.vdu.lt.

10

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Daiktavardžio vardininkas ir įnagininkas finitiniuose askriptyviniuose būti sakiniuose

цього бути пов’язане з категорією часу дієслова. А може, частіше вживаний орудний відмінок іменника з формою майбутнього часу бути корелює не (лише) з граматичним часом, а (можливо, також) із модальністю (подібно до умовного способу) (пор. Ambrazas 2006)⁶?

(ii) Модальність виражається дієслівними способами. Можливо, існує відносна тенденція додатково позначати її (англ. redundant) ще й відмінком. Інакше кажучи, можливо, модальність виражається не лише граматичними категоріями дієслова, а й іменника⁷.

Щоб відповісти на ці запитання, далі спершу коротко йдеться про спосіб і модальність (див. 1), потім — про граматичний час і модальність (див. 2). Нарешті розглядається зв’язок між модальністю та вираженням іменника в предикативній функції (див. 3–4), а також формулюються висновки (див. 5).

1. СПОСІБ І МОДАЛЬНІСТЬ

У працях з литовської граматики категорію способу зазвичай визначають як модальність, що виражається граматичними засобами дієслова, тобто ставлення мовця до ситуації з погляду її достовірності, можливості, необхідності, умови тощо (пор. Jablonskis 1922/1957: 258; Ulvydas, red., 1971: 55–56; Paulauskienė 1979: 141; Ambrazas, red., 2006: 304; Valeckienė 1998: 73; Holvoet, Judžentis 2004: 77–78; Judžentis 2012: 165). За значенням і вираженням спосіб класифікують по-різному. В одних працях до нього відносять п’ять (Ulvydas, red., 1971: 65; Valeckienė 1998: 73), в інших — чотири (Jablonskis 1922/1957: 257; Ambrazas, red., 2006: 304–305) або три (Paulauskienė 1979: 165–166; 1983: 252–253; 1994: 310–311; Holvoet, Judžentis 2004: 80–82; Holvoet 2010; Judžentis 2012: 172–177) члени. Найбільше способів — п’ять — виокремили Pranas Gailiūnas в академічній Lietuvių kalbos gramatikoje та Adelė Valeckienė у Funkcinėje lietuvių kalbos gramatikoje. У першій розглядаються дійсний, непрямий, наказовий, умовний і бажальний способи, а в другій — дійсний, непрямий, наказовий, умовний і питальний способи. Jonas Jablonskis у Lietuvių

⁶ «Одне з відкриттів, про які повідомляє він [тобто Ultan (1978)], полягає в тому, що показники майбутнього часу часто вживаються в атемпоральних функціях, особливо у функціях, пов’язаних зі способом і модальністю. [...] У кількох мовах було виявлено показники, основною функцією яких, імовірно, було вираження mood, але які могли також уживатися для вираження часу future» (Bybee 1985: 156; пор. також там само: 157–159). Пор. «Більше того, принаймні в основній сфері — сфері ірреальної модальності — епістемічний та оцінний способи значною мірою перетинаються і часто мають спільне граматичне кодування» (Givón 2001: 300–301, пор. також 358–361).

⁷ Наприклад, у північноавстралійській мовній родині tangick модальність позначається також відмінком іменника (докладніше див. de Haan 2006: 40–41; з цього питання пор. також там само: 43).

Straipsniai / Articles

11

LORETA SEMĖNIENĖ

граматиці мови розглядає дійсний, умовний, наказовий і бажальний способи, а Vytautas Ambrazas у Dabartinės lietuvių kalbos gramatikoje, окрім дійсного, умовного й наказового, розглядає також непрямий спосіб. У працях Aldona Paulauskienė, Aksel Holvoet і Artūras Judžentis виокремлюється трикомпонентна категорія способу, до якої належать дійсний, умовний і наказовий способи (пор. Holvoet 2010). Непрямий спосіб тут зараховують до категорії евиденційності (Holvoet, Judžentis 2004; Judžentis 2012) або називають «формально вираженим варіантом дійсного способу» (Paulauskienė 1979: 158; 165), а бажальний спосіб (пор. tegul būna, tebūnie) — різновидом дійсного способу (Paulauskienė 1979: 160, 165; Holvoet 2010: 426).

Існують різні класифікації значень модальності (пор. inter alia Palmer 2001; Frawley (ed.) 2006; Bybee 1985: 165–189; Bybbe, Perkins, Pagliuca 1994: 176–242; Paulauskienė 1979: 137–141; Holvoet, Judžentis 2004: 82–85; Holvoet 2007: 16–22; Plungian 2011: 189–215; Judžentis 2012: 166–169 та розглянуту там літературу). Спираючись на погляди зарубіжних лінгвістів, у найновіших працях з литовського мовознавства (Judžentis 2012: 166; Holvoet 2007; 2010; Holvoet, Judžentis 2004: 82–85) за тим, як мовець оцінює ситуацію та яке його ставлення до неї, розрізняють два типи оцінної модальності (англ. speakers attitude за Givón 2001: 300; пор. Plungian 2011: 189–190, 198): епістемічну та деонтичну⁸. Епістемічна модальність виражає оцінку мовцем твердження або ситуації щодо їхньої достовірності (або ймовірності), що ґрунтується на його досвіді чи світосприйнятті; деонтична модальність виражає різні акти волевиявлення суб’єкта описуваної ситуації (бажання, дозвіл, вимогу, необхідність тощо) (Judžentis 2012: 166–167; Holvoet 2007: 16–17; Holvoet, Judžentis 2004: 82–83).

Речення з модальним прислівником або модальним дієсловом, що виражає епістемічну чи деонтичну модальність, можна перефразувати, перетворивши його на підрядне іменникове речення, залежне від предиката вищого рівня, що виражає епістемічну чи деонтичну модальність, наприклад: Jonas tikrai buvo mokytojas, пор. Tiesa, kad Jonas buvo mokytojas; Tu turi būti mokytojas, пор. Reikia, kad būtum mokytojas (Holvoet, Judžentis 2004: 83; пор. Holvoet 2007: 16–17).

Епістемічна модальність зазвичай виражається стверджувальними розповідними реченнями дійсного способу (Jonas yra mokytojas). Ядро деонтичної модальності становлять форми наказового способу (Jonai, būk mokytojas⁹). Вона виражається також, наприклад, у випадках, коли дієслово дійсного способу вживається

⁸ «Розрізнення епістемічної та деонтичної модальності, певним чином, видається релевантним для категорії способу. [...] Якщо динамічна модальність не має відповідника в царині способу, то, можливо, тому, що вона належить до периферії модальності» (Holvoet 2007: 18).

⁹ «Якщо ми визнаємо, що наказовий спосіб є способом, то незалежно від того, чи формулюємо його значення семантично — як таке, що ґрунтується на волевиявленні, — чи прагматично — як вираження директив, очевидно, доцільно вважати деонтичну модальність відповідним йому типом модальності, що ґрунтується на волі» (Holvoet 2007: 17; пор. також там само: 22–23).

12

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Daiktavardžio vardininkas ir įnagininkas finitiniuose aspektviniuose būti sakiniuose

із гортативною часткою te(gu(l)) або проклітикою te⁻¹⁰ (Tegul būna Jonas mokytojas). Дійсний спосіб є немаркованим членом системи способів; він пов’язаний не лише зі значеннями епістемічної, а й деонтичної модальності (Holvoet, Judžentis 2004: 86–87, 102–103; Holvoet 2007: 23–24; пор. Jablonskis 1922/1957: 258). Форми умовного способу, як і дійсного, також уживаються в реченнях для вираження як епістемічної, так і деонтичної модальності (наприклад, Jonai, būtum mokytojas, kita kalba būtų; Geriau jau būtum mokytojas). Однак він протиставляється обом — дійсному й наказовому — способам за іншою ознакою: ірреальності (нефактичності) (Holvoet, Judžentis 2004: 88; Holvoet 2007: 25; Judžentis 2012: 172–175).

Реальна й ірреальна модальність розрізняються за ставленням мовця до реальності обговорюваних речей. До реальної модальності належать ситуації, що існують незалежно від людини та є фактичними. Типово вони виражаються реченнями, у яких ужито форми теперішнього й минулого часу дійсного способу дієслова. Ситуації ірреальної модальності є нефактичними, уявними; їхню реальність щонайменше в момент мовлення перевірити неможливо. Такі ситуації можуть виражатися формами майбутнього часу дійсного способу¹¹, наказового й умовного способів (Judžentis 2012: 168–169; пор. Holvoet, Judžentis 2004: 96–97, 104; Paulauskienė 1979: 141; 153; Plungian 2011: 124, 213–214). Крім того, ірреальні ситуації можуть виражатися й уже згаданими формами теперішнього й майбутнього часу дійсного способу з tegu(l)¹².

Отже, систему способів розрізняють за двома незалежними один від одного критеріями. За фактичністю протиставлення реальної та ірреальної модальності (дійсний vs. умовний спосіб), маркований член якого (irrealis), виражається формами умовного способу, є підкреслено нефактичним (нереальним). За типом оцінної модальності (епістемічна vs. деонтична) форми дійсного способу протиставляються формам наказового способу. Якщо визнати, що основу системи способів становить протиставлення реальної та ірреальної модальності (Paulauskienė 1979: 141; 1994: 310–311; Holvoet, Judžentis 2004: 103; Holvoet 2007: 26, 59–60; Holvoet 2010: 441–442), то наказовий спосіб слід віднести до реальної модальності (Holvoet, Judžentis 2004: 103; Holvoet

¹⁰ Čia laikomasi panašios nuomonės kaip in Holvoet 2007: 39, Judžentis 2012: 172. Plg. „We will therefore describe teateina as an indicative and teateinie as a residual separate mood“ (Holvoet 2007: 39).

¹¹ Пор.: «Можна стверджувати, що майбутній час є прототиповою категорією ірреалісу, оскільки він стосується подій, які ще не відбулися і тому є нереальними» (de Haan 2006: 41). «Хоча майбутній час можна вважати категорією ірреалісу, оскільки він стосується подій, які ще не відбулися, у латині він виражається дійсним способом» (de Haan 2006: 44).

¹² «Основна опозиція способів тут визначається тим, чи констатує мовець дію як реальну (дійсний спосіб), чи як нереальну — наказану, бажану, уявну (наказовий і умовний способи)» (Paulauskienė 1979: 141). Пор. (там само: 165): «Умовний і наказовий способи мають власні морфологічні показники, що позначають нереальність дії, тоді як дійсний спосіб не має спеціального показника, тому його формами можна виражати як реальну, так і нереальну дію».

Straipsniai / Articles

13

LORETA SEMĖNIENĖ

2007: 60¹³; Judžentis 2012: 173; іншу думку пор. Paulauskienė 1979: 141, 153–154). Точніше кажучи, за ознакою (і)реальності наказовий спосіб опинився б посередині шкали реальне (дійсний спосіб) > нереальне (умовний спосіб), подібно до того, як умовний спосіб посідає середнє місце на шкалі епістемічна (дійсний спосіб) > деонтична модальність (наказовий спосіб).

2.

ЧАС І МОДАЛЬНІСТЬ

Граматичний час як дейктична категорія локалізує події на часовій осі з перспективи моменту мовлення. Прості дієслівні часи (теперішній, минулий, майбутній) виражають протиставлення дейктичного часу (теперішнє, минуле, майбутнє). На відміну від тверджень, виражених теперішнім і минулим часом, твердження, виражені майбутнім часом, у момент мовлення не піддаються верифікації; вони менш категоричні, оскільки мовець не може гарантувати їхню істинність (докладніше див. Holvoet, Pajėdienė 2004: 121–124). Отже, як уже зазначалося, твердження, виражені майбутнім часом у литовській мові, пов’язані з ірреальною модальністю, а майбутній час з погляду ставлення мовця до дійсності пов’язаний з епістемічною та деонтичною модальністю. Постає питання, з якими ознаками модальності (крім граматичного часу) можна було б пов’язати відносно частіше вживання іменника в орудному відмінку як предикатива (пор. de Haan 2006: 49–50)?

Форми наказового й умовного способів не мають морфологічних показників вираження категорії часу й не позначають точніше визначених часових відношень. Дія, виражена цими простими формами, у момент мовлення ще не відбувається і раніше не відбувалася. Уживаючи форми наказового способу, мовець указує, що дію належить виконати; уживаючи форми умовного способу — що вона (не)можлива, лише уявна або гадана (тобто ірреальна); таким чином, дія може розпочатися й реалізуватися вже в сам момент мовлення (у теперішньому) або після нього (у майбутньому) (Ulvy das, red., 1971: 59).

З того, що коротко сказано досі, можна було б припустити, що в литовській мові модальність корелює не лише з граматичними категоріями дієслова, а й, можливо, з граматичними категоріями іменника¹⁴. Розглядаючи модальність як складову дієслівної категорії — так званої TAM (англ. time–aspect–modality; пор. Givón 2001: 285, 303–305,

¹³ Пор.: «Сам по собі наказовий спосіб апріорі не можна кваліфікувати як реаліз чи ірреаліз. [...] З огляду на його виразне деонтичне значення наказовий спосіб протиставляється і дійсному, і умовному. Якщо вважати розрізнення реаліз: ірреаліз ядром системи способів, то наказовий спосіб лише частково належить до категорії способу: його функції можна визначити прагматично, і фактично він накладається на модальні значення» (Holvoet 2007: 26; пор. там само: 60).

¹⁴ Пор.: «Граматичні показники модальності дуже різноманітні. [...] Загалом існують три типи показників: (i) окремі суфікси, клітики та дієприкметники, (ii) словозміна і (iii) модальне дієслово» (Palmer 2001: 19; пор. de Haan 2006: 40–41).

14

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Daiktavardžio vardininkas ir įnagininkas finitiniuose askriptyviniuose būti sakiniuose

337 тощо) — частину (і, безперечно, визнаючи, що модальність і предикація речення можуть виражатися не лише дієсловом), у статті шукається відповідь на питання, чи / як модальність, виражена різними дієслівними способами, потенційно впливає на тенденції відмінкового маркування іменника, що виступає предикативом. Чи можна, порівнюючи тенденції вираження іменника, що виступає предикативом, узагалі говорити про схильність по-різному маркувати окремі типи модальності? У статті йтиметься про модальність в аскриптивних¹⁵ реченнях зі зв’язкою būti та іменником у функції предикатива; розглядаються фінітні речення з būti, стверджуваний предикат у яких виражено формами дійсного, наказового та умовного способів. Спершу розглядається можлива кореляція оцінної модальності з відмінковим маркуванням іменника у функції предикатива (див. 3), потім обговорюється зв’язок між (не)реальною модальністю та вираженням іменника, ужитого предикативно (див. 4), і, нарешті, формулюються висновки (див. 5).

Вираження іменника, що виступає предикативом, досліджується на підставі емпіричного матеріалу, знайденого в DLKT. Загалом зібрано й проаналізовано у статті 1462 фінітні аскриптивні речення з būti, з яких 639 мають форми дійсного способу, 351 — наказового, а 472 — умовного способу. Наявний матеріал узагальнюється статистично.

3. ОЦІННА МОДАЛЬНІСТЬ (ЕПІСТЕМІЧНА VS. ДЕОНТИЧНА) І ВИРАЖЕННЯ ІМЕННИКА, ЩО ВИСТУПАЄ ПРЕДИКАТИВОМ

Ядро епістемічної модальності становлять констативні висловлення, виражені формами дійсного способу, а деонтичної — директиви, виражені наказовим способом. Залишмо поки осторонь констативні речення з формами майбутнього часу дієслова būti у дійсному способі з огляду на згадані раніше причини й насамперед порівняймо речення з формами теперішнього та минулого часу дієслова būti у дійсному способі та речення, у яких ужито наказовий спосіб, наприклад:

(1) На десять років старший за мене. Ну, а тут уже прийшли німці, то були росіяни, то німці, потім знову росіяни. Тато був будівельник, якщо будував будинки. DLKT

(2) Пішли на танці, і приїхав той Ромас з іншого колгоспу. Приїжджав на храмове свято до Лабунави, до Они. Приїжджав вантажівкою, повною людей. Він був водієм. Приїхав, він там її привіз. Ну, таке побачення, ну і так ніби зустрічалися. Потім уночі... увечері повернулися до кузини, під ранок. DLKT

¹⁵ Пор. примітку 2.

Straipsniai / Articles

15

LORETA SEMĖNIENĖ

(3) ВУ протягом своєї багатовікової історії відіграв особливу роль у культурному житті нашої держави, та й не лише її. Протягом століть це був університет європейського рівня університет, де навчалися і викладали представники різних країн. DLKT

(4) Pedagogas, akademikas Juozas Brazaitis, pasak minėtojo Stasio Ylos, buvo kovos žmogus – subtilus, garbus, patvarus, taiklus ir gilus. Jeigu ieškotume pavyzdžių svetur, artimų jam šiame pokaryje, rastume gal tris. DLKT

(5) Valdyk arba paklusk! – štai koks devizas glūdi tokioje pozicijoje; arba būk Didžiu Žmo- gumi, Herojumi, besigrumiančiu su likimu ir pelnančiu šlovę („kuo didesnis kritimas, tuo didesnė šlovė“; – sako Herakleitas). DLKT

(6) Laiško pabaigoje trys smulkia Aleksandro Stulginskio rašysena parašytos eilutės: „Brangi Aldute, sėkmingai baik mokslą, būk geras žmogus, aš nors toli gyvendamas mintimis visuomet su Tavimi. Tavim džiaugiuos ir didžiuosiuos. Laiminu Tave, telamina Tave Aukščiausias. Tėtė. DLKT

(7) Išgirstame V. Krėvės žodžius, artimus Vydūnui: „Jei tu esi sau žmogus, būk patsai sau žmogum ir ieškoki kelio, svetimos rankos nesilaikydamas“. DLKT

(8) Prieš porą dienų lituanistė Eugenija tuos užsakė. – Petrai, būk žmogus, padaryk greičiau, pasistenk, už savaitės laukiame vizitacijos. Paskubėk, aš jau neliksiu skolinga. – Ką jūs, mokytoja, ką jūs. DLKT

(9) Palydi!. Sako. Nors iki namų, žinai. Tai ką, sakau, da į lovą paguldyt gal reikės?. Sako, nors iki namų, žinai. Ne ne, sakau, nelydėsiu. Ne. And riau, būk draugas, palydėk, ma baisu. Eik tu, aš įsitikinęs! Eik tu, te jis ma, šakės, sako, prisižaidėm. Daba, vyru ti, namuose dvasios. Turėsi kunigą užpirkt. DLKT

(10) Negaliu priimti tavo aukos! Užteks, jei sumokėsi už gyvulius. Paskui, kiek patylėjęs, tarė: – Aš taip pat norėčiau šį tą pasiūlyti. Būk mano draugu. Amžinos draugystės vardan vyrai be žodžių paspaudė vienas kitam dešinę. DLKT

Із речень (1)–(10) видно, що іменник, який виступає в них предикативом, у принципі може поперемінно вживатися і в називному, і в орудному відмінку. Чи пов’язані відмінності модальності, виражені розглянутими способами, з тенденціями у вираженні іменника, що виступає предикативом, і якщо так, то як? Якщо визнати, що в констативних реченнях зі зв’язкою, де вжито форми теперішнього часу дієслова būti у дійсному способі, звичайним є називний відмінок іменника, а з формами минулого часу він трапляється трохи рідше, то доведеться констатувати, що в реченнях із формами наказового способу дієслова būti іменник частіше схильні вживати в орудному відмінку. Конкретніше, видно, що в реченнях типу (5)–(10) орудний відмінок іменника-предикатива обирають у 23,1% наявних випадків (або в 81 реченні з 351), тоді як у реченнях типу (1)–(4) — у 7% усіх випадків (або в 10 реченнях із 146) (про це пор. також Semėnienė 2004).

Отже, якщо орудний відмінок іменника, що виступає предикативом, частіше трапляється в реченнях із формою наказового способу, то, відповідно, його можна було б подібним чином уживати й у реченнях із te(gu(l)), te- та формами дійсного способу. Порівняймо:

16

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Daiktavardžio vardininkas ir įnagininkas finitiniuose askriptviniuose būti sakiniuose

(11) – За того, з кокардами! – За Ральфа! Ральфа! – Нехай той, у кого труба, буде ватажком. Ральф підняв руку, щоб усі замовкли. – Добре. Хто хоче, щоб Джек був ватажком? Хористи похмурніли, проте підняли руки. – А хто хоче мене? DLKT

(12) Один із найкращих способів допомогти дітям зрозуміти поняття поваги — ставитися до них із повагою. Нехай під час навчання вони будуть вашими партнерами. Заохочуйте дітей висловлювати свої пропозиції, включайте їхні пропозиції до своїх планів, цінуйте їхні ідеї. Слухайте, що вони говорять. DLKT

(13) Також не називайте себе вчителями, бо єдиний ваш Учитель — Христос. Хто з вас більший, нехай буде вам слугою. Бо хто себе підносить, буде принижений, а хто себе принижує, буде піднесений. DLKT

(14) Spalvinga grupės diskografija pateikia gerokai daugiau magiškų atradimų ir rock’n’roll’inės ekstazės akimirkų. Todėl šis dvigubas diskas tebūnie tiktai raktu, leidžiančiu kiekvienam norinčiajam atverti modernaus heavy metal pasaulį. Pasaulį, kurio nekarūnuotais karaliais tapo Judas Priest. DLKT

(15) Нехай волонтери будуть для нас прикладом. Партійні й особисті суперечки відкладемо до того дня, коли будемо цілком вільними й національно зрілими. Волонтери йшли помирати заради Литви. DLKT

(16) Підступ, спрямований проти Народу, його солідарності та життя. Тому жоден порядний литовець не може бути учасником цієї конференції. Якщо його змушують — він не повинен їхати. Нехай будуть для нас прикладом двоє литовських чоловіків: д-р К. Ґрінюс і проф. Й. Александра. DLKT

(17) Слухай, учителю, нехай я буду букетом квітів, щоб ти вдихав їхній аромат! Нехай я буду свіжим, смачним плодом, щоб ти смакував мене! Нехай я буду вічною пестощами, а ти потопай у мені!.. DLKT

(18) Я сам не хочу (і не можу) бути свідком власних несвідомих переживань. Нехай для іншого я буду джерелом таких безглуздих джерел. Він вдивився у своє відображення в дзеркалі, що висіло тут-таки, на стіні. Боже, з дзеркала на нього дивився незнайомий бородатий чоловік. DLKT

(19) Благаю, вислухай. Ось Аурімас нехай буде свідком. Він не дозволить брехати. DLKT

(20) А. Рослан, який зазнав табірного хліба в радянських таборах, відповів: «Якби я поїхав до Москви, то не став би засуджувати його чи сварити. Не я, а Бог йому суддя». DLKT

(21) Нехай ця наша передача буде для них поминальною свічкою. DLKT

Хоча в DLKT порівняно небагато речень типу (11)–(21), можна говорити про тенденції у вираженні іменника, що виступає предикативом. У реченнях, де з формою теперішнього або майбутнього часу дійсного способу дієслова būti вживається частка te(gu(l)) (пор. речення (11)–(12); (17)–(18)), звичайним є називний відмінок іменника, що виступає предикативом: у першому випадку він уживається у 93,75% усіх засвідчених випадків (або в 15 із 16 речень), у другому — у 87,5% (у 7 із 8 речень). Називний відмінок досить поширений і зі старою формою tebūnie¹⁶: його обирають у 87,2% речень (або в 34 із 39 речень) (пор. речення (13)–(14)). У реченнях із tebūna (пор. речення (15)–(16)) узгоджений відмінок іменника, що виступає предикативом, становить 66,7% випадків (22 речення

16 Пор. «Пермісив (історично продовжує індоєвропейський оптатив) нині вийшов з ужитку, його замінили форми дійсного способу: сучасними відповідниками te-būnie були б te-būna або tegul būna» (Holvoet 2010: 426; пор. Paulauskienė 1994: 311–312).

Straipsniai / Articles

17

LORETA SEMĖNIENĖ

з 33), а з tebus (пор. речення (19)–(21)) — 93% усіх речень (або 40 із 43)¹⁷. Схоже, що в цьому випадку на відмінок предикатива впливає не стільки сам деонтичний тип модальності, скільки форма дієслова: для позначення деонтичності у випадку te- є схильність додатково обирати орудний відмінок іменника.

Схоже, саме час повернутися до стверджувальних речень із būti у формі майбутнього часу дійсного способу. Наприклад:

(22) Отже, я знаю: буду письменником. Не вчителем, не якимсь освітнім інспектором і навіть не викладачем чи літературознавцем (страшно й подумати!), а письменником. DLKT

(23) Болісно. Єдиний вечір. Незабаром я буду тінню. Незабаром. Хочу сказати тобі, ким ти був і ким є для мене. Ти ніколи не був лише тінню. Ти даруєш мені вічність, сам того не знаючи. DLKT

(24) Коли Андрія, який третій рік відвідує гурток плетіння, запитали, чи важко плести, хлопчик, замислившись, відповів: «Ні. Можливо, коли виросту, буду плетільником». А коли учнів запитали, де стародавні литовці використовували плетені речі, вчителька усміхнулася й зраділа: «Як багато вони знають...» DLKT

(25) Як уявляєш своє майбутнє? — Як буде після мутації — невідомо. Якщо все буде добре — подякую Богові й, можливо, буду співаком. — Щиро тобі цього бажаю, Дімо. DLKT

(26) У соціології досі існує такий забобон, який виразно свідчить, що немає короткого шляху з трясовини наших ідеологій. (Якщо став гегельянцем, то завжди будеш гегельянцем.) Самоаналіз не може замінити тих практичних дій, які необхідні для створення демократичних інституцій. DLKT

(27) Граю лише вдруге: перший кидок «промазав» повз один бік доріжки для боулінгу, другий — повз інший. Думав, що для своїх дітей буду якорем, а тепер виступив краще за своїх чоловіків. Ми дуже впевнено плануємо посісти третє місце, — сказала «Kauno dienai» мешканка Клайпеди Інга Бряжалова. DLKT

(28) Йогансене, чи тямиш ти щось у мореплавстві? — Ні, сере. — Ну, байдуже! Все одно тепер ти будеш штурманом. Перенеси свої лахи до каюти, на його койку. — Слухаю, сере, — весело відгукнувся Йогансен і пішов до бака. DLKT

(29) Боже, я приречений, — застогнав Айхас. — Рятуй мене!» І Господь почув його й змилувався над ним. — Чоловіче, ти будеш моїм пророком! — сказав Господь. — Бачиш місто? Воно називається Регабу. Його мешканці опоганили землю під ногами, бо переступили закони. DLKT

(30) Не забувай, що я — купець, який має намір залишитися в Єгипті й розбагатіти. Хетти забезпечать нам необхідну стабільність. — Ти будеш моїм фінансовим міністром, Раю. — Якщо боги дозволять, ми розбагатіємо. Війна — тимчасова річ, головне — триматися осторонь. DLKT

(31) Прийдіть до мене — я благословлю вас, наділю вас ремеслом. Благословляючи, кожному визначив професію. Казав: «Ти будеш учителем, ти будеш священником, ти будеш лікарем, а ти — ученим». Одному — воїном, іншому — митцем... Пожалів лев у камері замкнених. DLKT

(32) Ти знав заздалегідь? — Мені наказали... — Знаєш «Орелика»? — Ні, Богом клянуся! Чув лише — іноді прикидається кульгавим. — А ти будеш німим! Поки цей кульгавий ходитиме живий! — сказала Антосе, застібаючи кобуру «кольта». Секретар тремтів від неконтрольованого нервового сміху. — Тхоре! DLKT

¹⁷ Пор. «This construction [t. y. te būna] is now bookish and in the spoken language it has been ousted by constructions with tegu(l)» (Holvoet 2010: 427).

18

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Daiktavardžio vardininkas ir įnagininkas finitiniuose askriptyviniuose būti sakiniuose

(33) Knibždėjo žuvų. Netrukus jie tiek jų susėmė, kad vos galėjo ištraukti tinklą. Tada Jėzus Simonui, kuris vėliau tapo Petru, tarė: Nebijok! Nuo šiol tu būsi žmonių žveju! Žuvys buvo stambios, o per didinamąjį stiklą atrodė dar didesnės. Akys baltos, išverstos, jos be reikalo manė, kad saugiai lindės sau. DLKT

(34) Žiaurus dabar bus Mano nuosprendis: bet Tu – negalėsi gyventi be Manęs! Visais kitais atvejais: tu pavirsi Žmogumi be Féjos – Globėjos!! Tu būsi eiliniu lietuviu... Bet, Mielas Linai! Aš nė kiek nenoriu išgąsdinti Tavęs! DLKT

Як видно з речень (22)–(34), ними виражається епістемічна (пор. речення (22)–(27)) або деонтична (пор. речення (28)–(34)) модальність. У реченнях із епістемічною та деонтичною модальністю паралельно можуть уживатися обидва способи маркування іменника, що виступає предикативом, — узгоджуваний і неузгоджуваний. Однак помітна тенденція дещо частіше обирати орудний відмінок у реченнях із деонтичною модальністю: у реченнях зі сполучником майбутнього часу, де виражається деонтична модальність, орудний відмінок уживається у 26% усіх наявних випадків (або в 27 із 104 речень), тоді як у реченнях з епістемічною модальністю — у 12,4% (або в 31 із 250 речень).

З погляду оцінної модальності залишається обговорити речення з būti в умовному способі. У таких реченнях виражений ступінь епістемічної певності та деонтичної маніпуляції є нижчим (пор. Holvoet, Judžentis 2004: 88; Givón 2001: 313 прим. lower certainty; weaker manipulation). Порівняймо:

(35) Pagaliau man netrūktų jokios tobulybės, nes duočiau sau visas tobulybes, kurių idėjas turiu, ir todėl būčiau Dievas. Nereikia manyti, kad sunkiau įsigyti dalykus, kurių man trūksta, negu tuos, kuriuos jau turiu. DLKT

(36) Gagarinas, pirmasis žmogus į aukštybes pakilo ir Dievo nerado. Šnekėjo ir mokiniai. Tik mergaitės. Tarp Dievažėnų mergaičių aš prapulčiau, būčiau tyli zylė tarp giesmininkų volungių ir lakštingalų. DLKT

(37) Viliuosi, jog kada nors, miglotoje ateityje, pradėtų darbą pratęs kiti, geresni vertėjai ir gi-lesni mąstytojai. Bet būčiau veidmainis guosdamasis tik ateitimi. Viliuosi, kad ir mano vertimas nėra beveltiškai prastas. DLKT

(38) – Matai, broli, galėjau ir aš per jo protekciją užimti prie tarybinės valdžios neblogą vietą. Būčiau dabar kokiu nors tardytoju, koks nors MGB kapitonas Jonaitis. Tinka mano pavardei toks titulas, ar ne? Narstyčiau dabar tave po kauliuką. DLKT

(39) Ne, žinoma, ir ne todėl, kad ji laukiasi – nors nesuprantu, kodėl ji nori turėti palikuonių su nuobodžiuoju B retu... Tai todėl, kad ji nori, jog aš būčiau jos pamergė. Bifė tyliai sukikeno. – Manau, velniškai drąsu. O tu nenori? – Aš? Su mergaitiškų spalvų, kaip pyragaitis atrodančia suknele? Nė velnio! DLKT

(40) Šią svajonę puoselėjau ir aš, ypač tėvas norėjo, kad būčiau povandeninio laivo kapitonu, iškilčiau moterų pliaže ties Palangos tiltu... DLKT

(41) Įdomu, kaip Tamsta pasidarei universiteto lektorium? – Šiame slavų klube susipažinau su lingvistu prof. Rozvadovskiu, kurs panorėjo, kad aš būčiau lietuvių kalbos lektoriumi prie jo katedros. DLKT

Straipsniai / Articles

19

LORETA SEMĖNIENĖ

(42) Елегантно розвертається на єдиній нозі й підстрибує до коробки. З такою самою любов’ю бере інший гриб. От би хоч цієї миті я був грибом... Швидше! Ще швидше, вперед, за годину все має бути зібране. Ми й косимо. Ніякої ніжності. У нас немає ні мачете, ні кос. DLKT

(43) Біля Куршської затоки, в одному рибальському селищі, жила маленька рибальська лодочка, яка дуже хотіла стати великим кораблем і побачити море. «Ах, якби я була великим кораблем, тоді попливла б у шумливе море», — думала вона й зітхала. DLKT

(44) Запровадити коротший робочий день або тиждень, надати кілька вихідних днів на місяць, «звільнити» їх від надурочних робіт чи роботи у вихідні. Краще б я вже була безробітною. Коли нарешті вдалося знайти роботу, «тягнула» стільки, скільки начальник навалював. Мовчу, хоча доводиться затримуватися на роботі до пізнього вечора, жертвувати вихідними. DLKT

(45) Побачивши очі солдата, налиті кров’ю, уп’явшись поглядом у ті очі, Яков поспіхом подумки промовив: от би ти був шакалом, і щоб вовки та дикі собаки, напавши на тебе, гризли тебе, щоб ти боявся людини й харчувався лише падаллю! І замовк, чекаючи. DLKT

У реченнях (35)–(38) виражено епістемічну, а в (39)–(45) — деонтичну модальність. Матеріал DLKT дає підстави стверджувати, що в реченнях деонтичної модальності з дієсловом бути у формі умовного способу частіше обирають орудний відмінок іменника, що виступає предикативом: він уживається у 31,6% усіх випадків (або в 24 із 76 речень). У реченнях типу (35)–(38) орудний відмінок іменника становить 4,5% усіх речень (тобто вживається у 18 із 396 речень).

Отже, з наведеного вище випливає, що відносна схильність частіше вживати орудний відмінок іменника, який виступає предикативом, корелює не лише із самою фінітною формою дієслова, а й із деонтичною модальністю (див. також далі). З іншого боку, якщо вважати основою системи способів протиставлення реальне / нереальне і стверджувати, що умовний спосіб не пов’язаний особливими зв’язками ані з епістемічною, ані з деонтичною модальністю, а його функція в реченнях такого типу, як (35)–(45), по суті однакова (пор. Holvoet, Judžentis 2004: 88–95, 101–103; Holvoet 2010: 431–432; Judžentis 2012: 174–175), — ним виражаються нереальні (з підкресленим нефактичним характером) речі, — далі йтиметься про співвідношення (не)реальної модальності зі схильностями щодо вираження іменника, який виступає предикативом.

4. (НЕ)РЕАЛЬНА МОДАЛЬНІСТЬ І ВИРАЖЕННЯ ІМЕННИКА, ЩО ВИСТУПАЄ ПРЕДИКАТИВОМ

Як уже зазначалося, типовим засобом вираження реальної модальності є дійсний спосіб дієслова, насамперед форми теперішнього й минулого часу. Мовець стверджує дію як реальний (справжній) факт теперішнього або минулого¹⁸. Нереальна модальність типово виражається умовним

¹⁸ «Констатуючи дію як реальну, повідомляють також про її локалізацію в певному часі — минулому, теперішньому чи майбутньому» (Paulauskienė 1979: 153).

20

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Daiktavardžio vardininkas ir įnagininkas finiti­niuose askriptyviniuose būti sakiniuose

спосіб. Усіма іншими формами способу виражається нижчий ступінь реальності. Чи / як це корелює з відмінковим маркуванням іменника в позиції предикатива?

Окрім сказаного вище про відмінкове маркування іменника в позиції предикатива з формами різних часів дійсного способу, слід також зазначити, що в реченнях із формою майбутнього часу būti орудний відмінок іменника в позиції предикатива вживається у 16,4% усіх наявних випадків (або в 58 із 354 речень). А в реченнях із формами умовного способу орудний відмінок обирають у 8,9% усіх наявних випадків (у 42 із 472 речень). Отже, з’ясовується, що в реченнях з умовним способом як показником підкресленої нефактивності (тобто ірреальності) орудний відмінок іменника вживається рідше, ніж із формами, які не мають такого маркування, тобто виражають вищий ступінь реальності (наприклад, із формами майбутнього часу дійсного способу або наказового способу).

5. ПІДСУМКОВІ ВИСНОВКИ

Якщо вважати систему способів двополюсною та класифікувати її за двома незалежними критеріями — оцінним (ставлення мовця до ситуації) та ірреальності (погляд мовця на реальність того, про що йдеться), — можна виокремити шкалу форм епістемічної та деонтичної модальності й форм підкресленої нефактивності, а також форм, які не мають такого маркування (дійсний > наказовий спосіб і дійсний > умовний спосіб).

Співвідношення дійсного й наказового способів є асиметричним: ядро деонтичної модальності становить наказовий спосіб, епістемічної — дійсний, форми якого вживаються також деонтично. Загалом способам, що належать до різних типів модальності, властиво дещо по-різному маркувати іменник у предикативному вживанні. Немаркованим (основним) вираженням деонтичної модальності є наказовий спосіб: у таких стверджувальних реченнях зі зв’язкою būti помітна відносна схильність частіше вживати іменник у позиції предикатива в орудному відмінку. Подібні відносні тенденції у вираженні, тобто схильність обирати орудний відмінок іменника, помітні й у формах інших способів, ужитих деонтично; тут орудний відмінок обирають навіть частіше, ніж у формах наказового способу. Коли для вираження деонтичної модальності вживають нетипові форми способу (тобто не наказового, а дійсного чи умовного способу), відповідну модальність частіше схильні маркувати орудним відмінком іменника в позиції предикатива (пор. Holvoet 2007: 68). І навпаки: дійсний спосіб, що становить ядро епістемічної модальності та характеризується узгоджувальним маркуванням іменника в позиції предикатива, відносно відтворюється також у реченнях з іншими формами способу, ужитими епістемічно (пор. умовний спосіб). Отже, розглядаючи вираження іменника в позиції предикатива у фінітних аскриптивних реченнях із būti, бачимо, що тенденції щодо вживання відмінка предикатива пов’язані з оцінною модальністю. Відносно частішого вживання іменника в позиції предикатива в орудному відмінку можна очікувати на шкалі модальності епістемічна > деонтична, або, інакше кажучи, у тер-

Straipsniai / Articles

21

LORETA SEMĖNIENĖ

мінах оцінної модальності, якщо за вихідний пункт узяти форми теперішнього часу дійсного способу, що виражають епістемічну модальність, і відносно протиставити їх формам наказового способу деонтичної модальності, можна говорити про поступову шкалу (ієрархію) дійсний спосіб > наказовий спосіб, усередині якої за способом вираження іменника розташовуються інші форми способу.

З погляду ірреальності між асиметрично розрізнюваними дійсним і умовним способами розташовуються інші фінітні форми būti, що мають нижчий ступінь ірреальності, ніж сам умовний спосіб, а саме tegul із теперішнім і майбутнім часом, форми майбутнього часу, наказовий спосіб¹⁹. Щодо можливої кореляції між вираженням іменника в позиції предикатива та ірреальністю бачимо, що орудний відмінок іменника частіше схильні обирати не з умовним способом, який типово виражає ірреальність, а з формами інших способів (тобто дійсного й наказового), що виражають менш реальні речі. Типова ірреальність зазвичай позначається умовним способом дієслова. Вираження нижчого ступеня ірреальності, схоже, корелює не лише зі способом, а й із тенденціями щодо вираження іменника в позиції предикатива.

Отже, з одного боку, можна, мабуть, говорити про принципову відносну кореляцію між вираженням іменника в позиції предикатива та модальністю в межах асиметрично розрізнюваних членів шкал епістемічна > деонтична та реальне > ірреальне; з іншого боку, у випадках, коли модальність виражено нетипово, помітна схильність додатково маркувати її — вживати іменник у позиції предикатива також в орудному відмінку.

ŠALTINIAI

DLKT – Dabartinės lietuvių kalbos tekstynas, sud. Kauno Vytauto Didžiojo universiteto Kompiuterinės lingvistikos centras (prieiga internete http://donelaitis.vdu.lt).

LITERATŪRA

Ambrazas Vytautas, red., 2006: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Bybee Joan 1985: Morphology. A Study of the Relation between Meaning and Form. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins Publishing Company.

Bybee Joan, Perkins Revere, Pagliuca Williams 1994: The Evolution of Grammar. Tense, Aspect and Modality in the Languages of the World. Chicago-London: The University of Chicago Press.

¹⁹ Plg. „..Kalbant apie realaus / nerealaus veiksmo priešpriešą, būtina pažymėti, kad ji yra pačios tiesioginės nuosakos viduje: tai, kas įvyko praeityje, realiau ir konkrečiau negu tai, kas bus po kalbamojo momento. Todėl nereal(a)us veiksmo modaliniuose kontekstuose būtojo laiko formos nevartojamos. Čia tinka tik į ateitį projektuojamos esamojo ir būsimojo laiko formos“ (Paulauskienė 1994: 311).

22

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Daiktavardžio vardininkas ir įnagininkas finitiniuose askriptyviniuose būti sakiniuose

Frawley William, ed., 2006: The Expression of Modality. Berlin: Mounton de Gruyter.

Givón Talmy 2001: Syntax 1. Amsterdam; Philadelphia: John Benjamins.

Haan Ferdinand de 2006: Typological approaches to modality. – The Expression of Modality, ed. by Frawley William. Berlin: Mounton de Gruyter, 27–69.

Hengeveld Kees 1992: Non–verbal Predication: Theory, Typology, Diachrony. Berlin etc.: Mouton de Gruyter (= Functional Grammar Series 15).

Holvoet Axel 2007: Mood and Modality in Baltic. Krokow: Wydawnictwo Uniwersitetu Jagiellonskiego.

Holvoet Axel 2010: Mood in Latvian and Lithuanian. – Mood in the Language of Europe, ed. by Björn Rothstein, Rolf Thieroff. Amsterdam: John Benjamins Publishing Company, 425–443.

Holvoet Axel, Judžentis Artūras 2004: Nuosakos kategorijos struktūra. – Gramatinių kategorijų tyrimai, red. Axel Holvoet, Loreta Semėnienė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas (= Lietuvių kalbos gramatikos darbai 2), 77–104.

Holvoet Axel, Pajėdienė Jūratė 2004: Laiko kategorija ir laiko formos. – Gramatinių kategorijų tyrimai, red. Axel Holvoet, Loreta Semėnienė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas (= Lietuvių kalbos gramatikos darbai 2), 121–140.

Jablonskis Jonas 1922/1957: Lietuvių kalbos gramatika. – Jonas Jablonskis. Rinktiniai raštai 1, sud. Jonas Palionis. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1957, 181–433.

Judžentis Artūras 2012: Lietuvių kalbos gramatinės kategorijos. Vilnius: Vilniaus universitetas, rankraštis.

Paulauskienė Aldona 1979: Gramatinės lietuvių kalbos veiksmažodžio kategorijos. Vilnius: Mokslas.

Paulauskienė Aldona 1994: Lietuvių kalbos morfologija: Paskaitos lituanistams. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Palmer Frank Robert 2001: Mood and Modality, 2 edition. Cambridge: University Press.

Plungian Vladimir 2011: Gramatinių kategorijų tipologija 2. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Semėnienė Loreta 2004: Die Prädikative Verwendung von Substantiven im Litauischen: Nominativ vs. Instrumental. – Acta Linguistica Lithuanica 50, 35–53.

Šukys Jonas 1998: Lietuvių kalbos linksniai ir prielinksniai: vartosena ir normos. Kaunas: Šviesa.

Ultan Russell 1978: The Nature of Future Tenses. – Universals of Human Language, Vol. 3, ed. by Joseph H. Greenberg. Stanford: Stanford University Press, 83–123.

Straipsniai / Articles

23

LORETA SEMĖNIENĖ

Ul vydas Kazys, red., 1976: Lietuvių kalbos gramatika 3: Sintaksė. Vilnius: Mokslas.

Ul vydas Kazys, red., 1971: Lietuvių kalbos gramatika 2: Morfologija. Vilnius: Mintis.

Valeckienė Adelė 1998: Funkcinė lietuvių kalbos gramatika. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Noun in the Nominative and Instrumental Case in Finite and Ascriptive Sentences of būti (to be)

SUMMARY

The article deals with the possible connection between the marking of noun predicatives and the modality expressed by moods. The material analysed in the article consists of ascriptive finite sentences of the copula būti (to be) collected from the Corpus of the Contemporary Lithuanian Language (CCLL) where a positive predicate is expressed in the forms of different moods.

When the system of mood is considered bipolar and divided under two independent criteria – evaluative (speaker’s relationship with the situation) and irreality (speaker’s approach towards the reality of the subject of speaking), the scale of epistemic and deontic forms of modality and the forms of highlighted non-fact as well as the forms not marked like that (indicative > imperative mood and indicative > subjunctive mood) are singled out.

In principle, the moods belonging to different modality types can be characterised by a relatively different marking of the noun used as a predicative. The opinion is followed that in terms of evaluative and irreal modality, morphosyntactic marking is gradual and we can speak about the relative tendency to use the instrumental of the noun used as a predicative in respect of the scales epistemic > deontic (indicative > imperative mood) and real > irreal (indicative > subjunctive mood). On the other hand, in cases when the expression of modality by moods is less typical, a relative tendency can be observed to use the instrumental of the noun used as a predicative in a redundant manner and to use it even more often. The more atypical modality is expressed by the forms of verbal moods, the more the instrumental of the noun used as a predicative is likely.

Įteikta 2013 m. gruodžio 3 d.

LORETA VAIČIULYTĖ-SEMĖNIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva

[email protected]

24

Acta Linguistica Lithuanica LXX