OJĀRS BUŠS

Інститут латиської мови Латвійського університету

Наукові напрями досліджень: латиська ономастика, загальна теоретична ономастика, лексикологія.

RENĀTE SILIŅA-PĪŅĶE

Інститут латиської мови Латвійського університету

Наукові напрями досліджень: латиська історична ономастика, історична лексикографія, історичний словник латиської мови, німецько-латиські мовні контакти.

КАРТА ЗАМКОВОГО ОКРУГУ БЕРЗАУНЕ XVII СТОЛІТТЯ ТА БАЛТІЙСЬКА ГІДРОНІМІЯ¹

Карта околиць замку Берзауне XVII століття та балтійська гідронімія

АНОТАЦІЯ

Перша велика збірка топонімів Латвії пов’язана з господарською діяльністю Швеції (їй належала північна частина Латвії) у XVII столітті. Результатами цієї діяльності є (1) протоколи земельної ревізії, що містять велику кількість латвійських назв поселень, та (2) карти межування, на яких позначено чимало латвійських гідронімів і мікротопонімів.

Die Karte des Schlossgebiets Bērzaune (entstanden um 1680–1685) zeigt mehr als 70 Hydronyme. Die etymologische Analyse zeigt: die meisten von ihnen sind Namen baltischer (lettischer) Herkunft, z. B. die Flussnamen Ackman ups (= *Akmen̦upe), Roabesche

¹ Статтю підготовлено в межах проєкту «Дослідження латвійської мови в контексті науки XXI століття» у рамках державної наукової програми «Леттоніка: історія Латвії, мови, культура й цінності».

Straipsniai / Articles

101

OJĀRS BUŠS, RENĀTE SILIŅA-PIN̦K̦E

упс (= *Robežupe). Назву озера Plaxen Siö (тепер Plaksis або Plaksnis) можна тлумачити як ім’я ономатопоетичного походження. Назва річки Plising Rīvus може походити від латвійського кореня plīs-/plēš- ‘ламати; рвати’. Гідроніми, похідні від основи Sau- (Savins ups, Sawitz Lacus, тепер Savīte, Savītes ezers), хоч і видаються подібними до індоєвропейських гідронімів та індоєвропейського кореня *sh₂eu- ‘лити, дощити’, імовірніше, мають східнобалтійсько-фінське походження; пор. естонське sau, savi ‘глина, глей’. Подібно звучні назви на Sāv- (тепер Savīte, Sāvienas ezers), імовірно, мають за етимон латвійське діалектне слово sāva ‘шрам’.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: ономастика, гідронімія, XVII століття, карти замкових округів, Лівонія.

АНОТАЦІЯ

Перша значна збірка давніх топонімів Латвії була пов’язана з господарською діяльністю Швеції у XVII столітті, коли північна частина Латвії належала цій країні. Результатами цієї діяльності є матеріали земельної ревізії, що містять велику кількість латвійських ойконімів, а також геодезичні карти розмежування маєтків, на яких позначено чимало латвійських гідронімів і мікротопонімів.

The map of the Bērzaūne castle district (apr. 1680–1685) contains more than 70 hydronyms. Their etymological research shows that most of them are names of Baltic (Latvian) origin, e.g., the river names Ackman ups (=*Akm eņūpe), Roabesche ups (=*Robežupe). The lake name Plaxen Siö (now Plaksis or Plaksnis) is most likely to be treated as a name of onomatopoetic origin. The river name Plising Rīvus could be derived from the Latvian stem plīs-/plēš- ‘to break, to tear’. The hydronyms derived from the stem Sau- (Savins ups, Sawitz Lacus, now Savīte, Savītes ezers), although seemingly compare with the Indo-European hydronyms originating from the root ide. *sh₂eų- ‘to pour, to rain’, are most likely the names of Finno-Ugric origin, cf. Estonian sau, savi ‘clay’. Similar names with -ā- (now Savīte, Sāvienas ezers) are probably an etymon of the Latvian dialect word sāva ‘scar’.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: ономастика, гідронімія, XVII століття, карти замкових округів, Лівонія.

Дослідження балтійських гідронімів іще далеко не є вичерпним. Багато балтійських гідронімів досі не мають прийнятних пояснень походження та однозначного етнолінгвістичного контексту. Особливо багато нерозгаданих загадок залишається у сфері етимології латвійських гідронімів. Ці невирішені етимологічні проблеми є також однією з причин,

102

Acta Linguistica Lithuanica LXX XIII

Die Landkarte des Schlossgebietes Bērzaune vom 17. Jahrhundert und die baltische Hydronymie

чому етимологічний словник гідронімів Латвії досі не видано і, ймовірно, найближчим часом також не буде видано. До завдань досліджень і досі належить розширення корпусу гідронімів. Це завдання не є ані простим, ані таким, що має чіткі межі, оскільки насамперед у невиданих документах Історичного державного архіву Латвії (Latvijas Valsts vēstures arhīvs) досі приховано невідомі назви річок і озер. Ця стаття має дві мети: (1) залучити окремі давні, нині забуті гідроніми до лінгвістичної та ономастичної дискусії; (2) проаналізувати походження деяких як відомих, так і менш відомих гідронімів.

Перший період інтенсивного записування топонімів у Латвії пов’язаний з економічними інтересами Шведського королівства (див. рис. 1). Наприкінці XVII століття в північній Латвії (латв. Vidzeme²), яка з 1629 року офіційно належала Швеції, було проведено так звану редукцію маєтків. Численні назви поселень, урочищ і водойм засвідчені вже в давніших історичних джерелах, особливо починаючи з XIII століття, однак у XVII столітті ці записи досягають нового кількісного та якісного рівня. Для регулювання сплати податків на новопридбаних територіях були потрібні відомості про землі та їхніх мешканців. З цієї причини було проведено земельну ревізію, так звану шведську ревізію гаків, у протоколах якої засвідчено численні назви поселень. Ревізії організовували неодноразово: першу — ще під час польсько-шведської війни 1601 року (опубліковано у Švābe 1933), потім у 1617, 1624, 1630 роках; наймасштабнішу — у 1638 році (опубліковано у Dunsdorfs 1938, 1940, 1941), а також знову у 1688 році. Однак запланована редукція маєтків потребувала точних карт різних регіонів Лівонії. У XVII столітті шведські картографи належали до провідних у Європі. 49 шведських землемірів у 1681–1684 та 1687–1696 роках обміряли всю шведську Лівонію (Vidžemes kartes 1996: 7). У результаті було створено численні карти окремих маєтків, які потім об’єднали у так звані карти п’ятої частини — карти замкових округів у масштабі 1:48.000 або 1:57.600. Для території сучасної Латвії існує понад двадцять таких карт замкових округів, наприклад округів Цесіс (нім. Wenden), Кокнесе (нім. Kokenhusen), Малпілс (нім. Lemburg), Рауна (нім.

²Німецькою також називається латвійською Лівонією або Південною Лівонією, на противагу розташованій на півночі естонській Лівонії.

Straipsniai / Articles

103

OJĀRS BUŠS, RENĀTE SILIŅA-PIŅĶE

РИС. 1. Східна Балтія у XVII столітті. http://commons.wikimedia.org/wiki/File:Sw_BalticPr_17cen.jpg

Роннебург), Сунтажі (нім. Sunzel) і Мадлієна (нім. Sissegall) та ін. Для фахівців із топоніміки ці карти мають велике значення, передусім завдяки нанесеним на них гідронімам, а також деяким мікротопонімам.

Ці карти замкових округів зберігаються в Історичному державному архіві Латвії (латв. Latvijas Valsts vēstures arhīvs, LVVA Fonds 7404, Beschreibung 3, Akten 1–30). Деякі з них опублікував і проаналізував в Австралії латвійський історик-вигнанець Едгарс Дунсдорфс (Dunsdorfs 1974). Уже він, хоча

104

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Die Landkarte des Schlossgebietes Bērzaune vom 17. Jahrhundert und die baltische Hydronymie

і не був мовознавцем, усвідомив значення цих карт саме для дослідження гідронімії: «Для дослідників назв гідронімія на картах може становити інтерес, оскільки часто відрізняється від сучасних назв» (Dunsdorfs 1974: 8). Відтоді минуло понад сорок років, і лише в останні роки розпочався лінгвістичний аналіз цих карт, поки що доволі скромний.

До цих карт належить і карта замкового округу Берзауне площею близько 1500 км². Замковий округ розташований у східній Лівонії та охоплює район селонських говірок у Відземе³ (див. рис. 2). Як видно з карти, тут дуже багато річок і озер. Загалом на ній позначено 70 гідронімів⁴ — назв озер трохи більше, ніж назв річок. Близько 15 засвідчених гідронімів невідомі як із сучасних, так і з інших історичних джерел. Визначити відповідні сучасні гідрографічні об’єкти видається неможливим або, щонайбільше, лише гіпотетично можливим. Нині невідомі назви річок: Ackman ups, anting aus, Baben ups, mellonetz, Monke uppe, Mudsa Rīvus, Plising Rīvus, Roabesche ups; невідомі назви озер: Ines Siö, In Siö, Karps Siö, Kati Siö, Lodatz, Paslois, Siogos. Назви десяти озер на цій карті відрізняються від сучасних (або принаймні від сучасних офіційних) назв, наприклад Asening (тепер Pudulu ezers), Berſen Siö (тепер Salu ezers, також як синонім Bērzaunes ezers), Damis Siö (тепер Šumānu ezers), Nygast Siö (Lauteres ezers), Malz Siö (Grīvu ezers), Plaxen Siö (Rāceņu ezers, також як синонім Plaksis), Sawitz Lacus (Kaņepēnu ezers, також як синонім Savītes ezers), Syles Siö (Stirnezers), Wesonitz Siö (Kalsnavas ezers).

Деякі з названих гідронімів (як і кілька інших, засвідчених на карті), здається, мають балтійсько-фінське, можливо лівське або естонське походження, наприклад Kuja (пор. Laansalu 2014), Mudsa Rīvus. Однак більшість гідронімів має балтійське, насамперед латиське походження. Іноді зв’язок із латиськими апелятивами очевидний або майже очевидний, наприклад Ackman ups = *Akmeņupe (пор. латв. akmens «камінь»), Roabesche ups = *Robežupe (пор. латв. robeža «межа»), Karps Siö = *Karpas ezers (або Karpis?; пор. латв. karpa «короп»). Остання назва, звісно, не належить до давніх гідронімів балтійського походження, оскільки її етимон — назва риби karpa — є запозиченням із німецької (ME II 197 s.v. kārpa I; Sehwers

³Територія охоплює приблизно громади Берзауне, Гростона, Калснава, Лаздона, Лубана, Лубея, Ляудона, Марцієна, Мейрані, Метрієна, Праулієна, Сайкава, Савієна, Веєвова, Вієсієна, а також східну частину громади Вестієна (на карті не позначено). На рис. 2 показано межі громад станом на 1939 рік.

⁴На карті також позначено річки й озера без назв.

Straipsniai / Articles

105

OJĀRS BUŠS, RENĀTE SILIŅA-PINK̦E

РИС. 2. Приблизні межі маєтку (накреслила Liene Markus-Narvila)

1936: 47; Laumane 1973: 105–106), можливо, частково запозичене через російську мову (Karulis 1992: I 384). Гідронім, засвідчений у XVII столітті, дає змогу датувати запозичення апелятива не пізніше XVI століття, але, найімовірніше, ще раніше. Найдавніші письмові свідчення, зареєстровані Laumane (1973: 105), походять із XVIII століття, однак чоловічий варіант Karpis зафіксовано вже у словнику Georg Elger (1683) (Karulis 1992: I 384).

Серед етимологічно прозорих гідронімів можна назвати ще незвичайну назву річки anting aus (див. рис. 3). Досі вона відома лише з цієї карти маєтку. Напис позначає доволі короткий струмок (або лише частину річки) і найімовірніше читається як Antina auss («вухо Антіньша»). Якщо це прочитання правильне, ця назва поповнює численні відомі випадки, коли частини людського тіла стають основою для топонімічних інтерпретацій. Вона ілюструє цю універсальну тенденцію у творенні тонімів менш типовим прикладом: апелятив auss «вухо» рідко використовувався під час творення латиських топонімів і не належить до характерних для топонімії анатомічних термінів (Rapa 2014: 63). У першому томі словника топонімів Латвії Jānis Endzelīns немає жодного (!) топоніма, походження якого однозначно

106

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Die Landkarte des Schlossgebietes Bērzaune vom 17. Jahrhundert und die baltische Hydronymie

РИС. 3. anting aus на карті маєтку Bērzaune (за Dunsdorfs 1974)

auf das Appellativ auss zurückzuführen wäre (s. Endzelīns 1956: 55–56, Lemmata auf auss-). Nur die zweite Komponente des Toponyms ist baltischer Herkunft. Die erste Komponente – das lettische Anthroponym Antinš (< Anton) – ist griechischer oder lateinischer Herkunft (HdV I, 177; Silinš 1990: 62) und hat nur einen indirekten Bezug zur Hydronymie. Die Einmaligkeit dieses Hydronyms im ganzen lettischen toponomastischen Kontext führt zu einer gewissen Unsicherheit, ob der Name nicht doch anders gelesen und/oder interpretiert werden muss.

Звичайно, етимологічно однозначних гідронімів дуже мало як у Латвії загалом, так і на цій карті. У більшості випадків потрібен етимологічний аналіз. Як приклад розглянемо два гідроніми на Pl-: річку Plising Rivus і озеро Plaxen Siö. Для озера засвідчені також сучасні синонімічні назви Plaksis // Plaksnis // Plakšezers // Plakšņu ezers, а також кілька назв, утворених від інших коренів (пор. LVV 177). Уже 1638 року у шведській ревізії гакенів зафіксовано форму Plaxen (Dunsdorfs 1941: 1159), тобто вона тотожна назві на карті, але без родового слова Siö (пор. швед. sjö «озеро»). Оскільки у прибалтійсько-фінських мовах на початку слова не буває збігів приголосних⁵, балтійське походження безперечно слід вважати найімовірнішим. На території Латвії є також топоніми германського та слов’янського походження, однак у цьому випадку слов’янське походження з огляду на ареал малоймовірне,

⁵ Такі збіги рідко трапляються в новітніх запозиченнях XX і XXI століть і здебільшого зустрічаються лише в розмовному мовленні.

Straipsniai / Articles

107

OJĀRS BUŠS, RENĀTE SILIŅA-PINK̦E

тоді як назви германського походження зрідка трапляються серед латиських назв поселень, але не — за дуже небагатьма винятками — серед давніших назв водойм. Шукаючи етимон назви озера Plaksis // Plaxen Siö, передусім слід розглянути звуконаслідувальне походження. З фонетичного погляду цей варіант видається дуже переконливим, оскільки в латиській мові (як у літературній, так і в діалектах) є звуконаслідувальні дієслова plakšēt, plakšķēt, особливо для опису тихих звуків води, наприклад: «Airi klakšķēja duļļos, ūdens plakšķēja [laivai] abās malās...» (Andrejs Upīts; LLVV 239). Можливе звуконаслідувальне походження топонімів на Plakš- згадується також у Latvijas vietvārdu vārdnīca (LVV 177, s.v. Plakši), хоча й без докладного аналізу. З іншого боку, саме в досліджуваному регіоні є кілька мікротопонімів (назв лук і полів) із коренем Plak- (Plok-, Plôk-), походження яких краще пояснюється регіоналізмом plôka «низько розташоване рівне поле»; plaka «рівнина, низина» (LVV 175, s.v. Plaka) та літературним прикметником plakans «рівний, плаский». Семантика «рівний, плаский; рівнина, низина» видається досить переконливою мотивацією і для назви озера. Для порівняння можна лише навести назву озера Ploskoye ozero (буквально «пласке/рівне озеро»), поширену в Росії, Україні та Казахстані. Кілька таких озер розташовано неподалік від Латвії, у Псковській області — регіоні з балтійським субстратом у гідронімії. Гідронім Ploskoye ozero, звичайно, не належить до цього субстрату; він лише дає привід поміркувати про можливі взаємні — балтійські та слов’янські — семантичні впливи в гідронімії.

Саме із семантичного погляду ще переконливішим може бути порівняння з іншим латиським регіоналізмом — plasa «висока вода на лузі» (ME III 320). Однак проти цього свідчать фонетичні й ареальні аспекти. Гіпотетичний і важко пояснюваний розвиток -s- > -ks- можна було б спробувати пояснити контамінацією plasa + plaka. Однак найбільшою перешкодою для такого тлумачення походження є ареал поширення регіоналізму plasa і утворених від нього топонімів — він охоплює історико-культурні регіони Земгале та Латгале6, але не Відземе, і лежить далеко від громади Лаздона та озера Plaksis // Plaxen Siö (пор. LVV 182–183). Отже, можна сформулювати принаймні три гіпотези щодо етимології цієї назви озера. Найпереконливішою з них видається звуконаслідувальна гіпотеза.

⁶ Тобто центральна, південно-східна та східна Латвія.

108

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Die Landkarte des Schlossgebietes Bērzaune vom 17. Jahrhundert und die baltische Hydronymie

Назва річки Plising Rivus, яку можна прочитати як *Plīsiṇ- або *Plisiṇ-, своєю чергою викликає чіткі асоціації з латиським дієсловом plīst «рвати, розколювати, ламати». У словнику топонімів Латвії Latvijas vietvārdu vārdnīca зафіксовано близько 15 топонімів із коренем Plīs- (LVV 244–245), які, найімовірніше, походять від згаданого дієслова. Однак це назви урочищ (наприклад, Plisa — поле в громаді Драбеші, ліс у Карлі, пасовище в Кудумсі, луг у Рамулі), серед цих назв немає жодного гідроніма. Оскільки наша Plising Rivus, як видно з карти, — доволі невеликий струмок, його назва, можливо, походить від давно забутої назви урочища⁷. Слід додати, що від plēs-, іншого аблаутного ступеня цього кореня, утворено апелятив plēsums «розчищена ділянка», який досить часто трапляється як компонент латиських топонімів (див. LVV 223–226). Однак прямого зв’язку між цим апелятивом і гідронімом Plising Rivus встановити не можна. Водночас цей гідронім можна розглядати в ширшому індоєвропейському контексті й порівнювати з кількома топонімами в Європі. Наприклад, у Білорусі є дві річки з назвою Plisa, а також давньопрусська назва поселення Plissinges, датована 1284 роком (Gerullis 1922: 125), написання якої майже збігається з нашим гідронімом. Чимало латиських і литовських топонімів на Ples-, Plēs- і Plēs- (Pleš-) також етимологічно споріднені з Plising Rivus та Plissinges. Спільне походження цих назв сягає індоєвропейського кореня *pleh₁k̂- «відривати» (див. LIV 483), однак мотиви найменування топонімів можуть бути різними:

1) розчищення землі,

2) уявне розділення місцевості руслом річки,

3) «розривання» скель, ландшафту під час утворення річкового русла,

а також інші, ще більш гіпотетичні або лише реконструйовані чинники.

Ще одну етимологічно проблематичну групу в цьому регіоні становлять гідроніми (та один ойконім) на Sav- і Sāv-. На карті це річки Savins ups і Sawe ups та озера Sawitz Lacus і Sawen Lacus (сучасні назви: Savīte, Sāvīte та Savītes ezers, Sāvienas ezers, із багатьма варіантами назв), а також маєток Safwenhoff (нині село Sāviena), відомий з інших джерел і літератури під назвою Sawensee (BHO II 550), що вказує на походження назви поселення від гідроніма (див. рис. 4).

⁷ Питання про те, чи не слід самі назви невеликих струмків і озер зараховувати до назв урочищ (мікротопонімів), обговорюють уже давно, але однозначної відповіді на нього немає.

Straipsniai / Articles

109

OJĀRS BUŠS, RENĀTE SILIŅA-PIN̦ĶE

Гідроніми на Sav- неодноразово розглядалися в науковій літературі — як у європейському контексті, так і як частина давньоєвропейської гідронімії. Серед найважливіших праць, поряд із багатьма іншими, слід назвати публікації Ганса Крае (Krahe 1964: 50), Владимира Топорова й Олега Трубачова (Топоров, Трубачев 1962: 206), Юргена Удольфа (Udolph 2007). Александрас Ванагас у своєму етимологічному словнику литовських гідронімів аналізує всі ці дослідження і погоджується з думкою, що європейські гідроніми на Sav- могли походити від індоєвропейського кореня *seu- [=*seu-?] «мокрий; капати, текти»; він реконструює апелятив *souos «волога; рідина» (Vanagas 1981: 292–293 s.v. Savìstas). Спираючись на словенську (а також хорватську й сербську) назву річки Sava та узагальнені Франце Безлаєм дослідження походження цієї назви (Bezlaj 1961: 173), Ванагас припускає, що можливим етимоном у праіндоєвропейській мові був корінь *seu-, *sou- (Vanagas 1981: 293). З огляду на новітні тенденції в індоєвропеїстиці, особливо ларингальну теорію, одним із можливих етимонів гідронімів на Sav- слід назвати індоєвропейський корінь *sh₂eu- «лити, дощити» (LIV 545). Ця етимологія видається цілком переконливою для давніх європейських гідронімів та їхніх похідних як з погляду мотивації, так і з погляду етимологічної спорідненості. Етимологію цієї назви річки з погляду сучасної індоєвропеїстики розглядав і Гаральд Біхльмаєр; із п’яти наведених ним індоєвропейських коренів (*seu-, *seuh₁-, *seuh₃-, *sh₂eu- та *seuH-) найпереконливішим він вважає корінь *sh₂eu- «лити, дощити» (Bichlmeier 2012: 20–21). Аналізуючи давні гідроніми з Sav-, Крае (1964: 50) згадує також латиську Savīte, а Ванагас (1981: 293) у статті Savìstas порівнює цей литовський топонім із латиськими назвами річок Sava і Savīte. Однак відповіді на питання, чи належать гідроніми на Sav- і Sāv- у маєтковому окрузі Берзауне до цього етимологічного гнізда, досі немає. Можливий зв’язок цих назв із давніми європейськими гідронімами не є очевидним. Savīte і Sāvīte — доволі невеликі річки (довжина Savīte становить 25 км, а Sāvīte — близько 8 км), і вже тому можливо (хоча й не цілком очевидно), що їхні назви не такі давні й належать до пізнішого шару гідронімів. Не слід також забувати, що в цьому регіоні, у маєтковому окрузі Берзауне, цілком можливий вплив прибалтійсько-фінського субстрату. Понад 50 років тому Марта Рудзіте вже зазначала, що деякі латиські назви річок із Sav- можуть мати прибалтійсько-фінське походження, і порівнювала їх із фінською назвою озера Savijä̈rvi (Rudzīte 1968: 191).

110

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Die Landkarte des Schlossgebietes Bērzaune vom 17. Jahrhundert und die baltische Hydronymie

РИС. 4. Savve ups, Saven Lacus und Safwenhoff на карті замкового маєтку Берзауне (за Дунсдорфсом, 1974)

Топонімічний контекст гідронімів із Sav- та Sāv- у Латвії не надто показовий. У Латвії налічується менш ніж десять гідронімів із Sav- і близько двадцяти інших топонімів (назв поселень і мікротопонімів) із Sav- та Sāv- (LaVI). Вони не утворюють суцільного ареалу, проте можна виявити певні закономірності. Sāvaiņi — назва кількох хуторів — трапляється переважно в південній Земгале, неподалік від литовського кордону, і може бути пов’язана зі слідами земгальського субстрату, однак точнішого тлумачення ще належить знайти. Деякі топоніми Східної Латвії (наприклад, назви озер Savinu ezers, Saves ezers) могли утворитися від слов’янських антропонімів, а саме від особового імені Sava та відповідного патронімічного прізвища Savin, можливо, через посередництво назв поселень — сіл або колишніх маєтків; пор., наприклад, Savina — село в громаді Рундені. Щодо гідронімів замкового маєтку Берзауне, особливий інтерес становить колишній струмок Saviena у Зелтині, громаді на півночі Латвії, де ще менш ніж сто років тому розмовляли лівською — південноестонським діалектом (Vaba 1997: 39–40). У топонімах цієї місцевості можна було б очікувати балтійсько-фінського (естонського) адстрату. Гідронімом, який варто згадати з огляду на можливий вплив балтійсько-фінських мов, є також річка Savinu upe у громаді Яунрозе, біля естонського кордону (якщо його назва не походить від згаданого вище слов’янського прізвища). Отже, у Латвії засвідчено чотири гідроніми з Sav-, хоча

Straipsniai / Articles

111

OJĀRS BUŠS, RENĀTE SILIŅA-PINK̦E

вони й не утворюють суцільного ареалу, у регіонах Латвії, де раніше вже було виявлено балтійсько-фінський субстрат чи адстрат або його наявність вважали дуже ймовірною. Можливе етимологічне джерело цих латвійських гідронімів у балтійсько-фінських мовах знайти нескладно. Ним може бути апелятив зі значенням «глина», наприклад естонське sau, savi, фінське savi. Слова з таким значенням багаторазово й у багатьох мовах використовувалися для творення гідронімів. Це засвідчує вже згадана фінська назва озера Savijärvi, а також інші естонські й фінські топоніми з коренем Sav-, серед них назва історико-культурного регіону Фінляндії Savo (Paikkala 2007: 406–407), а також латвійське Mālupe і литовське Mólupis, як і інші топоніми з цим коренем (див. Endzelīns 1961: 390–393, Vanagas 1981: 219 s.v. Mólė та ін.). Балтійсько-фінське походження гідроніма Savīte можна вважати досить правдоподібним, хоча серед усіх аргументів pro і contra слід зауважити, що структура топоніма може викликати певні сумніви. У гідронімах балтійсько-фінських мов savi зазвичай виступає першим компонентом складного слова, тоді як Savīte, імовірно, є відносно новим суфіксальним утворенням із латвійським зменшувальним суфіксом –īt– (а тому його навряд чи можна також виводити з *Savintia [Krahe 1964: 50]). Можливо, другий компонент давнішого балтійсько-фінського *Savijoki або (естонського?) *Savijoe з часом редукувався, як видно на прикладі згаданого вище фінського топоніма Savo або фінської назви села Savio (Paikkala 2007: 406–407), і чи не заступив його латвійський суфікс? Це тлумачення не є очевидним, однак гіпотеза про балтійсько-фінське походження в цьому випадку видається правдоподібнішою за гіпотезу про давньоєвропейську гідронімію. Етимологічний зв’язок із хорватською та словенською назвою річки Sava видається малоймовірним, проте його також не можна категорично відкидати.

Очевидно, до іншого етимологічного гнізда належать гідроніми на Sāv-, серед них і назви замкового округу Берзауне — назва річки Sāvīte та назва озера Sāvienas ezers. Ці назви, найімовірніше, балтійського походження, а їхнім етимоном могло бути латвійське діалектне іменник sāva, або sâva «довгастий шрам (також на корі дерева)», або прикметник sāvains, або sâvains «покритий шрамами» (ME III 809). Ці регіоналізми, як уже зазначено у цитованому словнику, споріднені з литовським словом šòva «печера, заглибина»; у латвійській мові ареал їхнього поширення досить обмежений, вони засвідчені лише в кількох діалектах. До них належить і діалект Берзауне, тож етимологічний зв’язок гідронімів цього замкового маєтку з регіоналізмом sāva видається цілком правдоподібним, особливо,

112

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Die Landkarte des Schlossgebietes Bērzaune vom 17. Jahrhundert und die baltische Hydronymie

оскільки з погляду етимологічної семантики чи мотивації вона вписується в ряд семантичних універсалій гідронімів.

Можливо, назви річок Sāuite і Plising Rīous утворюють пару гідронімів зі схожою семантичною мотивацією, однак подібність назв Sāuite і Savite є лише випадковою, а їхньою єдиною спільною рисою є суфікс, тобто кінцевий звук.

ДЖЕРЕЛО

Карта замкового маєтку Берзауне. Історичний державний архів Латвії, фонд № 7404, опис 3, справа 2.

Л І Т Е Р А Т У Р А

B e z l a j F r a n c e 1961: Slovenska vodna imena 2. del (M–Ž). Ljubljana: Slovenska Akademija Znanosti i Umetnosti.

BHO II – Балтійський історичний словник географічних назв 2: Латвія (Південна Лівонія та Курляндія). За ред. Ганса Фельдмана, Гайнца фон цур Мюлена. Кельн, Відень: Böhlau Verlag, 1990. (=Джерела та дослідження з історії Балтії. Том 8/II)

B i c h l m e i e r H a r a l d 2012: Einige ausgewählte Probleme der alteuropäischen Hydronymie aus Sicht der modernen Indogermanistik – Ein Plädoyer für eine neue Sicht auf die Dinge. – Acta Linguistica Lithuanica 66, 11–47.

D u n s d o r f s E d g a r s 1938, 1940, 1941: Vidzemes 1638. gada arklu revīzija. 4 burtnīcas. Rīga: Latvijas vēstures institūta apgādiens. (=Latvijas vēstures avoti. 4. sēj.)

D u n s d o r f s E d g a r s 1974: Der große schwedische Kataster in Livland 1681–1710. Kartenband. Melbourne [ohne Verlag].

E n d z e l ī n s J ā n i s 1956: Latvijas PSR vietvārdi 1. d. 1. sēj. A–J. Rīga: Latvijas PSR Zinātņu akadēmijas izdevniecība.

E n d z e l ī n s J ā n i s 1961: Latvijas PSR vietvārdi 1. d. 2. sēj. K–Ō. Rīga: Latvijas PSR Zinātņu akadēmijas izdevniecība.

G e r u l l i s G e o r g 1922: Давньопрусські географічні назви. Берлін, Лейпциг: Walter de Gruyter & Co.

HdV I – Seibicke Wilfried 1996: Historisches deutsches Vornamenbuch 1. Berlin, New York: Walter de Gruyter.

K a r u l i s K o n s t a n t ī n s 1992: Латиський етимологічний словник 1–2. Рига: Avots.

Straipsniai / Articles

113

OJĀRS BUŠS, RENĀTE SILIŅA-PIŅĶE

Krahe Hans 1964: Unsere ältesten Flußnamen. Wiesbaden: Otto Harrassowitz.

Laansalu Tiina 2014: Dry Rivers and Secret Rivers. – 25th International Congress of Onomastic Sciences. 25th–29th August 2014 Glasgow. Abstracts. Glasgow: University of Glasgow, 88. Zugänglich unter: http://www.icos2014.com/wp-content/uploads/ICOS-2014-List-of-Abstracts-v3.pdf

Laumane Benita 1973: Zioju nosaukumi latviešu valodā. Rīga: Zinātne.

LaVI – картотека топонімів Інституту латиської мови Латвійського університету.

LIV – Лексикон індоєвропейських дієслів. Корені та їхні первинні основоутворення. За редакцією Гельмута Рікса. 2-ге, розширене видання. Вісбаден: Dr. Ludwig Reichert Verlag, 2001.

LLVV – Словник латиської літературної мови 62, відповідальний редактор Л. Цеплітіс. Рига: Zinātne, 1987.

LVV – Словник топонімів Латвії. Пілаці – Працаполе, відповідальний редактор О. Бушс. Рига: Інститут латиської мови ЛУ, 2006.

ME I–IV – Міленбахс Карліс. Словник латиської мови 1–4. Відредагував, доповнив і продовжив Я. Ендзелінс. Рига: Kultūras fonds, 1923–1932.

Paikkala Sirkka, ed., 2007: Suomalainen paikannimikirja. Helsinki: Karttakeskus, Kotimaisten kielten tutkimuskeskus.

Rapa Sanda 2014: Some Semantic Universals in the Latvian Toponymy. – 25th International Congress of Onomastic Sciences. 25th–29th August 2014 Glasgow. Abstracts. Glasgow: University of Glasgow, 63. Zugänglich unter: http://www.icos2014.com/wp-content/uploads/ICOS-2014-List-of-Abstracts-v3.pdf

Rudzīte Marta 1968: Somugriskie hidronīmi Latvijas PSR teritorijā. – Latviešu leksikas attīstība. Rīga: Zinātne, 175–197.

Sehwers Johann 1936: Sprachlich-kulturhistorische Untersuchungen vornehmlich über den deutschen Einfluß im Lettischen. Leipzig: Otto Harrassowitz. (= Veröffentlichungen des Slavischen Instituts an der Universität Leipzig, Nr. 13).

Siliņš Klāvs 1990: Latviešu personvārdu vārdnīca. Rīga: Zinātne.

Švābe Arveds 1933: Die älteste schwedische Landrevision Livlands. – Latvijas Universitātes raksti. Tautsaimniecības un tiesību zinātņu fakultātes sērija. 2. sējums, Nr. 3. Rīga, 338–596.

Udolf Jürgen 2007: Alteuropa in Kroatien: der Name der Sava/Save. – Folia Onomastica Croatica 12–13 (2003–2004) [2007], 523–548.

Vaba Lembit 1997: Uurimusi läti-eesti keelesuhetest. Tallinn, Tampere [ohne Verlag].

114

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Die Landkarte des Schlossgebietes Bērzaune vom 17. Jahrhundert und die baltische Hydronymie

Vanagas Aleksandras 1981: Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas. Vilnius: Mosklas.

Карти Відземе 1996 – Vidzemes kartes. 17. gadsimts. Izstādes katalogs. За ред.: Latvijas Valsts vēstures arhīvs. Рига: 1996. Доступно за адресою: http://www.arhivi.lv/sitedata/LVVA/dokumenti/Publikacijas/Vidzemes%20Kartes.pdf

Топоров Владимир, Трубачев Олег 1962: Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. Москва: Издательство Академии наук СССР.

Карта околиць замку Берзауне XVII ст. і балтійська гідронімія

РЕЗЮМЕ

Перший період інтенсивнішої фіксації давніх латвійських топонімів пов’язаний з економічною діяльністю Швеції у XVII ст., коли північна частина Латвії належала цій країні. Результатами цієї діяльності стали матеріали земельної ревізії, у яких зафіксовано численні латвійські ойконіми, а також топографічні карти, потрібні для так званої редукції маєтків, на яких зафіксовано чимало гідронімів і мікротопонімів.

На карті околиць замку Берзауне (близько 1680–1685 рр.) зафіксовано понад 70 гідронімів (більше половини з них — назви озер), приблизно 15 із яких не були відомі з інших джерел і сьогодні не вживаються.

Етимологічний аналіз гідронімів, зафіксованих на карті, свідчить, що деякі з них мають фінно-угорське походження, наприклад, назви річок Kūja, Mudsa Rivus, тоді як більшість походить із балтійських (латиської) мов, наприклад, назви річок Ackman ups (=* Akmenupe), пор.: лат. akmens ‘камінь’, upe ‘річка’, Roabesche ups (=*Robežuпе), пор.: лат. robeža ‘межа’. Назву річки Anting aus, імовірно, слід читати як Antina auss ‘вухо Антона’.

Походження деяких інших назв можна пояснити лише за допомогою детального етимологічного аналізу. Назва озера Plaxen Siö (нині — Plaksis або Plaksnis), імовірно, має звуконаслідувальне походження, пор.: лат. plakšēt, plakšķēt ‘створювати невеликий шум’, наприклад, ‘плеснути по поверхні води’. Назву річки Plising Rivus можна виводити з латиської основи plīs-/plēs- ‘ламати, рвати’; споріднені гідроніми, що походять від спільного індоєвропейського етимона *pleh₁k- ‘відривати’, можна знайти в Литві, давній Пруссії та Білорусі.

Хоча гідроніми, похідні від основи Sav- (Savins ups, Sawitz Lacus, нині — Savīte, Savītes ezers) можна було б зіставити з гідронімами індоєвропейського походження, утвореними від *s₂h₂eu- ‘лити, дощити’, імовірно, це назви фінно-угорського походження, пор.: естон. sau, savi ‘глина’, фін. savi ‘глина’, фінські топоніми Savo, Savio, фінська назва озера Savijärvi.

Straipsniai / Articles

115

OJĀRS BUŠŠ, RENĀTE SILIŅA-PIŅĶE

На перший погляд, схожі назви з –ā- (нині — Sāvīte, Sāvienas ezers), імовірно, слід виводити від іншого етімона — латиського діалектного слова sāva «шрам».

Подано 31 березня 2015 р.

OJĀRS BUŠŠ

LU Latviešu valodas institūts

Akadēmijas laukums 1, LV-1050 Rīga, Latvija

oj [email protected]

RENĀTE SILIŅA-PIŅĶE

LU Latviešu valodas institūts

Akadēmijas laukums 1, LV-1050 Rīga, Latvija

[email protected]

116

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII