DALIUS JARMALAVIČIUS

Вільнюський університет

Напрями наукових досліджень: синхронне й діахронне словотворення, історична морфологія германських мов, словотвірні дослідження слів у балтійських двомовних рукописних словниках.

ЩОДО ТЕРМІНІВ, УЖИВАНИХ У ТЕОРІЇ СЛОВОТВОРЕННЯ, ТА КЛАСИФІКАЦІЇ СЛОВОТВІРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ

Щодо вживаної термінології та класифікації словотвірних елементів у теорії словотворення

АНОТАЦІЯ

Під час аналізу рукописних двомовних словників балтійських мов XVII–XVIII ст. постає не лише проблема інтерпретації типів творення німецьких іменникових композитів, а й проблема їх категоризації. Привертає увагу й те, що погляди дослідників словотворення на слова давніших епох дуже різняться; для пояснення складніших випадків створюються різноманітні терміни, що навіть ускладнює аналіз діахронічних явищ. Ця стаття має на меті привернути увагу до актуальних проблемних аспектів творення іменникових композитів, висловити критичний погляд щодо доцільності вживаних термінів і розглянути дискусійні типи словотворення, ілюструючи все це емпіричними прикладами.

Для висвітлення проблеми залучено слова двох типів: одні є складними словами із семантично немотивованими компонентами, які із синхронного погляду не вважаються композитами; інші через особливості компонентів посідають проміжне місце між композитами та похідними словами.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: словотворення, іменникові композити, деривати, унікальні морфеми, афіксоїди.

АНОТАЦІЯ

Аналіз двомовних рукописних словників балтійських мов виявляє проблему класифікації деяких типів словотворення іменникових композитів. Автор також

Straipsniai / Articles

75

DALIUS JARMALAVIČIUS

розглядає проблему різної термінології, що використовується для опису подібних понять у синхронній теорії словотворення, а також різні позиції дослідників щодо питань діахронії. Тому важко інтерпретувати отримані результати аналізу й визначити, які слова слід аналізувати як похідні утворення, а які мають залишатися поза межами словотвірного аналізу.

У цій статті подано коментарі та пропозиції щодо уточнення термінів і обговорено визначення різного статусу складних слів. Проблему проілюстровано на прикладі двох типів складних слів: перший тип охоплює слова із семантично демотивованими компонентами, які синхронно не вважаються композитами, тоді як другий тип включає слова, що посідають проміжне місце між композитами та похідними словами.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: словотворення, іменникові композити, похідні слова, псевдоморфеми, афікси.

0. ВСТУП

У статті розглянуто проблему, актуальну для дослідників як синхронного, так і діахронного словотворення. Вивчення наукової літератури насамперед виявляє надмірну термінологію, що використовується для опису певних типів слів, а це, безперечно, ускладнює роботу дослідника словотворення. З іншого боку, відсутність у джерелах більш-менш уніфікованого визначення явища похідності не дає змоги надійно інтерпретувати результати досліджень німецьких композитів. Трапляються випадки, коли нелегко вирішити, чи слово ще можна словотвірно аналізувати, чи його слід вважати простим. Щоб увиразнити проблему, у статті зосереджено увагу на двох типах складних слів: одних, семантичне підґрунтя компонентів яких є недостатнім, та інших, що містять елементи, які посідають у словотворенні проміжне місце між компонентами композитів і словотвірними формантами. Розв’язуючи питання словотвірної інтерпретації слів зі складною структурою, ставиться за мету уточнити критерії, які дають змогу надійніше оцінити, які іменники німецької мови належать до композитів або дериватів, а які слова мають залишатися поза межами словотвірного дослідження. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

1. Подати міркування щодо точності й доцільності термінології словотворення, яку в науковій літературі використовують як синонімічну;

2. Приділяючи більше уваги діахронії, оцінити обґрунтованість класифікації словотвірних елементів слів зі складною структурою.

Спочатку у статті розглянуто слова з унікальними елементами, зокрема подано погляд представників синхронного словотворення на ці слова, чия будова недостатньо прозора. Після огляду наукової

76

Acta Linguistica Lithuanica LXXVI

Dėl žodžių darybos teorijoje vartojamų terminų ir darbinių elementų klasifikacijos

У літературі для опису слів такої структури вживається досить різноманітна термінологія; тут маємо намір подати певні зауваги й пропозиції щодо уточнення термінів.

Іншу частину цієї статті присвячено інтерпретації композитів з елементами¹, які в науці про словотвір також називають афіксоїдами й які посідають проміжне положення між компонентами композитів і словотвірними формантами похідних слів. На прикладах окреслено межі між синхронією та діахронією, тобто конкретизовано, коли слово ще вважається композитом, а коли вже похідним.

Емпіричний матеріал дослідження становлять німецькі слова, зібрані з таких словників XVII–XVIII ст.: Clavis Germanico – Lithvana (рукописного німецько-литовського словника XVII ст.) (далі — Clavis), Lexicon Lithuanicum (рукописного німецько-литовського словника XVII ст.) (далі — Lex), Nīcas un Bārtas mācītāja Jāna Langia 1685, gada latviski-vāciskā vārdnīca ar īsu latviešu gramatiku (рукописного латисько-німецького словника Яна Лангіуса 1685 року) (далі — L) і Lexicon Germanico-Lithvanicum et Lithvanico-Germanicum (рукописного німецько-литовського словника XVII ст. Якуба Бродовського) (далі — B).

1. КОМПОЗИТ ЧИ ПРОСТЕ СЛОВО?

Як зауважує Петер О. Мюллер, одним із процесів, що відбуваються в історичному розвитку мови, є формування унікальних морфем (псевдоморфем) із колишніх слів, які мали самостійне значення (Müller 1993: 412). Унікальними морфемами (нім. unikale Morpheme) називають компоненти слів, які не існують як самостійні слова й не трапляються в інших похідних, наприклад: L 22 Himbeeren [Himbeeren] ‘малина’ (перший компонент Him- пов’язують зі словом hinta, уживаним у давньоверхньонімецькій мові, ‘самка оленя’ + Beere ‘ягода’), L 281 Maul=beeren [Maulbeeren] ‘шовковичні ягоди’ (компонент Maul- походить від лат. mōrum ‘ягода шовковиці’ + Beere ‘ягода’), Lex 19a Bräutigam ‘наречений’ (Braut ‘наречена’ + компонент -gam, пов’язаний із давньоверхньонімецьким gomo ‘чоловік’; сам композит означав ‘молодий чоловік’), B 58 Birnstein [Bernstein] ‘бурштин’ (Birn- найімовірніше є варіантом дієслова brennen ‘горіти, палати’ + Stein ‘камінь’). У рукописних словниках XVII–XVIII ст. налічується до кількох десятків слів із подібними компонентами (більше прикладів див. Jarmalavičius 2014: 48–49, 75–76, 114–115).

Як зазначалося, у теорії німецького словотвору для позначення цих поодиноких елементів найчастіше вживають термін «унікальні морфеми», хоча,

¹ З огляду на особливу структуру цих слів і різне ставлення до них із синхронного та діахронного поглядів автор у вступній частині статті уникає вживання терміна «композит».

Straipsniai / Articles

77

DALIUS JARMALAVIČIUS

За словами Елке Доналіс, компоненти можна характеризувати й інакше: як заблоковані, квазі- чи псевдоформи, а також як племи² (Donalies 2005: 41). Вінцас Урбутіс, зважаючи на структурні й семантичні особливості цих слів, пропонує для опису таких «похідних» у теорії словотвору поняття уявних похідних із залишковим коренем, зауважуючи, що останні не мають прозорої структури й не утворюють нових похідних, а тому слова з такими елементами слід залишити поза межами словотвірних досліджень (Urbutis 2009: 143–144). Подібної позиції дотримується й П. О. Мюллер: елементи, що трапляються в окремих словах, — це релікви ранніх епох мови, їхнє лексичне значення вже стерлося й може бути пояснене принаймні частково лише етимологічно, тому з погляду синхронного словотвору похідні з цими морфемами сприймаються як прості слова (Müller 1993: 412). Представники трансформаційної граматики зараховують навіть, наприклад, похідне blackberry ‘ожина’ до лексичних одиниць, неподільних із погляду словотвору, через непрозорий семантичний зв’язок між цим словом і його компонентами; тому, на їхню думку, похідні такого типу належать до діахронної теорії мови, а не до сфери синхронного словотвору (пор. Benczes 2006: 22). Мабуть, було б надто сміливо вважати простими словами (симпліціями) нім. Himbeere, Maul=beeren, Bräutigam, Birnstein. Можна також пояснити, чому згадані слова не слід трактувати як прості. Наприклад, уявні детермінативні композити нім. Fledermaus і лит. šikšnosparnis носії рідної мови сьогодні сприймають як ‘якусь мишу або щось, що має крила’. Отже, можна зробити висновок, що унікальність компонентів слів таких структур, їхнє існування лише в окремих прикладах і здатність пояснити їхнє значення тільки етимологічно є істотними ознаками, які дають змогу відрізнити їх від інших лексичних одиниць, охоплених словотвірним дослідженням.

Однак факти мови давнішого періоду можна аналізувати й синхронно, тому дослідник не повинен випускати з уваги, що компонент похідного слова ще може існувати як самостійне слово й таким чином отримувати формальне та семантичне пояснення, наприклад: Lex 63a Nachtgal [Nachtigal] ‘соловей’ (Lexer: компонент gal у середньоверхньонімецькій мові означав ‘спів, співання’, а дієслово galen — ‘співати’) або L 264 Schorn=stein [Schornstein] ‘димар’ (у DW можна знайти кілька спільнокореневих слів, щоправда, рідковживаних: іменник Schore(n),

² У довідниках з німецької мови можна знайти ще різноманітніші назви цих елементів, наприклад Pseudo-plem, Himbeermorphem (Glück 2005: 707). В англомовній літературі трапляються такі назви слів із словотвірно немотивованими компонентами: cranberry-words або cranberry-compounds (пор. Wälchli 2005: 100, 126, 147, 155), cranberry morphemes (Booij 2007: 30). Проте в теорії словотвору слід уникати термінів, утворених на основі одного унікального елемента чи слова. Інакше довелося б кожну унікальну лексичну одиницю визначати по-своєму, наприклад нім. *Schornsteinmorphem, *Nachtgalmorphem або лит. *šikšnosparnio, *titnago морфема тощо.

78

Acta Linguistica Lithuanica LXXVI

Dėl žodžių darybos teorijoje vartojamų terminų ir darbinių elementų klasifikacijos

що означає «стрімка скеля», а також дієслово schoren у значенні «виступати, стирчати» + Stein «камінь») тощо.

Kai kurie mokslininkai, kaip antai Geertas Booij (2007: 30), darbiškai nemotyvuotiems žodžiams taip pat priskiria darinius su pirmuoju dėmeniu Stief- ir Schwieger-, pvz.: Stiefvater ‘patėvis, Stiefsohn ‘posūnis’, Schwiegereltern ‘uošviai’. Supatinti anksčiau minėtų tipų žodžius, regis, nėra visiškai tikslu. Reikėtų pastebėti, kad vokiečių kalbos elementus Stief-, Schwieger- ir Schwa- ger- tyrėjai yra linkę priskirti afiksoidams³ (Stepan 2009: 102), ir konfiksams (Fleischer, Barz 1995: 122), t. y. darybos formatams⁴. Pastaruosius struktūrinius elementus reikėtų aptarti plačiau, kad būtų išvengta terminų painiojimo. Konfiksai, kaip ir unikalios morfemos, kalbos istorinėje raidoje susiformavo iš kadaise savarankiškų leksemų, dar aptinkamų tik tam tikruose žodžiuose. Pagrindinis skirtumas tarp jų yra tas, kad konfiksas, nors ir nėra produktyvus žodžių darybos elementas, egzistuoja žodžių grupėse. Tuo tarpu unikalios morfemos, pvz.: Him-, Maul-, -gam, Bern- [Bern-], aptinkamos tik pavieniuose žodžiuose (Himbeere, Maulbeere, Bräutigam ir Bernstein). Su Stief- ar Schwieger- faktiškai įmanoma sudaryti naujadarų⁵, su unikalia elementu šis procesas neįmanomas. Taigi, nors unikaliesiems dvikamių žodžių elementams ir mini- niems konfiksams būdingas savarankiškos leksinės reikšmės pradimas, tačiau pastarieji, tiesa, nepasižymintys darbiniu produktyvumu, atlieka žodžių darybos formatų funkciją.

Підсумовуючи викладене про двокомпонентні слова, які В. Урбутіс і П. О. Мюллер не включають до сфери дослідження словотвору, слід погодитися з останньою думкою. Передусім потрібно відмовитися від уявлення, що слово, зараховане до похідних, має бути обґрунтованим не лише формально, а й семантично, і зважати на його словотвірний потенціал. Щодо складних слів важливо зазначити, що значення окремих компонентів не повинне надто віддалятися від загального значення похідного слова. У згаданому випадку зв’язок між компонентами двокомпонентних слів послабився, а один із них не має словотвірної мотивації, тож з погляду словотвору вже немає сенсу вважати їх чимось особливим і винятковим, тобто дублювати роботу, яку належало б виконувати фахівцям з етимології слів. З іншого боку, якщо розглядати ці лексичні одиниці лише формально, наука про словотвір не зможе вийти за межі морфології, адже, навпаки, зосередившись тільки на

³ Зарахування німецькомовних елементів Stief- і Schwieger- до афіксоїдів не цілком правильне, оскільки афіксоїди є особливо продуктивними з погляду словотвору, тоді як перші компоненти Stief- і Schwieger- трапляються лише в невеликій групі слів, тобто не є продуктивними.

⁴ Про це докладніше йтиметься в наступній частині цієї статті.

⁵ У граматиках німецької мови цитується неологізм Woche, зафіксований у виданні 1999 року, Stieffamilie (DUDEN 4 2005: 667).

Straipsniai / Articles

79

DALIUS JARMALAVIČIUS

аналізуючи структуру компонентів, можна наразитися на небезпеку надмірного створення паралельно вживаних термінів, потрібних для пояснення окремих випадків. Це лише ускладнює діахронічне дослідження словотвору.

Після розгляду властивостей двокомпонентних слів, один із компонентів яких не має словотвірної мотивації, найпридатнішим для їх характеристики видається термін, запропонований В. Урбутісом, — уявні складні слова з невживаними основами. Однак, зважаючи на те, що ці лексичні одиниці не належать до сфери дослідження словотвору й тим більше не вважаються композитами, найдоречніше називати їх словами комплексної структури з основою, позбавленою словотвірної мотивації, або словами комплексної структури, позбавленими словотвірної мотивації.

2. СКЛАДНЕ СЛОВО ЧИ ДЕРИВАТ?

У теорії словотвору широко дискутують також про елементи, що посідають проміжне місце між компонентами складних слів та афіксами і в науковій літературі називаються афіксоїдами. Афіксоїди — це такі словотвірні елементи, які посідають проміжне місце між словом (лексемою) і словотвірним афіксом. Е. Доналіс називає ці елементи ще не словами (нім. Nicht-mehr-Wort), але ще не афіксами (нім. Noch-nicht-Affix) і зазначає, що формування афіксів з окремих слів є типовим явищем німецької мови. Подібного погляду — що словотвірні афікси утворюються з компонентів складних слів у ході історичного розвитку мови — дотримується і Дамаріес Нюблінг (2010: 73). Однак це явище не чуже й іншим мовам. В. Урбутіс докладно описав походження латиського суфікса -uzis, що має абстрактне категорійне значення «місце, де зберігається те, що назване твірним словом», наприклад: лат. pelūzis «місце зберігання полови», sierūzis «сироварня» або vārūzis «ворота з накриттям угорі» (Urbutis 1993: 84 і далі). Згаданий словотвірний формант утворився з певного середньонижньонімецького складного слова з другим компонентом -hūs (нім. Haus «будинок»), наприклад: bakūs (лат. bakūzis) «пічка, будівля з хлібною піччю», mīnhūs (лат. minūzis) «монетна в’язниця» тощо. Пізніше, як зауважує В. Урбутіс, формант -uzis, на відміну від -hūs, не маючи поруч твірного слова, вже не може сприйматися як лексична одиниця, а лише як словотвірний афікс (Urbutis 1993: 92–95, 98).

Отже, афіксоїди, що мають лексичне значення (щоправда, більш або менш узагальнене), відрізняються від словотвірних афіксів, але функціями та обмеженою самостійністю у словосполученні подібні до них. Для більшості дослідників словотвору найприйнятнішим є називати афіксоїдами словотвірні елементи, що посідають проміжне місце між компонентами композитів і дериватами. Хоча в германістичній літературі, як зазначає Юлія Степан, афіксоїди можуть називатися й інакше, наприклад: афіксальними морфемами, напівафіксами, афіксами складних слів, відносними афіксами чи

80

Acta Linguistica Lithuanica LXXVI

Dėl žodžių darybos teorijoje vartojamų terminų ir darbinių elementų klasifikacijos

tarsi afiksais (Stepan 2009: 102). Kaip teigia P. O. Müller, keblumų kyla ir dėl afiksoidų priskyrimo žodžių darybos tipams, nes tiriant kalbą diachroniniu aspektu, ne visada lengva atskirti dūrinius ir vedinius (Müller 1993: 40).

Афіксоїди зазвичай поділяють на дві групи: 1) префіксоїди, що виконують функцію префіксів; 2) суфіксоїди, що виконують функцію суфіксів і найчастіше характерні для іменників або прикметників.

Ганс Альтманн, оглядаючи словотвір сучасної німецької мови, наводить такі суфіксоїди: -gut, -gram, -kreise, -leute, -material, -reich, -volk, -welt, -werk, -wesen, -zeug. До префіксоїдів він зараховує: Alt-, Ex-, Ko-, Maxi-, Mini-, Miss-, Mit-, Nicht-, Vize- (Altmann 2011: 74–76). Цей перелік можна було б розширити, якби до нього включити й ті словотвірні елементи, які J. Stepan також інтерпретує як афіксоїди, наприклад: -frau, -mutter, -nonne, -weib, Groß-, Stief-⁶ (Stepan 2009: 101–102).

За походженням близькими до афіксів є конфікси, уже згадані в цій статті, які W. Fleischer поділяє на два типи: іншомовного походження (нім. nicht heimische) та індигенні (нім. heimische) (Fleischer 1995: 62). До першої групи зараховують так звані некласичні конфікси, наприклад: Bio-, Euro-, Mini-. До другої групи належать уже згадані Stief- і Schwieger-. Основна відмінність між конфіксами власного й іншомовного походження полягає у словотвірній продуктивності слів із ними: за допомогою іншомовних, особливо в сучасній німецькій мові, утворюється чимало слів, тоді як конфікси власного (індигенного) походження в словотворі трапляються рідко (Elsen 2006: 138). Однак конфікси не слід ототожнювати з афіксами, оскільки останні трапляються також як самостійні слова, тоді як конфікси існують лише в певних групах слів (Schu 2006: 259). Щоправда, за допомогою Stief- і Schwieger- можна утворювати нові слова, проте фактично в німецькій мові ці елементи цілком непродуктивні з погляду словотвору.

У рукописних двомовних словниках балтійських мов XVII–XVIII ст. найчастіше трапляються суфіксоїди -werk, -wesen, -zeug, -gut та префіксоїд Haupt-, тому їх варто розглянути докладніше.

Лексичне значення слова Werk — «місце виробництва» (нім. Produktionsort) (чому не значення «праці, виробу» тощо? — прим. авт.), Wesen — «істота, творіння» (нім. Geschöpf), Zeug — «матеріал, знаряддя» (нім. Stoff, Gerät), Gut — «майно» (нім. Vermögen), Haupt — «голова» (нім. Kopf). Як зазначає D. Nübling, уже в період ранньої нововерхньонімецької мови (нім. Frühneuhochdeutsch) формуються нові суфікси для творення збірних іменників із Werk, Wesen, Zeug і Gut (Nübling 2010: 78). Fredericas Hartwegeris і Klausas Peteris Wegera констатують,

⁶ Цей елемент слід зарахувати до індигенних (власного походження) конфіксів, оскільки Stief-, на відміну від афіксів, не є продуктивним словотвірним формантом.

Straipsniai / Articles

81

DALIUS JARMALAVIČIUS

що в зазначені періоди ці компоненти набувають досить узагальненого лексичного значення, яке в сполуках віддаляється від первісного, і стають дуже продуктивними. Особливо багато таких слів з’являється від XVII ст. Тенденція до творення збірних іменників з елементом Werk найраніше виявляється від XVI ст. (Hartweg, Wegera 2005: 199), за твердженням інших науковців — ще раніше, від XIV ст. (Soling 2012: 45). D. Nübling зазначає, що значення -werk і -wesen у сполуках здебільшого абстраговані, тому ці суфіксоїди набувають спільного для обох словотвірного значення: «сукупність того, що названо першим компонентом» або «цілість того, що належить до першого компонента», наприклад: Laubwerk «листя дерев», Fischereiwesen «рибальство». Афіксоїду -zeug властиве колективне значення «усе, що використовується для того, що названо першим компонентом», наприклад: Nähzeug «швацьке приладдя» (Nübling 2010: 78). Значення суфіксоїда -gut може бути різним залежно від частини мови першого компонента: у сполуці з дієсловом цей елемент означає «матеріал, потрібний для робочого процесу або перероблення», а з абстрактними іменниками він позначає комплекси нематеріального походження (Fleischer, Barz 1995: 143 – 144), наприклад: Mahlgut «мелений продукт», Gedankengut «думки».

Афіксоїди -werk, -wesen, -zeug, -gut неоднаково продуктивні з першими компонентами, що належать до різних частин мови. За словами D. Nübling, усі перелічені елементи можуть поєднуватися з іменниковим компонентом, однак у сполуках із дієслівним компонентом найчастіше трапляється -zeug, тоді як -werk трапляється значно рідше. Афіксоїди -wesen і -gut найчастіше поєднуються з іменниковими основами, визначаючи властивості іменникових об’єктів (Nübling 2010: 79).

Компонент складних слів Haupt-, імовірно, набув статусу префікса у XVIII ст. Ludwigs M. Eichinger, розглядаючи номінальне словотворення в текстах окремих жанрів згаданого періоду, зазначає, що лексема Haupt, уживана з XVI ст., означала «частину тіла — голову» (нім. Kopf), але, дедалі частіше виступаючи першим компонентом, втрачає це значення й набуває іншого — «центральне положення» або «найвище місце в ієрархії», — тому цей компонент виконує функцію, характерну для префікса (Eichinger 2002: 350).

Слід звернути увагу, що серед дослідників синхронного словотвору немає одностайної думки щодо статусу описаних суфіксоїдів і префіксоїдів. Jörg Meibauer (2002: 30), Michael Lohde (2006: 15, 112–113), W. Fleischer і I. Barz (1995: 145) зараховують словотвірні елементи -werk, -wesen і Haupt- у слова, де вони втратили своє первісне лексичне значення, до словотвірних афіксів. Водночас компоненти -gut і -zeug вони зараховують до складних слів із другим компонентом-іменником (Fleischer, Barz 1995: 143–144). На думку Gisela Zifonun, вони належать до категорії напівсуфіксів (Zifonun 2012: 131), а Johannes Erben найчастіше розглядає словотвірні елементи -werk і -wesen як суфіксоїди (Erben 1975: 143); іноді їх також називають засобами творення збірних іменників (Erben 2001: 105).

82

Acta Linguistica Lithuanica LXXVI

Dėl žodžių darybos teorijoje vartojamų terminų ir darbinių elementų klasifikacijos

Отже, думки науковців щодо статусу -werk, -wesen, -zeug, -gut і Haupt- дуже різняться. Щоб оцінити, чи можна розглядати обговорювані елементи як іменникові компоненти складних слів, чи вже як афіксоїди, слід зважати не лише на ступінь абстрактності їхнього значення та на те, чи зареєстровані вони в словниках як окрема лема, а й на їхню позицію у складному слові або успадковане місце. Наприклад, у словниках XVII ст. -werk [-werk] і -zeug подано і як окремі слова, і у відповідних складних словах першими та другими компонентами, наприклад: Clavis IV-954 Werck «Робота, Joba, Weikals, Padargai», Clavis IV-1047 Zeug «Rykas», Clavis IV-954 Werck=Tag «Dirbama Diena», Clavis IV-955 Werck=Zeug «Rykledis, Rykas, Pripraw», Clavis II-115 Kriegs=Zeug «Zalnieru Rykai», Clavis III-464 Schmied=Werck «Kalwo Darbas», Clavis IV-104 Zeug=Hauß «Szarwiniczia». Щоправда, трапляються складні слова з узагальненим робочим значенням цих компонентів, наприклад: Clavis II-1162 Laubwerck «Листя», тому такий дериват не слід зараховувати до складних слів. У джерелах XVII–XVIII ст. другим компонентом складних іменників слід вважати також елемент -Gut / Gutt, який тоді ще вживався у значеннях «товар, майно, скарб, дім або добро» (пор. B 612 Gut, Güter, Lex 44a Güter), наприклад: Clavis II-1043 Kauff=Gutt «Towars», B 795 Kirchen Gutt «Baznyczios Gerbe». Водночас до словотворчих формантів уже в історичний період належить другий компонент іменників -wesen, який у складних словах набув абстрактного значення. Хоча у проаналізованих рукописних словниках слова з цим елементом, наскільки їх вдалося зафіксувати, не перекладені (імовірно, тогочасні автори не змогли знайти для них відповідного слова в литовській мові. -прим. авт.), наприклад: Clavis II-868 Haußwesen «домашнє господарство» (переклад автора), Kriegs Wesen B 823 «військова справа» (переклад автора), однак узагальнене значення цього елемента видно вже з пояснень до слів із -wesen, наведених у DWG. Наприклад, слово Kriegswesen у словнику характеризується як «стан війни, військові відносини», Hauswesen — як «власність». До складних слів також не слід зараховувати слова з першим компонентом Haupt-, який утратив первісне значення «голова» і в сполуці з іменником означає «важливу особу та найістотнішу річ чи предмет», наприклад: Lex 46a Haupt Mann «Pilonis, Szmintininkas», Haupt=Stadt Clavis II-860 «Wyraus Miestas», B 644 Haupt Lute «Wresnej, Wyrusiej».

Підсумовуючи сказане про згадані структурні елементи, можна стверджувати, що іменники попередньої епохи з другими компонентами -werk, -zeug і -gut, за винятком кількох слів, у яких лексичне значення цих елементів уже виражене невиразно, слід зараховувати до складних слів. Про те, що компоненти -werk, -zeug і -gut не є афіксами, свідчить також те, що в проаналізованих словниках XVII–XVIII ст. складні слова з ними перекладаються литовською мовою без відхилення від мови оригіналу, а це дає підстави вважати, що тогочасний мовець розглядав згадані елементи

⁷ Переклади прикладів зі словників XVII–XVIII ст. литовською мовою подано в оригіналі.

Straipsniai / Articles

83

DALIUS JARMALAVIČIUS

ще й як окремі слова. Однак структурні елементи слів –wesen і Haupt-, які набули визначеного значення або відійшли від первісного значення у сполуках, слід вважати словотворчими афіксами. Водночас щодо статусу цих елементів у сучасній німецькій мові можна погодитися з дослідниками, схильними трактувати їх як афіксоїди.

3. ВИСНОВКИ

1. Підтримуємо позицію представників синхронного словотвору, згідно з якою окремі слова з унікальними, але словотвірно не вмотивованими компонентами не вважаються похідними, однак не цілком правильно зараховувати їх і до простих слів — найдоцільніше трактувати ці мовні явища як слова складної структури з дериваційно немотивованою основою.

2. З погляду словотвору не слід залишати поза межами дослідження слова з іншомовними конфіксами (наприклад, нім. Stief-, Schwieger- або латис. -uzis), оскільки за їх допомогою, хоч вони й не є продуктивними, фактично можна утворювати нові слова.

3. Коли виникають питання щодо самостійності компонентів слова і потрібно оцінити, чи є певне слово похідним, чи належить до дериватів, слід зважати на кілька критеріїв: словотвірний потенціал компонентів, ступінь абстрактності значення, реєстрацію як окремої лексеми у словниках, здатність займати певну позицію у сполуці, а також базовий переклад у старих двомовних словниках.

С К О Р О Ч Е Н Н Я

лит. литовською

лат. латинською

мн. Plural (множина)

ст.-в.-нім. давньоверхньонімецькою

с.-в.-нім. середньоверхньонімецькою

нім. німецькою

Д Ж Е Р Е Л А

B – Lexicon Germanico-Lithvanicum et Lithvanico-Germanicum. Рукописний словник XVIII ст. Документальне видання з факсиміле, вступом і покажчиком слів у 1–2 томах, за редакцією Vincentas Drotvinas. Вільнюс: Інститут литовської мови, 2009.

84

Acta Linguistica Lithuanica LXXVI

Dėl žodžių darybos teorijoje vartojamų terminų ir darbinių elementų klasifikacijos

Clavis – Clavis Germanico–Lithvana. Рукописний німецько-литовський словник XVII ст. 1. A–E (1995), 2. F–L, 3. M–S, 4. T–Z (1997), за ред. Vincentas Drotvinas. Вільнюс: Інститут науки та видавництва енциклопедій, 1995–1997.

DUDEN 7 – Herkunftswörterbuch. Etymologie der deutschen Sprache. Мангайм, Лейпциг, Відень, Цюрих: Bibliographisches Institut, 2001.

DUDEN – Deutsches Universalwörterbuch. Мангайм, Лейпциг, Відень, Цюрих: Dudenverlag, 1996.

DWB – Deutsches Wörterbuch von Jacob Grimm und Wilhelm Grimm in 32 Teilbänden (1854–1961). Лейпциг, 1972. Доступно в інтернеті: http://woerterbuchnetz.de/DWB/ (переглянуто 30.08.2016).

L – Nīcas un Bārtas mācītāja Jāņa Langija 1685. gada latviski-vāciskā vārdnīca ar īsu latviešu gramatiku, red. Ernests Blese. Rīga: Latvijas universitāte, 1936.

Lex – Lexicon Lithuanicum. Рукописний німецько-литовський словник XVII ст., за ред. Vincentas Drotvinas. Вільнюс: Mokslas, 1987.

Lexer – Lexer Mathias 1872–1878: Mittelhochdeutsches Handwörterbuch in 3 Bänden. Leipzig. Prieiga internete: http://woerterbuchnetz.de/Lexer/ (žiūrėta 2016 09 06).

Л І Т Е Р А Т У Р А

A l t m a n n H a n s 2011: Prüfungswissen. Wortbildung, Геттінген: Vandenhoeck & Ruprecht.

B e n c z e s R é k a 2006: Creative Compounding in English. The Semantics of Metaphorical and Metonymical Noun–Noun Combinations. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins B. V.

B o o i j G e e r t 2007: The Grammar of Words (= Oxford Textbooks in Linguistics). New York: Oxford University Press.

D o n a l i e s E l e 2005: Die Wortbildung des Deutschen. Ein Überblick. Tübingen: Gunter Narr Verlag.

DUDEN 4 – Die Grammatik. Мангайм, Лейпциг, Відень, Цюрих: Dudenverlag, 2005.

E i c h e r L u d w i g M. 2002: Nominale Wortbildung in Sachtexten des 18. Jahrhunderts. – Historische Wortbildung, hrg. von Mechthild Habermann, Peter O. Müller, Horst Haider Munske (= Reihe Germanistische Linguistik 232). Tübingen: Max Niemeyer, 341–362.

E s e n H i k e 2006: Deutsche Konfixe – Deutsche Sprache. 33. Jahrgang 2005, 133–140.

Straipsniai / Articles

85

DALIUS JARMALAVIČIUS

Erben Johannes 1975: Einführung in die deutsche Wortbildungslehre (= Grundlagen der Germanistik 17). Berlin: Erich Schmidt Verlag.

Erben Johannes 2001: Über den Aufschlusswert älterer deutscher Wörterbücher für die historische Wortbildungslehre. – Zeitschrift für deutsche Philologie 120, 105–111.

Fleischer Wolfgang 1995: Konfixe. – Wort und Wortschatz. Beiträge zur Lexikologie, 61–68.

Fleischer Wolfgang, Irmhild Barz 1995: Wortbildung der deutschen Gegenwartssprache. Tübingen: Max Niemeyer Verlag.

Glück Helmut 2005: Metzler Lexikon Sprache. Stuttgart, Weimar: J. B. Metzler Verlag.

Hartweg Frederic, Klaus-Peter Wegera 2005: Frühneuhochdeutsch. Eine Einführung in die deutsche Sprache des Spätmittelalters und der frühen Neuzeit (= Germanistische Arbeitshefte 33). Tübingen: Max Niemeyer Verlag.

Jarmalavičius Dalius 2014: Vokiečių kalbos darinių daryba XV–XVIII a. rankraštiniuose dvikalbiuose baltų kalbų žodynuose. Humanitarinių mokslų daktaro disertacija. Vilniaus universitetas.

Lohde Michael 2006: Wortbildung des modernen Deutschen. Ein Lehr- und Übungsbuch. Tübingen: Gunter Narr Verlag.

Meibauer Jörg, Ulrike Demske et al. 2002: Einführung in die germanistische Linguistik. Stuttgart, Weimar: Metzler Verlag.

Müller Peter O. 1993: Historische Wortbildung: Forschungsstand und Perspektiven. – Zeitschrift für deutsche Philologie 112(1), 394–419.

Nübling Damaris, Antje Dammel et al. 2010: Historische Sprachwissenschaft des Deutschen. Eine Einführung in die Prinzipien des Sprachwandels. Tübingen: Gunter Narr Verlag.

Schu Josef 2006: Zwischen Grundmorphem und Affix – Deutsche Sprache. Zeitschrift für Theorie, Praxis, Dokumentation. 33. Jahrgang 2005, 259–286.

Solling Daniel 2012: Zur Getrennt-, Zusammen- und Bindestrichschreibung von Substantivkomposita im Deutschen (1550–1710) (= Acta Universitatis Upsaliensis / Studia Germanistica Upsaliensia 57). Uppsala: Uppsala Universitet.

Stepan Julia 2009: Wortbildungsmodelle für Frauen Bezeichnungen im Mittelhochdeutschen und Frühneuhochdeutschen (= Schriftenreihe Schriften zur Mediävistik 16). Hamburg: Dr. Kovač Verlag.

86

Acta Linguistica Lithuanica LXXVI

Dėl žodžių darybos teorijoje vartojamų terminų ir darbinių elementų klasifikacijos

Urbutis Vincas 2009: Žodžių darybos teorija. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Urbutis Vincas 1993: Darboc tipo radimas: latvių kalbos nomina loci su priesaga –uz. – Baltistica 28(2), 82–105.

Wälchli Bernhard 2005: Co-Compounds and Natural Coordination (= Oxford Studies in Typology and Linguistic Theory). New York: Oxford University Press.

Zifonun Gisela 2012: Komposition (oder Halbfigurierung) zum Ausdruck von Nominalaspekt: Schmuckstück, Glücksfall und Zuckerwerk. – Das Deutsche als kompositionsfreie Sprache: strukturelle Eigenschaften und systembezogene Aspekte, hr. von Livio Gaeta, Barbara Schlücker. Berlin, Boston: Walter de Gruyter, 101–134.

Щодо вживаної термінології та класифікації словотвірних елементів у теорії словотвору

АНОТАЦІЯ

Аналіз німецьких іменникових складних слів у рукописних двомовних балтійських словниках XVII^th–XVIII^th століть виявляє чимало проблемних аспектів: з одного боку, бракує точної термінології, яку потрібно уточнити в синхронній теорії словотвору, а з іншого — виникають труднощі з розмежуванням усталених словотвірних моделей.

У науковій літературі термінологію, яку використовують для аналогічних словотвірних прикладів, можна визначити як надлишкову. Це стосується передусім слів з унікальними морфемами, як-от нім. Himbeere «малина», Schornstein «димар» або лит. šiškńasparnis «кажан», tinagas «кремінь». Для позначення компонентів, що втратили мотивацію й трапляються лише в окремих словах, у теорії словотвору вживають різні терміни, як-от псевдоморфема, псевдо-плем, Himbeer-морфема, журавлинне слово, журавлинні складні слова, журавлинні морфеми тощо. Точніше було б описувати такі лексичні одиниці за допомогою поняття квазікомпозитів із залишковими основами (лит. tarsi duriniai su atliekomis kamienais), запропонованого В. Урбутісом. Однак слова з демотивованими компонентами, які мають складну структуру, не можна зарахувати ані до складних, ані до простих слів; таке визначення потребує конкретизації. З огляду на властивості, зазначені в цій статті, лексичні одиниці на зразок нім. Himbeere або лит. tinagas можна визначити як слова зі складною структурою та немотивованими основами (лит. kompleksinės struktūros žodžiai su nemotyvuotais kamienais).

Straipsniai / Articles

87

DALIUS JARMALAVIČIUS

Крім того, у статті розглянуто особливий статус слів з елементами, що посідають проміжне місце між компонентами складного слова та дериваційними морфемами і в синхронному словотворі характеризуються як афіксоїди. Важко сказати, чи є, наприклад, нім. Werck=Tag «робочий день», Werck=Zeug «інструмент», Kichen Gutt «церковне майно», Hauptmann «головна особа», Kriegswesen «військова справа» складними словами чи дериватами, адже чітких критеріїв для розмежування цих слів недостатньо. Згадана проблема актуальна також для діахронного словотвору. Щоб визначити елементи, проміжні між композицією та деривацією в історичному словотворі, слід зосередитися на таких критеріях: продуктивність і ступінь їхньої семантичної абстракції, реєстрація як самостійної словникової статті в словниках, здатність змінювати позицію в словах, а також послівний переклад компонентів у словниках.

Надійшла 12 січня 2017 р.

DALIUS JARMALAVIČIUS

Vilniaus universitetas

Інститут іноземних мов

Кафедра німецької мови

Universiteto g. 5 LT- 01513, Vilnius, Lietuva

[email protected]

88

Acta Linguistica Lithuanica LXXVI