ROMA BONČKUTĖ

Клайпедський університет

Напрями наукових досліджень: історія литовської літератури, творчість Симона Даукантаса.

DOI: https://doi.org/10.35321/all81-10

ДАУКАНТАСІВСЬКЕ ДИХАННЯ ГРАНАУСКАСА

Дихання Гранаускаса в дусі Даукантаса

АНОТАЦІЯ

У статті розглядається вплив Симона Даукантаса (1793–1864), зачинателя литовської національної історіографії та модернізатора литовської писемної мови, на прозу Ромуальда Гранаускаса (1939–2014), зокрема на його повість Jaučio aukojimas (1975).

Аналіз повісті показав, що Р. Гранаускас зазнав впливу історіографії С. Даукантаса, перейняв концепції, мотиви та виражальні засоби історика. Під впливом ритмічної прози С. Даукантаса Р. Гранаускас створив зразок прози з особливим ритмом.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: історіографія, література, проза, ритм, поетика дихання, Симонас Даукантас, Ромуальдас Гранаускас, Юозас Балтущис.

АНОТАЦІЯ

У статті розглядається вплив Симонаса Даукантаса (1793–1864), зачинателя литовської національної історіографії та реформатора літератури, на творчість Ромуальдаса Гранаускаса (1939–2014); аналізується його оповідання зосереджено на Jaučio aukojimas (1975).

Аналіз Jaučio aukojimas показує, що Гранаускас надихався історичними працями Даукантаса та використовував концепції, вислови й мотиви з його текстів. Натхненний Даукантасом, Гранаускас застосував ритм у прозовому тексті.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: історіографія, література, проза, ритм, поетика дихання, Симонас Даукантас, Ромуальдас Гранаускас, Юозас Балтущис.

Статті / Articles

215

ROMA BONČKUTĖ

ВСТУП

З нагоди 80-річчя від дня народження Ромуальдаса Гранаускаса 10 травня 2019 року в гімназії імені Вітаутаса Мачерніса в Седі відбулася республіканська конференція «Ромуальдас Гранаускас — жемайтський письменник», де я поділилася думками про подібну енергію особистості й мови С. Даукантаса та Р. Гранаускаса^¹. Досліджуючи рецепцію праці С. Даукантаса BUDĄ Senowęs-Lė­tuwiū Kalnienū ir Žamajtiū išzraszę [...] Jokyb’s Laukys (далі — Būdas) у литовській літературі XIX — початку XX століття, я помітила, що Шатрійська Рагана, яка була музичною і мала добрий слух, насамперед перейняла не ідеї, теми чи лексику, а стилізувала ритм С. Даукантаса (Bončkutė 2019: 239–265). Дослідники зв’язків музики й літератури зауважили, що думка спершу зароджується як певна енергія, інтонація, музична форма, для якої згодом знаходять мовне вираження^². Однак так твориться лише цілком самобутня література. Коли в голові думки гудуть, мов бджоли, митець мучиться, аж поки не знайде єдиного можливого звучання думки. Тому ритм кожного письменника є вираженням індивідуального стилю. Ритмічні елементи різних рівнів структури тексту формують матрицю твору — розпізнавальний знак митця. Про повість Jaučio aukojimas (1973/1975) Р. Гранаускас сказав: «А я був майже щасливий: нарешті подолав першу частину “Jaučio aukojimas”! Підійшли тільки така форма, тільки такий ритм, тільки така езопова мова» (див. Daujotytė 2017: 104).

Хвилеподібність періодів С. Даукантаса, жива мова, її звучність — найвиразніші елементи стилю (див. Vengris 1938: 446–458), що найкраще виявляються в ритміці речення; Р. Гранаускас, який мав абсолютний слух, легко їх уловлював, і вони справили на нього величезний вплив. Дослідники ритму прози стверджують, що вся інформація передається у формі ритмічно організованого повідомлення, яке, хоча й не виражене вербально, створює додаткове значення (Гумовская 2018: 196). Ритміка текстів С. Даукантаса виникає не лише завдяки закономірній послідовності фонетичних звуків, якої він дуже

^¹ Вільгельм фон Гумбольдт, якого читав С. Даукантас, наголошував на життєвості мови, на постійному наповненні слів ідеями, що надає їм енергії. Щоб слово стало словом, воно має не лише набути звукової оболонки, а й стати гармонійним поєднанням звуку та значення. Мова осмислюється як безперервний розвиток: «Man muß die Sprache nicht sowohl wie ein todtes Erzeugtes, sondern weit mehr wie eine Erzeugung ansehen» (Мову слід розглядати не стільки як мертвий продукт діяльності, скільки як саму діяльність) (Humboldt 1836: 38).

^² Наприклад, наприкінці XIX століття зароджувалася експериментальна естетика, а ритм досліджували як психофізіологічне й естетичне явище. Див. Fechner Gustav Theodor 1876: Vorschule der Aesthetik. Erster Theil. Leipzig, Druck und Verlag von Breitkopf & Härtel. Доступ в інтернеті: https://archive.org/details/vorschu lederaes01fechgoog/page/n13; Hermann Ludwig Ferdinand von Helmholtz 1863: Die Lehre von den Tonempfindungen als physiologische Grundlage für die Theorie der Musik. Friedrich Vieweg & Sohn, Braunschweig. Доступ в інтернеті: http://vlp.mp iwg-berlin.mpg.de/library/data/lit3483/index_html?pn=7&ws=1.5.

216

Acta Linguistica Lithuanica LXXXI

Дихання Гранаускаса в дусі Даукантаса

siekė (žr. Subačius 2018), bet ir dėl kitų kalbos lygmenų bei turinio struktūrų pasikartojimų, tik jam būdingų, užburiančių, turinčių maginės galios. R. Granausko girdimoji atmintis užfiksavo istoriko teksto ritmą, kuris žadino kūrybinę energiją, kūrė vaizdinius, ir jis, rašydamas kūrinius, sudėtus į antrąją knygą (Granauskas 1975), itin daug dėmesio skyrė ritmui.

Вікторія Дауйотите свідчить: «[в]агомо говорити про спосіб мислення Гранаускаса та його творчість варто починати із Сімонаса Даукантаса, з його “Būdas”» (Daujotytė 2017: 10). Повість Р. Гранаускаса Jaučio aukojimas — один із перших виразно стилістично маркованих текстів письменника (див.: Nastopka 2002; Kelertienė 2000: 69); про ритм цього тексту писали (див. Juknaitė 2003), але не пов’язували його із С. Даукантасом. Мета цієї статті — дослідити вплив С. Даукантаса на три речення повісті Jaučio aukojimas, які засвідчили, що до литовської літератури прийшов самобутній митець. Цією статтею також прагнемо продовжити дослідження жемайтської самосвідомості й ідентичності, що публікуються в цьому науковому виданні (пор. Pajėdienė 2018: 64–104).

Для аналізу тексту застосовано порівняльний аналіз, підходи інтертекстуальності та дослідження ритму прози^³.

1. ПОЕТИКА ДИХАННЯ

Тема тісного зв’язку ритму мовлення з індивідуальною мовною структурою та фізіологією особистості цікавить мене давно — відтоді, як я почула рядки Булата Окуджави: «Каждый пишет, как он слышит. / Каждый слышит, как он дышит» (Окуджава 2001: 264), що відлунюють на сторінках щоденника Юозаса Балтугіса, коли він писав про письменників-сучасників із близького оточення, які «[н]egiliai kvėpuoja» (Baltušis 2019: 409). Зазвичай поетикою дихання (англ. poetics of breathing) цікавляться в періоди, коли в літературі прагнуть порвати зі звичаєм формальних умовностей і шукають вільнішого вираження та автентичнішого письма (Heine 2019: 91–92). У такі періоди повертаються ad fontes — до класичної думки, до видатних авторів народу. Давніх риторів і авторів трактатів із риторики, особливо Арістотеля, Цицерона й Квінтіліана, цікавило пристосування структури мовлення до дихання. В античних риториках розглядали проблему поділу мовлення на коротші фрази з огляду на особливості дихання мовця. Фраза визначає ритм прозового тексту. Античні оратори тісно пов’язували ритм і музику з красномовством. Платон (див. Державу, книги III, IV) та Арістотель (див. Поетику) приділяли чимало уваги значенню ритму. Платон запитував, чи «не тому прекрасні мистецтва виховують, що ритм і гармонія найглибше проникають у глибини душі й найсильніше на неї впливають? Вони самі

^³ Пор.: Kazlauskienė 2015; Ramonautė 2006; Heine 2019; Гумовская 2018; Moritz 2006; Fietz 1992.

Статті / Articles

217

ROMA BONČKUTĖ

yra grožis ir žmogų padaro gražų“ (Platonas 1981: 401d), o kitoje savo veikalo vietoje pastebėjo, kad „ritmiškumas atitinka gerą kalbėjimo stilių, o neritmiškumas – jo priešingybę. Taip pat ir gera bei prasta harmonija, jeigu, kaip ką tik sakėme, ritmas ir harmonija derinasi prie žodžių, o ne žodžiai prie jų“ (Platonas 1981, 400d).

Абсолютний слух Р. Гранаускаса міг бути найважливішим резонатором, що дав змогу почути й побачити в текстах С. Даукантаса мешканців рідних земель Цеклісу — куршів і останню жертву їхнього останнього жерця. Письменник засвідчив, що на початку творчого шляху не одразу зрозумів, якій музі служитиме: літератури чи музики. Маючи чудовий слух і здатність чути тишу, дихання речей (Daujotytė 2017: 74), ще школярем занурившись у тексти С. Даукантаса, він передусім почув їхнє звучання: «Усю свою творчість до жертвопринесення вола я знав напам’ять. Після вола, якого я тричі переписував, сказав: ні, краще я ще рік поміркую, але від цієї каторги відмовляюся» (Mustekis 2008). Та він не відмовився. Отже, жертвопринесення вола — це ніби жертва Евтерпі (музі музики), перш ніж почати служити Калліопі. Р. Гранаускас зробив правильний вибір, бо згодом казав: «Я живу в мові», «Я є в мові», «Я і є мова», «Мій дух — у мові» (Daujotytė 2017: 17).

². РОМУАЛЬДАС ГРАНАУСКАС — ІДЕАЛЬНИЙ ЧИТАЧ СІМОНАСА ДАУКАНТАСА

Умберто Еко писав, що читання будь-якого тексту передбачає співавторство, адже ідеальний читач, читаючи твір, розкодовує його, виконує значну творчу роботу (Эко 2005: 25, 76). Письменник творить для уявного читача, орієнтуючись на нього, обирає ту чи іншу стратегію тексту, коди. Р. Гранаускас хотів, щоб читач розкодував автора — джерело стилізації тексту, адже частини оповідання починаються епіграфами, взятими з творів Мартінаса Мажвідаса та хронік. А в самому тексті знаходимо й посилання на С. Даукантаса:

[...] як їх звати, і вони щиро й просто відповідають тобі: «Яушис, Кекліс, Даукантас» (Granauskas 1975: 21).

[...] а з кола виходять Яушис, Кекліс і Даукантас, уже зрозумівши, чого ти шукаєш (Granauskas 1975: 35).

Коли Р. Гранаускас писав жертвопринесення вола, дістати твори С. Даукантаса було непросто. Адже ще не були видані тексти історика, упорядковані Біруте Рокайте-Ванагене (mošidės, sic!) (Daukantas 1976a, b). Як свідчить оповідання, спираючись на тексти С. Даукантаса, письменник, найімовірніше, читав якийсь давніший текст Būdo (Daukantas 1893; 1935; 1955), можливо, підготовлений Біржишками й виданий 1929 року Darbay

218

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Daukantiškas Granausko alsavimas

senųjų Lietuvių yr Žemayziu 1822 (далі — Darbai) (Daukantas 1929). Історикам відтворити світ давнього литовця допомогли хроніки та праці істориків-сучасників. С. Даукантас, прочитавши багато історичних джерел різними мовами, взявся описувати литовський характер і минуле з позиції суб’єкта історії, здійснивши першу історичну ревізію тексту. Прагнучи створити зразок литовської ідентичності, основу модерної литовської спільноти, він нерідко переосмислював джерела, змінюючи причинно-наслідкові зв’язки фактів і їхню ціннісну орієнтацію. Подібно й Р. Гранаускас, як зауважила В. Даужотите, казав: «[П]исати не так, як було, бо ніхто не знає, як; писати так, як не було, але як могло бути» (Daujotytė 2017: 43).

Būdas С. Даукантаса став для Р. Гранаускаса місцем пошуку теми та взірцем урочистої оповіді. Ця праця історика допомогла письменникові відтворити останнє жертвопринесення останнього жерця. Саме слово «жертва» та похідні від нього дійшли до нас від С. Даукантаса (Kabašinskaitė 2016: 61–79), а це місце в Būdo могло надихнути:

У четвертій частині, в паланзькому лісі, старець Гінтіс, не називаючи останніх Куршів-Куршай, на кордоні Куршу, де таємно через ліс уже християнами стали, ще літали в Жамайтії, Пруссії й Жемгалії, або Куршай згадували свої щасливі дні й казали, що самі були справжніми братами (Daukantas 1845: 109).

У Būdas описано храми («Toie žinžio amžina ugnės rusiesi angarbies Dijwou, nu ko reges ir pate salą kaip szwentą wijtą, kórioje ugnis rusie [...]», с. 101) та їхні споруди (див. Daukantas 1845: 105), жерців, місця жертвопринесень і обряди тощо.

В оповіданні Р. Гранаускаса розгорнуто провідну тему Būdo: зв’язок литовця з рідним краєм, його природну здатність вдивлятися в природу, жити в гармонії з навколишнім середовищем, черпати силу й енергію від сонця, вогню, вітру, землі, дерев і води. Усі найважливіші елементи світу — повітря, земля, вогонь, вода — становлять основу оповіді в Būdo та оповіданні.

С. Даукантас приділив значну увагу передмові до Būdo, яка займає аж дев’ять сторінок. Як зауважив Морено Бонда, у передмові історик «долучився до європейських історичних дебатів» (Leparskienė 2019: 5). На написання передмови С. Даукантаса значно вплинула праця Йоганна Готфріда Гердера Ідеї до філософії історії людства (Ideen zur Philosophie der Geschichte der Menschheit). Й. Гердер — засновник історіософії та культурології — у своїх працях спирався на твори багатьох із цих авторів і мріяв дочекатися часів, коли буде відкрито закономірності розвитку Землі. Історію людства він розглядав як частину системи всього світу, момент тривалого космологічного процесу. Світ є макрокосмосом, а людина — мікрокосмосом, і між ними існує аналогічний зв’язок (Zusi 2007: 89–97). Тривалий час живучи в одному місці, люди зростаються з оточенням, яке визначає спосіб життя та мислення. Народи, хоча колись і мали спільних предків, різняться між собою

Straipsniai / Articles

219

ROMA BONČKUTĖ

інших — тому, що довго жили в різних місцях і за різних умов. Відгомін цієї концепції органічної культури Й. Ґ. Гердера, уперше переданої литовською мовою у передмові до Būdo, чути на початку повісті Р. Ґранаускаса:

сам бачиш: босі твої ноги, що ступають по тих колючках, тінях, слідах тварин: ти, ті, що ще бігають лісом, що в місячному сяйві кричать, виють, ламають роги об стовбури, згодом сам помреш або будеш убитий, на залишені ними сліди ляжуть інші сліди: тварин, людей, колючок, дерев, гілки черемхи, тіні, тонкі розвилки, може, якесь строкате перо маленького пташеняти (Granauskas 1975: 5).

Віщун Р. Ґранаускаса, як і давні литовці, описані С. Даукантасом, радше житиме в лісах зі звірами, ніж запитає дозволу в чужого бога, якого ненавиділи «прадіди й діди», як каже і письменник, переймаючи фразу історика (Granauskas 1975: 16). Із Būdo до повісті запозичено життя віщуна глибоко в лісі:

Тому називали його Господом, бо він один усе знав, міг і відав; посланці, бажаючи спитати його, ніколи не могли увійти до його оселі, адже мусили чекати у лісі, доки не отримають відповідь через інших віщунів або його слуг. Зазвичай він дуже рідко показувався людям, і той, кому хоч раз випадало його побачити, вважав себе вельми щасливим, а той, хто торкався краю його одягу, гадав, що вже пізнав його самого: адже він жив приховано, сам-один, у глибині священного лісу (Daukantas 1845: 121).

У Būde лейтмотив свободи, який часто повторюється у С. Даукантаса, з’являється на перших сторінках повісті («вічним прагненням бути вільним» (Granauskas 1975: 6)). Віщун наказує собі: «тікай, тікай углиб лісу, щоб не померти, поки ще є інші люди» (Granauskas 1975: 10). Віщун із повісті йде «далі в ліс, у те велике мерехтіння листя, трав, стебел і стовбурів, у мерехтіння тіней, у мерехтіння колючок на вузькій звіриній стежці» (Granauskas 1975: 7), бо тільки ліс належить литовцям. У Darbose знаходимо можливий взірець: «А інші, відокремившись, хоч і знали добре стежки, блукали лісами по тих околицях» (Daukantas 1929: 126). Із Darby до повісті потрапили навіть непрямі цитати про спалення сіл і замків («Не раз литовський король, обложений ворогами, вів своїх до вогню й полум’я, що пожирали його села і замки» (Daukantas 1929: 84) ← «хоча там багато разів горіли села й замки» (Granauskas 1975: 14)), про смертельне поєднання ворожого заліза й вогню: «Кого зустрічали, того мечем і вогнем нищили» (Daukantas 1929: 143), проте вислів «вогонь і залізо» знаходимо в Būde як «вогню залізо» (Daukantas 1845: 138) → «вогонь і залізо злилися докупи — це означає смерть» (Granauskas 1975: 7).

У повісті Р. Ґранаускаса до віщуна звертаються цитатою з Būdo:

220

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Daukantiškas Granausko alsavimas

ТАБЛИЦЯ 1. Непряма цитата з Būdo у повісті Р. Ґранаускаса

Būdas

Жертвопринесення бика

Сімдесят чи вісімдесят років віщун мав лише, якого через такий поважний вік називали білоголовим: адже й нині литовець чи жмудин, звертаючись до Господа, короля, князя чи до будь-якого володаря, каже: «Господи, до твоєї білої голови прийшли по допомогу» (с. 123).

здоров будь, віщуне, прийшли ми до твоєї білої голови (с. 13).

Із Būdo до повісті перейшли криві, ліси, священні дубові гаї, болота, джерела, висохле озеро, світ ялинників і вільшаників, громова блискавка, лісові бджоли, вужі...

Теоретики інтертекстуальності, пишучи про роль читача як співавтора, наголошують, що читач, здатний розпізнати якомога більше авторського тексту, має багато подібних особистих рис, а їхні когнітивні системи збігаються (Кузьмина 1999: 62).

Насамперед варто коротко нагадати, що С. Даукантас і Р. Ґранаускас — обидва жмудини, обидва мешканці північно-західної Литви, носії тієї самої мови. Перефразовуючи Юрате Спріндіте, можна сказати, що обох пов’язує не лише «жмудський субстрат (укоріненість у рідному краї, ландшафт і назви місцевостей, містечок, водойм, особливості мовлення» (Sprindytė 2019: 218), а й подібність походження та життєвого шляху. В есе Дванадцять чорних дроздів, що літають навколо Даукантаса письменник згадує своє перше враження про С. Даукантаса:

Вони писали моїм діалектом, отже, як і я один, — так, щоб інші не зрозуміли; я сам вигадав, що всі вони — із Моседіса, я один виразно бачив, як Даукантаса — такого ж зросту, як і я, — батько везе кіньми через Моседіс до Калварії; я не знаю, де вони зупинилися напоїти тих коней: ось там, на Шацькій дорозі, відразу за містечком, біля шкіл; я навіть знаю, що один кінь був рудий, а другий — гнідий, і одного разу в нього була біла зірка, як туз бубен. Такі речі належать тільки мені, про них не треба всім розповідати, [...] (Granauskas 2015: 34).

Імовірно, такою могла бути й описана письменником подорож С. Даукантаса. Звернімо увагу: письменник «бачить», що гнідий кінь, який віз С. Даукантаса до школи, мав білу зірку на лобі, а історик створив псевдонім Būdo із імені діда Йокубаса та слова Lauks: «Lauks — це “тварина з білою плямою на лобі”» (див. Razauskas 2008: 86). Неможливо перевірити, чи пов’язував письменник згадку про гнідого коня з білою зіркою з псевдонімом Йокубаса Лаукса, однак «лаукс» у текстах обох дає змогу помітити, що вони відчували давність литовської мови,

Straipsniai / Articles

221

ROMA BONČKUTĖ

збереження зі своїм духом, тому він умів пов’язати історію і працю з мовою. Предки давніх литовців, як каже С. Даукантас, «індійці», ще не почали поєднувати мову й тіло, адже про це свідчать тексти, що збереглися:

Бо давні писання проголошували, що земля литовських гірських і жемайтських племен була землею лопічіундів: адже знайдені в наш час там їхні майже невідомі писання свідчать нам, що вони були індійцями, ще зовсім молодими, у давнину; бо мова тих писань зовсім не схожа на жодну з відомих нині мов і дуже подібна до мови гірських литовців і жемайтів (Daukantas 1845: 8).

С. Даукантас цікавився санскритом, стежив за працями західноєвропейських учених на цю тему. Можливо, він читав про близькість санскриту до звуків природи, про їхнє значення для підтримання людської енергії, сил тощо.

Як відомо, діти переймають від матерів мовне чуття, їхніми словами розмовляють і наспівують пісеньки. Тексти С. Даукантаса дають підстави припускати, що він більше ототожнював себе з материнською лінією Одів, яка, можливо, пов’язувала себе з легендарним Одіном. Варто звернути увагу, що в листах до Теодора Нарбута (Daukantas 1998: 500) і Būdė він не раз згадував Одіна як пращура литовських князів, наголошував на його значущості:

Другим законодавцем був Одін. Жив у дванадцятому столітті до Різдва Христового, мав свою оселю над Даугавою, біля фортеці, що зветься Аґар. Той Одін завоював шведів і всю північну владу встановив, привізши до всього світу нові закони, за якими наказав людям воювати зі своїми ворогами та шанувати Бога (Daukantas 1845: 174).

Мати була видатною особистістю, С. Даукантас шанував і любив її. Коли Симону було два роки, родина Даукантасів брала участь у повстанні Костюшка й вирушила в похід на Лієпаю. У сім’ї розповідали, що Даукантене возила повстанцям їжу. Жінку як одну з можливих адресаток С. Даукантас назвав у своєму першому творі: «Відповідаю своїм осудникам, що пишу я не для чоловіків і мудреців, а для тих матерів, які можуть розповісти своїм дітям про діяння їхніх прадідів: а без писань часто помиляються» (Daukantas 1929: 13). У Būdė наголошено на значенні матері для збереження литовської мови, а материнська лінія предків закріплюється в тексті не в одному місці. Турботами С. Даукантаса 1847 року матір поховали в Ленкімаі, біля церкви, де від XIX століття ховали лише заслужених осіб. Ця автобіографічність спонукає замислитися й припустити, що витоки інтересу С. Даукантаса до історії, яку він залишив вивчати, зародилися в родині, коли він слухав оповіді про видатних предків. Отже, судячи з прізвища, мати С. Даукантаса була нащадком особливих предків. Прізвище вказує, що рід міг

22

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Daukantiškas Granausko alsavimas

мати знання. Так само, як Відюнас чув від своєї матері Марії Ашмонайте, що «родина є прямими нащадками роду останніх литовських жерців (кривеїв)» (Palijanskaitė 2018: 27). Р. Гранаускас, пишучи Jaučio aukojimą, «відчув диво перевтілення, ніби й справді був жерцем давніх куршів» (Daujotė 2017: 11). Його «[м]ати, зрештою, була — вже стара, жила разом із ним. На вулиці Героїв Доброї Надії: не тримала курей, годувала голубів із балкона, купувала собакам по батону на день» (Daujotė 2017: 95), уміла розмовляти з птахами... Мати навчила їх обох бачити й називати те, що бачать. Під її впливом один присвятив історії все життя, а інший «затримався на рідних місцях на все життя», змальовуючи Шаукляй та їхніх людей у своїх творах.

Слова motina, «дружина», у текстах С. Даукантаса трапляються часто. З літописів та праць інших істориків він перейняв погляд, що в давній литовській родині чоловік шанував дружину, зберігав почуття поваги й любові («Протягом усього того часу жінки поводилися так, що їх любили, і все своє життя вони були дружинами, як я вже сказав, їх називали дружинами» (Daukantas 1845: 61)). Чоловіки довіряли дружинам, а ті, коли чоловік вирушав на війну, були не лише ukės vilkėjos, а й захисницями дому. С. Даукантас створив узагальнене словосполучення Lietuvos žmona, якому надає таке саме значення, як слову «людина»: «Того дня можна було побачити, якою є литовська жінка, що своєю мудрістю, кмітливістю, добротою, чемністю і лагідністю перевершує всіх жінок цього світу» (Daukantas 1845: 54). У своїх текстах Р. Гранаускас ніби продовжує історію Lietuvos žmonos: чоловіки приносять жертви, а жінки жертвують собою. Як зауважила Віолета Келертіене, «...Гранаускас наголошує на тяглості жіночої лінії». Чоловіки йшли на війну, а жінки залишалися вдома, дбали про господарство й дітей, а коли було потрібно — захищали їх, тому вона «піднесена до рівня Христа, розіп’ятого на хресті страждань людства» (Kelertienė 2006: 142). Кайрене у Р. Гранаускаса — наче вся міфічна Литва.

Жемайтія — край потужних енергетичних зон, тут багато знаків історичного ландшафту, на які С. Даукантас наголошував у своїх творах. Яка гордість могла охопити юне серце Ромуальда, коли він прочитав, що назву Моседіс виводять від давнього жемайтського слова medė — «ліс», яке історик пов’язував із назвою «массагети», якою звали предків литовців:

Бо в писаннях, створених латинською мовою, кожен литовець називав гірських литовців і жемайтів їхніми давніми іменами, такими як гети, массагети й самагети, залежно від того, чи жили вони в лісі, чи поблизу нього. Іноді — траки. У Ласіцького, у латинському тексті 1564 року про звичаї жемайтів, написаному про богів жемайтів, сказано, що жемайти прийшли з Дунаю або з Істру, блукали лісами й там оселилися; адже жителі околиць Гунтине й досі називають це місце Масес, а місцевість — Моседіс, і ця назва досі збереглася; вона походить від слова medė, або «ліс» (Daukantas 1845: 10).

Straipsniai / Articles

223

ROMA BONČKUTĖ

Володимир Топоров, досліджуючи антропокосмічну єдність Середземноморського регіону, наголошував, що особливе місце завжди олюднювали, прагнучи увічнити героя, гідного пам’яті. Він лише зауважив, що нелегко визначити, що було важливим: чи людина надавала місцеві значення, чи важливе місце називали ім’ям видатного героя (Топоров 1993: 73). Хай там як, після того, як місцевість отримувала назву, її переносили; вона ставала новим місцем, набувала genus loci — коли впускає дух і ніби пускає коріння, оселяється. С. Даукантас назвав Жемайтію серцем Литви. Для С. Даукантаса час давніх предків-прадідів не був минулим, як і для Р. Гранаускаса — час і С. Даукантаса, і предків. Словесний час С. Даукантаса наздогнав письменника: литовців на власній землі знову поневолили сильніші й численніші прибульці; того разу прикрившись книгою віри, цього разу твердячи, що Жагарська губернія здавна є слов’янською землею... і литовець усе служить чужому панові. Створені С. Даукантасом образи поневолення та свободи давніх литовців були й залишаються взірцевими для Р. Гранаускаса, якого вабило «написати більший твір про найтяжчий злам, пережитий литовцями та іншими балтськими племенами, — втрату давньої віри» (Daujotytė 2017: 107).

Обох захоплювала Північна Жемайтія, обоє були яскравими виразниками вкоріненості в землю, обоє — «люди для себе», адже шляхетська кров предків прагнула свободи. Саулюс Піво́рас підрахував, що в Darbose С. Даукантаса слово laisvė (liuosybė) («свобода») вжито 76 разів, а в Būdė — 32; в Istorije žemaitiškoje, американське видання якої під назвою Lietuvos istorija (т. 1, 1895; т. 2, 1897), можливо, також міг читати Р. Гранаускас, — 222 рази (Pivoras 2018: 94). Про шляхетське походження С. Даукантаса свідчать не лише збережені документи (Janulaitis 1913: 244–284), а й постава, відображена в текстах. С. Даукантас писав на початку своїх праць як епіграф вислів Діонісія Галікарнаського Non est generosum hominum res alienas quaerere et pati suas per ignorantiam amitti (Шляхетні люди не зазіхають на чуже й не терплять, щоб через недбалість загинуло своє), адже не лише сам так думав, а й хотів переконати в цьому інших.

В обох авторів основними складниками литовського краєвиду є ліс, дерева, птахи, сонце, трава, дім, цвинтар, стежка, дорога, вода. С. Даукантас створив історію народу литовців — цивілізації лісів. Ліс (який також називають miškas, medė, šilas, lieknas, tankynas, liepenas, pušynas, eglynas, beržynas, ąžuolynas, žarnai...), як місце проживання давніх литовців, є одним із найважливіших лейтмотивів. Ліс — це прихисток, захисник від ворогів, джерело їжі, одягу та інших необхідних для життя речей і багатства; крім того, він задовольняє духовні потреби, адже в ньому — домівки богів, житло божеств, сховище вічного вогню; тут відбуваються релігійні обряди й приносять жертви богам.

Як зазначає В. Дауйотите, письмо Р. Гранаускаса зумовлене місцем:

24

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Daukantiškas Granausko alsavimas

Потрібно бути на перетині власного місця й часу, у зонах власного чуттєвого, мовного та всеохопного естетичного досвіду, щоб текст набув такої щільності, щоб так тиснути на дійсність, аби вона не витримала, тріснула, і в цій тріщині, розломі, проміжку чи навіть щілині постало щось незвичне: інші виміри, інші взаємини — просто щось інше, чого звична реалістичність не може пояснити. У цьому приховані елементи магічного реалізму Гранаускаса або його метафізичні аспекти (Daujotytė 2017: 67).

У всіх своїх працях С. Даукантас наголошував: той, хто не зрікається рідної мови, зберігає свободу. Завойовники можуть запроторити тебе до «манелів», але не можуть відібрати внутрішньої духовної свободи й самобутності, що виявляється насамперед у мові. С. Даукантас ще підлітком залишив рідну домівку, де залишилося й мовне середовище, змінював місця, роботу, друзів, але зберіг мову матері й величезними зусиллями вдосконалював літературну мову, спираючись на живе мовлення. Насамперед він відкинув тексти релігійної писемності, які не відповідали критеріям живості мови, як потенційне джерело для литовської мови:

Тим дивовижніше, що стародавність нашої мови збереглася не в наших тілах, уціліла протягом тисяч років аж до цього дня; адже наші мудрі матері горян і жемайтів, у своїх оселях серед лісів, ще й нині, проводжаючи на світ своїх дітей і передаючи їм родову прикмету, кажуть: живи, дитино, будь доброю людиною і не забувай рідної мови — так вони зберегли давню мову, якою ми й досі можемо пишатися та величатися (Daukantas 1845: 8).

3. СТИЛІЗАЦІЯ РИТМУ СИМОНА ДАУКАНТА

Під впливом ідей романтизму С. Даукантас приділяв значну увагу звукові, що визначає милозвучність мови. «Оскільки романтикам музика здавалася ідеальною мовою мистецтва» (Josipovici 2003: 233), вони творили не лише мелодійну поезію, а й прозу. Прагнучи вживати в тексті живу мову, С. Даукантас шукав способів відобразити в структурі речення природний ритм мовлення. Тож він приділяв значну увагу не лише звучанню звуків, а й фразі речення, зумовленій індивідуальним ритмом дихання.

З погляду ритму найсильніші фрагменти текстів С. Даукантаса — це описи лісів, де він, імовірно, гуляв із батьком, які добре пам’ятав і за якими сумував; їхні описи викликали естетичне захоплення (виділення — R. B.):

Коротко кажучи // wīnō kupļ pōsnaj it nendnēj, kitō tanki eglinaj it kanapinaj niūsoje // o tarp jų koukstai beržinū, liepīnū, klewnū, ouzolūnū, apšzrotų joria-wo // it wīlnys i padebius musdamas. // Kėlėjēs kėlaudams // wīku ar meskų

Straipsniai / Articles

225

ROMA BONČKUTĖ

на схилі піднімався, // бо ж усі зірки там були; // межу між днем і ніччю лише там знали // від гулу сосен звучали // чи під деревами квіти розцвітали, // удень сонця, а вночі зірок і місяців крізь листя не бачили; // бо ж усюди там вічна ніч панувала, // листя опадало // чи взимку мандрівники за зоряним шляхом йшли // бо ж заблукалі річки й зорі були їхніми провідниками там. // уже переживши там // чекали або босоніж, на узбіччі, своїх домівок діставалися. // Коли наставала осінь і лив дощ, // коли грюкало, // там не висихало, // навіть на деревах від роси не просихало; // тому непрохідні болота й трясовини, куди не діставав сонячний промінь, споконвіку були, // які навіть у найсильніші морози, коли мерехтіло, ніколи не замерзали (Daukantas 1845: 14).

Емоційне ставлення С. Даукантаса до природи дитинства, минулого стародавніх литовців впливає на ритм тексту, який завжди зумовлений структурою конкретної мови та фізіологією людини (Kazlauskienė 2015: 87). Він навчався ритміки речення в античних авторів, у Крістійонаса Донелайтіса Рік, у народних пісень. Довгі речення історика розпадаються на милозвучні фрази, нерідко нагадуючи гекзаметр Донелайтіса (див. Bončkutė 2015: 222–245). Із наведеної вище цитати видно, як С. Даукантас творить ритм. Він повторює у фразі звуки, різні форми дієприкметників, які іноді замінював дієприслівниками. У наведеній цитаті видно, що ритм стрімко рухається вперед завдяки формам дієслів і дієприкметників, які допомагають слову засяяти несподіваним виразом. Звучання тексту пробуджує почуття читача й компенсує втрати значення, що виникають через складність тексту. Очевидно, що естетична інформація, яка викликає почуття реципієнта, передається не лише мовними знаками, а й ритмом тексту. Естетична інформація сприймається суб’єктивно з огляду на тотожність індивідуальної психології та когнітивної системи відправника й одержувача. Суб’єктивна інформація, закладена в ритмічній структурі тексту, передає читачеві особисте ставлення автора до зображуваних речей, розкриває оригінальну інтерпретацію інформації на рівні змісту й компенсує втрати об’єктивної інформації, якщо реципієнт не декодує інші рівні тексту (Гумовская 2018: 195).

Р. Гранаускас перейняв слух С. Даукантаса; походження ритму та художня цілісність тексту виражаються не лише словами, а й ритмом. Наприклад, ця цитата луною відтворює раніше процитований уривок С. Даукантаса:

хоч цілий ранок, увесь день, аж до самого вечора, пробирався за ними крізь хащі, // брів убрід // або, обливаючись потом, // видряпувався на крутий схил // і відчував, // як тануть останні сили // у висушених старістю м’язах, // – вони це розуміють, // може, навіть

⁴ «Перервність процесу, його переривання й відновлення, повторення певних явищ називають ритмом» (Kazlauskienė 2015: 8).

26

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Daukantiškas Granausko alsavimas

більше розуміють, // бо мовчать, // коли ти жбурляєш на них хліб, // мовчать, // коли ти знову лягаєш у траву, // а вже пізніше запитав // трохи заспокоївшись (Granauskas 1975: 21).

Звучання повісті Р. Гранаускаса визначають ті самі елементи, тобто повтори на рівнях фонетики, лексики та морфологічних форм, а також перестановка місць підмета й присудка. Хочеться навести ще одну цитату з повісті:

і все, що ти взяв, // досі несеш у руках, // але це було не ще, // а ще, у тому справжньому ще, лише тиша, мерехтіння лісу, вода, скалка й одна твоя рука, // в якій ти тримаєш ту скалку, // – напіввисохла рука старого з проступилими жилами під коричневою шкірою, засмагла, // хоч ти уникаєш довго ходити на сонці, по галявинах, по вирубках, // де мерехтить від спеки повітря // або так далеко видно сині й зелені ліси, річки, пагорби, кам’янисті місця, висохлу долину озера, над якою й досі мерехтять червоні риб’ячі плавці, наче пелюстки квітів [...] (Granauskas 1975: 8–9).

Видно, що зміна порядку підмета й присудка — «лише тиша», «мерехтить повітря», «видно ліси…» — це точки, які визначають ритм відрізків речення; від них фрази починають видовжуватися, а «[н]еперервний, хвилеподібний, пульсуючий мовний потік, що виражає світ думок жерця, набуває самостійного сенсу; мова як стихія, як безперервний ритм, що поєднує світ, космос і людину в невимовну єдність, дарує людині відчуття сили й вічності» (Juknaitė 2003: 5).

С. Даукантас не лише переосмислював джерела, а й прагнув максимально наблизити вираження тексту до живої литовської мови. На його думку, кожна мова має власні, неповторні закони сполучення слів, що відображають унікальний характер народу, тому виклад або цитування історичних джерел мало узгоджуватися із системою литовської мови. Інтелектуальність і поліфонічність, властиві творам С. Даукантаса, з’являються і в тексті Р. Гранаускаса: автор вибудовує діалог із багатьма прочитаними текстами (див. Natopka 2002), однак у використанні мови сильно відчувається вплив С. Даукантаса, особливо в ритмічній структурі тексту. Тексти С. Даукантаса були для письменника добрим матеріалом, щоб «перевтілитися», побачити й обдумати, під впливом прочитаного, власний ритм мовлення.

Лорета Маціанскайте, яка писала про вплив Юозаса Балтушіса на Іцхокаса Мера, зауважила:

Гіпотетично припускаємо, що те, за що читають Балтушіса, — повторення образів за принципом приспіву, кінематографічні flashback, ритм і симетрія відрізків — було засвоєне з творів Мера, а дещо походить від Гранаускаса, Шавеліса, Бронюса Радзявічюса, Саулюса Шальтеніса та інших майстрів ліричної прози (Mačianskaitė 2010: 120).

Straipsniai / Articles

227

ROMA BONČKUTĖ

J. Baltušis у своїх щоденниках не раз згадував R. Granauskas, стежив за його творчістю і дуже її цінував, допоміг йому зробити перші кроки:

У прозі, якщо спроби R. Granauskas захоплюють і приваблюють, то Saulius Šaltenis зі своєю «Riešutų duona» (Baltušis 2018: 610) неабияк розчаровує.

Редакція «Komjaunimo tiesa» надіслала на цензурування оповідання Romualdas Granauskas «Veršio akis», бажаючи його надрукувати, але боячись, попросила написати щось на кшталт передмови, кілька слів. Оповідання написане талановито, проте передмови я писати не обіцяю: усе дуже туманне, багато недобрих натяків, за які автор може дістати прочухана. Краще поговорю з ним особисто. Так для нього буде краще. Треба берегти цього молодого письменника. Справді талановитий (Baltušis 2018: 699).

Газети повідомили добру новину: Romualdas Granauskas присудили літературну премію імені Žemaitė за оповідання «Vidudienio dalis» — те саме, яке торік я палко рекомендував надрукувати в «Jaunimo gretos» і яке було надруковане саме завдяки цій рекомендації (Baltušis 2018: 782).

J. Baltušis шкодував, що видавництво Vaga відхилило книжку R. Granauskas, подану до друку 1973 року (Baltušis 2018: 705). Його увага до R. Granauskas дає підстави підтримати думку L. Mačianskaitė про те, що J. Baltušis у пізній прозі запозичував і з R. Granauskas. А S. Daukantas, R. Granauskas і J. Baltušis генетично пов’язані не лише увагою до ритму, а й до природи Литви. Обидва жемайти погоджувалися з аукштайтом J. Baltušis, що «втрачаючи зв’язок, безпосередній зв’язок із природою, ми втрачаємо незрівнянно більше, ніж природу. Ми втрачаємо сенс свого життя» (Baltušis 2018: 1013).

4. ПІДСУМКИ

Дослідження, засноване на понятті асавімо поетики (англ. poetics of breathing), яке вже трапляється в античних риториках, показало, що R. Granauskas, ознайомившись із працями S. Daukantas на початку свого творчого шляху, розпізнав у них жемайтійський спосіб мислення й мовлення, переданий у змісті праць, автентичних висловах історика, структурі речень, ритмі періодів, і значною мірою стилізував його, а в повісті Jaučio aukojimas створив індивідуальний зразок дихання. Двічі згадавши в повісті прізвище S. Daukantas, R. Granauskas дав читачеві ключ до дешифрування. Зміст повісті, мотиви, лексика й ритм, позначені впливом S. Daukantas, допомагають читачеві, залучивши тексти історика, краще зрозуміти думку письменника.

Ритмічна проза R. Granauskas — головний елемент автентичного вираження — вплинула на його сучасників, передусім на J. Baltušis, однак це спостереження необхідно дослідити докладніше.

228

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Daukantiškas Granausko alsavimas

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

Aristotelis 1990: Poetika. – Aristotelis. Rinktiniai raštai, sudarė Antanas Rybelis, redagavo Ramutė Rybelienė. Vilnius: Mintis.

Baltušis Juozas 2019: Vietoj dienoraščio. 1970–1975. Vilnius: Lietuvos rašytojų sąjungos leidykla.

Bončkutė Roma 2015: Kristijono Donelaičio įtaka Simono Daukanto kalbai. – Knygotyra 64, 222–245

Bončkutė Roma 2019: Simono Daukanto pėdsakas Šatrijos Raganos kūryboje. – Lietuvių katalikų mokslo akademijos metraštis 42, 151–177.

Daujotė Viktorija 2017: Granas: įtrūkstanti tikrovė. Vilnius: Odilė.

Daukantas Simonas 1929: Darbai senųjų Lietuvių yr Žemaičių 1822, spaudai paruošė Vaclovas ir Mykolas Biržiškai. Kaunas: „Spindulio“ bendrovės spaustuvė.

Daukantas Simonas 1955: Būdas senovės lietuvių ir žemaičių. – Rinktiniai raštai, sudarė Meilė Lukšienė, tekstą paruošė Zigmas Zinkevičius. Vilnius: Valstybinė grožinės literatūros leidykla, 155–246.

Daukantas Simonas 1976a: Raštai 1, tekstą paruošė Birutė Vanagienė, sudarė, įvadą ir paaiškinimus parašė Vytautas Merkys. Vilnius: Vaga.

Daukantas Simonas 1976b: Raštai 2, tekstą paruošė Birutė Vanagienė, sudarė, įvadą ir paaiškinimus parašė Vytautas Merkys. Vilnius: Vaga.

Juknaitė Vanda 2003: Romualdo Granausko prozos modernumas. Metodinis leidinys, aprobavo VPU Lituanistikos fakulteto Lietuvių literatūros katedra 2003 10 28. Vilnius: VPU.

Fietz Rudolf 1992: Medienphilosophie: Musik, Sprache und Schrift bei Friedrich Nietzsche. Würzburg: Königshausen und Neumann. Prieiga internete: https://books.google.de/books?id=Tx_daxiWAAc&printsec=copyright&hl=de#v=onepage&q&f=false.

Granauskas Romualdas 1975: Jaučio aukimas. – Duonos valgytojai. Apysaka ir apakymas. Vilnius: Vaga, 5–69.

Hollander Hans 1967: Die Musik in der Kulturgeschichte des 19. und 20. Jahrhunderts. Köln: Volk.

Heine Stefanie 2019: Ebb and Flow: Breath-Writing from Ancient Rhetoric to Jack Kerouac and Allen Ginsberg. – Reading Breath in Literature. Palgrave Studies in Literature, Science and Medicine, 91–112. Prieiga internete: https://www.researchgate.net/publication/32812945_Ebb_and_Flow_Breath-Writing_from_Ancient_Rhetoric_to_Jack_Kerouac_and_Allen_Ginsberg.

Straipsniai / Articles

229

ROMA BONČKUTĖ

Humboldt von Wilhelm: 1836: Übergang zur näheren Betrachtung der Sprache. – Über die Verschiedenheit des menschlichen Sprachbaues und ihren Einfluß auf die geistige Entwicklung des Menschengeschlechts. Faksimile-Druck nach Dümmlers Original-Ausgabe. Preiga internete: https://archive.org/stream/berdieverschied00humbgoog#page/n19/mode/2up.

Janulaitis Augustinas 1913: Simanas Daukantas. Jo gyvenimas, darbai ir vargai (1793–1864). – Lietuvių tauta 2(sąs. 2), 244–284.

Josipovici Gabriel 2003: Modernizmas ir romantizmas. – Pasaulis ir knyga. Vilnius: ALK Mintis.

Kabašinskaitė Birutė 2016: Dar kartą apie lie. auka kilmę. – Baltistica LI(1), 61–79.

Kazlauskienė Asta 2015: Pirminio lietuvių kalbos ritmo dėsningumai. Vytauto Didžiojo universitetas. Prieiga internete: http://talpykla.elaba.lt/elaba-fedora/objects/elaba:8285639/datastreams/MAIN/content.

Kelertienė Violeta 2000: Romualdui G., kurio nebuvo: apie percepciją, pokštus ir buvimą. – Romualdas Grausnas. Kūrybos studijos ir interpretacijos. Atspindžiai, sud. Rimas Žilinskas. Vilnius: Baltos lankos, 69–78.

Kelertienė Violeta 2006: Kita vertus... Straipsniai apie lietuvių literatūrą. Vilnius: Baltos lankos.

Leparskienė Lina 2019: Simono Daukanto istorija – Simono Daukantas istorija. – Būdas [Liaudies kultūra] 3, 1–7.

Mačianskaitė Loreta 2010: Klasikas Juozas Baltušis šalia autsaiderio Icho Mero. – Litunistica 1–4(79–82), 116–128.

Moritz Julia 2006: Die musikalische Dimension der Sprachkunst Hermann Hesse, neu gelesen. Dissertation zur Erlangung des Grades der Doktorin der Philosophie beim Fachbereich Sprach-, Literatur- und Medienwissenschaft der Universität Hamburg. Preiga internete: http://ediss.sub.uni-hamburg.de/volltexte/2006/2765/pdf/Disertation.pdf

Mustekis Audrius 2008: Rašytojas R. Grauskas: „kaip vergas prie girių“. – Lietuvos žinios, vasario 12 d. Prieiga internete: https://www.delfi.lt/kultura/naujienos/rasytojas-grauskas-kaip-vergas-prie-ginu.d?id=15944273.

Nastopka Kęstutis 2002: Paskutinis aukojimas. – Kęstutis Nastopka. Reikšmių poetika. Semioti kos bandymai. Vilnius: Baltos lankos, 217–230.

Pajėdienė Jūratė 2018: Žemaitiškos tapatybės raiška: dėlonė iš Kretingos tarmės žodyno (2011) pavyzdžių. – Acta Linguistica Lithuanica 79, 64–104. Prieiga internete:

230

Acta Linguistica Lithuanica LXXXI

Daukantiškas Granausko alsavimas

http://tapykla.elaba.lt/elaba-fedora/objects/elaba:4051988/datastreams/MAIN/content.

Palijanskaitė Rima 2018: Vydūnas. Regėjimai, darbai, atradimai. Šiauliai: Lucilijus.

Pivoras Saulius 2018: Politinės mąstysenos tradicijos Simono Daukanto istoriografijoje: respublikonizmas ir verslumas. – Darbai ir dienos 70, 90.

Platonas 1981: Valstybė, parengė Jonas Dumčius, Ramutė Jankavičiūtė, Kristina Rickevičiūtė. Vilnius: Mintis.

Ramonaite Valerija 2006: Pirminis Juozo Balččio „Parduotų vasarų“ ritmas. – Acta Humanitarica Universitatis Saulensis. Mokslo darbai. Šiauliai, 307–333. Prieiga internete: http://www.su.lt/images/leidiniai/Acta/Acta_1/Ramonaite.pdf.

Razukas Dainius 2008: „Mėnuo kaktos“. Lauks lietuvių tradicijoje ir kurios netikėtos sąsajos. – Tautosakos darbai XXVI, 86–100.

Subačius Giedrius 2018: Simono Daukanto Rygos ortografija (1827–1834). Vilnius: Lietuvos istorijos institutas leidykla.

Vengris Antanas 1939: Kalbos ypatybės S. Daunto „Būdė“. – Židinys 11, 446–458.

Гумовская Галина Н., 2018: Нейтрализация энтропии эстетической информации художественного текста за счет функционального сбоя ритма. – Известия Южного федерального университета. Филологические науки 1, 191–200. Prieiga internete: http://phil-journal.sfedu.ru/index.php/sfuphil/article/view/1128/1111.

Кузьмина Н[аталья] А. 1999: Интернет и его роль в процессах эволюции поэтического языка. Екатеринбург–Омск. Prieiga internete: http://elar.urfu.ru/bitstream/10995/51/1/1220560.pdf.

Окуджава Булат 2001: Я пишу исторический роман. Надежды маленький оркестрик. Лирика 50е–70е. Москва: ZEBRA.

Топоров Владимир Н. 1993: Змей — человек судьбы. (к «средиземноморской персонологии»). Москва: Радикс.

Эко Умберто 2005: Роль читателя: Исследования по семиотике текста. Пер. с англ. и итал. С. Серебряного. СПб.: Symposium; Москва: Изд-во РГУ.

Straipsniai / Articles

231

ROMA BONČKUTĖ

Дихальне письмо Гранаускаса у дусі Даукантаса

АНОТАЦІЯ

У статті розглядається вплив праць Сімонаса Даукантаса (1793–1864) на прозу Ромуальдаса Гранаускаса (1939–2014), зосереджуючись на його оповіданні Jaučio aukojimas (1975).

У статті згадуються дослідники, які у своїх працях розглядають інтертекстуальність, ритм у прозових текстах і поетику дихання.

Насамперед у статті проводяться паралелі між біографіями двох авторів, що зумовили збіг їхніх поглядів і світосприйняття. Від Даукантаса Гранаускас запозичив концепцію історії Литви як цивілізації лісів та розуміння Жемайтії як особливого genius loci, а згодом розвинув їх у своїй прозі; він також звертав увагу на особисту свободу, повагу до жінок і любов до рідної мови. Вважається, що найбільший вплив на Гранаускаса, обдарованого абсолютним слухом, справили плавні періодичні речення Даукантаса та милозвучність його мови. В оповіданні Гранаускаса простежується тема, поширена у праці Даукантаса Būdas senovės lietuvių, kalnų ir žemaičių: зв’язок литовців із батьківщиною, притаманна їм здатність глибоко вдивлятися в природу, жити в гармонії з довкіллям і відновлювати сили та енергію завдяки сонцю, вогню, вітру, землі, деревам і воді. У своєму оповіданні Гранаускас не приховує зв’язку з творами Даукантаса: називає прізвище історика, не вагається перефразовувати текст і послуговується лексикою історика. Гранаускас використовує прийоми, за допомогою яких Даукантас створював ритм: повторення звуків у фразах, а також різноманітні повторювані форми присудка з різним вираженням, які часом замінюються дієприкметниковими формами. Ритмічна проза Гранаускаса також вплинула на інших литовських письменників.

Подано 6 жовтня 2019 р.

ROMA BONČKUTĖ

Клайпедський університет

вул. Саломеї Неріс, 5, LT-9227 Клайпеда, Литва

[email protected]

32

Acta Linguistica Lithuanica LXXI