This is a machine-generated translation of the original document and may contain errors, omissions, or changes in meaning. Do not rely on this translation for quotations, citations, or authoritative references. Please consult and cite the original document.
Preparing document pages…
Page 1
GEDA MONTVILAITĖ, ANNA TOILAROVÁ
Карлів університет
Напрями наукових досліджень: давня литовсько-слов’янська писемність, лексикографія, історія балтистики, типологія чеського та литовського національного відродження.
DOI: https://doi.org/10.35321/al182-08
ПИТАННЯ АВТОРСТВА РУКОПИСНОГО СЛОВНИКА ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ: НОВІ ФАКТИ, ВИЯВЛЕНІ ПІД ЧАС СУДОВОГО ПОЧЕРКОЗНАВЧОГО ДОСЛІДЖЕННЯ¹
Питання авторства рукописного Словника литовської мови: нові результати професійного почеркознавчого дослідження²
АНОТАЦІЯ
Архівний документ Словник литовської мови (шифр IV A 11) зберігається у відділі рукописів і стародруків Бібліотеки Національного музею Чехії. Ця рукописна лексикографічна пам’ятка датується першою половиною XIX століття. Вона містить 1701 статтю. У цій статті розглядається питання авторства словника з огляду на попередні дослідження, у яких імовірним автором словника названо F. L. Čelakovský. У статті представлено нові результати судового почеркознавчого дослідження, проведеного в Чехії. Розглянуті докази ґрунтуються на припущенні, що автором рукописного Словника литовської мови є F. L. Čelakovský.
¹ Підготовку статті профінансувало Агентство грантів Карлового університету (GA UK). Проєкт Rukopisný slovník litevštiny Františka Ladislava Čelakovského виконується на філософському факультеті Карлового університету (№ 520317).
² Дослідження підтримано Карловим університетом у межах проєкту GA UK № 520317.
Архівний документ Словник литовської мови (шифр зберігання IV A 11) зберігається у відділі рукописів і стародруків бібліотеки Національного музею Чехії. Ця рукописна лексикографічна пам’ятка датується першою половиною 19th століття й містить 1701 статтю. У цій статті розглядається питання авторства цієї пам’ятки з огляду на попередні дослідження, у яких імовірним автором Словника називали Ф. Л. Челаковського. У статті наведено нові результати, отримані внаслідок чеської професійної експертизи почерку. Докази, розглянуті у статті, ґрунтуються на припущенні, що автором рукописного Словника литовської мови є Ф. Л. Челаковський.
Словник литовської мови (Litevský slovník) — рукописна пам’ятка першої половини XIX ст., що зберігається у відділі рукописів і стародруків бібліотеки Національного музею Чехії (Oddělení rukopisů a starých tisků Knihovny Národního muzea), шифр IV A 11. Це лексикографічна праця обсягом 30 аркушів паперу великого формату (21,5 × 35,5 см). Це завершене філологічне дослідження етимологічного характеру (впорядковане за абеткою від A до Ž), яке загалом містить 1701 статтю.
Припущення, що автором лексикографічної праці міг бути Франтішек Ладислав Челаковський, уперше з’явилося 2010 року у статті Іллі Лемешкіна Františko Ladislavo Čelakovskio lietuvių kalbos žodynas, у якій автор представив цю працю науковій спільноті (Lemeškin 2010). У статті основну увагу приділено розв’язанню проблем датування та авторства словника (Lemeškin 2010: 99).
І. Лемешкін звернув увагу на помилкову ідентифікацію Словника працівником (асистентом) Національного музею Франтішеком Міхалеком Бартошем в описі рукописних пам’яток Національного музею в Празі (Soupisu rukopisných památek Národního muzea v Praze): «Відповідає словнику Нессельмана 1850 р.» (Bartoš 1926: 181), порушив низку питань щодо задуму та характеру Словника, визначив час його створення та навів численні аргументи на підтвердження того, що автором Словника міг бути Ф. Л. Челаковський. Як цього діяча чеського відродження,
154
Acta Linguistica Lithuanica LXXXII
Page 3
Rankraštinio Lietuvių kalbos žodyno autorystės klausimas: nauji faktai, paaiškėję atliekant teismo rašysenos ekspertizę
творчий доробок ученого й літератора, Литовський словник згадується і в інших працях³.
Продовжуючи розпочату І. Лемешкіним роботу з виявленою архівною пам’яткою, з 2017 до 2019 р. на детальніший аналіз Литовського словника було виділено грант Карлового університету (GA UK) на проєкт Рукописний словник литовської мови Франтішека Ладислава Челаковського (Rukopisný slovník litevštiny Františka Ladislava Čelakovského) (№ 520317).
У межах проєкту Словник аналізували в історичному контексті його написання. Головним завданням дослідників було вивчити цю архівну пам’ятку як філологічне дослідження; також розглядалося питання її авторства. Результати цього дослідження докладно представлено у праці Рукописний литовський словник у контексті чеської балтистики першої половини XIX століття: концептуальний задум словника і питання авторства (Rukopisný Litevský slovník v kontextu české baltistiky první poloviny 19. století: koncepční záměr slovníku a otázka autorství), опублікованій у журналі Acta Musei Nationalis Pragae – Historia litterarum 65(1–2), 2020, 5–18. Щоб зробити Литовський словник доступним, під час реалізації того самого проєкту було створено електронну базу даних, доступну за адресою http://lsc.ff.cuni.cz. Щоб підтвердити встановлений його попередником час появи Словника, дослідницький колектив вирішив провести експертизу почерку; її висновки представлено в цій статті.
Отже, мета статті — докладно представити результати експертизи, які можуть підтвердити, що автором Словника був згаданий чеський балтист.
Аргументи, на підставі яких ідеться про Ф. Л. Челаковського як автора розглядуваної архівної пам’ятки, здебільшого ґрунтуються на літературних і наукових працях першого професора славістики Празького університету та збереженому листуванні. Литовський словник цілком відповідає колу інтересів і філологічним поглядам цієї видатної чеської літературної та наукової постаті.
До найважливіших обставин належать: 1) листування цього діяча національного відродження, у якому відображено зацікавлення балтійським матеріалом; одним із найкращих прикладів є фрагмент листа Йозефа Властіміля Камаржита до Ф. Л. Челаковського, у якому безпосередньо йдеться про литовський словник;
³ Наприклад, його згадано в таких дослідженнях: у передмові до Енциклопедії балтійської міфології (Bětková, Blažek 2012: 20), де йдеться про вживання теонімів у Литовському словнику; у статті Вайдаса Шефериса Творчість Крістійонаса Донелайтіса в полі зору чеської філології (Šeferis 2009), де йдеться про «донелайтизми», що трапляються в Литовському словнику; у бібліографії чеської балтистики, де також висловлено припущення про авторство Ф. Л. Челаковського (Čeladín, Blažek, Kabeláčová, Seitlová 2016: 305–306).
Straipsniai / Articles
155
Page 4
GEDA MONTVILAITĖ, ANNA TOLLAROVÁ
2) типологічно подібна лексикографічна діяльність Ф. Л. Челаковського, з якою Литовський словник цілком узгоджується (наприклад, Словник полабської мови (Slovník polabštiny), додатки до словника Йозефа Юнгмана тощо);
3) ідейна тотожність Литовського словника та інших праць Ф. Л. Челаковського (наприклад, думки, висловлені у лекціях Ф. Л. Челаковського, уперше виданих 1877 року, Читання про витоки історії освіти й літератури слов’янських народів (Čtení o počátcích dějin vzdělanosti a literatury národů slovanských), стосуються проблематики етногенезу та глотогенезу балто-слов’ян);
4) непідтвердження припущень щодо інших осіб, які могли укласти Литовський словник (наприклад, Карла Яромира Ербена, чиє ім’я олівцем записано на титульному аркуші Словника).
Усі наведені аргументи, послідовно розглянуті в попередніх дослідженнях, є важливими й суттєвими. З огляду на зацікавлення Ф. Л. Челаковського перекладами та іншу його лексикографічну діяльність, на підставі даних, отриманих із його листування, можна припустити, що автор почав працювати над Литовським словником приблизно 1825 року і згодом продовжив його писати (докладніше див. Lemeškin 2010). З огляду на правила правопису, за якими було написано досліджуваний рукопис і вставку, переписану зі словника Несельмана 1851 року, очевидно, що аналізований варіант Литовського словника було укладено приблизно 1850 року.
МЕТОДИКА
Спростувати сумніви й надати переконливий доказ авторства могли б висновки судової почеркознавчої експертизи. Це було б можливо лише за умови повного підтвердження особи автора досліджуваного рукопису. Однак навіть якби результати судової почеркознавчої експертизи виключили Ф. Л. Челаковського як писаря наявного варіанта Литовського словника, це не означало б, що Ф. Л. Челаковський не є автором цієї письмової пам’ятки. Не можна відкидати цілком імовірної можливості, що первісний варіант Словника, укладений у третьому десятилітті XIX століття, близько 1851 року могла переписати інша особа з філологічного середовища, наприклад хтось із послідовників Ф. Л. Челаковського або просто професійний переписувач. Імовірно, тоді виник задум надрукувати Словник.
Щоб провести судову почеркознавчу експертизу, дослідницький колектив звернувся до визнаного фахівця з судової почеркознавчої експертизи JUDr.4 Їржі Страки, фахівця з рукописів, голови Чехословацького товариства судової почеркознавчої експертизи та нинішнього голови товариства криміналістики. У цій галузі Їржі Страка працює
4 JUDr. — доктор юридичних наук.
156
Acta Linguistica Lituanica LXXXII
Page 5
Rankraštinio Lietuvių kalbos žodyno autorystės klausimas: nauji faktai, paaiškėję atliekant teismo rašysenos ekspertizę
уже понад сорок років. Фахівець працював у Празькому інституті криміналістики, в Інституті криміналістики та судової експертизи Вищої школи в Карлових Варах, а також періодично працює в команді радників міністра юстиції, проводячи судові почеркознавчі експертизи. Варто зазначити, що J. Straka має досвід дослідження історичних рукописів із застосуванням методів ідентифікації почерку. Як приклад можна навести дослідження авторства оповідання чеського письменника Ярослава Гашека (1883–1923) Kiaulienos istorija (Vepřová historie), написаного на початку XX століття й знайденого 2002 року серед спадщини матері Олдржиха Трегля.
Історичний аналіз почерку не є поширеним напрямом криміналістичних досліджень. Тому фахівців-почеркознавців, які присвятили себе цій справі, небагато. Як самостійна дослідницька методика «проблема необхідності криміналістичного дослідження мовлення постала ще в другій половині XIX ст. [...], коли шукали нових об’єктивних наукових методів ідентифікації людини, яка скоїла злочин» (Ryngevič 2000: 123). Тому дослідники давніх текстів залучають до роботи криміналістів. Таку практику застосовували Diego Ardoino під час дослідження походження Базельського сліду⁵, а також дещо раніше — у працях Рути Чапайте (дослідження готичного письма канцелярії ВКЛ за Вітаутаса, почерку Симонаса Даукантаса та ін.)⁶, Біруте Трішкайтене (Rankraštinio Mažosios Lietuvos žodyno Clavis Germanico-Lithvana analizė)⁷ та інших науковців.
Варто звернути увагу ще на один важливий момент: порівняно з текстами, дослідженими раніше, розглядувана архівна пам’ятка є відносно новою: її написано в другій чверті XIX ст. (до 1851 року) (Lemeškin 2010: 112). Постановка питання про ідентифікацію почерку, з одного боку, полегшує дослідження, а з іншого — вимагає більшого обсягу досліджуваного матеріалу.
Цей практичний науковий напрям у кожній країні розвивався самостійно, тому єдиної термінології не склалося, хоча використовувані методики та засоби можуть збігатися або бути подібними.
Оскільки представлене нами дослідження було проведене в Чехії, у статті використано термінологію, характерну для традиції криміналістики та лінгвістики Чеської Республіки, яка
⁵ Ardoino Diego 2018: Bazelio pėdsakas tarpdisciplininių tyrimų fone: rašysenos ekspertizė. – Baltistica 53(2), 245–261.
⁶ Čapaitė Rūta 1996: Jurgio Ambraziejaus Pabrėžos, Juozo Butavičiaus, Simono Daukanto bruožai ir charakteriai. – Lietuvių Atgimimo istorijos studijos 8: Asmuo: tarp tautos ir valstybės, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 114–142; Čapaitė Rūta 1996a: Simono Daukanto rašysena Didžiajame lenkų–lietuvių kalbų žodyne, – Simono Daukanto raštai. Didysis lenkų–lietuvių kalbų žodynas 3, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 7–19; Čapaitė Rūta 1996b: Vytauto laiškai kaip Viduramžių epistolinio žanro pavyzdys. – Senoji Lietuvos literatūra, 4 knyga. Metraščiai ir kunigaikščių laiškai, Vilnius: Pradai, 47–96.
⁷ Triškaitė Birutė 2008: Rankraštinio Mažosios Lietuvos žodyno Clavis Germanico-Lithwana genezė: daktaro disertacija, Kaunas: Vytauto Didžiojo universiteto leidykla.
Straipsniai / Articles
157
Page 6
GEDA MONTVILAITĖ, ANNA TOLLAROVÁ
і відповідний їй порядок проведення досліджень. З огляду на зазначені причини аналіз судової почеркознавчої експертизи, представлений тут, може відрізнятися від методів, що застосовуються в Литві. У деяких випадках, насмілимося стверджувати, інструментарій, яким користується J. Straka, охоплює ширший контекст оцінювання аналізованого тексту. Деякі специфічні терміни довелося перекласти, доповнивши поясненнями їхнього значення (наприклад, «крапкування»). Спроба викласти висновки одного з найкращих дослідників судової почеркознавчої експертизи Чехії мовою та термінологією, уживаними литовськими фахівцями, спричинила б більше неясностей, ніж обраний нами спосіб опису.
Під час проведення досліджень цього виду в Чеській Республіці застосовують таку шкалу висновків8:
1. Категоричний позитивний висновок (спірний і порівнюваний тексти написала та сама особа). 2. Дуже ймовірний позитивний висновок. 3. Помірно ймовірний позитивний висновок. 4. Малоймовірний позитивний висновок. 5. Довести неможливо. 6. Малоймовірний негативний висновок. 7. Помірно ймовірний негативний висновок. 8. Дуже ймовірний негативний висновок. 9. Категоричний негативний висновок (спірний і порівнюваний тексти написали різні особи).
Дослідник J. Straka використовував кілька методів експертизи: аналітико-синтетичний, порівняльний і графометричний, а також стереоскопічний мікроскоп, камеру з поляризаційним фільтром, що усуває відблиски, і дає змогу виконувати точні вимірювання, AM4113ZT, USB-камеру AD4113T-12V-Pro2 (з ІЧ- та УФ-променями), мультиспектральний детектор HS3B і робота для малювання та письма AxidDraw V3 (Straka 2018: 2).
ХІД ДОСЛІДЖЕННЯ
Перші консультації щодо судової почеркознавчої експертизи розпочалися восени 2017 року, робота тривала й наступного року. Остаточний документ із висновками дослідження було передано колективу дослідників у вересні 2018 року.
На самому початку співпраці колектив дослідників попередили, що робота з матеріалом такого типу буде пов’язана з багатьма труднощами, оскільки дослідження письмових пам’яток XIX ст. з метою встановлення авторства в Чеській Республіці є унікальними. Труднощі виникають під час вибору методики та
Rankraštinio Lietuvių kalbos žodyno autorystės klausimas: nauji faktai, paaiškėję atliekant teismo rašysenos ekspertizę
засоби. Фахівець, який працює із сучасними матеріалами, спирається на особливості сучасного почерку й застосовує відповідні інструменти судової почеркознавчої експертизи. Коли доводиться працювати з історичними матеріалами, йому бракує досвіду у визначенні певних ознак, властивих почерку того періоду, а також знань про вживання слів та їхні значення. З огляду на наведені причини, обстоюючи свою думку, можна встановити ознаки почерку рукопису, однак без ширшого контексту довести його відповідність дійсності неможливо.
Для проведення судового почеркознавчого аналізу потрібно було створити такі засоби, за допомогою яких згаданих проблемних питань виникало б якомога менше. З цією метою судовий експерт попросив головну дослідницю проєкту, окрім матеріалів, що оцінювалися та порівнювалися (Словника й автографа F. L. Čelakovskio), знайти та надати зразки рукописів інших осіб, які писали приблизно в той самий час і мали освіту та професію, подібні до F. L. Čelakovskio. Вони були потрібні для того, щоб експерт, спершу проаналізувавши почерки цих осіб, міг визначити, чи були почерки в досліджуваний період достатньо індивідуальними й чи мали певні ознаки, які дали б змогу надійно відрізнити їх один від одного.
З цією метою колектив дослідників надав експертові у вигляді якісних фотокопій такі рукописні документи:
1) листи Карела Славоя Амерлінга, Осипа Максима Бодянського, Казимира Бродзінського, Жана де Карро, Пйотра Дубровського, Йозефа Властиміла Камарита, Вука Караджича, Пйотра Кеппена, Франтішека Малевського, Миколая Мельгунова, Франтішека Палацького й Олександра Шишкова, що зберігаються в Літературному архіві Музею національної писемності (Literatūrinį archyvą Pamąt n ikų narodinio p is em n ict uo, далі — LA PNP), у фонді F. L. Čelakovskio;
2) копію 1833 року «Виписок про литовську мову» Павела Йозефа Шафаржика Išrašų apie lietuvių kalbą (Výpisků o gazyku litevském), що зберігається у Відділі рукописів і стародруків Бібліотеки Національного музею (сигнатура IX E 4);
3) протоколи Королівського чеського наукового товариства, написані Вацлавом Ганкою, що зберігаються в архіві Академії наук Чеської Республіки (фонд: Královská česká společnost nauk, папка 10, № 26);
4) лист Карла Яромира Ербена від 8 серпня 1846 року до Імператорсько-Королівського земського президіуму, що зберігається в архіві Національного музею (сигнатура M6/44).
Надані для порівняння джерела дали змогу зробити такі висновки: «вже в першій половині дев’ятнадцятого століття рукописні тексти були настільки індивідуалізовані, що їх можна було відрізнити один від одного. Отже, немає перешкод для того, щоб почерк Франтішека Ладислава Челаковського як автора досліджуваного рукопису можна було відрізнити від почерків інших осіб» (Straka 2018: 12).
Straipsniai / Articles
159
Page 8
GEDA MONTVILAITĖ, ANNA TOLLAROVÁ
Крім перелічених архівних документів, експертові також надали фотокопії листів Ф. Л. Челаковського, які можна порівняти з Žodyno рукописом, а також автограф Ф. Л. Челаковського (дати їх написання охоплюють досить тривалий період (1818–1851)).
Було надано такі джерела:
1) Листи до Йозефа Властиміла Камарита 1818–1828 рр. (LA PNP, f. J. V. Kamaryt);
2) Листи до Мартіна Александра Пржибіла 1842–1845 рр. (LA PNP, f. F. L. Čelakovský);
3) Листи до Яна Планека 1820–1851 рр. (LA PNP, f. F. L. Čelakovský).
У висновковій частині Й. Страка зазначив, що «порівнюючи Lietuvių kalbos žodyno рукопис з іншими зразками письма Францішека Ладислава Челаковського, було виявлено ознаки різної доказової ваги. Переважають ознаки, що частково або повністю збігаються, однак, попри це, виявилися й такі, які недостатньо подібні. Важливо, що ці ознаки було виявлено не в загальній, а в спеціальній частині дослідження [...]. Однак під час визначення збігу конкретних ознак головна складність полягає не у встановленні певних деталей — незалежно від того, на загальному чи спеціальному рівні дослідження, як це роблять, працюючи із сучасними рукописами, — а в порівнянні форм окремих літер зі стандартами почерку [...]» (Straka 2018: 15).
Збіги ознак
Ознаки почерку, що частково або повністю збігаються, Й. Страка розглянув у вступі до висновкової частини документа, що підсумовує аналіз:
1) нахил літер: у досліджуваному рукописі та порівнюваних текстах письмо всюди нахилене вправо, здебільшого приблизно на 50°,
2) зв’язність літер: рівень з’єднання літер як у досліджуваному рукописі, так і в інших наданих для дослідження текстах є середнім. Найчастіше діакритичні знаки пишуться окремо, окремим рухом; в інших випадках переривання рухів письма трапляються рідше,
3) співвідношення висоти: середня зона рядка порівняно з верхньою та нижньою часто стиснута,
4) співвідношення ширини: у досліджуваному рукописі та наданих для порівняння зразках письма, здебільшого датованих приблизно 1850 роком, впадає в око перевага вторинних розширень над первинними — з’єднання між літерами ширші за самі літери.
5) збіги техніки письма:
a) складність руху під час написання овалів літер <a>, <o>: овал літери <a> у різних позиціях пишеться одним рухом, а в згаданих текстах поряд із літерою <o> трапляються також овали, написані одним рухом—
160
Acta Linguistica Lithuanica LXXXII
Page 9
Rankraštinio Lietuvių kalbos žodyno autorystės klausimas: nauji faktai, paaiškėję atliekant teismo rašysenos ekspertizę
«заокруглені» овали, написані двома рухами, особливо наприкінці слова (див. рис. № 1 і № 2, стрілка),
b) спосіб написання літери <d>: за стандартом письма верхні частини закручуються вліво петлею або характерною ознакою закручування в почерку є вигин ліворуч (див. рис. № 1 і № 2, коло),
c) у всіх зразках, поданих для аналізу, спосіб написання літери <g>: овали менші, пряміші, петлі вужчі й довші, а також прямі,
d) спосіб написання літери <i>: часто трапляються форми літери з гострішою вершиною, а внизу — без петельного завитка, однак петлі в нижній частині цієї літери іноді трапляються (див. рис. № 1 і 2, маленька стрілка),
e) спосіб написання літер <m>, <n>: аркоподібні форми не схильні переходити в гірляндні (див. рис. № 1 і 2, рамка),
f) спосіб написання літери <p>: трапляються форми, близькі як до заокругленого почерку, так і до курсиву (див. рис. № 2, маленька стрілка),
g) під час написання <s> латинською абеткою форма написання збігається; частково збігається також форма написання літери <t>,
h) є збіги у написанні літер <e>, <l>, <u>, хоча для ідентифікації вони мають невелике значення (пор. Straka 2018: 16–17).
Рисунок № 1: у «Словнику литовської мови» приклади збігу знаків. «Словник литовської мови», слово «bohynė žemė» (загальний порядковий № 163, літера B — порядковий № 104) (Straka 2018: 17).
Straipsniai / Articles
161
Page 10
GEDA MONTVILAITĖ, ANNA TOLLAROVÁ
Рисунок № 2: Приклади збіжних ознак у рукописі Ф. Л. Челаковського.Лист Ф. Л. Челаковського, написаний 2 лютого 1851 р. (Straka 2018: 19).
Незбіжні ознаки
Й. Страка також звернув увагу на ознаки почерку, які не збігаються або які неможливо порівняти, оскільки їх було написано в різний час. Нагадаємо, що аналізований варіант Словника литовської мови міг бути написаний приблизно у 1850–1851 роках, тому його оцінювали за тогочасними нормами правопису, за якими літери, що вимовлялися як [j], писалися як <j>, як [g] — як <g>, як [v] — як <v>, а [i] — як <i>; також трапляються випадки вживання дифтонга <ou>. Й. Страка зазначив, що поряд із цими відповідниками знаків можна знайти й інші їхні варіанти, яких Ф. Л. Челаковський уже не вживав у рукописах, наданих для порівняння, переважно написаних близько 1850 року (маються на увазі листи, написані близько 1850 р. та 1851 р.), але які трапляються в аналізованому рукописі.
Й. Страка навів такі важко пояснювані випадки ознак почерку: 1) Форми діакритичних гачків: у текстах, наданих для порівняння, зокрема й написаних близько 1850 року, характерні гачки, зазвичай вигнуті ліворуч. У текстах досліджуваного рукопису таких не виявлено (пор. рис. № 3 і 4, бузкове коло (3) і бузкове пунктирне коло (4)).
162
Acta Linguistica Lithuanica LXXXII
Page 11
Rankraštinio Lietuvių kalbos žodyno autorystės klausimas: nauji faktai, paaiškėję atliekant teismo rašysenos ekspertizę
2) Закінчення слів: у прикладах, наданих для порівняння, зокрема й написаних близько 1850 року, характерним є те, що в закінченнях деяких слів вони помітніше витягнуті. Ця ознака почерку в досліджуваному рукописі не трапляється (див. рис. № 4, пунктирна стрілочка).
3) <z> Спосіб написання: у досліджуваному рукописі найхарактернішими є варіанти, що відповідають давнішим нормам почерку, — з петлею внизу; у наданих для порівняння текстах, датованих приблизно 1850 роком, такої форми вже немає (пор. рис. № 3 і 4, коло (3) і пунктирне коло (4)).
4) <st> сполучення: у досліджуваному тексті ці сполучення часто мають сліди шрифту курент. Ця ознака почерку більше не трапляється в рукописах Ф. Л. Челаковського, написаних до 1850 року (пор. рис. № 3 і 4, рамка (3) і пунктирна рамка (4)).
5) «Nabodeníčka» («крапкування»)⁹: у всьому тексті досліджуваного рукопису виразно видно, що за літерою <s>, написаною не шрифтом курент, стоїть або невеликий знак (найчастіше у формі крапки чи маленького гачка), або ж він продовжується під час написання наступної після <s> літери. Такий спосіб письма не є характерним для звичного почерку Франтішека Ладислава Челаковського (Straka 2018: 21–22).
Рисунок № 3: Приклади незбіжних знаків у Словнику литовської мови. Словник литовської мови, слово «sivý» (загальний порядковий № 1339, літера S — порядковий № 192) (Straka 2018: 23).
⁹ «Nabodeníčko» («крапкування») — чеський лінгвістичний термін, авторство якого в XIX столітті приписували Яну Гусу. Зазвичай цей термін уживають, коли йдеться про представників діакритичної орфографії XV століття. «Nabodeníčko krátké» («коротке крапкування») зазвичай означає крапку над літерою, «nabodeníčko dlúhé» («довге крапкування») — риску над літерою. Ця термінологія докладніше описана в дослідженні Яни Плескалової (зокрема, розглянуто й питання авторства згаданого терміна; докладніше див. Pleskalová 2007: 147–151). У висновку експертизи цей термін було вжито для позначення знака над літерою <s>, який не позначає особливостей вимови звука.
Straipsniai / Articles
163
Page 12
GEDA MONTVILAITĖ, ANNA TOLLAROVÁ
Рисунок № 4: Приклади невідповідних знаків у рукописі Ф. Л. Челаковського. Лист Ф. Л. Челаковського, написаний 2 лютого 1851 р. (Straka 2018: 23).
Коментар
Керівник проєкту І. Лемешкін на прохання Й. Страки прокоментував ці висновки. На думку науковця, зазначені розбіжності можна пояснити так: «Словник [...] мав виникати частинами в першій половині XIX ст. Уперше про Letawském Słowniku Ф. Л. Челаковського (Литовський словник) згадується 1827 року, проте його ранішого варіанта, написаного за старішими орфографічними нормами, на жаль, немає.»
Основний чесько-литовський текст цієї лексикографічної пам’ятки написаний (точніше, переписаний) у четвертому десятилітті XIX ст. Пізнішу межу датування дає змогу встановити вторинна литовсько-німецька вставка, додана (не раніше лютого 1851 р.) до основного тексту словника. Так словник було доповнено термінами спорідненості. 1851 року словник Несельмана як друковане джерело Словника зазначено на арк. 2r. Варто згадати, що назва Wörterbuch der littauischen Sprache, так само як і німецька пояснювальна частина, записана біля лексики спорідненості на арк. 2v, написана готичним шрифтом. Ця обставина може бути важливою для розуміння деяких специфічних особливостей почерку.
Філологи першої половини XIX ст. спиралися на лексикографічні праці, створені у XVIII–XIX ст. при семінарі литовської мови Кенігсберзького університету
164
Acta Linguistica Lithuanica LXXXII
Page 13
Rankraštinio Lietuvių kalbos žodyno autorystės klausimas: nauji faktai, paaiškėję atliekant teismo rašysenos ekspertizę
(Albertus-Universität Königsberg). Найчастіше користувалися лексикографічними працями Філіпа Руїґіса (Lexicon Germanico-Lithuanicum et Lithuanico-Germanicum, 1747 р.), Крістіонаса Готліба Мількуса (Littauisch-deutsches und deutsch-littauisches Wörter-Buch, 1800 р.) та вже згаданого Георга Генріха Фердинанда Несельмана (Wörterbuch der littauischen Sprache, 1851 р.). Словники, видані в Кенігсберзі, з яких автор черпав важливий матеріал для своїх досліджень, до 1851 року друкувалися швабахером. У XIX ст. німецькі тексти, надруковані цим шрифтом, переписували готичним шрифтом, тоді як для литовської та чеської мов за пропозицією автора Литовського словника належало використовувати антикву. Також важливо пам’ятати, що провідне місце в процесі укладання словника посідала саме литовська мова: автор добирав із доступних йому джерел лексеми, які за звучанням нагадували слова слов’янських мов. Литовська мова та її друкована східнопрусська форма (швабахер) мали перевагу, що могло позначитися й на графічному відтворенні мовного прикладу. Переписуючи литовські тексти антиквою, можна було припуститися певних «невідповідностей», наприклад, із більшою ймовірністю писати графеми сполуками (<st>, <sz>, <sk>, <sl> тощо).
Загалом рукопис справляє враження розбірливого й «зразкового». Автор писання прагнув подавати литовські слова так, щоб не виникало сумнівів (ця «надмірна» точність згодом переноситься й на написання чеською мовою; у тій самій праці литовська та чеська частини, звісно, переплітаються), тому серед можливих варіантів обирається та форма графеми, фонетичне значення якої безсумнівне. Це зрозуміло, якщо зважати на те, що цільовий читач рукопису (інший філолог XIX ст.) або складач у друкарні не знав литовської мови, а отже, не міг зрозуміти з контексту фонетичне значення спірних знаків. Здається, це виявляється, зокрема, і в написанні знака <s> із діакритичним знаком у правому полі (пор. уживання цього варіанта знака на титульній сторінці виданих 1829 року Ohlasů píšní ruských (Відлуння російських пісень)» (Lemeškin 2018).
Висновки судового експерта-почеркознавця
Й. Страка взяв до уваги ці важливі зауваження та використав їх у своїх висновках:
«Щодо 1. (форми діакритичних гачків)
Щодо діакритичних гачків: у численних зразках рукописів Ф. Л. Челаковського, написаних у різний час і наданих для порівняння, трапляються їхні варіанти, не загнуті вліво. Однак гачки, загнуті вліво, виразно розпізнаються і, що найважливіше, є характерними для рукописів, датованих приблизно 1850 роком; це, звісно, не свідчить про ненадійність матеріалу. Попри це, навіть спираючись на думку доц. Лемешкіна, не можна дійти висновку, що це могло якимось чином бути пов’язане з певними чинниками, які вплинули на появу рукопису, якщо Ф. Л. Челаковський є автором Литовського словника,
Straipsniai / Articles
165
Page 14
GEDA MONTVILAITĖ, ANNA TOLLAROVÁ
як зазначає доц. Лемешкін. Отже, за нинішньої ситуації неможливо надійно пояснити цю ознаку почерку, оцінену як таку, що збігається.
Ad 2. (Закінчення слів)
Ознака закінчень слів, тобто продовження слів у деяких випадках написання слів у матеріалі, наданому для порівняння, тоді як у досліджуваному рукописі таке явище не трапляється, загалом має невелике значення. З одного боку, Литовського словника притаманний ощадливий принцип написання тексту. Це могло вплинути на спосіб написання закінчень слів, тобто на їхнє стягнення. Незважаючи на те, що в текстах 1850 і 1851 років, наданих для порівняння, трапляються продовжені закінчення слів, у них усе ж переважають стягнені закінчення, тобто такі, що характерні й для досліджуваного рукопису.
Ad 3. (<z> спосіб написання)
Спосіб написання літери <z> та використана форма письма в досліджуваному рукописі здебільшого спираються на норми, чинні до 1849 року. Можна знайти й інші форми, однак їхня кількість невелика [...].
З одного боку, слід констатувати, що помітні відмінності між формою написання літери <z>, використаною в досліджуваному рукописі, та зразками з інших джерел, наданими для порівняння й переважно датованими після 1849 року, є очевидними; з іншого боку, чинники, що вплинули на появу рукопису, могли б виправдати форми куренту. Однак слід визнати, що це гіпотетичне пояснення, яке неможливо довести на підставі зразків того самого періоду.
Ad 4. (<st> сполучення)
Як і у випадку з поясненням 3, тут також доводиться констатувати, що сполучення <st>, написане курентом, уже давно не трапляється у порівнюваних зразках письма Ф. Л. Челаковського (у доступних джерелах його більше не виявляють починаючи з березня 1820 року). Оскільки це сполучення, під впливом куренту, можна знайти (до 1820 року), не слід відкидати гіпотезу доц. Лемешкіна про те, що воно може відображати вплив певного періоду, якщо врахувати обставини появи Литовського словника, які, мабуть, могли на це вплинути.
Ad 5. «Розставляння крапок»
Нарешті, навіть говорячи про так зване «розставляння крапок», не можна відкидати гіпотезу доц. Лемешкіна про те, що в досліджуваному рукописі їх використовували, аби належним чином відрізняти літери одну від одної, щоб друкар міг їх прочитати. З одного боку, безперечно, важливо, що доц. Лемешкін сам запропонував пояснення, чому такий знак було використано в рукописі, написаному Ф. Л. Челаковським, однак не можна стверджувати, як видно з поданого зображення (рис. № 5), що в почерку Франтішека Ладислава Челаковського такий спосіб письма ніколи не траплявся.
166
Acta Linguistica Lithuanica LXXXII
Page 15
Rankraštinio Lietuvių kalbos žodyno autorystės klausimas: nauji faktai, paaiškėję atliekant teismo rašysenos ekspertizę
Рисунок № 5: «Крапкування» у рукописі Ф. Л. Челаковського.
Титульна сторінка «Ohlasu písní ruských», 1829 р.
(Straka 2018: 26).
Цю гіпотезу дещо ускладнює те, що, наприклад, Й. В. Камарит, на відміну від Ф. Л. Челаковського, використовує «крапкування» як звичний спосіб і не лише в листах, а й у текстах, призначених для друку [...].
З огляду на сучасну практику, важко повірити, що ці ознаки в порівняльних зразках, незалежно від того, чи були вони написані значно раніше за досліджуваний рукопис, чи приблизно в той самий час (1850 р., 1851 р.), могли з’явитися випадково або постійно фіксувалися в усьому тексті «Словника литовської мови». Якщо припустити, що динамічні стереотипи, на основі яких створювався рукопис, мають значення, то для нашого часу це був би незвичний результат. Однак, щоб надати цій ознаці більшої ваги, потрібно було б дуже докладно дослідити рукописи як Ф. Л. Челаковського, так і його сучасників» (Straka 2018: 24–27).
Зважаючи на всі наведені вище відомості, Й. Страка у висновковій частині експертного дослідження зазначив: «Проведені дослідження наочно показують, що не було виявлено ознак, які дозволили б категорично стверджувати, що Ф. Л. Челаковський є особою, яка написала архівний документ «Словник литовської мови». Крім того, виявлення не лише збігів із великою доказовою силою, а й очевидних відмінностей об’єктивно ускладнює ухвалення рішення під час оцінювання проаналізованих фактів, зумовлених відповідними об’єктивними обставинами, а саме обмеженими можливостями дослідження рукопису, створеного в середині дев’ятнадцятого століття. З одного боку, є ознаки, які неможливо надійно пояснити (іноді — лише гіпотетично), однак, з іншого боку, є
Straipsniai / Articles
167
Page 16
GEDA MONTVILAITĖ, ANNA TOLLAROVÁ
доказові збіги з рукописами Ф. Л. Челаковського. Через те, що норми правопису досить часто, а іноді й суттєво змінювалися в той період, а також через брак знань із цього питання неможливо однозначно пояснити закономірність впливу цих змін у випадку конкретного писаря; тому збіги не можна вважати надійними так, як їх можна було б визнати під час дослідження сучасного рукопису. З огляду на всі наведені вище причини, найоб’єктивнішим є висновок судово-почеркознавчої експертизи про те, що підтвердження авторства Ф. Л. Челаковського як писаря архівного документа «Словник литовської мови» є позитивним і відповідає визначенню «середньо ймовірно»» (Straka 2018: 27).
За наведеною вище шкалою оцінювання висновок експерта відповідає третьому з дев’яти пунктів. Позитивний висновок робиться тоді, коли «докази підтверджують твердження, що спірний і порівняльний матеріал написані однією й тією самою особою. Попри це, виявлених ознак недостатньо для формулювання позитивного висновку про високу ймовірність»10.
У заключній частині Й. Страка підсумував проведений аналіз: «Розглядуваний архівний документ, тобто «Словник литовської мови» (шифр IV A 11), оригінал якого зберігається у Відділі рукописів і стародруків Національного музею, імовірно, написав Францішек Ладислав Челаковський, який народився 7 березня 1799 р. і помер 5 серпня 1852 р. та чиї рукописи були надані мені для дослідження» (Straka 2018: 27).
ПІДСУМОК І ЗАКЛЮЧНІ ВИСНОВКИ
Висновки судово-почеркознавчої експертизи, проведеної JUDr. Й. Стракою, є переконливими. Й. Страка встановив, що авторство Ф. Л. Челаковського є «ймовірно можливим». У почерках Ф. Л. Челаковського та особи, яка написала «Словник», частково або повністю збігаються такі ознаки: нахил літер, їх з’єднання, співвідношення висоти й ширини, збіги, помітні в написанні латинських літер <a>, <o>, <d>, <g>, <j>, <m>, <n>, <p>, <s>; рідше трапляються збіги у способі написання <t>, які мають незначне значення для ідентифікації, а також вони помітні в написанні літер <e>, <l>, <u>.
Складніше пояснити такі ознаки: написання діакритичних гачків, подовження кінців слів, написання літери <z>, сполучення <st> і «крапкування». Можна припустити, що на виникнення цих відмінностей вплинули певні
Rankraštinio Lietuvių kalbos žodyno autorystės klausimas: nauji faktai, paaiškėję atliekant teismo rašysenos ekspertizę
обставини, що впливали на особу, яка писала Žodyną, через що в деяких випадках ознаки почерку неможливо однозначно пояснити.
Слід також зважити на інші факти, пов’язані з цією чеською особистістю, докладно розглянуті в попередніх дослідженнях. Звісно, мається на увазі
його листування (особливо фрагмент листа Я. В. Камарита, у якому безпосередньо йдеться про Lietuvių kalbos žodyną),
те, що Lietuvių kalbos žodynas не суперечить іншій лексикографічній діяльності вченого, типологічно близькій до згаданої праці,
подібні ідеї, висловлені не лише в Lietuvių kalbos žodyne, а й в інших наукових працях цього діяча чеського відродження.
Не менш важливо й те, що під час досліджень було відкинуто припущення, ніби архівний документ міг написати хтось інший із тогочасних дослідників.
У чеському середовищі першої половини XIX століття було небагато особистостей, які могли написати словник такого типу. Згаданий К. Й. Ербен (1811–1870), безперечно, був видатним чеським літератором, який черпав ідеї для художніх текстів з усної народної творчості (так само, як і Ф. Л. Челаковський). Однак те, як К. Й. Ербен використовував балтійський матеріал у своїх наукових працях, дає підстави припустити, що він не був досвідченим фахівцем із литуаністики. Переконливішим поясненням коментаря «Erben?», записаного на звороті титульної сторінки розглядуваного архівного документа, імовірно, може бути таке: це позначка, використовувана для внутрішніх потреб архіву. На користь такого пояснення свідчить і той факт, що в 1846–1851 роках К. Й. Ербен працював першим керівником тоді заснованого Krašto archyvo (Archiv Vlastenecký, з 1848 року Čekų muziejaus archyvas, нині Nacionalinio muziejaus archyvas).
Із переліку можливих авторів Lietuvių kalbos žodyno не можна викреслити кандидатуру видатного мовознавця й балтиста Павела Йозефа Шафарика (1795–1861). Однак у цьому випадку таку можливість спростовує структура аналізованої праці. Lietuvių kalbos žodynas вирізняється очевидною романтичною мотивацією та зазнав впливу характерних для тієї доби тенденцій. Імовірно, хоча не можна виключати припущення, що П. Й. Шафарик міг вирішити укласти словник балтійських і слов’янських мов, більш правдоподібно, що до цього завдання він поставився б відповідальніше.
Зрозуміло, можна розглядати й кандидатури інших особистостей XIX століття — не лише сучасників Ф. Л. Челаковського, а й його учнів та послідовників. Серед них, наприклад, варто згадати Ігнаца Яна Гануша (1812–1869), автора першої біографії Ф. Л. Челаковського11, виданої 1855 року. Однак, оскільки бракує доказів на підтвердження цього припущення — як щодо І. Я. Гануша, так і щодо будь-якої іншої особи, — вважається, що далі заглиблюватися в це питання недоцільно.
11 Hanuš Ignác Jan 1855: Život a působení Františka Ladislava Čelakovského, Praha: Tisk umělecko-knihtiskařského ústavu K. Bellmanna.
Straipsniai / Articles
169
Page 18
GEDA MONTVILAITĖ, ANNA TOLLAROVÁ
Утім, важливо, що у висновках криміналістичної експертизи Ф. Л. Челаковського було названо «ймовірним» автором рукопису. Попри те, що не цілком виключено можливість, що Lietuvių kalbos žodynas у тій формі, якою ми володіємо, було переписано іншою особою, визначення авторства як «помірно ймовірного» (з огляду також на труднощі, що виникли під час аналізу джерел) є для нас ще однією дуже важливою деталлю головоломки, яка підтверджує авторство Ф. Л. Челаковського; це засвідчує порівняння з літературними й науковими працями цього діяча чеського відродження, що збереглися.
Попри те, що експертиза почерку не встановила, що Ф. Л. Челаковський безсумнівно є особою, яка написала Lietuvių kalbos žodyną, і його авторство не можна визнати остаточно, концептуально авторство Ф. Л. Челаковського можна вважати доведеним.
ŠALTINIAI
Lietevský slovník. Knihovna Národního muzea, oddělení rukopisů a starých tisků, signatura IV A 11.
Lemeškin Ilja 2018: Vyjádření k psané podobě „Litevského slovníku“, Praha.
Standart pro stanovování závěrů znaleckého zkoumání. Prieiga internete: https://www.pismoznalectvi.org/odborne-cinnosti/standardy-spp/standard-pro-stanovovani-zaveru/ [žiūrėta 2020-05-18].
Straka Jiří 2018: Znalecký posudek z oboru písmoznalectví, specializace ruční písmo, zabývající se otázkou zda předmětnou archiválii, tj. Litevský slovník (sing.: IV A 11), jehož originál je uložený v Oddělení rukopisů a starých tisků Knihovny Národního muzea, napsal František Ladislav Čelakovský, narozený 7. března 1799 a zemřelý dne 5. srpna 1852, Praha.
LITERATŪRA
Bartoš František Michálek 1926: Soupis rukopisů Národního musea v Praze, Praha: Melantrich.
Běťáková Marta Eva, Blažek Václav 2012: Encyklopedie baltské mytologie, Praha: Libri, 2012.
Lemeškin Ilja 2010: Františko Ladislavo Čelakovskio lietuvių kalbos žodynas. – Leksikografija ir leksikologija 2, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 98–113.
170
Acta Linguistica Lithuanica LXXXII
Page 19
Rankraštinio Lietuvių kalbos žodyno autorystės klausimas: nauji faktai, paaiškėję atliekant teismo rašysenos ekspertizę
Pleskalová Jana 2007: Nabodeníčkka v české lingvistické terminologii. – Slavica Slovaca 42(2), 147–151.
Ryngevič Renata 2000: Lingvistinė ekspertizė Vokietijoje ir Lenkijoje: raidos tendencijų apžvalga. – Jurisprudencija 18(10), 122–128.
Šeferis Vaidas 2009: Kristijono Donelaičio kūryba čekų filologijos akiratyje. – Senoji Lietuvos literatūra, knyga 28, Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas, 41–62.
The Matter of Authorship of the Handwritten Dictionary of the Lithuanian Language: the New Findings Revealed from a Professional Handwriting Analysis
SUMMARY
The article addresses the authorship of the handwritten relic of the first half of the 19th century – The Dictionary of the Lithuanian Language (Lietuvių slovynų) – kept at the Department of Manuscripts and Early Printed Books of the Czech National Museum Library (shelfmark IV A 11; 30 large-format (21.5 × 35.5 cm) pages).
To continue the research of Ilja Lemėškin and other researchers, the project František Ladislav Čelakovský’s Handwritten Dictionary of the Lithuanian Language (Rukopisný slovník litevštiny Františka Ladislava Čelakovského) (No. 520317), which was dedicated to a more detailed analysis of The Dictionary of the Lithuanian Language and was funded by the Charles University Grant Agency (GA UK), was conducted at the Faculty of Philosophy of Charles University from 2017 to 2019.
Authorship related arguments had to be supplemented with the conclusions of a professional handwriting analysis carried out by JUDr. J. Straka.
Expert Straka used several analysis methods: analytic-synthetic, comparative-graphometric. To analyze the manuscripts, the expert also resorted to specialized equipment.
In the final part Straka summarized his analysis by the statement that F. L. Čelakovský’s authorship is “probable”. The following features match in the handwriting of both F. L. Čelakovský and The Dictionary author in part or in full: slant angle of letters, coherence of letters, height and width ratio; coincidence in the shapes of letters <a>, <o>, <d>, <g>, <j>, <m>, <n>, <p>, <s> in the Latin script is observed; there is less coincidence in the writing of <t>; matching shapes of letters <e>, <l>, <u>, which do not play an
Straipsniai / Articles
171
Page 20
GEDA MONTVILAITĖ, ANNA TOLLAROVÁ
important role in the analysis. The following features are more difficult to explain: the writing of diacritical hooks; the extension of word endings; the way of writing the letter <z>, the combination <st> and “dotting”. It may be assumed that the above differences were determined by the influences that affected the writer in composing The Dictionary; despite the above, in some cases the features cannot be explained absolutely reliably.
Though we cannot fully reject the possibility that the form of The Dictionary of the Lithuanian Language, which is at our disposal, was transcribed by a different person, the determination of authorship as “moderately likely” (bearing in mind the difficulties encountered in the analysis of sources) is yet another very important piece of the puzzle confirming Čelakovský’s authorship, which was testified by comparing it with the surviving literary and scientific works of this Czech figure of national revival.
Based on the findings of all the available studies on this topic, we may consider F. L. Čelakovský’s authorship a proven fact.
Įteikta 2020 m. gegužės 1 d.
GEDA MONTVILAITĖ ANNA TOLLAROVÁ Karolio universitetas Filosofijos fakultetas nárm. Jana Palacha 1/2, Cz-11638 Praha, Čekija [email protected][email protected]
