Думки про видатного мовознавця й термінолога Йонаса Яблонскіса з нагоди 150-річчя від дня народження

STASYS KEINYS

Інститут литовської мови

Адже якби не підручники Яблонскіса, не його постійні й умілі виправлення, то було б навіть важко уявити, якою літературною мовою ми користувалися б тепер і як вона звучала б у школі та суспільному житті.

Jonas Palionis

Світлина з родинного архіву Яблонскісів.

Наприкінці самого 1930-го, року Вітаутаса Великого, 30 грудня мали вшанувати Йонаса Яблонскіса (К. Обелайтіса, Петраса Кряушайтіса, Йонаса з Ригішкяй) з нагоди його сімдесятиріччя. Однак цю важливу, можливо, переломну в житті людей річницю довелося відзначати без самого ювіляра — надвечір 23 лютого того ж року, у неділю, «найбільший творець нашої спільної мови», «велика людина мови»¹ відійшов у вічність

¹ Так Й. Яблонскіса охарактеризував у першому випуску журналу спільної мови Kalba (с. 5), повідомляючи цю сумну звістку, редактор видання Пр. Скарджюс.

80 S. Keinys | Mintys apie didelį kalbininką ir terminologą Joną Jablonskį 150-tų...

спочинку, а надвечір 25 лютого, після доби чергування в Каунаській базиліці, покійний знайшов спочинок у пантеонних могилах на проспекті Вітаутаса, неподалік від Казимераса Яунюса, Казимераса Буґи та інших великих людей народу².

Заслуги Й. Яблонскіса перед нашою мовою та мовознавством такі великі, що ще за життя його називали батьком литовської писемної мови (так тоді називали спільну мову). Так його назвав К. Буґа в поданні, написаному власноруч у 1922 році та підписаному разом із Вінцасом Креве-Міцкявічюсом і Едуардасом Вольтерісом, щодо присвоєння Й. Яблонскісу звання почесного професора Литовського університету (Piročkinas 1978: 145). Це почесне ім’я вжито також у спогадах колишнього його учня, Президента Республіки Антанаса Сметони, вміщених у другому випуску журналу Kalbos, присвяченому пам’яті покійного, у «Atsiminimų bruožuose». Тут написано: «Й. Яблонскіс — не лише батько нашої спільної, писемної мови, а й найвидатніший будитель литовського народу. Отже, його життя цікаве не тільки мовознавцеві, а й політику, дослідникові нашого відродження. Розпочавши роботу, він застав дуже мало свідомих литовців у народі, а ще менше освічених людей — інтелігентів. Де-не-де³ вони мерехтіли, мов світлячки святого Івана в темну ніч» (Smetona 1930: 37).

Немає ані найменшого сумніву, що Й. Яблонскіс був, є і залишиться серед тих людей, які найбільше зробили для національного відродження — кожен у своїй галузі, а всі разом завдяки спільній рішучості, самовідданості, праці та життєвій пожертві. Не випадково його згадують разом із великими діячами Відродження і постійно зіставляють із ними. Лікар-невропатолог Віктор Вайчюнас, батько поетеси Юдіти Вайчюнайте, розпочав свої спогади, зазначивши, що 1927 року, коли його вперше привезли до неврологічної клініки Військового шпиталю, Й. Яблонскіс «лежав у тій самій палаті, де 1924 року лежав покійний Йонас Басанавічюс» (Vaičiūnas 1930: 66). Можливо, не випадково прелатові Йонасу Мачюлісу, великому співцеві Відродження Майронісу, випало відправити за покійним похоронну службу. А на кладовищі, серед багатьох інших видатних промовців, прощальне слово виголосив Президент Республіки (Merkelis 1930: 36).

Й. Яблонскіс — один із найвидатніших наших педагогів (чимало діячів науки, культури, політики та інших сфер відновленої незалежної держави пишалися тим, що були його учнями чи студентами, навіть через десятиліття), співробітник преси від самого часу Aušros (згодом певний час навіть штатний працівник), боро-

² Через чверть століття, будучи студентом-мовознавцем, щоразу перед пересадкою на потяг до Вільнюса я заходив поклонитися на могилах наших великих мовознавців. Згодом, коли ті цвинтарі ліквідовували, їх перенесли до Петрашюнай.

³ Правопис і мову цитат та прикладів у статті не виправлено.

Terminologija | 2010 | 17

81

чільників за права литовської мови та громадських діячів. Його заслуги перед нашою художньою літературою великі: багато свого часу він присвятив редагуванню й виправленню творів Жемайте та інших письменників, а часом також роботі й клопотам, пов’язаним із їхнім друкуванням.

Приїхавши 1893 року працювати вчителем класичних мов до гімназії в Мітаві (латиською — Єлгаві), Й. Яблонскіс невдовзі став відомим і як людина, що займалася науковою працею. Латвійська мовознавиця Іна Друвієте у монографії про Карліса Мюленбахса писала, що рідкісний для гімназій того часу приклад молодшого колеги Й. Яблонскіса, можливо, спонукав цього латвійського педагога сміливіше висловлюватися в мовознавстві, а Яблонскіс постачав Мюленбахсу книжки та був джерелом відомостей про литовські діалекти й життя литовців (Druviete 1990: 35). З іншого боку, і сам Й. Яблонскіс мав чого повчитися у значно жвавішого латвійського культурного життя, не обмеженого забороною преси, та в роботі з унормування мови.

Не можна забувати, за яких моторошно тяжких обставин Й. Яблонскіс узявся до творення спільної мови. Зневажувана й принижувана власними денаціоналізованими людьми та чужинцями, позбавлена будь-якої надії й штовхана до загибелі, відсторонена від культури й науки мова; народ, який не мав жодної початкової школи рідною мовою, зазнавав переслідувань і покарань за зберігання та читання будь-якого друкованого тексту латинськими літерами, а імена людей і назви місць полонізували, русифікували й германізували. Такою була повсякденність жителів Литви в дитячі та юнацькі роки Яблонскіса. І сам він для одних був Jan Jablonski, для інших — Иван Осипович Яблонский [Ivan Osipovič Jablonskij], народжений у парафії Владиславова (так тоді офіційно називали Науместіс) (Piročkinas 1974: 36–38). До мовознавчої праці Яблонскіса «Aušra» вже пробудила дух литовськості в багатьох читачів, посилила любов до рідної мови, показала її важливість і необхідність для всього життя народу, але по суті не вийшла за межі соціолінгвістичних роздумів про існування мови.

Праці Й. Яблонскіса з мовознавства та вся його діяльність, пов’язана з мовою, мають незмінну цінність, адже започатковують новий, науково обґрунтований етап творення й розвитку спільної мови. Хоч він і добре знав класичні мови, був учнем корифеїв російського історико-порівняльного мовознавства кінця XIX — початку XX століття Филипа Фортунатова, Федора Корша та інших, багато чого від них навчився і під їхнім впливом узявся досліджувати литовську мову, Й. Яблонскіс присвятив себе синхронічному вивченню мови, прокладанню шляху для зразкової спільної (писемної) мови або, за образним висловом Арнольда Пірочкіна, розчищанню дороги крізь мовні джунглі (Piročkinas 1978: 14), тобто її творенню, унормуванню та розвитку, і довів цю мову до зрілості. Насправді

82 S. Keinys | Mintys apie didelį kalbininką ir terminologą Joną Jablonskį 150-tų...

Немає такого царини літературної мови, у якій Й. Яблонський не залишив би виразно помітних слідів. До речі, у не одній царині він був першим і багато в чому неперевершеним рушієм. На це звернув увагу Пранас Скарджюс у статті «Й. Яблонський», опублікованій з нагоди перших роковин смерті мовознавця: завдяки проникливому мовному чуттю та вмінню «відділяти полову від зерна» він «міг раніше за інших помітити безліч закономірностей нашої мови й застосувати їх у літературній мові; тому він першим міг закласти підвалини нашої термінології, синтаксису й загалом мови писемності» (Skardžius 1931: 9).

Отже, Й. Яблонський, окрім безлічі інших праць, першим закладав і підвалини нашої термінології. Щоправда, дехто, мабуть, заперечив би, нагадавши, що підвалини писемної термінології — як самих термінів, так і їхніх систем — почали закладати ще в XVI–XVII ст.; над цим працювали й пізніші письменники. А Й. Яблонський долучився до цієї царини мовної практики наприкінці XIX століття, тобто майже через три з половиною століття після книги Мартінаса Мажвідаса, на титульній сторінці якої написано: «Katechismusa prasty Szadei, Makslas skaitima raschta yr giesmes del kriksczianistes bei del berneliu iaunu nauiey sugulditas Karaliavczvi VIII dena Meneses Sausia, Metu vszgimima Diewa M. D. XLVII. Soli Deo gloria». Тож точніше буде сказати, що Яблонський закладав підвалини термінології сучасної літературної литовської мови: формував загалом незмінне й досі уявлення про те, якою має бути термінологія, як її творити, звідки брати матеріал і як утворювати терміни, а також розвивав і впорядковував терміни різних галузей, за потреби створював їх сам і допомагав це робити іншим.

Й. Яблонський долучився до термінологічної праці від самого початку своєї мовної діяльності, адже, закладаючи підвалини сучасної літературної мови — найважливішого засобу спілкування, що об’єднує всю націю, — і надаючи їй своєю роллю та виражальними можливостями рівного статусу з мовами, які розвивалися раніше, не можна залишити осторонь роботу зі створення й удосконалення фахової мови та її термінології. Тож не дивно, що вже в першій статті під назвою «Мовні питання», опублікованій 1892 року у Varpe, серед іншого, він показав правильність слів і термінів tardyti, tardymas та tardytojas, пропонував уживати слова valdininkas, viršininkas, prekymetis, velionis замість гібрида urėdninkas, кальки met­turgis і запозичення nabašnikas; неправильне похідне rašėjas він пропонував замінити правильно утвореними словами з різними значеннями rašytojas і raštininkas, захищав запозичені терміни redaktorius і gubernija, критикуючи вживання замість них нібито литовських слів rėdytojas, rėdyba, та

Terminologija | 2010 | 17 83

тощо (JR IV 12–18). Великий мовний реформатор осмислено змінював терміни, навіть коли виправляв зовсім не словник, а інші речі. Наприклад, у статті 1927 року про мову газети Ūkininko patarėjo («І знову питання газетної мови»), у розділі про виправлення синтаксису він замінив дієприкметник у вислові importuoti veisliniai paukščiai литовським прикметником atvežtiniai, а термін бджільництва magazininiai rėmai зробив зрозумілішим і більш литовським — sandėliniai avilio rėmai (JR V 165–167), водночас показавши, що для сільських мешканців та не лише для них треба писати якомога зрозуміліше, а отже й по-литовському. Чимало термінів виправлено й у статті «Питання газетної мови», опублікованій у згаданому першому зошиті журналу Kalbos 1930 року, наприклад: dvasiškija, dvasiškiai (= dvasininkai), kariškiai (= kariai), kanoniškos teisės (= kanonų, kanoninės teisės), konkordato pildymas (= konkordato vykdymas), labdaringa draugija (= labdarių, labdaros draugija), patriotinis auklėjimas (= patriotiškas auklėjimas), susilaikymas nuo balsavimo (= nebalsavimas) тощо (JR V 223–225).

У своїх мовних статтях і нотатках, рецензіях на підручники та інші видання, протягом майже чотирьох десятиліть Й. Яблонський виправив не одну тисячу термінів, усуваючи з нашої термінології варваризми та інші непотрібні запозичення, гібриди й кальки, неясні, непрозорі й тому непридатні для позначення термінів уживані слова чи новотвори, а також неправильно утворені слова. З іншого боку, в згаданих статтях та інших працях він запропонував не менше термінів, і, здається, найбільша частина цих пропозицій міцно ввійшла до нашої термінології, у багатьох випадках утворивши її ядро. Запропонованими термінами, а також не такими вже й рідкісними (як часто кажуть), хоч і короткими, але подекуди за потреби розлогими заувагами й поясненнями автор навчав читачів своїх статей брати терміни насамперед із людської, тобто живої, мови або, якщо потрібно, творити їх так, як люди зазвичай утворюють слова. А скільки й яких термінів було виправлено та запропоновано усно людям, що працювали в найрізноманітніших галузях і зверталися до нього по пораду чи допомогу, ніхто й ніколи не порахує.

Дуже цінною частиною спадщини нашого великого термінолога є школа спільної праці. Адже серйозна й плідна термінологічна робота неможлива без знання предмета, а ще краще — глибокого його розуміння, і без відмінного володіння мовою та відчуття її духу. Тому здебільшого одна людина сама тут багато чого не зробить. Крім того, дуже корисно ширше обговорювати й обмірковувати рекомендовані терміни, щоб вони підходили не лише тим, хто їх добирає чи створює. Й. Яблонський, мабуть, любив радитися з питань термінології і з фахівцями інших галузей, і з мовознавцями,

84 S. Keinys | Mintys apie didelį kalbininką ir terminologą Joną Jablonskį 150-tų...

Про це свідчать зустрічі з питань мови релігії, синтаксису та інших термінів, що відбувалися на початку XX століття. У роки Першої світової війни (тоді її називали Великою війною) литовські вчителі шкіл для литовських біженців війни, що діяли в російському місті Воронежі (викладання там велося російською), готуючи ґрунт для майбутніх литовських шкіл, обговорювали й затверджували терміни з різних шкільних предметів, укладали литовські підручники (до цього закликав і Яблонський, сам уклавши книжку для читання Vargo mokyklai, Mūsų žodynėli, написавши граматику Lietuvių kalbos gramatiką, видану у Вільнюсі 1919 року, та переклавши підручник з арифметики). Зі спогадів учасників тих обговорень видно, що головним діячем і керівником був учитель Й. Яблонський (див. Mašiotas 1930: 48, Žemaitis 1956: 34–36; докладніше див. Piročkinas 1978: 136–139).

Про термінологічну роботу, виконану у Воронежі й, мабуть, раніше, певною мірою свідчить згаданий додаток до виданого в тому місті 1918 року Mūsų žodynėlis. Vargo mokyklos⁴ priedėlis, укладений (у словничку зазначено «зібрав») Rygiškių Jonas (це улюблений псевдонім Й. Яблонського після скасування заборони друку). У цьому словничку, серед інших слів, наведено значну кількість термінів із різних галузей. Найбільша їх частина міцно ввійшла до нашої літературної мови й відома зі шкільних років та в разі потреби вживається практично всіма жителями Литви. До речі, чимало цих термінів закріпилося замість так званих інтернаціональних слів (і термінів). Ось невелика вибірка таких термінів зі словничка, для яких найдавнішим або одним із найдавніших джерел, зазначених у великому Lietuvių kalbos žodyne, є праці Яблонського: akìratis «горизонтъ», ántspaudas «печать», apýskaita «отчетъ» (Dabar pajamų ir išlaidų a p y š k a i t ą rašau), ašigalis «полюсть (земли)», atèminys «вычитаемое», atimtìs «вычитание (veiksmas)», atógraža «тропикъ», atóstogos «отпускъ (для отдыха), каникулы», àtšvaitas «рефлекторъ», ãtvaizdas «портретъ», bendróvė «товарищество, общество», braižýba «черчение (menas)», braižìklis «kuo braižoma, brėžtukas», brėžinỹs «чертежъ», dabità «франтъ», daigýnas «питомникъ», dalýba «дѣленіе (veiksmas)», dalìklis «дѣлитель (veiksmo skaičius)», dalinỹs «дѣлимое», dalmuõ «частное (veiksmo skaičius)», daugýba «умноженіе (veiksmas)», daugìklis «множитель (veiksmo skaičius)», dauginỹs «множимое», deguonìs (dẽguonì) «кислородъ», dienóvidinis «меридіанъ», dùjos «газы, газъ», eilėraštis «стихотвореніе», esmẽ «суть, сущность», grýnan glis «углеродъ», įstaiga «учрежденіе» (mokslo, darbo į s t a i g a), kainóraštis «прейскурантъ», kū́ryba «(dailės) daryba;

⁴ Vargo mokyklai. Būrelio mokytojų rinktinys kalbos mokslo reikalui — це читанка для потреб мовознавства, укладена Й. Яблонським і видана у двох книгах. Перше видання вийшло 1916 року в Петрапілі.

Terminologija | 2010 | 17 85

творчість“ (народна, фольклорна творчість), льодовик «глетчер», жилет «жилет», відносна густина «удѣльный вѣсъ», половина рівняння «половина уравнения», масштаб «масштабъ», ділянка «участокъ», байка «басня», витримка «выдержка, стойкость», малюнок «рисунокъ; очеркъ (малюнок малюють; малюнок вугіллям)», олівець «карандашъ», пенал «пеналъ», зворот «оборотъ, конструкція (вислів)», екватор «экваторъ», письмовий знак «письменный знакъ», явище «явление, выражение (Мовне, електричне явище помічає не кожен. Алгебраїчний вираз)»; добуток «произведение (число дії)», зошит «тетрадь», рахунок «счетъ», самоврядування «самоуправление», поняття «понятие», чисельник «числитель» (чисельник дробу), цифра «цифра», друкований виріб «видання, те, що друкують (надруковано)», полярне коло «полярный кругъ», додавання «сложение; составъ», тотожність «тождество», живопис «живопись», те, що малюють «те, що малюється, намальоване», пензлик «кисточка, кисть», дріб «дробь» (звичайні та десяткові дроби), регулятор «регуляторъ», управління «вѣломство» (служив в управлінні шляхів), уява «воображение», водень «водородъ», знаменник «знаменатель» (знаменник дробу), материк «материкъ» і гончарний виріб «гончарное изделіе». Невдовзі чимало цих термінів увійшло також до підручників з математики та інших галузей, збірників термінів і словничків, виданих уже в самій Литві.

Для пізнання витоків нашої сучасної термінології важливий також словничок, уміщений у перекладеній книжечці Семюеля Смайлса «Обов’язок і чесність», виданій 1924 року. У ньому пояснено «близько двохсот не завжди простих для читача мовних слів і висловів, уживаних у цій та інших писаннях такого роду» (с. 34). Це здебільшого терміни та слова з етики. Із цього словничка, як і з Нашого словничка, наведемо тут добірку термінів, наприклад: asmenybė (asmenybė) «Persönlichkeit; ličnost», bėydis, -dė ir bėydiškas, -ka «без вад, бездоганний», (він безвадний, безвадний і все його життя), dorópročiai, -čių «добрі звички (моральність)», doróvė «Sittlichkeit; moralność; nravstvennost’», честолюбство (і garbėmyla) «честолюбна людина, -ни; шана, прагнення честі; ehrgeiziger Mensch, Ehrgeiz; čestoliubivec, -liubije»⁵, навіювання «Einflüsterung, Eingebung; vnušenije (навіювання)», nedoróvė «Unsittlichkeit; niemoralność; beznravstvennost’», настрій «Gemütsstimmung;»

⁵ До речі, до Словника литовської мови не внесено слова garbánōris, -rė з варіантом garbanōris, ужитого на самому початку тлумачення слова garbėtroškos і в прикладах його вживання; до обох видань першого тому не внесено наведеного в цьому словничку першого варіанта наголошення asmenybė.

86 S. Keinys | Mintys apie didelį kalbininką ir terminologą Joną Jablonskį 150-tų...

«raspolōženije ducha», pareigininkas, –kė «людина, здатна (і звикла) сумлінно виконувати свої обов’язки» (P a r e i g i n i n k a s стежить, щоб і інші сумлінно виконували свої обов’язки)⁶, витривалість «уміння (здатність) довго витримувати (терпіти)», потяг «велике бажання чогось (прагнення)», прив’язаність «Anhänglichkeit; priviazan­nost’», стриманість, стримування «Enthaltsamkeit; vozderžanije, vozderžnost’, vozderžannost’ (абстиненція)», лад «Verfassung, Ordnung; stroj, ustrojstvo», самоспостереження «Selbstbeobachtung; samonabliudenije», земляк, –чка «Landsmann…; sootečestvennik, –nica; людина з тієї самої батьківщини (краю, що й хтось інший)», форма правління «Regierungsform; sposob pravlenija», громадський діяч, –чка «діяч суспільства, –чка», земляк, –чка «людина з тієї самої землі, з того самого краю, що й хтось інший; Landsmann; zemliak, zemec».

Немає підстав сумніватися, що найбільше до того, аби слова з обох згаданих словничків увійшли до нашої літературної мови та її термінології й прижилися в них, доклався Й. Яблонскіс. Складніше встановити, які саме слова справді створив він сам. Однак людині, добре знайомій із мовознавчими та іншими працями мовознавця, цілком зрозуміло, що він був великим, а в ті часи — найвидатнішим майстром слова. Це стало наслідком його постійного прагнення якнайкраще й якнайширше пізнати діалекти й говірки, фольклор, мову найкращих письменників, а відтак — виняткового для того часу, особливо перших десятиліть XX століття, відчуття литовськості мови, так званого духу мови, і водночас уміння, застосовуючи слова з передмови до підручника «Граматика литовської мови. Підручник для письменників і читачів» (1901), відрізняти безліч чужих слів і «чимало явищ, що тільки й забруднюють мову наших людей», інакше кажучи, відокремлювати мовне сміття від зерна, адже «граматиці належить використовувати лише зерно народної мови» (Kriaušaitis 1901: 1). У цьому дуже допомогла добра філологічна освіта, знання класичних мов і не однієї сучасної мови. Шляхом науки до дедалі глибшого пізнання мови й розпізнавання її сміття Й. Яблонскіс ішов усе життя мовознавця. Тому що далі, то більше вживані й запропоновані ним слова так добре пасували до позначуваних понять, що нелегко сказати, чи чув він їх десь, знайшов у писемних джерелах, чи створив сам. Більшість із них не має ознак індивідуальності, навіть очевидні похідні не видаються новотворами. Ці слова не лише ввійшли до словничків, укладених ним самим, а й розсіяні в численних його працях — як про мову, так і про інші галузі та суспільне життя; зрештою, це

⁶ У цьому слові, мабуть, поєдналися значення «людина, що виконує обов’язки» і сучасного посадовця.

Terminologija | 2010 | 17 87

у виправлених іншими текстах або усно сказати тим, хто запитував чи просив поради.

Наскільки ясно, просто й жваво писав для людей Й. Яблонскіс, чудово видно з його книжечки Колера наближається — бережіться!⁷, виданої 1908 року як додаток до газети Надія (Merkelis 1931: 24), звідки тут наведено два уривки.

1) Колера — страшна азійська хвороба. З Азії, своєї батьківщини, вона іноді прибуває і до Європи та косить її людей. Людей Литви вона косить, правду кажучи, нечасто, але косить уже досить давно. Відтоді, як вона почала навідуватися до нашого краю, минуло вже майже сто років... (с. 1).

2) Як розпізнати хворобу колери? Захворівши на колеру, людина має пронос, у неї розріджується випорожнення. Випорожнення стають дедалі рідшими й частішими. Крім того, людину починає нудити, ноги зводить судома. Біль посилюється; людина не знаходить собі місця, кричить на весь голос. Минає кілька годин, і хворий цілком змінюється: очі западають, ніс загострюється, усе тіло видається дуже худим; шкіра синіє, холоне. Хворий хоче пити, але не може напитися, бо все, що він випиває, відразу ж вибльовує (с. 3).

Лише деякі орфографічні особливості (форми piauna, mūsų, skystyn, akis тепер пишуться pjauna, mūsų, skystyn, akys), зрозумілі тому, хто знає не інтернетно-телефонну сучасну «орфографію», а також прислівник senai, замість якого тепер майже всі звикли або навчені вживати seniai, показують, що в цій книжечці не все написано так, як її автор почав писати трохи пізніше і як навчають тепер. А загалом це чудова й бездоганна мова наших днів, хоча її було записано понад сто років тому. Читати тексти, написані, відредаговані або виправлені Яблонскісом, — сама приємність: і зміст ясний, легко зрозумілий, і мова плавна, точна, без незрозумілих слів і висловів. Він добре знав можливості мови, умів сам користуватися її засобами й, виправляючи мову інших, не обмежував розмаїття висловлення думки.

У численних статтях про розвиток мови Й. Яблонскіс не лише виправляв невдалі терміни, серед іншого, а й висловлював загальні міркування про те, якими мають бути терміни та як слід здійснювати термінологічну роботу⁸. Насамперед ці міркування випливали з рано визначених ним загальних принципів упорядкування й розвитку мови, з певного ідеалу загальної мови, яку він називав писемною, тобто з розуміння того, якою має бути ця мова, щоб, залишаючись справді литовською, якнайкраще задовольняти потреби суспільного спілкування в усіх обставинах життя нації, а згодом і власної держави.

⁷ Щиро дякую колезі Пальмірі Землевічюте, яка подбала про текст цієї брошури.

⁸ Докладніше див. у статті «Огляд творення литовської термінології (до 1940 р.)», опублікованій у томі XVIII видання Kalbotyra (1967 р.), с. 21–25.

88

S. Keinys | Mintys apie didelį kalbininką ir terminologą Joną Jablonskį 150-tų...

Основою всіх праць зі створення й розвитку літературної мови, а отже, і термінології, та мірилом їхньої цінності для Й. Яблонскіса та його школи була жива мова, яку сам мовознавець зазвичай називав мовою народу. Цим терміном називали мову діалектів і фольклору; водночас згадували й мову письменників, які писали й пишуть живою мовою (з-поміж них, мабуть, найчастіше згадували К. Донелайтіса, С. Даукантаса, М. Валанчюса та Жемайте). Однак, як уже зазначалося, до літературної мови не слід приймати, а тому треба викорінювати запозичені й засвоєні протягом століть з інших мов слова, граматичні та інші явища. Про це нагадували й тим, хто виправляв мову, у статті «Дрібниці й важливі речі (у мовознавстві)», опублікованій 1925 року. Відповідаючи на неточні докази А. Вірелюна на користь пропозиції вживати уяви собі широку річку, а не уяви широку річку, Й. Яблонскіс звернув увагу на це питання такими словами: «Щоб обґрунтувати свою думку, автор статті бере чимало мовних прикладів, зібраних у певних писемних пам’ятках [далі згадується перший зошит словника А. Юшки. – Ст. К.] та в мові народу. Але з тими писемними пам’ятками й мовою народу збирачеві треба бути обережним; викладаючи цього разу всю свою „правду“, А. Вірелюнас був якраз не зовсім обережним» (JR IV 305). А для такої обережності потрібні і мовознавство, і здоровий глузд. У величезній статті, радше — студії, «Питання нашого мовного словничка», опублікованій 1928 року, де наведено дуже багато не лише «окремих спостережень», за словами самого автора, щодо Короткого словника мовних неправильностей і варваризмів В. Камантаускаса, а й узагальнювальних думок і порад тим, хто виправляє мову, великий учитель мови написав такі засадничі, програмні слова: «Треба, як на мене, перекладати українською мовою не стільки самі слова, скільки їхнє значення — л ю д я н о», а тим, хто виправляє мову, він радив: «виправляйте л ю д я н о, і край!» (JR V 181), далі розгортаючи цю думку так: «Виправляйте в мові все, що підлягає виправленню, що сказано нелюдяно або неправильно; за потреби виправляйте не лише ті слова тексту, які автор цього словничка називає небажаними чужомовними словами» (JR V 184).

Не раз Й. Яблонскіс навчав творити й нові терміни так, як люди творять звичайні слова (JR III 37, IV 143–144, V 14 та ін.). Будучи противником непотрібних новотворів, він наполегливо радив не вигадувати непотрібних і химерних слів та термінів — «<...> даймо їй [нашій мові — Ст. К.] розвиватися по-своєму, за власними народними правилами, не втискаймо в неї без потреби в с і л я к і н о в о т в о р и, принаймні ті, які ми самі — один так, другий інакше, третій ще інакше — можемо вигадати, не полегшуючи по-справжньому викладу суспільних питань цією мовою» (JR V

Terminologija | 2010 | 17 89

216). Так Й. Яблонскіс писав про новотвори, якими рясніла книжечка А. Вірелюна «Розвиток нашої мови»; частиною з них пропонувалося замінити деякі усталені литовські терміни чи їхні складники, наприклад: чергування голосних (зміна голосних), первісні народи (первинні народи), всесвіт (сукупність усього), а також так звані міжнародні терміни, наприклад: діалог (двомовний), історія (бувальщина), клімат (погоддя), культура (обробіток), література (писемність), методика (учення), орган (тіло), педагогіка (виховання), символ (значення) тощо (JR V 213–215). До речі, вже на самому початку своєї плідної мовної праці наш мовознавець сформулював сутність розвитку словника: «на винятку [як на підставі винятку — Ст. К.], творячи нове слово для писемної мови, ніколи не можна ґрунтуватися» (JR IV 22).

Важливою і дуже повчальною рисою характеру й роботи Й. Яблонскіса є відсутність упертості, готовність зважати на обґрунтовану думку іншого та залишати свободу вибору. Дуже часто він пропонував не одне-єдине виправлення чи варіант кращого, точнішого вислову; він хотів, щоб читач мав із чого вибирати, але найважливіше — щоб і відмінне від запропонованого мовознавцем уживання відповідало законам народної мови. Цю рису діяльності великого творця мови чудово узагальнив А. Пірочкінас у книжці «До витоків літературної мови», зазначивши, що утвердження народної мови як основи літературної «було також глибоко демократичним шляхом: не нав’язувати народові „інтелігентну“ мову, а разом із народом зробити його мову мовою інтелігентів та інтелігенції» (Piročkinas 1977: 99).

Хоча він не написав теоретичних книжок чи статей про унормування літературної мови й термінологію, своєю працею з унормування мови, підручниками та книжками й книжечками інших галузей, які він перекладав, редагував або виправляв, порадами фахівцям із різних галузей, спільною мовною й термінологічною роботою в певних об’єднаннях і комісіях він заклав теоретичні та практичні підвалини розвитку літературної мови, а також термінології та праці над нею; зрештою, виховав чималий гурт діяльних і відданих працівників нашої мови та її термінології, які, своєю чергою, передавали учням науку й дух Яблонскіса.

Оцінюючи й підсумовуючи працю мовознавця, його соратник Юозас Балчіконіс у першому томі «Творів Яблонскіса» писав: «Доки наша мова звучатиме серед народів цієї землі, доти вона — очищена ним від чужого сміття, прояснена й збагачена новими словами — сповіщатиме його ім’я з покоління в покоління. Зі звичайного засобу спілкування селян, яким вважали литовську мову, за майже пів століття невтомної праці він зробив її досконалим знаряддям думки, придатним для вжитку в усіх культурно організованих країнах—

90

S. Keinys | Mintys apie didelį kalbininką ir terminologą Joną Jablonskį 150-tų...

to gyvenimo srityse“ (J. B. 1932: XI). Tarsi tęsd amas šias mintis, kalbininkas Alfonsas Kalnius atsiminimuose apie J. Jablonskį po keturiasdešimt metų teigė: „Be Jablonskio didžiulio indėlio tiesiog neįmanoma suprasti mūsų bendrinės kalbos – didžiausios tautos kūrybos ir turto – susidarymo“ (Kalnius 1974: 19). J. Jablonskis buvo didžiausias dabartinės bendrinės mūsų kalbos kūrimo meto triūsėjas. Jis įstatė tą kalbą į brandos kelią ir gerai pavarė į priekį jos brandinimo darbus. Į tą kelią jis įstatė taip pat mūsų terminologiją ir pats buvo žymiausias ypač mokykloms ir viešajam gyvenimui reikalingų terminų kūrėjas. Tuo atžvilgiu J. Jablonskis gali būti vadinamas dabartinės mūsų terminologijos tėvu.

Твори Й. Яблонскіса давно стали класикою нашого мовознавства й унормування мови. Його мовну школу пройшло кілька поколінь людей. І тепер до неї мав би звертатися кожен, кому небайдужа литовськість мови, але особливо до неї мають повернутися наші школи. А закінчити університет Яблонскіса, тобто якнайглибше вивчити й осягнути його спадщину, мав би кожен, хто працює з мовою, особливо численні сучасні нормувальники й редактори мови. Щоб наша давня мова й надалі залишалася литовською та була джерелом національної гордості, ми маємо не дозволити згаснути світлу Йонаса Яблонскіса — Ригішкю Йонаса.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

Druviete I. 1990: Kārlis Mīlenbahs, Rīga.

J. B. 1932: Trumpas gyvenimo aprašymas. – Jablonskio Raštai. Redagavo J. Balčikonis. Kaunas. T. 1, XI–XXVIII.

JR I–V: Jablonskio Raštai. Redagavo J. Balčikonis. Kaunas, 1932–1936. T. 1–5.

Kalnius A. 1974: [Atsiminimai apie J. Jablonskį]. – Mūsų kalba. Nr. 7, 16–19.

Kolera artinas – pasisaugokite! Parašė Rygiškių Jonas. Vilnius, 1908.

Kriaužaitis P. 1901: Lietuviškos kalbos gramatika. Rašytojams ir skaitytojams vadovėlis. Tilžė.

LKŽ I–XX: Словник литовської мови. Відп. (чол.) ред. J. Balčikonis (т. 1–2), K. Ulvydas (т. 3–5, 11–16), J. Kruopas (т. 1–2, 6–10), V. Vitkauskas (т. 17–20). Вільнюс, 1941–2002.

Mašiotas Pr. 1930: Šis tas iš Rygiškių Jono sunkaus gyvenimo. – Kalba. Sąs. 2, 44–48.

Merkelis A. 1930: Jonas Jablonskis. – Kalba. Зош. 2, 7–36.

Merkelis A. 1931: Jablonskio bibliografija. – Archivum Philologicum. Kn. 2, 15–37.

Mūsų žodynėlis. „Vargo mokyklos“ priedėlis. Surinko Rygiškių Jonas. Voronežas, 1918.

Palionis J. 1959: J. Jablonskio kalbiniai taisymai. – J. Jablonskis. Rinktiniai raštai. Vilnius. T. 2, 5–54.

Piročkinas A. 1974: Jono Jablonskio gimimo metrikai. – Mūsų kalba. Nr. 7, 34–38.

Piročkinas A. 1977: Prie bendrinės kalbos ištakų. J. Jablonskio gyvenimas ir darbai 1860–1904 m. Vilnius.

Piročkinas A. 1978: J. Jablonskis – bendrinės kalbos puoselėtojas, 1904–1930. Vilnius.

[R. J.] Словничок. – Smailsas S. Обов’язок і правдивість. Переклад для школярів (зі словничком). Шяуляй, 1924, 34–55.

Skardžius Pr. 1930: Jonas Jablonskis †. – Kalba. Зош. 1, 5.

Skardžius Pr. 1931: J. Jablonskis. – Archivum Philologicum. Kn. 2, 5–14.

Smetona A. 1930: Риси спогадів. – Kalba. Зош. 2, 37–44.

Vaičiūnas V. 1930: Згадуючи покійного Йонаса Яблонскіса. – Kalba. Зош. 2, 66–68.

Žemaitis Z. 1956: Iš atsiminimų apie J. Jablonskį. – Literatūra ir kalba. Vilnius. T. 1, 32–39.

Terminologija | 2010 | 17

9 1

ДУМКИ ПРО ВИДАТНОГО МОВОЗНАВЦЯ І ТЕРМІНОЛОГА ЙОНАСА ЯБЛОНСКІСА. ДО 150-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ ЙОГО НАРОДЖЕННЯ

У статті подано огляд внеску видатного литовського мовознавця, професора Йонаса Яблонскіса (1860–1930), у розвиток, унормування та утвердження сучасної літературної литовської мови; у зростання її ролі та розширення її функцій; а також у розвиток литовської термінології майже від самого початку національного відродження наприкінці XIX^th століття. Він працював у надзвичайно складних умовах царських переслідувань, заборони литовського друку латинським шрифтом (до 1904 року), полонізації та русифікації країни, а згодом — у незалежній Литві, відновленій у 1918 році. За майже п’ять десятиліть інтенсивної діяльності літературна литовська мова досягла періоду зрілості. У статті також висвітлено теоретичні принципи унормування мови, а також створення й розвитку термінології, яких дотримувався Яблонскіс.

Роль Яблонскіса в розвитку літературної литовської мови була настільки великою, що за життя його називали батьком літературної литовської мови.

Отримано 2010-12-03

Стасяс Кейніс Литовський інститут мови вул. П. Вілейшіо, 5, LT-10308 Вільнюс Електронна пошта: [email protected]

92 S. Keinys | Mintys apie didelį kalbininką ir terminologą Joną Jablonskį 150-tų...