STEFANO M. LANZA

Університет Вітовта Великого

ВТРАТА МОВНОГО ЧУТТЯ: ЧИ Є ЦЕ РЕАЛЬНОЮ ЗАГРОЗОЮ?

КЛЮЧОВІ СЛОВА: літературна мова, інтонаційний наголос, наголошування, мовне чуття.

У Рік культури мови кожен користувач мови має замислитися над своїми стосунками зі спільним надбанням народу — державною мовою. Кожен повинен відповідально користуватися спільним надбанням: правильність мовлення аж ніяк не є справою лише мовознавців. У цій статті прагнемо привернути увагу до фонетичних особливостей литовської мови та її сучасного вжитку, наводячи факти з історії культури, літератури й мови. Таким чином сподіваємося допомогти пробудити певну національну самосвідомість. З огляду на плекання литовської мови, якій властива система інтонаційних наголосів¹ і яка розрізняє тривалість голосних, — що й досі є фонологічно релевантним явищем, — занепад античних мов, найважливіших для європейської культури, має слугувати приводом для роздумів. У якому стані сьогодні перебуває система інтонаційних наголосів литовської мови? Мета цієї статті — порушити проблемні питання: чи можливо визначити, що спричиняє відхилення від норм наголошування, і яких заходів можна вжити для збереження характерних рис литовської мови.

ПРОЦЕС ВТРАТИ МОВНОГО ЧУТТЯ: АНТИЧНІ МОВИ

Мови змінюються. Чи розвиваються вони, процвітають, зубожіють, помирають (а може, й народжуються), по суті, визначає один чинник — їхні користувачі. Ще в античності мову усвідомлювали як розпізнавальну ознаку групи її користувачів (племені, народу тощо). У Стародавній Греції чужинців розпізнавали за поганим знанням грецької мови. Того, хто лише белькотів грецькою, називали варваром (пор. давньогр. βάρβαρος «той, хто белькоче грецькою»²). За відсутності мовної політики давньогрецька класична мова, основою якої було мовлення Аттики, довго зберігалася завдяки написаним нею творам і престижу їхніх авторів. Навіть після втрати незалежності у 146 р. до н. е. переважала думка, що «завойована Греція

¹ Навряд чи можна знайти фонетичну особливість, характернішу для литовської мови, ніж система інтонаційних наголосів. Вона властива всім литовським діалектам. Антанас Пакерис (1995: 301) зазначає, що фонетика литовської мови відрізняється від фонетики переважної більшості інших європейських мов (а також сусідніх слов’янських мов, водночас він підкреслює спорідненість із латиською мовою); вона настільки своєрідна, що першим дослідникам литовської мови, які намагалися її описати, довелося чимало попрацювати («hi accentus nequeunt exemplificari vocibus Polonis aut aliis», тобто «ці наголоси (=способи наголошування, інтонаційні наголоси) не можна пояснити прикладами з польської чи інших мов»; цит. за виданням 1737 р. Universitas linguarum Lituaniae; пор. Strockis 2004: 301–302).

² Це слово звукоподражального походження (bar-bar). Із грецької мови термін потрапив до латини у формі barbarus (пор. запис у словнику, укладеному Фестом у II ст.: Barbari dicebantur antiquitus omnes gentes exceptis Graecis «у давнину варварами називали всі народи, крім греків»).

BENDRINĖ KALBA 89 (2016)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

STEFANO M. LANZA. Kalbinės nuojautos praradimas: ar reali grėsmė? |2

поневолила дикого переможця» (тобто римлян)³, і жоден римлянин, який не вивчив грецької мови, не міг називати себе освіченим. Однак, як відомо, вже у II ст. до н. е. через різні політичні та соціальні причини⁴ утворився чіткий розрив між літературною мовою, уживаною в давніх текстах, і побутовою загальною мовою, тобто так званою κοινή. Ця остання мова широко засвідчена в папірусах. У ділових документах часто плутали довгі й короткі голосні, дифтонги й монофтонги, що змушує зробити висновок, що така плутанина була властива і розмовній мові. Така втрата відчуття якості звуків доводить, що паралельно (хоча логічно слід сказати, що ще раніше) було втрачено й складнішу ознаку мови: систему наголосів за тоном. Процес відбувався повільно й поступово, однак діячі культури, оратори та викладачі риторики тих часів чітко усвідомлювали, яка загроза постала для краси класичної мови й самого її існування. Реакцію прихильників доброго стилю втілив пуристичний напрям, названий аттицизмом. Один із прихильників аттицизму, Діонісій Галікарнаський, ще у I ст. до н. е. навчав, що наголос у класичній грецькій мові був мелодійним, а підвищення тону голосу охоплювало інтервал у три тони й один півтон (Περὶ συνθέσεως ὀνομάτων, XI)⁵. Попри зусилля, спроба аттицистів штучно підтримати життя старої просодичної системи — адже цією мовною формою в побуті вже ніхто не розмовляв — так і не увінчалася успіхом.

Хоча вчені досі не дійшли згоди щодо природи латинського наголосу (динамічної чи мелодійної), саме для цієї мови втрата мовного чуття засвідчена найкраще⁶. У латинській мові кількісна двочленна (довгий / короткий) опозиція звуків не лише є фонологічно релевантною⁷, а й становить основу віршування. Інволюція гекзаметра свідчить про те, як упродовж лише кількох сотень років фонетична система латинської мови повністю розпалася. Чергування складів різної довготи утворює структуру класичного гекзаметра:

– ∪ ∪, – ∪ ∪, – ∪ ∪, – ∪ ∪, – ∪ ∪, – ∪

У всіх стопах, хоча в п’ятій лише у рідкісних виняткових випадках і завжди суто зі стилістичних міркувань, два короткі склади можуть замінюватися одним довгим (тобто дактиль може бути замінений

³ Graecia capta ferum victorem cepit, — пише Горацій (Ep. II, 1, 156)

⁴ Традиційно вказують на походи Александра Македонського, які з практичних міркувань зумовили поширення спрощеної мови (і відповідне поступове занепадання вимови). Про це литовською див. Palionis 1999: 249–250, Poliakov 2008: 152–153.

⁵ Це інтервал квінти, хоча Діонісій не вживає цього терміна. Це важливе джерело Про розташування слів, мабуть, не було доступне Зігмасу Зінкявічюсу, адже він обмежився твердженням: «Вважають, що греки розрізняли наголоси за тоном у закінченнях» (Zinkevičius 1980: 45).

⁶ Подібні розбіжності є і щодо латинських наголосів за тоном. Попри письмові зауваги римських учителів риторики, що збереглися, деякі вчені й досі вважають, що латинські наголоси за тоном — вигадка філологів пізньої латини. Про це українською див. Strockis 2004: 292.

⁷ Як і в литовській мові, у латинській довгота голосного може бути єдиним способом розрізнення слів, наприклад: pālus «болото» і pălus «стовп»; lēgo «збираю» і lĕgo «заповідаю (майно)»; dīco «присвячую» і dĭco «кажу»; pōpulus «народ» і pŏpulus «тополя»; fūgit «тікає» і fŭgit «утік».

BENDRINĖ KALBA 89 (2016)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

STEFANO M. LANZA. Kalbinės nuojautos praradimas: ar reali grėsmė? | 3

спондея), а остання «відсутня» (каталектична) стопа може реалізуватися як − − (тобто спондей уживається замість хорея). Тому звичним є таке позначення:

− ∪ ∪, − ∪ ∪, − ∪ ∪, − ∪ ∪, − ∪ ∪, − ∪

Словесний наголос не обов’язково збігається із сильною частиною стопи (тобто з першим довгим елементом, що називається терміном арсис), як це було б у тонічному віршуванні, наприклад, Крістійонаса Донелайтіса. Але збіг звичний у закінченні рядка, клаузулі (у гекзаметрі це дві останні стопи). Ось перший рядок «Енеїди» Вергілія (наголошені склади виділено напівжирним шрифтом):

Озброєння і мужа оспівую, Трої той, хто першим від берегів.

[ар-ма-ві, рум-кве-ка, но-Тро, іае-кві, прі-му-са, бо-ріс]⁸

− ∪ ∪, − ∪ ∪, − −, − −, − ∪ ∪, − −

Як бачимо, кількісне чергування складів відповідає структурі гекзаметра, а словесний наголос у двох місцях не збігається з арсисом: у слові cano наголошеним є склад ca-, але в метрі він становить другий елемент слабкої частини дактиля (що називається терміном тезис), а відносний займенник qui утворює слабку частину спондея⁹.

Вергілій творив у I ст. до н. е. А інший, маловідомий латинський поет Коммодіан (Commodianus), через три століття¹⁰ написав гекзаметрами навчальний твір Instructiones («Повчання»). Це збірка з 80 віршів, поділена на дві книги. Ось самий початок, перший рядок першого вірша (наголошені склади виділено напівжирним шрифтом):

Pri-ma prae-fa-tio no-stra vi-am er-ran-ti de-mon-strat

[Прі-ма-прае, фа-ті-о, но-стра, ві-ам-ер, ран-ті-де, мон-страт]

− ∪ −, − ∪ ∪, − ∪, ∪ ∪ −, − − −, − −

Абсолютна більшість його рядків (97 відсотків¹¹) демонструє таке, нібито випадкове, змішування різних стоп. Під час аналізу клаузул гекзаметра, особливо тих, що утворюють останні стопи рядків, виразно проступає схильність поета вважати всі наголошені склади довгими, а всі ненаголошені — короткими. Він віддає перевагу не метру, а ритмічному наголосу. Поряд із класичним правильним поєднанням клаузули (− ∪ ∪, − ∪) трапляються майже всі інші можливі трискладові й

8 Межа складів не обов’язково збігається з межею стопи або її частини, пор. pri-mu-sa-bo-ris.

9 Прийменник ab слід вважати словом, що не має самостійного наголосу в мовленнєвому потоці.

10 Точно невідомо, коли жив Коммодіан. Хоча запропоновані вченими періоди охоплюють проміжок від II до V ст., у його творах можна помітити натяки на історичні події середини III ст. (детальніше про це див. Salvatore 1977).

11 Статистику обчислено за 45 віршами першої книги (Lanza 1997: 81). Варто зазначити, що за відсутності регулярної якісної послідовності складів поділ складів на стопи стає суб’єктивним. Так чи інакше, трапляються й цілком правильні гекзаметри.

BENDRINĖ KALBA 89 (2016) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204

STEFANO M. LANZA. Kalbinės nuojautos praradimas: ar reali grėsmė? |4

двоскладові стопи¹². У такій плутанині сталим є лише контур ритмічного наголосу: один наголошений склад, два ненаголошені, потім один наголошений склад, один ненаголошений. Це нагадує силабо-тонічне віршування. Однак решта частин рядків нерегулярні, і хай би якою була основа віршування Комодіана, якщо вона взагалі є, одне зрозуміло: цей поет не вмів розрізняти короткі голосні від довгих ні в наголошених, ні в ненаголошених складах.

Про те, як фонетично змінювалася латинська мова, які її риси зникли та якого масштабу була описана кількісна нівеляція, найкраще свідчать романські мови. Подібно до того, як у новогрецькій мові різна тривалість голосних утратила фонологічну функцію, кількісна опозиція голосних стала незначущою. Наголос у всіх цих мовах має динамічну природу, акцентуаційних відмінностей немає.

НАЙВАЖЛИВІШІ ВИМОГИ ДО ВИМОВИ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ

Державна комісія литовської мови опублікувала Найважливіші вимоги до вимови литовської мови. Коли йдеться про литовську мову, тут, звісно, мається на увазі літературна литовська мова. Названі там мовні помилки слід вважати особливо серйозними; їх належить суворо виправляти, адже цей перелік є розділом Переліку грубих мовних помилок. Дещо бентежить сама назва. Очевидно, сформульовано її невдало. Якщо ці вимоги «найважливіші», чи не слід зробити висновок, що вони важливіші за важливі? Це хибно і граматично, і логічно. Чи не нав’язується тут думка, що допустимо (припустимо?) не дотримуватися обов’язкових вимог?

Вимоги сформульовано чітко. Щодо вимови голосних: 8.1 Розрізняти короткі голосні від довгих і в наголошених, і в ненаголошених складах; 8.2 Розрізняти голосні e, ė, o від дифтонгів ie, uo в наголошених і ненаголошених складах; 8.3 Розрізняти висхідний і низхідний акценти дифтонгів та змішаних дифтонгів. До них додано примітку: Бажано розрізняти акценти довгих голосних і дифтонгів ie, uo. Знову нав’язується цікава думка: в системі акцентів не все однаково важливе. Необхідно («найважливіше») розрізняти lauk – laũk, káltas – kaĩtas, tái – taĩ, rándas – rañdas, téisė – teĩsė тощо, але лише «бажано» розрізняти kóp­ti (підніматися на гору) – kõpti (добувати мед), kóšė (процідив) – kõšė («проціджувала»), vý­tis (інфінітив) – Výtis, lýti (інфінітив) – lỹti (lyti теп. ч. 3-тя особа), gėlė (gelti необхідний спосіб, дієприкметник множини називного відмінка) – gėlė (gėlė однини знахідного відмінка), siūsi – siūsi, rūgsta – rūkšta, métos

¹² Замість дактиля трапляється молосс (три довгі склади, пор. вже наведений приклад Instr. I, 1), анапест (два короткі склади й один довгий, напр., dēus aē(ternus), Instr. XXVII, 7), амфібрахій (один довгий склад між двома короткими, напр., lōcō mā(ligno), Instr. XXIV, 19), кретик (один короткий склад між двома довгими, напр., essē dī(cebant), Instr. IV, 6), трибрахій (три короткі склади, напр., nēque dō(lores), Instr. XLII, 25), бакхій (один короткий склад і два довгі, напр., dōlō vī(vendi), Instr. VI, 19) і антибакхій (два довгі склади й один короткий, напр., Chrīstō bē(nigno), Instr. XXXVI, 16); замість спондея (або хорея) трапляється ямб (один короткий і один довгий склад, напр., (corpore) sītis, Instr. XXX, 4). Стопа з двох коротких складів, пірихій, у латинському віршуванні загалом дуже рідкісна, у клаузулах Комодіана вона не трапляється.

BENDRINĖ KALBA 89 (2016)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

STEFANO M. LANZA. Kalbinės nuojautos praradimas: ar reali grėsmė? | 5

(mėtytis теп. ч. 3-тя особа) – mėtos (mėta множини називного відмінка), tiek (присл.) – tiek (tieti наказового способу, 2-га особа), juosta (однини називного відмінка) – juosta (juosti теп. ч. 3-тя особа) тощо.

На якому принципі тут ґрунтувалися? Якщо заборонено не розрізняти акценти лише в певних випадках, то чому це взагалі має бути заборонено? У другій групі прикладів також саме акценти дають змогу розрізняти значення. Якщо визнається, що система акцентів є самобутньою рисою литовської мови, а водночас і засобом комунікації, ці вказівки звучать як свідома відмова від частини власної ідентичності. Поступившись «на підставі побажання», визнають, що вживання довільно змінюється просто на наших очах. Пункти 8.1 і 8.2 відображають побоювання, що мовці схильні нехтувати ще більшою кількістю мовних рис, що ми переживаємо певний ключовий етап мовного розвитку — саме такий етап, через який пройшли давньогрецька та латинська мови.

На відміну від античних часів, сьогодні в деяких державах плекання мови регулюється законодавчо. У Литві правовими актами прагнуть зберегти литовську мову як державну. Перше основне положення мовної політики Литви полягає в тому, що «литовська мова є засобом спілкування держави та її мешканців у всіх сферах суспільного життя, однією з найважливіших ознак державного суверенітету й цілісності»¹³. Можливо, карати за помилки й добре, але доцільніше зрозуміти, з яких причин відхиляються від норм. Ті, хто не дотримується вимог до вимови, не прагнуть свідомо чи зі злого умислу порушити правові норми. Адже не можна розглядати це як навмисне протиправне діяння. Через це суспільство схильне критикувати мовознавців-нормувальників та їхню діяльність як відірвані від дійсності. Людина має розуміти, що правильно говорити своєю мовою належить не для того, щоб уникнути помилок із переліків чи правових актів або зі страху бути покараною. Мовне чуття не є вродженим. Його потрібно розвивати, як і громадянську свідомість, соціальні навички, національну самосвідомість тощо.

Проведену паралель із класичними мовами можна продовжити. Еволюція віршування давньогрецької та латинської мов показала, як притуплювалося мовне чуття представників тих величних народів і як зрештою вони, користуючись власною мовою, вже не могли розрізняти короткі голосні від довгих ні в наголошених, ні в ненаголошених складах; розрізняти голосні від певних дифтонгів у наголошених і ненаголошених складах; розрізняти висхідні акценти голосних і дифтонгів від низхідних.

Саме все це й навело на думку розглянути кілька відомих усім литовських віршованих творів, включених також до шкільних навчальних програм, щоб з’ясувати, чи є загроза втрати мовного чуття в литовській мові актуальним явищем, засвідченим і в писемних джерелах.

¹³ Lietuvos Respublikos Seimo nutarimas „Dėl valstybinės kalbos politikos 2009–2013 m. gairių“ 1 str. 4 d.

BENDRINĖ KALBA 89 (2016)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

STEFANO M. LANZA. Kalbinės nuojautos praradimas: ar reali grėsmė? |6

ПРИКЛАДИ АНАЛІЗУ АКЦЕНТУАЦІЇ У ЛИТОВСЬКОМОВНІЙ ПОЕЗІЇ

Щоб пов’язати віршування литовською мовою з мовним чуттям, слід звернути увагу на риму, адже це найвиразніша частина рядків з огляду на просодичні та фонетичні особливості. Для цього дослідження не має значення ні клаузула, ні весь останній наголошений склад рядка, а лише голосна основа останнього наголошеного складу, тривалість цього голосного (чи дифтонга) та тип наголосу (акут). Розглядатиметься, чи узгоджуються між собою слова, що римуються, чи однакові їхні наголошені голосні (або дифтонги) за кількістю та якістю. Тому, крім точних рим (aukštai – kalnai, óras – vóras), придатні також приблизні (gañdą – atrañda, žẽmė – sẽmia) і неточні рими (tùrinio – šùlinio, laiką – mainė)¹⁴, якщо наголошені голосні (або дифтонги) однакові, тобто належать до того самого артикуляційного ряду та мають той самий ступінь піднесення. Застосовуючи цей метод, припускаємо, що шість основних голосних литовської мови ([a], [e], [ę], [i], [o], [u]) і всі дифтонги досі розрізняються¹⁵, тобто коли поет римує такі слова, як ragą і degą, pilti і pulti, не робимо висновку, що він не відчував різниці між [a] та [e], [i] та [u]. Такі поодинокі випадки слід вважати виявом поетичної свободи. Для дослідження мовного чуття важливі ті випадки, коли римуються основи складів з одним і тим самим голосним (або дифтонгом), але різної тривалості та з різними акутами.

Для дослідження відібрано твори, у яких поет безперечно прагнув дотримуватися системи рим, тобто такі, де рима виступає свідомим художнім засобом. Розглянуто твори лише двох авторів: добірку широко відомих різних віршів Maironis¹⁶ та поему для дітей Justinas Marcinkevičius Grybų karas. Загалом це відповідно 156 і 164 рядки, 81 і 82 рими. Подібний обсяг дає змогу статистично порівняти їх.

Аналіз рим у творах Maironis наведено в таблиці 1.

¹⁴ Дещо іншу термінологію, проте без істотних відмінностей, використовує Juozas Girdzijauskas (1998: 46).

¹⁵ Не слід забувати, що йдеться про звуки, а не про написання. Цілком точно узгоджуються такі голосні у римах Maironis: manė – nežinia ar sugrįžę – jaunystė.

¹⁶ = А саме: Mano gimtinė, Užmigo žemė, Augo putinas, Lietuva brangi, Kur bėga Šešupė, Vilnius, Trakų pilis, Milžinų kapai.

BENDRINĖ KALBA 89 (2016)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

STEFANO M. LANZA. Kalbinės nuojautos praradimas: ar reali grėsmė? |7

ТАБЛИЦЯ 1. Аналіз рим у творах Maironis

Тип рими

Відс.

Зауваги щодо рим

Повний збіг звуків

83,9

prityrėi – didvyriai, зі зміщеним наголосом¹⁷; gailiai – sopuliai – giliai, зі зміщеним наголосом¹⁸; didvyriai – išgyrė, зі зміщеним наголосом¹⁸; mielà – sielà, зі зміщеним наголосом¹⁹; garsiai – matei, зі зміщеним наголосом²⁰; Trakùs – skruostùs, зі зміщеним наголосом²¹.

Відрізняються акутами

8,7

piev̇as – Diėvas²²; tevẏne – pamẏne; tevẏne – gẏne; diėnos – rugiėnos; gẏne – tevẏne; diėną – viėną.

Відрізняється тривалість голосних

7,4

Дубиса — вся [2 р.]; сестрички — втікачки; висить — в’яже; блищить — віра; серпень — матуся.

Основою всіх розглянутих тут рим, хоча далеко не всі вони належать до категорії точних рим, є той самий голосний звук. Тривалість і (або) інтонаційний наголос відрізняються трохи менш ніж у п’ятій частині випадків. Юозас Гірдзияускас, аналізуючи збірку Голоси весни (1966: 208–269), приділяє основну увагу метричним і риторичним засобам та їхнім зв’язкам з емоційним змістом²³, а про техніку римування і відповідність співзвуч майже не пише. Однак непрямо він визнає, що через тривалість голосних у поезії «окремі звуки й склади наголошуються, подовжуються або скорочуються з огляду на їхнє логічне й емоційне навантаження». Те, що таке могло траплятися в цих римах, слід вважати питанням поетичної свободи, адже занепокоєння Мажоні співзвуччям рим у його творах очевидне повсюди. Саме наприкінці XIX ст. точилися дебати про литовську поетику, і важко повірити, що Мажоніс міг залишатися до них байдужим. У статті 1898 р. «Правила написання віршів» Вінцас Кудірка висував доволі суворі вимоги до метра, форми й змісту віршів,

¹⁷Наголосгерой у літературній мові обґрунтовано вважається неправильним. Імовірно, він закріпився також через державний гімн (пор. Ти, земле героїв). Цікаво, що досить поміняти слова у віршовому рядку місцями, і ритм знову відповідатиме словесному наголосу: Земле героїв ти. Така незначна зміна не мала б навіть обурити, якщо згадати, що слова гімну вже одного разу змінювали: замість Нехай працює на твою користь Вінцас Кудірка написав слов’янську конструкцію Нехай працює тобі на користь.

¹⁸Це — випадок метричної транспозиції наголосу (має бути жалібно). Кінцевий наголос не засвідчений і в діалектах.

¹⁹Щоправда, варіант із кінцевим наголосом sielà є в LKŽ_e. Однак це єдиний такий випадок у віршуванні Мажоніса (усюди в інших місцях — лише siela, sielos), тож його радше слід пояснювати поетичною свободою.

²⁰Це — випадок метричної транспозиції наголосу (має бути голосно). Кінцевого наголосу не виявлено і в діалектах.

²¹Це — випадок метричної транспозиції наголосу (має бути щоки). У діалектах наголос на кінцевому складі також відсутній.

²²Варіантів інтонаційного наголосу цих слів ніде не засвідчено. Інший випадок римування слова piev̇as з висхідною інтонацією див. у примітці 34.

²³«Мажоніс <...>, досягнувши органічної єдності змісту й форми» (Girdzijauskas 1966: 269).

BENDRINĖ KALBA 89 (2016)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

STEFANO M. LANZA. Kalbinės nuojautos praradimas: ar reali grėsmė? |8

однак водночас виправдовував і поетичну свободу: «Свобода поетів²⁴ (licentia poetica) дає письменникові змогу відступати від правил віршування (у ритмі, римуванні, скороченні слів тощо), але 1. не надто часто й не надто багато, 2. кожне відхилення від поверхової форми має бути компенсоване цінністю внутрішнього змісту віршів» (Kudirka 1909: 67).

У віршах Maironis слово батьківщина (батьківщини тощо) має особливе емоційне навантаження; можна було б надати йому статус постійної «поетичної свободи». Воно римується і з висхідною інтонацією ỹ (Graži tu, mano brangi tėvynė, / šalis, kur miega kapuos didvyriai: / graži tu savo dangaus mėlynė!), і з низхідною інтонацією ý (Graži tu, mano brangi tėvynė, / šalis, kur miega kapuos didvyriai: / ne veltui bočiai tave taip gynė), і з коротким звуком ì (O drebu, vien žemumą savo baisų pažinęs, / ir drebdamas myliu aukštos Tėvo tėvynės²⁵). Решта три випадки невідповідності наголосів у римах у віршах, відібраних для цього дослідження (тобто pėvas – Dievas, dienos – rugienos, dieną – vieną), належать до так званої категорії «бажаного наголошування» (пор. примітку до пункту 8.3 Основних вимог до литовської вимови: «Бажано розрізняти наголоси довгих голосних і дифтонгів ie, uo»).

Зіставляти наголоси в римах і перевіряти, чи повністю збігаються римовані звуки, — це не примха сучасного педантичного мовознавця. Це радше частина естетичної оцінки, адже «У литовських віршах мають збігатися й акценти: висхідний пасує лише до висхідного, а низхідний — до низхідного: pajuodė – ilgakuodė; rasoto – ploto; tiltas – pripiltas. Але для справжньої рими не годяться: žaibas – raibas; išplaukia – laukia; pilkas – šilkas; tėvynė – gadi/nė» (Kudirka 1909: 65–66). Як бачимо, V. Kudirka чудово відчував звучання наголосів (pajuodė – ilgakuodė; rasoto – plóto; tiltas – pripiltas, однак žaibas – ráibas; išplaukia – láukia; pilkas – šílkas), а останній приклад tėvynė – gadi/nė (тобто gadýinė) можна навіть вважати натяком самому Maironis.

Суворі настанови V. Kudirka не є якимось революційним поглядом. Це просто логічний висновок освіченого носія мови, який усвідомлює красу литовської мови. Ще майже сто років тому перший теоретик литовської поетики Kristijonas Gotlibas Milkus, полемізуючи із заступником, написав: «Ось, наприклад, як О. [= Ostermejeris; S. M. L.] римує у своєму збірнику пісень: žús і mùs²⁶. 402,6. visame, dukte. 281,5. davė і nè²⁷. 343,2. draudęs і sugáudęs. 193,8. atlėisk,

²⁴Liuosybė — ненормативний германізм. Однак бракує терміна для позначення конкретного випадку використання поетичної свободи. Можна було б розглянути варіант поетична свободність.

²⁵Це останні два рядки вірша Maironis Dievo meilė. Його не включено до корпусу творів, розглянутих тут.

²⁶У літературній мові ці слова справді утворюють риму (žus – mus), однак позначений K. G. Milkus акут (źús) вказує на жмудську форму žús, пор.: «У діалектах те саме слово часто має форми з різною кількістю голосних і різним наголосом, наприклад, жмудське bùs ‘буде’» (Zinkevičius 1981: 119).

²⁷Якщо тільки тут не допущено друкарської помилки, це, найімовірніше, приклад форсованої рими (davė – nė). Пор. Girdzijauskas 1998: 37.

BENDRINĖ KALBA 89 (2016)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

STEFANO M. LANZA. Kalbinės nuojautos praradimas: ar reali grėsmė? | 9

nußweisk, виходять такі невдало утворені рими, що під час вимови навряд чи чути римування. Це словесні рими. Насправді про риму судить лише слух, а не написані літери.²⁸“

Аналіз рим у «Війні грибів» Ю. Марцинкявічюса подано в таблиці 2.

ТАБЛИЦЯ 2. Аналіз рим у «Війні грибів» Ю. Марцинкявічюса

Тип рими

Відс.

Примітки щодо рим

Повний збіг звуків

57,1

–

Різняться інтонаційні наголоси

22,2

grỹbų – sodýbų; paliẽpė – liẽpė [2 k.]; gėdai – rėdai, su atkeltu kirčiu²⁹; sijõnas – raudónas; pakláusė – Bobauši; Ūmėdėlė – kėlė; atsimérkti – vėrkti; lūšiai – mūšiui; guõlį – užpúolė; gývas – dývas; gáiliai – káiliai; teisýbę – grýbę; pasilýpėjo – praėjo; sermėgą – bėga; taršo – máršo; bėgti – rėkti; susiraitė – egláitė.

Різниться тривалість голосних

20,7

пинавія – дощить; ранку – впав; гущавина – старий [2 р.]; розсердився – закричав; сосну – битву [2 р.]; сосни – битва [2 р.]; старий – гущавину; ранку – іншого; сім’ю – прогодує; мою – розуміє; знань – сусідку; знань – сосновий ліс; причепився – гриба; вчасно – дітей.

²⁸ «Отже, коли О. у своєму співанику римує: zús і mús. 402,6. wissame, Duktė. 281,5. dawė і nè. 343,2. Draudęs і sugáudęs. 193,8. atlėisk, nußweisk, то це такі незграбні рими, що під час вимови майже не чути, що це словесні рими. Адже про риму судить лише слух, а не написані літери» (Milkus 1800: 201).

²⁹ Слово rėdyti є ненормативним. Цей випадок дискусійний, адже після перенесення наголосу інтонаційний наголос міг би бути й гострим.

BENDRINĖ KALBA 89 (2016)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

STEFANO M. LANZA. Kalbinės nuojautos praradimas: ar reali grėsmė? | 10

Порівняно з віршами Майроніса очевидно, що Й. Марцінкявічюс приділяв римам дуже мало уваги. Тут також поєднуються довгі й короткі голосні, але так часто (1/5 усіх рядків), що навряд чи доцільно виправдовувати це поетичною свободою (умова В. Кудирки — «не надто багато й не надто часто»). Картина з акцентними інтонаціями ще похмуріша — цілковита плутанина (22,2 proc. усіх рядків). Якщо відкинути ті рими, де акцентної інтонації немає через короткість голосного в основі складу (nuramino – pasivadino), і ті, де їх неможливо переплутати, оскільки римуються закінчення однакових відмінків (pušų – lašų), або однакові фінальні частини римованих слів (nemadinga – nelaiminga), цей відсоток був би ще більшим. Не хочеться просто дійти тут висновку, що Й. Марцінкявічюс не відчував різниці між акцентними інтонаціями (чи навіть тривалістю голосних). Однак те, що Bobauši(s) римується і з pasiklaũsęs, і з paklãusė³⁰, — це щонайменше свідчить, що співзвучність акцентних інтонацій його не турбувала³¹.

Безперечно, запропонований тут метод аналізу можна застосовувати й до творів інших поетів. Слід гадати, що знайшлося б ще чимало прикладів невідповідності рим³². Наведених прикладів достатньо, щоб замислитися над загрозою втрати мовного чуття.

ПІДСУМОК

Метою цієї статті було не критикувати того чи іншого автора, оцінювати їхню поетичну культуру чи перевіряти художню цінність їхніх творів на підставі критеріїв, викладених В. Кудиркою або іншими дослідниками литовської поетики. Литовська мова дуже складна з погляду просодії. Писати литовською віршами важко через природу наголосу (його фонетичні властивості та рухомість), а також через різну тривалість голосних. А те, що римування — справді складний творчий процес, засвідчує литовська традиція віршування³³. Коли вірші створюють літературною мовою, для досягнення досконалості форми потрібна велика майстерність.

Мета статті також не полягає в тому, щоб довести, що той чи інший поет не відчуває різниці між акцентними інтонаціями або тривалістю голосних (що, до речі, вже було б чималою вадою³⁴). Тут хочеться порушити питання, чи

³⁰ Пор.: О paliegėlis Бобаушіс / Шітайп таре̇ Пасіклаусе̇с: і Барави́кас Ір паклаусе̇... / – Ką tu čia plepi, Bobauši! Можна було б заперечити й стверджувати, що саме такі розбіжності своєю різноманітністю привертають увагу читача до правильного наголошування. Однак проблема, яку ми розглядаємо, виникла не тому, що люди надто добре розрізняють акцентні інтонації, а тому, що вони їх не розрізняють.

Подібних висновків, найімовірніше, можна було б дійти й під час аналізу інших його творів. Пор. рими з «Весілля павука»: puolė – gražuolė, žylė – mažylė; з «Колискової рідному краю й матері»: sužėlė – gėlė, nenuskynė – tėvynė, lig šiolei – broliai.

³² Кожен, мабуть, міг би з пам’яті процитувати знайомі йому вірші. Це можуть бути рядки з поеми «Анікщяйський бір» (Skamba tik, skamba miškas: čia volungė lėvą / Trotina: „Ieva, Ieva! neganyk po pievą!), з дитячих віршиків (Savo pamotei stornošė / kaip įtikti nežinosi; С. Неріс, Našlaite) або з пісень (Sėdim jauni, dar nepasenę, šitiek patyrę. / Motinos veidas tyliai plevena ašaros būry; тріо акторів, Motinos veidas).

³³ Й. Гірдзияускас, розглядаючи віршування Антанаса Баранаускаса, також зауважує: слово «Литва» А. Баранаускас найчастіше вживає в метричній позиції, що вимагає наголошувати «Литву» (1966: 181), пор. з «Пісеньки пісень»: Lietuvos krašto / ne taip iš rašto / tenai Lietuva / per amžius buvo (II, 1–4).

³⁴ Пор. «Найістотніша ознака звуків літературної литовської мови — тривалість голосних» (Pakerys 1995: 44). Чи наголошує поет інакше через свій діалект, для теми нашого обговорення не має значення.

BENDRINĖ KALBA 89 (2016)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

STEFANO M. LANZA. Kalbinės nuojautos praradimas: ar reali grėsmė? | 11

Чи сприяють такі вірші розвитку мовного чуття? Чи, може, вони діють радше в протилежному напрямку? Як можна, нівелюючи тривалість голосних і наголоси, прищепити дітям красу й самобутність рідної мови? Хай би як це оцінювати, наведені тут вірші Я. Марцінкявічюса, призначені для юної публіки, не розвивають мовного чуття.

Історія римованої літератури та джерела її критики показують, що нівелювання тривалості голосних і наголосів розпочалося давно. Схоже, занепокоєння освічених людей було небезпідставним. Поширену сьогодні нездатність розрізняти наголоси не можна пояснити (і тим паче виправдати) впливом діалектів. Це радше наслідок прогалин у вихованні та навчанні, адже правильно говорити можна навчитися. А невігластво не може бути підставою для зміни мови. Тепер частіше навіть можна почути твердження, що мовні зміни неминучі й не варто хвилюватися. Але чи нормально, що народ нівечить власну мову та мову своїх предків? Небезпека загрожує не лише мові, а й самому народові, коли забувають передане йому. Це вже не просто незнання мови, а її недооцінювання³⁵.

Правда проста: мовців треба навчати. Якщо 12 відсотків випускників не складають іспиту з литовської мови, то цьому є глибша причина, ніж слабкі знання лінивого учня. Щодня можна почути, як вимовляють слова й ставлять наголоси як відомі, так і звичайні люди, хоча б у телевізійних програмах. Записи, зроблені за допомогою сучасних технологій, стануть для наших нащадків неспростовним доказом того, як литовці почали забувати свою рідну мову. Щоб зупинити її поступове занепадання (а згодом — зникнення), сьогодні є набагато більше засобів, ніж за часів античних пуристів. Треба виховувати освічене суспільство, готувати вчителів, плекати нормативну мову засобів масової інформації, вдаватися навіть до тих самих засобів, за допомогою яких іноземців навчають литовської мови (наприклад, проставляти наголоси в текстах). Зрештою, доцільно посилити вимоги до вимови й відмовитися від поблажливих формулювань на кшталт «найнеобхідніше», «бажано», «особливо неприйнятно».

LITERATŪRA

Commodianus 1965–1966: Instructiones. Testo critico e traduzione di A. Salvatore, Napoli: LSE.

Fraenkel E. 1962–1965: Litauisches etymologisches Wörterbuch 1–2, Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag; Göttingen: Vandenhoek and Ruprecht.

Girdzijauskas J. 1966: Lietuvių eiledara, Vilnius: Vaga.

Girdzijauskas J. 1998: Literatūros terminų žodynas: eiledara, Vilnius: Baltos lankos.

³⁵ Ir puolama vis labiau žemyn. Lietuva jau vartoja valiutą, kur netgi ardoma linksnių sistema. Ant eurų kupiūrų parašyta 5 euro, 10 euro, 20 euro ir t. t. Įdomu, kad teisės aktuose pagal naujai priimtą įstatymo papildymą jau leidžiama vartoti vardininką euro. Tik reikia jį grafiškai išskirti, kaip citatą užsienio kalba. Kam išvis ši išlyga?

BENDRINĖ KALBA 89 (2016)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

STEFANO M. LANZA. Kalbinės nuojautos praradimas: ar reali grėsmė? | 12

Kudirka V. 1909: Raštai, Tilžė: TMD.

Lanza S. 1997: L’esametro di Commodiano: il primo libro delle Instructiones [Magistro darbas, apdovanotas žyma „Vertas spausdinti“]. Bologna.

LKŽ_e – Lietuvių kalbos žodynas, elektroninis variantas. Red. kolegija: Gertrūda Naktinienė (vyr. red.), Jonas Paulauskas, Ritutė Petrokienė, Vytautas Vitkauskas, Jolanta Zabarskaitė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2005. – Atnaujinta versija, 2008. Prieiga internete: www.lkz.lt.

Migliorini B. 1927: Dal nome proprio al nome comune, Firenze: Olschki.

Milkus K. G. 1800: Anfangs-Gründe einer littauischen Sprach-Lehre (Lietuvių kalbos mokslo pradmenys).

Palionis J. 1999: Kalbos mokslo pradmenys, Vilnius: Jandrija.

Pakerys A. 1995: Lietuvių bendrinės kalbos fonetika, Vilnius: Žara.

Poliakovas O. 2008: Pasaulis ir lietuvių kalba. Indoeuropiečių ir lietuvių kalbų giminystė, Vilnius: Enciklopedija.

Salvatore A. 1977: Commodiano: Carme Apologetico. Corona Patrum 5. Torino: Società Editrice Internazionale.

Strockis M. 2004: Graikų ir lotynų kirčiavimo įtaka lietuvių kirčio žymėjimui. – Baltistika XXXIX (2), 289–307.

Universitas linguarum Litvaniae. Iš lotynų kalbos vertė ir įvadą parašė K. Eigminas. Vilnius: Mokslas, 1981.

Zinkevičius Z. 1981: Lietuvių kalbos istorinė gramatika 2, Vilnius: Mokslas.

Gauta 2016 11 15

Priimta 2017 01 20

STEFANO M. LANZA

Vytauto Didžiojo universitetas

Humanitarinių mokslų fakulteto

Užsienio kalbų, literatūros ir vertimo katedra

Kristijono Donelaičio g. 52-205, LT-44244 Kaunas

[email protected]

BENDRINĖ KALBA 89 (2016)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

STEFANO M. LANZA. Kalbinės nuojautos praradimas: ar reali grėsmė? | 13

Santrauka

Autorius pateikia medžiagos atvirai diskusijai apie plačiai pripažįstamą dabartinės lietuvių kalbos reiškinį, t. y. lietuvių gimtakalbių nesugebėjimą skirti priegaidžių. Lietuvių kalbos padėtį palyginus su klasikinių kalbų nuopuoliu, išnagrinėjus lotynų ir graikų kalbų balsių kiekybinės priešpriešos kitimą ir skiemenų priegaidžių išnykimą, straipsnyje aptariama lietuvių kalbos priegaidžių svarba, remiantis Valstybinės lietuvių kalbos komisijos nurodymais.

Antroji straipsnio dalis – praktinio pobūdžio. Pateikiama dviejų lietuvių poetų, Maironio ir Justino Marcinkevičiaus, atrinktų eiliuotų kūrinių rimų priegaidžių analizė. Remiantis poetikos teoretikų jau nuo XVIII a. nustatytais eilėdaros principais, vertinama rimavimo kokybė, ar rimuojamų žodžių priegaidė ta pati (pajuodę – ilgakūodė tipas). Trumpa analizė parodo gana dažną rimuojamų žodžių priegaidžių fonetinį neatitikimą]. Marcinkevičiaus eilėse (pilkas – vilkas tipas), o retesnę Maironio kūryboje.

Kadangi daugelis šių kūrinių vaikams ir pačių vaikų skaitomi, autorius daro išvadą, kad netinkamas rimavimas gali būti kliūtis ugdant kalbinę nuojautą. Iš tiesų, ir gimtakalbiai savo kalbą turi iš pradžių išmokti. Todėl, jeigu kalbos priežiūros institucijos tikrai ketina ginti ir puoselėti lietuvių kalbą, jos privalo imtis priemonių gerinti gimtosios kalbos mokymą nuo pat vaikystės. Tik aplinkoje, kur taisyklinga kalba vartojama ir jos mokoma, pradedant nuo kalbiškai išprususių tėvų, gali augti taisyklingai kalbantys vaikai.

LOSS OF LANGUAGE SENSITIVITY: IS THIS A REAL THREAT?

Summary

The author provides material for an open discussion on a widely recognized linguistic phenomenon of contemporary Lithuanian, i.e. the loss of intonation perception by native language speakers. After a comparison with the decline of classical languages (Latin and Greek), where the phonetic evolution of quantity opposition in vowels and the disappearance of syllable intonation is thoroughly described, the article offers an overview of the importance of intonation in Lithuanian according to the indications of the Commission of the Lithuanian language.

The second, practical part of the article, offers an analysis of rhymes where intonation is relevant in a few works of two Lithuanian poets, Maironis and J. Marcinkevičius. Principles of rhyming laid down since the XVIII c. by poetics theorists are here taken into account as a means to determine whether rhymes are well conceived, when words share the same intonation

BENDRINĖ KALBA 89 (2016)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

STEFANO M. LANZA. Kalbinės nuojautos praradimas: ar reali grėsmė? | 14

(the type pajuõdė – ilgakuõdė). The results of this brief analysis show that in J. Marcinkevičius verses, much more than in Maironis’, phonetic discrepancy between rhyming words is very frequent (the type pilkas – vìlkas).

Since many of these works are read to and by children, the author arrives to the conclusion that bad rhyming could hinder from building language sensitivity. Since native speakers also need to study their language, if there is a real commitment by authorities to safeguard and foster the Lithuanian language, measures have to be taken in order to improve its teaching from childhood onwards. An environment where good language is spoken and taught, starting from educated parents, leads to educated children.

KEY WORDS: standard language, accent and intonation, stress, language sensitivity.

BENDRINĖ KALBA 89 (2016)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204