RITA MILIŪNAITĖ

Інститут литовської мови

ОСНОВНІ РЕКОМЕНДАЦІЙНІ ПОСІБНИКИ З ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ

(ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ)

КЛЮЧОВІ СЛОВА: літературна мова, унормування, мовний посібник, мовні рекомендації, нормативна лінгвістика.

АНОТАЦІЯ

Посилення дестандартизації літературних мов Європи протягом останнього десятиліття не лише спонукало мовознавців досліджувати це явище, а й дало поштовх по-новому поглянути на історію самих літературних мов та особливості їхнього розвитку. Водночас зріс інтерес до процесу унормування літературних мов і кодифікації норм. На розвиток літературної мови значною мірою впливають мовні рекомендації, що надаються її користувачам. Практичні видання, які систематично подають такі рекомендації (певні словники), називають також мовними посібниками. У статті розглянуто жанрові особливості трьох основних посібників з литовської мови — Kalbos patarėjo (1939), Kalbos praktikos patarimų (1976, 1985) і Kalbos patarimų (2002–2013), що виявляються в їхніх вступних частинах. Дослідження спирається на аналогічні дослідження мовних посібників, проведені за кордоном.

ВСТУП

Уважніше розглянути рекомендаційні посібники з литовської мови — видання з практичними порадами щодо вживання літературної мови — спонукали дві причини. По-перше, протягом останнього десятиліття європейські літературні мови переживають період постстандартизації (докладніше див. Ghyselen і

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 2

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

kt. 2016: 75–91; Miliūnaitė 2018: 78–88) ir dėl to išaugo kalbos tyrėjų susidomėjimas veiksniais, lemiančiais bendrinių kalbų ir jų normų funkcionavimą.

Дослідників мови почав цікавити нормувальний¹ підхід до мови та її стандартного різновиду, який певний час відсувався на другий план описовою лінгвістикою й зневажався як застарілий (докладніше див. Beal 2018: 1–30). Хоча від другої половини XX ст. прескриптивізм, особливо в англомовних країнах, протиставляли академічному підходу до мови й вважали заняттям лише несерйозних мовних аматорів², останнім часом дедалі частіше порушують питання, чому ідеологія стандартної мови та прескриптивізм як один із проявів цієї ідеології завжди залишаються живучими в суспільстві серед мовців, тоді як академічний світ нібито відірваний від цих потреб. Частково на це питання відповідають так: якщо стандартна мова вже унормована й кодифікована, прескрипція неминуча — люди користуються нормативними словниками та граматиками, вважаючи їх авторитетними джерелами норм (див. Milroy, Milroy 1999: 22).

Поряд зі словниками й граматиками, якими користуються для практичних мовних потреб, часто згадують також мовні довідники, що безсумнівно впливають на функціонування, розвиток і поширення норм стандартної мови. На початку XXI ст. з’явилися дослідження англомовних мовних довідників, у яких

¹ Хоча в зарубіжному мовознавстві прескриптивний підхід часто подають як протилежність описовому (дескриптивному) підходу до мови, цей термін надто вузький, оскільки не охоплює деяких аспектів, властивих порівняно молодим стандартним мовам, у яких досі існує потреба в послідовній нормувальній роботі (докладніше див. Miliūnaitė 2018: 168–182). У статті переважно, особливо в розгляді реалій литовської мови, вживаються терміни нормувальна лінгвістика, нормативне видання.

² Джоан К. Біл, професорка Шеффілдського університету у Великій Британії, зазначає, що протистояння дескриптивізму й прескриптивізму в англійській мові загострилося в 7-му десятилітті XX ст., коли почали поширюватися ідеї американського лінгвіста Ноама Хомського, творця генеративної граматики, після публікації 1957 року праці Синтаксичні структури (Syntactic Structures). За Хомським, граматика є вродженою кожній людині, тож указувати граматичні правила й навчати їх нібито абсурдно. Спираючись на це, в англомовних школах відмовилися навчати граматики й водночас відвернулися від прескриптивізму. Однак через три десятиліття заклади вищої освіти почали скаржитися на неписьменність студентів, тож після бурхливих дискусій граматику, щоб виправити становище, знову повернули до шкіл, але парадоксальним чином: тепер вона вже спиралася на описовий підхід, повністю відмовлялася від прескрипції й толерувала нестандартні різновиди (Beal 2018: 3–5). Що й як розвивалося далі, виходить за межі цієї статті.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 3

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

розглядаються зміни їхньої форми й змісту протягом кількох століть — від книжок цього жанру, які почали видавати наприкінці XVIII ст. у Великій Британії та Сполучених Штатах Америки, до сучасних блогів (див. Straaijer 2018: 11–29). Велика кількість мовних порад на дискусійних форумах і в соціальних мережах свідчить, що ідеологія стандартної мови знайшла новий ґрунт і закріпилася на різних інтернет-платформах (Vriesendorp 2016: 18). У 2011 році в Лейденському університеті в Нідерландах розпочався проєкт Bridging the unbridgeable: linguists, prescriptivists and the general public, об’єктом якого були три групи учасників, пов’язаних із прескриптивізмом, та їхні взаємини: фахівці з мови, прескриптивісти як укладачі мовних довідників і мовці (докладніше див. Miliūnaitė 2018: 277 та наведені там джерела). Серед завдань проєкту було й таке: дослідити роль практичних мовних видань у розв’язанні проблем мововживання (Straaijer 2015: 1–47). Результати проєкту опубліковано в різних збірниках статей і ґрунтовній монографії про мовні довідники, видані англомовними країнами протягом двох століть, та про мовні рекомендації, наведені в них (Describing prescriptivism. Usage guides and usage problems in British and American English, див. Tieken-Boon van Ostade 2020)³.

Друга причина, що спонукала розглянути литовські мовні довідники, їхні подібності й відмінності, полягає в тому, що основні видання цього жанру — Kalbos patarėjas (1939), Kalbos praktikos patarimai (1976, 1985) і Kalbos patarimai (2002–2013) — оцифровані, а в Інституті литовської мови готують їх до розміщення в системі цифрових ресурсів литовської мови E. kalba. І дослідники мови, і мовці зможуть шукати мовні рекомендації за принципом єдиного вікна або фільтрувати потрібні дані за різними параметрами, досліджувати зміни кодифікації. Під час підготовки даних важливо було дослідити структуру мовних довідників

³ Загалом за згаданий період видано 345 англомовних мовних довідників, 77 із них внесено до спеціальної бази даних і докладно розглянуто в книжці. У цій базі даних також структуровано описано 123 найпоширеніші й найхарактерніші проблеми, які розглядають у мовних довідниках (від правопису й пунктуації до синтаксису) і з якими стикаються користувачі англійської мови.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 4

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

і змістові особливості, щоб можна було знайти спільну основу для подання різнотипних даних.

Мета статті — розглянути й порівняти жанрові особливості трьох основних литовських рекомендаційних видань, опублікованих у різні періоди політичного життя Литви та розвитку стандартної мови, за їхніми вступними частинами: Kalbos patarėjo (1939), Kalbos praktikos patarimų (1976, 1985) і Kalbos patarimų (2002–2013). Отже, один елемент макроструктури мовних довідників⁴ обрано як одну з можливих осей порівняння цих видань; мета полягає не в тому, щоб подати вичерпну історію укладання мовних довідників, а в тому, щоб розглянути самі довідники як жанр. Додатковий контекст з інших джерел подається настільки, наскільки його бракує у вступах до самих мовних довідників для формування чіткішого уявлення.

У статті поставлено такі завдання: 1) стисло охарактеризувати контекст видання мовних довідників, що розглядаються; 2) дослідити вступні частини мовних довідників і виокремити основні елементи їхнього змісту; 3) порівняти характер цих видань за цілями, які ставили укладачі, задекларованими принципами відбору даних тощо. Застосовано аналітичний, описовий і порівняльний методи.

У вступних частинах мовних довідників, що розглядаються, місце відведено й характеристиці самих мовних рекомендацій, які в них подаються: структури, системи градацій оцінки, добору рекомендацій, ілюстративних прикладів тощо, проте в цій статті мікроструктура мовних довідників⁵ не розглядається.

Дослідження та висновки статті важливі в трьох аспектах: 1) актуалізується проблематика мовних довідників, якій у Литві приділяли мало уваги, адже досі найчастіше цікавилися їх укладанням

⁴ Пор.: макроструктура словника макроструктура — «загальна будова словника, порядок розташування його великих частин і словникових статей» (Jakaitienė 2005: 33).

⁵ Пор.: мікроструктура словника мікроструктура — «будова словникової статті, обсяг і зміст, установлені для кожної її складової частини (леми, полів даних), обрані способи позначення різних ознак, типи ілюстрацій, додаткова інформація» (Jakaitienė 2005: 36). У мовних довідниках словниковій статті зазвичай відповідає рекомендація щодо (не)вживання мовного явища.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 5

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

історією та змістом мовних рекомендацій, але не жанровими особливостями; 2) подаються дані про основні структурні елементи мовних посібників, що важливо для оновлення сучасних мовних рекомендацій, аби зберегти спадкоємність традиції литовських мовних посібників і виявити нові потреби сучасних мовців; 3) без різнобічного дослідження самих литовських мовних посібників були б неможливими й порівняльні дослідження в межах міжнародного контексту таких досліджень.

До розглядуваної теми можна застосувати два підходи: хронологічний (за основу береться послідовність видання досліджуваних мовних посібників) і структурний (за основу беруться жанрові особливості мовних посібників). У статті обрано перший підхід, який дає змогу зберегти цілісний погляд на самі мовні посібники. З чотирьох частин статті першу присвячено визначенню загальних жанрових особливостей мовного посібника з огляду на контекст подібних зарубіжних досліджень. У другій, третій і четвертій частинах у хронологічному порядку розглянуто вступні частини досліджуваних мовних посібників і виокремлено їхні найважливіші структурні елементи. У висновках узагальнено жанрові особливості досліджуваних мовних посібників.

1. МОВНИЙ ПОСІБНИК ЯК ЖАНР ВИДАНЬ НОРМАТИВНОЇ ЛІНГВІСТИКИ

Мовні посібники вважають виданнями практичного призначення (довідкового або словникового типу), покликаними радити, які засоби мовного вираження обирати людям, що користуються різновидом стандартної мови, аби написаний, перекладений з іншої мови чи редагований ними текст або усне стандартне мовлення відповідали нормам цього різновиду мови й були придатними для адресатів (пор. Straaijer 2018: 11). Описуючи мовні посібники, намагаються виявити відмінності цього жанру від словників, граматик і посібників зі стилістики за призначенням, об’єктом, адресатами, структурою та іншими жанровими характеристиками (див. Ebner 2016: 310–320).

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 6

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

Структура і словників, і мовних посібників подібна — алфавітна, однак словники здебільшого описові, а не нормативні (хоча в деяких країнах, зокрема й у Литві, видають також нормативні словники), тому в них прагнуть фіксувати й описувати реальне вживання. Об’єкт мовних посібників — уживання, що викликає труднощі, непорозуміння та дискусії, а коло адресатів широке: мовці, які невпевнено почуваються у своїх мовних знаннях, і неносії мови, які її вивчають. Такі видання мають просвітницький і навчальний характер — у них пояснюється, що слід або не слід уживати. Словники не висвітлюють проблем мововживання, зазвичай уникають варіативних норм, тоді як мовні посібники пояснюють, що доречно, а що недоречно вживати в стандартній мові.

Skirtis tarp kalbos ir stiliaus vadovų nėra labai aiški (žr. Ebner 2016: 310–311), nes ir pati stiliaus samprata skiriasi. Vienur labiau pabrėžiamas stil ingumas kaip išpuoselėtos, vartojimo tikslą ir adresatą atitinkančios kalbos ypatybė, kitur – vienodumas kaip tam tikrų formaliųjų teksto organizavimo kriterijų atitikimas. Anglakalbiuose kalbos vadovuose, be įvairių lygmenų kalbos klaidų taisymų, taip pat patariama, kaip kalbą padaryti glaustesnę, tikslesnę ir logiškesnę, vengti nuvalkiotų žodžių ir pan. stiliaus ydų. Grynuosiuose stiliaus vadovuose, kuriuos dažnai naudoja uždaros vartotojų grupės (taigi siauresnis adresatų laukas, pavyzdžiui, stambiosios žiniasklaidos priemonės), daugiausia dėmesio skiriama teksto struktūrai, rišlumui, formatavimui, dažniau vartojamų santrumpų vienodumui ir pan. (plg. Europos Sąjungos institucijų vertimo į lietuvių kalbą vadovas. Liuksemburgas, 2014). Kalbos stil ingumui ugdyti skirti stiliaus vadovai dažniau yra skaitomi, o kalbos vadovai naudojami kaip žinynai ar enciklopedijos, t. y. nėra skirti ištisam skaitymui.

Три рекомендаційні посібники з литовської мови, обрані об’єктом дослідження, можна вважати основоположними виданнями цього жанру. До рівня основних мовних посібників їх виводять колективний характер праці, універсальне призначення (оскільки охоплено багато загальних проблем уживання) та рівень затвердження. Основоположні мовні посібники стали підґрунтям для видання

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 7

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

багатьох інших подібних видань, часто вужчих за охопленням або призначених для чітко визначених адресатів, які відтворюють основні рекомендації перших посібників. Досліджувані мовні посібники стали результатом організованої колективної нормотворчої праці, заснованої на дискусіях і обговореннях, а Kalbos patarimai — ще й розгляду Державною комісією з литовської мови. Інші мовні посібники та подібні рекомендаційні видання є переважно працею окремого автора або кількох авторів.

Оскільки обсяг статті не дає змоги докладніше висвітлити історію розвитку литовських мовних посібників і, крім того, немає завдання ширше оглянути інші рекомендаційні видання з литовської мови, для кожного розглянутого мовного посібника згадано лише кілька важливіших видань, що формують загальний контекст мовних рекомендацій і розкривають значення основоположних мовних посібників.

2. МОВНИЙ ПОРАДНИК

Наприкінці XIX — на початку XX ст., із початком періоду стрімкого становлення литовської літературної мови, почали з’являтися й різноманітні видання, присвячені мовній практиці. Варто згадати виданий 1907 р. у Тільзиті укладений Юргісом Шлапелісом Словничок чужих і незрозумілих слів, виданий 1928 р. у Каунасі Короткий словничок мовних неправильностей і варваризмів Віктора Камантаускаса, а також виданий 1933 р. там само словничок того самого автора Говорімо литовською. Можна сказати, що ці видання підготували ґрунт для нового жанру та його першого вияву — Мовного порадника (далі — КП), що відображав досвід колективної нормотворчої праці.

KP (1939) buvo nemokamas tuo metu ėjusio bendrinės kalbos laikraščio Gimtoji kalba (1933–1941) priedas, Lietuvių kalbos draugijos leidinys, kurį, kaip rašoma viršelyje, paruošė L. Dambrauskas, redagavo A. Salys ir Pr. Skardžius. Jis apibendrino XX a.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 8

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

нормативну працю над літературною литовською мовою, яку після смерті Йонаса Яблонскіса 1930 року продовжило так зване післяяблонскіське покоління мовознавців (докладніше див. Miliūnaitė 2000a: 24–35).

KP (1939) Pratarmė užima beveik keturis stalinio kalendoriaus dydžio puslapius (p. 5–8⁶) ir yra pasirašyta visų trijų ją rengusių autorių inicialais. Daug dalykų apibūdinta glaustu, nugludintu tekstu, tik, skirtingai nei vėlesniuose kalbos vadovuose, nepateikiama konkrečių kalbos rekomendacijų ar vertinamųjų kalbos reiškinių pavyzdžių. Toliau apžvelgiami pagrindiniai šio kalbos vadovo turinio elementai.

2.1. Причини укладання. У передмові зазначено, що читачам газети літературної мови «Рідна мова», яку почали видавати 1933 року, обіцяли підготувати окреме видання мовних порад, і цю обіцянку виконали. До речі, зазначений у самому виданні наклад у 12 тисяч примірників приблизно відповідає накладові самої газети «Рідна мова».

2.2. Мета видання. Укладачі визначили її так: «мета дуже вузька — стисло й у міру можливості дати мовним практикам те, що досі було розпорошено й у різний спосіб писалося нами самими чи іншими в різних місцях протягом останніх років <...> і тепер менш доступне щоденному користувачеві». Отже, прагнули зібрати в одному виданні мовні рекомендації, розпорошені по всій газеті «Рідна мова» та інших джерелах, і зручно подати їх читачам. Така мета — зібрати й систематизувати мовні рекомендації — залишатиметься головною і в пізніших фундаментальних мовних порадниках.

2.3. Призначення видання. У передмові зазначено, що це не систематичний опис літературної мови, а лише допомога мовцям у питаннях, які спричиняють практичні труднощі: «<...> видаючи громадськості такого Мовного порадника, ми не вважаємо, що він міг би або принаймні претендував замінити якийсь систематичний цілісний посібник з літературної мови, <...>.

⁶Цей та два інші розглянуті мовні порадники далі цитуються за сторінками зазначених Передмов та інших вступних частин, якщо не вказано інакше.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 9

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

Ні, цим виданням ми лише хочемо надати громадськості, яка цікавиться питаннями літературної мови, найнеобхіднішу допомогу <...>». Таке формулювання призначення якраз притаманне жанру мовного порадника й дає змогу відрізнити його від описових мовознавчих праць.

2.4. Адресат видання. У всій Передмові згадується і громадськість, і окремі мовці, наприклад: «ширша громадськість», «громадськість, яка цікавиться питаннями літературної мови», «мовний практик», «щоденний користувач», «щоденний практик». Отже, практичне призначення мовного порадника відповідає широко окресленому колу адресатів.

2.5. Об’єкт видання. До КП (1939) увійшли дані «про актуальніші питання літературної мови, переважно лексики»; оцінювані мовні явища «переважно взято з дотеперішнього узусу». Об’єкт чітко визначено — літературна литовська мова та її узус, — однак саму літературну мову в цьому мовному пораднику окремо не визначено.

2.6. Методологічна основа видання. Укладачі КП (1939) зазначають, що спираються на два джерела норм літературної мови: дані живої мови та нові мовні факти, які відповідають тенденціям живої мови. Так продовжується традиція нормування літературної мови Йонаса Яблонскіса: «у своїх твердженнях ми насамперед намагалися спиратися на цілком достовірні дані живої мови або такі новотвори, які легко можна виправдати прикладами самої живої мови». З іншого боку, видно, що укладачі, розуміючи літературну мову як мінливий об’єкт, не перешкоджали й новим тенденціям узусу, що формувалися: «Але дещо, з огляду на вимоги сучасного узусу, довелося сформулювати дещо по-новому або, поки що не знаходячи цілком ясного виходу, лише вказати на новий напрям, що складається у вживанні того чи іншого слова або вислову».

Хоча в самій «Рідній мові» ще 1936 року було опубліковано постанови щодо організації праці над літературною мовою, у яких узагальнювався попередній досвід нормування літературної мови, самі критерії нормування було уточнено й опубліковано лише в листопаді 1938 року

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 10

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

numeryje (žr. Miliūnaitė 1991: 17–21), tad greičiausiai Pratarmėje nebespėta jų bent glaustai paminėti.

2.7. Зв’язок з іншими мовними виданнями.

KP (1939) rengėjai nurodo, kad ankstesnės, kaip jie vadina, brošiūrėlės – Viktoro Kamantausko Trumpas kalbos netaisyklingumų ir barbarizmų žodynėlis ir Kalbėkime lietuviškai, Rygiškių Jono Mūsų kalbos žodynėlio dalykai – „savo požiūriu bei aiškinimais yra didžiai trūktinos, o rašomosios kalbos žodynas Lituanistikos Instituto kalbos skyriaus tik dabar pradėtas ruošti“. Be to, minimasis žodynas esantis kitokios paskirties ir negalintis apimti tų dalykų, kurie pateikiami Kalbos patarėjuje: „čia pirmoje vietoje imami taisytinieji arba aiškintinieji, o ten, rašomajame žodyne, tegalės būti duodami tik vartotinieji dalykai, t. y. taisyklingieji mūsų gyvosios kalbos duomenys arba visai vykę naujadarai“. Taigi tie abu leidiniai „tiek savo pobūdžiu, tiek turiniu yra visai skirtingi ir todėl vienas kito negalės atstoti“. Tokiu būdu išryškinamas svarbiausias kalbos vadovo žanro požymis – jame pateikiami nenorminiai, taisytini kalbos reiškiniai arba įvairūs svyruojančių, nenusistovėjusių, kalbos vartotojams abejonių keliančių bendrinės kalbos normų atvejai.

2.8. Дані та принципи їх добору й подання.

Упорядники зібрали те, що обговорювалося протягом 7 років у газеті Gimtosios kalbos, доповнили це «чималою кількістю матеріалів, зібраних деінде», і подали, «впорядкувавши у словниковій формі». Отже, KP (1939) можна вважати словничком мовних порад. Однак за видами мовних явищ він помітно відрізнявся від своїх попередників, оскільки увагу зосереджено не лише на словникових питаннях, а й на «цілком очевидних помилках, що трапляються в діловому мовленні чи словниках». Найактуальнішими, звичайно, були чужі слова: «ми подаємо чимало чужих слів, які в нашій літературній мові справді не вживаються і які можна замінити відповідними питомими словами живої мови або новотворами»⁷. Звернули увагу й на

⁷ Хоча Передмові про це не згадується, словничок містить також чимало рекомендацій щодо граматичного й орфографічного оформлення запозичень, які вважалися нормативними.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 11

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

неналежне вживання значень слів: «у деяких слів суворіше розмежовуються (уточнюються) досі нерозрізнювані спеціальні значення». У міру розвитку літературної мови потрібно було відмежувати від неї й «деякі небажані функції». Оскільки в часописі Gimtojoje kalboje публікувалося чимало граматичних рекомендацій, частину з них включили й до цього мовного довідника — у Передмові згадується, що до нього внесено «загалом частіші невдалі синтаксичні явища». Цікаво, що не забули й про усне літературне мовлення. Зазначається, що до KP (1939) включили «деякі слова з цілком неправильним наголошуванням», а в самому словничку можна знайти й кілька виправлюваних випадків вимови (пом’якшення ненормативного приголосного l, наприклад, у словах Aldona, alfabetas, або затвердіння). Отже, за характером мовних явищ KP (1939) також відповідає жанру мовного довідника, адже допомога мовцям надається зі спробою охопити якомога ширший спектр варіативних мовних явищ.

3. ПОРАДИ З МОВНОЇ ПРАКТИКИ

Думка видати Поради з мовної практики (далі — KPP), за словами укладача цього видання Альдонаса Пупкіса, виникла з потреби систематизувати й узагальнити те, що з 1967 року широко писали в пресі з питань мовної практики, адже за радянських часів «ми всюди зазнавали напливу русизмів, сильного впливу на граматичну систему, відчували справжній занепад мови» (див. Musteikis 2016). У цій великій кількості рекомендацій траплялися й суб’єктивні міркування, тому, зібравши величезну картотеку виправлень, потрібно було відібрати й оцінити, «де великі помилки, а де незначні недоліки чи порушення стилю» (Musteikis 2016).

За словами укладача KPP, за радянських часів неможливо було застосувати якісь заходи мовної політики, щоб зупинити русифікацію, тому намагалися впливати на вживання мови принаймні практичною нормотворчою та просвітницькою діяльністю, яку суспільство дуже підтримувало: люди хотіли захиститися від насильницького проникнення російської мови та її негативного впливу, бачити свою мову

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 12

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

Švaresnę ir taisyklingesnę“ (Mustეikis 2016: plačiau apie KPP sumanymą ir rengimą žr. Pupkis 2016: 147–186). Ši veikla neapsiribojo tik kalbos taisymais ir XX a. 7–9 dešimtmečiais išaugo į ištisą kalbos sąjūdį; stengtasi nuolat skatinti kuriamąsias kalbos galias, plačiau naudotis lietuvių kalbos stilistikos teikiamomis raiškos priemonėmis (žr. Pupkis 2016). Todėl naujasis kalbos vadovas įsiliejo į bendrą pasipriešinimo rusų kalbos poveikiui judėjimą.

KPP, kaip ir KP (1939), buvo kolektyvinis darbas; autorių branduolį, taip pat redaktorių kolegiją⁸ sudarė daugiausia Vilniaus universiteto ir Lietuvių kalbos ir literatūros instituto kalbininkai. Šio kalbos vadovo⁹ buvo išleisti du leidimai – 1976 ir 1985 m. Spaudoje sulaukta entuziastingų atsiliepimų, o pirmojo leidimo tiražas – 25 tūkst. egzempliorių – buvęs išpirktas per kelias savaites, antrojo leidimo tiražas buvo jau 35 tūkstančiai (Mustეikis 2016).

Вступні частини обох видань мало відрізняються, тому далі їх розглянуто разом, із зазначенням відмінностей, якщо такі є. Порівняно з KP (1939), вступні частини KPP значно довші й докладніші. KPP (1976) складається з: Передмови (с. 3–5), Обсягу порад (с. 6–9), Структури порад (с. 10–13), Джерел (с. 13–14). KPP (1985) складається з: Передмови (с. 3–5), Змісту порад (с. 6–9), Структури порад (с. 9–14), Джерел (с. 14–15). Отже, у другому виданні розділ Обсяг порад перейменовано на Зміст порад, однак у них розглядаються по суті ті самі питання, лише в другому виданні додатково зазначено, що змінилося порівняно з першим виданням.

3.1. Передумови підготовки. У KPP (1976) у Передмові стисло оцінюється сучасний стан публічного мовлення як загалом непоганий у деяких сферах, але водночас стверджується, що «не можна

⁸ Повний склад групи укладачів KPP див. у списку джерел статті.

⁹ До речі, першими, робочими, назвами KPP були Посібник із мовної практики і Мовний посібник (Pupkis 2016: 148).

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 13

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

не помічати й певних вад писемного та усного мовлення». Водночас наголошується на потребі у виданні, яке систематизувало б мовні виправлення.

KPP (1985) pirmosios kelios Pratarmės pastraipos kartojamos, toliau rašoma apie pirmojo leidimo patirtį: Patarimai „visuomenės buvo palankiai sutikti“, „tapo parankine redaktorių, žurnalistų, mokytojų ir kitų sričių specialistų knyga“, tiražas buvo išpirktas, tad kilęs reikalas parengti naują leidimą.

3.2. Мета й завдання видання. У стилі, характерному для радянського періоду («боротися з вадами, які й досі трапляються»), зазначається, що мета KPP — «і далі вдосконалювати писемну литовську мову та боротися з мовним непотребом, який досі трапляється в усному, а іноді й писемному мовленні». Видання прагне сприяти вдосконаленню литовської мови, розвивати всі її стилі й різновиди. Важливість цього обґрунтовано двома взаємопов’язаними аргументами. По-перше, висувається на перший план інформаційна функція мови, по-друге, мова осмислюється як культурна цінність: «Лише логічною, точною, ясною, правильною мовою можна належно передати інформацію, гідно сприяти розвиткові культури», «дедалі повніше задовольняти зрослі культурні потреби нашого суспільства»; «досконала мова сама по собі є культурною цінністю. Кожне культурне суспільство добре розуміє необхідність дбати про свою писемну й усну мову, її інформаційну ефективність і досконалість».

KPP, plačiau nei KP (1939), nurodomi ir uždaviniai iškeltam tikslui pasiekti. Susidarius panašiai padėčiai, kaip ir pojablonskiniu bendrinės kalbos norminimo laikotarpiu, prieš išleidžiant KP (1939), pažymima būtinybė „sisteminti kalbos taisymus“, nes praktinių kalbos patarimų esą prisikaupę nemažai, bet jie išsklaidyti po įvairius leidinius ir ne visada pasiekia adresatą. Todėl vienas iš uždavinių – „surinkti į vieną vietą tas rekomendacijas, jas apibendrinti ir padėti įtvirtinti tuos kalbos reiškinius, kurių normiškumas kalbos mokslo jau yra aptartas ir nustatytas“. Be to, pažymima, kad „kartais vartotojui sunkoka atskirti stambias kalbos klaidas (ypač leksikos ir gramatikos) nuo

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 14

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

дрібних контекстуальних стилістичних вад». Отже, укладачам KPP була очевидна потреба розрізняти порушення мовних норм і відмежовувати їх від стилістичних недоліків.

KPP (1985) Pratarmėje pridėta, kad siekiama „diegti ir propaguoti aiškias kalbos normas“, papildyti Patarimus naujais taisymais, taip pat pakoreguoti kai kurias pirmojo leidimo rekomendacijas, nes „kiek pasikeitė ir pažiūra į vieną kitą pačių patarimų ir kitų norminamųjų darbų rekomendaciją“. Kartu pabrėžta, kad svarbiausias antrojo leidimo uždavinys buvo „palaikyti kalbos normų stabilumą ir norminamųjų rekomendacijų perimamumą“.

3.3. Призначення видання. Укладачі KPP добре розуміли, що функціонування норм літературної мови та її розвиток спираються на дві найважливіші засади. По-перше, слід спиратися на описи літературної мови та системи її норм, по-друге — на виправлення порушень норм. У Передмові зазначено, що мовну культуру литовської мови допомагають розвивати «фундаментальні праці наших мовознавців» — академічна Граматика литовської мови, Словник литовської мови, Словник сучасної литовської мови, термінологічні й двомовні словники тощо, а для потреб мовної культури видаються мовні журнали Наша мова та Мовна культура, у газетах і журналах публікуються мовні рубрики, Вільнюське радіо транслює навчальні мовні передачі. KPP належить до видань, що сприяють розвитку мовної культури, отже, його призначення характерне для жанру мовного посібника.

3.4. Адресат видання. KPP «передусім призначені тим, хто у своїй роботі та повсякденному житті стикається з оцінюванням різноманітних мовних явищ, чия праця пов’язана зі школою, написанням і редагуванням текстів або іншими формами використання мови». Отже, видання орієнтоване на користувачів літературної мови, перед якими постають практичні питання. Це важлива ознака жанру мовного посібника.

3.5. Об’єкт видання. KPP приділяє найбільше уваги сферам публічного усного й писемного мовлення: мові книжок, періодичної преси, радіо, телебачення. Сама літературна

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 15

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

мова як самостійний різновид навіть не виокремлюється, оскільки, за тогочасними уявленнями, усе публічне мало передаватися літературною мовою, а інші мовні різновиди, зокрема й діалекти, залишалися поза межами публічного мовлення.

3.6. Методологічне підґрунтя видання. KPP (1976) У передмові особливо наголошено на колективному характері роботи: обговорювали питання підготовлюваного видання, проводили дискусії. Принципи підготовки було розглянуто на семінарах і опубліковано в журналі Mūsų kalba. Надаючи мовні рекомендації, спиралися на праці з унормування мови й намагалися звести до мінімуму суперечності в кодифікації.

Kaip matyti iš KPP (1985) Pratarmės, kolektyvinis darbo pobūdis bei atvirumas įvairioms nuomonėms buvo išlaikytas ir toliau: pažymėta, kad buvo dirbamas kalbos mokslo tiriamasis ir norminamasis darbas, o Patarimų leidimo kryptis apsvarstyta Respublikinės kalbos komisijos 1980 m. gruodžio 15 d. teoriniame seminare. Ši data rodo, kad, išleidus pirmąjį leidimą, darbas nesustojo, išlaikytas jo tęstinumas iki pat antrojo leidimo. Parengtas tekstas apsvarstytas bendruose autorių ir redaktorių posėdžiuose, taip pat stengtasi atsižvelgti ir į kitų kalbos specialistų bei KPP skaitytojų siūlymus ir pastabas.

У тогочасній мовознавчій літературі чимало дискутували про принципи й критерії унормування літературної мови, проте про них не згадано ні в першому, ні в другому виданні, хоча 1980 року вже вийшла книжка Алдонаса Пупкіса Kalbos kultūros pagrindai, у якій викладено всю систему цих принципів і критеріїв. Можна припустити, що, як і в KP (1939), імовірно, намагалися не обтяжувати читачів мовних посібників теоретичними міркуваннями.

3.7. Зв’язок з іншими мовними виданнями. У передмові перелічено, які до того часу були «спроби систематизувати виправлення мовних помилок», але водночас зазначено, що «на всіх мовців вони не мають значного впливу»:

1939 р. Kalbos patarėjas;

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 16

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

1970 р. V. Nečiūnas, Medikų kalbos klaidos;

1970 р. Trumpas dokumentų įforminimo ir rašybos žinynas (уклав J. Žemaitis);

1972 р. призначений для шкіл посібник Vytenis Grabauskas Trumpas kalbos vadovas (svarbesnių klaidų taisymai) (ред. A. Šoblinskas);

списки мовних рекомендацій, призначені для фахівців окремих галузей.

Можливо, укладачі перелічили не все, але з цього списку видно, що протягом трьох десятиліть після Kalbos patarėjo не виходило жодного масштабного мовного посібника¹⁰, тож потреба підготувати KPP була очевидною. Укладачі самого KPP (1976) у передмові зазначили, що це «перша ширша узагальнювальна праця такого типу за радянських часів».

Останнім розділом вступної частини KPP подано список використаної літератури (Джерела), до якого включено й кілька найважливіших праць авторитетних авторів — Juozas Balčikonis, Kazimieras Būga, Jonas Jablonskis, Juozas Pikčilingis. У другому виданні цей список мало змінився: додано більше статей про мову в періодичних виданнях (1945–1982), а також згадані праця Aldonas Pupkis Kalbos kultūros pagrindai (1980) і дві книжки Jonas Šukys про вживання відмінків і прийменників, видані 1976 та 1978 року.

KPP (1985) Pratarmėje atskirai pažymėta, kad į leidinį vengiama dėti tokius kalbos reiškinius, kurių taisymai prieštarautų kitiems norminamiesiems darbams, t. y. Lietuvių kalbos gramatikai ir tuometiniam antrajam Dabartinės lietuvių kalbos žodyno (1972) leidimui. Taigi KPP rengėjai turėjo platų tuometinių kalbotyros darbų kontekstą, ir matyti pastangos derinti skirtingas nuomones, kad bendrinės kalbos normų kodifikacija būtų kuo nuoseklesnė ir pagrįstesnė.

¹⁰ З політичних міркувань у вступній частині KPP не було згадано принаймні кілька важливіших прикладних праць, опублікованих литовською еміграцією, наприклад, Lietuvių kalbos vadovas (укладачі Pranas Skardžius, Stasys Barzdūkas і Jonas Martynas Laurinaitis), виданий 1950 року в Німеччині накладом 5 000 примірників, і книжку Pranas Skardžius Lietuviški tarptautinių žodžių atitikmenys (Чикаго, 1973). Тоді ці праці не могли помітно вплинути на розвиток норм літературної мови в Литві, але згодом були відомі мовним нормувальникам і використовувалися ними.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 17

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

3.8. Дані та принципи їх добору й подання. Як і в KP (1939), принцип подання мовних явищ залишився алфавітним¹¹, а саме видання в розділі Обсяг порад називається словником виправлень. Охоплення явищ як лексики, так і граматики стало ширшим, а види мовних явищ диференціюються чіткіше. З лексики «розглядаються слова, які з тих чи інших причин зовсім не підходять для загальнолітературної мови (жаргонізми, небажані запозичення, гібриди, небажані кальки чи неприйнятні новотвори, діалектизми)», а також «добрі питомі багатозначні слова, якщо одне або кілька їхніх значень (зазвичай калькованих) так чи інакше потребують виправлення». До KPP включено й незрівнянно більше граматичного матеріалу — словотворення, морфології та синтаксису: «у словнику виправлень дослівно зібрано небажані, не найкращі або такі слова, норми щодо яких принаймні коливаються, їхні форми, сполуки, конструкції, словесні афікси».

Kitaip nei KP (1939), visai nedėta tarties bei kirčiavimo ir rašybos rekomendacijų: „nėra įtraukti rašybos ir skyrybos dalykai, neaptariami tarties ir kirčiavimo klausimai“; atskirta tikrinių žodžių dalis – dažnesnių norminių (kartais su normos variantais) Lietuvos vietovardžių sąrašas.

Укладачі KPP зазначають, що «навіть не претендують відповісти на в с і питання мовної практики»; «не ставили собі за мету встановити норми для всіх явищ, що варіюють у мові, а намагалися розглянути лише найактуальніші мовні питання, щодо яких існують традиції виправлення та вживання і чиї норми сьогодні не викликають у мовознавців значних сумнівів». Подібно до укладачів KP (1939), розглядаючи загальнолітературну мову як постійно змінний різновид мови й усвідомлюючи, що кристалізація норм є процесом, розтягнутим у часі, вони визнавали, що на момент укладання неможливо чітко оцінити нормативність деяких мовних явищ, що перебувають у процесі становлення: «там, де конкретне вживання ще не усталилося або просто не досліджене, обмежуються демонстрацією тенденції мовного нормування та ненастановчими рекомендаціями щодо вживання мовних явищ

¹¹ До речі, текст KPP також укладали в алфавітному порядку, розподіливши між авторами окремі літери.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 18

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

rekomendacijomis“. KPP (1976) sudėta ir tokių taisymų, kurie, kaip pažymima skyriuje Patarimų apimtis, „nebeaktualūs išprusiam bendrinės kalbos vartotojui, tačiau gali praversti kalbos kultūros propagavimui visuomenėje“.

KPP (1985) Pratarmėje duomenų atrankai skirta daugiau dėmesio. Pabrėžta, kad Patarimai „nėra visų neaiškių kalbos praktikos dalykų žinynas“, todėl nesiekta duoti atsakymų dėl visų įvairiojančių reiškinių normos, o parodyta tai, dėl ko kalbos kultūros specialistams nekyla didesnių abejonių. KPP turinio pokyčių būta dvejopų. Pirma, atsisakyta kai kurių kalbos reiškinių iš pirmojo leidimo:

1) уже неактуальних варваризмів або таких, «які багато хто чітко вважає невживаними чужомовними словами й знає, чим їх замінити»;

2) випадкових, нетипових виправлень і прикладів, тимчасовий характер яких з’ясувався під час підготовки другого видання;

3) вузьковживаних спеціальних термінів і прикладів професійного мовлення;

4) мовних явищ, що належать до сфери стилістики;

5) таких виправлень, «обґрунтування яких виявилося не зовсім достатнім».

По-друге, додано нові мовні явища, які «мають належне теоретичне обґрунтування, і ніхто публічно їх не спростував», та щодо яких колектив укладачів досяг згоди.

Хоча укладачі KPP дотримувалися позиції, що у виданні слід оцінювати лише стилістично нейтральні мовні явища, з вступної частини можна зробити висновок, що уникнути перетину зі стилістикою не вдалося. По-перше, «з особливою стилістичною функцією можуть уживатися ті чи ті слова або синтаксичні конструкції, які виправляються в Порадах», тож до таких явищ додають певну стилістичну позначку. По-друге, є й стилістичні рекомендації, потрібні тоді, коли мовне явище, будучи характерним для певного стилю, «агресивно проникає в інші стилі й руйнує їхню систему». Ці зв’язки зі стилістикою свідчать про те, що KPP прагнув відобразити такий етап розвитку норм загальнолітературної мови, коли цей різновид уже настільки зрілий, що її

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 19

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

normoms natūraliai būdinga stilistinė skaida, kurios dar nebuvo matyti KPP (1939). Tačiau šios sąsajos su stilistika nėra gausios ir jokiu būdu nebūtų galima teigti, kad KPP peržengia kalbos vadovo kaip žanro ribas ir iš dalies pereina į stiliaus vadovo žanrą.

4. МОВНІ ПОРАДИ

Після виходу Порад із мовної практики почали з’являтися також вужчі за обсягом і спеціалізовані мовні довідкові видання, які здебільшого спиралися на рекомендації КПП¹² і були більше пристосовані до цільових груп користувачів мови. Не всі їх можна було б назвати типовими мовними довідниками, тому далі згадаємо лише кілька.

Однією з ґрунтовніших праць стала підготовлена Юозасом Вайшнісом книжка Практичне вживання литовської мови, видана 1985 року в Чикаго; більшу її частину становить словник слів і висловів, уживання яких не рекомендується. У передмові автор зазначає, що здебільшого спирався на КПП (1939) і КПП (1976). Зрозуміло, що ця праця призначалася для потреб еміграції й у той час не могла функціонувати в Литві.

У Литві вийшло назване словничком помилок видання Як не слід говорити (1991), укладене Дангуле Мікуленене; для адміністративного мовлення призначалися підготовлені Пранасом Кнюкштою Поради з канцелярського мовлення (1-ше вид. 1993 року, загалом п’ять книжкових видань)¹³; Нійоле Лінкявічене та Лаймутиса Лаужика Мовні поради для журналістів (1997); Йонаса Шукюса Мовні поради для вчителів історії (1998); Геновайте Іртмонене та Йонаса Шукюса Мовні поради для фахівців із фізичної культури та спорту (2000); онлайн-видання Ліни Мурінене та

¹² Далі згадано лише частину похідних видань, які найбільше відповідають жанру мовного довідника та спираються на КПП, хоча вийшли й інші важливі нормувальні праці Арнольда Пірочкіна, Алдони Паулаускене, Дануте Тарвидайте, Пранаса Кнюкшти та ін.

¹³ Онлайн-версію цього видання редагує та оновлює Расуоле Владарскене. Доступна в інтернеті http://kanceliariniaipatarimai.lki.lt.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 20

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

Видання Актуальні питання адміністративного мовлення (2014)¹⁴ та ін., укладене Расуоле Владарскене.

Багато мовних рекомендацій публікувалися в журналах Культура мови, Рідна мова, а також у періодичній пресі.

У цьому насиченому нормувальною інформацією контексті, трохи більш ніж через десятиліття після виходу КПП (1985), почали задумуватися над третім виданням (докладніше див. Miliūnaitė 2000b: 180–189). Авторський колектив¹⁵ і порядок підготовки істотно змінилися. Було вирішено писати текст уже не окремими літерами, а розподілити матеріал за мовними рівнями та типами мовних явищ, щоб саме видання стало системнішим і послідовнішим.

Matant, kad po KPP (1985) leidimo periodinėje ir kalbinėje spaudoje vėl pradėjo kauptis paskiros kalbos rekomendacijos, Lietuvių kalbos institute sukurta skaitmeninė Kalbos rekomendacijų duomenų bazė, apimanti nemažą dalį kodifikacijos šaltinių, kurie pasirodė nuo to laiko, kai nustota rinkti duomenis antrajam KPP (1985) leidimui. Šie duomenys vėliau pateikti naujojo kalbos vadovo – Kalbos patarimų (KP (2002–2013)) autoriams. Be to, per 1997–2005 metus išleista 20 Kalbos patarimų informacinių biuletenių sąsiuvinių, kuriuose pateiktos svarbiausių kalbos praktikai skirtų periodinėje ir mokslinėje spaudoje skelbtų straipsnių santraukos ir rodyklės. Tai taip pat buvo pagalba tiek rengėjams, tiek kalbos vartotojams, laukiantiems naujo KPP leidimo.

Після виконання підготовчих робіт запланували вісім пробних книжечок і окремий Словник географічних назв як значно доповнений і оновлений відповідник списку географічних назв у КПП¹⁶. Як зазначено в Передмові до КП (2002–2013), у процесі роботи з’ясувалося, що «доповнюється,

¹⁴ Доступно в інтернеті: http://administracinek...

¹⁵ Повний склад укладачів КПП див. у списку джерел статті.

¹⁶ Словник географічних назв було укладено, розглянуто в Державній комісії з литовської мови й видано 2002 року (Словник географічних назв, укладачі: Алдонас Пупкіс (укладач і головний редактор), Маріте Размукайте (укладачка), Ріта Мілюнайте, Вільнюс: Інститут видавництва науки та енциклопедій) — одночасно з виходом першої книжечки граматичних рекомендацій. У 2007 році цей словник було оцифровано в Інституті литовської мови й відкрито для загального доступу за адресою http://vietovardziai.lki.lt/. Це свідчить про інтенсивну роботу тогочасної групи Мовних порад.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 21

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

переписується й уточнюється настільки, що фактично виходить інше видання, яке більшою чи меншою мірою відрізняється від попередніх Kalbos praktikos patarimų як за обсягом уміщених матеріалів, так і за способом їх подання, а іноді й за оцінкою».

Оскільки текст мав розглядатися Державною комісією з литовської мови, вирішили не чекати, доки всі автори напишуть свої частини, а видавати по одній узгодженій брошурі, а згодом, дочекавшись зауважень читачів, укласти все в одне видання за абеткою. Однак ця праця, хоча й розпочалася злагоджено та планомірно, згодом просувалася з великими перервами.

2002 року вийшла перша брошура Gramatinės formos ir jų vartosena, 2003 року — три брошури, присвячені синтаксичним питанням. 2005 року вийшло перше видання брошури про лексичні запозичення (друге — 2013 року). Після зміни керівництва Комісії з мови 2002 року тимчасову підкомісію, що розглядала Kalbos patarimus, розформували, а продовжувати роботу взялися нові автори, проте три решту брошур так і не було ані підготовлено, ані видано. Після чергової зміни керівництва Комісії з мови 2012 року укладачка повернула видання собі у 2015 році й узялася готувати відсутні частини, тоді як авторський колектив через поважний вік уже не продовжував цю роботу. Разом із двома іншими мовними довідниками всі видані до того часу брошури Kalbos patarimų від 2018 року почали оцифровувати, створивши спільну базу даних мовних рекомендацій, поданих у них. Вона інтегрується до системи цифрових ресурсів литовської мови E. kalba (https://ekalba.lt).

KP (2002–2013) gramatikos knygelių įvadinių dalių Pratarmės (p. 4–6) skiriasi nežymiai, o tolesniuose jų skyriuose „Kalbos patarimų“ sandara, Linksnių vartojimas (Prielinksnių ir polinksnių vartojimas ir kt.), Straipsnių pobūdis ir sandara, Funkcinis apibūdinimas, Vertinimo laipsniai, Nuorodos į kitus straipsnius (p. 6–16) aprašomi kiekvienai knygelei būdingi duomenų atrankos, skirtumo nuo KPP (1985), rekomendacijų pateikimo, vertinimo ir kt. dalykai. Kadangi knygelės buvo tik bandomosios ir skirtos ne tiek visai

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 22

doi.org/10.35321/bkbalba.2020.93.10

ані для широкої громадськості, ані для цільових адресатів докладних вступних частин не писали, тим паче що тим адресатам був добре знайомий попередній мовний довідник.

4.1. Поштовх до підготовки. KP (2002–2013) У передмовах, як і в попередніх мовних довідниках, зазначається, що від видання KPP (1985) «накопичилося чимало питань, які потребують розгляду, з’явилися нові питання, що турбують користувачів літературної мови». Державна комісія з литовської мови ще 1998 року затвердила «Основи та принципи підготовки 3-го видання “Kalbos praktikos patarimų”» (див. Gimtoji kalba, 1998, № 12, с. 4–6), і, спираючись на них, редакційна група цього видання від 1999 року взялася досліджувати дані слововжитку, точніше й доцільніше диференціювати варіанти слововжитку, переглядати оцінювання мовних явищ, за потреби уточнювати межі норм і помилок, а згодом — писати тексти окремих брошур.

4.2. Мета та завдання видання. У передмовах зазначено, що мета KP (2002–2013) — «оцінити мовні явища, актуальні для слововжитку літературної мови, вказати основні (зазвичай нейтральні) норми варіантів, що коливаються, та відмежувати явища, які перебувають на периферії літературної мови або поза її межами». Завдання цього мовного довідника, можна сказати, окреслюються у твердженнях Передмов про виконану роботу: «стисло подаються різноманітні явища, актуальні для сучасного слововжитку літературної мови, різними ступенями оцінювання показується співвідношення мовних явищ із нормами літературної мови та робиться спроба виявити тенденції нормативного слововжитку».

Стиль вступних частин KP (2002–2013) значно відрізняється від KPP, оскільки він академічніший і призначений для конкретної цільової групи читачів, якій не потрібно докладно пояснювати, навіщо потрібне таке видання і якої мети воно має досягти.

4.3. Призначення видання. Продовжуючи традицію KPP, укладачі нового KP (2002–2013) розуміли його як видання з мовної практики, отже, не відходили від жанру мовного довідника. У розділі вступних частин «Структура “Kalbos patarimų”», обґрунтовуючи системний (і лише тоді алфавітний), а не передусім алфавітний спосіб подання мовних явищ, пишуть, що «для мовної практики

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351–7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 23

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

зручно мати не лише алфавітний перелік усіх мовних явищ, які виправляють і щодо яких дають рекомендації, як це було в «Порадах із мовної практики». Систематичний виклад оцінюваних мовних явищ за окремими мовними рівнями не лише дає змогу краще зрозуміти суть явищ, уживання яких виправляють або рекомендують, а й допомагає легше запам’ятати самі рекомендації».

4.4. Адресат видання. У «Мовних порадах» (2002–2013) Передмовах згадуються користувачі літературної мови, а в анотаціях видань зазначено, що це «збірник порад для редакторів, мовних редакторів, учителів, студентів — усіх, кому небайдужа культура мови».

4.5. Об’єкт видання. У «Мовних порадах» (2002–2013) Передмовах часто згадується сучасне вживання литовської мови (у якому функціонують різні нормативні й ненормативні мовні явища) та літературна литовська мова, її різноманітні функціональні стилі й підстилі. Цікаво, що формулювання мети й завдань видання свідчить про цілеспрямоване й наголошене прагнення відмежувати літературну мову від інших мовних різновидів, а її норми — від ненормативних мовних явищ. У попередніх мовних посібниках такої тенденції чітко не декларували.

4.6. Методологічне підґрунтя видання. Хоча у вступних частинах КП (2002–2013) про це не згадувалося, теоретичним підґрунтям, на яке спиралися КП, безперечно був затверджений у 1997 р. Державною комісією з литовської мови документ Принципи впорядкування літовської літературної мови, критерії кодифікації та їх застосування (Principai 1997), а також згадані основи та принципи підготовки 3-го видання «Порад із практики мовлення», у яких згадуються принципи функціональної (суспільної) доцільності, системності й чистоти, а також зміни норм через варіанти. У передмовах зазначено лише одну з найважливіших засад: «Прагнуть дотримуватися принципу стабільності норм і змінювати їх не стрибкоподібно, а дещо посилюючи чи пом’якшуючи саму оцінку». Варто також зазначити, що створено послідовнішу й чіткіше визначену систему ступенів оцінювання мовних явищ, засновану на теорії норми літературної мови; це розглянуто в окремому розділі Передмов.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 24

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

4.7. Зв’язок з іншими мовними виданнями та джерелами норм. Основними джерелами норм літературної мови залишилися ті самі академічні видання — словники та граматики, тож у вступних частинах їх навіть не згадували. Однак виявилася й істотна відмінність від попередніх мовних посібників: із початком оцифрування різних мовних ресурсів і створення баз даних відпала потреба накопичувати картотеки паперових мовних виправлень. Упорядникам стали в пригоді не лише згадана База даних мовних рекомендацій, а й згадані у Передмові до брошури з лексичних запозичень КП (2005) комп’ютерний банк мовних консультацій Інституту литовської мови та база консультацій Державної комісії з литовської мови (згодом перетворена на Банк консультацій). До речі, до цього Банку консультацій згодом внесли також усі рекомендації з виданих друкованих КП (2002–2013)¹⁷.

4.8. Дані та принципи їх відбору й подання. Відбір і зміст даних загалом не надто відрізняються від попередніх мовних посібників, адже намагалися зберегти традицію виправлень і доповнювати мовні рекомендації лише новими явищами, тенденції вживання яких уже окреслилися, а укладачі більш-менш погодилися щодо їх оцінювання. Найбільших змін зазнала форма мовного посібника. Систематичне подання мовних рекомендацій дало змогу пов’язати загальні граматичні статті з конкретними лексикалізованими випадками, які в попередніх мовних посібниках були розкидані в алфавітному порядку по всьому виданню. Крім того, вже тоді було зрозуміло, що рано чи пізно «Мовні поради» набудуть цифрової форми бази даних, тому самі мовні рекомендації було значно формалізовано, а їхню структуру докладно описано у вступному розділі «Характер і структура статей».

¹⁷Можливості цифрових джерел (необмежений обсяг, швидке редагування за потреби, зручний пошук тощо) дали змогу поступово перейти від друкованих посібників із мовними рекомендаціями до цифрового формату рекомендацій. Однак Банк консультацій не може замінити цілісне видання, яке готують систематично, тож від жанру мовного посібника Порад із практики мовлення не відмовилися; просто воно також буде доступне в інтернеті.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 25

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

Kadangi kol kas liko neišleistos trys planuotos KP (2002–2013) knygelės, skirtos žodžių sandaros ir žodžių reikšmių bei kitiems įvairuojantiems leksikos reiškiniams, šis leidinys dar negavo išbaigto pavidalo. Tačiau ir paskelbti tekstai leidžia priskirti jį kalbos vadovo žanrui, nors įvadinės dalys gana glaustos ir neatskleidžia visų šio leidinio ypatybių.

Через ще 20 років від початку видання книжечок Мовних порад користувачі літовської літературної мови суттєво змінилися: процеси демократизації, лібералізація суспільного життя та інтернетизація змінюють як мовні настанови, так і форми подання інформації. У період постстандартизації дедалі важливішою стає мотивація мовних рекомендацій, чітка аргументація оцінювання мовних явищ. З огляду на це вже зроблено перші кроки: основні посібники з литовської мови оцифровано й буде представлено суспільству в такій формі, щоб можна було простежити розвиток кодифікації норм літературної мови за останні вісім десятиліть.

ВИСНОВКИ

1. За жанровими особливостями три основні видання литовського нормативного мовознавства — Kalbos patarėjas (1939), Kalbos praktikos patarimai (1976, 1985) і Kalbos patarimai (2002–2013) — відповідають ознакам мовних посібників, що існують у Європі вже кілька століть, і становлять найважливішу систематизовану спадщину рекомендацій щодо вживання стандартної литовської мови. На їхню появу та характер вплинули як завдання унормування, що виникали на різних етапах розвитку стандартної мови, так і різні політичні обставини та мінливі суспільні потреби. Розглянуті у статті вступні частини мовних посібників відображають лише частину контексту їх укладання, але дають відомості про особливості й розвиток самого жанру, а також про зміни норм стандартної мови, розвиток функціональних стилів, функціональну диференціацію засобів мовного вираження та розвиток теоретичної нормативної думки.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 26

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

мовних норм, розвиток функціональних стилів, функціональну диференціацію засобів мовного вираження та розвиток теоретичної нормативної думки.

2. Під час укладання посібників з литовської мови розв’язували такі найважливіші питання (більшою чи меншою мірою вони відображені й у вступних частинах видань):

2.1. визначити мету, призначення та завдання видання;

2.2. обрати адресата видання;

2.3. визначити об’єкт видання (на який різновид мови та функціональні стилі орієнтуватися, явища яких сфер уживання мови оцінювати);

2.4. встановити або обрати теоретичні засади унормування мовних явищ (принципи та критерії);

2.5. визначити співвідношення з іншими мовними виданнями;

2.6. визначити принципи добору й подання даних.

3. KP (1939) було видано тоді, коли стандартна литовська мова лише починала утверджуватися в публічному писемному й усному мовленні. Тоді потрібно було не лише продовжити започатковану Йонасом Яблонскісом кодифікацію її норм і систематизувати досвід журналу Gimtosios kalbos та інших мовних рекомендацій того часу, а й стабілізувати варіативне вживання. KP (1939) можна вважати першою працею жанру мовних посібників, професійно укладеною групою фахівців із мови; у її вступі — Pratarmėje — стисло подано всі найважливіші структурні елементи, властиві таким виданням.

4. KPP (1976), а особливо KPP (1985), стали значним кількісним і якісним стрибком у кодифікації норм стандартної литовської мови. Вступні частини обох видань дуже докладні та інформативні. З них видно, що у 8-му десятилітті XX ст. стандартна мова, хоча й зазнавала сильного впливу російської, вже стала цілком самостійним різновидом мови, а її функціональні стилі швидко розвивалися. Тому зрозуміло, чому мета, поставлена в KPP, була ширшою, ніж у KP (1939): увагу було звернено також на стилістичні потреби стандартної мови в різних сферах.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 27

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

У радянський період, коли не можна було говорити про мовну політику, весь смисловий тягар роботи з плекання мови покладали на слово культура. Укладачі KPP вважали мову культурною цінністю та наголошували на ролі правильного й стилістично вправного мовлення у вихованні культурного суспільства. Виховний, просвітницький характер — типова особливість мовних посібників.

Однією з найважливіших рис цього мовного посібника є збереження спадкоємності праці, що спиралася на приклад попереднього мовного посібника, та цілісності, якої згодом уже не було, коли група укладачів утратила інституційну підтримку.

5. KP (2002–2013) суттєво відрізнявся від попередніх мовних посібників. Через характер видання (пробні книжечки) чимало питань, описаних у вступних частинах попередніх мовних посібників, залишилися зафіксованими поза межами видання — у документах Державної комісії з литовської мови та наукових працях:

5.1. з початком цифрової ери накопичення й систематизація даних стали складнішими для тих, хто ці дані збирав, адже водночас потрібно було створювати й бази даних, проте значно полегшилися для тих, хто користувався цими даними;

5.2. у період пробних книжечок звузилося коло адресатів, оскільки очікувалося, що після отримання зауважень і пропозицій від спеціальних цільових груп, удосконалений посібник буде запропоновано всьому суспільству;

5.3. саме видання укладали систематичніше й планомірніше, маючи перед очима не поодинокі мовні явища, розташовані за абеткою, а окремі рівні та властиві їм підсистеми варіювання мовних явищ;

5.4. мовні рекомендації стали формалізованішими: прагнули зберегти всі їхні структурні частини, обґрунтувати оцінки та застосовувати послідовнішу систему ступенів оцінювання.

6. Дослідження жанрових особливостей трьох основних мовних посібників литовської мови показало, що загалом із часом вони змінилися мало, хоча змінилися обставини, спосіб і зміст укладання самих видань, а їхній обсяг зріс. Призначення мовних посібників, їхні цілі, адресати, об’єкт, відношення до

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 28

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

У поєднанні з описовими мовними працями це дає змогу вважати цей жанр сформованим і утвердженим у литовській нормалізаторській лінгвістиці. Порівняльні дослідження мікроструктури основних посібників з литовської мови мають також показати зміни форми й змісту самих мовних рекомендацій. На основі цих досліджень і під час оновлення Kalbos patarimus належить переглянути принципи й критерії унормування літературної мови, оновити зміст мовних рекомендацій, переглянути кодифікацію та оцінити нові явища. Досвід укладання мовних посібників, викладений у вступних частинах цих видань, є доброю основою для продовження цієї роботи.

ŠALTINIAI

KP (1939) – Kalbos patarėjas, paruošė L. Dambrauskas, redagavo A. Salys ir P. Skardžius, Kaunas, 1939.

KP (2002) – Kalbos patarimai 1: Gramatinės formos ir jų vartojimas, sud. R. Miliūnaitė, teksto aut. R. Miliūnaitė, A. Paulauskienė, vyr. red. A. Pupkis, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2002; 2-as leid.: 2003; 3-ias leid.: 2004.

KP (2003) – Kalbos patarimai 2: Sintaksė: linksnių vartojimas (S1), sud. R. Miliūnaitė, teksto aut. V. Labutis, A. Pupkis, J. Šukys, vyr. red. A. Pupkis. – Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2003; 2-as leid.: 2005.

KP (2003) – Kalbos patarimai 2: Sintaksė: prielinksnių ir polinksnių vartojimas (S2), sud. R. Miliūnaitė, teksto aut. A. Pupkis, J. Šukys, vyr. red. A. Pupkis, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2003.

KP (2005) – Kalbos patarimai 2: Sintaksė: įvairūs dalykai (S2), sud. R. Miliūnaitė, teksto aut. V. Labutis, A. Pupkis, vyr. red. A. Pupkis, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2003; 2-as leid.: 2005.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 29

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

KP (2005) – Kalbos patarimai. Kn. 4: Leksika: 1. Skolinių vartojimas (L1), aut. ir sud. D. Mikulėnienė, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2005.

KP (2013) – Kalbos patarimai 4: Leksika: skolinių vartojimas (Leksikos skolinių sąrašas ir Senųjų svetimybių sąrašas) (L2), sud. D. Mikulėnienė, A, Dvylýtė, 2-as patais. ir papild. leid., Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2005.

KPP (1976) – Kalbos praktikos patarimai, sud. Aldonas Pupkis, aut. A. Paulauskienė, V. Labutis, A. Pupkis, J. Šukys, A. Vanagas, J. Žemaitis, Vilnius: Mokslas.

KPP (1985) – Kalbos praktikos patarimai, sud. A. Pupkis, vyr. red. Z. Zinkevičius, aut. A. Paulauskienė, V. Labutis, A. Pupkis, J. Šukys, A. Vanagas, J. Žemaitis. Vilnius: Mokslas.

LITERATŪRA

Ebner Carmen 2016: Language Guardian BBC? Investigating the BBC’s Language Advice in its 2003 News Styleguide. – Journal of Multilingual & Multicultural Development 37(3), 308–320. DOI: https://doi.org/10.1080/01434632.2015.1068789.

Beal Joan C. 2018: ‘Back to the Future’: The ‘New Prescriptivism’ in Twenty-first-century Britain. – E–rea 15 (2). Prieiga internete: https://journals.openedition.org/erea/6090 [žiūrėta 2020 11 12]. DOI: https://doi.org/10.4000/erea.6112.

Ghyselen Anne-Sophie, Delarue Steven, Lybaert Chloé 2016: Studying Standard Language Dynamics in Europe. – Taal en Tongval 68(2), 75–91.

Jakaitienė Evalda 2005: Leksikografija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 30

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

Miliūnaitė Rita 1991: Kalbos norminimo teorija „Gimtojoje kalboje“ (1933–1941 m.). – Kalbos kultūra 61, 7–21.

Miliūnaitė Rita 2000a: Kalbos reiškinių vertinimo laipsniai „Kalbos patarėjuje“. – Kalbos kultūra 73, 24–35.

Miliūnaitė Rita 2000b: Nuo senojo prie naujojo „Kalbos praktikos patarimų“ leidimo. – Lietuvių kalbotyros klausimai 42, 180–189.

Miliūnaitė Rita 2018: Kalbos normos ir jų savireguliacija interneto bendruomenėje, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Milroy John, Milroy Lesley 1999: Authority in Language: Investigating Standard English, 3rd ed. (1st ed., 1985, 4th ed. 2012), New York: Routledge.

Mustეikis Audrius 2016: Kaip stabdytas lietuvių kalbos nuopuolis. Interviu su Aldonu Pupkiu. – Lietuvos žinios, 2016 10 05.

Principai 1997: Lietuvių bendrinės kalbos tvarkybos principai, kodifikacijos kriterijai ir jų taikymas. – Gimtoji kalba 4, 1–3.

Pupkis Aldonas 2016: Lietuvių kalbos sąjūdis 1968–1988 m., Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Straaijer Robin 2015: The Hyper Usage Guide of English Database User Manual, Leiden. Prieiga internete: https://bridgingtheunbridgeable.files.wordpress.com/2015/02/huge-manual-2015.pdf [žiūrėta 2020 11 10].

Straaijer Robin 2018: The Usage Guide: Evolution of a Genre. – English Usage Guides: History, Advice, Attitudes, ed. Ingrid Tieken-Boon van Ostade, Oxford: Oxford University Press, 11–29.

Tieken-Boon van Ostade Ingrid 2020: Describing Prescriptivism. Usage Guides and Usage Problems in British and American English, London and New York: Routledge.

BENDRINĖ KALBA 93 (2020) http://journals.lki.lt/bendrinekalba ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 31

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

Vriesendorp Hielke 2016: The Internet’s (New) Usage Problems. – English Today 32(3), Cambridge University Press, 18–19.

DOI: https://doi.org/10.1017/S0266078416000365.

Gauta 2020 12 11

Priimta 2020 12 30

BASIC LITHUANIAN LANGUAGE GUIDES

(GENRE CHARACTERISTICS)

Summary

The functioning of standard language norms is affected to a significant degree by various advice to language users. The language practice publications that feature such advice on a systematic basis fall within the genre of language guides. In Lithuania, the first language guide appeared in early 20th century. The three most prominent guides were published in different periods of political life and standard language development in Lithuania: Kalbos Pata­rėjas was issued in 1939, Kalbos Praktikos Patarimai, in 1976 and in 1985, and Kalbos Patarimai, in 2002–2013.

The article addresses the genre characteristics of these language guides that are described in their introductory parts. Reliance is made on comparable studies of language guides conducted abroad (cf. Straaijer 2015; Ebner 2016; Straaijer 2018; Tieken–Boon van Ostade 2020).

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 32

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

The importance of the study and the conclusions made in the article is three-fold: (1) they give relevance to the issues covered by language guides, a subject that has not been scrutinised in any kind of detail in Lithuania yet, because research has so far been focusing on the history of their preparation and the content of language advice rather than the characteristics of the genre; (2) they offer data on the structural elements of language guides, which is important in the light of updating modern-day language advice; (3) an in-depth scrutiny of Lithuanian language guides would open up possibilities for conducting further comparable studies within the international context of this kind of research.

The genre characteristics of the three Lithuanian language guides in question mirror the genre characteristics of European language guides that have been in existence for centuries; furthermore, they constitute the most significant structured legacy of advice on the usage of the standard Lithuanian language. Their origins and nature were the product of the different standardisation goals that emerged during different phases of standard language development, the different political circumstances, and the shifting needs of the public. The introductory parts of the Lithuanian language guides in question describe, to a greater or lesser extent, the following elements of contents: (1) the goal, purpose, and objectives of the publication, (2) the audience; (3) the object (the language varieties, its domains of usage and functional styles), (4) theoretical principles of standardisation of language phenomena; (6) the principles of data selection and presentation.

The introductory parts of the language guides covered in the article only cast a light on a small segment of the entire context of their preparation, yet they offer some insights into the characteristics and development of the genre per se, as well as into the shift in the norms of the standard language, the development of its functional styles, the functional

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204

RITA MILIŪNAITĖ. Pagrindiniai patariamieji lietuvių kalbos vadovai (žanro ypatybės) | 33

doi.org/10.35321/bkalba.2020.93.10

differentiation of means of linguistic expression, and the evolution of the theory of standardisation of the standard language.

KEYWORDS: standard language, standardization, usage guide, language advice, prescriptive linguistics.

RITA MILIŪNAITĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius

[email protected]

BENDRINĖ KALBA 93 (2020)

http://journals.lki.lt/bendrinekalba

ISSN 2351-7204