LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, IV

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

Й. ЯБЛОНСКІС — ТВОРЕЦЬ ЛИТОВСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ¹

К. УЛЬВІДАС

Останні десятиліття XIX ст. і перші десятиліття XX ст. в історії литовської літературної мови мають надзвичайно велике значення: саме тоді найінтенсивніше відбувався і остаточно завершився процес формування литовської нації та національної мови; литовська літературна мова, що розпочала свій розвиток ще в середині XVI ст., тоді піднялася на новий, національний рівень, розпочався новий етап розвитку національної литовської літературної мови.

В історії формування національної литовської літературної мови Й. Яблонскіс серед мовознавців посідає найвизначніше місце. Його заслуги перед культурою литовської мови та литовським мовознавством настільки значні й великі, що для їх висвітлення потрібні ґрунтовні монографічні дослідження. Недарма його часто називали батьком литовської літературної мови, її найвидатнішим творцем. І справді, вся його творча діяльність — від років університетського навчання до останнього подиху — була присвячена відродженню й розвитку литовської літературної мови та піднесенню литовського мовознавства.

Народившись 30 грудня 1860 року в селі Кубіляй, неподалік від К. Наумєстіса, у родині литовських селян, він провів немовлячі та ранні дитячі роки на батьківщині; від 12 до 17 років (принаймні під час літніх канікул) жив у Мейштай, зовсім поруч із К. Наумєстісом, а згодом на канікули повертався до Ригішкяй, у околиці Грішкабудіса, де батьки придбали господарство. Саме від назви села Ригішкяй і походив часто вживаний псевдонім Й. Яблонскіса — Йонас із Ригішкяй.

Отже, перші слова Й. Яблонскіс вимовив саме тією говіркою, якій судилося стати основою формування національної литовської літературної мови. Й. Яблонскіс не віддалявся від рідної говірки західних південних аукштайтів, або сувалкійців, упродовж усього життя; саме з неї він черпав найбільше матеріалу для всіх своїх практичних і наукових праць із мови.

Щоб виразніше окреслити твердість характеру Й. Яблонскіса, ще дитини й юнака, важливо пригадати тогочасний стан литовської мови та литовського мовознавства.

¹Скорочена доповідь, виголошена 24 грудня 1960 року на науковій конференції, організованій Інститутом литовської мови та літератури Академії наук Литовської РСР з нагоди відзначення 100-річчя від дня народження Й. Яблонскіса.

5

Забута й зневажена панами, сполонізованими священниками та більшістю мешканців міст, переслідувана й нищена царською владою литовська мова звучала лише під солом’яною стріхою. Тут із незапам’ятних часів важкі кроки трудового життя супроводжували й полегшували мелодійні та мрійливі народні пісні, що підносили дух трудящих і вселяли в них надію дочекатися кращого й світлішого життя; тут довгими зимовими вечорами, часто освітлюючи помешкання лише палаючою скіпкою, розповідали найфантастичніші казки, загадували найобразніші загадки, лунав невичерпний народний гумор. Шкіл було надзвичайно мало, а литовську мову в них не викладали. Лише в Маріямпольській (нині Капсукаській) гімназії (яку J. Jablonskis закінчив 1881 р.) царська влада, бажаючи відвернути литовських дітей, які навчалися, від польського впливу, дозволила факультативно викладати й один щотижневий урок литовської мови.

Хоча в дитинстві та юності J. Jablonskio вже з’явилися такі визначні твори литовської художньої літератури, як безсмертні «Metai» K. Donelaičio, «Anykščių šilelis» A. Baranausko, «Palangos Juzė» M. Valančiaus та інші, однак усе це було ще так скупо поширене й так важко доступне та придатне для придбання, що годі й говорити про вплив цих творів на юного J. Jablonskį.

У Західній Європі литовську мову прославив A. Šleicheris, який 1856 р. написав першу наукову граматику литовської мови. Рівно через 20 років, тобто 1876 р. (коли J. Jablonskis навчався в гімназії), докладну й дуже ретельно написану граматику литовської мови видав F. Kuršaitis. На литовську мову як на один із найважливіших і найактуальніших об’єктів дослідження дивилися не лише найвидатніші лінгвісти Західної Європи, а й Росії — такі представники порівняльно-історичної науки про індоєвропейські або слов’янські мови, як A. Potebnia, F. Fortunatovas, I. Boduenas de Kurtenė, а дещо пізніше A. Šachmatovas та інші.

Серед самих литовців до студій рідної мови найбільше долучилися A. Baranauskas та його учень, феноменальний мовознавець K. Jaunius.

Зважаючи на все це, не можна забувати, що царська реакція душила будь-який прояв литовськості: саме читання литовських книжок, надрукованих литовськими літерами, вважалося великим політичним злочином, за який карали найсуворіше.

Церква нав’язувала народові ту мову, якою були написані «Broma, atverta ing viečnastį», «Živatai šventųjų», «Pekla», кантички та інші церковні книжки. І це було в найкращому разі, бо зазвичай у багатьох місцевостях Lietuvos, особливо в центральній, східній і південно-східній Lietuvoje, а найбільше, мабуть, у Vilniaus краю, значна частина священників була цілком сполонізована й не могла підтримувати з народом жодного зв’язку литовською мовою; народ тут примусово полонізували, його національну свідомість пригнічували.

Навіть у самій Маріямпольській гімназії, яка й без того була важливим осередком культури в Lietuvoje, панував реакційний дух, укорінилися польський буржуазний націоналізм і шовінізм. Багато дітей литовських селян починали соромитися своїх батьків та їхньої мови, а згодом цілковито зрікалися своєї національності й рідної мови.

6

Зрозуміло, що J. Jablonskis ще змолоду сформував твердий характер і серйозно ставився до життя. На заклик батьків і родичів він не вступив до духовної семінарії, а почав вивчати класичну філологію в Московському університеті, сподіваючись після його закінчення отримати вчительське місце в Lietuvoje. Якщо, навчаючись у гімназії, він ще захоплювався романтичними поглядами T. Narbuto, A. Mickevičiaus, I. Kraševskio на Lietuvą і часом вважав себе литовцем такого типу, якого найкраще характеризує відома стара формула gente lituanus, natione polonus, то, навчаючись у Московському університеті, вихований прогресивними російськими професорами й оточений здоровою та творчою атмосферою цього університету, а також під впливом литовського національного руху, що набирав сили, він остаточно вирішив присвятити всі свої сили піднесенню литовської культури; тому, отримавши диплом 1885 р., повернувся до Lietuvos, сподіваючись долучитися тут до просвітницької роботи серед народу.

Але із закінченням університету почалося бурхливе, насичене й творче життя J. Jablonskio, сповнене злигоднів, болю, розчарувань, страждань і боротьби за освіту та науку. Учительське місце він отримав лише через кілька років, але не в Lietuvoje, як мріяв, а в Латвії — у Мітауській гімназії. Не вгодивши царській владі, його перевели ще далі від Lietuvos — до Таллінна. Російська академія наук доручила йому редагувати найбільшу й найвизначнішу лексикографічну працю того часу з литовської мови — словник A. Juškos. Перевіряючи й доповнюючи матеріали словника, під час літніх канікул він приїздив до Lietuvos. Влітку 1900 р., перебуваючи в Lietuvoje, він разом із P. Avižonis написав «Lietuviškos kalbos gramatiką», що вийшла друком 1901 р. і відіграла величезну роль в історії литовської літературної мови. Лише через те, що в листі паланзького лікаря L. Vaineikio, який потрапив до рук царських жандармів і був написаний видатному діячеві литовського революційного руху V. Mickevičiui-Kapsukui, згадувалося, що в J. Jablonskio можна дістати литовські книжки, його звільнили з роботи, а наступного року вислали ще далі від Lietuvos. Разом із батьком на заслання вирушив і старший син (академік Академії наук Литовської РСР Konstantinas Jablonskis, який помер 1960 року). Інші члени родини залишилися в Lietuvoje. Засланий J. Jablonskis оселився в Пскові.

Варто зазначити, що й на засланні, як раніше в університеті та в Таллінні, він і далі відчував підтримку прогресивних російських учених: Російська академія наук, за клопотанням академіків F. Fortunatovo і A. Sachmatovo, призначила йому за редагування словника A. Juškos щомісячну платню в розмірі 100 рублів. Та сама Російська академія наук домоглася для нього дозволу повернутися із заслання до Lietuvos. 1903 р. він оселився в Šiauliai.

Переїхавши 1904 р. із сім’єю до Vilnius, J. Jablonskis намагався долучитися до видавничої роботи, але, зазнаючи експлуатації з боку буржуазних видавців, не міг прогодувати навіть власну сім’ю, тому деякий час викладав литовську мову у Vilnius гімназіях, отримуючи за цю роботу лише невеликі допоміжні виплати, зібрані громадськістю. Пізніше він влаштувався до Паневезької учительської семінарії як позаштатний учитель, де викладав литовську мову. Через інтриги директора йому довелося переїхати до Берестя, де він отримав штатну посаду вчителя латинської мови. Коли тут здоров’я зовсім погіршилося й загострилася хронічна хвороба нирок, він переїхав до Гродна. 1911 р. він видав ще одну надзвичайно важливу граматичну працю —

7

«Синтаксис литовської мови». Після початку Першої світової війни деякий час працював у Велижі Вітебської губернії, а згодом — у Воронежі, куди евакуювалося багато литовців, особливо школярів. Тут хвороба вже настільки прогресувала й скувала його, що він не міг ходити й їздив на уроки в інвалідному візку. Викладаючи литовську мову, разом з іншими вчителями підготував дві частини читанки «Для школи нужденних», а також видав «Наш правопис» та інші мовознавчі праці.

Улітку 1918 р. J. Jablonskis повернувся до Литви й оселився у Вільнюсі, де й далі лютували німецькі окупанти. Виснажений хворобою, не маючи жодного майна, він знову опинився разом із родиною в скруті. Однак не минуло й пів року, як у Литві було проголошено Радянську владу. Комуністична партія та Тимчасовий революційний уряд Радянської Литви, відзначивши заслуги J. Jablonskis перед культурою й наукою литовського народу, призначили йому значну одноразову допомогу та постійну платню. Живучи у Вільнюсі, 1918 р. він видав розширену «Граматику литовської мови». Але недовго довелося йому радіти створеним умовам для праці. Радянську владу в Литві було придушено. Улітку 1919 р. J. Jablonskis переїхав із Вільнюса до Каунаса, де викладав литовську мову на вчительських курсах, а 1922 р. його обрали почесним професором факультету гуманітарних наук новоствореного Каунаського університету. Хоча хвороба повністю прикувала його до візка, він не задовольнявся званням почесного професора, а доки міг — викладав студентам курс літературної литовської мови. Коли він уже не міг тримати в руках навіть пера, то диктував свої думки іншим.

Працюючи навіть у тяжких умовах і маючи вкрай слабке здоров’я, J. Jablonskis у Каунасі видав 1922 р. повну «Граматику литовської мови», 1925 р. — «Підручник литовської мови для перших класів середніх шкіл», 1928 р. — «Відмінки та прийменники».

Окрім цих праць, в останні роки життя J. Jablonskis продовжував плідну видавничу діяльність, розпочату ще 1883 р.: він написав і надрукував багато статей із різних питань культури мови, мовознавства й суспільного життя, на літературні та педагогічні теми, а також чимало рецензій на книжки.

J. Jablonskis помер 23 лютого 1930 р. у Каунасі, не залишивши родині жодного майна, жодного дому чи господарства, — лише своїми працями спорудив собі нетлінний пам’ятник. Керівництво Каунаського університету домоглося допомоги на прожиття для його дружини-вдови лише ціною великих зусиль.

Найбільшу й найзначущішу частину писемної спадщини J. Jablonskis опубліковано у вигляді п’ятитомника його творів² та двотомника вибраних творів³. Інша частина, наприклад: «Підручник литовської мови для перших класів середніх шкіл», читанки «Для школи нужденних», ч. I і II, «Короткий опис землі», «Байки», «Суспільні нахлібники», «Страшний велетень», «Печерна людина», «Кілька перекладів учнів» і ціла низка інших перекладів та праць⁴, що забрали в J. Jablonskis багато часу й сил, тут навіть не зга-

² Jablonskio raštai (redagavo J. Balčikonis), 1—5, Kaunas, 1932—1936.

³ J. Jablonskis, Rinktiniai raštai (sudarė J. Palionis), 1—2, Vilnius, 1957—1959.

⁴ Бібліографію праць J. Jablonskis див. у «Archivum philologicum», 2, 15—37, Каунас, 1931.

8

триває. Колективний переклад тексту та його обговорення з учнями в класі чи аудиторії Яблонскіс обрав одним із засобів навчання мови. Хоча частина тих перекладів нині вже, мабуть, значно застаріла за змістом, свого часу вони мали велике значення для розвитку литовської літературної мови та утвердження її орфографічних, морфологічних і синтаксичних норм; у мовному аспекті вони й тепер не втратили значення, тому їх часто годі й порівнювати зі звичайними перекладами, виконаними багатьма іншими перекладачами. У своєму житті Й. Яблонскіс виконав безліч мовної роботи, що мала велике значення для розвитку литовської літературної мови й не піддається виміру ані томами, ані сторінками чи аркушами. Тут маються на увазі його повсякденні консультації, його багаторічна плідна педагогічна діяльність, що потребувала особливо багато здоров’я та сил.

Тепер, коли минуло сто років від народження Й. Яблонскіса і понад 30 років від його смерті, він постає перед нами як одна з найвидатніших особистостей не лише в історії литовської літературної мови, а й у культурній історії литовського народу.

Якщо згадати про його постійні примусові переїзди з одного міста до іншого, заслання, переслідування, його тяжку боротьбу за шматок хліба, що просто зруйнувала його здоров’я, його хворобу, яка прогресувала протягом багатьох років аж до смерті, і водночас поглянути на пройдений ним трудовий шлях у царині розвитку литовської літературної мови та піднесення литовської національної культури, то справді доведеться дивуватися, звідки він, так рано фізично виснажений і зовсім немічний, черпав для своєї праці стільки невичерпної волі, енергії, самопожертви й духовної сили, що ж упродовж усього життя спонукало його рішуче працювати задля розвитку литовської літературної мови та литовського мовознавства. Усе його тяжке, але шляхетне життя, уся його праця свідчать, що ніщо він не цінував і не любив більше, ніж правду в науці та свій рідний край і його народ. Любов до рідного краю та його народу давала йому моральні сили боротися, як він сам писав, за хліб, світло і свободу для експлуатованого народу. Ця любов також наділяла його особистість такою людяною світлістю, шляхетністю та чарівністю, що цим захоплювалися всі, хто близько з ним стикався, і захоплюються й сьогодні ті, хто бодай трохи знайомиться з його життям і працями.

У громадській діяльності Й. Яблонскіс не був пов’язаний із жодною буржуазною партією, яких за його часів уже не бракувало. Однак, як і чимало інших інтелігентів тієї доби, через обмеженість своїх суспільно-політичних поглядів він не розумів ані класової боротьби, ані значення революційного руху трудящих. Він щиро вірив, що зробити народ щасливим можна лише піднесенням освіти.

Характеризуючи особистість Й. Яблонскіса, слід додати, що він любив не лише рідну мову та свій народ, а й мови інших народів, людей, які ними розмовляли, та їхню культуру. З великою повагою про нього відгукуються не лише його колишні учні-литовці, а й представники інших народів. Сам Й. Яблонскіс надзвичайно шанобливо відгукувався про своїх професорів у Московському університеті — видатних російських лінгвістів, академіка Ф. Фортунатова і особливо професора Т. Корша. Він був їм вдячний за те, що вони звеличували литовську мову та заохочували присвятити себе її розвитку й дослідженню.

9

Водночас він високо цінував російське мовознавство, літературу та прогресивну російську культуру. Російське мовознавство допомогло йому сформуватися як литуаністу.

Найважливішим джерелом мовної праці Й. Яблонскіса та критерієм норм національної літературної мови, яку він розвивав, була народна розмовна мова. Це він сам чітко формулює вже в передмові до своєї першої граматики такими словами: «...письменник, який хоче укласти підручник із мови, повинен як слід дослідити розмовну мову, адже писемну, або книжну, мову належить спирати лише на її закони... Використовуючи поряд із мовою народу праці письменників, треба бути дуже обережним: граматикам із тих праць слід брати лише такі дрібниці, які безпосередньо запозичені з народної мови й ґрунтуються на законах цієї мови».

І використовуючи народну мову для потреб граматики, треба бути обережним: наш народ здавна зазнавав різноманітних чужоземних впливів, які неабияк зіпсували й народну мову. Коротко кажучи, у самій мові народу багато чого ґрунтується на чужих мовах: із чужих мов до нашої проникла не лише безліч чужих слів, а й чимало явищ, які засмічують нашу народну мову. Отже, поряд зі словами й явищами, що справді є литовськими та вживаються в народі з давніх-давен, у нашій розмовній мові є чимало й сміття. Треба вміти відділяти це сміття від зерна, адже граматикам належить використовувати лише зерна народної мови⁵.

Саму основу національної литовської літературної мови, а також співвідношення діалектів і літературної мови Й. Яблонскіс визначає так: «Правила писемної мови завжди виробляє який-небудь один діалект; інші діалекти додають до нього лише свої найкращі дрібниці... Якщо в писемному діалекті бракує якогось слова, відомого лише з інших діалектів, письменник має вживати це слово, де б він його не знайшов; якщо в книжному діалекті немає якихось справді литовських явищ, уживаних в інших діалектах, письменник повинен скористатися ними з інших діалектів; якщо письменникові відомо, що вживане ним слово майже всюди розумітимуть інакше, він має, наскільки це можливо, пристосовуватися до читачів і завжди дбати про те, щоб його розуміла більшість. Так поводячись з іншими діалектами й пишучи одним „діалектом“, можна сподіватися, що книжний діалект буде зрозумілий читачам і набуде всіх правил „писемної мови“. Отже, мовою цієї граматики буде „звичайний сувалкський діалект“, але, де потрібно, його буде також підсилено й збагачено іншими діалектами»⁶.

Майже весь період творчої діяльності Й. Яблонскіса збігся з періодом формування національної литовської літературної мови. Таким чином, він міг безпосередньо спостерігати за процесом формування національної литовської літературної мови й активно брати в ньому участь. Його участь завдяки великій ерудиції мовознавця, здоровому глузду та глибокій інтуїції була дуже плідною і значущою. Звісно, не слід переоцінювати роль Й. Яблонскіса, вважаючи його єдиним творцем національної литовської літературної мови і навіть її батьком, як іноді казали, але все ж не варто забувати, що в Литві не було іншого такого енергійного, спритного й теоретично так ґрунтовно підготовленого мовознавця, який із такою любов’ю працював би над розвитком національної литовської літературної мови,

⁵ Petras Kriaušaitis, Lietuviškos kalbos gramatika... 1, Tilžė, 1901.

⁶ Ten pat, 1—2.

10

не було. У цьому сенсі Й. Яблонскіс далеко випередив двох інших видатних литовських мовознавців — А. Баранаускаса і К. Яунюса, які не вміли відчувати живі й широкі потреби литовської нації, що формувалася, і не могли пов’язати їх зі своєю дослідницькою працею. У щойно зазначеному сенсі з Й. Яблонскісом не міг зрівнятися навіть наймолодший представник цієї славетної четвірки — К. Буґа. Тим часом як А. Баранаускас, а особливо К. Яунюс і К. Буґа штурмували вершини мовознавчої науки й новизною та оригінальністю своїх висновків дивували авторитетів мовознавства і Західної Європи, і Росії, Й. Яблонскіс присвячував себе найпростішим повсякденним питанням практики національної литовської літературної мови, від швидкого, оперативного й науково обґрунтованого розв’язання яких значною мірою залежав подальший шлях розвитку національної литовської літературної мови та її вдосконалення.

Буржуазні дослідники іноді називали Й. Яблонскіса мовознавцем-еклектиком. Слід зауважити, що така характеристика неточна й неправильна, адже, збираючи мовні факти з різних діалектів і писемних пам’яток та пояснюючи їх, він дотримувався суворої системи, завжди мав чітку мету й упродовж усього життя керувався єдиним критерієм перевірки норм літературної мови — незіпсованою народною розмовною мовою. Хоча в його праці передусім переважали реалістичність і практичність, однак неточно було б називати його лише мовознавцем-практиком, як це часто роблять. Щоправда, він — найбільший і найпродуктивніший мовознавець-практик за всю історію литовської літературної мови, і досі ніхто не може з ним зрівнятися, але так само, як А. Юшка серед усіх окремих авторів був і залишається найвидатнішим литовським лексикографом, К. Яунюс — найгострішим фонетистом і суворим систематизатором фонетики, К. Буґа — найвизначнішим компаративістом-етимологом, акцентологом і лексикологом, так і Й. Яблонскіс досі залишається неперевершеним синтаксистом. Отже, він не лише практик — творець літературної мови, а й теоретик-синтаксист.

Щоправда, дехто з пихатих і самовпевнених дорікав і досі дорікає синтаксичним працям Й. Яблонскіса браком оригінальності, нерозмежуванням категорій логіки й граматики, наслідуванням застарілих підручників із синтаксису російської мови тощо. Але цим зарозумільцям треба сказати, що, працюючи в інших, кращих умовах, вони все ж не спромоглися написати оригінальніших праць із синтаксису, у яких не плуталися б логічні й граматичні питання. Багато шкільних підручників із литовського синтаксису, виданих після праць Й. Яблонскіса (М. Дуриса, П. Клімаса, З. Кузміцкіса, П. Мешкаускаса та ін.), хоч їхні автори в передмовах та інших статтях часом чимало говорили про різні застарілі й нові напрями синтаксису, а в текстах підручників розкидалися такими фразами, як Раніше (наприклад, про речення з однорідними членами) вважали так..., а наука (якась абстрактна, невизначена «наука»!) довела, що це не так тощо, є не чим іншим, як переробками синтаксичних праць Й. Яблонскіса, у яких найчастіше повторено навіть той самий ілюстративний матеріал — ті самі мовні приклади, зібрані Й. Яблонскісом.

Можна сміливо сказати, що всі граматичні праці Й. Яблонскіса, видані окремими книжками, зберегли до наших днів якщо не завжди практичну, то принаймні теоретичну й історичну цінність. У всій написаній Й. Яблонскісом

11

спадщині граматичні праці посідають найвизначніше місце. Для розвитку литовської літературної мови вони мали найбільше значення, бо їх найширше використовували, читали й переробляли. Найдіяльніше пояснювати часті переробки й наслідування цих праць слід тим, що жодна з них як слід не пристосована до потреб школи. Некреативному вчителеві було справді важко викладати за ними, особливо в молодших класах. У жодній із них немає жодних вправ чи будь-якої суворої системи тематично-методичного викладу матеріалу. Однак завдяки стислості змісту, ясності й правильності мови, єдності термінології та просто класично дібраним прикладам упродовж багатьох років вони були незамінним засобом навчання рідної мови й учіння нею як у школі, так і в повсякденному житті. Саме вони з усіх праць Й. Яблонскіса найбільше сприяли поширенню й утвердженню норм фонетики та правопису, морфології й синтаксису литовської літературної мови.

Щоб краще відчути прогресивність граматичних праць Й. Яблонскіса, ясність і простоту їхньої мови, погляньмо лише на те, як визначають іменник у працях 1) А. Баранаускаса, 2) К. Яунюса і 3) Й. Яблонскіса.

1. «Іменник — це слово, складене з двох слів: річ-ім’я, і утворюється одне слово: іменник. Іменник — це назва або найменування якої завгодно речі. Речі одні живі, які самі можуть переміщатися з одного місця в інше, наприклад: людина, звір, птах, черв’як та інші...; інші ж неживі, які самі не можуть перейти з одного місця в інше: дерево, стіл, будинок, сонце, залізо та інші... Є ще речі, які ми уявляємо, як-от: Бог, душа, ангел, дух, холод, терпіння тощо. Отже, речі поділяються так: одні живі, інші ж неживі».

Живі: Бог, Ангел тощо.

Неживі: спека, холод, любов, правда тощо⁷.

2. «Іменник, або назва сутності (nomen substantivum); слова цього розділу позначають назви видимих і невидимих речей, як-от: чоловік, жінка, кінь, вівця, дуб, камінь, розум, мудрість тощо⁸.»

3. «Слова, що означають назву речі, називаємо іменниками або назвами предметів.

Речі можуть бути живі (людина, тварина, птах) і неживі (будинок, або хата, земля, озеро), видимі (людина, земля) і невидимі (Бог, розум, пам’ять). Назва кожної такої речі буде іменником⁹.

Хоча джерела наведених тут цитат за роками видання мало різняться, їхня мова й правопис дуже вже відмінні. Щоправда, ці джерела більше різняться роками написання, але й це, як на мене, не зумовлює відмінностей їхньої мови. Уже ці коротенькі цитати показують, що найпростішою й найдоступнішою для нас є мова книжки Й. Яблонскіса, хоча ця книжка, як відомо, є результатом великого поспіху: її написано лише за одне літо на основі рукопису коротенької граматики П. Авіжоніса.

⁷ Kalbamokslis lėtuviszkos kalbos, išzdūtas per LL Tilžėje 1896, 22.

⁸ К. Явнис, Граматика литовської мови, литовський оригінал і російський переклад, 47, Петроград, 1908—1916 (лит. частина).

⁹ Петрас Кряушайтіс, Граматика литовської мови, 8, Тільзит, 1901.

12

Великою перевагою Я. Яблонскіса (порівняно з іншими мовознавцями) є те, що у своїй праці він зумів відокремити й висунути на перший план те, що в процесі розвитку литовської національної літературної мови було прогресивним і життєздатним. Будь-які перешкоди на шляху цього процесу він намагався негайно виявити й усунути. Він розумів, що мова церковних писань, сповнена жаргонізмів, яку століттями нав’язували народові церковники, аж ніяк не може бути покладена в основу національної литовської літературної мови. Елементів цієї мови церковних писань, засміченої жаргонізмами, було особливо багато в клерикальній пресі кінця XIX і початку XX століття. Не була золотом і мова буржуазної ліберальної преси. Хоч і зорієнтована на західний діалект південних аукштайтів (сувалкійців), вона все ж потребувала значного нагляду й удосконалення. У ній іще кишіли такі лексичні запозичення чи невдалі новотвори, як parėdkas, rėdytojas, rėdikas, tavoras, metturgis, nabas-ninkas, grekonis, rymionis, kritikuoti, ateitinė (ateitis), apšviestūnas, tamsūnas, sandarbininkas, antgalvis, guodojimas, šėnavojimas, mokslinyčia (mokykla), mokslainė (t. p.), mokslinčius і т. д., а також такі синтаксичні помилки й кострубатості, як einu ant vakzalo, mokėjo ne brangiau trijų rublių, iš priežasties sausos vasaros, apsivedė su latvėmis, tyčia ilgai tęsia (giedodami), kad neduoti lietuviams giedoti, važinėja šiluose kailiniuose, atsiduoḍa nuomon malūnas mieste Radviliškyje, kalbėti prigimtoje kalboje тощо.

З такими вадами мови Я. Яблонскіс рішуче боровся близько пів століття. І, слід визнати, очистив від них литовську літературну мову. Ґрунтовно вивчивши класичні, слов’янські та інші мови, він швидко й легко вмів відчувати, що нав’язане литовській мові ззовні, що їй не властиве, що шкодить і спотворює її національну специфіку.

Хоч Я. Яблонскіс надзвичайно високо цінував народну розмовну мову, не зіпсовану чужими впливами, і вважав її критерієм норм літературної мови, він не відкидав і мови найкращих литовських письменників-класиків. Особливо він цінував К. Донелайтіса, С. Даукантаса, М. Валанчюса, Жемайте, Й. Білюнаса та інших письменників. Мова художніх творів була ще одним важливим джерелом його мовознавчих праць. До джерел своєї дослідницької та практичної роботи він ставився дуже критично, усе перевіряючи за тим самим критерієм — народною розмовною мовою, очищеною від чужих нашарувань. Упродовж усього життя він наполегливо прагнув єдності й чистоти литовської літературної мови та не терпів у мовній практиці будь-якої анархії. Можливо, тому дехто з людей із не надто ґрунтовною лінгвістичною освітою часом дорікав йому надто суворим дотриманням вироблених канонів і надмірним закріпленням літературної мови цими канонами. Але з огляду на мінливість і несталість норм літературної мови того часу таку суворість Я. Яблонскіса слід вважати лише прогресивним явищем. Без його чіткої лінії навряд чи вдалося б викорінити такі вади лексики, фразеології та синтаксису, як betvarkė (netvarka), bedarbė (nedarbas), belaisvė (nelaisvė), priparodyti, prisiųsti (atsiųsti), kiaulių užlaikymas žiemą, virš dešimties, įsitėmyti, skaityti ką kaltų, pirmšėdis, įteikti pinigus sulig nurodyto adreso і безліч інших. Якби цих вад не було вчасно викорінено, то справді важко сказати, яким шляхом пішов би розвиток литовської літературної мови.

13

Якщо у своїх граматичних працях, виданих окремими книжками, Я. Яблонскіс переважно окреслив і допоміг утвердити норми фонетики, правопису, морфології та синтаксису, то своїми статтями й рецензіями він очистив лексику й синтаксис літературної мови від запозичень та інших вад. Ці статті й рецензії — своєрідна хроніка розвитку литовської літературної мови, що охоплює майже пів століття й показує, які недуги мала ця мова, як їх усували, що гальмувало, а що сприяло зростанню літературної мови.

Я. Яблонскіс зробив вагомий внесок у литовську термінологію; його погляд на неї був таким: терміни мають створювати й пропонувати фахівці окремих галузей науки, а мовознавці тут можуть бути лише консультантами.

Під час формування національної литовської літературної мови особливо відчувалася нестача назв для різноманітних нових явищ життя й абстрактних понять (а коли, власне, цієї нестачі не відчувають?). Сьогодні звичні для нас терміни й інші слова, такі як mokykla, ligoninė, turinys, įspūdis, įtaka та багато інших, подекуди мали по кілька й навіть по кільканадцять варіантів. Цікаво, що з усіх цих варіантів Я. Яблонскіс краще за будь-кого іншого вмів добирати найвдаліші — саме ті, що найкраще приживалися.

І сьогодні ми виразно відчуваємо вплив Я. Яблонскіса в галузі термінології. Він сам створив і ввів у вжиток чимало різних термінів. Йому належить, можна сказати, більшість уживаних нині граматичних термінів, наприклад, з морфології: vardininkas, kilmininkas, naudininkas, galininkas, vietininkas; asmenavimas, asmenuotė; vienaskaita, daugiskaita; esamasis, būtasis kartinis, būtasis dažninis, būsimasis, ištisinis, sudurtinis laikas; jungtukas, jaustukas, ištiktukas, prielinksnis, dalelytė та багато інших; із синтаксису: veiksnys, tarinys, pažyminys, papildinys; pagrindinis, šalutinis sakinys; kablelis, klaustukas, šauktukas тощо.

Інші литовські мовознавці (А. Баранаускас, К. Яунюс) також активно створювали граматичні терміни, але їхня праця в цій галузі була непродуктивною. Багато створених ними термінів не лише не відповідали словотвірним законам литовської мови, а й часто були незрозумілими; пор., наприклад, такі терміни А. Баранаускаса: rašteilis (raidė), siaudis (priebalsis), lankstygaliais (galūnė), savivardžiai daiktavardžiai (tikriniai daiktavardžiai), skundalankis (galininkas); Яунюса: tarsnis (garsas), santara (priebalsis), santaika (sintaksė), apysaka (tarinys), apskųstinis (galininkas) тощо.

Навіть чимало нині загальновживаних термінів природничих і математичних наук утворено Яблонскісом, наприклад: deguonis, dauginamasis, daugiklis, sandauga та ін.

Упродовж усього життя Я. Яблонскіс дбав також про унормування й уніфікацію правопису. Завдяки його зусиллям утвердилося написання дифтонгів ie та uo замість інших написань — į та ū. Він запровадив і позначення довгого ū поряд із y, що ввійшло у вжиток раніше. Деякі його пропозиції не прижилися, наприклад написання vezdamas, mezdams.

Не можна не згадати й про внесок Я. Яблонскіса у формування мови литовських художніх творів. Адже значною мірою саме він привів до литовської літератури письменницю Жемайте. Своїми проникливими виправленнями та вказівками

14

Творчість Жемайте він зробив доступною й легко зрозумілою для всього литовського суспільства. Вирощуванню мови творів литовської художньої літератури він присвятив усе життя.

На завершення слід нагадати, що разом із зростанням і вдосконаленням усієї литовської літературної мови постійно поліпшувалася й збагачувалася індивідуальна мова творів Й. Яблонскіса. Якщо в перше десятиліття його діяльності мова його творів мало чим відрізнялася або й зовсім не відрізнялася від мови інших діячів культури та письменників того часу, то згодом дедалі виразніше виявлялися своєрідність та оригінальність його мови й стилю — іноді настільки яскраво, що вже за одним реченням легко було відчути й упізнати самого автора. Така риса зазвичай властива лише великим письменникам, які доклали чимало зусиль, удосконалюючи мову своїх творів. Тому невипадково приклади мови Й. Яблонскіса в різних працях із мовознавства та мовної практики використовують нарівні з мовними прикладами найвидатніших письменників.

Вплив праць Й. Яблонскіса й сьогодні відчутно позначається як на розвитку культури литовської літературної мови, так і на поступі литовського мовознавства.

РОЛЬ І. ЯБЛОНСКІСА У РОЗВИТКУ ЛИТОВСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

К. М. УЛЬВІДАС

Резюме

Кінець XIX і початок XX ст. — надзвичайно важливий період у розвитку литовської літературної мови. У той час найінтенсивніше відбувався й завершувався процес формування литовської нації. Литовська літературна мова, розвиток якої розпочався ще в середині XVI ст., у цей період піднялася на новий щабель — щабель розвитку національної літературної мови.

І. Яблонскіс (1860—1930) посідає найвизначніше місце в історії формування литовської національної літературної мови. Усі свої знання й сили він присвятив пожвавленню та розвитку литовської літературної мови, збагаченню литовського мовознавства. Усім своїм творчим доробком І. Яблонскіс тісно пов’язаний із розвитком литовської національної літературної мови.

Велику й найзначнішу частину творчої спадщини І. Яблонскіса опубліковано у вигляді п’ятитомного зібрання творів¹ та двотомного видання вибраних творів².

¹ Jablonskio raštai (redagavo J. Balčikonis), 1—5, Kaunas, 1932—1936.

² J. Jablonskis, Rinktiniai raštai (sudarė J. Palionis), 1—2, Vilnius, 1957—1959.

15

Найважливішим джерелом лінгвістичних праць Й. Яблонскіса й критерієм литовської національної літературної мови, яку він розвивав, була литовська народна розмовна мова.

Майже весь період творчої діяльності Й. Яблонскіса збігся з періодом формування литовської національної літературної мови. Отже, він сам міг безпосередньо спостерігати процес формування литовської національної літературної мови й активно впливати на нього. Слід наголосити, що цей вплив, з огляду на велику ерудицію, глибоку інтуїцію та мовне чуття мовознавця, був дуже плідним і значним. Тоді в Литві не було іншого такого енергійного, настільки добре теоретично підготовленого й так пристрасно відданого праці мовознавця, як Й. Яблонскіс. У цьому він значно перевершував двох інших видатних литовських мовознавців — А. Баранаускаса та К. Яуноса, які не зуміли глибше зрозуміти живих і широких інтересів литовської нації, що формувалася. Навіть наймолодший представник цієї видатної четвірки литовських мовознавців — К. Буґа — у цьому не міг зрівнятися з Й. Яблонскісом. У той час як А. Баранаускас, а особливо К. Яунас і К. Буґа, штурмували вершини лінгвістичної науки й новизною або оригінальністю своїх висновків дивували як російських, так і західноєвропейських мовознавців, Й. Яблонскіс не відривався від повсякденної мовної практики, приділяючи велику увагу питанням культури мовлення. Подальший шлях розвитку литовської літературної мови значною мірою залежав від оперативного й науково обґрунтованого розв’язання цих питань.

Хоча в усіх працях Й. Яблонскіса переважають реалістичність і практичність, однак було б неправомірно вважати його лише мовознавцем-практиком, як це часто траплялося й трапляється. Й. Яблонскіс, безперечно, є найпліднішим мовознавцем-практиком за всю історію литовської літературної мови. Але так само, як А. Юшка серед усіх литовських мовознавців є найвидатнішим лексикографом, К. Яунас — фонетистом, К. Буґа — компаративістом-етимологом, акцентологом і лексикологом, так і Й. Яблонскіс досі залишається неперевершеним синтаксистом.

Отже, Й. Яблонскіс є не лише мовознавцем-практиком, а й теоретиком.

Можна сміливо стверджувати, що всі граматичні праці Й. Яблонскіса, видані окремими книжками³, зберігають якщо не завжди практичне, то принаймні теоретичне й історичне значення. У всій творчій спадщині Й. Яблонскіса граматичні праці посідають найважливіше місце. Вони більшою мірою, ніж інші праці-

3 Мається на увазі такий праці Й. Яблонскіса: 1) Lietuviškos kalbos gramatika... Petras Kriaušaitis. Tilžėje 1901; 2) Rygiškių Jono Lietuvių kalbos sintaksė pirmoji dalis, Seinai, 1911; 3) Rygiškių Jono Lietuvių kalbos gramatika... Kaunas, 1922 (Перше видання цієї книжки —P. Kriaušaičio ir Rygiškių Jono Lietuvių kalbos gramatika, Vilnius, 1919); 4) Rygiškių Jono Lietuvių kalbos vadovėlis, Kaunas, 1925; 5) Rygiškių Jono Linksniai ir prielinksniai, Kaunas, 1928.

16

…ші праці Й. Яблонскіса сприяли поширенню й утвердженню фонетичних, орфографічних, морфологічних і синтаксичних норм литовської літературної мови.

Великою перевагою творчої діяльності Й. Яблонскіса є те, що він зумів побачити, відрізнити й виявити в процесі розвитку литовської національної літературної мови найжиттєздатніше й найпрогресивніше. Усе, що перешкоджало цьому процесові, він негайно усував. Й. Яблонскіс добре розумів, що засмічена жаргонізмами мова церковної літератури не може стати основою литовської національної літературної мови. Наприкінці XIX — на початку XX ст. мова литовської клерикальної преси рясніла жаргонними елементами церковної літератури. Від неї нічим істотним не відрізнялася й мова буржуазно-ліберальної преси, яка, хоча й орієнтувалася на західноаукштайтський (сувалкійський) діалект, усе ж іще потребувала нормування й удосконалення. Одним словом, у литовській писемній мові кінця XIX — початку XX ст. цілими рядами траплялися такі варваризми або невдалі лексичні новотвори, як parėdkas (пор. порядок, у сучасній литовській літературній мові tvarka), tavoras (пор. товар, у сучасній литовській літературній мові prekė), meturgis (пор. ярмарок, німецьке Jahrmarkt, у сучасній литовській літературній мові preky metis), nabašnikas (пор. польське nieboszczyk, у сучасній литовській літературній мові velionis), rymionis (пор. римлянин, польське rzymianin, у сучасній литовській літературній мові romėnas), kritikavoti (пор. критикувати, польське krytykować, у сучасній литовській літературній мові kritikuoti), šėnavojimas (пор. шанування, польське szanowanie, у сучасній литовській літературній мові gerbimas), ap šviestūnas «інтелігент» (у сучасній литовській літературній мові šviesuolis, inteligentas), sandarbininkas (пор. співробітник, у сучасній литовській літературній мові bendradarbis), antgalvis (пор. заголовок, польське na(d)główek, у сучасній литовській літературній мові antraštė), mokslinyčia «школа» (у сучасній литовській літературній мові mokykla), mokslinčius «учений» (у сучасній литовській літературній мові mokslininkas) тощо; такі солецизми, як einu ant vakzalo (пор. іду на вокзал, у сучасній литовській літературній мові einu į stotį), jis mokėjo ne brangiau trijų rublių (пор. він платив не більше трьох рублів, у сучасній литовській літературній мові jis mokėjo ne daugiau kaip tris rublius), jis važinėja šiltuose kailiniuose (пор. він їздить у теплій шубі, у сучасній литовській літературній мові jis važinėja apsivilkęs šiltais kailiniais), atsidavoda nuomon malūnas mieste Radviliškyje (пор. здається в оренду млин у місті Радвілішкіс, у сучасній литовській літературній мові išnuomojamas malūnas Radviliškyje), kalbėti prigimtoje kalboje (пор. польське mówić w ojczystym języku, говорити рідною мовою, у сучасній литовській літературній мові kalbėti gimtąja kalba) тощо.

З таким засміченням литовської літературної мови Й. Яблонскіс вів рішучу боротьбу, і треба визнати, що вона була успішною.

Й. Яблонскіс зробив великий внесок у литовську термінологію. У період формування литовської національної літературної мови відчувався великий брак термінів для окремих галузей наук

2. Kalbotyros klausimai, IV

17

Поряд із такими словами (які сьогодні закріпилися як єдині терміни), як mokykla «школа», ligoninė «лікарня», turinys «зміст», įspūdis «враження», įtaka «вплив» та багатьма іншими, вживалося по кілька варіантів. Цікаво, що Й. Яблонскісові краще, ніж будь-кому іншому, вдавалося з усіх цих варіантів добирати найвдаліші — саме такі, які найлегше приживалися в літературній мові.

І сьогодні відчувається благотворний вплив Й. Яблонскіса на литовську термінологію. Саме він утворив і запровадив більшість усіх уживаних нині литовських граматичних термінів, наприклад vardininkas «називний відмінок», kilmininkas «родовий відмінок», galininkas «знахідний відмінок», vietininkas «місцевий відмінок», asmenavimas «дієвідмінювання», vienaskaita «однина», esamasis, būasis kartinis, būasis dažninis, būsimasis laikas «теперішній, минулий одноразовий, минулий багаторазовий, майбутній час», jungtukas «сполучник», jaustukas «вигук», prielinksnis «прийменник», veiksnys «підмет», tarinys «присудок», pažyminys «означення», papildinys «додаток» тощо.

Терміни утворювали й інші литовські мовознавці (А. Баранаускас, К. Яунос), але дуже невдало. Багато з цих термінів не лише не відповідають законам словотвору литовської мови, а й зовсім незрозумілі; пор., наприклад, такі новотвори А. Баранаускаса, як raštėlis «літера», siaudis «приголосний», lankstygalis «закінчення», skundlankis «знахідний відмінок»; К. Яуноса: tarnis «звук», santara «приголосний», santaika «синтаксис», apysaka «присудок», apskūstinis «знахідний відмінок» тощо.

Й. Яблонскіс утворив багато термінів з математики та природознавства, що вживаються й досі, наприклад: deguonis «кисень», dauginamasis «множене», daugiklis «множник», sandauga «добуток» та ін.

Вагомий внесок зробив Й. Яблонскіс і в царині литовського правопису. Незручні į та ų він замінив зручнішими ie та uo. Він запровадив також ū (поряд із y).

Й. Яблонскіс усе життя дбав про розвиток литовської художньої літератури. Він ретельно редагував твори письменниці Жямайте й цим зробив їх доступними для громадськості.

Благотворний вплив праць Й. Яблонскіса й сьогодні помітний як у мовній практиці, так і в литовському радянському мовознавстві.