LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, VI

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ДЕЯКІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ З ТОПОНІМІКИ ПІВДЕННО-ЗАХІДНОЇ ЧАСТИНИ ЛАТВІЙСЬКОЇ РСР

V. DAMBE

Розглядувану територію визначено від узбережжя Балтійського моря — Рукави — на заході до річки Муси, тобто Церауксте, на сході, приблизно до Лієпаї, Скрунди, Салдуса, Добеле й Єлгави на півночі, а на півдні — до нашої сусідньої республіки, Литовської РСР. Точніше окреслюючи межу з Литвою, слід сказати, що розглядувана територія тут простягається від Кретингського району до Пасвалиського району (за картою 1956 р.).

У західній частині згаданої території до XIII ст., тобто до приходу німецького ордену, жили курші, у східній частині — земгали. Після тяжкої й невдалої боротьби за свободу наприкінці XIII ст. земгали розсіялися й були розсіяні. З мовних свідчень можна зробити висновок, що частина з них оселилася також у південній частині колишньої території куршів уздовж теперішнього литовського кордону, за винятком кількох місцевостей, наприклад Рукави, Дуніки, Ніґранди. Таку думку свого часу висловив уже J. Endzelīns у статті «Piezīmes par zemgaļu vārdu un dialektu» (FBR V 9). Її підтвердили й матеріали топоніміки. Звісно, як і на колишній куршській території, поряд із земгальськими особливостями тут трапляються й окремі куршські особливості; наприклад, деякі топоніми мають суто куршське подовження народноскладового звукового сполучення -ir- перед приголосним або подальше перетворення його голосного, як-от -birze (не -birze) me у Пріекуле U IV 95, Zirņu degšna (не Zirņu-) me у Сатінях U IV 156.

Натомість наприкінці XIII ст. до осереддя давньої Земгале, біля теперішньої Добеле, переселилися латгали, тобто латиші, після того як переможених земгалів звідти вигнали або вони втекли. У цій місцевості деякі характерні для земгалів особливості могли зникнути й виявлятися в тих чи інших латиських особливостях.

У топоніміці південно-західної частини Латвійської РСР, до якої входить також гідроніміка, відображені: 1) куршські особливості в суто куршських місцевостях; 2) земгальські особливості в земгальських місцевостях і 3) вплив литовської мови, особливо вздовж литовського кордону.

247

1. КУРШСЬКІ ТА ЗЕМГАЛЬСЬКІ ОСОБЛИВОСТІ

1. Довгота голосних перед народноскладовим r та анаптикса

Однією з найхарактерніших особливостей куршської мови є подовження давніх коротких голосних перед tautosillabic r і наступним приголосним. Це давно визнав J. Endzelīns (див. La. gr. 2. § 5, 64. §, 65. §). Якщо в латиській літературній мові ар і ер з протяжною та спадною інтонацією переходять у ār і ēr, тоді як ламана інтонація не спричиняє подовження голосного, то в куршських говірках довго вимовляють як склади з протяжною та спадною інтонацією ар, ер, так і склади з ламаною інтонацією; крім того, на південному заході Курземе подовжують також і та у перед tautosillabic r і наступним приголосним незалежно від інтонації. До того ж ці ір та ур подекуди переходять у іер та уор. Так, наприклад, там, де вимовляють звукове сполучення ар, кажуть: Bārta (u E II 161, колишня волость E II 38; пор. лит. Bartuva u Luk 159; у земгальських говірках: Bar̦ta, Bārtava), Vārnupis u в Руцаві U IV 99 (лит. Varnupỹs колишня; волость Біржі Lki; у земгальських говірках: Var’nupe), Sarte² u в Айзвікос U IV 18 k (лит. Sartė u колишня волость Гірканя Lki; у земгальських говірках було б: Sar’te) тощо.

Зі звукосполученням er, наприклад: Bēržnieki² z у Ціецере U IV 113 (земгальською було б: Ber’žnieki), Cērps z в Асіте U IV 13 (земгальською: Cēr’ps), Pērkuōns² z в Асіте U IV 13, у Рукаві U IV 97 k (земгальською: Pēr’kuōns), Zeberkši² z у Ціецере U IV 113 (у земгалів: Zeberkši).

Зі звукосполученням ir: Girkales (у літературній мові: Dzir̦kales-) канава в Рукаві U IV 99 (пор. лит. Girupis u Luk 167), Malkirte di у Рукаві U IV 99 (у літературній мові: Malkcirte або Malcirte), Zvirbulis z у Рукаві U IV 97 (у літературній мові: Zvirbulis; пор. лит. žvirblis Dlž).

Зі звукосполученням ur: Kūrša садиба z у Рукаві U IV 96, Kuōrši (або Kurši) z у Ціецере U IV 113 (у літературній мові та земгальських говорах: Kurši), Pūrvs z у Ніґранді U IV 47 (у літературній мові Purvs), Jūrgu садиба в Ніґранді U IV 47 (у літературній мові: Jūrgu-).

На куршській території лише в окремих випадках, поблизу земгальських говорів і литовського кордону, збереглося первісне скорочення голосних, наприклад у Рукаві: садиба Bārbina U IV 97 (замість очікуваного Bārbina-), Stērvens² z в Асіте U IV 13 (замість Stērvens) тощо.

Натомість найхарактернішою ознакою мови земгалів слід назвати первісне скорочення голосних у народноскладових сполуках із r перед приголосним, тобто збереження давніх коротких голосних. Особливо в давніші часи це первісне скорочення голосних було пов’язане з анаптиксою, тобто вставленням короткого голосного звука після -r. Тепер у повсякденному розмовному мовленні анаптикса часто зникла або зникає, а первісні скорочені голосні також пристосовуються до вимови літературної мови, оскільки зі швидким підвищенням культурного рівня особливості говірок стрімко зникають під впливом літературної мови, яку чують у радіо- й телепередачах і вивчають у школах. Зникненню особливостей говірок сприяють також прибульці з інших місцевостей. Лише в мовленні найстарших мешканців і дітей дошкільного віку, а також у топонімах і прізвищах іще помітна тенденція зберігати первісні скорочені голосні й анаптиксу.

На анаптиксу як можливу ознаку давнього земгальського діалекту вказував J. Endzelīns, наприклад у La. gr. 2. § d і 66. §), Latviešu valodas skaņas un formas¹ 2. § d і

¹ Рига, 1938.

248

64. §. Є місцевості й на колишній території земгалів, наприклад, як уже зазначалося, у досить широкому ареалі навколо Добеле, де такого явища не знають. Імовірно, сюди переселилися латгали, або латиші, з території пізнішої Латгалії чи Відземе. Натомість у південній частині колишньої Куршської землі анатиксис відомий там, де, як було сказано, у тринадцятому столітті оселилися земгали.

У топонімах земгальських говіркових ареалів первісні короткі голосні трапляються в давніших записах, наприклад, у 1811 р. у Джуксте записано назву садиби „Kareckle“, а вже у 1835 р. замість неї „Karkle“ U V 403 = Kārkli, 1811 р. в Елеї — z „Tscheresi“, пізніше Čērši U V 406; у 1811 і 1835 рр. у Яунпілсі, відповідно у Смукас чи Ремте, „Turake“ U V 485 — пізніше Turķi (?); наприкінці XIX ст. у Блідене — pl „Barabala“ B U V 470, пізніше Bar'balas.

У тридцятих роках первісні короткі голосні на земгальській території позначав Я. Плакіс у виданому університетом збірнику топонімів. Навіть тоді голосний анатиксису часто був таким коротким, що його якість не вдавалося встановити. Тепер анатиксис ще важче розпізнати, оскільки він часто цілком зник або залишив лише незначні сліди. Авторка переконалася в цьому влітку 1961 р., повторно, через вісім років, обійшовши типову територію земгальської говірки — Блідене на заході давньої Земгале. Лише одна стара бабуся відправила до своєї подруги й сказала йти до Stemberģenes, яку всі інші називають Stember’ģeni або Stemberģeni. Слід зазначити, що у двадцятих роках усі місцеві жителі тут закономірно й досить виразно вимовляли слова з анатиксисом. Ще 1953 року анатиксис часто можна було почути.

У записах тридцятих років якість вставних голосних найкраще передано на земгальській території, розташованій у давній Куршській землі, наприклад, в Езере, Куршиші, Рубі тощо. Такі форми: Var'nas z в Езере U IV 115 „Vārnas“, Ber'zi z у Куршиші U IV 129 „Bērzi“, Ver'ša лука в Езере U IV 116 „Verša-“, Ver'mji z у Куршиші U IV 129 „Vērmi“, -birze me у Рубі U IV 150 „-birze“, Zvir'buļi z в Езере U IV 115 „Zvirbuļi“, Jur'gu muižu в Езере U IV 115 „Jurgu-“, -pur'vs pl у Барті U IV 69 „-purvs“.

На території давньої Земгале вже у 30-х роках голосний анатиксису передавали менш чітко. Є місцевості, де його якість вдалося зафіксувати, наприклад, в Анненієки ti Atsperētenes tilts U V 456 „Atspertenes“, у Лієплатоне z Staraki U V 426 „Stārki“, me -pur'vs U V 427 „-purvs“, у Заленієки z Ķer'kšļi U V 451 „Ķerkšļi jeb Ķērkšļi“, di Var'žu dīķis U V 451 „Varžu-“ тощо. В інших місцях анатиксис позначали або малою перевернутою e, що вказує на короткий, невиразний звук, наприклад, у Бікстос u Ber'ze U V 468 „Bērze“, у Блідене Starka dīķis U V 469 „Stārka-“, у Лестене z Spir'gas U V 486 „Spirgas“, у Вілце z Zirni U V. 443 „Zirni“ тощо; або позначали лише короткість відповідних голосних у межах одного складу, наприклад, у Бікстос pl -kārkļi U V 468 „-kārkļi“, у Вецауце di Ģēr'vis U V 463 „Ģērv is“ тощо.

За матеріалами експедицій Інституту мови та літератури Академії наук Латвійської РСР у п’ятдесятих роках уточнюється, у яких регіонах анатиксис іще більшою чи меншою мірою чути, а де він зник, поступившись місцем вимові літературної мови. Анатиксис — більш чи менш виразний, уживаний частіше або рідше — було почуто також у кількох місцевостях, про які досі не було відомостей, наприклад, в Іле, Пенкуле, Снікері, Укросі, Вадаксте, Вілце — на території давньої Земгале — і зрідка в південно-східній частині Салдуського краю, на території давньої Курси. Під час експедицій анатиксис уже не вдалося почути в Айзвікі, Барті, Бунці, на півдні Ембуте, Грамзді, Сатіні,

249

Вайньоде — на території давньої Курси — і Платоне — на території давньої Земгале, де раніше анатиксис був відомий.

Чи був звук анатиксису всюди однаковим, достеменно встановити не можна. Я. Ендзелін у La. gr. 66. § каже, що в деяких місцевостях, наприклад, в Езере, Ніці, Вірзі, це був звичайний звук a, а в інших, здебільшого після er — зовсім короткий e, після ar, ir, ur — короткий a, рідше короткий e. Зрідка в анатиксисі чути короткий i, наприклад, у Лієплатоне. У деяких місцевостях, наприклад, у Струтеле й Вецауце, відтінок голосного анатиксису встановити не вдалося.

Після ретельних досліджень у Блідене зроблено висновок, що після внутрішньоскладового r, яке йде після a, вставляють коротке a, наприклад, Bārbala pl p „Bārbala“; після i — коротке a, іноді e: Biŗāži z p „Birži“, Stiŗānu vai Stiŗēnu plāvele pl p „Stirnu“; після e, яке під впливом анатиксису завжди є відкритим, — коротке відкрите e — Beŗže u p „Bērze“; після u — коротке a, наприклад, Vēbuŗaga me p „Vēburga“.

В інших місцевостях на земгальській території, якщо відтінок голосного анатиксису чути, спостерігаються подібні прояви з певними варіаціями. Після внутрішньоскладового ar зазвичай вставляється коротке a; лише зрідка, наприклад, у Куршиші, поряд із a чути коротке e, наприклад, Kar'kliņi z U IV 129 „Kārkliņi“. Після er вставляють і a, наприклад, Kerakšli z Zaļeniekos U V 451 „Ker(k)šli vai Kērkšli“, і вузьке e, наприклад, Vermji z Kursīšos U IV 129 „Vērmi“, а також відкрите e, наприклад, Beŗzi z Kursīšos U IV 129 „Bērzi“. Після ir спостерігається вставне a, наприклад, Sirəsniņas z Ezerē U IV 115 „Sirsniņas“; також e, наприклад, Birəznieki² z Rubā U IV 149 „Birzenieki“; відкрите e, наприклад, Girēti mz Nicā U IV 86 „Gir(i)ti“; а також i, наприклад, Spirģis — прізвище в Ніці U IV 87 „Spirģis“. Після ur зазвичай чути a, наприклад, Burəbas z Nicā U IV 86 „Burbas“, але іноді також e, наприклад, там само в Ніці Urbēņi² U IV 86 „Urbēņi“, і відкрите e, наприклад, -purēvs у Куршиші U IV 130 „-purvs“.

У Блідене найчіткіше чути відтінок короткого вставного голосного a після ur. Особливістю Блідене та багатьох інших земгальських говірок, особливо на території давньої Земгале та поблизу неї, наприклад, в Аурі, Бікстосі, Іле, Яунпілсі, Лієлауце, Рубі, Вадаксте тощо, є також те, що у вимові внутрішньоскладового r чути інтонацію, якщо відповідний склад первісно (також у літературній мові) вимовляється з рівною або переривчастою інтонацією, натомість інтонації не помітно, коли склад вимовляється з низхідною інтонацією, наприклад, Kaŗāavu kalns ka, -safags mzs, bet Darza dīķis di у Блідене p. Часто внутрішньоскладові ar та er, якщо вимовляються з рівною або низхідною інтонацією, набувають довготи голосних літературної мови. Подекуди в таких випадках ще збереглися відгомони анатиксису, хоча голосний став довгим, наприклад, у Пенкуле, Заленієки тощо.

2. Таутосилабічний n

Як уже зазначав J. Endzelīns у «Граматиці латиської мови» 2. § c, 83. §, курші зберегли у своїй мові tautosillabic н, який зник у латгальській, відповідно латиській мові. У топонімах це н відбивається повною мірою. Звісно, оскільки в кожній місцевості безперервно відбувався рух населення — одні виїжджали, інші прибували, а до родин вливались люди з інших країв, — топоніми не завжди послідовно відображають ні щойно згадану особливість, ні інші, однак давня куршська тенденція помітна й досі. Про неї не свідчать ті топоніми, в основі яких лежать запозичення з германських і лівських мов, у яких tautosillabic н може зберігатися також у латиській мові (тобто в мові всієї латиської нації), наприклад Ēlandes butka mz у Ніегранді U IV 47 < пор. Elend, Lindas² mz у Ніці U IV 86, Lindas mājas у Перконе U IV 91,

250

Lindenē² р. Скрунда U IV 159, Lindenes р. Лутрині U IV 134 < пор. Linde; пор. також ест. Lindi с.² Відомо, що складове n збереглося не лише в куршській, а й у всій латиській мові також у запозиченнях із литовської, наприклад, Laņkutis U IV 73 або Laņkuči E II 38 у Дуникському, Laņkutis у Рукаві E II 44, Laņkuti садиба в Ніці U IV 86; пор. лит. Lankučiu kaimas с. в Клайпедському районі Lats 779, лит. прізв. Lankutis і прус. прізв. Lankut Trautm 51 s. v. Lankut. Однак у колишній куршській області так багато топонімів зі збереженим складовим n, що вважати їх усі запозиченнями не можна. Тут зустрічаємо, наприклад, слово banda — Bandas kalns в Айзпуте E II 5, Bandēnes хутір біля Бріньки E II 11, лук. в Ембуте U IV 32, Bandēnieku sudmalas у Перконі U IV 91 тощо: bānda I 1 «ділянка поля, яку господар віддає наймитові як плату, або засіяне на ній» ME, чому відповідає лит. bandā 1 Dlž, назви поселень Banda у колишній волості Смальве Apg 539, прус. назви поселень Bandayn і Bandun Apr 16 тощо. На латгальській, відповідно латиській, території цьому відповідало б *buoda. Слово laņka саме по собі, у похідних формах і словосполученнях зустрічаємо в топонімах приблизно у 60 місцях куршського краю³, наприклад, Laņka лук. (і хутір) у Лажі U IV 45, E II 18, Ніегранді U IV 48 тощо, Laņkas dārzs луг у Рукаві, Laņksež садиба в Дурбе E II 39; пор. лит. laņkā Dlž, Laņkā луг у колишній волості Панемуне, лук. у колишній волості Балнинку, назва поселення у колишній волості Імбрада, Laņka лук. у колишній волості Панемуна, Laņkakjemis с. у колишній волості Круона, Laņkupis струмок у колишній волості Седа тощо Lki, Lankos Lauko kaimas с. у Плунгеському районі Lats 779, прус. назва поселення Lankaym Apr. 82. Пор. також церковнослов’янське ląnka «морська затока, долина, лука», рос. лука «вигин, кривизна, лугова або лісиста місцевість у закруті річки, видолинок, долина», пол. łąka «лука» LeW 339. Латиською тут відповідало б слово luoka. Тече велика річка Veņta E II 158 = лит. Ventà Lki; у Рукаві є будинок Meņca E II 44, у Гайках — Meņču pļava U IV 121 к, у Вецпілі — Meņču purvs U IV 105 та подібні утворення в інших місцях. Справжніми латиськими формами були б *miecā, *miece; пор. лит. mēņķe Dlž, LeW 436. Подекуди і в Курляндії в топонімах трапляється слово liņga, наприклад, Liņga озеро в Ногале E II 118, Liņgas dīķis у Занте U IV 239 к, «Liņge» садиба 1858 р. у Гробіні U IV 81 і в Перконі U IV 93. Слову liņga може відповідати відоме нам метальне знаряддя liņga, що, мабуть, < лівськ. ling або liņga LW 195, 198, або ест. ling «праща (метальне знаряддя, линва)» J. Tamm 285, однак корінь цього слова може бути й тим самим, що в литовському слові liņginti, liņguoti Dlž, тобто латиському «хитатися, коливатися», або liņge 1 «жердина» Dlž; пор. також LeW 331 s. v. laigyti. Є у нас місто Skrunda, яке по-справжньому латиською мало б називатися *Skrūda. Тут наведено лише кілька прикладів: їх багато, і вони підтверджують висновок Я. Ендзелінса про збереження складового n у куршській мові та мові їхніх нащадків.

Про особливості мови давніх земгалів написано мало. Тут слід згадати наведені вище висновки Я. Ендзеліна про короткість голосного в таутосилабічних сполуках із r перед приголосним, припущення П. Шміта щодо вияву ķ, ģ у формі ķ, ģ у статті «Про земгальську та селівську народності» FBR I 48 і далі, а також зауваги К. Бюги до цієї статті П. Шміта — Kalba ir Senovė I 85. Після докладного аналізу топонімів одного типового земгальського діалектного пункту — Блідене — та встановлення їх поширення

² Lvv I 2, с. 308, s. v. līndas². Основою багатьох таких топонімів може бути також корінь литовського дієслова lišti, який трапляється, наприклад, у литовських похідних lindynė, lindynė «схованка, притулок, сховище» LeW 377 s.v. lišti. Пор. також литовські назви сіл Lindynė pu у колишній волості Варняй Lki, Lindynės me у колишній волості Відукле Lki, Lindynė pu у колишній волості Варняй Lki тощо.

³ Див. Lv I 2, 256—258.

251

по всій території Латвійської РСР В. Дамбе у збірнику статей, присвяченому ювілею академіка Я. Ендзеліна, 1959 року висловила думку, що, можливо, збереження таутосилабічного n, як і в литовській, давньопрусській та куршській мовах, можна вважати особливістю земгальської мови на противагу латгальській, тобто латиській. Серед місцевих топонімів, звісно, є й такі, де таутосилабічне n зникло або трапляються паралельно обидві форми — з таутосилабічним n і без нього, наприклад, Luōkene або Lūocene pļ p, але Lāņkas me p, Lāņkas pļ p (пор. лит. lankà тощо; див. вище), Rinka(s) strauts або Rika strauts струмок та pļ p (пор. лит. Rinkai + mu у колишній волості Меркініне Lki, Rinku хутір у Немянчинському районі Lats 907) тощо.

Частина — це запозичення, у яких таутосилабічне n закономірно збереглося, наприклад, запозичення з германських мов, як-от Brandavīnene pļ p < лат. brandewin, Grenču kruogus < v. Grenze, Rundāle pļ < сер.-ниж.-нім. rundel «зроблений круглим» MnW III 531. Кілька запозичень походять із лівської мови — Īņi + z p, Īņu ezers p < лів. i’nnõ «засинати» LW 73, uņ «сон» LW 452, Kangaru kalns p < лів. kāngar «хвилясте підвищення земної поверхні (у лісі)» LW 112. Литуанізмом слід вважати назву садиби Briņķi E II 143 і p: лит. brinkti Dlž, LeW 53 (s. v. brangùs), Lž I 863 або brinkis Lž I 861, Lž 126.

Приблизно для восьми основ топонімів Блідене з таутосилабічним n є паралелі в литовській мові, наприклад, уже згадані banda, lanka, а також Baņdzene pļ p < baņga ME (пор. лит. bangà Dlž, Lž), Buņci z E II 143 і p (за наявними даними трапляється у 7 місцях куршського та 7 місцях земгальського ареалу; пор. лит.: buņķis або buņķis Lž I 953, 954). Тут іще слід назвати топоніми: Ēņcene pļ p: лит. enkiuoti Lž, ēņgti Dlž; Ģiņterenes pļ p: лит. ģiņtaras Dlž (лат. dzintars або dzītars ME); Īņdžu māja + z p: лит. iņgsti LeW 10 s. v. angùs, iņgti Dlž, iņgti Dlž, iņgis Dlž; Vēņteru kalns p: лит. vēņteris Dlž тощо.

Приблизно для дев’яти топонімів Блідене з таутосилабічним n немає прямих паралелей у литовській мові, наприклад, Dūņki z E II 143 k: лат. duokis ME або duocis «сільничка» (?), Īņta kalns p: особове ім’я Inte, s. v. Indriķis, у словнику Улманіса, с. 351, Juņgaiņis pļ p: лат. Jūgaiņi (як садиба в Пенкуле E II 81): лат. jūgs ME (лит. jungas Dlž), Kļeņces z E II 143 k: лат. kliecis «нижня частина хлібини, якщо вона слизька, волога» ME, kliekis 1 «слизька, волога маса, важкий глинистий ґрунт», 2 «недопечений, вологий хліб» ME, saklieķēties «стати слизьким, вологим» ME (?); Plūņci z E II 132 і p: лат. plūcis «так кажуть про людину, яка зовсім промокла (під дощем)» EH (пор. також лит. plūnkti 4 Dlž); Puņkas pļ p, Rinkas- pļ, струмок (див. вище) тощо.⁴ Багато слів, виявлених у Блідене, трапляються в топонімах і в інших земгальських місцевостях. Крім того, в інших земгальських ареалах так само трапляється чимало слів із таутосилабічним n, значну частину яких не можна вважати запозиченнями. Наведемо лише кілька. Так, у Вецауце є Aņģes z E II 129, Aņģu purvs в Іле U V 480, Aņģi z у Берзе E II 72, Aņģenes pļ у Берзе U V 388 і p тощо. Це спонукає думати, що тут відповідають лит. angis Dlž, лат. uodze ME, прус. angis, лат. anguis LeW 10 s. v. angùs. Це слово трапляється також у кількох місцях Північного Відземе (наприклад, Aņģis pu у Селях p, z у Ґєрах E I 92, Aņģi z у Тернеї E I 107, Aņģa kalns la у Селях p, Aņģene затока озера Буртнієку та Aņģītis + ez, la., pu і +z у Селях p, Aņģītis z у Ренценах E I 101 тощо Lvv I 1 s. v. aņģes),

⁴ Детальніше про ці слова див. у статті В. Дамбе «Топоніми Блідене як свідки минулого», у збірнику праць, присвяченому академіку Я. Ендзеліну, Рига, 1959, 436—438.

252

де це можна зіставити з ig. hang «сургоб» J. Tamm 85, але не виключено, що й там колись жили земгали, сліди мови яких збереглися в назвах місцевостей. На користь цього свідчить також низка інших топонімів, деякі з яких ще буде наведено далі в цій статті, а також деякі інші мовні свідчення, які тут докладніше не розглядатимуться. Зверну увагу лише на нерозв’язану проблему походження середнього діалекту латиської мови, тобто ареалу літературної мови. Говірки середнього діалекту перетинають середину території Латвійської РСР із північного сходу на південний захід, охоплюючи центральну частину Відземе та Земгале. Зазвичай вважають, що з XIII ст. у Латгале й Відземе (за винятком лівської території на заході) жили латгали, або латиші⁵, які після поразки земгалів у XIII ст. переселилися також у центральну частину Земгале, а їхня мова стала основою говірок середнього діалекту. Однак постає питання, чи формування цього середнього діалекту не було значною мірою зумовлене саме земгалами, які свого часу жили також у Відземе. У Земгале є лише один діалект, тоді як у нащадків латгалів, тобто латишів, — два: смуга середнього діалекту, досить подібна до говірок Земгале, та значно відмінний верхньолатиський діалект. Частину мовних явищ верхньолатиського діалекту можна пояснити пізнішими впливами, але не всі. Тому є підстави вважати, що вплив земгалів у Відземе колись був значним. Коли саме і в якій кількості вони туди потрапили, достеменно невідомо — чи в XIII столітті, рятуючись після поразки у визвольній боротьбі або будучи висланими орденом, чи прибули туди набагато раніше. На початку XV ст. Ж. де Ланнуа (Gillebert de Lannoy) у своєму описі подорожі⁶ згадує земгалів також на шляху з Риги до Нарви. Протягом останніх кількох десятиліть археологи не досліджували проблему земгалів у Відземе. У тридцятих роках земгальські курганні могильники було виявлено у Відземе — у Лієлстраупе, Вецпієбалзі, Крапе, Крімулді, Кеіпене, Лігатне, Нітауре⁷, тобто на території на південний захід від згаданого раніше місця розташування Anģu. Ці знахідки не було поставлено під сумнів, а археологи Латвійської РСР Е. і Р. Шноре переконані, що це справді земгальські могильники, як повідомила під час консультації археолог Інституту історії Академії наук Латвійської РСР Е. Шноре.

Як у куршському, так і в земгальському середовищі, а у Відземе — особливо вздовж узбережжя, у топонімах трапляється слово reņģe. Якщо у Відземе, а в пізніший час подекуди й у північній частині Курземе⁸, його можна пов’язати з морською рибкою — reņģi «clupea harengus L» ME, якій у литовській мові відповідають strimala, strimulė, strimelė «mellota vulgaris» LeW 923 (яке вважають можливим запозиченням із німецької мови) і лів. reņģ⁹, то земгальське й решти Курси reņģe аж ніяк із нею не пов’язане, адже саму рибку тут зазвичай називають strimalu, як і в литовській мові, або подекуди siļķu¹⁰. Кілька місцевих прикладів топонімів: Reņģe +mu у Зебрене E II 139,

⁵ Див. карту території Латвії у XIII ст. у виданні «Історія Латвійської РСР», I, між с. 68 і 69, Рига, 1953.

⁶ Опубліковано у F. G. Bunge. Archiv für die Geschichte Liv- Esth- und Curlands, V, Dorpat, 1847, 171.

⁷ Дані за «Історією Латвії», I, 1, Рига, 1938, 106.

⁸ Напр., у Стразде — за картотекою регіональної лексики Інституту мови та літератури АН, у Дзірцієне EH, Кандаві й Лайдзе — за спостереженнями наукової співробітниці Інституту мови та літератури АН М. Граудіньї.

⁹ Як зазначено в ME, s.v. reņģe, це може бути запозиченням із латиської мови, тобто< v. He-ring через посередництво куршів. Пор. також LW 333.

¹⁰ Як, напр., у Вентспілсі, Попе, EH s.v. reņģe; виправлено за спостереженнями М. Граудіні.

253

u > Tērvetē E II 158 k, колись частина волості в Езере U IV 116, Reņģes маєток +mu в Рубі U IV 149, Reņģes луг(и) в Букайші U V 392, у Межмуйжі U V 418 тощо. У цих місцях слово reņģe має зовсім інше значення. Подекуди тут reņģi називають канаву, наприклад у Ніці. Подекуди значення ще не з’ясоване. Пор. лит. Reņģe u у колишній волості Жагаре Lki і reņģti LeW 719.

Деякі інші приклади з народноскладовим n див. далі в розгляді k, ģ.

3. k, ģ > c, dz замість k, ģ

Par kursisku īpatnību J. Endzelīns La. gr. 2. § c un 87. § uzskatījis c un dz k, ģ vietā¹¹. Vietvārdos tas lielā mērā apstiprinās. Te rodam Ceņkuoni pgd un Ceņkuonas² c Pērkonē Lvv I 1: liet. keņkti Diž¹², Ceņtupus z Edolē E II 148; liet. kentulys Lž V 572. Bij. pag. un +mu, cp p ir Cirava E II 11, kam varbūt atbilst liet. kyruš Lž V 874; tāpat Nīca² jeb Nīce² E II 41 (senāk: „Nicava“ Latviešu Avīzēs 1826,9 sludinājumā) un u Nīca² (resp. Bārtas lejasgals) E II 161, kam rada liet. Nykta u bij. Pažežerēla pag. Lki, Nykis u bij. Surviliska pag. Lki (Nyka > Nemunā, Nykis > Łaudē, Neveži, Nemunā, Nykuotė > Nemuna Luk 185 k). Sastopam Rucavu bij. pag., +mu E II 44, 45, cp p: liet. Rūkjava. Atrodam Dzembeš² z Cirava E II 11: liet. Gemėbine u Lki, Gembasalio kaimas c Lazdiju rajonā, Gembiškių kaimas c Jonavas rajonā Lats 698. Ir Džerve bij. pag. un mu E II 13, Džerves dīķis dī Purmsatos U IV 53, Džerženi z Dunikā E II 38, Nīcā E II 41: liet. gėrve Diž, Gervių kaimas c un -vienkiemis Jonavas rajonā, Gervėnių kaimas c Alītus, Ukmerges, Lazdiju, Vilkijas rajonā Lats 700 (sal. arī Lvv I 1 s. v. dzērve); Dzināre ir +mu Aprikos E II 7, Dzinātari z Priekulē E II 42, Dzinātarciems c Džervē U IV 29, Dzinātnieki z Pērkonē E II 42 u. c.: liet. gīntaras Diž, Gintaras u Luk 167 k, Gintaru kaimas c Kretingas un Linkuvas rajonā Lats 702. Dziirkalis ir dī un ez Vērgales E II 23 un 47, Dzirkiakų² ciems ir Nīcā p (Lvv I 1): liet. Girkaliai c Klaipėdas un Sedas rajonā Lats 704.

Подібних прикладів на підтвердження є дуже багато.

А як у земгальському середовищі? Тут помітна значна кількість топонімів із незвичними для куршів і особливо для латишів k, ģ, причому не всі вони пояснюються як звичайні запозичення, де ці звуки були б закономірними. Це наводить на думку, що тут збереглася якась дуже давня ознака земгальської мови, яка зближувала земгалів із литовцями та давніми прусами більше, ніж із куршами, які в певній позиції балтійські k, ģ перетворили на c, dz, так само як латгали або латиші. J. Endzelīns у Latviešu valodas gramatikā, § 89 d, висловлюється, що більшість форм із нерегулярними k, ģ, імовірно, перейнято з литовської мови або якогось іншого (нині вимерлого) балтійського діалекту. Визначеніше можна буде судити, коли стане відоме географічне поширення цих форм і всіх топонімів Латвії. P. Šmits у згаданій вище статті¹³ наводить низку слів, які фонетично не є ані цілком латиськими, ані куршськими, ані литовськими, і водночас зазначає, що невідомий вимерлий діалект слід шукати саме

¹¹ Також замість k, ģ, які стоять перед палатальними голосними.

¹² Якщо не від v. zanken.

¹³ FBR I 48.

254

про Земгале, де збереглися топоніми: Iecava або Iecava (н. Ekau)¹⁴, озеро Ķerkliņu¹⁵, Ragene (у хроніках Racken), Anģi та ін. K. Būga в Kalba ir Senovė I 85, пов’язуючи це з міркуваннями P. Šmits, заперечує назву Ragene, але вважає можливим наявність k у назві Iecava і висловлює думку, що озеро Ķerkliņu та згадані вище Anģi могли відображати палаталізовані k, g. Однак через брак матеріалів земгальських говірок проблему поки що не розв’язано.

Аналіз топонімів земгальської території дає певні підстави вважати, що однією з особливостей давньої земгальської мови, мабуть, були ḱ, ģ > k, g і що ця особливість як тенденція в типових земгальських говірках зберігається й досі, хоча вже в документах XIII ст. трапляються також форми, де замість очікуваних ḱ, ģ виникли c, dz, наприклад, „Stagnum Autzil“¹⁶, якщо ця назва не є складною, та деякі інші.

Аналіз топонімів Блідене¹⁷ показує, що кілька слів (близько 2%) із k, g мають лівське походження — наприклад, Pukene p < лів. puk’k’ або put’t’ «квітка» LW 319 sk, можливо, z Bēķi E II 132 < лів. bākkā «мекати» LW 35.

Приблизно 29% слів із k, g мають походження, яке слід шукати в нижньонімецькій і середньонижньонімецькій мовах, наприклад, Kraģenes di, pl: kragis I «дерев’яний триногий стілець, підставка, на яку щось ставлять і кладуть» ME < ср.-н.-нім. schrage «підставка (з двох пар схрещених ніжок), наприклад козел для пиляння, підставка для бочки тощо» MnW IV 132 або kragis II «шкапа, стара людина» < діал. нім. kragge ME; Kīves diķis pl p < ср.-н.-нім. kiff «сварка, суперечка, війна» MnW II 467; Strēķi la p < ср.-н.-нім. streke 1 «риска, лінія» MnW IV 429, 2 «мотузка, шнур, линва» MnW IV 430 та ін.

Декілька слів безпосередньо зіставляються з литовською мовою, наприклад, Briņķi z E II 143 і p < лит. brinkti Dlž, Lž I 863 або brinkis Lž I 861, Giēzenes pl p < лит. giēžti (?) Lž III 294.

Приблизно для 29% слів відповідні форми знаходяться в литовській, латиській, а також інших індоєвропейських мовах, наприклад, Buķi z E II 143 може відповідати: лат. bucis I ME = buck «цап» ME < ср.-н.-нім. Buck «цап» MnW I 443, але в Блідене bukis також означає, як у ME s. v., «посудина, в якій товчуть і зберігають сіль»; фонетично тут відповідає bucis II «кошик для садіння, сплетений із вербових прутів» ME та лит. būkis «в’язана рибальська сітка» LeW 63; Ģer’des strauts str p, якому фонетично відповідає лат. Dzērdūpite (> Gauja p) Lvv I 1, лит. Gerdà pl у колишній волості Tverai Lki, Gerdžių kaimas c у районі Šakiai Lats 699; Lūgene¹⁹ pl p: luga II «болотиста маса у водоймах, що заростають» ME або luga «желеподібна маса, кашка» ME, лит. liūgas, liūgynas, liūgynė Dlž, liūg(n)as LeW 379, слов’ян. лужа¹⁹ «калюжа, водойма», укр. ту́жа, давньорус. лужа, у Лжа > у Великій, словен. lúža, чеськ. louže, давньочеськ. lůže

¹⁴ Iecava (Iēcave або Iēcūve) u > Lielupe (у верхів’ї також: Iecava, Iēcava або Iecave) E II 157, Iēcava (в Ozolnieki) U V 441, Iēcūve (Garoze) U V 409, Iēcava та Iēcves (Dau-dzese) U V 321, Iēcķe або Iēcķves (Sērene) U V 362, Iēcķeve (Taurkalne) U V 374, Iecava (або Iēcīve в Kurmene) U V 339, струмок, + млин і волость E II 30 k.

¹⁵ Ķerķliņi + млин Zvārde E II 107, озеро Ķerķliņu² там само, струмок.

¹⁶ Liv-, Esth- und Curländisches Urkundenbuch nebst Regesten. Herausgegeben von Dr. Fr. G. von Bunge, I Band, Reval, 1853, 545 lpp. 432. senrakstā (1272. g. 7.X).

¹⁷ Див. згадану вище працю V. Dambes «Топоніми Блідене як свідки минулого» 427 і далі.

¹⁸ Пор. також Luģi z у Kalnciems E II 79, Lugenieki z у Bēne E II 130, Lugītis pl у Valgunde U V 450, тобто в земгальському середовищі.

¹⁹ H. M. Шанский, В. В. Иванов, Т. В. Шанская, Краткий этимологический словарь русского языка, Москва, 1961, 187.

255

„Пюсте, болото“, давньослов’янське *lougiā, іллірійське *lugos або *lugā „болото“, гр. λυγαῖος „темний“, [..] „темрява“ Fasm II 66; пор. також латвійське місто Ludza і річку Ludze (> Rauža > Palsā > Gaujā E I 114, Lvv I 2), лит. Lūgas ka, pl bij. Alītus pag. Lki; див. також K. Būga Tīž I 30 s. v. Eža un Lvv I 2 s. v. ludza.

Приблизно для 26% слів із k, g не можна знайти паралелей у литовській мові, тоді як закономірні форми з c, dz трапляються в мові латгальців, відповідно латишів і нащадків куршів, наприклад: Duģis ez p < dugt (?) „ставати туманним, каламутним, темним, злим“ ME; пор. латв. dudžains = болотистий і „дикий, полохливий, неспокійний“ ME (у латишів і куршів було б dudžis); Mar’ķene pl p: латв. Mārcene < латв. mārks I „мочило для льону, мочило для льону, невеликий ставок на луках“ ME; Plūokis або Plūocene pl p: латв. pluocis I 1 „болотисте місце, що рухається“, I 2 „(порожня) ділянка, галявина“ ME, I 3 „болотиста лука, лука“ ME, причому Pluocis часто трапляється в топонімах Курземе, наприклад Pluoči² z Edolē E II 148, Pluočis pl Kazdangā E II 16, Kuršīšos E II 95 тощо; Rūķi z E II 143 і p: латв. rūkt² I „гудіти, шуміти, шелестіти, ревіти, гуркотіти, бурчати“ ME або rūkt² II „бігти“ ME замість звичайного для латишів Rūči.

Також на решті земгальської території є дуже багато подібних слів із ķ, ģ. Частину вже згадано під час розгляду tautosillabiskais n. Наведімо ще кілька прикладів: Ģer’bums me Remtē U V 494, pl Jaunaucē U V 458 k, Ezerē U IV 115 k, Ģer’bum² mežs Zvārde U IV 171 k, Ģer’bumi² pl Bērzē U V 388 і p тощо, тобто в земгальському середовищі, а також місцями на куршській території та в деяких місцях Відземе²⁰ (див. Lvv I 1 s. v. ģer’bums²), похідні від ģerbt 1 „доглядати“ MEk, значення якого тепер уже невідоме, і відповідні лит. gerbti 3 Lž III 248. Отже, Ģer’bums — це місце, де колись вирубали ліс і влаштували луку або поле, а не щось одягнене, як могло б здатися в сучасній мові. У латишів від цього ж кореня виникла назва місцевості Džērbene cp у Цесіському районі p (Lvv I 1, 255).

Особливий інтерес викликає назва городища — Ķentes² kalns (Pag. apr. 47 тощо), неподалік від правого берега Даугави та лівого берега річки Огре, поблизу міста Огре, — в Огресгалі, тобто на території, де у XIII ст. жили ліви²². В Acad. J. Endzelīna Lvv I 2, 207 корінь цього слова непевно зіставлено з лит. Kentai c, але подальшого пояснення немає. Це слово можна пов’язати з лит. kęsti Dlž, латв. ciest 2 „страждати, терпіти, зносити, витримувати“ ME (пор. лит. Kentai c bij. Platelų pag. Lki, Kentaučių kaimas c Mažeiku rajonā Lats 754 k). Оскільки є підстави вважати, що земгали мали звичай замість k вимовляти ķ і зберігати tautosillabiskais n, ця назва свідчить про особливість земгалів. До того ж вона, схоже, не пояснюється як запозичення з якоїсь іншої мови. Археолог A. Stubavs з Інституту історії Академії наук Латвійської РСР, який від 1954 р. проводив у Ķentes kalns ретельні розкопки, встановив, що тут у період від VI до IX ст. були присутні латгальські та земгальські форми.

²⁰ Наприклад, Ģer’bums² z Lenčos E I 17, Ģer’buma pļava pl Ropažos E 157, Ģer’bumi pl Babī-tē E I 55, Ģer’bumkalns ka Ādažos E I 36, тобто в місцях, які розташовані або в імовірному місці проживання земгалів у XIII ст. — Бабіте, або неподалік від згаданих вище гіпотетичних місць проживання земгалів у Відземе.

²¹ Його також називали „Ķentu kalnu“ E I 40, колись також Ķenču kalnu або „Kameļ-muguru (за зовнішнім виглядом, V. D.), у німецьких джерелах також „Dreikaiserspitze“, як зазначив археолог A. Stubavs, а в збірці казок Lehua-Puškaids V 384 сказано, що спочатку тут містилася Рига.

²² Див. карту між с. 68 і 69 у «Історії Латвійської РСР», I, Рига, 1953.

256

початку²³. Тож є певні підстави пов’язувати назву гори із земгалами, які колись тут жили. Як уже зазначалося, тут, на правому березі Даугави, немає звичного земгальського середовища, і досі ніхто не висловлював припущення, що колись на цій горі жили земгали. За 30 кілометрів на північний схід від Ķentes kalns розташовані z Ķenteni в Кастране E I 42 і в Ķeipene E I 46 k. Слід зазначити, що обидві ці садиби розташовані на території або поблизу неї, де, як сказано вище, знайдено земгальські могили.

Ķ і ģ у топонімах земгальської території часто трапляються як на початку слова, так і наприкінці кореня. І нині в місцевих говорах у розмовній мові часом уживають форми з k, ģ замість c, dz, наприклад, ruokele „рученя“, auģelis „підліток-свиня“, kuoķelis „деревце“ (Блідене).

Звісно, і в земгальському середовищі трапляються топоніми, де замість очікуваних k, ģ маємо c, dz, а tautosillabiskais n зник, або наявні паралельні форми; трапляються й слова, де k, ģ > c, dz, але tautosillabiskais n зберігся, або навпаки — tautosillabiskais n зник, але k, ģ > k, ģ. Здебільшого це можна пояснити впливом прибульців і літературної мови. Так, наприклад, у центральній частині Земгале є назва садиби Ķeņķi (Sīpele E II 83, Jaunsvirlauka E II 84, Tetelē E II 86) або Ķeņķas у Джуксте E II 75 k, якій паралельні фонетично відповідні куршські Ceņči z у Добеле E II 74 або Ceņči z у Джуксте E II 75 і на північному заході Відземе — у Лієлупе — +z Ceņica Lvv I 1. Пор. лит. keņkti Diž., LeW 240.

Впливом давніших корінних мешканців — куршів — можна пояснити, наприклад, назву садиби Cēr’pi в Куршіші p, що з XIII ст. є земгальською територією. Пор. латв. cērpa, cērps, cērps² II 1 „купа, земляний горбок“, 2 „довга трава, трав’яний горбок“ ME, лит. Kērpis pl, u bij. Svēdasu pag. Lki, Kerpišķiu kaimas c у Панделському районі Lats 755, kerpti 2 або 3 Lž V 621.

На підставі аналізу топонімів на земгальській території та визначення їхнього географічного поширення слід вважати, що k, ģ замість давніших k, ģ справді були особливістю земгальської мови, яка в окремих словах могла вплинути на сусідів — куршів, селів, а також латишів.

II. ВПЛИВ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ

Особливо в топоніміці південної частини досліджуваної території спостерігаються різноманітні впливи литовської мови, з яких тут буде розглянуто лише деякі. По-перше, у лексиці знаходимо частину тих самих топонімів або слів, що трапляються в Литві, або, відповідно до фонетичних закономірностей, певною мірою пристосовані до латиської мови й відсутні в латиській лексиці; наприклад, окрім уже згаданих, Apžērgu grava є в Скрунді p, а частина литовського села Kentaučiai у колишній волості Жидикай, Литовська РСР, раніше називалася Apžārgai Lki: лит. apžargu Diž. Bēņdru purvs — у Гавієзе U IV 77, Bēņdravene pl — у Дуналці U IV 28, Bēņdrupdamībš ce — в Улмале U IV 44: лит. bendras Diž., LeW 39, якому відповідало б лат. *biedrs. Buividi² — садиба в Букайші E II 73 k, Ґрамзді E II 14, Калеті E II 15, Buivida z у Гавієзе U IV 76, маєток Buivide² +mu у колишній волості Укри p; пор. лит. Buividą kaimas c у Вілкійському районі Lats 653,

²³ За поясненнями А. Стубавса під час консультації та в публікації «Раскопки городища Кентескальн в 1954—1956 гг.» у збірнику статей «Вопросы этнической истории народов Прибалтики. Труды Прибалтийской объединенной комплексной экспедиции», 1, Москва, 1959, 209 і далі. Однак, як кажуть, точно відрізнити земгальські форми від латгальських досить важко.

17. Kalbotyros klausimai VI.

257

Buivydai c у колишній волості Калтанену, Buivīdai c у колишній волості Ейшишкі, Buivydo болото pu у колишній волості Лелюну тощо Lki, Buivydų kaimas c у районах Анікщяй, Шедува, Вільнюс та інших Lats 653. У Руцаві є Būtingu² novads U IV 96. У Литві, в районі Кретінги, Butingės kaimas Lats 656. Geišupis — річка u у Дуникі U IV 73: лит. Geišų kaimas c у районі Лінкувас Lats 698, Geišupis Luk 166, Geišai c у колишній волості Жеймеля тощо Lki. У Брукні є струмок Gīvulu str U V 227, пор. лит. Gyvolių kaimas c у районі Акмене Lats 705, gyvulys Dlž. У Дуникі є Kiñtupja рів U IV 73, у Ціраві луг Kiñtene U IV 26: лит. kiñtamas Dlž, Lž V 820, Kintų містечко в районі Шилуте Lats 758, назва місця Kints і прусська назва місця Kynthwang Apr 63. У Руцаві є хутір Ketvirtis U IV 97, що відповідає лит. ketvirtis Dlž. Там само, у Руцаві, є Leñdima² луки pļ U IV 99, у Айзвікі став Leñdums U IV 18, в Ембуте луг Leñhumi U IV 32, у Нігранді хутір Leñhumi U IV 47; їм відповідає лит. Lendimų kaimas у районі Кретінги Lats 785. Річці Mūša у Литовській РСР Luk 183 відповідає Mūša — річка у Латвійській РСР, у Церауксте U V 232, Бауска U V 223. Замість слова Purva трапляється слово pelke, наприклад, у Вайньоде — Dakšenes peļķe² U IV 62, у Рубі — Lielā peļķe² U IV 150 тощо: лит. peļkė Dlž. Через Руцаву протікає Sventāja E II 160, яку в Литві називають Šventoji Luk 200 k; Svitenē річка (і маєток) Švitene U V 266, у Литві — Švitinis Luk 200, у Вадаксте річка Vadakste U V 518, в Езере Vadaksts U IV 115, їй відповідає литовська Vadakstis Luk 204. У південно-західній частині Латвійської РСР є ще багато інших подібних географічних назв.

По-друге, у фонетиці місцями трапляються звуки, властиві литовській мові, але не ті, які очікувалися б у латиській. Так, замість dz очікується g, наприклад, Geļži — хутір у Дурбе E II 39, у Ніца E II 41, у Перконе E II 42, Geļķi хутір у Гавіезе E II 40, у Тадайкі E II 45; пор. лит. geležis Dlž, gelžis або geležis Lž III 230, лат. dzèlzs ME, лит. Gelžių kaimas c у районі Ужвенчяй Lats 698. Так само Gegužė — хутір у Руцаві E II 44; пор. лит. gegužė Dlž, лат. dzeguze ME, Gegužių kaimas c у районах Шяуляй, Скаудвіле, Кибартай, Шакяй, Аріогала Lats 697. У Вецауце є став Gērvīs або Gērvia U V 463; пор. лит. gervė Dlž, лат. dzērve²⁴. Назву лісу Girkale знаходимо в Руцаві U IV 100, назву річки Girupi — у Нігранді U IV 48, де також замість dz очікується g; пор. лит. girià Dlž, лат. dzira I ME, лит. Girkalių kaimas c у районах Клайпеди та Седа Lats 704, Girupio kaimas c у районі Куршена Lats 705. В Айзвікі записано став Zirģine U IV 18. Тут, у Курземе, якби не зважати на можливий прояв земгалізму, очікувалася б форма Zirdzine — пор. лит. žirginys Dlž, Žirginės хутір у волості Кельме, Žirginių kaimas c у районі Вевіс Lats 1021. Таких прикладів багато.

У географічних назвах південно-західної частини Латвійської РСР, подібних до литовських, часто замість c очікується k, наприклад, Keķi²⁵ U V 237, Keķīlas хутір у Рундале²⁶ U V 254; пор. лит. Kėkiai c у колишній волості Гаргждай, Kekiškės kaimas c у районі Шилале Lats 753, лат. Cece — річка між Серене та Айзкраукле Lvv I 1. Ķeluotne — ліс у Церауксте U V 233 k²⁷; пор. лит. Keliuōtiškių kaimas c у районах Йонішкеліс і Лінкувас Lats 753, якому відповідає лат. Celūtes ga у Турлаві p Lvv I 1 s. v. „celi“. Ķervju село є в Руцаві U IV 97, Ķerviške²⁸ la у Айзвікі E II 9 k; пор. лит. kervoti Lž V 633, Kervių kaimas c у районі Скуода Lats 755, прусська назва місцевості

²⁴ У цьому земгальському середовищі g може також відображати земгальську особливість.

²⁵ Див. примітку 24.

²⁶ Там само.

²⁷ Там само.

²⁸ Там само.

258

Kerwin Apr 61; корінь цього слова знаходимо в селонському топонімі Cefve pl Біржах p Lvv I 1. У Руцаві є ставок Malkīrte U IV 99, де -kīrte вжито замість латиського -cirtes; пор. лит. kiršti Dlž, лат. cirst ME. Поле в Руцаві Palajķis U IV 100 пор. з лит. palaukė Dlž, Palaukės kaimas c у Шауляйському районі, — vs у Вільнюському районі, Palaukių kaimas c у Паневежиському районі Lats 857. На досліджуваній території таких прикладів багато.

Замість очікуваного š так само часто трапляється s у топонімах прикордоння Литовської РСР. Наведімо лише кілька прикладів. Панемуне — цвинтар Šaltų U V 231, у Снікере — хутір Šaltenių U V 507; пор. лит. šaltas Dlž, Šaltanių kaimas у Ширвинтському районі, Šaltenių kaimas c у Купишському районі Lats 947, лат. salts ME. Šilinieka² — будиночок у Руцаві U IV 97; пор. лит. šilas Dlž, Šilininkų kaimas у районах Арагали, Прекуле, Шакяй та ін. (Lats 955), лат. šils, silenieks, silinieks ME. Švirkalīte — струмок, що протікає в Рундале U V 254; пор. лит. svīrksti Dlž. У Світіне + mu і u називають Šviteni U V 266; пор. лит. Švitinys c у колишній волості Круки, Švitinis u у колишній волості Жеймеліс Lki, švitēti, švitimas Dlž та ін. Слід зазначити, що вже з 20-х років неодноразово намагалися запровадити латиську форму Svitene, але в народному мовленні й досі жива форма Švitene, яка широко поширилася.

У тих самих краях часто трапляється також ž замість очікуваного z, наприклад, Mažais хутір у Руцаві E II 44, Maži хутір у Вайноде E II 9; пор. лит. māžas Dlž, Mažių kaimas у Шилутському районі Lats 805, лат. mazs ME. У Вайноде протікає струмок Žėrupīte U IV 62; пор. лит. žėrėti Dlž, (?) žėrti Dlž, žėruoti Dlž, žėrutis Dlž, Žerių kaimas у Ужвенцькому районі, Žeruolių kaimas у Укмергському районі Lats 1019 та (?) лат. zvēruot I «мерехтіти, розжарюватися, спалахувати, блищати, виблискувати» ME, (?) zvēruot II «віяти (зерно)» ME, (?) zvēris² II «регуліс (пристрій для віяння на току)» ME, церковнослов’янське же́равь «палаючий, розжарений», чеське žeravý «повний жару» Fasm I 419. Žūrenieki — хутір у Ніці U IV 86; пор. лит. žiūrėti Dlž, Žiūrių kaimas у районах Шакяй, Вилкавишкіс, Жагаре, Žiūru kaimas у Варенському районі Lats 1021. Таких прикладів багато. Слід згадати також назву краю Žvārde U IV 169, для якої, однак, не вдалося знайти відповідного слова в литовській мові, але žv тут, імовірно, є наслідком впливу литовської мови. Також форма Žvārde, хоч у літературній мові її постійно вказують як неправильну, і досі широко вживається. Імовірно, під впливом литовської мови виникло ž і в назві хутора Ilžina у Руцаві U IV 97, хоча відповідного слова там не вдалося знайти; пор. лат. pv Ilze, Ilzene — колишня волость, +mu E I 73, 74, cp у Алуксненському районі p, (?) ilzene «ромашка звичайна» ME.

По-третє, у морфології спостерігаються впливи литовської мови. Так, деякі річки й річечки мають чоловічий рід, на відміну від звичайного в латиській мові жіночого роду, наприклад, Vadaksts в Езере U IV 115, Išlicis, Kaučītis в Ішліце U V 221 k, Ligupis, Vārnupis у Руцаві U IV 99 та ін.

Часто бачимо литовські суфікси, яких не буває в топонімах ані куршських, ані земгальських країв. Так, суфікс -ine, -īne часто трапляється замість звичайного для Земгале й Курземе суфікса -ene, наприклад, Grāvines, Piēnine pl у Барті U IV 69, Briedīnes², «Kazīne», Nabagine pl у Дуника U IV 73, Daūkšine gr у Грамзді U IV 34, Kāpine, Klībine pl, «Pagrabine» di, Punine — потічок у Руцаві U IV 99 та ін.; пор. лит. Beržinė c у Кельмеському районі, vs у Ширвинтському та Зарасайському районах Lats 643, Alksninė vs у Неменчинському районі Lats 614, Obelyne u Luk 185, Ožinė vs у Швенчонському районі Lats 840 та ін.

259

Час від часу трапляється суфікс -inis. Так, назва хутора Žagarinis у Руцаві U IV 97 k може бути демінутивом на місці куршського й земгальського -iņš та ві дземського -iņš або, подібно до литовських похідних із -inis, наприклад, bērziņis, medinis, žagarinis та ін., вказувати, з чого щось зроблено.

Дуже часто трапляється суфікс -iške, -iškis, який відповідає литовському суфіксу -iškė, -iškis. Наприклад, в Айзвікосі є ставок Diėdėniškės U IV 18, у Руцаві — округ Kākiškes² U IV 97, потічок Meisteriške U IV 99, у Барті є поле Puňpurįške U IV 70, у Вайноде була садиба Gailiški U IV 61. Таких прикладів дуже багато. Пор., наприклад, також лит. Kupiškio rajonas Lats 774, Kuršiškių kaimas c у Молетському районі Lats 775, Pasiškės kaimas c в Ігналінському районі Lats 867 та ін.

На прикордонні Литовської РСР трапляється також суфікс -aitis, n. pl. -aiši, який в решті республіки майже не відомий. Наприклад, була волость Bukaiši U V 391, у Вайноде — хутір Laņķaitis² U IV 61, у Вадаксте — хутір Narvaiši² U V 518 (пор. лит. Narvaišių kaimas Utenas rajonā Lats 826, Norvaišių kaimas daudzas rajonos Lats 836), Čymaši² js, Lūlaiši² + z і група садиб в укроському селищі та ін.

Висновок. Отже, у топоніміці південно-західної частини Латвійської РСР відображені як мовні особливості колишніх племінних об’єднань — куршів і земгалів, так і вплив сусідньої литовської мови. Виявлено кілька гіпотетичних свідчень про походження середнього діалекту латиської мови, тобто основу латиської народності, а згодом і національної мови.

Rīga

Список скорочень

Apg — Lietuvos apgyventos vietos. Kaunas, 1925.

Apr — G. Gerullis, Die altpreussischen Ortsnamen, Berlin, Leipzig, 1922.

B — Топонімічна збірка А. Біленштейна (у рукописі).

bij. — колишній, колишня, зниклий, зникла (бывший, бывшая).

c — село (село чи сільце).

ce — дорога (дорога).

cp — сільська рада (сельский Совет).

dial. — діалектна форма (диалектическая форма).

di — ставок (пруд).

Dļž — Dabar­tinės lietuvių kalbos žodynas. Vilnius, 1954.

E I — J. Endzelīns, Latvijas vietu vārdi, I daļa. Vidzemes vārdi, Rīgā, 1922.

E II — Я. Ендзелін, Топоніми Латвії, частина II. Топоніми Курземе та Латгале, Рига, 1925.

EH — Я. Ендзелін і Е. Гаузенберга, Доповнення та виправлення до словника латиської мови К. Міленбаха, I—II, Рига, 1934—1946.

ez — озеро (озеро).

+ ez — колишнє озеро (тепер не існуюче озеро).

FBR — Filologu biedrības raksti, I—XX, Rīgā, 1921.—1940.

Fasm — М. Фасмер, Russisches etymologisches Wörterbuch, томи I, II, Гайдельберг, 1953—1955.

ga — пасовище (пастбище).

gr — яр (овраг).

gr. — давньогрецький (древнегреческий).

ст. — століття (век).

ест. — естонський (эстонский).

js — нове господарство (нове господарство, створене після аграрної реформи 1920—1927 рр.).

260

ГОВОРИ ЛАТВІЙСЬКОЇ РСР

Розглядувана територія

Білі ділянки — куршські говори

Типові земгальські говори з анаптиксом

Земгальські говори без анаптиксу

Місцевості у Відземе, щодо яких наявні археологічні й топонімічні дані, що свідчать про колишнє місце проживання земгалів

J. Tamm — J. Tamm, Eesti-vene sõnaraamat, Tallinn, 1955.

k — після якоїсь топонімічної назви або слова позначає виправлену форму (поправку).

+kr — колишній корчмар (бывшая корма).

kr. — російський (русский).

la — поле (поле).

la. — латиський (латышский).

Lā.gr. — J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, LVI, Rīgā, 1951.

Lats — адміністративно-територіальний поділ Литовської РСР, Вільнюс, 1959.

LeW — E. Fraenkel, Литовський етимологічний словник, Геттінген.

liet. — литовський (литовский).

lit. val. — у літературній мові (литературный язык).

līb. — лівський (ливский).

Lki — матеріали Інституту литовської мови та літератури.

Lž — J. Ryteris, Lietuviškai-latviškas žodynas, Rīgā, 1929.

lpp. — сторінка (страница).

Luk — Lietuvos TSR upių kadastras. I dalis. Vilnius, 1959.

LW — L. Kettunen, Livisches Wörterbuch, Helsinki, 1938.

lv. — нижньонімецький (нижне-немецкий).

Lvv — J. Endzelīns, Топоніми Латвійської РСР. I, 1 Рига, 1956; I, 2 Рига, 1961.

Lž — Словник литовської мови. Академія наук Литовської РСР. Інститут литовської мови та літератури, Вільнюс, III 1956, IV 1957, V 1959.

ME — Словник латиської мови К. Міленбаха та Я. Ендзелінса, I–IV, Рига, 1923—1932.

me — ліс (лес).

MnW — K. Schiller und A. Lübben, Mittel-niederdeutsches Wörterbuch, I–V, Münster in Westf., Bremen, 1875—1880.

+mu — колишній маєток (бывшее имение).

mz — дрібне господарство (мелкое хозяйство).

mžs — будинок лісника (усадьба лесника).

p — топонімічна назва, взята не з видань Я. Ендзелінса і не з університетських видань, а подана кимось іншим.

pag. — волость (волость).

Pag. apr. — V. Salnais un A. Maldups, Pagastu apraksti (Описи волостей), Rīgā, 1935.

piem. — наприклад (например).

pl. — луг (луг).

po. — польський (польский).

pr. — давньопрусський (древнепрусский).

pv — особове ім’я (имя).

sal. — порівняй (сравни).

sc — робітниче селище (рабочий поселок).

skat. — дивись (смотри).

skk — на наступних сторінках, у наступні роки (і на наступних сторінках, у наступні роки).

str — струмок (ручей).

s. v. — під словом.

ti — міст (мост).

Tīž — «Tauta ir Žodis», Каунас, 1923 і наст.

Trautm — R. Trautmann, Die altpreussischen Personennamen, Göttingen, 1925.

u — річка, річечка (река, речка).

U IV — Праці Латвійського університету (серія факультету філології та філософії), том IV, № 1: J. Plāķis, Назви місцевостей Латвії та латиські прізвиська, частина I, назви Курземе, Рига, 1936.

261

U V — Праці Латвійського університету (серія факультету філології та філософії), том V, № 5: J. Plāķis, Назви місцевостей Латвії та латиські прізвиська. Частина II, назви Земгале, Рига, 1939.

u. c. — та інші, та в інших місцях (і прочее, і в іншому місці).

ukr. — український (украинский).

Ulmaņa vārdnīca — Chr. Ulmann, Lettisch-deutsches Wörterbuch, Riga, 1872.

V. — німецький (немецкий).

vlv. — середньонижньонімецький (средне-нижне-немецкий).

vs — хутір, окрема селянська хата в селі (хутор).

vv — топонім (топонимическое название).

z — селянська садиба (крестьянская усадьба).

+z — колишня селянська садиба (бывшая усадьба).

< — походить від.

> — перетворилося на (після назви якоїсь річки — впадає в).

? — при топонімічних назвах із переривчастою інтонацією (^) вказує, що у вимові не розрізняються переривчаста й спадна інтонації.

Покажчик говірок (і міст) досліджуваної території

5 Лієпая 34 Медзе 35 Таші 36 Айстере 38 Дурбе 39 Вецпілс 40 Кроте 41 Калвене 42 Рудбаржі 43 Гробіня 44 Гавієзе 45 Тадайкі 46 Вірга 47 Бунка 48 Прієкуле 49 Асіте 50 Нікраце 51 Ембуте 52 Перкуоне 53 Ніца 54 Барта 55 Пурмсаті 56 Грамзда 57 Айзвік’ї 58 Вайноде 59 Рукава 60 Дуніка

61 Kalēti 102 Skrunda 103 Sātiņi 104 Saldus 105 Brocēni Ciecere 13 Saldus (місто) 106 Blīdene 107 Biksti 108 Zebrene 109 Pampāļi 110 Kursīši 111 Zvārde 112 Lielauce 113 Nīgranda 114 Ezere 115 Ruba 116 Jaunauce 117 Vadakste 118 Vecauce 135 Annenieki 136 Dobele 19 Dobele (місто) 137 Sīpele 138 Bērze 139 Līvbērze

20 Jelgava (місто) 143 Tetele 144 Garoze 145 Īle 146 Naudīte 147 Auri 148 Šķibe 149 Glūda 150 Svēte 151 Vircava 152 Vecsvirlauka 153 Bēne 154 Penkule 155 Tērvete 156 Zaļenieki 157 Jēkabnieki 158 Platone 159 Lielvircava 160 Jaunsvirlauka 161 Sniķere 162 Ukri 163 Bukaiši 164 Augstkalne 165 Vilce 166 Lielplatone 167 Eleja

262

Покажчик згаданих говірок (і місцевостей) у Видземе

26 Ogre (місто) 128 Babīte 197 Lielstraupe 203 Krimulda 206 Ādaži 209 Ropaži 221 Ogresgals 286 Lencī 305 Līgatne

312 Нітауре 316 Вецпієбалга 321 Кастране 322 Кейпене 338 Крапе 168 Сесава 169 Світе 224 Ієцава 228 Салгале

229 Заліте 230 Міса 233 Межотне 234 Коде 235 Бауска 236 Вецсауле 242 Рундале 243 Ісліце 244 Церауксте

ДЕЯКІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ З ТОПОНІМІКИ ПІВДЕННО-ЗАХІДНОЇ ЧАСТИНИ ЛАТВІЙСЬКОЇ РСР

В. ДАМБЕ

Резюме

Розглядувана територія простягається від західного узбережжя Балтійського моря до річки Муси на сході, приблизно до Лієпаї, Скрунди, Салдуса, Добеле, Єлгави на півночі, Литовської РСР на півдні (див. карту, що додається).

У західній частині зазначеної території до XIII ст. жили курші, у східній — земгали. Після розгрому німецьким орденом під час визвольної боротьби наприкінці XIII ст. земгали розбрелися самі або були розігнані. Мовні дані свідчать про те, що частина земгалів залишилася на своїх місцях, частина оселилася також у південній частині колишньої території куршів, а центр давньої Земгале поблизу Добеле зайняли латгали, або латиші. На розглядуваній території спостерігаються мовні особливості як колишнього місцевого населення, так і прибульців.

У топоніміці південно-західної частини Латвійської РСР, включно з гідронімікою, відображені 1) куршські особливості в суто куршських місцевостях, 2) земгальські особливості в земгальських місцевостях і 3) вплив литовської мови, особливо поблизу литовського кордону.

Однією з найхарактерніших куршських особливостей є подовження давніх коротких голосних перед тавтосилабічним r із наступним приголосним: ar, (ār), ar>ār, (ār), ār (напр., Bārta, Sārte² та ін.), er, (ēr), er>ēr, (ēr), ēr (напр., Cērps, Pērkuōns² та ін.), ir>īr або ier (напр., Ģirkales², Zuīrbulis, Ziērņu- та ін.), ur>ūr або uor (напр., Kūrša, Pūrus, Kuōrši та ін.).

Найхарактернішою земгальською рисою є первісна короткість голосних перед тавтосилабічним r із наступним приголосним; особливо раніше ця первісна короткість голосних була пов’язана з анаптиксисом, тобто вставленням коротких голосних після r, напр.,

263

Var̄anas „Vārnas“, Ver̄ša- „Vērša-“, -purays „-purys“ та ін. Після тавтосилабічного ar зазвичай розвивається коротке a, після er — a або вузьке чи широке e, після ir — a або вузьке чи широке e, або i, після ur — a.

Куршською особливістю є також збереження тавтосилабічного n, утраченого в латгальській, або латиській, мові, наприклад, Bandas- (латиською було б: *buodas), Laņka: лат. luors, Meņca: лат. *mieca, Skrunda (латиською було б: *Skrūda), Venta (латиською було б: *Vieta) та ін.

Аналіз місцевих назв земгальської території дає змогу припустити, що особливістю мови земгалів було збереження тавтосилабічного n, як і в литовській, давньоруській та куршській мовах, на відміну від латгальської, або латиської, оскільки серед місцевих топонімів багато слів із тавтосилабічним n, які інакше неможливо пояснити, наприклад, Duņki: лат. duocis, Juņgainis: Jūgaini, Rinkas-: лат. Rīka (s) та ін.

Куршською особливістю слід вважати перехід ḱ, ǵ>c, dz, наприклад, Ceņkuone, Rucava, Dzērve, Dzīr̄kalis та ін., тоді як на земгальській території відзначається чимало місцевих назв із незвичними для куршів і латишів ḱ, ǵ, не всі з яких можна вважати запозиченнями, із закономірними ḱ, ǵ, наприклад, Duģis: лат. dud̄zis, Ģer̄bums: лат. Dzērbene, Mar̄ķene: лат. Mār̄cene, Plūoķis: лат. pluocis та ін.

І на земгальській території трапляються топоніми зі звуками c, dz на місці ḱ, ǵ та втратою тавтосилабічного n, але це пояснюється впливом мови переселенців і літературної мови.

Паралельні форми, що трапляються, також пояснюються впливом, наприклад, Laņka, Līoķene и Līocene, Iecava и Ieķava, Rinkas и Rīka- та ін.; причому в одному й тому самому слові тавтосилабічне n може випадати, а ḱ, ǵ зберігатися, або навпаки: ḱ, ǵ>c, dz, а тавтосилабічне n випадає, наприклад, Plūņci та ін. Також на території давньої Курси та Відземе іноді трапляються топоніми з ḱ, ǵ і тавтосилабічним n, наприклад, городище Keņceskalns біля Огре, неподалік від її впадіння в Даугаву, та ін. Можна вважати, що колись у цих місцевостях мешкали земгали. Щодо деяких місць є більш-менш достовірні археологічні дані, які підтверджують це припущення. Водночас цілком доречне питання, чи належала саме земгалам визначальна роль у формуванні середньолатиського діалекту — основи літературної латиської мови.

Особливої уваги заслуговує різнобічний вплив литовської мови на топоніміку південної частини зазначеної території. По-перше, у лексиці трапляється частина тих самих топонімів або слів, що й у Литовській РСР, або відповідно пристосованих до фонетичних закономірностей латиської мови, але відсутніх у латиській лексиці, наприклад, Beņdra-, Būtiņģu-², Ģeišupis, Giouļu-, -peļķe «болото», Vadaksts та ін.

264

По-друге, у фонетиці іноді трапляються звуки, характерні для литовської мови, але не ті, яких можна було б очікувати в Курсі, наприклад, g замість dz: Gelži, Gedužs, Gervīs, Girupi та ін., k замість c, наприклад, Keķilas, Maļķirte, Palauķis та ін. Також š і ž трапляються замість очікуваних s і z, наприклад, Saltēni, Svītene, Mažais, Žvārde та ін.

По-третє, у морфології спостерігається вплив литовської мови: наприклад, деякі річки та річечки мають форму чоловічого роду, на відміну від звичного для латиської мови жіночого роду, як-от Aiznaķis, Līgunis, Vadaksts, Vārnupis та ін. Часто виявляються литовські суфікси з флексією, які не трапляються ні серед куршських, ні серед земгальських топонімів, наприклад, -ine замість -ene, як-от Pagrabine, Pupine, Puõšines² та ін. Дуже часто трапляються -iške, -iškis, що відповідають литовським -iškė, -iškis, наприклад, Diēdeniškes, Kāķiškes², Meisteriške, Pitr̄puriške та ін. Трапляються також -aitis, -aiši (мн. ч. род. відм.), що майже відсутні на решті території республіки, наприклад, Lankaitis, Bukaiši, Narvaiši та ін.

Отже, топоніміка південно-західної частини Латвійської РСР відображає як особливості мов колишніх племінних об’єднань — куршів і земгалів, — так і вплив сусідньої литовської мови. Знайдено деякі гіпотетичні дані про походження латиського середнього діалекту, тобто про походження мови латиського народу, а згодом і національної латиської мови.

КІЛЬКА ЗАУВАЖЕНЬ ПРО ТОПОНІМІКУ ПІВДЕННО-ЗАХІДНОЇ ЧАСТИНИ ЛАТВІЙСЬКОЇ РСР

V. DAMBĖ

Резюме

Досліджувана територія простягається від західного узбережжя Балтійського моря до річки Муси на сході, приблизно до Лієпаї, Скрунди, Салдуса, Добеле й Єлгави на півночі та кордону Литовської РСР на півдні.

У західній частині цієї території до XIII ст. жили курші, у східній — земгали. Наприкінці XIII ст., після поразки від Німецького ордену в боротьбі за визволення, земгали самі розсіялися або були розселені силоміць. Мовні дані свідчать, що частина земгалів залишилася у своєму краї, а частина оселилася на півдні колишньої території куршів. Центр давньої Земгале біля Добеле зайняли латгали, або латиші. На досліджуваній території помітні мовні особливості як давніших місцевих жителів, так і прибульців.

У топонімах південно-західної частини Латвійської РСР, включно з гідронімами, відображено: 1) куршські особливості в суто куршській місцевості; 2) земгальські особливості на території земгалів; 3) вплив литовської мови, особливо поблизу кордону Литовської РСР.

265

Однією з найхарактерніших куршських особливостей є подовження давніх коротких голосних перед tautosilabiniu r, за яким іде приголосний: ar, (ār), aŗ > ār, (ār), ār (наприклад, Bārta, Sārte¹ та ін.), er, (ēr), eŗ > ēr, (ēr), ēr (наприклад, Cēŗps, Pēŗkuōns² та ін.), ir > īr або ier, ur > ūr або uor (наприклад, Kūrša, Pūŗvs, Kuōŗši та ін.).

Найхарактернішою земгальською особливістю є давня короткість голосних перед tautosilabiniu r, за яким іде приголосний; крім того, особливо раніше ця давня короткість голосних була пов’язана з анаптиксою, тобто вставленням коротких голосних після r, наприклад: Vārnas „Vāŗnas“, Verša- „Verša“, -purvs „-purvs“ та ін. Після tautosilabinio ar зазвичай з’являється коротке a, після er — a або вузьке чи широке e, після ir — a або вузьке чи широке e, або i, після ur — a.

Куршською особливістю є також збереження tautosilabinio n, зниклого в мові латгалів, або латишів, наприклад: Bandas- (латиською було б: *buodas), Laņka: лат. luoks, Meņca: лат. *mieca, Skrunda (латиською було б: *Skrūda), Venta (латиською було б: *Vieta) та ін.

Аналіз топонімів на території земгалів дає підстави вважати, що в земгальській мові, на відміну від латгальської чи литовської, зберігався давній tautosilabinis n, як і в литовській, давньопрусській та куршській мовах, оскільки в топонімах цієї території багато слів із tautosilabiniu n, які неможливо пояснити інакше, наприклад: Duņķi: лат. duocis, Juņgaiņis: лат. Jūgaiņi, Riņkas-: лат. Rīka(s) та ін.

Куршською особливістю слід вважати перехід ḳ, ġ у c, dz, наприклад: Ceņkuone, Rucava, Džēŗve, Dziŗkalis та ін., тоді як на території земгалів є чимало топонімів із незвичними для куршів і латишів ḳ, ġ, які не всі можна вважати запозиченнями з закономірними ḳ, ġ, наприклад: Duġis: лат. dudzis, Ġerbums: лат. Džērbene, Maŗkene: лат. Mārcene, Plūokis: лат. pluocis та ін.

І на території земгалів трапляються топоніми з c, dz замість ḳ, ġ та зі зниклим tautosilabiniu n, але це пояснюється впливом прибульців і літературної мови.

Суміжні форми також пояснюються чужим впливом, наприклад: Laņka, Lùoķene і Lùocene, Iecava і Ieķava, Riņkas і Rīka- та ін.; до того ж у тому самому слові tautosilabinis n може зникнути, а ḳ, ġ зберегтися, або навпаки, наприклад Plūņci та ін. Також на територіях давніх Курляндії та Відземе іноді трапляються топоніми з ḳ, ġ і з tautosilabiniu n, наприклад: городище Keņteskalns біля Уогре, неподалік її впадіння в Даугаву, та ін. Можна припустити, що колись у цих місцях жили земгали. У деяких місцевостях є більш або менш надійні археологічні дані, які підтверджують це припущення. Тому цілком обґрунтовано можна поставити питання, чи справді земгали відіграли провідну роль у формуванні основи літературної латиської мови — середньолатиського діалекту.

Особливої уваги заслуговує різнобічний вплив литовської мови на топоніми південної частини зазначеної території. По-перше, у лексиці трапляється частина топонімів або слів, таких самих, як у Литовській РСР, або пристосованих до латиської фонетики, але відсутніх у латиській лексиці, наприклад: Bēņdra- Būtiņu², Ģeišupis, Ģivuļu-, -peļķe «болото», Vadaksts та ін. По-друге, у фонетиці іноді знаходимо звуки, характерні для литовської мови, але не такі, яких можна було б очікувати в Курляндії, наприклад g замість dz: Gėŗži, Ģegužs, Ģervis,

266

Girupi тощо; замість k — c, наприклад, Kękilas, Małkirte, Palauškis тощо. Також замість очікуваних s і z трапляються š і ž, наприклад: Šaltėni, Švitene, Mažais, Žvarde тощо. По-третє, вплив литовської мови помітний і в морфології: наприклад, деякі назви річок і струмків мають форми чоловічого роду, хоча для латиської мови характерний жіночий рід, як-от Aiznakis, Liḡupis, Vadaksts, Vārnupis тощо. Часто фіксуються литовські суфікси й закінчення, яких не зустрічаємо ні в куршських, ні в земгальських топонімах, наприклад -ine замість -ene, як-от Pagrabine, Pupine, Puōšines² тощо. Дуже часто трапляються суфікси -iškė, -iškis, що відповідають литовським -iškė, -iškis, наприклад: Diėdeniškės-, Kaķiškes-² Meisteriškė, Pūmpuriškė тощо. Трапляються також суфікси -aitis, -aiši (називний відмінок множини), яких в інших місцях республіки майже немає, наприклад: Lankaitis, Bukaiši, Narvaiši тощо.

Таким чином, топоніми південно-західної частини Латвійської РСР відображають як особливості мов давніх племен — куршів і земгалів, — так і вплив сусідньої литовської мови. Знайдено дані, що допомагають з’ясувати походження середнього діалекту латиської мови, а отже, і латиської національної мови.