LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, VI

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ГЕНІТИВНІ ЛИТОВСЬКІ ТОПОНІМИ

B. SAVUKYNAS

Мета цієї статті — лінгвістично дослідити¹ один робочий тип литовської топонімії — генітивні топоніми, визначити специфіку їхньої структури й семантики та їхній зв’язок з іншими структурно-граматичними типами топонімів. Досі ще не існує структурно-граматичної класифікації, застосованої до балтійської топонімії. Структурно-граматична класифікація слов’янської топонімії С. Роспонда, як вважає сам автор, придатна також і для балтійської топонімії². Очевидно, що після встановлення всіх структурно-граматичних і семантичних типів балтійських топонімів виявилися б відмінності між системами балтійської та слов’янської топонімії. Уже апріорі можна стверджувати, що окремі структурно-граматичні типи топонімів неоднаково продуктивні у балтів і слов’ян. У балтійських мовах генітивний тип топонімів також значно продуктивніший і різноманітніший, ніж у слов’янських; С. Роспонд називає його «z członem wyróżniającym w dopełniaczu»³.

Оскільки в балтійських мовах дуже поширений генітив назви (genetivus explicativus)⁴, яким можна назвати будь-яке місце, генітивні топоніми досі навіть не вважали окремим робочим типом, а іноді лунали думки, ніби генітивні топоніми — це лише генітиви назв. Тут ми не будемо полемізувати з цією думкою, оскільки генітивні топоніми в балтійських мовах є очевидним фактом, який не потребує жодних доказів.

¹ Метод історії поселень, який довго переважав у науці топономастики й аналізував топоніми як «пам’ятки географії людей» («les fossiles de la géographie humaine»), як «джерела історії» («Geschichtsquelle»), нині дедалі більше поступається місцем суто лінгвістичному дослідженню топонімів. На топоніми починають дивитися насамперед як на сформовані специфічні граматичні й семантичні утворення; аналізуючи їх лінгвістично, спираються на структурно-граматичну класифікацію, яка виокремлює продуктивні типи певної національної топонімічної системи. А встановивши морфологічну стратиграфію цих типів, можна простежити також їхню історію, хронологію та географію. Такий лінгвістичний аналіз топонімічної системи нині етнічно однорідної території може стати доброю основою для подальшого історичного дослідження ареалу цієї системи.

² Stanisław Rospond, Klasyfikacja strukturalno-gramatyczna słowiańskich nazw geograficznych, Wrocław, 1957, p. 49.

³ Ibid., p. 48.

⁴ J. Jablonskis, Rinktiniai raštai, t. I. Vilnius, 1957, p. 585.

235

Хоча генітивний тип топонімів у литовській мові нечисленний порівняно з топонімами інших словотвірних типів, він охоплює назви населених пунктів, гідроніми та мікротопоніми, наприклад:

a) назви населених пунктів: Lauko Sodà село (Žarėnai), Romãinių Kaimėlė село (Raudondvaris), Vaineikių Mėdsėdžiai (Darbėnai);

b) гідроніми: Alsėdžių ežeras (Alsėdžiai), Drėvės upis (Linkuva), Mažrimo upė (Skuodas), Šilo ežeras (Dusetos);

c) мікротопоніми: Adomėlio lieknas (Biržai, с. Meilūnai), Asių kalnėlis (Šimonys), Asmino kalnas (Plateliai)⁵.

Чимало генітивних топонімів є й у латиській мові: Aņģu purvs (35), Apiņu kalniņš (37), Dugas mežs (234), Dūrbēs ezers (240), Ēndzelina muiža (273), Gāndra Ūōzuola laņka (299), Gaūra upe (304), Guļbju ciems (337) Strauta upe (258)⁶.

Прусська мова також мала генітивні топоніми: Sawlis-kresil (243), Gawsis-lauks (243), Tlokun-pelk (183), Treon-kaymyn-wey-sigis «trium villarum pratum» (185)⁷. Як свідчать приклади з прусської мови, зафіксовані в документах XIII—XIV ст., генітивні топоніми в балтійських мовах існують із давніх часів. Те, що це не новий продуктивний тип топонімії, підтверджують і інші індоєвропейські мови⁸.

Топономасти довели, що, скажімо, у слов’янській⁹ та германській¹⁰ топонімії найдавнішим шаром є топографічні (або фізико-географічні) топоніми, утворені від апелятивних термінів, що позначали різні об’єкти земної поверхні, як-от річка, озеро, калюжа, болото, долина, потік, глибина, садиба, хутір, двір, село тощо, або фізико-географічні властивості цих об’єктів: глибокий, довгий, вузький, стрімкий, грузький, мокрий... Варто зауважити, що саме такі топографічні терміни часто виступають другим компонентом генітивних топонімів: Paežerių ežeras (Vilkaviškis), Adomėlio lieknas (Biržai).

Пізніше, після топографічних, сформувалися інші семантичні типи топонімів: культурні, етнічні, посесивні, патронімічні, похідні від назв рослин і тварин, зменшувальні.

Структурно-граматична стратиграфія топонімів набагато складніша за семантичну, оскільки будь-який продуктивний тип може охоплювати дуже різну семантику, яку не завжди можна хронологічно впорядкувати (топографічну, культурну, етнічну, посесивну...). Тому загалом, коли йдеться про стратиграфію топонімії

⁵ У написанні другого компонента з великої або малої літери тут дотримуються усталеного правила правопису, див. Lietuvių kalbos rašybos žodynas, Kaunas, 1948.

⁶ J. Endzelīns, Latvijas PSR vietvārdi, I daļa, 1. sējums, Rīgā, 1956 (Число в дужках позначає сторінку).

⁷ G. Gerulis. Die altpreussischen Ortsnamen, Berlin und Leipzig, 1922 (Число в дужках позначає сторінку).

⁸ Див. F. Solmsen. Indogermanische Eigennamen als Spiegel der Kulturgeschichte, Heidelberg, 1922, с. 67 і W. Steinhauser. Die genetivischen Ortsnamen in Österreich, Wien und Leipzig, 1927.

⁹ Stanisław Rospond, Klasyfikacja strukturalno-gramatyczna słowiańskich nazw geograficznych, Wrocław, 1957, с. 34;

¹⁰ Wilhelm Schmidt, Deutsche Sprachkunde, Berlin, 1959, p. 270.

236

тиграфію, це не означає, що якийсь пласт топонімів почав і закінчив формуватися в певний, властивий лише йому часовий проміжок. У стратиграфічному ряду структурних або семантичних типів визначається лише початок їхнього формування. Тип, щойно з’явившись у системі топонімії, залишається продуктивним упродовж тривалого часу, вливаючись у все структурне розмаїття топонімів.

Встановити стратиграфічний ряд генітивних топонімів — дуже складне завдання, тим більше що вони мають різну семантику й аж ніяк не є породженням одного часу. Якщо найдавніші топоніми були іменниковими — номінативними, а складні двоосновні назви виникли зі словосполучень (серед них і з генітивних), то слід вважати, що генітивні топоніми, які почали вживатися пізніше за номінативні, усе ж передують композитам із посесивним значенням (див. с. 10, 11). Після номінативних і перед композитами мали виникнути також вторинні прикметникові топоніми, семантично пов’язані з генітивними, оскільки і ті, й ті мають атрибутивне значення. Ад’єктивні назви могли утворюватися безпосередньо від апелятивів, наприклад: Beržid річка (Baisogala) (: beržas); Siliū луг (Pasvalys) (: šilas); Dūmb-lis озеро (Kapčiamiestis) (: dūmblas)¹¹, а також від власних імен, наприклад прус. Muntileitis dum̃mis (де перший компонент — присвійний прикметник, утворений від особового імені Muntil¹², пор. гр. Ἀχιλλῆος δρόμος «Ахіллів (= Ахілла) шлях». Як побачимо, генітивні топоніми також утворюються від апелятивів і власних імен.

За другим компонентом генітивні топоніми можна поділити на дві семантичні групи: метафоричні й топографічні.

Метафоричні генітивні топоніми

утворені з апелятива, ужитого в переносному значенні, у називному відмінку (другий компонент) і неузгодженого означення (перший компонент), наприклад: Vilko Kinis с. (Tverai), Jaučio Dėjimas «частина озера Suosa» (Viešintos), Būlio Kaktà луг (с. Lūžgaliai, Клайпедський район).

Тут слід згадати й ті генітивні топоніми, другий компонент яких є топографічним терміном, ужитим у топографічному, але вже переносному значенні, наприклад: Lankos Laukas с. (Plungė), Krōku Lankà оз. (Šilutė), Mańgalo Kálnas луг (Varniai), Vilko Miškas луг (там само). Очевидно, колись ці назви позначали об’єкти, безпосередньо охарактеризовані їхнім топографічним терміном, але згодом, після заснування в тих місцях поселень, їх також почали називати цими назвами.

Топографічні генітивні топоніми

мають перший компонент різного походження та значення; відповідно до цього можна виокремити 3 групи таких топонімів: топонімічні, антропонімічні, апелятивні.

Топонімічні генітивні топоніми

утворені з топографічного терміна та неузгодженого означення, вираженого родовим відмінком іншого топоніма, яке вказує на локальну підпорядкованість або близькість об’єкта до іншого об’єкта, назва якого тут подана в родовому відмінку. За значенням ці топоніми також можна назвати локальними, оскільки топоні-

¹¹ Усі ці топоніми з погляду граматики є субстантивованими прикметниками.

¹² Georg Gerullis, Die altpreussischen Ortsnamen, Berlin un Leipzig, 1922, p. 244.

237

Міні-виняток тут становить зазначення локалізації об’єкта, наприклад: Akmenių ežeras (Лаздіяй) — «озеро, що знаходиться в Акменю»; Alsėdžių ežeras (Плунге) — «озеро, що знаходиться в Алседжяй».

Іноді такі місцеві назви у формі родового відмінка можуть мати посесивне значення, якщо позначають власність усього села, наприклад: Jo-vaišių pievos (Лейпалінгіс) — луки, що належали селянам села Йовайшяй.

Особливу групу місцевих назв у формі родового відмінка становлять назви населених пунктів, утворені від родових відмінків назв інших поселень і спеціальних термінів на позначення певного типу поселень, як-от, скажімо, у Південній Литві — būda «убога хатина», у Жемайтії — mėdsėdžiai «мешканці, що оселилися на лісовій вирубці» тощо, наприклад: Plaskūnų Būda (Круоніс), Klėriškių Būda (Жежмаряй), Daukšių Mėdsėdžiai (Моседіс), Vaineikių Mėdsėdžiai (Дарбенай), Beržnotonių Kaimelė, Romānių Kaimelė (< kaima «село») (Раудондваріс); пор. назви сусідніх сіл: Plaskūnai, Klėriškės, Vaineikiai, Daukšiai, Romāniai, Beržnotoniai. Ці місцеві назви можуть мати як локативне, так і посесивне значення, але встановити це можна лише з’ясувавши генезу кожної з них.

В антропонімічних місцевих назвах у формі родового відмінка першим компонентом є неузгоджене означення — родовий відмінок особового імені, наприклад:

Adomėlio lieknas (Біржай), пор. прізвисько Adomėlis;

Būrbos kalnas (Варняй), пор. прізвище (=pvd.) Būrba;

Baukio ežeras (Ужпаляй), пор. прізвище Baukys;

Derkinčio upalis (Седа), пор. прізвище Derkinītis;

Dūdōs upius (Свядасай), пор. прізвище Dūdā;

Gedmino ežerālis (Алседжяй), пор. прізвище Gedminas;

Mažrimo upė (Скуодас), пор. прізвище Mažrimas;

Paukščio ežeras (Алседжяй), пор. прізвище Paukštys.

Антропонімічні місцеві назви у формі родового відмінка найчастіше мають посесивне значення. Перший компонент — це родовий відмінок особового імені (прізвища, прізвиська або іноді імені) колишнього власника позначеного місця, наприклад, власниками Baukio ežero, Dūdōs upiaus були Baukys ir Dūdā.

Антропонімічні місцеві назви у формі родового відмінка можуть також мати меморіальне значення, коли місце назване на честь особи, пов’язаної з ним. У таких назвах маємо родовий відмінок особового імені з тим самим значенням, що й, скажімо, у назвах вулиць: Būgos gatvė, Kęstučio gatvė. Відрізнити меморіальні місцеві назви від посесивних, не знаючи історії місцевості, майже неможливо! Лише в деяких таких назвах, легко здогадуючись про їхню генезу, ми чітко усвідомлюємо меморіальне значення, наприклад: Birūtės kalnas (Паланга), Gedimino kalnas (Вільнюс), Švento Jōno upėlis (Сурвілішкіс).

У апелятивних топонімах із родовим відмінком першим компонентом виступає родовий відмінок якогось апелятива,

238

зазвичай із простим атрибутивним значенням, тобто таким, що вказує на певну особливість місцевості. Скажімо, у топонімі Liepų kalnas (с. Йонікайчяй, Пагегяй) родовий відмінок указує на характерну особливість тієї гори — вона поросла липовими деревами; Apynių raistė (Скіміоніс) — росте багато хмелю; Versmių upelis (Куктишкес) має багато джерел (= ключів).

В інших апелятивних топонімах із родовим відмінком можна розпізнати також л о к а л ь н е значення, наприклад: Daubos šaltinis (с. Будрикай, Жемайчю Науместіс) — джерело, що розташоване в улоговині; Kapų ežeras (Новий Радвілішкіс) — озеро, що лежить біля могил.

Інші апелятивні топоніми з родовим відмінком мають п р и с в о й н е значення: родовий відмінок у них указує на належність місцевості особі, названій апелятивом за її ремеслом або іншою властивістю, наприклад: Kunigo upėlis (Бірштонас), Klebūno upė (Моседіс).

Посесивні топоніми з родовим відмінком апелятива також важко відрізнити від м е м о р і а л ь н и х, адже, скажімо, Kunigo upėlis може бути так названий не тому, що він протікав через поле священника, а й тому, що священник був пов’язаний із ним у якийсь інший спосіб. Явно меморіальне значення мають, наприклад, Ūbago brasta (с. Чівоні М, Вейсєяй) — у ньому втопився жебрак.

Після огляду структурних і семантичних типів литовських топонімів із родовим відмінком їх можна графічно зобразити так:

Із таких паралельно вживаних форм, як Liepų kalnas/Liepkalnis пагорб (Йонікайчяй, Пагегяйський район), Lauko Sodą/Lauksodis¹³ село (Тельшяй), видно, що топоніми з родовим відмінком переходять у складні слова, і це не якийсь топонімічний закон, а загальна тенденція словотвору литовської мови.

¹³ Форму Laúksodis люди вживають нечасто; частіше вона трапляється в офіційних документах.

239

Слід вважати, що групи слів із родовим відмінком передують складним словам того самого типу, пор. akies mirksny... (Margarita Theologica... per Simona Waischnorą... Karaliaučiuje, 1600, p. 185) і сучасної литовської мови akimirksnį.

Засоби вираження належності в сучасній литовській мові досить різноманітні: родовий відмінок ознаки (genetyvus possessivus), присвійні прикметники (adjectiva possesiva) і складні слова з присвійним значенням. Усі ці словотвірні типи трапляються й у топонімах: Шило озеро (1. Pasvalys, 2. Dusetos), Шилинис оз. (1. Dusetos, 2. Linkmenys), Шилежерис (Užpaliai)¹⁴, Адо́мо ка́лнас (Darsūniškis), Адомине̇ луг (Suvernų k., Kin-tai), Адо́мкалнис (Užpaliai). Паралельно вживані форми Шило озеро/Шилинис оз. (Dusetos), Рі́кіо річка/Рикине річ. (Karklininkų k., Klaipėda) дають підстави вважати, що, як, найімовірніше, родовий відмінок ознаки передує присвійним прикметникам (пор. у народних піснях aukso žiedas і в сучасній мові auksinis žiedas), так і тут першими, очевидно, були топоніми у формі родового відмінка. Так само топоніми типу Адо́мо ка́лно можуть передувати топонімам типу Адо́-макалнио. Думка про те, що складні слова виникли з відмінкових або асиндетичних груп слів, цілком переконлива, особливо з огляду на такі факти історії литовської мови, як згадане вище akies mirksny... і akimirksnį.

Топоніми у формі родового відмінка в багатьох випадках можуть бути й архетипами деяких топонімів у називному відмінку з посесивним значенням. Річка в околицях Тиркшляй у словнику Спрогіса також називається Vaidótas, а також Бо̂угатынусь/Ваугатына, причому остання форма могла виникнути лише з гідроніма у формі родового відмінка *Vaidoto upė (або upis). Певний час, очевидно, паралельно вживалися обидві форми — складена з родовим відмінком і складна, адже сучасну форму Vaidó-tas поряд із давнішою спорідненою Бо̂угатынусь можна пояснити лише як еліптичний родовий відмінок, що перейшов у називний. Такий самий процес переходу в називний бачимо й серед апелятивів: наприклад, із форми traūko žolė виникає compositum traūkažolė та еліптична форма traūkas¹⁵.

Еліпсис топонімів у родовому відмінку — явище нерідкісне й в інших індоєвропейських мовах¹⁶. У балтійських мовах родовий відмінок у разі еліпсису зазвичай переходить у називний: *Vaidoto upė>Vaidótas або входить до складу складного слова: Бо̂угатынусь. Такі топоніми явно антропонімічного походження, а отже, з посесивним або меморіальним значенням, як-от Dáujotas річ. (Gruzdžiai), Dómantas річ. (Varniai), Vaidminas річ. (Laižuva), Vózgautas річ. (Stačiūnai), найімовірніше, є еліптичними родовими відмінками ознаки, що перейшли в називний. На їхній перехід у називний більшою чи меншою мірою могла вплинути також аналогія, зумовлена паралельним уживанням топонімів у називному відмінку та родового відмінка їхньої назви, як-от Palangà/Palangos miestas, Dubýsa/Dubýsos upė.

¹⁴ Усі ці три топоніми мають локальне значення належності.

¹⁵ P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodynų daryba, Vilnius, 1941, p. 400, 558.

¹⁶ W. Steinhauser, Die genetivischen Ortsnamen in Österreich, Wien und Leipzig, 1927 ir Stanislaw Rospond, Klasyfikacja strukturalno-gramatyczna słowiańskich nazw geograficznych, Wrocław, 1957, p. 48.

240

Очевидно новими є такі топоніми у формі родового відмінка, як Paežerių ežeras (Vilkaviškis), Ažuožerių ežeras (Anykščiai), генезу яких можна зобразити так:

Тип топонімів у формі родового відмінка залишається продуктивним і нині. Особливо широко цей спосіб використовується в мікротопонімії.

Підсумовуючи, можна сказати, що топоніми у формі родового відмінка в деяких випадках передують топонімам у називному відмінку; це давній словотвірний тип не лише литовської, а й інших балтійських топонімій, імовірно успадкований ще з прабалтійської мови.

ЛИТОВСЬКІ ГЕНІТИВНІ ТОПОНІМИ

Б. САВУКІНАС

Резюме

У литовській, як і в інших балтійських мовах, трапляється генітивний тип утворення топонімічних назв. Назви цього типу складаються з топографічного терміна та означення в родовому відмінку. Цей тип охоплює назви населених пунктів, гідронімію та мікротопонімію, наприклад:

1. Назви населених пунктів: Laiko Sodà (село); Vaineikių Medsėdžiai (село);

2. Гідронімія: Alsėdžių ežeras (озеро), Mažrimo upė (річка);

3. Мікротопонімія: Adomėlio lieknas (болото), Asių kalnelis (пагорбок).

У балтійських мовах часто вживається означальний родовий відмінок (genetivus explicativus), яким можна виразити будь-яку номінативну топонімічну назву. Досі назви, що вживаються в означальному родовому, часто не відрізняли від генітивних назв. У праці структурно й семантично розглядаються генітивні топоніми (далі — г. т.) та їхні зв’язки з іншими структурними типами литовської топонімії. Як свідчить слов’янська та германська топономастика, найдавніший шар топонімії становлять топографічні назви, що виникли від загальних термінів для позначення географічних об’єктів або з

16. Kalbotyros klausimai VI.

241

прикметників, що позначали специфічні особливості цих об’єктів. Тут слід зауважити, що такі топографічні терміни часто виступають другими компонентами в г. т., напр.: Raežerių ežeras. Отже, г. т. є детермінативними топографічними топонімами, детермінація яких різна за семантикою, що належить не до одного часу. Для г. т. важко встановити стратиграфічну послідовність. Тому, коли йдеться про топонімічну стратиграфію, не слід розуміти це так, ніби той чи той шар топонімії сформувався лише в один, характерний тільки для нього, період. У стратиграфічному ряду структурних і семантичних типів визначається лише виникнення типу.

Якщо номінативні назви є найдавнішими, а складні двоосновні утворюються зі словосполучень (також родових), то можна вважати, що г. т. увійшли у вжиток пізніше за номінативні, але раніше за складні. Пізніше за номінативні, але раніше за складні утворилися вторинні ад’єктивні назви. Ці топоніми прикметникового типу семантично пов’язані з родовими, оскільки обидва типи містять означальне значення. Як назви прикметникового типу утворюються від загальних слів Šilia (луг), Beržia (річка), Dūblis (озеро) і власних імен (давньопр. Munileitis dummis), так і г. т. утворюються і від загальних, і від власних імен.

Г. т. за другим компонентом можна поділити на дві групи: метафоричні й топографічні (фізіографічні).

Метафоричні г. т. складаються з метафорично вживаного номінатива загальних слів (II компонент) і будь-якого родового, що виступає означенням, напр.: Vilko Kinis (хутір), Būlio Kaktà (луг).

Сюди належать і такі г. т., другий компонент яких ще є топографічним, але вже метафорично вживаним терміном, напр.: Lankos Lāukas (село), Krōkų Lankà (озеро).

Родові топоніми з топографічним першим компонентом можуть мати різне походження й значення; відповідно до цього вони поділяються на топонімічні, антропонімічні й апелятивні.

У топонімічних г. т. першим компонентом є родове означення, яке позначає локальну субординацію або локальну близькість місця. За значенням ми називаємо їх локальними, оскільки топонімічна детермінація тут виражається вказівкою на місце розташування; напр.: Akmėnių ežeras «озеро, розташоване в селі Akmėniai».

Такі назви можуть мати й присвійне значення, якщо позначають колективну власність, напр.: Jovaišių pievos «луги, що належали селянам села Jovaišiai».

Особливу групу г. т. становлять назви населених пунктів, утворені з назви суміжного населеного місця та термінів,

242

що позначають населені пункти особливого типу, напр.: Daukšių Mėdsėdžiai «виселки села Daukšiai», Romāinių Kaimelė «сільце, що відокремилося від села Romāiniai».

У топонімічних складених назвах неможливо розрізнити присвійне й локативне значення без знання історії місцевості.

В антропонімічних складених назвах першим компонентом є родовий відмінок особового власного імені, напр.: Derkinčio upalis «струмок Дяркінтіса»; пор. прізвище Derkinītis. Найчастіше ці назви мають присвійне значення. Іноді вони мають меморіальне значення (напр.: Birutės kalnas «гора Біруте»); родовий відмінок тоді має таке саме значення, як, скажімо, у назвах вулиць (K. Būgos gatvė «вулиця К. Буґи»).

В апелятивних складених назвах першим компонентом є родовий відмінок загальних іменників, найчастіше у функції означення, напр.: Liepų kalnas «гора, на якій ростуть липи». У деяких складених назвах можна розпізнати назви з локативним значенням, напр.: Daubos šaltinis «джерело, розташоване в яру». Інші апелятивні складені назви мають присвійне значення: родовий відмінок у них апелятивно позначає особу, якій належала місцевість, напр.: Kūnigo upėlis «річечка ксьондза». Без історичних відомостей про місцевість у цих топонімах неможливо розрізнити присвійне й меморіальне значення. Меморіальне значення очевидне в назві Ubago brasta «брід жебрака», адже відомо, що там утонув жебрак.

Обидва засоби вираження присвійності в литовській мові — присвійний родовий відмінок (genetivus possessivus) і присвійні прикметники (adjectiva possessiva) — трапляються й у топоніміці (Adōmo kalnas «гора Адама», Adominė «луг Адама»). Присвійність як в апелятивах, так і в топонімах виражається також складними іменами, напр. Adōmakalnis «гора Адама».

Існування подвійних форм на позначення того самого об’єкта (Silo ežeras/Silinis, Rikio upė/Rikinė) дає підстави вважати, що присвійні прикметники з’явилися тут пізніше; пор. aukso žiedas у народних піснях і auksinis žiedas у сучасному розмовному мовленні.

Такі складені назви, як Adōmo kalnas, найімовірніше, давніші за складні назви типу Adōmakalnis. Про це свідчать і апелятиви: у „Margarita Theologica“ (1600) ми ще знаходимо akies mirksny, а в сучасній мові — akimirksnis.

У багатьох випадках складені назви можуть бути архетипами для деяких називних назв із присвійним значенням. Такі складені назви явно мають антропонімічне походження та меморіальне або присвійне значення; вони є номіналізованими еліптичними родовими формами, напр.: назви річок Daujotas, Vōzgautas, Dōmantas. У деяких випадках складені назви давніші за називні. У литовській, як і в інших балтійських мовах, це давній словотвірний тип топонімії, який, можливо, успадковано ще від балтійської прамови.

243

ГЕНІТИВНІ ТОПОНІМИ¹ В ЛИТОВСЬКІЙ МОВІ

B. SAVUKYNAS

А н о т а ц і я

У литовській, як і в інших балтійських мовах, існує генітивний тип творення топонімів (далі — ТН). ТН цього типу утворюються з топографічного терміна та атрибута в родовому відмінку. До них належать назви поселень, водойм і урочищ, наприклад:

1. Назви поселень: Laūko Sodā (село), Vaineikių Mėdsėdžiai (село);

2. Назви водойм: Alsėdžių ežeras (озеро), Mažrimo upė (струмок);

3. Назви урочищ: Asių kalnėlis (гора), Adomėlio lieknas (болото).

У балтійських мовах будь-який топонім у називному відмінку можна також описово передати атрибутивною словосполукою з пояснювальним генітивом. Однак ці словосполуки часто розмежовують недостатньо чітко. Тут ми пропонуємо структурно-семантичне дослідження генітивних топонімів, беручи до уваги їхні історичні зв’язки з іншими типами творення топонімів.

Дослідження слов’янських і германських топонімів свідчить, що найдавніший шар складається з топографічних топонімів, які утворилися від апелятивних термінів або від прикметників, що позначали специфічні властивості цих об’єктів. Тут слід зауважити, що такі топографічні терміни часто є саме другим компонентом генітивних топонімів, наприклад: Paėžerių ežeras «озеро села Paėžeriai». Отже, генітивні топоніми є д е т е р м і н а т и в н и м и т о п о г р а ф і ч н и м и топонімами, у яких, однак, детермінація має різну семантику, причому вона виникла не водночас. Тому визначити стратиграфічну послідовність генітивних топонімів також складно, і аж ніяк не слід вважати, що якийсь шар топонімів сформувався в період, характерний лише для нього. У стратиграфічній послідовності структурних і семантичних типів визначають лише виникнення певного шару. Якщо топоніми в називному відмінку становлять найдавніший шар, а складні двоосновні топоніми сходять до словосполук (зокрема й генітивних), то слід вважати, що генітивні топоніми увійшли у вжиток пізніше за топоніми в називному відмінку, але, в усякому разі, раніше за складні топоніми. Після топонімів у називному відмінку, але до складних, могли також виникнути вторинні ад’єктивні топоніми. Ад’єктивні топоніми семантично пов’язані з генітивними, оскільки обидва типи мають атрибутивне значення. Так само як ад’єктивні утворення від апелятивів — Silià (луг), Beržià (струмок),

¹ Тут під топонімами розуміють усі назви місцевостей.

244

Dumblis (озеро) — і від власних назв (пор. Mun tileitis dummis) утворені, то й родові назви місцевостей можуть утворюватися від апелятивів і власних назв.

За другим компонентом родові назви місцевостей поділяються на дві семантичні групи: метафоричні та топографічні (фізіографічні).

Метафоричні родові назви місцевостей утворені від ужитого метафорично називного відмінка апелятива (другий компонент) і родового відмінка (перший компонент), який виконує функцію атрибута, наприклад: Vilko Ki nis (окрема садиба), Būlio Kaktā (луг).

До цієї групи належать також такі родові назви місцевостей, у яких другий компонент — топографічний, але вже метафорично вжитий термін: Lankōs Laukas (село), Krōkų Lankā (озеро).

Родові назви місцевостей із топографічним компонентом можуть мати різне походження й значення; відповідно, їх поділяють на три групи: топонімічні, антропонімічні та апелятивні.

Топонімічні родові назви місцевостей мають у першому компоненті родовий атрибут, що позначає місцеву підпорядкованість або близькість місця. За значенням ми називаємо їх локальними назвами місцевостей, адже тут топонімічна детермінація зумовлена вказівкою на місце, наприклад: Akmėnių ežeras «озеро, розташоване в селі Акменяй».

У цих назвах місцевостей може також бути відтінок посесивного значення, якщо вони позначають власність колективу, наприклад: Jovaišių pievos «луки, що належали селянам із села Явайшяй».

Особливу групу топонімічних родових назв місцевостей становлять назви поселень, утворені з назви іншого населеного пункту та терміна на позначення поселення, наприклад: Daukšių Mėdsėdžiai «лісове поселення села Даукішяй (яке нині вже є селом)», Romāinių Kaimelė «сільце як поселення села Ромайняй».

Тут без історичних знань неможливо розрізнити посесивне й локальне значення.

В антропонімічних родових назвах місцевостей першим компонентом є родовий відмінок особового імені, наприклад: Derkinčio upālis «струмок Деркінітіса»; пор. прізвище Derkin tis. Антропонімічні родові назви місцевостей найчастіше мають посесивне значення. Іноді вони також уживаються в меморіальному значенні (наприклад: Birūtės kalnas «гора Бірутє»); тоді родовий відмінок має таке саме значення, як, наприклад, у назвах вулиць: Būgōs gatvė «вулиця Буґи».

В апелятивних родових назвах місцевостей першим компонентом є родовий відмінок апелятива, який найчастіше виконує функцію атрибута, наприклад: Liepų kalnas «гора, на якій ростуть липи». У деяких апелятивних родових назвах місцевостей можна розпізнати локальне значення, наприклад: Daubōs šaltinis «джерело, розташоване в яру». Інші апелятивні родові назви місцевостей мають посесивне значення; родовий відмінок виражає

245

апелятивно позначає в цих ON особу, якій належало це місце, наприклад: Kūnigo upėlis «струмок священника». Без історичних знань про місцевість у таких ON неможливо розрізнити посесивне та меморіальне значення. Меморіальне значення чітко виявляється в ON Ūbago brastà «брід жебрака», оскільки відомо, що там потонув жебрак.

В ON трапляються обидва засоби вираження відношень належності в литовській мові — посесивний генітив і посесивний прикметник, наприклад: Adōmo kālnas «гора Адама», Adominė «луг, що належав Адаму»; засвідчені також композити з посесивним значенням, наприклад: Adōmakalnis «гора Адама».

Наявність подвійних назв для того самого об’єкта (наприклад: Šilo ežeras/Šilinis, Rikio upė/Rikinė) дає підстави зробити висновок, що посесивні прикметники є пізнішим явищем. Пор. також: aukso žiedas у народних піснях і auksinis žiedas у сучасному розмовному мовленні.

Такі генітивні ON, як Adōmo kālnas, імовірно, давніші за композити типу Adōmakalnis. На це вказують також апелятиви. У «Margarita Theologica» (1600) ще знаходимо akies mirksny, тоді як у сучасній мові — akim irksnis.

У кількох випадках генітивні ON могли також слугувати архетипами для деяких називних ON із посесивним значенням (у ширшому розумінні).

Такі ON, які очевидно мають антропонімічне походження і тому мають посесивне або меморіальне значення, як-от Daujotas, Vōzgautas, Dōmantas (назви річок), є номінативованими еліптичними генітивами.

У деяких випадках генітивні ON давніші за називні. У литовській, як і в інших балтійських мовах, це давній тип творення ON, який міг бути успадкований із прабалтійської мови.