LIETUVIŲ TERMINOLOGIJA LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

S. KARALIONAS

З ІСТОРІЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ ГОНЧАРСТВА БАЛТІЙСЬКИХ МОВ

У мовознавстві окремих народів та їхніх груп помітне прагнення досліджувати сукупність ремісничої термінології в синхронічному, а також діахронічному аспектах. Опис термінів однієї мови чи групи мов дає необхідні знання про терміносистему певної галузі та її особливості, функціонування термінів, тенденції їхньої зміни й поповнення. Опис сукупності термінології та її історичне дослідження виявляють специфіку цієї мови, показують ареальне поширення термінів, допомагають охарактеризувати найдавніші мовні контакти й визначити їхній характер. Дослідження термінології окремих ремесел (в’язання — прядіння, обробки дерева, ковальства, гончарства тощо) набуло великого практичного й теоретичного значення та стало актуальним.

Серед нещодавніх праць із термінології слов’янських ремесел насамперед слід згадати чудову монографію О. Трубачова «Термінологія ремесел слов’янських мов», у якій методом групової реконструкції по-новому й кваліфіковано розкрито витоки термінології кількох ремесел¹. Етимологічні дослідження Я. Тріра², присвячені гончарним термінам у германських та інших індоєвропейських мовах, були настільки важливими за своїми теоретико-методологічними засадами, що заклали підвалини сучасного дослідження термінології ремесел усіх індоєвропейських мов.

Термінологія ремесел литовської мови синхронічно зовсім не досліджена, а діахронічно — майже не досліджена. З огляду на зазначені вище причини дослідження термінології ремесел слід вважати одним із найактуальніших завдань литовського мовознавства. Актуальність дослідження термінології ремесел засвідчує також те, що пояснювати мовні аспекти, пов’язані з етнографією чи археологією ремесел, беруться представники інших спеціальностей³.

Не можна сказати, що походження назв центральних понять гончарства — дії гончарного круга та її результату — не пояснювалося. Навпаки, žiesti, púodas та споріднені з ними слова в інших балтійських мовах давно привернули увагу етимологів; наявні пояснення їхнього походження більшою чи меншою мірою задовільні і з фонетичного, і з семантичного погляду⁴. Цікавою і цілком можливою є також нова етимологія О. Трубачова,

¹ O. H. Трубачев, Ремесленная терминология в славянских языках, М., 1966.

² J. Trier, Lehm. Etymologien zum Fachwerk, Marburg, 1951.

³ Але їм не завжди все вдається добре. Наприклад, по суті хибним є твердження, що «Дослідження лінгвістів показали, що литовське слово „žiesti“ має слов’янське походження» (I. Mulevičienė, Щодо терміна „žiedžiamasis ratas“, MAD, серія A, 2(36), 1971, с. 129). Жоден лінгвіст ніколи цього не стверджував. У статті є й інші необмірковані твердження: «Обертальні рухи характерніші для слова „žiesti“» (!), «коло легкого типу», «коло важкого типу» (легкий, важкий тип?!).

⁴ E. Fraenkel, LEW, с. 668, 1307 (з літ.). — Зіставлення лит. púodas, лат. puõds зі ст.-ісл. fat «посудина, начиння», ст.-верх.-нім. faz «те саме» тощо не є достовірним, оскільки герм. *fata- < *podo- «посудина, начиння»

125

що puodas походить від pãdas, подовженого шляхом аблаута голосного кореня⁵ (пор. слов. діал. vognь < *ugnis «вогонь»: vygnь < *ūgnis «кузня»). Однак слід мати на увазі одну обставину, на яку звернув увагу й сам автор цієї етимології: «Зв’язок прабалтійських *pōda-s і *pada-s здається нам цілком очевидним, однак зрозуміти його можна лише на рівні додаткових відношень, оскільки аблаут ō:a у балтійських мовах як такий не існує»⁶.

У цій статті, однак, маємо намір розглянути з погляду внутрішньої структури мови основні терміни гончарства — žiešti, pūodas — та їхні відповідники в інших балтійських мовах, зосередивши основну увагу на пошуку споріднених лексем у тій самій мові, які нерідко дають змогу пояснити походження досліджуваних лексем зовсім інакше.

1. Споріднені слова лит. pūodas, латис. puōds

Лексема pūodas у сучасній литовській мові означає «металева посудина для приготування їжі; глиняна посудина (для зберігання чогось), горщик; риболовна верша; кахля»⁷. За наявними даними, вона вживається в усіх литовських діалектах. Це слово нерідко трапляється також у давніх писемних пам’ятках і словниках (М. Даукши, Й. Бреткунаса, С. Хілінського, К. Сірвідаса, Краузе), де воно має значення «глиняна посудина, горщик». Тому саме це значення варто вважати давнішим за «металева посудина для приготування їжі», яке, безперечно, виникло зі зміною самих реалій.

Подібні значення мають і похідні від pūodas.

Окрім puōdinas «(прикм.) закіптюжений, у сажі» (Даугаї), утвореного за зразком sūodinas: sūodys, sūodžiai, похідними від лексеми pūodas є puodynė «глиняна посудина (для наливання молока); певна старовинна кахля з глибоким заглибленням», puōdynė «гончарна майстерня; глиняний горщик для розтирання маку й конопель». Суфікс -ynė досить часто вживається для позначення місця (пор. rūkynė «курильня для риби») та знарядь (пор. karbynė «кошик», skalvynė «певний кошик для перенесення корму», skalbynė «пральна дошка» та ін.)⁸. У похідних цього типу наголос найчастіше припадає на суфікс, але іноді й на корінь; пор. laidynė: láidynė, lindynė: lindynė, rūgštynė: rūgštynė, puodynė: puodynė.

Окремо слід зазначити, що puodynė також поширене в усіх литовських діалектах, але зі значеннями «глиняний горщик для розтирання маку й конопель» і «певна старовинна кахля з глибоким заглибленням» це слово, за наявними даними, відоме лише в північно-західних жмудських діалектах (Довилай, Лекава, Плікіай, Вейксняй).

⁴Походження залишається дискусійним: це може бути мандрівне слово, навіть не індоєвропейського походження; див. J. Hubschmid, Schläuche und Fässer. Wort- und sachgeschichtliche Untersuchungen…, Bern, 1955, p. 156–160. — Фін. pata «горщик (для приготування їжі), горщик», ест. pada «те саме» не можуть бути запозиченнями з балтійських мов; пор. Aulis J. Joki, Uralier und Indogermanen, Helsinki, 1973, p. 301.

⁵ О. Трубачев, op. cit., p. 208.

⁶ Там само. — Не можна вважати безсумнівним, що в діалектах балтійської мовної спільноти існував короткий голосний o (див. И. Казлаускас, К развитию общебалтийской системы гласных, ВЯ, 4, 1962, p. 20–24; V. Mažiulis, Baltų ir kitų indoeuropiečių kalbų santykiai, Vilnius, 1970, p. 11 tt.; пор. LKK, X, 1968, p. 52 tt.), пор. Chr. S. Stang, Vergleichende Grammatik der Baltischen Sprachen, Oslo–Bergen–Tromsø, 1966, p. 22 tt.

⁷ «Lietuvių kalbos žodynas», t. X (rankraštis).

⁸ P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba, Vilnius, 1943, p. 271.

126

Північно-західні жмудські говірки (Dovilai, Kretingalė, Laukžemis, Mosėdis, Notėnai, Plateliai, Plikiai, Salantai, Skuodas, Šatės) мають також лексему pūdȳnė, pūdynė «вимурувана в печі заглибина для складання чогось; певний кахель для мурування печей; така глиняна посудина, невеликий горщик для розтирання конопель і тютюну». Значення лексем pūodynė і pūdynė настільки близькі, що мимоволі доводиться вважати їх однокореневими. Та обставина, що pūdynė і pūodynė, pūodas (Barstyčiai, Mosėdis, Plungė та ін.) вживаються в тій самій смузі говірок, не дозволяє вважати, що одна з них виникла з іншої фонетичним шляхом, тим паче що в цих говірках, як відомо, зберігається також розрізнення голосних uo: ū (діал. ou: ū). Асиміляція голосних, унаслідок якої в говірках доунінінків перед голосними вузького творення наступного складу замість ou з’являється uu (тобто ū), властива східним доунінінкам. Про лексичну інфільтрацію з говірок дунінінків, які розташовані надто далеко, також навряд чи можна говорити.

З огляду на ці причини найпростішим поясненням історичного зв’язку жмудських лексем pūdynė ir pūodynė було б таке: pūdynė — самостійна лексико-семантична одиниця, пов’язана відношеннями аблаута з однокореневими лексемами pūodynė ir pūodas. У такому разі лексема pūdynė, очевидно, утворена за згаданою словотвірною моделлю із суфіксом -ynė від первинного іменника *pūdas, що мав значення «глиняна посудина (для розтирання конопель або тютюну)», «певний кахель, цеглина» тощо. Морфолого-словотвірне співвідношення іменників pūodas: *pūdas (< pūdynė) таке саме, як між, наприклад, bluõzgas «лупа, лусочка»: blūzgas «те саме», brūžas «смуга, риса, лінія»: brūžas «напилок», čiūopas «неохайна й нікчемна людина, незграба»: čiūnas «той, хто вовтузиться, незграба», diūobas «дупло»: dī̀bas «миска», lūosas «той, у кого зламана нога, рука чи інша частина тіла»: lūšas «те саме», plūosas «пучок, хустка»: plūšas «одне волокно лубу, кора, тріска; скалка, клапоть», šūodys «сажа»: sūdys «те саме», iūognas «місце, що заливається водою, мочар»: liūgnas «невелика калюжа, калюжина, калюга; болото, багнюка; трясовина, драговина; вода, що витекла з річки й залишилася на лузі». Як бачимо, поряд з іменниками з кореневим вокалізмом uo з акутовою інтонацією є іменники з вокалізмом ū та циркумфлексною інтонацією — саме таке співвідношення й маємо між pūodas: pūd- (пор. pūdȳynė).

Лексеми pūdynė, pūodynė, pūodas мають більш або менш близькі значення. У сукупності в їхньому змістовому плані, з одного боку, чітко вирізняється «глиняна посудина, горщик (для зберігання чогось, для розтирання маки, конопель, тютюну)», з іншого — «(певний старовинний) кахель (із глибоким заглибленням для мурування печей)» (від останнього значення шляхом метонімії могло розвинутися значення «вимурувана в печі заглибина для складання чогось»). Характерно, що співвідношення аналогічних значень знаходимо й у відповідних латиських лексемах.

Лит. pūodas у латиській мові, як відомо, відповідає puõds «der Topf; der Kessel» (пор. також похідні та їхні значення puõdelis «der Topf», puõdeņš «krūz(it)e», puodiņš (без k) «ein Gefäss, in dem das Essen gekocht wird» ME 454, EH II 345). У латиській мові є також назви грибів, пор. puõdelis «ein gewisser Pilz», puõdiņš² «ein junger Birkenpilz», puõdeņš «bērzlape», але найімовірніше, це нові значення, зумовлені певною зовнішньою подібністю названих об’єктів. Тому для історичних реконструкцій важливішим, крім «der Topf», може бути лише значення krāšns puods, krāšpuods, puodiņš (без k.) «die Ofenkachel».

Співіснування значень «глиняний горщик, der Topf» і «кахель, die Ofenkachel (тобто певна цеглина» відоме й деінде, пор. давньорус. плита «камінь,

127

цеглина»: серб.-хорв. птица «мисочка»; лат. testa «цеглина, черепиця»: «глиняна посудина, горщик». Дані відповідних германських (пор. нім. Kachel «кахель» < давньоверхньонім. chachala «глиняний горщик» < вульг. лат. *cacculus, пор. лат. caccabus «плавильний горщик, сковорода»⁹) і слов’янських мов (пор. рос. діал. горшки «пустые, легкие кирпичи клином, для кладки сводов»: горшок «округлый, облый глиняный сосуд различного вида, выжженный на огне»¹⁰) дають підстави вважати, що значення «кахель, die Ofenkachel» розвинулося зі значення «глиняний горщик, der Topf». У відповіднику пруської мови маємо саме останнє значення.

Прус. podalis «поганий горщик, böser Topf» точно відповідає жмуд. puodālis семантично й морфологічно: суфікс -alis в обох мовах має збільшувальне й зневажливе значення (пор. значення в пруській мові «поганий горщик»!). Зневажливий відтінок значення помітний і в латиській лексемі puōdelis. Отже, семантико-морфологічна тотожність дериватів цих трьох мов, очевидно, справді сягає давніх часів, і тому, шукаючи споріднені слова для puōdas, puōds, pod-alis, слід керуватися значенням «глиняний горщик». Водночас напрям пошуку споріднених лексем підказує й лексема pūd-ynė, на яку, наскільки відомо, досі не зважали.

У литовських говірках puōdas в одному випадку має значення «верша, риболовна пастка»: Kap nuvėjau puodo krėsti, tai pusę puodo radau žuvų Ūdrija. Можливо, було б надто сміливо стверджувати, що це — давнє, первинне значення puōdas, puōds, pod-alis, однак його існування все ж повчальне: історично різниця між значеннями «глиняний горщик» і «верша, риболовна пастка, тобто певний кошик чи навіть певна бочка» (пор. bučius «плетений із пруття пристрій із лійкою для ловлі риби; риболовна пастка; сплетений із ниток пристрій, схожий на риболовну пастку, для ловлі риби; закритий кошик із пруття для зберігання спійманої риби у воді; бочка, сплетена зі снопів соломи з перев’язками») не є істотною, отже, обидва значення може мати одне слово або різні, але однокореневі слова.

Коло значень розширюється, якщо додати сюди також лат. puōdiks^² «ein Spann (kojos keltis)» ME III 454, puodinieks (без k.) «der Hintere (?)» EH II 344, а також лит. pūdүmas, pūdymas, pūdȳmas «зад, сідниця, сидіння».

До цієї групи лексем та їхніх значень далі можна зарахувати й такі лексеми з сегментом плану вираження pūd-/pud-, як-от: лат. pūdis (без k.) «der Haufe; die Menge», pūdele (а також дьоготь pūdelis) «der Paudel; der Teerpaudel», pūdenis (без k.) «eine Art Kaffscheune» ME III 445, pudas «alter Kram, alte Kleider, Lumpen» (pudat «kramen, aufschichten») ME III 401, лит. pūdulas «в’язка, грудка», лат. pudra, pudrs «ein Haufe», pudurs, puduris «ein Büschel, ein Strauch mit Wurzeln; ein Haufe; ein kleiner Hügel», puduriņš, pudurītis «ein kleines Wäldchen, eine Baumgruppe» ME III 401–3, EH II 320–1, лит. pūduras «група, купа, ділянка густо зарослих дерев, кущів, збіжжя; хмара», лат. pudiks «ein halbwüchsiger Knabe», pudikis «riņķveidīga dzelzs, ar kuo piestiprina sānų virves prie laivas malām» EH II 320.

Було б надто складно, а, можливо, й недоцільно шукати тепер паралелі в інших індоєвропейських (або неіндоєвропейських) мовах для кожної частини цього семантичного ланцюга, щоб показати—

⁹ H. Paul, Deutsches Wörterbuch, Achte Aufl., bearbeitet von A. Schirmer, Halle (Saale), 1961, p. 317.

¹⁰ В. Даль, Толковый словарь, I, М., 1955, p. 382–3.

128

… їхню регулярність, а отже, і належність до однокореневих лексем. У цьому, як і в інших подібних випадках, краще поставити питання про те, чи може встановлений семантичний ланцюжок як ціле виявлятися в однокореневих лексемах, чи ні. Встановивши, що якесь значення або група значень має відповідники в лексемах інших мов або тієї самої мови, але з іншими коренями, можна сміливіше міркувати про їхню спорідненість і про спорідненість розглядуваних випадків. Отже, зв’язок спорідненості двох значень або всієї їхньої групи демонструється ipso facto.

Слід також мати на увазі, що асоціативними ознаками предметів зовнішнього світу, відображених у семантико-лексичній системі, дуже часто є не їхні конкретні фізичні властивості (наприклад, глиняний, дерев’яний, плетений), а їхні абстраговані й узагальнені характеристики, як-от «опуклість, випуклість», «порожнистість» тощо. Однак такими та подібними ознаками, зрозуміло, можуть володіти кілька об’єктів, наприклад, купа, в’язка, клубок, пагорб тощо. Унаслідок тривалого історичного розвитку такі асоціативні ознаки нерідко переплітаються з діаметрально протилежними ознаками, наприклад, «опуклість, випуклість, конвексність» — із «увігнутістю, конкавністю». Предмети дійсності або образи свідомості, що мають однакові асоціативні ознаки, як видається, можуть позначатися однокореневими лексемами.

Варто зазначити, що й у процесі історичного розвитку, під час формування лексико-семантичних одиниць і взаємин між ними, конкретні фізичні властивості об’єктів відігравали другорядну роль, оскільки «....значения „глиняный“, „глина“ фигурируют как сугубо промежуточные звенья, вторично конкретизованные значения, восходящие к иным значениям, к обозначениям иных технических действий, подчас достаточно общего характера: „вертеть“, „крутить“, „плести“. Особенно интересна при этом удивительная живучесть семантической модели „оплетенное, окруженное“ > „глиняный сосуд“... На примерах этимологического выявления ее реликтов, а также на констатации активного воспроизводства этой семантической модели мы вплотную касаемся докерамической древности материальной культуры предков носителей славянских диалектов“¹¹. Термінологія гончарства балтійських мов, як уже зазначалося, у діахронічному аспекті майже не досліджена, проте наявний матеріал цієї галузі все ж дає підстави вважати, що балтійські мови пройшли такий самий етап формування гончарної термінології, який тут реконструйовано для слов’янських мов. Цілком можливо, що й корінь *pūd- «(ви-, на-) дути» (див. нижче) раніше означав «звивати, плести», оскільки значення «дути, пихкати» та «крутити, звивати, плести» тісно пов’язані; пор., наприклад, лит. tinti (-sta) і лат. tīt (tinu) «winden, wickeln, flechten». Тому не повинно дивувати, що, пояснюючи походження основних балтійських гончарних термінів pūodas, pūods, pod-alis, насамперед звертаються до різноманітного плетеного посуду та інших гнутих і опуклих виробів (кошик, діжка тощо) як до найдавніших об’єктів, назви яких, своєю чергою, надалі можуть пов’язуватися з лексемами, що позначають різні опуклі, випуклі або, відповідно, увігнуті, конкавні об’єкти.

Наведені нижче серії лексем із різними коренями та їхніх значень мають проілюструвати як можливість історичного зв’язку між значеннями лексем із двома коренями puod-/pūd-/pud-, так і можливість історичного зв’язку всіх їх, узятих разом:

¹¹ О. Н. Трубачев, op. cit., p. 228–9.

9. Lietuvių terminologija

129

1) krājus «боковини решета або сита, обідок, обруч; підвищення підйому ноги, підйом; частина взуття біля підйому», krājelis «пристрій, на який намотують нитки, перш ніж перемотати їх на снувальну раму», «держак коси, лопати; боковини решета або сита, обідок, обруч», krājuks «держак коси, лопати», krējis «пристрій, частково сплетений із лози, який використовують біля кінної молотарки, щоб струшувати солому й висипати з неї полову разом із зерном», лат. kreja «невелика волокуша», лит. krijà «боковини решета або сита, обруч; дерев’яна обшивка навколо жорен, щоб під час помелу не розсипалося борошно, діжка; рамка, на якій тримається абажур; решітка решета; дно ліжка, сплетене зі шнурів; пристрій, на який намотують нитки, перш ніж перемотати їх на снувальну раму; „великий шматок льоду, крижина“», krijas «боковини решета або сита; прямовисні краї кришки, що насуваються; бокова частина капелюха чи шапки, обідок; боковини діжки; халява чобота; решітка решета; дно ліжка, сплетене зі шнурів; ситечко, сплетене з волокон, для відціджування вареників; пристрій, на який намотують нитки, перш ніж перемотати їх на снувальну раму; частина пристрою для витискання меду із сот; вал молотарки, до якого прикріплені ціпи; зігнуте залізо, прикріплене до возового дишля, щоб полегшити поворот», лат. krīja, krijs, krijš «ликова кора; здерта кора липи або ялини (з липової кори, особливо раніше, виготовляли різні предмети, наприклад, сани, сідло, скриню для посагу); обідок сита, решета; обідок решета, до нижнього краю якого прикріплено плетене дно; кошик із липової кори; липова дошка», лит. krijėlis «пристрій, на який намотують нитки, перш ніж перемотати їх на снувальну раму; частина посудини для збивання масла, хрестовина, круг» (: krýti «згинати, робити вигнутим», krýti, krėja, krieči, krieja, krėja «стелити, намотувати»);

2) kārpa «(для худоби) діжка; овальна дерев’яна скринька; торбинка для збирання ягід, зроблена з кори; невелика посудина, зігнута видовженою округлою формою з тонкої дощечки (вільхової, березової або осикової), тощо», «бородавка; мозоль», kārpa «мушля», лит. kārpa «невелике підвищення та затвердіння шкіри; затверділі випуклості кори чи листка дерева; сосок тощо», лат. kārpis, kārpe «плоский, майже круглий рибальський човен для ловлі лосося», «діжка, кругла дерев’яна посудина, у яку кладуть масло, густе молоко, а також м’ясо», cērpa, cērps «горб, купка землі, насипаний піщаний пагорб; висока трава, особливо на болоті, трав’яний пагорб; кущ; пень; коріння дерев; волосся, особливо скуйовджене, кущисте», cērpuļi «невеликі горби на болотах, зарослі ягідними кущами», лит. kėrpė «невелика дрібна рослина, що розростається на камінні, деревах, дахах; губка, трутовик; наріст на дереві, ґуля; товста, потріскана, здерев’яніла березова кора; скоринка хлібної паляниці, куточок, окраєць; сідниці людини; задертий догори свинячий писок, рило тощо», kerplā, kėrpla «дуже розгалужений пень; дернина», kerplė, kėrplė «пень із корінням, корч; корені колишнього пня; вирване дерево з корінням; голова; товста, огрядна людина; неохайна, розпатлана людина», kėrplėša, kerplėša «вирване дерево з усім корінням; коріння вирваного дерева; старий гнилий пень, зарослий мохом або травою; купина; занедбана, потворна людина, заросла бородою й волоссям тощо» (: kėrpti, -ia «слабо або похапцем щось зв’язувати», kerpti, -a «розростатися вшир, розширюватися, розлягатися»);

3) kārba, kārba «торбинка з вільхової або березової кори, у якій збирають переважно суниці; посудина з березової кори; рибальський човен для ловлі лосося; овальна дерев’яна скринька», «бородавка», kārbiņa «кошичок»

130

коробка; покрівельна черепиця; ciba, кругла дерев’яна посудина, у яку кладуть масло, густе молоко, а також м’ясо тощо»; лит. kárba «такий старовинний лічильний інструмент — паличка з вирізаними зарубками», karbas «кошик, плетений кошик, решето; великий плетений кошик для перенесення корму, doklas», «зарубка, насічка, край, виїмка, заріз; виступ краю, нерівність, зазубреність; палиця з насічками для позначення чисел», kerba (без k.) «гроно (плодів)», kėrbinė «т. с.», kirba «трясовина, болото; безліч, маса, кирбіне», kirbinė «ряд; вервечка; гроно; натовп, купа, зграя», kirbinė (без k.) «плетений кошик, кошик», kirblys «стебло, стовбур рослини» (: kerbti, -ia «нетривко зв’язувати; нетривко, погано плести», kirbti, -sta «згіркнути, почати бродити», ap-kirbti «обрости, обчепитися»).

4) лит. kiaūburas «горб», лат. kaūba «кінець гори», лит. kaubarė, kauborė (без k.) «висічена з дерева посудина, дерев’яна миска», kaūbras «невисоке підвищення», kaubrė, kaūbrė «пагорбок, пагорб; горб, горбик», kaubrỹs «гребінь гори, пагорба, вершина; купина, підвищення; якась пиха, піднесення», kaūburas «гребінь гори, пагорба, вершина; купина, підвищення», лат. kauburs (без k.) «пагорб», kaūburė «вершина гори», kauburỹs «невисоке підвищення; гребінь гори, пагорба, вершина; купина, підвищення, якась пиха, піднесення», лат. kubis «голова», kubele, kubela «голівка (на чоловічому статевому члені)», kubis «соска для немовлят» (щодо значення пор. knupis «зв’язана тканина, у якій щось носять; соска для немовлят»), kubls, kubla, kublis «відро, діжка», лит. kublulis (без k.) «висічена з дерева посудина», діал. (жмуд.) kūbelas «діжка», лат. kubelelis «(зневажл. зменш.) маленьке відро», kubals «відро, діжка», kubils «т. с.», лит. kūbilas «діжка з широким дном для засипання борошна й зерна, квашення овочів, зберігання рідин; закривна діжка для зберігання одягу; посагова діжка; велика видовбана дерев’яна посудина з накладним дном, видовбане в дереві начиння тощо», kubūlkė, kubulkis (без k.) «дерев’яна посудинка», лат. kubuls «відро, діжка», kubulis «відро, діжка», «нерівність, горбок», kubris «горб, виступ», лит. kūbrỹs, kūbris «спина біля шиї, гребінь; спина, горб; вершина гори, гребінь; пагорбок, горб; нерівність, підвищення», kuborė (без k.) «велика дерев’яна ложка для набирання юшки», kūburas «горбочок землі, викинутої кротом», kubūrė «маленька товста людина», kū-būrė «пагорбок, підвищення, горб; купа», kuburỹs «вершина; пагорбок, підвищення; купина; нерівність, підвищення», лат. kuburis «місце на одязі, що погано прилягає», лит. kubūrka, kubūrkė «дерев’яна посудинка», лат. kubucis «сир у солодкому молоці», «велика ciba; дерев’яна посудина для пиття; посудина з кришкою з березової кори, у якій збирають ягоди або зберігають тютюн; грудка землі; маленький горбок; окраєць хліба; шматочок хліба; невелике підвищення» (: mu-kiaūbti, -ia «видувати, зникати», kūbti, -sta «гнутися (до землі)», лат. kubinât «покривати», ap-kubinât «накидати»);

5) pūnė, pūnė «відгороджена частина клуні для зсипання полови, половник; хлів, загороджений двір, загін; курінь, намет; печера, нора», pūnė «порожнина яйця», лат. pūne, pūnis «клуню, сінник, клуню для сіна чи соломи; невелика будівля на кшталт клуні на березі моря чи озера для зберігання рибальського знаряддя; приміщення біля хліва для зберігання корму тощо», pūnis «невелика клунька для сіна, соломи й полови; сінник у лісі тощо», pūns «селянська хата», pūna «міль, велика кругла дерев’яна посудина з кришкою», pūņa «вологий,

9*

131

болотистий ліс, болото, поросле невеликими соснами, тощо», puns, punda, pune, punis «підвищення, пухлина, ґуля, вузол, твердий нарив, сучок, наріст на дереві, горб», pauna «череп; лобова кістка; голова; рот», paũna, paúna, paunis «маленька шапка; ранець, наплічник; клунок; ранець, торбинка; лахміття, мотлох; клунки, вантаж».

Щодо слів деяких із цих п’яти серій лексем (наприклад, pūnė, kūbilas, pūde-le) можуть виникнути сумніви, чи справді вони етимологічно належать до тих коренів, до яких їх тут віднесено. Ці сумніви виникають не з фонологічних, словотвірних чи семантичних причин, а суто з причин іншого характеру (уживання відповідного слова десь на межі литовського чи латиського мовного ареалу; наявність точного лексичного відповідника у більших, а отже й визнаних впливовішими сусідніх мовах¹² тощо). Значення цього слова є частиною послідовного семантичного ланцюга, його зв’язок з іншими частинами цього ланцюга повторюється і в лексемах інших коренів, тому воно також може бути частиною органічного історичного процесу¹³. Словотвірні особливості цього слова такі самі, як і в інших утвореннях, що демонструють чинну в цій мові словотвірну модель¹⁴. Тому не можна вважати абсурдною ту думку, яка віддає перевагу можливості пояснювати походження лексеми внутрішніми засобами мови.

Особливого значення для етимологічної ідентифікації puodas, pūodas, pod-al(is) та інших лексем pūd- / pud- набувають слова останньої серії, оскільки, як уже встановив K. Būga¹⁵, вони належать до того самого кореня, що й лексеми pūd- / pud-. Цей корінь, імовірно, є і.-є. *peu- / *pou- / *pū- «дути, надувати, наповнювати повітрям»¹⁶,

¹² Треба сказати, що така думка не є безпомилковою, бо, змішуючи різні історичні епохи, географічні й культурні відносини сучасності, вона переносить їх у далекі часи минулого: «a) географічний ареал балтійськомовних у його часи [мається на увазі A. Bach] був дуже малим порівняно з ареалом мовців германських мов; b) що насправді у доволі недавні часи балтійські мови запозичили багато слів із німецької. Тому для доісторичної доби він також припускав подібну можливість; c) десятиліттями вважалося, що з прагерманської до балтійських мов було запозичено чимало слів, але з якоїсь незрозумілої причини прагерманська не відповідала запозиченнями з балтійських мов», — A. Klimas, Baltic, Germanic and Slavic, Donum Balticum, Stockholm, 1970, p. 264—5. У далекому минулому ці відносини могли бути принципово іншими, і балтійські діалекти могли не лише запозичувати, а й передавати слова (не тільки фінно-угорським, а й індоєвропейським мовам на сході та заході.

¹³ Пор. чудове пояснення K. Būga семантичного зв’язку слова pūnė «хлів» з іншими лексемами: K. Būga, RR, II, p. 525—6.

¹⁴ Наприклад, щодо суфікса kūb-ilas пор. такі назви знарядь і начиння: brizgilas «вуздечка», krātilas, krētilas «велике решето для відділення обмолоченого зерна від полови», rūtilas «коло, круг, дуга», rētilas «решето для просіювання полови», sprāgilas «ціп», trainilas «з’єднувальна тяга коліс». Не одне утворення із суфіксом -ilas зрештою спирається на дієслово, пор. brizgilas (: brizgas): brizgti, brizgėti; sprā-gilas: spragėti, sprogti, отже, і kūbilas: kūbti. Про семантичні зв’язки слова kūbilas див. також LKK, XII, 1970, p. 181—3. Слов’янське kոբъlъ може бути давнім запозиченням із балтійських мов (пор. raka, rataj та ін.), яке проникло й до германських мов (пор. нім. Kausche, Kaddig, Daggut, Elen та ін.). Етимологічний відповідник лит. kūb-ilas, kūb-elas знаходимо в грецькій мові, пор. χϐώλον «лікоть»; щодо зв’язку суфіксів *-el/-l-: *-ōl- пор. obelīs: obuolys; щодо значення й суфікса пор. також гр. κύπελλον «чаша», утворене від паралельного кореня і.-є. *kup-. — Іншу думку див. у E. Fraenkel, LEW, p. 304 (з літературою); V. Urbutis, Baltistica, VIII, 1972, p. 205; B. Vanagienė, V. Vitkauskas, LKK, XIII, 1972, p. 222.

¹⁵ K. Būga, RR, I, p. 332—3.

¹⁶ Про нього див.: P. Persson, Beiträge zur indogermanischen Wortforschung, I, Uppsala—Leipzig, 1912, p. 241—250; J. Pokorny, IEW, p. 847.

132

пор. вірм. heval «швидко й важко дихати» (*peudā-), (h)ogi «запах, дихання, дух» (*pou̯io-), середньоірл. ūan, валл. ewyn, бретон. eon «пух» (*pou̯-ino-). На основі цього первинного кореня в балтійських мовах за допомогою формантів -n- і -d- могли утворитися нові корені pun- | pūn- | paun- і pud- | pūd- | paud-. Крім згаданих лексем pud- | pūd-, до кореня pud- | pūd- | paud- у такому разі можна віднести: лит. pudénti «розпушувати, ворушити», лат. pudīt (-ījū) «відправляти; підійматися зі сну завчасно чи поспіхом», -tiės «поспішати (щось зробити)», sa-pudītiės «готуватися до подорожі чи поїздки», pudātiės «довго й багато вбиратися», sa-pudāt(iēs) «(самому) щільно загортатися у старий одяг», лит. pūdinti, pūdyti (-ija) «гнати, проганяти, змушувати; нападати», pudlùs «легко розтріпуваний, сипкий», лат. pudlavāt, pudļavāt «розвіювати, розтріпувати (наприклад, так кажуть про стрічки головного убору, що їх розвіває вітер)», pūdulas (див. вище), pūdulis «неохайна, розкуйовджена, розтріпана людина», pūdulioti, pūduliuoti «звалювати, розтріпувати, розпушувати, струшувати, трусити», su-pūduloti «зваляти, розтріпати», pūdáloti, pūdalióti, pūdalėti, pūdelioti, pūdáloti «розтріпувати, звалювати, розтріпувати, скуйовджувати», apsi-pūdaloti «тепло вдягнутися, закутатися», pūdeluoti, pūdeluoti «кришити, подрібнювати; (волосся) розпушувати, завивати», pūdelėti «боронувати», лат. pūdelēt «розтріпувати волосся», pūderis «той, у кого скуйовджене волосся», pūderioti, pūderioti «скуйовджувати (волосся); прикрашати, оздоблювати», iš-pūderioti «розбирати, роздирати, розпушувати», pūderėtis «прикрашатися, чепуритися; копирсатися, гратися», nu-pūderiuoti «відривати, обдирати», лат. pūderēt «рубати, бити, шмагати», paūdēt «оприлюднювати, поширювати серед людей», paust (-žu) «оприлюднювати, поширювати публічно».

Що ці лексеми належать, очевидно, до однієї спорідненої словесної сім’ї, сумнівів майже не викликає. Як із первинного значення «дути, видувати, надувати» розвинулися значення «валяти, розтріпувати, розпушувати», «трясти, струшувати» тощо, добре показує семантичний план лат. pudlavāt. Реконструкція найдавнішого значення «(ви-, на-)дувати» дає змогу цілком зрозуміти, як лексеми pūd- | pud-, а отже й puod- набули легко виокремлюваних асоціативних ознак семантичного плану «опуклість, випуклість, конвексність», «порожнистість» тощо, які, отже, своїм походженням сягають поняття надутості.

І в лексемах кореня pun-, і в лексемах кореня pud- історичний розвиток семантики закономірно привів до таких значень, як «в’язанка, клубок, купа, ein Haufe» (pūdulas, pūduras, pūdis, paūna, paūna), «сінник, копиця, Kaffscheune» (pūdenis, pūnė, pūne, pūnis), «верша, кошик, торба, ein Ranzen, Tornister, ein Ränzel, ein Paudel», «глиняний посуд, глечик, горщик, ein Topf, ein Kessel, ein Gefäss», які мають puodas, pūods, pod-alis, pūd-ynė, pūdele, pūna, paūna, paūna. Оскільки, як свідчить розвивана тут гіпотеза, вокалізм кореня лексем puodas, pūods, pod-alis може належати до ступеня чергування голосних u, спочатку їхній корінь міг мати вигляд *poud-, а згодом унаслідок фонетичного розвитку міг змінитися на *pōd-, звідки постали прус. pod-alis, лит., лат. puod(a)s.

2. Семантика лит. žiėsti, лат. ziest та споріднені слова

Лит. žiėsti (-džia) — дієслово, широко вживане у верхньоаукштайтських говірках. Широким є і коло його значень. У більшості говірок (Alovė, Butrimonys, Leipalingis, Miroslavas, Rudamina, Seinai, Švenčionėliai, Šventežeris, Valkininkai, Žilinai та ін.) воно означає «робити щось (гарно, красиво) (дерев’яні черевики, ложки, ополоники, сани, вози, будинки». Із цим значенням пов’язане «(по)робити дитину» у Leipalingis,

133

Miroslavas, Valkininkai, «пошити шапку» у Alytus, «звити нитки в клубок» у Leipalingis, «розбити, побити» у Nočia (пор.: Jau sužiedei tą gražų puodelį). Останні значення трапляються у префіксальних формах (nu-, su- та ін.) дієслова žiėsti, отже, вони є варіантами значення «робити щось (гарно, красиво)».

Ще одне значення žiėsti відоме в аукштайтських говірках (Alovė, Aukšdvaris, Joniškis, Kabeliai, Kapsukas, Linkmenys, Linkuva, Liškiava, Miroslavas, Vadokliai та ін.): «крутити, ліпити з глини». У південно-східних аукштайтських говірках дієслово з цим значенням має висхідний наголос: žiesti (-džia) у Dieveniškės, Jieznas, Mielagėnai, Žilinai.

Уже з опису синхронної семантики дієслова žiėsti (žiesti) видно, що розвиток його значень тут, як і в інших випадках, пор., наприклад, давньоверхньонім. mah(h)ōn «робити, будувати, творити» (нім. machen), давньоангл. macian «(по)робити» (сучасне make); гр. μάσσω «мішу (глину), ліплю на гончарному крузі» (з *magiō, пор. аорист ἐμάγην), відбувався в напрямі генералізації: зі зміною актуальних ситуацій слово поступово розширювало сферу вживання й зрештою набуло абстрактного значення творення, дії; пор. також лит. daryti: dirti, прус. seggit «робити»: лит. sėgti.

Згадана філіація значень, безперечно, є продуктом давніших часів, оскільки обидва значення žiėsti уже трапляються в давніх литовських писемних пам’ятках і словниках; пор., з одного боку, речення М. Даукши: Tassái… numirėlio mizėrną sutvėrimą, išg dūlkų ir trūpucio mólų nãžiestą [t. y. nūžiestą] DP 320. З другого боку, у словнику К. Ширвіда «Dictionarium trium linguarum» (с. 54) žiedžiu поставлено в один ряд із лит. lipiu, lienu [інф. lipýti, liēti], лат. farmo, fingo, aliquid e cera, argilla, figuro, пол. formuję, kształtuję. Як бачимо, тут наведено значення дієслова žiėsti «лити», яке в XIX ст. ще фіксує А. Кашараускас; пор. žiedžia, žiesti «ліпити, формувати, плавити» Koss 58, і яке підтверджує сучасна мова; пор. nu-žiesti «відлити (сокиру в кузні)» Miroslavas. Значення «ліпити з глини» і «лити, формувати» загалом пов’язані й часто поєднуються, виникаючи одне з одного; пор., наприклад, lipýti «ліпити, клеїти, склеювати; плавити»; liēti «робити щось із розплавленого металу, воску чи іншого матеріалу, формувати; ліпити чимось, лити…»

У джерелах XVI—XVII ст. та пізніших століть трапляються також такі значення žiėsti, яких сучасна мова не має, але які можуть виявитися важливими для пошуку споріднених слів цього дієслова. Насамперед це значення žiėsti у тому ж словнику К. Ширвіда: «мелю дурниці, вигадую, творю вигадки, фантазую» SD 52¹⁷, а також значення його префіксальної форми iż-žiedžiu: «позначаю, відтискаю, exprimo, effingo, assimilo, wyrażam» SD 417. Останнє значення у XIX ст. наводить також Д. Суткевич у рукописі свого словника: isz-žiedžiu «позначаю». Безперечно, це певні варіанти основного значення «робити, ліпити (з глини); лити, формувати».

У семантичній структурі литовського дієслова žiėsti, žiesti (-džia) виразно присутній момент ручного ліплення з глини, обмазування, навіть мурування: у картотеці LKŽ (s. v. žiesti) це дієслово в багатьох місцевостях пояснюють саме як «ліпити з глини (горщики, глечики, цеглу, печі)». Цією особливістю свого значення воно безпосередньо пов’язане з лат. ziest (-žu, -du) «мазати; наносити щось густе; розгладжувати чимось жирним (наприклад, волосся); обмазувати піч глиною

¹⁷ waydas пояснюється так: «Знак, образ у фантазії, species idolum, imago animo obversans» SD 52.

134

«розмазувати» ME IV 744, пор. також ітеративи з вокалізмом ai žaidi, žaidėt, žaistėt «мазати» ME IV 680–1, EH II 800.

Значення «ліпити, лити, schmieren» легко виокремлює компонент «водити рукою, пестити, торкатися, проводячи рукою, обмацувати, погладжуючи», пор. лат. māla sienas ziež «...розгладжує рукою» MEIV 744 s. v. ziest. Значення «ліпити, лити, schmieren; лити, формувати» та «торкатися (проводячи рукою), обмацувати» співіснують і деінде, пор. лит. liėti «робити щось із розплавленого металу, воску чи чогось іншого, формувати; ліпити з чогось, лити», лат. liēt «лити (про метали)», laitīt «гладити, розгладжувати, особливо в лазні, масажувати», лит. laitinti «гладити глиною, замазувати глиною, обмазувати; клеїти»: лит. lietėtis «доторкатися, торкатися», liėsti (-čia) «торкатися, доторкатися», lytėti «ледь торкатися, доторкнутися»¹⁸; лат. fingo «роблю щось із м’якого матеріалу, ліплю; торкаюся, погладжуючи, проводячи рукою»: гр. ἁγγάνω «торкаюся (рукою)».

Значення «торкатися, обмацувати» домінує у семантичній структурі дієслова žeisti (-džia) «торкатися, зачіпати рану; завдавати рани; отримати тріщину, захворіти», пор. також іменник žaizdà «поранене місце» (від *žaīd-da, пор. žaida, rona BB 1 Moz 4.23). Його, тобто «торкатися струн» (пор. Dowidas žąydamas unt Arfos atatremdawo ii SP II 58, Dowidas žaide ant Strunu C II 532), можна вбачати й у дієслові žāisti (-džia) «виконувати якісь дії з розважальною метою» Alsėdžiai, Jūžintai, Vidiškės та ін., žāisti (-džia) «грати; грати в азартні ігри; coire» Alsėdžiai, Barčiai, Bartninkai, Krekenava, Lazūnai, Zietela, пор. також іменники žaīslas, žāislas «предмет, яким граються; гра», žaīslūs «веселий, грайливий» та ін., лат. zaislis «комедія; сміх» EH II 800¹⁹. На семантичну спорідненість лексем žiešti, žiesti (-džia), з одного боку, та žeisti (-džia), žāisti, žāsti (-džia), з іншого, указує також англ. touch 1. «спричиняти або дозволяти дотик частини тіла, щоб відчути»; 13. «злегка травмувати або псувати»; 16. «малювати легкими штрихами»; 17. «змінювати або поліпшувати, додаючи тонкі лінії чи штрихи»; 18. «натискати на клавіші або перебирати струни (музичного інструмента)»; 19. «грати (музичний твір)»²⁰, яке, як бачимо, охоплює всі потрібні значення. Таким є один із можливих семантичних зв’язків дієслівних лексем žiėsti, žiesti та žeisti, žāisti, žāsti.

У семантичній структурі дієслова žaisti, žāsti виявляється й більше сегментів: pra-žāisti (-džia) «загубити, занапастити» Gižai, Keturvalakiai, Plateliai, Šateikiai, pra-žāsti (-džia) «т. с.» Eigirdžiai, Žarenai, nu-žāisti (-džia) «вкрасти, покласти, загубити» Truskava. Ці значення мають і похідні форми: pra-žāidyti (-do) «занапастити, загубити» Alksnėnai, Barstyčiai, Griškabūdis, Kapsukas, Kartena, Kretinga, Kuliai, Mosėdis, Palanga, Pilviškiai, Plateliai, Plungė, Punskas, Salantai, Skuodas, Šakiai, pra-žāideiti (-ēja, -i) «т. с.» Geistarai, Ylakiai, pra-žāidoti (-o, -oja) «т. с.» Bagotoji, Kybartai, Pilviškiai, Varduva, Vilkaviškis. Уживане в префіксальних формах значення «загубити, занапастити, покласти»; імовірно, воно вторинне й виникло зі значення «кидати, жбурляти», яке має зафіксоване А. Юшка žaīdyti (-dau): Kam tu žaidai pinigus = кидаєш від себе. Що це значення також може

¹⁸ B. Jēgers, KZ, 80, 1966, p. 88 tt.

¹⁹ Варіант досліджуваного кореня žaid-, очевидно, прихований і в таких лексемах жемайтських говірок, як žāima «жарти, витівка», žāimintis, žāimotis «жартувати, поводитися несерйозно, кривлятися», žāimoti «наслідувати, розплутувати» (від *žaīd-m-).

²⁰ William Morris, Editor, The American Heritage Dictionary of the English Language, Boston, New York, Atlanta, Geneva, Illinois, Dallas, Palo Alto, 1969, p. 1357.

135

Про спорідненість зі значеннями дієслів žiesti, zlest свідчать, наприклад, такі значення лит. sviesti «сильно кидати»: діал. «мазати»; лат. sviēst «кидати, жбурляти», svaidīt «неодноразово кидати, метати, жбурляти, розмахувати»: svādit «намазувати, змащувати»; дан. smide «кидати, метати, жбурляти»: «мазати, лити»; давньофризьке smita, середньонижньонімецьке smiten «кидати, метати, завдавати удару, жбурляти»: гот. ga-smeitan, давньоангл. smītan «мазати, лити». Цілком можливо, що значення «мазати, лити» походить від значення «кидати, метати, жбурляти, тобто спричиняти швидкий рух», пор. лит. sviesti (-džia) «кидати, шпурляти; мазати», лат. sviēst (-žu) «кидати, жбурляти», -tiês «кидатися»: «раптом (в іншому напрямку) рушити бігти або почати швидко йти»; норв. діал. smita (smeit) «(об)мазувати», «(звор.) зісковзувати, сповзати»; швед. smita «ковзати, вислизати, утікати, прослизати», поряд зі згаданими вище гот. ga-smeitan, середньонижньонімецьким smiten, давньофризьким smita²¹.

Висунувши припущення, що значення «(об)мазувати, лити» може бути спорідненим зі значенням руху або навіть походити від нього, слід наголосити, що, судячи з матеріалу в картотеці LKŽ (s. v. žiesti), один із компонентів основного значення дієслова žiesti, žiesti (-džia) «крутити, робити з глини» виражає обертальну дію²². Це, безперечно, пов’язане із самим процесом виготовлення горщиків: їх зазвичай формували на гончарному крузі, який обертали рукою або ногою²³ (його назви kri̇jeliai, vytukai, skrituliai утворені саме від дієслів, що позначають обертання: krėšti «стелити, обмотувати», vyti «мотати, крутити», skriesti (-ia) «креслити, проводити, описувати коло», skri̇ešti (-čia) «проводити, креслити; рухатися по колу»).

Зважаючи на це, звернімося до žiedas «прикраса, яку носять на пальцях руки; наперсток» і розгляньмо його значення. Такі діалектні значення žiedas, як «колінце, вузлик стебла жита» Zarasai, «зруб колодязя» Kuršėnai, дають підстави вважати, що žiedas означає порожнистий усередині круглий предмет, а раніше, можливо, означало й колесо. На давнє значення žiedas «колесо» вказує той факт, що значення «(пальцевий) перстень» і «колесо, обруч» нерідко передаються одним словом; пор. лат. gredzens «перстень; щось кільцеподібне, коло; обід колеса...»; церковнослов’янське kolbce «перстень» (рос. кольцо), давньослов’янське kolo, род. в. kolese «колесо», прусське maluna-kelan «млинове колесо»; нім. Reifen «колесо, обруч; (пальцевий) перстень»; нім. Ring «колесо; (пальцевий) перстень»; давньоісландське hringr «колесо, обруч; перстень»; давньоісландське kringr «колесо; перстень», норв., швед. kring «колесо»; лат. ānulus «перстень (особливо з печаткою)», ānus «колесо, перстень»; лат. circus «коло, окружність», гр. χίρκος «перстень». Значення «колесо, обруч», очевидно, розвинулося зі значення «крутити», пор. лат. ritenis, ritĩņš «колесо воза; прядка...»: rist «котитися; обертати», лит. rìsti «штовхати, рухати, обертаючи по поверхні; коткувати», riėsti «гнути, утворювати дугу»; давньослов’янське kolo, род. в. kolese «колесо», прусське maluna-kelan «млинове колесо», гр. πόλος «вісь»: гр. πολέω «обертатися по колу», πελομαι «рухатися» (від *kʷol-, *kʷel-); нім. Kreis «коло, колесо»: kreisen «обертатися по колу»; давньоісландське hringr «колесо, обруч; перстень»: давньоісландське hringja «(об)крутити», давньоверхньонімецьке hringan «крутити»; давньоісландське kringr «колесо; перстень», норв., швед. kring «колесо»

²¹ A. Jóhannesson, Isländisches etymologisches Wörterbuch, Bern, 1956, p. 906.

²² Tai ir atspindi „Dabartinės lietuvių kalbos žodynas“ (Vilnius, 1972): žiėsti (-džia) „sukti, daryti iš molio“ (p. 964).

²³ J. Kudirka, Lietuvos puodžiai ir puodai, Vilnius, 1973, p. 21 tt.

136

«коло»: давньоісл. kringia «робити коло, обертати», лит. gręžti; давньоангл. trendel «коло»; давньоангл. trendan «крутити(ся)».

Значення «крутити», як уже зазначалося, є одним із найвиразніших компонентів змістового плану дієслова žiėsti. Отже, до доведення спорідненості žiėsti (žiesti) і žiėdas приходимо через дві семантичні трансформації: «крутити (з глини)» → «коло, дуга» → «перстень (на пальці)». З огляду на реальну ситуаційну сторону слід припустити, що в давнину гончарне коло й називали словом žiėdas, інакше кажучи, давнє значення іменника žiėdas, найімовірніше, було «гончарне коло», з якого згодом розвинулося значення «прикраса — перстень або кільце, яке носять чи пришивають». Такий висновок опосередковано підтверджують відповідні латиські лексеми, які не мають значень, пов’язаних із крутінням, а отже, і значень «перстень або пришивне кільце».

Оскільки, як уже зазначалося, для дієслова žiėsti, žiesti (-džia) характерне значення «крутити(ся)», до якого прилягають значення «ковзати, вислизати, утікати, проникати», «кидати, шпурляти, жбурляти», тепер слід наголосити, що значення «грати; грати на музичному інструменті», очевидно, безпосередньо розвинулося зі значень «танцювати, кружляти, швидко рухатися», пор. лат. ruõtāt «бути спритним, крутитися, стрибати, літати туди-сюди, рухатися грайливо»; ruõtāties «метушитися, гратися, стрибати туди-сюди»; ruotināt(iês) «гратися, бавитися»; давньослов. igrati «стрибати, танцювати; гратися»; англ. play «гратися; грати в азартні ігри; грати (на музичному інструменті); швидко, легко й нерегулярно рухатися» (пор. The breeze played on the water «легкий вітерець грав над водою»); ісл. leika «гратися; рухатися, крутитися» (пор. hjólid leikur á ási «колесо обертається на осі»), давньоангл. lācan «швидко рухатися, кружляти; гратися, грати на музичному інструменті», гот. laikan «танцювати, стрибати». Таким може бути ще один семантичний зв’язок між дієсловами žiėsti, žiesti (-džia) і žaisti, žaisti (-džia).

Отже, діахронний аналіз семантики слів дає змогу простежити, що в давнину корінь žied- (лат. zied-) мав пов’язані з рухом значення «крутити(ся) (по колу), швидко рухатися; кидати, жбурляти», «(ви-, з-)ковзати, вислизати, утікати», з яких з часом, очевидно, могли розвинутися й такі лексичні значення, як «мазати, ліпити, лити; лити, формувати», «водити рукою, гладити, торкаючись рухом руки», «гратися; грати в азартні ігри; грати; coire», «ранити, завдавати рани» та «колесо; перстень або пришивне кільце».

Глибше проникнути в таємниці семантики й історії слів досліджуваного кореня допомагає контекст, у якому А. Юшка вжив дієслово žaisti: Žaidre ugnis žaidžia gelžį. Тут žaisti має значення «нагрівати, розпалювати». Історично ототожнюючи žaisti (-džia) «нагрівати, розпалювати» та žaisti, žaisti (-džia) «виконувати певні дії з метою розваги; грати на музичному інструменті; грати в азартні ігри; coire», насамперед слід зазначити, що внутрішня структура згаданого речення А. Юшки та відомого з Лазунів речення Žūsinas žūsi žaidžia тотожна. Висновок про етимологічну єдність žaisti (-džia) «нагрівати, розпалювати» та žaisti, žaisti (-džia) «…грати на музичному інструменті; грати в азартні ігри; coire» можна додатково підтвердити деякими семантичними паралелями: лат. skudināties «швидко кружляти»; «швидко злітати вгору (про вогняний струмінь)»; ісл. leika «гратися»: «палати, звиватися, в’юнячись (про полум’я)»²⁴; лат. kāitēt «грати, бавитися; грати на музичному інструменті», -tiês «гратися, кокетувати, дражнитися, пустувати»; kāitināt «дражнити, дошкуляти, дратувати жартами, сердити, дратувати», -tiês «дражнити одне одного»

²⁴ Ісл. leika (lék) «гратися, приборкувати (полум’я), фехтувати, грати з кимось», – A. Jóhannesson, op. cit., p. 734.

137

дражнити, дошкуляти, сердити, жартувати; грати»: лат. kàitêt «горіти, обпалювати», лит. kàitėti -(ėja) «страждати від спеки, нагріватися», kaitinti «нагрівати», лат. kàist (-stu, -tu) «ставати гарячим», лит. kaisti (-čia) «ставити горщик на вогонь, щоб нагрівся», (-sta) «нагріватися, ставати гарячим».

Наведені нижче литовські мовні дані свідчать, що лексеми кореня žied- (-žied) раніше вживалися також у контекстах, пов’язаних із нагріванням, горінням, тобто згорянням. Тому слід зазначити й те, що до семантичних сегментів, які позначають нагрівання, спалювання, тобто горіння, з діахронного погляду, очевидно, прилягає і значення «ранити», пор. англ. burn «спричиняти горіння»: «(перех.) пошкоджувати або травмувати вогнем, жаром чи джерелом тепла; (неперех.) руйнуватися, травмуватися, пошкоджуватися або змінюватися під дією вогню чи ніби вогню»²⁵; давньоінд. tápati «виділяти тепло, бути гарячим, сяяти (як сонце); робити гарячим або теплим, нагрівати, освітлювати; спалювати або знищувати теплом»: «завдавати болю, травмувати, пошкоджувати, псувати»²⁶; лат. kàite «шкода, помилка, вада; страждання, лихо, хвороба» kaitêt «шкодити», лит. kàitėti «турбувати, бракувати, не вистачати; перешкоджати, заважати, шкодити, бути недобрим»: лат. kàitêt «горіти, обпалювати», лит. kàitėti «страждати від спеки, нагріватися», лат. kàist «ставати гарячим», лит. kaisti (-čia) «ставити горщик на вогонь, щоб нагрівся», (-sta) «нагріватися, ставати гарячим».

Таким може бути третій семантичний зв’язок між дієсловами žiešti, žiesti (-džia) ir žaisti, žaisti (-džia) bei žeisti (-džia). Щоб докладніше обґрунтувати цей зв’язок, слід сказати, що семантична спорідненість žaisti (-džia) «нагрівати, розплавляти» та žiešti, žiesti (-džia) «робити, крутити (з глини); лити, формувати», žièst (-žu) «мазати…» очевидна як на лінгвістичному рівні, пор., наприклад, lièti «виготовляти щось із розплавленого металу, воску чи чогось іншого, формувати; ліпити з чого-небудь, лити», так і на екстралінгвістичному рівні: необхідним етапом виготовлення горщиків було їх випалювання²⁷. Тому цілком зрозуміло, що досліджуваний корінь žied- у литовській мові має понад десяток лексем із різними ступенями чергування голосних кореня, змістовий план яких так чи інакше пов’язаний із різними аспектами випалювання горщиків: žàidas «піч, вогнище» Linkuva, Šatės, žaidis «те саме» J. Bretkūnas, žaizdė, žaizdė «вогнище, піч; горн» Lazdijai, Užventis, Vidsodis, žaizdra «місце для вогню; вогонь; іскри» Biržai, Daugai, Lazdijai, Vadokliai, žaizdras «вогнище; місце для вогню» (аукштайтські говірки) [з * ža id-dr-], žiėzdras «горн» Dusetos, Pilviškiai, židinys, židinė, židynė «місце, де розгрібають жар; попіл, місце для вогню»²⁸, prie-žda, prie-žda (<prie-žida), prie-židà Leliūnai, prie-židas Alanta, Labanoras, Skudutiškis, prie-žiedà Betygala, Juodaičiai, prie-žiedas Rimšė «місце перед отвором печі для випікання».

Характерно, що саме в цій групі лексем уже з’являється варіант із нульовим ступенем чергування кореня žid-, який, судячи з аналогії лексем із вокалізмом u²⁹, імовірно, є первинним, а отже, первинними мають бути й його значення. Про давнє походження аломорфа žid- свідчить і те, що його знаходимо також у прусській мові: прус. siduko «горщик для проціджування, Siebtopf» K. Būga, пов’язуючи його з лит. židuika, židui-

²⁵ William Morris, Ed., op. cit., p. 178.

²⁶ Monier Monier-Williams, A Sanskrit-English Dictionary, Oxford, 1964, p. 436.

²⁷ J. Kudirka, op. cit., p. 29 tt., 59 tt.

²⁸ Plg. K. Būga, RR, I, p. 292, II, p. 208.

²⁹ LKK, XIV, 1973, p. 128 tt.

138

kas «молочний горщик» цілком обґрунтовано зарахував до розглядуваного кореня³⁰. Щодо їхнього семантичного боку можна сказати, що в певних випадках назва горщика походить від назви печі для випалювання горщиків, горна, пор. чеськ. krb «камін»: чеськ. діал. krbáň «старий горщик»; давньорус. церковнослов. gōrno «казан; піч, горно» (рос. горн «горно»): чеськ. hrnec, верхньолуж. horne, нижньолуж. gjarňč, серб.-хорв. grňe, болг. гърне «горщик» (від *gъrnъkъ, *gъrnъcъ); гот. aúhns «піч, груба»; давньоінд. ukhā- «горщик»³¹.

Оскільки значення «горщик» у лексемах з аломорфом žid-, очевидно, є вторинним, для кореня žéid- / žid- можна реконструювати найдавніше значення, пов’язане з піччю, горном, вогнем або горінням, сяянням, світінням, блиском, мерехтінням (пор. degti «горіти, запалювати; світити, сяяти; розпалювати вогонь, запалювати; світитися, сяяти, блищати; випромінювати тощо»). Якщо це так, то до цього кореня можна було б зарахувати й лит. žydėti (žydi, žydi) «світитися, блищати; горіти, жевріти» (пор. Žydi žarijos — tai židinys Kruonis), лат. zièdēt (praes. -du, -žu) «бути барвистим, переливчасто виблискувати, сяяти; починатися, розвиднятися» ME IV 738, лит. žýdras «світло-блакитний».

Значення «горіти; випромінювати, світитися, блищати, мерехтіти» і «цвісти» можуть бути спорідненими, пор. dègti «...цвісти» (пор. Šiuosmet bus obuolių, labai sodai dęgė Tverečius, LKŽ II² 369); чеськ. kvetu, kvísti «цвісти»: «блищати, сяяти, випромінювати, мерехтіти (про зоряне небо)»; давньослов. cvětъ «квітка», pro-cvęta, -cvisti «зацвісти»: лат. kviēt «блищати, мерехтіти», kvitināt «змушувати мерехтіти, блищати», kvietināt «розжарювати, роздмухувати, розпалювати»; гр. ἄνθος «паросток; квітка; цвітіння»: «блиск, сяйво, жар, мерехтіння». До цієї групи споріднених значень, очевидно, прилягає і значення «пліснявіти, старіти, черствіти (про хліб)», пор. білор. цвісці, цвіту́ «цвісти»: «пліснявіти»; укр. цвісти, цвіту «цвісти»: «пліснявіти»; рос. цвести «розпускати бруньки, викидати квітку, вкриватися цвітом»: «вкриватися пліснявою, пліснявіти, зеленіти гниллю» Даль² IV 572. До цієї групи значень, схоже, належить і значення «менструювати; менструація», пор. пол. kwiat «квітка, цвіт»: kwiaty «менструація»; чеськ. květ «квітка, цвіт»: діал. květ «менструація»; давньорус. cvěto «цвіт, квітка»: cvětьno «менструація»; нім. Blume «квітка, цвіт»: die Blumen «менструація».

Отже, цілком можливо, що корінь *žéid- / *žid- «горіти; випромінювати, світитися, блищати, мерехтіти» представлений також литовськими й латиськими лексемами зі значеннями цвітіння та близькими до них: žiėsti (-džia) «цвісти», sa-ziėst «розквітати, цвісти», žiėdyti (žiėdžiu; be k.) «вирощувати», žiėdėti, žiedėti (-id, žiedi, žiedi, žiesti, žiesta) «пліснявіти; старіти, твердіти», ziėdēt (-žu, -du) «цвісти, викидати квіти; пліснявіти», ziėda «затверділа земля», ziėdas «квітка, цвіт; цвітіння; менструація», ziėds цвіт, квітка; цвіт, пора цвітіння; первістки, перші плоди; подарунок, дар (із плодів); пліснява; різновид висипу на шкірі; місячні у жінок (zied)...», žeidas, žaidas «квітка», žýsti (-sta) «починати цвісти, роз-

³⁰ K. Būga, RR, I, p. 493, II, p. 208–9 [тут див. також щодо суфікса -uika(s)]. — E. Fraenkel (LEW 1305) схильний зараховувати сюди й лат. žīdīņš, žīdīņš «маленький горщик, маленький казан». Але, судячи зі значення, пор. židīņš «маленький горщик; маленький казан, який носять із собою мандрівні єврейські крамарі» ME IV 809, ці слова, радше, утворені від запозичення (пор. žìds, žìds «єврей» від слов. židъ «judaeus»), тим більше, що в латиській мові не засвідчено аломорфа нульового ступеня зі значенням «горіти тощо» (див. нижче).

³¹ O. H. Трубачев, op. cit., p. 192, 197, 203.

139

девітися, пліснявіти», žydėti (žydi, žydi, žydžia, žýsti, žýsta) «бути вкритим квітами; пліснявіти, зеленіти; бути вкритим білими плямами; мати менструацію».

Тут слід зазначити також, що лит. žiedėti, žiedėti «пліснявіти; старіти, твердіти», з одного боку, як уже згадувалося, може бути пов’язане з лексемами зі значеннями «цвісти» й «квітка», але, з іншого боку, вживається також у таких контекстах, семантику яких навряд чи можна задовільно пояснити, беручи до уваги лише згаданий різновид значень. Це такі зафіксовані A. Juška і J. Jablonskis речення: Žemė sužiedėjo = злежалася, затверділа J; Kaip lekiančieji smiltis žiedėti sužiedės (= затвердіє) і заросте, буде добрий луг J; Старовинну кладку, затверділу, важко зруйнувати (J. Jablonskis із Pušalotas)³². Отже, у цих контекстах, де йдеться про землю, пісок, кладку, дієслово žiedėti і за вживанням, і за значенням цілком наближається до дієслова žįsti, žiesti, яке, як уже зазначалося, означає формування, ліплення з глини. Тому можна припустити, що žiesti, яке є дієсловом дії, має відповідне дієслово стану žiedėti; щодо такого морфологічного співвідношення пор. giėžti (-žia) «пекти, гризти, лоскотати (у горлі); відчувати печію»: iš-giėžėti «скиснути, прокиснути»; gniėžti (-ia) «дуже хотіти, кортіти»: gniežėti «свербіти, кортіти»; kliesti (-džia) «марити, марити в гарячці»: kliedėti, kliedėti (kliedi, klieda) «говорити безтямно, беззмістовні й незв’язні слова в непритомному стані; говорити уві сні; марити, маячити»; viežtis (-iasi) «наважуватися, терпіти; мати сміливість, бажання»: nusi-, užsi-viežėti (-ia, -ėja) «терпіти»; zniebti (-ia) «тонко прясти, робити тоншими (нитки)»: zniebėti (-ėja) «тонко прясти».

Крім того, žiedėti може історично бути пов’язане й із лексемами зі значеннями «горіти», «світитися», «жевріти», оскільки семема «твердий; тверднути», очевидно, виникла зі значення «горіти, нагріватися» (тобто «сохнути, висихати»), пор. гр. σκληρός «сухий, твердий»; σκέλλω «сушу» (неперех. аорист ἔσκλην, перф. ἔσκληγκα); давньослов. žestъ «твердий» (пор. рос. діал. жеге замість жестче «твердіше»): давньослов. žega, žesti «горіти»³³; лит. kietas, лат. ciēts «твердий; міцний»: kaisti (-čia) «ставити горщик на вогонь, щоб він нагрівся», (-sta) «нагріватися, ставати гарячим…»; лат. kaist (-stu) «нагріватися»³⁴.

Для балтійського кореня *žeid- / *žid- (відповідно *zeid- / *zid-) таким чином, з одного боку, реконструюємо найдавніше значення «горіти; випромінювати, світитися, блищати, мерехтіти» (звідси «тверднути, затвердівати; твердий» і «цвісти; квітка»), а з іншого — значення «крутитися (по колу), швидко рухатися; кидати, жбурляти». Як засвідчує наявний мовний матеріал³⁵, співіснування цих значень у тих самих або споріднених словах індоєвропейських мов не є рідкістю. Отже, семантичні зв’язки, здається, не суперечать тому, щоб вважати всі згадані тут лексеми рефлексами одного кореня. Кінцевий приголосний -d- у корені *žeid- / *žid- (відповідно *zeid / *zid-) раніше, ймовірно, був формантом. Первинний корінь *žei- / *ži- (відповідно *zei- / *zi-) зі значенням «горіти; випромінювати, світитися, блищати, мерехтіти // крутитися (по колу), швидко рухатися; кидати, жбурляти», розширений формантами -b-, -g-, -ž-, трапляється також у таких лексемах, як-от: žiebti (-ia)

³² Картотека LKŽ, s. v. žiedėti.

³³ F. Miklosich, Etymologisches Wörterbuch der slavischen Sprachen, Wien, 1886, p. 410. Китаип М. Фасмер, Этимологический словарь русского языка, II, М., 1967, p. 50.

³⁴ Але інакше — E. Fraenkel, LEW, p. 252. — У такому разі, можливо, варто було б подумати й про історичний зв’язок герман. *harduz (і.-є. *kortu-) «твердий» (нім. hart, англ. hard тощо) з герман. *herthō (і.-є. *kertā) «вогнище» (нім. Herd, англ. hearth).

³⁵ V. Urbutis, Baltistica, VIII, 1972, p. 129.

140

«горіти, розпалювати; швидко йти, їхати; рубати, бити», žiebas, žéibas, žáibas «блискавка», žėibti (-sta), žaibti (-sta) «рябіти», žibėti (žiba) «світитися, блищати, сяяти», лат. zibēt (-u, -ēju) «блищати, мерехтіти, виблискувати»; pér-žiegti (-ia) «перетопити (піч)», žigalioti «йти, крокувати», žiglus «жвавий, спритний; швидкий», pa-žygėti (-žygi, -ėja) «трохи просунутися», лат. zaiguot «світити, сяяти, мерехтіти, миготіти»; лит. žiežti (-žia) «сильно горіти зсередини, коли полум’я роздмухують; розгрібати (жар)», žaižara «червоність неба» (від нього žaižaruoti «жаріти, сяяти, блищати»), už-žizti (-žiža) «раптово сильно розгніватися» (щодо значення пор. užsi-degti «дуже розгніватися»), žižė «вогонь (у дитячій мові); світло, вогник (у дитячій мові); жарина, іскра». Первісний нерозв’язаний корінь *žei- / *ži- (відп. *zei- / *zi-) міг би мати лат. zīt «стати видимим» (пор. maza dieniņa jau zistas «день розвиднюється» EH II 810), ziet (ies), praes. zeju(os) «розквітати, з’являтися» ME IV 744 (якщо це справжнє латиське слово). З інших індоєвропейських мов сюди можуть належати гот. us-kijans «той, що проріс», із формантом -n- гот. keinan, us-keinan, давньоверхньонім. chinan «проростати», давньоангл. cīnan «пускати паростки, бруньки», давньоісл. kīn «паросток», а також балтійські лексеми з дентальним формантом: давньоангл. cīd, давньосакс. kīd, давньоверхньонім. (frumi) kīdi «паросток, приріст», середньоверхньонім. kīde, kīt «паросток, приріст, пагін» та ін. (корінь *gei- / *gi- «проростати, пускати паростки, розквітати»); щодо семантики пор. лат. kvietēt «давати (зерну) прорости», kvietināt «спричиняти проростання»: kvietēt «біліти»; kvietināt «розжарювати, роздмухувати, запалювати», kvitēt «блищати, мерехтіти», kvitināt «мерехтіти, давати або змушувати блищати».

Дійшовши висновку, що žiesti, ziest, як і žiebti, žėlbti, pér-žiegti, žiežti та інші наведені тут лексеми, найімовірніше, належать до кореня *žei- *ži- (відп. *zei / *zi-) «горіти; сяяти, світитися, блищати, мерехтіти || обертатися (по колу), швидко рухатися; кидати, жбурляти», ми відкидаємо традиційне пояснення походження žiėsti, ziest, за яким балто-слов’янський корінь *gheidh- виник шляхом метатези з індоєвропейського кореня *dheigh-, а спорідненими словами в інших індоєвропейських мовах є гот. digan «місити (глину), ліпити, мазати», лат. fingō «робити щось із м’якого матеріалу, ліпити; торкатися, погладжуючи й проводячи рукою», гр. ῥιγγάω «торкаюся», τεῖχος «стіна; фортеця», τοῖχος «стіна будинку», давньоінд. déhmi «мажу, брудню», арм. dizanem «складаю, нагромаджую», тох. A tsek, B tsaik- «виготовляти, робити, створювати». У такому разі можливими кандидатами на спорідненість із цими останніми індоєвропейськими лексемами (пор., можливо, лат. dviezt, -žu, -zu «намазувати, вимазувати» ME I 538) можуть бути лит. diežti (-žia) «бити, шмагати» LKŽ II² 523, лат. diezēt «пропонувати, нав’язувати (товар)» ME I 487, лит. deizti (-ia) «настійливо просити» LKŽ II² 380, dýžti (-ia) «дерти, здирати; тягти, зношувати, носити; бити, шмагати, лупцювати; швидко, стрімко йти, тягнутися, подорожувати; (звор.) турбуватися, журитися; (звор.) мати намір, збиратися, готуватися тощо» ib. 598.

Лит. žiėsti (-džia), лат. ziest (-žu, -du), як відомо, мають точні лексичні відповідники у слов’янських мовах. Польськ. zdun «гончар, гончарний майстер» (від слов. *zbdunъ) свідчить,

36 Trübners Deutsches Wörterbuch, IV Band, 1943, p. 123.

37 Лит. див. E. Fraenkel, LEW, p. 1307. — Останнім часом: A. Vaillant, Grammaire comparée des langues slaves, t. III, Le verbe, Paris, 1966, p. 314: «Le thème balto-slave *žeid- résulte d’une métathèse de *deiž-, et la racine est i.-e. *dheigh-...». O. H. Трубачев, op. cit., p. 209: «И балтийский и славянский обнаруживают здесь метатезу согласных первоначального и.-е. *dheigh-...».

38 Пор. K. Būga, RR, I, p. 306; J. Endzelīns, ME, I, p. 478; E. Fraenkel, LEW, p. 98.

141

що слов’янське дієслово розглядуваного кореня *zbdati, *zidati (пор. старослов. žizdę, zbdati «будувати, споруджувати, робити», болг. zždam «будувати», серб.-хорв. zždam, zždamu «будувати (з каменю)», словен. zidati «будувати (стіну)») раніше також належало до гончарної термінології, хоча його значення, як видно, настільки узагальнилося, що тепер уже неможливо сказати, який саме етап виготовлення горщиків — ліплення, гончарне формування чи випалювання — позначало це дієслово.

Подібно змінилася семантика і в пруських лексемах. Пр. seydis «стіна, Wand» і за значенням, і за формою (від балт. *zeidas) точно відповідає південнослов’янським лексемам: болг. zид «стіна», серб.-хорв. zид «кам’яна стіна», словен. zid «стіна». Тепер неможливо точно знати, від якого значення дієслова утворилися ці пруський і південнослов’янські іменники, — можливо, від дієслова зі значенням «будувати, споруджувати, робити». Як би там не було, спираючись на розвинену тут гіпотезу, ми все ж можемо припустити, що відповідником щойно згаданих пруського й південнослов’янських іменників у литовській мові є žiedas «прикраса, яку носять на пальці руки», значення якого, як тут схильні стверджувати, розвинулося зі значення «коло, обруч» (стіна може мати форму кола, обруча, тобто окружності, наприклад міська стіна).

З іншого боку, пруська мова, як уже зазначалося, має також лексему з нульовим ступенем аблауту кореневого голосного siduko «горщик для проціджування, Siebtopf», яка, можливо, відображає випалювання горщиків (значення «горщик» іноді може розвинутися зі значення «піч, горнило»), тим паче що в литовській мові лексеми з аломорфом žid- (пор. *žid-) безпосередньо передають різні аспекти випалювання горщиків.

Якщо рухатися територією балтійських і слов’янських мов із півночі на південь, помітне поступове спрощення й абстрагування семантичного ланцюга «мазати, обмазувати, ліпити» — «обертати(ся) (по колу); кидати; швидко рухатися» — «горіти; вогнище, горнило» — «сяяти, світитися, блищати, мерехтіти; цвісти; кільце», який відображає технологічні процеси давнього гончарства (ліплення — формування на гончарному крузі — випалювання): у слов’янській і, здається, пруській мовах відповідний корінь давно пройшов ті етапи семантичного розвитку, через які тепер проходить литовська мова; пор. слов. *zbdati, *zidati «будувати, мурувати (стіни, будинки з каменю, глини)» і лит. žiešti (-džia) «обертати, робити з глини» → «робити щось (витончено, гарно) (дерев’яні черевики, ложки, черпаки, сани, вози, будинки)». Характерно, що латиська мова, у якій засвідчено «мазати, обмазувати» — «світитися, сяяти, блищати, мерехтіти; світати, розвиднюватися; цвісти»⁳⁹, у нашому випадку тяжіє до південного ареалу, тобто до пруської та слов’янських мов, але водночас продовжує й північний ареал, тобто литовську мову.

Згаданий семантичний ланцюг найкраще зберігся в литовських лексемах, але й тут відбулися семантичні зміни. Значення «обертати (з глини)» та «гончарний круг, обруч» (пізніше — «кільце, яке носять або пришивають») у литовській мові

³⁹ Через цю латиську семантичну кореляцію та редукцію згаданого семантичного ланцюга цілком можливо, що, наприклад, спорідненими словами лит. tepti (tėpa), лат. tept (-pju) «мазати, намазувати» в інших індоєвропейських мовах є не лише старослов. tepa, tepti «бити, ударяти, давати», а й давньоінд. tápati «гріє, палить; мучить», лат. tepeō «мені тепло, я тьмяний», а також, відповідно, лит. lipti (limpa) «липнути, приклеюватися до чогось» (пор. lipýti (lipo, lipia), «ліпити, клеїти; робити щось із м’якої маси»), лат. lipt (līptu, -u) «клеїти, прилипати», лат. lipt (lipu) «блищати, мерехтіти; запалювати» (пор. лат. lipit, -iju «запалювати, підпалювати», lipēt -u, -ēju «мерехтіти, меркнути», лит. liepsna «полум’я»).

142

інновації, сформовані на основі давніших змістових сегментів (наприклад, «швидко рухатися, крутитися (по колу); кидати»). Слід вважати, що ці значення та слова, які їх позначають, виникли вже на литовському мовному ґрунті, тобто тоді, коли литовська мова вже відокремилася від латиської (приблизно від середини VII ст.). Це узгоджується з висновком археологів, що гончарний круг з’явився на території Литви приблизно у X ст.⁴⁰

С. КАРАЛЮНАС

З ІСТОРІЇ ГОНЧАРНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ БАЛТІЙСЬКИХ МОВ

Резюме

Робиться спроба виявити внутрішні лексичні зв’язки між лит. pūodas, латис. pūods «горщик», лит. žiēsti (-džia) «робити з глини», латис. ziest (-žu) «обмазувати», які є фундаментальними поняттями в балтійській гончарній термінології. Припускається, що спорідненими з pūodas, pūods лексемами є лит. діал. pūdūnė «певний різновид горщика, глечик», латис. pūdele «коробка», pūdenis «місце для полови», pūtis «купа, груда», pudas «мотлох, пожитки, ганчірка, клапоть», лит. pūdūlas «зв’язка, вузол, грудка», латис. pudra, pudrs «купа, груда», pudurs, puduris «пучок, жмут, кущ із корінням; купа, груда; пагорб, курган», лит. puduras «скупчення густо посаджених дерев, кущів, хлібних злаків», pudēnti «смикати, скуйовджувати, розпушувати», pūdułioti pūdułiuoti «м’яти, скуйовджувати, розтріпувати, розпатлювати, сплутувати» та ін. Ці лексеми, очевидно, співвідносяться з індоєвропейським коренем *peu- / *pou- / *pū- «дути, віяти; надувати, роздувати», і давньою формою кореня для pūodas, pūods, таким чином, могла бути *pūid-, що згодом змінилася на *pōd-.

Пропонується нова етимологія лексем žiēsti, zest на тій підставі, що до цього самого кореня належать такі лексеми: лит. žeisti (-džia) «ранити», žaisti (-džia) «грати; пустувати, розважатися», pra-žaisti (-džia) «загубити, закласти, кудись закладати», žiedas «кільце», žiedėti (-i, -ėja) «пліснявіти», žaidas, žaidras, žieždras «горн», židinys «вогнище, камін», žydėti (žydi, žydi) «блищати, світити, сяяти, іскритися, горіти», «цвісти», латис. ziēdēt (-du, -žu) «іскритися, блищати, світити, сяяти; світати», «цвісти, пліснявіти», лит. žiedas, žėidas, žaidas «квітка» та ін. Паралелі з інших індоєвропейських мов і посилання на відповідні факти з історії матеріальної культури дають підстави припускати семантичний зв’язок між цими лексемами.

⁴⁰ І. Mulevičienė, Питання появи гончарного круга на території Литви, MAD, серія A, 2(36), 1971, с. 111 і далі.