MOKSLO KALBOS KULTŪROS IR TERMINOLOGIJOS PROBLEMOS

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXIV(1985)

САРМІТЕ ЛАГЗДИНЯ

ДО ПРОБЛЕМИ ВІДНОСНОГО ЗНАЧЕННЯ ЛАТИСЬКОГО ПРИКМЕТНИКА ІЗ СУФІКСОМ -ISK-

Прикметники, утворені від основи іменника за допомогою суфікса -isk- (відповідного російському -ск- і німецькому -isch), здавна становлять найпродуктивніший тип прикметників у латиській мові. Останнім часом їхня активність особливо зросла, і водночас знову стає актуальною досі повністю не розв’язана проблема значення прикметника із суфіксом -isk-, яка давно привертає увагу латиських мовознавців (в історичному плані або в аспекті семантичної диференціації між прикметниками із суфіксом -isk- і суфіксом -īg- або родовим відмінком іменника) ¹. Однак питання про якісність чи відносність цих прикметників зазвичай окремо не висвітлюється, хоча проблематичною є саме відносна функція прикметника.

Завдяки своєму загальному значенню — значенню відношення — прикметник із суфіксом -isk- поєднує в собі як якісний, так і відносний аспекти. Однак у процесі розвитку латиської мови нечисленні відносні прикметники з цим суфіксом, які колись у ній існували, зникли, і їхню функцію перебрав на себе родовий відмінок іменника². У результаті на сучасному етапі розвитку мови питомо латиські прикметники на -isk- (тобто утворені від основи іменника латиського походження) завжди мають більшою чи меншою мірою виразне якісне значення. Це можна наочно показати за допомогою порівняння аналогічних прикметників

¹Див., напр.: Blinkena A. Pārmaiņas ekvifunkcionālo atributīvo determinantu lietojumā latviešu valodā.— Baltistica, II priedas. V., 1977, 20.—25. lpp.; Endzelīns J. Dažādas valodas kļūdas.— Rīgā, 1928, 9.—10. lpp.; Endzelīņš J. Jaunu vārdu radītājiem.— Darbu izlase. Rīgā, 1980, t. 3, 2. d., 398 lpp.; Endzelīns J., Mīlenbahs K. Latviešu gramatika.— Rīgā, 1907, 35.—36. lpp.; Ķikauka P. Piezīmes par dažiem latviešu valodas labojumiem.— Rīgā, 1937, 82.—86. lpp.; Mīlenbahs K. Daži jautājumi par latviešu valodu. 2. burtn.— Rīgā, 1893, 21.—39.; 43.—46.; 62.—67. lpp.; Mūsdienu latviešu literārās valodas gramatika.— Rīgā, 1959, 1. d., 252.—268. lpp.; Saule-Sleine M. Par sufiksa -isk- formu un tā leksiski gramatiskām funkcijām (it sevišķi baltu un slāvu valodās).— Veltījums akadēmiķim Jānim Endzelīnam 1873—1973.— Rīgā, 1972, 225.—252. lpp.; Valodas un rakstības jautājumi.— Rīgā, 1940, 9.—10. lpp.

² См.: Endzelīns J. Latvieši un viņu valoda.— Darbu izlase. Rīgā, 1979, t. 3, 1. d., 509. lpp.

100

у латиській і російській мовах, напр.: прикметник dzīvniecisks від іменника dzīvnieks «тварина» має якісне значення «подібний до тварини, властивий тварині», але не має суто відносного значення «той, що стосується тварини»; прикметник kundzisks від kungs «пан» має якісне значення «такий, як у пана, характерний для пана, пихатий, зарозумілий», але не має суто відносного значення «той, що стосується пана, належить панові». Відносні значення, наявні в російській мові, у латиській виражаються за допомогою родового відмінка іменника; напр., російському животный мир відповідає латиське dzīvnieku valsts або dzīvnieku pasaule, російському барский дом — латиське kungu māja.

Із сказаного випливає, що в словотвірній системі сучасної латиської мови прикметник із суфіксом -isk- є якісним і не передбачає суто відносного значення; аспект відносності в ньому зберігається лише як фонове значення відношення.

І все ж у сучасній латиській мові є група прикметників із суфіксом -isk-, що вживаються у функції відносного прикметника й з погляду мовної системи дублюють функцію родового відмінка мотивувального іменника. Це слова іншомовного походження термінологічного характеру, такі як ģeometrisks «геометричний» або klimatisks «кліматичний» тощо. Більшість із них запозичено з інших мов як готові лексичні одиниці чи лексико-семантичні варіанти або навіть як компоненти конкретних словосполучень (напр., briziskā cirkulācija «бризова циркуляція»). Хоча через зростання інформаційного потоку й загальної освіченості багато слів цієї групи стали загальновживаними в латиській мові, усі вони все ж виникли у сфері термінології або мають термінологічний характер.

Такі відносні прикметники із суфіксом -isk- у сучасній латиській мові становлять досить численну групу, яка під впливом мов, що контактують із латиською, постійно поповнюється новими словами, тоді як сама модель творення відносних прикметників на -isk- по суті залишилася чужою для словотвірної системи латиської мови. Лише в окремих випадках у сфері термінології утворюються нові прикметники з відносним значенням від іменників латиського походження, напр.: laicisks від laiks «час» (laiciskā kvantēšana «квантування в часі»); vilnisks від vilnis «хвиля» (vilniskāis ciklons «циклон хвильовий»). А терміносистеми, як відомо, значною мірою відокремлені й мають власні специфічні закони (напр., вимога однозначності терміна навіть поза контекстом, вимога парадигматичної системності в межах термінології певної галузі й певної мови, тен-

101

дотримання узгодженості з терміносистемами мов, що контактують). У загальновживаній мові трапляються лише поодинокі лексико-семантичні варіанти прикметників від іменника латиського походження з відносним значенням, причому вони утворені не шляхом деривації за моделлю латиської мови, а шляхом семантичного калькування. Хоча деякі з них, що з’явилися в ранніший період розвитку латиської мови, як-от saimnieciskis «господарський» або vēsturisks «історичний», міцно посіли своє місце в мові, зазвичай прикметники латиського походження у відносній функції сприймаються як «нелатиські» й викликають сумніви щодо правомірності їхнього існування, напр.: dze jisks «поетичний» від dzeja «вірші, поезія» поряд із якісним значенням «поетичний»; skatuvisks «сценічний» від skatuve «сцена» поряд із якісним значенням «сценічний».

Отже, відносні прикметники із суфіксом -isk- у латиській мові утворюють певною мірою замкнену підсистему (з семантичного погляду — «іншомовного походження»), яка ще не повністю засвоїлася в загальновживаній мові, оскільки існує суперечність між відносним значенням цих прикметників у лексичній системі та якісним значенням моделі у словотвірній системі латиської мови.

Як уже зазначалося, розглядувана проблема не нова: упродовж усього розвитку латиської літературної мови право на існування тих чи інших відносних прикметників на -isk- паралельно з родовим відмінком іменника в тій самій функції піддавалося сумніву³. Проте в процесі розвитку мови більшість відносних прикметників на -isk- іншомовного походження міцно вкорінилися в латиській мові й закріпили за собою певні семантичні відтінки порівняно з родовим відмінком іменника⁴, тож заміна їх родовим відмінком мотивувального іменника в багатьох словосполученнях видається вже немислимою, напр.: etnogrāfiskais muzejs «етнографічний музей», geogrāfiskais platums «географічна широта» тощо. Чи свідчить це про зміни в граматичній системі латиської мови, про відродження колись утраченої моделі деривації відносного прикметника? Гадаю, що ні. Як випливає зі сказаного про обов’язкову якісність прикметника на -isk- у словотвірній системі латиської мови, відносний прикметник у латиській мові порівняно, напр., з аналогічним російським прикметником має набути додаткового,

³ См., напр.: Е n d z e l ī n s J. Dažādas valodas kļūdas.— Rīgā, 1928, 9.—10. lpp.; M i l e n b a h s K. Daži jautājumi par latviešu valodu. 2. burtn.— Rīgā, 1893, 21.—39.; 43.—46.; 62.—67. lpp.

⁴ См., напр.: Mūsdienu latviešu literārās valodas gramatika, 1. d., 254. lpp.

102

більш чи менш вираженого, але обов’язкового якісного відтінку, накладеного на нього значенням латиської словотвірної моделі. З іншого боку, можна припустити, що саме цей неминучий якісний відтінок водночас є головною умовою, яка забезпечує потенційну можливість включення відносних прикметників на -isk- до латиської мови; він слугує своєрідною сполучною ланкою між лексичним значенням цього прикметника та словотвірним значенням моделі.

На цій підставі можна зробити уточнення теоретичного характеру: у латиській мові немає прикметників на -isk- із чисто відносним значенням, яке так широко трапляється в російській мові; так званий відносний прикметник на -isk- у латиській мові — це прикметник із домінантним відносним значенням. Оскільки різкої межі між якісним і відносним значеннями не існує, за відсутності інших особливих чинників цей семантичний зсув зазвичай важко помітити, і сам по собі він не перешкоджає адекватному сприйняттю відносного аспекту значення прикметника або адекватності конкретних значень латиських прикметників відповідним російським прикметникам. Отже, немає підстав принципово заперечувати право на існування відносних прикметників на -isk- у латиській мові.

Однак існує низка чинників, що обмежують можливість вільного утворення й уживання таких прикметників і прямо чи опосередковано пояснюються викладеними вище теоретичними міркуваннями (деякі з них, як випливає з практичних рекомендацій у згаданих працях латиських мовознавців, певною мірою вже усвідомлені, хоча й не отримали теоретичного формулювання). Ці чинники поєднують різні аспекти: словотвірний і лексичний, мовний і текстовий, семантичний і частотний. Спробуймо коротко узагальнити основні закономірності, дотримання яких може сприяти правильнішому утворенню й уживанню відносних прикметників на -isk- у складі нетермінологічних словосполучень.

1. Зазвичай не слід утворювати відносні прикметники або лексико-семантичні варіанти з відносним значенням від іменників латиського походження, навіть якщо немає суперечності між потрібним відносним значенням і наявним або потенційним якісним значенням прикметника, напр.: ainavisks «ландшафтний» від ainava «ландшафт» (ņemti vērā ainavisko kontekstu «враховувати ландшафтний контекст»); telpisks «просторовий» від telpa «простір» (ietilpt neliela telpiskā vienībā «вміщатися в невеликій просторовій одиниці»); valstisks від valsts «держава» (valstiska mēroga uzdevumi «завдання державного масштабу»). Відсутність відносного значення в латиській словотвірній

103

моделі перешкоджає сприйняттю таких прикметників як нормативних; замість них рекомендується вживати генітив: ņemt vērā ainavas kontekstu, ietilpt nelielā telpas vienībā, valsts mēroga uzdevumi.

2. Латиськими прикметниками на -isk- неможливо виразити конкретні суто предметні відношення належності, предмета й матеріалу, предмета й змісту, дії або результату дії та суб’єкта чи об’єкта, оскільки через обов’язкову якісність латиського прикметника в ньому неминуче відбувається відрив від суто предметного значення, а його значення завжди більшою чи меншою мірою абстрагується від предмета, позначеного мотивувальним іменником. Недоречність атрибутивного відношення, вираженого прикметником, зазвичай виявляється вже в межах словосполучення, напр.: aktieriskais ansamblis «акторський ансамбль», тобто «актори»; komunistiskā celtniecība «будівництво комунізму»; metāliska pile «металева крапля», тобто «крапля металу»; правильно: aktieru ansamblis, komunisma celtniecība, metāla pile із генітивом іменника. Іноді помилка виявляється лише в ширшому контексті — словосполучення саме по собі можливе, однак його зміст не відповідає змісту цього речення, напр.: lugas režisoriskais traktējums «режисерська інтерпретація п’єси» в тексті, де йдеться про інтерпретацію, надану п’єсі конкретним режисером (пор. з якісним значенням «інтерпретація, що підпорядковує всі компоненти постановки єдиному задуму режисера»).

3. Не рекомендується вживати лексико-семантичні варіанти з відносним значенням, якщо прикметник уже має стале якісне значення з виразним оцінним характером: оцінність заважає нейтральному сприйняттю відносного аспекту прикметника навіть у випадках, коли контекст усуває поняттєву багатозначність, напр.: loģiskie darbi «праці з логіки» (пор. з якісним значенням прикметника loģisks «логічний»); plakātiskā māksla «мистецтво плаката» (пор. з якісним значенням прикметника plakātisks «поверховий, безідейний»). Правильніше: darbi loģikā, plakāta māksla або просто plakāts. Суперечність між обома значеннями особливо виразно відчувається у прикметниках латиського походження, напр.: dzejiskās formas meistars «майстер поетичної форми» (пор. з якісним значенням прикметника dzejisks «поетичний»).

4. І все ж треба визнати, що в більшості випадків латиські відносні прикметники, взяті кожен окремо, не викликають конкретних заперечень. Зазвичай прийнятним є також їх уживання в цьому словосполученні й у цьому реченні, оскільки багато відношень об’єктивної дійсності можна представити в мові у вигляді атрибутивного відношення. Занепокоєння викликає інше явище — стрімке зростання частотності цих прикметників у мовленні, особливо

104

у газетних текстах і науково-популярній літературі з питань суспільних і гуманітарних наук. З теоретичного погляду відносні прикметники, що функціонують паралельно з іншими мовними засобами, начебто мають збагачувати мову, розширювати можливості вираження й сприяти поняттєвій точності тексту. Однак на практиці часто спостерігається некритичне ставлення до відносних прикметників на -isk-. Ці прикметники ніби «запозичуються» загальновживаною мовою зі сфери термінології, де вони зазвичай функціонують у складі конкретних термінологічних словосполучень. А термінологічне словосполучення має чітко визначений референт у позамовній дійсності, і прикметник у ньому виконує головним чином функцію засобу ідентифікації, класифікації, обмеження обсягу поняття, позначеного означуваним іменником, а не засобу характеристики, як у вільному словосполученні; термінологічне словосполучення сприймається загалом як неподільна лексична одиниця, у якій семантична функція окремого компонента (прикметника) послаблена.

Переходячи до сфери загальновживаної мови, відносні прикметники часто починають сприйматися як самостійні лексичні одиниці, здатні вільно сполучатися з будь-яким відповідним (або начебто відповідним) іменником і виражати будь-яке атрибутивне відношення. Однак у свідомості носіїв мови вільні словосполучення не мають усталеного зв’язку з певним референтом в об’єктивній дійсності, а із семантичного погляду атрибутивне відношення, виражене відносним прикметником, є дуже узагальненим, неконкретизованим. Унаслідок цього, коли відносні прикметники входять до загальновживаної мови, замість точності часто виникає щось прямо протилежне — поняттєва розпливчастість, багатослів’я, напр., псевдотермінологічні словосполучення без конкретного змісту: alkoholisks bojājums «алкогольне ушкодження», demogrāfiskā rīcība «демографічна поведінка»; «порожні» означення, що дублюють інформацію, яка однозначно випливає з контексту: autores poētiskais stils «поетичний стиль автора» в рецензії на збірку віршів, augsti sportiskie rezultāti «високі спортивні результати» в повідомленні про спортивні змагання; більш «виразне», але й менш конкретне словосполучення замість однослівного позначення: ekstrēmīstiskie elementi «екстремістські елементи» замість ekstrēmisti «екстремісти», tautas poētiskā daiļrade «народна поетична творчість» замість tautasdziesmas «народні пісні»; багатозначні означення, якісне чи відносне значення яких не уточнюється контекстом: akvarelisks gleznojums «живопис, що нагадує акварель»?, «акварель»? тощо.

105

Іншим небажаним наслідком надмірного захоплення відносними прикметниками на -isk- є витіснення всіх інших синонімічних можливостей вираження однотипними словосполученнями, які до того ж конкретніше розкривають відношення об’єктивної дійсності або тісніше пов’язані з мовленнєвою традицією, напр.: cilvēka dvēseliska norūdīšana «душевне загартування людини» замість cilvēka dvēseles norūdīšana «загартування душі людини», telefoniskas sarunas «телефонні розмови» замість telefona sarunas або sarunas pa telefonu «розмови телефоном», skatuviska diskusija «сценічна дискусія» замість diskusija uz skatuves «дискусія на сцені»; особливо часто ігнорується можливість виразити те саме відношення генітивом іменника, навіть коли словосполучення з генітивом уже стало традиційним, напр.: faktiskais materiāls «фактичний матеріал» замість faktu materiāls або fakti, lauksaimnieciskas problēmas «сільськогосподарські проблеми» замість lauksaimniecības problemas, režisoriskais ķēriens «режисерська хватка» замість režisora ķēriens, tautiskā deja «народний танець» замість tautas deja тощо. Це призводить до збіднення мовлення, втрати різноманітності засобів вираження і свідчить про небажаний зсув від питомо латиських конструкцій до одноманітного, до того ж запозиченого типу вираження. З погляду культури латиської мови слід було б обмежити вживання нетермінологічних словосполучень із відносним прикметником на -isk- випадками, коли неможливо іншим способом коротко й ясно виразити складне поняття