LIETUVIŲ KALBOS SINTAKSĖS TYRINĖJIMAI

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXV (1986)

ELENA OGINSKIENĖ

ЗАПЕРЕЧЕННЯ СЛОВА Й СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ В РЕЧЕННІ

ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ

§ 1. Заперечення слова чи словосполучення в реченні (рос. частное отрицание, нім. Wortnegation), порівняно із запереченням речення (рос. общее отрицание, нім. Satznegation), досліджене значно менше, хоча мовознавці вже досить давно розрізняють ці види заперечення (Булах 1962, 7–8). Заперечення слова чи словосполучення в реченні привертало менше уваги, очевидно, тому, що його вираження в різних мовах набагато універсальніше й не таке різноманітне.

§ 2. Часто стверджують, що в реченнях із заперечним словом чи словосполученням заперечення не пов’язане з присудком, точніше — не зачіпає предикативного відношення (Кулагиин 1956, 335; Галкина-Федорук, Горшкова, Шанский 1958, 15; Булах 1962, 232; Кочетков 1963, 98–99; Минкин 1963, 11–12; Мамедов 1967, 6; Горкина 1971, 13–15; Лобанова 1971, 41; Ференец 1972, 7–8; Багаева 1978, 3). У сучасній літературній литовській мові заперечення може заперечувати слова чи словосполучення, що виступають підметом, другорядними членами речення та смисловими компонентами складеного присудка¹; воно також може заперечувати неповнозначні слова, які традиційно не включають до структури членів речення. Таке визначення на перший погляд видається бездоганним, однак воно не розкриває суті заперечення слова чи словосполучення в реченні.

Різницю між запереченням присудка та інших членів речення, яка збігається з різницею між згаданими видами заперечення, спробував краще пояснити А. Пешковський. Він зазначив, що зв’язок присудка з будь-яким іншим членом речення — це зовсім не те саме, що зв’язок будь-якого іншого члена речення з присудком (Пешковский 1956, 388–389); пор.: Я не читаю книжки і Не я читаю книжку; Я читаю не книжку. У першому випадку заперечено присудок (а разом із ним і речення), а в другому — певний член речення, пов’язаний із стверджувальним присудком (у прикладах — підмет, додаток). Заперечуючи ж будь-який член речення, пов’язаний із присудком, що має стверджувальну форму, ми водночас повідомляємо, що з присудком пов’язаний інший член речення того самого типу (Кочетков 1963, 98–99). Останній може бути виражений у реченні або лише матися на увазі, наприклад: Не Йонас, а Петрас пише листа; Не Йонас пише листа; Йонас пише не листа, а повідомлення; Йонас пише не листа.

§ 3. За відношенням до присудка вирізняється означення. Поєднуючись з іменниками, воно безпосередньо не пов’язане з присудком. Тому пропонується заперечення означення навіть

¹ Члени речення тут розуміються так, як в академічній «Граматиці литовської мови» (1976, 279–566).

190

išskirti į kitą žodžio neigimo porūšį (Булах 1962, 236–237; Андрейчикова 1975, 7). Pažymėtina, kad neigiant pažyminį tik iš dalies ribojamas jo pažymimosios sakinio dalies – veiksnio, papildinio, aplinkybių – santykis su tariniu, pvz.: Jis rašė ne raudonu, o mėlynu rašalu. (Plg.: Jis rašė ne rašalu.)

Безперечно, синтаксична позиція означення відрізняється від позицій членів речення, безпосередньо пов’язаних із присудком. Означення можна вважати членом речення лише за традицією. Однак, говорячи загалом про заперечення слова чи словосполучення в реченні, на нашу думку, немає потреби виділяти заперечення слів у функції означення в окремий підвид. Відмінність заперечення слів у функції означення не пов’язана з якимось новим видовим різновидом, а залежить від специфіки синтаксичного зв’язку заперечуваного слова з присудком.

§ 4. Заперечення слова чи словосполучення відрізняється від заперечення речення рівнем сфери заперечення, а саме: у випадках заперечення слова чи словосполучення та заперечення речення заперечна частка функціонує на неоднакових синтаксичних рівнях. У реченнях із заперечуваним словом чи словосполученням заперечна частка функціонує на нижчому, ніж речення, синтаксичному рівні словосполучення, або синтагми, а в заперечних реченнях — на рівні парадигми речення (Айзенштадт 1955, 16 и 31; Камшилова 1975, 37). Пов’язуючись із певним словом чи словосполученням на рівні синтагми, заперечна частка заперечує лише їх, тоді як значення речення залишається стверджувальним². Ця істотна ознака дає змогу розрізняти згадані види заперечення, хоча їхнє формальне вираження в деяких мовах (наприклад, англійській, французькій, німецькій) може збігатися (Минкин 1963, 11–12; Топорова 1978, 63). У сучасній литовській літературній мові заперечення слова чи словосполучення має формальні розрізнювальні ознаки (місце заперечної частки в реченні, її написання окремо від заперечуваного слова чи словосполучення).

§ 5. Заперечення слова чи словосполучення менш універсальне, ніж заперечення речення (Панфилов 1982, 36–49). Заперечення речення є явищем як синтаксичної структури речення, так і логічної структури твердження, вираженого реченням. Натомість заперечення слова чи словосполучення властиве лише синтаксичному членуванню речення³.

§ 6. У реченні із заперечуваним словом чи словосполученням заперечення зосереджене на одному з логічно виокремлюваних випадків висловлення. Такі речення можна вважати скороченими формами стверджувального й заперечного речень, що описують ту саму ситуацію (Кржижкова 1969, 203–204): Jonas skaito knygą + Jonas neskaito laikraščio = Jonas skaito ne laikraštį, o knygą. Імовірно, речення із заперечуваним словом чи словосполученням історично є пізнішим мовним явищем, що виникло внаслідок скорочення, однак нині вони мають у мові особливе призначення — позначають ситуації, відмінні від тих, які позначають заперечні речення, — і різняться своєю будовою. З синтаксичного погляду ці речення можуть становити окремий вид заперечення. Вони є ніби проміжною ланкою між стверджувальними та заперечними реченнями.

² Однак такі речення не можна називати цілком стверджувальними, оскільки вони містять заперечуване слово чи словосполучення (Balčikonis 1982, 134–135; див. також Оплова 1973, 24–25). Тому ми називаємо їх просто реченнями із заперечуваним словом чи словосполученням.

³ У новіших теоретичних працях філософського спрямування, де логічне й граматичне заперечення вважають спільною, невіддільною одне від одного категорією, поділ заперечення на традиційні види критикують насамперед за те, що він не відповідає класифікації заперечення у формальній логіці (див. Панфилов 1982, 36–49; Бондаренко 1983, 141–191).

191

§ 7. Неоднорідність заперечення засвідчує також структурний аналіз функцій заперечної частки, наведений І. Богуславським (Богуславский 1982, 63—76). Порівнюючи функції заперечних часток у нейтральних і протиставних контекстах, які по суті відповідають функціям заперечення речення та слова чи словосполучення, розрізнюваним із синтаксичного погляду, автор доходить висновку, що тут заперечні частки мають різні сфери дії та істотно відрізняються одна від одної (загалом указано 17 комунікативних, семантичних, синтаксичних і сполучувальних відмінностей).

§ 8. Вираження виду заперечення слова чи словосполучення в сучасній литовській літературній мові досить одноманітне. Для цього використовується, можна сказати, лише один синтаксичний засіб — заперечна частка ne.

У певних випадках заперечна частка ne може виконувати функцію заперечення слова й у сполученні з особовими формами дієслова, що виражають предикативний зв’язок, тобто з присудком (див. авт. 1984b, 31—36; див. також: Кочетков 1963, 99—100; Орлова 1973, 25). Тому для розрізнення видів заперечення недостатньо лише формально зважати на те, які саме члени речення заперечує заперечна частка.

РОЗРІЗНЮВАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ СЛОВА ТА СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

ПРОТИСТАВНЕ ЗНАЧЕННЯ

§ 9. Заперечення слова або словосполучення — це заперечення чогось через ствердження. Тому основною особливістю заперечення слова або словосполучення, більшою чи меншою мірою властивою різним мовам (пор. Кочетков 1963, 98—101; Орлова 1973, 24—25; Минкин 1963, 12; Heinemann, Wiktorowicz 1978, 101; Бараева 1978, 5), є протиставне значення, яке найвиразніше реалізується у формі протиставлення (речення поширюється іншим стверджувальним словом або словосполученням, що займає тотожну синтаксичну позицію) та інтонації. Для заперечення речення таке протиставне зіставлення не характерне. З огляду на цю ознаку заперечення речення можна називати також непротиставним, або нейтральним, а заперечення слова або словосполучення — протиставним.

Оскільки протиставне значення є найхарактернішою ознакою заперечення слова або словосполучення, його іноді використовують для визначення суті цього заперечення. Наприклад, N. Bulach (1962, 319) вважає протиставлення найважливішою диференційною ознакою заперечення слова або словосполучення.

§ 10. Визнаний багатьма мовознавцями ретроспективний або перспективний зв’язок заперечення зі ствердженням (Топорова 1978, 68) у випадку заперечення слова або словосполучення набуває конкретної форми вираження. Заперечення слова або словосполучення вимагає позитивного слова або словосполучення, пов’язаного протиставним відношенням із запереченим у реченні словом або словосполученням і такого, що займає тотожну синтаксичну позицію, — за словами Н. Арутюнової (1976, 215), тому, що в цьому випадку не заперечується існування об’єкта дії, вираженої присудком (а також суб’єкта чи обставин. — E. O.). Вона зазначає, що, наприклад, у реченні Я дал деньги не Петру значення дієслова давать у стверджувальній формі імплікує наявність одержувача грошей. Отже, у реченнях із запереченим словом або словосполученням часто знаходимо відповідне стверджувальне слово або словосполучення, що утворює протиставлення із запереченим (пор. Галкина-Федорук, Горшкова,

192

Шанский 1958, 15–16; Богуславский 1982, 64). Tokiais atvejais neiginys išlaiko pačią gryniausią neigimo reikšmę (Ковалев 1941, 31).

Реченнями, що містять протиставлення заперечених і стверджувальних слів або словосполучень, не лише щось заперечуємо, а й стверджуємо. Через цю особливість окремі дослідники відносять їх до заперечно-стверджувальних речень (наприклад: Озерова 1973, 17) або просто наголошують на їхньому стверджувальному характері порівняно із заперечними реченнями (Шендельс 1959, 133).

§ 11. За словами Л. Мінкіна (1965, 127), заперечене слово або словосполучення можна вважати надлишковим — воно аж ніяк не збільшує безпосередньої інформації речення. То яке призначення заперечення слова або словосполучення? Зазвичай заперечене слово або словосполучення (заперечний член протиставлення) позначає те, чого слід було б очікувати з контексту, ситуації, наявної інформації або що є звичним, а протиставлене йому стверджувальне слово або словосполучення (стверджувальний член протиставлення) позначає незвичне, випадкове, небажане, іноді навіть малоймовірне. Запереченням слова або словосполучення також можна заперечувати думку співрозмовника. Тому, як зазначає Ф. Попов (1969, 81–83), відношення між значеннями заперечного та стверджувального компонентів сурядних сполучень мають не лише протилежне (заперечення і ствердження) значення, а й часто набувають додаткових модальних значень та експресивних відтінків. Чимало мовознавців загалом розглядають заперечення як емоційно-емфатичну категорію. Заперечення слова або словосполучення реалізує одну з основних емфатичних функцій, властивих запереченню, — функцію контрастного ствердження. Завдяки цій функції заперечене слово або словосполучення в реченні все ж не перетворюється на мовну надмірність; найчастіше воно уточнює, підкреслює актуальний зміст речення та розширює експресивні можливості мовлення. Схоже, у цьому й полягає специфічне призначення заперечення слова або словосполучення, адже якщо вилучити із речення заперечний елемент, ствердження буде значно менш наголошеним, а його експресивність послабиться, пор.: Ми живемо не в місті, а в селі і Ми живемо в селі.

§ 12. У реченнях сучасної литовської літературної мови з протиставленням заперечених і стверджувальних слів або словосполучень заперечний член може стояти після стверджувального або перед ним. Це залежить від того, на чому зосереджується увага, кому заперечують і що насамперед відомо авторові речення.

Тільки там не зозулі, а солов’ї надриваються. MikelHL 215. Не з тобою говорю, а з володаркою. KrėvRR II 93. Не строкату дрібничку, гадаю, а звістки приносять про те, які вітри каламутять людський розум. KrėvRR II 84. Вони йшли не центральною вулицею, а старою стежкою (trš).

Ділами, а не словами ми любимо Батьківщину. SNėrR I 237. [Tai] це навчить прагнути однієї мети за раз, а не десяти. ŽitMNK 167. Рушник (= рушник=) слід тримати в рушниковій, а не тягати по кутках. Krok (LKŽ, I 13). Живе чужим розумом, а не власною головою. KrėvPP III 26.

§ 13. Для посилення враження можна протиставляти групу кількох взаємно подібних або пов’язаних однорідних членів.

Знайшов не дочку, не свою дитину, а суддю. MikelLL 590. Для жіночого бенкету готували не птицю, не дичину смажили — варили чорну смолу, гарячу водичку. Проте не ніжне почуття, не повага охопили її серце,

193

але ще злоба. MarcR I 510. Це була кров не злих хрестоносців — пролилася кров лише молодого хлопця, лише його сірого коня. LVP 149. Треба було [...] лише зв’язати антиквара й затулити йому рота, а не вбивати. P 1982 1 108.

Загалом протиставлення слів або словосполучень у розгорнутій формі значно образніше. Для вираження компонентів протиставлень, що менше різняться між собою, ширше використовують синонімію.

§ 14. Граматично протиставлення виражається протиставними сполучниками, тому їх часто вважають формальною, хоча й не єдиною ознакою заперечення слова або словосполучення (пор. Иванова 1968, 22—26). Протиставні сполучники можуть поєднувати також слова або словосполучення, що позначають сумісні ознаки. У цьому разі заперечення найчастіше виконує функцію заперечного префікса, утворюючи негативну лексему, і не заперечує слово або словосполучення. У таких словах або словосполученнях протиставні сполучники не розділяють, а поєднують їх. Напр.: Дівчина була негарна, але добра. Він говорив неголосно, але цікаво. З іншого боку, протиставлення негативних і позитивних слів або словосполучень можливі й без сполучників, напр.: Це було в давнину, не тепер (KrėvRR II 183).

Хоча протиставлення негативного й позитивного слова або словосполучення може бути без сполучника, сполучникові протиставлення вживаються значно частіше.

У реченнях із негативним словом або словосполученням найчастіше вживаються такі протиставні сполучники: o, bet, tik. Кожен із них надає протиставному відношенню між негативним і позитивним словами або словосполученнями різних відтінків.

§ 15. Найвиразніше протиставлення виражається сполучником o, оскільки він сильніше підкреслює відмінність між поняттями та явищами, вираженими протиставленими словами (Lietuvių kalbos gramatika 1971, 666).

До речі, цю гумореску я написав не для шанувальників гумору, а для буркотунів. ZabA 71. Тут вам не базар, а державна установа. KIAAP 192. Наступного разу ми так само поспіхом мусили тікати від паркану, тільки не до яблуні, а до бузкового куща. Погане треба забувати, а не хороше. Paukšt(P 1982 7 18). Мабуть, людина, яка тут жила, ховалася від вітру, а не від іншої людини. KIAAP 68. Треба було малому роги крутити, а не тепер (= тепер). Erž(LKŽ XI 26). Він звик дивитися крізь кінські вуха все далі, а не просто перед собою, вниз. Aput(P 1978 6 57). Глибших істин треба шукати, а не ганятися за ефектами! GrušS 318.

§ 16. Другим за частотою вживання є сполучник bet. Ним часто позначають протиставне відношення з відтінком несподіванки, особливо коли позитивний член протиставлення стоїть після негативного.

Раптом уже не злоба ятрила серце Кордуша, а співчуття. MarcR I 228. Ти не батько, а безсердечна тварина. KrėvRR II 36. Я живу не далеко, а високо… UrnP 132. Коров’яче молоко не в рогах (= рогах), а в коморі. Sd(LKŽ XI 23). Я був першим лицарем твого серця, але не справжнім. Поруч височів високий цегляний паркан. Для мотоцикла — непереборна перешкода, але не для Андрія! ZabA 290. Хитрий у чужій біді, але не у своїй. KrėvPP III 141.

§ 17. Для позначення протиставного відношення в реченнях із негативним словом або словосполученням також уживається сполучник tik (tai). Протиставляючи негативні й позитивні слова або словосполучення, він частково зберігає також значення видільної частки—

194

me (Lietuvių kalbos gramatika 1971, 668). Todėl su jungtuku tik (tai) einančio žodžio ar žodžių junginio priešinimas dažnai įgauna išskiriamąjį atspalvį. Tas atspalvis dar labiau išryškėja vartojant tik (tai) su jungtukais o, bet. Jungtuko vieta sakinyje pastovesnė – žymiai dažniau eina su teigiamuoju priešpriešos nariu.

То була не любов, а лише пригода. MarcR I 339. Ви народилися не для полювання, виросли не для полювання, а лише для добра батьківщини. LVP 140. Старий Кяупша […] не приховав, а лише забув розповісти про Тільнука. MikelLL 205. Багато ліків треба приймати не будь-коли, а лише після їди.

У певних випадках значення виключення, виражене сполучником, навіть виходить на перший план, наприклад: Усі можуть видати, тільки не ти GrušŠ 86.

Для підкреслення виключення стверджуваного члена протиставлення вживаються спеціальні заперечні члени протиставлення не хто (небудь) інший, не де (небудь)інде, не інакше. У таких протиставленнях сполучник тільки (то) нерідко вживається з часткою як, яка, утворюючи з ним сполуку, своєю чергою посилює виключальне значення цього сполучника.

Це, мабуть, робота не когось іншого, а якихось кухарчуків. MikelHL 399. Ти могутній не чим іншим, як мудрістю володаря. GrušŠ 77. І тепер, спійманий Лаурінасом, він дивився не кудиінде, а лише вниз. BaltPV II 146–147. Йондас лежить не деінде, як тільки в садибі Валдакни. LVP 361.

Коли згадані заперечні члени протиставлення поєднуються зі стверджувальними сполучником а, словом як або лише інтонацією, виключення стверджуваного члена слабшає, пор.: Адже Чесові голову заморочили не хто інший, а якісь газети Daut(P 1978 10 76); Доля, старий, — це не що інше, як пристрасті, що таяться в людині Jac(P 1978 10 43); Мабуть, усе програє в карти, не інакше… Daut(P 1978 8 87); [Тополю] тут посадив хтось, не інакше SadG 30–31.

§ 18. Найчастіше значення членів протиставлення суперечать одне одному. Інколи вони можуть частково збігатися. Для вираження відношення частково подібних за значенням, але протиставлених одне одному слів чи словосполучень уживається сполучник однак (найчастіше з прилеглою часткою принаймні). У цьому разі позначений контраст є найслабшим.

І хоча це ще не «лікування в стаціонарі» […], однак принаймні «курорт» (розм.).

§ 19. Протиставне відношення сильніше підкреслюється в реченнях із двома сполучниками, один із яких стоїть при заперечному члені протиставлення, а інший — при стверджувальному, наприклад: Боліла б голова, але не в нас, а лише в тих, чиї серця б’ються від страху KrėvRR II 105; Вона подарувала мені не скатертину, а рушник.

§ 20. Протиставлення можуть бути без сполучників. Тоді протиставне відношення між заперечними та стверджувальними словами чи словосполученнями виражається лише інтонацією.

Рибалка щойно сказав це вже не Ґедімінасу, а собі, знову занурюючись у своє горе. KLAAp 117. Не чужа, — сказала твоя сестра. Paukšt(P 1982 7 13). Людина чинить так не зі злості, а із заздрощів LVP 232. Натерпівся на своє, а не меду! KrėvRR II 89. Справжні жінки, а не бояри!.. KrėvRR II 30. Велети її збудували, а не люди. LVP 138. Та живемо за правилами, а не за винятками… GrušŠ 145.

195

§ 21. Замість сполучників можуть повторюватися слова, що виступають певними членами речення, із заперечним і стверджувальним членами протиставлення, однак це не посилює додатково протиставного відношення.

Я зовсім не калоша, я кохаю... ZabA 13. Ми не злі духи, ми поважні птахи, LVP 465. Мабуть, я не для себе — мабуть, я для когось іншого. MarcinkGŠP 87. Це не наша сестричка, це чаклунка-матінка Prng(LKŽ XI 20). Чоловіки, це не військо, це мародери. MiškŽG 46.

Частка tai, що вживається лише зі стверджувальним членом протиставлення, пов’язує зіставлювані слова відношенням допустовості або умови.

Не тією дорогою, то іншою. GranMV 70. Тим, хто вирушає, не цей, то той — завжди трапляється. MarcR I 555.

§ 22. Нерідко протиставні сполучники (особливо bet, tik (tai)) із словами, що виступають певними однорідними членами речення, один із яких має заперечення, уживаються у сполучній функції. Тоді, як уже зазначалося (див. § 14), заперечення не означає заперечення слова, а є префіксом слова.

Людина була не ганебна, а сувора. MiškŽG 106. Унизу купка жовтуватих дощок, але вже непридатних. ŽitMNK 48. Невеликий, але гарний на вигляд гурток вершників [повстанців]. Myk-Put. Гарно виготовлений, але несмачно зварений. KrėvPP III 67.

Коли значення слів виключають одне одного, вони пов’язані протиставним відношенням, а коли не виключають — сполучним. Однак під час уточнення реплік і в останньому випадку потрібне протиставне зіставлення, наприклад: Обличчя батька було не сердите, а лише сумне й серйозне (LVP 614); Я лише гарна, але не добра GrušŠ 393; Я живу не далеко, а високо... (UrnP 132).

Коли слово із запереченням уживається з прислівниками, що виражають інтенсивність, протиставне відношення зі стверджувальним словом неможливе, пор.: Обличчя батька було зовсім не сердите, а лише сумне й серйозне; Я справді гарна, але дуже недобра; Я живу зовсім неподалік, але високо.

§ 23. Нерідко в реченнях із заперечним словом або словосполученням немає стверджувального члена протиставлення. Виняток становить протиставне заперечення присудка або його компонента (особливо першого). В одних випадках стверджувальний член протиставлення мається на увазі з контексту або зрозумілий із ситуації, і його повторення було б надмірним; в інших — він невизначений, невідомий або його не хочуть називати, тобто лише заперечується стверджувальна форма слова, що стоїть із запереченням. Протиставне відношення заперечного слова чи словосполучення до невисловленого стверджувального члена протиставлення, виражене лише інтонацією, є слабшим, унаслідок чого зменшується й експресивність заперечення слова чи словосполучення.

Не від них (нечистих) ми замок охороняємо. Страшніші хрестоносці, яких можна чекати не лише вночі, а й удень. LVP 320. Не від сьогодні вона навідується до нас. Ще змалку всюди разом. KrėvRR II 76. Не сваритися ми сюди приїхали. KrėvRR II 87. Не роки старять людину. MarcR I 286. Я не тобі кажу. MikelHL 382. Але не всі так думають. Не завжди життя породжує радість... KrėvRR II 31. Цю властивість розвинула [...] не звичайна легковажність. ZabA 112. У сиву давнину мислення цінували не менше за працю. LVP 463. За день ще не

196

так викупний. ŽitMNK 13. Так цікаво. Все не так, як у всіх. Aput(P 1978 6 101). Я не відразу зрозумів, що це за місто. KIAAP 34.

§ 24. Заперечення, що входить до складу складного слова чи сполуки слів або виступає префіксом, не означає заперечення слова чи сполуки.

У спортивному орієнтуванні, не думаючи, багато не зробиш (tsp.). Повернеться, не знаючи, куди подітися. TreinLJ 43. Саджанці яблунь [щепи] прижилися не надто добре. Ls(LKŽ XI 13). Повернувся не з доброго. BaltPV II 14. Ні, подумав Адам Венцкус, вихідний завтра буде доречним. KIAAP 177.

Біда мудрого вчить, а дурного занапащає. KrėvPP III 142. Вершини почуттів — німі. MarcinkDD 118. У цьому сенсі ми зробили справді чимало (tsp.). Гадаю, що працівник почувається недобре (tsp.).

МІСЦЕ ЗАПЕРЕЧЕННЯ В РЕЧЕННІ

§ 25. Окрім протиставного значення, яке, як ми бачили, нерідко передається лише інтонацією, заперечення слова чи словосполучення можна визначити також за місцем заперечної частки в реченні. Цей критерій також не можна застосовувати в усіх випадках. У заперечних реченнях заперечна частка завжди стоїть при присудку⁴, а коли заперечується слово чи словосполучення — при тому слові чи словосполученні, яке заперечується. Напр.: Батько його не бив (SimonR IV 164) — це заперечне речення; Не батько його бив, Батько не його бив — речення із запереченим словом.

Коли заперечується словосполучення, заперечна частка стоїть на початку групи слів. У такому разі в реченні найчастіше виражено обидва члени протиставлення (a). Без висловленого або принаймні чітко передбачуваного стверджувального члена протиставлення іноді важко визначити, чи заперечується лише слово, що стоїть після заперечної частки, чи його сполучення з іншими словами (b).

a) Треба шукати глибших прямих шляхів, а не ганятися за фактами! GrušS 318. Гарна дівчина не в купленій сорочці, а в домотканому полотні. KrėvPP III 73. Тепер уже шляхом ідуть та їдуть не поодинокі люди, а цілі їхні гурти. BaltR I 50. Адже покійний дід пана Петра все життя провів не в аристократичних покоях, а на козлах візника ZabA 119. Касакаускас, пишучи свою граматику, мав на увазі не якийсь один жемайтський діалект, а литовську мову загалом. SabLKTI 22. Усе задумує не одна молода голова, а кілька старих. KrėvRR II 168.

b) насправді його цікавили не нові будинки. PocLM 51. Не на дурні витівки вони витратили свої рублики. Jac(P 1978 11 61).

За місцем неможливо розрізнити функції заперечної частки, що стоїть при присудку. Мабуть, тому заперечна частка, яка не виконує функції заперечення всього речення, стоїть лише при таких однорідних присудках, які в реченні пов’язані з присудками стверджувальної форми відношенням протиставлення.

Не брешу, а прошу. BaltPV II 237. Я вже не йду, а просто пливу згуслим вечірнім вітром. ŽitMNK 235. По кімнаті він не ходив, а просто бігав щодуху. BalčŠS 131.

⁴ Apie neiginio vietą tarinyje žr. aut. 1984a, 97—107.

197

§ 26. У писемному мовленні розрізняти випадки заперечення слова або словосполучення допомагає й інша формальна ознака, властива литовській мові, — написання заперечної частки окремо від заперечуваного слова (Правопис і пунктуація литовської мови 1976, 71–82). Виняток становить заперечна частка, що пишеться окремо в сполуках, але не виражає заперечення слова або словосполучення, наприклад: Але там теж нічого особливого (ŽitMNK 206); Не набагато краще велося й Улю (SajPM 74); Не так легко спіймати Вайду (Jac); Та, не так уже й багато тут вийде (LVP 124); Працюю, бідолашна, нікуди не дінешся (BubnVD 268); Зазирнув усередину чашки. — Не надто, — сказав, похитуючи головою (LVP 76); Бружас сяк-так буде приведений до хати (Gran). Словосполучення, що утворюють такі сполуки, можуть не мати фразеологічного зв’язку. Тоді їхні компоненти зберігають пряме значення, а заперечна частка виконує функцію заперечення слова, наприклад: Я не така, як ти (пор.: Я не така вже й добра); Я не так уявляю собі подружнє життя... (Daut(P 1978 10 71) (пор.: Не так легко уявити подружнє життя).

§ 27. У розмовному мовленні заперечення слова або словосполучення допомагають передати спеціальні фонетичні засоби. Зазвичай слово або словосполучення, що стоїть після заперечної частки, у реченні вимовляється сильніше (має логічний наголос), а пауза після нього створює інтонацію протиставлення. Іноді залежно від ситуації може сильніше підкреслюватися стверджувальний член протиставлення.

Не з тобою | говорю, а з володаркою. KrėvRR II 93. Не виделкою | — ножем кладу смажену картоплю до рота. P 1982 I 47. Але не тобі | зрозуміти. GrušS 367. За старих часів так було, але не тепер. KrėvRR II 105.

Коли заперечна частка заперечує речення або в стверджувальних реченнях виступає як префікс і входить до складу сполуки, слово чи словосполучення, що стоїть перед нею або після неї, не вимовляється сильніше.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ СЛІВ І СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ, ЩО ВИСТУПАЮТЬ ЧЛЕНАМИ РЕЧЕННЯ ТА ЇХНІМИ КОМПОНЕНТАМИ

§ 28. У реченні можуть заперечуватися слова або словосполучення, що виступають різними членами речення та їхніми компонентами. Хоча найчастіше ці слова або словосполучення заперечуються у стверджувальних реченнях, це не є обов’язковою умовою. В одному й тому самому реченні можуть самостійно функціонувати обидва типи заперечення, тобто слова або словосполучення можуть заперечуватися і в заперечних реченнях, наприклад: Вибачте мені, але я не можу бути не акторкою — інакше вже не вмію (tsp.); Не якийсь там голос сумління заважає йому гарно крутити — просто лінується (Jac).

Найчастіше йдеться про заперечення слів або словосполучень, що виступають підметами, додатками, означеннями й обставинами. У цьому разі заперечення пов’язане з носієм ознаки або іншими компонентами ситуації, вираженої реченням (Мамедов 1967, 6–9; Лобанова 1971, 41; Багаева 1978, 3; Ляпон 1979, 206). Значно рідше трапляється протиставне заперечення присудка (пор. Кочетков 1963, 99–100; Орлова 1973, 25). Не заперечуючи речення, можна заперечувати лише таку особову форму дієслова, яка має виражений стверджувальний член протиставлення. Слова або словосполучення, що виступають смисловими компонентами складеного присудка, можуть не мати виражених стверджувальних членів протиставлення⁵.

⁵ Plačiau apie priešinamąjį tarinio neigimą žr. aut. 1984b, 31–36.

198

§ 29. Заперечення слів або словосполучень, що виступають підметом і другорядними членами речення, може бути лише протиставним; його легко відрізнити від заперечення речення. Яке саме слово чи словосполучення заперечується, показує місце заперечної частки. (У реченні заперечна частка стоїть перед заперечуваним словом або словосполученням.) Виражений стверджувальний член протиставлення для слів або словосполучень, що займають синтаксичну позицію підмета чи будь-якого другорядного члена речення, заперечуваного таким чином, не є обов’язковим, оскільки його зазвичай імплікує стверджувальна форма присудка. Звичайно, без вираженого стверджувального члена протиставлення значення заперечення слабше, а іноді навіть значно затухає. Коли заперечну частку часто вживають зі словами певного лексичного значення, уся сполука схильна до закріплення, наприклад: не вчасно, недарма. Не завжди легко визначити, чи заперечна частка заперечує слово, чи виконує функцію префікса, особливо часто це трапляється з деякими словами, що виступають підметами й другорядними членами речення. Тому в певних випадках для виразнішого заперечення слів, що виступають підметами й другорядними членами речення, потрібен стверджувальний член протиставлення.

Слова або словосполучення, що виступають членами речення, безпосередньо пов’язаними з присудком, — підметом, додатком, обставиною, предикативним означенням, — зазвичай заперечуються у стверджувальних реченнях. Вираження стверджувального члена протиставлення в таких випадках не є обов’язковим, але трапляється часто.

Туди вже їхали не вантажівки, а танки. PocLM 22. Не я один — таких багато. LVP 553. Потрібні нові таланти, а не нові течії. PaukštDAJ 154. Жадібний до всіх, тільки не до себе. KrėvPP III 61. Я міг віддати тобі життя, а не людину. GrušS 52. Не в клітці, а біля твого вікна він цвірінькатиме. LVP 317. Вже не нині, часто вона дивилася в той бік. LVP 145. Дивиться по-старому, але не плаксиво. MikelLL 433. Вона зробить це не з власної волі, а під впливом якогось клубка взаємно переплетених причин. Jac(P 1978 10 58). Я прийшов не продавати, а купувати. P 1982 1 105. Не для школи, а для життя ми навчаємося. PaukštDAJ 122. Більшість слів має не одне, а кілька, кілька десятків, кількадесят значень. PikčŽI 51. Тітонька повернулася з Америки не абиякою, а на колесах. MikelLL 543.

Вираженого стверджувального члена протиставлення частіше не мають слова з узагальненим значенням. Крім того, це може залежати й від суб’єктивних обставин, наприклад, від інформації, якою володіє автор речення або яку він хоче подати.

Не всі раділи щастю боярина Кіркліса. LVP 142. Не кожному вдається ошукати хитрого, навчити дурного. KrėvPP III 142. Татусю, серденько, це для тебе, для тебе, синочка ростила не для себе, не для себе. LTRn 120. Не раз Стрюкіс заблукав. LVP 536. Я зовсім не за цим сюди прилетів. BalčŠS 16.

Атрибутивне означення пов’язане з присудком опосередковано (через означуваний член речення). Його заперечення стосується словосполучення, компоненти якого поєднані підрядним зв’язком, відповідно модифікуючи зміст пов’язаного з присудком члена речення. Тому член речення, що містить заперечене означення, функціонує в реченні як стверджувальний. Безпосередній вплив заперечення в цьому разі не виходить за межі словосполучення.

Формально заперечення слова або словосполучення, що виступає атрибутивним означенням, нічим не відрізняється від вираження заперечення слів або словосполучень, що виступають іншими членами речення, — заперечене слово або словосполучення в ролі цього означення може мати стверджувальний член протиставлення, а може й не мати його. Виражений стверджувальний член протиставлення

199

Останній член потрібніший у тих випадках, коли в словах, що виступають означеннями, заперечення звичніше вживати як префікс.

Усміхалося вже не зеленкувате, а рум’яне людське обличчя. KIAAP 36. Автор обрав саме цю, а не іншу тему (tsp.). Пемпиня […] була радше не майстровим, а жаб’ячим і пташиним володінням. MartL 128. Це винахід правління, а не мій. ŽitMNK 39.

[„Universitas lingvarum Litvaniae“] основу становить уже не східнопрусський діалект. SabLKTI 20. Живе, наче не свій вік. KrėvPP III 23. Адже не всі помилки можна виправити. PocLM 70. Буваючи серед людей, я ще й не такого наслухаюся. MikelLL 220.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ, ПОВ’ЯЗАНІ ЗІ СПЕЦИФІКОЮ ЗАПЕРЕЧНИХ СЛІВ

§ 30. Заперечення слів або словосполучень, що виступають різними членами речення, дуже подібне. Особливості їхнього заперечення пов’язані із самим словом, яке заперечуємо, його лексичними властивостями та особливостями вживання із запереченням.

Заперечення в реченні може вживатися з різними частинами мови, але не завжди зберігає достатньо виразне значення заперечення слова. Виразніше заперечуються слова, які мають конкретне значення (a), які не утворюють зі запереченням звичного словосполучення (b), або з якими заперечення не вживається як префікс (c). У цих випадках заперечувані слова протиставляються стверджувальним незалежно від того, чи названо в реченні стверджувальний член протиставлення.

§ 31. Заперечення зі словами, до яких його зазвичай не приєднують як префікс, частіше не має стверджувального члена протиставлення. Лише в окремих випадках заперечення з деякими з них утворює сталі словосполучення, схильні до фразеологічного закріплення, наприклад: не жартома, не вчасно, не останній, -я, не з порожніми руками, недарма, недоречно тощо. У них значення заперечення послаблене, оскільки тут заперечення частково стає частиною нової лексичної одиниці.

Не на жарт злякаюся. ŽitMNK 121. Табурет … зовсім не вчасно розхитається й розвалиться. ZabA 46. І не останню роль у цьому процесі відіграє бажання догодити, вирізнитися. MikelHL 361. Не з порожніми руками я їх зустріну. KIAAP 17. Недарма пізньої осінньої ночі на заході палали сигнальні багаття. LVP 323. Її хихотіння було недоречним. ŽitMNK 89.

Про послаблення значення заперечення свідчить і те, що заперечення з деякими з названих слів іноді пишеться разом, наприклад: Алгірдас Шакніс неабияк узявся до роботи. MikelLL 546; Гуджоніс наче навмисне посварився невчасно. MartL 130.

§ 32. Заперечення, ужите з прикметниками, прикметниковими словами або відповідними прислівниками, які зазвичай утворюють із запереченням слова з іншим значенням, виконує функцію заперечення лише тоді, коли названо стверджувальний член протиставлення. Протилежне значення в таких випадках можуть виражати стверджувальні підрядні частини речення, порівняльні звороти.

200

Кінтама був мисливцем. […] Не звичайним мисливцем, яких завжди було вдосталь у цьому краї (tsp.). Навколо зелено, гарно, сонечко приємно гріє — вже не тісно, не темно, як було в гнізді. LVP 229.

В інших випадках заперечення, що виконує функцію заперечення, важко відрізнити від заперечного префікса.

Я був не сумний. Жінка співала не на повні груди. Daut(P 1978 10 70). Далечіні стали вже не ясними. GranMV 68. Так багато не візьмеш. PocLM 162. Давно вже їх клювали й нас закликали, тільки ми не надто кидалися на зерно. LVP 231.

Щоб уникнути плутанини, останнім часом у подібних випадках схиляються до вживання заперечного префікса.

Ентузіазм був незвичайний. MikelLL 551. В історії наших ономастичних досліджень це неабияка книжка. P 1978 10 173. Вона — незла жінка. KrėvRR II 44. З усієї тієї полови буде небагато зерна. MikelLL 524. Лікував би коней недалеко від тебе. KrėvPP III 12.

Заперечення завжди є префіксом, коли слово, з яким воно поєднується, позначає певний вид. У цьому разі воно не може передавати заперечення, тому написання заперечення окремо тут є помилкою, наприклад: Сірість літературних сторінок […] віє від нашої не літературної (= нелітературної), а нерідко й літературної преси (tsp.); Суди бувають двох видів: дружні й не дружні (= недружні) (tsp.); У її зборах брали участь і не студенти (= нестуденти) (BūtŽKP 25).

§ 33. Заперечення з прикметником і формами вищого ступеня прислівників способу дії найчастіше означає заперечення цього слова. У цьому разі зазвичай заперечується не якась ознака, а її більший (менший) ступінь і кількість щодо певного стандарту.

Цей стандарт може бути виражений порівняльними зворотами, конструкціями з прийменниками už, per або мається на увазі. За значенням він відповідає стверджувальному членові протиставлення.

Ну й надіслав, пам’ятаю, три вірші й три прозові замальовки, дуже короткі, не довші за півтори сторінки кожна. PaukštDAJ 138. Сабалюнас любив малих дітей не менше, ніж бджіл. BilR₁ I 184. Кості болять не менше, ніж від панщини. Myk-PutR VI 400.

Якось я зустрів його на вулиці з дружиною — такою високою, худою жінкою, не молодшою за нього. PaukštDAJ 125. У сиву давнину мислення цінували не менше, ніж працю. LVP 463. Мікас працює не гірше за фельдшера. ŽitMNK 163. Добре не скажу, але, здається, не більше ніж чотири постріли [я зробив]. PietRR 79.

Вирішив виростити врожай не менший (tsp.). І тут не кращі пироги чекають. LVP 424. Не в найкращому настрої прокинувся і Петрас Лукошунас. KrėvRg 207. І вони показалися б не гірше. MikelHL 296.

Із виразнішим протилежним значенням заперечення вживається з прислівниками вищого ступеня, якими без порівняння підкреслюється категоричність конкретно зазначеної в реченні кількості. До речі, у цьому разі можливі й протиставні сполучники.

201

Мало б вистачити лише на двох-трьох, а не більше. PaukštDAJ 12. Отже, пів ложки масла могло коштувати скількись дрібних грошей, не більше, а вся заподіяна шкода — гривну, не більше. VaižgDD₁ 86. Чекатиму тиждень, не довше. KLAAP 207.

§ 34. Певну подібність до заперечення прикметників і прислівників вищого ступеня має також заперечення прикметників і прислівників найвищого ступеня. Однак останні вживаються у значенні порівняння, не вказуючи на якісний чи кількісний стандарт ознаки. Мабуть, через це заперечення з прикметниками чи прислівниками найвищого ступеня характеризується слабшим значенням заперечення.

У сім’ї він був не найстаршим. Я викликав у ньому не найгірші почуття (tsp.). Земля була не найближчою. BalčŠS 54. Вони вчинили не найрозумніше.

Заперечення завжди вживається з формами найвищого ступеня, коли перед ними стоїть частка per. Однак у цьому разі воно не заперечує названих слів, а утворює з ними сполуки, що позначають помірний, стриманий ступінь чи кількість певної ознаки.

Ґрунт був як ґрунт — не надто добрий, але ґрунт. MartL 128. Я не надто часто до неї заходив. PaukštDAJ 173. Синиці, налякані ворогами, мають їх не надто багато (tsp.).

§ 35. Подібного значення заперечення надає сполукам частки per із прикметниками чи прислівниками вищого ступеня, коли їх ужито без позитивного члена протиставлення, наприклад: Пані миттю скинула кухонні фартушки та не надто чисті чепчики (BalčŠS 130); Цю книжку я читав не надто давно.

§ 36. З формами вищого й найвищого ступенів прикметників чи прислівників, утвореними від непорівняльних форм із префіксом ne-, заперечення також уживається як префікс. Форми найвищого ступеня в таких випадках не виражають порівняння.

Гірших яблук я ще не їв. LKRS 74. Йому стає ще незатишніше.

MikelLL 402. Ти поширюєш найнеправдивіші плітки. Він повівся найпотворніше.

І земля, мабуть, не найгірша. _Myk-PutS₁ 50. І тепер, судячи з твого одягу й капелюха, ти маєш жити не найкраще. BalčŠS 150. Тепер способом порівняння ми можемо здобути небагато. LKRS 79.

§ 37. Коли заперечні прикметники чи прислівники вищого або найвищого ступеня протиставляються стверджувальним, заперечення виконує виразну функцію заперечення слова.

Робота передбачається не легшою, ніж була, — важчою. MiežA 77. Він шукав не найлегшу, а найпривабливішу роботу. А іншу лінію треба провести не косіше, а пряміше.

§ 38. Значно слабшим є заперечення слів із невизначеним або узагальненим значенням. Через свою невизначеність їх часто важко співвіднести зі стверджувальними членами протиставлення. Усе це послаблює значення заперечення. Через часте вживання заперечення з певними словами їхні сполуки схильні застигати й перетворюватися на лексеми з новим значенням.

§ 39. Заперечення не має виразного значення заперечення, коли вживається з неозначеними займенниками kiekvienas, -a, vienas, -a (він може вживатися й як числівник), visas, -a, viskas або зі сполуками особових займенників і займенника vienas, -a (aš vienas, jie vieni...). Це пояснює-

202

Це чітко видно з речень, у яких в одному заперечення заперечує частину речення, виражену особовим займенником, а в іншому — особовим займенником із займенником vienas, -a: Ne jie tokie pasėdūs buvo ir Ne jie vieni tokie pasėdūs buvo (LVP 228). У другому реченні члени протиставлення пов’язані відношенням не розрізнення, а лише уточнення. Подібні протиставлення характерні й для заперечення частин речення, коли ними виступають самі згадані неозначені займенники.

І не один подався, а зі старим сватом. LVP 146. Не лише тебе одного, усіх покликали. LVP 313. І насамперед її вразило не все обличчя, а очі. Можливо, не всіх, можливо, кількох, але це було. PP-79 48. Звичайно, не все, але дещо з цього приймали. PocLM 106.

Не кожному вдається обдурити хитрого, а дурного навчити. KrėvPP III 142. Не одна пройда, чоловіків ловлячи. Vikv(LKŽ VIII 32). Разом із тим вона [повість] — добра школа не для одного романіста (tsp.). Не лише моя голова це вирішувала. Daut (P 1978 10 75). Для шляхетної мети не всі засоби годяться. KrėvPP III 68. Немов фіолетова пара не вся повернулася в земні тріщини. KIAAP 21. Не все тобі треба знати, любий мій… Jac(P 1978 11 13).

Протиставлення, пов’язані відношенням уточнення, менш контрастні. Зокрема, і цей чинник послаблює значення заперечення.

§ 40. Нечітке значення заперечення має також заперечна частка з відповідними займенниковими прислівниками, наприклад: visai, visiškai, visada (visuomet); перед сполученнями слів vienas, -a, pirmas, -a з іменниками, особливо kartas, sykis, diena, metai, vieta. (Іменники kartas, sykis у значенні сполучень звичніше вживати окремо.)

Сігіта, здається, не зовсім повірила словам Рокаса. LVP 436. Ще не зовсім потеплішало. Час не завжди вимірюється годинами, днями чи роками. MarcR I 365. Не завжди, але іноді щастило знову послухати Баха. JacP 1978 11 154). Тепер і щонеділі Йонюкас не завжди може піти. MikelLL 112.

Чепкус не раз варив для гостей юшку. PocLM 94. Але наша земля […] не вперше поставала з попелу. PaukštDAJ 128. О, не раз вороги змінювали господаря в Мяркіне, не раз намагалися зруйнувати її кам’яні мури. LVP 139. Не один раз і Дайнюс купував усякі дрібнички. BubnVD 315. Адже не раз ти мене жаліла, а може, і зневажала. Jac(P 1978 10 23). Адже ми купуємо їх не на один день (tsp.). Це велика праця не на один рік (tsp.). Не перший рік у санаторії. P 1975 7 95. Навпаки, той самий її твір записували не в один час, не в одному місці й навіть на кількох клаптиках паперу. PaukštDAJ 185.

Прислівники visai, visiškai дуже часто вживаються з прикметниками, дієприкметниками або прислівниками. Заперечення, вживане з ними через згадану несамостійну синтаксичну функцію прислівників (пор.: Dar ne visai išaušo ir Dar buvo ne visai šviesu), можна сказати, майже повністю втрачає значення заперечення і стає складником лексеми, що виражає певний ступінь інтенсивності.

Купивши ліки, я повернувся не зовсім задоволеним. PaukštDAJ 101. Той братчик пройшов не зовсім добру школу життя. PocLM 139. Бабуся ще не зовсім добре її [Антанука] витерла. LVP 158. Мабуть, йому наснився не надто приємний сон. ZabA 119.

203

§ 41. Так само звично вживати заперечення і з займенниками хто, хтось, хтозна-хто, будь-хто; такий, -а, який, -а, якийсь, -а, хтозна-який, -а, будь-який, -а, а також прислівниками як завгодно; скільки, скількись, хтозна-скільки; де; сяк-так (собі), так, отак; стільки, проте її функції не з усіма цими словами однакові.

1. У сполуках не будь-хто, не будь-який, не будь-як, не сяк-так (собі), не отак заперечення завжди зберігає функцію заперечення слова. Вони можуть мати виражені позитивні члени протиставлення.

За голкою [перекидаючи голку до середини стібка] шити вміє не будь-хто. Up(LKŽ₁, I 18). І весь будинок із мансардою ми щедро віддали не будь-кому. PP-79 214. Не кожна людина може виконати цю роботу. З міліцією я витурив би його з дому, не абияк (також уживається). Йому не абияк подаси. Gs(LKŽ₁, I 787). І кольори фарб були не просто так, а дібрані зі знанням справи… MartL 305. Це не просто таке собі ранкове. Aput(P 1978 6 95). Не так він хотів говорити. MarcR I 383.

2. У сполуках із займенником такий, -а та прислівниками так, стільки (не такий, -а, не так, не стільки) заперечення може мати різні функції. Коли ці слова безпосередньо пов’язані з іменниками чи дієсловами, заперечення зазвичай виконує певну заперечну функцію, хоча й не дуже виразну.

Хотів […] побачити не такі збори. MarcR I 383. Він сподівався на тебе не як на такого помічника. Завжди щось виходить не так. MartL 174. Інші постраждали не так сильно. LVP 354. Біля подвір’я Калпокаса Петрикас уже не так часто ляскає батогом. KrevŠP 193.

Коли слова такий, -а, так, стільки пов’язані з прикметниками чи прислівниками, заперечення не стільки заперечує їх, скільки утворює з ними сполуки зі значенням невизначеного ступеня чи кількості. Іншими словами, у цьому разі запереченню властива проміжна функція між запереченням і наданням нового значення, причому переважає останнє.

Менш важливі справи залишили іншим. Aput(P 1978 6 69). Ще не так давно малограмотне литовське село було найважливішим охоронцем нашої мовної скарбниці. KKult 31 7. Але Саулюсу, мабуть, було не так легко скористатися цією щирою порадою. Poc LM 250. Вони пишуть оповідання й сьогодні, хоча й не так багато (також уживається).

Переважання надання нового значення ще більше посилює частку вже, яка в цій позиції нерідко приєднується до згаданих слів і підкреслює неповноту певної ознаки.

І те щастя було не таким уже й малим. P 1982 1 120. За долю звірів, посаджених за ґрати, вона не так уже й сильно переживала. LVP 245. Зрештою, і цій творчості я можу присвятити не так уже й багато часу. Jac(P 1978 11 14). Та й сама ти заробляєш не так уже й мало.

Своєю чергою, функцію заперечення посилює позитивний член протиставлення, висловлений у реченні.

Безперечно, це було те саме обличчя, тільки не таке одухотворене, а просто кам’яне. MikelGYM 25. Не так уже й часто, але й досі в нашому житті трапляються буркуни. ZabA 70.

3. Займенники та прислівники із запереченням нікому (не хтось, не хтозна-хто), ніякий, -а (не якийсь, -а, не хтозна-який, -а), ніяк (не скількись, не хтозна-скільки) насамперед указують на ступінь цінності чи кількості певного предмета. Функція заперечення в цих сполуках—

204

… у сполуках також слабка. Заперечна частка може й цілком утратити її, утворюючи нові лексеми зі значеннями «малий; поганий; мало» (Литовський правопис і пунктуація 1976, 77 і 81). Неоднакове написання заперечної частки з названими займенниками й прислівниками не завжди розрізняє її функції.

Іншим, можливо, і не холодно, навіть якщо вони не розпалили грубку, а Крістіні й коли топлять — не дуже. MartL 188. Прошу не бозна-чого. MarcR I 214. У спортивному орієнтуванні, не думаючи, багато не зробиш (тсп.). Свою родину на ніч вивів до старої печери, не вартісної нічого. PietRR 300. Не набагато краще велося й Уллі. SajPM 74. Та не дуже втоптана стежка тяглася далеко, звивалася узліссям не дуже видивленою (видивленою). SadG 120. Здоров’я в мене теж було не дуже. PaukštDAJ 265. Та й у всіх настрій був не дуже. VienR I 235. Рибки — риба невеликого смаку. Kpč(LKŽ XI 40). Землі в нього було небагато, зате бджіл — безліч. BilR I 183. Тоді ми не бозна-як відчули глибину художньої книжки. PaukštDAJ 137. Часу залишилося вже не бозна-скільки. MikelGYM 50.

Заперечна частка часто надає нового значення і прислівникам де, коли, як.

Працюю, чорт забирай, не те щоб кудись зникав. BubnVD 268. Зайди, коли-небудь. LKG II 555. У далекій дорозі кінь без сідла біжить не дуже добре. Antz(LKŽ I 11).

4. Займенники який, -а, такий, -а можуть бути складниками сполуки. (Такі випадки можна виокремити лише порівнюючи обидва члени протиставлення — заперечний і стверджувальний.) Заперечна частка, що стоїть перед займенниками, заперечує всю сполуку (має значення заперечення).

Ось Ластівка з Бичю, а не якийсь пан із Нью-Йорка. BaltSKVD II 61. Молодша донька сусідів, які живуть по той бік озера, не якась шалапутна дівчина, а цілком доросла панянка. Baltr(P 1978 8 67). Ах, з твоєю вродою дістанеш і кращого чоловіка, не такого п’яницю. SimonR I 276.

ВЖИВАННЯ ЗАПЕРЕЧНОЇ ЧАСТКИ ПЕРЕД НЕПОВНОЗНАЧНИМИ СЛОВАМИ

§ 42. У реченні заперечна частка може стояти перед прийменниками, співвідносними словами порівняльних зворотів, а також сполучником як. Із цими словами функції заперечної частки також можуть бути різними.

У випадках заперечення неповнозначних слів вплив заперечної частки на зміст речення ще менший: заперечується не слово, що є членом речення чи його складником, а лише зв’язок цього слова з іншими словами або спосіб їх поєднання.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ ПРИЙМЕННИКІВ І ПРИЙМЕННИКОВИХ КОНСТРУКЦІЙ

§ 43. Заперечення перед прийменниковими конструкціями може заперечувати лише прийменник (a) або всю конструкцію (b). Це можна встановити, порівнявши заперечний член протиставлення з позитивним.

У разі заперечення прийменника протиставляються прийменникові конструкції, утворені різними прийменниками з відмінковими формами того самого слова.

Кожному коханцеві хотілося все загарбати до себе, як каже люд: усе в життя, а не з життя. LVP 77. Хто до хати, той не з хати. MarcR I 362.

205

У разі заперечення прийменникової конструкції протиставлювані конструкції можуть мати ті самі прийменники або відрізнятися одна від одної також прийменниками.

Говорю не про себе, а про інших. KrėvRR II 156. Він завів нас не до своєї кімнати, а до вітальні при плебанії. PaukštDAJ 113. Людина так чинить не зі злості — із заздрощів. LVP 232. Шмац-шмац, ляскає батіг, не по повітрю, а по голому тілу (tsp.). Адже тулилися не до якогось абстрактного покоління, а до однодумців. PP-79 109.

Прилиплі крихти сипали не їдцям на коліна і навіть не на підлогу, а на спеціально принесений піднос. ZabA 47. Я навіть заплющую очі, але не від звуку, а від жаху. ŽitMNK 47.

§ 44. Уся прийменникова конструкція заперечується і без вираженого позитивного члена протиставлення. У такому разі, як уже згадувалося, значення заперечення слабше. Ступінь заперечення, своєю чергою, залежить і від особливостей уживання прийменникових конструкцій. Заперечення має виразніше значення, коли заперечує вільні, несталі прийменникові конструкції.

Зелене вино радості — не на твоєму столі. DegSN 44. Розмова буде не про службові справи. PocLM 113. Таксі вони брали не через схильність до розкоші. ZabA 121. Дочка вдалася зовсім не в матір. MikelGYM 148. Це не від мене залежить. MikulDND 71. А цей автобус їхав не за розкладом. Balt SKVD II 209. І я проливав кров не за золото. MikelGYM 279.

Усталені прийменникові конструкції надають запереченню певних нових відтінків значення, і його заперечна сила помітно притуплюється. Особливо це властиво прийменниковим конструкціям, які зазвичай уживають лише із запереченням.

Звісно, ти не з боязких. KrėvRR II 150. Він ще не до кінця збагнув почуті слова. PocLM 17. Андрюкас не відразу погодився. LVP 316. Він таким став не за один день. UrnP 148. Вони живуть не по кишені. Не з добра він так плаче (рш.). Не на добро вона сяяла над замком. LVP 321. Не завадило б трохи вмитися після подорожі. MikelGYM 153.

Без названого позитивного члена протиставлення заперечення зазвичай уживається з конструкціями з прийменником be. Їхнє заперечення досить своєрідне. Тут заперечення пов’язане лише з прийменником, однак і з ним не виражає протиставлення. Через взаємодію подібних заперечних значень заперечення ne та прийменника be виникає стверджувальне значення. Від прямого ствердження воно відрізняється меншою категоричністю. Заперечення вживається з конструкцією з прийменником be, коли потрібно висловити некатегоричне, пом’якшене твердження, коли неможливо щось стверджувати без певних застережень, які, однак, не переважають заперечення.

Не без його зусиль і я вийшов з канцелярії. MikelHL 306. Хоч і не без дивацтв, але чоловік із головою. MikelLL 64. Але ж війна не без мети. MarcR I 385.

Деякі конструкції з прийменником be, що вживаються із запереченням, усталилися й перетворилися на шаблони узагальненого значення, наприклад: не без причини, не без підстав, не без того.

206

Недаремно моїми найкращими друзями були книжки про Робінзона, мисливців за скальпами, вершників без голови та інші найрізноманітніші. CvR II 47. Тесть недаремно туди їздив. BubnNRŽ 61. Йому небезпідставно здавалося, що не кожен кухар міг би з ним зрівнятися. Bal芊 112. Звичайно, не без того, щоб і до камісорів хтось не причепився. ŽemR II 16.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ СЛІВ-ВІДПОВІДНИКІВ І ПОРІВНЯЛЬНИХ ВИСЛОВІВ

§ 45. Виразне значення заперечення має заперечна частка перед займенником toks, -ia та прислівниками taip, tiek, які виступають словами-відповідниками в реченнях із порівняльними висловами (про їхнє заперечення як членів речення див. § 41, 2).

Видно, що стада корів не такі, як на лузі Бенуціса. Aput(P 1978 6 66). Каунас тоді був не такий, як тепер. Paukšt DAJ 26. Ні, Петрас усе-таки був не такий, як Йонас, і не такий, як усі інші. LVP 371. Відчуваю, що роблю не так, як слід. MarcR I 286. Учора ввечері я стукав по пню — дзижчить не так, як перед роїнням. Myk-PutR VI 425. Повернувшись знову додому, він муситиме жити вже не так, як жив досі. MikelGYM 235. Іде не так прудко, як міг би. Aput(P 1978 6 86). Корови вже дають молока не стільки, як раніше. MarcR I 237. Усе ж я, мабуть, змінився не так, як ви. Myk-PutR III 156.

Коли порівняльною формою підкреслюється лише якась якісна чи кількісна відмінність між зіставлюваними предметами, заперечна частка зі словами taip, tiek не заперечує, а разом із ними позначає певний ступінь або кількість (зазвичай меншу за ту, що виражена другим однорідним членом речення).

Шовкові хустки не могли так (гарно) виглядати, як вона — мій любий хлопче. LTt 231. Та коні турбували мене не так, як чари літньої ночі. VienR VI 560. Цього разу пані не стільки здивувалася, скільки образилася. ZabA 265. Мікеліс Дуйоніс теж був вродливим чоловіком — і, може, не стільки вродливим, скільки цікавим. SimonoBT 149. Тимчасова столиця здавалася не стільки спокійною, скільки чужою. MikelLL 587. Не стільки тих клопотів, скільки загального галасу. Ds(LKŽ I 35).

§ 46. У порівняльних висловах зі словами-відповідниками сполучник kaip із заперечною часткою не вживається. Перед ним заперечна частка може стояти лише в порівняннях без слів-відповідників (а), а також коли позитивним членом протиставлення є теж порівняльний вислів (б).

a) Ти поводишся зовсім не як брат! PocLM 150. Так цікавіше. Усе не як у всіх. Aput(P 1978 6 101). А тут-таки гарно! Не так, як у нашій хаті! KrėvRR II 87. Тільки квартира в нього була не така, як наша, а велика, чотирикімнатна. BaltSKVD I 196.

b) Живемо не так, як хочемо, а так, як можемо. KrėvPP III 25. Мій випад він сприйняв як співчуття, а не як нетактовність... PaukštDAJ 89.

* * *

§ 47. Заперечна частка ne є необхідним компонентом парних сполучників ne tik (tai)… bet ir, ne vien… bet ir. Нею заперечуються частки, що становлять першу частину цих сполучників. Це особливе заперечення — воно не ґрунтується на протиставленні, характерному для заперечення слова. Обидві частини парних сполучників пов’язані між собою сурядним зв’язком; такі самі відношення пов’язують і слова чи словосполучення, які вони сполучають.

207

Синонімічні сполучники не тільки... а й, не лише... а й, маючи форму заперечення слова, зберігають цілком стверджувальне значення — поєднують обмежувані випадки з додатковими⁶. Значення заперечення тут нейтралізують наступні за ним частки тільки, лише, які надають висловленню відтінків виділення.

Він не тільки не заплющив очей, а й не злякався. UrnP 71. Навчився б не тільки читати, а й писати. LVP 124. У такий час ніхто не наважився б не тільки гнатися за нами, а й поворухнутися. LVP 595. Адже насадження — це не тільки краса, а й здоров’я (tsp.). І не тільки з батьком, а й зі своїми вчителями він поводився грубо. LVP 581.

Тепер у нас не тільки коня, а й вівцю та гусей не можна прикрасити... PietRR 212. З цими труднощами, між іншим, стикаються не тільки перекладачі, а й автори оригіналів (tsp.).

Другою частиною сполучників можуть бути а, і або але. Нерідко другу частину зовсім пропускають. Таке варіювання сполучників дає змогу передавати різні відтінки значення та експресивності. Протиставлення між поєднуваними предметами й відтінок несподіваності сильніші, коли другою частиною сполучників є сполучник а або її взагалі пропущено. Інші випадки нейтральніші.

Так, я тебе не тільки розумію, а й наскрізь бачу. Grušk 258. Він не просто не брат, а справжній ворог. MarcR I 635. Не тільки йому одному світло, а всім від тієї його хустки. SlėnŠLP 112. Не тільки коней, скоро й шапки почнуть стягати нам з голів... VienR VI 451.

Багато ситуацій можуть видатися не тільки незвичними, а й такими, що суперечать правді. P 1978 8 151. Наші романи стали актуальнішими. Однак це актуальність не стільки тематики, скільки проблематики (tsp.).

Я вже не можу не тільки говорити, а й дихати. VaizgMG 48. Не тільки жінок і дітей — присипляли великих, дужих чоловіків. LVP 396–397. І не тільки життя князів — захищатиме свободу й славу всього краю. LVP 183.

§ 48. Коли вживається лише перша частина сполучників не тільки (це), не лише, несподіваність поєднуваних предметів ще більше підкреслює інверсійний порядок слів.

Це важливо для всіх, не тільки для комсомольців. LVP 545. Не залишу на всьому болоті трави, не те що дерева. KrėvRR II 120. І в ті часи люди мали не тільки боротися за ідею, а й жити. Jac(P 1978 10 50). У нашій пресі […] надто мало насичення глибокої думки принциповими положеннями марксистсько-ленінської науки, бойовим науковим духом комуністичного світогляду — саме духом, а не лише цитатами (tsp.).

Невисловленою може бути не тільки друга частина сполучників, а й сполучувана нею частина речення. Часто остання не має конкретного змісту, який можна було б домислити. Через це значно послаблюється сполучна функція вираженої частини сполучника (не тільки (це), не лише). Набувши самостійності, сполуки не тільки (це), не лише вживаються зі значенням заперечення відповідних часток, тобто стверджується, що позначений ними предмет не становить винятку.

⁶Відповідні сполучники з подібними функціональними особливостями характерні й для інших мов (пор.: Киселева 1967, 114—128; Камшилова 1975, 25—27; Булах 1962, 256—257).

208

Ти талановитий, і — не думай — подобаєшся не лише мені. SajDŠ 10. Але вона була приємною не лише для очей. LVP 371. Однак нічні поїздки Петра верхи не давали спокою не лише господареві. LVP 375. Горобці корисні не лише тим, що вдень клюють зерно. LVP 232. На морському дні не лише пісок (тсп.).

Сполучна функція сполучників не лише (це) … а й, не тільки … а й та їхніх варіантів несумісна з протиставним значенням. Отже, заперечення присудків, уживаних із цими сполучниками, може бути лише непротиставним, наприклад: А човен легкий, ненажерливий: він усе рухається, снує, кидається в боки, стає дибки. І не лише не важчає (= не стає важчим), а ще дедалі наполегливіше вимагає роботи. MikelHL 304.

ЕМОТИВНІ ЗАСОБИ ЗАПЕРЕЧЕННЯ СЛОВА І СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

§ 49. Експресивності запереченню слова чи словосполучення зазвичай надає протиставне значення (особливо коли висловлено позитивний член протиставлення). Це його відмітна особливість. Однак для заперечення слова чи словосполучення можуть уживатися й емфатичні засоби, характерні для заперечення речення. Останні частіше трапляються при запереченні слова чи словосполучення без вираженого позитивного члена.

Категоричність заперечення слова чи словосполучення, як і речення, підкреслюють прислівники аж ніяк, далеко не, які, поєднуючись із запереченням, надають вираженому ним запереченню певних модально-експресивних відтінків. Крім того, ці прислівники надають запереченню виразності, посилюють його враження.

На його обличчі причаїлася радше іскорка жадібної надії, але аж ніяк не бажання пожартувати. P 1982 1 106. До них вабить не лише цікавість і аж ніяк не заздрість (тсп.). Він натягнув білий халат просто поверх не дуже чистого, аж ніяк не святкового піджака. MartL 145. Однак далеко не завжди має сенс іти напролом проти природи, намагаючись її приборкати (тсп.).

У цьому образі пам’яті все визначали далеко не зовнішні атрибути. P 1978 10 12. Адже далеко не кожен, щойно привітавшись, поспішає викласти свою біографію. ZabA 245. Кореляція видів охоплює далеко не всі дієслова. LKM 137.

Ці прислівники вживаються також із запереченням, яке в сполученні з відповідними словами (див. § 41, 2) невизначено позначає певний ступінь ознаки чи кількість або виступає префіксом слова. Тоді вони забарвлюють семантику нових лексем аналогічними відтінками.

І далеко не таким небезпечним було це заняття. MikelHL 370. В очах у вас закрутяться не відшаровані підошви, а різнобарвні іскри, бо ви круглим потиличчям гепнетеся об зовсім не круглий край секції. ZabA 46. Ступінь архаїчності периферійних діалектів прабалтійської мови був далеко не однаковим. Mažl PTK 9. [Jie] починають розмову про далеко не смішні речі (тсп.).

Коли заперечення вживається з прикметниками чи прислівниками прикметникового походження, прислівники аж ніяк, далеко не не допомагають розрізнити його функції. Однак із цими прислівниками воно частіше виконує функцію протиставного заперечення, ніж без них (пор. § 32).

209

Темпераментна, аж ніяк не північна імпровізація — мабуть, найпривабливіша риса талліннців (tsp.). Звісно, його готовність викладати літературу була далеко не бездоганною. MK 1979 2 9. Цю рису виховало далеко не просте легковажне пустування. ZabA 112.

Здається, з прислівниками anaiptol, toli gražu уживаний заперечний засіб може заперечувати також прикметники та прислівники, утворені від прикметників, які в реченні пов’язані сурядним зв’язком із протиставленим їм стверджувальним членом. (Без емфатичних засобів у аналогічній позиції заперечення зазвичай виражається префіксом, див. § 22.)

Реалії сільських полів […] стають надзвичайно конкретними, але аж ніяк не однозначними (tsp.). Трактує її тверезо, але аж ніяк не холодно (tsp.). Потім, щоправда, юнаки отримували й серйозніші, але далеко не першорядні ролі (tsp.).

§ 50. Подібним чином категоричність заперечення підкреслює й словосполучення синонімічного значення jokiu būdu.

[Не залишилося б] справжнього, аж ніяк не тимчасового рішення, єдиного на все життя. JacP 1978 11 66).

§ 51. Заперечення при іменній частині присудка, вираженій словом без зв’язки, підсилює також уживаний іронічно прикметник anoks, -ia.

Та яка ти тут робітниця — тільки язиком молоти. Žem R I 90.

Для позначення категоричності заперечення прикметників і прислівників вищого ступеня вживається заперечний прислівник nė kiek.

Він був анітрохи не більший за тебе. Власна газета потрібна анітрохи не менше, ніж у ті повоєнні роки (tsp.).

§ 52. Із запереченням ne можуть тісно поєднуватися деякі уточнювальні частки, утворюючи з ним складені й складні частки, наприклад: vos ne, kone (kuone), mažne. Вони надають запереченню слова чи словосполучення, вираженому запереченням, відтінку, протилежного категоричності: вказують, що зовсім небагато бракує до того, аби заперечне слово чи словосполучення можна було стверджувати. Отже, заперечення, що входить до складу уточнювальних часток, перебуває зовсім близько до межі ствердження.

І невдовзі він мало не бігцем помчав до клуні. PocLM 24. Іноді мало не до критичного стану доходило, аж поки доводилося взятися за розум. PaukštDAJ 124. З м’ясниками бачимося мало не щодня. ZabA 136.

Він скрипнув зубами й глянув на неї майже сердито. MikelGYM 214. Ідуть і мало не черевами землю підмітають. Mikel(P 1978 5 92). До суду запросили свідками мало не половину всього Ужуожерського провулка. VienI 215. Його кущі та луки простягалися вздовж струмка Сяубунас майже на півтора версти. VaižgP₂ I 326.

Мабуть, дві милі шляху. ŽemR IV 344.

§ 53. Крім звичайного ne, заперечення слова чи словосполучення може виражати заперечний сполучник nei…nei. Його вживають, заперечуючи два чи більше слів і словосполучень у реченнях із стверджуваним присудком. Цей засіб не посилює ефективності заперечення, а лише додатково вказує на певний взаємозв’язок між заперечними словами чи словосполученнями (найчастіше — подібність).

Ми копали поволі, бо все, що залишилося, було ні земля, ні пісок, а уламки якихось несамовито твердих скель. Kl AAP 23. Ні я не п’яничка, ні па-

210

юнак, лише син батька, орач землі. LTRn 78. Він мені не був ані братом, ані якимось родичем, та шкода, і годі. BaltSKVD II 20.

Розглянуті емфатичні засоби заперечення виражають різний ступінь заперечення слова чи словосполучення та відображають оцінне ставлення мовця.

Висновки

1. У сучасній литовській літературній мові, як і в інших мовах, заперечення може заперечувати не лише все речення, а й окреме його слово чи словосполучення. Зазвичай цю останню функцію воно виконує, вживаючись зі словами чи словосполученнями, що виступають у реченні підметом, другорядними членами речення та повнозначними компонентами складеного присудка, а також із неповнозначними словами, які не включаються до структури членів речення, тобто коли не зачіпає предикативного відношення.

2. Вираження заперечення слова чи словосполучення досить одноманітне. Для цього вживається, можна сказати, один синтаксичний засіб — заперечна частка ne. У реченні заперечна частка завжди вживається зі словом чи словосполученням, яке заперечує, і пишеться окремо від них. Це свідчить про те, що заперечення слова чи словосполучення відрізняється від заперечення речення також формальними ознаками.

3. У певних випадках заперечну частку можна вживати для заперечення слова й разом із особовими формами дієслова, що виражають предикативне відношення, тобто з присудком. Тому для розрізнення видів заперечення недостатньо враховувати лише синтаксичні позиції заперечуваних слів.

4. Основною особливістю заперечення слова чи словосполучення є протилежне значення, яке найвиразніше реалізується у формі протиставлення (речення розширюється іншим стверджувальним словом чи словосполученням, що займає ту саму синтаксичну позицію). З огляду на цю ознаку заперечення слова чи словосполучення можна також назвати протиставним. Граматично протиставлення виражається протиставними сполучниками, з яких найчастіше вживаються o, bet, tik. Кожен із них надає відношенню протиставлення різних відтінків: o — більшої відмінності, bet — несподіванки, tik — винятковості. У розмовному мовленні заперечення слова чи словосполучення допомагає виразити особлива інтонація протиставлення.

5. У реченнях із протиставленням заперечного й стверджувального слова чи словосполучення заперечний член може стояти перед стверджувальним або після нього. Це залежить від того, на чому зосереджується увага, кому заперечують і що авторові речення відомо насамперед.

6. Нерідко речення із заперечним словом чи словосполученням не мають стверджувального члена протиставлення. Виняток становить заперечення слів, що виступають присудком або його компонентом (особливо першим). В одних випадках стверджувальний член протиставлення мається на увазі, в інших він може бути невизначеним, невідомим або таким, про який не хочуть говорити. Протиставне відношення заперечного слова чи словосполучення до невисловленого стверджувального члена, виражене лише інтонацією, є слабшим, а заперечення слова чи словосполучення — менш експресивним.

7. Слова чи словосполучення найчастіше заперечуються у стверджувальних реченнях, проте заперечувати їх можна й у заперечних, наприклад: Не він, а я не маю цієї книжки.

211

В останньому випадку в тому самому реченні самостійно функціонують обидва різновиди заперечення.

8. Розбіжності у виразності заперечення слів або словосполучень у реченні залежать не від їхньої синтаксичної позиції, а від лексичних особливостей і особливостей уживання самих слів, які ми заперечуємо.

Виразніше заперечуються ті слова, які а) мають конкретне значення, б) не утворюють із запереченням звичного сполучення або в) з якими заперечення не вживається як префікс. У цих випадках заперечувані слова протиставляються стверджувальним незалежно від того, чи присутній у реченні стверджуваний член протиставлення.

9. Заперечуючи прикметники, займенникові прикметники та відповідні прислівники, з якими заперечення зазвичай уживається як префікс, у реченні потрібно назвати стверджуваний член протиставлення. Виняток становить заперечення форм вищого й найвищого ступенів прикметників і прислівників, що не мають префікса ne. (В інших випадках заперечення, що виконує функцію заперечення, важко відрізнити від заперечного префікса, тому останнім часом у подібних випадках схиляються до вживання заперечних префіксів.)

10. Значно слабше виражене заперечення слів із невизначеним або узагальненим значенням, наприклад: кожен, -а, один, -а, будь-хто, будь-який, -а, завжди, будь-як, просто (так). Через невизначеність їх часто важко співвіднести зі стверджуваними членами протиставлення. Це також послаблює значення заперечення.

Частина слів цього типу, наприклад: такий, -а, так, стільки, у реченні часто пов’язується з прикметниками та прислівниками. У цьому випадку заперечення утворює з ними сполучення зі значенням невизначеного ступеня або кількості. Тут запереченню властива проміжна функція між запереченням і наданням нового значення, причому переважає останнє. Воно радше позначає ступінь або кількість певної ознаки, ніж заперечує, і вживається зі словами що, який, -а, де, коли, як, скільки.

11. У реченні заперечення може заперечувати неповнозначні слова — прийменники, співвідносні слова порівняльних зворотів.

Заперечення є обов’язковим компонентом парних сполучників не тільки… а й, не лише… а й. Воно своєрідно заперечує першу частину цих сполучників, оскільки це заперечення не спирається на властиве запереченню слова протиставлення. Обидві частини парних сполучників і сполучувані ними слова або словосполучення пов’язані між собою сурядним зв’язком.

12. Для вираження ступеня заперечення слова або словосполучення вживаються різноманітні емфатичні засоби. Категоричність заперечення підкреслюють прислівники аж ніяк, зовсім не, прикметник ніякий, -а, словосполучення у жодному разі тощо. Запереченням протилежного, не категоричного напряму надають відтінку деякі уточнювальні частки, які утворюють із запереченням складені та складні частки, наприклад: ледь не, майже, мало не.

ДОДАТКОВІ СКОРОЧЕННЯ

Aput — твори Юозаса Апутіса.

Bal芊 — Haufas V. Šaltoji širdis / Vertė Balčikonis J. — V., 1977.

Baltr — твори Алекса Балтрунаса.

BubnNRŽ — Bubnys V. Nesėtų rugių žydėjimas. — V., 1976.

BūtŽKP — Būtėnas J. Žmonės, kuriuos pažinau. — V., 1978.

Daut — твори Влада Даутартаса.

212

DegSN – Degutytė J. Tarp saulės ir netekties. – V., 1980.

Gran – твори Ромуалдаса Гранаускаса.

GranMV – Granauskas R. Medžių viršūnės. – V., 1969.

GrušŠ – Grušas J. Švitrigaila. – V., 1976.

Jac – твори Леоніда Яцинявічюса.

KlAAP – Klimas R. Atostogos po Aukštaitijos pilnatimi. – V., 1976.

KrėvRR – Креве В. Вибрані твори. – В., 1982, т. 1–3.

LKM – Lietuvių kalbos morfologija. – V., 1976.

LKRS – Lietuvių kalbos rašyba ir skyryba. – V., 1976.

LVP – Lietuvių vaikų proza. – V., 1977.

MarcinkDD – Марцінкявічюс Юст. Щоденник без дат. – В., 1981.

MarcinkGŠP – Marcinkevičius Just. Gyvenimo švelnus prisilietimas. – V., 1978.

MartL – Мартінкус В. Краплі. – В., 1980.

MažLPTK – Mažiulis V. Pasaulio tautų kalbos. – V., 1979.

MiežA – Mieželaitis E. Autoportretas. Aviaeskizai. – V., 1962.

Mikel – твори Йонаса Мікелінскаса.

MikelGYM – Mikelinskas J. Genys yra margas... – V., 1976.

MikelHL – Мікелінскас Й. За обрієм — свобода. – В., 1978.

MikelLL – Mikelinskas J. Kur lygūs laukai. – V., 1981.

Myk-PutS₁ – Міколайтіс-Путінас В. Повстанці. – К., 1979.

MikulDND – Мікуленайте Е. День, ніч, день. – В., 1976.

MiškŽG – Miškinis A. Žaliaduonių gegužė. – V., 1977.

MK – «Наша мова» (періодичне видання).

P – «Перемога» (журнал).

Paukšt – твори Юозаса Паукштяліса.

PaukštDAJ – Paukštelis J. Dažnai atsimenu juos. – V., 1979.

PietRR – Pietaris V. Rinktiniai raštai. – V., 1973.

PikčŽI – Pikčilingis J. Žodžio interviu. – V., 1982.

PocLM – Pocius A. Per laukus iki miesto. – V., 1979.

PP-79 – Poezijos pavasaris. – V., 1979.

SabLKTI – Sabaliauskas A. Lietuvių kalbos tyrinėjimų istorija (iki 1940 m.). – V., 1979.

SadG – Sadauskas R. Gerumas. – V., 1979.

SajDŠ – Saja K. Dilgelių šilkas. – V., 1972.

SajPM – Saja K. Po to, kai pavirto medžiais. – V., 1976.

SlńŠLP – Slančiauskas M. Šiaurės Lietuvos pasakos. – V., 1974.

TreinLJ – Treinys P. Laumės juosta. – V., 1976.

UrnP – Urnevičiūtė D. Pagonė. – V., 1975.

VienI₁ – Vienuolis A. Išdukterė. – V., 1975.

VaižgMG – Vaižgantas. Mikutis gamtininkas. – V., 1972.

ZabA – Zabielskas A. Atvirasirdis. – V., 1978.

ŽitMNK – Žitinskas R. Mūsų nerimo keliai. – V., 1972.

LITERATŪRA

Balčikonis J. Rinktiniai raštai. – V., 1982, t. 2.

Heinemann W., Wiktorowicz J. Zur Negierung im Deutschen und Polnischen. – Deutsch als Fremdsprache, 1978, 2, S. 100–104.

Lietuvių kalbos gramatika. – V., 1971, t. 2; 1976, t. 3.

Lietuvių kalbos rašyba ir skyryba. – V., 1976.

9. 120

213

Oginskienė E. Dabartinės lietuvių literatūrinės kalbos vientisinių konstatuojamųjų sakinių neigimas neiginiu ne. – Lietuvos TSR Mokslų Akademijos darbai. A serija, 1984 (a), t. 1(86), p. 97–107.

Oginskienė E. Priešinamasis tarinio neigimas. – Kalbos kultūra. V., 1984 (b), sąs. 46, p. 31–37.

Айзенштадт Э. И. Классификация типов отрицания в современном английском языке. К вопросу об эмфазе отрицания в современном английском языке. – Уч. зап. Московск. област. пед. ин-та. М., 1955, т. 31, вып. 1, с. 3–30; 31–41.

Андрейчикова М. В. Категория отрицания в языке ранненоверхненемецкого периода (на материале памятников XIV–XVII вв.): Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Минск, 1975.

Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл. – М., 1976.

Багаева Л. К. Вариативность частного отрицания в разносистемных языках (на материале английского и осетинского языков). – В кн.: Вариативность единиц разных уровней языковой структуры. Орджоникидзе, 1978, с. 3–7.

Богуславский И. М. Отрицание и противопоставление. – В кн.: Проблемы структурной лингвистики – 1980. М., 1982, с. 63–76.

Бондаренко В. Н. Отрицание как логико-грамматическая категория. – М., 1983.

Булах Н. А. Средства отрицания в немецком литературном языке. – Уч. зап. Ярославск. пед. ин-та. Ярославль, 1962, вып. 57.

Горкина Н. С. Отрицательные предложения с однородными членами в современном английском языке: Автореф. дис. … канд. филол. наук. – М., 1971.

Галкина-Федорук Е. М., Горшкова К. В., Шанский Н. М. Современный русский язык. Синтаксис. – М., 1958.

Иванова В. Ф. Мнимое и истинное отрицание при противопоставлении. – В кн.: Материалы XII межвузовской зональной конференции языковедов Среднего и Нижнего Поволжья (20–23 мая 1968 г.): Краткие доклады. Мелекесс, 1968, с. 22–26.

Камшилова Р. И. Грамматико-стилистический анализ предложения с синтаксическим противопоставлением „отрицание-утверждение“: Дис. … канд. филол. наук. – Челябинск, 1975.

Киселева Н. М. Парные союзы с компонентом не только в современном русском языке. – Уч. зап. МПИ им. Ленина. М., 1967, № 264, с. 114–128.

Ковалев П. К. Категориальное и функциональное значение частицы не. – Русский язык в школе, 1941, № 1, с. 30–35.

Кочетков А. К. Выражение отрицания в современном русском языке. – В кн.: Вопросы синтаксиса и стилистики русского литературного языка: Тр. III–IV конф. кафедр рус. яз. пед. ин-тов Поволжья (1959–1960). Куйбышев, 1963, с. 98–115.

Кржижкова Е. Заметки о месте негации в языковой структуре. – В кн.: Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие. М., 1969, с. 187–205.

Кулагин А. Ф. Частица „не“ и приставка „не“ в современном русском языке. – Уч. зап. Ульяновск. гос. пед. ин-та им. И. Н. Ульянова. Ульяновск, 1956, вып. 8, с. 327–351.

Лобанова Н. А. Вопросительные и отрицательные предложения в русском языке. – М., 1971.

Ляпон М. В. Взаимодействие категорий отрицания и ирреальности в тексте. – В кн.: Синтаксис текста. М., 1979, с. 204–213.

Мамедов Б. Р. Категория отрицания в современном английском и азербайджанском языках: Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Баку, 1967.

Минкин Л. М. Категория отрицания в современном французском языке: Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Л., 1963.

Минкин Л. М. Значение категории отрицания в связи с коммуникативным членением предложения. – В кн.: Проблемы синхронного изучения грамматического строя языка: Тез. докл. и сообщ. М., 1965, с. 126–127.

214

Озерова Н. Г. Средства выражения отрицания в современном русском и украинском литературных языках: Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Киев, 1973.

Орлова М. Н. К вопросу об отрицательных предложениях. – В кн.: Современные проблемы русского языка и методики его преподавания в вузе и школе. Саратов, 1972, с. 170–174.

Орлова М. Н. О лингвистической сущности отрицания и типах отрицательных предложений в русском языке. – Уч. зап. Башкирск. гос. ун-та им. 40-летия Октября, вып. 75. Сер. филол. наук, № 25. Синтаксис и интонация. Уфа, 1973, вып. 2, с. 19–26.

Падучева Е. В. О семантике синтаксиса. – М., 1974.

Панфилов М. Н. Отрицание и его роль в конституировании структуры простого предложения и суждения. – ВЯ, 1982, № 2, с. 36–49.

Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. – М., 1956.

Попов Ф. В. О семантико-стилистических особенностях сочинительных сочетаний с союзом „а“ (при отрицании). – Изв. Воронежск. гос. пед. ин-та. Воронеж, 1969, т. 68, с. 81–83.

Торопова Н. А. Отрицаемый член предложения в немецком языке (на материале частицы nicht). – В кн.: Теория и методика преподавания германских языков. Куйбышев, 1978, с. 59–66.

Торопова Н. А. Положительный противочлен отрицания nicht в современном немецком языке (пресуппозиция отрицаний). – Филол. науки, 1978, № 2, с. 68–77.

Ференец С. А. Грамматическая категория отрицания в современном испанском языке; Автореф. дис. … канд. филол. наук. – М., 1972.

Шендец Е. И. Отрицание как лингвистическое понятие (на материале немецкого языка). – Уч. зап. I МГПИИЯ. М., 1959, т. 19, с. 125–142.

Э. ОГИНСКЕНЕ

ЧАСТНОЕ ОТРИЦАНИЕ

Резюме

В современном литовском языке частный характер обычно имеет отрицание, употребляемое со словами или словосочетаниями, занимающими в предложении место подлежащего, второстепенных членов или знаменательных частей составного сказуемого, а также с невключаемыми в структуру членов предложения незнаменательными словами, т.е. тогда, когда оно не имеет связи с предикативным признаком.

Для выражения частного отрицания употребляется отрицание не „не“. Оно в предложении всегда стоит непосредственно перед тем словом или словосочетанием, которые отрицает, и пишется отдельно от них. Следовательно, между общим и частным отрицанием имеются формальные различия.

Функцию частного отрицания может иметь отрицание и при сказуемом, выражающем предикативный признак, или при спрягаемой его части, если они в предложении соотносятся с утвердительным противочленом. Поэтому при различии видов отрицания недостаточно только принимать во внимание синтаксические позиции слов, к которым относится отрицание.

Основным признаком частного отрицания является противительное значение, которое самым ярким образом выражается при противопоставлении (предложение распространяется утвердительным, аналогичную позицию занимающим словом или словосочетанием). На основании этого признака частное отрицание можно еще называть противопоставительным отрицанием. Грамматически противопоставление выражается при помощи противительных союзов, из которых чаще всего употребляются о „а“, bet „но“, tik „только“. Каждый из них придает противопоставительному отношению различные оттенки: o – большего различия, bet – неожиданности, tik – исключения.

9°

215

В разговорной речи выразить частное отрицание помогает интонация противоречия. В предложениях с противопоставлением отрицательный его член может стоять впереди или после утвердительного. Это зависит от того, на что обращено больше внимания, что в данной ситуации более актуально или в первую очередь известно автору предложения.

Довольно часто в частноотрицательных предложениях утвердительный противочлен вообще отсутствует. Исключение составляют случаи, когда отрицается сказуемое или его часть (особенно спрягаемая). Утвердительный противочлен в одних случаях легко подразумевается, в других может быть неопределенным, неизвестным или сознательно опускается. Противительное отношение с отсутствующим утвердительным противочленом, выраженное только интонацией, становится более слабым, а само отрицание — менее экспрессивным.

Частное отрицание обычно употребляется в утвердительных предложениях, однако может самостоятельно выступать и в отрицательных, напр.: Ne jis, bet aš neturiu šitos knygos „Не он, а я не имею этой книги“.

Различия в отчетливости частного отрицания зависят не от синтаксической позиции отрицаемых слов или словосочетаний в предложении, а от лексических и функциональных особенностей самих отрицаемых слов или словосочетаний.

Отчетливее отрицаются те слова, которые а) имеют конкретное значение, б) с отрицанием не образуют обычного оборота или в) с которыми отрицание не употребляется в роли приставки. Отрицаемые слова в этих случаях противопоставляются утвердительным, независимо от того, имеется в предложении утвердительный противочлен или нет.

При отрицании имен прилагательных, прилагательных слов и соответствующих наречий, с которыми отрицание обычно употребляется как приставка, в предложении должен быть выражен утвердительный противочлен. Исключение составляет отрицание форм сравнительной и превосходной степени имен прилагательных и наречий, не имеющих приставки не- „не-“. (В других случаях трудно отличить отрицание от отрицательной приставки, поэтому в настоящее время предпочитается в подобных случаях употребление отрицательной приставки.)

Гораздо слабее отрицаются слова, имеющие неопределенное или обобщенное значение, напр.: kiekvienas, -a „каждый, -ая“, vienas, -a „один, одна“, visas, -a „весь, вся, все“, bet kas „любой, -ая“, bet koks, -ia „то же“, visada „всегда“, bet kaip „как угодно“, šiaip (sau)„так (себе)“. Из-за неопределенности часто трудно их отрицание соотносить с утвердительным противочленом. Это тоже ослабляет значение частного отрицания.

Часть слов данного типа, напр.: toks, -ia „такой, -ая“, taip „так“, tiek „столько“, в предложении часто сочетается с прилагательными и наречиями. В этих случаях отрицание с ними образуют сочетания, имеющие значение умеренной степени качества или умеренного количества. Для отрицания здесь характерна промежуточная функция между отрицанием и образованием новой лексической единицы (с переводом последнего). Не столько отрицает, сколько обозначает качество или количество определенных предметов в умеренной степени и отрицание, употребляемое со словами kas „кто, что“, koks, -ia „какой, -ая“, kur „где“, kada „когда“, kaip „как“, kiek „сколько“.

В предложении можно отрицать и неполнозначные слова — предлоги, соотносительные слова сравнительных оборотов.

Отрицание, входящее в состав парных союзов ne tik… bet ir „не только… но и“, ne vien… bet ir „то же“, своеобразно отрицает первую часть этих союзов, потому что в данном случае нет для частного отрицания характерного противопоставления. Обе части парных союзов и соединяемые ими слова или словосочетания соотносятся между собой соединительной связью.

Для усиления или ослабления частного отрицания употребляются разные эмфатические средства. Категоричность отрицания подчеркивается наречиями anaiptol „отнюдь“, toli gražu „далеко“, словосочетанием jokiu būdu „никоим образом“ и под. В противоположном направлении нюансируют отрицание некоторые уточнительные частицы, образующие с отрицанием сочетания и сращения, напр.: vos ne „чуть не“, ko ne „то же“, mažne „то же“.

216

E. OGINSKIENĖ

WORTNEGATION

Zusammenfassung

In litauischer Gegenwartssprache, wie in anderen Sprachen, kann man nicht nur den ganzen Satz, sondern auch das einzelne Wort oder einzelne Konstruktion negieren. Die Bedeutung der Wortnegation bekommt meistens das Negationswort ne „nicht“ im Gebrauch mit den Wörtern oder Konstruktionen, die nominale Satzglieder, bedeutungsvolle Teile des zusammengesetzten Prädikats oder kleinere Teile als Satzglieder bezeichnen. In diesen Fällen bleibt der Satz bejahend.

Bei der Wortnegation steht erwähntes Negationswort im Satz immer unmittelbar bei dem zu verneinenden Wort oder zu verneinender Konstruktion und wird von ihnen einzeln geschrieben. Das zeigt, daß die Wortnegation und die Satznegation voneinander mit Hilfe der formellen Besonderheiten abgegrenzt werden können.

Zuweilen kann das die Prädikation bezeichnende Wort negieren. Deshalb ist für die Abgrenzung Satz- und Wortnegation voneinander nicht genügend nur syntaktische Positionen der negierenden Wörter zu beachten.

Die Hauptbesonderheit der Wortnegation ist die Kontrastivität, die am krassesten durch einen Gegensatz ausgedrückt wird. In der mündlichen Rede besteht auch die Möglichkeit jedes Wort oder jede Konstruktion durch intonatorische Mittel zu negieren.

Nicht selten treffen sich die Sätze mit zu negierendem Wort oder zu negierender Konstruktion ohne ihr positives gegensätzliches Glied, mit Ausnahme der Fällen, wenn die Prädikation bezeichnende Wörter negiert werden. In diesem Zusammenhang ist hier die entgegengestellte Bedeutung schwächer und die Wortnegation nicht so expressiv. Es ist außerdem zuweilen schwierig ohne positives Glied des Gegensatzes das Negationswort ne „nicht“ von solchem Präfix ne- „un-“ abzugrenzen.

Die Deutlichkeitsunterschiede der Wortnegation hängen nicht von syntaktischen Positionen aber von lexikalischen und gebräuchlichen Besonderheiten der zu negierenden Wörter oder Konstruktionen ab.

Für Ausdruck der Wortnegationsstufe werden verschiedene emphatische Mittel gebraucht, zum Beispiel: anaiptol, toli gražu „bei weitem“, vos „kaum“ und andere.