LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXVIII (1989)

KALBŲ RYŠIAI IR SĄVEIKOS

PETRAS KALNIUS

ПИТАННЯ ДВОМОВНОСТІ В ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Останнім часом двомовність дедалі більше цікавить і етнографів, які в інших республіках провели на цю тему ґрунтовні дослідження. Етнографи Литовської РСР у деяких дослідженнях духовної культури сучасних мешканців республіки торкнулися й цих питань (розглядаючи етнічні орієнтації членів сім’ї в культурному житті тощо). Інформацію про поширення двомовності та функціонування мов зібрано від 2731 мешканця республіки (1415 містян і 1316 селян). Анкетне опитування сімей проведено в Електренай, Вільнюсі й Каунасі, а також у районах Тельшяй, Зарасай, Швянчоніс, Варена, Йонава й Вілкавішкіс. Зібрані дані характеризують усі соціальні верстви населення республіки.

У 1976 році в Електренай під час дослідження побуту й культури працівників Литовської АЕС на запитання про знання та використання мов удома відповіли 276 робітників та інженерно-технічних працівників. Робітників і службовців промислових підприємств Вільнюса й Каунаса, а також інженерно-технічних працівників заводів опитували за анкетою у 1977—1978 роках. Отримано відповіді від 500 людей різних національностей (запитання стосувалися рідної мови, знання мов та їх використання на роботі й удома).

Дещо ширше мовні питання розглядалися у 1981—1982 роках під час опитування сімей невиробничих службовців Вільнюса й Каунаса. Цікавилися знанням рідної та інших мов, запитували, що найбільше допомогло вивчити іншу мову, а також про використання мов удома й у різних сферах суспільного життя, про мовну орієнтацію під час пошуку інформації на радіо, телебаченні та в пресі. У межах цього дослідження опитали 336 працівників культури й освіти різних національностей у Вільнюсі та 312 — у Каунасі.

У 1982 році Інститут імені М. Міклухо-Маклая АН СРСР спільно з етнографами Інституту історії АН Литовської РСР опитав 1316 сільських мешканців різних професій, віку й рівня освіти в районах Йонава, Тельшяй, Вілкавішкіс, Варена, Швянчоніс, Шакяй і Таураге. Запитання анкети про мову були подібними до тих, які ставили під час опитування мешканців Вільнюса й Каунаса. Крім того, було включено й інші запитання (якою мовою ви говорите на зборах тощо).

В Електренай значна частина опитаних не вказала, наскільки добре володіє другою мовою народів СРСР, тому говорити про це можна лише дуже узагальнено. Литовці володіли російською мовою значно краще, ніж мешканці республіки інших національностей — литовською. Серед литовців добре або погано знали російську 95,9%, а серед людей інших національностей, які знали литовську, — 70%. Добре знання другої мови пояснюється тим, що абсолютна більшість працівників Литовської АЕС, які проживали тут на час опитування, були людьми середнього й молодшого віку, високої кваліфікації, переважно із середньою та спеціальною, а чимало —

143

і з вищою освітою (отже, другу мову вивчали не лише на роботі й у середовищі проживання, а й у школі). Крім того, більшість мешканців не місцевих національностей приїхали до Електренай з інших міст і районів Литви. Вони вже мали певні мовні навички, коли сюди прибули. Серед литовців була більша частка тих, хто читав газети й книжки двома мовами.

Серед усіх чинників найважливішим для рівня володіння мовою був вік. Литовці й люди інших національностей, які найгірше знали другу мову або не знали її зовсім, були літніми людьми. Натомість освіта в цьому разі помітно не впливала на знання мови. Навіть в одномовних сім’ях читали газети, а в окремих випадках, як зазначали опитані, вдома також розмовляли двома мовами (литовською — польською, литовською — російською). Серед людей польської національності, а також частини литовців виразно поширюється литовсько-польсько-російська тримовність. Абсолютна більшість осіб, які знали польську, походили із селян Тракайського й Кайшядорського районів (раніше польська мова там була дуже поширена).

Опитування промислових працівників Вільнюса й Каунаса показало, що рідна мова не завжди збігається з національністю опитаних. Литовську назвали рідною 97,5% литовців, російську — 94,6% росіян, а польську — 83,3% поляків. Як бачимо, найчастіше рідна мова відповідає національності у відповідях литовців, найрідше — поляків, порівняно значна частина яких (9,8%) вважала рідною російську мову, а значно менша (1,6%)¹ — литовську. Крім того, 1,1% литовців указали рідною російську мову, 0,3% — польську; 3% росіян вважали рідною литовську, 0,7% — польську.

Промислові працівники великих міст республіки досить добре володіють другою мовою народів СРСР. Однак масова двомовність існує лише серед литовців. За рівнем володіння другою мовою вони значно випереджали мешканців усіх інших національностей. Якщо у Вільнюсі 86,2%, а в Каунасі 52,2% литовців зазначили, що добре знають російську, то литовською добре володіли лише 39,4% і 42,1% росіян відповідно. Вільнюські поляки вирізнялися тим, що дуже значна їх частина (98%) зазначила, що добре знає російську мову, проте литовською добре володіли лише 40% із них.

Литовців, які добре знають російську мову, значно більше у Вільнюсі, тоді як росіян, які добре знають литовську, дещо більше в Каунасі. Найбільше вплив етнічного середовища мешканці, мабуть, відчувають через трудові колективи та етнічно змішані сім’ї, оскільки зв’язок між цими явищами й знанням другої мови дуже тісний. Так, на промислових підприємствах Каунаса, де працювали опитані, на роботі литовською, за рідкісними винятками, користувалися не лише литовці, а й росіяни. Натомість на вільнюських заводах значно частіше використовували російську мову. Серед усіх опитаних тут литовців на роботі найчастіше говорили литовською 47%, російською — 53%; серед росіян — відповідно 4,3% і 95,7%, серед поляків — 10% і 90%.

Для мешканців усіх національностей шлюб із представником іншої національності має дуже велике значення для вивчення другої мови. Наприклад, у Вільнюсі серед тих, хто створив змішані сім’ї, другою мовою володіли у 2–3 рази частіше, ніж серед тих, хто одружився з представниками своєї національності. Загалом у середовищі промислових працівників обидві найпоширеніші мови (литовська й російська)

¹ Тут і далі кількість відсотків, якої бракує до 100, указує, скільки осіб не відповіли на запитання.

144

мови мають міцні позиції не лише серед литовців і росіян. Нею часто розмовляють удома й представники інших національностей, зокрема ті, хто не перебуває у шлюбі з литовцями чи росіянами. Наприклад, у Вільнюсі та Каунасі серед усіх опитаних сімей литовські становили 51,3%, тоді як литовську мову вдома використовували 58,4% усіх опитаних сімей. Російські сім’ї становили 14,1%, а лише російською мовою в сім’ї розмовляли 23,8% усіх опитаних сімей. Тим часом значення польської мови набагато менше. Так, лише у 58% польських сімей розмовляли виключно польською.

Докладніше досліджували мову невиробничих службовців Вільнюса й Каунаса. Дані анкетного опитування показали, що погляди інтелігенції в цій сфері подібні до поглядів робітників, хоча водночас мають певні особливості. Встановлено, що рідна мова інтелігенції збігається з національністю частіше, ніж у промислових робітників. Так, у Вільнюсі рідною мовою вважали мову своєї національності 98,6% литовців, 97% росіян, 98% поляків, а в Каунасі — відповідно 99,5%, 97,6% і 85,8%. Значно більше розбіжностей між національністю та рідною мовою трапляється серед етнічних меншин Вільнюса й Каунаса — білорусів, українців, євреїв та інших.

Неоднакова орієнтація людей різних національностей на мову своєї національності як рідну, очевидно, зумовлює і неоднакове володіння другою мовою, тобто різний ступінь двомовності цих національностей. Опитування невиробничих службовців у Вільнюсі й Каунасі показало, що нелитовці володіють литовською мовою значно гірше, ніж литовці — російською. Як не дивно, але в цій соціальній групі міських жителів, до якої майже без винятку належать люди з вищою та середньою спеціальною освітою, вільно володіли другою мовою досить небагато. Наприклад, у Вільнюсі лише 34,8% литовських інтелігентів зазначили, що вільно розмовляють російською, 26,5% — на середньому рівні; у Каунасі — відповідно 32,1 і 22,1% (решта зазначили, що погано розмовляють російською, або не відповіли на запитання).

Різні національності володіють литовською мовою досить неоднаково. У Вільнюсі вільне володіння литовською мовою зазначили 49% поляків, 40% євреїв, 30% білорусів, 15% росіян, 1,3% українців; у Каунасі — відповідно 42,8%, 33,3%, 25,0%, 16,8%, 7,1%. Менша частка росіян, білорусів та українців, які володіють литовською мовою, у цьому випадку могла пояснюватися тим, що серед педагогічного персоналу, який також брав участь в опитуванні, чимало представників цих національностей працювали в Литві тимчасово, а багато хто жив у республіці порівняно недавно. Натомість поляки переважно були нащадками місцевих жителів республіки, тому більшості з них довелося стикатися з литовською мовою ще з дитинства. Крім того, очевидно, ці показники серед працівників культури й освіти польської національності вищі, ніж серед робітників і колгоспників тієї самої національності (пор. перепис населення республіки 1979 р.).

Освіта невиробничих службовців також не завжди визначає рівень володіння другою мовою (лише в литовців вона має безпосередній вплив). Вищий відсоток нелитовців, які вільно володіли литовською мовою, був серед людей із середньою спеціальною освітою, ніж серед тих, хто мав вищу освіту. Представники всіх національностей, які довше жили в цих містах, володіють другою мовою краще, ніж ті, хто переїхав до них недавно. Навіть литовці Каунаса, які тут народилися й виросли, володіють російською мовою краще, ніж ті, хто нещодавно переїхав сюди з районів.

Російською мовою вільно володіли 55,5% литовських працівників культури та 46,0% литовських працівників освіти, тоді як литовською — відповідно 61,3% і лише

10. 678

145

27,3% нелитовців зазначених професій. Тут має значення і те, що трудові колективи працівників культури частіше були змішаними, а педагогів — частіше моноетнічними. Крім того, педагоги не місцевої національності були мобільнішими мігрантами, ніж працівники культури тих самих національностей. Певною мірою на володіння мовою впливає і характер роботи: учитель, який працює в школі з російською або польською мовою викладання, може обійтися без литовської, тоді як працівник культури республіки — ні.

Опитані інтелігенти у Вільнюсі й Каунасі володіли другою мовою гірше, ніж населення республіки загалом. Так, за даними всесоюзного перепису населення 1979 р., російською мовою вільно володіли 52,2% литовців, які проживали в Литві, а литовською — 35,2% росіян, 11,1% поляків, 12,7% білорусів, 15,2% українців, 31,2% євреїв. Вищі показники володіння другою мовою серед населення республіки були зумовлені міськими жителями, які працювали у виробничих галузях народного господарства — промисловості, будівництві, транспорті тощо (трудові колективи цих галузей часто є багатонаціональними, тоді як колективи невиробничих службовців більш моноетнічні). Те, що польські інтелігенти, які живуть у Вільнюсі й Каунасі, краще володіють литовською мовою, ніж поляки, які загалом живуть у республіці, очевидно, зумовлене передусім тим, що значна їх частина проживає у Вільнюському, Шальчинінкському та інших східних районах республіки, біля кордону з Білоруссю, де відсоток осіб литовської національності невеликий (отже, у побуті, на роботі й у суспільному житті вони частіше обходяться без литовської мови).

Для литовців і поляків найбільше значення у вивченні другої мови мала школа, тоді як для представників усіх інших національностей — трудові колективи. Сім’я відігравала тут меншу роль. Згадані чинники мали неоднакове значення для людей різних поколінь у процесі засвоєння другої мови. Чим старші респонденти, тим більша їхня частка вивчила другу мову на роботі й тим менша — у школі. Молодше покоління, навпаки, здебільшого опановує її в школі.

Діти з етнічно змішаних сімей у різних ситуаціях частіше, ніж діти з однонаціональних сімей, виявляють себе як двомовні й рідше — як користувачі рідної мови своїх батьків. Крім того, на відміну від батьків, діти зі змішаних сімей частіше вже поводяться як двомовні. Хоча сім’я загалом не має дуже великого значення для поширення двомовності, окремо взяті етнічно змішані сім’ї є вагомішим чинником її поширення та використання, ніж школа, трудовий колектив і засоби масової інформації.

Серед невиробничих службовців, як і серед промислових працівників, найпоширенішою формою двомовності є литовсько-російська двомовність. Інші форми двомовності (литовсько-польська, російсько-польська) серед невиробничих службовців поширені значно рідше, ніж серед промислових працівників. Аналіз відповідей опитаних щодо їхньої мовної орієнтації під час слухання радіо, перегляду телебачення й читання преси показав, що члени однонаціональних сімей частіше обирають інформацію однією (рідною) мовою, а члени змішаних сімей — двома мовами.

Опитування сільського населення Литовської РСР 1982 р. дає змогу скласти докладнішу картину лише щодо осіб литовської національності, оскільки дані про змішані сім’ї, опрацьовані в обчислювальному центрі АН СРСР і передані Інституту історії АН Литовської РСР, ще не диференційовано за національністю респондентів. Тому наводимо дані лише про мовні настанови литовців серед сільського населення. Зв’язок між рідною мовою сільських литовців

146

Зв’язок між мовою та національністю тут ще тісніший, ніж серед міських жителів. У відповідях литовських респондентів майже всіх професій ці ознаки збігаються, і лише серед некваліфікованих робітників фізичної праці трапляється одна-дві особи литовської національності, для яких литовська мова не є рідною. Оскільки значна частина опитаних належить до етнічно змішаних районів, слід вважати, що згадані особи є нащадками сімей, змішаних у національному відношенні. Литовці, які живуть у селі, значно гірше володіють російською мовою, ніж міські жителі, і загалом гірше, ніж усі жителі республіки (5% чоловіків і навіть 15% жінок зазначили, що не знають російської мови, а відповідно 11 і 25% говорять нею важко, 33 і 34% – із труднощами, досить вільно – 32 і 14%, цілком вільно – 19% і 11%). Як бачимо, чоловіки володіють російською мовою значно краще, ніж жінки. Безперечно, краще вивчити її їм допомогла служба в Радянській Армії. Найгірше знають російську мову ті, хто працює на некваліфікованих роботах фізичної праці (найчастіше — люди похилого віку), найкраще — не фахівці сільського господарства, а ті, хто працює на кваліфікованих роботах фізичної праці. Навіть в етнічно змішаних районах абсолютна більшість литовців на роботі розмовляє литовською. Однак невелика їх частина тут говорить також російською, польською або двома мовами — рідною та польською чи російською. Литовські жінки на роботі рідше, ніж чоловіки, розмовляють російською та польською мовами. На зборах жінки частіше (97%), ніж чоловіки (95%), висловлюються або висловлювалися б (у разі потреби) литовською. Отже, для литовців, які живуть у селі, найважливішою мовою спілкування є литовська. Прихильність жінок до рідної мови більша, ніж чоловіків.

Отже, під час етнографічних досліджень, збираючи матеріал про побут і культуру міської та сільської сім’ї сучасної Литовської РСР, було встановлено, що загалом литовці володіють російською мовою краще, ніж жителі некорінних національностей — литовською. Це характерно для представників усіх соціальних верств. Однак щодо жителів некорінних національностей слід зазначити, що соціальна належність має неоднакове значення: серед працівників промисловості росіяни володіють литовською мовою дещо краще, ніж поляки, тоді як серед міських службовців невиробничої сфери поляки володіють нею краще за росіян. За всіх обставин поляки перевершують литовців у володінні російською мовою. Важливим чинником, що перешкоджав людям інших національностей краще вивчити литовську мову, була інтенсивніша їхня міграція. Більше значення для вивчення другої мови мають школа й трудові колективи, менше — сім’я. Окремо взяті сім’ї, змішані в національному відношенні, переважно є двомовними або багатомовними.

ПИТАННЯ ДВОМОВНОСТІ В ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Резюме

У процесі дослідження духовної культури сільського та міського населення республіки, проведеного етнографами Інституту історії АН Литовської РСР у 1976–1982 рр., а також науковими співробітниками Інституту етнографії ім. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СРСР спільно з литовськими етнографами у 1982 р., виявлено певні закономірності поширення двомовності та володіння литовською й російською мовами представниками різних національностей республіки. Заповнено 2731 анкету. На підставі даних опитування встановлено, що литовці загалом знають російську мову помітно краще, ніж представники некорінних національностей — литовську. Це загальна закономірність для всіх соціальних верств населення.

10*

147

Чинник соціальної належності відіграє неоднакову роль для некорінних національностей. Так, серед працівників промисловості особи російської національності знають литовську мову дещо краще, ніж поляки, тоді як серед службовців, не пов’язаних із виробництвом, — навпаки, гірше. У вивченні мови школа й трудові колективи відіграють значнішу роль, ніж сім’я, однак окремо взяті міжнаціональні сім’ї відіграють у цьому першочергову роль.