LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXVIII (1989)

KALBŲ RYŠIAI IR SĄVEIKOS

КАЗІМЕРАС ГАРШВА, ОЛЕГ ПОЛЯКОВ

ЛИТОВСЬКИЙ ГОВІР В ОКРУЗІ ОПСИ

Одним із малодосліджених говорів литовської мови є Опсовський діалект (Браславський р-н Вітебської обл. БРСР). В адміністративному відношенні округа (околиця) селища Опса переважно входить до складу трьох сільських рад: Опсовської, Заріченської та Далецької. Вперше цей говір вільнюсців вивчав проф. Зінкявічюс у 1952 р. і наукові співробітники Інституту литовської мови та літератури АН ЛитРСР у 1956 і 1958 рр. (див.: Grinaveckienė 1960, 173—191 та статтю К. Моркунаса у цьому збірнику). Багато діалектних текстів записано під час фольклорної експедиції Інституту литовської мови та літератури у 1972 р. (керівник — д-р філол. наук Л. Саука). Улітку 1985—1987 рр. ми продовжили цю роботу: дослідили лінгвістичну ситуацію, що за 30 років значно змінилася, записали діалектні тексти й зразки пісень майже з усіх сіл, де збереглися люди (переважно старшого віку), які володіють литовською мовою.

Особливе географічне положення та історичне минуле дещо вирізняють цей говір серед багатьох інших острівних литовських говорів на сучасній території Білорусі, Латвії та Польщі. Ці обставини певною мірою вплинули на його формування та функціонування. Територія, на якій він розташований, на заході й південному заході межує з Литвою, на північному заході — з Латвією, а з інших боків — із Білоруссю.

I. ІСТОРИЧНА ТА СОЦІОЛІНГВІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІАЛЕКТУ

1. Мовна ситуація до 1939 р.

Околиці Браслава здавна були заселені литовцями. Близько 150 років (XI — середина XII ст.) Браслав належав Полоцьким князям, які вторглися на литовську територію. Потім на 6 століть (до 1794 р.) Браслав і його околиці в адміністративному відношенні увійшли до складу Великого князівства Литовського. Енергійна литовська експансія на схід у XIII—XVI ст. стримала процес слов’янізації цих територій, що вже розпочався; на півночі литовці жили по обидва боки річки Даугави (околиці Даугавпілса, Краслави, Дрисси), на сході тривалий час сягали лінії Іказнь—Іоди

7*

99

(пор.: Lietuvių etnogenezė 1987, 219 — 220 тощо). У 1596 р. в Іказні (за 15 км на схід від Браслава) було збудовано католицький костел; його засновник Л. Сапега наказав мати ксьондза, який володів литовською мовою, оскільки прості люди в цій парафії говорили литовською. Ще наприкінці XIX ст. місцевий ксьондз Буйвідас поширював серед литовськомовного населення офіційно заборонені литовські видання.

До середини XIX — початку XX ст. навряд чи можна говорити про будь-яку ізольованість Опсовського діалекту, оскільки зона литовсько-білоруського етнічного й мовного пограниччя з переважанням литовського населення проходила на схід і північ від Опси. Тому за мирним договором між РСФРР і Литвою від 12.07.1920 р. цю територію передали Литві.

Тоді кордон (згідно з цим договором) проходив від найсхіднішої точки нинішнього кордону ЛитРСР поблизу Козяни (БРСР) на північний схід, до східної частини озера Дрисвяти, а далі до річки Даугави (Західної Двіни), дещо західніше м. Друї. Однак із жовтня 1920 р. до вересня 1939 р. цей район, як і весь Вільнюський край, був окупований панською Польщею. Унаслідок цього литовське населення опинилося відірваним від своєї материкової частини, а говір цього населення почав розвиватися в умовах ізоляції та іншомовного оточення, яке ще посилилося після включення краю до складу БРСР у 1939 р. Лише тоді відбувся масовий перехід литовськомовного населення литовської національності на білоруську, а також польську й російську мови (під впливом школи, засобів масової інформації тощо). Цей процес мовної та національної асиміляції готувався переважно з середини XIX ст. (особливо після придушення повстання 1863 р.), коли під сильним тиском польських священників і царської адміністрації мешканці околиць Бельмонта, Плюссів, Відзів, Дрисвят відмовилися від рідної мови (пор.: Viltis 1911, № 17; 1913, № 12; Žiogas 1909, 19 тощо).

На початку XX ст. у Браславській парафії литовською мовою ще говорили близько 2000 осіб, у Відзівській — близько 2000 (1022 проживали в місті); в Опсовській парафії литовськомовне населення становило 2/3, у Пелеканській — 1/3 (пор.: Viltis 1908, № 134 і 144; 1909, № 16; 1912, № 97; 1913, № 117 тощо). Крім того, наприкінці XIX ст. у околицях Германовичів (близько 600 литовців), Дісни (300 литовців), а також у невеликій кількості й поблизу Браслава — Опси (села Груодішке, Маріямполь, Купчелі) оселилися литовські колонії. Литовці з Германовичів були родом, очевидно, з Укмергської округи¹, з Дісни — з Меркянської (Viltis 1909, № 7, 80), а деякі браславські — з Даугелішської. Порівняно з 1908 р. у колишніх литовськомовних селах Браславського р-ну кількість господарств (будинків) нині зменшилася незначно, однак чисельність мешканців у них скоротилася приблизно з 10 до 3 (див. табл. 1).

¹ Мешканець с. Білий Двір Германовичської сільради Зигмунт Потапович, який народився 1889 р., писав нам 25.05.1985 р.: „Я знаю литовську мову. Наш батько з Литви, із с. Петрашуни“.

100

Насильницьку полонізацію здійснювали польські священники. Напр., у 1860 р. ксьондз Черницький у Дрисвятах не сповідав литовців їхньою рідною литовською мовою (Žiogas 1909, 19); навіть у Пелеканцях місцеве населення починало й закінчувало сповідь польською (Viltis 1909, № 16).

На литовськомовній території між Браславом і Видзами до 1939 р. діяло 7 католицьких костелів (нині — лише костел у Браславі). Після переведення цих костелів у 1846 р. зі складу Вільнюського єпископства до Жемайтійського єпископства створилися сприятливіші умови для користування рідною мовою. У Пелеканському костелі в 1904—1910 і 1928—1936 рр. кожної третьої неділі богослужіння проводилося литовською мовою (євангеліє читали довше), в Опсовському — лише приблизно з 1932 р. читали проповіді, у Видзському — приблизно з 1912 р. читали проповіді під час храмових свят, у Браславському — у 1908—1911 рр. читали євангеліє литовською мовою (сповіді литовською іноді приймали аж до наших днів) (Viltis 1909, № 16; 1910, № 44; 1911, № 117; Mūsų Vilnius 1934, № 16; 1936, № 13—14). В Урбанському й Далекському костелах литовська мова офіційно не вживалася, а в Дрисвятському вона вийшла з ужитку в 1886 р. (Žiogas 1909, 19). Права литовської мови найбільше захищали пелеканський ксьондз А. Жейміс-Жеймайвічюс (1854—1909) і браславський ксьондз Армаліс, які організували там також литовські школи.

У Пелеканцях литовська школа безперервно діяла щонайменше в 1905—1911 рр. Спочатку вона була приватною, з 1909 р. офіційно функціонувала як осередок організації „Сауле“ (у 1909 р. було 37 учнів, у 1910 — 60); після закриття в 1910 р. школа таємно діяла в будинку А. Абалявічюса. У 1907 р. поблизу Браслава було 4 литовські школи: 14 березня 1908 р. судовий пристав Попов виявив і ліквідував таємну школу в будинку М. Багдонавічюса в с. Усяни (9 учнів), хоча з 1904 р. литовський друк було легалізовано (Viltis 1908, № 43; 1909, № 58 і 139). Під час окупації краю буржуазною Польщею литовські початкові школи спочатку існували в Заборниках (учитель А. Бубліс; у 1934/35 навч. р. рідну мову викладали лише як предмет, було 39 учнів), Опсі (учителька М. Тункунайте-Жямайтене), Петкунишке (учителька С. Малишкайте-Кривялене), у Пелеканцях, Оболикштах (таємно в Ю. Ванцявічюса)^².

Збереженню литовської мови й досі в околицях Браслава — Опси значною мірою сприяла діяльність осередків товариства св. Казимераса (клерикально-культурної організації) та товариства „Ритас“, що існували в 1925—1936 рр. Щонайменше у 17 селах (у Заборниках, Купчелях, Домашах, Милюнцах, Пабярже, Вайнюнцах, Адимянишке, Усянах тощо) було відкрито осередки товариства св. Казимераса, які часто організовували вечори й молодіжні вечірки, на яких виголошували різні повідомлення (на теми господарства, мистецтва, спорту тощо), співали литовських пісень і влаштовували танці. Це товариство сприяло відкриттю литовських дитячих

^² Дані колишніх учителів М. Жямайтене, С. Кривялене та ін.

101

садків (с. Адименишки, Заборники, Купчели, Пелеканці), згаданих початкових шкіл, читалень (Заборники, Купчели, Петкунишке, Домаши, Опса, Милюнці, Єдловичі, Адименишки).

Таблиця 1. Кількість господарств у 1908 і 1987 рр. та кількість жителів у деяких колишніх литовськомовних селах

Назва села | 1908 р. кількість господарств | 1987 р. кількість господарств | кількість людей Бужани | Bužionys | 37 | 10 | 31 Вайнюнци | Vainiūnai | 33 | 48 | 148 (Г)усяни | Ūsiónȳs | 41 | 35 | 139 Єдловичі | Júodelėnai | 44 | 61 | 182 Жвирбли | Žvirbliai | 40 | 17 | Крюки | Kriukai | 36 | 22 | 60 Мелюнци | Miliūnai | 60* | 46 | 104 Оболикшты | Obuolỹkščiai | 13 | 6 | 12 Рожево | Rožavà | 35 | 10 | 33 Струсто | Strustà | 24 | 18 | 34 Шалакунджи | Šalakañdžiai | 14 | 14 | 32

*До цього числа включено також с. Пелеканці.

Польська буржуазна влада перешкоджала освіті місцевого населення рідною мовою. Провадячи політику великодержавного шовінізму й полонізації, вона закривала просвітницькі установи; зібрання та вечори, організовані товариством св. Казимераса, часто розглядалися як прояв „націоналізму“ (учасники зазнавали переслідувань, аж до судових розправ).

З 1937 р. навчання в школах велося лише польською мовою. Матеріальні умови не дозволяли більшості учнів навчатися довше ніж до 3—4-го класу, тому переважна більшість місцевого населення була малограмотною або й зовсім неписьменною. Литовську грамоту мало хто знав. Частина населення в громадських місцях спілкувалася переважно польською, тим паче, що чимало сімей були змішаними (литовці та ополячені литовці). У литовських сім’ях домашньою мовою залишалася литовська. Литовською спілкувалися також у костелах, на ринках і ярмарках. Молодь дедалі частіше переходила на польську мову, яка значною мірою була змішана з місцевою білоруською, і в 1935—1939 рр. спілкувалася переважно нею. Але з батьками та старшими за віком і далі спілкувалися рідною мовою. Так виникла соціальна диференціація двох мов: польська сприймалася як мова, що має суспільний престиж (уживана „вищими верствами населення, ксьон-

102

дзами), а литовська залишалася переважно домашньою мовою простого населення (здебільшого старшого віку). Тому поширення рідної мови в цьому районі значно звузилося, а кількість її носіїв різко зменшилася. Якщо 1908 р. литовськомовного населення було близько 8000 осіб, то 1928 р. — 2600.

На основі „Mapu obszaru językowego litewskiego w Rzeczpospolitej Polskiej“ (Warszawa, 1928—1933), укладеної О. Хомінським, підготовлено карту поширення литовської мови по селах цієї округи³. На карті позначено найбільші села досліджуваного району та у відсотковому відношенні — кількість носіїв литовської мови серед мешканців цих населених пунктів у 1928—1933 рр.

2. Сучасна лінгвістична ситуація

Освіта й грамотність серед місцевого населення за радянської влади поширювалися переважно російською та білоруською мовами. У сільській місцевості є початкові школи з білоруською мовою викладання (наприклад, у Кумпинях); середню освіту здобувають переважно в школах із російською мовою викладання (в Опсі, Браславі). Дошкільні заклади в Браславі працюють російською мовою, тому діти білорусів, які їх відвідують, починають спілкуватися російською. Частина польського населення (зокрема й тих, хто говорив литовською) у 1945—1958 рр. виїхала до ПНР.

У повоєнний час починається широке поширення книжок і періодичних видань, які до війни були малодоступними. Виникає своєрідна форма білінгвізму. Багато опитаних литовських родин вважають, що читати російською та польською мовами (тим, хто навчався в польській школі до війни) їм значно легше, ніж литовською, хоча для спілкування в родині вони переважно користуються нею. 1987 р. у Браславському районі передплатили лише 9 литовських газет і 13 журналів: „Вальстечю лайкраштис“ (9), „Тарибине мотерис“ (6), „Мусу содай“ (5), „Геннис“ (1) тощо.

У селах, розташованих поблизу кордону з ЛитССР, з’являється можливість віддавати дітей до литовських шкіл та інтернатів (Маріямполе та ін.), після закінчення яких багато хто залишається там навчатися й працювати. Литовці, які закінчили школи з російською та білоруською мовами викладання, можуть вступати до університету та інших навчальних закладів Литви. Однак до ЛитССР звідси поки що переселяється лише небагато молодих людей: більшість їде до Даугавпілса, Вітебська тощо.

Поліпшення добробуту, розвиток мережі радіо й телебачення призводять до того, що литовське населення, яке залишилося в окрузі Опси, починає слухати литовське радіо, а згодом і дивитися програми литовського телебачення. Таким чином, певною мірою триває вплив сучасного

³ Основний варіант карти підготував географ Т. Шідішкіс.

103

литовської літературної мови (її підтримує литовська преса, в окремих випадках — спілкування з дітьми, які живуть у Литві, тощо). Згідно з Всесоюзним переписом населення 1970 р., у всьому Браславському р-ні проживало 202 литовці, у 1979 р. — лише 137: 63 (46%) з них вважали рідною мовою мову своєї національності, 50 — білоруську, 24 — російську. Серед них 41 (30%) вільно володіли російською мовою як другою, 35 (26%) — білоруською, 33 (24%) — литовською, а 28 осіб (20%) були одномовними. У сільській місцевості в 1979 р. зафіксовано 47 осіб інших національностей, які вважали литовську мову рідною, і 57 осіб, які володіли нею як другою мовою народів СРСР (з них «польської» національності — 26 осіб, литовської — 17, білоруської — 12, російської — 2 і татарської — 1). Отже, у 1979 р. у районі було зареєстровано 200 осіб, які вільно володіли литовською мовою (90 осіб володіли нею як другою мовою).

Під час фольклорної експедиції 1972 р. (3–16 липня) та наших експедицій у 1985–1987 рр. лише в сільській місцевості Опсовської округи за прізвищами й віком було записано щонайменше 150 людей старшого віку, які тією чи іншою мірою володіли литовською мовою. У 1987 р. найбільше таких людей було у Дварчяях (20)⁴, в Адимянішках (15), у Заборниках (12), в Усянах (10), у Консталині (Погощі), Місянцях, Шалакундзях, Петкунішке, Єдловичах, Купчелях, Науясале (приблизно по 5), у Домашах, Римашах (по 3) тощо. В інших селах їх залишилося ще менше: вони померли (напр., у 1972–1985 рр. у Биковських — 7), переселилися до інших місцевостей (зокрема до Польщі, Литви; після переселення й знесення с. Ігнатишке його мешканці переїхали до с. Мурмишки тощо, де раніше було 6 литовців), а їхні діти не навчилися литовської мови. У 1928–1933 рр. у названих селах литовськомовне населення становило 26–50% (Усяни, Домаші, а також Браслав, Рожово, Опса та ін.) і найчастіше — 51–90%.

Після «відновлення» радянської влади в 1939 р. багато місцевих жителів вважали, що ця територія (до річки Друйки) відійде до Литви, і записали в паспорті литовську національність. Коли цього не сталося (завадила Друга світова війна), вони знову змінили паспорти, записавшись поляками або білорусами. Як зазначає колишня вчителька М. Жямайтене, «багато хто сьогодні може бути литовцем, а завтра — поляком». Причини вибору польської національності називають такі: католицька віра (багато ксьондзів, шляхта називали литовську мову поганською і забороняли нею говорити); привілеї для поляків у зоні, окупованій буржуазною Польщею; відвідування державної школи з польською мовою викладання; терор польських націоналістів та «Армії Крайової» щодо литовців; пристосування до навколишнього мовного середовища («бути як усі»); деякі привілеї під час служби в армії (у перші роки радянської влади); можливість виїхати до Польщі тощо. На території БРСР місцеві органи влади віддають перевагу білоруській національності.

⁴ У 1956 р. їх було 48 (Vyšniauskaitė 1956, 26–28).

105

Багато місцевих «поляків» і «білорусів» добре пам’ятають, що всі старші говорили литовською: «наші баби й дядьки були ліцвяками, а ми — білорусами». Старше покоління мешканців Домашів, Римашів, Мединки та багатьох інших сіл досі зберігає пам’ять про своє литовське походження. Напр., і М. Я. Гринблату (1959, 530) старі люди в цих селах неодноразово казали: «ми урадзоны ліцвякі» (насправді тоді вони самі говорили литовською). Місцеві жителі середнього й особливо молодого віку дуже часто свідчать, що їхня мова «білоруська», і тут-таки виправляються: «руська».

Носіїв литовської мови місцеве населення тут називає «літоўцы», «ліцвякі». Литовське населення усвідомлює свою національну належність і діалектні відмінності: «Kalba mūsų ne tokia kaip Lietuvoje, bet vis tiek lietuviška», «mes mylim niūkti lietuviškai», «gimtoji kalba labai brangi». Майже всі зазначають, що їхній говір значно змінився: «стару свою мову забули — треба подумати, щоб сказати, як тоді говорили». Однак чимало діалектизмів і діалектна фонетика в місцевому говорі збереглися.

Багато хто пам’ятає молитви литовською мовою, співає литовські пісні. Близько ста пісень знає Олена Кривялене із с. Заборники. Вивчаючи мовні особливості говору (особливо мовні й діалектні контакти), неможливо оминути й пісні, на що ще вказував Ф. Ф. Фортунатов (1871, 1).

II. НАЙХАРАКТЕРНІШІ ОСОБЛИВОСТІ ГОВОРУ

1. Фонетика

Основні відмінності опсовського говору від нормативної литовської літературної мови у сфері фонетики такі:

1. Наголошеному голосному ė часто (особливо після приголосних d, k, n, t) відповідає ie, а голосному o — лише дещо розширений o, пор.: pavardiẽ ‘pavardė’, ma.kėja., daržinies, tėvas, duktė, kójas sópa, šitó. Таким чином, за вимовою голосного ė опсовський говір частково збігається з дещо віддаленішими південними (швенчёнський) і північними (уодягненський) говорами литовської мови, а за вимовою голосного o — з північно-східними (зарасайський, даугавпілський) і південними (швенчёнський) говорами. Рідше голосний ė вимовляється як e або ē (e), а голосний o — як a: Adam’ã·nišk’a. „Adomėniškė“, nuvė, sadėdami, kã·lai|kõlai, pamã·niǰa.m, aštuon’á·lika, pã·nai, tã·luma⁵.

2. Як і в інших східнолитовських діалектах, у ненаголошеній позиції замість голосних ė, o зберігаються e, a: gyde.m, laukinemis, būva., iš móksla. У Домашах і деяких інших місцевостях іноді й у ненаголошеній позиції вимовляється ie (<ė): paródie, n’amókie.

⁵Наші дані не повністю підтверджують картину (ė = ę̇, ō = o°/ɔ°), відображену в „Атласі литовської мови“ (Lietuvių kalbos atlasas. V., 1982, карти № 27, 35, 37, 87 та ін.).

106

3. Ненаголошене ie вимовляється як e/e/ie, ненаголошене uo — як a./uo, пор.: ležùvys, lietuv'ā., lietùvis | l'ietùvis | le.tùvis, āšta.n'alik'a., Jūod'alenasan, kruop'ālbu.

4. Довгі ненаголошені голосні найчастіше скорочуються приблизно до напівдовгих: ma.kieja., tāudi.t'a.s, (v)ùndin'a. Переднаголошені відповідники довгих голосних із побічним наголосом (tō.lļ, sū.mis), а іноді й післянаголошені голосні, що йдуть за складами з голосними верхнього піднесення (slī'va.s, n'ū-k'a'm), на слух сприймаються як довгі. У лінгвістичній літературі ненаголошені голосні цього діалекту позначають або як напівдовгі (Grinaveckiene 1960, 174—190), або як довгі (Lietuvių kalbos tarmės 1970, 392—394.

5. Голосний e (<en) може змінюватися, переходити в i, особливо в абсолютному кінці назв: Peleki „Peleke“, mani, Dūkšti, Brāslavi, Diguti'n'a., (v)ùndin'a.

6. Як і в інших східних діалектах, колишні «носові» ą, ę та дифтонги ąn, am, en, em переходять у u, i, un, um, in, im: kū ‘ką’, inkùs ‘įkąs’, žu.s'ālis ‘žąselis’, švī'ždava ‘švešdavo’, švìnti. ‘šventę’, ažàugi.s ‘užaugęs’, mani.s ‘manęs’, š'ùndie ‘šiandien’, brúngus ‘brangūs’, glūmži.tie ‘glamžyti’, lingvēsn'a. ‘lengvesnio’, žìntas ‘žentas’, gi.vìnt ‘gyventi’ тощо.

7. У низці випадків č, dž, а іноді й t, d (перед i) переходять у c, dz: (svec'āi ‘svečiai’, šal'ù ‘šalčiu’, valdž'ā ‘valdžia’, gàudz'au ‘gaudžiau’, Vidž'uos ‘Vidžiuose’, kietùci ‘kietutį’, sėdzi ‘sėdi’). Як і в сусідньому удолянському, а особливо в даугавпілському литовських діалектах, приголосні t, d здебільшого не змінюються, пор.: pati, Degutinis, diedūtis, vadinas, didž'āusi ‘didžiausi’.

8. Приголосні l, s перед голосними e, ė, а r, š, ž перед i можуть твердішати, а самі голосні в такому разі перетворюються відповідно на е, а, и: saulāla ‘saule’, žó.le.s ‘žolės’, sānei ‘seniai’, pūsasara.s ‘pusseserės’, praūsasi ‘prausiasi’, Us'ani.sā ‘Ūsionyse’, pris'ēsi ‘prisėsi’, šās'ūs ‘šėsis’, mašina.s ‘mašinos’, vašavai ‘važiavai’, važùot ‘važiuoti’, žednój ‘žėdnoje’, žīrgu ‘žirgą’. Приголосні r, š, ž, а особливо b, n, t, z твердішають рідше, пор.: bėda ‘bėda’, dektina.s ‘degtinės’, Šaltān'a.m ‘Šalteniams’, Puz'enai ‘Pužėnai’.

Найімовірніше, під впливом білоруської (і польської) мов, у яких не розрізняють твердий і м’який r (наприклад, білор. pad — рос. «рад» і «ряд»), у досліджуваному говорі r часто твердий: vakarē'l'us ‘vakarėlius’, ž'urrù, bāre ‘bare’, darbī's'u, turē.sim; коливання r-r' дуже часто спостерігаються в мовленні того самого носія говору в тих самих словах, що свідчить про процес затвердіння цього приголосного, який відбувається нині. Цей звук здебільшого не зазнає міжскладової асиміляції: bern'ūkai, pirmиninke. Впливом згаданих мов, а також російської можна пояснити й затвердіння ž: paž'īsta, dtvažūoja, in daržā'li. Загалом š, ž перед голосними переднього ряду в цьому говорі акустично сприймаються як твердіші, ніж у литовській літературній мові. Звук č, твердий у білоруській і польській мовах, у говорі опсовських литовців трапляється рідко. Кінцевий l у словах dèl', vèl', atgal', gal' у говорі м’який. У сполученні lb+ ė приголосний

107

l — твердий, під його впливом і b у східнолитовських діалектах депалаталізується: kalbė't', kalbė jau.

У закінченнях інфінітива кінцевий i редукується (-i>ʾ?): p'ri's(i)min't', vál'g'it'; за певного послаблення вимови i' м’якість на слух зникає, натомість чується дуже слабка аспірація.

Трапляється оглушення дзвінкого приголосного між голосними: ušáiga.m ‘užigome’.

Наголос (гравіс) на коротких голосних переважно мають односкладові слова kàp, tėr, aš, bū́s, jàm, закінчення називного відмінка однини u-основи (su'nùs, gražùs), знахідного відмінка множини (vaikùs, vainikùs, visùs), у низці відкритих кінцевих складів на -i, -u (gar'di, penki, mažì, gražì, sunkù, gi.venù), а також слова tadà, kadà. В інших випадках голосні часто подовжуються до напівдовгих.

Циркумфлекс найчастіше вживається тоді, коли слова в мовленні вимовляються з певною емфазою (sā'nas, chvī'ras, gē'ras), особливо в закінченнях на -ai (laikai, vaikai, tai, у частці jai), а також у сонорних r, l, m, n у закритій позиції: kur, ir, vilkas, namìt'i. Акут найчастіше вживається у словах, які вимовляються у фразах зі зниженням інтонації або логічним наголосом: trū'dna pris'(i)min't'. Іноді межі між акутом і циркумфлексом розмиті.

Спостерігаються несистематичні й непослідовні перенесення наголосу, найчастіше на попередні склади: sū'nus ‘sū'nus’, žmō'gus ‘žmogùs’, su màma ‘su mamà’, sveikì ‘sveikì’, ark'liais ‘arkliais’, žōlė'mis ‘žolėmis’, ‘sunkù ‘sunkù’, negal'u ‘negaliù’, (j)i'ra ‘yrà’, ápi ‘apiė’. На відміну від литовської літературної мови, деякі слова мають наголошені закінчення: lietuvìs ‘lietuvìs’ (lietuv'ái, lietuv'á тощо), bra.lìs ‘brolis’ тощо.

Наявність у мовленні носіїв цього говору складових акцентів, дифтонгів, проривного [g] та асиміляції за м’якістю (netur'(i)ngai, nes'v'eikas) переконливо свідчить про їхнє литовське етномовне походження та відмінність від мовлення інших мешканців району, коли ті у спілкуванні користуються місцевим різновидом російської розмовної мови.

За порівняно короткий історичний час розглядуваний говір зазнав величезних змін, відчувши значний вплив білоруського мовлення, польської, російської, а також литовської літературних мов.

Фонетичний опис опсовського говору пов’язаний із певними труднощами. На окремих його носіїв вплив інших мов позначився різною мірою, тому навіть у вимові членів однієї родини спостерігаються певні коливання. Напр., одні в ненаголошеній позиції о вимовляють як у літературній мові, інші — майже як а: bū,vo і bū,va, dirbo і dirba ‘dirbo’. Коливання відзначаються навіть у мовленні одного й того самого носія говору: vakarė: l'us | vakarė:l'us, kal'bė: jau | kalbė:jau, su'nùs | sū'nus (називний відмінок однини), aukštė|aukšti тощо. Імовірно, під впливом слов’янських мов голосний е деякі мовці вимовляють як ie: niė ‘ne’, miės ‘mes’, diebie-s’alis ‘debesėlis’, biegr’ab’ant ‘begrėbiant’.

Дуже часто буває важко з достатньою точністю визначити довготу голосних, оскільки живе мовлення не може бути монотонним і кількісні відмінності голосних спостерігаються в мовленні одного й того самого носія в одній і тій самій позиції, але залежать від темпу, емфази, а також від манери мовлення. Тому в багатьох випадках, особливо в ненаголошеній позиції, довготу

⁶ Цей акцент мають сонорні й у російській мові, коли слово вимовляється з питально-вигуковою інтонацією: Он выиграл, „Во́льду“..., „Во́льду“!!! Это там?!

108

Голосні слід сприймати умовно або варіативно. Так само й складові наголоси (інтонації) значною мірою залежать від емоційного забарвлення мовлення або фразової інтонації. У говорі може бути відсутня фонологічна і навіть фонетична відмінність між акутом і циркумфлексом, що позначається в текстах знаком „St“ над голосними літерами.

2. Морфологія

Серед морфологічних архаїзмів привертає увагу широке вживання східнолитовського ілативу однини, утворюваного від іменників різних основ (Lydōn, Lietuvōn; Apsān, miškān; jaunimēlin, sa.dēlin; turgūn, Vilniun), від старих і нових запозичених іменників: ármijon, galiōrkon, Kaliningrādan, klūban, selsavietan. У множині для основ на -o в цьому значенні вживаються три форманти: (i)uosna, (i)uosan, (i)uosun: Bikauskuōsna, Pelekuōsna, Jūodialenasan, Švenčianēliuosan, Šalakundziuōsna | Šalakundziuōsun. У рідкісних випадках ілатив використовується у функції інесива (jis mokēsi in ēlektrika Polackan), а також формант -and в однині (nuvē svietana).

В іменників V відміни в називному відмінку множини цього говору зберігається закінчення -es: (dvi)sēšaras < sēšeres ‘seserys’, (dvi) dūkteras < dūkteres ‘dukterys’ (у літературній мові, як відомо, закінчення виникли під впливом основи на -i). Те саме спостерігається й у закінченнях родового відмінка однини. Зміна e > a пов’язана з отверді́нням приголосного r.

Займенник katrās тут часто має повну форму: kataràs, katarōn; katrās оказіонально використовується замість форми kuris.

Особові займенники 3-ї особи в називному відмінку мають такі форми: ānas (anàs) ‘jis’, anà ‘ji’, ānys ‘jie’, ānos ‘jos’; поряд із нормативними формами в непрямих відмінках уживаються jū, jām тощо.

Форми числівників на -десять зберігають старі закінчення: dēšimts ‘dešimt’, dvidēšimts ‘dvidešimt’ тощо.

Як і в даугавпілському, частково також у водянському литовських діалектах, у називному відмінку прикметників множини замість закінчення -i використовується -ūs (jāunūs, netāžūs, tūnkūs), в інфінітиві — форманти -tie (> -tia.), -tei: nuveitie, manytia, māuditia.s, mōkitia.s, niuktia.; ma.kētei (Домашни).

Однина наказового способу часто утворюється без -k за допомогою закінчення -ai (в основі на -o) та j (або без нього), тобто вживається повне або скорочене закінчення 2-ї особи однини теперішнього часу: atidārai, dārai, pasākai; atvažiūoj, padainiūoj; naktūj; nespjū, nēš. У множині додаються формант -me (1-ша особа) і -te (-tie) (2-га особа): stātaime, vālgaita, dabāitie. Вирізняється також умовний спосіб (palais-tój ‘palēiščiau’), форми po gùlintum ‘po gulinčiu’, sù visùi ‘su visai’. Кінець дієслова-

109

У дієсловах минулого часу форма зазвичай скорочується на склад: atvažiau ‘atvažiavo’, dāv ‘dāvē’, nuvė nuvėja ‘nuėjo’, ataininė ~ ateinėję ‘atėjinėjo’, niaturė ‘neturėjo’, nutekėj, negiedō, nešio, važō.

3. Словотвір, лексика

У словотворенні вживаються префікси ai(si)-, ata-, až-, (a)žu-, in-, iš-, nu-, pa-, pad-, raz-, už-; суфікси -ėlis, -énti, -ýkštis, -inėti, -inis, -uitie, -ūtis, -ė, пор.: aisidarb.i.t ‘užsidirbti’, aisireng.i.s ‘apsirengęs’, atadūosu ‘atiduosiu’, atāmiamu, atāsuntia, atatiakėjus, ažmiršau, ažlaidia, ažniu.kinėja, ažūgava.s ~ ažūgavos, ažūravė, ažūpyla, žūjímta, inbede, indėja, insviėde, išpūola, nucharakterizāva, pamira, numirė, pamiàs, padājus, razmaisyti, rastūsa, usširga, Ciumėlīs, kumeliakėlis, pušýniai, ragutāliu, titālīs, džiuvāna, dabarykščiai, Braslavinia, Pelektnia.s, skrudelinis, naktūitia, naktavō, budūja, kruopeliūti.

Усередині слова іноді між приголосними додаються голосні, а іноді — випускаються (особливо в дієсловах): Aliksnis, apīkulam, dionakepe., jüodāžemis, raudānagalviai (grybai) vienamāte.s; āisma, gi.vínsme, nezgirdis, praskėikiau, Jūod(ia)lėnuos.

Серед литовської діалектної лексики можна навести такі слова⁷: aprimestis ‘apynasris’, ažušiūokti ‘užšniokti (lietuvi)’, bradinis ‘tinklas’, dāiktas ‘vieta’ (tan dāiktan perūndas kap dāve.), dabōti ‘žiūrėti’ (dabōja in kėltavu), dangtys ‘stogas’ (ar dūnkti pataisīt?), grynas, -à ‘plikas’ (griebiau gryna.m runka.m i apsāl-dziau), griauzmas ‘griaustinis’ (grāudžia groūzmas), karti ‘kabinti (drabužius ir t. t.)’, kėltava ‘galvijas’, kitaipō ‘kitaip’, kruopelė ‘trupūtis’ (ir kruopelytė, kruopeliūtė: ma.kėja. kruopiābl niūkt), kūčia (kūčiu suvalgė?), kvāilas, -à ‘prastas’ (sveikatà kvaila), lākštas ‘lapas’, landytuvė ‘kibiras su snapu pienui melžti’, lapatūoti ‘kalbėti’ (Paulina niūkia., Adēlka lapatāva; su vienōm, su kitōm palapatūosi, palapatūosiu), māigyti ‘spausti (daryti)’ (pienu šildia.m, sūrius māigia.m), mygti ‘spausti’ (nasylai išmyga kupru), nauda ‘javāi’, niūksmas ‘kalba’, niūkti ‘kalbėti’, pagaišenti ‘pames-ti’ (pagaišenau dukūmentu.), paklotuvė ‘paklodė’, pasiūgėti ‘paaugti’, perūnas ‘perkūnas’, prijunkęs ‘pripratęs’, pūšalōtas ‘toks grybas’, salà ‘kaimas’ (visà salà niūkia. lietuviškai), skrēgždės ‘kregždės’, skrudelė ‘skruzdėlė’, stōvai ‘staklės’, tiesiōji ‘dešinioji (ranka)’, visiapō ‘visai’.

Під впливом слов’янських мов розширилися значення деяких литовських слів: pažistam (= mokam) lietuviškai, vakarėlius stāte.m (= ruośem) тощо. У діалекті відомі слов’янізми (v)ūli.cia ‘kaimas’, ūitura ‘kalba’ та ін. Багато нових слов’янізмів; основна їх маса пов’язана із запозиченням назв більш-менш нових реалій (як і в інших периферійних литовських діалектах, носіям яких літературна мова мало відома). Передусім це

⁷ По 5 слів наведено з праці А. Вишняускайте (1956) та матеріалів фольклорних експедицій (1972), що зберігаються в Інституті литовської мови та літератури.

110

назви професій: predsėdåtelius ‘pirmininkas’, šafiōras ‘vairuotojas’, причому в конструкціях зі значенням «працювати кимось» вони вживаються з литовськими закінченнями: (dirba) prarābu ‘darbu vykdytoju’, ščįotavōdu ‘sąskaitininku’, svārščiku ‘suvirintoju’; назви осіб, реалій і предметів jedinalyčnikas, kolchōzas, chūtoras, nasōsas, rubėžas ‘siena’, svėtras ‘megztukas’, dvuchspālndja ‘dvivietė (lova)’, učāstnik vainbl ‘karo dalyvis’, sōtka ‘aras’; назви музичних інструментів: harmōška ‘armonika’, skripkà ‘smuikas’; фруктів, овочів і ягід: klūbnikas ‘braškės’, cibūliai ‘svogūnai’, malýna.s ‘avietės’, márkva.s ‘morkos’, fasōliai ‘pupelės’, grūšia.s ‘kriaušės’. До запозичень належать також такі прикметники, як bėdnas ‘vargšas’, bagōtas ‘turtingas’ (пор. ступені — bednesni, bagotesni), šikārna ‘prabangi’, слова prynidta ‘priimta’, padkōrmka, vniūkas ‘anūkas’ та ін. Дуже часто вживається слово mōžna ‘galima’: mōžna gyvint, mōžna dirbt тощо.

4. Ономастика

Аналіз назв⁸ сіл західної частини Браславського району показує, що більшість із них між Плюсами та Видзами має балтійське (литовське) походження. Назви сіл Плюсського, Дрисвятського, Видзівського сільрад із цього погляду не відрізняються від назв сіл Зарачської, Опсовської, Далекської та інших сільрад, у яких литовська мова зберігалася досі. Отже, перехід на білоруську мову в перших сільрадах не є давнім. Наведемо деякі назви литовського походження.

Плюсська сільрада: Адамушки, Боровикишки, Боруни, Дудели, Матюлишки Лукии, Нарейкишки, Равтикишки, Шведы;

Межанська сільрада: Белусишки, Белонишки, Бучаны, Вяжи, Жвирино, Кишке-лишки, Козяны, Межаны, Петришки, Якиты;

Дрисвятська сільрада: Бартелишки, Войникишки, Войкелонцы, Возгеляны, Едога-ли, Мелонцы, Оболяны, Руди;

Зарачська сільрада: Бужаны, Беляны, Боярунишки, Жвирбли, Майшум, Пляв-кикеты, Раткуны, Усяны, Ютишки;

Опсовська сільрада: Адымянтишки, Белусишки, Грейтонишки, Даублы, Дукели, Жвирбли, Кумпини, Купчели, Медынки, Опса, Петкунишки, Пукиня, Римуты, Снеги, Шаркишки, Шалтени, Янгули;

Далекська сільрада: Бальтишки, Балундишки, Богдюны, Войнонцы, Даржели, Дауборы, Жирнелишки, Наруты, Оболикшты, Шалакунды, Ютишки;

Видзівська сільрада: Ашкараги, Белюнишки, Битены, Блажуны, Вайнонцы, Вербуны, Видишки, Жвирблишки, Жвирина, Жигути, Кирмелишки, Крумли, Кякишты, Лайбуны, Мешкели, Милонцы, Мушкли, Обали, Пакульня, Под-рукиша, Ромулшки, Скрабели, Снегишки, Стунжишки, Тракишки, Трибутшишки, Маркишки, Шликита, Эйтмяны тощо.

⁸ Російські відповідники назв, багато в чому вже спотворені, наведено з господарських книг. Багато відповідних литовських назв подано на карті.

111

Назви місцевостей мають суфікси литовського походження -аны (-яны), -ели, -ини, -ишки, -ули, -уны, -ути, -юнцы. Як і в інших районах Білорусі, литовський приголосний c' (< č') перед м’якими голосними під впливом російської мови перетворюється на т (Грейтюнишки), африката dz' (< dž') — на д (Богдюны). В офіційних білоруських і російських назвах цих місцевостей зберігається литовська діалектна фонетика, зокрема східнолитовський дифтонг un, що походить від літературного відповідника an: Балундишки, Кумпини, Шалакунды (= Баландиншки, Кампини, Шалаканди тощо). Багато назв походять від загальновживаних литовських слів, наприклад: Даржелли (пор.: daržėlis «квітник, городик»), Дудели (dūdėlė «сопілка»), Жирбли (žvirblis «горобець»), Жирнелишки (žirnėlis «горошина»), Крумли (krūmėliai «зубці»), Кяйшты (kėkštas «сойка»), Лайбуны (laibas «тонкий»), Мешкели (meškėlės «ведмежата»), Мушикли (mušikliai «забіяки»), Обали (obuoliai «яблука»), Пляушкетты (pliauskėti «клацати»), Пакульня (pakulnė «місце біля п’яти, каблук»), Пукиня (pūkinė «пуховик»), Тракишки (trākas «галявина»), Усяны (ūsas «вус»), Шаркишки (šārka «сорока»), Шалтени (šaltėnis «мерзляк (джерело)», Шликшта (šlykštus «огидний») тощо. В Опсовській сільраді з 44 назв вони безперечно становлять понад половину, у Зараченській сільраді — 27 із 43 назв (слов’янське походження, у деяких випадках, імовірно, недавнє, мають Вербовка, Гусаровщина, Ельно, Зарачье, Запрубе, Злото, Зыбки, Красносельцы, Надбережье, Осиновка, Пустошка та ін.). Села, назви яких за формою є слов’янськими (наприклад, Заборники), здавна також можуть бути заселені литовцями.

У східних околицях ойконіми литовського походження трапляються значно рідше: Кумша, Милаши, Петкуны (Іказнська сільрада), Жеймяны, Милюны, Петкуницы (Слободківська сільрада) тощо.

Більшість місцевих мікротопонімів також має литовське походження. Лише у 8 селах Опсовської округи було зафіксовано 128 таких назв (Grinaveckienė 1959, 186–189). До них можна додати такі назви лук, полів тощо (спочатку подається літературна форма, далі в дужках — діалектна, що більше відрізняється від неї), с. Пабяржі⁹: Daublià (оз.), Gùdakar klė (Gùdakar klė), Įduobis (Įnduobis), Kártuves, Kélninė, Kemsỹnė (Kimsỹnia.), Krìokinis (Krãkinis, оз.), Óbuolis (оз.), Ožia (Ežio)-nugārė (Ažiāngarìa.), Pābalos, Pavėrsminis, Samānis (оз.), Šilėlė (Šilàlia), Vārlinė, Vilkāplaukis, Vinkšnā (Vinkšna);

с. Юраны: Asālyčia, Bedūgnis (оз.), Beržynėlis, Dobilinė, Paliėpinė, Stervelis (оз.), Šaltāžemė, Uodega;

с. Заборники: Asiūkline (Asiukline), Áukštas kalnėlis, Įšdagas (Įždagas), Jūodas kélmas, Levōnikas, Molinė (Malìne, kalnas), Paraistỹs, Piliakalnis | Piliakalnė, Prūdas, Ratāmiškis, Smūčka (Smūčka), Šarkėlius (Šarkėlius), Vėlėklė (Vėlėkla), Velniākalnis;

⁹ Топоніми сіл Пабяржі та Юраны у 1972 р. записала Д. Юзелюнайте.

112

с. Шалякунди: Šalakunūdži: Beržynėliai (Beržinėliai), Dār ymai (Dārimai), Dirvōnai (ліс), Krūmynė (Krumynia.), Liulynė (Lilūnyia), Pabalys, Pabārtis (пагорб), Pālūkšnė (Pálūkšnia.), Po pūšė (Pa puši), Paralynė (Paralynia), Šniūrai, Vartėlis (Vartialis), Vidūgiris (Vidūgirb.s), Žvyras;

с. Милюоны: Ажуклайне, Ажураве, Эльжбетос калнас (Ažbieta·s kalnas), Chvaliabalis, Išdagas (Išdagas), Lūkšiškė (Lūkšiškia), Melnyčiavietė (Melničiaviete), Pelėkas¹⁰, Piliakalnis, Rūkšiškė (Rūkšiškia), Samānijos, Vieversio kalnas.

Не лише назви сіл, а й майже всі первісні прізвища литовців у паспорті та інших документах значно спотворені, слов’янізовані (відкидається закінчення -ис, суфікс -ене, змінюються голосні тощо). У слов’янізації прізвищ була зацікавлена ще польська буржуазна адміністрація: наприклад, Жямайтису пропонували переробити своє прізвище на Жемайко або Жамжа. У розмові більшість чоловіків називають своє прізвище із закінченням -с. Більшість заміжніх жінок вимовляють своє прізвище з характерним литовським суфіксом -ене. Однак і в слов’янізованому вигляді прізвища вказують на їхнє балтійське (литовське) походження: Бальс, Вайкутъ, Валейка, Ванагас, Варнель, Гарон, Гасоль, Гедюн, Гетовт, Жусель, Йоч, Кривель, Кумпин, Лейша, Лукиа, Мажвило, Мантуль, Матуль, Нарель, Папакуль, Петкун, Пинчура, Протас, Пуйша, Рагель, Ракель, Рагинь, Рудь, Ционель, Чепуль, Шукель тощо.

У 1979 р. у м. Браславі було записано 20 осіб литовської національності, серед яких 8 вважали рідною мовою мову своєї національності, а 12 — російську. Однак у м. Браславі налічується понад 50 прізвищ балтійського походження: Аболикшита, Белюн, Варно, Валейко, Гасоль, Гирса, Гродь, Гудель, Жвирбля, Жусель, Койро, Лабуть, Мачуль, Петкун (понад 12), Пигир, Пупень, Сталаускас, Шакель тощо. Польською мовою литовські прізвища слов’янізувалися подібним чином: Auksztoi, Bielus, Ciunel, Mikszta, Pietkun, Szakel, Virszuto (Опсовське кладовище). Імена литовців у Білорусі в документах записуються як слов’янські: Jōnas — Іван, Kazimieras — Казимир, Ond — Анна, Pētras — Петро тощо.

5. Синтаксис

Числівники, що позначають час (роки, години тощо), зазвичай уживаються у формі місцевого відмінка (за моделлю слов’янських мов): išvažiu vai pinkiasdešimt devintuos; gimiau trisdešimtuos metus; atāja. untroji adūnoj. Прийменники lig, po, prie уживаються з давальним відмінком: lig kārui, pa. kārui, pa. tiesajai, prie kelni, prie Zarasām. Широко вживається східнолитовський прийменник par (поряд із pas, що поширюється під впливом літературної мови): par mani, par mūs тощо.

У фразах нерідко вживаються конструкції, побудовані за зразком білоруської або російської мови. Це спостерігається й у мовленні тих осіб, для ко-

¹⁰Назву цього села частіше вимовляють у формі множини: Pelekai, Pelekų..., Pelekuosė (Pelekuōs).

* 678

113

для яких литовська мова й досі є мовою спілкування в домашньому побуті: prigulėja. m prie draugijos ‘належали до товариства’, in sviėta. ‘у світі’, tarp sāvi ‘між собою’, in vÿru ‘до чоловіка’, daugiau už kitūs ‘більше, ніж інші’, māna vyras b iški geresnis kap jōs ‘мій чоловік трохи кращий, ніж (за) її’, vienas in kitų būrasi ‘один з одним сваряться’, reikė buvo, reikėjo buvo + інф. = reikėjo + інф. (raikia būva imti in visų pinigų ‘треба було взяти за всі гроші’), negėrk, bra.lālis (= братику), Vilnius (= Vilniaus) dabar nepažīn, a māna tu vi.rāli (= vyrel).

III. ТЕКСТИ

Єдловичі (Jūodelėnai)

Я сама собі думала, що литовською не говорю | за мною слідом ішли ті, хто розумів моє литовське мовлення | а брати були справжні, жили в одному місці | у своїх хатах. | босі | ноги мерзли | а батьки померли, я приїхала до Юодалени | я все пригадую їм цікаве, де стара баба говорила литовською | там ліс, робили мелене, були пияками. | треба дівчатам прясти, і грибів, і в грядках було. боровики, підосичники, червоноголовці, старі гриби | грибочки | кури, гуси, птицю мали, кістки рубали | жито жали самі, нічого не купували | і тепер сіємо і огірки, і картоплю | мій батько литовець, показував у Бікасі | та Бікоушкіне | не вмію литовською говорити — нема з ким | прийшла війна, ми білоруською не можемо розмовляти | до війни литовською | я сьогодні пригадала литовською, то навіть легше на душі | рідна мова | прийшли свої, не було литовців. | я коли йду до своїх родичів у Бікасі, то ми розмовляємо | от я була в Кашталінах, то все приїжджали з Литви | ну, мабуть, співали | на дві голоси, як ти вмієш, як не забула | ніяк не можу забути свою рідну мову | не вмію сказати, не цікавлюся | я говорила, молитися вміла литовською | раніше на вулиці починали литовською і ходили | тепер лишилася одна, треба з дітьми жити | луки, верхів'я, за болотом, поля, за озерами білі біля джерела, березняк, хутір, великі біля Браслава, ниви, Бохінськ

Вайтанец, народився 1908 р.

Домаші (Damošiai)

але й сьогодні ще згадувала про литовців | я їздила до литовців на південь, на ярмарок | говорили про гроші, мабуть | везу дьоготь на возі, а звідти привожу користь | у Вільнюсі був бал, і в селі теж | так говорю, а там усе російське? | дівчата були, приїхали із Шяуляя | може, дві, може, три ночі ночували | дочка живе | була хрещена за мене | я собі крупи, а їм по чарці | а в литовців у нас було вісімнадцять років, солдати стояли. | кордон був за дванадцять кілометрів у лісі | де вони зупинилися, ми й не знали | я ж схилилася до поляків, мені ж землю не продавали. за це, де вже світало, була в товаристві Казимира | біля Польщі тоді все було дешеве, зайшла до крамниці — дороге | треба було нав

114

як продавали, то я там ходив до гарних людей у Литві, так, як справжні брати, мені було чого їсти й пити. Прийшов турист до мене, а я чоловік такий, я був литовцем і старостою. Подумав: треба прийняти як слід, литовці. Дідусю, хто ти такий, чого тебе навчити? Мені їсти нічого було. Коли продавали, казали, що свою республіку, польську; а ми несли це в село. Двісті сімдесят ламп. Кажу: треба було взяти всі гроші. Ми вирушили до лісу, дістали документи. Амупраліс поїхав до Рокишкіса і Памалду. А наступного ранку знову до садів і до конюшини. Коли прийшли, поклали, корову обробили, кумбл. Це неподалік. І там погано, і тут погано, і всюди погано.

Кривель Вінцентій, нар. 1906 р.

Дварчині (Dvārčionys, Dvārčiniai)

Повітря було гарне, не таке, як тепер. Нам, людям, уже ніде не гарно. Раніше ходили до лісу, по ягоди, і гриби дуже добре росли в наших сосняках, неподалік. Але тепер перестали пасти худобу, і грибів уже немає. Раніше, як підеш, то завжди приносили кошик. Гриби росли всілякі, а тепер нічого немає. Заросло. Ніхто не прибирає, і гриби не ростуть. І хвороби, і помирали, самі знаєте, складали в труни. І взимку, і влітку. Я ніколи не дражнився. Погано, й інші дражняться. Ходять дражнитися на Йоніні. Тепер уже роботи немає, тільки старіємо.

Вансович Саломея Тадеушівна, нар. 1912 р.

Місняци (Mísos)

kaimi.nist'ai būva g'āras draūgas g'āt'utas adō.l'fa | san'āli.s labai gerai mōki-na. man' | ka(d) dek'tīne.s negērtum, n'aruki.t'um | ā'na.s dar ir tep pā˙sakadava. | sāka. aš jau s'ā.nas, tai kad ūš tavīes, aš gal'ēc'au ir numir't' jau | aš jau pragū.v'ā-nis, a tā.va. vaikāi mažbī | ir ma.tiējus dabar gi˙vas, san'āli.s | ā.le aš vis tiek jō da-bōju | ānas jau vienas liki.s | tai pādidu kas jam raik'a | t'ēvai n'agalēja. mūs mō-kint, gi.v'āna. netur'tingai | darba. iš mōksla. nebūva., tai t'ēvdi šita. negab'ēja. | a pask'au aš kap pradējau turēt bitis, tai aš skait'it išmōkau lietu.viškai jau de.l šitōs bitini(n)ki.ste.s pats par sāvi |

Ракель Юргіс, нар. 1912 р.

Адимянішкі (Adomėniškė)

Текло сонечко крізь хмаринку, Вай то, вай то, крізь хмаринку, Вай то то, вай то, крізь хмаринку. Їде [йшов] хлопець крізь сосняк, Вай то, вай то, крізь сосняк, Вай то то, вай то, крізь сосняк.

8*

115

Молода [молода] дівчина сумно журиться, Вай то, вай то, сумно журиться, Вай то то, вай то, сумно журиться.

Молодий хлопець уподобав її, Вай то, вай то, уподобав її, Вай то то, вай то, уподобав її.

Послало серденько льонок полоти, Вай то, вай то, льонок полоти, Вай то то, вай то, льонок полоти.

Дякую тобі, хлопче, що ти їздиш, Вай то, вай то, що ти їздиш, Вай то то, вай то, що ти їздиш?

У твого татка їла й пила, Вай то, вай то, їла й пила, Вай то то, вай то, їла й пила.

Мені твій татко вже пообіцяв, Вай то, вай то, вже пообіцяв, Вай то то, вай то, вже пообіцяв.

Дівчиною я ще не вийду заміж, Вай то, вай то, ще не вийду заміж, Вай то то, вай то, ще не вийду заміж.

Я, молодий хлопче, тебе не візьму, Вай то, вай то, тебе не візьму, Вай то то, вай то, тебе не візьму.

Жусаліс Міколас, нар. 1912 р.

Рожеве (Rožavà)

Sejau rūtų, sejau metu, Sejau lelijabl, Sejau sava jaunas dienas Kaip žalia rūtela.

2 × 2

Dygsta rūta, dygsta meta, Dygsta lelijabl, Dygsta mana jaunas dienas Kaip žalia rūtela.

2 × 2

116

Laiščiau rūtų, laiščiau metų, Laiščiau lelijalb, Laiščiau sava jaunas dienas Kaip žalia rūtela.

2 × 2

Žydi rūta, žydi meta, Žydi lelijalb, Žydi mana jaunas dienas Kaip žalia rūtela.

2 × 2

Džiūsta rūta, džiūsta meta, Džiūsta lelijala, Džiūsta mana jaunas dienas Kaip žalia rūtela.

2 × 2

Йочене Феліція, нар. 1918 р., Йочис Йонас, нар. 1912 р.

ЛИТЕРАТУРА

Гринблат М. Я. К вопросу об участии литовцев в этногенезе белорусов // Вопросы этнической истории народов Прибалтики. М., 1959. С. 525—539.

Фортунатов Ф. Ф. Литовские народные песни, собранные Ф. Фортунатовым и Всев. Миллером (предисловие). М., 1872.

Grinaveckienė E. Kai kurios Apso tarmės būdingesnės ypatybės // Lietuvos TSR Mokslų Akademijos darbai. Serija A. 1960. T. 2(9). P. 173—191.

Lietuvių etnogenezė. V., 1987.

Lietuvių kalbos atlasas. Fonetika. V., 1982. T. 2.

Lietuvių kalbos tarmės (Chrestomatija). V., 1970.

Mūsų Vilnius. 1934—1936.

Viltis. 1908—1913.

Vyšniauskaitė A. Pas Baltarusijos TSR lietuvius. V., 1956 (Rankraštis: LTSR MA Istorijos institutas, Nr. 44).

Žiogas J. Archaiologiški tyrinėjimai Gaidės apylinkėje // Lietuvių tauta. V., 1909. Kn. 1. D. 3.

181