LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXI (1994)

KALBOS NORMALIZACIJOS KLAUSIMAI

ZAIGA IKERE

ПРОЦЕСИ СИНОНІМІЇ ТА ПОЛІСЕМІЇ У ЛАТВІЙСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Філософська термінологія як одна з підсистем мови більшою чи меншою мірою підпорядкована всім тим лексико-семантичним процесам, які діють у лексиці літературної мови. Тут ми зосередимося на найважливіших із них, а саме на синонімії та полісемії.

Як синонімія, так і полісемія — це явища, які під час стандартизації термінів класифікуються як негативні та перешкоджають науковій точності мови. Однак, попри це, і у сфері фіксації термінів (тобто у спеціальних словниках), і у сфері функціонування термінів ми стикаємося як із різними назвами для позначення одного явища, так і з багатозначними термінами.

Наявність і стійкість цих лексико-семантичних процесів у філософській термінології певною мірою можна пояснити такими екстралінгвістичними чинниками. По-перше, саморухом і диференціацією понять у процесі мислення. Це явище виявляється на всіх мовних рівнях і відображається також у такій окремій підсистемі мови, як філософська термінологія. По-друге, філософія є продуктом культури. Як результат спекулятивного пізнання людства філософія є глибоко інтернаціональною і не є вільною — та й у цьому сенсі не може бути вільною — від впливів інших мов. Філософська лексика є продуктом взаємодії та спадкоємності багатьох культур. Національне й інтернаціональне тут тісно переплетені. По-третє, філософія — це не фольклор, а результат теоретичної думки окремих особистостей і шкіл, що виникли під їхнім впливом. Самобутня особистість у межах однієї й тієї самої системи може знайти для інваріантного поняття іншу, відмінну форму вираження, тобто відродити якесь слово, вже забуте в народній свідомості, а також надати наявному слову іншого відтінку значення.

Якщо на мовному рівні синонімами можна вважати слова однієї частини мови, близькі або тотожні за значенням і такі, що виражають одне й те саме поняття, але відрізняються відтінками значення або стилістичним забарвленням, то на рівні термінології, тобто в терміносистемі певної науки, синонімами є слова, тотожні за значенням.

Як зазначає латвійська мовознавиця А. Лауе, «терміни зазвичай не мають синонімів, за винятком випадків, коли паралельно вживаються інтернаціональні та латиські позначення»¹.

Це твердження, безперечно, буде правильним щодо більшості термінологічних систем, однак термінологічна система філософії має свої особливості, які виявляються також у синонімії.

¹ Laua A. Latviešu leksikoloģija. Rīga, 1981. 191. lpp.

18

Мислення — це процес. Думку не лише виражають за допомогою слова: у слові вона оформлюється й удосконалюється. Ця ідея, висловлена російським психологом Левом Виготським у тридцятих роках нашого століття, стосується не лише окремих мовних явищ, а й ролі та значення кожної національної мови в мисленні представника цієї нації.

Зв’язок мислення й мови перебуває в полі уваги і філософів, і психологів, і мовознавців. Саме в термінології як специфічному пласті лексики цей тісний зв’язок між поняттям і мовними засобами вираження виявляється найяскравіше. Литовський філософ Р. Плечкайтіс, розглядаючи цей взаємозв’язок, пише: «До структури формування поняття належить також мова, якою сформульовано конкретне поняття. Саме тому, коли ми укладаємо національні термінологічні словники, зіставлення національних термінів із відповідними термінами російською мовою є необхідною, але не завжди достатньою умовою. Якщо, наприклад, поняття вперше було сформульоване англійською мовою, слід проаналізувати також відповідний англійський термін. Саме це і буде одним з аспектів історичного підходу в термінологічній науці². Думка Р. Плечкайтіса ще раз підкреслює тісний зв’язок, що існує між світом понять і світом словесного буття. Мова — це не лише засіб вираження чогось, а й та субстанція, в якій це щось постає. Саме тому утвердження національної мови зачіпає глибші пласти існування нації, а не лише суто мовні прояви.

У процесі розвитку теоретичної думки виникає кілька мовних знаків для вираження одного й того самого поняття. На певному часовому відтинку формуються синонімічні ряди для позначення інваріантних понять. Синонімію в латвійській філософській термінології можна розглядати як із синхронного, так і з діахронного погляду.

Виникнення й розвиток латвійської філософської думки пов’язані з 60—80-ми роками минулого століття та діяльністю младолатишів. Одним із найпомітніших младолатишів у популяризації філософських творів є Каспарс Бієзбардис. Саме з його ім’ям пов’язані пошуки латвійського філософського вислову. Намагання знайти відповідний латвійський спосіб вираження й латвійське позначення певного поняття неминуче призведуть до виникнення синонімічних позначень на етапі становлення й формування термінології. Так, наприклад, таке поняття, як «органи чуття», на початковому етапі становлення термінології К. Бієзбардис виражає такими синонімічними позначеннями: «зовнішні розуми», «зовнішні органи чуття», «розуми чуття», «сили чуття». У 20-х і 30-х роках у латвійській філософській лексиці це поняття виражали іншим рядом синонімів, а саме: «чуття», «чуття», «органи чуття», «органи відчуттів», «органи сприйняття».

Виникнення кількох важливих для філософії термінів у латвійській філософській літературі можна описати так: у певний період існує синонімічний ряд (це слова літературної мови, які вживають у термінологічному значенні для позначення й вираження певного філософського поняття). Із цього синонімічного ряду виокремлюється одне конкретне слово як найуживаніше позначення певного поняття. Надалі з цього терміна може сформуватися термінологічне гніздо, що свідчить про вкорінення терміна в системі філософської термінології. У сучасній латвійській філософській лексиці з останнього синонімічного ряду збереглися й уживаються два терміни: «органи відчуттів» і «чуття», причому

² Плечкайтис Р. О выявлении понятий в связи с терминологической работой // Вопросы разработки научно-технической терминологии. Рига, 1973. С. 129.

2*

19

останній отримав перевагу у вжитку як у сфері функціонування, так і у сфері фіксації. Перевагу має останній, оскільки це одне слово, придатне для використання в словотвірних моделях і творення термінологічного гнізда. Наприклад, у словнику філософських термінів наведено такі терміни: чуттєвий, чуттєвість, чуттєвісний, чуттєвість, чуттєве буття, чуттєве існування, чуттєве споглядання, чуттєве сприйняття.³. «Чуття» та похідні від нього входять до таких складених термінів: чуттєвий світ, чуттєве життя, чуттєвий образ, чуттєві істоти, предмети чуття, зовнішня форма споглядання чуттєвості, чиста форма чуттєвості, форма чуттєвого споглядання⁴.

Інший приклад — такий філософський термін, як «розуміння». У словнику Міленбаха—Ендзелінса це слово позначене приміткою: неологізм. На час укладання словника існував такий синонімічний ряд загальновживаної лексики: saprašā, saprata, saprašana, sapratne, izpratne, а також saprate у слововжитку письменника А. Упіта⁵.

Taču 1922.g. publicētajā zinātniskās terminoloģijas vārdnīcā vārdi „sapratne“ un „sapratisks“ jau iekļauti filozofijas terminu sarakstā⁶. Mūsdienu filozofijas terminoloģijas leksikā šis termins izveidojis noteiktu terminoloģisko ligzdu: sapratne, iepriekšsapratne, praktiskā sapratne, spekulatīvā sapratne, vērojošā sapratne, subjektīvā sapratne, sapratisks prāts, sapratnes filozofija.

Одним із джерел синонімії у філософській лексиці є запозичення інтернаціональних слів. Питання інтернаціоналізмів у філософській термінології має особливе місце з огляду на те, що філософія як наука є результатом культурних взаємоконтактів різних націй. Аналіз інтернаціоналізмів у філософській термінології заслуговує на ширший розгляд, тому тут обмежимося констатацією факту: у російсько-латвійському словнику філософських та етичних термінів, опублікованому 1987 р., із приблизно 1200 термінів, уміщених у списку, 30 термінів перекладено паралельно інтернаціональним словом і латвійським позначенням.

Ще кілька слів про синоніми, що різняться морфологічно, але є тотожними за поняттєвим значенням. Такими, наприклад, є «pieredzes» і «pieredzisks», «līdzesamība» або «līdzdzāsesamība». Останню форму трапляємо у сфері функціонування, і на її виникнення, очевидно, вплинув наявний у латвійській мові зразок — «līdzāspastāvēšana».

Водночас як синоніми існують і складені терміни, і терміни-словосполучення. Нині у філософській термінології паралельно існують і «зовнішній світ», і «зовнішній світ» (ārpasaule), і «розуміння світу», і «світосприйняття» (pasaulizpratne). Так само паралельно існують «присутнє буття» та «присутність», а також «світогляд» і «світогляд» (pasauluzskats). Оскільки латвійська мова дуже гнучка у творенні детермінативних складних слів синтаксичним способом⁷, це явище відбивається і в філософській лексиці. Помітна тенденція переходу від терміна-словосполучення до складеного терміна, оскільки від останнього легше утворювати терміни

³ Див.: Konsultants // Palīglīdzeklis valodas praksē. 6. laid. Rīga, 1987. 5.—33. lpp. Turpmāk: Konsultants.

⁴ Див.: Kants I. No vācu val. tulk. R. Kūlis. Rīga, 1990.

⁵ Sk.: Upīts A. Vēstules. Rīga, 1977. 83. lpp.

⁶ Zinātniskās terminoloģijas vārdnīca. Rīga, 1922. 3. lpp.

⁷ Mūsdienu latviešu literārās valodas gramatika. Rīga, 1959. 1 sēj. 200. lpp.

20

гнізда. Наприклад, від згаданого складного слова «світогляд» утворено такі терміни — «світоглядні ідеали» та «категорії світогляду».

Розгляньмо другий важливий лексико-семантичний процес — полісемію. Частина мовознавців вважає, що полісемія не є актуальною під час стандартизації термінів, однак вона все ж існує і є проявом природних законів розвитку лексики.

Вимога однозначності термінів є актуальним питанням і у філософській термінології. Наприклад, німецький філософ В. Лейбніц висунув вимогу, щоб філософські терміни були такими ж точними, як математичні символи. Однак це прагнення не увінчалося успіхом, оскільки існують певні закономірності, що діють усупереч цій тенденції.

Щоб зрозуміти особливості полісемії у філософській термінології, потрібно збагнути ту поняттєву систему, яку відображає ця термінологія. Тут важливі два моменти: по-перше, філософія є історичною наукою. Філософія виникла не лише з утвердженням певного суспільного ладу, а її поняття постали не в один конкретний період часу, а є результатом історичного розвитку суспільного буття. По-друге, філософія не є однорідною наукою, а складається з багатьох різних напрямів. Кожен напрям філософії відображає певне явище в системі людських поглядів. Так, наприклад, у XX столітті існують і марксистська філософія, і аналітична філософія, і герменевтика, і філософія моралі. Отже, не лише на діахронічному, а й на синхронічному рівні той самий мовний знак наповнюється різним змістом.

Як приклад візьмімо один із центральних термінів у філософії — «буття».

Першу філософську концепцію буття висунули філософи ще до Сократа, а згодом це поняття розглядали і Платон, і Аристотель. До відношень об’єктивного світу зі свідомістю зверталися практично всі напрями філософії, а отже, пропонували власні тлумачення цього поняття. Якщо розглянути лише визначення XX століття, то можна побачити відмінності у тлумаченні цього поняття, порівнявши, наприклад, філософію марксистського напряму й аналітичну філософію. Остання трактує «буття» як властивість, притаманну всьому сущому. У марксистській філософії термін «буття» має два значення. Слово «буття» у значенні існування з’явилося наприкінці XIX століття у виданні молодолатишів «Pūrs».¹²

Для наочності спочатку порівняймо семантику слова «буття» як загальновживаної лексичної одиниці — так, як її відображено в сучасному латиському літературному словнику, — і як терміна.

У зв’язку з багатозначністю терміна «буття» слід згадати одне цікаве явище, яке простежується в латиській мові. Термін «буття» є одним із виразників основоположних понять філософії, тому людська думка прагне тут усунути двозначність. Нині в латиській мові помітна тенденція вживати окреме слово — «esība» — для позначення значення «буття загалом». У теперішній момент — на початку 90-х —

⁸ Див.: «Консультант». С. 14.

⁹ Sk.: Kūle M. Ceļš saprašanas labirintos. Rīga, 1989. 21. lpp.

¹⁰ Даниленко В. П. Русская терминология. М., 1977. С. 180.

¹¹ Sk.: Lacey A. R. Dictionary of Philosophy. London, 1976. P. 16.

¹² Див.: Baltiņa M. Esamība, esība, esme, esotība. У кн.: Latviešu valodas kultūras jautājumi. Вип. 13. Rīga, 1977. С. 46.

21

Буття

Загальновживана лексика

Термінологія

1. Філос. Об’єктивний світ, матерія, що існують незалежно від свідомості.

1. Філософське поняття, що позначає об’єктивний світ, матерію, які існують незалежно від свідомості.

2. Існування, буття¹³.

2. Найзагальніше й найабстрактніше поняття, що позначає існування чогось узагалі¹⁴.

Буття й сущість

Загальновживана лексика

Термінологія

1. Філос. Об’єктивний світ

1. Об’єктивний світ

2. Існування, буття = сущість → 2. Існування, буття взагалі

кумі це явище існує лише на рівні мови, не набувши суворого термінологічного статусу.

У латиській літературній мові слово „esība“ зі значенням «існування, буття» вживали вже у 20—30-х роках. Це слово як синонім „esamība“ зі значенням «існування взагалі» зустрічаємо й тоді у творах латиських філософів. Наприклад:

Про чоловіка свідчить його праця, про жінку — її буття, її особистість. Жінка — мов світло. „Світлу не треба докладати зусиль, щоб сяяти, і все ж у його променях речі розквітають у всіх своїх барвах. Так і жінка впливає без зусиль, лише випромінюючи довкола свою сущість“¹⁵.

Про те, що слово «ecība» прагне здобути статус терміна, свідчить його поява не лише у сфері функціонування, тобто у слововжитку філософів, а й у сфері фіксації термінів. Приклади вживання цього слова у значенні «існування загалом» у філософських творах:

Воістину, Космос у нас, і ми в ньому. Та лише той, хто усвідомлює цю неподільність, здатен долучитися до космічного буття в усій його повноті.

У своїй творчості Г. Реріх намагається знайти відповіді на основні питання буття людства¹⁶.

Епос, пише Шац-Аниньш, поетично відтворює пластичне впорядкування явищ, симетрію людського буття¹⁷.

¹³ Mūsdienu Latviešu literārās valodas vārdnīca. Rīga, 1973. 2 sēj. 509. lpp.

¹⁴ Filozofijas vārdnīca. Rīga, 1964. 111. lpp.

¹⁵ Mauriņa Z. Sievišķības ideāls pagātnē un tagadnē. Grām.: Pārdomas un ieceres // Eseju krājums. Rīga, 1934. 10. lpp.

¹⁶ No Helēnas Rērihas vēstulēm (1929.—1938.) // Sieviete, 1990. Nr. 2. 4. lpp.

¹⁷ Mauriņš A. Lāčplēsi — spaciistu vai temporalistu? // Literatūra un Māksla. 1989 g. 23. decembrī.

22

Що ж до сфери фіксації, то у вже згаданому російсько-латвійському словнику філософських та етичних термінів наведено такі відповідники: субъективное ничтожество — суб’єктивне небуття, ничтожность в себе — небуття в собі, ничтожество, ничтожность — небуття, нікчемність¹⁸.

Говорячи про семантику слова «ecība», не можна не згадати ще одну його особливість, що відображається в окремому відтінку значення, а саме «існування як окреме суб’єктивне існування». Цю особливість слова почув і зафіксував наш народний поет Імант Зієдоніс:

Відчуття буття в людині — найперша тема мистецтва. У латвійській мові слово «ecība» набуває особливого посилення значення, оскільки значення слова «būt» збігається зі значенням слова «es». Ці слова, проектуючись одне на одне, надають слову «ecība» багатозначної глибини: я є так само, як є все; усе є зі мною, усе може проявитися через мене¹⁹.

Наразі цей відтінок значення не зафіксований у словниках; він лише відчувається як ознака, як тенденція, що може й зникнути. Однак через цей відтінок під час перекладу латвійською мовою творів Дж. Берклі — англійського суб’єктивного ідеаліста — для відтворення англійського «being» довелося використати саме «ecība», а не «esamība», яке в сучасній мові передбачає об’єктивний характер існування²⁰.

Мова є явищем, що перебуває у стані змін і водночас існує. Змінюється та перетворюється також термінологія філософії як підсистема мови, відображаючи розвиток теоретичної думки й світосприйняття окремих осіб. На лінгвістичному рівні ці зміни виявляються у властивих філософській термінології явищах синонімії та полісемії.

Процеси синонімії та полісемії в латвійській філософській термінології

Анотація

На філософську термінологію як підсистему загальновживаної мови впливають ті самі лексико-семантичні процеси, що й на лексику загальновживаної мови. У статті розглянуто найважливіші з них — синонімію та полісемію.

Виникнення синонімії та полісемії можна пояснити тим, що філософія як наука не лише інтегрує здобутки інших наукових дисциплін, а й водночас є наукою, у якій розвиваються пізнавальні здібності людини та наукова думка. «Думка не лише виражається, а й утілюється словом», — писав у 1930-х роках російський психолог Лев Виготський. Це психологічне явище пов’язане не лише з проблемами мовної синонімії та полісемії, а й зі значенням рідної мови для мислення людини.

Розвиток прогресивної філософської та суспільно-політичної думки, а також поява філософської літератури латиською мовою пов’язані з діяльністю младолатишів у 1830–1850-х роках минулого століття. Каспарс Бієзбардис, один із найвидатніших младолатишів, пояснював латиським читачам філософські поняття.

Зіткнення мовних засобів вираження та понять, пошук слова, придатного для позначення поняття на етапі становлення й формування термінології роблять синонімію неминучою. Деякі мовні

¹⁸Консультант. С. 16.

¹⁹ Ziedonis I. Garainis, kas veicina vārīšanos. Rīga, 1976. 70.lpp.

²⁰ Sk.: Bērklijs Dž. Traktāts par cilvēka izziņas principiem. Trīs sarunas starp Hīlasu un Filonusu /No angļu val. tulk. Z. Ikere. Rīga, 1990.

23

Наявність виразів, що позначають одне поняття, на цьому етапі нерідко навіть неминуча, коли йдеться про філософію — складну й абстрактну галузь наукового мислення. Наприклад, поняття «органи чуття» в період становлення латвійської філософської лексики позначали такими синонімами: ārējie prāti, ārējie jūšanas prāti, jūšanas prāti, jūšanas spēki.

Можна виокремити такі етапи творення й розвитку частини латвійських філософських термінів: існування синонімічного ряду, з якого виокремлюється одне слово, найчастіше вживане як термін; на основі цього терміна формується термінологічне гніздо. Формування термінологічного гнізда є певним показником закріплення терміна в латвійській філософській термінології.

Поняття «органи чуття» (у 30–40-х роках цього століття) передавалося таким синонімічним рядом: jutekļi, jūtekļi, jutekļa orgāni, maņu orgāni, sajūtu orgāni. У сучасній латвійській філософській лексиці вживаються лише два терміни з цього синонімічного ряду — sajūtu orgāni і jutekļi, причому частіше вживається другий. Саме на його основі й формується термінологічне гніздо.

Одним із джерел синонімії є запозичення. До філософської термінології належать також інтернаціоналізми, що мають відповідники у власній мові як абсолютні синоніми. У списку термінів філософії та етики російською й латвійською мовами, опублікованому 1987 року, є близько 1200 термінів, приблизно 30 із них перекладено власними словами й інтернаціональними синонімами.

Окрім уже згаданих абсолютних синонімів, є терміни, що відрізняються лише морфологічно, наприклад: ārpus-pieredzisks | ārpuspieredzes «позадосвідний», līdzesamība | līdzāsesamība «співіснування». Іноді для позначення того самого поняття синонімічно вживаються складне слово й словосполучення, наприклад: ārējā pasaule | ārpasaule «зовнішній світ», pasaules uzskats | pasauluzskats «світогляд».

Хоча в термінології вимагається однозначність, для латвійської філософської термінології актуальна й полісемія. Це спонукає створювати таку систему філософських термінів, у якій терміни були б подібні до цілком логічних математичних знаків. Цю думку висунув німецький філософ В. Лейбніц. Однак досягти цього не вдалося, і філософський термін і досі є багатозначним — поєднанням одного мовного знака й кількох дефініцій. Це можна пояснити екстралінгвістичними чинниками. Адже, по-перше, філософія є історичною наукою. Вона не починається й не закінчується разом із утвердженням певного суспільного устрою. І, по-друге, філософія відображає шлях розвитку людської думки, що складається з багатьох дуже різних течій.

У статті розглядається термін esamība «буття». Перша філософська концепція буття була висунута досократичними філософами, і в різних школах це поняття вживалося по-різному. Якби ми подивилися, у яких значеннях його вживають тепер, то побачили б, що представники різних філософських течій і в наші дні вживають його в різних значеннях. У марксистській філософії термін būtis має два значення: 1) це філософське поняття, що означає об’єктивний світ, матерію, незалежні від людської свідомості; 2) це найзагальніше й найабстрактніше поняття, що означає існування чого-небудь узагалі.

Кожна наукова дисципліна потребує визначеності, якої можна досягти лише за допомогою чіткого й однозначного визначення. У латвійській мові простежується тенденція позначати друге значення терміна būtis окремим словом esība, тобто esība — «існування, буття взагалі». Це слово загальновживаної лексики поступово набуває статусу терміна у філософській термінології латвійської мови в цьому значенні.

Мова постійно змінюється. Як підсистема літературної мови розвивається й філософська лексика. Цей розвиток відображається в актуальних для філософської лексики процесах синонімії та полісемії.

СИНОНІМІЯ ТА ПОЛІСЕМІЯ В ЛАТВІЙСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Анотація

Філософська термінологія, будучи одним із рівнів мовної системи, зазнає тих самих лексико-семантичних процесів, що й мова загалом. У цій статті зосереджено увагу на двох із цих процесів — синонімії та полісемії у латвійській філософській термінології.

Філософія пов’язана з розвитком абстрактного мислення. Слово є не просто технічним засобом передавання ідей. Ідеї визрівають у слові — так вважав російський психолог

24

Лев Виготський. Сам процес мислення та пошуку найадекватнішого способу позначити певне філософське поняття є джерелом появи його синонімічних найменувань.

Синонімічні терміни трапляються як у період формування латвійської філософської термінології, так і на сучасному її етапі. У процесі розвитку латвійської філософської термінології (починаючи з другої половини XIX ст.) деякі поняття мали групу синонімічних найменувань. Як правило, з наявного ряду синонімів одне слово починало вживатися найчастіше й поступово набувало властивостей спеціального терміна. Згодом від найчастіше вживаного терміна утворювалися інші похідні слова й словосполучення для вираження понять, пов’язаних із первісним поняттям.

Запозичення є добре відомим джерелом синонімів. У філософській термінології міжнародні та питомі слова функціонують як синонімічні терміни. Іншу групу синонімічних термінів становлять терміни, що різняться морфологічно, наприклад, pieredzisks| pieredzes (емпіричний); тобто прикметник і іменник у родовому відмінку. Ще одну групу синонімів утворюють терміни — складні слова та терміни — словосполучення, наприклад, pasauluzskats| pasaules uzskats (світогляд).

Філософський термін може передавати більше ніж одне поняття. Отже, у філософській термінології наявна полісемія. Це зумовлено тим, що філософія має тривалу історію розвитку й охоплює різні течії. У статті подано аналіз одного з основних термінів філософії, а саме «esamība» (буття), як приклад багатозначного філософського терміна.

70