LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVI (1996)

LIETUVIŲ KALBA: TYRĖJAI IR TYRIMAI

Juozas KARACIEJUS

«СТАРІ ЛИТОВСЬКІ ЧИТАННЯ» Й. ГЕРУЛІСА: ПРИНЦИПИ УКЛАДАННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЛИТОВИСТИКИ (у порівнянні з «Хрестоматією історії литовської літератури»)

Більшість студентів-литуаністів як Каунаського університету довоєнного часу (з 1930 року — Університету Вітовта Великого), так і Вільнюського університету повоєнного часу (за винятком, хіба що, 1945—1955 років) зазвичай починала знайомство зі старими литовськими писемними пам’ятками, особливостями їхньої мови та літературними елементами з хрестоматії «Старі литовські читання. Частина I: Тексти зі вступами», укладеної Й. Герулісом і виданої 1927 року¹ (далі: «Читання»). Перші, можливо, мали під рукою ще й видані того ж року «Вибрані пам’ятки нашої давнини» М. Біржишки (далі: «Пам’ятки»), а другі — видану ще 1957 року «Хрестоматію історії литовської літератури», редакторами якої були К. Корсак і Й. Лебедіс (далі: «Хрестоматія»). Її укладачі мали намір перевершити всі попередні видання подібного типу, адже «раніше видані хрестоматії давньої литовської літератури та збірки писемних пам’яток (Е. Вольтера, М. Біржишки, Й. Геруліса та ін.) застаріли, не відповідають вимогам сьогодення»².

Оскільки «Читаннями» Й. Геруліса частіше користувалися (і досі користуються) не лише студенти, а й дослідники литовської мови (частково також давньої литовської літератури), стає очевидно, що «Хрестоматія» не може замінити «Читань». Отже, значення «Хрестоматії» для литуаністики значно менше, ніж очікувалося. Тому цілком закономірно постає питання: що зумовило популярність «Читань» Й. Геруліса? Щоб відповісти на нього, насамперед слід з’ясувати, за якими критеріями добирали тексти та якими принципами керувалися укладачі обох хрестоматій, представляючи відібрані тексти читачеві.

Щоправда, перш ніж почати шукати відповіді на згадані питання, не слід забувати, що редактори «Хрестоматії» К. Корсак і Й. Лебедіс за обсягом, змістом і частково призначенням ближчі до «Пам’яток» М. Біржишки, ніж до «Читань» Й. Геруліса, які охоплюють лише литовські писемні пам’ятки XVI—XVII століть. Тому

Тепер можна лише шкодувати, що Й. Геруліс не спромігся виконати обіцянку й не підготував частину II цього видання, у якій обіцяв не лише «пояснити ті форми й ті слова, які зрозумілі не всім литовцям», а й, очевидно, мав намір практично відповісти на питання, що постало під час підготовки частини I: «чи не слід було б надрукувати хоча б по кілька сторінок також із німецьких, латинських і польських оригіналів? Адже більшість наших старих писемних пам’яток — це переклади, тож було б цікаво побачити, як перекладачі поводилися зі своїми джерелами» (с. V).

Хрестоматія історії литовської літератури. Епоха феодалізму. Ред. К. Корсак і Й. Лебедіс. В.: Державне видавництво художньої літератури, 1957, 5.

25

порівнювати можна лише литовські тексти цих століть і коментарі до них, представлені в обох виданнях. Крім того, укладачі подібних видань передусім зважали на майбутніх читачів, тобто на те, кому призначалися ці видання і яких цілей прагнули досягти. Саме ці обставини визначали принципи відбору текстів і їх підготовки. У «Передмові» до «Читань» Й. Геруліс чітко не зазначає, кому призначена книга, проте з її початку можна зробити висновок, що видання призначене фахівцям, пор.: «Наші старі мовні пам’ятки розкидані по всьому світу. Мало хто може скористатися ними всіма, а нових видань теж небагато. Тому, заохочений покійним Бугом, я друкую короткі тексти повністю, а з довших — досить великі уривки»³. Крім того, тут також пояснюється, як саме було відібрано тексти для цього видання.

У «Передмові» укладачі «Хрестоматії» конкретніше визначають, кому призначене їхнє видання, пор.: «Першоджерела давньої литовської літератури, що розвивалася в епоху феодалізму, — більшість старих литовських писемних пам’яток — сьогодні важкодоступні: вони стали бібліографічними раритетами, від яких навіть у найбільших бібліотеках республіки збереглося лише по кілька примірників. Зробити ці писемні пам’ятки або принаймні найхарактерніші уривки з них доступними нашій громадськості, особливо учнівській молоді (курсив мій. — Й. К.), і є завданням цієї хрестоматії»⁴. Тут також обговорюються критерії добору текстів: «Ця хрестоматія є хрестоматією литовської літератури, а не історії литовських писемних пам’яток загалом. Отже, у ній подано лише той матеріал, жанрові або стилістичні ознаки якого дають змогу зарахувати його до історично розвиненої художньої літератури. Тому в цій хрестоматії не подано тих старих литовських текстів, які мають суто державний адміністративний характер (наприклад, різні документи, правові акти, урядові звернення тощо), або безпосередньо належать до релігійного культу (наприклад, різні молитви, гімни як такі тощо), або цілком мають філологічний і педагогічний зміст (наприклад, тексти словників, граматик, букварів). Цим ця хрестоматія відрізняється від раніше виданих хрестоматій давньої литовської літератури, до яких зазвичай включали тексти всіх литовських писемних пам’яток, не зважаючи на їхні жанрові чи стилістичні особливості. Укладачі тих хрестоматій здебільшого дбали про те, щоб подати матеріал для дослідження не стільки нашої літератури, скільки минулого Литви та її культури, історії литовської мови. Крім того, хрестоматії, видані за часів буржуазного правління, були надмірно перевантажені текстами суто релігійного та культового характеру (молитвами, гімнами, проповідями, перекладами Біблії). У такий спосіб у них особливо підкреслювалася роль релігійних писемних пам’яток у культурному житті литовського народу (курсив мій. — Й. К.), а з іншого боку, явно недостатньо уваги приділялося писемним пам’яткам світського змісту та художній літературі

³ Геруліс Й. Старі литовські читання. Частина I. К.: Видання Литовського університету, 1927, [с.] V.

⁴ Хрестоматія історії литовської літератури, 5.

26

зародженням у давній литовській писемності.

У цій хрестоматії, навпаки, чільне місце відведено саме творам світського змісту та тим текстам давньої литовської писемності, у яких виявляються світські мотиви й перші елементи художньої виразності. Ось чому в цій хрестоматії широко представлені передмови, присвяти й панегірики з різних релігійних книг, у яких найвиразніше виявлялися саме світські мотиви та засоби художнього вираження»⁵.

З цих доволі розлогих уривків із «Передмови» до Хрестоматії бачимо, що ця книга, яка відповідала вимогам того часу, призначалася не фахівцям (навіть не студентам!), а широкому загалу, особливо школярам, і її головною метою було доступно й по-новому ознайомити читачів із давніми писемними пам’ятками або принаймні з характернішими уривками з них. На жаль, одразу слід сказати, що через панівні на той час ідеологічні настанови укладачам Хрестоматії не вдалося повністю втілити цей задум. Про це виразно свідчить обсяг деяких давніх литовських писемних пам’яток, уміщених у Хрестоматії⁶. Можна припустити, що це розуміли й відчували самі укладачі Хрестоматії, і тому в «Передмові» до книги з’явилися довжелезні софістичні міркування, покликані переконати читача, що давні релігійні писемні пам’ятки не є надто важливим джерелом для дослідження литовської культури та літератури. Такі твердження, наважуся сказати, значною мірою сприяли утвердженню негативного ставлення до давніх писемних пам’яток.

Оскільки адресати розглядуваних хрестоматій різняться, цілком зрозуміло, що мають відрізнятися й принципи подання відібраних литовських текстів, адже те, що потрібне фахівцеві, зовсім не обов’язкове для пересічного читача, і навпаки. То як у обох виданнях подано вже відібрані тексти? Й. Геруліс про принципи подання текстів пише: «Мови й правопису я ні виправляв, ні уніфікував. Адже ми хочемо дізнатися, як у ті часи насправді говорили й писали, а не як хтось із нас, опинившись на місці Малвидаса, Даукши або Ширвидаса, нібито писав би. Лише найгрубіші друкарські помилки виправляю в примітках, але, як мені тепер здається, часто й це зайве»⁷. Отже, Й. Геруліс прагнув подавати автентичні литовські тексти, тобто такі, які потрібні фахівцеві.

Укладачі Хрестоматії поводилися з давніми текстами дещо інакше. Вони зазначають: «Під час укладання цієї хрестоматії довелося розв’язувати складне питання мовного подання текстів. Як відомо, литовські писемні пам’ятки доби феодалізму написані своєрідним, дуже різноманітним правописом, відмінним від нашого сучасного правопису, а їхня мова містить чимало архаїзмів і діалектизмів, які вже не вживаються в нашій сучасній літературній мові. Усе це значно ускладнює читання цих писемних пам’яток, а в деяких випадках робить їхній зміст навіть важким для розуміння. Маючи на меті передусім подати в цій хрестоматії матеріал з історії литовської літератури»

⁵ Там само.

⁶ Наприклад, литовські писемні твори найвидатнішого письменника XVI ст. М. Даукши в Хрестоматії представлені лише неповними 21 рядком Постили (18 рядків зі сторінки 7 і 2,5 рядка зі сторінки 339). Тому навряд чи з таких уривків можна щось сказати про особливості мови й стилю литовських творів М. Даукши, а також про їхні літературні елементи та засоби вираження.

⁷ Г е р у л і с Й. Давні литовські читання, [с.] V.

27

для вивчення, довелося подбати про те, щоб тексти давньої литовської писемності, включені до хрестоматії, були легкими для розуміння. Тому їх було транслітеровано сучасною орфографією і частково перекладено сучасною літературною мовою, відмовившись від багатьох фонетичних і морфологічних архаїзмів та діалектизмів, але не змінюючи лексики й синтаксису. Із давніх морфологічних форм під час транслітерації залишено лише ті, що особливо характерні з погляду історичного розвитку литовської мови та надають мові й стилю давніх литовських писемних пам’яток своєрідного колориту. Усі давні лексичні, морфологічні й синтаксичні форми, які можуть бути незрозумілими сучасному читачеві, пояснено у примітках до кожного транслітерованого тексту.⁸.

«Щоб якомога наочніше показати характер литовських писемних пам’яток феодальної епохи не лише з погляду змісту, а й мови, орфографії та техніки друку, у цій хрестоматії поряд із транслітерованими текстами подано також їхні автентичні фотокопії, за винятком випадків, коли оригінальний текст не зберігся⁹.

Із наведеної цитати з «Передмови» до цієї Хрестоматії стає зрозуміло не лише те, що книжку призначено не для фахівців (тому й виникла потреба «перекласти» литовські тексти XVI–XVII ст. сучасною мовою), а й ще одна цікава обставина: укладачі Хрестоматії, кілька разів наголосивши в «Передмові», рясно пересипаній тогочасними обов’язковими ідеологічними штампами, на винятковості книжки та її перевагах, безперечно, розуміли, що за таких принципів підготовки давніх литовських текстів наведені твердження повисають у повітрі. Тому укладачі були змушені шукати вихід — поряд із текстами XVI–XVII ст., транслітерованими сучасною мовою, вмістити також їхні фотокопії. Однак школярам або широкій громадськості фотокопія кожного тексту не потрібна, а фахівцям не потрібні транслітеровані тексти. Можливо, можна навіть засумніватися, чи справді цю книжку призначено для широкого загалу, тим паче що наприкінці «Передмови» стверджується: «Фотографічно відтворені тексти дають змогу використовувати матеріали цієї хрестоматії не лише для історії нашої літератури, а й для потреб литовської мови»¹⁰. З огляду на принципи добору текстів і їхньої підготовки в останньому твердженні, здається, можна побачити й суперечність.

Отже, навіть не вдаючись до докладнішого порівняння обох хрестоматій, чітко видно, що підготовлена таким чином «Хрестоматія з історії литовської літератури» не може замінити «Давні литовські читання» Й. Геруліса, адже підготовленою на таких еклектичних засадах Хрестоматією ми нині не можемо скористатися навіть як навчальним посібником: студенти завжди спершу дивляться на транслітерований текст, а не на фотокопію. Мабуть, саме тому нині чимало навіть дипломованих лінгвістів-литуаністів ледве спроможні прочитати твори М. Дауки чи К. Сирвідаса. Тепер, коли «Читання» Й. Геруліса стали бібліографічною рідкістю, гостро потрібна нова хрестоматія давніх писемних пам’яток. Готуючи її, не слід намагатися перевершити себе, а варто йти прокладеним Й. Герулісом шляхом і керуватися його принципами.

⁸ Це останнє твердження дуже нагадує обіцянку Й. Геруліса у другій частині «Читань» «пояснити ті форми й ті слова, які зрозумілі не всім литовцям» (P. V.).

⁹ Хрестоматія з історії литовської літератури, 6.

¹⁰ Там само.

28

* * *

Коли статтю було написано й передано до друку, я звернув увагу на змістовну й доволі сувору рецензію першого варіанта «Хрестоматії з історії литовської літератури», надруковану у працях проф. Й. Лебедиса (див. Lebedys J. Lituanistikos baruose, t. 2. V. Vaga, 1972, p. 16-35), у якій, серед іншого, порушено питання добору текстів і способу їх подання, що не суперечать діаметрально думкам, висловленим у статті. Крім того, із згаданого джерела стає зрозуміло, що лише після цієї рецензії, яка завершується досить суворим висновком, — «Усе згадане свідчить про те, що підготовку хрестоматії не завершено, але вона вкрай потрібна» (Там само, с. 35), — проф. Й. Лебедиса запросили редагувати й виправляти книжку, але, очевидно, не в усіх питаннях голос Й. Лебедиса був вирішальним.

29