Page 1У Латвії. Тим паче, що сам автор присвятив окремий розділ опису литовських мовних островів і слідів у Білорусі та Польщі (с. 386–388) і там згадував непозначені діалекти.
До зауваг можна додати, що на с. 420 не збережено точне написання Даукантаса в Būdas: замість Даукантасового ī (діакритичний знак подібний до циркумфлекса), що позначає особливий поширений жемайтський звук [ę], всюди проставлено ī (pirm gimimo). Очевидно, автор не наважився позначити циркумфлекс, а потрібного діакритичного знака не було. Однак для італійського читача це позначення нічим не відрізнятиметься від слів пісні на сусідній сторінці (с. 421) Mėnuo saulužę vedė žodžių anksti, pirmą, акцентованих гравісом. Також під час передачі жемайтського тексту аукштайтською говіркою пропущено слово jau (с. 421, 1-й рядок). Коректурних помилок дуже мало, хоча вони трапляються (на с. 296 замість Drotvinas yra Drotivinas, на с. 440 Ramonienė замість Ramonienė, на с. 511 Vanagieni замість Vanagienė).
Усі зауваги не повинні применшувати значення праці; на них буде важливо зважати під час підготовки наступних видань. До речі, серед лінгвістів-балтистів уже стало банальністю казати, що праця Діні просто проситься до перекладу. Вступи до балтійської філології писали Ернст Френкель (німецькою; Сімас Каралюнас переклав його також литовською) та Йонас Кабелка. Однак книга Діні — значно ширша й докладніша праця. Уже з того, що сказано, видно, що Діні не чужий соціолінгвістичний підхід; про це свідчать навіть назви деяких підрозділів: «Обмежений мовний пуризм», с. 365, «Інтерференція з російською мовою», с. 369, «Мовні контакти», с. 381. У книзі не обійшлося й без представлення культурологічних теорій (Вітаутаса Каволіса, Томаса Венцлови, с. 298–300) та археологічних даних (Марії Гімбутас, Рімуте Рімантене, Г. Чесніса, В. Шімєнаса, с. 12–16, 188–190). Сьогодні, за відсутності енциклопедій балтійських мов, Le Lingue Baltiche Діні можна було б використовувати і як настільну енциклопедію. З огляду на саму вдачу автора, ця праця має енциклопедичний розмах. Тому так само, як під час рецензування будь-якої енциклопедії неможливо охопити все, так і рецензії на всю книгу Діні Le Lingue Baltiche приречені залишатися неповними. Книги такого рівня про балтійські мови не видано жодною іншою мовою. Тож, ризикуючи здатися банальним, хочеться сказати, що було б важливо перекласти її принаймні тими мовами, якими найчастіше публікують дослідження з балтистики: литовською, латиською, російською, польською, німецькою та англійською. Це репрезентативна книга з досліджень балтійської філології.
Giedrius Subačius
Університет Іллінойсу в Чикаго
ПАМ’ЯТІ РУДОЛЬФА ГРАБІСА
Латвійські мовознавці гідно вшанували свого старшого колегу Рудольфа Грабіса з нагоди його дев’яностого дня народження, видавши цікавий збірник статей «Savajai
257
Page 2kalbai“ (Savai valodai. Riga, 1997). Tiesa, knyga pasirodė jau po jubilijato mirties, tačiau švęsdamas savo gimtadienį jis dar spėjo pasidžiaugti korektūriniu jos egzemplioriumi.
Окрім спогадів самого Р. Грабіса (Atmiņu druskas, с. 8–67), завершених у 1991 році, та його бібліографії (с. 306–312), у книзі опубліковано 18 статей із латвійського мовознавства на різні теми. Деякі зі статей більшою чи меншою мірою можуть зацікавити й литовських мовознавців: «Екзотичні» запозичення Лаймуте Балуоде в латвійській топонімії» („Eksotiskie“ aizguvumi Latvijas toponīmijā, с. 68–72), «Варіанти словотворення та авторитет тексту в історії писемної мови» Майї Балтині (Vārd darināšanas varianti un teksta autoritāte rakstu valodas vēsturē, с. 73–77), «Про мовознавчу термінологію» Андрея Банкава (Par valodniecības terminoloģiju, с. 78–82), «Ставлення до іншомовних слів в історії латвійської літературної мови» Айни Блінкени (Attieksme pret svešvārdiem latviešu literārās valodas vēsturē, с. 83–96), «Мікрополя деяких лексем у системі назв рослин латвійської мови» Інеси Едельмане (Dažu leksēmu mikrolauki latviešu valodas augu nosaukumu sistēmā, с. 131–140), «Імплікована актуалізація» Яніса Розенберга (Implicēta aktualizācija, с. 240–246), «Діалект у топонімах» Марти Рудзите (Izloksne vietvārdos, с. 247–259), «Займенник у старих латгальських писемних пам’ятках і сучасних діалектах Латгалії» Анни Стафецки (Vietniekvārds senākajos latgaliešu rakstos un mūsdienu Latgales izloksnēs, с. 272–281), «Варіанти дифтонга au в найдавніших латвійських писемних пам’ятках — питання фонетики чи правопису?» Петеріса Ванага (Divskaņa au varianti visvecākajos latviešu rakstos–fonētikas vai rakstības jautājums?“, с. 282–295).
У книзі також надруковано статті Брігіти Бушмане, Елги Кагайне, Регіни Квашите, Сармите Лагздині, Дайни Нитині, Корнелії Покротніеце, Івети Путеле, Валентини Скуїні, Анни Вулане.
Ті, хто цікавиться питаннями латвійського мовознавства або історії латвійської культури загалом, із великим задоволенням прочитають уже згадані спогади Р. Грабіса: тут яскраво постає портрет Яніса Ендзелінса, культурне життя студентів Латвійського університету, чудові картини старого латвійського села, труднощі й радощі працівників Інституту мови та літератури Академії наук Латвії у повоєнний час. Водночас постає образ самого Рудольфа Грабіса — надзвичайно милої, дружньої, мабуть, вічно оптимістичної людини. Так і хочеться процитувати останнє речення його спогадів: «Ще тоді, коли мати мила мене в ночвах, а також і пізніше, вона любила казати: „Рудічеві життя буде легким: у нього швидко висихає вимите волосся“. І тепер, коли мені вже пішов вісімдесят п’ятий рік, про це материнське пророцтво я наважився б сказати, що досі воно справджувалося».
Наукова редакторка книги — Айна Блінкена.
Algirdas Sabaliauskas
258
