ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLIV (2001), 259–260

IN MEMORIAM

Йонас Земвалдас Балкявічюс

1923 04 20 – 2000 12 08

Найщиріші так і губляться — відчувати слова й шукати між ними зв’язок чи відчувати зв’язок і шукати для нього слова? (Доналдас Каякас)

Ці два чуття — слова і зв’язку — та пов’язані з ними пошуки, які часто визначають професійний вибір людини, були супутниками й видатного литовського синтаксиста та лексикографа Йонаса Балкявічюса. Артистична й аристократична натура їхнього володаря приховувала від сторонніх існування можливих особистих проблем, а чуйність і повага до іншого, вміння спілкуватися свідчили про відчуття й усвідомлення зв’язку не лише між словами.

Йонас Балкявічюс написав дві книжки із синтаксису — Синтаксис сучасної литовської мови (1963) і Синтаксис предикативних конструкцій литовської мови (1998), що обрамлюють шлях його теоретичних пошуків; опублікував статті з питань синтаксису литовської та латиської мов і культури литовської мови; підготував навчальні посібники для середніх шкіл. З його працями мав ознайомитися кожен, хто хотів постукати у ворота царства лексикографії литовської та латиської мов: він був одним з авторів Латисько-литовського словника (Вільнюс, 1977), спеціальним редактором Литовсько-латиського словника (Рига, 1964), укладеного Аполонією Бояте та Валтеріо Субатнієку, а також упорядником Lietuviešu–latviešu vārdnīca / Lietuvių–latvių kalbų žodyno (Рига, 1995) разом із Лаймуте Балоде, Аполонією Бояте, Валтеріо Субатнієку та Албертом Саркані; для двох останніх словників він також написав по Короткій граматиці литовської мови; опублікував нарис Латиська мова (Gimtasis žodis, 1993, № 1–11), присвячений самостійному навчанню. Був перекладачем латиської художньої літератури й офіційним перекладачем державних делегацій Литовської Республіки.

З юних років навчав, викладав і керував: у 1942/43 навчальному році працював учителем у Нереті, у 1943/44 — в Алізаві, у 1944–49 — у 9-й середній школі Каунаса; у 1949–56 працював заступником директора Каунаської педагогічної школи; у 1960–94 працював у Вільнюському університеті: 1963 року захистив дис-

260 |

IN MEMORIAM

ертацію, від 1966 року — доцент; у 1964–68 роках — заступник декана факультету історії та філології, у 1968–75 — філологічного факультету, у 1979–84 — декан (уславився як винахідливий організатор свят і заходів). Таким був би стислий виклад трудової та педагогічної діяльності, що свідчить про сфери праці, працелюбність і здібності.

Пам’ять постає Йонасом Балкявічюсом як чудовим оратором: ті, хто слухав його курси («Синтаксис сучасної литовської мови», «Особливості структури словосполучень», «Пунктуація литовської мови», «Основи риторики»), отримували також уроки доброї дикції та риторичного мистецтва. Акторська натура й талант педагога — методичний виклад матеріалу, логічне мислення, уміння зацікавити й володіти аудиторією — поєднувалися з простотою індивідуального спілкування. Головне правило його колегіального спілкування: щирість і шаноблива дистанція. Створивши образ чарівного професора, Йонас Балкявічюс так і не дочекався злих студентських пліток. Можливо, тому, що сам не розкидався шпильками. Не змусити замовкнути, а розговорити — таким був його стиль спілкування. Демократичність не зникала й під час виправлення письмових робіт: як керівник курсових і дипломних робіт він не любив грати роль письменника, редактора чи впертого критика — це спонукало студентів самостійно відкривати, доводити чи помилятися.

Смерть — це болісно здобутий скарб, пов’язаний зі страхом, що вже не скажеш того, що міг би сказати: ти лише відчував зв’язок і шукав для нього слова, але вчасно не знайшов їх або не наважився вимовити. Запізнився… Втративши близьких, ми втішаємо себе тим, що багаті, бо пам’ятаємо їх. Поки пам’ятаємо, самі почуваємося живими. Час здається нам не всемогутнім злодієм — він здатний забрати, приховати, припорошити пилом те, що важливе для повсякдення. Втративши вчителів, ми можемо торкатися лише акварелі пам’яті, адже вже не маємо змоги зробити точний відбиток портрета — у минулому ми приділяли надто мало уваги різним дрібницям. «Шкільні» сни (коли ти вже не учень, але теперішні проблеми позичають обличчя якогось учителя чи викладача й лякаючу шкільну ситуацію), на жаль, не вдосконалять портрет Йонаса Балкявічюса на платівці моєї пам’яті — страх отруєних голок не з’явиться: Учитель, якого ти не боявся, майже не має шансів прийти уві сні.

Юрате Пайєдене