ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

LI (2004), 141–144

ПЕРСОНАЛІЇ

ВІТАЄМО КАЗІСА МОРКУНАСА

Доктор Казіс Моркунас, надзвичайно працьовитий і скромний дослідник мовознавства, усе життя працював і досі працює в Інституті литовської мови.

Казіс Моркунас народився 4 березня 1929 року в селі Пілякалніс Укмерзького району. Чотири класи закінчив у Кулнішкяй, згодом навчався в початковій школі Гельвонай, Укмерзькій гімназії імені Антанаса Сметони, де бачив Зігмаса Зінкявічюса, який згодом (в університеті) став керівником дипломної роботи свого земляка про рідну гельвонську говірку. Сильна любов до рідного слова, що зародилася в гімназії, спонукала його обрати шлях литуаніста. У 1949–1954 роках навчався у Вільнюському університеті, слухав лекції Юозаса Балчіконіса, Вінцаса Миколайтіса-Путінаса, Юргіса Лебедиса, Юозаса Сенкуса, Зігмаса Зінкявічюса, Йонаса Кабелки, Казіса Улвідаса, Мейле Лукшене та інших відомих литуаністів.

Після закінчення університету Казіс Моркунас почав працювати в Інституті литовської мови та літератури. У 1958–1961 роках навчався в аспірантурі цього інституту, а 1962 року захистив дисертацію «Південний східноавкштайтський діалект» (науковий керівник — Юозас Балчіконіс). Більшу частину роботи опубліковано окремими статтями — «Фонетика південного східноавкштайтського діалекту» (Питання литовського мовознавства 3, 1960, 5–59) і «Морфологія південного східноавкштайтського діалекту: [іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово]» (Питання литовського мовознавства 11, 1969, 107–146). З 1966 до 2001 року був у Інституті литовської мови

142 |

PERSONALIA

та літератури завідувачем відділу історії мови й діалектології. Тактовний, терплячий, спокійний, турботливий, завжди готовий допомогти — так сьогодні характеризують його колеги. Він ніколи й нікому не сказав навіть найменшого недоброго слова. У 1990 році К. Моркунас обійняв посаду заступника директора відновленого Інституту литовської мови. Цю нелегку адміністративну роботу він терпляче й сумлінно виконував до 2001 року, був головним організатором багатьох наукових конференцій. З 1995 до 2001 року — редактор Питань литовського мовознавства, нині — член редакційної колегії цього періодичного видання.

Ще навчаючись у Вільнюському університеті, К. Моркунас разом із однокурсниками та молодшими колегами взявся записувати діалекти різних місцевостей Литви. Він подолав не одну сотню кілометрів сільськими дорогами, шукаючи людей, які гарно розмовляли діалектом. Найбільше часу й сил було віддано науці діалектології, особливо одній із найбільших праць з литовської діалектології, над якою він працював кілька десятиліть, — Атласу литовської мови (1–3, Вільнюс: Мокслас, 1977–1991). К. Моркунас був не лише одним із головних збирачів матеріалу й авторів видання, а й керівником цієї праці. В Атласі литовської мови систематизовано й проаналізовано лексичні, морфологічні, фонетичні та акцентуаційні дані з понад 700 населених пунктів. Загалом видання містить 376 карт («Лексика» — 120, «Фонетика» — 112, «Морфологія» — 144). Сьогодні без нього не обходиться жоден діалектолог. Праця укладачів Атласу литовської мови цілком заслужено була відзначена 1994 року Державною науковою премією Литовської Республіки.

Ще одне важливе для литовської діалектології наукове видання, над яким К. Моркунас багато й ретельно працював, — хрестоматія Діалекти литовської мови (Вільнюс: Мінтіс, 1970). Це було перше ґрунтовне видання ознайомчого характеру, у якому вміщено діалектні тексти, записані в 1950–1966 роках майже в пів тисячі населених пунктів у людей різного віку. У вступній статті докладно розглянуто основні лексичні, фонетичні, морфологічні та синтаксичні особливості литовських діалектів, класифікованих за схемою К. Яуняса й А. Саліса.

Новий погляд зрілого мовознавця на литовські діалекти розкривається у «Програмі дослідження литовських діалектів та їхньої взаємодії»: К. Моркунас разом із Дангуле Мікуленене підготував 1995 року розділ «Морфологія» цієї програми, а також був відповідальним редактором інших її розділів («Лексика», «Наголос», «Соціолінгвістика», Вільнюс: Інститут литовської мови, 1995).

У 1997 році вийшла підготовлена К. Моркунасом (разом із Д. Мікуленене) збірка діалектних текстів — «Тексти дієвенішської говірки» (Вільнюс: Інститут видавництва науки й енциклопедій). У цій книжці наведено нові відомості про одну з найцікавіших говірок південно-східної окраїни литовського мовного ареалу.

Певний час К. Моркунас керував збиранням даних литовської мови для підтримуваного ЮНЕСКО Atlas linguarum Europae і був членом однієї з комісій його Головної редакційної колегії. Разом із латвійською мовознавицею Айною Блінкеною він написав для цього видання статтю «Балтійські мови» (Die baltischen Sprachen. Perspectives nouvelles en géolinguistique, Рим, 1997, 89–102).

За кілька десятиліть активної праці мовознавця в періодиці з’явилося чимало інших цінних статей і рецензій на наукові видання, важливих не лише для діалектології, а й для мовознавства загалом: «Литовський діалект куршської коси та вплив литовської мови на ці

PERSONALIA

143

«мовою латвійських рибалок» (разом з A. Sabaliauskas, Lietuvių kalbotyros klausimai 2, 1959, 131–149), «Рідкісні форми умовного способу в литовській мові» (разом з A. Kučinskaite, Lietuvos TSR MA darbai, серія A 1 (16), 1964, 215–218), «Die Onomastik in Litauen» (Acta Baltico-Slavica 7, 1970, 197–206), «Про поняття periferinės tarmės» (Lietuvių kalbotyros klausimai 30, 1993, 4–7), «Про прідих і його межі» (Lietuvių kalbotyros klausimai 34, 1994, 84–92) та ін.

Учений присвячує знання з діалектології та досвід дослідника діалектів не лише науці, а й широкій громадськості. Для широкого загалу він написав книжечку Pažintis su lietuvių kalbos tarmėmis (Вільнюс: Mokslas, 1980), у якій популярно, не цураючись гумору, розповідає про виникнення литовських діалектів, їх класифікацію та особливості, привертає увагу читачів до значення діалектних даних для науки й мовної практики. Чимало популярних статей К. Моркунаса про діалекти, їх дослідження, відомих мовознавців, нові видання та інші теми надруковано в Gimtojoje kalboje, Gimtojo žodyje, Gimtajame krašte, інших періодичних журналах і газетах.

Від діалектології до історії мови — лише один крок. Отже, вдалося зазирнути й у царину історії литовської мови та чимало там зробити. З історією мови пов’язана вже й стаття, опублікована 1959 року на тему дисертації, — «Залишки займенникових прикметників у південному діалекті східноаукштайтської говірки» (MA darbai 2 (7), 1959, 191–203). Першу працю, спеціально присвячену історії мови, К. Моркунас опублікував через чотири роки — у 1963-му: «Про походження слова atšlaimas» (MA darbai 2 (15), 1963, 267–273). Спираючись на багатий матеріал діалектів і давніх писемних пам’яток, він переконливо довів, що atšlaimas пов’язане не з дієсловом šluoti (як вважали P. Arumaa та E. Fraenkelis), а з дієсловом šlieti. Історики мови, особливо дослідники історичної морфології литовської мови, не обходяться і без його статті 1964 року «З історії форм множини інесиву в східноаукштайтських діалектах» (Lietuvių kalbotyros klausimai 7, 1964, 145–152).

Серед давніх авторів найбільше уваги К. Моркунас приділив творам східнолита Костянтина Сирвідаса. У статті 1967 року «Змішані дифтонги am, an, em, en ir ą, ę у творах К. Ширвідаса» (Lietuvių kalbotyros klausimai 9, 1967, 139–146), спираючись на статистичні дані східних діалектів і цих дифтонгів, він проникливо зауважив, «що в першій частині Punktų sakymų, а також у першому виданні словника, ці дифтонги послідовно наявні лише у власних і загальних назвах інших мов, у сполучнику з дифтонгом an idant та досить частих похідних від кореня en švent-. В інших виданнях словника, що вийшли після смерті К. Ширвідаса, і особливо в другій частині «Punktų sakymų», трапляється більше слів і форм, у яких зазначені дифтонги й голосні наявні непослідовно. Це дає підстави вважати, що до появи цих дифтонгів і голосних найбільше доклалися пізніші видавці й редактори, які походили з інших регіонів Литви» (с. 145). Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що цей висновок К. Моркунаса має лежати на столі кожного дослідника мови творів К. Сирвідаса-початківця.

Мові творів Костянтина Сирвідаса присвячена й найбільша праця мовознавця з історії литовської мови — опублікований 1980 року в Lietuvių kalbotyros klausimuose – Punktų sakymų індекс дієслів («Дієслово у „Punktų sakymų“ Костянтина Ширвідаса (Індекс)»). Lietuvių kalbotyros klausimai 20, 1980, 109–222), де зареєстровано всі дієслівні форми, а щоб «виокремити їхнє значення (чи значення), після граматичних форм подано речення або його частину з однією з цих форм» (с. 110).

144 |

PERSONALIA

У виданні Donum Balticum, присвяченому видатному норвезькому балтистові Chr. Stang, К. Моркунас опублікував статтю «Кілька особливостей мови творів М. Дауґші» (Стокгольм: Almqvist & Wiksell, 1970, 347–351), у якій розглядає особливості правопису цього автора. Тонкі спостереження історики мови знайдуть і в рецензіях К. Моркунаса на лінгвістичні видання, які слід прочитати, а не лише згадати.

Не шкодують добрих слів про К. Моркунаса й бібліографи — адже йому довелося зробити значний внесок у підготовку багатьох бібліографічних покажчиків Lietuvių kalbotyros. Цими книжками користуються не лише дослідники литовської мови, балтисти й індоєвропеїсти, а й загалом усі, хто цікавиться мовознавством та історією культури литовського народу.

І нині мовознавець щодня сідає за заставлений книжками стіл і береться до роботи: читає коректуру Dieveniškių šnektos žodyno, готує до друку коментарі до четвертого тому Lietuvių kalbos atlaso, пише пояснення до текстів балбєришкіської говірки, готує й редагує нові статті про різні литовські говірки для серії монографій Lietuvos valsčiai, яку видає видавництво «Versmė»…

З нагоди прекрасного життєвого ювілею від імені всієї спільноти литуаністів бажаємо працьовитому знавцеві мови ще довго не втомлюватися, адже «душа наша має в собі безмежний простір для розуму, куди можуть уміститися всілякі знання й незліченні науки» (К. Сирвідас).

Juozas Karaciejus, Asta Leskauskaitė