ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

LII (2005), 59–65

Частотність уживання відмінків і значення іменника

Ineta Savickienė

Vytauto Didžiojo universitetas

Спираючись на поняття граматичних і конкретних відмінків Куриловича, граматичні відмінки розглядаються з погляду їхніх синтаксичних функцій, а конкретні — з погляду їхніх семантичних функцій. Наша гіпотеза полягає в тому, що статистично частотність відмінка обернено пропорційна ступеню його функціональної маркованості. Показано, що граматичні відмінки (називний, знахідний і родовий) уживаються частіше, ніж конкретні (давальний, орудний і місцевий). Відмінності в частотності відмінкових форм окремих слів відображають маркованість відмінка та семантику іменника. Дослідження ґрунтується на аналізі литовського усного мовлення за допомогою програми CHILDES. Частотність відмінкових форм та їхні значення досліджувалися в мовленні, адресованому дорослим (ADS), у мовленні, адресованому дітям (CDS), та в дитячому мовленні (CS). Подібні тенденції виявлено в CDS і CS, але в ADS спостерігалися інші. Виявлено значні відмінності, пов’язані з одушевленістю. Наші результати підтверджують припущення, що значення іменника впливає на семантику окремих відмінків і потенціал їх уживання.

1. УСНЕ Й ПИСЕМНЕ МОВЛЕННЯ

Принцип, висунутий лінгвістами ХХ століття, згідно з яким усне мовлення відрізняється від писемного й тому його слід вважати важливішим для досліджень, здобув підтримку багатьох учених. Леонард Блумфілд (1935: 21) стверджував, що письмо — це не мова, а лише певний спосіб фіксації мови. Погляди Блумфілда вплинули й на теоретичну лінгвістичну думку, особливо на синтаксис. Варто згадати, що й Джон Лайонс (1977: 39–42) звернув увагу на відмінності граматики й словника, які розмежовують усне та писемне мовлення. Він наголошував, що в грамотних суспільствах взаємозв’язок між усним і писемним мовленням є дуже складним: різновиди усного й писемного мовлення в певній мові можуть бути частково незалежними. Однак такі твердження не заперечують пріоритету усного мовлення, адже воно все ж насамперед потрібне для комунікації навіть у дуже грамотних суспільствах. Крім того, людина опановує усне мовлення першою і, безсумнівно, легко, тоді як для засвоєння писемного мовлення потрібні багато років, і найчастіше це відбувається не так легко й не завжди успішно.

У цій праці спробуємо розглянути категорію відмінка в литовській мові, яка охоплює кілька рівнів мовної структури. Описуючи відмінки, неминуче доводиться спиратися на синтаксис і семантику, оскільки лише охопивши всі ці рівні можна сформувати уявлення про категорію відмінка. Спробуємо з’ясувати, чи відрізняється частотність уживання відмінків у розмовах дорослих і дітей.

60 | I N E T A S A V I C K I E N E

Спиратися на синтаксис і семантику, адже лише охопивши всі ці рівні можна сформувати уявлення про категорію відмінка. Спробуємо з’ясувати, чи відрізняється частотність уживання відмінків у розмовах дорослих і дітей.

Цю статтю написано на основі матеріалу розмов¹. Розмови систематично записували на аудіокасети й транскрибували на комп’ютер за системою CHILDES².

2. КАТЕГОРІЯ ВІДМІНКА В ЛИТОВСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

«Категорія відмінка охоплює кілька рівнів структури мови. Отже, на якомусь одному рівні неможливо виявити всі її особливості. У морфології описується система відмінкових форм, однак вона не позбавлена значення; парадигматичні відношення завжди ґрунтуються на тому, що означає та чи інша відмінкова форма у синтагмі» (Paulauskienė, 1994: 98).

Якщо відмінок разом із прийменниками розуміти як одну функційну категорію, то в її центрі будуть суб’єктно-об’єктні відношення, а на самій периферії — поняття обставини. У прийменниковій конструкції відмінок іменника поєднується з прийменником дієслова, який вимагає певного відмінка — родового, знахідного або орудного. У литовській мові прийменники найчастіше вживаються з родовим відмінком (ant, be, prie, iš, dėl, iki), знахідним відмінком (į, pas, per, pro, prieš, apie), орудним відмінком (su, po). Прийменникові конструкції переважно виражають загальне значення місця, рідше — інші обставини (Ambrazas, red., 1994; Paulauskienė 1994; Valeckienė 1998; Šukys 1998).

Jerzy Kuryłowicz поділив усі відмінки на дві групи. Називний, знахідний і родовий відмінки він назвав «граматичними» через їхню первинну синтаксичну функцію. Інші відмінки (давальний, орудний і місцевий) є «конкретними» — мають первинну семантичну функцію і часто залежать від конкретного контексту, тобто від лексичних значень дієслова та пов’язаного з ним іменника (Kuryłowicz 1964: 31, 188–189). Отже, функції відмінків є синтаксичними й семантичними. Іменники найчастіше поєднуються з дієсловом, яке становить центр речення й вимагає певного відмінка. Деякі відмінки поєднуються з іншими іменниками.

Adelė Valeckienė (1998: 251–252) teigia, kad svarbiausi linksniai sakiniui formuoti yra galininkas ir vardininkas. Pagal savo pirmines sintaksines funkcijas jie susiję su

¹ Основою аналізу в цій праці є кілька корпусів розмовного мовлення. Перший охоплює розмови дитини й дорослого, тобто близько 35 годин записів (див. Savickienė 2001, 2003), другий — розмови дорослих між собою, тобто близько 9 годин записів (матеріал зібрала авторка). Співрозмовники належать до різних вікових і гендерних груп. Переважні теми розмов пов’язані з побутовими проблемами, пережитими враженнями та планами на майбутнє.

² Ця програма дає змогу виконувати всі роботи з транскрибування й кодування значно точніше та порівняно швидко. Крім того, вона дає змогу автоматично аналізувати великі обсяги текстів розмовного мовлення. Система CHILDES охоплює два інструменти. Перший — це формат транскрибування й кодування CHAT. Другий — пакет програм для аналізу CLAN. За допомогою програм CLAN Combo, Kw al, Freq було проведено статистичні дослідження матеріалу, результати яких дали змогу зробити висновки про частотність уживаної лексики та граматичних категорій (MacWhinney 1994).

LINKSNIŲ DAŽNUMAS IR DAIKTAVARDŽIO REIKŠMĖ | 61

транзитивністю дієслова й співвідносяться між собою як називний відмінок суб’єкта та знахідний відмінок об’єкта. Із називним і знахідним відмінками пов’язаний родовий. Родовий відмінок, приєднаний до дієслів, за функцією тісно пов’язаний зі знахідним і може виконувати функцію об’єкта.

Отже, у литовському мовознавстві традиційно називний, знахідний і родовий відмінки зараховують до граматичних, а давальний, орудний і місцевий — до семантичних. Найтиповіша синтаксична функція називного відмінка — суб’єкт, а знахідного й родового — об’єкт. Однак функції відмінків не обмежуються переліченими — їх значно більше. Наприклад, родовий відмінок у сполуках із дієсловами виражає об’єкт, його частину або невизначену кількість. Родовий відмінок із прийменником може виконувати також функції обставини, а в іменних фразах виступати означенням. Знахідний відмінок, крім прямого об’єкта, може виражати обставини місця й часу. Давальний відмінок, що виражає об’єкт, також може виконувати різні семантичні функції: фінитивну, бенефактивну, перцептивну. Орудний відмінок, крім подвійного значення об’єкта (інструмента й комітатива), може виражати також обставини місця й часу. А місцевий відмінок, крім місця, може виражати й час. Отже, відмінки мають основні й побічні значення. У новітніх дослідженнях литовської граматики стверджується, що чіткого розмежування між граматичними й семантичними відмінками бути не може, що «граматичними або семантичними можна називати лише конкретні випадки вживання відмінків» (Holvoet, Semėnienė 2004).

3. ЗНАЧЕННЯ ТА ВЖИВАННЯ ВІДМІНКІВ

Категорія відмінка, будучи однією з найскладніших, а водночас і найцікавіших мовних категорій, надає дослідникам можливість проаналізувати її з різних поглядів. Реальне вживання розкриває багатогранність категорії відмінка, її потенціал набувати тих чи інших значень у різних контекстах.

Аналізуючи вживання відмінків у різних контекстах, спробуємо з’ясувати, які відмінки — граматичні чи семантичні — вживаються частіше і з якими значеннями.

За частотністю вживання попередні дослідження усного литовського мовлення свідчать про такий розподіл відмінків: найчастіше вживається називний, другий за частотністю — родовий, третій — знахідний, четвертий — давальний, далі — орудний і місцевий.

ТАБЛИЦЯ 1. РОЗПОДІЛ ВІДМІНКІВ ЗА ЧАСТОТНІСТЮ ВЖИВАННЯ (%).

ВІДМІНОК Н. Р. Зн. Д. Ор. М. 46% 19% 21% 6% 4% 3%

Вживання відмінків тісно пов’язане з мовленнєвою ситуацією, контекстом і самими учасниками мовленнєвого акту. Очевидні відмінності у вживанні відмінків спостерігаються в ситуа-

62 |

INETA SAVICKIENĖ

ціях, коли дорослий розмовляє з дорослим (SSK)³, з дитиною (VSK) або коли говорить мала дитина (VK) (див. таблицю 2).

Дані дослідження свідчать, що за вживанням відмінків VSK і VK набагато ближчі між собою (див. Savickienė 2000, 2002), ніж до SSK. Попри значні відмінності, можна помітити й подібність: називний — найчастіше вживаний відмінок у всіх трьох групах. Вживання інших відмінків різниться. Група SSK набагато частіше вживає родовий, ніж знахідний, тоді як у VSK і VK знахідний трапляється дещо частіше. SSK також удвічі частіше вживає давальний, а частотність уживання орудного й місцевого майже збігається з VSK. Усі групи подібно вживають місцевий.

ТАБЛИЦЯ 2. ЧАСТОТНІСТЬ ВЖИВАННЯ ВІДМІНКІВ (%): SSK VS. VSK VS. VK

ВІДМІНОК Н. Зн. Р. Д. Ор. М.SSK 32% 18% 28% 9% 5% 3% VSK 48% 21% 19% 5% 4% 3% VK 59% 19% 15% 4% 2% 2%

Як бачимо, найчастотнішим є називний (немаркований член), а на протилежному кінці шкали — місцевий та орудний, найрідше вживані відмінки. Місцевий (найрідкісніший у всій відмінковій системі) слід вважати найбільш маркованим членом.

Результати подібні в SSK, VSK і VK: найчастіше вживаються граматичні відмінки, а семантичні залишаються на периферії системи. Частотність окремих відмінків різниться, особливо називного. У мовленні VK частотність уживання цього відмінка майже на 10% перевищує показник VSK і навіть на 27% — показник SSK. Часте вживання називного у VSK і VK є специфічною особливістю мовлення дітей і мовлення, адресованого дітям, особливо на ранньому етапі засвоєння мови (Savickienė 1999, Voeikova, Savickienė 2001).

Дані свідчать, що граматичні відмінки, тобто називний, знахідний і родовий, значно частотніші за конкретні відмінки: давальний, орудний і місцевий⁴. Отже, функційно маркована підсистема конкретних відмінків характеризується низькою частотністю. Частотність граматичних відмінків суттєво відрізняється від частотності конкретних відмінків. Частотність самого лише родового перевищує сукупну частотність усіх конкретних відмінків.

Тенденції вживання відмінків у писемній литовській мові подібні: граматичні відмінки частотніші за конкретні (Žilinskienė 1979: 78–88). Найчастіше вживається родовий (43%), тоді як називний і знахідний уживаються з подібною частотністю (відповідно 20% і 18%) (Gelumbauskaitė 2003).

³ SSK — мовлення, адресоване дорослому (англ. adult directed speech, ADS), VSK — мовлення, адресоване дитині (дитяче мовлення; англ. child directed speech, CDS), VK — мовлення дитини (англ. child language).

⁴ Оскільки Курилович не виокремлював кличного відмінка, тут він також не згадується.

LINKSNIŲ DAŽNUMAS IR DAIKTAVARDŽIO REIKŠMĖ

63

Статистичні дані слов’янських мов (розмовних) подібні: російська: Н. – 32,6, Р. – 25,3, Зн. – 22, Д. – 4,1, М. – 10,1, Ор. – 5 (Zemskaja 1979: 74); польська: Н. – 34,2, Р. – 29,8, Зн. – 19,2, Д. – 4,8, Ор. – 4,4, М. – 7,6 (Laskowski 1989: 212). Цікаво, що в польській і російській мовах частіше вживається знахідний відмінок, а в литовській — родовий.

Загальна частотність відмінків ще не дає повного уявлення про категорію відмінка. На статистику відмінків значною мірою впливає семантика іменника (Laskowski 1989: 207–226). Щоб перевірити це твердження, потрібно з’ясувати, яке значення для статистики відмінків має семантичне протиставлення «живий / неживий». У таблицях нижче окремо наведено дані SSK, VSK і VK.

ТАБЛИЦЯ 3. РОЗПОДІЛ ВІДМІНКІВ ЗА СЕМАНТИЧНИМ ПРОТИСТАВЛЕННЯМ ЖИВИЙ / НЕЖИВИЙ У SSK (%)

Відмінок | Н. | Р. | Зн. | Д. | Ор. | М. Живий | 36,32 | 8,24 | 46,31 | 6,48 | 2,17 | 0,48 Неживий | 11,53 | 19,56 | 45,77 | 1,92 | 14,20 | 7,02

ТАБЛИЦЯ 4. РОЗПОДІЛ ВІДМІНКІВ ЗА СЕМАНТИЧНИМ ПРОТИСТАВЛЕННЯМ ЖИВИЙ / НЕЖИВИЙ У VSK (%)

Відмінок | Н. | Р. | Зн. | Д. | Ор. | М. Живий | 55,2 | 8,9 | 11,1 | 8,5 | 2,5 | 0 Неживий | 35,2 | 29,6 | 23,1 | 0,4 | 5,1 | 5,7

ТАБЛИЦЯ 5. РОЗПОДІЛ ВІДМІНКІВ ЗА СЕМАНТИЧНИМ ПРОТИСТАВЛЕННЯМ ЖИВИЙ / НЕЖИВИЙ У VK (%)

Відмінок | Н. | Р. | Зн. | Д. | Ор. | М. Живий | 65,0 | 8,7 | 9,9 | 6,9 | 1,5 | 0 Неживий | 44,4 | 29,0 | 18,8 | 0,1 | 3,0 | 3,8

Статистична різниця між іменниками зі значенням «живий» і «неживий» дуже очевидна. Найчастотнішим відмінком для живих іменників у VSK і VK є називний (його частотність значно вища, ніж усіх інших відмінків разом узятих), а в SSK — родовий, частотність якого...

64 |

INETA SAVICKIENE

називний відмінок навіть на 10%. У групі неживих предметів SSK називний відмінок посідає лише четверту позицію — після родового, знахідного й орудного — відстаючи від найчастотнішого відмінка аж на 34%. Серед граматичних відмінків знахідний є найбільш маркованим членом у групі живих істот (вживається майже однаково в усіх групах: SSK 8,24%, VSK 8,9%, VK 8,7%), а родовий (VSK 23,1% і VK 18,8%) і називний (SSK 11,53%) — у групі неживих. Давальний відмінок неживих предметів є найбільш маркованим членом (SSK 1,92%, VSK 0,4%, VK 0,1%), тоді як орудний і місцевий достатньо частотні в усіх групах. З іншого боку, частотність давального у групі живих істот дуже висока, а місцевий майже зовсім не вживається (за винятком SSK 0,48%).

Результати показують, що є очевидні відмінності у вживанні давального й місцевого відмінків у групах живих і неживих істот. Причиною такої відмінності у випадку давального є те, що цей відмінок найчастіше виконує функції бенефіціанта, перципієнта або експерієнцера (про семантичні функції див. Jakaitienė 1988; Valeckienė 1998). Ситуація з місцевим подібна до давального, однак цей відмінок посідає граничні позиції: у підсистемі живих істот місцевий майже зовсім не вживається. Це пояснюється тим, що найтиповіша функція місцевого — вказувати на місце. Очевидно, що ця функція стосується лише неживих предметів. Отже, місцевий є найбільш маркованим відмінком у підсистемі живих істот, тоді як серед іменників, що позначають неживі предмети, він набуває іншого статусу.

Після розгляду статистики відмінків видно, що частотність їх уживання дуже різниться залежно від того, до якої підсистеми вони належать. Результати підтверджують думку, що від значення іменника залежать не лише семантика окремих відмінків, а й можливості їх уживання.

4. ВИСНОВКИ

У системі відмінків помітні відмінності у частотності вживання, пов’язані зі специфікою усного мовлення.

Після розгляду груп іменників, що позначають живих і неживих істот, видно, що частотність уживання відмінків очевидно різниться. Семантика іменника визначає частотність уживання відмінків. Однак важливо не лише те, які відмінки найчастіше вживаються у розмові. Тема розмови, її учасники та ситуація також визначають розподіл відмінків.

Спираючись на поділ відмінків Jerzy Kurylowicziaus на граматичні й конкретні, зроблено спробу з’ясувати, чи так звані власне граматичні відмінки — називний, родовий і знахідний — найчастіше вживаються у своїх основних, а не побічних значеннях. Результати хотілося б узагальнити, скориставшись визначеннями «ієрархії відмінків»: «Відмінки розташовуються на шкалі залежно від того, чи кодують вони центральні, чи периферійні функції речення» (Holvoet, Semėnienė 2004: 33).

LITERATŪRA

AMBRAZAS, red., 1994: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

BLOOMFIELD, L. 1935: Language, London: Allen & Unwin.

LINKSNIŲ DAŽNUMAS IR DAIKTAVARDŽIO REIKŠMĖ | 65

GELUMBauskaitė, K. 2003: Daiktavardžių linksnių vartojimo dinamika. Magistro darbas, Kaunas: VDU.

HOLVOET, A., SEMĖNIENĖ L. 2004: Linksnio teorijos pagrindai. Holvoet, A., Semėnienė, L., red., Gramati­nių kategorijų tyrimai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas (Lietuvių kalbos gramatikos darbai, 2), 11–33.

JAKAITIENĖ, E. 1988: Leksinė semantika, Vilnius: Mokslas.

KURYLOWICZ, J. 1964: The inflectional categories of Indo-European, Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag.

LASKOWSKI, R. 1989: Markedness and the category of case in Polish. Tomić, O.M., ed., Markedness in synchrony and diachrony, Berlin etc.: Mouton de Gruyter, 207–226.

LYONS, J. 1977: Semantics. Vols. 1–2, Cambridge: Cambridge University Press.

MACWHINNEY, B. 1994: The CHILDES Project: Tools for Analyzing Talk, Hillsdale, NJ: Lawrence Erlbaum Associates.

PAULAUSKIENĖ, A. 1994: Lietuvių kalbos morfologija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

SAVICKIENĖ, I. 1999: Lietuvio vaiko daiktavardžio morfologija. Dak­taro disertacija, Kaunas: VDU.

SAVICKIENĖ, I. 2000: Linksniai šnekamojoje kalboje. Darbai ir dienos 24 (Kaunas: VDU), 89–98.

SAVICKIENĖ, I. 2001: Linksniavimo paradigmų formavimasis vaikų kalboje. Lituanistica 3(47), 58–69.

SAVICKIENĖ, I. 2002: The emergence of case distinctions in Lithuanian. Voeykova, M. D., Dressler, W. U., eds., Pre- and Protomorphology: Early Phases of Morphological Development in Nouns and Verbs, München – Newcastle: LINCOM Europa (Lincom studies in Theoretical Linguistics, 9), 105–115.

SAVICKIENĖ, I. 2003: The Acquisition of Lithuanian Noun Morphology, Wien: Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften.

SLOBIN, D. I. 1985: Introduction: Why study acquisition crosslinguistically? Slobin, D. I., ed., The Crosslinguistic Study of Language Acquisition. Vol. 1, Hillsdale, NJ: Lawrence Erlbaum Associates, 3–27.

ŠUKYS, J. 1998: Lietuvių kalbos linksniai ir prielinksniai: vartosena ir normos, Kaunas: Šviesa.

VALECKIENĖ, A. 1998: Funkcinė lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

VOEYKOVA, M. D. 1998: Acquisition of diminutives by a Russian child: preliminary observations in connection with the early adjectives. Gillis, S., ed., Studies in the Acquisition of Number and Diminutive Marking (Antwerp Papers in Linguistics, 95), 97–113.

VOEYKOVA, M. D., SAVICKIENĖ, I. 2001: The acquisition of the first case oppositions by a Lithuanian and a Russian child. Wiener Linguistische Gazette 67–69, 165–188.

ZEMSKAJA, E. A. 1979: Русская разговорная речь, Москва: Наука.

ŽILINSKIENĖ [Жилинскене], V. 1979: Статистический анализ морфологии литовских газетно-журнальных текстов. Автореферат дис. канд. филол. наук, Вильнюс.

Ineta Savickienė

Vytauto Didžiojo universitetas

S. Daukanto g. 28, 44246 Kaunas, Lietuva

[email protected]

Gauta 2005 05 23