GÖTZ KEYDANA

G e o r g - A u g u s t - U n i v e r s i t ä t G ö t t i n g e n

Напрями досліджень: фонологічна реконструкція: реконструкція фонологічних граматик (акцентологія, складоподіл), фонетичне обґрунтування діахронічних фонологічних процесів; історичний синтаксис, структура аргументів і відмінок, субординація (переважно ведичний санскрит).

ЧАСТКИ ТА СПОЛУЧНИКИ В БАЛТІЙСЬКИХ МОВАХ

Acta Salensia 2. Ed. by Nicole Nau, Norbert Ostrowski.

Vilnius: Vilniaus Universitetas, Asociacija „Academia Salensis“, 2010, 221 p. ISBN 978-609-95126-1-7

Рецензована книга — це збірка шести оригінальних праць. Вона містить розлогу вступну частину, предметний покажчик і покажчик слів.

Тематика цієї книги охоплює діахронічні й синхронічні дослідження синтаксису, семантики та функцій часток і сполучників у литовській і латиській мовах. Усі праці написані англійською мовою, а приклади ретельно глосовані. Тому книга доступна не лише студентам балтійських мов, а й усім лінгвістам, які цікавляться цією галуззю.

У «Вступі» Nicole Nau і Norbert Ostrowski подають стислий історичний огляд вивчення часток і сполучників у балтійських мовах. Далі автори обговорюють термінологічні питання та недавні внески в теорію досліджуваних тут частин мови. Третю частину вступу присвячено коротким прикладам, що висвітлюють розвиток балтійських часток і сполучників типовими шляхами граматикалізації. Вступ завершується стислими підсумками праць, опублікованих у цій книзі.

Стаття Joanna Chojnicka «Ніби одного було замало: про множинні функції латиського it kā ‘ніби, наче’» — це корпусне дослідження функцій it kā у сучасній латиській мові. Chojnicka починає з опису свого корпусу (www.korpuss.lv), з якого вона виокремила 216 речень, що містять it kā. Потім вона оглядає трактування it kā у латиських словниках і розробляє формальні критерії розрізнення сполучників і часток, переважно спираючись на працю Grochowski (1986). Далі подано докладний корпусний аналіз it kā у ролі сполучника та частки. У її корпусі сполучник it kā зазвичай-

Recenzijos / Reviews

173

GÖTZ KEYDANA

…кально вводить підрядні речення з особовими дієсловами в умовному способі, а заперечні речення з it kā завжди містять дієслово nebūtu. It kā-підрядні речення використовуються для введення або гіпотетичних порівнянь, як їх називає Chojnicka, або виведених причин. Гіпотетичні порівняння використовуються, щоб «описати [...] ситуацію, яка [...] могла б викликати в більшості людей таке саме або принаймні подібне почуття» (49). Натомість виведена причина вказується тоді, коли «мовець здогадується або вважає, що знає причину [події, позначеної головним реченням, — G. K.], але не впевнений у ній [...]» (52). У поєднанні з дієприкметниковою конструкцією частка it kā виконує ті самі функції. Однак у реченнях з особовими формами дієслова вона зазвичай функціонує як хедж, позначаючи евиденційність, гіпотетичні порівняння або переказане мовлення.

Стаття Chojnicka — цінний внесок у дослідження латиського it kā, однак вона має деякі незначні недоліки. Один із них, який визнає й сама авторка, — мала кількість мовних прикладів, на яких ґрунтується дослідження. Наприклад, рецензентові видалося примітним обмеження вживання форми nebūtu у заперечних підрядних реченнях із it kā. Однак, оскільки загальна вибірка дуже мала, а Chojnicka не наводить кількості засвідчених випадків цього типу речень, ця інформація залишається анекдотичною. Невелика вибірка також не дає Chojnicka змоги розрізнити сполучник підрядності it kā і комплементатор — важливе розрізнення, зроблене Holvoet у його статті. Крім того, аргументації часом бракує послідовності. Як видно з наведених вище цитат, авторка належним чином не визначає ключових понять «гіпотетичне порівняння» та «виведена причина». Розділи про типи речень досить нерівномірні, оскільки авторка постійно змішує синтаксис, семантику й функцію. Наостанок рецензент хотів би додати, що вживання it kā як «маркера мовленнєвої неузгодженості» (61) подібне до вживання like в американській англійській.

Стаття Axel Holvoet має назву «Нотатки про комплементатори в балтійських мовах». Holvoet розрізняє два категоріальні типи комплементаторів. Перше розрізнення — між комплементаторами, що мають істиннісне значення, і тими, що його не мають. Перші зазвичай уживаються з verba dicendi, другі — у волітивних контекстах. Друге розрізнення — між комплементаторами реалісу та ірреалісу. Хоча ці розрізнення часто перетинаються, Holvoet показує, що в принципі вони є незалежними одне від одного. Він ілюструє це латиським комплементатором lai, який не має істиннісного значення. Однак він зазвичай відбирає дієслівні форми реалісу, а ірреаліс із lai використовується лише для позначення меншого «ступеня впевненості мовця/суб’єкта» (75). Однак розрізнення між комплементаторами ірреалісу та реалісу також засвідчене в балтійських мовах. Holvoet наводить приклади давньолитовських jog (реаліс) і kad (ірреаліс). Комплементатори ірреалісу можуть включати маркери ірреалісу, як це видно на прикладі давньолитовського jeib та латгальського kab. Ще одне важливе

174

Acta Linguistica Lithuanica LXIV–LXV

Particles and Connectives in Baltic

розрізнення між комплементаторами стосується контролю та того, що Holvoet, услід за Lichtenberk (1995), називає «апрехенсивно-епістемічною модальністю» (86). У латиській мові побоювання та низький ступінь контролю зазвичай позначаються за допомогою ka ne, тоді як високий ступінь контролю виражається за допомогою lai ne. Далі Holvoet розглядає комплементатори, що уточнюють істиннісне значення; прикладами є литовське esą і латиське it kā. Останній, коли вживається як сполучник підрядності, має контрфактичне значення. Однак у ролі комплементатора він уточнює істиннісне значення. Наприкінці огляду Holvoet висловлює кілька загальних міркувань про комплементатори, стверджуючи, що вони часто надлишково кодують модальність. Така надлишковість може зумовлювати різні процеси розвитку. У литовській мові надлишкові комплементатори ірреалісу зникли. У латиській же надлишковість спричинила нові зміни: комплементатори, які первісно позначали ірреаліс, тепер використовуються для маркування того, що Noonan (2007) називає предикатами удавання.

Стаття Holvoet надзвичайно інформативна й надихає. Розмежування різних аспектів модальності дає змогу здійснити тонкий аналіз функцій комплементаторів у балтійських мовах. Однак стаття виграла б від суворішого описового апарату. Використана термінологія часто залишається невизначеною. Особливо це стосується слова «контроль», яке в лінгвістиці має різні значення. Часом ужиті терміни досить оманливі. Хоча інтуїтивно зрозумілі, назви truth-valued («істиннісно-значеннєві») та non-truth-valued («неістиннісно-значеннєві») є невідповідними. В інтенсіональній семантиці обидва типи мають істиннісне значення; різниця полягає у світах, відносно яких оцінюється істинність.

У своїй статті «Суперечність, протиставлення та причина: про функції латиської частки neba в інтернет-обговореннях» Nicole Nau досліджує вживання цієї частки в жанрі інтернет-форумів, дискусійних груп і чатів. Для свого дослідження вона зібрала 198 прикладів neba, що вводить підрядне речення. У своєму наборі даних вона виокремлює чотири функції: частка використовується для позначення суперечності, причинності (лише в заперечних контекстах), протиставлення і, нарешті, причини в поєднанні з протиставленням. Nau переконливо доводить, що незмінне значення neba у всіх її функціях — це заперечення, а додаткові семантичні значення завжди зумовлені імплікатурами. Наприклад, причинне прочитання формується на рівні мовленнєвого акту (на відміну від причинності в реальному світі) і пояснюється просто максимою релевантності Грайса. Цей аргумент додатково підкріплює спостереження, що в деяких випадках neba фактично поєднується з реченнєвим сполучником jo. У другій частині статті Nau розглядає синтаксис і категоріальний статус neba. Спираючись на її дистрибуцію, вона доходить висновку, що синтаксично це не сполучник, хоча за функцією вона близька до нього. Отже, частка обмежена першою позицією в реченні й завжди виконує зв’язувальну функцію між реченнями. Нарешті, Nau порушує питання про доволі несподівану частотність neba в інтернеті. Поза мережею neba здебільшого обмежується народними піснями. Однак, як зазначає Nau, ця частка є ідеальним

Recenzijos / Reviews

175

GÖTZ KEYDANA

засіб для «компенсації браку просодії в письмових текстах» (130), що робить його популярним у мережевому спілкуванні, тісно пов’язаному з усним мовленням.

Внесок Nau дуже добре аргументований і спонукає до роздумів. Вона ретельно описує збір своїх даних і викладає аргументи надзвичайно ясно та ґрунтовно. Ця стаття — показовий приклад інформативного корпусного дослідження, підкріпленого добре збалансованими теоретичними міркуваннями.

Внесок Norbert Ostrowski присвячений темі «Латиське jeb “або” — від умовного сполучника до розділового». У першій частині статті Ostrowski простежує розвиток jeb від сполучника, що вводить умовні конструкції, до сполучника, який маркує допустові умовні конструкції, а згодом — прості допустові конструкції. Такий розвиток добре засвідчений в інших мовах, зокрема в англійській (пор. though), і його описав König (1985). Ostrowski показує, що, як і в англійській, умовне значення змінюється на допустове, коли «протасис містить вираз, що позначає відповідне граничне значення на певній шкалі для певної пропозиційної схеми» (141, цит. за König (1985: 238)). Іншими словами, початкове побічне значення перетворилося на денотат сполучника. Далі Ostrowski пояснює розділове вживання jeb, виходячи з його допустового значення, знову спираючись на König (1985). Однак, за словами Ostrowski, jeb відхиляється від шляху, описаного König, і в деяких засвідчених прикладах старолатиської мови перетворюється на причинний сполучник (у формі jeb u). В останній частині статті Ostrowski пропонує етимологію jeb. Він припускає, що це слово складається з ja «якщо» та *be < *bijā (претерит). Для пояснення e у jeb він припускає регресивну асиміляцію, а також розвиток *bijā у *be, який не пояснюється звуковими законами.

Стаття Ostrowski добре аргументована. Проте слід згадати й про незначні проблеми. Так, рецензентові залишається незрозумілим, чому Ostrowski пояснює перехід від умовного до допустового значення на польських прикладах (139). Що ж до висновків статті, то розвиток допустового jeb u у причинний сполучник видається сумнівним. Ostrowski наводить лише один приклад причинного вживання, який, однак, не обов’язково є переконливим, оскільки в цьому реченні не можна виключити умовного прочитання. Щоб переконливіше обґрунтувати причинне значення jeb u, Ostrowski мав би запропонувати тести, що розрізняють різні прочитання і виходять за межі самої лише інтуїції. Інша проблема стосується етимології jeb. Інтуїтивно зв’язок із ja і формою на кшталт *bijā здається очевидним. Однак запропонована регресивна асиміляція є цілком ad hoc, так само як і заявлений розвиток форми претерита.

У внеску Daniel Petit «Про презентативні частки в балтійських мовах» подано огляд цього класу часток у литовській і латиській мовах. Автор визначає презентативні частки як «особливі форми, функція яких полягає в приверненні уваги до певної реальності шляхом виразної дейктичної фокалізації» (151). Як Пе-

176

Acta Linguistica Lithuanica LXIV–LXV

Particles and Connectives in Baltic

ті показує, у литовській мові є безліч презентативних часток (наприклад, anskat, šiškat, te), тоді як у латиській їх лише чотири (luk, rau, re, še). Типологічно презентативні частки зазвичай стоять на початку речення, не заперечуються й можуть уживатися предикативно. Автор ілюструє кожну з цих ознак матеріалом литовської та латиської мов. Особливий інтерес становить ознака «предикативність», оскільки, за словами автора, можна розрізнити два типи керування: одні частки керують називним відмінком (лит. štai, латв. še), інші — знахідним (лит. še, te). Останні іноді переосмислюються як дієслова (šekit, tekit у литовських діалектах). Однак ті самі частки можуть також вводити самостійні речення. Історично більшість балтійських презентативних часток мають прозоре походження. Вони походять від форм наказового способу (лит. žiur), займенників (štai) і локальних прислівників (še, імовірно, від інструменталя з праіндоєвропейським закінченням *-eh₁).

Стаття Petit — це вельми доречний «перший погляд» на презентативні частки в балтійських мовах. Невелике зауваження стосується твердження автора, що деякі з цих часток «керують називним відмінком» (159). Оскільки синтаксично вони, схоже, поводяться подібно до локальних часток, таких як литовське čia (160), найкраще розглядати їх як предикати малої клаузи, нездатні приписувати (або керувати) відмінок.

Останній внесок у рецензованій книжці — стаття Björn Wiemer «Про лексикографічний опис лит. esą (на тлі інших часток у литовській та інших мовах)» [sic!]. У цій статті автор порушує питання про те, скільки лексичних статей слід передбачити для литовського esą. Відповідно до лексикографічної традиції Wiemer розрізняє дієприкметник esą і службове слово. Останнє вживається як частка зі значенням переказу чужих слів, а також (зазвичай) як комплементатор, обмежений підрядними частинами при verba dicendi. Автор визнає спостереження Holvoet, висловлене в його внеску до цієї книжки: комплементатор може вживатися з дієсловами пропозиційної настанови. Проте він обмежує своє дослідження частотнішим уживанням із дієсловами іллокутивного акту. Wiemer стверджує, що esą є гетеросемічним; цей термін запозичено в Lichtenberk (1991). Гетеросемія, за словами Wiemer, «охоплює семантичні відношення одиниці, що перетинають [...] категорійні межі» (179–180). Будучи комплементатором і часткою, esą очевидно відповідає цьому критерію. Далі Wiemer порівнює esą із маркерами переказу чужих слів у латиській, польській і російській мовах. Нарешті, він переходить до лексичних статей. Оскільки частка відрізняється від комплементатора синтаксисом і (ймовірно) семантикою, Wiemer вирішує передбачити дві окремі лексичні статті. Їх запропоновано в стилі, що нагадує металінгвістичну семантику Natural Semantics.

Внесок Wiemer залишає рецензента в нерозумінні. Гетеросемія може бути доречним терміном для структурних відношень між esą як часткою та esą як комплементатором. Однак усі теоретичні міркування про тонкі категорійні відмінності у відношеннях між лексемами видаються радше безплідними, адже рішення Wiemer виокремити дві різні лексичні статті цілковито ґрунтується на дистри-

Recenzijos / Reviews

177

GÖTZ KEYDANA

розподілу (пор. с. 204). Крім того, розлоге обговорення латвійських, а особливо польських і російських даних є доволі беззмістовним, оскільки воно не сприяє висуванню основної гіпотези. Є й фундаментальніші проблеми. Найважливіша з них стосується мети цієї праці: доки лексикон не розглядають як частину породжувального механізму (а очевидно, що Wiemer не має цього на увазі), усе це зводиться до суто структуралістської таксономії — визначення кількості лексичних статей. Це особливо справедливо з огляду на те, що запропоновані Wiemer лексичні статті зрештою є неадекватними. Одна з причин цієї неадекватності полягає в тому, що Wiemer визнає: «питання [точного значення комплементатора, G.K.] потребує подальшого дослідження» (205). Отже, лексична стаття комплементатора неминуче є неповною. Ще гірше те, що синтаксичні й семантичні описи в статтях надто неточні, щоб ними можна було користуватися. Наприклад, синтаксис комплементатора описано як «X₁_ [esq[X₂]]» (206). У примітці сказано, що X₂ — це «підрядна щодо речення X₁ клауза» (207). Однак поняття «клауза» не визначено, і воно може стосуватися як фінитних, так і нефінітних структур. Ще гірше, якщо X₁ слід розуміти як клаузу, структурний опис не враховує важливих моментів: (1) esq є комплементатором і (2) він ліцензується субкатегоризаційною рамкою матричного дієслова. Синтаксичний опис частки (204) так само неадекватний. Наведені семантичні описи скрізь неточні. Розгляньмо знову як приклад статтю про комплементатор: там читаємо, inter alia, «(b) Я кажу P, причому P міститься в X₂» (206). Очевидно, що P позначає пропозицію — семантичну сутність. Натомість X₂ є синтаксичною складовою. Крім того, «міститься» — це щонайбільше метафора, але аж ніяк не terminus technicus у будь-якій лінгвістичній теорії. До того ж, оскільки в реченні (a) визначення немає ні P, ні X, зв’язок між частинами (a) і (b) залишається незрозумілим. Однак навіть якби семантичні описи Wiemer були точнішими, їм усе одно був би притаманний серйозний недолік, типовий для семантики NSM: вони не є композиційними. Це особливо проблематично у випадку функціональних слів на кшталт esq. Останнє зауваження, яке постає під час зіставлення статей про частку й комплементатор, стосується того, що їх легко можна було б об’єднати в одну статтю, якби автор допускав недоспецифікованість лексикону.

REFERENCES

Grochowski Maciej 1986: Polskie partykuły (składnia, semantyka, leksykografia). Wrocław: Ossolineum.

König Ekkehard 1985: On the history of concessive connectives in English. Diachronic and synchronic evidence. – Lingua 66, 1–19.

178

Acta Linguistica Lithuanica LXIV–LXV

Particles and Connectives in Baltic

Lichtenberk František 1991: Semantic change and heterosemy in grammaticalization. – Language 67, 475–509.

Lichtenberk František 1995: Apprehensional epistemics – Modality in Grammar and Discourse, ed. by Joan Bybee, Suzanne Fleischman. Amsterdam: John Benjamins Publishing Company, 293–327.

Noonan Michael 2007: Complementation. – Language Typology and Syntactic Description. Vol. II. Complex Constructions. 2^nd ed., ed. by Timothy Shopen. Cambridge: Cambridge University Press, 52–150.

Įteikta 2011 m. spalio 19 d.

GÖTZ KEYDANA

Georg-August-Universität Göttingen

Käte–Hamburger–Weg 3, D–37073 Göttingen, Deutschland

[email protected]

Recenzijos / Reviews

179