ALDONAS PUPKIS

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: фонетика литовської мови, теорія і практика культури мовлення, діалектологія, історія литовського мовознавства.

ПРАНАС СКАРДЖЮС І ВЕЛИКИЙ СЛОВНИК ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ¹

Пранас Скарджюс і великий словник литовської мови

АНОТАЦІЯ

У статті розглядаються взаємини видатного литовського мовознавця Пранаса Скарджюса з великим Словником литовської мови, укладання якого розпочалося наприкінці 1930 року, та його редактором Юозасом Балчиконісом. По-новому інтерпретуються обставини призначення редактора словника, показано подальше прагнення Скарджюса та його спроби вдосконалити словник, вимоги прийняти правопис, який він підтримував, а також його намір за сприятливих обставин самому обійняти посаду редактора словника. У статті стверджується, що дискусії видатних мовознавців поступово перетворилися на війну амбіцій через дрібні питання правопису. Зроблено висновок, що Наукова допоміжна комісія, спеціально створена 1942 року для вдосконалення укладання словника, хоча й ухвалила низку добрих пропозицій, підтвердила основні засади Балчиконіса щодо типу словника та інших ключових принципів його укладання. Наполегливість Балчиконіса й історичні обставини зумовили те, що I і II томи словника було відредаговано за принципами, сформованими Балчиконісом, і видано правописом, уживаним на той час.

АНОТАЦІЯ

У статті розглядаються взаємини відомого литовського мовознавця Пранаса Скарджюса з великим Словником литовської мови, укладання якого розпочалося наприкінці 1930 року, та його редактором Юозасом Балчиконісом. У статті по-новому інтерпретуються обставини призначення редактора словника та висвітлюються подальше прагнення Скарджюса і його спроби

¹ Статтю підготовлено в межах проєкту, фінансованого Радою з досліджень Литви, Юозас Балчиконіс — лексикограф (№ LTI-5-14).

КЛЮЧОВІ СЛОВА: історія литовського мовознавства, лексикографія, Словник литовської мови, картотека словника, правопис.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: історія литовського мовознавства, лексикографія, Словник литовської мови, картотека словника, правопис.

Straipsniai / Articles

101

ALDONAS PUPKIS

поліпшити словник, його прохання затвердити запропонований ним правопис і перебрати на себе посаду редактора словника, коли обставини будуть сприятливими. У статті стверджується, що дискусії відомих мовознавців поступово переросли у війну амбіцій через другорядні питання правопису. Зроблено висновок, що, хоча Наукова допоміжна комісія, створена 1942 року для вдосконалення укладання словника, ухвалила лише деякі слушні пропозиції, вона, однак, схвалила основні позиції Балчікониса щодо типу словника та інших фундаментальних принципів його укладання. Наполегливість Балчікониса й історичні обставини зумовили те, що томи I та II словника були відредаговані за принципами, встановленими Балчіконисом, і видані правописом, уживаним на той час.

ПРИЗНАЧЕННЯ РЕДАКТОРА ВЕЛИКОГО СЛОВНИКА

Говорити й писати про ставлення видатного литовського мовознавця XX ст., проф. Пранаса Скарджюса, до великого Lietuvių kalbos žodyno доцільно тому, що досі не опубліковано жодних аналітичних праць із цього питання, а сама проблема справді була складною й заплутаною. Думки, висловлені під час дискусій у пресі між Скарджюсом і редактором великого словника Юозасом Балчіконисом (Skardžius 1997: 227–230; 1999: 665–666, 666–667; Balčikonis 1978: 172–175), фрагментарна інформація про діяльність Наукової допоміжної [словникової] комісії, створеної 1942 року (див., наприклад, Dėk žodi prie žodžio 2006: 198–199, 380 та ін.), а також твердження з пізніших дискусій з питань правопису (див., наприклад, Balčikonis 1978: 183–187, 187–188; Raila 1943; Salys 1944 та ін.) розпорошені й не синтезовані; вони не дають змоги скласти чіткіше уявлення про суперечки між двома видатними мовознавцями — Балчіконисом і Скарджюсом, що точилися тоді, тобто під час підготовки I тому великого словника, і добре зрозуміти витоки, причини та сутність цих суперечок. У цій статті вперше, спираючись на послідовний аналіз згаданих дискусій, твердження інших авторів, опубліковані в літературі, спогади сучасників і, особливо, нещодавно знайдені архівні документи, зроблено спробу синтезувати наявні матеріали й запропонувати нову інтерпретацію історії укладання Lietuvių kalbos žodyno того періоду.

Як відомо, після смерті Казимераса Буґи укладання Lietuvių kalbos žodyno на кілька років цілком припинилося. Це не означає, що про словникову спадщину Буґи зовсім не думали. 1925 року останній помічник Буґи, секретар словника, студент Антанас Саліс упорядкував архів Буґи й опублікував результати в збірнику наукових праць Tauta ir žodis (Salys 1985: 136–154). На тлі критики в пресі через те, що робота над словником не просувалася, втрутився факультет гуманітарних наук Литовського університету. На засіданні ради факультету 14 вересня 1926 року розглядали також справи Lietuvių kalbos žodyno. За повідомленням декана факультету Вінцаса Креве-Міцкявічюса, Міністерство освіти доручило факультету опікуватися справами словника

102

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pranas Skardžius ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

тому декан запропонував, і рада створила спеціальну комісію: голова — Йонас Яблонскіс, члени — Балчіконис, Антанас Сметона, Альфредас Сенас (Senn) і Креве-Міцкявічюс. Постановили виплачувати голові щомісячну винагороду в розмірі 800 литів (CVA F. 4, ap. 817, lp. 7). Пізніше виділили також кошти на придбання меблів.

Комісія доручила Балчіконису оглянути словникову спадщину Буґи. 2 жовтня 1926 року він подав комісії звіт про огляд. Наприкінці його написано: «скрині, у яких лежить словник [тобто картотека словника. — A. P.], дуже хисткі, зроблені з нерівних дощок, без належних кришок, усюди вкриті пилом. Комісія вважає, що словник слід, поки для нього не знайдеться редактор, розмістити так, щоб він не припадав пилом, не пропав і не зіпсувався» (Balčikonis 1978: 47). До звіту додано примітку, що 13 жовтня комісія вирішила розпочати роботу. «Для цієї роботи наймають людину, яка мала б працювати за вказівками Комісії та під її наглядом. Наразі на цю посаду намічено п. Кепаласа². Деканові доручено домовитися з ним і з Міністерством освіти про умови праці» (там само).

Чи найняли Казиса Кепаласа, щоб він працював, і скільки роботи виконала згадана комісія, поки що з’ясувати не вдалося. А зі звіту Балчікониса особливо важливим залишається згаданий факт: на той час не було жодного кандидата на посаду редактора словника, отже, кандидатура самого Балчікониса також не була в полі зору комісії.

Однак через чотири роки Балчікониса призначили редактором словника. Досі в літературі писали, що Балчіконис був єдиним кандидатом на посаду редактора словника. Так, Вітаутас Віткаускас обережно зазначав: «Мабуть, і не було іншої людини, яка могла б укладати великий словник литовської мови» (Vitkauskas 1986: 186). В іншому джерелі (Pupkis 2010: 150) зазначається, що в Литовському інституті мови та літератури в 1970-х роках, під час обговорення видання Rinktinių raštų Балчікониса, Казис Улвідас сказав, що на посаду редактора Lietuvių kalbos žodyno не було жодної конкуренції, а інші відоміші мовознавці цуралися цієї посади³. Насправді ж, як свідчать нові архівні документи, ці твердження слід суттєво переглянути.

На те, що згадані твердження не були підкріплені вагомішими фактами, вказує і те, що Улвідас тоді ще був учнем єзуїтської гімназії, навчання в університеті розпочав лише 1930 року, тож навряд чи міг знати про ці справи безпосередньо від тих, хто займався цими питаннями—

² Казис Кепалас (нар. 1891 р. у волості Камай), філолог, син сестри Юргіса Шлапеліса, навчався коштом Шлапялісів. Закінчив II Вільнюську гімназію, вивчав філологію в Петербурзькому університеті. Після війни працював у Комісії з термінології, 1926 року закінчив Литовський університет (навчався класичних мов і лютуаністики). Працював учителем стародавніх мов у різних школах, у 1926–1932 роках викладав в університеті класичні мови й литовську мову (для неспеціалістів). Переклав литовською хрестоматію творів латинських авторів, опублікував статті з питань термінології. Наприкінці Другої світової війни виїхав на Захід.

³ Це твердження підтверджують і пізніші слова Казиса Улвідаса: «І невідомо, скільки ще стояла б без руху розпочата ним [Казимерасом Буґою] праця, якби не зусилля Ю. Балчікониса продовжити її, якби взагалі тоді не було такої людини, як Ю. Балчіконис. [...] він доводив, що литовський народ має нагальну потребу у словнику, що необхідно продовжувати розпочату К. Буґою роботу» (Ulvydas 1987: 5).

Straipsniai / Articles

103

ALDONAS PUPKIS

… устах людей, які беруть участь у …. Припущення Віткаускаса також не ґрунтувалося на якихось конкретних фактах.

Повз увагу обох інформантів — Ульвідаса й Віткаускаса — минув також той факт, що в тогочасній пресі висловлювалися й очевидні сумніви щодо призначення Балчікониса редактором словника. У цьому сенсі досить інформативною є стаття, підписана іменем Ант[анаса] Валіса (Valys 1930), опублікована в щоденній газеті Lietuvos žinių 27 листопада 1930 року, тобто безпосередньо перед офіційним призначенням Балчікониса редактором словника 1 грудня. У ній писалося, що, мовляв, доводилося чути, ніби роботу над словником доручено п. доц. Б. (безперечно, мається на увазі Балчіконис). Оновленню словникової праці, мовляв, слід лише радіти, проте, здається, до неї не залучено всіх найкращих сил наших мовознавців. Пан Б. — добрий стиліст, але, на думку автора, цього ще недостатньо, щоб і далі надриватися на словниковій роботі. Фахівців, подібних до Буґи, для історичного та порівняльно-лінгвістичного дослідження ми не маємо, тож слід залучити молодші сили мовознавців, професорів університету. «А передання словника п. Б. у відання є найвищим визнанням як юридичного, так і морального права одного Б. Цим кроком [...] ніби ігнорується ширший (історико-порівняльний) лінгвістичний погляд на факти нашої мови, офіційно схвалюється вужча, догматичніша лінгвістична позиція певних мовознавців старшого покоління (школи)⁴. Нас не бентежать працівники Словника, але їхня кваліфікація для широкої наукової праці. Виконуючи таку роботу, як на мене, ми мали б щонайменше керуватися якимись побічними, ненауковими міркуваннями» (там само)⁵.

Не вдалося встановити, хто був автором цієї статті. Немає сумніву, що він був близький до гуманітарного факультету університету, один із молодих мовознавців із кола Саліса й Скарждюса, можливо, навіть сам Скарждюс.

Як відомо, Скарждюс повернувся до Каунаса з навчання за кордоном, у Німеччині, наприкінці 1928 року, а з весняного семестру 1929 року почав читати в Литовському університеті різні курси мовознавства. Немає сумніву, що навантаження своєї університетської праці він насамперед обговорив із деканом факультету Креве-Міцкявічюсом, а той із цього приводу розмовляв із Міністерством освіти. Під час узгодження, найімовірніше, обговорювали й питання редагування словника та, очевидно, про щось домовилися. Це опосередковано підтверджує один лист тогочасного викладача університету Юозаса Тумаса-Вайжґантаса до Пятраса Клімаса, написаний 29 січня 1929 року. Варто навести тут його уривок. «Під час реформування Литовського університету, — пише Тумас, — із осіннього семестру я вже не належатиму до викладацького персоналу. J. M.

⁴ Юозасу Балчіконису тоді виповнювалося 46 років — саме пора творчої та наукової зрілості. Чи справді його позиція була «догматичнішою» — питання дискусійне, особливо з огляду на лексикографічну роботу.

⁵ За свідченням Александра Жирґуліса, у суспільстві щодо призначення Балчікониса редактором панував певний скептицизм: «Новий редактор, майже невідомий у мовознавчій літературі, який заявив про себе суспільству лише перекладами казок, береться редагувати науковий словник литовської мови. Що ж, побачимо...» (Dėk žodį prie žodžio 2006: 200). Коли картотеку словника передавали з університету Напалісу Ґріґасу, Вінцас Креве сказав: «Тепер знатимемо, хто далі працюватиме над редагуванням словника, за яке після Буґи досі ніхто не наважувався взятися» (там само, 193).

104

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pranas Skardžius ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

Президент уже розмовляв із прем’єр-міністром Й. М. і вже вирішили 20 вересня цього року відправити мене у відставку зі збереженням мундира. Хочуть доручити мені збирання місцевих назв (почав я ще 1903 року, див. «Dirva-Žinynas», 5000 назв); допомогти Скарждюсу редагувати Литовський словник тощо». (Vaižgantas 1998: 215).

Іншим надзвичайно важливим документом є підписаний 10 квітня 1929 року Креве (як головою, однак не зазначено, якої саме комісії) та Скарждюсом (як секретарем) і адресований міністрові освіти «Меморандум щодо справ Литовського словника» (NMMB RS VKM F. 9–229). У відділі рукописів Національної бібліотеки імені Мартінаса Мажвідаса в цій справі зберігаються три документи: рукопис Скарждюса та два машинописні примірники.

У меморандумі зазначається, що продовжувати видавати Lietuvių kalbos žodyną у вигляді, запропонованому Буґою, недоцільно з двох причин: 1) місцеві назви та особові імена потрібно виокремити, перевірити, додатково зібрати й видати окремим словником; 2) 60–70% усього матеріалу ще слід перевірити, «бо багато чого записано не цілком достовірно й фахово» (там само, 4). Потрібно буде широко організувати збирання нового матеріалу (їздити до закордонних архівів, наприклад до Кенігсберга — по матеріали Бреткуна, Біблії Вольфенбюттеля, Хилінського тощо, а також до Вільнюса, Москви, архівів литовських монастирів, у провінцію і т. д.). Щоб робота йшла швидше, нею має займатися не одна людина (за кордоном такі роботи виконують комісії з кількох десятків осіб). «Отже, для видання й нашого словника потрібна комісія щонайменше з трьох осіб. Членами комісії мають бути люди найвищої наукової кваліфікації, тому їхня платня повинна відповідати виконуваній роботі» (там само). Для технічної роботи (виписування слів, каталогізації, упорядкування й перевірки нових слів, переписування, листування тощо) спочатку потрібні двоє людей, які присвячуватимуться їй повністю: секретар-литуаніст із вищою освітою та помічник секретаря, який закінчив принаймні гімназію. Комісія має мати в провінції людей, до яких можна звернутися, щоб перевірити потрібні факти, пошукати слова в живій мові тощо (1 — із Клайпеди, 2 — із Жемайтії, 1 — із Дзукії, 1 — із західних аукштайтів, 2 — зі східних аукштайтів, 1 — із Віленського краю); їм слід передбачити виплату, окрім спеціальної винагороди, щонайменше 50 літів на місяць.

Далі в меморандумі зазначається, що спочатку не можна буде розпочати всі роботи одночасно. Насамперед потрібно взятися за закордонні архіви, а потім — за провінцію. Бажана сума на найближчий рік становила б 10 000 літів, а з іншими витратами (на друкарську машинку тощо) — 12 000. Цей кошторис призначався на 1930 рік, а половину суми бажали отримати цього року⁶. «Цього року можна було б розпочати підготовку словника литовської літературної мови, який негайно потрібен нашому суспільству, особливо школам, а також почати роботу над самим великим словником — якщо не його видання, то принаймні підготовку» (там само, 6).

⁶ У кошторисі державного бюджету було передбачено виділити на словник певну суму. Під час перегляду бюджету 1930 року її значно скоротили.

Straipsniai / Articles

105

ALDONAS PUPKIS

Що ці задуми не були порожніми словами, свідчать і два листи, написані Скарджюсом у лютому 1930 р. деканові факультету гуманітарних наук Креве-Міцкявічюсу. Тоді Скарджюс перебував у Лейпцигу й займався справами своєї дисертації. Серед іншого, у листі від 10 лютого Скарджюс запитує Креве, що той дізнався від президента про словник, «чи вже комітет міністрів переглянув кошторис словника» (NMMB RS VKM–69 F. 69). Думки з листа від 22 лютого ще промовистіші: «Щодо словника, я думаю так: Букоту⁷ неодмінно треба призначити секретарем. Спочатку, до червня, він каталогізує весь матеріал словника. Топоніми й особові імена нехай виокремить і каталогізує. За цією роботою міг би наглядати Саліс. Якщо Ви справді домовитеся зі Святим Міністерством, я негайно напишу Салісу, і ми узгодимо роботу: поки я не повернуся до Литви, він міг би на основі каталогізованих Букотою матеріалів словника збирати матеріал для словника писемної мови; крім того, він міг би почати організовувати збирання матеріалу для всього словника. Й. Геруліс казав: якщо словник буде під моїм і Салісовим керівництвом, то й він охоче долучиться до роботи» (там само; опубліковано в LK XVII 197; курсив мій. – A. P.).

Однак Скарджюса не призначили редактором Lietuvių kalbos žodyno. Що стало цьому причиною і якими були головні мотиви, наразі точно сказати не можна; зрозуміло лише, що Скарджюс справді хотів ним стати, а Балчіконіс прийшов на цю посаду лише після того, як його вмовили інші (див. примітку 8 до цієї статті). Намір Скарджюса підтверджують численні факти: і всі подальші стосунки з редактором словника Балчіконісом, і висловлена через багато років (1962 р.) наче з прикрістю думка про те, що роботою над словником керував призначений Сметоною Балчіконіс⁸ (Skardžius 1997: 581).

⁷ Юозас Людвікас Букота (нар. 1896 р. у Кросненській волості Маріямпольського повіту, село Ішланджяй) навчався в Рудаміні, Маріямполе, а 1917 р. закінчив Воронезьку гімназію. Повернувшись до Литви, навчався на Вищих курсах і в Литовському університеті. 1922 р. працював у редакції словника Буги. 1928 р. удосконалював знання у Юргіса Геруліса в Лейпцигу, а 1931 р. здобув у Паризькому університеті ступінь ліценціата з порівняльної граматики індоєвропейських мов. Не отримавши роботи у Вітовтовому Великому університеті, працював у Міністерстві національної оборони, опікуючись військовою термінологією (NMMB RS f. 130–1460, l. 612; LE III 334).

⁸ Резолюцією на посаду редактора Балчіконіса призначив міністр освіти Константінас Шакеніс, його давній знайомий, мабуть, ще з часів навчання в Петербурзі (пізніше вони зустрічалися в редакціях газет, обидва працювали в Литовському товаристві допомоги постраждалим від війни, разом учителювали у Воронежі). Немає сумніву, що все узгоджували з президентом країни (пор. свідчення у пресі: «[н]аш уряд, заохочений президентом Республіки паном Антанасом Сметоною, 1930 р. вирішив видати словник покійного професора К. Буги». – Antanaitis 1933: 503). Балчіконіс знався зі Сметоною з літа 1909 р., згодом їхні шляхи перетнулися в редакції газети Vilties та за інших обставин. 1934 р. до 60-річчя Сметони Балчіконіс опублікував добірку спогадів (Balčikonis 1934). Ще однією особою, яка могла мати вирішальне значення для призначення Балчіконіса, був прем’єр-міністр Юозас Тубеліс (1882–1939). Вони також були добрими знайомими ще з воронезьких часів; коли 1924 р. Балчіконіс переїхав із Паневежиса до Каунаса, він тимчасово оселився у квартирі Тубелів. Броне Восилюте, співробітниця редакції словника, писала, що «міністр Юозас Тубеліс умовив доцента Юозаса Балчіконіса взятися за цю роботу [редагування словника. – A. P.]. Балчіконіс сам мені це казав» (Dėk žodį prie žodžio 2006: 195).

106

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pranas Skardžius ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

Отже, можна припустити, що під час призначення редактора словника могли зіткнутися насамперед інтереси двох установ – факультету гуманітарних наук Вітовтового Великого університету та Міністерства освіти. Між ними опинилися й постаті обох претендентів – Скарджюса та Балчіконіса. Могло мати значення й те, що декан факультету Креве-Міцкявічюс і президент держави Сметона тоді не були друзями чи приятелями, а їхні стосунки після державного перевороту 17 грудня 1926 р. погіршилися. Не слід забувати й про нещодавню так звану дискусію мовознавців і літераторів, у якій одними з головних опонентів були саме Креве й Балчіконіс. Отже, підтримуваний Креве Скарджюс міг стати заручником інтересів чи амбіцій у взаєминах двох впливових установ.

РОБОТА РЕДАКЦІЇ СЛОВНИКА ТА ЇЇ КРИТИКА

Після того як Балчіконіс очолив роботу над словником, Скарджюс не залишився цілком осторонь цієї важливої лексикографічної праці. Безперечно, питання словника його справді турбували. Під час дискусії щодо реформи правопису варто згадати твердження Скарджюса 1934 р., що «великий словник литовської мови, який тепер готують до друку, має видаватися з упорядкованим, а не дотеперішнім хаотичним правописом» (Skardžius 1999: 640). Ще раніше Скарджюс і Саліс долучилися до визначення принципів укладання словника. Як відомо зі спогадів сучасників та інших джерел, редактор постійно радився з литовськими й закордонними мовознавцями щодо характеру словника, його складу та інших питань, а рішення ухвалював лише після ретельного вивчення й обмірковування всіх обставин. Так, Балчіконіс беззастережно відхилив пропозицію німецького мовознавця Ернста Френкеля (Fraenkel) додати до словникових статей етимологічну частину (LKI RF LKŽ f. 5–7, l. 41). Він багато радився з професором Лейпцизького (з 1934 р. – Кенігсберзького) університету Юргісом Герулісом (Gerullis), а ранньою весною 1935 р. їздив до нього, щоб «поговорити, подискутувати», «посперечатися» (там само, 26).

Не раз відбувалися розмови з молодими науковцями Вітовтового Великого університету Салісом і Скарджюсом. За свідченням самого Скарджюса, щонеділі в Алексотасі, де містилася редакція словника, вони разом із редактором обговорювали структуру словника (Skardžius 1997: 601). В іншому місці Скарджюс писав, що призначеному редактором Балчіконісу довелося починати роботу майже від самого початку: «передусім йому самому треба було набути досвіду й знайти спосіб редагування цього словника – мені та А. Салісу довелося досить довго обговорювати це з ним» (там само, 544). За спогадами Александра Жиргулиса, «підхід – “укладати слова гніздами” – мабуть, обговорювали й з іншими мовознавцями, насамперед зі Скарджюсом і Салісом. Така структура словника ніколи згодом їх

Straipsniai / Articles

107

ALDONAS PUPKIS

nebuvo ginčijama“ (Dėk žodį prie žodžio 2006: 210). Napalys Grigas, ilgametis žodyno redakcijos sekretorius, atsiminimuose rašo, kad Skardžius ir Salys „irgi nemaža prisidėjo prie žodyno šablono sudarymo, nors dažnai su jais negalima buvo sutikti – jie vis daugiau norėdavo moksliškumo, kuris, kaip rodo praktika, buvo sunkiai pasiekiamas“ (Dėk žodį prie žodžio 2006: 194).

Думки Балчиконіса та Скарджюса із Салісом насправді розходилися не з одного питання. Так, 8 травня 1935 р. Балчиконіс підписав листа до III департаменту Міністерства освіти, якому безпосередньо підпорядковувалася редакція словника, і зазначив у ньому, що, на думку редакції словника та проф. Геруліса, до словника слід вносити з варваризмів ті, що вживаються в сучасних писемних текстах, а для решти треба видати окремий словник. На думку Саліса та Скарджюса, слід було вносити всі культурні слова, що вживаються в живій мові, навіть якщо мова сучасних писемних текстів їх уникає (

Pranas Skardžius ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

нинішня редакція весь час закликала через пресу збирати лише менш звичайні слова¹¹ (далі у статті додається, що через це у словнику не буде видно справжнього вживання цих простих слів; зі старих писемних джерел також збирали лише менш звичайні слова). Порядок збирання слів не був заздалегідь продуманий, збирачів не підготували. Цікавіші слова збирали всі, кому не було ліньки, а десятки людей просто зазубрювали їх. Непідготовлені збирачі не вміли як слід записувати слова, особливо великою була плутанина з наголосами. Зрештою, через те, що роботу зі збирання не було систематично впорядковано, з одних місцевостей отримали багато слів, а з інших — дуже мало.

Іншим недоліком було недостатньо продумане планування редакційної роботи. Спочатку задумали укласти словник, більше пристосований до практичних потреб, але згодом виявилося, що через свій обсяг словник не зможе відповідати практичним потребам. Тому згодом вирішили вносити до словника й такі запозичення, які колись уживалися в писемних текстах або діалектах, за винятком випадкових варваризмів. Такий підхід правильний: такі слова є свідченнями культури, до того ж вони потрібні для історії мови. Шкода лише, що спочатку ці слова було відокремлено від цілого, а тепер буде важко їх відшукати, тож у словнику ми матимемо лише невиразне уявлення про їх уживання.

Третім недоліком була невпорядкована орфографія. Редакція керується орфографією граматики Яблонскіса 1922 року, запровадженою наказом Міністерства освіти, але її суперечності дуже заважають чітко описати багато явищ живої мови. Видання цього словника «з тимчасовою невпорядкованою орфографією завдає великої шкоди всій практиці нашої мовознавчої науки й життя» (там само, 229).

Наприкінці статті автор доходить висновку, що, поки не пізно, необхідно впорядкувати орфографію і видати словник. Треба систематично й планомірно переглянути писемні джерела, особливо давніші, організувати й підготувати постійних і компетентних збирачів слів із живої мови в різних місцевостях Литви. «[Р]едакцію словника треба збільшити; роботу з укладання словника слід іще вдосконалити й упорядкувати суворіше, щоб її результати були справді корисними не лише для практичного життя, а й для самої мовознавчої науки» (там само, 230).

Балчиконіс не відреагував у пресі на ці закиди Скарджюса. Багато недоліків підготовки словника, на які вказував Скарджюс, були не менш відомі йому та редакції, ніж опонентові. Багато з них виявилися, коли почали писати текст словника, і редактор невдовзі, наскільки міг, почав усувати певні недоліки (наприклад, доручив заново переглянути деякі старі джерела тощо). Щодо орфографії Балчиконіс поки що міг не турбуватися: поки редакція словника підпорядковувалася Міністерству освіти, під час написання тексту словника керувалися лише вказівками міністерства.

¹¹Порівняно рано (1933 р.) Балчиконіс почав заявляти, що годяться й відомі слова, адже «для редакції важливе не саме слово, а наведене при ньому речення з живої мови» (Balčikonis 1978: 123).

Straipsniai / Articles

109

ALDONAS PUPKIS

СПРАВИ СЛОВНИКА В ІНСТИТУТІ ЛІТУАНІСТИКИ

Статус редакції словника змінився 1939 року, коли в Каунасі було засновано Інститут літуаністики. Редакція стала складовою частиною нової наукової установи (відділом литовської мови, членами якого призначили Міколаса Біржишку, Скарджюса, Балчиконіса та керівника відділу Саліса) і мала підпорядковуватися загальним рішенням інституту.

На початку діяльності інституту підготовку великого словника було проголошено пріоритетним завданням установи, домовилися просити владу виділити більше штатних посад. Для ширшої громадськості вирішили укласти практичний словник літературної мови, впорядкувати орфографію (у середині 1939 р. було створено орфографічну комісію) і підготувати практичний посібник із неї, провести курси для збирачів мовних фактів (вони відбулися у травні та червні 1939 р.). Здавалося, що більше не було значних внутрішніх перешкод для подальшої підготовки словника й швидшого видання першого тому. Тим паче що Балчиконіс міг покладатися на прихильність тодішнього директора Інституту літуаністики Казимераса Масилюнаса¹² (про це див. далі). Цього разу перешкоди виникали переважно ззовні. Навесні 1939 р., після того як Німеччина відірвала від Литви Клайпедський край, довелося подбати про перевезення до Каунаса обладнання друкарні, де набирали текст словника. У жовтні 1940 р. весь інститут мав переїхати до Вільнюса. Не менш важливим негативним чинником була радянська окупація Литви влітку 1940 р. Покровителя Балчиконіса Масилюнаса одразу звільнили з посади директора Інституту літуаністики (на його місце призначили Біржишку). Незабаром Скарджюс знову почав порушувати в пресі болючі питання «поліпшення» словника.

Варто зазначити, що лише через півтора місяця після початку радянської окупації Скарджюс у щоденній газеті Lietuvos žinios 31 липня публікує статтю, у якій критикує колишню владу націоналістів за занепад справ літуаністики й висловлює обурення через «так званих наукових фокусників, спекулянтів або просто всіляких ловців вітру», які тоді процвітали (Skardžius 1999: 992). Як один із прикладів згадується історія словника Бюги. Після смерті Бюги матеріали того словника довго припадали пилом на горищі, аж поки сторонні люди не почали порушувати питання його видання, але Міністерство освіти через це «ані пари з вуст, ані руху. Коли вже сам університет цілком серйозно вирішив узятися за цю роботу, пані міністерство схаменулося, забрало в нього ті словникові матеріали й віддало їх опрацьовувати одній людині, яка втратила роботу на Теологічно-філософському факультеті. Але й цього виявилося замало: згодом, коли ззовні вказали на самі елемента-

¹² Kazimieras Masiliūnas (1902–1973), kalbininkas, visuomenės veikėjas. Įgijęs gerą išsilavinimą Lietuvoje ir užsienyje, nuo 1934 m. buvo Švietimo ministerijos departamento direktorius, generalinis sekretorius. Tapęs pirmuoju Lituanistikos instituto direktoriumi (1939–1940), visas atžvilgiais rėmė ir palaikė Balčikonį, pats buvo kilęs iš Balčikonio gimtojo krašto (Bistrampolio dvaro Ramygalos valsčiuje), taip pat buvo Balčikonio mokinys Panevėžio mokytojų seminarijoje.

110

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pranas Skardžius ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

Якщо йдеться про лексикографічні вимоги, то не лише на них не зважали, а й навіть за кілька років, уже після заснування Інституту литуаністики, К. Масилюнас пропонував у самій раді виокремити видання цього словника з діяльності мовного відділу й залишити його в одноосібному розпорядженні однієї людини: мовляв, молоді можуть лише зашкодити цій роботі своїми постійними вимогами й не даючи спокою!» (там само).

Інший приклад, який наводить Скаржджюс, — історія заснування Інституту литуаністики, у якій також зіткнулися інтереси Міністерства освіти й університету. Мовляв, рот ученим затулив той самий Масилюнас і подбав про те, щоб закон про інститут став «зарозуміло-сметонівським» (там само, 993). У висновку сказано, що це вже справа минулого, і висловлено сподівання, що надалі нашими молодими науками опікуватимуться щиріше й працюватимуть дбайливіше, «щоб із цього було якнайбільше користі нашому народові» (там само, 995).

Бальчиконіс промовчав і щодо тверджень цієї статті. Ми мало знаємо про те, що відбувалося всередині Інституту литуаністики; здається, найбільше сперечалися про правопис, а восени, 6 жовтня¹³, Скаржджюс опублікував ще одну статтю, назвавши її «Чи це правильно?» (Skardžius 1999: 665–666). До неї додано редакційну примітку, що це виступ відомого мовознавця, опублікований під його відповідальність.

Цей нарис Скаржджюса присвячено вже виключно критиці редакції великого словника. На початку повторюється те, що він уже писав раніше, про призначення Бальчиконіса редактором словника. «Нова редакція, — далі пише автор, — зовсім не мала досвіду словникової роботи й спочатку не знала, з чого почати: згодом намагалася змінити свою позицію, взяти за критерій праці Яблонскіса, усіляко латала й ліпила розпочату роботу, але належної планомірності все-таки не виявила, особливо збираючи матеріал живої мови та старих писемних пам’яток» (там само, 665)¹⁴. Наскільки редакція скористалася сказаним автором у Gimtojoje kalboje (1937), ще побачимо, а зараз є інша справа, про яку потрібно неодмінно висловитися: «правопис цього великого словника, цілком не впорядкований, не можна допустити» (там само, 665). Якщо колишнє керівництво освіти не спромоглося провести реформу правопису, то редакторові все ж було вказано видавати словник придатнішим «бугінським» правописом, або, якщо на це не хотіли зважати, слід було дотримуватися офіційного правопису Яблонскіса. Але редактор, ні з ким не порадившись і не запитавши думки Інституту литуаністики, «самовільно, один-однісінький

¹³ У Rinktiniose raštuose Скаржджюса неправильно зазначено дату появи його передрукованої з Tarybų Lietuvos статті — 16 жовтня; має бути 6 жовтня.

¹⁴ Скаржджюс постійно намагався підкреслювати некомпетентність Бальчиконіса в керуванні роботою над великим словником, не вважав його навіть ученим, а лише практиком мови (пор. висловлену ним 1962 року думку, що Бальчиконіс «широко не цікавився питаннями мовознавства» (Skardžius 1997: 564)). Спираючись на це абсолютизоване розмежування чистої науки про мову й практики, Скаржджюс не вважав ученим навіть Йонаса Яблонскіса (про це див. Piročkinas 2010).

Straipsniai / Articles

111

ALDONAS PUPKIS

вирішив і почав уживати дещо своєрідно перероблений правопис «печерної людини», яким донині, крім самого Й. Яблонскіса перед смертю, ніхто більше не користувався» (там само, 666). Недолік цього правопису полягає в тому, що в одних випадках ужито етимологічний правопис (kĭla, svĭla, kĭra, spūra), а в інших нехтують найжвавішим фактом мови — писати į після b, p у корені слова. «Інакше я ніяк не можу пояснити це, крім як сліпою впертістю та зневагою до думки інших» (там само). Отже, цей крок редактора явно невдалий і його треба якнайшвидше виправити. «Ініціативу негайно має взяти на себе керівництво мовного відділу Інституту литуаністики або, якщо цього буде недостатньо, навіть сам комісаріат освіти» (там само).

Рівно за тиждень, 13 жовтня, у тій самій газеті Tarybų Lietuvos було надруковано відповідну статтю редактора словника Бальчиконіса під назвою «Яка мета писань Скаржджюса» (Balčikonis 1978: 172–175). На початку автор стверджує, що Скаржджюс дорікає не за завершену й уже опубліковану працю, як це зазвичай роблять усюди, а на підставі побачених у редакції карток, коректур чи чогось іншого. Насправді, запевняє Бальчиконіс, редакція завжди намагалася дотримуватися офіційного правопису. Коли якийсь час здавалося, що буде запроваджено правопис із рисочками¹⁵, редакція навіть дала друкарні розпорядження тимчасово зупинити набір тексту словника й радилася, як його слід змінити відповідно до нового правопису. Коли від цього правопису відмовилися й повернулися до правопису граматики Яблонскіса 1922 року, редакція була готова пристосуватися і до нього, але побачила, що з цього нічого не виходить. Цей правопис спершу зневажив Скаржджюс; він започаткував правописний хаос, який поширився через редагований ним часопис Gimtąją kalbą, міністерську комісію з видання книжок тощо. Щоб уникнути правописного хаосу, редакція вирішила спиратися на правопис видання Visuomenės įnamiai 1929 року, а не на правопис Urvinio žmogaus, як стверджує Скаржджюс. Він був найближчим до духу Яблонскіса й своїм корінням сягає правопису граматики 1901 року.

Далі редактор відповідає на звинувачення в нібито впертому небажанні писати йот після приголосних b, p. «Людина зі здоровим глуздом сказала б, що для словника така відмінність — не дрібниці [...] Але поки не опубліковано нового правопису, обов’язкового для всіх, редакція має право обрати той варіант написання, який досі був звичнішим у наших писемних текстах. Аргументи Яблонскіса переконують редакцію більше, ніж аргументи Скаржджюса» (там само, 173). Далі визнається, що і до початку набору тексту, і після того, як почали друкувати коректури, достатньо розмовляли й радилися з багатьма людьми, зокрема й зі Скаржджюсом. «Чому редакція обирає одну думку, а не іншу, — це її справа; вона відпо

¹⁵ 1929 року Міністерство освіти утворило Комісію з реформи правопису, і в опублікованому 1933 року Rašybos reformos projekte (див. Salys 1979: 46–65) запропонувало вживати так званий правопис із рисочками (довгі голосні позначали рискою над літерою, як у латиській). Почалася тривала й запекла дискусія, що тривала кілька років. Після того як суспільство не підтримало правопис із рисочками й від нього відмовилися, широко пропагували так званий компромісний варіант правопису, укладений 1935 року (поєднання етимологічного та фонетичного принципів правопису) (про нього див. Salys 1979: 65–68), але й його не було запроваджено на практиці.

112

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pranas Skardžius ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

не проти однієї людини, а проти суспільства» (там само, 174). Наприкінці статті редактор заявляє, що хоче виправити ще одне твердження Скарджюса, у якому той стверджував, нібито редагування словника було доручено йому тоді, коли він утратив роботу в університеті¹⁶, «тим самим наче бажаючи дорікнути, що тут комусь було виявлено чи випрошено милість. Це неправда: редагування було доручено мені, коли я ще працював в університеті. Сам Скарджюс добре знає про це, тому незрозуміла мета цього та інших подібних його тверджень» (там само, 174–175).

Не гаючи часу, Скарджюс у тій самій Tarybų Lietuvoje опублікував статтю-відповідь «Vis dėlto ne taip» (див. Skardžius 1999: 666–667). Насамперед він заявив, що не хоче втягуватися в серйозніші суперечки, особливо на сторінках щоденної преси, а лише зауважить дещо у зв’язку з відповіддю Балчиконіса. Наче виправдовуючись за деякі свої попередні думки, він стверджує, що раніше писав, лише переглянувши матеріали на картках, а тепер уже побачив 16 надрукованих аркушів у готовому вигляді. Питання правопису Балчиконіс спершу мав порушити на раді відділення інституту, а не вирішувати все одноосібно. Написання йота — це не питання істерії (за словами Балчиконіса), а питання живої мови, що цілком підтверджують багато мовознавців (Буга, Ендзелінс, Траутманн, Нессельманн). «Уся біда в тому, що Й. Балчиконіс не хоче або не здатен бачити далі мінливої правописної аргументації Й. Яблонскіса» (там само, 667). Далі автор знову виправдовується: «Пишучи про словник, я не маю жодних прихованих цілей, як запитально пише Й. Балчиконіс. Для мене важливо, щоб видання цього словника не було якимось вельми проблематичним утіленням бажання однієї людини, а було обґрунтованою справою, узгодженою з вимогами сучасної науки» (там само). Тому він пропонує передати питання на розгляд комісії, до якої слід запросити Ендзелінса, Отребського, Саліса, Йонікаса, Жугжду та інших. Автор готовий викласти всі порушені тут питання в окремому місці й обґрунтувати все документальними доказами.

Слід звернути увагу на те, що в той час, коли відбувалася ця дискусія, за лаштунками було вжито заходів, щоб виправити цей «невдалий вчинок редактора», як того вимагав Скарджюс у номері Tarybų Lietuvos, що вийшов 6 жовтня 1940 року (Skardžius 1999: 666). Варто зазначити, що датовані 8 жовтня проєкти документів передбачали звільнення Балчиконіса з посади редактора великого словника та призначення Скарджюса відповідальним редактором словника.

¹⁶ Заради справедливості слід сказати, що твердження Скарджюса про звільнення Балчиконіса з університету не було цілком безпідставним, просто, можливо, він переплутав або забув деякі обставини. За статутом Університету Вітовта Великого, затвердженим 1930 року, з 1 вересня 1930 року з посад було звільнено все керівництво університету та науковий персонал. Багатьох викладачів одразу призначили на ті самі або подібні посади, зокрема й Балчіконіса. Однак під час реорганізації теологічно-філософського факультету відповідно до змін до статуту від 14 серпня 1931 року було звільнено п’ятьох професорів і чотирьох доцентів цього факультету, зокрема й Балчіконіса, тобто вже тоді, коли він понад пів року обіймав посаду редактора Lietuvių kalbos žodyno.

Straipsniai / Articles

113

ALDONAS PUPKIS

РИС. 1. Факсиміле проєктів листів директора Інституту литуаністики до народного комісара освіти

114

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pranas Skardžius ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

Ці листи, адресовані народному комісарові освіти, збереглися в домашньому архіві Балчиконіса¹⁷ (див. рис. 1). Перший — рукописне клопотання директора Інституту литуаністики, датоване 8 жовтня 1940 року, про звільнення Балчиконіса з посади редактора Lietuvių kalbos žodynas з 15 жовтня 1940 року. Лист такого самого змісту, без будь-яких реквізитів (є лише печатка Інституту литуаністики) і підпису, передрукований на машинці, також є у справі вихідної кореспонденції Інституту литовської мови, що зберігається в архіві Академії наук (LMAA f. 2, ap. 1, b. 24, l. 339). У другому листі просять призначити комісію редакції Lietuvių kalbos žodynas у складі Скарджюса, Саліса, Балчиконіса, Йонікаса та Жугжди, а Скарджюса — головою комісії та відповідальним редактором. Цей лист, передрукований на машинці й уже підписаний директором інституту Креве-Міцкявічюсом¹⁸, також зберігається у згаданому архіві Академії наук (там само, 341) (див. рис. 2). На цьому листі, ймовірно рукою тодішнього наукового секретаря Інституту литуаністики Сімаса Сужеделіса, написано резолюцію: «Голову Ради комісарів попросили призначити Скарджюса головою комісії. 1940.X.23».

Третій лист (чернетка) — проєкт документа, написаний тим самим почерком, — це клопотання народного комісара освіти Антанаса Венцлови № 30197 від 14 жовтня 1940 року до голови Ради комісарів Литовської РСР про звільнення з 15 жовтня того року з посади редактора Lietuvių kalbos žodynas Інституту литуаністики головного редактора Балчиконіса та призначення доцента Прано Скарджюса головою комісії, що створювалася (див. рис. 3). Переписаного тексту цього наказу в архівах виявити не вдалося. Варто звернути увагу, що в рукописному тексті наказу є дві приписки, зроблені тим самим почерком: «Наказ [...] 1940 р.» та «Наказ [...] 1941 р.». Можливо, вони свідчать, що, не підписавши наказ такого самого змісту 1940 року, у 1941 році знову спробували це зробити?

Про те, що це не був цілком таємно підготовлений переворот, свідчить звернення працівників Lietuvių kalbos žodyno redakcijos до народного комісара освіти (LKI RF LKŽ f. 5–17, l. 47). У ньому йдеться, що цими днями звільняють редактора Lietuvių kalbos žodyno Балчиконіса, а редагування словника передають комісії. Колишній редактор повністю відходить від роботи, через що видання словника значно затримається. Третину словника вже остаточно надруковано, тож цю частину довелося б повністю знищити. Балчіконіс добре знає матеріали словника, обґрунтовано

¹⁷ Чиєю рукою написані ці листи (рис. 1 і 3), наразі можна лише гадати. Здається, вони не належать перу Саліса, Міколаса Біржішки, Креве чи Сужеделіса. Поки не проведено графологічної експертизи різних текстів, важко сказати, чи були вони написані рукою Скарджюса або когось іншого. Уся логіка подій свідчить, що ці документи, незалежно від того, хто їх написав, не з’явилися б без ініціативи Скарджюса.

¹⁸ Дати цих та інших листів на цю тему викликають запитання, особливо підпис Креве-Міцкявічюса. Офіційно стверджується, що Креве-Міцкявічюс був директором Інституту литуаністики з листопада 1940 року до січня 1941 року (VLE XII 484), отже, у жовтні директором мав бути Біржішка. У відомості про зарплати працівників інституту за жовтень 1940 року зазначено, що того місяця Креве вже отримував зарплату директора інституту (LMAA f. 2, ap. 1, b. 37, l. 96).

Straipsniai / Articles

115

ALDONAS PUPKIS

РИС. 2. Факсиміле листа директора Інституту литуаністики Вінца Креве-Міцкявічюса народному комісару освіти (LMAA f. 2, ap. 1, b. 24, l. 341)

116

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pranas Skardžius ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

РИС. 3. Факсиміле проєкту, поданого від імені народного комісара освіти Антанаса Венцлови, про звільнення Юозаса Балчіконіса

Straipsniai / Articles

117

ALDONAS PUPKIS

критичним (перевіряв кожен неясний випадок, відкидав вигадані факти). «Відмовившись від будь-яких інших обов’язків, Й. Балчіконіс живе лише працею над словником» (там само). У листі запитують: чи зможе хоч один член комісії так швидко ознайомитися з матеріалом і чи зможе так самовіддано його редагувати? Не маючи нічого проти комісії, працівники редакції просять дозволити завершити перший том словника. Прохання було складене 15 жовтня 1940 р., підписане Н. Грігасом, Е. Городнічюте (Саманюте), А. Ліберісом¹⁹, Е. Мікалаускайте, Й. Мікелюнасом, Й. Сенкусом, З. Уселісом і К. Восилюсом та того самого дня передане народному комісару освіти. Можливо, саме через це прохання працівників редакції, а може, й через інші невідомі нам обставини, тоді Балчіконіса не звільнили з посади редактора, і він продовжив редагувати словник.

РЕДАКЦІЯ СЛОВНИКА В СИСТЕМІ АКАДЕМІЇ НАУК І НАУКОВА ДОПОМІЖНА КОМІСІЯ

Новий етап усієї цієї історії розпочався після того, як маріонетковий уряд Литви постановою від 16 січня 1941 р. заснував Литовську академію наук. Було створено кілька відділень академії; до гуманітарного відділення увійшов реорганізований Інститут литуаністики, тепер названий Інститутом литовської мови, а також інститути литовської літератури, історії Литви та етнології. Директором Інституту литовської мови було призначено Скаржюса.

У своєму першому інтерв’ю для преси (1941 р., Gimtoji kalba; див. Skardžius 1999: 995–996) новий директор розповів про заплановану роботу інституту, але про словник не згадав. Лише трохи згодом він уже говорив про нього у статті, надрукованій у журналі Gimtosios kalbos (Skardžius 1999: 996–998). Робота над словником не лише безперервно триватиме й надалі, а й буде значно поліпшена та інтенсифікована.

«Перший том, підготовлений попередньою редакцією, незабаром вийде таким, яким він уже є; але наступні томи вже доведеться видавати без тих недоліків, які можна було виявити під час видання першого тому. Насамперед докладатимуться зусиль, щоб організувати на всій території Литовської РСР певну кількість відповідальних збирачів і перевіряльників словникового матеріалу [...] і загалом якомога більше поліпшити лексикографічну структуру словника» (там само, 998).

Насправді перший том словника, відредагований за принципами Балчіконіса, було надруковано наприкінці весни 1941 р. Але тут його затримала більшовицька цензура: вона знайшла «помилки» як антисемітського, так і буржуазно-націоналістичного характеру. Відомо, що через це

¹⁹ Так у передвоєнний час писали прізвище Антанаса Ліберіса.

118

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pranas Skardžius ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

До Казіса Прейкшаса²⁰ пішов з’ясовувати обставини директор інституту Скарджюс. Той «погодився не робити жодних репресивних висновків», але було зажадано відредагувати том заново (Sabaliauskas 1999: 31).

Здається, якийсь час у самому Інституті литовської мови панувала нормальна робоча атмосфера. Було створено кілька комісій з видань, що їх видавав інститут; до комісії зі словника призначили Балчікониса, Саліса і Скарджюса, а для керівництва Академії наук складали звіти про роботу та плани.

Так, у річному звіті про роботу Інституту литовської мови за 1941 рік (від 15 червня 1940 року), підписаному директором Скарджюсом 14 червня 1941 року, зазначено, що «[п]овалення буржуазної влади в Литві та вступ Литви до СРСР були найбільшим здобутком для литовської науки — засновано Академію наук Литовської РСР» (LKI RF f. 6–2, l. 144). Далі висловлено задоволення, що тепер в редакції Lietuvių kalbos žodyno працює вже 11 осіб замість колишніх 8; стверджується, що «[з]авдяки радянській владі заснований Інститут литовської мови більшовицькими темпами виконує наукову роботу з литовської мови, долучаючись до всіх наукових праць і здобутків нашої великої соціалістичної батьківщини» (там само). До звіту включено звіти всіх підрозділів інституту, зокрема звіт про роботу редакції словника, підготовлений Балчіконисом.

Однак водночас в Інституті литовської мови відбувалася масштабна реорганізація посад працівників. 16 червня 1941 року директор інституту Скарджюс підписав подання до президії Академії наук, у якому пропонувалося звільнити Балчікониса з посади редактора Lietuvių kalbos žodyno і призначити його помічником редактора LKŽ (LMAA f. 1, ap. 9, b. 3579, l. 16). На підставі подання директора інституту № 113–115 президент Академії наук Креве-Міцкявічюс 19 червня підписав наказ звільнити Балчікониса з посади редактора словника від 16 червня того року і призначити його помічником редактора. Тим самим наказом Йонікас був звільнений з посади керівника підрозділу практичної мови і термінології та призначений редактором великого словника²¹ (там само).

Але все перевернула війна, що почалася між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом. Коли німецька влада вже утвердилася, голова Академії наук Креве-Міцкявічюс 26 липня підписав наказ призначити (тобто повернути) Балчікониса редактором Lietuvių kalbos žodyno, а Йонікаса перевести на посаду секретаря підрозділу практичної мови і термінології (LKI RF LKŽ f. 5–18, l. 71).

²⁰ Kazys Preikšas (1903–1961), sovietinis veikėjas, vienas iš komunistinės ideologijos diegėjų ir propag uotojų Lietuvoje. Kalbamu metu buvo LKP CK propagandos ir agitacijos skyriaus vedėjas.

²¹ Петру Йонікасу довелося бути редактором словника лише один місяць і один тиждень. Як керівник великого словника він устиг надіслати, здається, лише один лист у справі словника (пор. його лист помічникові словника Леонасу Куоджюсу: LKI RF LKŽ f. 5–18, l. 71).

Straipsniai / Articles

119

ALDONAS PUPKIS

На цьому, здається, закінчилися спроби Скарджюса перебрати на себе ведення справ словника, але, очевидно, не забули обіцянки редагувати словник силами комісії та опрацьовувати його текст, починаючи з II тому, за принципами так званого бугінського правопису. Однак якийсь час сутичок начебто не було, тим паче що 11 листопада 1941 року Скарджюс подав у відставку з посади директора Інституту литовської мови. Причини його відходу невідомі, хоча він міг бути пов’язаний і з бажанням більше присвятити себе справам видання завершуваної праці Lietuvių kalbos žodžių darybos (книжка вийшла з датою 1943 року).

3 грудня 1941 року обов’язки директора інституту офіційно були передані Салісу. Здається, Саліс був поміркованішим керівником: він ніколи публічно не конфліктував із Балчіконисом, не втручався в дискусію Скарджюса й Балчікониса 1940 року, більше дбав про роботу у своїй галузі. Утім, у середині 1942 року, 31 липня, директор Саліс написав голові Академії наук листа, в якому виклав свою думку щодо створення спеціальної комісії з підготовки словника. Автор листа стверджував, що через повільну роботу друкарні II видання I тому²² друкуватиметься повільно, тож з’являється нагода доповнити й виправити це видання, щоб ці зміни застосовувалися також в інших томах. У листі аргументувалося, що ця величезна й надзвичайно важлива праця — великий Lietuvių kalbos žodynas — «непідйомна для одного головного редактора» (LMAA f. 1, ap. 1, b. 68, l. 75), тому слід створити спеціальну комісію. «Завданням цієї комісії було б вирішувати загальні принципи побудови словника, питання правопису та загалом усі питання, порушені самою редакцією і окремими членами цієї комісії. [...] ця комісія була б не відповідальною редакційною, а науковою допоміжною, рішення якої є обов’язковими для редакції словника. Посада головного відповідального редактора через це жодним чином не змінювалася б» (там само).

Таку робочу групу, названу Науковою допоміжною комісією, керівництво Академії наук швидко затвердило за поданням директора інституту, а на першому її засіданні, що відбулося 28 вересня, головою обрали Саліса. До її складу також увійшли Скарджюс, Балчіконис, Йонікас і професор Вільнюського університету Отрембскі (Otrębski). Як стверджує Антанас Ліберіс, Балчіконис сподівався від комісії на справді наукову допомогу (Lyberis 2009: 272), але коли на засіданні знову порушили питання правопису, він рішуче виступив проти будь-якої правописної реформи. На третьому засіданні, 14 жовтня, він виклав свою окрему думку щодо правопису й більше на ті наради не приходив.

Слід сказати, що за весь час своєї роботи Наукова допоміжна комісія провела 44 засідання (останнє відбулося 2 липня 1943 року) і розглянула чимало важливих питань побудови словника. Однак структурні питання тексту словника не були перегляну-

²² Після виходу I тому словника у 1941 році його наклад (3000 примірників) швидко розкупили, і керівництво Інституту литовської мови за згодою Академії наук вирішило готувати II видання цього тому. Текст уже опрацьовували, частину його виправили, велися друкарські роботи. Його сподівалися видати восени 1942 року, але через тяжкі умови воєнного часу робота просувалася повільно, доки зрештою її повністю не припинили.

120

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pranas Skardžius ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

…лише окремі випадки визначалися або уточнювалися. Так, на I засіданні було ухвалено щодо співвідношення структури I тому з подальшими томами: «1. Значення слів, де можливо, розподіляти за історичним принципом; 2. гібриди позначати в тих випадках, коли є литовське слово із суфіксом або префіксом зі зневажливим значенням [? – A. P.]; 3. чужими словами вважати лише безпосередні запозичення, а не їхні похідні форми (з литовськими словотвірними елементами); 4. найближчі засідання Комісії присвятити встановленню правопису словника (взявши за основу проєкт, укладений Інститутом литовської мови); 5. хрестиками позначати невживані запозичення та гібриди, а також архаїзми; 6. не наводити пояснень до вихідних слів» (LMAA f. 1, ap. 1, b. 68, l. 85).

Не вдаючись до аналізу цієї постанови, слід сказати, що нею по суті було затверджено визначений Балчиконісом характер словника та принципи підготовки I тому, а якихось істотних перебудов не передбачалося. Особливо слід наголосити, що до постанови було включено ключові засади побудови словника: не наводити пояснень до вихідних слів і розподіляти значення слів за історичним принципом. Деякі інші принципи I тому словника було закріплено на наступних засіданнях, наприклад, цитати зі старих писемних пам’яток (зокрема Клейна) подавати в сучасному правописі. На засіданнях ці питання розглядали переважно на основі написаного тексту II тому (словникових статей, коректури), а випадки з I тому (недоліки, як зазначено в протоколі), усього 29, обговорили лише на одному засіданні.

Отже, зусилля Скаржджюса «поліпшити», «науково впорядкувати» словник не були втілені, як він сам багато років намагався заявляти. У роки німецької окупації він зізнався Грігасу: «Я сам побачив, що моя теорія в словнику важко узгоджується з практикою» (Dėk žodį prie žodžio 2006: 194). Якою була та теорія, навряд чи до кінця усвідомлював і сам Скаржджюс. Значно пізніше, 27 листопада 1970 року, він писав Зігмасу Зінкявічюсу: «Сьогодні отримав VIII том LKŽ, який лише побіжно встиг переглянути, але вже й із цього бачу, який великий і неймовірно цінний скарб литовської мови: без нього не зможе обійтися жоден дослідник литовської й, загалом, балтійських мов. Це, звичайно, насправді лише тлумачний словник литовської мови, а не thesaurus linguae lituanicae, який згодом ще мають укласти певні фахівці — не лише мовознавці (лінгвісти), а й філологи. З цим словником найбільше буде пов’язана історія литовської мови» (цит. за: Rosinas 2011: 144).

НАСЛІДКИ РОЗБІЖНОСТЕЙ ЩОДО ПРАВОПИСУ

Коли Балчиконіс відмовився розглядати питання зміни правопису й перестав відвідувати засідання комісії, за дорученням президії Академії наук в Інституті литовської мови було створено правописну комісію (з тих самих членів попередньої комісії, за винятком Балчиконіса). Вона дуже швидко, 11 листопада 1942 року, затвердила раніше підготовлені Інститутом литовської мови засади правопису

Straipsniai / Articles

121

ALDONAS PUPKIS

литовської мови. Їх розглянули й затвердили загальні збори відділення гуманітарних, соціальних та економічних наук Академії наук, а потім, 19 листопада, під ними підписався і сам генеральний радник з освіти Пранас Германтас²³.

Від самого початку роботи Науково-допоміжної комісії розпочалася справжня війна між комісією, передусім Скаржджюсом і Салісом, та редактором Балчиконісом²⁴. Деякий час перебуваючи ніби в тіні, на засіданнях та в інших випадках Скаржджюс знову намагався домогтися переваги своїми вимогами (траплялися й надзвичайно гострі сутички та сварки) і пробував змусити Балчиконіса підкоритися адміністративними заходами. За посадою кермо «військового командування» перебрав директор інституту Саліс, і щоб запровадити новий правопис у практику підготовки великого словника, комісії довелося довго й наполегливо домагатися поставленої мети²⁵.

Не заглиблюючись у перебіг усієї цієї боротьби, слід сказати, що комісія, точніше Скаржджюс за підтримки Саліса²⁶, своєї мети начебто досягла: новий правопис було офіційно затверджено. Однак ні на рівні Управління освіти, ні керівництвом Академії наук не було затверджено вимоги перебудувати відповідно до нього текст словника. Таку вимогу могло висунути лише керівництво Інституту литовської мови.

Кілька місяців в Інституті литовської мови панувала цілковита плутанина. Від самого початку, ще до затвердження засад правопису, співробітникам словника наказали дотримуватися нового правопису, але службовці не наважувалися відкрито виступити проти редактора. У розпалі цих суперечок за вказівкою директора, доки не з’ясується питання правопису, друкарські роботи було зупинено. А коли генеральний радник з освіти нарешті затвердив засади правопису, 24 листопада Балчиконіс подав заяву про відставку.

²³ Пранас Германтас (до 1940 року — Мешкаускас) (1903–1945), громадський діяч, мовознавець, доктор наук. Закінчив Литовський і Лейпцизький університети, працював у Департаменті державної безпеки Литви у сфері преси, а після приходу німців став генеральним радником Управління освіти (міністерства). За спроби захистити литовців від німецьких задумів залучити молодь до нацистської діяльності та за інші антинацистські дії 1943 року був ув’язнений у концтаборі Штутгоф, де й помер. Серед іншого, написав чимало праць, пов’язаних із мовною практикою.

²⁴ У своєму щоденнику я записав 19 вересня 1980 року враження від засідання редакційної комісії, на якому розглядали II том Вибраних творів Балчиконіса: «Під час обговорення [тверджень із листа Балчиконіса до Альфреда Сена про редагування словника] Ліберіс не заперечував, але весь кипів. Коли ми вийшли, він вилив на мене всю свою жовч. Він бував у Балчиконіса й був переконаний, що Скаржджюс із Салісом хотіли привласнити працю Балчиконіса, обов’язково щось до неї додати (конкретно — принаймні правопис) від себе і таким чином опинитися серед авторів словника. Скаржджюс був неабияким інтриганом».

²⁵ Це одна з найцікавіших, але й найтемніших історичних сторінок укладання «Словника литовської мови», але ця тема окрема, спеціальна й заслуговує на розгляд з іншої нагоди.

²⁶ У комісії Йонікас був радше статистом, а Ян Отрембський не втручався в суперечки щодо правопису; він більше намагався примирити обидві сторони, ніж виразно підтримати одну з них. До речі, Балчиконіс особливо цінував думку Отрембського й іноді навіть некритично на неї покладався.

122

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pranas Skardžius ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

Розпочався марафон листування між директором Салісом, редактором Балчиконісом і керівництвом Академії наук та Управління освіти. Тут, не наводячи аргументів обох сторін, можна вказати лише на окремо висловлену думку Скарджюса, передану голові академії. У листі від 7 грудня 1942 р. написано, що навіть після затвердження засад правопису з’являються люди²⁷, які хотіли б іще дещо змінити. Мовляв, це мотивують тим, що Балчиконіс є виконавцем заповіту Яблонскіса, а тому йому слід дозволити й надалі вживати у словнику той правопис, який він уже почав там використовувати. З цього приводу Скарджюс пише, що Lietuvių kalbos žodynas є заповітом не Яблонскіса, а Буги, а Буга не використовував у своєму словнику правопису Яблонскіса. «Сучасний правопис, уживаний у словнику литовської мови Я. Балчиконіса, насправді не яблонсківський, а балчиконівський» (LMAA f. 1, ap. 1, b. 68, l. 106). Однак правопис — це ще не все. З поведінки та висловлювань Балчиконіса, мовляв, видно, що він не хоче мати з комісією нічого спільного і заздалегідь був налаштований проти неї. Насправді комісія, яка пропрацювала недовго, «знайшла стільки речей, які треба виправити, що це може помітити кожна об’єктивна людина» (там само, 107). Отже, робить висновок Скарджюс, великий Lietuvių kalbos žodynas «обов’язково має і може видаватися лише за новим затвердженим правописом» (там само, 108), а все інше нехай залишається, як було. Але якщо не вдасться домовитися, «тоді інші мають негайно й рішуче взятися за цю роботу і продовжити її» (там само). Наприкінці Скарджюс заявляє, що якби все взялися впорядковувати сторонні неспеціалісти, він сам не зміг би долучитися до Lietuvių kalbos žodyno і «тим самим відчував би себе звільненим від будь-яких зв’язків із Литовською академією наук» (там само) (див. рис. 4).

Попри ультимативну заяву Скарджюса, Балчиконіса не усунули з посади редактора словника, а заднім числом відправили у відпустку «для поправлення здоров’я» (з 1 грудня 1942 р. до 1 січня 1943 р.). І хоча згодом докладали чимало зусиль, щоб хоч трохи пом’якшити конфлікт, Балчиконіс до редакції не повернувся.

Цей огляд, наведений тут без знання всіх або принаймні найважливіших аргументів Балчиконіса, може бути оцінений як однобічний і упереджений. Аргументи редактора найкраще викладено у статтях, опублікованих у роки війни, тож щодо деяких його тверджень слід сказати бодай кілька пояснювальних слів.

31 грудня 1942 р. у Panevėžio apygardos balse було надруковано статтю Балчиконіса «Латаний правопис» (Balčikonis 1978: 183–187). У ній автор пише, що, мовляв, важливо знати, чому редактор не хотів користуватися засадами нового правопису. Нагадуємо, що редакція від самого початку роботи намагалася пристосуватися до офіційного правопису; пояснюється, чому було обрано правопис Visuomenės įnamių. Ре-

²⁷ Не вдалося з’ясувати, що це були за люди і де вони були, але згодом, уже після появи статті Балчиконіса в Panevėžio apygardos balse (Balčikonis 1978: 183–187), у пресі було опубліковано статті (до інституту також надсилали листи подібного змісту), у яких не схвалювали реформу правопису та підтримували позицію Балчиконіса (див. Raila 1943, Kronika 1943).

Straipsniai / Articles

123

ALDONAS PUPKIS

РИС. 4. Факсиміле фрагмента листа Прано Скарджюса голові Академії наук від 7 грудня 1942 р. (LMAA f. 1, ap. 1, b. 68, l. 108)

124

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pranas Skardžius ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

Редактор не хотів, щоб у томі, редагування якого вже розпочалося, з’явилися два правописи або щоб через правопис довелося переробляти майже весь том. «З іншого боку, — пише автор, — доки нового правопису не вживають інші наші видання і невідомо, чи захочуть його вживати, особливо коли після війни весь народ збереться докупи й спокійно візьметься до культурної праці, то який сенс словнику першому кидатися його вживати? Невже сутність словника — це правопис?» (там само, 185).

Далі автор показує, що в засадах правопису змішано принципи етимологічного й фонетичного правопису: в одному випадку пропонується писати за походженням, в іншому — за звучанням (baigštus, бо, мовляв, baigus, baiginti, хоча цих слів не доводиться ні бачити в сучасних текстах і живій мові, ні чути, але žymus, хоча за походженням мало б бути žimus). «Правопис не женеться за віддаленішими етимологіями, його призначення — не навчати етимології» (там само). Найбільший скандал розгорівся через написання йота, адже автори знову забули про висунутий ними самими етимологічний принцип правопису (писати bjaurus, pjauti і kiaulė, šiaudas, як правильно показав Яблонскіс, «це лише суміш двох правописів» (там само, 186)). «Якщо „засади правопису“ — невдала спроба запропонувати доречніший правопис, то який вихід?» (там само). Виходом є правопис Яблонскіса, побудований за етимологічним принципом.

В іншій статті, написаній 1944 року вже під час дискусії із Салісом (Balčikonis 1978: 187–188), наголошується, що редактор не погодився прийняти запропонований комісією правопис, щоб редакції не довелося переглядати текст, друкарні — переробляти його, а редакції — коректувати тощо. «Адже словник від цього не товстішає! Словнику потрібні слова, а не заміна літер! [...] Але впертість комісії виявилася сильнішою за ці аргументи» (там само, 187). На думку редактора, II том словника мав вийти навесні 1943 року, найпізніше — влітку. «Я вважав, що змінювати правопис під час війни взагалі безглуздо. Багато де я казав, що під час війни майже варто було б видавати словник навіть із коректорськими помилками; коректорські помилки згодом можна було б виправити, а якби загинули картки зі словами, їх не вдалося б повернути ні за які гроші. Але наукові установи пішли іншим шляхом» (там само, 188).

ПІДСУМКОВІ ЗАУВАЖЕННЯ

1. У статті аналізуються обставини призначення редактора великого Lietuvių kalbos žodyno, підготовку якого відновили наприкінці 1930 року, і коригується усталена досі думка про те, що єдиним кандидатом на посаду редактора словника був мовознавець Балчіконис. За даними нещодавно знайдених архівних документів, першим кандидатом був мовознавець Скарджюс, який щойно закінчив навчання за кордоном. Можна припустити, що саме він ініціював відновлення роботи редакції словника, дбав про фінансування, співробітників та інші справи словника і мав обґрунтовані підстави претендувати на посаду його редактора. Причиною, чому Скарджюса не призначили редактором великого словника-

Straipsniai / Articles

125

ALDONAS PUPKIS

редактором, могла бути давня конфронтація між владою Сметони, особливо президентом Сметоною, та деканом факультету гуманітарних наук Університету Вітовта Великого Креве-Міцкявічюсом, протеже якого був Скарджюс. Отже, Скарджюс міг стати жертвою амбіцій чи інтересів двох установ.

2. Бажання і зусилля Скарджюса стати редактором великого словника засвідчують численні факти, а також образа, що згодом виявлялася в різних формах через призначення редактором Балчікониса. Стосунки з Балчіконисом дедалі холоднішали, аж поки зрештою не переросли у відкриту війну, яка проявлялася не завжди чесними діями, спрямованими на усунення Балчікониса з посади редактора й зайняття його місця. Мотиви дій Скарджюса могли визначатися насамперед абсолютизованим розмежуванням мовознавчої науки та мовної практики. Не вважаючи науковцем навіть Яблонскіса, Балчікониса він тим більше називав лише звичайним практиком мови, який нібито навіть «ширше не цікавився питаннями мовознавства». Скарджюс розглядав укладання словника як винятково працю з чистої мовознавчої науки і публічно пропагував ідею вдосконалити його укладання на наукових засадах. З іншого боку, Скарджюс був палким прихильником мовознавчої праці, і його намагання долучитися до укладання надзвичайно перспективного словника можна пояснити також надмірними амбіціями науковця.

3. Скарджюс, можливо, першим у пресі 1937 року випустив чимало критичних стріл на адресу якості картотеки словника та планування роботи редакції. Але лише після заснування Інституту литуаністики 1939 року він уже міг висловлювати свою критику безпосередньо укладачам словника, а коли склалися умови — і намагатися перебрати укладання словника у свої руки. Одним із найнепорядніших періодів укладання словника були літо й друга половина 1940 року, коли Скарджюс, лише через півтора місяця після початку окупації, розпочав дискусію з редактором Балчіконисом, у якій критикував стару владу й Балчікониса через словник. Тоді за ініціативи, зокрема, Скарджюса адміністративним шляхом намагалися призначити його редактором замість Балчікониса. Не набагато почеснішу позицію Скарджюс посів і 1942 року, коли було створено так звану Науково-допоміжну комісію, якій доручили розв’язувати загальні питання принципів укладання словника, орфографії тощо. Дискусія Скарджюса із Салісом і Балчіконисом про загальні питання словника швидко переросла у війну амбіцій через кілька випадків написання, особливо через написання j у коренях кількох слів.

4. Критика словника й Балчікониса, яку оприлюднював Скарджюс, не завжди була добре обміркована, не завжди ґрунтувалася на достовірних фактах і правильній їх хронології. Її твердження іноді були досить образливими, нерідко спиралися не на аргументи, а на емоції. Значно більше обґрунтованих пропозицій щодо уточнення словника було сформульовано на засіданнях Науково-допоміжної комісії. Деякі з них у подальшій роботі над словником використав сам Балчіконис, а також пізніші редактори. Слід наголосити, що ні Скарджюс, ні комісія не пропонували якихось радикальних структурних проєктів перебудови словника, а комісія лише закріпила найважливіші принципи укладання словника за редакцією Балчікониса-

126

Acta Linguistica Lithuanica LVII

Pranas Skardžius ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

дання. Отже, усі зусилля Скарджюса «вдосконалити словник» залишилися лише на рівні риторики, що згодом визнав і сам мовознавець. Його задумана теорія лексикографії ніде не була докладно розкрита чи описана, тож залишилася туманною та неясною. Загальні міркування про «історичність» і «науковість» словника не розкрили суті теорії Скарджюса, і залишається лише здогадуватися, яким був би великий Lietuvių kalbos žodynas, якби всіма роботами з його укладання керував не Балчіконис, а інший видатний мовознавець того часу — Скарджюс.

LITERATŪRA

Antanaitis J. 1933: Lietuvių kalbos žodynas. Netrukus sulauksime pirmojo lietuvių kalbos žodyno tomo. – Naujoji romuva 125, 503–504.

Balčikonis Juozas 1934: Keletas atsiminimų apie Antaną Smetoną. – Vairas 8–9, 109–113.

Balčikonis Juozas 1978: Rinktiniai raštai 1, sud. Aldonas Pupkis. Vilnius: Mokslas.

CVA – Lietuvos centrinis valstybės archyvas.

Dėk žodį prie žodžio 2006: Dėk žodį prie žodžio – turėsi žodyną: Atsiminimai apie kalbininką Juozą Balčikonį, sud. Birutė Goberienė ir Aldonas Pupkis. Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla.

Kronika 1943: Varpai. Šiauliai, 322.

Lyberis Antanas 2009: Leksikografijos teorija ir praktika, sud. Zita Šimėnaitė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

LE – Lietuvių enciklopedija 1–37. Bostonas: Lietuvių enciklopedijos leidykla, 1953–1985.

LK – Literatūra ir kalba 1–22. Vilnius: Valstybinė grožinės literatūros leidykla, 1956–1995.

LKI RF – Lietuvių kalbos instituto Rankraščių fondas.

LMMA – Lietuvos mokslų akademijos archyvas.

NMMB RS – Nacionalinės Martyno Mažvydo bibliotekos Rankraščių skyrius.

Piročkinas Arnoldas 2010: Dėl kurių ne kurių samprotavimų apie Jono Jablonskio kalbinę veiklą. – Mokslo Lietuva, spalio 7 d.

Pupkis Aldonas 2010: Lietuvių kalbos normintojai ir puoselėtojai. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras.

Raila Bronys 1943: Ir vėl nauja rašyba. – Tėviškė, sausio 8 d.

Rosinas Albertas 2001: Pranas Skardžius: Gyvenimas ir darbai. Vilnius: Vilniaus universitetas.

Straipsniai / Articles

127

ALDONAS PUPKIS

Sabaliauskas Algirdas 1999: Lietuvių kalbotyra ir kalbininkai 1940–1945 metais. – Vilniaus kultūrinis gyvenimas 1940–1945. Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas.

Salys Antanas 1944: Paaiškinimas Lietuvių kalbos žodyno reikalu. – Ateitis, balandžio 11 d.

Salys Antanas 1979: Raštai 1: Bendrinė kalba, red. Petras Jonikas. Roma: Lietuvių Katalikų Mokslo Akademija.

Salys Antanas 1985: Raštai 3: Įvairūs straipsniai, red. Petras Jonikas. Roma: Lietuvių Katalikų Mokslo Akademija.

Skardžius Pranas 1943: Lietuvių kalbos žodžių daryba. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Skardžius Pranas 1997: Rinktiniai raštai 2: Bendrinės kalbos dalykai, sud. Albertas Rosinas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Skardžius Pranas 1999: Rinktiniai raštai 5: Akcentologija. Bendrinės kalbos kultūra. Publicistika, sud. Albertas Rosinas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Ul vydas Kazys 1987: J. Balčikonio mokslinė, literatūrinė ir pedagoginė veikla. – Lietuvių kalbotyros klausimai 26, 4–12.

Vaižgantas 1998: Laiškai Klimams, par. Petras Klimas jn. Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas.

Valys Ant. 1930: Dėl lietuvių kalbos žodyno. – Lietuvos žinios, lapkričio 27 d.

Vitkauskas Vytautas 1986: Juozas Balčikonis (100-ąsias gimimo metines minint). – Ženklas ir prasmė. Vilnius: Mokslas.

VLE – Visuotinė lietuvių enciklopedija 1–22. Vilnius: MELC, 2001–2012.

Pranas Skardžius and the grand Dictionary of the Lithuanian Language

SUMMARY

The article addresses the relationship of the well-known Lithuanian linguist Pranas Skardžius with the compilation of the grand Dictionary of the Lithuanian Language and the discussions with its editor Juozas Balčikonis. It corrects the idea expressed in the history of Lithuanian linguistics to this day that in 1930, when the work of compilation of the dictionary of Kazimieras Būga was resumed, Balčikonis was the only candidate for the editor’s position. The data from the new archival documents show that a young linguist Pranas Skardžius, who had just

128

Acta Linguistica Lithuanica LXVII

Pranas Skardžius ir didysis Lietuvių kalbos žodynas

made his return from the studies in Germany, was the first candidate. New sources lead to a conclusion that it was most likely him who initiated the revival of the dictionary’s compilation and took care of the staff and finances. His non-appointment as the editor could have been determined by the conflict of interests and ambitions of the government of that time and the dean of the faculty of Vytautas Magnus University Vincas Krėvė-Mickevičius.

Even if he was not elected the editor of the dictionary, Skardžius always showed his interest in the work of compilation of the dictionary and contributed to the determination of the type of the dictionary and the principles of its compilation along with Salys, even though the opinions of the editor and the young linguists did not always coincide. Whenever possible, he did not hesitate to criticise Balčikonis in the press and often brought up the editor’s incompetence in directing the work of such significance. His continuous requests focused on the improvement of the compilation of the dictionary on scientific grounds and its publishing only after making the necessary spelling corrections. Such requests gradually evolved into a one-sided requirement to introduce the spelling promoted by him and turned into an ill-favoured war of personal whims and ambitions. This war witnessed Skardžius’ attempts to remove Balčikonis from the office of the editor of the grand dictionary by administrative means and to take up his position.

Įteikta 2012 m. gegužės 18 d.

ALDONAS PUPKIS

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, Vilnius LT-10308, Lietuva

[email protected]

Straipsniai / Articles

129