Go to originalLocalized version was produced by AI. It may contain inaccuracies.
Preparing document pages…
Page 1
DAIVA ALIŪKAITĖ
Vilniaus universitetas
Напрями наукових досліджень: геолінгвістика, перцептивна діалектологія, соціолінгвістика, когнітивна лінгвістика.
DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ
Інститут литовської мови, Вільнюський університет
Напрями наукових досліджень: геолінгвістика, діалектологія балтійських мов, синхронна та діахронна акцентологія, морфонологія, історія мови, історія литовського мовознавства.
ІНСТРУМЕНТИ ПЕРЦЕПТИВНОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ ТА НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕНЬ: АРЕАЛИ ВАРІАНТІВ НА МЕНТАЛЬНИХ КАРТАХ (ВИПАДОК БІРЖАЯ)
Інструменти перцептивної діалектології та напрями досліджень: ареали варіантів на ментальних картах (випадок Біржая)
АНОТАЦІЯ
У статті розглядається можливість застосування засад перцептивної діалектології в дослідженнях литовської регіональної варіативності, а також подається коротка історія формування принципів перцептивної діалектології. Основою дослідницької частини статті є матеріал наукового проєкту Місце стандартної литовської мови на ментальній карті литовської мови. Спираючись на дані дослідження, проведеного в одному з пунктів проєкту — зоні геолекту Біржай, — у статті показано, як дослідження, засновані на принципах перцептивної діалектології, можна інтегрувати у вивчення традиційних литовських діалектів та їхніх нових різновидів.
Straipsniai / Articles
89
Page 2
DAIVA ALIŪKAITĖ, DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ
У статті основну увагу приділено даним завдання так званої карти, намальованої від руки (англ. draw a map), зібраним у зоні геолекту Біржай.
Характер і щільність перцептивних ізоглос на намальованих від руки картах молодих мешканців Біржай свідчать, що пересічні члени мовної спільноти мають різні уявлення про діалектність як сукупність розрізнювальних ознак. Карти молодих мешканців Біржай, намальовані від руки, демонструють безконфліктне ставлення до навколишнього мовного коду, що, своєю чергою, окреслює оптимістичні перспективи геолекту Біржай.
У статті розглянуто можливості застосування принципів перцептивної діалектології в дослідженнях литовської регіональної варіативності. Крім того, подано коротку історію формування принципів перцептивної діалектології. Основою дослідницької частини статті є матеріал наукового проєкту Місце стандартної литовської мови на ментальній карті. На основі даних дослідження, проведеного в одному з пунктів проєкту — геолекті Біржай, — у статті показано, як дослідження, засновані на принципах перцептивної діалектології, можна інтегрувати у вивчення традиційних литовських діалектів та нових різновидів. У статті зосереджено увагу на даних завдання «намалюйте карту», виконаного в зоні геолекту Біржай.
Характер і щільність перцептивних ізоглос на намальованих картах молодих мешканців Біржай свідчать, що пересічні члени мовної спільноти мають різні уявлення про діалектність як сукупність розрізнювальних ознак. Намальовані карти молодих мешканців Біржай демонструють безконфліктне ставлення до мовного коду довкілля, що, своєю чергою, окреслює оптимістичні перспективи геолекту Біржай.
У цій статті розглядаються можливості застосування засад перцептивної діалектології в дослідженнях литовської регіональної варіативності. Вона спирається на теоретико-методологічний дискурс перцептивної діалектології та аналітичний дискурс регіональної варіативності (передусім на поширення геолінгвістичних ідей).
У світі такі дослідження не є новими. Принципи сучасної перцептивної діалектології вже застосовано у США, Великій Британії, Японії та деяких європейських країнах. Протягом останнього десятиліття в Литві також зростає кількість праць у межах цієї парадигми (пор. Aliūkaitė 2009; Aliūkaitė, Merkytė-Švarcienė 2012).
90
Acta Linguistica Lithuanica LXXIV
Page 3
Perceptyviosios dialektologijos instrumentai ir tyrimų kryptys: variantų arealai mentaliniuose žemėlapiuose (Biržų atvejis)
У попередніх працях литовських діалектологів соціолінгвістичного спрямування також траплялися концептуальні зв’язки з підходами перцептивної діалектології (див. Grumadienė 1980: 91–93; Kačiūskienė 2003: 88–91; Kačiūškienė 2004: 103–108; Kačiūškienė 2005: 49–54; Kačiūskienė, Barvydytė 2006: 8–14; Tumėnas 2003: 238–242; Tumėnas, Račkauskas 2004: 222–224 та ін.), однак один із найважливіших компонентів перцептивного дослідження — завдання з ментальною картою — досі систематично не застосовувався.
Отже, мета цієї статті — продемонструвати, як підходи перцептивної діалектології можна застосовувати для дослідження традиційних литовських діалектів та їхніх новітніх утворень.
Усі наведені у статті ілюстрації емпіричних спостережень — матеріал наукового проєкту Місце стандартної мови на ментальній карті литовської мови¹. Упродовж 2014–2016 рр., використовуючи емпіричний інструментарій дослідження, розроблений відповідно до принципів перцептивної діалектології для вивчення усвідомлених установок, вербалізованих і візуалізованих на ментальних картах, дослідження геолінгвістичної компетенції проводилося в кількох етнографічних регіонах Литви (вибірку населених пунктів див. на рис. 1).
1 РИС. Пункти дослідження проєкту Місце стандартної мови на ментальній карті литовської мови
Під час розроблення дослідницького інструментарію проєкту Місце стандартної мови на ментальній карті литовської мови керувалися загальними принципами укладання діалектологічних і соціолінгвістичних анкет, тобто прагнули з’ясувати та зафіксувати
1 Проєкт Місце стандартної мови на ментальній карті литовської мови реалізується в межах програми досліджень функціонування та змін стандартної литовської мови, діалектів та інших мовних різновидів на 2011–2020 рр. Його фінансує Державна комісія литовської мови (керівниця проєкту — доц. д-р Daiva Aliūkaitė).
Straipsniai / Articles
91
Page 4
DAIVA ALIŪKAITĖ, DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ
соціодемографічні дані респондентів, які на наступних етапах дослідження стають вихідним орієнтиром для класифікації та систематизації даних; отже, респонденти мали вказати вік, стать, місце походження та місце проживання.
У дослідженні взяли участь понад 2000 молодих людей. У цій статті не охоплюється весь масив даних проєкту; дискурс перцептивної діалектології прагнуть розбудовувати лише на ілюстративному матеріалі, тому розглядається тільки геолінгвістична компетенція шкільної молоді одного регіонального міста. Усі дані проєкту докладно розглядатимуться в інших наукових публікаціях за результатами проєкту.
Геолінгвістична компетенція — це знання та вміння розпізнавати мовну варіативність і пов’язувати її з певними ареалами — географічними (тобто змінними територіальності), соціальними (тобто соціальними змінними), культурними (тобто культурними змінними / культурними вимірами).
Об’єкт дослідження цієї статті — оцінювання молодими жителями Біржів говірок околиць Біржів, що належать до піддіалекту паневежиських східноаукштайтських говірок, та їхня геолінгвістична компетенція.
Слід наголосити, що модель дослідження геолінгвістичної компетенції в громадах регіонів Литви не є механічним відтворенням сучасних підходів перцептивної діалектології: послідовно дотримуються принципу перцептивної діалектології, який відрізняє цю парадигму від інших методик дослідження мовних установок, — досліджуються як вербалізовані, так і візуалізовані установки мовців.
1. РЕГІОНАЛЬНА ВАРІАТИВНІСТЬ З ПОГЛЯДУ ПЕРЦЕПТИВНОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ
Як влучно зауважують одні з представників сучасної перцептивної діалектології Кріс Монтгомері та Джоан Біл, перцептивна діалектологія — це парадигма, орієнтована на мовця (англ. speaker-focused paradigm) (Montgomery, Beal 2011: 121).
Питання геолінгвістичної компетентності звичайного члена мовної спільноти почали порушувати водночас із початком укладання в Європі перших діалектних атласів; пор. дослідження Георга Венкера в Німеччині та Жуля Луї Жильєрона у Франції (Mesthrie 2003: 44–75; Schrambke 2010: 87–106). Критичну оцінку мовного середовища звичайного члена мовної спільноти першими залучили до дискурсу аналізу варіативності науковці з Нідерландів і Японії.
92
Acta Linguistica Lithuanica LXXIV
Page 5
Perceptyviosios dialektologijos instrumentai ir tyrimų kryptys: variantų arealai mentaliniuose žemėlapiuose (Biržų atvejis)
1.1. Перцептивна нідерландська діалектологія
Початком перцептивної діалектології в Нідерландах вважають 1886 рік, коли з’явилася анкета для досліджень Пітера Віллемса, одне з питань якої мало з’ясувати, де, на думку звичайних членів мовної спільноти, говорять так само або подібно, як і в місцевості, де вони живуть (Goeman 1999: 138–139, Preston 2010: 89).
Перше систематичне дослідження сприйманих діалектних меж (англ. perceptual dialect boundaries) було проведено вже у XX ст., 1939 року, під час експедицій з дослідження нідерландських діалектів (Montgomery, Beal 2011: 123). В одному з розділів анкети (англ. Questionnaire #8) було поставлено два запитання про діалектну свідомість. Перше (як і в анкеті Віллемса 1886 року) стосувалося здатності звичайного члена мовної спільноти розрізняти мовне вираження у своєму мовному середовищі, тобто визначати, де, на думку респондента, говорять так само або майже так само, як у місцевості, де він живе. Друге стосувалося протилежного — де говорять зовсім інакше (по-іншому), ніж у місцевості, де живе респондент. Крім того, учасників дослідження просили назвати специфічні місцеві мовні ознаки (Rensink 1999 (1955): 3).
Наступний етап дослідження нідерландських діалектів припадає на 1944 рік, коли Антоніус А. Вейннен, спираючись на зібрані матеріали анкети з дослідження нідерландських діалектів, розробив так званий метод коротких позначок (нідерл. pijltjesmethode) (Preston 1999a: xxvi–xxix): за допомогою позначок дослідник з’єднував одні населені пункти з іншими — ті, які респонденти вважали тотожними або дуже подібними до діалекту, яким користувалися самі. Так, на підставі даних про діалектну свідомість, було отримано уявні діалектні ареали.
Продовжуючи роботу Вейннена, 1955 року В. Г. Ренсінк уклав узагальнену суб’єктивну карту діалектів Нідерландів. Щоправда, під час її укладання було використано лише відповіді на перше запитання — про подібність діалектів (Gooskens, van Bezooijen, Nerbonne 2013: 569). Варто наголосити на позиції Ренсінка, який вважав, що суб’єктивну карту слід трактувати як тимчасову (Heeringa 2004: 12).
Так чітко висловлено думку, що суб’єктивні карти відображають мінливі уявлення про діалектну варіативність. Отже, і суб’єктивні, і об’єктивні карти відображають ситуацію лише певного періоду: у першому випадку — уявлення, у другому — розподіл діалектних особливостей.
1.2. Японська перцептивна діалектологія
Увагу до сприйняття діалектів приділяли вже в перших працях із японської діалектології, опублікованих 1927 року (див. Montgomery, Beal 2011: 124).
У фундаментальній праці Японська діалектологія (1954 р., яп. Nihon hōgengaku) класик японської діалектології Місао Тодзьо виклав погляд, що під час визначення
Straipsniai / Articles
93
Page 6
DAIVA ALIŪKAITĖ, DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ
діалектних регіонів слід зважати на те, як їх сприймають звичайні люди. Перцепції досліджуваних висвітлюють саме ті мовні ознаки, які допомагають відрізняти одні говірки від інших (цит. за Sibata 1999: 39).
Варто зазначити, що принципи традиційної перцептивної діалектології в Японії відрізнялися від нідерландських: останні наголошували на подібності діалектів, тоді як японські науковці просили досліджуваних класифікувати діалекти за ступенем їхньої відмінності один від одного.
Щоб визначити діалектну свідомість, японські мовознавці просили оцінити варіанти мовлення в селищах як: 1) такі, що не відрізняються; 2) такі, що дещо відрізняються; 3) такі, що істотно відрізняються; 4) майже незрозумілі (Sibata 1999: 40). Досліджуваним ставили три додаткові запитання, щоб з’ясувати: чи є поблизу якесь місце, добре відоме незвичним варіантом мовлення; чи можуть досліджувані, почувши когось, визначити, з якої місцевості цей мовець; чи не здавалося їм у дитинстві, що варіант мовлення в сусідньому селі незвичний (Sibata 1999: 60).
Логіка запитань, тобто орієнтація на відмінність, а не подібність, зумовила неможливість застосування в Японії методу стрілок. Однак отримані дані про діалектну свідомість японські дослідники також позначали на картах — вони використовували техніку нанесення перцептивних меж (пор. Mase 1999 (1964): 72–97).
Відмінна логіка анкетних запитань — ідентифікація подібності чи відмінності варіантів — стала вирішальною причиною (не)точності суб’єктивних карт і їхньої (не)відповідності об’єктивним картам: суб’єктивні карти нідерландських діалектів, складені за принципом стрілок, значно краще корелювали з об’єктивними картами, ніж японські.
1.3. Сучасна перцептивна діалектологія: підходи та інструменти
Положення традиційної перцептивної діалектології, що сформувалися в Нідерландах і Японії та утвердили перспективу пересічного члена мовної спільноти в класифікаціях регіональних варіантів, розвивалися наприкінці XX ст. Насамперед тут слід згадати представників японської діалектології та соціолінгвістики — наприклад, Кікуо Номото (1999 (1963): 63–69), який змоделював принципи поєднання мовних ізоглос та ізоглос сприйняття відмінностей (або подібності) (англ. perceptual isoglosses2), або Фуміо Іное (1999 (1995): 147–159), який розвинув поняття образу діалекту (англ. dialect image) та ін.
2 Dėl termino žr. Preston 1999b: 161.
94
Acta Linguistica Lithuanica LXXIV
Page 7
Perceptyviosios dialektologijos instrumentai ir tyrimų kryptys: variantų arealai mentaliniuose žemėlapiuose (Biržų atvejis)
Однак сучасна перцептивна діалектологія передусім пов’язана з п’ятикомпонентною моделлю перцептивного дослідження Денніса Р. Престона (Preston 1989a; 1999a: xxiii–xl; 1999b: 359–373; 2002: 57–104), яка, за словами Кеті Вейлз (2006: 57–66), принесла Д. Р. Престону звання найвизначнішого представника цього напряму.
Як зазначалося, модель перцептивного дослідження Д. Р. Престона охоплює п’ять компонентів — завдань: 1) завдання намалювати карту варіантів (англ. draw-a-map); 2) завдання оцінити правильність і привабливість діалектних варіантів (англ. “correct” and “pleasant”); 3) завдання визначити міру відмінності діалектних варіантів (англ. degree of difference); 4) завдання розпізнавання діалектів (англ. dialect identification); 5) завдання концептуального оцінювання (Preston 1999a: xxxiv–xxxv).
Намальована карта мовних варіантів. У першому завданні досліджуваним дають карту місцевості, на якій потрібно позначити й окреслити варіанти (діалекти). Карта для завдання може бути порожньою або містити певні орієнтири (географічні, адміністративні тощо) (докладніше див. Preston 1988: 379–392; 1999a: xxxiv–xxxv; Aliūkaitė 2009: 167–169).
Як наголошує Престон, із когнітивного (пізнавального) погляду карта, намальована досліджуваним (тобто з різними межами варіантів тощо), є справжньою (англ. cognitively real) (Preston 2013: 169). Отже, хоч вона й неточна, така карта відображає активне ставлення мовця до варіативності. Усвідомлювана чи неусвідомлювана варіативність може впливати на мовну поведінку члена спільноти.
Отже, спираючись на інформацію з таких намальованих карт, можна оцінювати об’єктивну варіативність і прогнозувати зміни та розвиток регіональних варіантів.
Оцінювання правильності й привабливості діалектних варіантів. Під час організації дослідження з оцінювання правильності й привабливості діалектних варіантів досліджуваним пропонують упорядкувати варіанти за рейтингом і оцінити їх за правильністю та привабливістю (Preston 1999a: xxxiv–xxxv). Така класифікація й виявлені ставлення пересічних членів мовної спільноти до варіантів містять інформацію про мовну (не)захищеність досліджуваних спільнот, так званий комплекс (не)повноцінності діалекту (англ. dialet inferiority complex3. Зазвичай під час виконання цього завдання досліджуваним пропонують заповнити шкали оцінювання семантичного диференціала (докладніше див. Preston 2013: 170).
Варто зазначити, що концептуально це завдання пов’язане з концепціями Говарда Джайлза, Річарда Я. Бурі та ін., розробленими в тогочасному дискурсі про мовні установки (як соціолінгвістичну парадигму), — гіпотезою природної цінності [звуків, варіантів] (англ. inherent value hypothesis) і гіпотезою нав’язаних норм (англ. imposed norm hypothesis) (Giles, Bourhis, Trudgill, Lewis 1974: 405–406). На думку авторів гіпотези природної цінності, деякі мовні варіанти звучать приємно, вони привабливіші, а тому набувають престижності. А згідно з гіпотезою нав’язаних
3 Dėl šio Takesi Sibato koncepto žr. Inoue 1999: 148.
Straipsniai / Articles
95
Page 8
DAIVA ALIŪKAITĖ, DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ
Згідно з гіпотезою норм, престижної цінності варіантам надають культурні норми — наприклад, престижність стандартного варіанта (у Литві — літературної мови) може визначатися статусом державної мови тощо.
Визначення відмінності діалектних варіантів. Виконуючи завдання з визначення відмінності варіантів (англ. degree of difference) (Preston 1999a: xxxiv–xxxv), учасники перцептивного дослідження класифікують варіанти за ступенем відмінності, порівнюючи їх із мовним варіантом власного регіону. Варто зауважити, що це завдання відповідає моделі діалектної свідомості, розробленій японцями.
Розпізнавання діалектів. Під час завдання з розпізнавання діалектів (англ. dialect identification) (Preston 1999a: xxxiv– xxxv) учасники дослідження слухають тексти-стимули, ідентифікують почутий варіант і пов’язують його з певною територією.
Концептуальне оцінювання. Під час завдання з концептуального оцінювання збирають якісні дані (англ. qualitative data): учасників дослідження просять висловити свою думку про виконані завдання або мовні варіанти загалом тощо (Preston 1999a: xxxiv–xxxv).
Як бачимо, дослідницька методика Престона, що складається з п’яти компонентів, по суті є двочастинною: вона охоплює рівні вербалізованих і візуалізованих установок.
Варто згадати, що одне з найважливіших складників дослідження — завдання зі створення намальованої, або, інакше кажучи, ментальної, карти — методологічно пов’язане з парадигмою культурної географії (Montgomery, Beal 2011: 128–129). З іншого боку, накреслені учасниками дослідження на ментальних картах ізоглоси сприйняття пов’язують карту Престона з перспективами традиційної перцептивної діалектології — голландським методом коротких стрілок і японською технікою позначення перцептивних меж.
З часом підходи сучасної перцептивної діалектології розвинулися, а п’ятикомпонентна модель перцептивного дослідження стала лише початковим прототипом, який постійно доповнюють тією чи іншою перспективою оцінювання варіативності. Однак, попри певні відмінності та різноманіття підходів, і традиційна, і сучасна перцептивна діалектологія, що ідентифікує мовну варіативність і мовний ландшафт крізь погляд наївного дослідника, залишається дескриптивною та багатовимірною.
Дескриптивність цієї парадигми є критичною та рефлексивною. На відміну від сучасного дослідження діалектів, здійснюваного дослідниками, перцептивна діалектологія є концептуально дескриптивною, тобто визначає не те, якою є варіативність, а те, якою вона постає для наївного мовця й оцінювача.
96
Acta Linguistica Lithuanica LXXIV
Page 9
Perceptyviosios dialektologijos instrumentai ir tyrimų kryptys: variantų arealai mentaliniuose žemėlapiuose (Biržų atvejis)
2. АРЕАЛИ ВАРІАНТІВ НА МЕНТАЛЬНИХ КАРТАХ
2.1. Литовська анкета
Для збору даних проєкту було підготовлено анонімну анкету щодо свідомих установок.
В анкеті учасникам проєкту пропонується подвійне завдання із зображенням карти (див. рис. 2).
Частина 1
Частина 2
Page 10
DAIVA ALIŪKAITĖ, DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ
Варто зазначити, що модель карти як відкритого запитання є універсальною технікою.
В анкету проєкту Місце літературної мови на ментальній карті литовської мови включено відкриті запитання про асоціації з людиною, яка розмовляє діалектом і літературною мовою; див. рис. 3.
РИС. 3. Завдання щодо асоціацій із людьми, які розмовляють діалектом і літературною мовою
Побудова соціолінгвістичних портретів цих мовців (на основі асоціацій) концептуально пов’язана із завданням із ментальною картою: систему характеристик мовця (соціолінгвістичні портрети) на етапах аналізу та інтерпретації даних дослідження можна зіставити з коментарями до ментальної карти, тобто емоційними чи інтелектуальними оцінками ареалів. Цілісний образ варіативності та мовців, які її репрезентують (прототипів певних мовців), дає змогу виокремити й узагальнити культурні моделі мовних варіантів (пор. Berthele 2010: 265–290).
Kaip yra pažymėjęs Willis Diercksas (Diercks 2002: 52—53), dialekto kompetencija (an. dialect competence) apima ne tik gebėjimus skirti, atpažinti kalbinius skirtumus, bet ir įvairius stereotipus apie vietą ar vietovę. Todėl, norint kurti kiek įmanoma tikslesnį diskursą apie paprastųjų kalbos bendruomenės narių mentalinius žemėlapius ar suvokimo izoglosių sistemas, prasminga inventorizuoti ir tas kalbines ypatybes, kurios (kartu su nelingvistiniais kintamaisiais) tampa geolingvistinių arealų skyrimo pagrindu. Tokių „skiriamųjų“ ypatybių fiksavimas yra vertingas regioninių variantų kaitos ir raidos požiūriu.
Ці дані можуть бути корисними навіть для порівняльної перспективи діалектології — наприклад, щоб з’ясувати, наскільки й у який спосіб відмінності, зафіксовані пересічним членом мовної спільноти, відповідають системі релевантних діалектних рис, яка є основою власне класифікації діалектів. Ця перспектива може бути важливою також для пояснення конвергенції варіантів.
Отже, ще один сегмент анкети проєкту Місце літературної мови на ментальній карті литовської мови — завдання на розрізнювальні ознаки; див. рис. 4.
98
Acta Linguistica Lithuanica LXXIV
Page 11
Perceptyviosios dialektologijos instrumentai ir tyrimų kryptys: variantų arealai mentaliniuose žemėlapiuose (Biržų atvejis)
РИС. 4. Завдання на розрізнення ознак
Хоча по суті це завдання повторює завдання з малюванням карти, слід зазначити, що відмінності та (або) збіги між картографічною і вербальною класифікаціями можуть відображати конфронтацію певних систем знань, тобто досвіду та набутих знань (насамперед шкільних). Дані цього завдання дають змогу порівняти таксономію регіональної варіативності з погляду дослідника й звичайного члена мовної спільноти.
Безсумнівно, що система настанов, щільність перцептивних ізоглос і (не)точність ментальної карти можуть залежати від знань звичайного члена мовної спільноти про діалектний код та його власних продуктивних здібностей; тому у вступній частині анкети включено запитання про діалектну компетенцію й активність уживання (див. рис. 5).
РИС. 5. Запитання про активність уживання діалектного коду
Слід зазначити, що напіввідкрите запитання (Чи розмовляєте ви діалектом? □ Так (укажіть, де _____, з ким___)) ґрунтується на аргументі теорії доменів (Fishman 1972; Hagen 1989). Отже, інформація, отримана у відповідь на запитання, важлива в дослідженні і для тлумачення даних ментальної карти, і загалом для оцінювання та прогнозування поширення діалектної варіативності.
Як видно з рис. 1, одним із пунктів дослідження з перцептивної діалектології є Біржай. З геолінгвістичного погляду Біржай — осередок одного з найжиттєздатніших традиційних діалектів, східноаукштайтського паневежиського, — як засвідчили найновіші систематичні дослідження останніх років (див. Aliūkaitė, Bakšienė, Jaroslavienė та ін. 2014: 188–191), — і центр формування геолекту (Aliūkaitė, Mikulėnienė 2014b: 261).
Straipsniai / Articles
99
Page 12
DAIVA ALIŪKAITĖ, DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ
У дослідженні в регіональному місті на півночі Литви взяли участь 196 молодих людей. Учні других і четвертих класів віком 14–19 років із середньої школи «Aušros» у Біржаї та гімназії «Saulės» у Біржаї (характеристику учасників див. на рис. 8) намалювали 384 карти: 194 — такі, що відображають їхні уявлення про діалектні коди; 190 — тенденції локалізації літературної мови; див. таблицю.
ТАБЛИЦЯ. Характеристика молодих мешканців Біржая, які брали участь у дослідженні
Загалом учасників Загалом жінок Загалом чоловіків Знають діалект Не знають діалекту Розмовляють діалектом Не розмовляють діалектом Частота Tk 196 121 74 180 14 161 12 100,00% 61,73% 37,76% 91,84% 7,14% 82,14% 6,12% 5,3
Насамперед слід сказати, що намальовані карти 194 молодих мешканців Біржая (двоє учасників пропустили в анкеті завдання з малюванням карти) не відрізняються від типових карт, отримуваних у дослідженнях із перцептивної діалектології.
Малюнкам одних учасників властива еклектичність, тоді як на картах інших учасників ізоглоси сприйняття сегментують усю територію Литви. В одних випадках лише позначено зони діалектного мовлення без жодних коментарів, в інших — позначки доповнено й уточнено назвами варіантів або епізодичними оцінками позначених варіантів. На картах ще інших учасників коментарі послідовні: вони описують усі виокремлені зони діалектного мовлення та діалекти, відмежовані ізоглосами сприйняття.
Ментальні карти молодих мешканців Біржая за характером і щільністю ізоглос сприйняття поділяються на 6 груп (див. рис. 6).
РИС. 6. Типи ментальних карт молодих мешканців Біржая
100
Acta Linguistica Lithuanica LXXIV
Page 13
Perceptyviosios dialektologijos instrumentai ir tyrimų kryptys: variantų arealai mentaliniuose žemėlapiuose (Biržų atvejis)
Birž_1(2)_V02
Birž_1(4)_M06
Birž_1(4)_M20
Birž_1(4)_M10
Birž_2(2)_V13
Birž_1(4)_V19
МАЛ. 7. Співвідношення ізоглос сприйняття молодих біржайців із класифікацією діалектів (приклади)
Хоча молоді біржайці, як вони самі заявляють (див. дані таблиці), активно користуються діалектом, двочленна класифікація діалектів (аукштайтський і жемайтський) їм відома лише частково (цей та інші приклади див. на мал. 7). Лише 8,76 відсотка молодих біржайців позначають на намальованій карті аукштайтів і жемайтів. Трохи більше досліджуваних позначають на намальованій карті ізоглоси, що поділяють діалекти на чотири групи (аукштайтський, дзукійський, сувалькський і жемайтський) (критерій точності ізоглос поки що не висувається). Частина досліджуваних (11,86 відсотка) моделює проміжні варіанти діалектної класифікації — до аукштайтів і жемайтів додає сувалькців або
Straipsniai / Articles
101
Page 14
DAIVA ALIŪKAITĖ, DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ
дзюків (див. рис. 7). Безсумнівно, це відображення знань досліджуваних учнів про етнографічний поділ Литви (див. також Aliūkaitė 2013).
Як уже згадувалося, із завданням на ментальну карту корелює й останнє завдання анкети — назвати відомі діалекти. Отже, з’являється можливість зіставити намальовану карту з діалектами, відомими респондентові. Називаючи їх, 20,4% респондентів згадали аукштайтський і жемайтський діалекти. Чотиричленну класифікацію діалектів — аукштайтський, дзюцький, сувалькійський і жемайтський — назвала майже половина всіх респондентів, тобто 45,4%.
Birž_1(4)_V03
Birž_1(4)_V01
Birž_1(4)_M30
Birž_1(2)_M03
Birž_2(2)_V11
Birž_2(4)_V18
РИС. 8. Позначені зони на ментальних картах молодих жителів Біржая
102
Acta Linguistica Lithuanica LXXIV
Page 15
Perceptyviosios dialektologijos instrumentai ir tyrimų kryptys: variantų arealai mentaliniuose žemėlapiuose (Biržų atvejis)
Birž_1(2)_M11
Birž_1(4)_M04
Birž_2(2)_M06
Birž_2(2)_V12
Birž_2(4)_M23
Birž_2(4)_M24
9 РИС. Ментальні діалектні карти без зони мовного походження
Невідповідність між візуалізованими знаннями та вербалізованими знаннями свідчить про те, що концептуалізація регіональної варіативності серед звичайних членів мовної спільноти інтегрує як офіційні, так і неофіційні системи знань, — наприклад, інформацію про діалекти та етнографічні регіони, яку надають під час уроків і в межах різних освітніх проєктів у публічному дискурсі (наприклад, проєкти «Рік діалектів» або «Рік регіонів»), а також колективні, неверифіковані знання, найважливішим каналом поширення яких є побутовий дискурс у широкому розумінні або метамовні дискурси звичайних членів мовної спільноти.
Straipsniai / Articles
103
Page 16
DAIVA ALIŪKAITĖ, DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ
Саме такі нашаровані системи знань (а також хибних уявлень) зумовлюють непослідовність концептуалізації варіативності.
У частині намальованих карт відображено лише ідентифікацію окремих місць як діалектних зон, тобто на намальованій карті респонденти позначають як місця діалектного мовлення лише конкретні зони, а їхнє ставлення до мовних кодів інших місць не вказують (див. рис. 8).
Коли респонденти на намальованих картах розмежовують зони діалектних і недіалектних кодів, спостерігаються дві основні тенденції в ідентифікації таких діалектних зон: 1) респонденти позначають лише зону мовного рідного краю (щодо терміна див. Diercks 2002: 51–52); 2) респонденти виокремлюють на намальованій карті певні, можна сказати, прототипові зони діалектних кодів (див. рис. 8).
Лише мовний рідний край на намальованій карті позначили 7,22% респондентів (див. карти Birž_1(4)_V03, Birž_1(4)_V01 на рис. 8). Ментальні карти, на яких мовний рідний край візуально або вербально ідентифікується як зона діалектного мовлення, засвідчують об’єктивне ставлення респондентів до репертуарів мовних кодів у їхньому середовищі проживання.
Конфліктне ставлення (або принаймні передумови для нього) до коду мовного середовища на ментальній карті виявилося б у відмежуванні мовного рідного краю від діалектного мовлення, однак Біржську зону не схильні вилучати з намальованої карти діалектних кодів. Лише на 3,09% намальованих карт Біржська зона не потрапила до діалектних зон (приклади див. на рис. 9).
Аж 69,59% респондентів позначили ареал свого мовного рідного краю серед зон діалектних кодів (наприклад, карти Birž_1(4)_M30, Birž_1(2)_M03, Birž_2(2)_V11, Birž_2(4)_V18 див. на рис. 8). Біржська геолектна зона не вилучена навіть із тих намальованих карт, на яких респонденти розмежували лише аукштайтів і жямайтів (див. приклади намальованих карт на рис. 7). Отже, намальовані карти свідчать про неконфліктне ставлення до коду середовища, що, своєю чергою, окреслює оптимістичні перспективи Біржського геолекту.
Однак відповіді молодих мешканців Біржая на відкрите запитання анкети про асоціації з людиною, яка говорить діалектом, свідчать, що концептуалізація регіональної варіативності є багатошаровою та непослідовною. Самі молоді мешканці Біржая вказують, що є представниками діалектного коду: аж 82,14% респондентів стверджували, що говорять діалектом (див. також рис. 8), і позначали на намальованій карті Біржську зону як зону діалектного коду, однак, перелічуючи асоціації з людиною, яка говорить діалектом, не цуралися дистанціюватися від типового представника діалектного коду.
У 30,61% відповідей респондентів виразно проступали змінні, протиставлені в широкому сенсі, — наприклад, стара (старша) людина; сільський житель; людина з нижчим рівнем освіти та
104
Acta Linguistica Lithuanica LXXIV
Page 17
Perceptyviosios dialektologijos instrumentai ir tyrimų kryptys: variantų arealai mentaliniuose žemėlapiuose (Biržų atvejis)
тощо4, тобто соціолінгвістичний портрет людини, яка говорить діалектом, відмежовується від портрета самих досліджуваних: молодих, які живуть у місті, освічених осіб.
З іншого боку, у структурі соціолінгвістичного портрета більше компонентів із позитивними, ніж із негативними конотаціями (наприклад: Birž_1 (2) V08: із простою людиною, після розмови з якою стає весело; Birž_1 (2) V13: із людиною, яка має обов’язок перед своїм регіоном; Birž_1 (4) M08: із людьми, які плекають свій діалект; Birž_1 (4) V06: людина, яка прикрашає мову або плекає її історію; Birž_1 (4) V13: із батьківщиною; Birž_1 (4) V20: легше й швидше порозуміння з друзями та іншими; Birž_2 (2) M14: людина, яка говорить діалектом, більше розкривається).
Варто зазначити, що досліджувані, навіть асоціюючи людину, яка говорить діалектом, із селом або мовцем старшого віку, подають ці характеристики як об’єктивні, а не кваліфікаційні ознаки соціолінгвістичного портрета такої людини, наприклад: Birž_1 (2) V06: людина, яка говорить діалектом, асоціюється зі старою людиною, яка зберегла, вберегла свій діалект; Birž_2 (4) M16: із людиною, яка живе в селі, але це не погано; Birž_2 (4) M41: іноді із селянином, але тільки іноді. Серед відкритих відповідей досліджуваних щодо асоціацій із людьми, які говорять діалектом, є особливо рефлексивні, наприклад: Birž_2 (4) M41: іноді із селянином, але тільки іноді; Birž_2 (4) M16: із людиною, яка живе в селі, але це не погано. Такі обдумані відповіді свідчать про зацікавленість і відповідальність досліджуваного.
Імовірно, непослідовність концептуалізації регіональної варіативності (наприклад, я говорю діалектом, моя мовна батьківщина — зона діалектних кодів, але мій прототип людини, яка говорить діалектом, — стара (старша) людина із села) є чітким і переконливим свідченням багатошаровості діалектних кодів.
Як і в об’єктивній діалектології, горизонтальну варіативність можна поділяти за поширенням та інтенсивністю релевантних та інших ознак (пор. Aliūkaitė, Mikulėnienė 2014b: 260–262). Як бачимо, той самий принцип властивий і пересічному членові мовної спільноти, однак, звичайно, у цьому випадку не створюються чіткі класифікаційні схеми, засновані на одному критерії.
Саме за такими еклектичними мапами та змішаними поглядами можна реконструювати досвід багатошарової варіативності пересічного оцінювача. Для реконструкції сприйняття варіативності особливо важливі намальовані мапи молодих жителів Біржая, на яких окремі діалектні зони не лише ідентифіковано, а й кваліфіковано, тобто на намальованій мапі досліджувані не лише позначають
4Винятково людину, яка говорить діалектом, концептуалізує досліджувана Birž_1 (2) M07: [людина, яка говорить діалектом, це] – залежить від того, яким діалектом говорить людина. Аукштайтський і жямайтський діалекти асоціюються із селом. Досліджувана на намальованій мапі розрізняє аукштайтський, жямайтський, дзукійський і сувальський діалекти, а також перелічує ці діалекти в останньому завданні дослідницької анкети. З такої відповіді можна припустити, що діалекти сприймаються відповідно до ієрархізованої системи.
Straipsniai / Articles
105
Page 18
DAIVA ALIŪKAITĖ, DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ
конкретні зони як місця діалектного мовлення, а й висловлюють оцінку позначеної мовної зони (див. рис. 10).
Birž_1(4)_V08
Birž_1(4)_V11
Birž_1(2)_M11
Birž_1(2)_V12
Birž_1(4)_M17
Birž_2(2)_M15
РИС. 10. Оцінені зони на ментальних мапах
З коментарів молодих жителів Біржая проступають кілька тенденцій: по-перше, діалектні коди схильні концептуалізувати як привабливі, але радше ненормативні, ніж нормативні. По-друге, горизонтальна варіативність диференціюється внутрішньо: одні діалектні зони характеризуються привабливими (і рідше нормативними) кодами, інші — непривабливими кодами.
106
Acta Linguistica Lithuanica LXXIV
Page 19
Perceptyviosios dialektologijos instrumentai ir tyrimų kryptys: variantų arealai mentaliniuose žemėlapiuose (Biržų atvejis)
Слід зазначити, що в дослідженнях перцептивної діалектології зіставлення оцінок правильності й привабливості є поширеним явищем у структурі образів діалектних кодів (наприклад, Preston 1989b: 85–111; L’Eplattenier-Saugy 2002: 351–365 та ін.). Тенденції концептуалізації пов’язані з традиційними колективними стереотипами, ідеологією літературної мови та об’єктивним мовним середовищем.
На мальованих картах молодих жителів Біржая виразно постає образ мовної батьківщини: вона концептуалізується як красива й приваблива, але неправильна (див. приклади фрагментів мальованих карт (див. рис. 11).
Birž_1(2)_V04
Birž_1(2)_V03
Birž_1(2)_V07
Birž_1(2)_V11
Birž_2(4)_M26
Birž_1(4)_M12
РИС. 11. Образ мовної батьківщини
Безсумнівно, компонент привабливості в образі діалектного коду корелює з мовною самоідентифікацією учасників дослідження. Код Біржая (учасники називають його так: Birž_1 (2) M06: Biržiečių kalba; Birž_1 (2) V04: aukštaičių biržiečių; Birž_1 (2) V09: biržietiška tarmė; Birž_1 (4) M30: biržietiškai; Birž_2 (2) M21: Biržų krašto tarmė та ін.) — це свій код, тому його оцінюють прихильно. Цей висновок можна проілюструвати коментарями самих учасників дослідження, наприклад: Birž_1(4)_M15: graži, nes tai mano gimtoji tarmė; Birž_2(2)_M15: pati gražiausia tarmė. Тут варто згадати міркування Рене ван Безойєн, яка пояснює такі тенденції оцінювання варіантів і узагальнює їх у гіпотезах зрозумілості та розпізнавання (див. van Bezooijen 2002: 15).
Імовірно, компонент правильності в образі діалектного коду (не лише мовної батьківщини) корелює з чинником літературної мови й допускає подвійне пояснення. По-перше, діалектні коди загалом опиняються в опозиції до літературної мови: літературна мова концептуалізується як правильний код, а діалектний код (холістично, без диференціації за зонами) — як неправильний (див. карту Birž_1(4)_M23 на рис. 12). По-друге, літературна мова (точніше, образ літературної мови, який має пересічний член мовної спільноти (щодо так званого квазістандарту див. Long 1996: 118–135), слугує точкою відліку, коли учасник дослідження ранжує діалектні коди (див. карту Birž_2(4)_M56 на рис. 12).
Straipsniai / Articles
107
Page 20
DAIVA ALIŪKAITĖ, DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ
Čia prisimintina R. van Bezooijen (2002: 15) vadinamoji panašumo hipotezė, teigianti, kad panašesni į bendrinę kalbą variantai gali sulaukti palankesnio paprastųjų kalbos bendruomenės narių vertinimo. Reikia paminėti, kad ši autorė taip samprotavo apibendrindama estetinio variantų vertinimo polinkius, bet visai tikėtina, kad bendrinės kalbos, kaip taisyklingo kodo prototipo, vaizdinys svarbus (gal net svarbesnis) tarminių kodų taisyklingumo įverčiams.
Birž_1(4)_M23
Birž_2(4)_M56
12 РИС. Чинник літературної мови в коментарях до ментальних карт
З іншого боку, не можна виключати й чинник мовної батьківщини. З естетичного погляду біржайський геолект оцінюють дуже прихильно, тож імовірно, що для деяких досліджуваних власний код стає точкою відліку під час диференціювання інших варіантів за привабливістю. Дуже інформативний коментар однієї досліджуваної до ментальної карти — Birž_2(4)_M07: кожен любить свій діалект, але людина з іншого регіону скаже, що її діалект гарний, а інший — ні. Мені подобається мій діалект, бо я ним користуюся. Однак слід визнати, що прихильна естетична оцінка коду мовної батьківщини є лише тенденцією, а не правилом. Бувають і інші уявлення (Birž_2(4)_M01, див. рис. 13).
Birž_2(4)_M01
13 рис. Неприхильне уявлення про мовну батьківщину
108
Acta Linguistica Lithuanica LXXIV
Page 21
Perceptyviosios dialektologijos instrumentai ir tyrimų kryptys: variantų arealai mentaliniuose žemėlapiuose (Biržų atvejis)
Очевидно, що уявлення про діалектність (загалом) у свідомості молодих біржайців є амбівалентним: допустима: нетерпима діалектність. Така диференціація пов’язана і з об’єктивними особливостями варіантів, і зі стереотипами, і з чинником комунікативного успіху (див. намальовані карти Birž_1(2)_V09, Birž_2(2)_V01, рис. 14).
Birž_1(2)_V09
Birž_2(2)_V01
Birž_2(2)_M11
Birž_2(4)_V09
14 РИС. Амбівалентність уявлення про діалектність
Як показують дані дослідження, прототипи привабливих звуків для одних молодих біржайців є більш аукштайтськими, для інших — жемайтськими, сувалкійськими тощо (пор. намальовані карти Birž_1(2)_V09, Birž_2(2)_M11, Birž_2(4)_V09, Birž_2(2)_V01, рис. 14). Тут можна застосувати гіпотезу Р. ван Безоєн щодо поширення звуків, згідно з якою одні звуки сприймаються як красивіші за інші (van Bezooijen 2002: 14).
На намальованих картах молодих біржайців, де зони діалектного мовлення протиставляються зонам недіалектного мовлення, виокремлюються кілька типів такого протиставлення: 1) зони діалектних кодів наближаються (на противагу віддаленню) до ареалу мовної батьківщини (Birž_1(2)_M06, Birž_1(2)_V06, див. рис. 18); 2) визначаються найгарячіші, на погляд пересічного оцінювача, точки діалектних кодів та ареали на всій території Литви (Birž_1(2)_V14, Birž_1(4)_M12, див. рис. 18); 3) ареал Середньої Литви виокремлюється серед діалектних зон, до того ж зони діалектних кодів віддаляються
Straipsniai / Articles
109
Page 22
DAIVA ALIŪKAITĖ, DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ
від великих міст або великі міста виключаються з діалектних зон (Birž_2(4)_M41, Birž_2(4)_M55, див. рис. 15).
Birž_1(2)_M06
Birž_1(2)_V06
Birž_1(2)_V14
Birž_1(4)_M12
Birž_2(4)_M41
Birž_2(4)_M55
РИС. 15. Прототипні зони діалектних кодів
Найближчі регіональні центри — Паневежис, Утена, Шяуляй — розташовані між прототипними діалектними зонами.
Лише 15,46% учасників дослідження пов’язують діалектне мовлення з усією Литвою на намальованих від руки картах (див. рис. 16). Можна було б стверджувати, що такий образ є, мабуть, найточнішим: репертуари мовних засобів нашаровуються в усьому горизонтальному мовному континуумі, отже, учасники дослідження мають рацію, позначаючи, що в усій Литві говорять діалектами.
110
Acta Linguistica Lithuanica LXXIV
Page 23
Інструменти та напрями досліджень перцептивної діалектології: ареали варіантів на ментальних картах (випадок Біржая)
Birž_2(4)_M19
Birž_2(4)_M51
Birž_2(2)_V03
Birž_1(4)_V17
РИС. 16. «Об’єктивні» ментальні карти
Звичайно, з погляду дослідників, діалектність диференціюється: від кодів із виразними, розрізнювальними ознаками до кодів, яким притаманна діалектність лише за третинними ознаками (пор. Aliūkaitė, Mikulėnienė 2014a: 46–47). У таких намальованих картах респонденти візуалізують дуже узагальнене уявлення про те, що на діалектне або діалектне мовлення можна сподіватися по всій Литві.
Такі карти уточнюють відповіді респондентів на відкрите запитання про мовленнєві особливості, які допомагають розпізнати людину, що говорить діалектом. Отже, враження діалектності мовлення у респондентів зумовлюють (не)вимова закінчень, наголошування та незвичні слова. Отже, подаючи узагальнену намальовану карту, респонденти заявляють, що очікують відмінностей у мовному вираженні по всій Литві.
Понад 63% молодих мешканців Біржая стверджують, що розпізнають діалектне мовлення за (не)вимовою закінчень, напр.: Birž_1 (2) M09: у деяких місцях закінчення обрізають, Birž_1 (4) M11: інша вимова закінчень слів, Birž_1 (4) V02: закручені закінчення, Birž_2 (4) V06: Напр.: у біржайському діалекті немає закінчень, їх обрізають: sveikas – sveiks, aš einu – aš ein тощо. Інше наголошування (напр.: Birž_2 (4) M29: слова наголошують інакше, Birž_2 (4) M38: наголоси ставлять в іншому місці), незвичні слова (напр.: Birž_2 (4) M15: речі, що мають іншу назву, Birž_2 (4) V07: незрозумілі / нечувані слова та слова, вимовлені кумедно) також стають об’єктивними показниками діалектного мовлення для понад 30% молодих мешканців Біржая.
Straipsniai / Articles
111
Page 24
DAIVA ALIŪKAITĖ, DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ
Як видно, досліджувані проєктують риси діалектного мовлення крізь призму мовної батьківщини. Скорочення закінчень і відтягування наголосу є об’єктивними характеристиками Біржайського геолекту.
Такий реєстр діалектних розрізнювальних рис, пропущений крізь призму особистого мовного досвіду, важливий з кількох причин: по-перше, у дискурсі діалектології з’являється можливість порівнювати розрізнювальні риси з погляду дослідника з розрізнювальними рисами з погляду мовця; по-друге, така послідовність характеристик є чітким покажчиком найжиттєздатніших рис пункту.
2.3. Підсумок: можлива цінність перцептивної діалектології для досліджень варіантності в Литві
Мальовані мапи молодих мешканців Біржая розкривають уявлення про варіантність, які, ймовірно, можуть впливати (або впливають) на мовні преференції звичайних членів мовної спільноти та на їхню мовну поведінку загалом.
Такі припущення щодо мовної преференції можна формулювати, спираючись на дані про ідентифікацію мовної батьківщини як діалектної зони на мальованій мапі: імовірно, існує прямий зв’язок між життєздатністю діалектного коду в мовній батьківщині та її виразністю на ментальній мапі. Зрозуміло, цей зв’язок у кожному випадку слід перевіряти методами безпосереднього спостереження.
Спираючись на зони (не)привабливих діалектних кодів, ідентифіковані на мальованих мапах досліджуваних, можна прогнозувати напрями горизонтальної конвергенції. Якщо вимір ставлень усувається, прогнозна діалектологія стає однобічною.
Отже, у цьому аспекті концептуальна дескриптивність перцептивної діалектології цінна для діалектології дослідників, дескриптивність якої має більшою мірою інвентаризаційний і класифікаційний характер. Так перспектива звичайного члена мовної спільноти поглиблює (може поглибити) дискурс досліджень змін і розвитку варіантності.
Характер і щільність ізоглос сприйняття на мальованих мапах молодих мешканців Біржая показують, що звичайні члени мовної спільноти мають різні уявлення про діалектність — як сукупність розрізнювальних рис.
Імовірно, наявне уявлення про діалектність однаково важливе як для тих досліджуваних, на мальованих мапах яких ідентифікуються окремі зони діалектних кодів, так і для тих, чиї мальовані мапи діалектних кодів охоплюють усю територію Литви. Намагаючись відповісти на запитання, чому в такому разі отримуємо настільки різні ментальні мапи, слід говорити про різний ступінь суворості досліджуваних в оцінюванні співвідношення діалектних кодів і літературної мови з погляду об’єктивних відмінностей.
112
Acta Linguistica Lithuanica LXXIV
Page 25
Perceptyviosios dialektologijos instrumentai ir tyrimų kryptys: variantų arealai mentaliniuose žemėlapiuose (Biržų atvejis)
ВИСНОВКИ
Ментальні карти більше пов’язані з несвідомими установками досліджуваних. Однак ті з них, на яких мовну батьківщину візуально та/або вербально ідентифіковано як зону діалектного мовлення, свідчать про об’єктивне ставлення досліджуваних до репертуарів мовних кодів у їхньому середовищі проживання.
Кілька років тому, спираючись на об’єктивний мовний матеріал, дослідники виокремили геолект Біржай із ареалу паневежиських східноавкштайтських говірок. Реальне, а не уявне його існування підтверджують новітні дослідження молодих мешканців Біржай: ставлення досліджуваних — визнаю vs. не визнаю діалектний код як такий, що існує в найближчому мовному оточенні — цінне для прогнозування поширення діалектних кодів і передбачення тенденцій їхньої життєздатності. Намальовані карти свідчать про безконфліктне ставлення до коду середовища, що, своєю чергою, окреслює оптимістичні перспективи геолекту Біржай.
Непослідовність концептуалізації регіональної варіативності (наприклад, я розмовляю діалектом, моя мовна батьківщина є зоною діалектних кодів, але прототип людини, яка розмовляє діалектом, — це старий (літній) мешканець села) є чітким свідченням багатошаровості діалектних кодів. По-перше, діалектні коди схильні концептуалізувати як привабливі, але радше неправильні, ніж правильні. По-друге, горизонтальна варіативність диференціюється: одні діалектні зони є зонами привабливих (і рідше правильних) кодів, інші — непривабливих кодів.
Код мовної батьківщини концептуалізується як красивий, привабливий, але неправильний. Імовірно, компонент правильності в образі діалектного коду (не лише мовної батьківщини) корелює з чинником літературної мови. З естетичного погляду геолект Біржай оцінюється дуже позитивно, тож власний код для деяких досліджуваних є певною точкою опори під час диференціювання інших варіантів за привабливістю.
Карти з прототипними зонами діалектних кодів свідчать, що пересічні члени мовної спільноти концептуалізують діалект і літературну мову як опозиційні явища, ігноруючи проміжні варіанти, тому на намальованій карті виокремлюються лише так звані радіальні зони діалектності (пор. зони геолектів на карті діалектів). Імовірно, точніше розуміння відмінностей у співвідношенні літературної мови та діалектних кодів, а не їхньої цінності, зумовлює докладнішу намальовану карту.
Аналіз даних завдання з намалювання карти, виконаного молодими мешканцями Біржай, свідчить, що перспектива пересічного члена мовної спільноти може слугувати певною контрольною системою концептуалізації варіативності, доповнюючи, а в деяких випадках уточнюючи погляд дослідника. Отже, підходи перцептивної діалектології забезпечують різноманітніший дискурс діалектології.
Aliūkaitė Daiva 2013: Horizontalusis ir vertikalusis kalbos kontinuumo skaidumas: XXI amžiaus kalbėjimo variantai paprastojo kalbos vertintojo požiūriu. – Taikomoji kalbotyra 2, 1–22.
Aliūkaitė Daiva, Bakšienė Rima, Jaroslavienė Jurgita ir kt. 2014: Punkto tinklo tankis geolingvistinės skirties aukštaičiai: žemaičiai požiūriu. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas: (žemėlapiai ir jų komentarai), sud. Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė. Vilnius: Briedis, 129–196.
Aliūkaitė Daiva, Merkytė-Švarcienė Erika 2012: Bendrinės kalbos regionai jaunųjų lietuvių kalbos bendruomenės narių požiūriu: kompetencija ir vaizdiniai. – Kalbos kultūra 85, 155–177.
Aliūkaitė Daiva, Mikulėnienė Danguolė 2014a: Geolingvistika: ideologija, teorija ir metodai. Pagrindinės sąvokos. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas: (žemėlapiai ir jų komentarai), sud. Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė. Vilnius: Briedis, 29–47.
Aliūkaitė Daiva, Mikulėnienė Danguolė 2014b: Geolektų ir regioninių dialektų formavimosi ypatumai Lietuvoje. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas: (žemėlapiai ir jų komentarai), sud. Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė. Vilnius: Briedis, 257–262.
Berthele Raphael 2010: Investigations into the Folk’s Mental Models of Linguistic Varieties. – Advances in Cognitive Sociolinguistics, ed. by Dirk Geeraerts, Gitte Kristiansen, Yves Peirsman. New York, N.Y.: Mouton de Gruyter.
Diercks Willy 2002: Mental Maps. Linguistic-Geographic Concepts. – Handbook of Perceptual Dialectology 2, ed. by Daniel Long, Dennis R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 51–70.
Fishman Joshua A. 1972: The Relationship Between Micro- and Macro-sociolinguistics in the Study of Who Speaks What Language to Whom and When. – Sociolinguistics, ed. by John Bernard Pride & Janet Holmes. Harmondsworth: Penguin Books Ltd., 15–32.
Giles Howard, Bourhis Richard, Trudgill Peter, and Lewis Alan 1974: The Imposed Norm Hypothesis: A Validation. – The Quarterly Journal of Speech, Volume 60, Number 4, 405–410.
114
Acta Linguistica Lithuanica LXXIV
Page 27
Perceptyviosios dialektologijos instrumentai ir tyrimų kryptys: variantų arealai mentaliniuose žemėlapiuose (Biržų atvejis)
Goeman Antonie C. M. 1999: Dialects and the Subjective Judgments of Speakers: Remarks and Controversial Methods. – Handbook of Perceptual Dialectology 1, ed. by Dennis R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 135–146.
Gooskens Charlotte, Bezooijen Renée van, Nerbonne John 2013: Perception of Geographically Conditioned Linguistic Variation. – Language and Space, ed. by Johan Taeldeman and Frans Hinskens. The Hague: Mouton de Gruyter, 567–585.
Grumadienė Laima 1980: Subjektyvusis kalbos vertinimas. – Kalbos kultūra 39, 91–93.
Hagen Anton M. 1989: Frisian and Education in the Netherlands. – Dialect and Education: some European Perspectives, ed. by Jenny Cheshire, Viv Edwards, Henk Musterman, Bert Weltens. Clevedon: Multilingual Matters, 48–61.
Heeringa Wilbert 2004: Measuring Dialect Pronunciation Differences Using Levenstein Distance. Ph.D. thesis, University of Groningen.
Inoue Fumio 1999: Classification of Dialects by Image: English and Japanese. – Handbook of Perceptual Dialectology 1, ed. by Dennis R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 147–160.
Kačiuškienė Genovaitė 2003: Trečiojo amžiaus universitetas Šiauliuose: klausytojų požiūris į gimtąją tarmę. – Pedagogika 69, 88–91.
Kačiuškienė Genovaitė 2004: Rytų aukštaičių sidabraviškių šnektos vertinimas tarmės atstovų požiūriu. – Valoda dažādu kultūru kontekstā 14. Daugavpils: Saule, 103–108.
Kačiuškienė Genovaitė 2005: Tarmės samprata šiauliškių inteligentų savimonėje. – Vārds un tā pētīšanas aspekti 9. Liepāja: LiePA, 49–54.
Kačiuškienė Genovaitė, Barvydytė Aušra 2006: Mažeikiškių inteligentų požiūris į gimtąją tarmę: anketinis tyrimas. – Jaunųjų mokslininkų darbai 4(11), 8–14.
L’Eplattenier-Saugy Caroline 2002: A Perceptual Dialect Study of French in Switzerland. – Handbook of Perceptual Dialectology 2, ed. by Daniel Long, Dennis R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 351–365.
Long Daniel 1996: Quasi-standard as a Linguistic Concept. – American Speech 71(2), 118–135.
Mase Yoshio 1999 (1964): Dialect Consciousness and Dialect Divisions: Examples in the Nagano-Gifu Boundary Region. – Handbook of Perceptual Dialectology 1, ed. by Dennis R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 71–99.
Straipsniai / Articles
115
Page 28
DAIVA ALIŪKAITĖ, DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ
Mesthrie Rajend 2003: Regional Dialectology. – Introducing Sociolinguistics, ed. by Rajend Mesthrie, Joan Swann, Andrea Deumert, William L. Leap. Edinburgh: Edinburgh University Press, 2003, 44–75.
Montgomery Chris, Beal Joan 2011: Perceptual dialectology. – Analysing Variation in English, ed. by Warren Maguire, April McMahon. Cambridge: Cambridge University Press, 121–148.
Nomoto Kikuo 1999 (1963): Consciousness of Linguistic Boundaries and Actual Linguistic Boundaries. – Handbook of Perceptual Dialectology 1, ed. by Dennis R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 63–69.
Preston Dennis R. 1988: Methods in the Study of Dialect Perceptions. – Methods in Dialectology, ed. by Alan R. Thomas. Clevedon: Multilingual Matters, 373–395.
Preston Dennis R. 1989a: Perceptual Dialectology: Nonlinguists’ Views of Areal Linguistics. Dordrecht: Foris.
Preston Dennis R. 1989b: The Perception of Language Variety in Brazil. – Perceptual Dialectology: Nonlinguists’ Views of Areal Linguistics. Dordrecht: Foris, 85–111.
Preston Dennis R. 1999a: Introduction. – Handbook of Perceptual Dialectology 1, ed. by Dennis R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, xxiii–xl.
Preston Dennis R. 1999b: A Language Attitude Approach to the Perception of Regional Variety. – Handbook of Perceptual Dialectology 1, ed. by Dennis R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 359–373.
Preston Dennis R. 2002: Perceptual Dialectology: Aims, Methods, Findings. – Present-day Dialectology. Problems and Findings, ed. by Johannes Bernardus Berns and Jaap van Marle. Berlin, New York: Mounton de Gruyter, 57–104.
Preston Dennis R. 2010: Language, People, Salience, Space: Perceptual Dialectology and Language Regard. – Dialectologia 5, 87–131.
Preston Dennis R. 2013: Language with an Attitude. – The Handbook of Language Variation and Change, ed. by Jack K. Chambers, Natalie Schilling. Blackwell: Blackwell Publishing Ltd., 157–182.
Rensink W. G. 1999: Informant Clasification of Dialects. – Handbook of Perceptual Dialectology 1, ed. by Dennis R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 3–7.
Schrambke Renate 2010: Language and Space: Traditional Dialect Geography. – Language and Space. An International Handbook of Linguistic Variation. Volume 1:
116
Acta Linguistica Lithuanica LXXIV
Page 29
Perceptyવિosios dialektologijos instrumentai ir tyrimų kryptys: variantų arealai mentaliniuose žemėlapiuose (Biržų atvejis)
Theories and Methods. HSK Handbücher zur Sprach- und Kommunikationswissenschaft, ed. By Peter Auer, Jürgen Erich Schmidt. Berlin, New York: Walter de Gruyter, 87–106.
Sibata Takesi 1999: Consciousness of Dialect Boundaries. – Handbook of Perceptual Dialectology 1, ed. by Dennis R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 39—62.
Tumėnas Stasys 2003: Mokytojų požiūrio į tarmes sociolingvistinė analizė. – Pedagogika 69, 238–242.
Tumėnas Stasys, Račkauskas Jonas 2004: JAV lietuvių požiūrio į lietuvių kalbą ir tarmes sociolingvistinė analizė. – Tauta ir kalba: šiuolaikiniai sociolingvistinio ugdymo aspektai. Kaunas: Technologija, 222–224.
Van Bezooijen Renée 2002: Aesthetic Evaluation of Dutch. – Handbook of Perceptual Dialectology 2, ed. by Daniel Long, Dennis R. Preston. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company,13—30.
Wales Katie 2006: Dialects in Mental Contact: A Critique of Perceptual Dialectology. – Bamberger Beiträge zur Englischen Sprachwissenschaft 51, 57–66.
Perceptual Dialectology Instruments and Directions for Research: Areas of Variants in Mental Maps (Case of Biržai)
SUMMARY
The paper discusses the possibilities of application of the principles of perceptual dialectology in the Lithuanian regional variability research. It provides a brief introduction of the origins of Dutch and Japanese perceptual dialectology, which were developed at the end of the 19th century.
It presents empirical illustrations of insights – the material from the scientific project Standard Lithuanian Language Place in the Mental Map. Though the research involved over 2,000 young people, the article is based on the answers of 194 upper-grade pupils from the environs of Biržai. The project data were collected by means of anonymous questionnaire.
When designing a questionnaire and summarising the data collected, the study relied on D.R. Preston’s perceptual research model, which includes five components or tasks: 1) draw-a-map; 2) “correct” and “pleasant” ratings; 3) degree of difference; 4) dialect identification; 5) qualitative data. There were two draw-a-map tasks which include the user approach towards both the use of dialects and Standard Lithuanian.
Straipsniai / Articles
117
Page 30
DAIVA ALIŪKAITĖ, DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ
Thus, the article discusses the geolinguistic competence of the school youth from a single regional city. Geolinguistic competence means knowledge and skills to recognize language variability and to associate it with certain areas – geographic (i.e. territorial variables), social (i.e. social variables), cultural (i.e. cultural variables / cultural dimensions).
Though the young residents of Biržai declare that they are active users of their dialect, they are familiar with the binary classification of dialects (Aukštaitian and Samogitian) only partially: in the drawn map Aukštaitians and Samogitians were specified by 8.76% of the young residents of Biržai only. A slightly higher percentage specified the isoglosses dividing the four dialects (Aukštaitian, Dzūkian, Sudovian and Samogitian) in the map (the criterion of the accuracy of isoglosses is not applied for the time being). A part of the subjects in the study (11.86%) model intermediate variants of dialectal classification – they add Sudovians and Dzūkians to Aukštaitians and Samogitians. There is no doubt that it is a reflection of knowledge of the pupils involved in the study on the ethnographic division of Lithuania. The inconsistency between visualized knowledge and verbalized knowledge shows that the conceptualization of regional variability among ordinary members of the linguistic community integrates both official and unofficial systems of knowledge. The drawn maps show a non-conflicting relationship with the code of environment, which, in turn, draws optimistic prospects for the geolect of Biržai.
The answers of the young residents of Biržai to an open question in the questionnaire regarding the associations pertaining to a person speaking a dialect show that the conceptualization of regional variability is multi-layered and inconsistent. The young residents of Biržai refer to themselves as representatives of a dialectal code – as many as 82.14% of the subjects in the study referred to themselves as speakers of a dialect and marked the area of Biržai as the area of a dialectal code in the drawn map; however, when mentioning the associations of a dialect-speaker, they were inclined to dissociate themselves from a standard representative of a dialectal code.
Oppositional variables came to the fore in around one third (30.61%) of the answers given by the subjects in the study – for instance, an old (older) person; village resident; person with a low educational background, etc., i.e. a sociolinguistic portrait of a dialect speaker is dissociated from the portrait of the subjects themselves: young and educated city residents.
However, the structure of the sociolinguistic portrait itself features more positive than negative connotation components.
The drawn maps of the young residents of Biržai are significant for reconstruction of perception of variability where individual dialectal areas are not only identified but also qualified, i.e. the subjects do not only indicate specific areas as the places of dialectal speaking in the drawn map but also express the evaluation of the area concerned. The comments of the young residents of Biržai reveal several tendencies: first, there is a tendency to conceptualize dialectal codes as attractive but more incorrect than correct. Second, horizontal variability is differentiated – some dialectal areas belong to attractive (and less frequently correct) codes, others – to unattractive codes. The drawn maps of the
118
Acta Linguistica Lithuanica LXXIV
Page 31
Perceptyviosios dialektologijos instrumentai ir tyrimų kryptys: variantų arealai mentaliniuose žemėlapiuose (Biržų atvejis)
young residents of Biržai also reveal the code of their linguistic homeland: it is conceptualized as beautiful, attractive but incorrect.
It is likely that the component of correctness in the mental image of dialectal code (not only that of linguistic homeland) correlates with the factor of the standard language and is interpreted in two ways. First, dialectal codes generally find themselves in opposition to the standard language: the standard language is conceptualized as the correct code, while the dialectal code (holistically, even without differentiation by area) as the incorrect one.
From the aesthetic point of view, the geolect of Biržai is evaluated very favourably; therefore, it is likely that certain subjects use their own code as a certain starting-point in differentiating other variants from the perspective of attractiveness. It is obvious that in the consciousness of the young residents of Biržai the image of dialecticism (in general) is ambivalent: permissible: intolerable dialecticism. Such differentiation is also related to objective peculiarities of variants as well as stereotypes and the factor of communicative success. The drawn maps of the young residents of Biržai where dialectal areas are contrasted to non-dialectal areas reveal several types of such contrasting: 1) dialectal areas are brought closer to (vs. distanced from) the area of the linguistic homeland; 2) the hottest spots of dialectal codes are identified through the eyes of an ordinary viewer in the whole territory of Lithuania; 3) the area of Central Lithuania stands out from dialectal areas; what is more, the areas of dialectal codes are distanced from big cities or big cities are eliminated from dialectal areas. The closest regional centres – Panevėžys, Utena, Šiauliai – fall to prototypical dialectal areas.
Only one sixth (15.46%) of the subjects in the study associate dialectal speaking with the whole Lithuania in the drawn maps. It could be said that such image is probably most accurate – the repertoires of linguistic measures stratify across the whole horizontal linguistic continuum; therefore, the subjects, specifying that dialects are used in the whole Lithuania, are right.
The subjects get the impression of dialecticism in the language from (non)omission of endings, accentuation, unusual words.
Mental maps are more associated with unconscious attitudes of the subjects. However, those where the linguistic homeland is visually and/or verbally identified as a dialectal area show an objective relationship of the subjects with the repertoires of linguistic codes in their residential area.
On the basis of objective linguistic data, several years ago the geolect of Biržai was distinguished in the area of the Eastern Aukštaitian subdialect of Panevėžys. Its real (not imaginary) existence is also confirmed by the latest research of the young residents of Biržai: the relationship of the subjects – I acknowledge vs. I don’t acknowledge the dialectal code in the close linguistic environment – is valuable for forecasting the dissemination of dialectal codes and anticipating the tendencies of viability. The drawn maps show a non-conflicting relationship with the code of environment, which, in turn, implies optimistic prospects for the geolect of Biržai. From an aesthetic point of view, the geolect of Biržai is evaluated
Straipsniai / Articles
119
Page 32
DAIVA ALIŪKAITĖ, DANGUOLĖ MIKULĖNIENĖ
very favourably; hence, for certain subjects in the study, their dialectal code is a certain starting-point in differentiating other variants from the perspective of their attractiveness.
The inconsistency of conceptualization of regional variability (e.g. I speak a dialect, my linguistic homeland is the area of dialectal codes but my prototype of a person speaking a dialect is an old (older) person residing in a village) is a clear reference to the multi-layeredness of dialectal codes. First, there is a tendency to conceptualize dialectal codes as attractive but more incorrect than correct. Second, horizontal variability is differentiated – some dialectal areas feature attractive (and less commonly correct) codes, others – unattractive codes.
The code of one’s linguistic homeland is conceptualized as beautiful, attractive but incorrect. It is likely that in the mental image of a dialectal code (not only that of one’s linguistic homeland) the component of correctness correlates with the factor of standard language.
Maps with prototypical areas of dialectal codes show that ordinary members of a linguistic community conceptualize the dialect as opposing to the standard language by ignoring any intermediary variants; therefore, only the so called radial dialectal areas stand out in the drawn map. It is likely that a more accurate perception of the differences rather than the value of the relationship between the standard language and dialectal codes determines a more comprehensive drawn map.
The data analysis of the draw-a-map task accomplished by the young residents of Biržai shows that the perspective of an ordinary member of the linguistic community is seen as a certain control system of conceptualization of variability which supplements the researcher’s approach or corrects it in certain cases.
To conclude, the approach of perceptual dialectology ensures a more varied dialectology discourse.
